Психологія як наука

104

36

Міністерство освіти і науки України

Національна металургійна академія України

ПСИХОЛОГІЯ

Опорний конспект лекцій

для студентів усіх спеціальностей

В.І. Лазаренко,

В.П. Лазаренко,

В.М. Продайко,

М.В. Сурякова

Дніпропетровськ - 2008



УДК:

Лазаренко В.І., Лазаренко В.П., Продайко В.М., Сурякова М.В. Психологія: Навч. посібник (Опорний конспект лекцій).- Дніпропетровськ: НМетАУ, 2008. - 100 с.

Викладений зміст навчального посібника «Психологія», в який увійшли теми з загального уявлення про психологію як науку, особистість та діяльність, психічні пізнавальні процеси, емоційно-вольові психічні процеси, індивідуально-психологічні властивості особистості. Містить викладення змісту дисципліни у вигляді стислого конспекту лекцій.

Призначений для студентів усіх спеціальностей

Друкується за авторською редакцією

Рецензенти: Распопов І. В., канд. пед. наук, проф. (ДНУ)

Сидоренко Т. М., канд. психол. наук, доц. (ДНУ)

© Національна металургійна академія України, 2008

© Лазаренко В.І., 2008

ЗМІСТ

МОДУЛЬ 1. ЗАГАЛЬНИЙ ВСТУП ДО ПСИХОЛОГІЇ

1.1 Психологія як наука

1.2 Матеріальна основа психіки. Психіка і мозок

1.3 Психіка, її ознаки, виникнення та розвиток у філогенезі

МОДУЛЬ 2. ОСОБИСТІСТЬ І ДІЯЛЬНІСТЬ

2.1 Психологія особистості

2.2 Джерела активності особистості: потреби та мотиви

2.3 Особистість як суб'єкт діяльності

МОДУЛЬ 3. ПСИХІЧНІ ПІЗНАВАЛЬНІ ПРОЦЕСИ

3.1 Пізнавальна діяльність та психічні пізнавальні процеси: відчуття та сприймання

3.2 Мислення

3.3 Уява

3.4 Пам'ять

3.5 Увага

МОДУЛЬ 4. ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВА СФЕРА ОСОБИСТСОТІ

4.1 Емоційна сфера особистості, особливості її прояву та перебігу

4.2 Воля

МОДУЛЬ 5. ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ (Темперамент)

5.1 Темперамент

МОДУЛЬ 6. ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ (Характер і здібності)

6.1 Характер

6.2 Здібності



ВСТУП

Сучасний розвиток суспільства, його економічне і культурне життя послідовно розгортається в бік все більшої психологізації, оскільки в центрі подій соціальних змін стає людина. Дані процеси потребують широкого розповсюдження і глибини психологічних знань. Тому основи психологічних знань необхідні кожній сучасній людині в її повсякденному житті та професійній діяльності. Особливо важливі такі знання кожному випускнику вищого навчального закладу для більш глибокого та усвідомленого розуміння оточуючого світу, більш ефективного виконання професійної діяльності, успішної взаємодії з іншими людьми, побудови взаємовідносин в сім'ї, усвідомленого підходу до виховування власних дітей.

Вивчення “Психології” у вищому навчальному закладі ставить своєю метою оволодіння майбутніми фахівцями систематизованими знаннями про головні проблеми та завдання психології як науки на сучасному етапі розвитку нашого суспільства, розуміння властивостей, закономірностей та механізмів функціонування основних психічних явищ, а саме пізнавальних психічних процесів, процесів емоційно-вольової сфери, індивідуальних властивостей особистості.

Згідно з сучасними реформами вищої освіти викладання дисциплін набуває вигляду модульних блоків. Тому викладання “Психології” також передбачає об'єднання всього об'єму програмної інформації в модулі. Даний навчальний посібник містить 3 модулі, в які увійшли п'ять блоків інформації з дисципліни, передбачені програмою: психологія як наука, особистість та діяльність, пізнавальні психічні процеси, емоційно-вольові психічні процеси та індівідуально-психологічні властивості особистості.



МОДУЛЬ 1. ЗАГАЛЬНИЙ ВСТУП ДО ПСИХОЛОГІЇ

Тема 1.1 Психологія як наука. Предмет і методи психології. Психологія в системі наукового знання

Особливості психології як науки

«ПСИХОЛОГІЯ» - слово грецького походження, традиційно прийнятий буквальний переклад якого - «наука про душу» (з гр. «psyche» - душа, «logos» - знання, вчення).

Психологія як наука порівняно молода, оскільки її остаточне оформлення як науки відбулося наприкінці ХІХ віку. Але ще із стародавніх часів, вже античні філософи та лікарі розглядали психологічні проблеми, шукали відповідь на питання про те, що таке душа та якою є природа людини (зокрема, в епохальному трактаті Аристотеля «О душе»). Але саме поняття «психологія» почало вживатися в університетських та наукових колах в Європі лише в ХVІ столітті.

Існують різні джерела стосовно початку та авторства щодо вживання даного терміну. Авторство терміну «психологія» лексикологія приписує Ф. Меланхтону (роки життя 1497-1560 рр.), немецькому протестантському богослову, сучаснику і однодумцю Мартіна Лютера. Меланхтон використовував це слово в латинській транскрипції - psychologia. Грецьке написання терміну вперше зустрічається в праці Рудольфа Геккеля (Гокленіуса) в 1590 році «Психология, то есть о совершенстве человека, о душе и прежде всего о возникновении ее…», в якому зібрані вислови авторів різних епох про душу. Інші джерела стверджують, що вперше термін «психологія» з'явився в 1732-1734 році у працях німецького філософа Христіяна Вольфа (роки життя 1679-1754 рр.) «Рациональная психология» та «Эмпирическая психология», який запозичив термін «психе» зі стародавніх міфів.

Тривалий час психологія залишалась розділом філософії, не мала власного статусу і представала під різними «превдонімами»: пневматологія (Г.В. Лейбніц, роки життя 1646-1716 рр.), ментальна філософія. Загально вживаним термін «психологія» стає лише в середині ХVІІІ ст.

Як самостійна наука психологія оформилася тільки в кінці ХІХ сторіччя (з часу створення у 1879р. в Лейпцигу В. Вундтом першої лабораторії експериментальної психології).

Незабаром у 1885 році Бехтерєв В.М. організував подібну лабораторію в Росії.

Спроби конкретизувати предмет вивчення психології на сучасному етапі її розвитку як науки, призводить до розпаду похідного поняття душі на доповнюючі один одного поняття, такі як психіка, свідомість, особистість, поведінка і ін.

У системі всіх наук психологія займає особливе місце, бо:

по-перше, це наука, яка досліджує феномени та явища внутрішнього, психічного життя, які мають значну кількість суб'єктивних форм прояву (відчуття, образи, ідеї, думки, уява, увага, емоції, почуття, здібності, темперамент, характер і ін.), що свідчить про поліпредметність психологічного дослідження;

по-друге, це наука про найскладніші явища, які відомі людству: психіка як властивість кори головного мозку відображати навколишній світ та механізм її функціонування як носія психіки - це найскладніший за своєю психофізіологічною будовою та закономірностям діяльності організм і механізм, більшість закономірностей функціонування якого ще не повністю досліджені вченими;

по-третє, в психологічній науці зливаються об'єкт і суб'єкт пізнання, що відображене, наприклад, в самосвідомості людини: досліджуючи психічні явища, людина може їх досліджувати на прикладі особистих феноменів і спрямовувати наукове дослідження на саму себе, що викликає певні труднощі об'єктивного дослідження суб'єктивних явищ («Как познать то, что само выступает объектом познания? - основне питання, яке стоїть перед психологічною наукою), крім того, певні сторони об'єкта психологічного дослідження принципово невидимі: психічне як предмет наукового дослідження вкрай важко зробити об'єктом безпосереднього емпіричного вивчення (душа як і психіка емпірично невловимі, тому психологія шукає інші об'єкти дослідження і через їх емпіричне дослідження робить висновки про закономірності і механізми психічної реальності).

- по-четверте, специфіка психології полягає в тому, що вона має унікальні практичні наслідки, оскільки дослідження особливостей психіки людини не є самоціллю, а є необхідним етапом для подальшої роботи, а саме здійснення впливу з метою корекції, удосконалення, перетворення окремих її аспектів, тому психологія не тільки констатуюча, досліджуюча, а й перетворююча та корегуюча наука: вивчаючи психічні явища, психологія намагається на них впливати - навчитися впливати на психічні явища (свої та іншої людини) - завдання не менш, а може й більш грандіозне, ніж дослідження космосу та політ у космос людини. Психологія напрацювала значний арсенал методів, прийомів та технік впливу на психічні явища з метою їх зміни, перетворення.

Крім того, психологія - одна з найперспективніших наук у плані використання результатів її дослідження, оскільки людство все більше починає розуміти роль і значення саме людини, її психіки, свідомості та можливості більш ефективної реалізації її потенціалу. І є всі підстави стверджувати, що вже в недалекому майбутньому наукові дослідження все більше будуть спрямовані на дослідження не тільки суперскладних технічних проектів, а й особливостей людської психіки з метою прогнозування поведінки, вчинків та дій людини в процесі їх реалізації в життєдіяльності. Саме психологічні аспекти поведінки та життєдіяльності людини все більше привертають уваги науковців і практиків.



Життєві та наукові знання про психічну реальність

В сучасних суспільних та гуманітарних науках існує два якісно відмінних способи пізнання дійсності, а саме, науковий, спеціально організований, систематизований відповідно до певних методичних принципів і правил, а також побутовий, життєвий, який має спонтанний характер і залежить від уявлень, які мають місце в соціумі та спираються на здоровий глузд та повсякденний досвід. Гіппенрейтер Ю.Б. визначила 5 основних відмінностей життєвих знань від наукових, які можна визначити за такими критеріями:

1. КОНКРЕТНІСТЬ - УЗАГАЛЬНЕНІСТЬ. Життєві психологічні знання конкретні, вони спрямовані на вирішення сугубо прагматичних завдань, які виникають в повсякденному житті, а наукова психологія, за рахунок використання наукових понять, прагне до узагальнень, завдяки чому вона відкриває загальні тенденції і закономірності, та дозволяє за конкретними випадками прояву людської природи побачити фундаментальні узагальнені закономірності розвитку психіки, свідомості, особистості або групи людей.

2. ІНТУЇТИВНИЙ ХАРАКТЕР - ЛОГІЧНИЙ ЗВ'ЯЗОК ТА ОБГРУНТОВАНІСТЬ. Життєві психологічні знання носять інтуїтивний та ситуативний характер, однак такі знання раціонально не обґрунтовані і не піддаються логічному осмисленню, індивід використовує їх спонтанно, під впливом певного випадку, ситуативно. А наукові психологічні знання раціональні і цілком усвідомлені, вони систематизовані у вигляді логічно обґрунтованих положень, концепцій та теорій, що дає можливість розуміти, розпізнавати та пояснювати ті чи інші психічні явища за допомогою причинно-наслідкових зв'язків.

3. СПОСІБ ПЕРЕДАЧІ (ТРАНСЛЯЦІЇ) ЗНАНЬ АБО ІНФОРМАЦІЇ. Конкретний та інтуїтивний характер життєвих психологічних знань різко обмежує можливість їх передачі. «Життєва мудрість» в кращому випадку передається від покоління до покоління в межах окремої сім'ї, або кожен сам її набуває через особистий досвід шляхом «спроб та помилок» та залишається в межах особистого досвіду. В науковій психології знання акумулюються та накопичуються в узагальненому вигляді (поняттях і законах), що дозволяє передавати їх від людини до людини, від покоління до покоління майже необмежено у вигляді опублікованих наукових праць та у вигляді навчальних програм в межах навчальних закладів.

4. МЕТОДИ ОТРИМАННЯ ЗНАНЬ. В життєвій психології знання одержуються за допомогою спостереження та розмірковування. В науковій психології до цього додається такий метод як експеримент, що дозволяє за певними правилами створювати та змінювати певні умови, необхідні для визначення закономірностей психічних явищ.

5. ДЖЕРЕЛА ОТРИМАННЯ ЗНАНЬ. Життєва психологія обмежується досвідом однієї або декількох людей. Наукова психологія, практично, безмежна в своєму досвіді. Цей досвід накоплюється та осмислюється в спеціальних галузях психологічної науки протягом десятиліть її розвитку, на основі чого ускладнюються та ускладнюються самі знання про психіку та закономірності психічної реальності.

Умови, за яких певна сфера знання стає наукою

1. Визначитися ЩО вивчати? - предмет вивчення, тобто ті явища, які відноситься саме до даної науки;

2. За допомогою ЧОГО вивчати - методи виявлення і дослідження цих явищ (саме експериментальні методи можуть довести об'єктивне існування тих чи інших явищ);

3. Забезпечення повторюваності цих явищ, що дозволяє з'ясувати закони, закономірності і механізми існування та функціонування явищ, які вивчає дана наука.

Отже:

Психологія це:

1. Наука, що вивчає факти, закономірності й механізми психіки;

2. Наука, що вивчає процеси активного відображення людиною дійсності в формі відчуттів, сприймань, мислення, почуттів та інших процесів і явищ психіки;

3. Наука про закони, закономірності й механізми функціонування психіки як особливої форми життєдіяльності тварин та людини

Отже, психологія - це наука про душу, або в сучасній інтерпретації - психіку.

Що таке психіка і як її можна вивчати, досліджувати? Адже певні сторони об'єкта психологічного дослідження принципово невидимі: психічне як предмет наукового дослідження вкрай важко зробити об'єктом безпосереднього емпіричного вивчення (душа як і психіка емпірично невловимі, тому психологія шукає інші об'єкти дослідження і через їх емпіричне дослідження робить висновки про закономірності і механізми психічної реальності).

Існують різні визначення психіки: психіка - внутрішній суб'єктивний світ людини, тобто те, що відноситься до феноменів внутрішнього (суб'єктивного) плану: наприклад досліджується не фізичний об'єкт, а його образ; не подія, яка відбувається і яку можна вважати «реальною», а її сприймання людиною, спогади про неї, розмірковування, переживання стосовно цієї події і ін. Саме не матеріальні, а ідеальні, суб'єктивні феномени називають психічними. Їх специфіка - в приналежності до внутрішнього світу людини, на відміну від всього, що відноситься до світу зовнішнього, або «оточуючої дійсності».

Якщо психічні явища є внутрішніми, то ПСИХІКА - це особлива властивість мозку, як високоорганізованої матерії, яка полягає в здатності відображення зовнішньої об'єктивної дійсності у вигляді внутрішніх суб'єктивних образів, ідей, переживань та на цій основі цілеспрямовано регулювати поведінку і діяльність людини.

Предмети і явища зовнішнього оточуючого світу впливають на органи чуття людини і відбиваються в корі головного мозку, породжуючи цілий спектр психічних явищ.

Психічні явища

I	II	III	IV
ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ	ПСИХІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ	ПСИХІЧНІ УТВОРЕННЯ	ПСИХІЧНІ СТАНИ
Форми субєктивного відображення та усвідомлення людиною обєктивного оточуючого її середовища та мають чітко визначений початок, певний перебіг та чітко визначений момент завершення. Їх змістом є певна послідовність змін психічної діяльності при взаємодії людини з оточуючим світом	Відносно постійні, стійкі прояви особистості, що забезпечують певний якісний рівень поведінки та діяльності, типовий для даної людини	Психічні явища, набуті людиною в процесі життєвого та професійного досвіду, обумовлені взаємодією, взаємним впливом та виявляються в діяльності	Сукупність психічних явищ, які відтворюють певний рівень працездатності та динамічних характеристик функціонування психіки людини (емоційних, пізнавальних, поведінкових) в даний момент часу. Загальний тимчасовий функціональний рівень психіки, який визначає перебіг психічних процесів та вияв психічних властивостей в даний момент.
1. Пізнавальні	1. Темперамент	1. Знання	1. Прості
- відчуття	2. Характер	2. Уміння	- піднесення
- сприймання	3. Здібності	3. Навички	- пригніченості
- уявлення	4. Спрямованість	4. Звички	- зацікавленості
- мислення	(сукіпність сталих мотивів)	5. Переконання	- засмучення
- уява		6. Світогляд	2. Складні
- пам'ять		7. Досвід	- адаптованості
- увага		і інш.	- підйому
- мовлення			- перевтоми
2. Емоційні			- монотонії
- емоції			і інш.
- почуття
- чуттєвий тон
- стреси
- афекти
- настрій
3. Вольові
- воля

Крім зазначених категорій психічних явищ - психічних процесів, психічних властивостей, психічних утворень та психічних станів, В.М. М'ясищев виділяє ще одну категорію психічних явищ - психологічні відносини: «свідомий, вибірковий, заснований на досвіді психологічний зв'язок її з різними сторонами об'єктивної дійсності, що внутрішньо визначає її дії, реакції і переживання. У свою чергу вони утворюються і формуються у процесах діяльності». Отже, відносини не тільки зв'язують людину з оточуючим світом, а й стають джерелом виникнення як власне психічних, так і соціально-психологічних явищ та процесів.

Особистість характеризується передусім як система відносин людини до навколишньої дійсності. В аналізі цю систему можна розглядати як безкінченну кількість відносин особистості до різних предметів дійсності, але якими б частковими вони не були, кожне з них завжди залишається особистісним. Головним і визначальним для особистості є її ставлення до людей, що водночас є взаємним ставленням. Ставлення людини є вибірковими в емоційно-оцінному, позитивному або негативному плані. У взаємних ставленнях суб'єктивні ставлення виявляють свою об'єктивність у реакціях і діях, тому індивідуально-психологічне стає соціально-психологічним.

Соціально-психологічні явища та процеси - це психологічні (тобто внутрішні) феномени, які обумовлені взаємодією, спілкуванням та взаємовпливом людей один на одного і їх належністю до певних соціальних груп (спільнот).

Психічне життя людини являє собою єдине цілісне утворення, в якому науковий аналіз виокремлює певні її складові, окремі її аспекти, тому всі психічні явища є взаємообмовлені і взаємопов'язані. Взаємозв'язок окремих психічних явищ виглядає таким чином:

104

36

Крім внутрішніх психічних явищ, які є суб'єктивними, психологія вивчає явища, які виникають за умов взаємодії людей в різних соціальних групах - великих і малих групах і колективах. Тому психічні явища можуть також бути як індивідуальні, так і групові:

104

36



Загальні етапи розвитку психології

Психологія на шляху до самостійності пройшла тривалий шлях, однак на різних етапах її розвитку уявлення про психіку (душу, свідомість, поведінку) не були цілковито позбавлені ознак науковості. Вони прорізувались в надрах інших наук, зокрема філософії, медицини, природознавства, в різних явищах суспільної практики та ін. В період тривалого часу психологічна думка самовизначалась, усвідомлюючи, уточнюючи специфіку свого предмета та набувала значення та сили.

В історії психології виокремлюють різні підходи до визначення меж та етапів розвитку психології.

Згідно одному з підходів, розвиток психології поділяють на два етапи: психологія має тривалу передісторію (до кінця першої половини ХІХ ст.) і коротку історію (з другої половини ХІХ ст.)

Ще один підхід виділяє 4 етапи в становленні психології як науки:

ЕТАП	ОСОБЛИВОСТІ ПРЕДМЕТУ	ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
I Понад 2 тис. років тому	Психологія як наука про Душу	Наявністю душі намагалися пояснити всі незрозумілі явища в житті людини
II починаючи з ХVII ст. до кінця ХІХ ст.	Психологія як наука про свідомість (самосвідомість)	Відбувається розвиток природничих наук і здатність думати, бажати називали свідомістю. Основним методом вивчення психіки вважали спостереження за собою (рефлексія), опис фактів
III друга половина ХІХ ст.	Психологія як наука про Поведінку	Завдання психології - дослідження того, що можна безпосередньо побачити, а саме: поведінку, вчинки, реакції. Мотиви, що зумовлюють дії та вчинки людини, не враховуються
IV Сучасний	Психологія як наука, що вивчає факти, закономірності та механізми психіки (психіка як відображення)	Сформувалася на базі філософії діалектичного матеріалізму і основою сучасних психологічних поглядів є теорія відображення

Останні два етапи розвитку психології - це вже наукова психологія, коли вона виборола право на самостійне існування. В цей час склалась сукупність наукових теорій, представники яких прагнуть дослідити сутність психіки, опрацювати методи її дослідження, насамперед експериментальний метод, відкриваються наукові заклади та школи, в яких досліджується психологічна проблематика.

Згідно іншому підходу, розвиток психологічної думки має три етапи: донаукова (міфологічна) психологія - коли панували анімістичні уявлення про душу; філософська психологія - коли психологія була частиною філософії (від античності до ХІХ ст.); власне наукова психологія (з другої половини ХІХ ст., коли починається власне історія психології).

В останній чверті XX ст. психологія заявляє про себе як про науку, що активно втручається у суспільне життя. Отже, людина користується психологічними знаннями з давніх часів, але як наука психологія оформилася тільки в кінці ХІХ сторіччя, з часу створення В. Вундтом першої в світі лабораторії експериментальної психології.

Основні школи (напрями) в сучасній психології

В другій половині ХХ століття продовжується конкретизація і уточнення предмета наукової психології:

104

36

БІХЕВІОРИЗМ - (з англ. - поведінка) напрям, який предметом психологічного дослідження вважає тільки те, що відповідає методам об'єктивного вивчення. Насамперед це поведінка - сукупність зовнішніх дій людини і тварини, ланцюг реакцій на зовнішні стимули. Засновник напряму Дж. Уотсон започаткував дослідження навичок - автоматизованих дій, сформованих шляхом багаторазових повторень. Законами дослідження навичок (наприклад, закон спроб, помилок і закріплення випадкового успіху) пояснювалось утворення різноманітних психічних явищ. Було виявлено спільні для людини та тварини закономірності научіння - засвоєння набутого досвіду.

Еволюція цього напрямку зумовила появу необіхевіоризму, який також спирається на поведінковий принцип, але вже по-іншому визначає характер відношень між стимулом і реакцією і допускає наявність «проміжних змінних» між ними у вигляді очікувань, гіпотез, пізнавальних схем тощо (Міллер та ін., Скіннер, Халл, Толмен). Наприклад, за Б.Ф. Скіннером, научіння полягає у збагаченні досвіду організму за рахунок відповідей, що підкріплюються. Основою підкріплення є оцінка ймовірності повторення цієї відповіді у майбутньому.

ГЕШТАЛЬТПСИХОЛОГІЯ - (з нім. - цілісна форма, образ) напрям в західній психології першої третини ХХ ст., що висунув програму вивчення психіки як цілісної внутрішньої структури - гештальта. Це первинна індивідуальна властивість психіки, що потребує у відповідності з фізіологічними процесами мозку і зовнішнім світом. Головним положенням цієї школи є положення, що гештальти, як первинні дані психіки, не можуть бути виведені з їхніх компонентів. Навпаки, властивості частин визначаються саме структурою (гештальтом). Такий підхід дозволив показати зумовленість сприймання співвідношенням предмета («фігури») і його оточення («фону»), з'ясувати роль інсайту (збагнення, прозріння) та переструктурування чуттєвих даних у мисленні (Вертгеймер; Келер, Левін).

Ідеї гештальтпсихології збагатили дослідження пізнавальних процесів і знайшли своє відображення у когнітивній психології.

КОГНІТИВНА ПСИХОЛОГІЯ (з англ. - знання, пізнання) - напрям, представники якого досліджують внутрішню організацію психічних процесів:сприймання, пам'яті, уваги, мислення. Часто вдаються до аналогій між обробкою інформації технічними пристроями (комп'ютерами) і людиною і на цій підставі створюють численні моделі психічних процесів.

Представники когнітивної психології твердять про вирішальну роль знань у поведінці людини як результатів пізнавальної діяльності (У. Найсер, Р. Аткінсон, Г. Бауер, А. Ліндсей, Д. Норман, Дж. Брунер). Сучасним розвитком когнітивізму є прагнення об'єднання класичних теорій з іншими новітніми напрямами, наприклад, біхевіоризму та генетичної психології. Так, сучасними представниками є Л. Фестингер, Келлі, Ж. Піаже.

ГЛИБИННА ПСИХОЛОГІЯ (ПСИХОАНАЛІЗ) - напрям, засновником якого був З.Фрейд. Ця школа розглядає психічне життя людини як багаторівневе явище, глибинним рівнем якого є несвідоме, що й визначає в цілому зміст нашої поведінки та має сексуальну та агресивну складові. Перша є джерелом психічної енергії (лібідо) і перебуває в конфлікті зі свідомістю. Внаслідок цього конфлікту особистість - це багаторівневе явище, інстанціями якого є: Ід - (лат. it - Воно), Его - (ego - Я) і супер-Его (Над-Я).

Ід - носій інстинктів, що підкоряється принципу задоволення. Его - підкоряється принципу реальності (задоволення через пристосування до вимог оточуючтого світу). Супер-Его - носій моральних норм, виконує функцію критики, витоки якої сягають до дитячих вражень.

Принцип реальності і принцип задоволення несумісні між собою, тому завжди перебуває у стані напруги, від якої людина рятується за допомогою механізмів психологічного захисту: витіснення, проекція, регресія, сублімація і ін.

Несвідоме проявляється у свідомості опосередковано - у вигляді обмовок, описок, помилок пам'яті, сновидінь. Воно часто є причиною неврозів - нестійких розладів нервової діяльності. З. Фрейд розробив метод аналізу несвідомого (метод психоаналізу як надання психологічної допомоги) - застосовується при лікуванні неврозів, поясненні сновидінь, творчості, у виявленні сексуального значення симптомів та звільнення від них.

Теорія класичного психоаналізу З. Фрейда зазнала численних модифікацій у теоріях А. Адлера, Е. Фромма, К. Юнга, К. Хорні, Г. Саллівана.

А також з'явилися та відділилися нові напрямки та різновиди психоаналізу - теорія его-психології Е. Еріксона - здійснюється аналіз розвитку та становлення «Его» - свідомості у процесі життєвого становлення та досягнення самоідентичності.

Транзакційний аналіз Е. Берна - аналізує міжособистісні стосунки та розробляє шляхи їх гармонізації за допомогою особливих психічних станів в структурі особистості.

ГУМАНІСТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ (з лат. - людяний) - напрям психології, який визначає своїм предметом унікальність особистості, вбачаючи в ній активну свідому істоту, що відповідає за своє життя і прагне до втілення моральних ідеалів. Активність особистості, на думку представників гуманістичної психології, визначається її потребою до зв'язків з іншими людьми, відчуттям необхідності постійного самовдосконалення, пошуку сенсу життя (А. Маслоу, К. Роджерс, В. Франкл, В. Штерн, Слободчиков, Ісаєв, В.А. Роменець).

Так, А. Маслоу джерелом психічного розвитку особистості вважає її прагнення до самоактуалізації - якомога повного вияву своїх можливостей. Це прагнення ґрунтується на потребі у самоактуалізації - «вершині» в ієрархії потреб людини, яку складають п'ять рівнів потреб. З ними пов'язані пізнавальні (знати і розуміти) та естетичні (сприймати прекрасне) потреби, але вони не входять до ієрархії, оскільки є вторинними стосовно її складових. Потреба у самоактуалізації виявляється лише тоді, коли задоволені потреби, що перебувають на нижчих щаблях ієрархії. З позицій цього напряму, людина може звернутися до психолога за психологічною допомогою з тим, щоб досягти свого ідеального Я.

Саме гуманістична психологія заявила про себе на теренах колишнього СРСР, була позитивно сприйнята радянськими психологами та отримали розвиток певні ідеї. Напевно, це стало реакцією на переважно природничо-наукову орієнтацію радянської психології попереднього періоду.

ДІЯЛЬНІСНА ПСИХОЛОГІЯ - напрям психології, в якому, по-перше, стверджується, що психіка виникає тільки завдяки діяльності, а, по-друге, що вона є функцією мозку, який в свою чергу теж розвивається в процесі діяльності.

Цей підхід виник на ґрунті філософії марксизму - офіційної ідеології колишнього СРСР і був відмітною ознакою радянської психології. Представниками є Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн, О.М. Леонтьєв.

Л.С. Виготському належить культурно-історична теорія, яка реалізувала історичний підхід до вищих психічних функцій. За теорією Виготського, вищі (культурні) функції виникають на базі нижчих (натуральних), спільних для людини і тварини, але підпорядковуються законам суспільного життя людини. Вищі психічні функції - це прижиттєво сформовані, соціальні за походженням, психічні процеси, які спочатку існують як форма взаємодії між людьми, а пізніше - як інтеріоризований процес, що соціально характеризує індивідуальну психіку людини. У своєму розвитку вони проходять соціальну і власне психологічну стадії. На останній стадії вищі психічні функції набувають вигляду внутрішніх операцій. Процес формування вищих функцій проходить через зону найближчого розвитку - здатність дитини разом з дорослим виконувати те, чого вона не спроможна зробити самостійно. Вищі психічні функції локалізуються в головному мозку як цілісно функціонуючі нервові структури.

С.Л. Рубінштейн здійснив аналіз природи психіки, виділивши два плани - онтологічний (який розкриває сутність буття психіки) і гносеологічний (що пояснює закономірності її пізнання). З онтологічної точки зору психіка є матеріальним явищем, тоді як з гносеологічної - ідеальним, похідним від матеріального. Діяльність - є спосіб існування людини як суспільної істоти.

У діяльності суб'єкта відбувається психічне відображення об'єкта у вигляді образу - ідеальної форми його існування. Як і психіка загалом. Цей образ є детермінованим - причинно зумовленим явищем (зовнішні причини діють через внутрішні умови). Так, особистість є цілісною системою внутрішніх умов, через які переломлюються всі зовнішні впливи. Він має рефлекторну природу, а тому охоплює і відображальні процеси мозку, і їх зовнішні вияви. Обґрунтовується думка, що головною «клітинкою», з якої має сформуватися система наукової психології є дія. Перед психологією ставиться завдання вивчати життєвий шлях людини.

О.М. Леонтьєв розробив психологічну теорію діяльності, до основи якої покладено проведений ним аналіз розвитку психіки у філогенезі і соціогенезі. За О.М. Леонтьєвим, кожна стадія такого розвитку є результатом ускладнення будови діяльності як форми зв'язку живої істоти з довколишнім середовищем. Психіка формується в діяльності, посідає у ній певне місце, виявляє через неї свої особливості. На відміну від тварин, людина у процесі діяльності наділяє значеннями предметний світ, унаслідок чого він постає перед нею у об'єктивному, незалежному від потреб існуванні - як образ свідомості. Значення, в свою чергу, стають формою існування свідомості, і вони, засвоюючись дитиною під час комунікативної діяльності (спілкування) з дорослими, зумовлюють усвідомлення нею дійсності. При цьому діяльність дитини має форму освоєння - присвоєння здобутків попередніх поколінь, об'єктивованих у продуктах матеріальної і духовної культури.

Для О.М. Леонтьєва був принципово важливим шлях психологічного аналізу: від діяльності до психіки. Це відмінна ознака діяльнісного підходу в психології.

В рамки діяльнісного підходу вписується і теорія психічного розвитку в онтогенезі українського психолога Г.С. Костюка.

Очевидно, психологію майбутнього очікує поява нових теорій - ланок безперервного процесу пізнання людиною самої себе.

Отже, наукове пояснення психіки базується на таких положеннях:

1. Психіка притаманна усім живим істотам.

2. Всі психічні явища розглядаються як активне відображення дійсності.

3. Починаючи з певного щабля розвитку тваринного світу, психіка є властивістю особливим чином організованої матерії - мозку.

4. Вся психічна діяльність людини причиннообумовлена, бо викликається як впливами зовнішнього середовища, так і внутрішніми станами особистості.

5. Всі психічні явища повинні розлядатись тільки в їх розвитку, який може ві-дображати і кількісну, і якісну зміну цих явищ.

6. Психіка людина проявляється і формується в її діяльності. Це означає, на-приклад, що людина пізнає дійсність, тільки впливаючи на неї.

7. Кожне психічне явище повинно розглядатись тільки в його цілісності. Тому психологія людини є психологія цілісної особистості.

Сучасний стан психологічної науки

Місце психології в системі наукового знання

Для того, щоб визначити місце психології в системі наук, необхідно відмітити, що існує декілька підходів до класифікації існуючих наук.

Один із підходів умовно поділяє всі науки на 2 великі групи. В одну групу віднесені всі точні науки, такія, як математика, хімія, фізика. До іншої групи віднесені гуманітарні науки: історія, література, мовознавство - це науки про людину, назва яких походить від латинської назви, яка позначає людину сучасного типу: Homo sapiens.

Такий поділ наук, досить умовний, оскільки і ті і інші науки взаємно доповнюють одна іншу. Але різниця все ж таки полягає в тому, що загальне завдання гуманітарних наук було проголошено ще греками дві тисячі років тому: «Пізнай саого себе!» І людина пізнає - свою особисту історію, походження, мову, традиції, звички, біологічну та соціальну природу. Тобто кожна з гуманітарних наук досліджує якийсь певний аспект людської природи.

Існує інший погляд на класифікацію наук, яку запропонував вітчизняний філософ і теоретик науки Б.М. Кедров (1903-1985 рр. життя). Він вважає, шо всі науки розрізняються за своїм об'єктом. Об'єкт науки - це та чи інша сторона існюючої реальності, на дослідження якої спрямована та чи інша наука, тоб то це те, що вивчається наукою, на дослідження чого спрямовані її сили. Кожний об'єкт в собі має різні аспекти - предмет, який представлений в системі основних категорій науки.

Згідно класифікації Б.М. Кедрова існує два основних об'єкта дослідження:

природа - органічна і неорганічна;

людина - сама людина з власними індивід. характеристиками і людське суспільство.

Грань між ними також відносна.

Відповідно всі науки поділяються на: природничі та гуманітарні (гуманітарні поділяються на соціальні та філософські). Отже виділені 3 розділи наукового знання, кожний з яких представляє певний комплекс наук. Класифікація наук згідно даному підходу виглядає як «трикутник наук»:

Отже, місце психології визначається на перетині дослідницьких інтересів всіх груп наук і займає центральне місце в «трикутнику наук», що сприяє збагаченню наукового потенціалу самої психології та можливостей поєднання в своєму дослідницькому арсеналі можливостей всіх зазначених наук.

Однак, психологія не є тільки «реціпієнтом» (отримувачем, користувачем) інформації, понять, концептуальних моделей да дослідницьких стратегій інших «сусідніх» наук. Вона вносить всій особистий внесок у сучасну систему знань про людину. На думку швейцарського психолога Ж. Піаже (1896-1980 рр. життя), «психология занимает центральное место не только как продукт всех других наук, но и как возможный источник объяснения их формирования и развития». З точки зору вітчизняного психолога Б.Г. Ананьєва (1907-1972 рр. життя), «психология призвана привести к синтезу, интегрировать данные и достижения смежных с нею наук, на уровне конкретно-научного знания». Б.Ф. Ломов (1972 р.н.) назвав психологію «интегратором всех научных дисциплин, предметом которых является человек».

Крім класифікації наук за об'єктом, можливі ще й інші способи їх розподілу, наприклад, на фундаментальні (такі, що вивчають оточуючий світ з точки зору основних законів, закономірностей та формулюють основні теоретичні положення даної науки) та прикладні (орієнтовані на застосування отриманих знань на практиці, вирішують практичні проблеми соціуму).

Зв'язок психології з іншими науками

На сучасному етапі розвиток психологічних знань відбувається завдяки розширенню звязків психології з іншими науками, при збереженні психолгієюсвоєї наукової специфіки та самостійності. Крім того, значна кількість наук так чи інакше мають потребу враховувати знання та досягнення психологічної науки.

Галузі психології

Сучасна психологія представляє собою розгалужену систему наукових психологічних дисциплін та галузей. За спрямованістю діяльності психологів на пізнання, дослідження або перетворення психіки доцільно виділяти три великі групи галузей - теоретичну, науково-прикладну та практичну психологію.

До теоретичної психології належать:

загальна психологія - розробляє фундаментальні теоретичні проблеми психології, формулює основні принципи, категорії, поняття, закономірності, становить фундамент розвитку психологічної науки;

історія психології - розглядає формування психологічних знань впродовж існування психологічної науки, історію психологічних досліджень у різні часи в різних школах;

експериментальна - розробляє методи дослідження та вивчення психічної реальності;

генетична - вивчає закономірності розвитку психіки і філогенезі (біологічної та історичної еволюції) та онтогенезі (упродовж життя окремої особи);

соціальна - досліджує психічні явища в процесі взаємодії людей в великих та малих групах та також механізми соцільного впливу на психіку окремої людини;

порівняльна - досліджує філогенетичні форми психічного життя, зіставляє психіку тварин і людини, специфіку подібності та відмінності їх поведінки (її розділом є зоопсихологія);

диференційна психологія - досліджує індивідуально-психологічні особливості психіки, відмінні особливості психіки людей;

психофізіологія - вивчає фізіологічні механізми діяльності мозку, вищої нервової системи, які пов'язані з функціонуванням психіки;

психологія особистості - вивчає психічні властивості психіки людини як цілісного утворення, як певної системи психічних властивостей. яка має відповідну структуру, внутрішні взаємозв'язки, якій притаманна індивідуальність;

моделювання психіки - як розділ теоретичної психології викориристовує наукові відомості про психіку для формування математичних і кібернетичних моделей психічних функцій (сприймання, мислення, пам'яті, спілкування тощо) та всієї психіки загалом з метою розроблення і вдосконалення технічних систем, перевірки психологічних теорій за допомогою комп'ютерного моделювання.

До науково-прикладної психології належать:

ЗА ВИДОМ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПОВЕДІНКИ ЛЮДИНИ - психологія праці, інженерна психологія, психологія управління та менеджменту, військова психологія, психологія спорту, психологія творчості, авіаційна психологія, космічна психологія, економічна психологія, психологія торгівлі, та т. ін.;

ЗА КРИТЕРІЄМ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ - вікова психологія, екологічна психологія, педагогічна психологія, психологія аномального розвитку або спеціальна психологія: патопсихологія, олігофренопсихологія, сурдопсихологія, тифлопсихологія і т.ін.

ЗА КРИТЕРІЄМ ЗБЕРЕЖЕННЯ ЗДОРОВ'Я - патопсихологія, нейропсихологія, психофармакологія, психотерапія, психопрофілактика, психогігієна.

ЗА КРИТЕРІЄМ ПРАВОВИХ ВІДНОСИН - юридична психологія: психологія юридичної діяльності (розслідування злочину), психологія скоєння злочину (психологія злочинця), психологія покарання (пенітенціарна психологія), реституційне правосуддя (відновлювальна психологія).

Практична психологія функціонує як система спеціальних психологічних служб, спрямованих на надання безпосередньої допомоги людям у вирішенні їхніх психологічних проблем.

До практичної психології належать: психологічна служба сім'ї та соціального захисту населення, психологічна служба системи освіти, психологічна служба системи охорони здоров'я, практична юридична та пенітенціарна психологія, практична педагогічна психологія, практична психологія праці та профорієнтації, соціально-психологічна служба в армії, практична психологія економіки та бізнесу, практична психологія та педагогіка спорту і т. ін.

Галузі сучасної психології також виникають як міждисциплінарні, на стику психології та інших наук і науково-практичних комплексів:

- на стику психології та суспільних наук виникли такі галузі психології: соціальна психологія, економічна психологія, політична психологія, етнічна психологія, юридична психологія, психолінгвістика, психологія мистецтва;

- на стику психології і природничих наук виникли: психофізіологія, психофізика, зоопсихологія, порівняльна психологія, психобіохімія;

- на стику психології і медицини виникли: патопсихологія, медична психологія, нейропсихологія, психотерапія, психофармакологія;

- на стику психології і педагогіки виникли: вікова психологія, педагогічна психологія;

- на стику психології і технічних наук виникли: інженерна психологія, ергономіка.

Отже, ПСИХОЛОГІЯ, грунтуючись на сучасних досягненнях філософії, біології, анатомії, фізіології, соціології та ін. наук, є наукою, що вивчає ФАКТИ, ЗАКОНОМІРНОСТІ Й МЕХАНІЗМИ становлення, розвитку та функціонування ПСИХІКИ людини та інших живих істот.

Завдання психології:

- якісне дослідження психічних явищ;
- визначення інформативних методів діагностики та психокорекції;
- вивчення впливу соціальної дійсності на психіку людини, міжособистісні та міжгрупові взаємини;
- виявлення індивідуальних особливостей, закономірностей та шляхів формування особистості в сучасних умовах;
- дослідження психологічних умов професійної діяльності, встановлення закономірностей динаміки працездатності;
- визначення заходів та засобів психологічного забезпечення професійної діяльності;
- визначення психологічних засобів впливу на особистість, колектив;
- підвищення ефективності управління в різних сферах суспільства, розкриття впливу особистості керівника та його стилю керівництва на підлеглих та колектив;
- розробка та впровадження психологічних методів саморегулювання людиною психічних станів, які виникають у небезпечних та інших (стресових) ситуаціях, запобігання психічним станам, які знижують ефективність діяльності людини та їхнє подолання;
- підвищення ролі психології в підтриманні правопорядку, організованості, психічного здоров'я та добробуту громадян;
- сприяння планомірному впровадженню психологічних знань в практику життєдіяльності людей.

Фундаментальні проблеми психології

В сучасній вітчизняній психології проблематика наукового вивчення психіки зводиться до 4 основних загальнотеоретичних проблем:

- психофізіологічна проблема, що розкриває питання про те, яким чином співвідносяться між собою психіка та нервова система;

- психопраксична проблема, що досліджує формування психіки люди-

ни в процесі діяльності та залежність цієї діяльності від психіки;

- психогностична проблема, що стосується відповідності психічного

відображення дійсності самій цій дійсності;

- психосоціальна проблема, що розлядає характер залежності психіки

людини від суспільства, в якому вона знаходиться.

Методологічні основи психології

До методологічних основ науки відносять такі поняття, як категорії, принципи, закони.

Категорії - найбільш загальні поняття, що відбивають основні властивості й закономірності явищ об'єктивної реальності і визначають характер науково-теоретичного мислення епохи. До основних категорій психології належать:

Відображення: здатність кори головного мозку відтворювати предмети і явища оточуючого (незалежно від нас існуючого, тобто об'єктивного) світу у вигляді образів цих явищ і предметів. Психічні процеси, які виникають при цьому в корі головного мозку - відчуття, сприймання, уявлення, мислення, переживання - це різні форми відображення.

Свідомість: вищий рівень відображення, зміст якого полягає в узагальненому відображенні внутрішнього світу у вигляді понять, які мають прояв у мові, та харктеризує усвідомлене ставлення людини до оточуючого світу. Притаманне лише людині та виникає за умов спільної діяльності людей та розвитку мови (спілкуванню).

Діяльність: це динамічна система взаємодії людини, як суб'єкта, з оточуючим світом, в процесі якої людина відображує навколишній світ у формі психічних образів, реалізуються та розвиваються її потреби, цінності та відносини, відбувається цілеспрямоване перетворення предметного світу. В більш вузькому сенсі діяльність - це спрямована на певні аспекти оточуючого світу (предмети чи відносини), спеціально організована та соціально-детермінована активність окремого або сукупного суб'єкта (групи), яка передбачає створення соціально значущого (матеріального або ідеального) продукту.

Спілкування: система спільних дій (взаємодія) двох або декількох людей, спрямованих на узгодження та поєднаня спільних зусиль, що призводить до розвитку, узгодження та підтримки взаємних відносин та досягнення спільного результату. А також спілкування - це складний, багаторівневий процес встановлення та розвитку контактів між людьми, які обумовлені потребою у спільній діяльності.

Особистість: суспільний суб'єкт діяльності і спілкування - це багатогранна психологічна структура, яка характеризує, перш за все, її соціальну сутність, що формується та набувається в процесі життя в предметній діяльності та спілкуванні шляхом засвоєння суспільних форм свідомості та поведінки. Людина як особистість є носієм свідомості, суспільних форм життя та відносин.

Принцип психології - це коротко сформульована теорія психології, що відбиває її законосірність, підсумовує її минулий досвід і стає вихідною вимогою для подальших досліджень і побудови нової теорії.

Методи дослідження в психології

Наука - це, перш за все, дослідження тих явищ, які є її предметом. МЕТОДИ наукового дослідження - це прийоми і засоби, за допомогою яких отримуються факти та доводиться існування явищ, які складають емпіричну основу тієї чи іншої науки.

Ананьєв Б.Г. запропонував таку класифікацію методів психологічного дослідження:

I. ОРГАНІЗАЦІЙНІ МЕТОДИ:

1) порівняльний метод (співставлення психічних явищ між різними групами носіїв психіки - за віком, статтю, походженням і т.ін.);

2) лонгітюдний метод (багаторазове обстеження одних і тих же осіб протягом тривалого періоду);

3) комплексний метод (одночасно використовуються методи різних наук - соціології, етнографії, педагогіки і т.ін.).

II. ЕМПІРИЧНІ МЕТОДИ:

1) обсерваційні: спостереження і самоспостереження;

2) експериментальні методи: природний, лабораторний, формуючий;

3) психодіагностичні методи (тести, анкети, опитувальники, соціометрія, інтерв'ю, бесіда),

4) метод аналізу процесу та продуктів діяльності;

5) біографічний метод;

6) близнюковий метод;

7) моделювання.

III. МЕТОДИ ОБРОБКИ ДАНИХ:

1) кількісні (статистичні) методи;

2) якісні методи (аналіз, диференціація даних за групами).

IV. ІНТЕРПРЕТАЦІЙНІ МЕТОДИ:

1) генетичний метод (аналіз матеріалу в плані розвитку з виділенням фаз, стадій, критичних моментів і т.ін.);

2) структурний метод (встановлення структурних зв'язків між різними сторонами психічного явища).

Емпіричні методи психологічного дослідження поділяють на основні:

Спостереження метод тривалого, планомірного, цілеспрямованого спеціально організованого дослідження та опису психічних явищ, які виявляються в діяльності та поведінці людей на основі їх безпосереднього сприймання	Експеримент спосіб чуттєво-предметної діяльності, метод пізнання психічної діяльності, при якому психічні явища вивчаються в спеціально створених або контрольованих дослідником умовах
Види	Види
Життєве - неорганізоване, випадкове сприймання фактів і явищ оточуючого світу.	Наукове - цілеспрямована, систематична, планомірна регістрація фактів і явищ, яка має чітку програму, характеризується аналітичністю та оперує системою певних, однозначних наукових понять, а також науковим поясненням причин та природи досліджуваних явищ.	лабораторний (проводяться в спеціально організованому середовищі) - природній; констатуючий експеримент (виявляються певні особливості розвитку психічних явищ) - формуючий експеримент (передбачає цілеспрямований вплив на психічне явище з метою формування в ньому певних якостей); пошуковий експеримент - спрямований на отримання принципово нової інформації у малодосліджених наукових сферах; уточнюючий - визначення меж в яких виявляється та розповсюджується дія певних явищ, теорій та законів;

Подобные документы

• Психологія як наука і система знань про закономірності, механізми, психічні факти і явища в житті людини

  Загальне поняття про психологію. Психічні процеси, стани та властивості особистості. Основні теоретичні принципи психології. Методи вивчення психічних фактів і феноменів. Класифікація видів спілкування. Засоби та психологічна структура спілкування.
  
  контрольная работа [32,2 K], добавлен 14.01.2011
  

• Форми вияву психіки, психічні процеси, стани і властивості

  Відчуття, що виникають у людини. Чутливість як властивість особистості. Сприймання та його властивості. Відтворення та його різновиди. Забування та його причини. Індивідуальні особливості пам'яті. Фізіологічне підґрунтя уваги, її різновиди і форми.
  
  курсовая работа [62,7 K], добавлен 17.12.2010
  

• Природа, властивості та феноменологія сприймання

  Особливості чуттєвого та логічного пізнання дійсності за допомогою пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприймання, мислення, уяви. Потреба у підтриманні інформаційного балансу з середовищем. Психічні процеси відображення людиною предметів і явищ.
  
  реферат [1,1 M], добавлен 20.09.2010
  

• Психологія особистості

  Загальне уявлення про особистість. Психодинамічний напрямок у теорії особистості. Роль дитинства та соціальних чинників в становленні особистості. Психологія юнацького віку і формування самосвідомості. Поняття емоції, здібності, темперамент та характер.
  
  учебное пособие [1,1 M], добавлен 01.04.2013
  

• Основи психології

  Наука, що вивчає факти, закономірності й механізми психіки. Головні ознаки психіки. Процеси активного відображення людиною дійсності в формі відчуттів, сприймань, мислення, почуттів та інших явищ психіки. Пізнавальні та емоційно-вольові психічні процеси.
  
  учебное пособие [3,1 M], добавлен 30.10.2013
  

• Програма діагностики пізнавальних психічних процесів дітей молодшого шкільного віку

  Роль відчуття і сприймання у дітей шкільного віку, їх розвиток в загальному процесі формування й удосконалення психічної діяльності дитини. Вплив навчання в школі на психічні процеси, зростання продуктивності пам’яті, особливості логічного мислення.
  
  дипломная работа [340,4 K], добавлен 27.09.2010
  

• Психологія і творчість

  Індивідуально-психологічні аспекти творчих людей. Соціально-психологічні особливості творчої особистості, взаємодія з соціумом. Проблема розвитку творчих здібностей. Генетична психологія творчості. Малюнок - одна з форм прояву і показник розвитку дитини.
  
  курс лекций [353,4 K], добавлен 04.06.2009
  

• Зв’язок між психологією та педагогікою

  Емоційно-вольові процеси та їх вплив на природу психіки. Геніальність як вищий ступінь обдарованості людини. Сучасна особистість як феномен постіндустріального суспільства. Державна політика в сфері освіти. Концепції особистості у зарубіжній психології.
  
  контрольная работа [36,6 K], добавлен 03.04.2014
  

• Основи психології та педагогіки

  Пізнавальні процеси психіки. Соціально-психологічні аспекти взаємовідносин у соціальних групах. Основи теорії виховання. Психічні стани та властивості. Тести для дослідження особистості. Емоційні процеси психіки. Форми організації і методи навчання.
  
  учебное пособие [513,2 K], добавлен 19.12.2010
  

• Спільна діяльність як фактор формування особистості

  Психологічна структура особистості. Головні однопорядкові підструктури особистості. Поняття про діяльність та її основні різновиди. Особливості спільної діяльності. Вплив соціального середовища на розвиток особистості. Загальний психічний розвиток людини.
  
  контрольная работа [29,7 K], добавлен 24.08.2011
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам