Психологія як наука і система знань про закономірності, механізми, психічні факти і явища в житті людини

Загальне поняття про психологію. Психічні процеси, стани та властивості особистості. Основні теоретичні принципи психології. Методи вивчення психічних фактів і феноменів. Класифікація видів спілкування. Засоби та психологічна структура спілкування.

Рубрика Психология
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 14.01.2011
Размер файла 32,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Основи психології»

1. Психологія як наука і система знань про закономірності, механізми, психічні факти і явища в житті людини.

Слово "психологія" походить від двох старогрецьких слів: psyche, що означає душа і logos, що означає наука. Дослівно: психологія наука про душу.

Наука пройшла довгий шлях розвитку, відбувалася зміна розуміння об'єкту, предмету та цілей психології.

Можна умовно виділити ряд етапів розвитку наукового розуміння природи психіки та предмета психології як науки.

На першому етапі психіка розглядалась як душа (цей етап починається приблизно п'ять тисячоліть тому і закінчується на початку нашої ери). Потім природа психіки пов'язується із свідомістю людини (з перших століть нашої ери і до кінця ХІХ ст.). У другій половині ХІХ ст. виникає уявлення про психіку як поведінку. Наприкінці ХІХ ст. психіка людини дедалі чіткіше пов'язується із свідомістю, пізніше - з особистістю.

Психологія формувалась упродовж століть і бурхливо розвивається в сучасних умовах науково-технічного поступу в нерозривному взаємозв'язку з іншими галузями наукового знання і суспільної практики. Психологія як наука становить систему пов'язаних між собою та з іншими науками галузей. Передусім це соціальна, історична, економічна, етична, юридична, політична психологія, психолінгвістика та психологія мистецтва. Нерозривний зв'язок існує між психологією та природничими науками і насамперед між психологією та фізіологією, внаслідок чого сформувалися спеціальні дисципліни - психофізіологія й психофізика. Розв'язання проблем виникнення й розвитку психіки в процесі біологічної еволюції спричинило формування таких галузей знань, як зоологічна та порівняльна психологія. Крім того, на межі природничих наук та психології формується і розвивається ряд напрямів, до яких можна віднести загальну, диференціальну й генетичну психофізіологію.

Важливі психологічні проблеми виникають на перетині педагогіки і психології при вивченні закономірностей розвитку особистості, вікових та індивідуальних особливостей дітей, а також при розробці нових методів навчання й виховання.

Потребують психологічних знань і технічні науки, пов'язані з діяльністю людини в умовах комп'ютеризованих, автоматизованих та автоматичних систем. На перетині технічних і психологічних наук сформувалися спеціальні дисципліни й напрями - психологія праці й інженерна психологія, котрі використовують психологічні знання для оптимізації діяльності спеціалістів, а також для проведення профорієнтаційної, профконсультаційної роботи, відбору кадрів та їх навчання. Ці науки спричинили виникнення науково-прикладного комплексу - ергономіки.

Базою об'єднання всіх спеціальних психологічних дисциплін є загальна психологія, яка теоретично й експериментально розробляє фундаментальні психологічні проблеми.

Психологія - наука про загальні психічні закономірності взаємодії людини із середовищем.

Психологія вивчає, яким чином зовнішній вплив переходить до внутрішнього, психічного відображення і стає регулятором нашої діяльності. А також вона вивчає загальні закономірності психічних процесів і своєрідність їхнього протікання в залежності від умов діяльності і від індивідуально-типологічних особливостей людини.

Психічна активність людини спрямована на різні предмети. Задовольняючи свої матеріальні (органічні) та духовні потреби як необхідні умови життя, людина шукає й отримує з навколишнього природного та соціального середовища потрібні для цього джерела, набуває знань, планує свої дії, визначає методи й шляхи їх здійснення, докладає великих зусиль, щоб досягти певної мети, переживає успіхи і невдачі. Усе це - психічна активність людини, предмет вивчення психології.

Предмет психології - закономірності розвитку і вияву психічних явищ та їх механізми.

Коло явищ, які вивчає психологія, у кожної людини виявляється чітко і досить виразно: це наші почуття, думки, образи, сприймання, прагнення, бажання, уява, погляди тощо - все, що утворює внутрішній зміст нашого життя, яке дається нам безпосередньо і належить нам.

Психічні явища - це постійні регулятори діяльності, що виникають у відповідь на подразники, які діють в даний момент часу (відчуття, сприймання), або ті, які були в минулому досвіді (пам'ять), узагальнюючи ці виливи і передбачаючи результати, до яких вони приведуть (мислення, уява), підсилюючі чи послаблюючі, взагалі активізуючи діяльність під впливом одних чинників і гальмуючі її під впливом інших (почуття, воля), виявляючи відмінність в поведінці людей (темперамент, характер, здібності). Пояснити психічні явища це означає розкрити їх взаємні зв'язки, залежність їх від життєвих умов, що їх породжують, з'ясувати ці закономірності, яким вони підлягають. Отже, предметом психології є психічні явища. Тому психологію можна визначити як науку, яка вивчає умови, властивості і закони психічних явищ, маючи при цьому на увазі, що психіка є особлива властивість особливим способом організованої матерії, суть якої полягає у відображенні реальної дійсності.

Усі психічні явища, які підлягають вивченню психології, поділяються на три групи:

1) психічні процеси;

2) психічні стани;

3) психічні властивості особистості.

Психічний процес - це акт психічної діяльності, що має свій об'єкт відображення і свою регульовану функцію.

Психічне відображення - це формування образа тих умов, у яких здійснюється дана діяльність.

Психічні процеси - це орієнтовно-регулюючі компоненти діяльності. Вони підрозділяються на пізнавальні (відчуття, сприйняття, мислення, пам'ять і уява), емоційні і вольові.

Уся психічна діяльність людини - це сукупність пізнавальних, вольових і емоційних процесів.

Психічний стан - це тимчасова своєрідність психічної діяльності, обумовлена її змістом і відношенням людини до цього змісту.

Основні теоретичні принципи психології:

1) визнання детермінованості психічних явищ матеріальної дійсності;

2) генетичний підхід до психічних явищ, дослідження їх у розвитку;

3) вивчення психіки людини у взаємозв'язку біологічних і соціальних факторів;

4) визнання нерозривного взаємозв'язку психіки і діяльності.

Наукове розуміння психіки людини можливо лише при цілісному розгляді сукупності психічних явищ. Абсолютизація окремих сторін психіки приведе до помилкових концепцій і теорій.

Психологія вивчає властивість мозку, що полягає в психічному відображенні матеріальної дійсності, у результаті якого формуються ідеальні образи реальної дійсності, необхідні для регуляції взаємодії організму з навколишнім середовищем.

Психологічне пізнання - це пізнання психічного, опосередкованого багатогранними істотними конкретними зв'язками, у які включене життя людини, його природи, конкретного змісту, механізмів і закономірностей розвитку. Дане пізнання відбувається на різних рівнях узагальнення - від практичного до теоретичного і, навпаки, шляхом з'ясування особливостей ситуативних, мотиваційних. Дійових і після дійових психічних феноменів

У системі наукових понять, вона виявляє особливості, закономірності побудови та розвитку психіки, функціонування її механізмів. Психологія сформувала систему наукових уявлень, які розкривають природу психіки, слугують поліпшенню життя людей, їхньої поведінки та діяльності. Оволодіння системою психологічних знань сприяє зростанню психологічної культури окремої людини і всього суспільства, покращенню якості життя, психічного здоров'я людини, підвищення рівня навчальної та професійної діяльності, громадської поведінки.

Сучасна наукова психологія являє собою досить розмаїту систему дисциплін та галузей. За спрямованістю діяльності психологів на пізнання, дослідження або перетворення психіки доцільно виділяти три великі групи галузей - теоретичну, науково - прикладну та практичну психологію.

До теоретичної психології належать: загальна психологія, історія психології, експериментальна, генетична, соціальна, порівняльна, диференціальна психологія, психофізіологія, психологія особистості, моделювання психіки.

До науково-прикладної психології слід віднести ряд галузей, для яких характерні дослідження і практичне використання знань з метою оптимізації поведінки та діяльності людей.

Практична психологія функціонує і розвивається як система спеціальних психологічних служб, спрямованих на надання безпосередньої допомоги людям у вирішенні їхніх психологічних проблем. Головна мета практичної психології - створити сприятливі соціальні та психологічні умови для діяльності в усіх сферах життя - від сімейних стосунків до управління державою, надати дієву допомогу у розвитку та захисті її психічного здоров'я. Основними функціями практичної психології є аналіз і прогнозування поведінки й діяльності людини, активний соціальний та психологічний вплив, консультативно-методична, просвітницька, профілактична, реабілітаційна, дорадча та психогігієнічна функції тощо.

Психічні факти виявляються об'єктивно, зовні: в міміці, психомоторних діях, рухах, діяльності - і творчості і суб'єктивно, внутрішньо: у відчуттях, сприйманні, увазі, пам'яті, уяві, почуттях, волі тощо. Разом з тим їхній зміст може усвідомлюватися або існувати в неусвідомлюваній формі.

Протиріччя внутрішнього і зовнішнього у психіці людини розв'язуються через рухи, дії і вчинки, що виражають ставлення людини до інших людей, природи й суспільства.

Зміст і динамічну характеристику стосунків людини слід шукати в її мотивах, потребах, меті, до якої вона прагне, а також у властивостях темпераменту, характеру і її здібностей.

Основними механізмами психіки людини є відображення, проектування і опредметнення - докладання людиною власних зусиль і хисту до формування матеріальних речей або знакових систем.

У продуктах діяльності відображається неповторність, самобутність і індивідуальність, що є мірою виявлення людини - її творчого потенціалу.

Для отримання об'єктивних і точних даних про закономірності, механізми психіки і психологічні факти використовуються методи дослідження. Метод - шлях пізнання і застосування системи прийомів для досягнення певної мети.

У психології розроблені методи вивчення психічних фактів і феноменів.

Методи психології доцільно розділити на дві групи: пізнавальні (дослідницькі) методи; методи активного впливу на особистість.

Пізнавальні (дослідницькі) методи. Процес психологічного дослідження складається з ряду етапів: підготовки, збирання, обробки, інтерпретації фактичних даних та формування висновків.

Відповідно до етапів психологічного дослідження доцільно розрізняти чотири групи методів: організаційні, емпіричні, методи обробки даних та інтерпретаційні методи.

Розглянемо емпіричні методи отримання фактичних даних про психіку.

Метод спостереження передбачає пізнання індивідуальних особливостей психіки людини через вивчення її поведінки. Інакше кажучи, за об'єктивними, зовнішньо вираженими показниками (дії, вчинки, мова, зовнішній вигляд) психолог робить висновок про індивідуальні особливості протікання психічних процесів (сприйняття, пам'яті, мислення, уяви), про психічний стан людини, про риси її особистості, темпераменту, характеру. Особливістю методу спостереження є те, що вивчення зовнішніх проявів психіки людини відбувається в природних життєвих умовах.

У науковій психології використовується також метод самоспостереження, який виступає як засіб вивчення, аналізу та синтезу власних учинків і дій, порівняння своїх думок з думками інших людей.

Головним методом психологічного пізнання є експеримент. В експерименті експериментатор, тобто людина, що проводить дослід, також здійснює спостереження за психічними явищами, процесами у піддослідного (людини, з якою проводиться дослід).

Значного поширення набули тести. Тест - це особливий вид експериментального дослідження, що являє собою спеціальне завдання або систему завдань. Піддослідний виконує завдання, час виконання якого зазвичай враховують. Тести застосовують не лише для отримання яких-небудь нових психологічних даних і закономірностей, але частіше для оцінки рівня розвитку якої-небудь психологічної якості у даної людини в порівнянні з середнім рівнем (встановленою нормою або стандартом). Тести застосовують при дослідженні здібностей, рівня розумового розвитку, навичок, рівня засвоєння знань, а також при вивченні індивідуальних особливостей протікання психічних процесів.

Метод бесіди, інтерв'ю та анкетний метод, пов'язані зі збиранням та аналізом словесних висловлювань. При правильному їх проведенні вони дозволяють виявити індивідуально-психологічні особливості особистості: схильності, інтереси, смаки, відношення до людей, до себе тощо.

Соціометричний та референтометричний методи забезпечують вивчення стосунків між членами груп, виявляють їхню структуру (лідерів, аутсайдерів тощо) на основі відносно простої процедури вибору одними членами групи інших за параметрами симпатії - антипатії, референтності (стосовно певних цінностей).

Аналіз продуктів діяльності як метод дослідження можливий за наявності об'єктивних (матеріальних або матеріалізованих) наслідків діяльності людини, таких як архівні матеріали, чернеткові записи, щоденники, креслення, варіанти ескізів та малюнків. Їх аналіз дає підстави ретроспективно відтворювати закономірності психічної діяльності особистості, її психічні властивості.

Для біографічного методу характерні використання матеріалів, що стосуються особливостей життя людини, її розвитку як особистості, аналіз важливих подій у її дитинстві, юнацтві, навчанні та трудовій діяльності, внаслідок чого реконструюються характерні риси особистості.

Трудовий метод передбачає включення дослідника у конкретну діяльність (професійну, громадську тощо), оволодіння її технологією, входження у відповідну роль з метою вивчення ніби зсередини її закономірностей. Ефективність трудового методу залежить від здатності дослідника до перенавчання, перевтілення, певного артистизму, рефлексії, об'єктивної фіксації дослідних даних тощо.

Методи активного впливу на особистість. Сучасній науковій психології властиві не лише великі методичні можливості у пізнанні закономірностей психіки, а й здатність при потребі активно впливати на психічні властивості особистості. Потреба у цьому виникає, коли людина потрапляє у психотравмуючі ситуації - внаслідок міжособистісних конфліктів, стихійного лиха або техногенної катастрофи тощо. У цих випадках застосовуються методи активного психологічного впливу на людину з метою поліпшення її стану, подолання негативних наслідків для психіки.( Психологічна консультація, Психологічна корекція, Психологічний тренінг, Психологічна терапія та реабілітація, гіпноз, арттерапія (оздоровлення мистецтвом), терапія творчим самовираженням, трудотерапія тощо.)

Для дослідження тієї чи іншої психологічної проблеми використовується відповідна система прийомів і правил дослідження - методика конкретного дослідження (висування гіпотези, вибір експериментального прийому і відповідного матеріалу, виділення контрольних і експериментальних груп випробування, визначення змісту серій експерименту, статистична і теоретична обробка експериментального матеріалу та ін.).

Отже, сучасна наукова психологія має в своєму розпорядженні широкий арсенал методів активного дослідження, пізнання та впливу на психіку людини, щоб допомогти їй у складних умовах нинішнього напруженого, динамічного життя.

Головна вимога до методів наукового дослідження в психології - давати ймовірне знання, досягати об'єктивності відтворення психічних фактів і феноменів оптимальним шляхом - відповідно до закону оптимальности ті самі вимоги стосуються і методів практичної діяльності людини, до них вдаються здебільшого з метою гармонізувати психіку, дії, діяльність і творчість з мінімальним докладанням енергії, часу і праці.

Додержання цих вимог передбачає методичність - послідовність і організованість дій на основі одного методу або системи методів пізнання, навчання, трудової діяльності. Тому методичність є необхідною умовою і системоутворюючим чинником оптимізації людської діяльності.

Психологія - одна з наук про людину. Предметом її вивчення є найскладніша сфера життєдіяльності людини - психіка. Складність психіки як явища зумовлена тим, що вона є вищим продуктом біологічного і суспільного розвитку живих істот. Складним є і функціональний бік психіки. Вона - метод орієнтування організму в навколишньому світі, регулятор поведінки і діяльності в динамічних умовах середовища

2. Спілкування

Спілкування - це процес взаємодії і взаємин суб'єктів (особистостей, соціальних груп), під час якого відбувається взаємообмін діяльністю, інформацією, емоціями, навичками, уміннями, а також вольовий контакт.

У спілкуванні можна виділити багато аспектів. Філософський аспект спілкування пов'язаний із розумінням соціального статусу суб'єктів спілкування. Тому саме спілкування у філософії розуміється як соціалізація суб'єктів (прилучення до суспільства, знаходження соціальних цінностей, виконання соціальних ролей тощо).

У такому процесі індивід розуміє свої якості як соціальні, соціально значущі, і в цьому відношенні стає особистістю. У процесі соціалізації, здобуваючи новий зміст, змінюючись, індивід одночасно змінює і співтовариство, до якого він вступає, доповнюючи його своєю індивідуальністю.

У соціально-психологічному відношенні спілкування має інше трактування. Якщо філософія, розглядаючи спілкування партнерів, наголошує на тому, що загальним знаменником цього процесу є суспільство в цілому, і не тільки в його сьогоднішній даності, а й з погляду всесвітньо-історичного процесу його формування, то соціальна психологія взаємодію партнерів у спілкуванні підводить як базу якості індивідів, мікро- чи макроколективів. Психологія спілкування - це психологічні характеристики морального клімату суспільства, його психологічної стійкості, динаміки з'єднання й роз'єднання. Тут визначальними є параметри когнітивної (осмисленої), емоційної та вольової сумісності.

Для ефективного спілкування необхідно вивчити свою психологію, особливості характеру й можливості. Лише розібравшись у собі, можна краще розуміти людей, що вас оточують, з ними легше буде знайти спільний інтерес у спілкуванні та взаєморозумінні.

2.1 Класифікація видів спілкування

Роблячи спробу класифікації видів спілкування, варто зазначити, що єдиного підходу з цього питання в психологічній науці не досягнуто.

Людина, перебуваючи в суспільних відносинах з іншими людьми, може спілкуватися:

I. За критерієм просторового існування

Безпосереднє спілкування - це вид спілкування, при якому відбувається прямий контакт між суб'єктами спілкування. Наприклад, студенти, слухаючи лекцію викладача, спілкуються з ним безпосередньо, при прямому контакті (бачачи, слухаючи його живу мову).

Опосередковане спілкування - це вид спілкування, протилежний до безпосереднього спілкування, і є таким, при якому суб'єкти спілкування не контактують один з одним, але одночасно вступають у комунікативні зв'язки. Наприклад, читаючи будь-яку книгу, ви опосередковано спілкуєтеся з автором цієї книги;

не знаючи його, не бачачи його, не контактуючи з ним ви отримуєте певну інформацію в інтерпретації цього автора.

II. За критерієм мотивації до спілкування

Бажане спілкування - це вид спілкування до якого ми прагнемо, якого бажаємо. Наприклад, в анонсі телепрограм ви знайшли цікаву для себе програму чи телефільм і в певний час вмикаєте телевізор, тобто ви прагнете до такого спілкування.

Небажане спілкування - це вид спілкування, від якого людина уникає, ухиляється, втікає. Наприклад, ви заходите в громадський транспорт у "час пік"; багато людей, тісно, люди стоять близько один до одного, тримають малу дистанцію між собою, безумовно, що це для людей є певним дискомфортом. Дехто відхиляється, відвертається в інший бік, дивиться постійно у вікно, інший читає газету, книгу, хтось слухає музику - все це задля того, щоб уникнути прямого небажаного контакту.

III. За критерієм орієнтації на співрозмовника

Міжособистісне спілкування цей вид спілкування найбільше поширений у житті людини, а конкретно - це безпосередні суспільні зв'язки людей у контексті "суб'єкт-об'єктних" та "суб'єкт-суб'єктних" відносин.

Масове спілкування - це вид спілкування, яке спрямоване не на конкретну людину, а на масу людей. Таке спілкування здійснюється через телебачення, засоби масової комунікації. Через такий вид спілкування відбувається обмін інформацією від покоління до покоління, від однієї нації до іншої.

ІV. За критерієм часового обмеження

1. Короткотривале спілкування - цей вид спілкування обмежений у часі. Наприклад, є люди, для яких спілкування є необов'язковий у цьому житті, основна функція їх спілкування полягає в чіткому обміні інформацією. Вони намагаються не допустити того, щоб спілкування їх поглинуло.

2. Довготривале спілкування - це вид спілкування, при якому люди відчувають дискомфорт у стосунках, якщо не отримають задоволення від спілкування як безпосереднього, так опосередкованого. Для таких людей спілкування є самоціллю в житті, вони схильні до довготривалих контактів, їм постійно потрібно блокувати свою потребу в отриманні певної інформації від партнера по спілкуванню.

V. За критерієм кількості учасників

1. Монологічне спілкування - це вид спілкування, яке передбачає одностороннє спрямування інформації, коли лише один із учасників взаємодії викладає свої думки, ідеї, почуття, тобто відсутній зворотній зв'язок. За таких умов відбувається суб'єкт-об'єктне спілкування.

2. Діалогічне спілкування - це вид спілкування, в основі якого лежить гуманне ставлення до іншої людини з якою спілкуються. При такому спілкування обоє є активними учасниками процесу спілкування, відбувається зворотній зв'язок.

VI. За критерієм результативності:

Конфліктне спілкування - це особливий вид спілкування, для якого характерне зіткнення поглядів людей, їх інтересів і дій. Таке спілкування негативне, оскільки супроводжується негативними емоціями, стресами, переживаннями, розчаруваннями.

Маніпулятивне спілкування - це вид спілкування при якому один із комунікантів хоче переважати, мати домінуючу позицію, пригнічуючи інтереси, бажання та потреби іншого учасника комунікативного процесу.

2.2 Засоби спілкування

Спілкування людини підтримується певними засобами. Свої почуття, думки людина здатна виражати й закріплювати в словах і жестах, створюючи певний комунікативний простір, у якому об'єднуються, співіснують її внутрішній світ і світ зовнішній, об'єктивний. Такими засобами, які людина використовує в своєму спілкуванні, є вербальні (словесні) і невербальні засоби (міміка, пантоміміка, виражальні рухи тіла).

Вербальні засоби спілкування

Вербальна комунікація використовує як знакову систему мову найбільш універсальний засіб людського спілкування, який забезпечує змістовний аспект взаємодії і взаєморозуміння в процесі спільної діяльності. Точність розуміння слухачем змісту висловлювання може стати очевидною для комунікатора лише тоді, коли відбудеться зміна "комунікативних ролей", тобто коли реципієнт стане комунікатором і своїм висловлюванням дасть знати про те, як він розкрив зміст інформації.

Спілкування вербальними засобами є не що інше як використання живого слова в передачі інформації. Лише людині притаманно вербалізувати свої почуття, емоції, поведінку через слово, що доводить її до найвищого ступеня розвитку порівняно з іншими представниками тваринного світу. Мова є явищем не тільки лінгвістичним, а й психологічним, естетичним і суспільним, вона охоплює всі сфери суспільного життя: науку, освіту, мистецтво та ін.

Невербальні засоби спілкування

Невербальна комунікація включає різні знакові системи: оптико-кінетичну, пара- та екстралінгвістичну, просторово-часову, контакт "очі в очі", які мають свої особливості.

Оптико-кінетична система знаків використовує жести, міміку, пантоміміку. Загалом цю систему можна уявити як сприймання властивостей загальної моторики різних частин тіла (рук - жестикуляція, обличчя - міміка, пози - пантоміміка). Ця загальна моторика відображає емоційні реакції людини, оскільки включення оптико-кінетичної системи знаків до ситуації комунікації надає спілкуванню певних нюансів, що сприймаються неоднозначно за умов використання одних і тих самих жестів у різних національних культурах. Значущість оптико-кінетичної системи знаків у комунікації настільки велика, що виокремилась особлива галузь досліджень - кінесика, яка вивчає ці проблеми.

Виражальні рухи тіла та інтерпретація невербальної поведінки залежать від віку, особистісних особливостей людей, а також від ситуації спілкування, комунікативних завдань і комунікативних установок.

Виділимо види невербальних засобів спілкування.

1. Візуальні:

кінесика: рухи рук, голови, ніг, тулуба, хода;

вираз обличчя, очей;

поза, постава, положення голови;

напрям погляду, візуальні контакти;

шкірні реакції: почервоніння, збліднення, потіння;

2. Проксеміка (просторова і тимчасова організація спілкування): відстань

до співрозмовника, кут повороту до нього, персональний простір;

допоміжні засоби спілкування: підкреслення або приховування

особливостей статури (ознаки статі, віку, раси);

засоби перетворення природної статури: одяг, зачіска, косметика, окуляри,

прикраси, татуювання, вуса, борода, дрібні предмети в руках.

2. Акустичні:

паралінгвістичні (якість голосу, його діапазон, тональність): голосність,

тембр, ритм, висота звуку;

екстралінгвістичні: мовні паузи, сміх, плач, подихи, кашель, ляскіт.

5. Тактильні:

такесика: дотик, потиск руки, обійми, поцілунок.

4. Ольфакторні: приємні і неприємні запахи навколишнього середовища; природний і штучний запахи людини.

2.3 Психологічна структура спілкування

Спілкування - це багатоплановий процес установлення й розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами спільної діяльності та обміну, що включає в себе інформацію, сприйняття й розуміння іншої людини.

Спілкування містить у собі три сторони:

комунікативну (передача, обмін інформацією між її учасниками);

інтерактивну (взаємодія тих, що спілкуються, - обмін у процесі спілкування не тільки словами, а й діями, вчинками);

перцептивну (сприйняття один одного тими, хто спілкується).

Інтерактивна сторона спілкування

Спілкування - це не тільки обмін інформацією, знаками, а й організація спільних дій. Воно завжди припускає досягнення деякого результату. Таким результатом звичайно є зміна поведінки і діяльності інших людей. Інтеракція (віт inter - між і action - дія), тобто як сукупність зв'язків і взаємовпливів людей, що складаються в їхній спільній діяльності. У хід спілкування його учасникам можна не тільки брати участь у комунікації, але й організувати обмін діями, спланувати загальну діяльність, виробити форми та норми сумісних дій.

Інтерактивна сторона спілкування - це та його сторона, яка фіксує не тільки обмін інформацією, а й організацію сумісних дій, які дозволяють реалізувати деяку загальну для партнерів діяльність. У дослідженні цієї сторони спілкування використовують поняття "інтеракція", "взаємодія", "соціальна взаємодія".

Взаємодія - це універсальна властивість усього існуючого світу речей і явищ в їх взаємній зміні, впливові одного на інших.

В суспільстві взаємодія - це система зв'язків і взаємодій між індивідами, соціальними групами, сукупність усіх соціальних відносин. Як уже відмічалось, людина для задоволення своїх потреб повинна вступати у взаємодію з іншими людьми, входити в соціальні групи, брати участь у сумісній діяльності. Тому, звичайно, неможливо знайти на Землі людину, яка була б зовсім ізольованою від інших людей. Більш того, одне лише розуміння того, що десь існують інші люди, може суттєво змінити поведінку індивіда. У всіх сферах свого життя людина зв'язана з іншими людьми безпосередньо чи опосередковано, пасивно чи активно, постійно чи ситуативно. Соціальні взаємозв'язки мають різні підстави і багато різних відтінків, які залежать від особистісних якостей індивідів, що вступають у взаємозв'язок. Формування цих зв'язків відбувається поступово від простих форм до складних. Соціальні зв'язки індивіда, який знаходиться навіть у малочисельній групі, являють собою чисельність взаємодій, які складаються з дій і зворотних реакцій на них. Утворюється складна система взаємодій, в яку включена різна кількість індивідів.

Перцептивна сторона спілкування

Спілкування є не лише обміном інформацією і діяльністю, але і сприйманням, розумінням і оцінкою людьми один одного.

Сприймання, розуміння і оцінку людьми один одного і відображає соціальна перцепція або перцептивна сторона спілкування.

Тому в процесі спілкування у людини формується уявлення про партнера, про його здібності, характер, світогляд, ціннісні орієнтації. У зміст поняття “соціальна перцепція” включають сприймання не тільки фізичних властивостей людини, але і її внутрішніх характеристик, зокрема намірів, думок, здібностей, емоцій, установок та інше.

Оскільки спілкування є процесом взаємодії двох і більше об'єктів, то йдеться про взаєморозуміння і взаємопізнання людей. Взаєморозуміння є внутрішньою основною і метою спілкування. Його ефективність залежить від тієї інформації, яку люди одержують один про одного. Спілкування починається завжди з контакту, тобто взаємного спостереження і сприймання тих якостей і рис, які спонукають інтерес людей один до одного. Зацікавленість іншою людиною є мірою її інформативності для тих хто її оточує.

Ставлення до іншої людини залежить від того, які почуття вона викликає в інших, яка думка про неї формується. Перше враження про людину ґрунтується на сприйманні її зовнішнього вигляду, зовнішніх ознак і зумовлює весь характер взаємовідносин. Процес розуміння іншої людини є досить складним явищем у якому виокремлюють два рівні.

На першому рівні відбувається усвідомлення цілей, мотивів, установок і іншої людини.

Другий рівень характеризується здатністю прийняти цілі, мотиви, установки іншої людини як свої власні. Він передбачає, що кожен із партнерів по взаємодії, враховує не тільки свої власні потреби, мовити, а й відповідні запити іншого. Це відбувається за допомогою таких механізмів взаєморозуміння як: ідентифікація, апатія, рефлексія.

Ідентифікація (уподібнення іншій людині) - вона виражається у таких кодах: “постав себе на моє місце”, фактично означає - “зрозумій мене правильно”.

Емпатія (співпереживання) - на відміну від ідентифікації яка є процесом раціональним, емпатія це розуміння іншої людини не стільки розумом скільки серцем, тобто через емоційну сферу людини.

Рефлексія - в соціальній психології під рефлексією розуміють усвідомлення особою того, як вона насправді сприймається і оцінюється партнером по спілкуванні. Але таке уявлення є вкрай суб'єктивне, а тому не завжди відповідає істині.

Комунікативна сторона спілкування тісно пов'язана з обміном інформації, проте не може бути вичерпно розкрита з точки зору інформаційної теорії. Спілкування - це не тільки прийом та передача інформації, а й стосунки принаймні двох осіб, де кожна є активним суб'єктом взаємодії. Крім обміну інформацією, відбувається орієнтація на іншого, тобто аналізуються мотиви, цілі, установки об'єкта інформації (іншого суб'єкта). В акті міжособистісної комунікації важливу роль відіграє значущість інформації, прагнення сприймати її загальний зміст.

Ще одна особливість комунікативного процесу полягає в тому, що завдяки знаковій системі партнери по спілкуванню впливають один на одного. При цьому ефективність комунікації залежить від міри цього впливу, тобто йдеться про зміну типу відносин, що склалися між комунікаторами. Такий вплив випускається з уваги при інформаційному підході.

Комунікативний вплив відбувається за умови прийняття єдиної системи значень усіма учасниками акту комунікації. Лише за цієї умови партнери можуть досягти взаєморозуміння. Якщо немає такого загального розуміння, можуть виникати перепони в процесі спілкування, так звані "комунікативні бар'єри".

Вони виникають унаслідок дії психологічних факторів - різних диспозицій, установок, ціннісних орієнтацій людей, їх індивідуально-психологічних особливостей тощо.

Таким чином, комунікативний бар'єр - це психологічні перешкоди на шляху сприйняття адекватної інформації між партнерами по спілкуванню.

Як вважають Ю.С. Крижановська і В.П. Третьяков, у процесі ділового спілкування можливе виникнення трьох комунікативних бар'єрів та їх різні модифікації: "авторитет", "уникнення" і "нерозуміння". Перші забезпечують захист від джерела інформації, останній - від самої інформації.

Бар'єр "авторитет". Розділивши всіх людей на авторитетних і неавторитетних, людина довіряє лиш першим. Тобто довіра чи недовіра ніби персоніфікуються і залежать не від об'єктивності інформації, а від того, хто говорить. Наприклад, люди похилого віку мало прислуховуються до порад молодих.

Довіра залежить від соціального стану, належності до реальної "авторитетної" групи; від привабливості, зовнішнього вигляду; доброзичливого ставлення до адресата впливу; компетентності, щирості.

Бар'єр "уникнення". Людина уникає джерела впливу, ухиляється від контактів зі співрозмовником, прикладає всі зусилля, щоб не сприймати повідомлення. Щоб нейтралізувати цей бар'єр, необхідно: звернути увагу і утримати її. На увагу найбільше впливають такі фактори: актуальність і важливість інформації, ЇЇ новизна, нестандартність подання, несподіваність, інтенсивність передачі інформації, звучність голосу та його модуляція.

Бар'єр "нерозуміння". Іноді джерело інформації заслуговує на довіру, але інформація "не доходить" (ми не чуємо, не бачимо, не розуміємо її). Виділяють такі бар'єри нерозуміння:

фонетичний (виникає, коли говорять іноземною мовою; використовують багато іноземних слів чи спеціальну термінологію; говорять швидко, незрозуміло, з акцентом);

семантичний (той, хто говорить, і той, хто слухає, укладають різний зміст у слова, різне їх розуміння; використання жаргонних слів тощо);

стилістичний (стиль викладу, відповідність форми і змісту основним правилам структурування інформації: правилу рамки і правилу ланцюжка).

Суть правила рамки полягає в тому, що початок і кінець інформаційного ряду запам'ятовується краще, ніж середина. Рамка в спілкуванні становить початок і кінець розмови. При цьому в первинному спілкуванні найбільш важливою частиною розмови є початок, а при неодноразовому діловому спілкуванні - кінець розмови. Правило ланцюжка ґрунтується на тому, що вся інформація має бути якимось чином вибудувана, упорядкована, систематизована, з'єднана в ланцюжок;

логічний (виникає, коли немає послідовності та системи викладу інформації: відсутня внутрішня структура промови; не дотримуються основні логічні правила, недостовірна чи недостатня аргументація).

3. Мій психологічний портрет

Пройшовши та проаналізувавши деякі тести та поцікавившись думкою оточуючих мене людей можна сказати наступне.

Я людина дуже товариська, постійно шукаю контакту з людьми, нових знайомств. Легко йду на контакт і завжди знаходжу тему для розмови. Не люблю довго залишатися на одинці з собою, бо тоді починаю осмислювати своє життя, вчинки, можливості, що часто призводить до депресії. Я багато чим захоплююсь, цікавлюсь дуже різними речами, люблю розширювати свій світогляд до чого б це не відносилось. Коло моїх знайомих дуже широке і різне, об'єднує людей з різними світоглядами та переконаннями, різних субкультур. Найкращих друзів не маю, бо ділитися своїми думками, почуттями та життям не хочу. Про те добрих знайомих багато. Не можу впустити когось у свою душу, бо завжди переживаю все у собі. Але буває, що заводжу розмову про наболівше, але, напевно, не для того, щоб почути пораду чи співчуття, а просто тому, що не можу ВСЕ тримати у собі. Я схильна до активної діяльності, тому як пізнаю світ на власному досвіді. Люблю бути у центрі уваги і подій, вмію радіти життю. Хоча іноді вмикається розум і я зайвий раз зупиняюся, відговорюючи себе від того чи іншого вчинку, рішення. При ухваленні рішень та постановці якогось завдання приймаючи рішення, керуюсь логікою, неупереджена, об'єктивна, прагну активно радитися з оточуючими, беру їх думку до уваги, аналізую всі факти і після того тільки приймаю остаточне рішення, впевнившись що зробила як найкраще в даній ситуації. Не самовпевнена (хоча зі сторони виглядаю такою), зайвий раз піду на компроміс, якщо вважатиму це вдалим вирішенням проблеми. Мені властиво спочатку висловитися, а потім осмислити виголошене. Тому часто жалкую про сказане. Мені притаманний образ командувача, наглядача у колективній справі. Володію швидше вольовими, чим м'яким характером, здатна залишатися незворушною і стриманою в ситуаціях, в яких інші втрачають самовладання. Можу використовувати жорсткість у поведінці для отримання якісного, найкращого і швидкого результату, за що часто потім звинувачую себе, але вибачаюся рідко, і скоріше перед людьми з якими мене майже нічого не пов'язує, а ніж перед близькими. І я пишаюся своєю об'єктивністю, при тому що часто звинувачують у байдужості та жорстокості. Маю таку властивість вводити свої корективи в будь що, починаючи від чиїхось планів, ідей закінчуючи прикрашанням ялинки чи просто інтер'єру. Роблю це не через те, що зроблено чи задумано не «по-моєму», а тому що вважаю що можу-на зробити краще, полюбляю не стандартні рішення у всьому. Отже тут можна зробити висновок, що я - екстраверт, логік.

У сприйманні світу, інформації я віддаю перевагу прагматичному, утилітарному підходу, тобто маю сенсорне сприйняття. Мені подобається відчувати, відчувати запах, чути, бачити, пробувати на смак. Вважаю за краще фокусувати увагу на деталях та фактах. Ставлю чіткі запитання і чекаю таких же чітких і точних відповідей.

Я належу до ірраціонального типу у сприйманні інформації та прийняття рішень. Веду вільний спосіб життя і планування не є моєю кращою стороною. Залишаю все на «як буде, так і буде», наче зайвий раз побоюючись зробити щось не так, боюся взяти життя у свої руки та робити \ жити так, як вважаю за потрібне. Легко пристосовуюсь до змін, навіть полюбляю їх, як в житті так і в спілкуванні. І моя невизначеність гнітить мене. Для того, щоб укластися в строк, роблю ривок в останню хвилину. Не люблю, коли мене чимось зобов'язують. Не кваплюся з ухваленням рішення. Робота не має для мене сенсу, якщо вона не цікава. Не завжди доводжу почату справу до кінця, бо часто втрачаю цікавість до початого. Але працездатна коли того вимагають.

Маю творчий потенціал. Дивлюся на все з досить іншої точки зору, аніж інші... бо намагаюся завжди дивитися з декількох точок зору. Зажди готова допомогти. В одязі рідко дотримуюся стандартів, чи моді, чи чиєїсь думки. Спідниця стає сукнею, а дитяча куртка - модним піджачком, - це про мене. Намагаюсь не робити поспішних висновків про людину, поки не матиму змогу з нею поспілкуватися \ познайомитися.

Роблячи висновок можна сказати, що дуже часто думка оточуючих не співпадає з реальною мною, через те, що дуже багато хто не знає справжньої мене. Друзі вважають мене товариською, цілеспрямованою, хоча я не вважаю себе такою. Для деяких я душа компанії, для деяких миле, не зіпсоване життям янголя, для деяких психічно неврівноважена. Дуже емоційна і не завжди виходить це приховати, а іноді навіть і не намагаюся це приховувати. Ось така я.

Висновок

Людське життя суперечливе у своїй сутності. Кожна людська істота так чи інакше самовизначається і самоутверджується в просторі й часі, відміряному їй на життя, знаходить собі на перетині біологічного й соціального, фізичного й психічного, індивідуального й універсального, внутрішнього й зовнішнього, суб'єктивного та об'єктивного, матеріального й духовного вимірів існування.

Значення психології серед інших наук постійно зростає. Водночас і світ у своєму динамічному русі стає дедалі складнішим і загадковішим. Виникають нові проблеми людського існування, що вимагають нових наукових підходів, теорій, концепцій, нової методології і нових методів дослідження психічних явищ. Проте це не означає, що все надбане раніше психологією як наукою має бути відкинуто як застаріле і непотрібне. Адже існують одвічні проблеми людського буття, глобальні питання, відповідь на які сучасна наука не може дати без урахування попереднього досвіду.

Психологія як наука вивчає факти, закономірності, механізми психічного життя людей і тварин. Взаємовідносини живих істот з навколишнім світом реалізуються за допомогою психіки як складної сигнальної системи, до якої входять почуття та образи, настанови й мотиви, процеси спілкування та ідеальні предметні дії, емоційні стани та інші психічні властивості. Різноманітні психічні якості утворюють систему регуляції, що надає поведінці й діяльності стійкості та ефективності. У людини ця система виступає як психічний склад особистості, який утворюється її комунікативними здібностями, ціннісними орієнтаціями, рисами характеру, самосвідомістю, інтелектуальними здібностями, темпераментом тощо.

Отже, усі ми живемо серед людей та маємо розуміти психологію інших. Усі ми так чи інше є психологами, та якщо доповнити життєве надбання психологічними знаннями, ми тільки виграємо.

Усім важливо зрозуміти, як орієнтуватися в особливостях особистості, мотивах поведінки, пам'яті та мислення, характеру та темпераменті. Якщо не мати таких орієнтирів в складних процесах взаємодії між особистостями та спілкуванні, можна припуститися багатьох хибних кроків та помилок. Також важливо вірно оцінювати особисті можливості, недоліки, вміти психологічно охарактеризувати самого себе як особистість.

Усім вищезазначеним задачам відповідає система знань психології. Вона корисна просто людині для особистих цілей, щоб розуміти стан своєї власної душі, при необхідності вносити в нього зміни (аутотренінг, нейролінгвістичне програмування, медитація); вона необхідна батькам та педагогам, щоб розуміти, що відбувається в душах дітей, надавати їм першу психологічну допомогу, корегувати їхній психічний стан та розвиток; вона необхідна діловій людині, щоб приймати відповідальні рішення з урахуванням психологічного стану партнерів, вміння впливу на їх симпатії та антипатії, впевненість та смак; без неї також не обійтись інженерові, що вирішує завдання надійності дій операторів.

Література

1. Киричук О.В., Роменець В.А.: Основи психології (підручник), К., 1997 р.

2. Богословский В.В., Ковалёва А.Г., Степанова А.А.: Общая психология, М - 1981 р.

3. Немов Р.С. Психология (учебник): Кн.1. Разд.1. М - 1994 р.

4. Психология Словарь. - М - 1990 р.

5. Психологія. Підручник (за ред. Ю.Л.Трофімова ), К., 2002 р.

6. Основи психології: Підручник (за заг. ред. О.В. Киричука), Либідь, 1995 р.

7. Загальна психологія: навч. Посібник (О. Срипченко, Долинська, Огороднійчук та ін.), К.: "А.П.Н.", 2001 р.

8. М'ясоїд П.А. Загальна психологія. К., 1998 р.

9. http://www.referat.ru

10. http://testforall.narod.ru

11. http://pidruchniki.com.ua/psihologiya/psihologiya_spilkuvannya_-_filonenko_mm


Подобные документы

  • Загальне уявлення про психологію як науку; особистість та діяльність, емоційно-вольові психічні процеси: емоційна сфера особистості, особливості її прояву та перебігу, індивідуально-психологічні властивості. Пізнавальна діяльність: відчуття і сприймання.

    курс лекций [230,2 K], добавлен 29.11.2010

  • Наука, що вивчає факти, закономірності й механізми психіки. Головні ознаки психіки. Процеси активного відображення людиною дійсності в формі відчуттів, сприймань, мислення, почуттів та інших явищ психіки. Пізнавальні та емоційно-вольові психічні процеси.

    учебное пособие [3,1 M], добавлен 30.10.2013

  • Теоретичні аспекти дослідження проблеми впливу життєвих ситуацій на психічний стан особистості. Психічні стани особистості в різних ситуаціях життєдіяльності. Зміст та підходи до класифікації психічних станів особистості, негативні психічні стани.

    курсовая работа [74,9 K], добавлен 19.10.2011

  • Пізнавальні процеси психіки. Соціально-психологічні аспекти взаємовідносин у соціальних групах. Основи теорії виховання. Психічні стани та властивості. Тести для дослідження особистості. Емоційні процеси психіки. Форми організації і методи навчання.

    учебное пособие [513,2 K], добавлен 19.12.2010

  • Взаємодія психології як науки з іншими науками. Основні розділи та принципи психології. Методи психології: експеримент, спостереження, дослідження продуктів діяльності людини, метод тестів і анкетування. Психічний образ як основне поняття психології.

    реферат [16,8 K], добавлен 24.06.2008

  • Поняття про спілкування та його функції. Теоретичне обґрунтування психологічних особливостей процесу спілкування та експериментальне вивчення його впливу на розвиток особистості у юнацькому віці. Методи організації дослідження комунікативної активності.

    курсовая работа [158,9 K], добавлен 10.09.2011

  • Науково-теоретичні підходи до визначення поняття "характер" та типології рис характеру. Види, рівні, функції та структура спілкування. Основні якості особистості, які потрібні для успішного спілкування співробітника дорожньої інспекції із населенням.

    дипломная работа [95,7 K], добавлен 12.12.2013

  • Психічні стани як психологічна характеристика особистості, їх характеристика та різновиди, відмінні риси. Порівняльна характеристика емоційних станів людини. Етичні норми щодо візиту в гості. Особливості та правила ділового етикету в Великобританії.

    контрольная работа [14,9 K], добавлен 14.10.2009

  • Поняття спілкування як однієї з основних сфер людського життя. Роль спілкування в розвитку пізнавальних здібностей, поведінки і особистісних особливостей людини. Дослідження залежності психічного розвитку людини від його спілкування з іншими людьми.

    реферат [21,5 K], добавлен 17.12.2014

  • Розуміння основної природи людини. Основні принципи гуманістичної психології. Теорія особистісних рис Г. Олпорта, самоактуалізації А. Маслоу. Поняття конгруентності особистості в теорії К. Роджерса. Системи вищих мотивів як центральне ядро особистості.

    реферат [28,4 K], добавлен 16.06.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.