Психологія як наука

критикуючий - здійснюється з метою спростування існуючих законів або теорій новими фактами;

відтворюючий - передбачає точне повторення експериментів попередніх дослідників для перевірки достовірності, надійності і об'єктивності отриманих ними результатів.

Об'єктивне (зовнішнє) - самоспостереження (внутрішнє - інтроспекція);

польове (природнє) - лабораторне;

індивідуальне - колективне;

випадкове - заплановане;

систематичне - несистематичне;

повне - неповне;

суцільне - вибіркове;

констатуюче - оцінююче;

стандартизоване - нестандартизоване;

відкрите - приховане;

включене - стороннє;

пряме (безпосереднє) - непряме (опосередковане);

спровоковане - неспровоковане.

Допоміжні:

1. Широко поширений в психології метод тестування

Тест - це стандартизоване психологічне випробування, в результаті якого здійснюється спроба оцінити ступінь розвитку якогось психічного явища. Частіше за все використовуються тести визначення здібностей (вимірюються рівні розвитку психічних властивостей), тести успішності (визначається ступінь готовності до певної діяльності), проективні тести (встановлюється наявність певних психічних властивостей у людини завдяки тлумаченню нею якоїсь штучної події).

2. Опитування.

3. Бесіда.

4. Аналіз продуктів діяльності (напр. малюнки).

5. Анкетування.

6. Контент-аналіз (аналіз документів, друкованої інформації і т.ін).

7. Експертне оцінювання.



Тема 1.2 МАТЕРІАЛЬНА ОСНОВА ПСИХІКИ. ПСИХІКА і МОЗОК

Психіка являє собою властивість мозку, а психічна діяльність організму здійснюється за допомогою спеціальних фізіологічних механізмів.

Розвиток поглядів на фізіологічну основу психіки

Р. ДЕКАРТ У XYII ст. французький вчений висунув припущення про те, що нервова система, керуючи життям організму, фунціонує рефлекторно, що різні види діяльності організму є відповідями на ті чи інші подразники та здійснюються завдяки участі певних відділів мозку.

І.М. СЄЧЕНОВ У другій половині XIX ст. у книзі “Рефлекси головного мозку” Сєченов висунув і обгрунтував думку про те, що всі акти свідомої і несвідомої психічної діяльності людини за способом свого походження є рефлекси. В рефлекторному акті виділяються три ланки: перша - подразнення перетворюється в нервове збудження; друга - на основі процесів збудження і гальмування відбувається переробка інформації й прийняття рішення; третя - виконуюча ланка, тобто передача команди до виконуючих органів. Об'єднання ланок назвали рефлекторною дугою.

І.П. ПАВЛОВ В першій половині XX ст. Павлов обгрунтував ідеї рефлекторної роботи вищих відділів головного мозку та винайшов метод об'єктивного дослідження їх функціонування.

Н.А. БЕРНШТЕЙН Обґрунтував ідею зворотного зв'язку при активній регуляції поведінки організму, завдяки чому відбувається співставлення результату дії з її попереднім планом. Це регулювання вчений назвав принципом сенсорної кореляції і виклав його схематично у вигляді рефлекторного кільця.

П.К. АНОХІН В дослідженнях цього вченого стверджується, що рефлекторне кільце та принцип корекції є універсальним механізмом саморегулювання всієї складної поведінки тварин і людини, і чим вище рівень розвитку психіки, тим досконаліший механізм саморегуляції.

Будова нервової системи

НЕРВОВА СИСТЕМА - це інформаційно-регулятивний механізм організму, що складається із великої кількості (у людини біля 100 млрд.) взаємопов'язаних між собою нервових клітин - НЕЙРОНІВ. Різні нейрони виконують різні функції. Одні - РЕЦЕПТОРИ - перетворюють енергію зовнішнього світу в нервові імпульси (електричні розряди, що проходять по нейрону зі швидкістю від 3 до 100 м/с), що є закодованою інформацією про фізико-хімічні властивості оточуючого світу. Інші - СЕНСОРНІ НЕЙРОНИ - проводять збудження від рецепторів до мозку. Треті - МОТОРНІ НЕЙРОНИ - проводять команди мозку до м'язів та залоз внутрішньої секреції. І, нарешті, останні - ІНТЕРНЕЙРОНИ - здійснюють обмін нервовими імпульсами між нейронами.

Нервова система функціонує як єдине ціле, але окремі її функції пов'язані з діяльністю певних її відділів.

В цілому нервова система виконує дві взаємообумовлені функції: взаємодії організму із зовнішнім середовищем (вища нервова діяльність) та об'єднання і регулювання роботи внутрішніх органів (нижча нервова діяльність).

Психічна діяльність базується на такому своєму нейрофізіологічному механізмі як РЕФЛЕКТОРНЕ КОЛО, одні ланки якого забезпечують сприймання подразників, інші перетворюють їх в сигнали, треті - центральні - здійснюють планування, регулювання поведінки, четверті доводять команди центру до м'язів та залоз внутрішньої секреції, п'яті забезпечують зворотній зв'язок, завдяки чому коригуються дії організму.

Фізіологічним центром психічної діяльності є головний мозок, функціональна організація якого виглядає наступним чином:

1 БЛОК	Енергетичний блок, який підтримує тонус, необхідний для нормальної роботи вищих відділів кори головного мозку (розміщений у мозковому стовбурі)	При пошкодженні функцій першого блоку увага стає нестійкою, з'являється байдужість, сонливість
2 БЛОК	Блок прийому, перероблення і збереження інформації (розміщений у задніх відділах обох півкуль, тім'яні, потиличні та скроневі відділи мозку)	Порушення номальної роботи блоку призводить до втрати чутливості і глибокої втрати чіткості рухів
3 БЛОК	Блок, який забезпечує програмування, регулювання і контроль діяльності (розміщений у лобних долях кори)	Пошкодження блоку призводить до дефектів поведінки, зміни в сфері рухів

У психічному житті людини особлива роль належить лобним долям, пошкодження яких знижує розумові здібності, порушується особистісна сфера людини.

Принципово важливим є те, що головний мозок побудований з двух півкуль - лівої та правої, переробка інформації в яких суттєво відрізняєть ся за своїм змістом

Зміст обробки інформації різними півкулями
Ліва півкуля	Права півкуля
Індуктивна обробка інформації Сприймання абстрактних ознак Послідовна обробка Аналітичне сприймання Сприймання часу	Дедуктивна обробка інформації Сприймання конкретних ознак Одночасна обробка Синтетичне (цілісне) сприймання Сприймання простору

Ліва півкуля - це «формальний логік», що розрізняє хибні вислювлювання і істинні, це орган рефлексії, свідомості та регуляції довільних дій і когнитивного навчання. Ця півкуля відповідальна також за почуття «ми», соціальну систему значень. Крім цього, з її роботою пов'язані позитивні емоції та почуття гумору.

Права півкуля в цілому відповідальна за підсвідомі процеси, мимовільну увагу і її розподіл. Тут забезпечується сприймання безперервної картини світу, мимовільна та емоційна пам'ять. Ця півкуля мислить чуттєво, образно, здійснює інтуїтивну перевірку гіпотез. Суттєво, що вона має справу з актуальним часом, діями «тут і тепер». Права півкуля - це півкуля правди, бо все вона сприймає серйозно. Тому це також півкуля образ і депресії.

Загалом, базовою функцією фізіологічної діяльності півкуль головного мозку є формуваня умовних рефлексів на базі рефлексів безумовних.

Нагадаємо, що рефлекси - це закономірні реакції організму на певні подразники, що здійснюються за участю тих чи інших відділів центральної нервової системи.

Якщо безумовні рефлекси з'являються в процесі біологічної еволюції і передаються кожному організму в спадщину, то умовні рефлекси утворюються на основі безумовних рефлексів у процесі індивідуального життя. В основі виникнення умовного рефлексу лежить утворення нового, тимчасового нервового зв'язку між двома збудженнями (від умовного і безумовного подразника) у ділянках кори великих півкуль головного мозку, замикання шляху між ними.

В цілому, для індивідуальних організмів, що мають нервову систему, з точку зору їх адаптації до навколишнього середовища, головне значення має саме умовно-рефлекторна діяльність. Саме вона дозволяє організмам пристосовуватися до безлічі умов, в яких вони існують. Активність умовно-рефлекторної діяльності обумовлена наявністю таких нервових процесів як збудження і гальмування. Збудження виникає завдяки впливу зовнішніх і внутрішніх подразників, що призводить мозкові клітини і пов'язані з ними робочі апарати організму в діяльний стан. Гальмування також виникає під впливам зовнішніх та внутрішніх подразників, але результатом цього є пасивний стан нервових клітин та робочих апаратів організму.

Встановлено, що при слабкому напруженні процеси збудження або гальмування іррадіюють, тобто поширюються на інші зони кори головного мозку, при досить сильному напруженні ці процеси концентруються, а при надзвичайно сильному знов іррадіюють. Важливо також ураховувати ефект взаємної індукції в умовно-рефлекторній діяльності головного мозку. Взаємна індукція - це збудження певної ділянки кори, що супроводиться одночасним зниженням збудливості, гальмуванням суміжних ділянок і, навпаки, виникнення гальмування в даній ділянці тягне за собою підвищення збудливості інших ділянок кори.

Коли ми розглядаємо той вплив на умовно-рефлекторну діяльність головного мозку, який здійснюють процеси гальмування, то привертає увагу наявність їх різних видів. Так, всі види гальмування загалом поділяються на безумовне гальмування (зовнішнє, пасивне) та гальмування умовне (внутрішнє, активне).

Безумовне гальмування має такі підвиди, як зовнішнє гальмування та позамежне гальмування.

ЗОВНІШНЄ ГАЛЬМУВАННЯ виникає тоді, коли, наприклад, під час дії умовного подразника раптом починає діяти сильний побічний подразник, за рахунок чого гальмується умовний рефлекс.

ПОЗАМЕЖНЕ ГАЛЬМУВАННЯ виникає в тих випадках, коли умовний подразник занадто сильний. Ефект його дії в такому разі не збільшується, а, навпаки, зменшується.

Умовне гальмування має такі підвиди, як загальне, диференційне, запізнене та охоронне.

ЗАГАЛЬНЕ ГАЛЬМУВАННЯ виникає тоді, коли умовний рефлекс певний час не підкріплюється безумовним подразником. Тоді умовний подразник поступово стає гальмівним.

ДИФЕРЕНЦІЙНЕ ГАЛЬМУВАННЯ виникає тоді, коли один подразник підкріплюється, а інші, близькі до нього подразники, не підкріплюються безумовним подразником.

ЗАПІЗНЕНЕ ГАЛЬМУВАННЯ виникає в тих випадках, коли безумовне підкріплення поступово відтягується в часі. Тоді і умовний рефлекс виникає також пізніше.

ОХОРОННЕ ГАЛЬМУВАННЯ захищає клітини кори великих півкуль від надмірної напруженої діяльності і, тим самим, забезпечує необхідний їм відпочинок у вигляді сну.



Тема 1.3 Психіка, її ознаки, виникнення та розвиток у філогенезі

Протягом історії розвитку науки були запропоновані такі погляди на „момент” появи психіки:

? панпсихізм - психіку має вся матерія, жива і нежива;

? біопсихізм - психіку має тільки жива природа;

? нейропсихізм - психіка є тільки там, де є нервова система;

? антропоцентризм - тільки людина має психіку.

Виникнення психіки

Психіка є результат довготривалого розвитку живої матерії.

Суттєво, що різні форми матерії мають таку свою невід'ємну властивість як рух, тобто рух - це спосіб існування матерії. Саме в русі виникає така її необхідна властивість, як відображення, бо інакше рух мав би тільки хаотичну спрямованість.

ВІДОБРАЖЕННЯ - загальна властивість матерії, яка полягає в здатності об'єктів відтворювати, з різнем ступенем адекватності, ознаки, структурні характеристики та відношення інших об'єктів.

Виділяють такі рівні (види) відображення:

Оскільки рух може виступати у механічному вигляді, фізичному, хімічному та біологічному, то й відображення буває механічним, фізичним, хімічним та біологічним. На певному етапі живої матерії виникає психіка (психічне відображення) як якісно нова форма відображення і яка породжує принципово нові механізми, що обумовлюють появу нових форм руху - поведінки живих істот.

Фізичне - існує на рівні неживої природи у вигляді безпосереднього фізичного „сліду”, відбитку властивостей (форми, контурів) одного об'єкта в результаті взаємодії та під впливом іншого.

Фізіологічне (подразливість) - існує в живій природі у вигляді реакції на біологіно важливі подразники оточуючого світу. Подразливість існує у формі тропізмів у рослин, і таксисів - у тварин.

Психічне (чутливість) - відображення абіотичних впливів, які є сигналами або ознаками біологічно важливих впливів оточуючого середовища.

104

36

Рис. 1.1 Рівні (види) відображення

За відомою гіпотезою, життя утворилося шляхом біосинтезу (від грец. - життя, з'єднання) білкових сполучень, які можуть самовідтворюватися. Від неживого їх відрізняє подразливість - здатність змінювати свій хімічний склад у відповідь на біологічно значущі подразники: тепло, світло, вологу тощо. Але подразливість - це лише біологічна форма відображення, є лише передумовою психічного в еволюційному сенсі і є вже у рослин (голівка соняшника повертається на рухом сонця, квітка росте, оскільки відбуваються процеси фотосинтезу та ділення клітин під впливом сонячного проміння та вологи). Тому на певному етапі еволюційного розвитку з'являється здатність живих істот реагувати на біологічно нейтральні подразники - чутливість, яка виявляється лише у живої істоти - організмів, які реагують на запах, температуру, форму предмету, які самі не підтримують життя, але сигналізують про властивості, без яких воно неможливе. Чутливість дає можливість відображати оточуючий світ у вигляді відчуттів, що є елементарною формою психічного відображення.

Взагалі, походження психіки пояснюється наступним чином. Психіка сформувалась у процесі взаємодії найпростіших живих істот з навколишнім середовищем, завдяки чому суттєво вдосконалилась регуляція цього процесу, що забезпечило ефективну життєдіяльність тваринного світу. Психіка виникла як необхідний механізм сигналізації, орієнтації, організації поведінки живих істот, що поліпшувало умови їхнього життя. Розвиток психіки здійснювався як доцільний процес і проходив ряд етапів, набуваючи на кожному з них якісно нових ознак.

Предмети і явища зовнішнього об'єктивного світу, впливаючи на людину, її органи чуття, відбуваються в корі головного мозку у вигляді образів цих явищ і предметів. За умов взаємодії людини з оточуючим світом, предметами і явищами цього оточуючого світу, відбувається перенос (інтеріорізація)властивостей об'єктів зовнішнього світу у внутрішній, суб'єктивний світ людини та формування суб'єктивних образів, зокрема у вигляді образів наглядного сприйняття. В результаті роботи кори головного мозку і виникають сенсорно-перцептивні образи, образи уяви, мнемічні образи, поняття, символи, орієнтири, логіка відносин і ін.

Отже, відображення людським мозком об'єктивної дійсності є пізнання цієї дійсності. В результаті процесу відображення дійсності виникають і формуються почуття, прагнення і дії, якості особистості, потреби, інтереси, здібності, характер, складається життєвий досвід.

Усі психічні явища, тобто всі форми відображення виникають при активній взаємодії людини із зовнішнім світом. А механізм відображення полягає в здатності відповідати на зовнішні впливи.

Відображення людини є єдність суб'єктивного (залежного від людини, властивого їй) і об'єктивного (не залежного від людини).

Відображення є об'єктивним, оскільки воно є результатом впливу об'єктивного світу і дає людині достовірні уявлення про оточуючий світ. Але одночасно відображення має суб'єктивний характер, про це свідчить те, що: 1) відображає конкретна людина, суб'єкт, особистість з усіма її особливостями і своєрідністю; 2) людина, відображаючи навколишній світ, не залишається лише спостерігачем того, що відбувається в її свідомості, у неї існує певне ставлення до предметів і явищ оточуючого світу.

Існують різні визначення ПСИХІКИ в залежності від того, хто дає таке визначення, але скільки б їх не було, всі вони в цілому мають спільні характеристики. Розглянемо деякі з них:

ПСИХІКА - це внутрішній суб'єктивний світ людини.

ПСИХІКА - це суб'єктивний образ об'єктивного світу, який складається у мозку та на підставі і за допомогою якого відбувається регуляція поведінки і діяльності.

ПСИХІКА - це здатність живих істот активно відображати об'єктивний світ у вигляді суб'єктивного образу цього оточуючого світу і саморегулювати на цій основі свою активність та поведінку.

ПСИХІКА - це властивість мозку як високоорганізованої матерії відзеркалювати об'єктивну дійсність і на основі психічного образу, який при цьомц формується, цілеспрямовано регулювати діяльність суб'єкта і його поведінку.

ПСИХІКА - властивість високоорганізованої матерії; полягає в активному відображенні суб'єктом об'єктивного світу, в побудові суб'єктом невідчуджної від нього картини цього світу і регуляція на цій основі поведінки і діяльності.

Сучасна психологія розглядає ПСИХІКУ як властивість особливої форми організованої матерії, як суб'єктивний образ об'єктивного світу, як ідеальне відображення реальної дійсності в мозку.

ПСИХІКА - форма активного відображення суб'єктом об'єктивної реальності, виникає в процесі взаємодії високоорганізованих живих істот із зовнішнім світом і здійснює в їх поведінці (діяльності) регулятивну функцію.

Отже, в межах матеріалістичної психології психіка розуміється як особлива властивість високоорганізованої матерії - мозку. Із цього випливає, що:

- це саме властивість, а не речовина, субстанція;

- це особлива властивість, яку не можна звести лише до фізіологічних процесів;

- це властивість високоорганізованої матерії, тобто її має не вся матерія взагалі, а матерія на певному етапі розвитку.

Ця властивість мозку полягає в здатності відображати предмети і об'єкти зовнішнього об'єктивного світу.

Психічне відображення, як властивість кори головного мозку, детермінована зовнішньою дійсністю, при цьому має такі властивості:

- воно не є дзеркальним, механічним, пасивним копіюванням оточуючого світу (як дзеркало або фотоапарат);

- воно пов'язане з пошуком, вибором, оскільки в психічному відображенні інформація підлягає специфічній обробці тому є активним відображенням світу у зв'язку із певними потребами;

- воно є суб'єктивним і вибірковим, оскільки належить суб'єкту, поза суб'єктом не існує та залежить від суб'єктивних властивостей організму.

О.М. Леонтьєв визначає два критерія психіки: чутливість і здатність до навчання. На думку О.М. Леонтьєва, елементарною формою психіки є відчуття, що відбивають зовнішню об'єктивну дійсність та її окремі властивості.

За гіпотезою О.М. Леонтьєва стосовно виникнення психіки, психічне відображення проходить такі стадії або етапи розвитку в процесі еволюції живих істот:



Стадія елементарної сенсорної психіки

Рівні	Особливості поведінки	Види живих істот
А. Нижчий рівень. Примітивні елементи чутливості. Розвиток подразливості	Чіткі реакції на біологічно значущі властивості середовища через зміну швидкості і напрямку руху. Елементарні форми рухів. Слабка пластичність поведінки. Несформована здатність реагування на біологічно нейтральні властивості середовища. Слабка нецілеспрямована рухова активність.	Найпростіші. Нижчі багатоклітинні організми, які живуть у водному середовищі.
Б. Вищий рівень. Наявність відчут- тів. Поява органу маніпулювання - щелеп. Формування елементарних умовних рефлексів	Чіткі реакції на біологічно нейтральні подразники. Розвинена рухова активність. Здатність уникати несприятливих умов середовища, вести активний пошук позитивних подразників. Індивідуальний досвід і навчання відіграють невелику роль. Головне значення в поведінці мають жорсткі вроджені програми.	Вищі (кільчасті) черви, брюхоногі молюски, деякі інші безхребетні.

Стадія перцептивної психіки

Рівні	Особливості поведінки	Види живих істот
А. Низький рівень. Відображення зовнішньої дійсності у формі образів предметів. Інтеграція, об'єднання впливових властивостей в цілісній образ. Основний в цілісній образ. Основний орган маніпулювання - щелепи.	Формування рухових навичок. Перева жають сталі, генетично запрограмовані компоненти. Рухові здібності складні і різноманітні (пірнання, повзання, ходьба, біг, стрибки, лазіння, політ тощо). Активний пошук позитивних подразни ків, уникнення негативних (шкідливих), розвинена захисна поведінка.	Риби й нижчі хребетні, деякі вищі безхребетні (членоногі і головоногі, молюски, комахи).
Б. Середній рівень. Елементарні форми мислення (розв'язування завдань). Складення певної „картини світу”.	Високорозвинені інстинктивні форми поведінки. Здатність до навчання.	Вищі хребетні (птахи і деякі ссавці)
В. Вищий рівень. Виділення в практичній діяльності особливої, орієнтовно-дослідної фази. Здатність розв'язувати одне й те ж завдання різними методами. Здатність переносити один раз знайдений принцип вирішення завдання в нові умови. Створення і використання в діяльності примітивних знарядь. Здатність до пізнання оточуючої дійсності незалежно від наявних біологічних потреб. Безпосередній розсуд і врахування причинно-наслідкових зв'язків між явищами в практичних діях (інсайт).	Виділення спеціалізованих органів маніпулювання: лап і рук. Розвиток дослідницьких форм поведінки з широким використанням раніше набутих знань, умінь і навичок.	Мавпи, деякі вищі хребетні (собаки, дельфіни, слони).

Таким чином, зазначене вище свідчить про те, що виникнення первісної психіки пов'язане з переходом від допсихічних форм регуляції поведінки - так званих таксисів (тропізмів), властивих рослинним і найпростішим тваринним організмам - до власне психічних, сигнальних форм регуляції поведінки тварин. На найвищих щаблях еволюції тварин певного значення в їх життєдіяльності набувають такі форми розвитку психіки, як научіння та інтелектуальна діяльність.

Научіння як індивідуально-набуті форми поведінки

Чим вище в еволюційному ряду стоїть тварина, На означеному етапі формування, тим більш складними можуть стати вироблені більш складних форм пластичної, умовні зв'язки, тим більш пластичними виявляються вони індивідуальної поведінки, заснованої на самостійному виробленні - нових критеріїв поведінки

Інтелектуальна поведінка

Це тип поведінки, який є вершиною розвитку тварин і виявляється в умінні тварин розв'язувати деякі наочно-дійові завдання

Зауважимо, що у вищих тварин, особливо у мавп, спостерігається не тільки використання різних предметів, наприклад, гілок, кісток, каміння, але й маніпулювання ними, що передує їх вживанню як знарядь праці, що притаманно тільки людині.



Психіка людини та її особливості

Хоча психіку мають усі живі істоти, але психіка людини має суттєві відмінності. Так, до складу психіки людини входять такі її механізми як нетваринне відображення, проектування та упредметнення, що мають такий зміст:

ВІДОБРАЖЕННЯ: 1) у людини воно має активний характер, пов'язаний з пошуком та вибором адекватних умовам середовища способів дій; 2) психічне відображення має випереджувальний характер, забезпечує функцію, передбачену в діяльності та поведінці; 3) кожний психічний акт є результатом дії об'єктивного через суб'єктивне відображення, через людську індивідуальність, що накладає відбиток своєрідності на її психічне життя; 4) у процесі діяльності психічне відображення постійно поглиблюється, вдосконалюється й розвивається.

ПРОЕКТУВАННЯ: 1) основною функцією проектування є впорядкування і гармонізація змістів відображення відповідно до мети дій чи діяльності людини; 2) проектування як процес означає сукупність і послідовність розумових або психомоторних дій, внаслідок яких створюються образи, схеми чи знакові системи.

УПРЕДМЕТНЕННЯ - це елемент свідомості й доцільної діяльності людини. Ця діяльність має три основні форми: 1) матеріальна - до якої входять виробництво, фізична праця тощо, робота, якою людина перетворює і втілює себе в довкілля; 2) психічна - виробництво та інтерпретація змісту відображення, добір цінностей, розумових операцій, переживання і т.ін., що виступає конструктивними елементами будь-якого виробництва; 3) творіння себе самого - розвиток душевних і духовних потенцій, а також усунення різних форм відчуження.



Виникнення психіки людей

Етап, на якому виникла психіка людини, пов'язаний зі змінами в поведінці людиноподібних мавп та прадавніх людей, що відбулися кілька мільйонів років тому. Це було, як можна собі зараз уявити, тоді, коли наші найдавніші пращури злізли з дерев і зайнялись сумісним мисливством. Тоді ж таки вони навчились видобувати та зберігати вогонь і виробляти прості знаряддя праці. Виник принципово новий процес поведінкової адаптації - пристосування до навколишнього середовища за допомогою праці. Для цього вже були сформовані біосоціальні передумови - здатність до маніпулювання предметами, стереоскопічний зір, скоординований з рухами передніх кінцівок, розвинена шкіром'язова чутливість та набуті навички сумісної діяльності. Все це зумовило якісно новий етап в розвитку психіки майбутньої людини.

Виготовлення знарядь праці в умовах групи пов'язане з передбаченням їх використання та суспільним поділом процесу їх виготовлення, що стимулювало розвиток інтелекту та понятійної мови. Інакше кажучи, трудові дії набували свого сенсу тільки тоді, коли вони були пов'язані з діяльністю інших людей. Це, в свою чергу, зумовило виникнення свідомих дій, відірваних від наявної біологічної мети, дій, що були пов'язані з розумом та волею людини, яка почала моделювати різні відношення між речами, прогнозувати їх зміни та регулювати на цій основі свою поведінку.

В праці розвинулись психомоторика та інтелектуальні якості людини, удосконалювалась її сенсорна чутливість, збільшилась кількість якостей різних предметів, що відображаються, покращалась координація рухів. Це викликало інтенсивний розвиток сенсорної та моторної зон кори головного мозку, а також лобної її частини, що відповідає за інтелект.

Завдяки мові психіка людини почала обумовлюватись загальнолюдським досвідом. Виник феномен соціальної ідентифікації - ототожнювання людини з соціумом. Потяги індивіда починають орієнтуватись на потяги та інтереси інших людей, на основі чого формується загальноприйнятна система суспільних цінностей та норм, виникає здатність виконувати моральні вчинки.

Вже на початкових етапах історії людства система моральних заборон взяла під свій захист усіх членів первісної громади, завдяки чому виникло усвідомлення залежності їх громадської взаємозалежності. Це навчило наших пращурів додержуватись визначених соціально-рольових функцій та контролювати їх виконання іншими людьми.

Таким чином в процесі соціоантропогенезу сформувався суспільний фактор детермінації людської психіки, а саме поведінка людини стала регулюватись не природними імпульсами її організму, а суспільними вимогами. Що, в свою чергу, сформувало свідомість людини як вищої форми психіки. Змістом свідомості є категоріальне та ціннісноосмислене відображення дійсності.

Якщо порівняти психіку тварин та людей, то в загальному вигляді відмінності між ними мають такий зміст:

Сутність відмінностей психіки тварини і людини

Особливості “діяльності” тварини	Особливості діяльності людини
Поведінка тварини інстинктивно-біологічна	Діяльність спрямовується пізнавальною потребою та потребою в спілкуванні
У тварин не існує суспільства, немає спільної діяльності	Кожна дія набуває для людей значення лише в міру того місця, яке вона займає в їх спільній діяльності
Тварини керуються наочними враженнями	Людина абстрагує, проникає в зв'язки та відносини речей, встановлює причинно-наслідкові залежності
У тварини типові, спадково закріплені програми поведінки	У людини передача й закріплення досвіду здійснюється через соціальні засоби спілкування (мова та інші системи знаків)
У тварини зачатки діяльності за допомогою знарядь не призводить до виконання принципово нових операцій	Людина виготовляє знаряддя праці

Суттєво також зазначити, що в тваринному світі процес спілкування здійснюється за допомогою першої сигнальної системи. Перша сигнальна система характеризується тим, що сигнальну функцію виконують предмети і явища зовнішнього світу, їх різноманітні властивості, які безпосередньо діють на рецептори. Ця система існує і у людей. Але головною для них є друга сигнальна система, яка взаємодіє з першою. Друга сигнальна система - це система тимчасових нервових зв'язків, що утворені за участю мови як засобу спілкування людей. Це означає, що другу сигнальну систему складає слово, яке може без обмежень відображати усі аспекти об'єктивної дійсності.

Мова як друга сигнальна система почала виконувати ще одну свою функцію, що існує тільки у людей. Вона стала формою існування свідомості.

До виникнення мови поведінка в тваринному світі обумовлювалась впливом двох джерел: спадково закріпленою програмою та власним досвідом. З появою мови виникло і третє джерело, що формує діяльність людини, - трансляція та засвоєння суспільного досвіду. Тобто, за допомогою мови стало можливим поширювати суспільний досвід серед людей, поширювати без обмеження як в часі, так і в просторі.

Свідомість та самосвідомість людини

Суспільно-історична природа свідомості людини

Свідомість як особливий рівень психіки виникає тільки в умовах суспільних відносин. В свою чергу, передумовою й результатом розвитку цих відносин є трудова діяльність людини, повне значення якої виглядає наступним чином.

Свідомість є найвищим рівнем психіки, який притаманний тільки людині та безпосередньо пов'язаний з мовою та суспільною діяльністю.

Якщо складна діяльність вищих тварин підкоряється природним зв'язкам і відношенням, оскільки будь-яка «діяльність» тварин спрямована на предмети біологічної потреби і спонукаються цими предметами - предмет діяльності і мотив, який є біологічним, завжди зливаються, збігаються між собою. У людини діяльність підкоряється зв'язкам і відносинам суто суспільним.

Домінування соціокультурних факторів в процесах розвитку і самоорганізації - специфічна особливість людської психіки, становлення якої відбувається в певному соціокультурному контексті, завдяки засвоєнню або присвоєнню норм, цінностей, комунікативних засобів, знань, традицій, символів і інших продуктів певної культури.

Спроби з'ясувати соціокультурні чинники розвитку психіки здійснювались вже в другій половині ХIХ ст.:

в психології народів, основоположниками якої є М. Лацарус, Х. Штейнталь, В.Вундт, - в рамках якої вважали, що вищі психічні функції можна зрозуміти лише через спілкування та фактори суспільного життя;

в розуміючій психології В. Дільтея, в якій робився акцент на залежності особистості від феноменів культури, які зафіксовані в знаково-символічній формі.

Засвоєння суспільно-історичного досвіду - специфічно людський шлях онтогенезу, відсутній у тварин. У тварин генетичну основу поведінки складають безумовно-рефлекторні механізми, інстинкти. У ході індивідуального життя вони розвиваються, формуються, пристосовуються до мінливих елементів зовнішнього середовища - це процес «розгортання» спадкоємного досвіду.

Поведінка сучасної дорослої людини є результат двох різних процесів: біологічної еволюції тварин і суспільно-історичного розвитку людства.

У філогенезі це дві незалежні лінії. Пристосування людини до середовища викликає до життя принципово іншу, ніж у тварин, інакше організовану систему поведінки. Ця нова система поведінки формується при досягненні певного ступеня біологічної зрілості, однак без зміни біологічного типу людини.

В онтогенезі ці дві лінії злиті воєдино, дитина водночас формується і як біологічна істота, і як продукт культурно-історичного розвитку.

У дитини спадкоємні органічні передумови відрізняються від тваринних наступним:

- вони жорстко не детермінують майбутню поведінку людини;

- у генетичних структурах мозку людини не зміг зафіксуватись відносно молодий, власне людський досвід, тобто досягнення її культурної історії;

- мозок людини відрізняється надзвичайною пластичністю, особливою здатністю до прижиттєвого формування функціональних систем.

У свідомості людини дійсність відкривається їй в об'єктивній стійкості її властивостей, у її відокремленості, незалежності від суб'єктивного ставлення до неї людини, від її наявних потреб.

Це стає можливим тому, що узагальнене відображення дійсності, вироблене людством, фіксується в системі значень (понять, норм, знань, способу дій). Людина, з'явившись на світ, знаходить вже готову, історично сформовану систему значень і опановує нею так само, як вона опановує знаряддям.

Процес засвоєння людського видового досвіду відбувається прижиттєво, в індивідуальному житті дитини, у її практичній діяльності, яка опосередковується дорослими.

Теорія вищих психічних функцій л.с. виготського

На початку 30-х років ХХ ст. вітчизняний психолог Л.С. Виготський розробив концепцію природи психіки людини та розвитку її психічних функцій в процесі засвоєння нею цінностей культури, яка отримала назву «Культурно-історична теорія вищих психічних функцій».

Культурно-історична теорія Л. С. Виготського є вченням про спеціальну знакову організацію всіх власне людських форм психіки. Психологічний і духовний розвиток людини відбувається завжди за рахунок особливих, спеціально організованих, таких, що виробляються в історії і закріплюються в культурі, в самих різних, часом вельми несподіваних і екзотичних формах, штучних системах психотехнічної дії, тобто дій з оволодіння і зміни психіки за допомогою застосування штучних знакових засобів. Виготський вважав|лічив|, що в розвитку поведінки людини слід розрізняти дві основні лінії:

одна - це лінія природного розвитку поведінки, тісно пов'язана з процесами загальноорганічного зростання і дозрівання дитини;

інша - це лінія культурного становлення та розвитку психічних функцій, оволодіння культурними засобами поведінки, внаслідок чого відбувається розвиток нових способів мислення.

Культурний розвиток полягає в оволодінні такими допоміжними засобами поведінки, які людство виробило в процесі свого історичного розвитку і якими є мова, письмо, система числень і ін. Отже, Л.С. Виготський, виходячи з того, що психіка детермінується трудовою діяльністю, висунув ідею «психологічних знарядь» які штучно вироблені людством і є елементом культури.

Вищі психічні функції формуються у дитини|дитяти| в процесі спілкування з|із| дорослими, в якому відбувається|походить| засвоєння дитиною|дитям| систем культурних знаків. Ці знаки опосередковують його «нижчі» (мимовільні) психічні функції, і тим самим призводять до створення|створіння| абсолютно|цілком| нових утворень в свідомості дитини|дитяти|.

Таким чином, Виготський показав, що тільки у людини виникає особливий вид психічних функцій, яиі він назвав «вищі психічні», які повністю відсутні у тварин і не дані людині від народження. Ці функції складають вищий рівень психіки людини, названий свідомістю. Він вважав, що вищі психічні функції формуються в ході соціальних дій і завдяки ним. Тобто вищі психічні функції мають соціальну природу.

Самий нижчий рівень в структурі психіки займають психофізіологічні функції: сенсорна, моторна, мнемічна і ін. Виготський назвав їх нижчими або натуральними психічними функціями. Вони є і у тварин. У людини з'являються довільні форми таких функцій, тобто людина може змусити себе запам'ятати, звернути увагу, організувати свою розумову діяльність. Тому під вищими психічними функціями Виготський мав на увазі: довільну увагу, довільну, смислову пам'ять, логічне мислення і ін. Тобто, вищі психічні функції людини відрізняються від нижчих, природних психічних функцій, за своїми властивостями, будовою, походженням: вони довільні, опосередковані і соціальні.

Отже, згідно культурно-історичній теорії Виготського, виготовлення, вживання|вжиток| і збереження|зберігання| знарядь праці, розподіл праці сприяли розвитку абстрактного мислення, мови|промови||язика|, розвитку суспільно-історичних стосунків між людьми. В процесі історичного розвитку суспільства|товариства| людина змінює|зраджує| способи і прийоми своєї поведінки, трансформує природні завдатки і функції у вищі психічні функції - специфічно людські, суспільно-історично обумовлені форми пам'яті, мислення, уяви (смислова пам'ять, абстрактно-логічне мислення і ін.) опосередковані застосуванням|вживанням| допоміжних| засобів|коштів|, мовних знаків, створених людиною в процесі суспільно-історичного розвитку.

Основні ідеї культурно-історичної теорії полягають в тому, що:

1) Завдяки виготовленню та використанню знарядь відбулася кардинальна перебудова взаємин людини з навколишнім середовищем - людина навчилася оволодівати природою;

2) Для самої людини це обернулося тим, що вона навчилась оволодівати своєю психікою саме завдяки тому, що з'явилися довільні форми психічної діяльності - вищі психічні функції;

3) Подібно тому, як людина опановує природу за допомогою знарядь, вона опановує власну поведінку за допомогою особливих - психологічних знарядь. Це психологічні знаряддя - знаки. Знаки - це символи, що мають певне, вироблене в історії культури значення: мова, мнемотехнічні прийоми, алгебраїчні символи, твори мистецтва, карти, умовні знаки, креслення і ін.

Введення до структури психічної функції знака, перетворює її на вищу функцію, опосередковану. Наприклад, «вузлик на пам'ять», за допомогою якого людина створює додактовий стимул, опосередковує свою реакцію за допомогою знака, який виступає як засіб запам'ятовування або психологічне знаряддя. Цей додатковий засіб не має органічного зв'язку із ситуацією і тому є штучним засобом-знаком, за допомогою якого людина опановує своєю поведінкою: запам'ятовує, робить свій вибір і т.ін. Таким чином, строюючи стимули-засоби, людина ззовні створює зв'язки в мозку, керує мозком і через нього власним тілом.

Знак завжди є спочатку засобом соціального зв'язку, засобом впливу на іншого і тільки потім він стає засобом впливу на себе. Тому вищі психічні функції - це інтеріоризовані соціальні відносини.

Таким чином, культурний розвиток людини можна визначити як оволодіння індивідом всебічних форм діяльності завдяки використанню психологіних знарядь - знаків, котрі стають засобами саморегуляції людини в процесі інтеріоризації.

Інтеріоризація - основний механізм психічного розвитку та виникнення психічних явищ людини - формування внутрішніх структур людської психіки в процесі засвоєння індивідуального соціального досвіду.

Поняття інтеріоризації було введене і розроблялось французькими психологами (П. Жане, Ж. Піаже і ін.), а також представниками психоаналізу. Останні намагалися показати, як в онтогегезі під впливом складних міжособистісних відносин, які «переходять» у внутрішній психічний світ, формується стійка структура інтрапсихічних зв'язків - своєрідний «каркас» особистості.

Виготський вважав, що вищі психічні функції з'являються в онтогенезі шляхом інтеріоризації знакових засобів і міжособистісних відносин, що за своєю природою і по суті є інтеріоризованими відносинами.

В онтогенезі інтеріоризація відбувається таким чином:

1. Доросла людина за допомогою слова впливає на дитину, спонукаючи її щось зробити.

2. Дитина переймає від дорослого спосіб звернення і починає впливати словом на дорослого.

3. Дитина починає впливати словом на себе (спочатку вголос, а потом - у формі внутрішнього мислення).

Єдність вищих психічних функцій і утворюють свідомість людини.

Психологічні характеристики свідомості

Сутність свідомості полягає в узагальненому, оцінювальному, цілеспрямованому відображенні та творчому перетворенні дійсності, у попередній уявній побудові дій та передбаченні їх результатів, у розумному регулюванні та самоконтролюванні поведінки людини.

Свідомість як вищий рівень психічного відображення характеризується такими психологічними характеристиками:

По-перше, свідомість - це узагальнений людський досвід відносно оточуючої нас дійсності, це знання про природу та суспільство, а також про внутрішній світ людини. Цей досвід передається від людини до людини і не успадковується. Рівень свідомості знаходиться в прямій залежності від рівня та сукупності засвоєних знань і особистого досвіду людини. Знання, що входять до свідомості особистості, здобуваються людиною в процесі навчання і виховання, завдяки таким психічним процесам, як відчуття, сприймання, мислення, пам'ять. (Важливо підкреслити, що суспільно-історичний розвиток сформував у людини потребу в знаннях, які є спонукою, мотивом пізнавальної діяльності).

По-друге, завдяки свідомості людина відокремлює себе в предметному світі як суб'єкта пізнання, тобто ми маємо розрізнення суб'єкта “Я” і об'єкта “не Я”, протиставлення людиною себе як особистості об'єктивному світу. Характерним у цьому відношенні є самопізнання, що стало основою для самосвідомості. Така особливість свідомості називається рефлексією. Рефлексія - це ставлення особистості не тільки до себе, а й до об'єктивної дійсності, до інших людей як того, що є її продовженням.

По-третє, сукупність знань людини про оточуючий світ та про саму себе, як ядро свідомості, супроводжується певними емоційними переживаннями. Життєдіяльність людини супроводжує світ емоцій і почуттів, що свідчить про те, що людина ставиться певним чином до того, що вона відображує. В свідомості людини представлені емоційні оцінки міжособистісних відносин та всієї системи складних об'єктивних відносин, до яких залучена людина в суспільстві.

Четвертою особливістю свідомості є цілеспрямованість, планування власної діяльності й поведінки, передбачення її результатів. У функції свідомості входить формування цілей діяльності. Ця сторона свідомості виявляється у виборі мотивів дій, прийнятті вольових рішень, самоконтролі і коригуванні особистістю власних дій, їх перебудові та визначенні стратегій і тактик особистих дій відповідно до обставин.

По-пяте, свідомість людини тісно пов'язана з мовою як системою значень, в якій відтворений суспільно-історичний досвід та суспільна свідомість, котрі людина засвоює та які стають елементами її особистого життя.

По-шосте, людина живе в світі матеріальної і духовної культури. Вона активна, діюча особа, тому свідомість - це також певна ідеальна діяльність, орієнтована не тільки на відображення, а й на перетворення дійсності, створення творчих, оригінальних продуктів.

Самосвідомість людини

Як головне надбання психіки людини свідомість знаходить своє завершення в самосвідомості. САМОСВІДОМІСТЬ - це усвідомлення людиною за допомогою мови себе самої, свого ставлення до природи і до інших людей, своїх ідей, думок та вчинків, на основі чого й формується її особистістна поведінка. Самосвідомість дозволяє людині критично відноситися до актів особистої свідомості, відокремлювати своє внутрішнє від всього, що відбувається зовні, аналізувати його і співставляти із зовнішнім.

За своїм походженням, свідомість та самосвідомість - це однопорядкові явища психіки, в основі яких лежить принцип відображення. Але самосвідомість може здійснюватися лише на основі свідомості, оскільки в онтогенезі самосвідомість з'являється дещо пізніше, ніж свідомість і на її основі.

З психологічної точки зору, самосвідомість являє собою складний психічний процес, який полягає в тому, що особистість сприймає багаточисленні «образи» самої себе в різних ситуаціях діяльності і поведінки, в усіх формах взаємодії з іншими людьми. В результаті ці образи поєднуються в єдине цілісне утворення - в уявлення, а потім в поняття свого власного «Я» як суб'єкта, відмінного від інших суб'єктів. Поступово число таких образів збільшується, вони все більше інтегруються і формується все більш досконалий, глибокий і адекватний образ власного «Я».

В структурному відношенні самосвідомість складається з трьох компонентів:

1 - пізнавальний (самопізнання);

2 - емоційно-ціннісний (самовідношення);

3 - дієво-вольовий, регулятивний (саморегуляція).

Розвиток самосвідомості людини виявляється у формуванні САМОСПОСТЕРЕЖЕННЯ, в оцінюванні своїх позитивних і негативних сторін, тобто КРИТИЧНОГО СТАВЛЕННЯ ДО СЕБЕ, САМОВЛАДАННІ, ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ за свої вчинки.

Узагальнені результати пізнання себе та емоційно-ціннісного ставлення до себе закріплюються у відповідну САМООЦІНКУ, котра включається у регуляцію поведінки особистості як один із її визначальних моментів та визначає самопочуття людини.

САМООЦІНКА - це увлення про себе і оцінка людиною самої себе, яка є інтрегрованим і інтеріоризованим результатом такої системи оцінок:

увлення людини про те, якою вона здається іншій людині;

увлення про те, як людину реально оцінюють інші люди;

і самооцінка - почуття гідності або самопридушення.

Отже, три показника - самооцінка, очікувана оцінка і оцінка особистості групою - входять в структуру особистості та виступають особистим індикатором самопочуття людини, її успішності або неуспішності в досягненнях, в позиції по відношенню до себе та оточуючих.

Самооцінка формується за життя людини завдяки ставленню до неї оточуючих людей. Власне, формування самооцінки відбувається завдяки механізму інтеріоризації (перенесення у внутрішній світ) соціальних контактів, цінногстей і орієнтацій.

Самооцінка може бути: підвищеною, заниженою, адекватною (середньою,нормальною).

Сформована самооцінка відбивається в особливостях поведінки людини, у взаємовідносинах з іншими, у засобах вирішення життєвих проблем, в досягненнях тощо. А також може стати джерелом конфлікту, як особистісного, так і міжособистісного.

Самооцінка є суб'єктивною основою для визначення РІВНЯ ДОМАГАНЬ, тобто тих завдань, які людина ставить перед собою в житті і до досягнення яких вважає себе придатною. Рівень домагань визначається в результаті дії простого фактора: людина прагне переживати успіх і запобігати невдач. Це визначає діапазон рівня домагань, який також може бути: високим, підвищеним, нормальним (середнім, адекватним), заниженим, низьким.

Рівень домагань також формується в процесі життєдіяльності та впливу інших значимих людей, а також не тільки завдяки передбаченню, але й реальній оцінці попередніх власних досягнень і невдач.

ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ПСИХІКИ

104

36

Отже, узагальнюючи тему розвитку психіки у філогенезі та рівнів психічного відображення, можна стисло представити цю інформацію наступним чином:

Рівень психічного відображення	Природні умови виникнення і фунціонування	Зміст (форма) прояву	Вид активності організму
1. Елементарна сенсорна психіка	Нервова система має вигляд нитки (ланцюжка) - ниткоподібна або сітки - сіткоподібна	Організм реагує подразненням на оточення, відчуває значимі для оганізму впливи у вигляді відчуттів (на дотик, укол).	Для цього рівня достатнь організму мати інстинкти, які передаються спадково і виявляються у моторно-сенсорних діях.
2. Перцептивна психіка	Нервова система гангліозна, тобто має вузли (ганглії)	Організм відображає оточуючий світ у вигляді цілісних образів предметів і явищ оточуючого світу, а не лише окремих відчуттів.	Поряд з відчуттями і інстинктами зявляються більш складні і змінливі форми активності - навички, які набуваються завдяки індивідуальному досвіду.
3. Інтелект, який має 2 рівня: - практичний, наочний («ручний» - притаманний для вищих тварин; - теоретичний, абстрактно-логічний, притаманний тільки людині	Нервова система ускладнюється до рівня центральної нервової системи, де кора головного мозку стає головним природнім органом, від якого залежить психічне відображення Для другого рівня (для людини) головною умовою є оволодіння мовою.	Організм здатний відтворювати та встановлювати міжпредметні зв'язки.	Інтелектуальна поведінка характеризуюється досить складною поведінкою і діяльністю, складними формами відображення дійсності, що виявляється в тому, що організм відображає не тільки окремі предмети, а їх відносини, тобто міжпредметні зв'язки та ситуацію в цілому. Завдяки цьому можливе вирішення проблем, завдань різного рівня складності, знаходити рішення в складних, в тому числі прихованих, неявних умовах.
4. Свідомість (набувається після народження, за життя і притаманна тільки людині)	Виникає завдяки розвитку людини в суспільстві та засвоєння суспільних відносин та поведінки, тобто головною умовою є життя в суспільстві, а також спілкування за допомогою мови, виготовлення та використання засобів праці, виконання спільної діяльності.	Відображення та відтворення суспільних зв'язків та відносин.	Суспільна поведінка, оволодіння та відтворення суспільних норм, правил, цілеспрямована діяльність.

Орієнтуючись на теорію розвитку за О.М. Лентьєвим та К.Е. Фабрі, можна представити стадії розвитку психіки організмів у філогенезі ще таким чином:

Стадії	Рівні	Організми	Нервова система	Функція психіки	Форма активності

Подобные документы

• Психологія як наука і система знань про закономірності, механізми, психічні факти і явища в житті людини

  Загальне поняття про психологію. Психічні процеси, стани та властивості особистості. Основні теоретичні принципи психології. Методи вивчення психічних фактів і феноменів. Класифікація видів спілкування. Засоби та психологічна структура спілкування.
  
  контрольная работа [32,2 K], добавлен 14.01.2011
  

• Форми вияву психіки, психічні процеси, стани і властивості

  Відчуття, що виникають у людини. Чутливість як властивість особистості. Сприймання та його властивості. Відтворення та його різновиди. Забування та його причини. Індивідуальні особливості пам'яті. Фізіологічне підґрунтя уваги, її різновиди і форми.
  
  курсовая работа [62,7 K], добавлен 17.12.2010
  

• Природа, властивості та феноменологія сприймання

  Особливості чуттєвого та логічного пізнання дійсності за допомогою пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприймання, мислення, уяви. Потреба у підтриманні інформаційного балансу з середовищем. Психічні процеси відображення людиною предметів і явищ.
  
  реферат [1,1 M], добавлен 20.09.2010
  

• Психологія особистості

  Загальне уявлення про особистість. Психодинамічний напрямок у теорії особистості. Роль дитинства та соціальних чинників в становленні особистості. Психологія юнацького віку і формування самосвідомості. Поняття емоції, здібності, темперамент та характер.
  
  учебное пособие [1,1 M], добавлен 01.04.2013
  

• Основи психології

  Наука, що вивчає факти, закономірності й механізми психіки. Головні ознаки психіки. Процеси активного відображення людиною дійсності в формі відчуттів, сприймань, мислення, почуттів та інших явищ психіки. Пізнавальні та емоційно-вольові психічні процеси.
  
  учебное пособие [3,1 M], добавлен 30.10.2013
  

• Програма діагностики пізнавальних психічних процесів дітей молодшого шкільного віку

  Роль відчуття і сприймання у дітей шкільного віку, їх розвиток в загальному процесі формування й удосконалення психічної діяльності дитини. Вплив навчання в школі на психічні процеси, зростання продуктивності пам’яті, особливості логічного мислення.
  
  дипломная работа [340,4 K], добавлен 27.09.2010
  

• Психологія і творчість

  Індивідуально-психологічні аспекти творчих людей. Соціально-психологічні особливості творчої особистості, взаємодія з соціумом. Проблема розвитку творчих здібностей. Генетична психологія творчості. Малюнок - одна з форм прояву і показник розвитку дитини.
  
  курс лекций [353,4 K], добавлен 04.06.2009
  

• Зв’язок між психологією та педагогікою

  Емоційно-вольові процеси та їх вплив на природу психіки. Геніальність як вищий ступінь обдарованості людини. Сучасна особистість як феномен постіндустріального суспільства. Державна політика в сфері освіти. Концепції особистості у зарубіжній психології.
  
  контрольная работа [36,6 K], добавлен 03.04.2014
  

• Основи психології та педагогіки

  Пізнавальні процеси психіки. Соціально-психологічні аспекти взаємовідносин у соціальних групах. Основи теорії виховання. Психічні стани та властивості. Тести для дослідження особистості. Емоційні процеси психіки. Форми організації і методи навчання.
  
  учебное пособие [513,2 K], добавлен 19.12.2010
  

• Спільна діяльність як фактор формування особистості

  Психологічна структура особистості. Головні однопорядкові підструктури особистості. Поняття про діяльність та її основні різновиди. Особливості спільної діяльності. Вплив соціального середовища на розвиток особистості. Загальний психічний розвиток людини.
  
  контрольная работа [29,7 K], добавлен 24.08.2011
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам