Особливості роботи вчителя з обдарованими дітьми

2.3 Організація і проведення експериментального дослідження

Кожна обдарована дитина характеризується високим рівнем розвитку мислення і уяви. Для того, щоб визначити рівень діяльності дитячого тандему - мислення і уяви, створено ряд методик.

Один з тестів на визначення рівня мислення і уяви я провадив в Бутинській ЗОШ I-III ст. Тернопільської області, Збаразького району. Учасниками тесту були учні 4-го класу.

Суть даного тесту полягає в наступному: береться листок паперу і чорнила - чорні, червоні і сині. Наявність таких чорнил - обов'язкова умова дослідження. Листок складається по половині, відгинається одна частина складеного листка, а по середині другої частини ставиться по 3-4 краплі чорнила кожного кольору. Далі листок складається так, щоб «роздушити» краплі чорнил. Папір розгладжується рівномірно, поки плями не набудуть певної форми. На листку утворюється незвичайна фігура, або симетрична, або одна її частина є відображенням іншої.

Наступний крок у дослідженні - потрібно вивчити ці аморфні і різнокольорові плями. Вивчати їх потрібно не поспішаючи, вдивлятися в чорнильні плями, намагатися побачити в них як можна більше змісту.

Вивчити це, що утворилося, означає описати це словесно, поняттями, судженнями, тобто створити текст. Чим більше буде написано, тим повніше і точніше можна буде охарактеризувати мислення і уяву кожної дитини. На цьому потрібно зупинитись і порівняти написане з критеріями якості мислення і дієвості уяви.

Існує три зони активності мислення і уяви, діяльності образу і думки. Кожна зона - це якийсь простір, полоса між двома границями. А перехід одної зони в іншу свідчить про корінну зміну якостей уяви і мислення; вона стає кращою або гіршою.

Мислення і уява на рівні розвитку першої зони характеризується описом чорнильної плями, в якій домінують наступні поняття і слова: тварини, рослини, неживі предмети, окремі деталі зображень, що потрапляють в коло дитячого зору тощо. Це говорить про те, що дитина не вийшла за межі змісту плями, а знайшла для сприйнятої фігури аналогії, асоціації в дитячій пам'яті.

Мислення другої зони фіксує поняття: рух в зображенні, колір, переходи кольорів, цілісність зображення.

Мислення третьої зони - це не механічне відтворення дійсності - один до одного, а з визначеною її переробкою з тим чи іншим розумінням. Дитина думкою виходить за межі осмисленої цілісності відображення. Це результат не пасивного процесу, а творчого мислення. Якщо дитина дала назву точну і оригінальну чи символічну - свідчить про силу мислення.

Тепер порівнявши відповіді дітей на запитання «Що це таке?» з еталонними, можна визначити, на якому поверсі мислення «живе» дитина.

Провівши тестування, я одержав такі результати:

Таблиця

Дітей з нижчим рівнем мислення виявилося 2, з середнім рівнем - 7, і дітей вищого рівня також 2.

Що ж характерне для кожного рівня мислення?

Діти, які «живуть» на першому поверсі мислення, характеризуються достатньо розвиненою пам'яттю. Вони можуть відтворювати сприйняте, відшукувати асоціації і схожості завдяки усвідомленню загальних рис з відомими явищами і предметами. Думка тут працює в одному напрямку - розшукує в досвіді асоціації і цим переконує себе, відповідаючи на те чи інше питання, з яким зустрічається дитина.

В діях думки, позбавлених спрямованості, відсутня і регулююча спрямованість організованість мислення: в свідомості пропливають уривки асоціативних думок, випадкових поєднань, що спливають з глибин пам'яті; людина не може зосередитись на одному предметі. Така дитина, стикаючись з невідомим, іде по лінії найменшого опору мислення, тобто користується можливістю мінімалізувати витрати енергії - віддатися на асоціації.

Дитина у цій зоні активності мислення і уяви майже не працює, а сприймає те, що знає. Вона завжди буде проходити повз таємницю і не спробує її розгадати. Такі показники не погані, але і не відмінні. Вони свідчать про те, що дитина має великий резерв мислення, почуттів і уяви, що працюють завжди разом, але над ними переважає пам'ять, домінанта, яка і визначає асоціативну спрямованість дій думки.

Діти другого поверху мислення - особливі. Їх почуття дають можливість сприймати і усвідомлювати в оточуючому середовищі предмети і явища гармонійні і цілісні. Тому така дитина всюди бачить визначений смисл і намагається створити з нього цілісність. Дитина спочатку сприймає цілісність, а лише потім переходить до осмислення деталей.

У цих дітей особливі відношення між механізмом почуттів і механізмом мислення: думка, підкорена сліпому диктату почуттів. Почуття включаються в дії думки, порушують її функції.

Виконання будь-якого завдання у «жителів» другого поверху активності мислення відбувається в плані почуттів, а не в плані мислення. Мислення виконує другорядну роль: служить не для визначення завдань в невідомому, а для того, щоб будь-якою ціною виправдати рішення, прийняті доведенями почуттів.

Такі діти сентиментальні. Вони, перш за все, споглядають свої почуття і любуються ними, їх протіканням, але вони пасивні: дія - розумова чи психомоторна - для них «мучинецька». Таким дітям потрібно розвивати мислення, особливо здібності заглянути у невідоме, досягнути якогось-небуть загадкового «щось».

«Жителі» третього поверху активності мислення - люди пристрасті. Вони дають відповідь на питання «що це таке?» оригінальнішу, ніж інші діти. Мислення, почуття і уява цих дітей працює в оптимальному режимі: предмет відразу ж оцінюється з точки зору «знайомості», моральності, краси; визначається його недовершеність. Дитина описує уявлення не на основі минулого досвіду, а наперекір йому - створює нові образи, робить перший крок до творчості. «Жителі» третього поверху активності мислення замість того, щоб використовувати функції пам'яті - зберігати в можливій недоторканості минулий досвід, вони працюють мисленням і уявою. Невідоме для них стає не просто предметом сприймання, а сировиною для роботи думки, набуває функції поштовху енергії, завдяки чому створюються зміст, форма і смисл того, чого немає і ніколи не буде у вихідному матеріалі.

Кожен з перерахованих поверхів має свої позитивні сторони, тільки на «перших» вони не проявляються повністю, а тому їх потрібно розвивати. Для того, щоб мислення було творчим, а не механічним, потрібно навчитись слухати себе і довіряти собі - і тоді найцікавіша задача «знайде» дитину.Тоді остання почне вирішувати її з величезною насолодою; а коли вирішиться дана задача, то виникнуть і інші, які потребують нового і нестандартного розв'язання. Все це дає змогу вказати на важливу роль мислення і уяви у житті кожної дитини.

Висновок

Підсумовуючи все вище сказане, варто ще раз наголосити на основні думки, підняті у курсовій роботі. Формування особистісних якостей, світогляду, відношення до життя, праці здійснюється в дитячі роки. Цей період важливий в житті кожної людини і тому його не можна прожити будь-як. Дуже важливо визначити своє місце в світі. А самій дитині зробити це досить важко, особливо обдарованій. Тому юному інтелектуалу потрібне і родинне слово, і добра порада, і необтяжлива допомога дорослого. І в цьому неоціненна роль людей, які завжди поруч - насамперед батьки. Від генеральної лінії виховання здібних дітей у сім'ї зал'жить характер самооцінки власних здібностей. Самооцінка, не спотворена ареалом унікальності, допомагає знайти дитині місце серед ровесників, однокласників,що, безумовно, значною мірою згладжує гострі кути у взаєминах з ними. Хто, як не батьки, повинні дати зрозуміти вундеркіндові, що всі діти наділені певними здібностями, але в кожної дитини вони різні, тому виставляти свою унікальність і нехтувати винятковістю інших не етично і не пристойно.

Батьківська турбота про розвиток юних талантів не повинна бути надмірною. Однаково шкідливо, як занадто захоплюватися здібностями обдарованої дитини, так і замовчувати їх, прагнути приховати від неї її винятковість. Моральний обов'язок батьків - виявити обдаровану дитину, спрямувати її розвиток у правильне русло й допомагати адекватно усвідомити свою унікальність.

Великі обов'язання перед обдарованими дітьми має і школа. Насамперед педагоги повинні дбати про створення в дитячому колективі культу обдарованості. Не глузування і насмішки, а повага має панувати у ставленні однокласників до обдарованих однолітків. Терпимість педагога до примх таких дітей, безумовно, зменшує песимістичне і апатичне ставлення останніх до себе і навколишніх, всиляє їм впевненість у своїх силах, спонукає їх до продуктивної інтелектуальної праці.

Нарешті, педагоги повинні на фоні загальної інтелектуальної обдарованості дитини, виявити її спеціальні схильності й на цій основі змістити акцент у змісті освіти у бік інтересів та вподобань вихованця і допомогти йому опанувати ті навчальні предмети й окремі теми, які його не цікавлять, але вивчення яких регламентоване навчальним планом.

Обов'язок педагога - створити всі необхідні умови, щоб навчання обдарованої дитини в школі, її спілкування з товаришами і наставниками, приносили їй тільки радість.

Я вважаю, що таким обдарованим дітям слід приділяти якомога більше уваги, сприяти тому, щоб дитина не втрачала цієї «жаги» до знань, а навпаки, удосконалювала і розвивала їх у майбутньому. Адже суспільству потрібні, перш за все, розумні люди, а тому важливо такі «зародки» помітити у дитинстві.

На мою думку, ця курсова робота покликана допомогти студентам, які вибрали професію вчителя, у їх співпраці з дітьми. І якщо кожен педагог зуміє віднайти у дитині якесь «зерно» і розвивати його, то тоді наша школа насправді стане на вищий щабель, а освіта цінуватиметься в усьому світі.

Список використаних джерел

психологічний обдарований дитина школа

1. Брюхо Ж. Одаренные дети: психолого-педагогические иследования и практика // Психологический журнал. - 2009. - №4. - С. 73-78.

2. Волощук І.С. Морально-етичний аспект виявлення обдарованих дітей та розвитку в них творчих задатків // Педагогіка і психологія. - 2008. - №3. - С. 21-28.

3. Комаровська О. Обдаровані діти. Захист інтелекту і духовності // Педагогічна газета. - 1991. - №3. - С. 3-4.

4. Клименко В.В. Психологические тесты таланта: семейный альбом. - Х.: Фолио, С.-П.: Кристалл, 2009. - С. 304-316.

Размещено на Allbest.ru