Результати дослідження сімейних відносин

Демографічні тенденції в Україні. Неповна сім'я і її соціально-педагогічні категорії. Психологічні особливості дитини з неповної сім'ї, труднощі соціалізації. Організація соціально-педагогічної роботи з дітьми. Особливості відношення дітей до батьків.

Рубрика Психология
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 12.01.2011
Размер файла 59,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Соціально-психологічні особливості адаптації дитини з неповної сім'ї в соціумі

1.1 Неповна сім'я і її соціально-педагогічні категорії

1.2 Психологічні особливості дитини з повної сім'ї

1.3 Психологічні особливості дитини з неповної сім'ї, трудності соціалізації

Розділ 2. Організація соціально-педагогічної роботи з дітьми з неповних сімей

2.1 Методологія та методика дослідження

2.2. Результати дослідження і їх аналіз

2.1.1 Аналіз опитуваня

2.1.2 Результати дослідження сімейних відносин по кінетичному малюнку сім'ї (КМС)

2.1.3 Результати дослідження по методиці Рене Жиля

2.3 Психокорекційна робота

Висновки

Список літератури

Вступ

Актуальність теми дослідження. Найважливішим інститутом соціалізації підростаючого покоління є батьківська сім'я. Саме у сім'ї формуються основи характеру людини, її відносини до праці, моральних і культурних цінностей. Сім'я була і залишається найважливішим соціальним середовищем формування особи і основою в психологічній підтримці і вихованні. Серйозні соціально-економічні і духовно-етичні труднощі нашого життя є істотним чинником, який дестабілізує традиційні сімейні відносини.

Сімейне життя склалося з давніх пір так, що батьківські обов'язки діляться між батьком і матір'ю, і притому діляться нерівномірно, але величезні проблеми у вихованні дитини виникають із збільшенням числа неповних сімей і нині не є рідкістю самотня мати, розведені батьки.

А.С. Макаренко надавав особливе значення структурі сім'ї. Він ввів поняття “повна” і “неповна сім'я”, розуміючи під цим сім'ю, яка не має батька або матері. Від того, яка по структурі сім'я, залежить і виховання, і успішна соціалізація дитини. Діти з неповних сімей, як правило, мають ряд комплексів, мама стурбована своїм соціальним положенням розведеної жінки. Мати не має психологічної підтримки, їй ні з ким розділити відповідальність за свою дитину. Вона всі проблеми звалює на свої плечі. В результаті - деривація дитини і матер.

Останнім часом проблем, пов'язаних з сім'єю, набувають все більшу актуальність в суспільстві. Сучасна сім'я зазнала серйозні зміни: зменшився її розмір і кількість дітей, не такі великі сталі ролі старшого брата і сестри, не беззастережний вплив старшого покоління. Але найголовніше те, що різко зросло кількість розлучень -- розпадається майже кожен другий брак. Адже розлучення -- це сильне потрясіння для всіх членів сім'ї, і в першу чергу, для дітей.

Багато говорять і пишуть про складнощі неповної сім'ї. Але повнота сім'ї ще не гарантує виховних успіхів, а неповнота не означає, що в ній обов'язково буде маса труднощів. Діти в повних і неповних сім'ях розвиваються по однакових біологічних і психологічних закономірностях, на них розповсюджуються одні і ті ж норми виховання. Загальновизнана різниця полягає в тому, що на одній стороні сприятливіші умови розвитку, чим на іншій. Але і це відносно. Життя дитини тільки з матір'ю або тільки з батьком розвиває в нім такі якості, які неможливо знайти у інших дітей. Чи приведуть вони до доброго або поганого результату, залежить від цілого ряду чинників.

Сім'я виступає як перший виховний інститут, зв'язок з яким людина відчуває впродовж всього свого життя. Саме у сім'ї закладаються основи моральності людини, формуються норми поведінки, розкриваються внутрішній світ і індивідуальні якості особи. Сім'я сприяє самоствердженню людини, стимулює її соціальну і творчу активність. Іншими словами в сім'ї здійснюється первинна соціалізація дитини.

Сім'я виступає як культурна спільність - спільність людей, яких зв'язує певна єдність життєвих цінностей, уявлень, єдність позиції у взаєминах з суспільством і так далі

Об'єкт дослідження - дитина з неповної сім'ї.

Предмет дослідження - психокорекцій на та соціально-педагогічна робота з дитиною з неповної сім'ї.

Мета роботи - проаналізувати організацію роботи з дитиною з неповної сім'ї.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити ряд завдань:

1. Проаналізувати соціально-психологічні особливості адаптації дитини з неповної сім'ї в соціумі.

2. Вивчити психологічні особливості дитини з неповної сім'ї, трудності соціалізації.

3. Дати діагностику соціально-психічних особливостей дитини з неповної сім'ї.

4. Освітити основні напрями соціально-педагогічної роботи з дитиною з неповної сім'ї.

На основі аналізу літератури була сформульована наступна гіпотеза дослідження. Якщо обстежувана сім'я є неповною або змішаною (тобто в ній є тільки один батько або один з батьків є не рідним) і в сімейних відносинах спостерігаються конфлікти, то у дітей-підлітків з цієї сім'ї спостерігатимуться порушення в розвитку автономії і індивідуації. Таким чином, завдання даного дослідження - вивчити особливості розвитку автономії і індивідуації підлітків в неповних і змішаних сім'ях, що переживають кризу взаємин.

Дослідження проводилося на матеріалі неповних і змішаних сімей, тобто сімей, в яких є тільки один батько або один з батьків є не рідним. Всього було вивчено 5 сімей. Основним емпіричним матеріалом в даній роботі слугували результати бесід з батьками і їх дітьми, окрім цього проводилося тестування дітей (використовувався дитячий варіант особового опитувальника Р. Кеттела). Були проаналізовані особливості взаємин в обстежених сім'ях, вплив сімейних відносин на розвиток автономії і індивідуації у дітей-підлітків, а також виділені загальні риси в розвитку автономії і індивідуації підлітків.

Розділ 1. Соціально-психологічні особливості адаптації дитини з неповної сім'ї в соціумі

1.1 Неповна сім'я і її соціально-педагогічні категорії

В Україні, як і в багатьох розвинених країнах, сім'я як соціокультурний інститут переживає глибокі зміни, які виявляються перш за все в зниженні числа шлюбів; падінні народжуваності і зменшенні кількості дітей в сім'ї; зростанні числа розлучень і формуванні сімей подружжя, що роздільно живе; підвищенні числа незареєстрованих шлюбів і частки позашлюбних народжень, що обумовлюють збільшення кількості неповних сімей.

Переважаючим типом сім'ї сьогоднішньої України залишається подружня пара з одним, рідше з двома і більш дітьми. Інший, вельми поширений тип складають так звані неповні сім'ї. За підставу для соціально-демографічної ідентифікації "неповної сім'ї" береться ситуація, при якій унаслідок різних причин виховання і відхід за дитиною здійснює один батько. Основними чинниками формування неповних сімей, як відомо, є розлучення, що не компенсуються подальшим вступом до браку, або роздільного (по різних обставинах) мешкання подружжя; овдовіння через передчасну смерть одного з батьків дитини; позашлюбні народження за умови самотності батька. Оскільки в переважній більшості випадків єдиним батьком і годувальником в сім'ї залишається мати, часто такі сім'ї називають "материнськими".

Встановити дійсне число материнських сімей непросто. До складу офіційних статистичних даних не входять фактичні (тобто без юридичної реєстрації браку) сім'ї і, навпаки, оформлені юридично, але сім'ї, що реально розпалися, з дітьми. У разі позашлюбних народжень "встановлене батьківство" може бути зафіксоване у момент реєстрації дитини, але насправді батько може не приймати ніякої участі в його змісті і вихованні. З іншого боку, деякі самотні матери згодом виходять заміж, але в актах запису цивільного стану статус їх дітей не міняється (за винятком фактів усиновлення/удочеріння), і вони продовжують вважатися позашлюбними дітьми.

Загальний об'єм неповних сімей на конкретний період можна оцінити по числу зафіксованих сімей, що розпалися, з дітьми в органах РАГС (розведення) і по списках одержувачів "збільшеної" дитячої допомоги (позашлюбні) і пенсій на дітей по втраті годувальника (сім'ї вдів) в органах соціального захисту населення [39, c. 34-37].

У останні декілька років розірвання браків в цілому по країні щороку приводило до освіти 310-350 тис. неповних сімей. Тільки у Києві в результаті розлучень щорічно 22-23 тис. дітей до 18 років залишалися без одного з батьків.

При сучасному рівні смертності кожна п'ята дитина ще до повноліття може стати сиротою; при цьому вірогідність смерті батька більш ніж в чотири рази перевищує вірогідність смерті матери (круглих сиріт дуже небагато). Так, в 1998 році серед померлих в працездатному віці чоловіка склали 81%. Таким чином, вдівство - частіше також доля жінок. На 1 січня 2007 року в органах соціального захисту України на обліку перебувало 1,9 мільйона дітей без одного або обох годувальників, в Києві - 98,4 тис. таких дітей.

Демографічні тенденції в Україні такі, що очолювані жінками неповні сім'ї формуватимуться і надалі. При існуючій динаміці показників розлучень подружжя з дітьми, рівні смертності і зростанні народжень поза браком частка дітей, які проведуть частину свого життя в сім'ї з одним батьком, досягає 63,3% [32].

Проблема сімей самотніх матерів в наший країні сама по собі не нова, але розширення причин і джерел утворення таких сімей на тлі сучасної демографічної і соціально-економічної ситуації в Росії роблять їх проблеми складнішими і вимагають всебічного вивчення і освітлення. Крім того, що вони несуть постійне психологічне навантаження, суміщаючи виробничу і батьківську ролі, результати емпіричних досліджень і гендерного аналізу змін соціально-економічного положення росіян в період реформ свідчать про те, що сім'ї самотніх матерів складають істотну частку серед бідних і найбідніших. Але повсякденні потреби і потреби цих сімей не сприймаються як серйозна державна проблема і не стоять у ряді першочергових завдань.

Спеціальні, присвячені сім'ям самотніх матерей дослідження, проведені останніми роками в різних містах і регіонах України, нечисленні. Тим часом з урахуванням сучасних реалій в розвитку інституту сім'ї і різноманіття існуючих сімейних устроїв вивчення цієї проблеми вельми актуально, зокрема - для наукового обґрунтування державної політики відносно сім'ї і при розробці різних варіантів ефективної соціальної підтримки найуразливіших сімей.

Ринкова економіка відкрила всім російським громадянам свободу вибору діяльності, надавши їм широкий спектр життєвих орієнтацій і можливість для формування матеріального достатку і благополуччя сімей. Зокрема, офіційний статус і широке розповсюдження отримала сумісниця (зайнятість на декількох робочих місцях), активізувалася неформальна зайнятість. Але пропоновані суспільством способи адаптації до нових умов і подолання бідності в цілому виявилися неприйнятними або недоступними самотнім жінкам з дітьми [37].

В даний час в державній політиці допомоги сім'ям з дітьми спостерігається тенденція "викорінювання соціального утриманства", перекладання всіх турбот про дітей і про сім'ю на саму сім'ю. Ці зміни особливо сильно відбилися на положенні неповних сімей: гострота проблем обумовлена різким переходом від звичного (хай і вельми скромного), налагодженого стилю життя до ситуації невизначеності і повної соціальної незахищеності. За наслідками обстежень різних типів домогосподарств, "неповні сім'ї по частці бідних випереджають всі інші типи сімей", причому на тлі соціальної нерівності, що заглиблюється, "їх положення стає все гірше і гірше".

Для реалізації неповними сім'ями функцій соціалізації самотні матери (незалежно від їх шлюбного статусу) і їх діти потребують не тільки різних видів матеріальної допомоги, але і в соціальному сприянні. Виявлення і дослідження характеру і ступеня "потреб", а не формальні ознаки структури і генезису цих сімей необхідні для обґрунтування і розробки програм і способів соціальної і іншої допомоги. Соціальна норма повинна розповсюджуватися на всіх без виключення дітей і розраховуватися, виходячи з реальних потреб дітей в живленні, одязі, житлі, лікуванні, освіті, відпочинку і інших послугах відповідно до міжнародної Конвенції про права дитини, ратифікованою Україною.

Сімейне виховання має ряд безперечних достоїнств. До них слід віднести, сприятливий емоційний і морально-психологічний клімат, атмосфера любові, турботи і підтримка, близькість батьківської дії, духовний зв'язок і спадкоємність між поколіннями, постійний приклад дорослих, етичне виховання особи, через засвоєння системи цінностей, сімейних традицій, стереотипів поведінки і спілкування і так далі Проте зустрічаються неповні сім'ї, виховання в яких, як правило, деформує особовий розвиток дитини [42, c. 17-20].

Структурні зміни в сім'ях - збільшується число неповних сімей, а також дітей, народжених поза браком матерями-одиначками або неповнолітніми матерями, через що росте число дітей, від яких відмовились.

Відсутність або недолік в сім'ях емоційного, довірчого спілкування, високий рівень конфліктності у відносинах між дорослими членами сім'ї і в дитячо-батьківських відносинах, несприятливий емоційний фон в цілому, педагогічна некомпетентність батьків і так далі

У сучасній науці існує безліч типологий сім'ї. Особливості тієї або іншої сім'ї роблять вплив на успішність/неуспішність учбової діяльності, виникнення труднощів в поведінці школярів. Об'єктом, соціально-педагогічної підтримки може стати сім'я будь-якого типу. Проте ступінь нуждаемости в ній буде різний, як і різний зміст підтримки.

Сім'ї групи ризику характеризуються наявністю деякого відхилення від норм, наприклад, неповна сім'я, малозабезпечена сім'я і тому подібне Вони справляються із завданнями виховання дитини з великою напругою своїх сил.

Неповні сім'ї, маючи низький соціальний статус в якій-небудь з сфер життєдіяльності, не справляються з покладеними на них функціями. У залежності характеру проблем соціальний педагог надає таким сім'ям освітню психологічну, посередницьку допомогу в рамках довготривалих форм роботи.

Б.Н. Алмазoв також виділяє чотири типи неповних, сімей, сприяючих появі “важких” дітей:

Сім'ї з недоліком виховних ресурсів, неповні сім'ї; сім'ї з недостатньо високим загальним рівнем розвитку батьків, що не мають можливості надавати допомогу дітям в навчанні; сім'ї, де витрачають багато часу на підтримку матеріального благополуччя, тим самим, створюючи небажаний фон для виховання дітей;

Конфліктні сім'ї: у таких сім'ях діти, як правило, демонстративно конфліктні, неуравновешенны; старші діти, протестуючи проти існуючого конфлікту, встають на сторону одного з батьків;

Етично неповні сім'ї. Серед членів такої сім'ї наголошуються відмінності в світогляді і принципах організації сім'ї, прагнення досягти своїх цілей в збиток інтересам інших, прагнення підпорядкувати своїй волі іншого і т.п.;

Педагогічно некомпетентні сім'ї. Наслідками виховання в таких сім'ях можуть стати бездоглядність, безініціативність, сліпе підпорядкування і так далі [4, c. 22-25].

1.2 Психологічні особливості дитини з повної сім'ї

Багато авторів - як класичні, так і сучасні - як найважливіша характеристика нормального розвитку особи розглядають розвиток автономії і індивідуації підлітка, тобто його незалежності від батьків, самостійності і відповідальності. Важливість даного аспекту особового розвитку підкреслювали ще класичні автори - E. Фромм, Д. Юнг, А. Адлер, В. Франкл і ін. [1, c. 44-49] Наприклад, Е. Фромм вважав, що будь-які форми людської активності повинні породжуватися самою людиною, а не гетерономною, зовнішньою по відношенню до неї силою; Е. Фромм підкреслював, що "продуктивні схеми орієнтації і поклоніння" формуються при активній участі самої людини. На думку К. Юнга, нормальний розвиток особи пов'язаний з процесом індивідуації, тобто само становлення і самовдосконалення людини, коли людина живе сама, вільно і самостійно організовуючи своє життя і несучи за неї відповідальність, оволодіваючи впливом сфери несвідомого. А. Адлер при описі мети і процесу психотерапії особливо підкреслював важливість активності самої людини у формуванні власної нормальної особи. Встановлення гармонійного відношення між прагненням до особистої переваги і відчуттям спільності, на думку А. Адлера, можливо при активній, свідомій і розумній участі самої людини. В. Франкл вважав, що нормальний розвиток особи припускає усвідомлення самою людиною відповідальності за свідомість свого існування; осмислена позиція по відношенню до власного життя повинна формуватися виключно самостійно.

Ф. Райс і інші сучасні автори розглядають індивідуацію і автономію як основні складові розвитку особи в підлітковому віці. При цьому під індивідуацією мається на увазі процес, при якому підліток поступово віддаляється від батьків, стаючи самостійною особою. Індівідуація включає процес самосвідомості і само ідентифікації серед інших. При переході від дитинства до зрілості підліток потребує певної автономії і само ідентичності, щоб мати можливість прийняти на себе має рацію і обов'язки дорослої людини [30, c. 71-74].

Процес індивідуації може протікати в здоровій або хворобливій формі. Порівняльне дослідження Д. Деніелс здорового і хворого процесу індивідуації показало, що підлітки з нормальною індивідуацією знаходять самосвідомість дорослої особи, залишаючись в той же час функціональними членами сім'ї. Також їм властиве усвідомлення життєвих цінностей і прагнення до самостійності [60, c. 30].

Автономія розуміється Ф. Райсом як незалежність, або свобода, підлітка. Автор виділяє два аспекти автономії: поведінковий (отримання незалежності і свободи в тій мірі, щоб діяти і ухвалювати рішення самостійно, без зайвого керівництва ззовні) і емоційний (звільнення від емоційних уз, що пов'язують дитину з батьками). Дослідження показують, що в підлітковому віці різко зростає прагнення до поведінкової автономії, причому в певних ситуаціях підлітки наполегливо добиваються права самостійно ухвалювати рішення (наприклад, при виборі стилю одягу або круга спілкування), але в той же час мисливський підкоряються керівництву батьків в серйозних питаннях (наприклад, що стосуються освіти). Як пише Ф. Райс, підлітки потребують таких батьків, які надають їм свободу не відразу і в повному об'ємі, а поступово - у міру того як вони вчаться користуватися нею. Підлітки хочуть мати право робити власний вибір, проявляти свою незалежність, сперечатися із старшими і нести відповідальність за свої слова і вчинки, проте повна свобода їм не потрібна. Повна свобода, надана дуже швидко, може сприйматися дитиною як відторгнення від сім'ї; у нього може з'явитися відчуття тривоги, оскільки він не знає, як скористатися цією свободою.

Перехід до емоційної автономії в підлітковому віці не такий драматичний, як до поведінкової, і багато що при цьому залежить від поведінки батьків. Домінування батьків і культивування в дитині відчуття залежності від них, аж до дорослого віку, перешкоджає формуванню соціальної зрілості у підлітка, який зростає інфантильним, тобто нездібним самостійно ухвалювати рішення і сприймати себе як дорослої і самостійної людини. У протилежній ситуації - при емоційному відторгненні - підлітки не отримують ніякої емоційної підтримки з боку батьків. На думку Ф. Райса, в даному питанні, як і в багатьох інших життєвих ситуаціях, необхідно знайти "золоту середину" [30, c. 40-42].

Дослідження Olson показало, що "над роз'єднані" і занадто тісно зв'язані сім'ї "функціонують" гірше, ніж ті, що виявилися ближчими до середини за шкалою згуртованості сім'ї ("збалансовані", "урівноважені" сім'ї).

Згуртованість сім'ї характеризує той ступінь, в якому її члени об'єднані або, навпаки, роз'єднані. Ті сім'ї, які розташовуються на протилежних краях шкали, що оцінює згуртованість, - тобто побудовані на дуже тісних зв'язках або повністю роз'єднані, - є менш функціональними, ніж ті, що розташовуються приблизно на середині шкали. Згуртованість сім'ї найбільш велика, коли діти ще малі, і поступово знижується, у міру того як підлітки дорослішають і стають самостійними дорослими людьми. У міру дорослішання підлітків дистанція в їх відносинах з батьками збільшується; причому у хлопців це відбувається швидше, ніж у дівчат.

Таким чином, коли дитина досягає підліткового віку, сильна згуртованість сім'ї може перешкоджати розвитку процесу індивідуації у підлітка. Як показують дослідження, найнижча згуртованість сім'ї доводиться на період, коли діти досягають перехідного віку. Це пояснюється прагненням підлітків до самостійності, вироблення власного стилю життя, що пов'язане з процесом індивідуації. Також показано, що, чим старше діти, тим більше дистанція між ними і батьками; це підтверджує існування у підлітків потреби в самостійності і незалежності, у власному життєвому просторі. Ларсон і Лоу виявили, що дистанція у відносинах між підлітками старшого віку і їх батьками приблизно на 70% більше дистанції між батьками і молодшими підлітками. Ф. Райс робить вивід, що найбільша згуртованість в сім'ї повинна бути в період, коли діти ще не досягли перехідного віку. Коли ж діти стають підлітками, близькість між членами сім'ї повинна поступово слабшати, щоб встановилися збалансовані відносини, сприяючі ідентифікації особи підлітків і подальшому розвитку їх в повноправних дорослих людей [26, 54-58].

N.J. Cobb розглядає досягнення автономії як одну з найбільш важливих проблем, що встають перед молодшими підлітками. Автономія має на увазі незалежність і відповідальність за власні вчинки; більша участь в ухваленні рішень. В процесі переходу від підліткового віку до юнацького кількість самостійно ухвалених рішень поступово збільшується; а кількість рішень, прийнятих спільно з батьками або ж тільки батьками, зменшується з віком. Дані тенденції яскравіше виражені у хлопчиків, чим у дівчаток.

Як показали Bartle, Anderson & Sabatelli, батьківський стиль, особливо материнський, - украй важливий чинник формування автономії у дівчаток. Для хлопчиків же найважливішою детермінантою збільшення незалежності є вік.

Батьки можуть або сприяти, або перешкоджати зростанню автономії. У відповідь на прагнення підлітків отримати право голосу і можливість впливати на батьківські рішення, що стосуються їх, деякі батьки здатні перейти до покладання на своїх дітей все більшій відповідальності; інші ж негативно реагують на прагнення підлітків до більшої автономії. Чим менше в сім'ї відбувається конфліктів, тим більше підлітки просуваються у напрямку до психологічної зрілості.

Як пише N.J. Cobb, в процесі індивідуації підлітки повинні позбавитися від одного з найкрупніших досягнень свого дитинства: їм належить "розібрати і побудувати наново психологічну структуру, в якій вони перебували в дитячому віці". Оскільки діти молодшого віку некритично сприймають погляди і способи поведінки своїх батьків, підліткам необхідно провести переоцінку засвоєних переконань і цінностей, щоб розібратися, які з них насправді належать підліткові, а які - його батькам. Автор припускає, що опора на своїх батьків - це єдиний спосіб для дитини відчути в собі сили для самостійної діяльності і дослідження миру. Те, що було засвоєне в дитинстві і забезпечувало автономію дитини в цьому віці, повинне бути подолане підлітком ради подальшого розвитку, і цей процес носить назва індивідуації [42, c. 14].

Warner вважає, що процес індивідуації розвивається, коли підлітки самостійно ухвалюють рішення, а потім "продовжують жити з наслідками цих рішень", причому найважливіше рішення, з ухваленням якого стикаються всі підлітки, пов'язане з тим, хто, власне, ухвалюватиме рішення. Даний процес має на увазі навчання в реальних життєвих ситуаціях: підлітки навчаються, діючи і відчуваючи на собі наслідки власних дій. Їм належить зробити відкриття того, що "ти - єдиний, хто може ухвалювати рішення в твоєму житті, і що більше когось винити або хвалити окрім самого себе". А щоб зрозуміти це, підлітки повинні бути готові розлучитися зі своїми старими переконаннями.

В процесі індивідуації підлітки намагаються зберегти відчуття тотожності між своїм внутрішнім "Я" і тим, що вони означають для інших. Знов виникаючі ототожнення повинні мати безперервний зв'язок з передуючими, а також дозволяти будувати плани майбутнє. Молоді люди, які успішно розсортували свої і батьківські погляди і переконання, можуть підтримувати близькі відносини з батьками, відчуваючи себе при цьому комфортно і не боячись втратити свою власну індивідуальність. Ця близькість з батьками є важливим чинником, що забезпечує цілісність життя хлопців і дівчат. Підліткам не потрібно відкидати старі взаємини або переймати абсолютно нові життєві стилі для того, щоб стати самими собою. В той же час, індивідуація має на увазі і зростаючу незалежність від батьків, і позитивне відношення до власної незалежності [35, c. 20-29].

Дослідники виділили параметри внутрішньо сімейної взаємодії, принципово важливі для індивідуації підлітків: 1) індивідуальність - здатність мати і висловлювати свою власну думку і бачити, чим ти відрізняєшся від інших; 2) відчуття спорідненості (connectedness) - відображає відвертість людини чужим думкам і пошана чужих поглядів.

Для індивідуації підлітків однаково важливо, щоб вони відчували як свою спорідненість з іншою особою, так і відмінність від неї. Дослідники індивідуації припускають, що підлітки, що досягли високих рівнів індивідуації, можуть залишатися в близьких відносинах зі своїми батьками, не відчуваючи при цьому втрати власної індивідуальності. Підлітки, які можуть відчувати свою особливість в порівнянні з іншими членами сім'ї, мають велику свободу для розвитку своєї власної точки зору. Але навіть в цьому випадку їх роздуми відбуваються в контексті емоційного переживання відчуття спорідненості, яка створює упевненість, що дозволяє розглядати різні ідеї.

Дослідження показують, що підлітки з високим рівнем індивідуації походять з сімей, члени яких ясно розуміють відмінності між собою і, проте, відчувають спорідненість один з одним. При зіткненні з проблемою вони не сприймають її як що має тільки одне рішення і здатні протягом довгого часу розходитися в думках, зберігаючи при цьому хороші взаємини. Кожна людина в такій сім'ї дуже уважно відноситься як до своєї власної позиції, так і до позицій інших.

Підлітки з низьким рівнем індивідуації зазвичай походять з сімей, члени яких уникають розбіжностей між собою і настільки чуйні до чужих думок, що не здатні скласти власну думку, відмінну від інших.

D. Bell і L. Bell підкреслюють важливість розвитку самосвідомості підлітків, а також наявність підтримки у сім'ї, для розвитку індивідуації. Самосвідомість сприяє точнішому сприйняттю підлітками як самих себе, так і інших людей [51, c. 37].

1.3 Психологічні особливості дитини з неповної сім'ї, трудності соціалізації

Оскільки розлучення стає все більш поширеним явищем, особливої важливості набуває питання про його вплив на підлітків. На думку багатьох лікарів-психіатрів і психологів, розлучення батьків є головною негативною подією в житті підлітка, причиною невпевненості і травмуючих переживань. Перша емоційна реакція підлітка на розлучення батьків може включати потрясіння, страх, тривогу, невпевненість в майбутньому, гнів і роздратування, відчуття власної провини за те, що трапилося, необхідність пристосовуватися до відсутності одного з батьків, засмучення і печаль, ревнощі і образу. Проте наслідки розлучення позначаються на дитині досить довго, виявляючись навіть в перші роки його дорослого життя.

Чинниками, що впливають на наслідки розлучення батьків для підлітка, є клімат в сім'ї, поведінка батьків, наявність або відсутність турботи по відношенню до дітей до і після розпаду сім'ї, переживання батьків, обставини і причини розлучення, то, в якій формі протікало розлучення, як позначився розпад сім'ї на батькові і матери і їх нових взаєминах, ступінь залученості дитини в конфлікт між батьками, рішення питання про опіку.

Діти, розлучення, що пережили, або розлучення і повторний брак батьків, піддаються більшому ризику зіткнутися з психологічними проблемами, чим діти з міцних сімей. Проведене дослідження показало, що підлітки, які не стикалися з розлученням батьків, оцінюють клімат в сім'ї (теплоту відносин і рівень конфліктності, а також стиль батьківської опіки) позитивніше, ніж підлітки, що пережили відхід один з батьків. Підлітки, що живуть з приймальними батьками, говорили про поблажливе до них відношення значно рідше, ніж ті, хто живе з мачухами. Конфліктний сімейний клімат частіше спостерігається в сім'ях з приймальною матір'ю, а холодні взаємини - в сім'ях з приймальним батьком. У неповних сім'ях (де відсутній один з батьків) частіше, ніж в звичайних сім'ях, присутні авторитарні або дуже ліберальні відносини [53, c. 42].

Характер розлучення батьків може по-різному впливати на підлітка: найбільш травмує є ситуація, коли батьки залучають дитину до конфлікту, намагаючись змусити його прийняти чиюсь сторону. Buchanan, Maccoby & Dornbush показали, що у підлітків, що живуть поперемінно то у батька, то у матері, між якими відсутнє взаєморозуміння, часто виникає відчуття залученості в конфлікт; коли ж батьки діють погоджено, вірогідність того, що їх діти виявляться учасниками конфлікт, невелика - навіть якщо підліток знаходиться в близьких відносинах з обома батьками. Якщо розлучення проходить мирно, то він може надати позитивну дію на батьків і дітей-підлітків, знизивши рівень конфліктності в сім'ї.

На адаптацію підлітка до розлучення батьків рішучим чином впливає уміння батьків пристосуватися до нової ситуації: чим більше неспокою випробовують батько і мати, тим вірогідніше, що душевна рівновага у дитини також буде порушена. Проте у випадках, коли розлучення приносить полегшення подружжю, він позитивним чином позначається і на їх дітях [58, c. 61-63].

Дослідження впливу розведеного подружжя на адаптацію дітей-підлітків показало, що чинниками, найтісніше пов'язаними із здатністю підлітка звикнути до нових умов, є: а) наявність близьких відносин між дитиною і тим з батьків, з яким він живе, який піклується про нього і бере участь в його повсякденних справах; би) відсутність у підлітка відчуття залученості в конфлікт між батьками. Ступінь дії розлучення на підлітків значною мірою залежить від того, як батькам вдається справлятися з конфліктами і в якому ступені підліток відчуває себе втягнутим в ці події.

Багатьма авторами було виявлено, що схильність до розлучень передається від покоління до покоління, тобто люди, чиї батьки розвелися, розлучаються частіше за тих, хто виріс в міцній сім'ї. Одне з пояснень даного факту полягає в тому, що діти розведених батьків, одружуючись, мають уявлення, що вже склалося, об можливості розлучення і знижене відчуття відповідальності по відношенню до подружніх обов'язків [30, c. 70].

На думку багатьох авторів, втрата дитиною одного з батьків приводить до зростання вірогідності виникнення у нього психічних і особових проблем, підвищеної схильності до самогубства, алкогольної або наркотичної залежності, невисокого відчуття власної гідності і заниженої оцінки власних здібностей, негативного відношення до батьків і підвищеної необхідності звернення за консультацією до психіатра. Автор відзначає, що відсутність в сім'ї батька або матери впливає на розвиток чоловічого і жіночого начала у підлітків. Хлопчики, виховані матерями, більшою мірою вірогідність є володарями слабо вираженого чоловічого начала, невиразно усвідомлюють свою чоловічу роль в сім'ї і суспільстві, схильні до залежності від інших, рідко проявляють агресивність і невпевнено відчувають себе в спілкуванні з однолітками. Вплив відсутності батька на підлітка зменшується у міру його дорослішання. На дівчаток відсутність батька надає прямо протилежний вплив; воно може створювати певні труднощі в сексуальному житті дівчат. Якщо ж дівчинка виховується одним батьком, вона може ідентифікувати себе з чоловічим типом поведінки і в тій чи іншій мірі втратити жіночність.

Ф. Райс наводить дані, згідно яким існує взаємозв'язок між конфліктами в сім'ї і схильністю підлітків до здійснення правопорушень, а також зниженням їх шкільної успішності, низьким рівнем професійних устремлінь. Розлучення батьків примушує підлітка по-новому поглянути на себе і на своїх батьків. Його власне "Я" сильно страждає в такій ситуації - особливо, коли підліток починає винити себе за те, що трапилося в сім'ї, або стикається з труднощами, пов'язаними з відношенням тих, що оточують до подібних ситуацій. Щоб відновити самоповагу, що постраждала в результаті розпаду сім'ї, а також справитися із стресом, викликаним домашніми конфліктами, діти розведених або таких, що живуть порізно батьків частіші, ніж діти з міцних сімей, здійснюють вчинки, зв'язані з ризиком для їх здоров'я (куріння, вживання алкоголю і наркотиків і тому подібне) [30, c. 74-77].

У дослідженні Needle, Su & Doherty виявилося, що понад усе до пристрасті до наркотиків схильні молоді люди, чиї батьки розвелися, коли діти знаходилися в підлітковому віці. Підлітки ж з міцних сімей і ті, чиї батьки розвелися, коли вони знаходилися в дитячому віці, менше схильні до шкідливих звичок. На думку дослідників, це пояснюється спробами підлітків, батьки яких тільки що розвелися, самостійно пристосуватися до несприятливої сімейної обстановки, а також недоліком позитивного впливу батьків. Дослідження показало також, що на підлітків-хлопчиків розлучення надає більш негативна дія, ніж на дівчаток. Проте якщо батько (особливо мати), з яким проживає дівчинка, створює нову сім'ю, то вірогідність звернення дочки до наркотиків зростає. Авторами було зроблено висновок, що вступ до повторного браку батька, що проживає з дітьми, благотворніше впливає на хлопчиків, чим на дівчаток. Flewelling & Bauman встановили, що вірогідність придбання підлітком досвіду вживання алкоголю, куріння і вступу до сексуальних відносин найнижче в міцних сім'ях.

Дослідження Starter, Stewart & Linn показало, що хлопці в сім'ях, з яких пішов батько, менше конфліктують удома, ніж ті, хто залишився без матери або проживає в повних сім'ях, і мають позитивніше уявлення про саме собі. Сини, що залишилися без батьків, активніше приймають на себе роль "розділу сім'ї", що дає їм новий статус. А дочки, що опинилися в подібній ситуації, починають частіше сваритися з матерями; їх самооцінка помітно знижується. Проте багато дослідників сходяться на думці, що дівчатка пристосовуються до наслідків розлучення набагато краще, ніж хлопчики. Реакція підлітка на втрату батька залежить і від того, чим вона викликана: розлученням або смертю. Підлітки, чиї батьки померли, як правило, виховуються в теплій, дбайливій обстановці. У розведених же сім'ях і мати і підліток часто випробовують провину за те, що трапилося і відчувають взаємне відторгнення [58, c. 23-25].

Giles-Sims & Crosbie-Burnett встановили, що якщо підліток виховується тільки одним батьком, то, як наслідок, в нім розвивається сильне прагнення до автономії. Інше дослідження показало, що вступ до повторного браку батька, що виховує підлітка, часто будить в дитині надмірну тягу до незалежності, що, у свою чергу, приводить до порушення взаємин в сім'ї. По спостереженню авторів, під час розлучення слабшає батьківський контроль за дитиною, взаємні відчуття і потреби в спілкуванні один з одним, що, у свою чергу, будить в підлітку раннє прагнення до автономії, переконує, що в житті потрібно покладатися тільки на себе. Ф. Райс на основі даних фактів робить наступні виводи. З одного боку, підлітки з неповних сімей відповідальніші, незалежні від батьків і рішучі, ніж ті, хто росте в звичайних сім'ях; з іншої - підлітки з неповних сімей можуть дуже рано почати активно віддалятися від будинку, добиваючись поведінкової і емоційної автономії.

По спостереженню психологів, при повторних браках головну проблему представляють діти. Положення в сім'ї вітчимів і мачух куди складніше, ніж рідних батьків і матерів, оскільки діти зазвичай насилу сприймають їх як заміну своїм батькам. Відношення підлітка до вітчима багато в чому визначає його відношення до нової сім'ї в цілому. Також взаємини єдинокровних і звідних братів і сестер можуть стати джерелом сімейних проблем.

Одне з проведених досліджень було присвячено оцінці відносин підлітків з вітчимом, сприйняттю ними сімейних проблем і їх адаптації до нових умов, викликаною появою нерідного батька. В результаті вдалося встановити, що адаптація підлітків проходить успішніше в тих сім'ях, де їх менше карають і частіше заохочують; у сім'ях, де уміють досягати взаємної згоди в питаннях виховання; у сім'ях, де в більшості випадків демонструють традиційне відношення до проблем браку; а також в сім'ях, де повторне заміжжя матери не викликало в підлітках різко негативної реакції. Ці виводи підтверджують уявлення, що вже склалося, про те, що сприйняття підлітками багатьох домашніх проблем залежить від їх взаємин з вітчимом. Дослідження Amato показало, що в порівнянні з дітьми із звичайних сімей діти, що проживають тільки з батьком, слабкіше відчувають батьківську підтримку і помічають, що батько їх менше карає і контролює. Такі діти самостійніші і відповідальніші, проте частіше конфліктують зі своїми єдинокровними братами і сестрами і слабкіше прив'язані до будинку. Що стосується дітей з сімей з вітчимами, то останні їх менше підтримують, рідше карають і слабкіше контролюють, чим рідні батьки. Проте у міру перебування вітчима в сім'ї спостерігається посилення його позитивної ролі. У повних сім'ях батьки беруть активнішу участь в повсякденному житті своїх дітей і накладають більше обмежень, чим вітчими, мачухи або самотні батьки [59, c. 21-25].

Якщо дитина під час розлучення і нового браку ще дуже мала, то зазвичай він росте, сприймаючи вітчима або мачуху як адекватну заміну батькові або матери. А в підлітковому віці пасинки і падчерки важко адаптуються до присутності в будинку вітчима або мачухи; підліткам важче налагодити нові відносини з мачухами, чим з вітчимами (Ф. Райс, 2000). Це відбувається головним чином тому, що мачухи відразу починають грати помітнішу роль в житті дитини і проводять з ним більше часу, чим вітчими.

Багато що в новій сім'ї залежить і від відносин між дітьми від різних батьків. Якщо мати або батько надають явну перевагу своїй рідній дитині, то це може викликати образу і озлобленість у інших малолітніх членів сім'ї. Часто між дітьми різного подружжя виникає гостра конкуренція. Іноді вони проявляють ревнощі, якщо їх рідна мати або батько виявляють турботу і увагу до їх звідних братів і сестер. Нерідко розведена жінка з дітьми, особливо якщо це дівчатка, утворює свого роду "замкнуту соціальну систему", і вітчимові буває дуже нелегко в неї проникнути. За даними Wallerstein & Kelly, звичайні сім'ї, як правило, більш дружні ніж ті, де є вітчим або мачуха. Часто перші роки повторного браку проходять в стресовій, хаотичній обстановці. Ф. Райс пояснює це наступними причинами. Вітчими і мачухи часто схильні прощати дітям дуже багато що, оскільки відчувають провину за руйнування їх сім'ї; крім того, їм доводиться мати справу з дітьми, вихованими іншими дорослими людьми; роль і місце вітчима і мачухи в сім'ї визначені не дуже виразно; вони чекають вдячності і подяки за все те, що роблять, а у відповідь нерідко отримують відсіч і неприйняття; вітчими і мачухи стикаються з складним комплексом невирішених психологічних проблем, викликаних попереднім браком і розлученням, а також часто з непростими взаєминами і відчуттями нерідних братів і сестер [35, c. 29-34].

Таким чином, аналіз літератури, присвяченої проблемам розвитку особи підлітків і особливостей взаємин в сім'ях, що переживають кризу, показав наступне. Розвиток автономії і індивідуації - один з основних аспектів особового розвитку підлітка - може порушуватися в умовах кризи сім'ї. Зокрема, у підлітків, що пережили розлучення батьків, може формуватися дуже раннє, надмірне прагнення до автономії, незалежності від батьків, самостійності, що, у свою чергу, може приводити до подальших конфліктів в сім'ї. Деякі автори відзначають, що підліткам з хворою, не функціональною індивідуацією властиві відособленість, відхід в себе, імпульсна поведінка, відторгнення від сім'ї і суспільних норм і потенційна схильність до суїциду. Також встановлено, що чим менше в сім'ї відбувається конфліктів, тим більше підлітки просуваються у напрямку до психологічної зрілості, тобто розвитку автономії і індивідуації.

Тому проведений аналіз літератури дозволив сформулювати наступну гіпотезу дослідження. Якщо обстежувана сім'я є неповною або змішаною (тобто в ній є тільки один батько або один з батьків є приймальним) і в сімейних відносинах спостерігаються конфлікти, то у дітей-підлітків з цієї сім'ї спостерігатимуться порушення в розвитку автономії і індивідуації. Таким чином, завдання даного дослідження - вивчити особливості розвитку автономії і індивідуації підлітків в неповних і змішаних сім'ях, що переживають кризу взаємин.

Розділ 2. Організація соціально-педагогічної роботи з дітьми з неповних сімей

2.1 Методологія та методика дослідження

З метою проведення дослідження було сформовано 2 групи (по 20 чоловік; у кожній групі 10 дівчаток і 10 хлопчиків) дітей з повних і неповних сімей у віці 13-14 років, 7-8-х класів, що вчаться.

Опис методик

Для дослідження сприйняття сім'ї дітьми з повних і неповних сімей використовувалися наступні методики:

1) метод опиту;

2) формалізована анкета;

3) кінетичний малюнок сім'ї;

4) методика Рене Жиля.

1) Метод опиту. Дитині пропонувалося відповісти на питання, виразив тим самим свої відчуття, відносини до людей, що оточували його: родичам і друзям.

2) Формалізована анкета заповнювалася на кожну дитину при активній участі класного керівника. У анкеті представлена інформація про сім'ю дитини, особливості поведінки його в школі, успішності, взаєминах з однокласниками.

3) Кінетичний малюнок сім'ї.

Історична довідка. Вважають, що ідея використання малюнка сім'ї для діагностики внутрісімейних відносин виникла у ряду дослідників, серед яких згадують роботу В. Хьюїса, А.І. Захарова, Н. Кормана, Р. Бернса, С. Кауфмана.

Бернс і Кауфман визначили свою методику «Кінетичний малюнок сім'ї» як «новий інструмент для розуміння дітей, особливо важких дітей».

Дається наступна інструкція:

«Намалюй на картинці всіх членів твоєї сім'ї, включаючи тебе, що робить що-небудь. Постарайся малювати цілих людей, не мультяшек і не людей, що складаються з паличок. Пам'ятай: зображай кожного таким, що робить що-небудь, яка-небудь дія».

Цей акцент на «роботі» показує зміни у відмінності від «Рісуночного тесту сім'ї» Халса.

«Кінетичний малюнок сім'ї» - відносно молода методика, що датується лише 1970 роком.

Мета застосування тесту: виявлення особливостей внутрісімейних відносин.

Завдання: на основі виконання зображення оцінити особливості сприйняття і переживань дитиною відносин в сім'ї.

Матеріал: для роботи необхідно використовувати лист білого паперу 15х20 см або 21х29 см, ручка, олівець, гумка.

В ході тестування наголошуються послідовність малювання деталей, паузи більше 15 секунд, стирання деталей, мимовільних коментарів дитини, емоційних реакцій і їх зв'язку із зображенням.

Ця методика доступна і зручна в застосуванні в умовах психологічного консультування, володіє значущістю з погляду вибору тактики діяльності психолога-консультанта по психологічній корекції порушень міжособових відносин, оскільки дає уявлення про суб'єктивну оцінку дитиною своєї сім'ї, свого місця в ній, про його відносини з іншими членами сім'ї. У малюнках діти можуть виразити те, що їм важко буває висловити словами, тобто мова малюнка відкритіший і щиро передає сенс зображеного, чим вербальна мова.

Унаслідок привабливості і природності завдання ця методика сприяє встановленню хорошого емоційного контакту психолога з дитиною, знімає напругу, що виникає в ситуації обстеження. Особливо продуктивне застосування малюнка сім'ї в старшому дошкільному і молодшому шкільному віці, оскільки отримані за допомогою цього результати мало залежать від здатності дитини вербализовать свої переживання, від його здібності до інтроспективної, здатності «ужитися» в уявну ситуацію, тобто від тих особливостей психічної діяльності, які істотні при виконанні завдань, заснованих на вербальній техніці.

4) Методика Рене Жиля.

Для дослідження сфери міжособових відносин дитини і його сприйняття внутрісімейних відносин призначена дитяча проектна методика Рене Жиля. Мета методики полягає у вивченні соціальної пристосованості дитини, а також його взаємин з тими, що оточують.

Методика є візуально-вербальною, складається з 42 картинок із зображенням дітей або дітей і дорослих, а також текстових завдань. Її спрямованість -- виявлення особливостей поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях, що важливих для дитини і зачіпають його відносини з іншими людьми.

Перед початком роботи з методикою дитині повідомляється, що від нього чекають відповідей на питання по картинках. Дитина розглядає малюнки, слухає або читає питання і відповідає.

Дитина повинна вибрати собі місце серед зображених людей, або ідентифікувати себе з персонажем, що займає те або інше місце в групі. Він може вибрати його ближче або далі від певної особи. У текстових завданнях дитині пропонується вибрати типову форму поведінки, причому деякі завдання будуються за типом социометрических. Таким чином, методика дозволяє отримати інформацію про відношення дитини до різних людей (до сімейного оточення), що оточують його, і явищ.

Простота і схемна, що відрізняють методику Р. Жиля від інших проектних тестів, не тільки роблять її легшою для испытуемого-ребенка, але і дають можливість щодо більшої її формалізації і квантифікації. Крім якісної оцінки результатів, дитяча проектна методика міжособових відносин дозволяє представити результати психологічного обстеження по ряду змінних і кількісно.

Психологічний матеріал, що характеризує систему особових відносин дитини, можна умовно розділити на дві великі групи змінних.

1) Змінний, такий, що характеризує конкретно-особові відносини дитини: відношення до сімейного оточення (мати, батько, бабуся, осетра і ін.), відношення до друга або подруги, до авторитарного дорослого і ін.

2) Змінні, що характеризують саму дитину і що виявляються в різних відносинах: товариськість, відгороджена, прагнення до домінування, соціальна адекватність поведінки. Всього автори виділяють 12 ознак:

відношення до матери

відношення до батька

відношення до матери і батька як сімейної чети

відношення до братів і сестер

відношення до бабусі і дідуся

відношення до друга

відношення до вчителя

допитливість, прагнення до домінування

товариськість, відгороджена, адекватність.

Відношення до певної особи виражається кількістю виборів даної особи, виходячи з максимального числа завдань, направлених на виявлення відповідного відношення.

Методику Р. Жіля не можна віднести до чистих проектних, вона є формою, перехідною між анкетою і проектними тестами. У цьому її велика перевага. Вона може бути використана як інструмент глибинного вивчення особи, а також в дослідженнях, що вимагають вимірювань і статистичної обробки.

В процесі обробки даних цієї методики нами були внесені зміни в «ключі»:

1) у шкалі «відношення до матери» включити до складу завдань завдання №5, оскільки дитина може відзначати «во розділу столу» свою матір;

2) у шкалі «закритість, відгороджену» включити до складу завдань завдання №18, оскільки він також відображає відношення дитини до світу, людей.

Проведені дослідження свідчать про значну діагностичну цінність даних, що отримуються за допомогою тесту Рене Шахраюючи.

2.2 Результати дослідження і їх аналіз

Вивчення загальних даних, що стосуються дітей з повних і неповних сімей, дозволило встановити ряд відмінностей між групами випробовуваних (див. таблиця 1). Так, з'ясувалося, що діти з повних сімей відрізняються вищою шкільною успішністю (вчаться на «відмінно» в 10% і «добре» в 50% випадків, тоді як діти з неповних сімей -соответственно в 5% і 40% випадків).

Майже однакова кількість повних сімей з 1 дитиною (45%) і 2 дітьми (40%), число багатодітних сімей, де 3 дітей, складає 15%. Зовсім інша ситуація спостерігається в неповних сім'ях, де переважають сім'ї з 2 дітьми (50%). Сімей з 1 дитиною - 25%, багатодітних також 25%, причому 2 матери з 4 дітьми. У неповних сім'ях у батьків - 45% вища освіта і 45% середнє спеціальне, а в повних сім'ях переважає вища освіта (60%).

У обох групах сімей переважає вік батьків - від 30 до 40 років.

Таблиця 1. Загальні дані про групи випробовуваних з повних і неповних сімей

Показники

Повна сім'я

Неповна сім'я

1. Рівень успішності

«відмінно»

10%

5%

«добре»

50%

40%

«задовільно»

35%

45%

«незадовільно»

5%

10%

2. Кількість дітей в сім'ї

1

45%

25%

2

40%

50%

3

15%

15%

4

--

10%

3. Освіта батьків

вища

60%

45%

Середня спеціальна

40%

45%

середня

--

10%

4. Вік батьків

від 30 років

25%

10%

30-40 років

60%

65%

старші 40 років

15%

25%

2.1.1 Аналіз опитуваня

У обох групах сімей домінує потреба і тепле відношення до матери («з моєю мамою», «покличу на допомогу маму»).

У повних сім'ях відношення до батька формальне («з мамою або татом», «з мамою, татом, бабусею.»), в неповних сім'ях - відчужене. У групі повних сімей присутнє позитивне відношення до батьківської чети («з татом і мамою», «з батьками»), в неповних сім'ях - у меншій мірі виражено, більш невизначено («з сім'єю»).

Відношення до сиблингам в обох групах різне («піду з братом», «не гратиме сестра»).

Відношення до бабусі в неповних сім'ях різне («з бабусею», «удома залишиться бабуся»), в повних - відчужене.

У неповних сім'ях дідусь іноді згадується («з бабусею і дідусем»), в повних сім'ях - взагалі відсутній.

У групі неповних сімей також домінує потреба в дружбі, друзях («з другом», «з Микитою», «з кращими подругами»), в повних сім'ях ця потреба менш виражена («з батьками і іншому»).

У обох групах сімей найменш виражений крайній ступінь потреби в самоті - «на острові з тваринами: собакою, жирафами, мавпами», «на острові з їжею».

2.1.2 Результати дослідження сімейних відносин по кінетичному малюнку сім'ї (КМС)

Порівнюючи малюнки дітей з повних і неповних сімей, можна зробити наступні виводи:

1) у неповних сім'ях діти переживають почуття знедоленої людини себе в сім'ї на 25% вище, ніж їх однолітки в повних сім'ях;

2) у 22% малюнків відсутня мати, тим самим дитина з неповної сім'ї виражає своє амбивалентное відношення до неї, тоді як в повних сім'ях мати присутня у всіх малюнках;

3) різне відношення до братів і сестер, і мала значущість бабусь і дідусів, особливо в повних сім'ях;

4) діти з неповних сімей в 20% виражають свою потребу в батьківській любові, увазі;

5) у повних сім'ях у дітей більше ентузіазму (30%), чим у їх однолітків з неповних сімей (10%);

6) потреба в спілкуванні виражена у 15% дітей з повних сімей, в неповних - вона взагалі відсутня;


Подобные документы

  • Загальне поняття про обдарованість. Теоретичні основи дослідження проблематики цього явища. Ранні прояви таланту і соціально-психологічні труднощі обдарованих дітей. Особливості ранніх проявів обдарованості у школярів та труднощі, які виникають у школі.

    курсовая работа [44,5 K], добавлен 30.12.2013

  • Психолого-педагогічні засади вивчення гіперактивності. Загальна характеристика гіперактивної поведінки дітей молодшого шкільного віку: особливості, причини та фактори ризику. Особливості соціально-педагогічної та психологічної діяльності з дітьми.

    курсовая работа [117,5 K], добавлен 02.09.2014

  • Теоретичний підхід до корекції сімейних відносин. Особливості корекції дитячо-батьківських відносин. Автономність членів сім’ї і сприйняття одне одного такими, якими вони є. Проблеми у взаємовідносинах батьків і дітей. Показники батьківської поведінки.

    курсовая работа [47,2 K], добавлен 15.03.2009

  • Теоретичний аналіз проблеми соціально-психологічного розвитку дітей з обмеженими функціональними можливостями. Законодавче забезпечення соціального захисту дітей-інвалідів в Україні та труднощі їх реабілітації. Специфіка соціально-педагогічної роботи.

    дипломная работа [48,1 K], добавлен 19.03.2009

  • Психологічні особливості дітей шестирічного віку, адаптація дитини до шкільних умов, індивідуалізація виховання і навчання. Медико-гігієнічні проблеми збереження здоров’я дітей. Особливості роботи з батьками першокласників, психолого-педагогічні поради.

    реферат [31,1 K], добавлен 11.02.2011

  • Вивчння проблеми конфліктності у сім’ї. Розуміння у контексті батьківського ставлення до дитини. Вплив стилю сімейного виховання на формування ставлення довіри дітей до батьків. Порушення стосунків дитини і дорослого, як основа соціальної дезадаптації.

    дипломная работа [532,9 K], добавлен 15.06.2010

  • Класифікація розладів спектру аутизму. Когнітивна модель музичної терапії для роботи з розладами такого типу та розробка програми реабілітації на основі музики. Принципи роботи музикотерапевтів. Особливості музичної терапії при роботі з дітьми-аутистами.

    курсовая работа [51,6 K], добавлен 08.05.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.