Психологічні механізми інтелектуальної обдарованості

Поняття та типи інтелекту. Наукові підходи до визначення обдарованості. Прояви інтелектуальної (наукової) обдарованості на ранніх етапах розвитку дитини. Емоційні та поведінкові проблеми обдарованих дітей. Соціальне середовище у розвитку обдарованості.

Рубрика Психология
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 07.10.2012
Размер файла 48,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психологічні механізми інтелектуальної обдарованості

ВСТУП

В наш час проблема інтелектуальної обдарованості є однієї із найактуальніших проблем освіти, шкільного навчання. Все більше педагогів звертаються до психолога, тому що мають труднощі у роботі з обдарованими дітьми. Оскільки відсутня цілісна система навчання й виховання обдарованих учнів у загальноосвітніх школах, педагоги змушені самостійно шукати нові напрями для розвитку їх здібностей, таланту. Але різноманітність проявів обдарованості не завжди дозволяє педагогу розпізнати, виділити обдаровану дитину з ряду успішних учнів. Тому обдарованість більшості дітей може залишитися потенційною, або ж спричиняти цілий ряд психологічних проблем самій дитині та оточуючим її дорослим.

Прояви обдарованості характеризуються великою варіативністю, неоднозначністю тому, що обдарованість з позицій психології являє собою дуже складне психічне утворення, нерозривне поєднання пізнавальної, емоційної, вольової, мотиваційної та ін. структурно-функціональних складових психіки людини. Особливо це стосується проявів дитячої обдарованості, які матеріалізуються в реальності звичайно ж за більш ускладнюючих обставин, що зумовлює як нижчу стабільність та прогностичність цих проявів, так і їх більшу проблемність, неочевидність. В зв'язку з цим надзвичайно важливим є з'ясування проблеми виявлення адекватних критеріїв обдарованості дитини, які мають бути абсолютно надійними, і разом з тим фіксувати обдарованість, що поки не проявилась.

Чимало робіт науковців присвячено вирішенню цієї проблеми (Б.Г Ананьев, Д.Б. Богоявленська, О.І. Нальчицька, Н.С. Лейтес, О.М. Матюшкін, В.О. Моляко, P.O. Пономарьова-Семенова, С.Л. Рубінштейн, Б.М. Теплов, В.Д. Шадріков, Дж. Гілфорд, Дж. Рензуллі, Р. Стернберг, К. Тейлор, Е. Торренс та ін.). В працях вчених аналізуються: психологічний аспект взаємодії зі світом через такі характеристики, як здібності, характер, темперамент, системна організація емоційно-вольової, мотиваційної сфер, а також інформаційно-інструментальних сфер, пов'язаних як з функціями диференціації, трансформації, накопичення, структурування актуальної інформації, так і безпосередньо з самим інструментарієм обробки цієї набутої і трансформованої інформації, який також характеризується системною організацією; соціальні прояви особистості - мотивація, образ «Я» та ін.

На жаль, велика кількість обдарованих дітей залишається поза увагою шкільного психолога тому, що все більшого поширення набуває практика надання допомоги учням, що мають поведінкові, соціально-емоційні порушення, неуспішність у навчання і т.д.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: «Психологічні механізми інтелектуальної обдарованості».

Об'єкт дослідження - психологія особистості.

Предмет дослідження - психологічні механізми інтелектуальної обдарованості.

Мета дослідження - розглянути особливості інтелектуальної обдарованості дітей.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) розглянути поняття та типи інтелекту;

2) дослідити природу і суть обдарованості;

3) розглянути соціальне середовище у розвитку обдарованості;

4) дослідити методику діагностики інтелектуальної обдарованості;

5) проаналізувати психологічні труднощі обдарованих дітей.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи дослідження інтелектуальної обдарованості

1.1 Поняття та типи інтелекту

П'ятдесят два провідних психологи опублікували в Wall Street Journal колективне визначення інтелекту. Вони заявили, що популярні тести на IQ -- не надто досконалий спосіб виміру розумових здібностей: ці тести швидше відображають результати навчання й соціальний стан людини. Інтелект -- поняття більш багатогранне: воно містить здатність до логічного й абстрактного мислення, сприйняття складних ідей, планування, вирішення проблем, здатність до швидкого навчання на чужому й особистому досвіді.

Американці визначають шість типів інтелекту (за Г. Гарднером) [7, 25]:

1. Вербальний (лінгвістичний інтелект).

Дитина пише краще, ніж належить їй за віком; складає небувальщини, влучно жартує; має гарну пам'ять на імена, місця, дати, дрібниці, деталі; любить словесні ігри; захоплюється читанням; має чуття мови; розуміє каламбури, правильно й швидко вимовляє скоромовки, добирає вдалі рими; любить слухати усні розповіді, коментарі по радіо; має багатий лексичний запас; уміє спілкуватися з оточуючими.

Основний спосіб навчання дітей, у яких переважає вербальний тип інтелекту, -- через промовляння, слухання й «бачення» слів.

2. Логічний (математичний) інтелект. Дитина з таким типом інтелекту ставить багато запитань про роботу механізмів; швидко вирішує подумки арифметичні задачі; любить лічбу й роботу з числами; цікавиться математичними комп'ютерними іграми; любить грати е шахи та інші стратегічні ігри, вирішувати логічні завдання й головоломки, класифікувати речі, експериментувати; мислить порівняно з своїми однолітками на більш абстрактному чи концептуальному рівні; добре розбирається у причинно-наслідкових зв'язках. Це так зване «наукове мислення», яке пов'язане з індуктивним і дедуктивним мисленням, здатністю до аргументації.

Основний спосіб навчання дітей із логічним інтелектом -- через класифікаційну роботу з абстрактними моделями.

3. Візуальний (просторовий) інтелект. Дитина легко сприймає зорові образи; легше, ніж тексти, читає карти, схеми, діаграми; любить фантазувати, займатися мистецтвом; добре малює; любить переглядати слайди, фільми, розгадувати малюнкові загадки, головоломки; конструює цікаві тривимірні моделі (наприклад, з конструктора ЛЕГО); під час читання більше інформації одержує з ілюстрацій, а не зі слів.

Це тип інтелекту, який залежить від зорового уявлення (сприйняття) і здатності уявити предмети. Він включає здатність створювати внутрішні образи, зображення.

Основний спосіб навчання дітей із просторовим інтелектом -- через мисленнєву уяву, мрії, роботу з квітами й зображеннями.

4. М'язовий (кінетичний) інтелект. Дитина з цим типом інтелекту досягає високих спортивних, результатів; якщо доводиться .сидіти довго на одному місці, починає рухатись, вертітися; вдало копіює жести, міміку, манери інших людей; любить розбирати й знову збирати предмети; чіпає руками все, що бачить; любить бігати, стрибати, боротися; демонструє здібність до ремесел; має схильність до драматичного самовираження; підчас роботи, обмірковування чого-небудь розповідає про різні фізичні відчуття.

Цей тип інтелекту має відношення до рухової активності й фізичних особливостей організму (включаючи кору головного мозку, що відповідає за м'язові рухи тіла).

Основний спосіб навчання дітей із кінетичним інтелектом--через руху просторі, обробку знань через тілесні відчуття.

5. Музичний (ритмічний) інтелект. Дитина з таким типом інтелекту помічає помилки, відчуває фальш, граючи на музичних інструментах або слухаючи виконання музичних творів; швидко запам'ятовує мелодії пісень; має гарний голос; сама грає на музичному інструменті, співає в хорі; рухається й розмовляє ритмічно; несвідомо подумки наспівує; чутлива до навколишніх звуків (наприклад, до стукоту дощу по даху). Цей тип інтелекту заснований на розпізнаванні музичних образів, зокрема оточуючих нас звуків, на почутті ритму.

Основний спосіб навчання -- через ритм, мелодію, музику.

6. Міжособистіский інтелект. Дитина з таким типом інтелекту любить спілкуватися з однолітками; є лідером у складних ситуаціях; дає поради друзям, які мають певні проблеми; знає, що на якій вулиці розташовано; любить гратися з іншими дітьми й повчати їх; уміє співпереживати, піклуватися про інших; з такою дитиною бажають дружити.

Основний спосіб навчання -- через, організацію продуктивного спілкування.

1.2 Обдарованість: природа і суть

Обдарованість - одна з таємниць особистості. Термін цей походить від слова "дар", "даровано", "дано" - безкоштовно. І ця таємниця завжди притягала. Мабуть, жодне поняття в психології не викликало такого пекучого інтересу, як обдарованість. Що це таке? Від чого залежить? Чим можна пояснити? Чому одному дається багато, а іншому - сама крихта? Чому один сидить днями і ночами в лабораторії, щось зіставляє, аналізує, сполучає, інший проводить життя за письмовим столом, життя третього зосереджене на тому, щоб щось винайти тощо. А хтось задовольняється зовсім малим. Чому так, хто цим розпоряджається? Поки що чіткої відповіді на ці питання немає, хоча поставлені вони давно.

Сучасна психологічна думка взагалі обходить мовчанням питання про природу обдарованості. Більшість зарубіжних дослідників цієї проблеми підкреслює, що немає чого займатися тим, що поки не може відкрити наука. Дж. Рензуллі, один з самих відомих дослідників даної проблематики, вважає, що треба просто шукати обдарованих дітей, працювати з ними, створювати загальні і індивідуальні програми розвитку і не копатися втому, що зараз є абсолютно незбагненним. Природа обдарованості не тільки не зрозуміла, глибоко прихована, захована для науки, - розібратися в цьому явищі важко і самим творчо обдарованим людям: важко логічним, раціональним шляхом встановити, коли, в який момент виникло пекуче бажання щось зробити, винайти, написати, з'ясувати і т.д. [8, 17]

Та все ж таємниця привертає. Ще Гальтон в минулому столітті пов'язував обдарованість із спадковістю, і ніби намітилися якісь перспективи доказу. Але скільки було доказів "за" - стільки ж було і "проти". Час від часу робилися і інші спроби розв'язати проблему. Відома, наприклад, теорія "Геніальність і божевілля" Ц. Ломброзо, згідно з якою талановиті, геніальні люди - це швидше за все вихід за межі норми. Використовувалися і методи статистики, а саме: робилися спроби з'ясувати, чи можна знайти якусь закономірну залежність між, наприклад, віком батьків і ступенем талановитості дітей, сильним відчуттям любові батьків і відповідно талантом дитини, черговістю народження дітей і їх талантами і т.д., навіть, живленням і високим інтелектуальним рівнем батьків.

Так що ж все-таки лежить в основі талановитості, якнайвищому рівні обдарованості, чим відрізняються такі люди від звичайних, від норми? Сучасні психофізіологічні дослідження дають право стверджувати про специфіку діяльності нервової системи обдарованої людини, зазначаючи, наприклад, такі її показники, як надзвичайно висока чутливість, і, в першу чергу, сенсорика, чітка і міцна пам'ять, дивергентний тип мислення, взаємодія лівої і правої півкуль мозку (люди "ліво-" або "правокульові"), висока загальна реактивність. Щоб хоч якось наблизити проблему до реальності, ще Б.М. Теплов ввів термін "завдатки", яким він намагався фактично закрити проблему: завдатки - це природна схильність до якої-небудь конкретної діяльності: одному вони дані, іншому - ні, одному - міра їх висока, іншому - сама крихта.

Складність і суперечність, а часом і заплутаність роздумів щодо природи обдарованості спонукають розглянути цю проблему, об'єднуючи дві позиції: наукову і трансцендентальну, з одного боку, а з іншого - розглянути прояви обдарованості в самих її витоках - на рівні дитячого віку. Аналіз книг Старого і Нового Заповітів дає, на наш погляд, підставу хоча б прочинити завісу над цією таємницею.

Перше: абсолютно однозначно обдарованість тут розглядається як дар Божий. На користь цієї тези говорять факти дуже раннього прояву обдарованості специфічної спрямованості у дітей, коли ні про яке ще виховання, спеціальне і цілеспрямоване, не могло бути і мови. Так, М.Ю. Лєрмонтов в свої два з половиною роки, ледве вимовляючи слова, повторював "стол-пол". Майбутній академік-математик М. Остроградський не дуже хотів вчитися, але з якоюсь неймовірною пристрастю виміряв все, що попадалося під руку, хоча ніхто його до цього не примушував. У. Дісней з дитинства до самозабуття любив малювати тварин. Микола Бердяев вибирав книги лише з філософії. Преподобний Феодосій Печерський із захватом читав "Святий лист". Для Сергія Радонезького з дитинства життя була зосереджене в церкві. Архітектор Баженов, коли приходив до церкви на богослужіння, бачив навколо лише ансамблі і архітектуру споруд... Ці приклади можна продовжувати до нескінченності. Але важливі, в першу чергу, докази, і ми бачимо їх в тому, що у дитини ще до всякого цілеспрямованого впливу збоку, так званого, середовища виявляються чітко виражені інтереси, любов до певної діяльності, бажання займатися чимось таким, що дуже подобається.

В Біблії можна знайти і відповідні положення, які є доказом природної, кажучи мовою матеріалістів, визначеності майбутньої діяльності людини. Святе письмо дає відповідь і на питання про міру таланту і моральної відповідальності за даний людині дар [8, 18].

А зараз подивимося, як наука вирішує проблему обдарованості. На жаль, слід зазначити, що у вітчизняній психології ця проблема стала предметом спеціальних досліджень лише останнім часом. Так, в США ще в 1972 році Комітет з освіти запропонував ученим розробити визначення обдарованості, бо абсолютно ясно, що, по-перше, необхідно ростити і розвивати талановитих дітей в своїй країні; по-друге, економіка країни, а значить і її добробут залежать від того, якою мірою обдаровані і талановиті люди примножуватимуть даний їм талант - працювати на суспільство.

Довгий час вважалося, що в основі обдарованості лежить Інтелект: високий IQ - показник основний, це - критерій, практично неминучий в оцінці обдарованості. Вважалося також, що обдарованими не можуть бути діти з сенсорними або фізичними вадами. Дуже складним виявилося також взаємовідношення між інтелектом і творчістю. На думку деяких учених, творчість неодмінно повинен супроводжувати і високий інтелект. Ще складнішою виявилася проблема особистісних і, перш за все, емоційно-вольових якостей.

Все це і викликало необхідність дати визначення обдарованості. Воно було опубліковано в такій редакції: "Обдарованими, талановитими дітьми можна назвати тих, які, за оцінкою відомих фахівців через видатні здібності демонструють високі досягнення".

Були виділені наступні сфери прояву обдарованості: інтелектуальна; академічні досягнення; творче мислення; спілкування і лідерство; художня діяльність; рухова.

Відповідно на початкових етапах вивчення було визначено, що обдарованість є складною єдністю інтелекту і творчості, але надалі дослідження Д. Рензуллі дозволили включити в цю єдність і поняття комплексне, назване наполегливістю [8, 20].

Реальна обдарованість, на відміну від потенційної, виявляється в справі, в результатах - продуктах або ідеях - і неодмінно пов'язана з особистими якостями людини, в першу чергу, з мотивацією, яка виражається за допомогою емоційно-вольової сфери. Можна мати прекрасні ідеї, які так і залишаться прожектами, можна хотіти щось зробити, багато про це говорити, але все залишиться або на рівні маніловщини, або - ще гірше - буде проявом невротичного складу особи маніакально-депресивного типу. Лише у тому випадку, коли людина може реально втілити у життя свої ідеї - умножає талант, можна стверджувати, що особа талановита. Дане положення торкається і дитячого віку. Достатньо об'єктивно і на статистично достовірному матеріалі це доведено рядом психологічних досліджень і прозоро сформульовано С.Я. Лейтесом: "Обдарованість - це працьовитість" - в тому контексті цього положення, що обдаровані в будь-якій сфері діти - це завжди трудоголики: один створює книгу про птахів з малюнками і ооигінальними текстами, інший робить серйозне соціологічне дослідження, третій винаходить прилад і т.д. Але всі талановиті діти працюють: зайняті по багато годин на добу, проводять час в бібліотеках, на технічних станціях, читають і завжди зосереджені за своєю справою.

З тим, щоб показати, як по-різному "поводиться" обдарованість залежно від того, яка майбутня природна схильність обдарованості конкретної спрямованості, проаналізуємо прояви обдарованості на достатньо ранніх етапах розвитку дитини, 3 цією метою уявимо два, здавалося б, протилежних за своєю спрямованістю види обдарованості: інтелектуальна (мається на увазі наукова) і релігійна.

Отже, релігійна обдарованість. На щастя, збереглися записи про дитячі роки великих подвижників благочестя. Так, преподобний Антоній Пе-черський з ранніх літ мав бажання вдягнутися в чернечий образ і в юні роки пішов на святу Афонську гору. Преподобний Феодосій Печерський, родом з Василькова, сам упросив батьків своїх віддати його вчитися Божественним книгам. І скоро він став розуміти все Божественне Писання так, що всі дивувалися з премудрості і розуму його та швидкого навчання.

А зараз розглянемо прояви інтелектуальної (наукової) обдарованості на ранніх етапах розвитку дитини. Так, Микола Бердяев в своїй автобіографічній книзі "Самопізнання" пише: "В мені незвичайно рано прокинувся інтерес до філософських проблем, і я усвідомив своє філософське покликання ще хлопчиком. Я багато читав і рано замислювався над значенням життя. Але я ніколи не міг вирішити жодної математичної задачі, не міг вивчити чотирьох рядків вірша. Мої здібності виявлялися лише тоді, коли я був в творчому стані, і я не міг виявити здібностей, коли було потрібне пасивне засвоєння і запам'ятовування" [8, 21].

Академік-математик Михайло Остроградський з Кобеляків, що на Полтавщині, був не таким, як його однолітки. Вчитися не хотів, не любив, але все вимірював: чи то була яма, чи криниця, чи стіна тощо. Завжди носив з собою шнурок з грузом. Бажання знати розміри, кількість предметів повністю захоплювало його: підраховував оберти крил млина, годинами спостерігав, як ллється вода в струмочку, а на уроці, коли вчитель розповідав надзвичайно цікаві історії, він тим же шнурком виміряв парту, на якій сидів.

Отже, здавалося б, абсолютно різні, більше того - протилежні сфери життя і діяльності: чорноризці і вчені. А що загального? Перш за все, захопленість з раннього дитинства чимось певним, несхожість з іншими дітьми, повна зосередженість на тому, що захоплює, цілеспрямованість, тривалий, стійкий інтерес і бажання займатися саме тим, що цікавить.

1.3 Наукові підходи до визначення обдарованості

Тривалий час у психології обдарованості панував однофакторний підхід, тобто всі визначення обдарованості грунтувалися на якійсь одній ознаці чи, інакше кажучи, чиннику. Цим чинником був інтелект: тільки високорозвинений інтелект давав право називатися обдарованою особистістю.

На цьому етапі було введено поняття «коефіцієнта інтелектуального розвитку» (IQ), який широко використовують дотепер. Що означає це поняття? Коефіцієнт дозволяє оцінити рівень інтелектуального розвитку дитини через зіставлення її хронологічного віку (числа років) з «розумовим». Для «виміру» розумового віку було розроблено спеціальні тестя інтелекту. Якщо дитина правильно виконує всі завдання, призначені тільки для її віку, то IQ дорівнює 100. Якщо ж, приміром, 10-річна учениця успішно вирішує завдання для 14-річних, то її розумовий вік дорівнює 14, хронологічний вік -10. Знаходимо коефіцієнт інтелектуального розвитку (частка від ділення розумового віку на хронологічний): 14/10 х 100 % -- 140. Цей показник істотно перевищує середній рівень, тому в рамках такого підходу дівчинку можна ідентифікувати як обдаровану [7, 26].

Саме ця ясність і чіткість коефіцієнта інтелектуального розвитку й сьогодні приваблює й заворожує багатьох. Однак у цій чіткості криється небезпека. Інтелект багатоликий і багатоаспектний. Розмаїття його форм важко «втиснути» в тісні рамки спрощених моделей.

Розширення знань про природу інтелекту призвело до створення нових, більш складних моделей і психодіагностичних методів. Наприклад, Дж. Гіл-фордом була розроблена модель «Структура інтелекту», яку використовують і для діагностики, і для розробки навчальних занять. Її можна уявити собі у вигляді куба, кожна грань якого відповідає трьом головним складовим інтелектуальної діяльності, п'ятьом операціям, чотирьом видам змісту й шести видам кінцевого продукту. Усе разом дає нам 120 окремих незалежних здібностей.

Перевагою моделі є те, що в ній виокремлено конвергентне й дивергентне мислення. Перше з них вузько спрямоване на пошук єдино правильного рішення. Саме його ми завзято розвиваємо в школі. Однак життя постійно доводить, що рішень може бути безліч.

Дивергентне мислення орієнтоване на пошук різних шляхів, рішень, на з'єднання того, що, здавалося б, не має нічого спільного між собою. До використання цього типу мислення на уроках ми вдаємося рідко, тоді як його розвиток і дія є однією з умов творчості. Поняття дивергентного мислення лежить в основі цілого ряду методик діагностики творчих здібностей.

Психологічні дослідження останніх десятиліть довели, що обдарованість, як специфічне явище людської психіки, можна визначити як певну передумову досягнення успіхів у будь-якій діяльності. Тому обдарованими і талановитими можна назвати людей, які, за оцінкою досвідчених спеціалістів, демонструють високі досягнення. Перспективи їх розвитку визначаються рівнем досягнень або потенційними можливостями в одній або декількох сферах, а саме: інтелектуальній діяльності та академічних досягненнях (наукова спрямованість), творчості, винахідництві, спілкуванні та лідерстві, художній діяльності (музика, образотворче мистецтво), продуктивній діяльності (професійна), моториці (спорт). Люди, які в своїй професійній діяльності досягають високих результатів, ще в дитинстві значно відрізнялися від своїх ровесників за всіма параметрами розвитку, вони більше адаптовані емоційно й соціально, легко вчаться і засвоюють навчальний матеріал, досить швидко вирішують завдання, мають високий рівень концентрації уваги, абстрактного мислення, але, водночас, не здатні до конформізму і заучування шкільного матеріалу, схильні до незалежності. Такі діти відзначаються високими соціальними ідеалами, виявляють творчість у навчальному процесі, винахідливі, спостережливі, в соціальних контактах гостро реагують на несправедливість, чутливі до настрою оточуючих, мають розвинене почуття гумору. В діяльності, яка відповідає їх обдарованості, такі діти досягають не тільки рівня, який відповідає більш старшому віку, але й результати їх наукових досліджень бувають просто унікальними [7, 27].

Психологічний аналіз обдарованості дає підстави стверджувати, що обдарованість - це комплексне явище психіки людини, яке включає єдність інтелекту, творчості і мотивації, інтелектуальні здібності перевищують середній і високий рівні, творчість проявляється у новому і оригінальному підході до вирішення проблем і завдань, що стосуються мотивації, що це - єдність емоційно-вольових якостей: інтересу до певної діяльності і настирливість у досягненні мети.

інтелект обдарованість дитина емоційний

РОЗДІЛ 2. Психологічні механізми інтелектуальної обдарованості

2.1 Соціальне середовище у розвитку обдарованості

Виявлення обдарованих дітей, їх подальший розвиток, пошук педагогічних технологій професійної спрямованості обдарування є важливою проблемою психологічної і педагогічної науки та практики. Що стосується діагностики обдарованості, то тут існує два підходи: перший заснований на системі єдиної оцінки, другий - комплексної. Прикладом єдиної оцінки можуть бути різні інтелектуальні тести, за допомогою яких визначається рівень інтелектуального розвитку дитини. Комплексний підхід включає багато оцінюючих процедур, в тому числі групове тестування, рекомендації вчителів, дані батьків.

Досить інтенсивні дослідження психології обдарованості, які почалися в кінці 70-х і на початку 80-х років в США і в європейських державах, започаткували розвиток нової прикладної галузі психології: психологія талановитих і обдарованих. Адже було доведено, що потенційно талановиті діти не завжди досягають значних успіхів у навчанні взагалі або з якихось окремих предметів, але мають блискучі успіхи в інших видах діяльності. Крім того, такі діти мають серйозні утруднення у спілкуванні з вчителями, ровесниками і, навіть, батьками. Отже, завдання прикладної галузі психології талановитих полягає у вивченні психологічних особливостей прояву обдарованості, причин затримки у розвитку таланту в дитячі роки, а також у розробці методів організації психологічної допомоги. На початку 80-х років був здійснений міжнародний проект, який включав дослідників із семи країн світу, вивчення особливої психологічної якості найобдарованіших дітей, зокрема, їх здатності прогнозувати можливі ситуації, проблеми, внутрішньо програвати ситуації ризикуй небезпеки, а також знаходити можливі виходи із таких ситуацій. В межах цього проекту розроблялися спеціальні комплексні навчльні програми для шкіл, в яких учень може просуватися у навчанні більш вільно, ніж за звичайною програмою, і не обмежений задачами тільки якогось одного шкільного предмета. На основі науково-дослідницької роботи були розроблені методичні посібники для педагогів і батьків [9, 25].

Отже, проблема обдарованості -це не лише психологічна, але й проблема педагогічна, економічна, соціальна. Питання виявлення здібностей школярів, студентів - вимір їх масштабу, творчої спрямованості - це питання вибору і стабілізації професії, професійної підготовки і професійної орієнтації, раціонального використання талантів і обдарувань. На даному етапі розвитку науки і суспільства постає питання про цілеспрямовану підготовку талантів, створення системи спеціальних навчальних закладів для обдарованих, розроблення державних програм навчання і виховання обдарованих в середніх і вищих навчальних закладах. Стало очевидним, що таланти потрібні, і вже немає часу чекати їх стихійного прояву, стихійного підключення до рішення соціально-економічних завдань. Тому перед психологічною наукою постає проблема створення методик пошуку і виявлення обдарованих дітей. Відповідно виникає необхідність термінологічного й понятійного визначення, адже на даний час у трактуванні поняття обдарованості і таланту існує багато протиріч. Так, одні автори додержуються погляду на обдарованість як на суто біологічне явище: все закладено природою і треба лише чекати прояву задатків. Інші ставлять знак рівності між обдарованістю і здібностями. Б.М. Teплов - безумовний авторитет у дослідженні обдарованості, вважає, що поняття обдарованості втрачає свій сенс, якщо його розглядати лише як біологічну категорію. Тому не можна говорити про обдарованість взагалі - обдарованість може виявлятися лише в конкретній діяльності. Тому основу обдарованості складають здібності до конкретної професійної або допрофесійної діяльності (спеціальна обдарованість) і загальні психічні якості високого рівня розвитку: сенсорні, інтелектуальні, вольові (загальна обдарованість).

Загальна обдарованість має певні біологічні передумови у вигляді високої функціональної реактивності нервової системи, високої чутливості сенсорики і моторики, особливих форм взаємозв'язку лівої і правої півкуль мозку. Очевидно є й генетична схильність до такої реактивності нервової системи. Цей природний дар дає можливість швидко орієнтуватися в тих чи інших ситуаціях, миттєво вирішувати проблеми, які виникають, аналізувати, узагальнювати, передбачати те, що було поза увагою інших. Але ці загальні передумови майбутньої обдарованості можуть бути реалізовані лише в умовах конкретного макро- і мікросередовищ. Якщо середовище буде адекватним або відповідати біологічно заданим передумовам, то "дар" буде реалізований або як загальна обдарованість, або як її частковий прояв у конкретному виді діяльності. Реально в життєвих ситуаціях реалізація "дару" може мати високу варіативність, а саме [9, 26]:

1) дитині буде запропонований вибір різних видів діяльності, і шляхом спроб і помилок вона знайде можливість проявити "дар";

2) дитина досить рано потрапляє у мікросередовище, яке вже заздалегідь вибірково буде стимулювати прояв "дару";

3) у випадкових життєвих ситуаціях дитина стикається з людьми, обставинами, які виявляються адекватними її "дару" і будуть досить сприятливими для його реалізації;

4) самостійно дитина може оцінити свою вибіркову успішність в будь-якому виді конкретної діяльності і сама себе "веде" дорогою, яка спрямована "даром".

В цьому процесі становлення потенційної обдарованості у реальність навчального процесу, а згодом і у професійну спрямованість, перетворення загальної обдарованості у спеціальну багато в чому залежать від активуючого впливу умов середовища, яке буде чи не буде стимулювати прояв структурних компонентів спеціальної обдарованості. В свою чергу, знання структури спеціальної обдарованості - системи здібностей, що її складають (моделі), дає можливість усвідомлено і психологічно грамотно управляти її розвитком.

Отже, підсумовуючи викладене, можна констатувати, що біологічними передумовами обдарованості є задатки, як вроджені анатомо-фізіологічні особливості людини, що зумовлюють розвиток здібностей (до музики, малювання, математики, спорту тощо); здібності - індивідуальні якості особистості, які виявляються в певній діяльності і які забезпечують успіх саме в цій діяльності; схильності - емоційне ставлення, конкретна вибіркова спрямованість на певну діяльність, що заснована на інтересі до конкретної діяльності, потреби у її виконанні, бажанні виконувати її успішно. Система задатків, схильностей і здібностей у комплексі є обдарованістю, яка забезпечує виконання професійної діяльності людиною на високому рівні і досягнення значних успіхів. Талант і геніальність - вищі рівні прояву обдарованості. Талант -це система якостей, які дозволяють людині досягати значних успіхів в оригінальному виконанні певної діяльності.

Геніальність свідчить про надоригінальні, нові соціально значимі досягнення, завдяки яким можлива економічна, технічна, соціальна, політична перебудова суспільства.

Структура розвиненої обдарованості складається з трьох основних підструктур [9, 27]:

а) високої пізнавальної активності, яка базується на високому рівні сенсорних (увага, сприймання, пам'ять) та інтелектуальних (дивергентне і конвергентне мислення, критичність мислення, здатність до узагальнення і прогнозування);

б) творчої інтерпретації пізнавального досвіду (вміння порівнювати, співставляти, аналізувати, бачити нове, реконструювати раніше створене, оригінальний підхід до рішення проблем, варіативність у рішенні задач);

в) емоційної захопленості діяльністю (інтерес, енергетичність, висока харизма, впевненість в успіху і "відновлення" в разі неуспіху).

Єдність високого рівня перцептивних, інтелектуальних, емоційно-вольових процесів і їх позитивна моральна спрямованість забезпечує успіх людини у її професійній діяльності. Наявність лише природних задатків не забезпечує просування обдарованості, тобто реалізацію її у життєдіяльності людини: лише відповідний соціум може організувати природні задатки, спрямувати їх у необхідне русло.

2.2 Методика діагностики інтелектуальної обдарованості

Більшість психологів вважає, що обдарованість виявляється в успіхах і досягненнях людини в тій або іншій діяльності. Відповідно дитяча обдарованість - це більш високий рівень досягнень даної дитини в якій-небудь діяльності в порівнянні з іншими дітьми цього віку. Інший підхід віддає перевагу високому рівню інтелекту в обдарованості. Після функціонального дослідження Термена (1959), що довело стабільність показників інтелекту по шкалі Станфорд-Біне і валідність самої цієї шкали вимірювання, інтелект став розглядатися як головний показник обдарованості.

Проте, останніми роками після ряду досліджень американські психологи запропонували наступне визначення, відповідно до якого "обдарованими і талановитими можна назвати тих дітей, які за оцінкою досвідчених фахівців демонструють високі досягнення" [10, 39].

Перспективи таких дітей визначаються рівнем їх досягнень або потенційними можливостями в одній або декількох сферах:

- інтелектуальній;

- академічних досягненнях (читання, математика, природознавство);

- творчій або продуктивного мислення;

- спілкування і лідерства;

- художньої діяльності (образотворче мистецтво, музика);

- руховій.

На підставі досліджень (Кларк, 1979; Галлахер, 1975) можна відзначити, що обдаровані діти володіють перевагами за всіми параметрами розвитку. Вони більш пристосовані в емоційному і соціальному плані, більш високі і здорові, ніж середня дитина, вони легше вчаться і легше засвоюють матеріал. Період концентрації уваги у них більший, словарний запас ширший, вони легше вирішують задачі і більш здібні до абстрактного мислення. Такі діти чинять опір конформізму і зубрінню (або строгій дисципліні), вони більш схильні до змагальності і незалежності, відрізняються високими соціальними ідеалами, більш, цільні, допитливі, винахідливі, наполегливі, більше схильні до творчості і чуйні до настроїв оточуючих, володіють підвищеним почуттям гумору і гостріше реагують на несправедливість. В сферах, що відповідають їх обдарованості, такі діти не тільки досягають рівня, характерного для більш старшого віку, але й сам процес їх розвитку, і результати їх діяльності мають унікальний характер.

Що стосується діагностики обдарованості, то існують два основні підходи. Перший грунтується на системі єдиної оцінки, другий - на комплексній. Прикладом єдиної оцінки є Стенфорд-Біне (тестова методика), за якою дитина повинна набрати 135 балів і більше. Комплексний підхід припускає безліч оцінних процедур, зокрема, результат групового тестування, рекомендації класного керівника, дані батьків. Дитина повинна або показати високі результати в будь-яких трьох видах оцінки, або набрати певну кваліфікаційну суму балів [10, 40].

Проте тільки одна діагностика обдарованості ще не в змозі розв'язати соціальну проблему розвитку здібностей дітей - необхідні спеціальні програми. Американські психологи розробили програми для навчання обдарованих дітей на основі чотирьох концептуальних моделей: "Вільний клас", "Структура інтелекту" Гілфорда, "Три види збагачення навчальної програми" Рензуллі і "Таксикоманія мети навчання" Блума. Ці моделі допомагають розробити індивідуальні програми для обдарованих і талановитих дітей, з їх допомогою легше пояснити суть програм фахівцям іншого профілю і їх батькам.

Побачити обдаровану дитину не так просто: для цього потрібна розвинена педагогічна інтуїція або серйозна психологічна підготовка. Складно помітити творчу обдарованість, але ще складніше її розвивати.

В. Юркевич, посилаючись на досвід знаменитого американського психолога П. Торранса, який прославився дослідженнями творчої обдарованості, пропонує педагогам відповісти на запитання анкети (Додаток 1) й оцінити особистіснї та ділові якості, які мають учні. Знаком «+» потрібно відмітити ті якості учня, які подобаються, а знаком «-» -- ті, що не подобаються.

Нікого не здивує, що саме «парні» якості найчастіше характеризують обдарованих дітей. Правда, обдарованих особливо -- творчо.

Відповідно до статистики серед усіх дітей -- 1,3-2 % обдарованих. Серед них:

* з числа тих, хто добре вчиться, -- 6%; в з числа проблемних дітей -- 15%;

* з прихованою обдарованістю -- до 30%.

Отже, проблема обдарованості не є новою ні для психології, ні для повсякденної практики. В суті питання виявлення здібностей (причому, бажано якомога більш раннього), вимірювання їх масштабів, творчої спрямованості і цілий ряд інших - це питання вибору професії, професійної підготовки і перепідготовки, оптимального перерозподілу кадрів, раціонального використання таланту. Немає особливої потреби говорити, що це "старовинні" питання, тобто які цікавили людину завжди. Інша справа, що на нинішньому етапі розвитку науки і суспільства проблема обдарованості, як це завжди і буває, набуває різноманітних відтінків Так, наприклад, - і це вже не виглядає дуже оригінальним, - ставиться питання про цілеспрямовану підготовку талантів, про створення порівняно розгалуженої системи спеціальних навчальних закладів для обдарованих, створюються державні програми навчання і виховання обдарованих. Крім традиційних причин, в цьому проглядає і прагнення до рішення тих актуальних проблем соціально-економічного характеру, які необхідно вирішувати нашому суспільству. Стає очевидним - потрібні таланти і вже немає часу чекати їх стихійного приходу, стихійного "підключення" до рішення найскладніших проблем (в їх числі автоматизація і її наслідки, енергетичні проблеми, пов'язані з АЕС, проблеми продовольчі, економічні і багато-багато інших). Тому перед наукою, в першу чергу, психологічною, оскільки йдеться про обдарованість, ставиться конкретна задача: шукати таланти, шукати обдарованих дітей.

Обдаровані діти на відміну від своїх однолітків [10, 41]:

- мають велику потребу в розумовому навантаженні, іноді віддаючи їм перевагу перед різного роду матеріальними заохоченнями;

- володіють високою загальною активністю розуму, направленою на інтенсивні і напружені розумові зусилля;

- легко мобілізують сили для досягнення пізнавальної мети, відрізняються здібністю до зосередження, тривалої підтримки розумової напруги, до відновлення розумових зусиль;

- мають потребу у відновленні і ускладненні розумового навантаження;

- мають схильність до класифікації, систематизації, засвоєння енциклопедичних знань;

- у них сильно розвинуті формальні аспекти ідей та інтелекту;

- у них легко виникає новий хід думок, домисли, несподівані припущення;

- часто дивують несподіваними зіставленнями, узагальненнями, які відрізняються великою оригінальністю;

- володіють великою розумовою самостійністю;

- характеризуються дуже високим темпом розумового розвитку.

Обдарованим дітям властива наступна специфіка когнітивного стилю, як динамічного аспекту способу рішення пізнавальної задачі:

- поленезалежність, тобто віддається перевага орієнтуванню на внутрішні джерела інформації;

- рефлексія, як висока диференціація пізнавальної інформації;

В пізнавальній сфері обдаровані діти характеризуються [10, 41]:

- всепоглинаючою цікавістю, жаданням інтелектуальної стимуляції;

- мають широке коло інтересів, але в той же час часто чинять опір "всесто-ронньому розвитку", з малих літ виявляють цікавість до якогось одного заняття (музики, математики, спорту);

- для них є характерним з ранніх літ замислюватися і роздумувати над такими явищами, як смерть, потойбічне життя, релігійні вірування, філософські проблеми;

- у віці приблизно чотирьох років обдаровані діти починають виявляти цікавість до загадок, а з п'яти років - захоплюватися грою слів;

- характеризуються раннім мовним розвитком, швидко накопичують словниковий запас, мають відмінну пам'ять;

- легко долають пізнавальну невизначеність.

Таким чином: обдаровані діти характеризуються великою швидкістю запам'ятовування матриць Равена. Для дітей з 10 до 13 років властиві незвичайні творчі способи кодування і обробки інформації.

Що стосується пізнавальних якостей, то обдаровані діти в ранньому віці можуть простежувати причинно-наслідкові зв'язки і робити відповідні висновки.

Вони люблять щось колекціонувати. Починають брати участь в колективних іграх, що вимагають уміння взаємодіяти з партнерами раніше, ніж їх "середні" однолітки.

РОЗДІЛ 3. Психологічні труднощі обдарованих дітей

Обдарованість у звичайній школі може проявлятися у двох варіантах: як благополучний розвиток дитини у всіх сферах життєдіяльності та обдарованість як проблема дитини та оточуючих її людей.

Звісно, у першому випадку обдарованість нікому не заважає, навіть навпаки, дитина може допомагати іншим учням, що не встигають у навчанні, може стати взірцем для наслідування і т.п. Але природній талант буде потребувати від педагогів використання розвивальних програм з урахуванням індивідуальної унікальності обдарованого школяра, що також не завжди спостерігається на практиці. Обдарованість як проблема дитини та оточуючих її людей частіше приховується за цілим комплексом різних проблем: поведінкових, навчальних, внутрішньо психологічних. Завдання психолога і полягає в тому, щоб відрізнити обдарованість від дезадаптованості. Для цього необхідно якнайкраще знати психологічні особливості обдарованих дітей, які при неправильному навчання та вихованні, несприятливих факторах соціального середовища можуть стати проблемою у розвитку таких дітей, взаємодії з ними дорослих.

Не зважаючи на розповсюдження уявлень щодо благополучності психологічного розвитку обдарованих дітей, внаслідок своїх внутрішніх якостей та конкретних ситуативних факторів обдаровані діти та дорослі нерідко потрапляють до психологічної групи ризику. Внутрішні та зовнішні ситуативні фактори можуть призвести до виникнення в обдарованих дітей труднощів у спілкуванні та багатьох інших психологічних проблем.

Кожна людина - це неповторна індивідуальність і тому вона характеризується своїм унікальним набором особистісних якостей, рівнем їх розвитку, який і буде визначати рівень творчих досягнень і можливостей конкретної людини. У дітей ці якості виявляються нерівномірно, деякі зовсім відсутні. Для стимулювання розвитку обдарованості перш за все необхідно вивчати індивідуальні особистісні якості дитини [18, 36].

Обдаровану дитину інколи порівнюють із губкою, що поглинає найрізноманітнішу інформацію. Втім, така здатність до сприйняття сусідить із вразливістю, яка породжується підвищеною чутливістю. Ці діти все сприймають і на все реагують. Вони проявляють надмірне захоплення у всьому - в емоційних реакціях, інтелектуальних заняттях, суперництві з братами і сестрами або в протистоянні дорослим. Захоплення часто проявляється в надмірній рухливій активності й невгамовності. Разом з тим обдаровані діти проявляють особливу чуттєвість до всього - до емоцій і почуттів, звуків, дотиків, запахів тощо.

Тяжіння обдарованих зрозуміти, дослідити, знайти логіку є такою ж важливою характеристикою, як здатність бачити можливості й альтернативні рішення. Обдаровані діти, часто не враховуючи стандартні вимоги, не здатні, таким чином, до конформізму, особливо якщо ці стандарти йдуть врізнобіч з їхніми інтересами [18, 37].

Однією з поширених прикметних особливостей обдарованої дитини є цілеспрямованість у тому, що стосується її інтересів; велика впертість та зосередженість у досягненні мети; здатність до перфекціонізму. Коли результати не відповідають підвищеним внутрішнім стандартам дитини, в неї виникає відчуття незадоволеності й неабиякі переживання. Звідси, бере початок недовіра до власних можливостей, й дитина може кинути справу, не закінчивши її. Часто цьому сприяють завищені очікування вчителів, амбіції батьків. Адже насамперед дитина старається, щоб задовольнити референтну групу людей, до якої входять близькі їй люди. У неї формуються уявлення, що саме за допомогою успіху можна отримати максимальну увагу та безумовну любов батьків. На цій основі й виникає життєва формула дорослого: головне в житті - успіх. Якщо дитина не дотягує до завищених стандартів, які пропагує сім'я, у неї з'являється почуття провини, що теж призводить до внутрішньої проблематики особистості.

Безсумнівно, успіхи і таланти відіграють важливе значення у житті кожного, хто націлений на їх розвиток. Але більш важливим є гармонійний розвиток дитини, відчуття здорового балансу. Кожну дитину потрібно сприймати, перш за все, як особистість й бачити не лише її здібності та досягнення.

Обдаровані діти завжди відкриті всьому новому, схильні до пошуку нових вражень, знань, відчуттів для насичення свого мозку. Також вони відрізняються нестандартним мисленням та сприйманням. Саме ця здатність часто стає основою творчості, винахідливості. Обдаровані, зазвичай, володіють великим словниковим запасом, вільно висловлюють свої думки й сприймають світ набагато глибше, неординарно [18, 38].

Для успішного розвитку цих рис необхідно поважати дитину, як особистісну цінність підтримувати у процесі пізнання, не обмежуючи при цьому її внутрішню свободу.

За даними багатьох досліджень взаємовідносини з однолітками у обдарованих дітей загалом складаються дуже нелегко, у більшості випадків через внутрішню асинхронію (асинх-ронія розвитку), яку виявляють безліч обдарованих дітей, коли нерівномірно розвиваються в академічному плані, у спілкуванні, у становленні особистості.

Це та багато інших зазначених проблем пов'язано з певними сильними сторонами обдарованих дітей. Якщо обдаровані швидко сприймають і утримують інформацію, то їх може дратувати повільне засвоєння інформації іншими. Якщо, з одного боку, вони володіють великим словниковим запасом і з легкістю висловлюють свою думку навіть щодо складних питань, то з іншого - „ефективно" використовують слова в будь-якій зручній для себе ситуації, щоб виділитися або вигородити себе.

Зазвичай, обдарована дитина є уважною й відкритою всьому новому. Це призводить до надмірної зосередженості, довірливості й легковажності. Такі риси як чуттєвість, емпатія, бажання бути прийнятими іншими нерідко призводять до остраху критики, потреби в обов'язковому визнанні та гідному оцінюванні. Надмірна рухливість, енергійність, що притаманна обдарованим дітям, викликає в них відчуття фрустрації підчас бездіяння [18, 38].

Для обдарованих дітей взагалі властива готовність до засвоєння знань, чутливість до образних вражень, рухливість уяви, допитливість. Існує вікова чутливість, особлива чуйність до оточуючого, яка своєрідно характеризує дитячий вік. На кожному віковому етапі розвитку дитини виникають та чергуються так звані сенситивні періоди, тобто найбільш сприятливі передумови для розвитку психіки в певному напрямі. При цьому чергуванні сенситивних періодів відповідно змінюються як чутливість, так і активність дітей. Вікові розумові переваги дитини не тільки витісняють, замінюють одна одну, а частково і залишаються в людині, закріплюються, хоча різною мірою, характеризуючи індивідуальні розбіжності між різними дітьми.

Чимало психологічних труднощів зазнають обдаровані діти в процесі взаємодії із своїми батьками. Адже чи завжди батьки адекватно ставляться до вирішення питання розвитку здібностей власної дитини? Чи всі батьки з радістю сприймають той факт, що їх дитина є нестандартною? Адже це, як правило, означає для них додатковий неспокій: треба допомагати дитині з'ясовувати безліч питань, що потоком виникають у її свідомості, постачати все нову і нову інформацію для їх завжди «голодної» стратегії пізнання світу. А це врешті решт може втомлювати, забирати багато часу і насамкінець набридати. Тож різновіковим обдарованим «чомучкам» не завжди солодко живеться вдома - вони, як правило, не отримують бажаного і очікуваного розуміння з боку батьків, а також сестер і братів.

Однак прояви обдарованості можуть бути важко помітними, хоча з часом цей таємничий факт стає явним, і перед батьками виникає неабияка творча задача: зрозуміти, прийняти факт обдарованості своєї дитини, з'ясувати, що саме потрібно їй для максимального розвитку і реалізації здібностей. Ця задача для батьків є дійсно творчою, тому, що для її розв'язання потрібна нова інформація: нові знання, уміння, навички. А ще - бажання розв'язувати цю нелегку задачу, адже задля цього треба поступатися власним часом, квантом власного здоров'я та іншим, що забезпечує їх матеріальну і особистісну стабільність. Отже, до розв'язання такої творчої задачі слід бути готовим, мати відповідну психологічну готовність.

Показниками емоційного ставлення батьків до дитини та до процесу взаємодії з нею можуть бути: загальне емоційне ставлення до особистості дитини; інтерес батьків до взаємодії з дитиною; емоційна задоволеність процесом і результатом взаємодії. Показниками уміння батьків організувати процес спілкування та взаємодії з дитиною можуть бути: оцінне ставлення до дій дитини; наявність навичок ефективного спілкування з дитиною; способи виконання спільних дій. Відомо, що сім'я може виконувати функцію як позитивного, так і негативного фактора виховання.

Стабільна гармонійна взаємодія з дитиною: почуттєва, мислительна, високодуховна - стосовно будь-якої вікової групи є необхідною запорукою успішного сімейного виховання. Головне, щоб дитина повсякчас відчувала щиру зацікавленість батьків у всьому, що з нею відбувається.

Стосовно ставлення в сім'ї до дітей з раннім розумовим розвитком мають місце такі тенденції [18, 39]:

1) коли батьки стривожені „надмірністю" розумової праці дитини;

2) „демонстрація суспільству" здібностей і досягнень дитини, що може сприяти появі труднощів у спілкуванні дитини із іншими дітьми;

3) введення заборони щодо фіксації на досягненнях дитини. Отже, обдарованій дитині „живеться в сім'ї" набагато важче, ніж звичайній, незалежно від того, наскільки адекватно батьки ставляться до її творчих проявів.

Тому і самі обдаровані діти, і їх батьки гостро потребують прогностично необхідної інформації, засобів психолого-педагогічного забезпечення, які допомогли б їм в максимальній мірі реалізувати їх взаємний творчий потенціал, а отже сформувати психологічну готовність і дітей, і батьків до розв'язування різного роду актуальних творчих задач.

За підсумками досліджень ставлень батьків до своїх обдарованих дітей виокремлені такі категорії батьків [18, 39]:

І - не помічають ранню обдарованість своєї дитини через власну неготовність до вирішення пов'язаних з цим проблем, На фоні цієї ситуації дитина максимально гальмує прояви свого творчого потенціалу або вимушена їх приховувати, щоб уникнути складнощів у взаємодії з батьками та іншими людьми;

IІ - схильні активно не приймати особливостей обдарованої дитини, пов'язаних з їх так званою «неадаптивною поведінкою». Такі батьки прагнуть «перевиховати» свою дитину, позбавити її поведінкової дивакуватості та безглуздості і «завантажити» її інтелект «справді важливою» інформацією;

ІІІ - експлуататори дитячої обдарованості. В діях таких батьків домінує мотивація самоствердження через видатні досягнення своїх дітей або реалізацію своїх нездійснених потенційних можливостей чи прагнень. А отже, в розвитку дитини задається певний вектор, очікуються цілком певні результати, а сам процес досягнення їх дитиною мало хвилює дорослих;

IV - в першу чергу приймають саму дитину з усіма її в тому числі і особистісними проблемами, а потім вже її талант. Вони самі мають риси творчої талановитої особистості, а отже з розумінням ставляться до особистісних та процесуальних проявів дитячого таланту.

Отже, готовність батьків з розумінням ставитись до своїх талановитих дітей передбачає здатність до розв'язування доволі складних творчих задач, орієнтованих на ідентифікацію, прийняті я обдарованості і в решті решт на розвиток особистості обдарованої дитини. Саме на формування і розвиток цієї готовності мають бути орієнтовані спільні зусилля і самих батьків, і педагогів тих навчальних закладів, у яких навчаються їх діти (шкіл, ліцеїв, гімназій, позашкільних і дошкільних закладів та ін.), необхідною інформацією має забезпечувати психолого-педагогічна преса. Забезпечення психолого-педагогічної просвіти для батьків стосовно особливостей проявів обдарованості, умов успішної взаємодії з нестандартними дітьми і, зокрема, участь батьків у циклах спеціальних тренінгових занять, спрямованих як на розвиток їх особистої творчості, так і удосконалення творчої емпатії, здатності вибудовувати стратегії розв'язування задач, зокрема, основної для них і найактуальнішої: забезпечення оптимального розвитку обдарованості своєї талановитої дитини на фоні її яскравого щасливого дитинства.


Подобные документы

  • Специфіка дитячої та дорослої обдарованості. Вітчизняні та зарубіжні підходи до вивчення інтелектуальної обдарованості. Дослідження особливостей прояву інтелектуальної обдарованості у майбутніх психологів. Умови розвитку інтелектуальної обдарованості.

    реферат [52,3 K], добавлен 24.04.2017

  • Аналіз проблеми обдарованості в підлітковому віці. Поняття задатків, здібностей, пізнавальної потреби. Вплив обдарованості на індивідуально-психологічні особливості підлітків. Розробка рекомендацій щодо пом'якшення перебігу перехідного віку підлітків.

    дипломная работа [114,6 K], добавлен 13.12.2013

  • Загальне поняття про обдарованість. Теоретичні основи дослідження проблематики цього явища. Ранні прояви таланту і соціально-психологічні труднощі обдарованих дітей. Особливості ранніх проявів обдарованості у школярів та труднощі, які виникають у школі.

    курсовая работа [44,5 K], добавлен 30.12.2013

  • Визначення поняття "здібність" та її розвиток у дітей-індиго. Дослідження обдарованості як індивідуально-своєрідного поєднання здібностей з точки зору особистісних психічних властивостей. Вродженні задатки і поради батькам обдарованих гіперактивних дітей.

    реферат [50,5 K], добавлен 03.10.2011

  • Обдарованість: види і принципи. Здібності, задатки, талант як основа обдарованості. Організація роботи з талановитими дітьми. Обдарованість в різні вікові періоди. Виняткові здібності та талант ідіотів-геніїв. Проблеми обдарованості у сучасному світі.

    курсовая работа [109,9 K], добавлен 09.01.2011

  • Емоційна сфера психіки. Нейрофізіологічна основа емоційних процесів. Психологічна характеристика осіб підліткового віку. Феномен музичної обдарованості. Зміст базових емоцій музично обдарованих підлітків, дослідження їх психофізичних особливостей.

    дипломная работа [1,1 M], добавлен 12.10.2015

  • Творчий початок в людині, прагнення вперед, до кращого, до прогресу. Проблеми естетичного виховання, відмінність між фахівцем-творцем і фахівцем-ремісником, розвиток особи. Передумови геніальності, спадкові відмінності та закономірність в обдарованості.

    реферат [35,4 K], добавлен 22.09.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.