Особливості жінок, що зазнали сексуального насилля

Особливості сексуального насильства у межах посттравматичного стресового розладу. Загальні поняття про посттравматичні стресові розлади. Психологічні наслідки зґвалтувань для жінки. Рекомендації щодо реабілітації жінок, які зазнали сексуального насилля.

Рубрика Психология
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 16.02.2011
Размер файла 180,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

0

0

0

-

5.

Товаристкість

35,5

68,5

1,481

-

6.

Врівноваженість

0

83,4

5,064

0,001

7.

Реактивна агресивність

15,3

23,8

0,473

-

8.

Сором'язливість

98,6

0

2,904

0,001

9.

Відвертість

20,9

56,3

1,643

0,05

10.

Екстраверсія

9,6

40,1

1,674

0,05

11.

Інтроверсія

13,3

2,4

0,959

-

12.

Емоційна лабільність

45,5

0

1,481

-

13.

Маскулінність

0

14,2

1,701

0,05

14.

Фімільність

45,6

32,6

0,589

-

15.

Невротичність

39,8

0

3,003

0,001

16.

Спонтанна агресивність

13,2

2,1

0,997

-

17.

Депресивність

68,5

1,4

3,764

0,001

18.

Роздратованість

0

0

0

-

19.

Товаристкість

35,5

68,5

1,481

-

Високі оцінки за шкалою сором'язливість віддзеркалюють схильність до стресового реагування на звичайні життєві ситуації, які виражаються в пасивно-захисному характері. Високі показники за шкалою емоційна лабільність свідчать про нестійкість емоційного стану, труднощі в оцінці значущості зовнішніх стимулів, вибуховість агресивних реакцій, наявність сильних негативних емоцій, роздратованість, недостатність саморегуляції.

Результати дослідження за методикою FPI дають змогу стверджувати, що жінкам, які не зазнали сексуальне насильство притаманні наступні психологічні характеристики: комунікабельність, бажання будувати довірчі, відкриті стосунки з іншими при високому рівні самокритичності, стійкість до стресів, оптимістичність, активність, впевненість у собі.

Аналіз таблиці 3.4.1. показав, що статистично достовірна різниця спостерігається за шкалами: з Р=0,001 - невротичність, депресивність, сором'язливість врівноваженість; з Р=0,05 - маскулінність, відвертість, екстраверсія.

Оскільки різниці за шкалами фімільність та маскулінність між жінками, що зазнали сексуальне насильство і жінками що не зазнали сексуальне насилля не значна то можна стверджувати, що зазначений показник не залежить від впливу психотравмуючої травми.

Отже, на основі результатів дослідження за методикою FPI можна стверджувати, що жінкам, які зазнали сексуальне насильство притаманні: тривожність; скованість та невпевненість внаслідок чого є труднощі в соціальних контактах; заторможеність; порушення концентрації уваги; нав'язливі спогади; порушення сну; прагнення уникати ситуацій, що яким-небудь чином нагадують травматичну подію. Зазначені характеристики є ознаками наявності у цих жінок ПТСР.

2.5 Особистісні прояви жінок

Дані, отримані за тестом «Неіснуюча тварина» (див.табл.2.5.1.), свідчать, що у жінок, що зазнали сексуального насильства спостерігаються високі показники за такими якостями як: вербальна агресія (94,9%); невпевненість у собі (86,2%); низька самооцінка (85,7%); незадоволеність собою(85,7%); подавленість (71,4%); страх (71,4%), а низькі показники: конформність до суджень і установок (28,6%). У жінок, що не зазнали сексуального насилля спостерігаються високі показники за наступними якостями: конформність до суджень і установок (71,4%), а низькі показники: подавленість (25,6%); вербальна агресія (14,2%); незадоволеність собою (14,2%).

Таблиця 2.5.1.

Особистісні прояви жінок (за даними методики «Неіснуюча тварина»), %

п/п

Показники

якостей

Жінки, що зазнали сексуального насильства

Жінки, що не зазнали сексуального насильства

ц

Р

1.

Низька самооцінка

85,7

42,8

2,068

0,05

2.

Невпевненість у собі

86,2

57,1

1,467

-

3.

Вербальна агресія

94,9

14,2

4,160

0,001

4.

Незадоволеність собою

85,7

14,2

3,505

0,001

5.

Подавленість

71,4

25,6

2,094

0,05

6.

Конформність до суджень і установок

28,6

71,4

0,884

-

7.

Страх

71,4

35,4

1,626

0,05

Аналіз таблиці 2.5.1. показав, що статистично достовірна різниця є за такими показниками: Р=0,05 - страх, подавленість, низька самооцінка; Р=0,001 - вербальна агресія, незадоволеність собою. Порівнюючи жінок, що зазнали сексуального насильства та таких, що не зазнали сексуального насильства з'ясувалися статистично достовірні результати (Р=0.001) за показниками вербальна агресія, незадоволеність собою, травматичний невроз, агресія направлена на себе, сексуальні проблеми, стан депресії, настороженість. Зазначені якості вищі у жертв сексуального насильства.

Наявність у жінок, що працюють на Лінійному управлінні ПЗ УМВСУ на залізничному транспорті, таких якостей, як конформність до суджень і установок, потреба відчувати себе захищеною, чутливість можна пояснити особливостями умов праці.

На основі аналізу методів дослідження можна зробити висновок, що після сексуального насильства більшість жінок відчуває небезпеку в деяких ситуаціях, які до того вважали безпечними. У жінок, що піддалися зґвалтуванню подальший страх у великій мірі залежить від типу ситуації, в якій трапився напад. З меншою вірогідністю змінюється сприйняття небезпеки, якщо злочин відбувся в місці, яке і раніше оцінювалося як небезпечне. Якщо напад трапився там, де жінка раніше відчувала себе в безпеці, реакція буде значно інтенсивнішою.

Причина такої реакції в тому, що людина не може з достатньою легкістю ідентифікувати місце або ситуацію як надійну (безпечну) або небезпечну, вона не в змозі уникнути відчуття ризику опинитися в небезпеці в майбутньому. Результат цього -- постійний страх. Але якщо жертва піддалася нападу в тій ситуації, яку вона і раніше вважала ненадійною, у такому разі вона може продовжувати довіряти своїм думкам і оцінкам щодо небезпеки.

На жінок також вплинуло, те що деякі з них (2 особи) були згвалтовані особою яку вони знали і кому довіряли. У них змінилося сприйняття небезпеки: вони вважають, що не здатні відрізнити насильника від чоловіка, якому можна довіряти, а "грайлива поведінка" від реальної загрози насильства. Відчуття, яке виникло після зґвалтування утрудняє модуляцію ступеня близькості з іншими. Відносини "поляризуються", і до нових знайомств. Жінки відносяться або з необгрунтованою і перебільшеною підозрою, або з такою ж необгрунтованою і перебільшеною надією на дозвіл своїх проблем.

2.6 Рекомендації щодо реабілітації жінок, які зазнали сексуального насилля

З жінками, що зазнали сексуального насилля можна використовувати: клієнтцентровану (роджерівську) психотерапію, логотерапію, когнітивну психотерапію, поведінкову терапію, психодинамічну психотерапію, гештальт-терапію, кататимно-імагінативну психотерапію, нейро-лінгвістічне програмування (НЛП).

Американські психіатр Л. Еверстин запропонував загальну модель психологічної допомоги у травматичній ситуації. Особа, що пережила травму дбайливо виводиться з початкового шокового стану, подальшого заперечення і підводиться до ухвалення реальності свого травматичного досвіду. У цей період особа стикається з депресивними відчуттями, гнівом та іншими афектами, що дозволяє ЖСН осмислити пережиту травму і встановити «оптимальну дистанцію» по відношенню до травматичного досвіду. Робота психолога багато в чому будується на сприянні жертві у відтворенні порушеної системи переконань, в пошуку нових принципів побудови життя і інтеграції травматичного досвіду в цілісну життєву історію.

Дж. Кинзі спробував виявити універсальні компоненти психотерапії при роботі з жінками, які зазнали сексуального насильства. Він сформулював три базові принципи терапевтичного втручання: адекватне використовування медичної моделі, облік невербальних компонентів комунікації, що особливо стосуються афекту і стресу, і сензитивність до суб'єктивних життєвих цінностей жертви. Метою психологічної допомоги на всіх етапах є:

* надання потерпілому можливості виразити свої реакції на травму і оцінити їх характер і ступінь вираженості;

* надання необхідної інформації, заповнення "інформаційного вакууму";

* підтримання і вселення впевненості в собі;

* спонукання до найшвидшого повернення у нормальну діяльність.

На початку допомога надається у вигляді індивідуальної консультації, а вже потім можна переходити до групової роботи. Особи, що пережили травму і сильні стресові дії, знаходяться в постійній напрузі і не можуть розслабитися. Іноді надмірна напруга людини не дозволяє використовувати в роботі з ним психотерапевтичні методи, а тим більше включати його в групову роботу. У зв'язку з цим найважливіше місце в наданні допомоги ЖСН займають методи релаксації (див. Додаток А.). Вони направлені на створення умов для напрацювання навиків довільної саморегуляції людиною фізіологічних і психічних функцій.

Нервово-м'язова релаксація складається з серії простих вправ, кожне з яких полягає в чергуванні сильної напруги і швидкого розслаблення відповідної групи м'язів. В результаті цих вправ виникає ефект зняття напруги в кожній задіяній групі м'язів, що супроводиться виникненням тепла і тяжкості.

Нервово-м'язова релаксація володіє добрим терапевтичним ефектом при порушеннях сну, гіпертонії, неврозах, головному болі, виникаючих в результаті стресових дій. Оволодіння методами нервово-м'язової релаксації підвищує можливість людини до саморегуляції психічних станів, сприяє формуванню внутрішніх засобів контролю і управління протіканням психічних функцій.

Також у роботі з ЖСН використовують поведінкові і когнітивні методи допомоги. В роботі з людьми, що пережили травматичні дії, одним з найпростіших і ефективних методів є «систематична десенсибілізація». Метод «систематичної десенсибілізації» полягає в тому, що у людини в стані глибокої релаксації викликаються уявлення про ситуації, що приводять до виникнення страху. В уяві створюються різні ситуації, від найлегших до важких, самих лякаючих. Потім за допомогою поглиблення релаксації у клієнта знімається тривога. Процедура закінчується, коли найсильніший стимул перестає викликати страх у клієнта. В процедурі систематичної десенсибілізації виділяються три етапи: оволодіння методикою м'язової релаксації, складання ієрархії ситуацій, що викликають страх, і власне десенсибілізація (з'єднання уявлень про ситуації, що викликають страх, з релаксацією).

ЖСН прагнуть забути її обставини, видалити із змісту свідомості деяку частину власного життєвого досвіду. Проте на «забутому, несвідомому рівні» пам'ять продовжує своє існування у формі психосоматичної патології, кошмарів, труднощів у встановленні тривалих партнерських відносин і т.д. Як не парадоксально, цим людям необхідне абсолютно зворотне: треба, щоб вони всі пригадали і навіть більш, ніж просто пригадали, -- найінтенсивнішим чином проживали в собі емоційно, візуально і кінеститично весь об'єм свого травматичного досвіду.

В роботі з жінками, які зазнали сексуальне насилля можна використовувати наступні методи: «Ослаблення травматичного досвіду», «Візуально-кинеститична дисоціація» (ВКД), «Метод десенсибілізації і переробки рухами очей» (ДПДГ) (див. Додаток Б).

Також важливо щоб особа, що зазнала сексуального насилля самостійно приділяла увагу своїй реабілітації.

Рекомендації, які бажано виконувати особам з ПТСР для підвищення ефективності процесу відновлення:

1. Регулярні зустрічі з особистим терапевтом або групою підтримки.

2. Оволодіння методами управління напругою: релаксацією, самогіпнозом, AT.

3. Уникати проглядання програм, кінофільмів, відеофільмів з насильством і вбивствами.

4. При порушеннях сну, навчатися методам, сприяючим досягненню повноцінного відпочинку під час сну.

5. Харчування повинне бути правильне, збалансоване по складу вітамінів, мікроелементів і клітковини.

6. Необхідно регулярно займатися активними фізичними вправами.

7. Уникати вживання алкоголю.

8. Необхідно постійно розширювати дружне середовище.

9.Старанно виконувати всі завдання ,що ставить психотерапевт.

10. Звертатися за допомогою, коли це необхідно.

Крім цього необхідно спільно з терапевтом розробити план дій на той випадок, якщо ознаки ПТСР знову з'являться. План повинен бути підготовлений у письмовій формі і обов'язково включати опис появи певних симптомів і необхідних заходів, при їх появі. Необхідно домовитися з терапевтом про можливості негайної зустрічі з ним при необхідності.

Досить дієвим методом в роботі з ЖСН є аутогенне тренування.

Аутогенне тренування (AT) - активний метод психотерапії, психопрофілактики і психогігієни, що підвищує можливості саморегуляції початково мимовільних функцій організму.

Основні прояви ПТСР у ЖСН, які можуть піддаватися корекції за допомогою AT:

* Розлади сну, як клінічний прояв ПТСР, зокрема: порушення засипання, поверхневий сон, раннє пробудження, відсутність відчуття відпочинку після сну, нічні кошмари. В цьому випадку використовування прийомів AT з метою швидкого відпочинку і відновлення сил, а також регуляції сну дозволить підвищити працездатність і поліпшити структуру сну.

* Емоційне зубожіння, підвищена збудливість (вибухова, дратівливість, лють, гнів, тяга до насильства) і тривожність (відчуття напруги, нервозності, ненадійності, страху), що супроводиться вегетативними проявами, відображаються на сімейному житті і якості міжособових відносин. Застосування AT з метою зниження емоційної напруги, тривожності і поліпшення настрою в цьому випадку є ефективним методом психотерапії для розширення адаптаційних можливостей людини в суспільстві.

* За допомогою вправ AT, направлених на активізацію психічних і фізичних функцій і творчих ресурсів людини, а також на створення потрібного настрою, можна понизити інтенсивність прояву таких симптомів ПТСР, як уникнення стимулів, пов'язаних з травмою; порушення концентрації уваги; знижений фон настрою і зниження мотивації (відчуття пригніченості, безнадійності, даремності, відчуття зниження енергетики, відсутність інтересу до чого-небудь).

* Оскільки прояви ПТСР часто усугубляють психосоматичними захворюваннями, то використовування AT для боротьби з болем і самостійного регулювання таких функцій організму, як кровообіг, частота серцевих скорочень і дихання, а також кровопостачання мозку - є важливим моментом в психотерапії посттравматичного стресового розладу.

В корекції посттравматичного стресового розладу, як підкреслюють деякі психотерапевти, може вельми ефективно використовуватися арттерапія. Арттерапія може бути використана як в індивідуальному, так і груповому контексті. Використовується широка гамма технічних прийомів (малювання, ліплення з глини і пластиліну, аплікація, робота з тканинами і т.д. ). Всі вони заломлюються з урахуванням специфіки терапії ПТСР.

Після опрацювання основних проблем для подальшої реабілітації можна використовувати групову психотерапію не є самостійним напрямом в психотерапії, а є лише специфічним методом, при використовуванні якого основним інструментом психотерапевтичної дії виступає група пацієнтів, у відмінності від індивідуальної психотерапії, де таким інструментом є тільки психотерапевт. Разом з іншими психотерапевтичними методами групова психотерапія (точно так же, як і індивідуальна форма) застосовується в рамках різних теоретичних орієнтацій, які і визначають її своєрідність і специфіку: конкретну мету і задачі, змістовну сторону і інтенсивність процесу, тактику психотерапевта, психотерапевтичні мішені, вибір методичних прийомів і ін.

Групову психотерапію відрізняють від психотерапії в групі і колективній психотерапії. Останні припускають, що використовування будь-якого психотерапевтичного методу в групі пацієнтів (гіпноз, аутогенне тренування, переконання, переконання і ін.). В цьому випадку психотерапевт впливає психологічними засобами на велику кількість пацієнтів одночасно, проте не використовує систематично в лікувальній меті взаємовідношення і взаємодії, виникаючі між пацієнтами в групі.

Групова терапія є важливою частиною корекції ПТСР. Ситуація насилля часто негативно впливає на здатність людини створювати і підтримувати відносини з іншими людьми. Групова терапія допомагає людям з ПТСР відновлювати довіру до людей, ділитися травматичним досвідом, а також відновлювати здорові відносини з іншими. Існують групи різного типу. Серед них розрізняють групи, які забезпечують підтримку і закріплення соціальних навиків, групи, направлені на полегшення специфічних симптомів, і групи, які головним чином орієнтовані на формування адекватної самооцінки. В груповій роботі жінки.

жінка насильство стресовий розлад

ВИСНОВКИ

1. Сексуальне насильство це статеві зносини з використанням насилля чи погрози його застосування до жертви. Зґвалтування може призвести до важких фізичних і психологічних наслідків для особи, що постраждала. Вивчення психологічних особливостей ЖСН дало змогу стверджувати, що наслідки сексуального насильства мають схожі характеристики з іншими травмуючи ми ситуаціями.

2. У ЖСН зустрічаються наступні порушення:

- значне зниження рівня позитивних емоцій, неможливість переживати почуття радості при спілкуванні з рідними, близькими;

- стан відчуженості, почуття вини;

- підвищений рівень збудливості, здатний привести до емоційного вибуху;

- відчуття страху, приниженості, психосоматичні розлади;

- невпевненість в майбутньому;

- тривожність.

3. Статистично достовірна різниця у жінок що зазнали сексуального насилля та у жінок що не зазнали сексуального насилля спостерігалася за показниками: з Р=0,01 - бажання переживати позитивні емоції, соціально адаптована особистість, занепокоєння, тривожність та бажання контролювати її, депресивні реакції; з Р=0,001 - вербальна агресія, незадоволеність собою, відчуження від дійсності, травматичний невроз, агресія направлена на себе, сексуальні проблеми, страх, настороженість, стан депресії, почуття провини, блокування контактів, нещасність у відносинах з іншими, втеча від вирішення проблем; з Р=0,05 - подавленість, низька самооцінка, зниження загального фону настрою, звичайна ревнива людина, маскулінність, відвертість, екстраверсія, звичайна ревнива людина

4. Жінкам, що зазнали сексуального насилля бажано надавати допомогу щонайшвидше, безпосередньо після події. Саме перше, що необхідно зробити першим - це вислухати переживання і допомогти в нормалізації відчуттів. У роботі з ЖСН рекомендується використовувати різні напрямки терапій, зокрема: клієнтцентровану (роджерівську) психотерапію, логотерапію, когнітивну психотерапію, поведінкову терапію, психодинамічну психотерапію, гештальт-терапію, кататимно-імагінативну психотерапію, нейро-лінгвістічне програмування (НЛП). На перших зустрічах необхідно провести оцінку тяжкості посттравматичного стресу, можливих побічних захворювань, соціального статусу людини і соціокультурних впливів. Інформування клієнта про посттравматичний стрес і його можливі наслідки створює основу для переходу від кризового стану до поступової асиміляції травматичного досвіду.

ЛІТЕРАТУРА

1. Антонян Ю.М., Голубев В.П. Изнасилование: причины и предупреждение. М. 1990.

2. Антонян Ю.М., Ткаченко А.А. Сексуальные преступления: Чикатило и др. М. 1993.

3. Ауэрбах С, Гремлинг С.. Практикум по управлению стрессом. - СПб.: Питер, 2002.

4. Безопасность: насилие в семье. Гражданский актив Киева / http:// aktiv.org.ua.

5. Галайко Р.А., Зеленгуров В.М. Судебно-медицинское освидетельствование живых лиц по поводу половых состояний и половых преступлений / Методические рекомендации.- Львов, 1977.

6. Дерягин Г.Б., Сидоров П.И., Соловьев А.Г. Особенности судебно-медицинской экспертизы при половых преступления // Судебно-медицинская экспертиза. - 2002.

7. Кальман А.Г. Выявление и оценка виктимологических факторов по делам об изнасиловании. Харьков, 1986.

8. Мак Маллин Р. Практикум по когнитивной терапии. - СПб.: Речь, 2001.

9. Морозова Н.Б. // Дети России: насилие и защита.: Материалы Всероссийской научн.-практ. конф. - М.,1997.- С. 83-84. 3. Расследование и обвинения по делам о насилии в отношении женщин. СПб., 1999.

10. Практикум по общей, экспериментальной и прикладной психологии / В.Д. Балин, В.К Гайда, В.К. Гербачевский и др. Под общей ред. А.А. Крылова, С.А. Маничева. - 2-е изд., доп. И переработка - СПб.: Питер 2006.

11. Роден М., Абарбанел Г. Как это бывает. Мытищи 1995.

12. Ромек В.Г, Конторович В.А., Крукович Е.И. Психологическая помощь в кризисных ситуациях. - СПб.: Речь, 2004.

13. Тарабрина Н.В. Практикум по психологии посттравматического стресса. СПб.: Питер, 2001.

14. Тимченко А.В. Психогении в экстремальных условиях. Боевая психическая травма и пути ее коррекции. Харьков: 1995.

15. Уголовный кодекс Украины (с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 января 2004 года).- Х.: ООО Одиссей, 2004.

16. Харченко С.В. Психологическая помощь пострадавшим в экстремальных ситуациях / Методическое пособие -- Харьков: Харьковский национальный университет внутренних дел, 2006.

17. Шапиро Ф. Психотерапия эмоциональных травм с помощью движений глаз. - М.: «Класс», 1998.

ДОДАТОК А

ПРИЙОМИ РЕЛАКСАЦІЇ

Вправа № 1

Сядьте зручніше, по можливості в тихому місці, обидві ноги повинні опиратися об підлогу всією ступнею. Закрийте очі. Дихайте вільно через ніс. Зосередьте увагу на ваших м'язах і відчуйте, як вони стають трохи більш розслабленими з кожним видихом. Робіть це протягом двох-трьох хвилин. Тепер уявіть собі, що з кожним вдихом ви сприймаєте енергію і здоров'я. Кожного разу, коли ви видихаєте, ви звільняєтеся від напруги і стресу. Робіть це дві-три хвилини. Тепер пригадаєте яке-небудь приємне і красиве місце, яке ви відвідували у минулому. Уявіть собі, що ви тепер там. Дозвольте вашій свідомості відпочити там, в цьому місці. Коли інші думки відвідують вашу голову, спостерігайте за ними, дозволяйте їм ввійти і спостерігайте, як вони знову виходять. Ви бачите, що думки приходять і легко виходять самі по собі. Навіть неприємні і турбуючі думки виходять, якщо ви не зосереджуєтеся на них. Ви чудово відпочиваєте в приємному місці. Згадуйте, як воно виглядає, які там звуки, які у вас там були відчуття. Дозвольте іншим думкам приходити і йти, ковзаючи по поверхні вашої свідомості. Після 10 хвилин попрощайтеся з цим приємним місцем, але пам'ятайте, що ви повернетеся в нього знову.

Вправа № 2

Інструкцію для виконання вправи можна записати на магнітофон, вимовляючи текст поволі і чітко, або попросити прочитати іншу людину. Потім, коли людина добре освоїть всі елементи, то зможете обходитися без зовнішньої інструкції. Паузи між пропозиціями складають 4-6 секунд, при переході від однієї частини тіла до іншої -- від 10 до 30 секунд. Кожний етап вправи можна виконувати по кілька разів. Весь сеанс релаксації повинен займати близько 15 хвилин.

Попередня інструкція:

Виберіть зручне місце, щоб ніхто не заважав, і знайдіть спокійне місце. Влаштуйтеся зручніше. Звільніться від туго облягаючого одягу.

Коли виконується вправа, необхідно стежити, щоб ритм дихання був природним: для глибокого і одного вдиху необхідно заповнити повітрям нижні частки легенів. При такому вдиху живіт не втягується, а випинається. Потрібно потренуватися окремо, щоб уловити правильне відчуття.

Під час виконання вправи м'язи потрібно напружувати настільки сильно, щоб відчувалася напруга мускулатури але без відчуття при цьому болю і дискомфорту.

Необхідно уявним поглядом «проглядати» все своє тіло і відзначати стан м'язів, звертаючи увагу на те, як відчуватимуться м'язи до і після вправи.

Основна інструкція:

Сядьте зручно; руки лежать на животі або стегнах або покояться уздовж тіла... Закрийте очі... Концентруйтеся на звуках мого голосу... Сторонні звуки перестають сприйматися... Вам ніщо не заважає... Ви розслабляєтеся, наскільки можете...

Зробіть глибокий вдих і видих... Зосередьте увага на своєму диханні... Ви дихаєте в зручному для вас ритмі, але стараєтеся видих робити трохи довше, ніж вдих... Дихання спокійне і рівномірне... Внутрішнім поглядом стежите, як повітря потрапляє в ніздрі і проходить в легені... При вдиху живіт і грудна клітка розширяються, при видиху звужуються... Стежте за своїм диханням... (пауза)

Тепер концентруйтеся на ваших ступнях і литках... Перш ніж почати, поставте обидві ступні щільно на підлогу. Тепер, продовжуючи торкатися пальцями ніг підлоги, підніміть обидві п'яти так високо, як тільки це можливо... вище, ще вище... ще трохи... Затримайтеся в такому положенні, відчуйте напругу... А зараз розслабте ноги, хай вони м'яко впадуть на підлогу... Відчуйте зовсім інше відчуття в литках і стопах, це відчуття розслаблення... Можливо, ви відчуваєте тяжкість... Приємне тепло розливається по стопах і литках...

Тепер, продовжуючи п'ятами торкатися підлоги, шкарпетки ніг підніміть якомога вище... вище, ще вище... ще... Затримайтеся в такому положенні, відчуйте напругу... А зараз розслабтеся... Відчуйте, як розслабляються м'язи, відчуйте приємне тепло і поколювання... Отримайте задоволення від розслаблення.

М'язи нижньої частини ніг стають м'якими, важкими, теплими, розслабленими... (пауза).

Тепер зосередьте свою увагу на м'язах стегон... Витягніть ноги перед собою, випряміть їх... Напружте м'язи стегон сильніше, ще сильніше... ще небагато... Затримайте ноги в такому положенні... Відчуйте напругу... А зараз розслабтеся, хай ноги м'яко впадуть на підлогу. Відчуйте, як м'язи стегон розслабляються, стають теплими і важкими...

Щоб розслабити протилежну групу м'язів, уявіть, що ви «зариваєте» ноги в підлогу, як в пісок. Упирайтеся ногами в підлогу, сильніше, ще сильніше... ще трохи... Затримайтеся в такому положенні... А зараз розслабтеся. Відчуйте приємне тепло, що розливається по ногах, можливо, легке поколювання... Насолодіться відчуттям розслаблення... Ноги стали важкими, м'якими, теплими, розслабленими... (пауза).

Вдихніть і напружте м'язи сідниць... сильніше, ще небагато... Відчуйте, як м'язи стають напруженими і твердими... Тепер вільно видихніть і розслабте м'язи... Відчуйте знайоме тепло і тяжкість... М'язи стають важкими і м'якими, розслабляються... (пауза)

На вдиху прогніться в поясниці, відчуйте напругу...

На видиху -- розслабтеся... Відчуйте, як напруга йде з цієї області... (пауза)

Тепер, вдихнувши, напружте м'язи черевного пресу... ще сильніше, ще небагато... Відчуйте напругу... Видихніть і розслабтеся... Відчуйте приємну тяжкість розслаблення... (пауза)

Тепер напружуємо мускулатуру грудної клітки... Глибоко вдихніть... Затримайтеся і відчуйте напругу... А зараз випустіть повітря і розслабтеся... Відчуйте, як напруга йде з тієї області... Дихання рівне і спокійне...

Тепер перейдемо до рук... Зверніть свою внутрішню увагу на гроні рук... Стисніть обидва кулаки так сильно, наскільки можливо... ще, ще небагато... Відчуйте напругу... А зараз розслабте кисті... Відчуйте, як по них розливається приємне тепло... Можливо, ви відчуєте легке колення в кінчиках пальців...

А зараз одночасно розчепірте пальці обох рук якнайширше... ще, ще... відчуйте напругу... І розслабте... М'язи стають м'якими, важкими... Кисті рук розслабляються, ви відчуваєте приємне тепло... (пауза).

Тепло підіймається вище, до плечей... Напружте м'язи плечей, прагнучи підняти їх якомога вище... Ще вище...

Тепер відведіть плечі вперед, потім назад, відчуйте напругу... І розслабтеся... Насолодіться приємним відчуттям тяжкості і тепла.

Відчуйте, якими важкими і розслабленими стали ваші руки... (пауза).

Тепер поволі відхилюватимете голову назад, напружте м'язи шиї... Відчуйте напругу шийних м'язів... А зараз поверніть голову в початкове положення, розслабте шию... Відчуйте, як йде напруга... Поволі посувайте головою вперед управо вліво в початкову крапку... Тепер повністю розслабтеся... Голова знаходиться в зручному, спокійному і розслабленому положенні. Відчуйте, як напруга йде з області шиї... (пауза)

Перейдемо до особи... Оберніть уявний погляд на своє обличчя... Тепер напружте лицьову мускулатуру: стисніть губи, нахмурте брови, відчуйте напругу... І розслабтеся... Тепер посміхніться настільки широко, наскільки можливо, при цьому піднявши брови... Відчуйте напругу... І розслабтеся... Відчуйте, як розслабляються всі м'язи обличчя, якими вони стають важкими і м'якими... Відчуйте обличчям м'яке приємне тепло... Тільки в області лоба зберігається легка приємна прохолода... Уявіть, яке спокійне і утихомирене у вас зараз вираз обличчя... Запам'ятайте це відчуття... (пауза).

Відчуйте, яким важким і розслабленим стало все ваше тіло... Ніде немає ніякої напруги, м'язи м'які, важкі і розслаблені... Приємне тепло «заливає» вас, як м'яка хвиля... Окиньте внутрішнім поглядом все ваше тіло... Ви відчуваєте розслаблення, починаючи з лоба, потім воно переходить на очі, нижче, на щоки... Тяжкість розслаблення охоплює нижню частину лиця... шию... спускається до плечей... рукам... захоплює грудну клітку, живіт, спину... Розслабляються ваші ноги, починаючи із стегнами, досягаючи литок і ступень... Все тіло важке і розслаблене... Насолодіться цим приємним відчуттям (пауза 1--2 мін)...

А зараз, після розслаблення і відпочинку, ми можемо поступово повернутися в оточуючий світ. Я прошу вас знову зосередити увагу на диханні. Ви дихаєте в зручному для вас ритмі, але стараєтеся вдих робити трохи повільніше, ніж видих... З кожним вдихом ви відчуваєте новий прилив енергії, що наповнює все ваше відпочиле тіло... Я поволі рахуватиму до десяти, і з кожним рахунком ви відчуватимете, що свідомість стає все більш і більш ясною, а тіло -- свіжим і енергійним... Коли я долічу до 10, ви розплющите очі і відчуєте прилив бадьорості і бажання діяти...

Один -- відчуйте, як теплою енергією наповнюються ваші ноги, два -- відчуєте прилив сил в руках, три -- з кожним вдихом ви відчуваєте прилив сил і енергії у всьому тілі, чотири -- свідомість ясна, п'ять -- настрій добрий, бадьорий, шість -- ви чудово розслабилися і відпочили, сім -- ви повні сил і енергії, вісім -- вам хочеться потягнутися всім тілом, дев'ять -- глибоко зітхніть, десять -- розплющте очі!

ДОДАТОК Б

Ослаблення травматичного інциденту (ОТІ)

Техніка ослаблення травматичного інциденту (автор методики -- Ф.Джербод) полягає в перегляді, візуалізації, повторному переживанні травми, що відбулася (без переживань, інтерпретацій і підбадьорень). Це може бути проглядання однієї відособленої події або серії подій, узагальнених однією темою, яка веде до суті травми. За допомогою цього методу відбувається когнітивна переоцінка події.

В цьому методі підкреслюється нейтральність терапевта. Клієнти в цьому методі -- оглядачі, терапевт -- фасилітатор, а процес називається «перегляд».

Необхідними умовами для роботи є активний стан клієнта на початку сеансу, довіри до терапевта і готовність вирішувати проблему. Одна із задач психотерапевта -- забезпечити клієнту безпечне терапевтичне оточення, а також переконатися в тому, що він хоче працювати з проблемою.

Місце для терапії повинне бути ізольованим, щоб ходу роботи нічого не заважало. Процедура може зайняти багато часу, але ні психотерапевт, ні клієнт не повинен поспішати.

Спілкування з клієнтом чітко та визначено. Ніяких інтерпретацій. Психотерапевт нейтральний, він приймає без коментарів все, що б клієнт ні говорив. Психотерапевт не повинен дозволяти собі оцінку ні в якому вигляді. Можливо, клієнт почне загрожувати психотерапевту, але і в цьому випадку -- ніяких обговорень. Навіть якщо у психотерапевта виникають емоційні реакції, їх не слід проявляти. У клієнта може бути сильна емоційна реакція, він може схотіти зупинитися -- психотерапевт повинен його підтримати, щоб він продовжував роботу, допомогти йому знов зустрітися з тим, що він пережив під час травматичної події. Задача терапевта -- довести сесію до успішного завершення.

Техніка проведення дуже проста. Терапевт пояснює основні правила і описує процедуру: «Вам потрібно робити те, що я скажу. Ми повинні працювати не перериваючись. Ваша задача -- пригадати епізод, пройти через нього багато разів. Зупинимося, коли відчуєте себе краще. Можливо, вам захочеться зі мною що-небудь обговорити, запитати пораду, але цього ми не робитимемо. Я не даватиму поради, не буду вас оцінювати. Зараз перед нами стоїть задача, щоб ці спогади не заважали жити. Вам не слід з ким-небудь обговорювати те, що відбудеться на сеансі.

Отже, пригадайте травматичний інцидент. Уявіть собі, що ви про це дивитеся фільм на відео. Прогляньте подію і скажіть:

1 крок. Коли це відбулося?

2 крок. Де це відбулося?

З крок. Як довго це тривало? Якщо це ланцюжок подій, пригадайте перше.

Коли ви визначите, як довго тривала подія, то:

4 крок. Поверніться до початку інциденту.

5 крок. Включіть кнопку «відео», почніть перегляд. (Якщо необхідно, закрийте очі.) Що Ви уявляєте, бачите, відчуваєте? Стисло розкажіть про це.

6 крок. Прогляньте подію, пройдіть через інцидент до кінця. Дайте мені знати, коли завершите перегляд.

7 крок. Скажіть, що відбулося? Що ви представляєте, бачите, чуєте, відчуваєте? Стисло розкажіть.

8 крок. Вам потрібно пройти через цей епізод багато разів. Це схоже на повторний перегляд фільму, коли його дивишся кілька разів і помічаєш все більше деталей і менш емоційно реагуєш. Скажіть вголос «початок», коли повернетеся до початку епізоду, прогляньте епізод знов. Можете розповісти те, що захочете, можете мені розказати тільки про нові деталі, які ви помічаєте при повторному перегляді. Коли закінчите перегляд знову повертайтеся в початок. Пройдіть все до кінця.

9. Після того, як ви кілька разів переглянете, я хочу взнати, краще вам або гірше. Інцидент стає легшим або важче?

Якщо клієнт говорить, що легше, необхідно почати спочатку; якщо важче або без змін, запитайте: «Може, інцидент почався раніше?» При позитивній відповіді слід попросити звернутися до більш раннього епізоду, пройшовши кроки 5--8.

Якщо клієнт не може пригадати більш ранні епізоди, слід запитати клієнта, чи є в його досвіді що-небудь, що нагадує ситуацію травми? Якщо відповідь позитивна, терапевт просить клієнта пригадати цю подію, свої відчуття, думки. В цьому випадку слід повторити кроки 1-8.

Коли у психотерапевта створюється враження, що клієнт досяг «фіналу», він задає питання типу: «Як інцидент представляється Вам тепер? Чи усвідомлюєте, які рішення ви приймали під час події?»; Чи «є що-небудь, що Ви хотіли б запитати або сказати до кінця сесії?».

Звичайно можна спостерігати зміну емоційних і вегетативних реакцій. Окрім цього, клієнт при кожному перегляді помічає більше деталей, робить більше коментарів, виказує більше думок. Можна задати питання, чи стало йому легше? Якщо гірше, то або подія починалася раніше, або ще є травматичні події, які пов'язані з опрацьовуваним.

Візуально-кінеститична дисоціація (ВКД)

Даний метод розроблений Р. Бендлером і Дж. Гріндером і заснований на твердженні, що кожна людина володіє прихованими, невикористаними психічними ресурсами. Головні задачі терапії -- забезпечення доступу клієнта до цих прихованих ресурсів, витягання їх з підсвідомості, доведення до рівня свідомості, а потім навчання клієнта тому, як ними користуватися.

Метод візуально-кінестетичної дисоціації є прогляданням травматичних сцен із встановленням якоря на безпечне місце. Опишемо процедуру по кроках.

Крок 1. Ідентифікуйте проблему. Попросіть клієнта пригадати травмуючу подію.

Крок 2. Встановіть сильний ресурсний якір на стан комфорту, безпеки і сили. Для того, щоб це зробити, попросіть клієнта пригадати такий момент з свого життя, коли він був найбільш упевнений в собі, відчував себе в безпеці і комфорті. Попросіть клієнта в той момент, коли його переживання буде максимальним, подати сигнал, кивнувши головою або піднявши вказівний палець. На висоті переживання м'яко натисніть в області передпліччя, плеча або коліна. Тепер цей ресурсний стан асоційований з вашим дотиком. Коли ви наступного разу торкнетеся точно таким же чином в тому ж місці -- це повертатиме людину в ресурсний стан. На цей стан ви поставили якір.

Крок 3. Беручи якір, попросіть клієнта побачити себе перед початком травматичної події. «Уявіть, що ви знаходитеся в кінотеатрі або дивитеся відео. Подивіться на себе в чорно-білому зображенні: що ви робите перед початком травматичної події, остання благополучна сцена перед травмою» (подвійна дисоціація).

Крок 4. Запропонуйте клієнту «вийти» з свого тіла і побачити себе сидячим поряд з вами і що дивиться на себе до початку травмуючої події. Таким чином, зараз клієнт може спостерігати як би з трьох позицій (потрійна дисоціація). Цей стан якориться.

Крок 5. Попросіть клієнта почати проглядання «фільму», який містить травму. Попросіть його проглянути травматичну подію, але як би спостерігаючи за собою, що дивиться фільм. Стежте за тим, щоб він постійно зберігав кінестетичну дисоціацію від травматичного досвіду. Для цього використовуйте ресурсний якір і словесну підтримку, заохочуючи його йти далі і нагадуючи, що він зараз знаходиться поряд з вами в цілковитій безпеці і спостерігає за собою, що дивиться фільм. «Спостерігач» повинен обговорити, що відбувається на «екрані» після останньої благополучної сцени. Тепер «спостерігач» бачить, що відбувається у фільмі, і може обговорювати це більш об'єктивно. У міру розкриття нових моментів, подія переживається без відчуття страху і тривоги.

Крок 6. Коли переживання повністю проглянуте, поверніть клієнта з третього місця на друге, інтегруючи візуальну перспективу з його теперішнім часом кінестетикою.

Крок 7. Попросіть сьогоднішнього клієнта підійти до того собі, який тільки що пройшов через травматичний досвід, і забезпечити в цьому стані необхідний спокій, упевненість і безпеку.

Крок 8. Коли «сьогоднішній клієнт» переконається, що той він, з «минулого», приймає його, запропонуйте, щоб той візуалізований образ з минулого ввійшов всередину тіла «сьогоднішнього клієнта» і інтегрувався з ним. Якщо в якийсь момент клієнт починає переживати ті негативні відчуття з минулого, поверніть його в теперішній час, відновіть ресурсний якір і дайте словесну підтримку.

Крок 9. Підстроювання до майбутнього. Попросіть клієнта побачити себе в майбутньому в тих ситуаціях, які раніше були проблемними. Тут треба звернути особливу увагу на те, чи немає старих кінестетичних реакцій. Якщо зберігаються проблеми -- повертайтеся на крок 2 і повторюйте процес до тих пір, поки новий стан не стане стійким. Іноді достатньо переглянути один раз, іноді -- кілька разів.

Крок 10. Поведінковий тест. Якщо через деякий час в якихось життєвих ситуаціях у клієнта знов виникають проблеми -- попрацюйте з ним ще раз. Перевірка життям -- кращий тест.

Таким чином, ми спочатку диссоціюємо клієнта, а потім знов асоціюємо, але вже з іншою якістю переживання. Важливо помістити страх, травмуючий спогад між періодами безпеки. Ми йдемо від безпечного стану до травматичного моменту і знову до безпечного моменту і знову до безпечного стану.

Метод десенсибілізації і переробки рухами очей (ДПДГ)

Оригінальний психотерапевтичний метод ДПДГ розроблений Ф. Шапіро (США). Застосовується для лікування посттравматического стресового розладу у жертв насильства, катастроф і стихійних бід, а також для лікування фобій. Слід зазначити, що ефективність методу поки не отримала прямих підтверджень. Описуються також випадки негативних наслідків його застосування, у зв'язку з чим, сама автор ДПДГ закликає використовувати його украй обережно.

В основі методу лежить уявлення про існування у всіх людей особливого психофізіологічного механізму -- адаптивної інформаційно-переробляючої системи. При її активізації відбувається спонтанна переробка і нейтралізація будь-якої травмуючої інформації, причому спостерігаються позитивні зміни в когнітивній сфері, емоціях і поведінці. Важкі психічні травми і стреси можуть блокувати діяльність системи. В цих випадках спогаду про травму і пов'язані з ними уявлення, афектні, соматовегетативні і поведінкові реакції не одержують свого адаптивного дозволу, продовжуючи зберігатися в центральній нервовій системі у формі, обумовленій пережитим станом. Негативна інформація як би «заморожується» і тривалий час зберігається в своєму первинному, непереробленому вигляді за рахунок ізоляції нейронних сіток мозку, що забезпечують доступ до цих спогадів, від інших асоціативних сіток пам'яті. При цьому не відбувається нового навчення, оскільки відповідна психотерапевтична інформація не може зв'язуватися з ізольованою інформацією про травмуючу подію. В результаті негативні емоції, образи, відчуття і уявлення з минулого проникають в його теперішній час, викликаючи сильний душевний і фізичний дискомфорт. Передбачається, що рухи очей (або інші альтернативні подразники), що використовуються при ДПДГ, запускають процеси, що активізують прискорену переробку травматичного досвіду по аналогії з тією, що в нормі відбувається на стадії сну з швидкими рухами очних яблук (ШРОГ-сну). Ряд дослідників вважає, що фаза ШРОГ-сну є тим періодом, коли несвідомий матеріал, у тому числі пов'язаний із стресами, спливає для адаптивної переробки.

Ф. Шапіро вважає, що використовування в ході проведення процедури ДПДГ серій рухів очей, що повторюються, ймовірно, приводить до того, що розблокував ізольованої нейронної сітки мозку, де зберігається травматичний досвід, який, у свою чергу, піддається десенсибілізації і прискореній когнітивній переробці. Спогади, що мають високий негативний емоційний заряд, переходять в більш нейтральну форму, а відповідні їм уявлення і переконання набувають конструктивного характеру.

ДПДГ може застосовуватися як самостійний метод психотерапії при ПТСР або як один з етапів лікувальної дії, направлений на швидке усунення найобтяжливіших переживань і симптомів, пов'язаних з перенесеними психічними травмами. Залежно від поставленої мети і задач кількість сеансів ДПДГ може варіювати від 1--2 до 6--16, а тривалість кожного з них складає від 30 до 90 хвилин. Середня частота сеансів 1--2 рази на тиждень.

Вісім стадій стандартної процедури ДПДГ

1. Оцінка чинників безпеки і планування психотерапії. Основний критерій відбору клієнтів для ДПДГ -- їх здатність справлятися з високим рівнем турботи, який може виникати під час сеансу при переробці спогадів про травму, а іноді і між психотерапевтичними сесіями. Тому важливо правильно оцінити особисту стійкість клієнта і рівень можливого емоційного дискомфорту, який можуть привносити несприятливі життєві обставини (сімейна криза, фінансові проблеми, втрата роботи і т.п.). В більшості випадків слід спочатку надати людині психотерапевтичну підтримку в дозволі поточних проблем і лише потім переходити до переробки минулих психічних травм. Для забезпечення максимальної безпеки на стадії підготовки доцільно навчити клієнтів прийомам зниження емоційного стресу: вправі по створенню в уяві безпечного місця; техніці світлового потоку; самостійному використовуванню рухів очей або нервово-м'язової релаксації.

Якщо психотерапевт ухвалює рішення про використовування методу ДПДГ у конкретної людини, йому необхідно провести аналіз всієї картини розладу і виділити специфічну мету, вимагаючі переробки. Для осіб, страждаючих ПТСР, можна виділити чотири основні мета дії:

1) спогади про травмуючу подію, що дійсно відбулася;

2) будь-які інші обтяжливі нав'язливі спогади, навіть якщо вони відрізняються від подій, що реально відбулися;

3) кошмарні сновидіння;

4) різні зовнішні або внутрішні подразники, які нагадують про травму і викликають пов'язані з нею емоції, відчуття, думки і поведінкові реакції (наприклад, голос, схожий на голос насильника і т.п.).

2. Підготовка. Стадія підготовки припускає встановлення продуктивних терапевтичних відносин з клієнтом і створення атмосфери безпеки і довіри. Необхідно стисло роз'яснити значення ДПДГ-терапії, наприклад, таким чином: «Якщо відбувається травмуюча подія, вона може блокуватися і тривало зберігатися в мозку разом з первинною картиною стресової ситуації. При будь-якому нагадуванні про психічну травму переживання оживають з колишньою гостротою, серйозно порушуючи душевний і фізичний стан людини. Рухи очей, які ми використовуємо при ДПДГ, розблокують нервову систему і дозволять мозку переробляти травматичний досвід. Щось подібне відбувається на стадії «швидкого сну», коли ми бачимо сновидіння, коли виникаючі спонтанно рухи очей допомагають переробити отриману інформацію. По суті, методика активізує природний процес самозцілення від душевних травм, причому клієнт сам може його контролювати, даючи психотерапевту зворотний зв'язок про те, що з ним відбувається в ході сеансу».

На цій же стадії визначається здатність клієнта виконувати рухи очей. В ДПДГ використовують декілька видів рухів очей. Задача психотерапевта полягає в тому, щоб визначити найкомфортніші рухи для конкретної людини. Слід врахувати, що біль в очах при виконанні рухів вимагає негайного припинення процедури з подальшою консультацією з окулістом на предмет виявлення можливих протипоказань до навантажень на рухові м'язи очей.

Задача психотерапевта -- викликати у клієнта рух очей від одного краю його візуального поля до іншого. Такі повні двосторонні рухи виконуються з максимально можливою швидкістю, проте слід уникати появи відчуття дискомфорту. Клієнту пропонують стежити за двома пальцями психотерапевта. Два пальці руки психотерапевта (вказівний і середній) використовують як точку фокусування погляду клієнта. При цьому психотерапевт тримає пальці вертикально з долонею, зверненою до пацієнта на відстані 30--35 см від його обличчя. Далі психотерапевт просить пацієнта стежити за його пальцями очима, не повертаючи голови, і починає поволі, а потім все швидше рухати ними горизонтально від правого краю візуального поля до лівого, указуючи клієнту напрям рухів очей. Необхідно підібрати оптимальну швидкість руху, відстань до пальців, висоту, на якій тримається рука і т.п. Якщо при виконанні тестування виявляється, що клієнту важко стежити за пальцями (відбувається збій рухів, зупинка або мимовільні рухи), достатньо попросити його просто натиснути пальцями на очні яблука. В більшості випадків це допомагає відновити контроль над рухом очей. Потім можна перевірити ефективність інших варіантів рухів очей: діагональних, кругових або у формі вісімки. Вертикальні рухи надають заспокійливу дію і особливо корисні для зниження турботи або відчуття нудоти, а також при запамороченні.

Звичайно в ході ДПДГ-терапії застосовуються серії, що складаються з 24 рухів очей (вперед і назад -- 1 рух). Залежно від конкретної реакції клієнта і швидкості переробки травматичного матеріалу серії можуть бути збільшений до 36 рухів, а при виникненні емоційного відреагування -- до ще більшого їх числа.

Якщо у клієнтів є проблеми із зором, якщо вони носять контактні лінзи або переживають неприємні відчуття при рухах очей, можна використовувати альтернативні форми стимуляції (постукування по руках або звуки). Психотерапевт ритмічно і з такою ж швидкістю, як при проведенні серій рухів очей, постукує по черзі по руках, які лежать на колінах і обернутими догори долонями. При звуковій стимуляції психотерапевт по черзі клацає пальцями то у коло одного, то у коло іншого вуха.

Для зниження рівня турботи клієнтів перед початком переробки, в час і між сеансами корисно навчити їх техніці «Безпечне місце». Особі пропонують пригадати ситуацію, де вона відчувала себе спокійно, в цілковитій безпеці. При цьому важливо зосередитися на образі безпечного місця, відчути виникаючі при цьому позитивні емоції і приємні фізичні відчуття. Психотерапевт використовує інструкції суггестій, щоб підсилити відчуття комфорту і душевного спокою. Крім того, позитивна реакція клієнта може бути посилена, якщо на фоні занурення в приємні спогади він зробить від 4 до 6 серій рухів очей. Можна запропонувати клієнту назвати ключові слова, відповідні до образу безпечного місця (дерева, озеро, запах лісу, спокій і т.п.), і повторювати їх про себе, сполучаючи з відповідними їм картинами, звуками і відчуттями. При цьому наголошується відчуття повної безпеки, яке підкріплюється психотерапевтом додатковими суггестіями і проведенням 4--6 серій рухів очей. В подальшому при необхідності понизити емоційну напругу клієнт може самостійно повернутися в уяві в це безпечне місце.

Сильні негативні емоції, які іноді виникають в ході сеансу ДПДГ, також можуть зажадати для клієнта відпочинку і посилення відчуття безпеки, що досягається його зверненням до приємних і заспокійливих подій минулого.

На стадії підготовки клієнту пояснюють, що під час сеансу він контролюватиме те, що все відбувається і у будь-який момент зможе зупинити процедуру, підвівши руку або подавши інший умовний сигнал психотерапевту. Встановлення сигналу «стоп» служить додатковим чинником безпеки клієнта. Фактично дві перші стадії відносяться лише до першого сеансу ДПДГ. Надалі психотерапевт починає кожний сеанс з оцінки стану клієнта і аналізу досягнутих результатів, а потім переходить відразу до третьої стадії.

3. Визначення предмету дії. На цій стадії психотерапевт визначає мету дії. Як указувалося вище, при ПТСР спочатку це будуть реальні травмуючі події (сцени насильства), потім переробці піддаються нав'язливі думки і інші негативні спогади, кошмарні сновидіння, будь-які чинники, оживляючі хворобливі переживання минулого.

Після ідентифікації пов'язаного з травмою конкретного спогаду жертві пропонують вибрати образ, який краще всього відповідає йому (відображає найнеприємнішу частину події, що відбулася). Потім виявляються знижуючі самооцінку переконання з приводу травмуючого інциденту. Клієнта просять висловити ті неприємні, хворобливі уявлення про себе, які в даний час відповідають що зберігається в пам'яті інформації про психічну травму. Виказувати це негативне переконання про себе клієнт повинен в теперішньому часі, з використанням займенника «я». Приклади негативних самоуявлень: «Я не заслуговую пошани»; «Я не можу довіряти самому собі»; «Я робив щось погане»; «Я заслуговую на смерть»; «Я нікчемність» і т.п.

Наступний крок -- визначення бажаного позитивного самоуявлення, тобто більш доречного, конструктивного уявлення, яке хотів би мати клієнт зараз, коли він згадує про травмуючу ситуацію. Наприклад: «Я заслуговую пошани»; «Я можу довіряти самому собі»; «Я контролюю себе»; «Я зробив краще, що міг»; «Я можу справитися з цим» і т.п.

Позитивне уявлення пізніше використовується для заміни негативного уявлення на п'ятій стадії -- інсталяції. Введення позитивного самоуявлення стимулює когнітивне переоцінення клієнтом травмуючих подій і полегшує формування більш адекватного до них відношення. На третій стадії позитивне самоуявлення оцінюється по семибалльній шкалі відповідності уявлень (ШСП), де 1 бал -- повна невідповідність, а 7 балів -- повна відповідність істинному уявленню про себе. Клієнт дає оцінку, не спираючись на логічні побудови, виходячи з інтуїтивного відчуття того, наскільки далеко позитивне самоуявлення від його сьогоднішнього погляду на пережите. Якщо ця оцінка не вище за 1 бал по ШСП, психотерапевт повинен зважити, наскільки реалістичні побажання клієнта, і разом з ним уточнити або змінити позитивне самоуявлення.

На наступному кроці клієнт визначає негативні емоції, які виникають у нього при зосередженні на картині травмуючої події і повторенні слів, відповідних негативному уявленню. Після того, як ці емоції названі, психотерапевт пропонує йому оцінити рівень турботи, заподіюваної спогадами, по шкалі суб'єктивної турботи (ШСБ), де 0 -- стан повного спокою, а 10 -- максимальна турбота (найгірше з того, що тільки можна представити). На цьому ж етапі визначаються локалізація і інтенсивність дискомфортних тілесних відчуттів, супутніх зануренню клієнта в травмуючі спогади. Надалі зміна відчуттів в тілі буде одним з важливих індикаторів переробки травматичного матеріалу.


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.