Циркулювання інформації, налагодження і розвиток контактів являється основним завданням співробітника міліції, зокрема ДІМ, тобто сприймання партнера по спілкуванню у процесі міжособистісної взаємодії є його основним завданням.

У повсякденній професійній діяльності співробітники міліції наштовхуються на різноманітні бар'єри при взаємодії з населенням, а особливо співробітники підрозділу ДІМ.

Найсуттєвішими є комунікативні бар'єри, що виникають на міжособистісному рівні: у повідомленні відправника, в обміні думками між відправником і одержувачем, у виборі носія інформації (електронна пошта, комп'ютер, офіційна мова тощо).

Комунікативні бар'єри (франц. barriere - перешкода) - психологічні перешкоди, що виникають на шляху отримання інформації.

Виникають вони на макро- і мікрорівнях. Макробар'єри пов'язані з середовищем, у якому відбуваються міжособистісна взаємодія, комунікативний процес. Проявляються вони в інформаційному перевантаженні (великий обсяг інформації знецінює її зміст), великій кількості носіїв інформації (газети, телебачення, конференції, звіти), використовуваній інформації (ексклюзивні дані застосовують для впливу на інших, доступ до обмеженої, призначеної для внутрішнього користування інформації розширює владні повноваження індивідів).

Мікробар'єри породжуються особливостями інтелекту учасників спілкування, неоднаковим значенням предмету розмови, різним володінням понятійним апаратом з певній галузі знань, відсутністю єдиного розуміння ситуації спілкування, психологічними особливостями партнерів, соціальними, політичними, професійними, релігійними відмінностями учасників спілкування та ситуації при взаємодії тощо.

Психологічні особливості партнерів по спілкуванню можуть виявлятися, наприклад, як надзвичайна відвертість чи інтелегентність, інтуїтивне сприймання світу.

Причинами комунікативних бар'єрів є змістовні й формальні характеристики повідомлення (логічні, фонетичні, стилістичні, семантичні). На цій підставі виокремлюють такі комунікативні бар'єри:

смисловий. Може виникати через незбігання смислів висловлювань, прохань, наказів тощо; через ігнорування поглядів, цінностей, системи особистісних смислів співрозмовника; через відмінності у знаннях, інформаційному фонді співрозмовників;

логічний. Виникає через неоднаковий спосіб мислення; використання операцій мислення з різним ступенем глибини;

фонетичний. Причини виникнення: учасники комунікативного процесу розмовляють різними мовами або діалектами; співрозмовники мають суттєві дефекти мови та дикції; партнери по спілкуванню перекручують граматичну структуру висловлювань; невиразна мова, велика кількість слів-паразитів, або дуже голосна мова.

семантичний. Причини виникнення: партнери користуються однаковими знаками для позначення різних речей; обмежений словниковий запас в одного зі співрозмовників; соціальні, культурні, психологічні, національні, релігійні, професійні, групові та інші відмінності; невідповідність між мовними засобами, що використовує комунікатор, і мовними ресурсами реципієнта;

стилістичний. Причини виникнення: панібратська манера спілкування; використання стилю спілкування, який може бути недоречним, занадто важким, не відповідати комунікативній ситуації і намірам партнера; використання стилю, який має примусові акценти; неправильна організація повідомлення; форма і зміст комунікації не відповідають одні одному; інформація передається науково-канцелярським стилем, який більш зрозумілий при читанні і утруднений при слуховому сприйнятті.

Комунікативні бар'єри залежать від індивідуальних особливостей учасників комунікації, їх уміння декодувати думки в слова, слухати відправника інформації; словникового запасу одержувача, його здатності розуміти значення слів.

Пов'язані з комунікативними особливостями учасників взаємодії комунікативні бар'єри мають соціальний або психологічний характер. Вони можуть виникати внаслідок особливих соціально-психологічних взаємин між партнерами, своєрідного "фільтру" довіри чи недовіри. Специфіка дії фільтру полягає в тому, що абсолютно істинна інформації може стати неприйнятою, а хибна - прийнятою. [38; 282]

Фансинація - (англ. Fascination-зачаровування) - спеціально організований вербальний вплив при передачі інформації, спрямований на підвищенні якості сприймання інформації шляхом впливу на емоційний стан і поведінку рецепієнта.

Такий вербальний вплив супроводжує інформацію задля зменшення її втрати під час сприймання рецепієнтом, підвищення довіри до неї. Фансинація є додатковим фоном, підсилювачем інформації, що частково сприяє подоланню фільтра недовіри.

За психологічною природою комунікативний бар'єр слугує механізмом захисту від небажаної інформації. Психологічна перешкода, яку рецепієнт встановлює на шляху небажаної, небезпечної інформації, може мати різну прозорість. Непрозорим бар'єром є уникання - намагання не спілкуватися з будь-ким, цуратись когось.

Уникнути дії небажаної інформації та її впливу можливо як фізично (уникання виключає контакт з носієм такої інформації), так і психологічно (забування інформації або "заглиблення в себе” під час слухання). [51; 198]

Вивчення бар'єрів спілкування та способів їх нівелювання сприяє досягненню мети спілкування, поліпшенню взаємодії.

2.2 Якості особистості які потрібні для успішного спілкування співробітника ДІМ з населенням

Основні риси акцентуйованих характерів:

ГІПЕРТИМНИЙ ТИП

Цей тип психопатій детально описаний К. Шнейдером (1923) і П.Б. Ганнушкіним (1933) у дорослих та Г.Е. Сухарьовой (1959) у дітей і підлітків.П.Б. Ганнушкін дав цьому типову назву "конституціонально-збуджений" і включив у групу циклоїдів.

Головна риса гіпертимного типу - майже завжди дуже гарний, припіднятий настрій. Лише зрідка і ненадовго ця життєрадісність змінюється спалахами роздратування, гніву й агресії;

добре виражена рухливість, товариськість, балакучість, надмірна самостійність, схильність до бешкетництва, ігнорування дистанції у відношеннях з дорослими;

добре розвинена комунікабельність і прагнення до лідерства.

при високих здібностях, гнучкому розумі, легкому засвоєнні нового матеріалу виявляється непосидючість, відволікання, недисциплінованість. Вчаться вони дуже нерівно;

гарний настрій гармонійно сполучається з гарним самопочуттям, високим життєвим тонусом, гарним апетитом і здоровим сном;

реакція емансипації буває особливо виразною: контроль, повсякденна опіка, наставляння і моралі призводять до конфліктів.

у гіпертимних особистостей виявляється схильність до самовільних відлучень;

реакція групування проходить не тільки під знаком постійного тяжіння до компаній, але і прагнення до лідерства в цих компаніях;

нестримний інтерес до навколишнього робить гіпертимних особистостей нерозбірливими у виборі знайомств. Легко входять у контакти з випадковими людьми, вони швидко освоюються в нових ситуаціях, переймають манери, звичаї, поводження, одяг, але це може призвести до потрапляння в групу з негативною спрямованістю;

алкоголізація представляє для гіпертимів серйозну небезпеку в підлітковому віці. Надають перевагу неглибоким ейфоризуючим стадіям сп'яніння, але легко стають на шлях частих і регулярних випивок;

реакція захоплення відрізняється багатством і розмаїттям проявів, але головне - швидкою змінюють хобі.

акуратність не є їхньою рисою ані в заняттях, ані при виконанні обіцянок, ані в грошових справах. Розраховувати вони не вміють і не мають до цього бажання;

самооцінка є завищеною: завжди гарний настрій і високий життєвий тонус створюють сприятливі умови для переоцінки своїх здібностей і можливостей;

притаманні щирість впевненість у власних силах, але прагнуть показати з себе більше, ніж є насправді (як істероїди).

Вирішальну роль у тому, що на гіпертимній акцентуації виростає гіпертимно-нестійка психопатія, відіграє родина. Гіперпротекція, дріб'язковий контроль і жорсткий диктат, гіперопіка служать стимулами до розвитку гіпертимно-нестійких психопатій.

ЦИКЛОЇДНИЙ ТИП

Цей тип був описаний у 1921 р. Кречмером і вперше став широко використовуватися в психіатричних дослідженнях. П.Б. Ганнушкін включив у групу циклоїдів чотири типи психопатів: конституційно-депресивних, конституційно-збудливих (гіпертимних), циклотимів і емотивно-лабільних (циклотимія розглядалась як тип психопатії).

Виділяють два варіанти циклоїдної акцентуації особистості: типові та лабільні циклоїди.

Типові циклоїди.

в дитинстві нічим не відрізняються від однолітків (ближче до гіпертимів);

з настанням пубертатного періоду (у дівчинок це може збігтися з менархе) виникає перша субдепресивна фаза, яка відрізняється схильністю до апатії і дратівливості;

людське суспільство обтяжує, уникають компанії однолітків, пригод і ризику, формуються песимістичні настрої;

дрібні неприємності і невдачі, які виникають через падіння працездатності, переживаються вкрай важко;

на зауваження і докори нерідко відповідають роздратуванням, брутальністю, гнівом, але в глибині душі впадають ще в більшу зневіру в себе;

серйозні невдачі і дорікання оточуючих можуть поглибити субдепресивний стан або викликати гостру афективну реакцію із суїцидальними спробами. Тільки в цьому випадку циклоїдні особистості попадають під спостереження психіатра;

у типових циклоїдів фази загострення нетривалі (два-три тижні);

є свої "місця найменшого опору", насамперед нестійкість до корінного зламу життєвих стереотипів. Цим пояснюються властиві циклоїдам затяжні субдепресивні реакції на першому курсі вищих навчальних закладів;

виявляється нездатність швидко і легко засвоювати навчальний матеріал;

перевтома й астенія затягують субдепресивну фазу, з'являється відраза до навчання і до розумової роботи взагалі.

Лабільні циклоїди.

багато в чому наближаються до лабільного (емоційно-лабільного або реактивно-лабільного) типу;

у межах одного періоду можливі зміни настрою, викликані певними звістками або подіями. Але відсутня надмірна емоційна реактивність, є постійна готовність настрою легко і круто мінятися від незначних причин;

у підлітковому віці поведінкові реакції у циклоїдів (як типових, так і лабільних) помірковано;

тенденції до групування з однолітками підсилюються в період підвищення акцентуації;

захоплення відрізняються нестійкістю;

не відзначається помітне зниження сексуального потягу в субдепресивній фазі;

невластиві виражені порушення поведінки (делінквентність, утечі з дому, знайомство з наркотиками);

до алкоголізації в компаніях вони виявляють схильність в періоди підйому;

суїцидальна поведінка у виді афективних (але не демонстративних) спроб або щирих замахів можливі в субдепресивній фазі;

самооцінка характеру в циклоїдів є заниженою і формується поступово, по мірі накопичення відповідного досвіду.

ЛАБІЛЬНИЙ ТИП

Цей тип повно описаний під різними назвами: емоційно-лабільний, (К. Шнейдер, 1923), реактивно-лабільний (П.Б. Ганнушкіним, 1933), емотивно-лабільний (К. Леогард, 1964).

головна риса - крайня мінливість настрою;

у дитинстві лабільні особистості, як правило, особливо не виділяються серед однолітків. Лише в деяких виявляється схильність до невротичних реакцій;

дитинство наповнене інфекційними захворюваннями, що викликаються умовно-патогенною флорою (часті ангіни, застуди, хронічні пневмонії, ревматизм, пієлоцистіти, холецистити, інші захворювання);

фактор соматичної інфантилізації відіграє важливу роль у багатьох випадках формування лабільного типу;

можна говорити про формування лабільного типу у випадках, коли настрій міняється занадто часто і надмірно круто, а приводи для цих корінних змін бувають незначними;

спостерігається різка і часта зміна емоційного стану, настрою;

настрою властива глибина. Від настрою залежать самопочуття, апетит, сон, працездатність і бажання залишатись одному або тільки разом із близькою людиною або ж кинутися в гучне товариство;

маломотивована зміна настрою іноді створює враження про поверхневість і легкодумство, але це судження не відповідає істині: представники лабільного типу здатні на глибокі почуття, на велику і щиру прихильність;

властива відданість дружбі;

лабільні особистості досить чуйні до подяк, похвал і заохочень - усе це доставляє їм щиру радість, але зовсім не спонукає до зарозумілості;

осудження, осуди, догани, нотації глибоко переживаються і лабільні особистості під дією цих факторів здатні зневіритись. Дійсні в своїй силі втрати, нещастя лабільні підлітки переносять надзвичайно важко, виявляючи схильність до реактивних депресій, важких невротичних зривів;

реакція емансипації у лабільних особистостей виражена досить помірковано. Емансипативна активність виявляється у вигляді коротких спалахів, обумовлених настроєм;

добре знають особливості свого характеру, знаючи свої слабкі сторони: вони не намагаються щось приховати від навколишніх, а пропонують приймати їх такими, які вони є. У відношенні до навколишніх до них проявляють добре розвинену інтуїцію

відразу відчувають, як до них відносяться: байдужо, недоброзичливо, ворожо. Відповідне відношення виникає негайно і відсутні спроби його приховати.

АСТЕНО-НЕВРОТИЧНИЙ ТИП

У особистостей астено-невротичного типу з дитинства проявляються ознаки невропатії (неспокійний сон і поганий апетит, примхливість, лякливість, плаксивість, іноді нічні страхи, нічний енурез, заїкуватість).

головними рисами є підвищена стомлюваність, дратівливість і схильність до іпохондрії. Стомлюваність виявляється в тих видах діяльності, де є розумове навантаження;

помірні фізичні навантаження переносяться спокійно, однак психічні напруги при занятті спортом виявляються нестерпними (наприклад, спортивні змагання);

афект не досягає бурхливого шаленства;

схильність до іпохондрії є типовою рисою: уважно прислухаються до своїх тілесних відчуттів, охоче лікуються, лягають в постіль, піддаються оглядам. Найбільш частим джерелом іпохондричних переживань, особливо у юнаків, стає серце;

не властиві делінквентність, утечі з дому, алкоголізація й інші порушення норми поведінки. Є прагнення до емансипації або тяга до групування з однолітками. В силу астеничності, стомлюваності можуть виявляти роздратування у відношенні до батьків, вихователів, старших;

тягнуться до однолітків, нудьгують без їхньої компанії, але швидко від них стомлюються і шукають відпочинку, самітності або спілкування з близьким другом;

самооцінка залежить від поганого настрою, хворобливого самопочуття, поганого сну вночі - в планах на майбутнє центральне місце займають турботи про власне здоров'я.

СЕНСИТИВНИЙ ТИП

з дитинства виявляється лякливість і боязкість, сором'язливість при сторонніх. У новій обстановці не схильні до легкого спілкування з незнайомими людьми. Все це призводить до замкненості, відгородженості від навколишніх, аутистичних схильностей;

не виявляється властивий шизоїдам ранній інтерес до абстрактних знань, "дитяча енциклопедичність";

до рідних виявляють надзвичайну прихильність, навіть при холодному відношенні або суворій поведінці з їх боку;

відрізняються слухняністю;

школа лякає галасливістю однолітків, шумом, метушнею, суєтою і бійками;

початок пубертатного періоду проходить без особливих ускладнень;

труднощі адаптації частіше виникають у 16-19 років. Саме в цьому віці виступають основні якості сенситивного типу: надзвичайна вразливість і різко виражене почуття власної неповноцінності (П.Б. Ганнушкін, 1964);

реакція емансипації виражена досить слабко;

рано формується почуття відповідальності, високих моральних і етичних вимог як до навколишніх, так і до самого себе;

почуття власної неповноцінності потребує гіперкомпенсації - сенситивні підлітки проявляють здібності до лідерства. Їх висувають керівники груп за їх слухняність і старанність. Однак їх вистачає лише на те, щоб з великою відповідальністю виконувати формальну сторону дорученої їм функції, а неформальне лідерство в таких групах дістається іншим. Намір позбутися боязкості і слабої волі штовхає на заняття силовими видами спорту (боротьбою, боксом, гантельною гімнастикою тощо);

розбірливі у виборі приятелів, надають перевагу одному близькому другу, вірні в дружбі. Люблять мати більш старших за віком друзів;

не мають схильності до алкоголю, вживання наркотиків, делінквентної поведінки, навіть не курять;

самооцінка сенситивних особистостей відрізняється досить високим рівнем об'єктивності;

слабкою ланкою сенситивного типу є залежність від відношення до них з боку навколишніх. Нестерпним для них є глузування, підозра в непорядних вчинках, несправедливі обвинувачення, "тінь на репутацію”.

ПСИХОСТЕНІЧНИЙ ТИП

Психастенічні прояви в дитинстві незначні й обмежуються боязкістю, лякливістю, моторною незручністю, схильністю до логічності і ранніх "інтелектуальних інтересів";

вже в дитячому віці виявляються фобії - страх незнайомих людей, нових предметів, темряви, клаустрофобія;

критичним періодом є початкова школа, коли безтурботне дитинство змінюється першими вимогами до почуття відповідальності. Це один із самих чуттєвих ударів для психастенічного характеру;

головними рисами психастенічного типу в підлітковому віці є нерішучість і схильність до розсудливості, тривожність, прагнення до самоаналізу і легкість утворення обсесій (нав'язливих страхів, побоювань, дій, ритуалів, думок, уявлень);

характерні тривожність та спрямованість не майбутнє;

у них особливо характерною є тривога за рідних;

захистом від постійної тривоги за майбутнє стають спеціально вигадані прикмети і ритуали;

нерішучість і розсудливість проявляються водночас (сильні на словах, але не в діях);

властива реакція гіперкомпенсації щодо своєї нерішучості і схильності до сумнівів;

схильність до самоаналізу поширюється на міркування з приводу мотивів своїх вчинків і дій, виявляється в компанії у своїх відчуттях і переживаннях;