Особливості агресивної поведінки курсантів та працівників міліції

Розгляд основних особливостей агресивної поведінки курсантів та працівників міліції. Характеристика та аналіз видів агресивності по З. Фрейду: імпульсна жорстокість, садизм, деструктивність. Фізична агресія як результат підвищення соціального контролю.

Рубрика Психология
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 26.12.2012
Размер файла 192,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

3. Практика українських правоохоронців є такою, що в більшості випадків існує значний часовий лаг поміж фізичним затриманням та юридичним визначенням цього акту. Саме тут виникає так звана «яма невизначеності», куди, образно кажучи, доволі часто потрапляють затримані, і де людина втрачає свій звичний статус, але не набуває нового, передбаченого КПК України. Цими обставинами вміло користуються недобросовісні оперативники й слідчі, які умисно створюють цю «яму», не реєструючи затриманого протягом кількох годин або й доби. Саме на цей період припадає левова частка неправомірних дій з боку працівників міліції: відбувається інтенсивна психічна й фізична обробка затриманих з використанням знарядь катування. Усупереч закону, у багатьох випадках реєстрація так і не відбувається, після зриву «оперативних планів» або за згодою затриманих платити данину, останніх відпускають додому. Отже, рішуча боротьба за дотримання «букви закону», ліквідація самої можливості існування «ями невизначеності», у тому числі складання протоколу безпосередньо під час затримання з врученням копій затриманому і прокурору, як того вимагає КПК України, реєстрація затриманого у відповідних журналах органів міліції - усе це є важливими засобами боротьби з протизаконним насильством у правоохоронних органах.

4. Суттєво порушуються вимоги закону і в питаннях розміщення затриманих, яких надто часто допровадять не до ізоляторів тимчасового тримання, а до непередбачених для цього приміщень, де з порушенням процесуальних норм здійснюють допит. В абсолютній більшості випадків норма, згідно з якою затриманого треба помістити протягом трьох годин до ІТТ або СІЗО, порушується. За даним опитуванням - на прикладах респондентів, які затримувалися і перебували на досудовому слідстві, - встановлена норма виконувалася лише у 16% випадків. Але фактично така ж за обсягом частка респондентів свідчить, що їх тримали у підрозділах міліції понад три доби. Такі порушення створюють сприятливі умови для протизаконного насильства, оскільки особа не проходить медичного обстеження, їй не надаються передбачені законом права щодо власного захисту.

5. Різні форми фізичного й психічного насильства широко застосовуються для «вибивання» зізнання слідчим апаратом. Більше половини опитаних вказують на те, що під час слідства їх били руками або ногами. 13% - вказали на застосування проти них тортур з використанням спецзасобів та особливих прийомів (надягання протигазів, поліетиленових пакутів, застосування електроструму тощо). Поряд з цим використовуються різні методи психічного насильства, серед яких найбільш небезпечним є позбавлення сну, що на собі зазнали 34% опитаних, яких було свого часу попередньо ув'язнено.

6. Дослідження доводить, що вірогідність протизаконного застосування насильства корелюється з кількома чинниками. По-перше, важливу роль відіграє основний соціальний статус затриманого. Чим нижчим він є, на думку оперативників, тим вони почуваються вільнішими, отже, значно зростає вірогідність насильства. По-друге, є кілька психологічних типів оперативників і слідчих. На цій шкалі крайні позиції займають особи зі стійкими професійними деформаціями та особи із садистичними нахилами. Зазначені категорії сприймають побиття затриманих та знущання над ними як рутинну річ та невід'ємну рису власної професії або як засіб задоволення темних боків власної психіки. По-третє, негативну роль відіграють «спеціальні» обставини: чиєсь замовлення, мотиви помсти, тиск з боку начальства із вимогою за будь-яку ціну швидко розкрити злочин, вимагання хабара або примус платити данину.

Результати широкомасштабних соціологічних опитувань у п'яти регіонах, які структурно репрезентують населення України, свідчать:

1. Практика протизаконного насильства в діяльності української міліції є дуже поширеною, 7% опитаних випробували його на собі, причому 3,3% респондентів постраждали від протизаконного насильства протягом останнього року. За приблизними оцінками (у перерахунку до всього дорослого населення України) кількість потерпілих від протизаконного насильства з боку працівників міліції протягом останнього року може складати 1 млн. 241 тис. осіб. У найближчому оточенні кожного десятого опитаного є як мінімум одна людина, яка потерпіла від насильства.

2. Соціальні уявлення різних груп населення адекватно відбивають картину значної поширеності цієї практики. 61% респондентів вважають практику тортур і протизаконного насильства поширеною або значно поширеною, 14% - не поширеною або дуже рідкою, чверть опитаних не змогли визначитися з чіткою відповіддю.

3. Майже половина опитаних виправдовують застосування протизаконного насильства в деяких рідкісних випадках або стосовно певних груп чи категорій затриманих, але в жодній мірі не для поліпшення показників діяльності міліції. Друга половина опитаних вважають протизаконне насильство недопустимим у діяльності міліції.

4. Протизаконне насильство не розглядається населенням серед головних вад у роботі міліції. Навіть тяганина та бюрократизм здається населенню більш значною вадою, ніж протизаконне насильство та тортури.

Вивчення громадської думки за допомогою якісних методів, зокрема, фокус-групові інтерв'ю з «експертами», дозволили зробити ряд висновків стосовно особливостей формування ставлення суспільства до застосування міліцією протизаконного насильства та значення громадської думки для попередження цього явища:

1. Соціальні уявлення про допустимість протизаконного насильства у діяльності міліції формуються в українському суспільстві під впливом двох чинників - побоювань як злочинності, так і самої міліції. При цьому населення не обманюється щодо нинішнього, далеко не благополучного стану справ у міліції та її низьких можливостей законними способами протистояти злочинності. Крім того, люди ясно усвідомлювали, що мало хто з представників влади, тих, хто може вплинути на міліцію, щиро зацікавлений у позитивних змінах у ній, а не просто в маскуванні вад і проблем, приховуванні зловживань владою й корупції, блокуванні обнародування правдивих громадських оцінок роботи міліції. Переважна більшість населення були переконані, що викорінити протизаконне насильство в діяльності міліції протягом найближчих років не вдасться. Напевно, саме тому населення мовчазно погодилося з такими протизаконними формами роботи міліції як з даністю, яку можна тільки приймати, виправдовуючи, або тихцем не приймати, але вплинути на неї жодним чином не можна.

2. Побоювання злочинності з одного боку, відсутність можливості вплинути на діяльність міліції, усвідомлення свого безсилля і неможливості вирішити проблему протизаконного насильства - з другого, надмірна жорстокість самого суспільства, що переживає болючі для людей трансформації, з третього, - усе це створило ситуацію, коли половина населення допускає і виправдовує застосування міліцією протизаконного насильства у виняткових випадках і щодо деяких груп або категорій людей. При цьому для збереження психологічно комфортного стану люди намагаються не думати про ті безневинні жертви, які можуть постраждати, потрапивши у жорна розкриття і розслідування злочинів. Люди (особливо ті, у кого серед близьких немає тих, хто найчастіше стає жертвою протизаконного насильства з боку міліції) витісняють зі своєї свідомості думки про такі жертви боротьби зі злочинністю заради власної безпеки, культивуючи і підтримуючи у своїй свідомості ілюзії, міфи, чутки, що допомагають «не бачити» або виправдовувати страждання людей. Таким чином, при розумінні проблеми протизаконного насильства у діяльності міліції емоції та побоювання у значної частини населення домінують над раціональністю.

3. За такої ситуації саме суспільство не протидіє процвітанню практики протизаконного насильства, не стримує її, а часом навіть створює благодатний ґрунт для її розвитку. Попри достатню сформованість соціальних уявлень про протизаконне насильство в діяльності міліції та часті обговорення цієї теми в міжособистісному спілкуванні, більш-менш послідовної громадської думки з цієї проблеми все-таки не існує. Громадська думка у її сучасному розумінні є діалогом суб'єктів, які складають громадянське суспільство, з носіями влади на предмет способів вирішення якоїсь суспільно значимої проблеми. Саме такої громадської думки стосовно протизаконного насильства поки що не існує в Україні, оскільки:

не сформований сильний, впливовий і здатний бути почутим суб'єкт такої суспільної думки;

люди не вірять у серйозні позитивні зміни в діяльності міліції;

проблема не усвідомлюється як суспільно значуща в першу чергу тому, що справжню суспільну значущість вона здобуває під час суспільних дискусій, спрямованих на пошук оптимальних і найбільш прийнятних способів вирішення цієї проблеми;

немає можливостей та інституціалізованих каналів діалогу громадськості з владою з приводу проблеми протизаконного насильства;

громадська думка не могла бути сприйнятою владою, зокрема, через нездоланний розрив між цінностями, способом життя і думками представників влади і звичайних громадян.

4. Спільні соціальні уявлення, які створюються під час комунікації на основі спільності соціальних позицій та інтересів, формують соціальні групи, додають їм згуртованості. Стосовно протизаконного насильства у діяльності міліції комунікація сприяє згуртованості звичайних громадян не «задля вирішення проблеми», а «проти влади і, зокрема, міліції» та «для передачі людського досвіду стосовно того, що можна очікувати від міліції та як себе убезпечити від насильства». Така ситуація, яка кожного дня збільшує розрив між владою і громадянами, є дуже небезпечною для майбутнього української держави та суспільства.

5. Проблема протизаконного насильства не є внутрішньою проблемою діяльності органів внутрішніх справ. Якими б щирими та рішучими не були спроби керівництва ОВС викорінити протизаконне насильство у діяльності міліції, ця проблема навряд чи може бути вирішена без формування у громадській думці одностайного неприйняття та вкрай негативної оцінки таких методів розкриття та розслідування злочинів, без поєднання зусиль населення та тих працівників міліції, хто насправді бажає очистити свої лави й покращити роботу міліції, у наглядових радах, громадських комітетах тощо. Саме для цього треба розробити та провести інформаційну кампанію, яка має базуватися на найсучасніших світових соціальних технологіях формування громадської думки та залучення громадськості, що адаптовані до українських реалій.

Аналіз правових та інституціональних засад попередження тортур на міжнародному, європейському та національному рівні дозволив запропонувати для виправлення ситуації такі заходи:

1. Слід погодитися з тими вченими, які вважають, що катування не є злочином проти здоров'я особи, а саме так його тлумачить національний законодавець, розмістивши ст. 127 в розділі II «Злочини проти життя та здоров'я особи» КК України. Так, А. Савченко зазначає, що «катування є злочином проти системи правосуддя (оскільки катування здійснюються під час допиту, утримання під вартою, арешту або тюремного ув'язнення)». Тому доцільним було б перенести ст. 127 до розділу VІІІ КК України «Злочини проти правосуддя», виклавши її в нової редакції.

2. Вважаємо за необхідне визначити суб'єкта вчинення катувань. У чинному КК України встановлено, що катування може бути вчинене будь-яким суб'єктом. Необхідно виділити спеціальний суб'єкт - державних службових осіб, або за їх участю. Тим більше, що у ст. 1 Конвенції ООН 1984 р. визначено, що суб'єктами можуть бути державні особи або інші посадові особи в офіційній якості. Відповідальність передбачається й у тому разі, коли вказаними особами не здійснюються конкретні дії, але має місце з їх боку підбурювання, мовчазна згода або обізнаність.

3. Катування слід розглядати не як тяжкий, як це передбачено чинним КК України, а як особливо тяжкий злочин, одне з найбрутальніших порушень прав людини. Саме тому необхідно посилити ступінь покарання за здійснення цього злочину.

4. Більше уваги необхідно приділити імплементації в Україні положень ст. 10 Конвенції ООН проти катувань, жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність людини видів поводження та покарання, в якій проголошується: кожна держава-учасниця забезпечує, щоб навчальні матеріали та інформація відносно заборони катувань у повній мірі включалася до навчальних програм підготовки персоналу правозахисних органів, громадського (цивільного) або військового медичного персоналу, державних посадових та інших осіб, які можуть мати стосунок до утримання під вартою й допиту осіб, що підлягають будь-якій формі арешту, затриманню або ув'язненню.

З цієї метою слід внести пропозиції щодо збільшення уваги до проблеми заборони катувань у навчальних програмах підготовки фахівців правоохоронних органів та при перепідготовці й підвищенні кваліфікації співробітників ОВС.

5. Суттєвою проблемою є відсутність знань та інформації у багатьох людей про те, якими правами та процесуальними гарантіями вони можуть користуватися під час та після затримання. Тому важливим напрямком є інформаційна політика, яка передбачала б розповсюдження інформації з осудом фактів тортур та жорстокого поводження, а також навчання правовим засобам попередження таких явищ і боротьбі з ними.

6. На думку багатьох українських правознавців, механізмом, який би міг реально та результативно обмежити порочну практику зневаги до основних конституційних прав людини та брутального порушення конституційних засад правосуддя, є належним чином закріплені правила допустимості доказів, які слугуватимуть категоричним зверненням до суддів «відбраковувати» доказовий матеріал, одержаний усупереч встановленим у цих правилах вимогам. У зв'язку з цим судам під час розгляду кожної справи необхідно перевіряти, чи були докази, якими органи досудового слідства обґрунтовують висновки про винуватість особи у вчиненні злочину, одержані відповідно до норм КПК України. Якщо буде встановлено, що ті чи інші докази були одержані незаконним шляхом, суди повинні визнавати їх недопустимими і не враховувати при обґрунтуванні обвинувачення у вироку.

Аналіз існуючої системи профілактики протизаконного насильства і негуманного поводження з громадянами в ОВС став підставою для формулювання наступних пропозицій:

1. Керуючись положеннями Закону України «Про демократичний цивільний контроль над воєнною організацією і правоохоронними органами держави», вважаємо за необхідне забезпечити якнайшвидше впровадження такої форми громадського контролю, як створення спеціальних наглядових комісій із розгляду скарг громадян на дії посадових осіб міліції. Враховуючи міжнародний досвід, пропонується створити такі комісії як незалежний орган у складі муніципалітетів, що мають повноваження на перегляд результатів службових розслідувань та право на їх опротестування в органах прокуратури. Формувати комісії слід з представників місцевих органів самоврядування, громадських організацій, правоохоронних органів, засобів масової інформації, цивільних спеціалістів.

2. Для вдосконалення форм взаємодії міліції з населенням та підвищення рівня громадського контролю запровадити:

- присутність у чергових частинах представників правозахисних організацій як незалежних спостерігачів;

- обладнання чергових частин засобами відеоконтролю для фіксації усіх осіб, що прибувають у приміщення підрозділу;

- створення на постійній основі в кожній області мобільних груп з моніторингу дотримання конституційних прав і свобод громадян у діяльності органів внутрішніх справ.

3. Як один із максимально ефективних засобів превенції правопорушень серед особового складу рекомендується організацію спеціальних курсів навчання з питань дотримання прав людини для різних категорій працівників міліції. На окрему увагу заслуговує обов'язкове проходження такого навчання керівниками всіх ланок та підрозділів. Успішність навчання має бути одним із критеріїв, що враховується під час призначення на посади в органи внутрішніх справ.

4. Для призначення осіб на посади керівників підрозділів міліції запровадити відбірково-атестаційні комісії у складі представників ОВС, місцевих органів влади, представників громадськості. Додатково розробити програму та процедуру атестаційних іспитів, які мають складатися з низки письмових завдань, психологічного тестування, співбесіди з розгляду проблемних оперативних ситуацій.

5. Вжити невідкладних заходів щодо правового, процесуального та організаційно-управлінського забезпечення таких прав затриманої особи, як право негайного доступу до адвоката та лікаря, право постати перед судом або прокурором у найкоротший термін після затримання.

Отже, протизаконне насильство в органах міліції - багатогранний соціокультурний феномен, який має розгалужене коріння причин та дуже негативні наслідки для суспільства. Ця проблема є складною, але вона потребує негайного вирішення. Інакше тріада відносин держава - поліція - людина ризикує перетворитися у «бермудський трикутник», у якому, разом з правами людини, зникають надії на благополучне життя у справедливій правовій державі [39].

2.Особливості прояву агресії у працівників ОВС

2.1 Загальна характеристика груп досліджуваних та методів дослідження

У дослідженні брали участь 100 чоловік, з них 50 курсантів 4 курсу ХНУВС та 50 працівників Харківського міського управління ГУМВС України в Харківській області, серед яких 25 працівників патрульно-постової служби (ППСМ), віком від 20 до 40 років, та 25 працівників сектору карного розшуку, віком від 22 до 40 років, серед яких всі чоловіки.

Об'єктом даного дослідження виступає поведінка.

Предметом - агресивна поведінка.

Метою даного дослідження є вивчення особливостей агресивної поведінки курсантів та працівників міліції.

Для досягнення мети дослідження були поставлені наступні завдання:

1) Визначити особливості агресивної поведінки курсантів та працівників міліції;

2) Вивчити особливості комунікативної агресивності курсантів та працівників міліції

Метод дослідження: здійснення емпіричного дослідження із застосуванням діагностичних методик:

1) Тест «Руки» Вагнера.

2) Методика дослідження агресивності особистості «Діагностика показників і форм агресії А. Басса і А. Дарки».

3) Визначення інтегральних форм комунікативної агресивності (В.В.Бойко).

4) Математико-статистичні методи, які здійснюються на принципах порівняльного аналізу в навчальному дослідженні (t-критерії Ст'юдента, ц-критерій Фішера).

Методика дослідження агресивності особистості «Діагностика показників і форм агресії А. Басса й А. Дарки»

Створений американськими психологами А. Бассом і А. Дарки в 1957 р. однойменний опитувач, - одна з найбільше часто застосовуваних методик для дослідження рівня агресивності.

Опитувальник А. Басса - А. Дарки дозволяє визначити наступні види агресії:

1. Фізична агресія (напад) - використання фізичної сили проти іншої особи.

2. Непряма агресія - у цій шкалі під терміном розуміють як агресію, яка манівцем спрямована на інша особу, - злісні плітки, жарти, так і агресію, яка ні на кого не спрямована, - вибух люті, що проявляється в лементі, тупанні ногами, биття куркулями по столу і т.д. Ці вибухи характеризуються відсутністю спрямованості й невпорядкованістю.

3. Схильність до роздратування - готовність ( при найменшім порушенні) до прояву запальності, різкості, брутальності.

4. Негативізм - опозиційна форма поведінки, спрямована звичайно проти авторитету або керівництва; ця поведінка може наростати від пасивного опору до активної боротьби проти звичаїв, що встановилися, і законів.

5. Образа - заздрість або ненависть до навколишнім, обумовлені почуттям гіркоти, гніву на увесь світ за дійсні або уявні страждання.

6. Підозрілість - недовіра й обережність стосовно людей, засновані на переконанні, що навколишні мають намір заподіяти шкода.

7. Вербальна агресія - вираження негативних почуттів як через форму (лемент, вереск), так і через зміст словесних відповідей (погроза, проклін, лайка).

8. Почуття провини - ця шкала виражає можливе переконання людини в тому, що він - поганий, надходить зло й свідчить про наявність у нього каяттів совісті.

Для визначення особливостей прояву агресивної поведінки у курсантів і працівників ОВС в нашому дослідженні була використана проективна методика дослідження особистості - Тест «Руки».

Стімульний матеріал складається з дев'яти стандартних зображень кистей рук і однієї порожньої картки. Десять карток пред'являються обстежуваному в певній послідовності в конкретній фіксованій позиції з наступною інструкцією: «що, на вашу думку, робить ця рука?».

Якщо обстежуваний утрудняє з відповіддю, йому пропонується наступне питання: «що, як Ви думаєте, робить людина, якій належить ця рука? Назвіть всі варіанти, які Ви можете представити?».

Десята карта (порожня) пред'являється з інструкцією: «спочатку уявіть собі яку-небудь руку, а потім опишіть ті дії, які вона може виконувати».

Будь-які відповіді зустрічаються схвальною підтримкою. У разі неточної або двозначної відповіді людини просять пояснити його зміст. При цьому необхідно уникати нав'язування яких-небудь специфічних відповідей.

Картку дозволяється повертати і тримати при відповіді в будь-якій позиції, вибраній в будь-якій позиції, вибраній обстежуваним. Наголошується латентний час реакції на картки стимульного набору, що пред'являються.

Обробка результатів.

Підраховується загальна кількість відповідей, даних обстежуваним. Здійснюється формалізація відповідей обстежуваного через віднесення кожної відповіді до однієї з 14 оцінних категорій. Підраховується загальна кількість відповідей кожної категорії.

1. Агресія (Agg) - ця категорія включає відповіді, в яких рука сприймається як домінуюча, пануюча, наносяча пошкодження, нападаюча або активно хапаюча іншу людину або який або об'єкт. Несвідома мета «Agg» поведінки - покарання і спокутування.

2. Директивність (Dir) - ця категорія включає відповіді, в яких рука сприймається як керівна, направляюча, управляюча, перечащая, що заважає або якимсь іншим способом активно впливаюча на іншу людину. Сюди ж потрапляють відповіді, в яких рука здається направленою на комунікацію, але ця спрямованість є вторинною по відношенню до наміру активно впливати на поведінку іншої людини (читання проповідей, нотацій).

3. Афектація (Aff) - ця категорія включає відповіді, в яких рука сприймається як виражаюча прихильність, любов, емоційне позитивне, доброзичливе відношення до інших. До цієї категорії відносяться відповіді, в яких рука пропонує дружбу або допомогу іншим. До цієї категорії відносяться відповіді, в яких рука пропонує допомогу або дружбу іншим.

4. Комунікація (Com) - до цієї категорії відносяться відповіді, в яких рука спілкується або намагається спілкуватися з кимось. При цьому спілкування пов'язано з відчуттям рівності або підлеглості спілкується по відношенню до тієї особи, з якою він спілкується. В цих відповідях абсолютно очевидно, що коммуникатор потребує зворотного зв'язку і ухвалення, хоче бути понятим своєю аудиторією, хоче поділитися інформацією. Умовно цей показник можна назвати показником «ділового» спілкування, тоді як попередню категорію «Aff» - показником «модальністного» або «емоційного» спілкування.

5. Залежність (Dep) - до цієї категорії відносяться відповіді, в яких рука сприймається як шукаюча допомога або підтримку друг їх людей. Можливість вчинити яке або дія залежить в даному випадку від доброзичливого відношення інших людей, від їх бажання допомогти. В цю ж категорію входять відповіді, в яких рука сприймається як що підкоряється іншим.

6. Страх (F) - ця категорія включає відповіді, що відображають страх у відповідь перед ударом, агресією з боку інших людей, в таких відповідях рука може виступати як жертва чиїх - то агресивних проявів або прагне захиститься від фізичних дій і пошкоджень. До категорії «F» відносяться не «істинні» тенденції до дії, а захисні реакції на інших людей.

7. Ексгібіціонізм (Ех) - до цієї категорії відносяться відповіді, в яких рука бере участь в діяльності, зв'язаній розвагами, самовираженням, демонстративністю.

8. Калечность (Crip). Ця категорія включає відповіді, в яких рука сприймається як хвора, покалічена, деформована або якимсь чином пошкоджена. Ці відповіді відображають відчуття фізичної неадекватності: боязнь власної немічності або яких-небудь фізичних недоліків.

9. Опис (Des) - ця категорія включає відповіді, що є фізичним описом руки, при цьому не фіксується і не мається на увазі яка-небудь тенденція до дії і наявність енергії. Рука як би намальована, відбувається опис настрою без проектування тенденції до дії.

10. Напруга (Теn) - до цієї категорії відносяться відповіді, в яких рука затрачує певну енергію, але практично нічого не досягає. Енергія може додаватися для того, щоб підтримати себе. Для цих відповідей характерні переживання тривоги, напруги, дискомфорту.

11. Активні безособові відповіді (Act) - ця категорія включає відповіді, в яких рука сприймається як скоююча яку-небудь дію, виконання якої не вимагає присутності іншої особи. Всі тенденції до безособової дії, в яких рука міняє своє фізичне положення або протидіє силі тяжкості, оцінюється по цій категорії.

12. Пасивні безособові відповіді (Pas) - ця категорія включає відповіді, в яких рука сприймається як скоююча пасивні дії, що не вимагають присутність іншої особи. Безособові дії, в яких рука не міняє свого фізичного положення і не чинить опір силі тяжкості, оцінюється по цій категорії.

13. Галюцинації (Bas) - до цієї категорії відносяться відповіді галюцинаторного, неймовірного, незвичайного змісту. В цих відповідях контури малюнка ігноруються.

14. Відмова від відповіді (Fall) - людина не може дати відповідь на картку.

Стімульний матеріал складається з 9-ти стандартних зображень грон рук і однієї порожньої картки. Десять карток пред'являються обстежуваному в певній послідовності в конкретній фіксованій позиції з наступною інструкцією: «Що, на вашу думку, робить ця рука?».

Якщо обстежуваний утрудняє з відповіддю, йому пропонується наступне питання: «Що, як Ви думаєте, робить людина, якій належить ця рука? Назвіть всі варіанти, які Ви можете представити.»

Десята (порожня) карта пред'являється з інструкцією: «Спочатку уявіть собі яку-небудь руку, а потім опишіть ті дії, які вона може виконувати».

Будь-які відповіді зустрічаються схвальною підтримкою. У разі неточної або двозначної відповіді людини просять пояснити його зміст. При цьому необхідно уникати нав'язування яких-небудь специфічних відповідей.

Курточку дозволяється повертати і тримати при відповіді в будь-якій позиції, вибраній обстежуваним. Наголошується латентний час реакції на картки стимульного набору, що пред'являються.

Підраховується загальна кількість відповідей, даних обстежуваним.

Здійснюється формалізація відповідей обстежуваного через віднесення кожної відповіді до однієї з чотирнадцяти оцінних категорій. Підраховується загальна кількість відповідей кожної категорії.

Підраховується відсоток відповідей кожної категорії по відношенню до загальної кількості відповідей.

Головною детермінантою відкритої агресивної поведінки є недорозвиненість установок соціального співробітництва. Тому, важливо не просто оцінити, скільки у людини відповідей «Agg» + «Dir», а що цьому протистоїть. Відповідно, схильність до відкритої агресивної поведінки оцінюється шляхом порівняння тенденцій, які відображають готовність до агресивної поведінки, та тенденцій, які припускають кооперацію:

I = (Agg + Dir) - (Aff + Com + Dep)

Схильність до відкритої агресивної поведінки підраховується в балах. Якщо I = 0, то можна припустити, що людина схильна до агресії з тими, кого більше знає. Чужі люди ніби «натискають на кнопку» механізму самоконтролю, й людина успішно справляється (контролює) з агресією. З близькими людьми цей контроль слабшає, людина відчуває важкість в підтримці контролю над своєю поведінкою.

Починаючи з I = +1 можна казати про реальну вірогідність прояву агресії, та чим вище бал, тим вище вірогідність відкритої агресивної поведінки.

Якщо I = -1,тоді вірогідність прояву агресії існує, але тільки в багато значущих для людини ситуаціях. Чим більше абсолютна величина «I», тим меньше вірогідність відкритої агресії навіть в особливо значущих ситуаціях.

Визначення інтегральних форм комунікативної агресивності (В.В.Бойко). Методика дозволяє визначити крім тонких форм проявів агресивності й потреба в ній, і ступінь агресивного зараження, і здатність до гальмування, і способи перемикання агресивності.

Методика визначає наступні інтегральні форми комунікативної агресивності:

1. Мимовільність агресії.

2. Нездатність гальмувати агресію.

3. Невміння переключати агресію на діяльність або на істоти.

4. Анонімна агресія.

5. Провокування агресії в оточуючих.

6. Схильність до відображеної агресії.

7. Аутоагресія.

8. Ритуалізація агресії.

9. Задоволення від агресії.

10. Розплата за агресію.

Обробка даних дозволяє вивезти «індекс агресії» з урахуванням 10 параметрів, кожний з яких оцінюється окремо в інтервалі від нуля до п'яти балів. За кожну відповідь, що відповідає ключу, нараховується один бал; чим вища оцінка, тим більше проявляється вимірюваний показник агресивності. Крім того, результати методики дозволяють зробити висновки про зміст мотиваційної сфери дитини, так як вибір способів поведінки з числа звичних для суб'єкта форм реагування пов'язаний з реально діючими смислотвірними мотивами.

Відсутність або дуже низький рівень агресії (від 0 до 8 балів) звичайно свідчить про нещирість відповідей респондента, про його прагнення відповідати соціальній нормі. Такі показники зустрічаються в людей зі зниженою самокритичністю й завищеними домаганнями.

Невисокий рівень агресії (9-20 балів) відзначається в більшості опитуваних. Він звичайно буває обумовлений спонтанною агресією й сполучений з невмінням перемикати агресію на діяльність і неживі об'єкти (у цьому, можливо, немає необхідності).

Середній рівень агресії (21-30 балів) звичайно виражається в спонтанності, деякій анонімності й слабкій здатності до гальмування.

Підвищений рівень агресії (від 31 до 40 балів). До атрибутів, характерним для її середнього рівня, звичайно додаються показники розплати, провокації.

Дуже високий рівень агресії (41 і більше балів) пов'язаний з одержанням задоволення від агресії, перейняттям агресії юрби, провокуванням агресії в навколишніх.

2.2 Особливості прояву агресивності у працівників і курсантів ОВС

Для визначення особливостей прояву агресивної поведінки у працівників і курсантів ОВС в нашому дослідженні була використана проективна методика дослідження особистості - Тест «Руки». Дана методика проводилася індивідуально з кожним курсантом і працівником, що давала можливість в ході діагностики проводити співбесіди для уточнення отриманих даних, а саме вразі нечіткої або двозначної відповіді ми прохали пояснення. В середньому годину на виповнення тесту складав 10-20 хвилин та особливих труднощів у працівників і курсантів з не викликав.

При аналізі отриманих результатів значна увага приділялась 5 категоріям: агресія (Agg), директивність (Dir), афектація (Aff), комунікація (Com) та залежність (Dep). Данії факт можна пояснити тим, що головним детермінантом відкритої агресивної поведінки є недорозвинення установок соціальної співпраці, а не наявність розвинених агресивних тенденцій. Отже, важливо не просте оцінити, скільки у людини відповідей "Agg" + "Dir", а що цьому протистоїть. Відповідно, схильність до відкритої агресивної поведінки оцінювалась шляхом порівняння тенденцій, що відображають готовність до агресивної поведінки, і тенденцій, що припускають кооперацію.

Перш ніж говорити про рівень готовності курсантів і співробітників до відкритої агресивної поведінки, проаналізуємо деякі оцінні категорії (таблиця 2.1)

Таблиця 2.1. Узагальнення інтерпретацій відповідей досліджуваних за тестом «Рука»

Категорії

Працівники, %

Курсанти,%

Р

Агресія

32

8

3,15

0,01

Директивність

18

10

1,16

0,05

Афектація

6

28

3,1

0,01

Комунікація

28

24

0,46

0,05

Залежність

16

30

1,68

0,05

Так, працівники міліції одержали більш високий бал по категорії агресія (32%), ніж курсанти (8%).

Причиною може служити як властива співробітникам особова якість, так і специфіка діяльності ОВС, а саме робота направлена на постійне спілкування з різними категоріями громадян (потерпілими, свідками, підозрюваними, підобліковими тощо), які якщо не проявляють фізичну або вербальну агресію, то знаходяться в безпорадному стані і страху, тобто негативному емоційному стані. Крім того, при проведенні слідчо-оперативних дії, проведенні допиту підозрюваних нерідко працівникам правоохоронних органів доводиться поводитися домінуючим, пануючим, нападаючим для того, щоб вивести з «рівноваги» затриманих і одержати достовірну інформацію. Також важливу роль грає останнім часом імідж співробітника ОВС серед населення.

По категорії директивність спостерігається перевага даного показника серед співробітників правоохоронних органів, а саме: у працівників ОВС ця категорія зустрічається у 18% випадків, тоді як у курсантів- лише у 10%. Причиною такого результату в першу чергу є те, що співробітники ОВС в основному посідають керівні посади (що було згадане раннє), що має на увазі керівництво і управління підлеглими, напрям в потрібне русло роботи або іншим способом активний вплив на особовий склад. Відповіді даної категорії і відображають установку переваги над іншими людьми. Також це може бути пов'язано з їх намірами постійно активно впливати на поведінку інших людей (починаючи з проведенням психопрофілактичних робіт з неповнолітніми, з неблагополучних сімей і закінчуючи роботою з підозрюваними в здійсненні злочину) і підвищену готовність використовувати інших людей в своїх інтересах (а саме в інтересах роботи, наприклад, агентурна робота).

По категорії відповідей комунікація кількість відповідей майже однакова (28% та 24 %). Причиною може служити те, що з часом роботи, яка спричиняє за собою розширення круга контактів, зв'язків, розвиваються і комунікативні здібності людини, співробітники з часом переходять від «модальнісного» або «емоційного» спілкування на «ділове». Крім того, необхідно відзначити, що одними з необхідних особових здібностей співробітників ОВС (особливо для оперативних працівників) є комунікативні здібності, що приводить до встановлення контакту з будь-якою людиною і отримання необхідної інформації.

Незначність відповідей категорії афектація серед працівників ОВС вказує на певний формалізм у взаємостосунках, відсутність «здорової упередженості», що і вимагалося ще раз підтвердити наше припущення.

Однієї з останніх оцінних категорій, яка є складовою в прогнозі відкритої агресивної поведінки, є залежність. Курсанти у 30 % випадків продемонстрували цю якість. Працівники міліції - у 16%. Причиною може служити по-перше система ОВС, оскільки це військова організація і підкорення вищестоящому керівництво є невід'ємною частиною діяльності, крім того підтримка з боку своїх же колег по роботі проста необхідна навіть найдосвідченішому співробітнику. Те що цей показник у курсантів виявився вищим, ніж у працівників є цілком закономірним, бо це пояснюється обмеженням особистісного простору, постійністю, одноманітністю та щільністю взаємодії курсантів в умовах казарменого побуту.

Дані таблиці 2.1 знайшли своє відображення у рисунку 2.1.

Рис. 2.1. Особливості прояву агресивної поведінки у курсантів і працівників ОВС

Проаналізувавши кожний оцінний критерій по трьох досліджуваних групах, подивимося на рівень схильності до відкритої агресивної поведінки у співробітників і курсантів (таблиця 2.2).

Таблиця 2.2. Порівняльна характеристика (в балах) схильності до відкритої агресивної поведінки працівників ОВС і цивільного населення

Критерій

Працівники ОВС

Курсанти

t

Р

I

0

-1

1,72

-

де: I - схильність до відкритої агресивної поведінки;

t - вираз різниці між порівнюваними величинами;

р - рівень погрішності.

Таким чином, можна припустити, що вірогідність прояву агресії серед курсантів існує, але тільки в багато значущих для них ситуаціях, які у свою чергу, для кожної особи індивідуальні (оскільки система цінностей у кожної людини своя). Можна припустити, що досліджувані працівники ОВС схильні до агресії з тими, кого більше знають, тобто з незнайомими людьми вони контролюють свою агресію, але з близькими людьми цей контроль слабшає, в результаті людина випробовує складнощі в підтримці контролю над своєю поведінкою. Проте вищенаведене порівняння базувалася на балах, для більш достовірного результату застосували один з методів математичної обробки - t-критерий Стьюдента (таблиця 2.2). Далі для реалізації поставлених в дослідженні завдань опрацьовано результати, які було отримано внаслідок тестування досліджуваних за допомогою тесту Басса-Дарки. Тест направлений на виявлення ведучих праявів агресивної поведінки. Результати дослідження за даною методикою представлені в таблиці 2.3 та рисунку 2.2.

Таблиця 2.3. Особливості прояву агресивної поведінки курсантами і працівниками органів внутрішніх справ за результатами методики Басса-Дарки (%)

Форми прояву агресивності

Працівники ОВС

Курсанти

Р

1

Фізична агресія

17,1

14,8

0.25

-

2

Непряма агресія

68,6

48,1

1,6

0,05

3

Роздратування

14,3

22,2

0.81

-

4

Негативізм

31,4

7,4

2,36

0,01

5

Образа

2,9

3,7

0.21

-

6

Підозрілість

17,1

14,

0.25

-

7

Вербальна агресія

37,1

7,4

3

0,01

8

Почуття провини

2,9

7,4

0.73

-

Дивлячись на результати, які вказано в таблиці 2.3 ми бачимо, що між досліджуваними нами групами виявлені достовірні відмінності за двома факторами, а також бачимо що результати співставлення результатів за шкалою фізичної агресі, роздратування, образа, підозрілість, почуття провини знаходяться в зоні невизначеності. Отже між працівниками міліції та курсантами є статистично значимі достовірні відмінності за показниками шкали негативізму (р?0.01).Такі результати не є дивними, адже працівники ОВС, в значно більшій мірі, ніж курсанти стикаються при виконанні повсякденних завдань з негативними емоціями, агресивною поведінкою правопорушників у свій бік, що призводить до виникнення негативного емоційного стану, роздратування та критики ситуації яка склалася. Можна зробити висновок, що працівники міліції при виникненні конфліктних ситуацій в більш активно вступають в оборону своїх позицій та надають перевагу наступальній позиції вирішення проблем. Також слід звернути увагу на те, що працівники ОВС проявляють високі показники за шкалою вербальної агресії, дивлячись на результати таблиці 2.3 ми бачимо, що існують статистично значущі відмінності між двома вибірками (р?0.01). Такий результат, на нашу думку, викликаний специфікою завдань, які виконують працівники міліції. Порівнюючи умови служби, тривалість робочого дня, завдання які ставляться перед працівниками ОВС можна зробити висновок, що службова діяльність вимагає від них набагато більше вмінь та навиків, витримки, та професіоналізму. Не всім вистачає терпіння та витривалості стримувати в собі негативні емоції та незадоволення умовами праці та неймовірно складними завданнями. Також бачимо і те що результати за шкалою непрямої агресії знаходяться в зоні невизначеності (р?0.05). Можливо при іншій кількості досліджуваних було б видно або статистично значимі або не значимі відмінності між вибірками.

Важливими показниками агресивності у курсантів є «роздратування» і «непряма агресія» як наслідок одноманітних взаємин і як реакція на авторитарний стиль управління деяких командирів, використання ними у вихованні системи додаткових обмежень. Збільшується непряма агресія як результат соціалізації агресивних проявів, а також «фізична агресія» як результат зниження соціального контролю.

Рис.2.2.Особливості прояву агресивної поведінки укурсантів і працівників ОВС за методикою Басса-Дарки

І-Фізична агресія, ІІ - Непряма агресія, ІІІ - Роздратування, ІV-Негативізм,

V-Образа, VI - Підозрілість, VII - Вербальна агресія, VIII - Почуття провини

Таким чіном, провідне місце в агресивному поведінковому патерні посідає непряма агресія, далі йде вербальна. Особливістю вербальної та непрямої агресії є те, що їх прояви характеризуються тенденцією до постійного зростання, що пов'язано з процесом соціалізації та особливостями соціокультурного середовища.

Фізична агресія дещо зменшена, що є результатом підвищення соціального контролю. В умовах сформованості особистісних норм майбутніх офіцерів і дійсних працівників ОВС, широкої професіоналізації і зменшення соціальної депривації, знижуються показники агресивності - такі, як «образа», «підозра», «почуття провини».

2.3 Визначення інтегральних форм комунікативної агресивності курсантів і працівників ОВС

Вивчення особливостей комуникативної агресії у курсантів і працівників ОВС дозволило виділити чотири рівні її прояву: низький, невисокий, середній та підвищений. Однак домінуючим виявився низький рівень (див.табл. 2.4 і рис. 2.3).

Таблиця 2.4. Особливості комунікативної агресивності працівників ОВС по методиці В.В.Бойко (%)

Рівні комунікативної агресивності

Працівники ОВС

Курсанти

ц

Р

Низький

42

40

0,2

-

Невисокий

14

16

0,3

-

Середній

20

22

0,2

-

Підвищений

14

12

0,3

-

Високий

10

10

-

-

По результатам таблиці 3.4 ми можемо бачити, що як і у курсантів, так і у працівників ОВС найбільш виражені показники по низькому рівню комунікативної агресивності (42% і 40% відповідно). Але й спостерігається у і середній рівень комунікативної агресії - 20 % і 22%. Можливо припустити, що працівники і курсанти ОВС виражають агресію в соціально прийнятних формах.

Рис. 2.3.Рівні прояву комуникативної агресивності.

І-Низький рівень агресії, ІІ - Невисокий рівень агресії, ІІІ -Середній рівень агресії,

ІV-Підвищенний рівень агресії, V- Високийрівень агресії.

Таким чином вивчення особливостей комуникативної агресивності у працівників і курсантів ОВС дозволило виділити 5 рівнів її прояву: низький, невисокий, середній, підвищенний та високий . Однак домінуючим виявився низький рівень.

Висновки

В даний час термін «агресія» вживається надзвичайно широко. Даний феномен пов'язують і з негативними емоціями (наприклад, гнівом), і з негативними мотивами (наприклад, прагненням нашкодити), а також з негативними установками (наприклад, расовими упередженнями) і руйнівними діями. У психології під агресією розуміють тенденцію (прагнення), що виявляється в реальній поведінці чи фантазуванні, з метою підкорити собі інших або домінувати над ними.

Існує дві полярних точки зору на проблему джерел агресивності.

1. Агресія є щось уроджене, біологічно обумовлене, існує у формі потягу, інстинкту. Отже, агресивність як форма прояву активності споконвічно притаманна організму і передається в спадщину. Людині дані від народження як мотивація, так і форма реакцій. Основні теорії, які підтримують цю точку зору: а) фрейдизм і теорія катарсису. За 3. Фрейдом, агресія -- ірраціональна ворожість, властива природі людини. Однак, як з'ясували вчені, успадковується не властивість, а схильність реагувати певним чином; б) такий науковий напрямок, як «соціальна етологія»; його представники стверджують, що агресія -- не що інше як атавізм, успадкований від тварин інстинкт; в) нейрофізіологічна концепція.

2. Агресія -- результат научіння, виховання, єдине її джерело -- зовнішні умови. Теорії, що підтримують цю точку зору: а) агресія є реакцією на фрустрацію (Е. Аронсон та ін.). б) необіхевіористи (Дж. Міллер, Дж. Доллард) пов'язують агресію з поведінкою, реакціями на ситуацію; в) теорія соціального научіння (А. Бандурка).

У появі агресивної поведінки беруть участь багато факторів, у тому числі вік, індивідуальні особливості, зовнішні фізичні і соціальні умови. Агресивна поведінка досить звичайне явище для дитячого і підліткового віку. Більш того, у процесі соціалізації особистості агресивна поведінка виконує ряд важливих функцій. У нормі вона звільняє від страху, допомагає відстоювати свої інтереси, захищає від зовнішньої загрози, сприяє адаптації. У зв'язку з цим можна говорити про два види агресії: доброякісно-адаптивну і деструктивно-дезадаптивну.

Формування агресивної поведінки через спостереження можливо при виконанні декількох умов. По-перше, побачене повинно виглядати реально і захоплювати. По-друге, побачене повинно сприйматися саме як агресія. По-третє, агресія переймається, коли глядач ототожнює себе з агресором, а потенційний об'єкт агресії для конкретної особистості асоціюється з жертвою агресії у фільмі. У той час як вплив засобів масової інформації на поведінку особистості залишається не цілком зрозумілим, родина в даний час визнається основним соціальним джерелом формування агресивної поведінки. Форми прояву агресії в родині різноманітні. Це можуть бути пряме фізичне чи сексуальне насильство, холодність, образи, негативні оцінки, пригнічення особистості, емоційне неприйняття дитини.

Можна припустити, що вірогідність прояву агресії серед курсантів існує, але тільки в багато значущих для них ситуаціях, які у свою чергу, для кожної особи індивідуальні (оскільки система цінностей у кожної людини своя). Можна припустити, що досліджувані працівники ОВС схильні до агресії з тими, кого більше знають, тобто з незнайомими людьми вони контролюють свою агресію, але з близькими людьми цей контроль слабшає, в результаті людина випробовує складнощі в підтримці контролю над своєю поведінкою.

Провідне місце в агресивному поведінковому патерні курсантів системи МВС посідає непряма агресія, далі йде вербальна. Особливістю вербальної та непрямої агресії є те, що їх прояви характеризуються тенденцією до постійного зростання, що пов'язано з процесом соціалізації та особливостями соціокультурного середовища.

Фізична агресія дещо зменшена, що є результатом підвищення соціального контролю. В умовах сформованості особистісних норм майбутніх офіцерів і дійсних працівників ОВС, широкої професіоналізації і зменшення соціальної депривації, знижуються показники агресивності - такі, як «образа», «підозра», «почуття провини».

Таким чином вивчення особливостей комуникативної агресивності у працівників і курсантів ОВС дозволило виділити домінуючий низький рівень прояву комуникативної агресивності.

Проте потрібно звернути увагу на те, що в опитувальниках достатню кількість питань носять відкритий характер, тому досліджувані могли з легкістю давати соціально нормативні відповіді.

Практичні рекомендації

З метою оптимізації психолого-педагогічних умов підготовки курсантів у вищих навчальних закладах системи МВС пропонуються рекомендації з профілактики деструктивних проявів агресивності, які передбачають організаційні та виховні заходи як на рівні курсової та університетської ланок, так і на рівні відділів виховної роботи.

У період адаптації курсантів першого курсу повинна бути організована своєчасна психологічна допомога курсантам, які відчувають складнощі у контролі за проявами негативних переживань, демонструють надмірне роздратування та агресивність.

У процесі організації життєдіяльності курсантів на різних етапах підготовки необхідно передбачити можливість зниження умов соціальної депривації як найважливішого фактора підвищення агресивності майбутніх офіцерів.

Список літератури

1.Алфимова, М.Б. Психогенетика агрессивности : учебное пособие / М.Б. Алфимова. - СПб.: Питер, 2003. - 418 с.

2.Алберс М.М. Тенденции развития преступности и уголовной юстиции в Нидерландах// М.М. Аалберс, Х.Г. Ван де Бунт, П.Х. Ван дер Лаан Криминологические исследования в мире. М.:Манускрипт, 1995, 194 с.

3.Тимченко О.В. Аутоагресивна поведінка працівників органів внутрішніх справ України (соціально-психологічні детермінанти виникнення, методи превенції та профілактики) : Автореф. дис. канд. психол. наук: 19.00.06 / О.В. Тимченко; МВС України. Нац. ун-т внутр. справ. -- Х., 2003. -- 18 с. -- укp.

4.Бабушкин А.Н. Современные концепции естествознания Санкт-Петербург Лань 2000г 2. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. М., 1988.2. Бреслав Г.Э. Психологическая коррекция детской и подростковой агрессивности : учеб. пособие для специалистов и дилетантов / Г.Э. Бреслав. - СПб. : Речь, 2004

5.Бандура А. Уолтерс Р. Подростковая агрессия. М., 1999

6.Берковиц, Л. Агрессия. Причины, последствия и контроль : учебное пособие / Л. Берковиц. - СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2004. - 512 с.

7.Бэрон, Р. Агрессия : учебное пособие / Р. Бэрон. - СПб.: Питер, 2003. - 464 с.

8.Базыма Б.А.- Психология агрессивного поведения // власть и насилие//. - Х, : УВД,- 1997,- с. 134-146.

9.Бютнер, К. Жить с агрессивными детьми : учебное пособие / К. Бютнер. - М.: Педагогика, 2005. - 241 с.

10.Бутовская М.Л. Агрессия и примирение как проявление социальности у приматов и человека //Общественные науки и современность. ? 1998. ? №6. ? С.149-160.

11.Гришина Н.В. Если возникает конфликт: Психология управления. - Л.,1983, - с. 49-57.

12.Губарєва О.С. Стадії розвитку професійної компетентності працівників ОВС. // Наше право. - 2005. - № 3. - С. 34-39.

13.Дмитриев А. В., Запрудский Ю. Г., Казимирчук В. П. Основы конфликтологии: Учеб. Пособие. - М.: Юрист, 1997 - с.200-209.

14.Дьяченко М.И., Кандыбович Л.А. Психологический словарь-справочник. - Мн.: Харвест, 2001. - 576 с.

15.Заваржин, С.А. Агрессивные фантазии в детском и подростковом возрасте : учебное пособие / С.А. Заваржин. - Харьков, 2004. - 204 с. - 213 с. .

16.Ильин Е.П. Дифференциальная психофизиология мужчины и женщины : учебное пособие / Е.П. Ильин. - СПб.: Питер, 2003. - 544 с.

17.Исаенко О.С. Современные исследования агрессии: проблема метапозиции и метаязыка //Наука і освіта, 2004. ? №8-9. ? С.90?93.

18.Каган, В.Е. Когнитивные и эмоциональные аспекты гендерных установок у детей 3-7 лет [ : учебное пособие / В.Е. Каган. - М.: Просвещение, 2003. - 305 с12 Каширская, И.К. Социально-психологический анализ основных источников информации и процесс гендерной социализации] : учебное пособие / И.К. Каширская. - СПб.: Питер, 2003. - 262 с

19.Клецина И.С. Гендерная социализация : учебное пособие /И.С. Клецина. - СПб.: Питер, 2006. - 334 с. -

20.Козырева Е.В. Влияние маскулинности - фемининности на проявление ауто- и гетероагрессии: учебное пособие /Е.В. Козырева. - СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2007. - 302 с.


Подобные документы

  • Визначення особливостей прояву агресії та конфліктності серед курсантів та працівників ДАІ. Дослідження проблеми конфліктів, емоційних станів та агресивності. Характеристика теорії когнітивної моделі агресивної поведінки та стилів вирішення конфліктів.

    дипломная работа [93,6 K], добавлен 17.05.2011

  • Особливості конфліктної поведінки. Проблема агресивності та гендера, їх рішення в психологічній науці. Гендерні особливості прояву агресивності і конфліктності в поведінці працівника органів внутрішніх справ, комунікативні аспекти даного процесу.

    дипломная работа [103,1 K], добавлен 26.12.2012

  • Поняття мотивів і мотивації поведінки людини. Основні концептуальні теорії агресії. Психологічні особливості підліткового віку як чинник агресивної поведінки та характерологічні риси агресивних дітей. Емперичне дослідження мотивації агресивної поведінки.

    курсовая работа [35,8 K], добавлен 22.03.2009

  • Комплексна психодіагностична методика вивчення рівня агресивності молодших школярів. Дослідження причин та форм агресивної поведінки експериментального класу. Експериментальна методика психокорекції агресивної поведінки дітей молодшого шкільного віку.

    курсовая работа [53,1 K], добавлен 14.08.2010

  • Шляхи підвищення ступеня професійної підготовки працівників міліції. Поняття екстремальної ситуації. Тактичні дії працівників міліції та типові недоліки, допущені при виникненні екстремальних умов. Психологічна підготовка до дій в екстремальних умовах.

    реферат [25,2 K], добавлен 06.11.2012

  • Фізіологічні та психологічні особливості підліткового віку, вплив особистісних характеристик підлітка на прояв агресивної поведінки. Етапи розробки психологічних методів корекції, спрямованих на зниження рівня агресивності в осіб підліткового віку.

    курсовая работа [110,1 K], добавлен 16.06.2009

  • Загальне поняття агресивності. Основні підходи в поясненні її природи. Особливості прояву агресії у підлітків. Розвиток самооцінки в підлітковому віці. Кореляційний аналіз форм агресивної поведінки. Виявлення зв’язку між почуттям вини і рівнем самооцінки.

    курсовая работа [27,6 K], добавлен 20.05.2015

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.