Особливості емоційних станів особистості в конфліктних ситуаціях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дипломна робота

На тему: «ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНИХ СТАНІВ ОСОБИСТОСТІ В КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЯХ»

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичний аналіз по проблемі емоційної сфери

1.1 Загальна характеристика конфліктів. Форми звертання в конфлікті

1.2 Вираження емоцій у не більших групах. Емоційні стани в конфліктних ситуаціях

1.2.1 Страх

1.2.2 Гнів, агресія

1.2.3 Тривожність

1.2.4 Фрустрація

1.3 Депресія

Розділ 2. Особливості агресивності і конфліктності серед курсантів ХНУВС та працівників ДАІ

2.1 Загальна характеристика груп випробуваних та методів дослідження

2.2 Особливості видів агресивності курсантів ХНУВС та працівників ДАІ

2.3 Особливості форм агресивної поведінки курсантів ХНУВС та працівників ДАІ

2.4 Особливості способів розв'язання конфліктів курсантів ХНУВС та працівників ДАІ

Висновки

Література

Вступ

Конфлікти -- одне з найважливіших явищ сучасного соціального і політичного життя. Конфліктні процеси мало хто схвалює, але майже усі в них беруть участь, незалежно від статі і віку. Використання повсякденних знань часом недостатньо, щоб вирішити конфлікт який виник з мінімальними втратами для конфліктуючих сторін. Виниклий конфліктний - це процес який важко зупинити. Це пояснюється тим, що конфлікт має кумулятивну природу, тобто кожна агресивна дія приведе до відповідної дії або відплати, причому більш сильній, ніж первісна.

В історичній і художній літературі описана величезна кількість відмінних по силі, та наслідкам для людей, формі і змісту конфліктних ситуацій. Фахівцями підраховано, що за останні 5 тисяч років людство брало участь приблизно в 15 тисячах локальних і загальних воєн -- однієї з найстрашніших форм вирішення соціальних протиріч. З цього факту, як би ми до нього не відносилися, випливає, що вся історія цивілізації пронизана соціальними конфліктами, рішення яких часто стає неможливим без залучення силових методів і прийомів, що, безумовно, наносить непоправну утрату всім областям життя і діяльності народів. Потрібно відзначити, що найчастіше навіть самі серйозні конфліктні ситуації виникають і «розширюються» із самих дрібних і здавалося б, примітивних ситуацій, приводів, причин, і тому розгляд самої суті конфлікту, розбір усіх його складових, а також способів його вирішення є самим важливим предметом психології як науки.

Відомо, що у всіх конфліктів мається психологічна складова, заснована на специфіці внутрішнього життя людини, а також його соціальних відносинах.

Об'єктом виступає індивідуально психологічні особливості.

Предметом виступає особливості агресивності конфліктності курсантів ХНУВС та працівників ДАІ.

Мета дослідження - визначити особливості прояву агресивної поведінки та конфліктності серед курсантів ХНУВС та працівників ДАІ.

Завдання:

1. Провести теоретичний аналіз дослідження проблеми конфліктів, емоційних станів та агресивності.

2. Визначити види агресивності курсантів ХНУВС та працівників ДАІ.

3. Дослідження форм агресивної поведінки курсантів ХНУВС та працівників ДАІ

4. Дослідження стилів вирішення конфліктів.

Методи дослідження:

1.) Психодіагностичні методи:

Ї методика діагностика особистісної агресивності й конфліктності (Э.П.Ільїн, П.А. Ковальов) ;

Ї опитувальник Басса-Дарки;

Ї тест Томаса.

2.) Статистичні методи: метод кутового перетворення Фішера.

У дослідженні брали участь 30 працівників ДАІ віком від 25 до 41 років та 30 курсантів 5-го курсу ННІ №4 ХНУВС, віком 20-24 років.

Структура дипломної роботи містить в собі : вступ, два розділи (теоретичний і практичний ), висновок, та список використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПО ПРОБЛЕМІ ЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ

1.1 Загальна характеристика конфліктів. Форми звертання в конфлікті

Жодна сфера життя людини не вільна від конфліктів. Конфлікт - це зіткнення, серйозні розбіжності, під час яких людини обурюють неприємні почуття або переживання. Конфлікти невигубні, смороду з'являються при будь-яких життєвих обставинах і супроводжують нас від народження до самої смерті.

Роль конфліктів і їх регулювання в сучасному суспільстві настільки велика, що в другій половині XX століття виділилася спеціальна область знання - конфліктологія. Великий внесок у ЇЇ розвиток внесли соціологія, філософія, політологія і, звичайно, психологія.

Конфлікти виникають майже у всіх сферах людського життя. Тут ми будемо розглядати тільки ті, які відбуваються в організаціях.

Існують різні визначення конфлікту, але всі вони підкреслюють наявність протиріччя, що приймає форму розбіжностей, якщо мова йде про взаємодію людей, конфлікти можуть бути схованими або явними, але в основі їх лежить відсутність згоди. Тому визначимо конфлікт як відсутність згоди між двома або більше сторонами - особами або групами.

Відсутність згоди обумовлена наявністю різноманітних думок, поглядів, ідей, інтересів, точок зору й т.д. Однак воно, як ми вже відзначали, не завжди виражається у формі явного зіткнення, конфлікту. Це відбувається тільки тоді, коли існуючі протиріччя, розбіжності порушують нормальну взаємодію людей, перешкоджають досягненню поставлених цілей. У цьому випадку люди просто бувають змушені яким-небудь способом перебороти розбіжності і вступають у відкриту конфліктну взаємодію. У процесі конфліктної взаємодії його учасники одержують можливість виражати різні думки, виявляти більше альтернатив при ухваленні рішення, і саме в цьому полягає важливий позитивний зміст конфлікту. Сказане, звичайно, не означає, що конфлікт завжди носить позитивний характер.

Між групові її між особистісні конфлікти являють собою зіткнення індивідів із групою або груп між собою.

Розподіл конфліктів на види досить умовно, твердої границі між різними видами не існує і на практиці виникають конфлікти: організаційні, вертикальні міжособистісні; горизонтальні відкриті між групові і т.д.

Розглянуті конфлікти можуть виконувати самі різні функції, як позитивні, так і негативні. Основні функції конфліктів представлені в таблиці

Функції конфліктів

Позитивні	Негативні
розрядження напруженості між конфліктуючими сторонами	більш емоційні, матеріальні витрати на участь \ конфлікті
одержання нової інформації про опонента	звільнення співробітників, зниження дисципліни, погіршення соціально-психологічного клімату в колективі
Об"єднання колективу організації при протиборстві із зовнішнім ворогом	відношення до переможених груп, як до ворогів
стимулювання до змін і розвитку	надмірне захоплення процесом конфліктної взаємодії на шкоду роботі
зняття синдром) покірності у підлеглих	після завершення конфлікту - зменшення ступеня співробітництва між частиною співробітників
діагностика можливостей опонентів	складне відновлення ділових відносин ("шлейф конфлікту").

Причини, що викликають конфлікти, так само різноманітні, як і самі конфлікти. Варто розрізняти об'єктивні причини і їхнє сприйняття індивідами.

Об'єктивні причини в достатньому ступені умовно можна представити у вигляді декількох укріплених груп:

обмеженість ресурсів, що підлягають розподілу;

розходження з метою, цінностями, методах поводження, рівні кваліфікації;

взаємозалежність завдань неправильний розподіл відповідальності;

погані комунікації.

Разом з тим об'єктивні причини тільки тоді стають причинами конфлікту, коли унеможливлять особистості або групі реалізувати свої потреби, зачеплять особисті і/або групові інтереси. Реакція індивіда багато в чому визначається соціальною зрілістю особистості, припустимими для неї формами поведінки, прийнятими в колективі соціальними нормами й правилами. Крім того, участь індивіда в конфлікті визначається значимістю для нього поставлених цілей і тим, наскільки перешкода заважає їх реалізувати. Чим більш важлива мета стоїть перед суб'єктом, тим більше зусиль він додає, щоб її досягти, тим сильніше буде опір і жорсткіше конфліктна взаємодія з тими, хто цьому заважає.

Вибір способу подолання перешкод буде, у свою чергу, залежати від емоційної стійкості особистості, засобів захисту своїх інтересів, обсягу розташовуваної влади і багатьох інших факторів.

Психологічний захист особистості відбувається несвідомо як система стабілізації особистості для збереження сфери свідомості індивіда від негативних психологічних впливів. У результаті конфлікту дана система спрацьовує мимоволі і бажання людини. Необхідність у такому захисті виникає з появою думок і почуттів, що представляють загрозу самоповазі, що сформувалася, "я - образу" індивіда, системі ціннісних орієнтацій, що знижують самооцінку індивіда.

У деяких випадках сприйняття ситуації індивідом може бути далеким від реального положення справ, але реакція людини на ситуацію буде формуватися виходячи з його сприйняття, з того, що йому здається і ця обставина істотна ускладнює вирішення конфлікту. Виниклі в результаті конфлікту негативні емоції досить швидко можуть бути перенесені із проблеми на особистість опонента, що доповнить конфлікт особистісною протидією. Чим більше підсилюється конфлікт, тим негативніше виглядає образ опонента, що додатково ускладнює його рішення. З'являється порочне коло, що украй складно розірвати. Доцільно це зробити на початковій стадії розгортання події, поки ситуація не вийшла з-під контролю.

Багато фахівців, що займаються питаннями вирішенням конфліктів професійно, стверджують що процес керування конфліктами залежить від безлічі факторів, значна частина яких погано піддається керуючому впливу. Наприклад, погляди особистості, мотиви і потреби індивідів, груп, забобони, упередження, можуть іноді звести нанівець зусилля тих, хто виробляє рішення. Залежно від виду конфлікту пошуком рішень можуть займатися різні служби: керівництво організації, служба по роботі з персоналом, ЦПП.

Конфлікти бувають зовнішніми (конфлікт із іншими людьми) і внутрішніми (конфлікт із самим собою). При внутрішніх конфліктах зовнішнього опонента немає. Однак це не виходить, що внутрішні конфлікти - дрібниця або що смороду не важливі для прийняття рішень. Внутрішні конфлікти визначають нашу систему цінностей, нерідко вердикт «вірно» або «невірно» є результатом внутрішнього конфлікту. Ці конфлікти - основа етики й моралі. Якби люди в тихнув або інших ситуаціях не відчували внутрішнього конфлікту, смороду ніколи не замислювалися б про питання моральності. Поняттю «внутрішній конфлікт» дуже близький поняття «совість».

Не говорячи вже про ті, що більшості людей ніякого задоволення конфлікти не доставляють, сучасні вчені-медики відзначають згубні наслідки стресів, причиною більшості яких є конфлікт. Улагоджувати конфлікти - це вирішувати людські проблеми. Улагодити конфлікт означає майже співуче зберегти взаємини. Якби це було не так, люди не намагалися б улагоджувати конфлікти.

Звичайно, визнаний, серйозний, глибоко пережитій конфлікт бере своє, але, якщо є намір його влагодити, імовірність того, що вдасться зберегти взаємини в їх внутрішньому, глибинному прояві, дуже велика. Дуже важливо, щоб сторони об'єктивно оцінили один одного й почали можливі зусилля для визнання цінності й важливості своїх взаємин, навіть при їхньому нинішньому конфлікті. Цей крок однаково придатний для суперечок між учителем й учнем, матір'ю й дітьми, між чоловіком і дружиною.

Недоліку в різних визначеннях конфлікту немає. Мі приведемо трохи з їх, кожне з яких розкриває й підкреслює ту або іншу сторону цього динамічного групового процесу:

* Конфлікт звичайно розглядається як стан незгоди із приводу можливості розпоряджатися обмеженими ресурсами;

* Конфлікт - це такий стан відносин між людьми, коли принаймні один з їх сердити, роздратований, ворожий стосовно іншого, критикує його дії, що веде до зупинки продуктивної роботи й порушенню моральної рівноваги;

* Конфлікт - функція ступеня або кількості взаємозалежності й взаємодії між людьми: чим більше наша залежність від інших або чим більше мі від їх очікуємо, тім більше ймовірність конфлікту й того, що він буде сильним;

* Конфлікт - інтерактивний стан, що проявляється в незгоді, розходженнях або несумісності усередині або між соціальними одиницями: індивідуальностями, групами, організаціями й т.д. Конфлікт виникає на різних інтра- і інтер- персональних рівнях:

а) інтраіндивідуальний конфлікт виникає, коли людина повинна виконати певні дії, ролі, які не відповідають його вмінням, інтересам, цілям або цінностям;

б) інтергруповий конфлікт ставитися до конфлікту між членами групи;

в) інтергруповий конфлікт - конфлікт між представниками двох або більше груп.

Незважаючи на багатозначність, термін "конфлікт" має цілком певний зміст, чи так інакше проявляється в багатьох визначеннях. По-перше, конфлікт винний сприйматися його учасниками. Багато ситуацій, які могли бути розцінені, як конфліктні, насправді не є такими, тому що люди, залучені в них, не сприймають свої взаємини як конфліктні. По-другові, для виникнення конфлікту необхідні протиріччя в мотивах, інтересах, цінностях, позиціях, принаймні, двох сторін. Виключенням, як може здатися, є внутрішньо особистісний конфлікт, однак й отут мають місце розбіжності між реальною й бажаною для індивідуальності ситуацією.

По-третє, конфлікт - це завжди боротьба за володіння ресурсами - грішми, роботою, престижем, владою, годиною - які обмежені, які доводитися розподіляти між сторонами, зацікавленими в їхньому одержанні.

Основне розходження між визначеннями конфлікту стосується в більшості випадків двох пунктів. Конфлікт може розглядатися або як навмисне протиставлення інтересів сторін, або як результат збігу обставин. З іншого боку, розбіжність точок зору стосується того, чи є відкрите протиборство обов'язковим критерієм наявності конфлікту або він може протікати в схованій формі.

Виділяють наступні п'ять основних стилів поводження в конфліктній ситуації:

* пристосування, поступливість;

* відхилення;

* протиборство;

* співробітництво;

* компроміс.

Основу класифікації становлять два незалежних параметри:

ступінь реалізації власних інтересів, досягнення своїх цілей;

рівень кооперативности, врахування інтересів іншої сторони.

Якщо представити це в графічній формі, те одержимо сітку, що дозволяє проаналізувати конкретний конфлікт і вибрати раціональну форму поводження людини в ньому (див. Рис. 1).

Рис. 1. Форми поводження в конфлікті

Ступінь реалізації власних інтересів	ПРОТИБОРСТВО	СПІВРОБІТНИЦТВО
	КОМПРОМІС
	ВІДХИЛЕННЯ	ПОСТУПЛИВІСТЬ
	Рівень кооперативності, врахування інтересів іншого

Розглянемо докладніше ці стилі поводження.

Відхилення (запобігання, догляд). Дано форму поводження вибирається тоді, коли індивід не хоче відстоювати свої права, співробітничати для вироблення рішення, утримується від висловлення своєї позиції, ухиляється від суперечки. Цей стиль припускає тенденцію догляду від відповідальності за рішення.

Протиборство, конкуренція характеризується активною боротьбою індивіда за свої інтереси, застосуванням всіх доступних йому коштів для досягнення поставлених цілей: застосуванням влади, примуса, інших коштів тиску на опонентів, використанням залежності інших учасників від нього.

Поступливість, пристосування. Дії індивіда спрямовані на збереження або відновлення сприятливих відносин з опонентом шляхом згладжування розбіжностей за рахунок власних інтересів.

Співробітництво означає, що індивід бере активну доля в пошуку рішення, що задовольняє всіх учасників взаємодії, але не забуваючи при цьому й свої інтереси. Передбачається відкритий обмін думками, зацікавленість всіх учасників конфлікту у виробленні загального рішення.

При компромісі дії учасників спрямовані на пошуки рішення за рахунок взаємних учинок, на вироблення проміжного рішення, що влаштовує обидві сторони, при якому особливо ніхто не виграє, але й не губити.

Стилі й поступливості не припускають активного використання конфронтації при рішенні конфлікту. При протиборстві й співробітництві конфронтація є необхідною умовою вироблення рішення. При запобіганні й поступливості рішення конфлікту відкладається, а сам конфлікт переводитися в сховану форму. Компроміс може принести лише частковий дозвіл конфліктної взаємодії, тому що залишається досить більша зона взаємних учинок, а повністю заподій не усунуті.

1.2 Вираження емоцій у не великих групах. Емоційні стани в конфліктних ситуаціях. Вираження емоції в невеликих групах

Групи, діяльність яких проходити в межах певних стандартів та норм, вважають, що почуття їх членів є важливим джерелом інформації для групи. Потягом певного періоду існування будь-якої групи, її членуй відчувають різноманітні види почуттів, у тому числі розчарування, нетерпимість, нудьгу, хвилювання, ентузіазм, злість, неспокійність та інші. Група, яка діє ефективно, винна розробити норми для заохочення вираження таких почуттів.

Почуття та емоції членів групи, які виникають протягом групової дискусії, впливають на успішне досягнення мети групи чи на залучення її членів до спроб групи проаналізувати проблеми. Якщо Лу поводити собі нетерпляче під година діяльності групи, те його доля може спричинити негативні наслідки. У групі, чия нормативна модель вважає таку поведінку Лу прийнятною та дозволяє прояв подібних емоцій, з таким можна миритись. Менш компетентна група буде примушувати своїх членів тримати почуття в собі чи не підтримувати почуття учасників такими зауваженнями, як не будь таким розгубленим ”. Однією з найпоширеніших оман такої групи стосовно її діяльності є ті, що смороду вважають, членуй групи повинні залишати всі свої почуття ззовні, щоб мати можливість працювати в групі раціонально.

Стандарт прийняття почуттів у групі передбачає, що почуття та емоції є невід'ємним результатом взаємодії в групі. Також він зазначає, що з почуттями легше справитись, якщо їх приймають, а не забороняють. Відмінності є джерелом творчої діяльності в групі, смороду є природними й необхідними. Коли існують відмінності, те також існують і почуття. У групи є два шляхи діяльності: забороняти почуття, а смороду все-таки таки будуть залишатись і стримувати прогрес групи, чи використовувати почуття в групі, таким чином, група буде йти вперед.

1.2.1 Страх

Страх - це емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологічному чи соціальному існуванню людини й спрямована на джерело справжньої або уявної небезпеки. Індивід у психологічному стані страху, як правило, змінює свою поведінку. Страх у людини викликає депресивний стан, неспокій, прагнення уникнути неприємної ситуації, іноді паралізує її діяльність. Якщо джерело небезпеки є невизначеним або неусвідомленим, стан, що виникає, називається тривогою. Під впливом рядок у людини виникають вегетативні дисфункції (серцебиття, тремтіння м'язів, рясне потовиділення), з'являється своєрідний вираз обличчя. У випадках, коли страх досягає сили помічного страху, жаху він здатний нав'язати стереотипи поведінки (втеча, заціпеніння захисна агресія). Неадекватні реакції страху спостерігаються при різних психічних захворюванням (фобії).

Афективний психічний стан очікування небезпеки, при якому реальна небезпека загрожує від зовнішнього об'єкта, а невротична - від вимоги потяга. На відміну від болю й ін. видів страждання, викликуваних реальною дією небезпечних факторів, виникає при їхньому передбаченні.

ПРИЧИНИ СТРАХУ

В якості причин страху Томкинс (Tomkins, 1963) називає драйви, емоцій і когнітивні процеси. Деякі науковці (Bowlby, 1973) розглядають розвиток емоцій страху як функцію якості прихильності дитини до матері. Інші науковці, говорячи про причини страху, виділяють специфічні події та ситуації.

Драйви та гомеостати чесні процеси як активатори страху

У порівнянні з емоціями і когнітивні процеси, диски та процеси, які забезпечують гомеостазу організму, є найменш значний клас активатори страху. Диск набуває психологічне значення, коли його інтенсивність досягає критичного рівня, де вона вказує людина гострий дефіцит фізіологічні. У цих випадках диск дає такі емоції, а емоції є страх. Наступний приклад генерує Tomkins: коли кисню стає так критичних що активує диска активує його в той же час і пристрасті, як правило, Масова реакція страху. Якщо перешкоди, щоб задовольнити вимоги не будуть негайно видалені, реакції страху в паніку. Кисень є одним з життєво важливих потреб живих організмів і сильну пристрасть, яка супроводжує почуття удушення, гарантує негайного фокус на задоволення потреб і таким чином є основним чинником безпеки (Tomkins, 1962, p.). Емоції, як страх будь-якого активатори емоції може викликати страх зараження емоційний.

Згідно Tomkinsa, переляку реакції завдяки подібності та їх нейрофізіологічних механізмів з механізми, що лежать емоції страху, часто є активатори останнього. Він вважає, що основні відносини між почуття страху, подив і інтерес завдяки схожість їх нейрофізіологічних механізмів. Tomkins вважали, що "раптові і повне звільнення від довго та інтенсивної страх активує радість, хоча часткового звільнення від страху викликає хвилювання." Зворотній зв'язок між страхом і раді ми бачимо емоції інтерес хвилювання перетворюється в страху.

Непрямим підтвердженням тісні відносини між страх і збудження можуть бути знайдені в дослідженні оцінка на страху. Вона пише про те, що експериментальний, надихнули страх, обидва прагнув вивчити об'єктом страх і уникнути її. Марк бачить конфлікт як доказ Дуальна природа страху. Теорії диференціальних емоції інтерпретує така поведінка у результаті конфлікту між емоції страху варіацій (мотивації уникнення реакції) і емоція (мотивація дослідження діяльності). Конкретних відносин між збудження і страх, або здивування і страх може бути результатом навчання. У його придбання людини і емоційним досвідом промоутерів навчання страх може стати будь-яких емоцій. Крім того, страх є активатор для себе. Відчувають страх висловивши свою поведінку людина отримує зворотний зв'язок від своїх власних емоційного вираження, а це може збільшити свій страх. У цьому сенсі, сама по собі відчувати страх лякає людей. Когнітивні процеси страху (як і будь-які інші емоції) може бути результатом когнітивні оцінку як потенційно небезпечні; Томпкінс називає цю справу когнітивні побудовані. Дійсно, когнітивні процеси складають найбільших, найбільш поширених клас активатори страху. Наприклад, страх можна назвати спогадів про конкретним об'єктом, психічний зображення, об'єкта або ситуації. На жаль, ці когнітивні процеси досить часто представляють собою реальну загрозу, є вигаданими і людина починає боятися ситуаціях являють собою реальну загрозу, або занадто багато ситуацій або життя в цілому. Спогади про свій досвід страху або очікуванні страх може бути страх активатор. Якщо людина помилково сприймати іншу людину як джерело небезпека, він може страх не лише для реального зустрічі з ним, але коли один думає про це, або буде побачити його. Так що особи, об'єкта чи ситуації може бути джерелом страху в результаті: в) формування гіпотези (уявну джерел шкоди), b) з шкоди в) прямого зіткнення з об'єктом дизайн (уявне)

агресія конфліктність емоційний поведінка

1.2.2 Гнів

Гнів - це емоційний стан, який протікає у формі афекту й викликається раптовим виникненням значної перешкоди на шляху вдоволення винятково важливої для суб'єкта споживи. Має астенічний характер.

Гнів є одним з найсильніших емоції. Гнів часто сприймається як небажані реакції, і люди, як правило, щоб уникнути її. Безумовно, у вашому житті, там були випадки, де ви, згадуючи надійний гнів, страждав збентеження і сорому, особливо, якщо ви не можете втриматися лють перед людини, якого поважати і думки яких не має значення. Чи ви не соромно, що "втратив контроль над." Гнівні слова або інші прояви гнів може викликати тимчасовий розрив у відносинах між людьми. Як вже говорилося гнів може бути пов'язано з горя і сердитий почуттів, що люди мають по відношенню до себе, в поєднанні з сумом і інші емоції можуть сприяти розвитку депресії. Гнів може також взаємодіяти з почуття провини і страх. Кусатися гнів, люди можуть страждати від те, що не в змозі вільно висловити свої почуття, або усунути бар'єри для його прагненні до бажаної мети. За певних обставин стримування може викликати патологічних запеклі прояви зростання активності вегетативного нервової системи, в результаті підвищеного діастолічний тиску, збільшення частоти серцевих скорочень і інші фізіологічні порушення. Регулярні повторення ситуацій такі порушення в серцево-судинної системи та інші системи організму, що може спричинити психосоматичні розлади. Але якщо наслідки гніву настільки несприятливою до людських істот, що є чому ми розглянути його одним з найбільш важливих емоції? Для того, щоб оцінити індивідуальних і соціальних важливість гнів, варто розглянути в деталях, особливості та функції емоція, аналізувати її зв'язок з інших емоцій, імпульси, процесів і поведінки. В ситуації розчарування в емоцій гніву часто дає такі емоції як відрази і презирство а тоді генерує набір емоції, які ми називаємо Тріада ворожість.

Ця тріада негативні емоції можуть бути активовані у різних ситуаціях, а у крайніх випадках, життя стає ряд сварок і суєти. Люди можуть почувати себе ворожих почуттів до себе, іншим, або може бути незадоволених ситуація з ворожість по відношенню до системи в цілому. Хоча гнів, огидою і презирство дуже часто працюють в комбінації, кожен з цих емоцій має свої відмінні можливості. Для того, щоб контролювати свої емоції, ми спочатку повинні мати можливість розрізняти одній емоції від іншого, щоб бути в змозі визначити емоцію і називаємо його. Ми розглянемо характеристики всіх членів Тріада ворожнечі і почати з обурення. обмеження почуття свободи фізичного або психологічного зазвичай призводить до людських емоцій гніву. Кампос і Стенберг виявив, що обмеження на свободу пересування руки є 4 місяці немовлята реакцію гніву. На прохання дослідника матері руками дитини не дозволяючи йому перемішати. Відповідь, який показав на 4 місяці немовлята до обмеження свободи, було оцінено експериментаторів як реакція гніву. 7 місяців діти відповів не тільки сердитися виразів обличчя, вони змогли встановити його джерело, оскільки свідчив той факт, що вони мають вигляд на матір. Навіть у відсутність систематичні дослідження інших культур ми можна напевно сказати, що обмеження щодо фізичної свободи універсальний активатор емоцій гніву. Основу для цієї претензії є той факт, що практично будь-яких обмежень на йде про людський гніву. Наприклад, старші діти та підлітки реагують на відзначає обмеження і заборон, можливо, навіть більш швидкими темпами, ніж фізичного. Ми, дорослі часто на всіх всякі норми і правила згідно з яким відчувати пов'язаними Рамкової конвенції. Психологічні сенс будь-яких обмежень, фізичних і словесних, те, що це обмежує свободу людських дій, запобігає досягнення бажаної мети.

Визначення Агресії

Протягом багатьох століть виникає питанням: чому люди діють агресивно по відношенню один до одного, і які міри необхідно прийняти для того, що б запобігти або взяти на контроль подібну деструктивну поведінку ?

Це питання розглядалося з різних позицій - з погляду філософії, і релігії. Однак тільки в нашому столітті дане питання стало предметом систематичного наукового дослідження.

Але для розгляду проблеми агресивності, необхідно виявити, що ж таке агресія? Сучасний словник по психології дає таке визначення: «Агресія - мотиваційна поведінка, акт, що може часто завдавати шкоди об'єктам атаки-нападу або ж фізичний збиток іншим індивідам, що викликає в них депресію, психодискомфорт, незатишність, напруженість, страх, боязнь, стан пригніченості, аномальне психічне переживання». Берковіц Л. звернув увагу на те, що одна з головних проблем у визначенні агресії полягає в тім, що в англійській мові цей термін трактується як велика різноманітність дій.

«Коли люди характеризують когось як агресивного, вони можуть сказати, що він звичайно ображає інших, або що він часто недружелюбний, або ж він, будучи досить сильним, намагається робити все по-своєму, або, може бути, можливо, без страху кидається у вир недозволених проблем».

Басов М.В. запропонував таке визначення агресії. Агресія - це будь-яка поведінка, що містить погрозу або наносить збиток іншим .

Незважаючи на значні розбіжності, щодо визначення агресії, багато фахівців в області соціальних наук, у цей час звертаються до наступного визначення: «агресія - це будь-яка форма поведінки, яка націлена на образу й заподіяння шкоди іншій живій істоті, яка не бажає подібного відношення до неї.

Із цього визначення треба зрозуміти, що агресію варто розглядати не як модель поведінки, а як емоцію, мотив або установку. Термін агресія часто асоціюється з негативними емоціями, - такими як злість; з мотивами, - такими, як прагнення образити або нашкодити; і навіть із негативними установками, - такі як расові й етнічні забобони. Незважаючи на те, що всі ці фактори, безсумнівно, відіграють важливу роль у поведінці, результатом якого стає заподіяння збитку, їхня наявність не є необхідною умовою для подібних дій. Агресія розвертається як у стані цілковитої холоднокровності, так і надзвичайно емоційного порушення. Також зовсім необов'язково, щоб агресори ненавиділи або навіть не симпатизували тим, на кого спрямовані їхні дії. Багато хто заподіюють страждання людям, до яких ставляться скоріше позитивно, чим негативно (випадки насильства в сім'ї).

Питання про те, чому люди роблять небезпечні агресивні дії довго був предметом серйозних дискусій, погляди та висловлювання різко відрізняються один від одного щодо причин виникнення агресії, її природи й факторів, що впливають на її прояв. При всій різноманітності суперечливих теоретичних обґрунтувань, що висуваються, більшість із них підпадає під одну із чотирьох наступних категорій. Агресія відноситься в першу чергу до:

вродженим спонуканням або задаткам;

потребам, активізованими зовнішніми стимулами;

пізнавальним й емоційним процесам;

актуальним соціальним умовам у сполученні з попереднім опитом .

Саме раннє й, можливо, найбільш відоме теоретичне положення, що має, відношення до агресії, - це те, відповідно до якого дане поводження по своїй природі переважно інстинктивне.

Одним із представників даної теорії є Зиґмунд Фрейд. Він у своїх ранніх роботах затверджував, що вся людська поведінка виникає, прямо або побічно, з еросу, інстинкту життя, чия енергія (відома як лібідо) спрямована на зміцнення, збереження й відтворення життя.

У цьому загальному контексті агресія розглядалася просто як реакція на блокування або руйнування лібідних імпульсів. Агресія як така не трактувалася ні як невід'ємна, ні як постійна й неминуча частина життя .

Переживши досвід насильства першої світової війни, 3.Фрейд припустив існування другого основного інстинкту, тонатоса - потяг до смерті, чия енергія спрямована на руйнування й припинення життя. Він затверджував, що вся людська поведінка е результатом складної взаємодії цього інстинкту з еросом і що між ними існує постійна напруга. Через те, що існує гострий конфлікт між збереженням життя (тобто еросом) і її руйнуванням (тонатосом), інші механізми (наприклад, зсув) служать меті направляти енергію тонатоса в зовні, у напрямку від «Я». Таким чином, тонатос побічно сприяє тому, що агресія виводитися й направляється на інших . Положення про інстинкт прагнення до смерті є одним з найбільш спірних у теорії психоаналізу. Воно було фактично відкинуте багатьма учнями Фрейда, що розділяли його погляди з інших питань. Проте, твердження про те, що агресія бере початок з уроджених, інстинктивних сил, у цілому знаходило підтримку навіть у критиків.

Погляд теоретиків - еволюціоністів багато в чому схожий з позицією 3.Фрейда, але вони вважали, що джерелом агресивної поведінки є інший уроджений механізм: інстинкт боротьби, властивий всім тваринам, включаючи і людину.

А представники соціобіологічного підходу вважають що; агресивність - це засіб, за допомогою якого індивідууми намагаються одержати свою частку ресурсів, що у свою чергу, забезпечує успіх (переважно на генетичному рівні) у природному доборі.

У той час як різні теорії агресії як інстинкту сильно відрізняються в деталях, всі вони подібні за задумом. Зокрема, центральне для всіх теорій є положення про те, що агресія є наслідком по перевазі інстинктивних, уроджених фактів, логічно веде до того, що агресивні прояви майже не можливо усунути. Ні задоволення всіх матеріальних потреб, не усунення соціальної справедливості, ні інші позитивні зміни в структурі людського суспільства не зможуть запобігти зародженню й прояв агресивних імпульсів. Якнайбільше, чого можна досягти, - це тимчасово не допускати подібних проявів або послабити їхня інтенсивність. Тому, згідно з даною теоріями, агресія в тій або іншій формі завжди буде нас супроводжувати. І справді, агресія є невід'ємною частиною нашої людської природи.

Але теорія «Агресія, як інстинктивне поводження» ніколи не була прийнята психологами всерйоз. Більше розповсюдженими є теорії спонукання, які припускають, що джерелом агресії є, у першу чергу, викликуваний зовнішніми причинами позив, або спонукання, заподіяти шкоду іншим. Найбільшим впливом серед теорії цього напрямку користується теорія фрустрації - агресії, запропонована кілька десятиліть назад Дж. Доллардом і його колегами . Відповідно до цієї теорії, в індивіда, що пережив фрустрацію, виникає спонукання до агресії. У деяких випадках агресивний позив зустрічає якісь зовнішні перешкоди або придушується страхом покарання. Однак й у цьому випадку спонукання залишається й може вести до агресивних дій, хоча при цьому вони будуть націлені не на щирого фрустратора, а на інші об'єкти, стосовно яких агресивні дії можуть відбуватися безперешкодно й безкарно. Це загальне положення про зміщену агресію було розширено й переглянуте М.Міллером, що висунув систематизовану модель, що пояснює появу цього феномена.

Теорія когнітивної моделі агресивної поведінки, не містить у собі яких - або принципово нових формулювань. Просто вищевикладені теоретичні моделі уточнені й розширені в результаті додатка їх до емоційних і когнітивних процесів, що виступають у якості основних детермінантів агресії.

Л.Берковиц, у своїх пізніх роботах, піддав перегляду свою оригінальну теорію, перенесу чи акцент із посилань до агресії на емоційні й пізнавальні процеси й тим самим, підкресливши, що саме останні лежать в основі взаємозв'язку фрустрації й агресії.

У редакції 1989 року теорія Л.Берковица говорить , що посилання до агресії зовсім не є обов'язковою умовою для виникнення агресивної реакції. Скоріше вони лише «інтенсифікують агресивну реакцію на наявність якогось бар'єра, що перешкоджає досягненню мети». Він також представив докази того, що індивідуум, якого спровокувало на агресію (тобто він пояснює свої негативні почуття як злість), може стати більше сприйнятливим і частіше реагувати на посилання до агресії. Отже, хоча агресія може з'являтися у відсутності стимулюючих її ситуаційних факторів, людина яка знаходиться в ситуації фрустрації буде все-таки частіше звертати увагу на ці стимули, і вони, швидше за все, підсилять його агресивну реакцію.

З даної теорії треба відзначити те, що агресивну поведінку людини можна контролювати, «просто» навчаючи людей реально уявляти собі потенційну небезпеку, що може виходити від явно загрозливих ситуацій або людей. Однак не треба ігнорувати важливу роль емоцій у цих моделях поведінки. І Л.Берковіц і М.Зільман визнають, що агресія буває імпульсивна, не підвладна контролю розуму . Як думає М.Зільман , більшість людей навчаються реагувати на сприйняту ними провокацію відповідною агресією. Так що «навички», що вони здобувають, коли когнітивні процеси дезінтегровані, є деструктивними. Відповідно до даних положень, що підходять способом навчитися контролювати або усувати імпульсивну агресію представляється вироблення конструктивних або неагресивних звичок у відповідь на провокацію.

І останній теоретичний напрямок, це теорія соціального навчання, запропонована А.Бандурою . Це теорія унікальна: агресія розглядається тут, як якась специфічна соціальна поведінка, що засвоюється й підтримується в основному точно також як і багато інших форм соціальної поведінки.

Згідно А. Бандурі , що вичерпує аналіз агресивної поведінки вимагає обліку трьох мотивів:

1. способи засвоєння подібних дій (біологічний фактор - гормони, нервова система; навчання - спостереження, досвід);

2. Факторів провокуючих їх появу (вплив шаблонів - порушення, увага;неприйнятне звертання - нападки, фрустрація; спонукальні мотиви - гроші,замилування; інструкція - наказ; ексцентричними переконаннями - параноідальні ідеї);

3. умов, при яких вони закріплюються (зовнішніми заохоченнями й покараннями - матеріальна винагорода; вікарне підкріплення спостереження за тим, як заохочують і карають інших; механізми саморегуляції - гордість, провина).

Таким чином, теорія соціального навчання затверджує, що агресія з'являється тільки у відповідних соціальних умовах, тобто, на відміну від інших теоретичних напрямків, теорія цього напрямку набагато більш оптимістично ставитися до можливості запобігання агресії або узяття її під контроль.

1.2.3 Тривожність у вітчизняній психології

При оцінці стану проблеми тривожності в психологічній науці відзначаються дві, на перший погляд взаємовиключні тенденції. З одного боку, посилання на не розробленість і невизначеність, багатозначність і неясність самого поняття "тривожність" як у нашій країні, так і за рубежем навряд чи не обов'язкові для робіт, присвячених проблемі тривожності. Указується, що під даний термін найчастіше підводяться досить різнорідні явища і що значні розбіжності у вивченні тривожності існують не тільки між різними школами, але і між різними авторами усередині одного напрямку, підкреслюється суб'єктивність використання даного терміна. З іншого боку, між дослідниками існує згода по ряду основних моментів, що дозволяють окреслити деякі "загальні контури" тривожності, розгляд її в співвідношенні "стан - властивість", розуміння функцій стану тривоги і стійкої тривожності.

У вітчизняній психології дослідження з даної проблеми досить рідкі і носять розрізнений і фрагментарний характер. У значній мірі це зв'язано, очевидно, з добре відомими усім соціальними причинами - умовами, що не заохочували аналізу явищ, що відбивають сприйняття людиною навколишньої його дійсності як загрозливої і нестабільний. В останнє десятиліття інтерес російських психологів до вивчення тривожності істотно підсилився в зв'язку з різкими змінами в житті суспільства, що породжують невизначеність і непередбачуваність майбутнього і, як наслідок, переживання емоційної напруженості, тривогу і тривожність.

У сучасній психології виділяють два поняття: тривогу - як емоційний стан, суб'єктивне відчуття напруги, чекання неблагополучного розвитку подій і тривожність, як стійке утворення - чорту особистості, зв'язану з генетично детермінированими властивостями функціонуючого мозку людини, що обумовлює постійно підвищений рівень емоційного порушення, що виявляється у відносно стійкій схильності людини безпричинно сприймати погрозу своєму "Я" у різних ситуаціях і реагувати на них посиленням стану тривоги.

Різні автори дають різні визначення поняттю "тривожність".

В.В. Суворова визначає тривожність, як психічний стан внутрішнього занепокоєння, неврівноваженості і на відміну від страху може бути безпредметної і залежати від чисто суб'єктивних факторів, що здобувають значення в контексті індивідуального досвіду. Вона відносить тривожність до негативного комплексу емоцій, у яких домінує фізіологічний аспект.

А.М.Прихожан указує, що тривожність - це "переживання емоційного дискомфорту, зв'язане з чеканням неблагополуччя, з передчуттям небезпеки, що грозить". А.М. Прихожан визначає тривожність, як стійке особистісне утворення, що зберігається протягом досить тривалого періоду часу. Вона має свою спонукальну силу і константні форми реалізації поводження з перевагою компенсаторних проявів. Як і будь-яке комплексне психологічне утворення, тривожність характеризується складною будівлею, що включає когнітивний, емоційний і операційний аспекти, при домінуванні емоційного. У цілому тривожність - це суб'єктивний прояв неблагополуччя особистості, її дезадаптации, це переживання емоційного дискомфорту, передчуття прийдешньої небезпеки і є вираженням незадоволення значимих потреб людини. Тривожність розглядається як особистісне утворення, чи як властивість темпераменту, обумовлена слабістю нервових процесів.

По Ф.Б. Березину, тривожність виявляється відчуттям невизначеної погрози, почуттям неясної небезпеки, невмотивована, що вільно плаває тривога. Як уже відзначалося, характерна ознака тривоги - неможливість визначити характер погрози і пророчити час її виникнення.

По визначенню Р.С. Немова: "Тривожність - постійна чи ситуативна властивість людини, що виявляється, приходити в стан підвищеного занепокоєння, відчувати страх і тривогу в специфічних соціальних ситуаціях". Особистості, які відносяться до категорії високо тривожних, схильні сприймати погрозу своїй самооцінці і життєдіяльності у великому діапазоні ситуацій і реагувати дуже напружено, вираженим станом тривожності.

Поводження тривожних людей у діяльності спрямованої на досягнення успіхів, має наступні особливості:

1. Високо тривожні індивіди емоційно гостріше, ніж низько тривожні, реагують на повідомлення про невдачу;

2. Високо тривожні люди гірше, ніж низько тривожні, працюють у стресових ситуаціях чи в умовах дефіциту часу, відведеного на рішення задачі;

3. Боязнь невдачі - характерна риса високо тривожних людей. Цей острах у них домінує над прагненням до досягнення успіху;

4. Для високо тривожних людей більшою стимулюючою силою володіє повідомлення про успіх, чим про невдачу;

5. Особистісна тривожність привертає індивіда до сприйняття й оцінки багатьох, об'єктивно безпечних ситуацій як таких, котрі несуть у собі погрозу.

По визначенню С. С. Степанова: "тривожність - переживання емоційного неблагополуччя, зв'язане з передчуттям небезпеки чи невдачі".

В.К. Вілюнас у своїй роботі "Психологія емоційних явищ" визначає тривожність як "схильність індивіда до переживання тривоги, що характеризується низьким порогом виникнення реакції тривоги: один з основних параметрів індивідуальних розходжень". Тривожність звичайно підвищена при нервово-психічних і важких соматичних захворюваннях, а також у здорових людей, що переживають наслідки психотравми, у багатьох груп облич із суб'єктивним проявом неблагополуччя.

Г.Г. Аракелов, Н.Е. Лисенко, Е.К. Шотт, у свою чергу, відзначають, що тривожність - це багатозначний психологічний термін, що описують як визначений стан індивідів в обмежений момент часу, так і стійка властивість будь-якої людини.

Аналіз літератури останніх років дозволяє розглядати тривожність з різних точок зору, що допускають твердження про те, що підвищена тривожність виникає і реалізується в результаті складної взаємодії когнітивних, афективних і поведінкових реакцій, провоцируємих при впливі на людину різними стресами.

Як стійка риса особистості - це підвищена схильність випробувати тривогу з приводу реальних чи уявлюваних небезпек. На відміну від страху як реакції на конкретну погрозу, тривога генерализована, диффузна.

Поведінкова проява тривожності може полягати в загальній дезорганізації діяльності, що порушує її спрямованість і продуктивність. Однак тривожність не є споконвічно негативною рисою особистості. Оптимальний її рівень -- природна і необхідна умова особистісної активності.

Тривожність - риса особистості, що характеризує її емоційну сферу. Рівень тривожності - це показник індивідуальної чутливості до стресу, схильність відчувати більшість життєвих ситуацій як загрозливі. Дуже висока тривожність є суб'єктивним проявом психологічного неблагополуччя. Вона може бути викликана невротичним конфліктом, емоційними і невротичними зривами, психосоматичними захворюваннями. Висока тривожність може бути зв'язана також з переживаннями погрози престижу, самооцінці, самоповазі людини.

Вивчення тривожності важливо і для розуміння вікових закономірностей розвитку емоційної сфери дитини, становлення, закріплення і розвитку емоційно-особистісних утворень. Тривожність лежить в основі цілого ряду психологічних труднощів дитинства, багатьох порушень розвитку, розглядається як показник "преневротичного стану", її роль надзвичайно висока й у порушеннях поводження, таких, як делинквентность і аддиктивне поводження підлітків. Значення профілактики тривожності, її подолання важливе при підготовці дітей і дорослих до важких життєвих ситуацій.

Проблема тривожності має й інший, психофізіологічний аспект. Підхід до пояснення схильності до тривоги з погляду фізіологічних особливостей властивостей нервової системи ми знаходимо у вітчизняних психологів. Так, у лабораторії Павлова И.П., було виявлено, що, швидше за все нервовий зрив під дією зовнішніх подразників відбувається в слабкого типу, потім у збудливого типу і найменше піддані зривам тварини із сильним урівноваженим типом з гарною рухливістю.

Дані Б.М. Теплова також указують на зв'язок стану тривоги із силою нервової системи. Висловлені ним припущення про зворотну кореляцію сили і чутливості нервової системи, знайшло експериментальне підтвердження в дослідженнях В.Д. Небиліцина. Він робить припущення про більш високий рівень тривожності зі слабким типом нервової системи.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що в основі негативних форм поводження лежать: емоційне переживання, неспокій, незатишність і непевність за своє благополуччя, що може розглядатися як прояв тривожності.

Питання про причини тривожності відкритий, у даний час переважає точка зору, відповідно до якого тривожність, маючи природну основу (властивості нервової й ендокринної системи), складається при житті, у результаті дії соціальних і особистісних факторів, наприклад, у результаті внутрішніх конфліктів і т.д. Виділяється стійка тривожність у якій-небудь сфері - приватна і загальна, що вільно змінює об'єкти в залежності від зміни їхньої значимості для людини. Розрізняються також адекватна тривожність, що є відображенням неблагополуччя людини в тій чи іншій області, хоча конкретна ситуація може не містити погрози, і тривожність неадекватна в благополучних для індивіда областях дійсності.

Поняття "тривожність" у закордонних наукових школах

Розгляд тривожності як предмета психологічного дослідження бере початок у працях З. Фрейда. Еволюцію його теорій щодо тривожності можна простежити, починаючи з 1895 р., коли з'явилася його робота "Нав'язливості і фобії", далі випливала робота "Вивчення істерії" і, нарешті, у 1926 р. з'явилася його робота "Гальмування, симптоми і тривожність". Він визначав тривожність як неприємне емоційне переживання, що є сигналом небезпеки. Зміст тривожності - переживання невизначеності і почуття безпорадності.

Тривожність характеризується трьома основними ознаками:

1) специфічним почуттям неприємного;

2) відповідними соматичними реакціями, насамперед посиленням серцебиття;

3) усвідомленням цього переживання.

З.Фрейд вважав, що зіткнення біологічних потягів із соціальними заборонами породжує неврози і тривожність. Споконвічні інстинкти в міру дорослішання людини одержують нові форми прояви [34,с.57]. Однак у нових формах вони наштовхуються на заборони цивілізації, і людина змушена маскувати і придушувати свої потяги. Драма психічного життя індивіда починається з народження і продовжується все життя.

Первинне джерело тривоги Фрейд бачив в нездатності дитини контролювати свій новий світ, а саме керувати внутрішнім і зовнішнім спонуканням. Оскільки тривожність зв'язана з переживанням негативних емоцій, індивід прагне уникнути стану тривоги. Для цього він може використовувати захисні механізми, велика частина з яких спрямована на захист образа "Я".

Фрейд виділяв наступні види тривожності:

1) Об'єктивну - на небезпеку в зовнішньому світі;

2) невротичну - на небезпеку не обумовлену і не відому;

3) моральну тривожність - "тривожність совісті".

Аналіз невротичної тривожності дозволив З. Фрейду виділити дві її основних відмінності від об'єктивної, тобто реального страху. У лекції 1933 р. він формулює їх у такий спосіб. Невротична тривожність відрізняється від об'єктивної "у тім, що небезпека є внутрішньої, а не зовнішньої, і в тім, що вона свідомо не визнається". Основне джерело невротичної тривожності - острах потенційної шкоди, що може заподіяти звільнення потягів.

Невротична тривожність може існувати в трьох основних формах. По-перше, це "вільно плаваюча", "вільно питаюча" тривожність, чи "готовність у виді тривоги", що як образно зауважує Фрейд, тривожна людина носить усюди із собою і яка завжди готова прикріпиться на час до кожного більш-менш придатному об'єкту, явищу (як зовнішньому, так і внутрішньому). Наприклад, вона може втілиться в страх чекання. По-друге, це фобичні реакції, що характеризуються нерозмірно сильною реакцією на деякі об'єкти і ситуації - острах висоти, змій, юрби, грому і т.п. По-третє, це страх, що виникає при істерії і важких неврозах і повній відсутності зв'язку з якою-небудь зовнішньою небезпекою. Для нас найбільш цікавої є перша форма, оскільки вона багато в чому близька до того, що в сучасній психологічній літературі прийнято описувати в термінах тривожності як диспозиції, риси особистісного високого рівня тривожності.

Разом з тим випливає, що, з погляду З. Фрейда, розмежування об'єктивної і невротичної тривожності дуже умовно, оскільки невротична тривожність має тенденцію проектуватися зовні (прикріплюватися до об'єкта), здобуваючи вид реального страху, тому що від зовнішньої небезпеки позбутися легше, ніж від внутрішньої. Відзначимо, що в даний час ця ідея знайшла своє підтвердження в дослідженнях, зв'язаних з роздратуванням мозкових структур і послуживши основою для створення представлень "явищах тривожного ряду". Невротична тривожність і об'єктивний страх часто змішуються в реакції на конкретну ситуацію. Крім того, зовнішня і внутрішня небезпека.

Ці представлення Фрейда визначили напрямок дослідження тривожності не тільки для його послідовників, але і відбилися на авторах, що вийшли за рамки психоаналізу. Безпосередній же розвиток його теорія одержала у школах психоаналізу і неопсихоаналіза, а також у тих авторів, що, почавши з психоаналізу, знайшли надалі свої власні теоретичні шляхи, наприклад,