Размещено на http://allbest.ru/

Размещено на http://allbest.ru/

Випускна кваліфікаційна робота бакалавра психології

на тему: «Психологічні чинники стресостійкості працівників правоохоронних органів»

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ I. ТЕОРИТИЧНІ ЗАСАДИ СТРЕСОСТІЙКОСТІ ОСОБИСТОСТІ

1.1 Стресостійкість особистості

1.2 Психологічна характеристика екстремальних умов діяльності

1.3 Постравматичні стресові розлади

Розділ II. МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

Розділ III. ДОСЛІДЖЕННЯ СТРЕСОСТІЙКОСТІ У ПРАЦІВНИКІВ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ

3.1 Аналіз результатів дослідження за методикою «Аналіз стиля життя» (Бостонський тест на стресостійкість)

3.2 Аналіз результатів за методикою «Готовність до ризику» Шуберта

3.3 Аналіз результатів за методикою «Толерантність до невизначеності (MSTAT-1)»

3.4 Аналіз результатів за методикою «Інтегральна самооцінка особистості «Хто я є у цьому світі?»

РЕКОМЕНДАЦІЇ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність теми. У вітчизняній і зарубіжній літературі питання впливу професійної діяльності на людину та її стан одержали досить широке висвітлення. Проте роль цих чинників у розвитку психологічного (професійного) стресу, механізми регуляції цього стану, обґрунтування моделей його вивчення, оцінки і прогнозування стресостійкості до впливу екстремальних факторів у діяльності працівника правоохоронних органів, роль особистісної детермінації досліджувалися лише побіжно.

Актуальність дослідження обумовлена:

зростаючими вимогами держави і суспільства до ефективності діяльності правоохоронних органів, зокрема органів внутрішніх справ у боротьбі зі злочинністю та охороні правопорядку;

екстремальним характером професійної діяльності працівників правоохоронних органів, високим рівнем психічних втрат, психічної недієздатності, травматизму в органах внутрішніх справ;

необхідністю удосконалення системи психопрофілактичної роботи в правоохоронних органах.

У цьому зв'язку особливої значущості у нашому дослідженні набувають питання:

вивчення методологічних і теоретичних передумов виокремлення стресостійкості в галузі психологічних досліджень, а також аналіз існуючих методологічних підходів щодо розробки цієї проблеми в різних галузях знань;

дослідження психологічних детермінант, що впливають на процеси психічних втрат і психічної недієздатності серед такої специфічної групи осіб, як працівники правоохоронних органів;

вивчення загальних і специфічних якостей кандидатів на службу та працівників ОВС;

теоретичного аналізу і розробки методологічних підходів щодо оптимізації функціонального стану працівників основних видів правоохоронної діяльності з метою нормалізації їх життєдіяльності і підвищення усталеності до стрес-факторів оперативно-службової діяльності.

Мета дослідження полягає в дослідженні стресостійкості у працівників правоохоронних органів.

Основні задачі дослідження:

1. Здійснити теоретичний аналіз стресостійкості особистості як наукової категорії, що використовується в межах загальної концепції стресу.

2. Дослідити на емпіричному рівні особливості прояву стресостійкості особистості.

3. Розробити рекомендації щодо профілактики виникнення посттравматичного синдрому, емоційного вигорання і інших психологічних розладів особистості у процесі професійної діяльності працівника правоохоронних органів.

Об'єкт дослідження: стресостійкість особистості.

Предмет дослідження: психологічні чинники розвитку стресостійкісті особистості працівників правоохоронних органів.

Гіпотеза: У осіб, яким притаманна стресостійкість спостерігається високий рівень толерантності до невизначеності.

Методи дослідження. У процесі теоретичного вивчення проблеми та науково-експериментальної роботи використовувались як загальнонаукові, так і спеціальні методи дослідження:

а) теоретичного характеру: аналіз наукової літератури, узагальнення отриманої інформації, системний аналіз та інтерпретація експериментальних даних.

б) емпіричного характеру: експериментальні методи дослідження; діагностичні методи; методи статистичної обробки отриманих результатів дослідження.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання при розробці рекомендацій та програм щодо мінімізації негативних психологічних наслідків діяльності працівників силових структур держави в надзвичайних обставинах, особливих умовах та критичних ситуаціях.

У дослідженні окреслено коло першочергових задач, що потребують свого вирішення в межах питання зниження рівня психічних втрат та психічної недієздатності серед правоохоронців.

Розділ I. ТЕОРИТИЧНІ ЗАСАДИ СТРЕСОСТІЙКОСТІ ОСОБИСТОСТІ

1.1 Стресостійкість особистості

Особистість, її дослідження у психології - є один з головних аспектів вивчення в науковій галузі. Вплив соціальних факторів таких, наприклад, як професійна діяльність не завжди позитивно впливають на розвиток особистості. Це залежить, в першу чергу, від особливостей самої психіки людини, тобто її властивостей нервової діяльності. Також важливу роль, у цьому випадку, грає спадковість. Не останнє місце займає характер людини і її фізичне здоров'я. Спрямованість особистості, мотивація, особистісна зрілість - всі ці чинники складають суцільну картину професіонала. В нашому випадку цей професіонал - працівник правоохоронних органів.

Професійна діяльність в правоохоронних органах напряму пов'язана з екстремальними ситуаціями. Як екстремальні ситуації будуть впливати на особистість - залежить від її стресостійкості. Стресостійкість особистості на соціально-психологічному рівні розглядають як: збереження здатності до соціальної адаптації; збереження значущих міжособистісних зв'язків; забезпечення успішної самореалізації, досягнення життєвих цілей; збереження працездатності; збереження здоров'я. [14] Збереження або підвищення стресостійкості особистості пов'язано з пошуком ресурсів, що допомагають їй в подоланні негативних наслідків стресових ситуацій.

За даними Щербатих Ю.В. [30] до факторів, що впливають на стресостійкість особистості, можна віднести такі: природжені особливості організму та ранній дитячий досвід, особистісні властивості, фактори соціального середовища та когнітивні фактори.

Згідно з психогенетичним дослідженням, реакції людей на ті або інші фактори середовища на 30-40% визначаються генами, отриманими від батьків, і на 60-70% залежать від виховання, життєвого досвіду, тренування, отриманих навичок, вироблених умовних рефлексів і т.д. Таким чином, одні люди споконвічно більш схильні до стресу, а інші стійкі до нього.

Слід зазначити, що у кожної людини є свій індивідуальний сценарій стресової поведінки. Про це писав Ерік Берн у своїх книгах, і життя підтверджує його гіпотезу [10]. Цей сценарій засвоюється в дитинстві, коли батьки, переживаючи стреси, конфліктують на очах у дитини, проявляють негативні емоції, виказують образи в адресу партнера при дитині, тим самим мимоволі втягуючи її у свої проблеми. При цьому дитина вбирає в себе приклад батьків, а потім не усвідомлено копіює їх у своєму дорослому житті. Засвоєний у дитинстві стресовий сценарій «запускається» майже автоматично. У цих випадках достатньо незначного погіршення звичайного ритму життя, як включається механізм запуску стресу. Причому наслідки від реалізації стресорної програми можуть бути набагато складніші, ніж причини, що її спричинили.

Стресостійкість особистості, на думку В.А.Аббакова, М.Перре, залежить від багатьох факторів, а саме: якості стресорів, особистісних властивостей, компетентності в подоланні навантажень та соціальних факторів.[1]

Ананьєв Б.Г. відзначив, що стрес-толерантність особистості і витривалість по відношенню до фру статорів залежить від підтримки, моральної допомоги, співучасті, співчуття інших людей, солідарності групи. Розпад соціальних зв'язків спричиняє руйнування інтраіндивідуальної структури особистості, виникнення гострих внутрішніх криз, що дезорганізують поведінку [5].

Значну роль, у випадку стійкості до стресу грає - соціальна підтримка. Різновидом соціальної підтримки є соціально-психологічна підтримка: емоційна, інформаційна, інструментальна або функціональна. Соціальна і соціально-психологічна підтримка виступає як деякий буфер між стресом і його негативними наслідками, пом'якшує патогенну дію стресу, що має вплив на здоров'я. Отже, соціальна підтримка - важливий ресурс збереження психологічної стійкості особистості в стресових ситуаціях. Багато авторів відзначають, що позитивне соціальне оточення (сім'я, друзі, колеги) також може бути одним з найважливіших чинників збереження стресостійкості особистості. У зв'язку з цим соціальне оточення може розглядатися як соціально-психологічний ресурс подолання стресу.

Наступний ресурс стресостійкості - психологічна компетентність індивіда, рівень його психологічної освіченості і культури. Разом з соціальним досвідом вона визначає конкретні форми адаптивних процесів в стресостійких ситуаціях. Також до найбільш вивчених на даний час особистісних ресурсів можна віднести наступні:

ь активна мотивація подолання, відношення до стресів як можливості набуття власного досвіду і можливостей особистісного зростання;

ь сила Я-концепції, самоповага, самооцінка, власна значимість, «самодостатність»;

ь активна життєва установка: чим активніше відношення до життя, тим більша психологічна стійкість в стресових ситуаціях;

ь позитивність і раціональність мислення;

ь емоційно-вольові якості;

ь фізичні ресурси (стан здоров'я і відношення до нього як до цінності).

До інформаційних та інструментальних ресурсів належать:

ь здатність контролювати ситуацію (ступень її впливу на людину оцінюється адекватно);

ь використання методів або способів досягнення бажаних цілей (майстерність, здібності, успішність);

ь здатність до адаптації, інтерактивні техніки змінювання себе і навколишньої ситуації, інформаційна і діяльнісна активність по перетворенню ситуації взаємодії особистості і стрес-ситуації;

ь матеріальні ресурси: високий рівень матеріального доходу і матеріальних умов (що дають змогу відновлювати первинні фізіологічні потреби), безпека життя. Стабільність оплати праці і т.п.).[14]

Е. Фромм виділив три психологічні ресурси, що допомагають людині в подоланні важких життєвих ситуацій:

1. Надія - психологічна категорія, що сприяє життю і зростанню. Це активне очікування і готовність зустрітися з тим, що може з'явитися;

2. Раціональна віра - переконаність в тому, що існує велика кількість реальних можливостей і потрібно вчасно виявити ці можливості.

3.Душевна сила - мужність. Душевна сила - здатність чинити опір ударам долі, перетворюючи ситуацію на «голий оптимізм» або в ірраціональну віру [29].

Г. Сельє виділив два види адапційних ресурсів людського організму при стресі: поверхова адапційна енергія і глибока адапційна енергія. Поверхові ресурси організму активізуються за першою вимогою, волни легко відновлюються. Якщо відбувається відновлення адапційних ресурсів, то перед хворобливий стан організм не переходить. Поверхова адаптаційна енергія відтворюється за рахунок глибокої, яка мобілізується шляхом адаптаційної перебудови гомеостатичних механізмів організму. Активація глибокої адаптаційної енергії відбувається тоді, коли людина довго знаходиться в стресовій ситуації і виснажені поверхові ресурси. У деяких осіб темп включення «глибоких» резервів буває недостатнім для нейтралізації дії стресора, відповідно такі індивіди відзначаються зниженою стресостійкістю. Виснаження глибоких ресурсів призводить до старіння та смерті організму [24].

Таким чином, стресостійкість особистості на соціально-психологічному рівні розглядають як: збереження здатності до соціальної адаптації; збереження значущих міжособистісних зв'язків; забезпечення успішної самореалізації, досягнення життєвих цілей; збереження працездатності; збереження здоров'я.

Збереження або підвищення стресостійкості особистості пов'язано з пошуком ресурсів, що допомагають їй в подоланні негативних наслідків стресових ситуацій. Під ресурсами мають на увазі внутрішні і зовнішні зміни, що сприяють психологічній стійкості в стресогенних ситуаціях.

Особливу категорію ресурсів стресостійкості представляють характер і способи подолання стрес-ситуацій стратегії і моделі поведінки, що переборює. Характер поведінки, що переборює, залежить від життєвої позиції, активності особистості, від потреб у самореалізації своїх потенціалів і здібностей.

Стресостійкість характеризує стан фізичного, емоційного і психічного виснаження, викликаного тривалою включеністю в емоційно-напружені і значимі ситуації.

1.2 Психологічна характеристика екстремальних умов діяльності

Стосовно визначення екстремальних умов діяльності в психологічній літературі виділяється декілька підходів. Зупинимось на цьому детальніше.

А.І. Мартинов визначає екстремальні умови діяльності як такі, за яких на людину діють шкідливі і небезпечні фактори, що загрожують стійкою і раптовою втратою здоров'я, травмою, розладами, і при несприятливому збігу обставин призводять до патологічних змін в організмі [19]. У роботі І.О. Котенєва, крім загрози життю і здоров'ю людини з боку екстремальних умов, відмічається великий ризик появи дістресу і виникнення нервово-психічних розладів, які мають назву синдром посттравматичних стресових розладів.

Подібну думку висловив Ю.А. Александровський, який вказав, що екстремальні умови здатні викликати порушення психічної діяльності [6].

За В.Л. Маріщуком [18], екстремальність визначають за такими ознаками: різноманітні емоціогенні впливи, пов'язані із небезпекою, новизною, відповідальністю; загроза масового ураження, стихійного лиха; дії в ночі, при сенсорній деривації, а також при великій кількості суперечливої інформації; розвиток стану паніки в умовах війни; надмірна психічна напруга від відповідальної розумової, психомоторної діяльності; надмірне навантаження на мовні функції особливо в умовах сильних емоцій; високі фізичні навантаження; високі фізична і емоційна напруга при впливу прискорень, вестибулярних навантажень, різних перепадах тиску і т.п.; умови режиму тривалої гіпокінезії, гіподинамії; вплив несприятливих кліматичних умов; несприятливі впливи різних радіочастот, шумів, вібрації; наявність у повітрі шкідливих елементів; наявність голоду, спраги і т.п.

В залежності від сили і часу впливу факторів зовнішнього і внутрішнього середовища вчений виділяє оптимальні умови, параекстримальні, екстремальні, пара термінальні, термінальні. Диференціація пов'язана з відмінностями в ступені й динаміці фізіологічних і психологічних показників людини, Так, параекстримальні умови характеризуються невеликою мобілізацією функціональних резервів, переважно на рівні економічної нейрорефлекторної регуляції з невеликим підвищенням виділення мозковою частиною над нирок катехоламінів (адреналіну та норадреналіну).

При паратермінальних умовах динаміка фізіологічних і психологічних змін характеризується тим, що перерозподіл функціональних резервів зупиняється і починається їх спад. Резерви організму виснажуються, розвивається виражений антено-депресивний стан. Якщо вплив екстремальних факторів не зупинити можливі термінальні умови. При пара термінальних умовах можливий розвиток патології. В термінальних умовах можливе летальне завершення [19].

Н.І. Наєнко екстремальність визначає за трьома ступенями її прояву: складні, параекстримальні, екстремальні [21].

На думку більшості авторів, екстремальні умови діяльності ті, які пред'являють підвищенні та надмірні вимоги до психічних і фізичних можливостей людини.

Особливістю екстремальних умов є те, що вплив екстремальних ситуацій може призвести до зниження критичності мислення, координації і точності рухів, зниження характеристик уваги, сприйняття, пам'яті.

На екстремальну ситуацію спостерігають різні типи реагування.

В.І. Лебедєв виділив наступні форми неадекватних психічних реакцій в екстремальних умовах: ажитацію і короткочасний ступор. При ажитації відмічається тривога, занепокоєність, автоматизація рухів, уповільненість мисленевої діяльності, порушення сприйняття. Для ступору характерне заціпеніння при збереженні інтелектуальної діяльності [17].

К.К. Платонов створив таку класифікацію емоційних реакцій на вплив екстремальних умов: астенічна реакція страху, що проявляється в заціпенінні, тремтінні, неадекватних вчинках; паніка; тривога, тривожне очікування; стенічне збудження, пов'язане з активною свідомою діяльністю небезпеки [22].

У роботі Є.М. Мілеряна були виділені такі типи поведінки в екстремальних умовах:

ь Напружений - проявляється в загальмованості, уповільненості, імпульсивності та напруженості виконання дій.

ь Лякливий - характеризується свідомим ухиленням людини від виконання своїх обов'язків, інколи спостерігається пасивність і відстороненість від втручання у справи.

ь Агресивно-безконтрольний - небезпечна і яскрава форма прояву емоційної нестійкості людини, що проявляється у безконтрольній, агресивній і алогічній діяльності.

ь Прогресивний - характеризується значним поліпшенням показників роботи.

Деструктивні види поведінки в екстремальних умовах представив Т. Томашевський:

ь гіпермобілізація - активізація фізіологічних функцій, емоційний підйом, знервованість, напруга, зниження точності рухів людини, що часто призводить до небезпечних ситуацій;

ь втрата орієнтації - порушується процес сприйняття і переробки інформації, спотворюються процеси контролю і оцінки причин невдач, відбувається втрата впевненості у собі;

ь порушується співвідношення між основними і другорядними діями, увага зосереджується на незначних питаннях за рахунок зниження уваги до основних питань;

ь розпад структури операцій, порушення послідовності - дезорганізація внутрішньої системи і втрата взаємозв'язків між окремими елементами операцій. Втрачається загальний взаємозв'язок всіх операцій;

ь загострення захисних операцій - відволікання від роботи, увага зосереджується на собі,прагнення замаскувати свої невдачі;

відмова, апатія, байдужість, прагнення ухилитись від складної ситуації [27].

Екстремальні ситуації негативно впливають на стан психічного здоров'я через ураження не тільки специфічними екологічними чинниками (фізичні, хімічні, біологічні, соціальні), але й супутніми психогеннотравмуючими обставинами. До них належать:

- безпосередня загроза життю або здоров'ю;

- опосередкований вплив подібної загрози внаслідок чекання її реалізації;

- сексуальне або фізичне насилля;

- участь у воєнних операціях;

- тероризм або його чекання;

- ситуації депривації (емоційної, соціальної, сенсорної, рухової тощо), зумовлені зміною умов життя, розлукою з близькими, втратою роботи, можливості навчання, зміною місця проживання, хронічним болем, втратою фізіологічних функцій.

Патогенність ситуацій-стресорів визначається: раптовістю виникнення, інтенсивністю, тривалістю, значущістю для конкретної особи. Мають значення також конституційно-типологічні властивості особистості (інфантильність, акцентуйованість, психопатичність), соматоневрологічне обтяження та неадекватність механізмів психологічного захисту в ситуації.

Психогенні розлади при цих ситуаційних стресорах проявляються психогенними реакціями, невротичними станами, невротичними і психопатичними розвитками та психогенними психозами, які можуть бути:

1) гострими (афективно-шокові реакції, ступор, психомоторне збудження, сплутаність, істеричні стани), як відставлені або затяжні реакції на стрес;

2) підгострими (переважно знижується інтенсивність реакцій першого періоду, але у декого переходять в невротичні (неспецифічні-маніакальні, тривожно-фобічні, астенічні, депресивні, іпохондричні, істеричні) стани;

3) посттравматичними - виникає після завершення дії стресора - відбувається складне емоційне і розумове переосмислення пережитої ситуації, посилюються гіркота втрат, різноманітні страхи, тематично пов'язані з екстремальною ситуацією та нав'язливі спогади пережитого, які стають центральними в житті людини, змінюють спосіб його життя та соціальне функціонування, а тому набуває медико-соціального значення.

Патогенність ситуацій-стресорів визначається: раптовістю виникнення, інтенсивністю, тривалістю, значущістю для конкретної особи. Мають значення також конституційно-типологічні властивості особистості (інфантильність, акцентуйованість, психопатичність), соматоневрологічне обтяження та неадекватність механізмів психологічного захисту в ситуації. [20]

Багато дослідників екстремальні умови пов'язують із виникненням станів напруги і напруження.

З однієї сторони, нервово-психічна напруга є необхідною умовою активізації всіх психічних функцій людини, з іншої - при інтенсивній дії екстремальних факторів може негативно впливати на діяльність.

У певних межах нервово-психічне напруження є необхідною умовою готовності до виконання складних дій, підвищує інтелектуальні та фізичні можливості людини, сприяє успішності діяльності. Особливо це спостерігається у стресостійких осіб. При суттєвому підвищенні рівня напруження цей стан набуває патологічного значення, напруження знижує ефективність праці, дезорганізує діяльність, деформує міжособистісні стосунки, погіршує психічне і фізичне здоров'я людини. Так, при постійному зіткненні з екстремальною ситуацією у людини може спостерігатися розвиток патологічних станів психіки: психози, неврози, психосоматичні захворювання, що призводить до дезадаптації поведінки, порушення пізнавальної, емоційно-мотиваційної сфер психіки людини. Як ускладнена форма реакції організму на негативний вплив розвиваються психосоматичні захворювання: гіпертонія, цукровий діабет, атеросклероз, ішемічна хвороба серця, виразкова хвороба.

Таким чином, психічна та поведінкова реакція в екстремальних умовах може мати конструктивний чи деструктивний характер. Особливості реагування залежать від здатності організму, а саме психіки до саморегуляції.

Екстремальні умови (ситуації) запускають певні механізми організму людини - на фізичному, фізіологічному і психічному рівнях.

Підвищення ефективності дій при виникненні екстремальної ситуації виражається у мобілізації усіх ресурсів психіки людини на подолання несприятливих для нього обставин. При цьому спостерігається підвищений самоконтроль, чіткість сприйняття і оцінки того, що відбувається, вчинення адекватних ситуації дій. Така форма реагування, звичайно, найбільш бажана, але ж чи у всіх і завжди її можна спостерігати? Подібне реагування на екстремальну ситуацію можливе тільки при наявності певних якостей і спеціальної підготовки людини до дій в такій ситуації.

Якщо реакція на екстремальну ситуацію розвивається в деструктивному напрямку - існує загроза розвитку посттравматичних стресових розладів.[6]

1.3 Постравматичні стресові розлади

Посттравматичний стресовий розлад - це затяжна реакція на стресогенну ситуацію виняткового загрозливого або катастрофічного характеру, яка може зумовити дистрес у будь-якої людини.

Термін ввели у 1980 р. M. Hozowitz з співавторами, згодом його введено в діагностичну категорію МКХ-10. Синдром було визначено на основі аналізу переживань у вояків після війни у В'єтнамі, аналогічні спостереження описувались на основі обстеження вояків 1-ої світової війни, атомного бомбардування в Хіросімі (O.I.Liston 1967).

Симптоми посттравматичного стресового розладу:

- спалахи яскравих спогадів, ніби людина заново переживає ситуацію;

- кошмарні сни, що виникають на фоні хронічного “заціпеніння” й емоційного притуплення;

- здригання від голосного звуку або коли хтось несподівано підходить із-за спини;

- почуття пригнічення, коли щось своїм виглядом нагадує психотравму;

- відсутність реакції на оточення, нездатність виявити любов, чи мати будь-які сильні почуття (радості, насолоди - ангедонія);

- труднощі в зосередженні уваги, мислення;

- занепокоєність, настороженість, тривога або страх: враження ніби людина знову перебуває в небезпеці;

- труднощі контролю емоцій - при спогадах виникають тривога і смуток;

- страх і уникнення того, що нагадує про психотравму;

- гострі спалахи страху, паніки або агресії, що провокуються стимулами, які навіюють несподівані спогади і супроводжуються посиленням вегетативної збудливості (тремтіння, гіпергідроз, тахікардія, тощо);

- суїцидальні тенденції та зловживання психоактивними речовинами.

Посттравматичний стресовий розлад виникає після латентного періоду на третьому етапі від кількох тижнів до шести місяців. Перебіг хвилеподібний до кількох років після психотравми. У більшості випадків хворі одужують або хвороба переходить в розлад особистості з ознаками дезадаптації, що призводить до порушення міжособистісного, соціального і професійного функціонування та зниження якості життя.[17]

Діагностичні критерії:

- ворожість або недовіра до оточуючого світу;

- соціальна відгородженість, уникаюча поведінка, відчуження ;

- відчуття спустошення і безнадії;

- хронічний стан тривоги, хвилювання від постійної загрози існування “на межі”.

Постравматичний синдром, це наслідок тривалої дії стресогенного фактора, чи низки таких факторів. Також посттравматичний синдром може розвинутися після інтенсивної. Але не тривалої дії психогенного фактора. З такими випадками працівники правоохоронних органів зустрічаються по роду своєї діяльності. Для того щоб запобігти ускладнень перебігу посттравматичного синдрому і покращити стан людини необхідна кваліфікована допомога спеціаліста.[15]

Професійна діяльність працівників правоохоронних органів пов'язана з впливом стресових ситуацій. Вони можуть мати як ситуативний так і тривалий характер. Саме тому значущою складовою особистості працівника є його стресостійкість.

Стресостійкість особистості на соціально-психологічному рівні розглядають як: збереження здатності до соціальної адаптації; збереження значущих міжособистісних зв'язків; забезпечення успішної самореалізації, досягнення життєвих цілей; збереження працездатності; збереження здоров'я.

Збереження або підвищення стресостійкості особистості пов'язано з пошуком ресурсів, що допомагають їй в подоланні негативних наслідків стресових ситуацій. Під ресурсами мають на увазі внутрішні і зовнішні зміни, що сприяють психологічній стійкості в стресогенних ситуаціях.

Стресогенні ситуації, їх вплив на психіку людини залежить від ряду факторів: інтенсивність впливу, тривалість, особливості психіки, наявність ресурсів, умови посттравматичного періоду. Одним з типів стресогенних ситуацій є екстремальні умови.

Екстремальна ситуація - стан життєдіяльності людини, суб'єктивно усвідомлюваний нею як такий, що загрожує її фізичному та психічному здоров'ю. Викликає психічне напруження. Чинниками, що зумовлюють екстремальну ситуацію є час, інформація, зміст діяльності та ін. Існують такі різновиди екстремальної ситуації: швидкоплинна - породжується гострим дефіцитом часу для прийняття і здійснення ефективних рішень та дій; тривала - визначається поступовим нарощуванням напруженості, сталою дією певних подразників; з елементами невизначеності - зумовлюється дефіцитом інформації, динамічних стереотипів прийняття рішень в умовах дії різнозначних спонук тощо; з елементами очікуваності розвитку подій - характеризується станом пост, готовності до вирішення складної ситуації, яка передбачається (передстартова лихоманка, очікування надмірних навантажень і впливів); «домінантного стану» - з'являється через неадекватність сприйняття дійсності та усвідомлення необхідності певних дій внаслідок поперед, впливу надпорогових подразників (ілюзії сприймання, неадекватність реакцій, прийняття помилкових рішень); критична - виникає від усвідомлення небезпечності для фіз. і псих, здоров'я або життя людини.

На екстремальну ситуацію спостерігають різні типи реагування - деструктивний і конструктивний.

Патогенність ситуацій-стресорів визначається: раптовістю виникнення, інтенсивністю, тривалістю, значущістю для конкретної особи. Мають значення також конституційно-типологічні властивості особистості (інфантильність, акцентуйованість, психопатичність), соматоневрологічне обтяження та неадекватність механізмів психологічного захисту в ситуації.

Екстремальні ситуації можуть негативно впливаюти на стан психічного здоров'я. Як наслідок виникають психогенні захворювання.

У виникненні психогенних захворювань провідну роль відіграють два основних компоненти: психотравмівний чинник (сила і тривалість) та особистість, яка зазнає його впливу (індивідуальний бар'єр адаптації). Саме ці чинники визначають здоров'я чи хворобливий стан. Серед основних психогенних чинників є: 1) психічна травма; 2) емоційна напруга; 3) емоційний стрес.

Деструктивний варіант реагування на стресову ситуацію полягає у розвитку стресових розладів.

Посттравматичний стресовий розлад - це затяжна реакція на стресогенну ситуацію виняткового загрозливого або катастрофічного характеру, яка може зумовити дистрес у будь-якої людини.

Для запобігання перебігу подій в деструктивному фазу необхідно вчасно виявити відхилення у психічному і психічному здоров'ї працівника за допомогою психолого-медичних обстежень.

психологічний екстремальний стрес вигорання

Розділ II. МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

Емпіричне дослідження психологічних чинників стресостійкості особистості працівників правоохоронних органів проводилось під час проходження виробничої практики на базі охоронної служби «Титан» при УМВС України. Вибірку складає n=50 осіб чоловічої статі.

Мета: дослідити на емпіричному рівні особливості прояву стресостійкості особистості працівників правоохоронних органів.

Для досягнення поставленої мети було обрано низку методів психологічного діагностування:

ь спостереження

ь бесіда

ь тестування

ь методи математичної обробки результатів.

Для визначення рівня стресостійкості співробітників ОВС нами було обрано методику «Аналіз стиля життя» (Бостонський тест на стресостійкість). Методика надає можливість визначити рівень стресостійкості особистості. Складається з 20 стверджень на які є варіанти відповідей «Завжди» -1 бал; «Часто» - 2 бали; «Іноді» - 3 бали; «Майже ніколи» - 4; «Ніколи» - 5 балів. По кількості набраних балів визначають рівень прояву стресостійкості. Шкала має зворотній характер - чим менше набрано балів, за тестом, тим вище стресостійкість особистості.

Результати інтерпретуються таким чином:

10 балів і менше - це надмірно високий прояв стресостійкості (у випадку якщо відповіді були правдиві);

від 11 до 30 балів - нормальний (середній) рівень стресостійкості;

більше 30 балів - низький рівень стресостійкості;

більше 50 балів - дуже низький рівень стресостійкості.

Для визначення рівня толерантності до невизначеності у співробітників ОВС, ми обрали методику MSTAT-1 (Multiple Stimulus Types Ambiguity Tolerance-1) McLain шкала адаптирована Луковицкой Е. Г. [14].

Методика складається з 22 ситуацій на які надо відповісти за принципом семантичного дефіренціалу - від -3 до 3. Тестовий бал може знаходитись у діапазоні - 66 до +66.

Сумарне позитивне значення є показником толерантності до невизначеності, сумарне негативне значення є показником інтолерантності до невизначеності.

Ступень схильності до ризику нами визначався за допомогою методики «Діагностика ступеню готовності до ризику» (Шуберт).

Тестовий матеріал складається з 25 питань. Поряд з питанням необхідно поставити відповідний бал від -2 до 2.

2 бали - повність згоден, «Так»;

1 бал - більше «Так» ніж «Ні»;

0 балів - ні «Так», ні «Ні», щось середнє;

- 1 бал - більше «Ні», ніж «Так»;

-2 бали - повне «Ні».

Діапазон балів: від - 50 до +50.

Інтерпретація результатів:

менше -30 балів: занадто обережні;

від -10 до +10 балів: середнє значення;

понад + 20 балів: схильні до ризику.

Для визначення самооцінки особистості ми обрали методику «Інтегральна самооцінка особистості «Хто я є в цьому світі» [28]. Методика містить 10 інтегральних шкал - якостей людини: здоров'я, розум, чесність, доброта, комунікабельність, принципіальність, відвертість, сміливість, привабливість, щастя. Ці показники треба оцінити по семибальній шкалі відносячи ступень наявності цих якостей у себе. Складаємо всі 10 індексів і отримуємо показник самооцінки:

60 - 70 балів - явне завищення самооцінки;

46-49 балів - тенденція до завищення самооцінки;

35-45 балів - адекватна самооцінка;

34-21 балів тенденція до заниження самооцінки;

20-10 балів - явно занижена самооцінка.

Для математичної обробки отриманих результатів нами було використано статистичну програму SPSS 13.0. Для встановлення значимих відмінностей між середніми результатів нами було обрано t-критерій Стьюдента. Для з'ясування наявності значимих кореляційних зв'язків між показниками нами було обрано методику - кореляційний аналіз Пірсона.

Розділ III. ДОСЛІДЖЕННЯ СТРЕСОСТІЙКОСТІ У ПРАЦІВНИКІВ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ

3.1 Аналіз результатів дослідження за методикою «Аналіз стиля життя» (Бостонський тест на стресостійкість)

Спочатку, для більшої зручності, всі середні показники по всім методикам ми представили у графічному вигляді (Рисунок 1).

Рис. 1. Середні значення показників стресостійкості, самооцінки, толерантності до невизначеності, схильності до ризику працівників правоохоронних органів (n=50)

Якщо порівняти з максимально можливими значеннями, які можна набрати по зазначеним шкалам то показники працівників правоохоронних органів за методикою «Бостонський тест стресостійкості» знаходяться на рівні норми (норма 11-30 балів); за методикою «Інтегральна самооцінка особистості «Хто я є в цьому світі» спостерігається тенденція к завишенню самооцінки; за методикою «Multiple Stimulus Types Ambiguity Tolerance-1) McLain» толерантність до невизначеності знаходиться на достатньо високому рівні; за методикою «Діагностика ступеню готовності до ризику» результати вказують на високий рівень готовності до ризику.

Для визначення особливостей прояву стресостійкості у працівників правоохоронних органів нами було використано Бостонський тест на стресостійкість «Аналіз стилю життя». Загальна картина отриманих результатів представлена на діаграмі (Рисунок 2).

Рис. 2. Рівень стресостійкості працівників правоохоронних органів

У більшості працівників правоохоронних органів (ППО) спостерігається середній рівень стресостійкості. Який за шкалою методики вважається нормальним (11-30 балів) - 70% учасників. Це рівень стресостійкості сучасної людини, з помірним напруженням, яка веде активний образ життя. У 14% спостерігається високий рівень стресостійкості який вказує на те що такій людині стрес ні почому. Замислитись про свій образ життя і передивитись ставлення до справ необхідно 16 % учасників, у гіршому випадку є велика вірогідність нервового зриву і розвитку психосоматичних захворювань.

Для більш ретельного аналізу, особливостей прояву стресостійкості у працівників правоохоронних органів (ППО), ми розподілили вибірку на 2 групи з урахуванням стажу роботи: 1 група - стаж роботи більше п'яти років (n=27); 2 група - стаж роботи менше п'яти років (n=23). Ми отримали такі результати (Рисунок 3).

Рис.3. Порівняння рівня стресостійкості працівників правоохоронних органів з урахуванням стажу роботи

Серед учасників 1 групи в більшості спостерігається середній рівень стресостійкості (70%). Але відсоток перевищує, по цьому рівню, в 2-ій групі (75%). Тобто молоді ППО, з досвідом роботи менше п'яти років - більше стійкі до стресу. Це підтверджує і те що на низькому рівні стресостійкість в другій групі тільки у 4%. На високому рівні знаходиться також, більший відсоток, учасників другої групи (21%).

Ми прослідкували прояв стресостійкості у учасників різного віку. Так ми розподілили учасників на 2 групи: 1 група - учасники віком до 30 років (n=26); 2- група - учасники віком після 30 років (n=24) (Рисунок 4).

Ми можемо зазначити, що в групі молодих працівників - на середньому рівні стресостійкість спостерігається у 80 % і тільки 5% цієї групи мають низький рівень стресостійкості. Тобто молоді учасники більш стійкі до стресу.



Рис. 4. Порівняння рівня стресостійкості працівників правоохоронних органів з урахуванням віку

Провівши порівняння середніх значень за допомогою t-критерія Стьюдента, значимих відмінностей як за віком, так і за стажем роботи, ми не спостерігаємо. Кореляційних зв'язків між віком і стресостійкістю також не спостерігається. Тобто можна зазначити, що вік і стаж роботи на стресостійкість не впливають.

Наявність кореляційного зв'язку зі знаком «-» між шкалами «Стресостійкість» і «Толерантність до невизначеності» (r= -0,461; p =0,01) (Додаток З) і той факт що шкала «Стресостійкості» має зворотній характер (чим нижче бал тим більше прояв якості), надає нам можливість підтвердити висунуту гіпотезу: «У осіб яким притаманна стресостійкість спостерігається високий рівень толерантності до невизначеності» на рівні p =0,01

3.2 Аналіз результатів за методикою «Готовність до ризику » Шуберта

Отримавши результати за методикою «Готовність до ризику» ми бачимо що у всіх учасників спостерігається схильність до ризику. Це нормальне явище для даної вибірки, але ж робота ППО постійно пов'язана з ситуаціями з різним рівнем ризику. Для більш ретельного аналізу ми розподілили показники схильності до ризику по групам в залежності від стажу роботи (Рисунок 5). Ми бачимо що у працівників які працюють менше п'яти років схильність до ризику вище ніж у тих чий досвід роботи в ПО більше п'яти років.

Рис. 5. Порівняння середніх значень за методикою «Ступень готовності до ризику» в залежності від стажу роботи

Також прояв схильності до ризику ми проаналізували в залежності від віку учасників (Рисунок 6). Так ми бачимо що до ризику більше схильні молоді, тобто ті яким менше 30 років.

Підґрунтям для того щоб стверджувати, що молоді ППО більше схильні до ризику є значимі відмінності середніх значень (t=-7,241; p =0,001) між групою учасників яким більше 30 років і яким менше 30 років

Рис. 6. Порівняння середніх значень за методикою «Ступень готовності до ризику» в залежності від віку

Результати кореляційного аналізу між шкалами «Вік» і «Схильність до ризику» також мають значимі показники (r= -0,855; p =0,01). Тобто чим молодший вік тим більша схильність до ризику.

Значимі відмінності середніх значень спостерігаються між групами за стажем роботи (t=-7,641; p =0,001), що вказує на те, що менш досвідчені працівники більш схильні до ризику.

3.3 Аналіз результатів за методикою «Толерантність до невизначеності (MSTAT-1)»

Для з'ясування особливостей прояву толерантності до невизначеності у працівників правоохоронних органів ми порівняли результати з урахуванням досвіду роботи (Рисунок 7).



Рис. 7. Порівняння середніх значень за методикою «Толерантність до невизначеності»

Ми бачимо що середній показник, у групі учасників які працюють менше 5 років більший ніж у групі учасників які працюють більше 5 років. Цей факт вказує на те з досвідом роботи багато що вже напрацьовується - виконується на автоматизмі, чи при чіткому слідуванні інструкції і непередбачені ситуації можуть прийматися з напруженням і більшою затратою ресурсів, що з віком може викликати певні складності. Про більшу схильність до прояву толерантності до невизначеності у менш досвідчених вказує і наявність значимих відмінностей середніх значень (t=-3,335; p =0,002). Порівнюючи результати з урахуванням віку (Рисунок 8) ми бачимо, що молоді учасники дослідження більш схильні до прояву толерантності до невизначеності. Тобто в молодому віці легше сприймати щось нове і невідоме. Діяти в ситуації невизначеності сприяє виникненню напруження, чого вже з віком намагаються уникати. Діяти за стереотипом, по чітким вказівками легше, що стає, з віком, звичною справою.



Рис. 8. Порівняння середніх значень за методикою «Толерантність до невизначеності»

Значимі кореляційні зв'язки між шкалами «Вік» і «Толерантність до невизначеності» (r= -0,479; p =0,01) також вказують на той факт що менший вік тим більший прояв толерантності до невизначеності.

3.4 Аналіз результатів за методикою «Інтегральна самооцінка особистості «Хто я є у цьому світі?»

За допомогою отриманих даних ми можемо з'ясувати рівень самооцінки учасників дослідження. Так в цілому рівень самооцінки розподіляється таким чином (Рисунок 9).



Рис. 9. Розподіл показників рівня самооцінки за вибіркою (n=50)

Ми бачимо, що в цілому по вибірці у осіб спостерігається тенденція до завищеної самооцінки - 44%; і адекватна самооцінка у 40% учасників.

Рис. 10. Показники за методикою «Інтегральна самооцінка особистості «Хто я є в цьому світі»

Для більш ретельного аналізу ми порівняли результати методики з урахуванням стажу роботи (Рисунок 10). Ми бачимо що адекватна самооцінка спостерігається у 60 % осіб які працюють в ПО більше п'яти років. У працівників які мають стаж роботи менше п'яти років, в більшості (56%), спостерігається завищена самооцінка. В цій же групі спостерігається відсоток учасників у яких самооцінка явно завищена (22%). Відмінності спостерігаються на значимому рівні (t=-3,860; p =1). За віком також спостерігаються значні відмінності рівня самооцінки.

Завдяки кореляційному аналізу ми спостерігаємо значимий зв'язок між шкалами «Самооцінка» і «Вік» (r= -0,516; p =0,01), що дає нам можливість стверджувати що з віком самооцінка набуває адекватного рівня.

Провівши емпіричний аналіз за темою «Психологічні чинники стресостійкості працівників правоохоронних органів» ми можемо визначити осноні результати за показниками. За всією вибіркою, в цілому, можна зазначити що всі показники учасників дослідження знаходяться у межах норми. Так за методикою «Бостонський тест стресостійкості» знаходяться на рівні норми (норма 11-30 балів); за методикою «Інтегральна самооцінка особистості…» спостерігається тенденція до завишення самооцінки; за методикою «Multiple Stimulus Types Ambiguity Tolerance-1) McLain» толерантність до невизначеності знаходиться на достатньо високому рівні; за методикою «Діагностика ступеню готовності до ризику» результати вказують на високий рівень готовності до ризику.

ь У більшості працівників правоохоронних органів (ППО) спостерігається середній рівень стресостійкості. Який за шкалою методики вважається нормальним (11-30 балів) - 70% учасників.

ь Низький рівень стресостійкості спостерігається у 16% від вибірки (n=50). Саме на цю категорію учасників необхідно психологу звернути увагу.

ь Аналізуючи прояв стресостійкості, у співробітників правоохоронних органів, в залежності від стажу роботи - ми спостерігаємо більший відсоток (75%), за середнім рівнем прояву стресостійкості у ППО, з досвідом роботи менше п'яти років.

ь Аналізуючи прояв стресостійкості в залежності від віку ми спостерігаємо середній рівень стресостійкості у 80% осіб віком до 30 років і тільки у 5 % спостерігається низький рівень стресостійкості. У осіб віком більше 30 років спостерігається середній рівень стресостійкості у 63%; низький рівень у 21% учасників і високий рівень у 16%.

ь Провівши порівняння середніх значень за допомогою t-критерія Стьюдента, значимих відмінностей як за віком, так і за стажем роботи, ми не спостерігаємо. Кореляційних зв'язків між віком і стресостійкістю також не спостерігається. Тобто можна зазначити, що вік і стаж роботи на прояв стресостійкості, в даному випадку, не впливають.

ь Наявність кореляційного зв'язку зі знаком «-» між шкалами «Стресостійкість» і «Толерантність до невизначеності» (r= -0,461; p =0,01) і той факт що шкала «Стресостійкості» має зворотній характер (чим нижче бал тим більше прояв якості), надає нам можливість підтвердити висунуту гіпотезу: «У осіб яким притаманна стресостійкість спостерігається високий рівень толерантності до невизначеності» на рівні p =0,01.

ь Толерантність до невизначеності виступає, в нашому дослідженні, як головний чинник стресостійкості працівників правоохоронних органів.

ь По всій вибірці (n=50) спостерігається високий рівень готовності до ризику.

ь У співробітників які працюють менше п'яти років схильність до ризику вище (Х ср. = 35,7) ніж у тих чий досвід роботи в ПО більше п'яти років (Х ср. = 24,6).

ь В залежності від віку рівень готовності до ризику більший у осіб віком до 30 років (Х ср. = 34,9), віком більше 30 років середній показник (Х ср. = 24).

ь Результати кореляційного аналізу між шкалами «Вік» і «Схильність до ризику» також мають значимі показники (r= -0,855; p =0,01). Тобто чим молодший вік тим більша схильність до ризику.

ь Значимі відмінності середніх значень спостерігаються між групами за стажем роботи (t=-7,641; p =0,001), що вказує на те, що менш досвідчені працівники більш схильні до ризику.

ь Значимі відмінності середніх значень за віком (t=-7,241; p =0,001) вказують на те, що молоді працівники більш схильні до ризику;

ь Співробітники, які працюють менше п'яти років в більшому ступеню проявляють толерантність до невизначеності на це вказує наявність значимих відмінностей середніх значень (t=-3,335; p =0,002) між групами за стажем.

ь Значимі кореляційні зв'язки між шкалами «Вік» і «Толерантність до невизначеності» (r= -0,479; p =0,01) вказують на той факт, що чим менший вік тим більший прояв толерантності до невизначеності.

ь Самооцінка, по вибірці в цілому, знаходиться на адекватному рівні у 40% і має тенденцію до завищення у 44% ППО.

ь Адекватна самооцінка спостерігається у 60 % осіб які працюють в ОВС більше п'яти років. У працівників які мають стаж роботи менше п'яти років, в більшості (56%), спостерігається завищена самооцінка. В цій же групі спостерігається відсоток учасників у яких явно завищена самооцінка (22%). Відмінності між групами за стажем роботи спостерігаються на значимому рівні (t=-3,860; p =1), що вказує на те що самооцінка значно вище у працівників які мають стаж роботи менше п'яти років.

ь Завдяки кореляційному аналізу ми спостерігаємо значимий зв'язок між шкалами «Самооцінка» і «Вік» (r= -0,516; p =0,01), що дає нам можливість стверджувати що з віком самооцінка набуває адекватного рівня.

РЕКОМЕНДАЦІЇ

Ефективність боротьби зі злочинністю і охорони громадського порядку багато в чому залежить від психологічної підготовки співробітника до дій в екстремальних умовах.

Якісна підготовка співробітника ОВС неможлива без добре поставленої психологічної підготовки в місцях проходження служби.

У психологічній службі ОВС повинен бути чітко сформований арсенал діагностичного і колекційного інструментарію для комплексного використання, в процесі психологічного супроводу працівників правоохоронних органів, на різних етапах професійної діяльності.

Головним, першочерговим завданням психолога є профвідбір кандидатів до ОВС. Існує низка спеціально розроблених методик які дозволяють виявити особистісні якості, професійні здібності, стан емоційної сфери, фізіологічні показники.

В процесі професійної адаптації співробітника необхідно систематично перевіряти особливості психічного стану, адекватність реакції і реагування в екстремальних умовах, діагностувати рівень стійкості до стресу, показники пізнавальної сфери і емоційно-вольової.

Для співробітників які працюють достатньо тривалий час в ОВС також необхідний психологічний супровід. Це можуть бути як діагностичні процедури так і психологічна підтримка у вигляді консультації.

Ефективно впливає на покращення професійної діяльності співробітника ОВС участь у тренінгах, програми яких розроблені з урахуванням специфіки проблеми.

Для профілактики виникнення синдрому емоційного виснаження у працівників правоохоронних органів необхідно запропонувати вправи спрямовані на аналіз проблемної ситуації, її обговорення з компетентними особами. Для зняття емоційного напруження ефективно використання релаксаційних вправ і аутогенне тренування.

Необхідно пам'ятати що психологічне здоров'я працівника правоохоронних органів залежить не тільки від добре налагодженої роботи психологічної служби. Співробітник повинен усвідомлювати, що більша частка відповідальності за власну нормальну фізичну і психологічну форму полягає саме на нього. Тобто турбота про своє психологічне здоров'я - повинно бути нормою для співробітника ОВС. Для цього не обов'язково виконувати якісь спеціальні вправи. Для початку достатньо уважно ставитись до можливості здорового відпочинку: гра у футбол, у теніс, проведення вихідних на лоні природи з родиною чи друзями, відвідування культурно-масових закладів, використання гумору у повсякденному житті, перегляд улюблених фільмів - переважно кінокомедій, вміння відчувати час «тепер і зараз» - насолоджуючись відпочинком, повністю відключившись від професійних проблем, вчитись взагалі насолоджуватись світом. Це невеликий перелік заходів які при систематичному використанні будуть сприяти підвищенню стресостійкості особистості і підтримки психологічного здоров'я в цілому.

Що стосується вибору конструктивної поведінки в стресовій ситуації, то з цієї точки зору можна порекомендувати алгоритм дій, який запропоновано М.С. Корольчуком: Як вийти зі стресової ситуації?

1. Негайно вийти з позиції «страуса». Усвідомити реальну ситуацію (визнати для себе, що ви знаходитесь в стресовій ситуації).

2. Примірити позитив і негатив на себе. Визначити усі позитивні та негативні особливості ситуації.

3. Скласти особливий план діяльності в стресовій ситуації.

4. Діяти! У разі бездіяльності ситуація візьме вас у полон. Реалізувати свої плани і наміри у відповідності до обставин.

5. Перекласти частину вантажу психічного тиск на іншу людину, яка вас може підтримати. Обговорити, проговорити конкретну ситуацію з близькою людиною, врахувати поради і зняти перед нею капелюха, але не голову.

6. Якщо не можливо змінити обставини, необхідно змінити своє ставлення до них. Обміркувати ситуацію і свідомо чи інтуїтивно включити свій механізм захисту [14].

ВИСНОВКИ

Стресостійкість співробітників ОВС це одна з основних особистісно-професійних якостей яка вкрай необхідна для успішної реалізації в даному виді діяльності. Постійні навантаження, екстремальні ситуації, нервове напруження, ненормований графік роботи, необхідність спілкуватися зі складним контингентом - все це негативно впливає на психоемоційний стан особистості працівника правоохоронних органів. Саме тому психологу дуже важливо мати уявлення про стан психологічного здоров'я і особливості прояву його складових.

Провівши теоретичний аналіз психологічної проблеми за темою: «Психологічні чинники стресостійкості працівників правоохоронних органів» ми приділили увагу таким теоретичним аспектам як: