Розвиток чуттєвої сфери людини в сучасних умовах науково-технічного прогресу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

Кафедра «Психології»

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: Загальна психологія

на тему: Розвиток чуттєвої сфери людини в сучасних умовах науково-технічного прогресу

Луганськ - 2014

Реферат

Курсова робота складається з сторінок, 1 рисунки, 44 джерел.

Дедалі гострішою стає проблема фізичного і духовного здоров'я людини. Зокрема, набула актуальності тенденція зростання патогенних явищ психіки людини, яка на ранніх етапах свого розвитку самоутверджувалась за рахунок грубої фізичної сили і таких грубих властивостей нервової системи, як сміливість, жорстокість, впертість. В останні ж два-три століття життєздатність людини залежить майже повністю від найтонших механізмів нервової системи, які є найбільш вразливими для зовнішніх впливів. Для сучасної людини взагалі характерна підвищена невротизація, що виражається в емоціональній нестійкості, зайвій рефлекторності, тривожності, "затиснутості", зниженій здатності до самореалізації, утраті безпосередньості і швидкості емоційного відгуку, свіжості сприйняття і ставлення до свого психічного здоров'я.

Ключьові поняття: людина, науково-технічний прогрес, почуття, емоції, нервова система, чутєвий стан, відчутя, техніка.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади вивчення розвитку чуттєвої сфери людини

1.1 Аналіз літератури за проблемою дослідження

1.2 Психологічна характеристика чуттєвої сфери людини

1.3 Стилі чуттєвої сфери людини

Розділ 2. Розвиток чуттєвої сфери людини в сучасних умовах НТП

2.1 Властивості і закономірності відчуттів

2.2 Особливості сприйняття людини

2.3 Особливості сприйняття людини в сучасних умовах

Розділ 3. Експериментально-психологічні методики дослідження розвитку сфери людини в сучасних умовах НТП

3.1 Методика вимірювання частоти пульсу за даними ЕКГ та шкірно-гальванічної реакції

3.2 Методика розпізнавання емоцій по виразу обличчя

3.3 Методика самооцінювання емоційної експресії

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

психологічний емоція самоцінювання

Обрана мною тема даної курсової роботи, є вкрай важливою. Оскільки розвиток емоційної сфери людини не встигає за темпами розвитку науково-технічного прогресу.

Актуальність дослідження. Дедалі гострішою стає проблема фізичного і духовного здоров'я людини. Зокрема, набула актуальності тенденція зростання патогенних явищ психіки людини, яка на ранніх етапах свого розвитку самоутверджувалась за рахунок грубої фізичної сили і таких грубих властивостей нервової системи, як сміливість, жорстокість, впертість. В останні ж два-три століття життєздатність людини залежить майже повністю від найтонших механізмів нервової системи, які є найбільш вразливими для зовнішніх впливів. Для сучасної людини взагалі характерна підвищена невротизація, що виражається в емоціональній нестійкості, зайвій рефлекторності, тривожності, "затиснутості", зниженій здатності до самореалізації, утраті безпосередньості і швидкості емоційного відгуку, свіжості сприйняття і ставлення до свого психічного здоров'я.

Об'єкт дослідження - чуттєва сфера людини.

Предмет дослідження - розвиток чуттєвої сфери людини в сучасних умовах НТП.

Мета дослідження - мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та емпіричному дослідженні емоційного стану людини, який викликаний науково-технічним прогресом.

Завдання дослідження - треба проаналізувати вплив науково-технічного прогресу на стан сучасної людини, з'ясувати до цього це приводить та запропонувати напрямки поліпшення чуттевого стану людини.

Методи (методики) дослідження - теоретичний аналіз наукової літератури, спостереження, існуючі методик з проблеми дослідження.

В останні роки нам доводиться стикатися з самими різними точками зору на природу і значення емоцій. Одні дослідники вважають, що в рамках науки про поведінку можна взагалі обійтися без поняття <емоція>. Так, Даффі (Duffy, 1962), як, втім, і багато інших дослідників (напр., Lindsley, 1957), вважає, що поведінкові проблеми простіше пояснювати за допомогою понять <активація> або <збудження> (arousal), які не настільки аморфні, як терміни, що відносяться до емоційної сфери. Інші ж (Tornkins, 1962, 1963; lzard, 1971, 1972) стверджують, що емоції утворюють первинну мотиваційну систему людини. Деякі дослідники розглядають емоції як короткочасні, минущі стани, тоді як інші переконані в тому, що люди постійно перебувають під впливом тієї чи іншої емоції, що поведінка і афект - нерозривні (Schachtel, 1959). Деякі вчені вважають, що емоції руйнують і дезорганізують поведінку людини, що вони є основним джерелом психосоматичних захворювань (Arnold, 1960а, б; Lazarus, 1968; Young, 1961). Інші ж автори, навпаки, вважають, що емоції відіграють позитивну роль в організації, мотивації і підкріпленні поведінки (lzard, 1971, 1972; Leeper, 1948; Mowrer, 1960; Rapaport, 1942; Schachtel, 1959; Tornkins, 1962, 1963).

Деякі дослідники зводять емоції до вісцеральним функцій, до прояву діяльності структур, іннервіруємих вегетативною нервовою системою (Wen - ger, 1950). Проведений у 1974 році в Баку XXVI Міжнародний фізіологічний конгрес був цілком присвячений емоціям і вісцеральним функцій (Гасанов, 1974). Інші дослідники підкреслюють важливість зовнішніх, у тому числі мімічних, проявів емоцій, акцентують увагу на ролі соматичної нервової системи, тобто тієї частини нервової системи, яка піддається довільному контролю (Gellhorn, 1964, 1970; Tornkins, 1962, 1963; Ekman, Friesen, Ellsworth, 1972; lzard, 1971,1972) [1, стр. 491].

Більшість психіатрів і психологів - клініцистів розглядають різні види психопатології і порушення адаптації як <захворювання емоційної сфери> (Dunbar, 1954). З іншої сторони, Маурер (Mowrer, 1960, 1961), наприклад, стверджує, що психопатологія і дезадаптація викликаються не емоційними розладами, а порушеннями мислення, установок і поведінки. Деякі вчені виходять з того, що емоції мають бути підпорядковані когнітивним процесам (і розуму), вони розглядають порушення цієї субординації як ознака неблагополуччя. Інші, навпаки, вважають, що емоції виступають у ролі пускових механізмів когнітивних процесів, що вони породжують і направляють їх (тобто управляють розумом) і що головне, чим повинні займатися дослідники, це питання про якість та інтенсивності цих емоцій.

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади вивчення розвитку чуттєвої сфери людини

1.1 Аналіз літератури за проблемою дослідження

Знання про зовнішній і свій внутрішній світ людина набуває в ході чуттєвого та логічного пізнання дійсності за допомогою пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприйняття, мислення, уяви. Пізнавальна діяльність завжди розпочинається з чуттєвого відображення світу у відчуттях та сприйманні.

Поняття про відчуття. Людина одержує відомості про предмети і явища зовнішнього світу через органи чуття. Кожний з них передає інформацію про різні властивості об'єктів: зір -- про колір і форму, слух -- про звуки, нюх -- про запахи і т. п [2, стр. 172].

Психічний процес, що полягає у віддзеркаленні окремих властивостей предметів і явищ, що діють в даний момент на органи чуття, називається відчуттям. Наприклад, відчуття, що отримані від яблука, такі: кругле, червоне (жовте), запашне, тверде, прохолодне, солодке, хрустке на зубах.

Відчуття -- це відображення окремих властивостей предметів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття. У відчуттях людині відкриваються кольори та звучання, пахощі і смак, вага, тепло чи холод речей, що її оточують. Крім того, відчуття дають інформацію про зміни у власному тілі: людина відчуває порушення у функціонуванні внутрішніх органів, положення і рух свого тіла й окремих його частин.

Сприйняття -- це відображення цілісних предметів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття. Коли людина перебуває в оточенні звичайних речей, у неї формуються цілісні образи навколишніх предметів. Вона бачить речі, чує їхнє звучання, торкається їх.

Відображаючи предмети та їхні властивості, сприйняття і відчуття являють собою різні за повнотою, глибиною й адекватністю ступені чуттєвого пізнання невичерпного багатства світу.

Роль відчуття та сприйняття в нашому житті настільки значна, що існує потреба у підтриманні інформаційного балансу з середовищем, порушення якого веде до дезорганізації особистості та розладів у функціонуванні організму. Про це свідчать дослідження із штучним створенням інформаційного голоду через обмеження зорових, слухових, дотикових, рухових та інших стимулів, які завжди слугують звичним фоном життєдіяльності людини. У стані інформаційного голоду в досліджуваних людей з' являлися галюцинації, вони відчували сильний неспокій і просили припинити експеримент.

Анатомо-фізіологічною структурою, в якій відбувається виникнення відчуття, є аналізатор. Він являє собою складний нервовий механізм, що здійснює тонкий аналіз зовнішнього і внутрішнього середовища, виділяючи з нього окремі стимули, що відображаються людиною як властивості предметів і явищ.

В організмі функціонує система аналізаторів, кожен з яких забезпечує формування відчуттів певної якості -- зорових, слухових, температурних, больових, м'язових тощо. Будь-який аналізатор складається з периферійної частини -- рецепторів, провідникових нервових шляхів -- та центральної частини в корі та підкірці головного мозку. В рецепторах відбувається перетворення енергії фізичних і хімічних подразників, що діють на організм, у нервове збудження. Провідникові шляхи складаються з нейронів, розміщених на різних рівнях нервової системи, які поєднують рецепторну периферію з мозковим центром. У центральній частині аналізатора здійснюється основна обробка нервових імпульсів, що надходять з периферії.

У багатьох аналізаторів є специфічні допоміжні структури, які оптимізують дію подразників на рецептори. Це рогівка, зіниця та кришталик ока, барабанна перетинка та слухові кісточки вуха тощо. Разом із рецепторами вони складають орган чуття. В органах чуття відбуваються фільтрація і перетворення того чи іншого виду енергії. З безлічі фізичних та хімічних факторів середовища органи чуття виділяють такі, для сприйняття яких у їхній рецепторній частині є відповідні механізми. Наприклад, око та його рецепторна частина -- сітківка -- тонко реагує на електромагнітне випромінювання у видимій частині спектра, вухо з рецепторним апаратом кортієвого органа сприймає механічні коливання повітря певної амплітуди й частоти, температурні рецептори шкіри реагують на теплову енергію тощо. З усього діапазону можливих впливів енергії орган чуття виділяє дуже незначну частину стимулів, які мають життєво важливе значення. Так, електромагнітні хвилі, що можуть викликати зорове відчуття, становлять лише одну десятиквадрильйонну частину всього спектра електромагнітного випромінювання. Хвилі, що знаходяться всередині цього невеликого діапазону і розрізняються за своєю довжиною, породжують відчуття різного кольору. Слухові рецептори реагують на коливання повітря лише в межах від 15 до 20 тис. герц [3, стр. 184].

Формування образу забезпечується злагодженою роботою багатьох рецептивних полів, які у свою чергу об'єднані в клітинні ансамблі. Але процесів прийняття та переробки навіть найскладніших сигналів для формування образу недостатньо. На вищих рівнях нервової системи функціонують елементи, які порівнюють периферійну інформацію з еталонами, що зберігаються в пам'яті. Це свідчить про використання індивідуального досвіду в процесі сприйняття. Так, людина не зможе адекватно сприйняти комп'ютер, якщо вперше його побачила, незважаючи на наявність інформації, що надходить від органів чуття. Тому сприйняття треба розглядати як інтелектуальний процес, пов'язаний з накопиченням досвіду взаємодії з різними предметами та явищами навколишнього світу.

1.2 Психологічна характеристика чуттєвої сфери людини

Відчуття як елементарне відображення матеріального світу закономірно відбиває основні характеристики предметів і явищ -- якісні, кількісні та просторово-часові.

Головною характеристикою відчуттів, у якій виявляється їх специфічність, зумовлена фізично-хімічними властивостями адекватних для відповідного аналізатора подразників, є їхня якість. Неповними є уявлення про наявність у людини лише п'яти органів чуття -- зору, слуху, смаку, нюху та дотику. Насправді відчуттів та їхніх аналізаторних апаратів у людини значно більше. Самостійним різновидом є температурні відчуття, що відіграють важливу роль у процесах теплообміну між організмом і середовищем.

Інтенсивність дії подразників на аналізатори відбивається в інтенсивності відчуттів. Кількісна залежність між подразником та відчуттям досить складна. Інтенсивність відчуття визначається не тільки силою (енергією) діючого подразника, а й функціональним станом органу чуття, який у свою чергу залежить від стану організму, значущості подразника, просторово-часових умов сприйняття.

Для виникнення відчуття необхідна певна енергія подразника. Мінімальна сила подразника, що викликає ледь помітне відчуття, називається нижчим абсолютним порогом чутливості даного аналізатора. Для кожного виду відчуттів існують свої абсолютні пороги. Чутливість основних аналізаторів до дії фізичних та хімічних подразників є досить значною.

Окрім нижчого, існує верхній абсолютний поріг чутливості. Це максимальна сила подразника [4, стр. 49], що викликає адекватне йому відчуття. Подальше зростання сили подразника викликає больову реакцію.

Не кожна відмінність між діючими подразниками помічається людиною. Щоб ця відмінність стала відчутною, вона має досягти певної величини. Мінімальна відмінність у силі двох подразників, яка викликає ледве помітну відмінність відчуттів, називається порогом розрізнення. Для окремих відчуттів ставлення порога розрізнення до величини первинного подразника залишається більш або менш незмінним. Це ставлення називається диференційним порогом чутливості. Щоб, наприклад, помітити різницю у вазі, треба до початкової ваги додати 1/30 її частку, для слухових відчуттів диференційний поріг становить 1/10, а для зорових -- 1/100 вихідної величини подразника [5, стр. 92].

Просторові характеристики подразників відображаються у просторових властивостях відчуттів. Таке відображення виявляється в локалізації відчуттів там, де знаходиться подразник. Наприклад, у хірурга, який обмацує зондом кулю в рані, дотикові відчуття локалізовані не на кінчиках пальців, а на межі зонда й кулі, тобто на поверхні предмета, що його обстежує хірург. Відчуваючи світло, ми відносимо його до відповідного джерела, яке займає певне місце у просторі. Сприймаючи звук, установлюємо напрямок і відстань до предмета, що його породжує. При дотику ми напевне знаємо, із якою частиною нашого тіла зіткнувся подразник.

Здатність до аналізу просторових характеристик подразників може змінюватися. Наприклад, гострота зору в різних людей чи однієї й тієї ж людини в різний час має велику варіативність залежно від особливостей професійної діяльності, мотивації, стану організму тощо.

Тривалість дії подразників на органи чуття відображується в часових характеристиках відчуттів. Як і інші властивості відчуттів, тривалість відчуття містить у собі суб'єктивний компонент. Він виявляється в тому, що відчуття виникає дещо пізніше від початку дії подразника й не зникає одразу після закінчення його дії. Інерція відчуттів має назву післядії. Завдяки післядії в зоровому аналізаторі окремі кінокадри за певної швидкості проекції сприймаються як безперервне зображення.

Отже, характер відчуття зумовлений властивостями подразників (якісними, кількісними, просторово-часовими), але водночас він залежить від особливостей нервово-психічної організації та стану суб'єкта відображення, властивостей та закономірностей сприйняття. Якби пізнання світу закінчувалося відчуттям, людина відображала б не предмети, події та явища, а какофонію звуків, запахів, мигтіння світла тощо.

Сприйняття, ґрунтуючись на відчуттях, не вичерпується ними. Воно має такі специфічні властивості, які зумовлюють відображення предметів у сукупності їх об'єктивних характеристик, а не так, як про них сигналізують окремі органи чуття. Такими властивостями сприйняття вважаються предметність, цілісність, структурність, константність та усвідомленість. Завдяки цим властивостям сприйняття з потоку відчуттів, що йдуть ззовні, виділяє ті чи інші предмети, відокремлює їх із середовища, розкриває їхні значення й функції.

Предметність сприйняття полягає в тому, що різні за якостями відчуття, отримувані від предмета, поєднуються і відносяться до цього предмета як до окремої речі, що має певне призначення. Предметне сприйняття зумовлює зовсім інше, ніж у відчуттях, відображення дійсності. Відомо, наприклад, що поведінка багатьох тварин ініціюється окремими відчуттями від предметів. Нічні комахи летять на будь-яке світло і часто гинуть. Чайка насиджує усякий предмет, аби він був певної форми чи розміру. Органи чуттів таких тварин сигналізують лише про деякі ознаки предметів, ключові для організації поведінки, все інше в мозок не передається.

Іншими суттєвими рисами сприйняття є його цілісність та структурність. Відчуття від предмета можуть відрізнятися своїми характеристиками, властивості предметів можуть відображатися більш або менш точно, послідовно чи одночасно, але попри це предмет сприймається як єдине ціле. Суть у тому, цю сприйняття являє собою не просто конгломерат відчуттів, у ньому відображуються взаємозв'язки різних властивостей, тобто структура предмета [6, стр.88].

Сприйняття цілого впливає на сприйняття окремих його частин та властивостей і водночас само по собі зумовлюється ними. Це підтверджує, наприклад, сприйняття подвійних зображень. Залежно від того, що сприймається -- два профілі чи ваза, стара чи молода жінка -- певним чином тлумачаться одні й ті самі подразники.

З предметністю і цілісністю сприйняття тісно пов'язана така його важлива риса, як константність. Вона виявляється в тому, що в образі сприйняття предмети і явища відбиваються такими, якими вони є, незважаючи на зміну умов їх спостереження. Константність наче усуває умови сприйняття об'єкта, зберігаючи його об'єктивні характеристики. Так, добре відомо, що зображення предмета на сітківці збільшується, якщо відстань до нього зменшується, і навпаки. Однак хоча за зміни дистанції спостереження зображення об'єкта на сітківці змінюється, його сприйнятий розмір залишається практично незмінним -- він відповідає розмірові сприйманого об'єкта. Подивіться на свої долоні, одна з яких знаходиться на відстані витягнутої руки, а друга -- вдвічі ближче.

Долоні здаються одного розміру, хоча зображення тієї, що знаходиться далі, становить лише половину зображення ближчої.

Основа константності сприйняття -- багаторазова поява одних і тих самих об'єктів за різних обставин спостереження і виділення їх стійких, незмінних рис.

Усвідомленість людського сприйняття виявляється в тому, що воно має узагальнений характер, а кожен сприйманий предмет позначається словом-поняттям і відноситься до певного класу. На цій підставі в предметі відшукуються ознаки, властиві всім предметам цього класу.

Залежність сприйняття від змісту психічного життя людини має назву апперцепції. Вплив апперцепції на процес сприйняття виявляється в тому, що ті самі предмети сприймаються людьми по-різному, залежно від їхнього стану й завдань, що стоять перед ними [7, стр.21].

Яскравим виявом апперцепції є так зване професійне сприйняття. Так, лінгвіст, знайомлячись з людиною, може сприйняти передусім особливості її вимови, фотограф -- фотогенічність, лікар зверне увагу на ознаки тієї чи іншої хвороби.

Підтвердженням залежності сприйняття від досвіду є ілюзії сприйняття, які свідчать про те, що образи можуть зовсім не відповідати реальній дійсності. Наприклад, дані сприйняття фігур суперечать даним об'єктивного вимірювання.

Відчуття -- фундамент психічної діяльності. З них починається пізнання навколишньої дійсності. Вони ж сигналізують про внутрішні стани організму (відчуття голоду, спрага, біль і т.д.).

Відчуття -- єдиний засіб зв'язку між зовнішнім світом і свідомістю. Без них людина не змогла б орієнтуватися в навколишньому оточенні, спілкуватися з людьми, трудитися, уникати небезпеки.

Пороги відчуттів. Дуже слабкий звук не чутний, але у міру посилення ми визначаємо його як тихий, потім середній, гучний, поки, нарешті, слухове відчуття не переростає в больове. Аналогічно впливає на органи чуття світловий подразник, що посилюється ледве від помітного до засліплюючого, запах -- от слабкого до нестерпного і т.д. Отже, кожен орган чуття функціонує в межа, які називаються порогами відчуттів. Мінімальна сила подразника, що викликає відчуття, називається нижнім порогом відчуттів. Максимальна сила подразника, при якій ще виникає відчуття даного вигляд, називається верхнім порогом відчуттів. Нижній поріг характеризує чутливість органів чуття. Чим нижчий поріг, тим вища чутливість, тим більше слабкі подразники викликають відчуття. Верхній поріг -- показник їх витривалості. Чим вищий поріг, тим більше витривалість.

Разом з нижчим і вищим порогами відчуттів виділяється поріг розрізнення, тобто мінімальна різниця між подразниками одного ряду, яку можна відчути. Наприклад, потрібно вказати, який звук вище, якщо натиснути по черзі дві клавіші на роялі. Одна уловлює різницю між звуками, видаваними сусідніми клавішами, від іншої ж вимагається, щоб відмінність звуків була виразніша [8, стр.11].

Адаптація. Легкий вантаж, покладений на долоню, скоро перестає відчуватися, так само як і дотик одягу до тіла, якщо воно зручне. Дуже швидко людина перестає помічати запах одеколону або духів, якими вона користується. Зміну чутливості при тривалій дії подразника називають адаптацією або пристосуванням. Чутливість до подразника при адаптації може не тільки знижуватися, але і підвищуватися. Людина, що опинилася в темному приміщенні, спочатку нічого не бачить, але потім чутливість зростає, і вона починає розрізняти окремі предмети.

Взаємодія відчуттів. Слабкий звук підвищує чутливість до кольорового сприйняття, а сильний -- знижує. У темноті слух загострюється, а при яскравому світлі знижується. Таким чином, слабке роздратування одних органів чуття викликає посилення чутливості інших, а сильне -- навпаки.

Важливу роль в практичній діяльності виконує сенсибілізація -- підвищення чуттєвості при взаємодії відчуттів або систематичних вправах. Підвищення чутливості одних органів чуття може наступити виключення інших (загострення слуху у сліпих і т. д.). Інший вигляд сенсибілізациї -- це підвищення чутливості у осіб, що тривало займаються певною професійною діяльністю. Фахівці із забарвлення тканин розрізняють від 40 до 60 відтінків чорного кольору; досвідчений дегустатор дізнається за смаком вина не тільки сорт винограду, але і де він ріс, на схилі або в долині, наскільки сонячним було літо, вік вина.

1.3 Стилі чуттєвої сфери людини

Відображення світу через відчуття і сприйняття досягається у взаємодії людини з довкіллям. Психічні образи не є пасивним відбитком зовнішніх впливів на людину, вони виникають у ході активного здобуття й обробки інформації з середовища [9, стр.217].

Необхідність рухів очей для формування зорового образу підтверджена дослідами, під час яких зупиняли ці рухи (наприклад, за допомогою паралізуючих м'язи речовин). Нерухоме око ставало незрячим, образ втрачав константність, починав розпадатися, і людина взагалі втрачала здатність бачити. Отже, образ сприйняття так само, як і відчуття, виникає в ході рефлекторної взаємодії організму з об'єктом і відображає результати цієї взаємодії.

Процеси відчуття і сприйняття необхідно розглядати як дії, спрямовані на розв'язання певних завдань, що становлять пізнавальну чи практичну діяльність суб'єкта. Такі дії, названі перцептивними, забезпечують орієнтування в конкретній ситуації, виділення найважливіших для розв'язання конкретного завдання аспектів, здійснюють таку обробку інформації від органів чуття, яка веде до побудови образу, адекватного як предметові, так і завданням діяльності. До перцептивних дій належать рухи руки, що з тією чи іншою метою обстежує предмет; очей, що відтворюють контур предмета, виділяючи найсуттєвіші його ознаки. Залежно від завдання людина застосовує різні системи перцеп-тивних дій, здобуваючи за їх допомогою необхідну інформацію [10, стр.101].

Процес згортання перцептивних дій зумовлений формуванням у суб'єкта численних систем еталонів, якими є фіксовані в нам'яті найбільш інформативні ознаки предметів. Величезну кількість таких еталонів людина засвоює в процесі цілеспрямованого навчання. Це суспільно вироблені системи фонем рідної мови, геометричні форми, кольори спектра тощо.

Залежно від умов, мотивів, змісту діяльності активізуються різні системи еталонів, змінюються системи перцептивних дій і на цій основі формуються індивідуально -- специфічні образи. Мета діяльності, що зумовлює виділення із ситуації певного змісту й формування необхідних для такого виділення перцептивних дій, називається перцептивною задачею. Отже, в діяльності людина постійно розв'язує різні за змістом численні перцептивні задачі.

У практичній діяльності, процесах розвитку мови й поняттєвого мислення людини системи її перцептивних еталонів стають більш узагальненими та взаємопов' язаними. Вони оформлюються в цілісні схеми й моделі, в межах яких прогнозуються очікувані властивості та зміни дійсності. Завдяки процесам випереджаючого відображення підвищуються швидкість і змістовність обробки інформації, що надходить сенсорними каналами.

Яскравим виявом інтелектуалізованого сприйняття є спостереження. Спостереження -- цілеспрямоване, планомірне сприйняття предметів і явищ, у пізнанні яких зацікавлена людина. Спостереження характеризується наявністю мети, завданням виділити певні риси й ознаки того, що сприймається, взаємозв'язки його складових тощо. Відповідно до мети спостереження активізуються різні системи перцептивних еталонів із перцептивних дій, що сприяє виділенню найбільш важливого чи цікавого в об'єкті [11, стр. 161].

Сприйняття утворюється на основі відчуттів, але не зводиться до їх суми. Грамотна людина сприймає книгу інакше, ніж що не уміє читати, а книголюб бачить в ній ще більше, хоча всі вони одержують від книги однакові відчуття. У сприйнятті виявляється досвід людини, його індивідуальні особливості. Тому люди по-різному сприймають одні і тіж явища.

Жінка, що йде по вулиці, відзначає, як одягнені стрічні, а її супутник бачить автомобіль нової марки, свіжонаклеєну газету, але не помічає тих, що проходять мимо. При будь-якому акті сприйняття вирізняється щось головне (предмет сприйняття), а все інше (фон) відображається менш виразно або взагалі не помічається. Так виявляється вибірковість сприйняття.

Інша особливість сприйняття -- свідомість, тобто віднесення предмету до певної категорії. Сприйняти предмет -- це означає в думках назвати його, зарахувати до певної групи, класу об'єктів. Навіть побачивши незнайомий предмет, ми намагаємося порівнювати його з вже відомими нам об'єктами.

Завдяки осмисленню, тобто розумінню того, що є сприймані предмети, люди дістають можливість правильно орієнтуватися в навколишньому оточенні. Свідомість -- результат розумової діяльності в процесі сприйняття.

Дивлячись на мармурову статую, сприймаєш її поверхню як тверду і холодну. Але ж твердості і холоду не можна побачити. Людина, що повернулася в рідні місця після довгої відсутності, сприймає їх не так, як що опинилася там вперше. Залежність сприйняття від минулого досвіду, поглядів, інтересів людини, її стану називається апперцепцією.

Сніг завжди здається білим, хоча при різному освітленні (місячному, електричному) його колір змінюється. Людина сприймає круглими і однаковими за величиною всі тарілки, що знаходяться перед нею, а на сітківці її очей тільки тарілка, з якої вона їсть, відображається у вигляді круга, решта ж -- у формі овалів, що зменшуються. Так виявляється константна, тобто відносна постійність сприйманої величини, форми і кольору предметів за умов сприйняття, що змінюються [12, стр. 422]. Константна полягає в проходженні психіки за постійними властивостями сприйманих об'єктів. Вона є результатом досвіду, накопиченого в процесі діяльності, і має величезне практичне значення. Якби сприйняття не було константним, людина не змогла б орієнтуватися в навколишньому оточенні, оскільки при кожному його русі, зміні освітлення, мінялися б всі ознаки сприйманих об'єктів.

Якщо розглядати одночасно біле коло на чорному фоні і чорне коло того ж діаметру на білому фоні, то останнє здається менше за перше. Це приклад ілюзії, тобто спотвореного сприйняття.

Темний колір приховує величину предметів.

Предмет, заштрихований вертикально, здається вище, ніж він є насправді, а горизонтально -- нижче. З цієї причини жінці невеликого зросту не слід носити широкий пояс або спідницю з кофтою, а високій і худорлявій -- сукню з тканини з вертикальними смужками.

Предмет здається більшим, ніж насправді, якщо знаходиться поряд з іншим, що повторює його контури.

При створенні технічних пристроїв для фіксації тих чи інших властивостей навколишнього світу людина здебільшого наслідувала природу.

Людство успішно долає обмеженість інформації, котру несуть органи чуття. Застосовуються технічні пристрої, що розширюють діапазон факторів довкілля, які сприймаються людиною. Завдяки пристроям, що продовжують органи чуття, людина сприяє і напругу електромагнітного поля, і ультразвукової хвилі, й іонізуюче випромінювання.

У відчутті відбиваються загальні властивості подразників того чи іншого виду й особливі прояви цих властивостей у конкретному предметі.

Розділ 2. Розвиток чуттєвої сфери людини в сучасних умовах нтп

2.1 Властивості і закономірності відчуттів

Людина як головний фактор виробництва є носієм виробничих і суспільних відносин. Продуктивні сили і виробничі відносини постійно змінюються, розвиваються. Відповідно змінюються незмірно зростають місце і роль людини в процесі виробництва, особливо в умовах сучасного науково-технічного прогресу. З одного боку, відбувається звільнення людини від виконання певних функцій безпосередньо у самому виробництві за рахунок його механізації та автоматизації, а з другого підвищується значення й професійної підготовки, здатності забезпечити функціонування складного технічного устаткування.

Людина як біосоціальна істота є часткою і природи, і суспільства. Вона включена у зв'язок з іншими людьми у процесі спільної трудової діяльності. Розуміння діалектичної єдності біологічного і соціального в людині має принципове значення. Якщо недооцінюється той чи інший аспект, неминучі викривлення у розвитку суспільства.

На сучасному етапі розвитку суспільства перетворювальна діяльність у природі досягла такого ступеня, що стала реальною загроза екологічної катастрофи. Забруднення повітря, води і землі негативно позначається на житті людей, викликає тяжкі захворювання. Антропоцентристське розуміння світової цивілізації виховує у людини впевненість у тому, що вона може і повинна брати від навколишньої природи все, що їй потрібно. А цінність природи нібито полягає лише в тому, що вона служить людині. Такий підхід призводить до глибокої екологічної кризи, яка ставить під сумнів збереження і розвиток людської цивілізації [13, стр. 56].

Саме життя вимагає відновлення і послідовного дотримання принципу гармонійного співіснування людини і природи. Людина повинна вміти відновлювати природне навколишнє середовище, будувати свої відносини з природою на нових, гуманістичних засадах. Тому сучасний розвиток продуктивних сил нерозривно пов'язаний з дальшим підвищенням освіченості людини. І інженер, і робітник повинні володіти не лише технічною, а й гуманітарною культурою. Саме завдяки останній людина здатна до цілісного сприймання природи і суспільства.

Сьогодні швидкими темпами розвивається екологія наука про збереження навколишнього середовища, яка все більше впливає на розвиток суспільного виробництва, економіки в цілому [14, стр. 127].

Економічна теорія певною мірою характеризує взаємодію людини з природою, але не вивчає розвиток природи в цілому. Тому вона не розглядає весь комплекс екологічних проблем. Проте економічний аспект екології органічно входить до проблем розвитку суспільного виробництва.

Людина повинна створити гармонійну еколого-економічну систему, яка б органічно поєднувала сприятливі для неї економічні умови життєдіяльності із збереженням природного навколишнього середовища, щоб соціально-економічна якість життя доповнювалась екологічно безпечними здоровими умовами.

Суспільні відносини відіграють вирішальну роль у розвитку людини. Якщо не створено сприятливих умов, дуже важко, а іноді й неможливо людині виявити свій талант. Проте не можна ігнорувати й того, що людина біосоціальна істота, що природа відіграє величезну роль у її творенні. Саме тому є люди, які мають великі здібності, талант, і є люди менш обдаровані. Створення умов для реалізації здібностей усім людям один з основоположних принципів розвитку суспільства.

В економічній теорії використовують такі поняття і категорії, як "працівник", "трудящий", "робоча сила", "особистий фактор виробництва", "людський фактор", "суб'єктивний фактор" та ін. Щоб зрозуміти співвідношення між ними, слід звернутися до визначення поняття "робоча сила".

Робоча сила це сукупність фізичних і духовних здібностей, які має організм людини, її жива особистість і які вона застосовує кожного разу, коли виробляє будьякі споживні вартості. Це означає, що здатність до праці є важливою, але не єдиною якістю людини [15, стр. 89].

2.2 Особливості сприйняття людини

Категорія "особистий фактор виробництва" характеризує людину як головний і вирішальний елемент продуктивних сил. Проте людина є і суб'єктом виробничих відносин, і носієм системи інтересів. Тому категорія "людський фактор" значно ширша за "особистий". Вона характеризує діяльність людей, активне функціонування їх у системі не лише виробничих, а й усіх суспільних відносин. Людський фактор це органічна єдність свідомості й діяльності людини як рушійної сили та найвищої мети суспільного прогресу.

Категорія "суб'єктивний фактор" ширша, ніж "людський фактор", оскільки характеризує свідому діяльність окремих індивідів, трудових колективів, партій, верств, громадських організацій і навіть держави. Економічна теорія вивчає важливі конкретні прояви людського, суб'єктивного факторів, пов'язані з економічною діяльністю, але не може охопити всього багатства суспільних відносин, втілених у цих поняттях.

Продуктивні сили це єдність матеріально-речового та особистого факторів виробництва. Головну роль тут відіграє особистий фактор людина, яка створює засоби виробництва, приводить їх у дію. Людина головна продуктивна сила суспільства. Разом з тим засоби виробництва і насамперед знаряддя це найреволюційніший елемент продуктивних сил. Вони швидко змінюються, вдосконалюються, що пов'язано з розвитком людини, підвищенням її освітнього, кваліфікаційного рівня, поліпшенням організації праці та управління.

До певного часу була поширена концепція щодо зниження ролі людини у системі автоматизованого виробництва, пристосування чи примусового підкорення її все більш досконалій техніці. Ця концепція розглядала людський фактор як найненадійнішу деталь у будь-якій складній технічній системі. Проте це не відповідає реальним процесам суспільного розвитку. Роль людини при всіх глибоких змінах у техніці та технології не знижується, а навпаки, зростає, адже саме діяльність людини визначає розвиток науки й техніки, вдосконалення виробництва, суспільного життя в цілому [16, стр. 95]. Всупереч економістам, які перебільшують роль уречевленої в засобах виробництва праці та принижують живу працю людини, на нашу думку, пріоритет належить останній, саме людина є головною продуктивною силою суспільства.

Науково-технічний прогрес постійно вносить зміни в продуктивні сили суспільства, засоби виробництва, уречевлену і живу працю. Вони все більше стають втіленням знання, значення якого незмірне зростає. Наука перетворюється на безпосередню суспільну продуктивну силу. І якщо в засобах праці вона виступає як уречевлене знання, то в людині вона існує як жива свідомість, яка визначає науково-технічну та економічну діяльність її. Якщо робоча сила не відповідає тим вимогам, які висувають нові техніка і технологія, це неминуче призведе до того, що останні не використовуватимуться. Суперечлива взаємодія матеріально-речового та особистого елементів продуктивних сил об'єктивно спрямовує дії людей на забезпечення прогресивного розвитку в їх єдності.

Відбувається паралельний розвиток засобів виробництва і людини. Ручні знаряддя праці вимагали працівника певного типу (без особливої підготовки). Застосування промислових машин висунуло нові вимоги до робочої сили (освіченість, професійна майстерність). Сучасна науково-технічна революція піднесла ці вимоги на ще вищий рівень.

Праця людини, яка застосовує досконалі знаряддя, стає продуктивнішою. За одиницю часу виробляється все більше продукції. Це дає змогу зменшувати робочий день поряд зі зміною його структури. Зростає додатковий робочий час, за який створюється додатковий продукт джерело розширеного відтворення виробництва. У той самий час хоч відносно і скорочуються, проте абсолютно зростають розміри необхідного продукту, що є джерелом відтворення робочої сили відповідно до вимог суспільного виробництва. Потреба заміщення витрат робочої сили визначає об'єктивні межі необхідного продукту на кожному конкретному етапі розвитку людського суспільства [17, стр. 136].

2.3 Особливості сприйняття людини в сучасних умовах

З часом змінюються потреби людини у галузі матеріального забезпечення, охорони здоров'я, фізичного розвитку, освіти (як загальної, так і професійної), культури, духовного життя. Від цього дедалі більше залежить розвиток суспільного виробництва. Це, в свою чергу, потребує зміни умов відтворення робочої сили.

Суспільне виробництво, як і його фактори, завжди має конкретно-історичну соціально-економічну форму. Тому і людина як головний фактор продуктивних сил в той самий час є суб'єктом (носієм) економічних, виробничих і всіх суспільних відносин, адже економічні відносини виникають та існують у процесі спільної трудової діяльності людей. Виробничі відносини це відносини людей у процесі виробництва. Панівні виробничі відносини визначають суспільно-економічний тип людини (рабовласник і раб, феодал і селянин, капіталіст і найманий робітник, колективний власник у системі соціальне організованого ринкового господарства). Форма власності на засоби виробництва визначає місце людини у системі суспільного виробництва, частку її у створюваному суспільному продукті, інтереси та мотивацію її діяльності. Поєднання людини із засобами виробництва для здійснення процесу праці може бути на основі позаекономічних (наприклад, насильницького примусу) або економічних методів [18, стр. 33].

У процесі розвитку суспільства як соціально організованого ринкового господарства відбуваються глибокі якісні зміни у становищі людини. Науково-технічний прогрес зумовив перехід до працезберігаючого типу виробництва, підніс роль і значення живої висококваліфікованої праці. Це, в свою чергу, поставило питання про поліпшення умов життя і праці людей, розвиток освіти, підвищення кваліфікації працівників, охорони їх здоров'я, забезпечення їм вільного часу і відпочинку, піднесло значення розвитку соціальної сфери.

Відмітною рисою сучасних розвинутих країн є широке використання суспільних і державних коштів для розв'язання економічних і соціальних проблем. Це виявляється у державному і суспільному забезпеченні розвитку науки, освіти, охорони здоров'я, соціальному забезпеченні людей (старих, бідних, безробітних та ін.). У провідних розвинутих країнах на соціальні потреби використовують не менш як 50 відсотків витраченої частини державних бюджетів.

Глибоку внутрішню суперечливість будь-кого ладу становить наявність, з одного боку, суб'єктів виробничого процесу, а з другого тих, хто виконує функції управління. Ця проблема активно розв'язується в умовах сучасного соціальне орієнтованого ринкового господарства, коли поряд з пануючою приватною власністю, яка була характерною для попередніх етапів, розвиваються державна, колективна (пайова) власність, змішані її форми. Удосконалюються форми господарювання, поширюються форми розподілу доходів, в яких беруть участь усі працівники ("участь у прибутках"), тощо. Прискорено розвивається наука про людські відносини, предметом якої є дослідження умов забезпечення на практиці партнерства усіх працюючих, подолання їх протиставлення.

Нині відбувається глибокий якісний переворот у розвитку продуктивних сил. Йде процес докорінної зміни становища людини у виробництві, вивільнення її праці з-під гніту машин, створення "нефабричних" виробництв, технологічних ліній, які самоорганізуються і працюють без відходів, зменшують шкідливість виробництва [19, стр. 47].

Звичайно, сучасне соціальне організоване ринкове господарство ще не позбулося своїх внутрішніх суперечностей. Проте досягнутий ним високий рівень продуктивності праці дає змогу не лише значно збільшити додатковий продукт, а й водночас розширити необхідний, що приводить до значного підвищення рівня заробітної плати і доповнення її вагомими суспільними фондами споживання.

Людина є головним елементом продуктивних сил і суб'єктом виробничих відносин. Щоб полегшити свою працю і підвищити її продуктивність, людина створює нові засоби виробництва, вдосконалює організацію праці, а отже, і виробничі відносини. В свою чергу, виробничі відносини активно впливають на діяльність людини, на її розвиток, породжують у неї заінтересованість у вдосконаленні та ефективному використанні засобів виробництва.

Відповідно до змін у техніці та технології виробництва повинна вдосконалюватися система підготовки кадрів, розгортатися їх підготовка за новими науково-технічними напрямами, крім того, відбуватися якісні зміни у галузі народної освіти (професійно-технічної, середньої, вищої) та культури.

Управління підготовкою кадрів з урахуванням перспектив розвитку виробництва дає змогу в найкоротші історичні строки розв'язати надзвичайно складні проблеми науково-технічного, економічного і соціального прогресу, вдосконалення матеріально речових факторів виробництва та піднесення якості особистого фактора. Разом з тим зростання ролі та значення суб'єктивного фактора в регулюванні розвитку виробництва, як і всього суспільного розвитку, приховує небезпеку волюнтаризму, тобто розв'язання проблем без урахування об'єктивних тенденцій розвитку, або призводить до застою, коли штучно гальмується розв'язання назрілих проблем [20, стр. 114].

Виробництво підпорядковане споживанню, без якого воно втрачає сенс. Тому споживання людини, задоволення її потреб, розвиток фізичних і розумових здібностей це кінцева мета будь-кого суспільного виробництва незалежно від його суспільної форми [21, стр. 128].

Однак суспільне виробництво завжди має конкретно-історичний характер. Тому кінцева мета виробництва опосередковується метою, яка визначається властивими йому відносинами власності. Зосередження засобів виробництва у певної частини суспільства означає, що суспільне виробництво, створювані в ньому продукти і послуги безпосередньо задовольняють її потреби. Безпосередня мета виробництва у таких суспільствах не збігається з його природним призначенням, його кінцевою метою [22, стр. 247].

Розділ 3. Експериментально-психологічні методики дослідження розвитку сфери людини в сучасних умовах нтп

3.1 Методика вимірювання частоти пульсу за даними ЕКГ та шкірно гальванічної реакції

Під час дослідження серцево-судинної системи необхідно звернути увагу на такі моменти:

1. Скарги: біль у ділянці серця, серцебиття, перебої, задишку, ціаноз, набряки, головний біль, запаморочення, загальну слабкість, стомленість.

2. Дані огляду: серцевий горб, пульсацію в ділянці серця, зміни серцевого поштовху, колір шкіри (блідість, ціаноз), фізичний розвиток.

3. Дані пальпації: серцевий поштовх, "котяче муркотіння".

4. Дані перкусії: збільшення розмірів серця [23, стр. 14].

5. Дані аускультації: зміна гучності тонів, ритму та частоти серцевих скорочень, наявність функціонального чи органічного систолічного шуму, діастолічного шуму, акцентів та розщеплення тонів на основі серця, додаткові аускультативні феномени.

6. Зміни артеріального тиску, частоти та характеру пульсу.

7. Дати оцінку даних інструментальних методів дослідження серцево-судинної системи в дітей (ЕКГ, ФКГ, рентгенограми серця, ультразвукового дослідження).

Особливості ЕКГ у дітей

* Чим молодша дитина, тим більша частота серцевих скорочень.

* Зміщення електричної осі серця вправо (правограма) у новонароджених, рідше - у немовлят.

* Глибокий зубець Q у III стандартному відведенні у дітей дошкільного віку [24, стр. 98].

* Зубець Я відсутній у правих грудних відведеннях у дітей дошкільного віку.

* Характерна висока частота дихальної аритмії у школярів, рідше в дошкільному віці.

Таблиця 1 - Межі відносної серцевої тупості при перкусії в дітей різного віку

Межа	Вікові групи
	До 2 років	2-7 років	7-12 років
Верхня	II ребро	Другий міжребровий проміжок	Верхній край III ребра
Права	На 2 см назовні від правої груднинної лінії	На 1 см назовні від правої груднинної лінії	На 0,5 см назовні від правої груднинної лінії
Ліва	На 2 см назовні від лівої середньоключичної лінії	На 1 см назовні від лівої середньоключичної лінії	На 0,5 см назовні від лівої середньоключичної лінії

Таблиця 2 - Диференціальна діагностика функціонального й органічного систолічних шумів у дітей

Функціональний систолічний шум	Органічний систолічний шум
Як правило, тихий, непостійний, недовгий (займає частину систоли)	Як правило, голосний, постійний, довгий (займає всю систолу)
Не пов'язаний з І тоном	Пов'язаний з І тоном
Не проводиться за межі серця	Проводиться за межі серця
Зменшується (зникає) у вертикальному положенні, після фізичного навантаження, під час вдиху	Постійний у горизонтальному і вертикальному положенні, у стані спокою та після фізичного навантаження, під час вдиху та видиху
На ФКГ - як правило, низькоамплітудний, короткий, непостійний, неправильної невизначеної форми, не пов'язаний з І тоном, фіксується на низьких частотах	На ФКГ - як правило, високоамплітудний, займає більшу частину систоли, правильної певної форми, пов'язаний з І тоном, фіксується на високих частотах

* Зубець Т у правих грудних відведеннях позитивний у новонароджених до 4-6-го дня життя, потім він стає негативним, включаючи немовлят, у V-V4; у дітей раннього віку - у V1-V3; у дітей дошкільного віку - у V1-V2; у школярів - у V1, рідко у V2 [25, стр. 78].

Таблиця 3 - Диференціальна діагностика фізіологічного і патологічного розщеплення II тону над легеневою артерією в дітей

Фізіологічне розщеплення II тону над легеневою артерією	Патологічне розщеплення ІІ тону над легеневою артерією
Непостійне, вислуховується не на кожному ударі, зникає під час вдиху, у вертикальному положенні, після фізичного навантаження	Постійне, фіксоване, вислуховується під час вдиху та видиху, у горизонтальному та вертикальному положенні, у стані спокою та після фізичного навантаження

Недостатність кровообігу в дітей

При захворюваннях органів серцево-судинної системи загальний стан дітей визначається за ступенем недостатності кровообігу. Під недостатністю кровообігу розуміють такий патологічний стан дитячого організму, за якого серцево-судинний апарат не може достатньою мірою забезпечити кров'ю органи й тканини. Причиною недостатності кровообігу може бути судинна (колапс, зомління, шок) і серцева (ліво- або правошлуночкова) недостатність. Тяжкість стану при серцево-судинній недостатності визначається за частотою пульсу, співвідношенням частоти пульсу і дихання, наявністю і вираженістю задишки, ціанозу, набряків, збільшенням розмірів печінки та ін. Виділяють такі ступені недостатності кровообігу в дітей [26, стр. 89]:

І ступінь - ознак недостатності кровообігу в стані спокою немає, але вони з'являються після фізичного навантаження (тривалий крик та ін.) у вигляді тахікардії та задишки;

ІІА ступінь - ознаки недостатності кровообігу спостерігаються в стані спокою і характеризуються незначною задишкою (тахіпное на 30-50 % більше від норми), тахікардією (частота пульсу на 10-15 % перевищує норму) та збільшенням розмірів печінки, яка на 2-3 см виступає з-під краю ребрової дуги [27, стр. 31];

ІІБ ступінь - проявляються задишка (частота дихання на 60-70 % більша за норму) і тахікардія (частота пульсу на 15-25 % більша від норми), печінка на 3-4 см виступає з-під краю ребрової дуги;

III ступінь - спостерігаються знач на задишка (частота дихання на 70-100 % перевищує норму) і тахікардія (частота пульсу збільшена на 30-40 % від норми), гепатомегалія, значні набряки [28, стр. 49].

Тести

1. В якому віці передсердя випереджають шлуночки серця відносно росту і диференціювання?

A. До 2 років.

Б. 2-10 років.

B. Після 10 років.

2. Вказати помилкове твердження відносно гістологічних особливостей міокарда немовлят:

A. М'язові волокна тонкі, тісно прилягають одне до одного.

Б. Добре виражена поперечна посмугованість.

B. Характерна багатоядерність міокардіоцитів.

Г. Сполучна та еластична тканини розвинені погано.

3. Який відділ вегетативної нервової системи переважно впливає на серце в ранньому дитячому віці?

A. Парасимпатичний.

Б. Симпатичний.

B. Парасимпатичний і симпатичний відділи рівною мірою беруть участь в іннервації серця.

4. Яка частота серцевих скорочень на 1-му році життя (за 1 хв.)?

A. 140-160.

Б. 120-130.

B. 110-120.

Г. 90-100.

Д. 70-80.

5. Яка частота серцевих скорочень у дитини 5 років життя (за 1 хв.)?

A. 140-160.

Б. 120-130.

B. 110-120.

Г. 90-100.

Д. 70-80.

6. На якому рівні визначається верхня межа серця у новонародженого?

А. Третій міжребровий проміжок.

Б. III ребро.

В. Другий міжребровий проміжок.

Г. II ребро.

7. Що характерно для капілярів у дітей раннього віку?

A. Добре розвинені, відносно широкі, короткі, звивисті.

Б. Низька проникність стінки капілярів.

B. Висока швидкість кровообігу в капілярах.

Г. Стінка щільна, має добре розвинені м'язові волокна.

8. Який систолічний артеріальний тиск у дитини у віці 1 року (мм рт. ст.)?

A. 70-76.

Б. 80-90.

B. 100-110.

Г. 120-130.

9. Який систолічний артеріальний тиск у 5-річної дитини (мм рт. ст.)?

A. 70-76.

Б. 80-90.

B. 90-100.

Г. 100-110.

Д. 110-120.

10. Де визначається ліва межа серця в 1-річної дитини?

A. На 1-2 см назовні від лівої середиьоключичної лінії.

Б. На лівій середньоключичній лінії.

B. На 1-2 см досередини від лівої середньоключичної лінії.