Діалогічне спілкування, за Л. Петровською, характеризується рівністю сторін, суб'єктивною позицією учасників, взаємною активністю, за якої кожен не лише відчуває вплив, а й сам рівною мірою впливає на іншого взаємним проникненням партнерів у світ почуттів і переживань один одного, готовністю прийняти точку зору іншої сторони, прагненням до співучасті, співпереживання [196]. Отже, в діалозі одна людина відкриває іншу, її думки, почуття й тим самим розширює свої горизонти. Як відмічав М. Бахтін, саме в діалозі людина не лише виявляє себе, а вперше стає тим, чим вона є, й не лише для інших, але й для себе [25].

Принципово важливо для вчителя розвивати вміння вести діалог з учнями, колегами, батьками, що передбачає настрій на співбесідника, настанову на довіру до нього, безоціночне сприйняття особистості партнера як рівного, його право на власну думку, позбавлення від повчань і догм. Завдяки вмінням діалогічного спілкування відбуваються рівноправні взаємодія, самопізнання й взаємопізнання одночасно кожним партнером зі спілкування.

Не менш важливо для вчителя вміти ефективно (активно) слухати співбесідника. Це відбувається в тому разі, коли слухання забезпечує розуміння співбесідника, його слів, дій, почуттів. Таке слухання психологи розрізняють на: емпатійне (уважне мовчання, що надає можливість співбесіднику вимовитись) і рефлексивне (той, хто слухає, надає можливість співбесіднику зворотний зв'язок, вільний від оцінок чи власних суджень) слухання [175].

Сформованість умінь учителя говорити й слухати ефективно значно знижує ймовірність виникнення суперечностей у взаємодії. Тому вдосконалення способів спілкування, виявлення емпатії, толерантності до співбесідника, позбавлення конфліктогенів прямо чи опосередковано сприяє запобіганню конфліктам між людьми.

Спілкування є також одним з основних інструментів і розв'язання конфліктів. Уміння грамотного спілкування може конструктивно вплинути на конфліктуючі сторони, їх оцінки, судження, мотиви, цілі протиборства. Іноді достатньо уважно, зацікавлено вислухати учасників конфлікту, увійти в їхні проблеми, надати їм можливість для емоційної розрядки, і опоненти підуть на зустріч один одному. Уміння здійснювати ефективне спілкування з учасниками конфлікту з урахуванням їх особистісних особливостей і емоційних станів може стати запорукою успішного подолання суперечностей, що виникли, і налагодження співпраці в постконфліктній ситуації.

Отже, успішність профілактики і подолання конфліктів вимагає від учителя оволодіння вміннями та навичками безконфліктного спілкування, розуміння ролі конфліктогенів у спілкуванні, набуття досвіду діалогу як шляху толерантної взаємодії, спілкування, взаєморозуміння й одночасно пізнання себе й самовдосконалення.

Визначне місце в діяльності педагога посідають оцінно-прогностичні вміння й навички, що виконують орієнтаційні функції, вони немов би випереджають практичні дії педагога. За своїм призначенням ці вміння передбачають побудову образу кінцевого результату діяльності, складання плану дій для досягнення поставленої мети. У залежності від об'єкту прогнозування оцінно-прогностичні вміння об'єднуються в три основні групи: прогнозування розвитку колективу (динаміки його структури, розвитку системи взаємин, змін положення активу і окремих учнів в системі взаємин тощо); прогнозування розвитку особистості (її особистісно-ділових якостей, почуттів, волі, поведінки, можливих відхилень у розвитку особистості, утруднень у встановленні взаємин з однолітками тощо); прогнозування педагогічного процесу (освітніх, виховних і розвивальних можливостей навчального матеріалу, утруднень учнів у навчанні та інших видах діяльності, результатів застосування тих чи інших методів, прийомів, засобів навчання й виховання тощо) [193].

Уміння оцінити ситуацію та спрогнозувати надалі розвиток подій є важливим аспектом здійснення антиконфліктної діяльності. Оскільки низька можливість учителя, наприклад, спрогнозувати на уроці поведінку учнів, несподіваність їх вчинків часто порушує запланований хід уроку, викликає в учителя роздратування та прагнення будь-якими засобами усунути "перешкоди". Це часто стає причинами виникнення конфліктних ситуацій, переростання їх в конфлікт. Отже, розвиненість оцінно-прогностичних умінь з опорою на знання закономірностей вікового й індивідуального становлення учнів, сутності й логіки педагогічного процесу тісно пов'язана із запобіганням конфлікту.

Обґрунтований прогноз щодо можливих дій, поведінки дитини, становлення міжособистісних стосунків у класі, формування учнівського колективу, уміння передбачати поведінку й дії сторін у конфлікті є також основою для конструктивного впливу вчителя на розвиток і розв'язання конфлікту і взаємин у колективі, на відновлення стосунків конфліктуючих сторін, створення сприятливого морально-психологічного клімату в постконфліктній ситуації.

Аналітико-рефлексивна складова

Четверта складова конфліктологічної компетентності вчителя - аналітико-рефлексивна - передбачає аналіз, самоаналіз, самооцінку, осмислення, рефлексію власної діяльності, поведінки, вчинків, спілкування, стосунків з оточенням, їх корекцію.

Проведення професійної експертизи власної діяльності потребує від учителя розвиненості самосвідомості, що є "усвідомленням, оцінкою людиною свого світогляду, цілей, інтересів і мотивів поведінки, цілісною оцінкою самого себе" [233; с.1160].

У педагогічній науці (С. Васильківська, Л. Карпова, Ю. Кулюткін, В. Саврасов та ін.) професійна самосвідомість - це усвідомлення особистістю себе в професійній діяльності, а саме: усвідомлення своїх потреб, інтересів, прагнень, ціннісних орієнтацій, соціальних ролей і мотивів професійної діяльності; оцінка своїх професійних можливостей (знань, умінь, навичок, якостей); співвіднесення їх з нормативами (суспільно-значущими вимогами професії); формування своєї лінії поведінки, власного індивідуального стилю діяльності на основі самооцінки себе як професіонала [109,134].

Можна підтримати точку зору Л. Карпової, яка зазначає, що професійну самосвідомість можна розглядати як "механізм, який забезпечує саморегулювання особистістю своєї професійної діяльності на основі усвідомлення своїх прагнень і можливостей у даній діяльності. Крім того, професійна самосвідомість виступає в якості показника ступеня оволодіння вчителем даною професією, дає можливість визначити причини своїх успіхів і невдач, вносити необхідні корективи в діяльність, визначати перспективи свого професійного самовдосконалювання" [109; с.46].

Важливим складником і показником сформованості самосвідомості особистості є самооцінка - "оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей; один з найважливіших регуляторів поведінки особистості" [233; с.1159-1160]. Самооцінка є не лише складовою самосвідомості, а й фундаментальною властивістю особистості, яка відіграє провідну роль у структурі її мотиваційної сфери, регуляції людиною своєї поведінки і діяльності, формуванні властивостей і якостей особистості (критичності, самокритичності, впевненості в собі тощо) [1,57; т.3].

Самооцінка людини формується поступово, проходячи в своєму розвитку декілька етапів, котрі пов'язані з усвідомленням віку й діяльності особистості - носія самосвідомості. Кожний етап передбачає самопізнання й оцінку своїх сил і можливостей, критичне ставлення до себе та результатів своєї діяльності. Онтогенетична лінія розвитку самооцінки включає: накопичення знань про себе: усвідомлення нормативів розвитку; оцінювання себе на основі цих знань і нормативів розвитку; прояв перетворюючої функції самосвідомості, що виявляється в самовдосконаленні особистості в якості суб'єкта майбутньої професійної діяльності.

Адекватна самооцінка є одним з найважливіших внутрішніх механізмів процесу самовдосконалення людини. Дослідженнями психологів (А. Бодальов, Л. Божович, О. Ковальов та ін) доведено, що усвідомлення властивостей і якостей своєї особистості, певний рівень самооцінки є необхідною передумовою самовиховання. Самооцінка фіксує результати самоаналізу і самопізнання. Потреба самопізнання породжує іншу потребу - потребу в самовихованні. Дослідники також звертають увагу на залежність між розвитком самооцінки і ставлення людини до самовиховання, ефективністю роботи над собою.

Визначення шляхів конструктивного вдосконалення своєї діяльності потребує постійного осмислення, аналізу власних вчинків, поведінки, рівня спілкування з оточенням тощо, що відбувається через педагогічну рефлексію.

За філософським словником, рефлексія - це "принцип людського мислення, який спрямовує на осмислення і усвідомлення власних форм і передумов, предметний розгляд самого знання, критичний аналіз його змісту і методів пізнання; діяльність самопізнання, яка розкриває внутрішню будову і специфіку духовного світу людини" [241; с.219].

Це визначення можна цілком поширити на педагогічну самосвідомість. Отже, педагогічна рефлексія - це аналіз педагогічної діяльності, що допомагає вчителю подивитися на свою працю з позиції іншої людини, розвинути відповідне ставлення до неї, зайняти позицію поза нею, над нею з метою вироблення судження про неї. Педагогічна рефлексія визначає ставлення педагога до самого себе як до суб'єкта професійної діяльності, передбачення себе в різних педагогічних ситуаціях. Здатність порівнювати, співставляти власне бачення себе з оцінками інших учасників взаємодії допомагає вчителю усвідомити те, яким він є в дійсності, як сприймається й оцінюється іншими людьми.

Таким чином, педагогічна рефлексія - це не просто знання і розуміння вчителем самого себе, але й з'ясовування того, наскільки й як інші (учні, колеги, батьки) знають і розуміють його, його особистісні властивості, емоційні реакції, когнітивні уявлення тощо.

Здатність учителя до самооцінки, самоаналізу своєї діяльності, його готовність до постійного "зворотного зв'язку", уміння бачити й оцінювати отриману інформацію з позиції оточення, проводити корекцію результатів професійної діяльності відіграють величезну роль у здійсненні педагогом антиконфліктної діяльності.

Розглянемо детальніше, як сформованість чи, навпаки, несформованість цих якостей і властивостей педагога впливає на розвиток здібностей, що забезпечують антиконфліктну спрямованість професійної діяльності вчителя.

Так, неадекватність самооцінки (завищена чи занижена) особистості, як правило, стає джерелом конфліктності людини. Конфліктна особистість свідомо чи частково свідомо створює навколо себе проблемні ситуації, конфліктні стосунки, причому в любих обставинах і за будь-яких умов. Конфліктність людини стає перешкодою на шляху успішної взаємодії з оточенням, що може виявлятися у двох діаметрально протилежних тенденціях.

Перша тенденція - це особистості із завищеною самооцінкою, які характеризуються "конфліктофілією" - любов'ю чи пристрастю до конфліктів [72]. Таким людям притаманні якості конфліктного типу (надмірна критичність, категоричність, впертість, прямолінійність тощо), відсутність здібності до діалогічного спілкування (слухає й чує лише себе), співпереживання, співчуття, розуміння іншої людини й її позиції. Одночасно вони демонструють агресивні тенденції, не контролюють свою поведінку й емоції [175].

Друга тенденція - люди із заниженою самооцінкою, яким притаманне відчуття самотності, безпорадності, й, як наслідок, уявлення про конфлікти, за яким стоїть страх перед можливим руйнівним впливом, унаслідок чого конфлікт сприймається людиною як небезпека, загроза власному благополуччю, стосункам з людьми, своїй репутації. Такі тенденції російський дослідник Б. Хасан назвав "конфліктофобією" - боязню конфліктів [249; с.8]. Особистість із заниженою самооцінкою характеризується м'якотілістю, пристосовництвом, лицемірством, залежністю від думок інших, нестійкістю в оцінках, внутрішньою суперечливістю. Вона, з одного боку, тяжіє до конфліктів, з іншого - прагне їх зовнішнього вияву. Для такої людини емоційні реагування, відповідна поведінка в конфлікті можуть стати джерелом душевних переживань і навіть бід, перетворюючи життя в нескінченну плетеницю вибухів, що спустошують особистість, породжують смуток, втрату стосунків з людьми [175].

Розглядаючи залежність виникнення конфлікту й сформованість самооцінки особистості, необхідно також звернути увагу на специфічність такого соціально-психологічного явища, як конфлікт. Мова йде про те, що багато явищ реальної дійсності існують незалежно від того, як вони сприймаються і переживаються учасниками взаємодії. Щодо конфлікту, то при його аналізі, як наголошують фахівці, необхідно виокремлювати два аспекти: по-перше, конфлікт як власне явище і взаємодія, яку можна безпосередньо спостерігати; по-друге, його суб'єктивне відбиття учасниками - усвідомлення й переживання різних сторін конфліктної ситуації. Конфлікт розпочинається лише з усвідомлення його учасниками несумісності їхніх інтересів, суперечностей тощо. Отже, само існування конфлікту як соціально-психологічного явища ставиться у залежність від суб'єктивного відбиття його учасниками, від розвиненості їхньої самооцінки [72; с.238]

Людина, що має адекватну самооцінку, як правило, характеризується гнучкістю, відсутністю категоричності, толерантністю, умінням враховувати думки інших і їхні інтереси й з огляду на це вважається безконфліктною [175]. У житті такої людини напружені, проблемні, критичні ситуації й конфлікти, з якими вона стикається постійно, можуть відігравати позитивну роль. Конфлікт - лакмус для людини й її взаємин з оточенням, він часто висвітлює ті риси й прояви (емоційні й поведінкові), про які людина навіть не підозрювала, відкриває людину саму для себе. Збереження людиною рівноваги в конфліктних ситуаціях стимулює особистісне зростання - підвищення почуття відповідальності, усвідомлення своєї значущості, розвиток саморегуляції (довільного управління своїми емоціями, реакціями, поведінкою, завдяки чому відбувається опанування поведінки, переробка негативних переживань). Оскільки в конфлікті виявляються всі недоліки й переваги людини, то постійне культивування в собі такої внутрішньої стійкості потребує й дає нові імпульси для самопізнання, а також рефлексії, самовиховання і саморозвитку.

Ці аспекти духовної діяльності людини взаємопов'язані. Вміння спостерігати за своїми діями зі сторони в стані афекту - завдання практичне неможливе. Проте постійне тренування, позбавлення від особистісної конфліктності та конфліктних форм і стереотипів поведінки, вміле управління своїм станом, отримання конструктивного зворотного зв'язку, відповідне усвідомлення цих процесів допомагають людині гідно виходити із складних ситуацій і одночасно є певним рухом на шляху власного розвитку.

Отже, реальна самооцінка своїх можливостей, що неможливо без самопізнання й рефлексії своїх відношень, зв'язків з людьми, своєї поведінки, емоційно-почуттєвого стану є імпульсом до самоосвіти.

Самоосвіта в сучасній культурі цінна не як утилітарне накопичення знань, а як вільна духовна діяльність на шляху саморозвитку особистості - її індивідуалізації, тобто процесу становлення собою, або, за К. Юнгом, "набуття самості", що тотожньо самореалізації [276]. Індивідуалізація безпосередньо пов'язана з поняттям особистісного зростання, або "самоактуалізації" (К. Роджерс) - основної тенденції людини до розвитку в напрямі самодостатності, зрілості й компетентності [254].

За В. Франклом, рушійним фактором розвитку особистості є прагнення людини до пошуку й реалізації власного сенсу життя. І саме наявність чи відсутність внутрішнього змісту духовно наповнює або робить бездуховним кожну мить життя [243].

Особливо підкреслимо, особистісне зростання й професійне становлення взаємопов'язані: без особистісного зростання й розвитку немає професіоналізму. Ця та основа, на якій зростає сучасний педагог, як зрештою будь-який інший професіонал.

Таким чином, охарактеризовано основні складові конфліктологічної компетентності педагога. Ці складові виділено умовно, в реальному процесі вони формуються в комплексі.

Необхідно зазначити, що конфліктологічна компетентність - як один з необхідних і невід'ємних аспектів професійної компетентності педагога - тісно пов'язана з іншими видами компетентності вчителя.

Так, очевидний зв'язок конфліктологічної компетентності з психолого-педагогічною компетентністю, яка передбачає знання загальних характеристик особистості (мотиви, потреби, характер, темперамент, здібності тощо), закономірностей вікового становлення людини, особливостей її психологічних процесів (мислення, пам'яті, уяви тощо), методів діагностики особистості й її розвитку; уміння переносу психологічних знань у реальну педагогічну практику й діяльність; уміння здійснювати психолого-педагогічний вплив на сторони конфлікту, вести індивідуальну роботу з кожним.

Конфліктологічна компетентність, безумовно, пов'язана із соціальною компетентністю, оскільки конфлікти у колективах є однією з форм соціальної взаємодії. Отже, здатність учителя нести відповідальність за свої дії й дії учнів, брати участь у спільному прийнятті рішень з колегами, жити у злагоді з людьми інших поглядів, культур, релігій, мов, а також такі фактори, як сприятливий морально-психологічний клімат, ціннісно-орієнтаційна єдність у колективі, будуть позитивно впливати на ймовірність виникнення конфліктів, характер їх динаміки.

Конфліктологічна компетентність тісно пов'язана із перцептивною компетентністю, оскільки педагог, що впливає на конфлікт і розв'язує його, повинен відрізнятися проникливістю, вмінням розбиратися в людях, істинних мотивах їх поведінки, можливих стратегіях конфліктного протиборства; вміти емоційно сприймати і відгукуватися на переживання іншої людини, виявляючи такі якості, як співчуття, чуйність, емпатія.

Очевидні її зв'язки з аутопсихологічною компетентністю, що дозволяє формувати такі вміння, як управління вольовою та емоційною сферами, подолання професійної деструкції; розвивати такі якості, як стресостійкість, самоконтроль, саморегуляція, адекватна самооцінка, що необхідні в умовах гострих емоційних переживань, котрі супроводжують більшість конфліктів.

Висновки

Розгляд теоретичних основ, обґрунтування категоріальної системи дослідження, висвітлення проблеми конфліктологічної компетентності вчителя в психолого-педагогічній літературі дозволяють зробити такі висновки.

1. Основні теорії конфліктів у науковій літературі мають однобічну спрямованість, що зумовлено образом людини, на якому вони базуються, - біологічному, соціально-психологічному або духовному. Разом з тим, не враховуючи всіх аспектів людського буття, неможливо повно і адекватно визначити природу виникнення, розгортання та урегулювання конфліктів.

Найбільш повно висвітлено образ людини в ученні Р. Штайнера, що інтегрує вищезазначені підходи і подає особистість як єдність її тілесної, душевної та духовної складових. З опорою на ці уявлення Ф. Глазлом розроблено придатний для застосування на практиці підхід до визначення людських конфліктів. У цій характеристиці конфлікту людина виступає як цілісна істота в єдності тілесної, душевної і духовної сфер життя, що виявляється у взаємовпливі розумових, емоційно-почуттєвих і вольових процесів.

2. Розкрито особливості прояву конфліктів у загальноосвітніх навчальних закладах, що зумовлені їх різними видами.

З'ясовано, що найбільш поширеними видами конфліктів у шкільних колективах є організаційні (конфлікти з дорослими), де вчитель виступає як суб'єкт взаємодії всередині організації - навчального закладу (конфлікти "вчитель-адміністрація", "учитель-учитель", "учитель-батьки"), і педагогічні, що виникають у процесі навчання й виховання і відбуваються між учителем і учнем (учнями).

Конфлікти за участю вчителів розрізняються також: за співвідношенням об'єкту й предмету конфлікту (ділові, емоційні), за наслідками (конструктивні, деструктивні) тощо.

Встановлено що, поряд з існуванням об'єктивних і суб'єктивних причин (сучасний соціально-економічний стан школи, наявність у багатьох педагогів внутрішньоособистісних конфліктів, професійна деформація особистості педагога як наслідок постійного розв'язання типових проблем і завдань, домінування в процесі професійної педагогічної діяльності негативних функціональних станів, передусім, стресів і стомлення тощо) найважливішим фактором виникнення конфліктів у навчальних закладах є відсутність або нестача конфліктологічної компетентності педагогів.

3. Теоретичний аналіз різних підходів дозволив обґрунтувати сутність конфліктологічної компетентності учителя як інтегрованого особистісного утворення педагога, що відображає його теоретичну і практичну готовність до здійснення антиконфліктної професійної діяльності.

4. Структура конфліктологічної компетентності вчителя включає такі основні складові:

мотиваційно-ціннісна - характеризується спрямованістю вчителя на здійснення антиконфліктної діяльності й складає сукупність соціальних настанов, ціннісних орієнтацій, мотивів, нахилів, інтересів, потреб людини;

когнітивна - сукупність психолого-педагогічних і конфліктологічних знань, оволодіння якими забезпечує теоретичну готовність педагога до здійснення антиконфліктної діяльності;

операційно-діяльнісна - сукупність дій, операцій, що забезпечують урегулювання (запобігання й розв'язання) конфліктів, проблемних і конфліктних ситуацій у практичній діяльності вчителя, а також умінь і навичок, якість засвоєння й узагальнення яких необхідні для успішного й адекватного здійснення антиконфліктної діяльності;

аналітико-рефлексивна - передбачає аналіз, самоаналіз, самооцінку, осмислення, рефлексію власної діяльності, поведінки, вчинків, спілкування, стосунків з оточенням, їх корекцію.

5. Конфліктологічна компетентність як один з необхідних і невід'ємних аспектів професійної компетентності педагога тісно пов'язана з іншими складовими компетентності вчителя, зокрема, з психолого-педагогічною, соціальною, перцептивною, аутопсихологічною та ін.

Література

1. Абульханова-Славская К.А. Деятельность и психология личности. - М.: Наука, 1980. - 335 с.

2. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. - М.: Мысль, 1991. - 299 с.

3. Авдеева Н. Ключевые компетенции - новая парадигма результата образования // Педагогика. - 2005. - № 5. - С.34-39.

4. Аг А. Введение в теорию конфликтов // Политология вчера и сегодня. - М.: Изд-во МГУ, 1991. - Вып.3. - С.143-161.

5. Агеев В.С. Психология межгрупповых отношений. - М.: Изд-во МГУ, 1983. - 144 с.

6. Алексєєва М.І. Педагогічний конфлікт очима психолога // Конфлікти в педагогічних системах: Збірник доповідей науково-практичної конференції. - Вінниця: ВДТУ, 1997. - С.16-18.

7. Амонашвили Ш.А. Психологические основы педагогики сотрудничества: Книга для учителя. - К.: Освита, 1991. - 111 с.

8. Андреев А.Л. Компетентностная парадигма в образовании: опыт философско-методологического анализа // Педагогика. - 2005. - № 4. - С. 19-27.

9. Андреев В.И. Конфликтология: искусство спора, ведения переговоров, разрешения конфликтов. - М.: Народное образование, 1995. - 127 с.

10. Андрієвська В.В., Балл Г.О., Волинець А.Г. та ін. Діалогічна взаємодія у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи: Книга для вчителя / З редакцією Г.О. Балла, О.В. Киричука, Р.М. Шамелашвілі. - К.: ІЗМН, 1997. - 136 с.

11. Антонов Г.В. Конфлікт як предмет дослідження: педагогічний аспект // Теорія та методика навчання та виховання: Зб. наук. пр. - Харків: ХДПУ, 2004. - Вип.13. - С. 20-27.

12. Антонов Г.В., Іонова О.М. Суперечності освітнього процесу як причини виникнення конфліктів // Теорія та методика навчання та виховання: Зб. наук. пр. - Харків: ХДПУ, 2004. - Вип.15. - С.22-31.

13. Анцупов А.Я. Профилактика конфликтов в школьном коллективе. - М.: Гуман. изд. центр ВЛАДОС, 2003. - 208 с.

14. Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология: Учебник для вузов. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2004. - 591 с.

15. Архангельский С.И. Лекции по научной организации учебного процесса в высшей школе. - М.: Высшая школа, 12976. - 200 с.

16. Ассаджиоли Р. Типология психосинтеза: семь основных типов личности: Пер. с нем. - М.: Урания, 1995. - 126 с.

17. Афонькова В.М. Конфликты в коллективе старшеклассников и пути их преодоления. - М.: Педагогика, 1975. - 78с.

18. Бабанский Ю.К. Избранные педагогические труды / Сост.М.Ю. Бабанский. - М.: Педагогика, 1989. - 560 с.

19. Бабосов Е.М. Конфликтология: Учебное пособие для студентов вузов. - М.: Тетро Систем, 2000. - 464 с.

20. Балл Г.О. Проблема запобігання конфліктам між педагогами і учнями у світлі гуманістичного підходу // Конфлікти в педагогічних системах: Збірник доповідей науково-практичної конференції. - Вінниця: ВДТУ, 1997. - С.18-19.

21. Бандурка А.М., Друзь В.А. Конфликтология: Учебное пособие для вузов. - Харьков: Фортуна - пресс, 1997. - 355 с.

22. Баныкина С.В. Конфликтологическая компетентность педагога. - Астрахань, 1997. - 122 с.

23. Барбина Є.С. Формирование педагогического мастерства в системе непрерывного педагогического образования: Монография. - К.: Вища школа, 1997. - 153 с.

24. Басова В.М. Проблема преодоления конфликтов в общении учащихся // Коллектив, общение, личность. - М., 1983. - С.54-60.

25. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. - М., 1986. - 445 с.

26. Белкин А.С., Жаворонков В.Д. Педагогическая конфликтология. - Екатеринбург: ИРРО, 1994. - 92 с.

27. Белкин А. Учитель и ученики: стиль отношений // Воспитание школьников. - 1996. - № 1. - С.10-14.

28. Белкин А.С., Жаворонков В.Д., Зимина И.С. Конфликтология: наука о гармонии. - Екатеринбург: Глаголъ, 1995. - 93 с.

29. Белоусова З.И., Бойко В.Э., Приходько В.И. Семья. - Школа. - Конфликт. - Запорожье: РВП "Видавець", 1995. - 140 с.

30. Бердяев Н.А. Самопознание. - М.: ДЭМ, 1990. - 336 с.

31. Бесемер Х. Медиация. Посредничество в конфликтах: Перевод с нем. - Калуга: Духовное познание, 2004. - 176 с.

32. Беспалько В.П. Слагаемые педагогической технологии. - М.: Просвещение, 1989. - 283 с.

33. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Науково-методичний посібник. - К.: ІЗМН, 1998. - 204 с.

34. Бібік Н. Компетентнісний підхід: рефлексивний аналіз застосування // Компетентісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики / Під заг. ред О.В. Овчарук. - К.: "К.І. С.", 2004. - С.47-52.

35. Богданов Е.Н., Зазыкин В.Г. Психология личности в конфликте: Учебное пособие. - 2-е изд. - СПб.: Питер, 2004. - 224 с.

36. Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком. - М.: Наука, 1982. - 271 с.

37. Бойко А.М. Оновлена парадигма виховання: шляхи реалізації (підготовка вчителя до формування виховуючих відносин з учнями): Навч. - метод посібник. - К.: ІЗМН, 1996. - 232 с.

38. Бойко В.В., Ковалев А.Г., Панферов В.Н. Социально-психологический климат коллектива и личность. - М.: Мысль, 1983. - 260.

39. Болотов В.А., Сериков В.В. Компетентностная модель: от идеи к образовательной программе // Педагогика. - 2003. - № 10. - С.8-14.

40. Бондаревская Е.В., Кульневич С.В. Парадигмальный подход к разработке содержания ключевых педагогических компетенций // Педагогика. - 2004. - № 10. - С.23-31.

41. Борисова С.Е. Деловая игра как метод социально-психологического тренинга // Вопросы психологии. - 1999. - № 4. - С.52-57.

42. Боришевський М.Й., Кушнірюк В.М. Гуманізація оцінних ставлень як умова попередження конфліктів у педагогічному процесі // Конфлікти у педагогічних системах: Збірник доповідей науково-практичної конференції. - Вінниця: ВДТУ, 1997. - С.33-35.

43. Бородкин Ф.М., Коряк Н.М. Внимание конфликт. - 2-е изд., перераб. и доп. - Новосибирск: Наука, 1989. - 190 с.

44. Буркхард Г. Взять жизнь в свои руки. Работа над собственной биографией как путь познания себя и мира: Пер. с нем. - Калуга: Духовное познание, 2001. - 264 с.

45. Вальдорфская педагогика: Антология / Сост.А. А. Пинский и др. - М.: Просвещение, 2003. - 494 с.

46. Ван Хувик Р. Тренинг разрешения конфликтных ситуаций // Социальный конфликт. - 1994. - № 2. - С.72-94.

47. Васильєва М.П. Теорія педагогічної деонтології. - Харків: Нове слово, 2003. - 216 с.

48. Васильєва М.П. Професійна діяльність педагога в ситуації ризику // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Збірник наукових праць. - Харків: ХХПІ, 2001. - № 29. - С.41-48.

49. Василюк Ф.Е. Психология переживания: анализ преодоления конфликтных ситуаций. - М.: Изд-во МГУ, 1984. - 200 с.

50. Ващенко И.В., Гиренко С.П., Хамалян Р.А. Общая конфликтология: Учебное пособие. - Харьков: ООО "Модель Вселенной", 2000. - 512 с.

51. Ващенко І.В. Конфлікти: сучасний стан, проблеми та напрямки їх вирішення в органах внутрішніх справ: Монографія. - Харків: "ОВС", 2002. - 256 с.

52. Введение в педагогическую деятельность: Учебное пособие / А.С. Роботова, Т.В. Леонтьева, И.Г. Шапошников и др.: Под ред А.С. Роботовой. - М.: Академия, 2002. - 208 с.

53. Введенский В.Н. Моделирование профессиональной компетентности педагога // Педагогика. - 2003. - № 10. - С.51-55.

54. Винославська О.В., Малигіна М.П. Людські стосунки: Навчальний посібник. - К.: "КВІЦ", 2001. - 83 с.

55. Войнович М.В. Стилі поведінки керівників закладів середньої освіти у конфліктах // Конфлікти в педагогічних системах: Збірник доповідей науково-практичної конференції. - Вінниця: ВДТУ, 1997. - С.60-63.

56. Волкова Н.П. Професійно-педагогічна комунікація: теорія, технологія, практика: Монографія. - Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2005. - 304 с.

57. Выготский Л. C. Собрание сочинений: В 6 т. - М.: Педагогика, 1981-1985. - Т.2: Проблемы общей психологии. - 504 с.; Т.3: Проблемы развития психики. - 366 с.

58. Гаврилюк О.А. Конфлікти у навчально-виховному процесі // Конфлікти в педагогічних системах: Збірник доповідей науково-практичної конференції. - Вінниця: ВДТУ, 1997. - С.75-78.

59. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія: Навчальний посібник. - К.: Вища школа, 1995. - 237 с.

60. Гершунский Б.С. Философия образования для ХХІ века (в поисках практико-ориентированных образовательных концепций). - М.: Интер Диалект, 1997. - 697 с.

61. Гиренко С.П. Особенности педагогических конфликтов между педагогами и старшеклассниками и их предупреждение: Дис… канд педагог. наук: 13.00.01. - Харьков, 1998. - 177 с.

62. Гинецинский В.И. Знание как категория педагогики: опыт педагогической когитологии. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1989. - 144 с.

63. Гірник А.М. Управління конфліктом (соціально-психологічний аспект). - К.: Світ безпеки, 1996. - № 9. - С.27-44.

64. Глазл Ф. Самопомощь в конфликтах. Концепции - упражнения - практические методы: Перевод с немецкого. - Калуга: Духовное познание, 2000. - 192 с.

65. Глазл Ф. Конфликт-менеджмент. Настольная книга руководителя и консультанта: Перевод с немецкого. - Калуга: Духовное познание, 2002. - 516 с.

66. Гмурман В.Е. Методологические и теоретические проблемы педагогики и их взаимосвязь: Дис. д-ра пед. наук: 13.00.01 (по совокупности опубликованных работ). - М., 1981. - 46 с.

67. Головаха Е.И., Панина Н.В. Психология человеческого взаимопонимания. - К.: Политиздат Украины, 1989. - 187 с.

68. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997. - 374 с.

69. Гончаренко С.У. Педагогічні дослідження: методологічні поради молодому науковцю. - К.: АПН України, 1995. - 45 с.

70. Грабарь М.И., Краснянская К.А. Применение математической статистики в педагогических исследованиях. - М.: Педагогика, 1977. - 136 с.

71. Гриньова В.М. Формування педагогічної культури майбутнього вчителя (теоретичний та методичний аспект): Монографія. - Харків: Основа, 1998. - 300 с.

72. Гришина Н.В. Психология конфликта. - СПб.: Питер, 2003. - 464 с.

73. Гуменюк О.М. Конфліктні взаємовідносини між учителями та учнями підліткового віку // Психологія: Зб. наук. пр. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова. - 1999. - Вип.4 (7). - С. 195-200.

74. Гусева А.С., Васильев А.А., Козлов В.В., Хомяков Б.В. Педагогический конфликт: Теория и технология. - М., 1997.

75. Гушлевська І. Поняття компетентності у вітчизняній та зарубіжній педагогіці. - Шлях освіти. - 2004. - № 3. - С.22-24.

76. Дарендорф Р. Элементы теории социального конфликта // Социологические исследования (СОЦИС). - 1994. - № 5. - С.142-147.

77. Державна програма "Вчитель" // Нормативно-правове забезпечення освіти: У 4 ч. - Харків: Основа, 2004. - Ч.2. - С.3-34.

78. Деркач А.А., Зазыкин В.Г. Акмеология: Учебное пособие. - СПб.: Питер, 2003. - 256 с.

79. Дмитренко Т.О. Системний аналіз педагогічної технології // Напрями наукових досліджень кафедри педагогіки: Зб. наукових праць. - Харків: ХДПУ, 1997. - С.66-70.

80. Дмитриев А.В. Конфликтология: Учебное пособие. - М.: Гардарики, 2000. - 320 с.

81. Донцов А.И., Полозова Т.А. Проблема объективных детерминант межличностного конфликта в группе // Вестник МГУ. - Сер.14. - Психология. - 1982. - № 4. - С.23-32.

82. Донченко Е.А., Титаренко Т.М. Личность: конфликт, гармония. - 2-е изд., доп. - К.: Политиздат Украины, 1989. - 175 с.

83. Дубасенюк О.А. Основи теорії і практики професійної виховної діяльності педагога. - Житомир, 1994. - 187 с.

84. Єльнікова Г.В. Організація діяльності педагогічного колективу школи щодо контролю за засвоєнням учнями змісту навчання: Навчальний посібник. - Харків: ХОІНОПП, 1996. - 60 с.

85. Емельянов С.М. Практикум по конфликтологии. - 2-е изд., доп. и перераб. - СПб: Питер, 2004. - 400 с.

86. Ершов А.А. Личность и коллектив. Межличностные конфликты в коллективе и их разрешение. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1986. - 39 с.

87. Журавлев В.И. Основы педагогической конфликтологии. - М.: РПА, 1995. - 84 с.

88. Загвоздкин В. Качество - это процесс постоянного совершенствования // Директор школи. Україна. - 2003. - № 5. - С.33-37.

89. Загвязинский В.И. Методология и методика дидактического исследования. - М.: Педагогика, 1982. - 159 с.

90. Закон України про загальну середню освіту // Освіта України. - 1999. - №25. - С.5-8.

91. Закон України про вищу освіту (станом на 01.04.2002 р.). - Харків: ІПЦ "Ксилон", 2002. - 60 с.

92. Здравомыслов А.Г. Социология конфликта: Учебное пособие для студентов вузов. - М.: Аспект пресс, 1996. - 317 с.

93. Зиммель Г. Избранное: в 2-х т.: Пер. с нем. - М.: Юрист, 1996. - Т.1: Философия культуры. - 670 с.; Т.2: Созерцание жизни. - 608 с.

94. Зосимовский А.В. Нравственно-волевое воспитание с позиций конфликтологии // Педагогика. - 2004. - № 3. - С.48-52.

95. Зязюн І.А. Інтелектуально-творчий розвиток особистості в умовах неперервної освіти // Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи: Монографія / За ред І.А. Зязюна. - К.: Віпол, 2000. - 636 с.

96. Ионова Е.Н. Вальдорфская педагогика: теоретико-методологические аспекты: Монография. - Харьков: Бизнес-Информ, 1997. - 300 с.

97. История педагогики с ХУІІ до середины ХХ века / Под ред.А.И. Пискунова. - М.: Творческий центр, 1998. - 304 с.

98. Іллійчук В.І. Саморегуляція підлітків у подоланні конфліктної поведінки: Дис. канд. психол. наук: 19.00.07. - Івано-Франківськ: Прикарпатський ун-т ім.В. Стефаника, 1996. - 192 с.

99. Іонова О.М., Топтигін О.Л. Освіта дорослих як пробудження волі людини // Педагогічні умови професійного становлення учнівської молоді // Проблеми сучасності: культура, мистецтво, педагогіка: Збірник наукових праць. - Харків-Луганськ: Стиль-издат, 2005. - С.28-42.

100. Іонова О.М. Теоретико-методологічні засади дослідження проблеми конфліктів у педагогіці // Духовність особистості: методологія, теорія і практика: Зб. наук. пр. - Луганськ: СНУ, 2005. - Вип.2 (8) - С.72-85.

101. Ішмуратов А.Т. Конфлікт і згода. Основи когнітивної теорії конфліктів. - К.: Наукова думка, 1996. - 190 с.

102. Кальницька К.О. Мотивація конфліктів поведінки сучасного педагога // Конфлікти в педагогічних системах: Збірник доповідей науково-практичної конференції. - Вінниця: ВДТУ, 1997. - С.123-125.

103. Камышанченко Е.Н. Теоретические основы экономического воспитания школьников: Автореф. дис… канд педаг. наук: 13.00.01 /Белгородский гос. пед. ун-т. - Белгород, 2001. - 46 с.

104. Канатаев Ю.А. Психология конфликта. - М.: ВАХЗ, 1992. - 79 с.

105. Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении. - М.: Просвещение, 1987. - 190 с.

106. Кан-Калик В.А., Никандров Н. Можно ли научить творчеству // Народное образование. - 1989. - № 11. - С.62-66.

107. Капська А.Й. Гра як активний метод навчання студентів майстерності слова // Рідна школа. - 1991. - № 10. - С.71-73.

108. Карпова Г.О. Деякі фактори подолання конфліктів у педагогічних колективах // Конфлікти в педагогічних системах: Збірник доповідей науково-практичної конференції. - Вінниця: ВДТУ, 1997. - С.125-127.

109. Карпова Л.Г. Формування професійної компетентності вчителя загальноосвітньої школи: Дис. канд. педаг. наук: 13.00.04/Харків, 2004. - 284 с.

110. Карпова Л.Г. Підвиди професійної компетентності вчителя // Інтенсифікація професійної підготовки студентів у навчальних закладах гуманітарної спрямованості: Зб. наук. пр. // Проблеми сучасного мистецтва і культури. - Харків: Принт Дизайн, 2003. - С.82-87.

111. Карпова Л.Г. Сутність професіоналізму вчителя // Нива знань. - Дніпропетровськ: Промінь, 2002. - № 3. - С.70-72.

112. Катеринок В.І., Кален Л.М. Деякі особливості педагогічних конфліктів // Конфлікти в педагогічних системах: Збірник доповідей науково-практичної конференції. - Вінниця: ВДТУ, 1997. - С.127-129.

113. Кларин М.В. Педагогическая технология в учебном процессе (Анализ зарубежного опыта. - М.: Знание, 1989. - 154 с.

114. Кларин М.В. Обучение в контексте организационных изменений // Педагогика. - 1999. - № 2. - С.39-42.

115. Кларин М.В. Интерактивное обучение - инструмент освоения нового опыта // Педагогика. - 2000. - № 7. - С.312-18.

116. Коваль І.А. Учбові конфлікти: психологічні аспекти. - К.: Вид-во ТЕКА, 2002. - 64 с.

117. Козырев Г.И. Введение в конфликтологию: Учебное пособие для студентов вузов. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. - 176 с.

118. Коломинский Я.Л., Жизневский Б.П. Социально-психологический анализ конфликтов между детьми в игровой деятельности // Вопросы психологии. - 1990. - № 2. - С.35-42.

119. Компетентісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики / Під заг. ред О.В. Овчарук. - К.: "К.І. С.", 2004. - 112 с.

120. Конфликты в школьном возрасте: пути их преодоления и предупреждения. - М.: МОПИ, 1986. - 127 с.

121. Корнелиус Х., Фэйр Ш. Выиграть может каждый. Как разрешать конфликты. - М.: СТРИНГЕР, 1992. - 212 с.

122. Костюшко Ю.О. Засади недирективної педагогіки як необхідна умова розв'язування міжособистісних конфліктів між учителем та учнями // Вісник Житомирського педагогічного університету. - 2000. - № 6. - С.249-251.

123. Коузер Л.А. Основы конфликтологии: Учебное пособие: Пер. с англ. - СПб.: "Светлячок", 1999. - 192 с.

124. Краевский В.В., Хуторский А.В. Предметное и общепредметное в образовательных стандартах // Педагогика. - 2003. - № 2. - С.3-10.

125. Кримська Г.І., Ложкін Г.В., Панчук В.В. Конфлікти у педагогічному спілкуванні і проблема професіоналізму // Конфлікти в педагогічних системах: Збірник доповідей науково-практичної конференції. - Вінниця: ВДТУ, 1997. - С.157-159.

126. Крогиус Н.В. Познание людьми друг друга в конфликтной деятельности: Дис. … д-ра психог. наук. - М., 1987. - 393 с

127. Кружева Т.В. Психологічний аналіз чинників конфліктних ситуацій у навчальному процесі // Конфлікти в педагогічних системах: Збірник доповідей науково-практичної конференції. - Вінниця: ВДТУ, 1997. - С.159-161.

128. Кудрявцев В.Н. Основы конфликтологии: Учебное пособие. - М.: Юристъ, 1997. - 194 с.

129. Кузнєцова І.В. Емпатійна культура майбутнього спеціаліста // Педагогіка та психологія: Зб. наук. пр. - Харків: ХДПУ, 2001. - Вип. 19. - Ч.2. - С.139-143.

130. Кузьмина Н.В. Очерки психологии труда учителя. - Л.: ЛГУ, 1967. - 183 с.

131. Кузьмина Н.В. Методы исследования педагогической деятельности. - Л.: ЛГУ, 1980. - 143 с.

132. Кузьмина Н.В. Психологическая структура деятельности учителя и формирование его личности: Автореф. дис… д-ра пед. наук: 13.00.01/Моск. гос. пед. ин-т. - М., 1990. - 48 с.

133. Куконков П.И. Конфликт в социально-педагогическом процессе // Социальные конфликты: Экспертиза, прогнозирование. Технологии разрешения. - М., 1997. - Вып.12. - С.148-152.

134. Кулюткин Ю.Н. О подходах к исследованию структуры профессионально-педагогической деятельности. - Л., 1997. - 86 с.

135. Курганов С.Ю. Ребенок и взрослый в учебном диалоге: Книга для учителя. - М.: Просвещение, 1989. - 127 с.

136. Курдюмова И.М. Конфликты в сфере управления школой // Педагогика. - 1992. - № 11-12. - С.44-47.

137. Кушнірюк В.М. Гуманізація міжособистісних стосунків як умова запобігання конфліктів у педагогічному процесі: Автореф. дис. канд. психолог. наук: 19.00.07/Інститут психології ім.Г.С. Костюка АПН України. - Київ, 2000. - 19 с.

138. Кыверялг А.А. Методы исследования в профессиональной педагогике. - Таллин: Валгус, 1980. - 334 с.

139. Левин К. Конфликт между аристотельским и галилеевским способами мышления в современной психологии // Психологический журнал. - 1990. - № 5. - С.134-158.

140. Леонтьев А.Н. Избранные психологические произведения: В 2 т. - М.: Педагогика, 1983. - Т.1. - 392 с.; Т.2. - 318 с.

141. Леонтьев А.Н. Потребности, мотивы, эмоции. - М., 1971. - 136 с.

142. Ливехуд Б. Кризисы жизни - шансы жизни: Пер. с нем. - Калуга: Духовное познание, 1994. - 224 с.

143. Ливехуд Б. Человек на пороге: Пер. с нем. - Калуга: Духовное познание, 1993. - 272 с.

144. Ливехуд Б. Человек в сообществе: Пер. с нем. - Калуга: Духовное познание, 1994. - 168 с.

145. Лившин О.В. Педагогические возможности общественнополезной деятельности как средства профилактики и ликвидации конфликтов // Конфликты в школьном возрасте: пути их преодоления и предупреждения. - М.: МОПИ, 1986. - 127 с.

146. Липман П. Обучение с целью уменьшения насилия и развития миролюбия // Вопросы философии. - 1995. - № 2. - С.110-121.

147. Литвиненко Т.Ю. Технология педагогического управления конфликтами в коллективе старшеклассников: Автореф. дис. канд пед. наук: 13.00.01/Белгородский гос. ун-т. - Белгород, 2005. - 21 с.

148. Литовка А.А. Подолання конфліктних ситуацій в управлінні навчально-виховним процесом // Конфлікти в педагогічних системах: Збірник доповідей науково-практичної конференції. - Вінниця: ВДТУ, 1997. - С. 192-194.

149. Ложкін Г.В. Психологічні конфлікти в педагогічних інноваціях // Конфлікти в педагогічних системах: Збірник доповідей науково-практичної конференції. - Вінниця: ВДТУ, 1997. - С. 194-196.

150. Ложкин Г.В., Повякель Н.И. Практическая психология конфликта: Учебное пособие. - 2-е изд., стереотип. - К.: МАУП, 2002. - 256 с.

151. Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання: Навчальний посібник. - Харків: ХДПУ, 1997. - 338 с.

152. Лозова В.І. Формування педагогічної компетентності викладачів вищих навчальних закладів // Педагогічна підготовка викладачів вищих навчальних закладів: Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції. - Харків: ОВС, 2002. - С.3-8.

153. Лозова В.І. Стратегічні питання сучасної дидактики // Розвиток педагогічної і психологічної наук в Україні 1992-2002: Зб. наук. пр. до 10-річчя АПН України. - Харків: ОВС, 2002. - Ч.1. - 640 с.

154. Лозовой В.А. Нравственная культура личности: содержание и пути формирования: Учебное пособие. - Харьков: ХГИ "НУА", 2001. - 44 с.

155. Ломов Б.Ф. К проблеме деятельности в психологии // Психологический журнал. - 1981. - Т.5. - С.3-22.

156. Лукашенко А.О. Принцип свободи як основа професійної діяльності вальдорфського вчителя // Педагогіка та психологія: Збірник наукових праць. - Харків: ХДПУ, 2002. - Вип.23. - С.80-83.

157. Лукашенко А.О. Проблема соціального конфлікту в зарубіжній науці // Теорія та методика навчання та виховання: Зб. наук. пр. - Харків: ХДПУ, 2004. - Вип.13. - С.11-19.

158. Лукашенко А.О. Духовно-науковий підхід до визначення сутності соціального конфлікту // Духовність особистості: методологія, теорія і практика: Зб. наук. пр. - Луганськ: Вид-во Східноукр. нац. ун-ту, 2004. - Вип.6. - С.90-98.

159. Лукашенко А.О. Медіаторство як технологія розв'язання конфліктів // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. пр. - Київ-Запоріжжя: Ін-т педагогіки і психології професійної освіти АПН України, ЗОІППО, 2004. - Вип.32. - С.211-217.

160. Лукашенко А.О. Конфліктологічна компетентність як фактор професіоналізму педагога // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб. наук. пр. - Харків: ХНПУ, 2005. - Вип.23. - С.75-84.

161. Лукашенко А.О. Фрідріх Глазл про типологію соціальних конфліктів // Педагогіка та психологія: Зб. наук. пр. - Харків: ХНПУ, 2005. - Вип.27. - Ч.2. - С.79-89.

162. Лукашенко А.О. Технологія формування конфліктологічної компетентності вчителя: Науково-методичні матеріали для вчителів і директорів загальноосвітніх шкіл, студентів і викладачів вищих педагогічних навчальних закладів - Харків; ХНПУ, 2005. - 55 с.

163. Лукашонок О.Н., Щуркова Н.Е. Конфликтологический этюд для учителя. - М., 1998. - 80 с.

164. Лутай В.С. Філософія сучасної освіти: Посібник. - К.: Магістр-S, 1996. - 256 с.

165. Луценко Л.И. Компетентностная модель повышения квалификации директора школы // Педагогика. - 2005. - № 3. - С.61-68.

166. Макарова Т.Н. Планирование и организация методической работы в школе (часть П). - М.: Педагогический поиск, 2001. - 160 с.

167. Марков Г.Н. Справочник по конфликтологии, общению, менеджменту. - СПб.: Альфа, 2000. - 176 с.

168. Маркова А.К. Психологический анализ профессиональной компетентности учителя // Советская педагогика. - 1990. - № 8. - С.87-89.

169. Маркова А.К. Психологические проблемы повышения квалификации // Педагогика. - 1992. - № 9-10. - С.65-67.

170. Маркова А.К. Психология труда учителя: Книга для учителя. - М.: Просвещение, 1993. - 192 с.

171. Маркова А.К. Психологические критерии и ступени профессионализма учителя // Педагогика. - 1995. - № 6. - С.27-31.

172. Маслоу А. Психология бытия: Пер. с англ. - М.: Рефл-бук, 1997. - 304 с.

173. Мастенбрук У. Управление конфликтными ситуациями и развитие организации: Пер. с англ. - М.: ИНФРА-М, 1996. - 256 с.

174. Мерлин В.С. Психологические конфликты // Проблемы экспериментальной психологии личности: Ученые записки Пермского педаг. института. - Пермь: ППИ, 1970. - Т.77. - С.103-164.

175. Мириманова М.С. Конфликтология: Учебник для студ. сред. пед. учеб. заведений. - 2-е изд., испр. - М.: Академия, 2004. - 320 с.

176. Мищик Л.И., Белоусова З.И. Конфликтология: Учебное пособие. - Запорожье: ЗГУ, 1993. - 131 с.

177. Монахов В.М. Технологические основы проектирования и конструирования учебного процесса. - Волгоград: Перемена, 1995. - 96 с.

178. Мудрик А.В. Общение как фактор воспитания школьников. - М.: Педагогика, 1984. - 112 с.

179. Муратов С.О. Підготовка вчителя як суб'єкта подолання психологічного конфлікту поколінь // Конфлікти в педагогічних системах: Збірник доповідей науково-практичної конференції. - Вінниця: ВДТУ, 1997. - С.220-221.

180. Мусатов С.О. Підготовка вчителя як суб'єкта подолання психологічного конфлікту поколінь // Конфлікти в педагогічних системах: Збірник доповідей науково-практичної конференції. - Вінниця: ВДТУ, 1997. - С.220-221.

181. Мясищев В.Н. Психология отношений. - М.: Ин-т практической психологии, 1988. - 356 с.

182. Мясников В.А., Ермоленко В.А. Состояние и проблемы научного обеспечения модернизации российского образования. - М.: РАО, 2004. - 80 с.

183. Нагаєв В.М. Конфліктологія: курс лекцій (модульний варіант): Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 198 с.

184. Наумчик В.Н., Савченко Е.А. Этика педагога: Учебно-мет. пособие. - Минск: Універсітецкае, 1999. - 216 с.

185. Національна доктрина розвитку освіти України у XX1 столітті. - К.: Шкільний світ, 2001. - 24 с.

186. Немов Р.С. Психология: Словарь-справочник: В 2-х частях. - М.: Изд-во ВЛАДОС-ПРЕСС, 2003. - Ч.2. - 352 с.

187. Обозов Н.Н. Психология межличностных отношений. - К.: Лыбидь, 1990. - 192 с.

188. Ожегов С.И. Словарь русского языка / Под ред Н.Ю. Шведовой. - М.: Русский язык, 1983. - 816 с.

189. Орлов Ю.М. Восхождение к индивидуальности. - М.: Просвещение, 1991. - 287 с.

190. Освітні технології: Навч. - метод. посіб. / О.М. Пєхота, А.З. Кіхтенко, О.М. Любарська та ін.; За заг. ред.О.М. Пєхоти. - К.: А.С.К., 2002. - 255 с.

191. Основные направления психологии в классических трудах. Бихевиоризм.Э. Торндайк. Принципы обучения, основанные на психологии. Джон Б. Уотсон. Психология как наука о поведении: Пер. с англ. - М.: ООО "Изд-во АСТ-ЛТД, 1998. - 704 с.

192. Педагогика / Под ред.П.И. Пидкасистого. - М.: Педагогическое общество России, 1998. - 640 с.

193. Педагогика: Учебное пособие / В.А. Сластенин, И.Ф. Исев, А.И. Мищенко, Е.Н. Шиянов. - М.: Школа-Пресс, 1998. - 512 с.

194. Педагогическая энциклопедия / Под ред. И.А. Каирова, Ф.Н. Петрова. - М.: Советская энциклопедия, 1966. - Т.3. - 881 с.

195. Петровская Л.А. К вопросу о природе конфликтной компетентности // Вестник МГУ. - Серия. Психология. - 1997. - № 4. - С.41-44.

196. Петровская Л.А. Компетентность в общении: социально-психологический тренинг. - М.: Изд-во МГУ, 1982. - 165 с.

197. Пірен М.І. Конфліктологія: Підручник. - К.: МАУП, 2003. - 360 с.

198. Пльотка Г.В. Необхідність навчання розв'язанню конфліктів у процесі фахової підготовки вчителів // Конфлікти в педагогічних системах: Збірник доповідей науково-практичної конференції. - Вінниця: ВДТУ, 1997. - С.251-253.

199. Подласый И.П. Педагогика: Новый курс: Учебник: В 2 кн. - М.: ВЛАДОС, 2003. - Кн.1. Общие основы. Процесс обучения. - 576 с.

200. Подчалимова Г.Н. Теория и практика проектирования содержания дополнительного образования руководителей школ: Дис…д-ра педаг. наук: 13.00.01. - Курск, 2001. - 578 с.

201. Полозова Т.А. Межличностный конфликт в группе (теоретические принципы и опыт экспериментального исследования: Автореф. дис. канд. психол. наук: 19.00.05. - М., 1980. - 18 с.

202. Пометун О.І. Теорія та практика послідовної реалізації компетентісного підходу в досвіді зарубіжних країн // Компетентісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики / Під заг. ред О.В. Овчарук. - К.: "К.І. С.", 2004. - с.16-25.

203. Пометун О.І. та ін. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: наук. - метод. посібн. - К.: Вид-во А.С.К., 2004. - 192 с.

204. Пономарьова Р.О., Пилипенко Л.І. Психологічна компетентність учителя - передумова попередження конфліктів з учнями // Конфлікти в педагогічних системах: Збірник доповідей науково-практичної конференції. - Вінниця: ВДТУ, 1997. - С.258-260.

205. Порохня Л.А. Керування конфліктами в учнівському середовищі // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції "Єдність особистісного і соціального факторів у виховному процесі навчального закладу". - Полтава: ПДПУ, 2004. - С.243-244.