Статистичне вивчення населення Рівненської області

2.5.5 Соціально-економічний склад населення

Населення неоднорідне не тільки за статтю та віком. Співвідношення чисельності окремих груп населення (суспільних, етнічних тощо) утворюють відповідну структуру (склад) населення. Однією із найважливіших є соціально-економічна структура (склад) населення.

Соціально-економічний склад населення визначається політичним устроєм та виробничими відносинами, що склалися у суспільстві, рівнем розвитку продуктивних сил; розвитком соціальної сфери, яка представлена охороною здоров'я, освітою тощо.

Основним джерелом даних про соціально-економічний склад населення є переписи населення. У результаті розробки даних минулих переписів все населення розподілялось за суспільними групами.

Під час перепису населення 1979 р. окремо виділялись такі суспільні групи: робітники, колгоспники, кустарі, селяни-одноосібники і служителі культу. Перепис 1989 р. враховував такі ж суспільні групи, крім селян-одноосібників та кустарів. І зовсім новою була група: особа, що займається індивідуальною трудовою діяльністю.

Дані про склад населення за суспільними групами розроблювалась і поточною статистикою. Для цього використовувалась звітність з статистики праці і погосподарський облік в сільських радах.

Для характеристики соціального економічного складу населення використовуються також дані переписів населення про джерела засобів існування, місце роботи (ці дані розроблювались за галузями економіки), а також за цим місцем роботи.

Програмою Всеукраїнського перепису населення було передбачено отримання даних щодо економічного складу населення на основі обстеження зовсім нових джерел засобів існування: робота на власному підприємстві, у власному селянському (фермерському) господарстві, на сімейному підприємстві без оплати праці та прибуток від власності.

У зв'язку з переходом на міжнародні статистичні стандарти при проведенні вибіркових обстежень зайнятості населення зі статистики праці використовується Міжнародна класифікація статусу зайнятих (ІКСЕ93), прийнята 15ю Міжнародною конференцією статистиків праці у 1993 році.

До програми перепису населення було включено нове питання щодо статусу зайнятих “положення в занятті”. Збирання і оброблення даних перепису з цього питання здійснювалось за такими категоріями:

працюючий за наймом;

член колективного підприємства, кооперативу;

роботодавець;

самозайняті;

член сім'ї, що працює без оплати.

Працюючий за наймом проставлялось особам, які працюють за трудовим договором, контрактом або усною домовленістю з адміністрацією підприємства, організації, установи будь-якої форми власності або з окремою особою і одержують винагороду у вигляді оплати праці (як грошима, так і натурою).

Ця мітка проставляється також особам:

обраним на виборні посади;

членам родини, які працюють на сімейному підприємстві з оплатою праці на загальних підставах;

особам, працюючим за наймом у сфері релігійних культів.

Член колективного підприємства - проставлялось особам, які володіють часткою майна підприємства (кооперативу), що виробляє товари та надає послуги, на якому вони працюють. При цьому кожний член колективу власників має однакові з іншими членами права у вирішенні питань організації.

Роботодавець - проставлялось особам, які управляють своїм власним підприємством або займаються на самостійній основі професійною або комерційною діяльністю і наймають для виконання цієї роботи одного або більше працівників.

Самозайнятий (а) - проставлялось особам, які управляють своїм власним підприємством або займаються на самостійній індивідуальній основі професійною або комерційною діяльністю і не наймають для виконання цієї роботи працівників.

Член сім'ї, що працює без оплати проставлялось особам, що працюють без установленого розміру оплати та юридичного оформлення трудових відносин на сімейному підприємстві, яке очолює один із членів домогосподарства, а прибутком користуються всі члени домогосподарства.

Останні переписи населення обстежували зайняте населення за місцем роботи та заняттям за цим місцем роботи.

Це давало можливість отримати дані щодо розподілу працюючого населення за галузями народного господарства та детальну характеристику основних професій та занять.

Важливою складовою соціально-економічної характеристики населення є дані про його розподіл за зайнятістю та джерелами засобів існування.

За результатами Всеукраїнського перепису населення 2001 року чисельність постійного населення області складала 1171445 осіб. Переважна більшість (88,8%) населення мають одне джерело засобів існування, 10,5% - два та 0,7% - три і більше засобів існування.

Спостерігається певна різниця в розподілі за джерелами засобів існування міського та сільського населення (див. табл.5).

Таблиця 5

	Осіб	З них мають джерела засобів існування
		одне	два	три і більше
		осіб	%	осіб	%	осіб	%
Все населення	1171445	1039830	88,8	123251	10,5	8189	0,7
міське	544074	500547	92,0	41681	7,7	1671	0,3
сільське	627371	539283	86,0	81570	13,0	6518	1,0

Ситуація, що спостерігається впродовж останніх років на ринку праці суттєво позначилась на розподілі населення за його зайнятістю за джерелами засобів існування.

Зокрема, порівняно з даними перепису 1989 року кількість людей, для яких основним джерелом засобів існування є робота на підприємстві, організації, установі, селянському (фермерському) господарстві зменшилась з 560,8 до 308,2 тис. осіб, а їх питома вага у загальній чисельності населення скоротилась з 48,2 до 26,3%.

Водночас, з 334,8 до 401,1 тис. осіб збільшилась кількість людей, що знаходяться на утриманні інших осіб, їх частка в загальній чисельності населення зросла з 28,8 до 34,2%. З числа тих, хто знаходиться на утриманні інших осіб 141,1 тис. чоловік, або 35,2% їх загальної кількості - це люди працездатного віку. Практично в області кожна п'ята людина працездатного віку знаходиться на утриманні інших осіб.

Разом із скороченням зайнятості населення на підприємствах, в організаціях, (селянських) фермерських господарствах за міжпереписний період у 6,3 раза зросла кількість осіб, зайнятих в особистому підсобному господарстві. Цей вид діяльності є основним джерелом засобів існування для 10,4% сільського населення. Для значної частки (278,8 тис. осіб), або 23,8% населення основним джерелом засобів існування є пенсія.

(у% до постійного населення)

Рис.5. Розподіл населення області за основним джерелом засобів існування

Всеукраїнський перепис населення 2001 р. також передбачив збір даних про основне місце роботи, що дало змогу розробити основні види економічної діяльності зайнятого населення та про основні заняття зайнятих.

Для переважної більшості (95,9%) населення у віці, старшому за працездатний основним джерелом засобів існування є пенсія та інші види державного забезпечення, для 3,4% таким джерелом є робота.

До зайнятого населення віднесені всі особи, які працювали за наймом на підприємствах, в організаціях, установах будь-яких форм власності, роботодавці, особи, які самостійно забезпечували себе роботою або безкоштовно працювали у сімейному бізнесі, служителі релігійних культів, військові кадрової служби та інші.

Дані проведеного перепису дали змогу визначити зайнятість населення області за видами економічної діяльності, типами підприємств, установ і організацій. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року в області нараховувалось 400240 осіб зайнятого населення, що становить 34,2% всього населення. (див. Рис.6). Серед міст і районів області найбільший відсоток зайнятого населення у м. м. Кузнецовську (47,5%), Рівне (37,5%), Рівненському (37,2%), Зарічненському (37,0%) та Млинівському (35,1%) районах (додаток 1).

Найнижчий відсоток зайнятого населення в м. Острозі (29,1%) та Демидівському районі (29,5%). Слід зауважити, що починаючи з 1979 року в області поширюється тенденція до зниження кількості зайнятого населення, що засвідчують наведені нижче дані (див. табл.6).

Таблиця 6

	Зайняте населення (тис. осіб)	У відсотках до попереднього року	Зміни у кількості приріст (+) скорочення ()
1970	501,0	х	х
1979	565,0	112,8	+64,0
1989	560,8	99,3	4,2
2001	400,2	71,4	160,6



Рис.6. Розподіл зайнятого населення області за даними переписів

Чоловіча половина населення є більш зайнятою, ніж жіноча. Так, за даними останнього перепису населення були зайняті 209,8 тис. чоловіків або 37,9% до всього населення, жінки відповідно - 190,4 тис. або 30,9%.

Зниження рівня зайнятості, починаючи з 1979 року зафіксовано як у чоловіків так і в жінок. (див. рис.7).

Рис.7. Розподіл рівня зайнятості населення за статтю за даними переписів

Змінився за цей же період не в позитивну сторону показник демографічного навантаження зайнятого населення стипендіатами, пенсіонерами та іншими особами, що знаходяться на державному забезпеченні, утриманцями окремих осіб.

Якщо число стипендіатів на 1000 осіб зайнятого населення з 1970 року зменшилось з 27 до 16 осіб, то число пенсіонерів та інших осіб, що знаходяться на державному утриманні збільшилось з 271 до 841, або більше, ніж у три рази. На 43,1% збільшилась і кількість утриманців окремих осіб, але, якщо порівняти з переписом населення 1989 року, то цей показник збільшився майже у два рази.

За основними видами економічної діяльності зайняте населення області за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року розподіляється наступним чином: найбільше працюючих в сільському, мисливському та лісовому господарстві - 127341 особа або 31,8%. На другому місці по кількості зайнятих обробна промисловість - 54265 осіб (13,6%), далі освіта (10,4%), торгівля (8,1%), державне управління (6,1%) та інші. (див. рис.8).

Найбільший відсоток зайнятого населення - це населення у віковій категорії 3544 роки (31,9%) та 2534 роки (28,2%).

У віці до 15 років зайнятими були лише 9 осіб, а у віці 70 років і старші 427 осіб. Переважна більшість зайнятого населення це особи працездатного віку.

Розподіл міського зайнятого населення за основними видами діяльності дещо інший. Найбільше населення зайняте в обробній промисловості 18,7%), торгівлі (19,4%), освіті (11,6%), охороні здоров'я (10,8%), державному управлінні (8,8%).

У сільській місцевості населення в основному зайняте в сільському та лісовому господарстві, мисливстві (58,0%), в освіті (9,2%), обробній промисловості (8,6%), охороні здоров'я (6,1%).

Як серед міського так і серед сільського населення переважну більшість працюючих становлять особи працездатного віку. Жінки у зайнятому населенні області становлять 47,6%; по міських поселеннях цей показник 51,6% і по сільській місцевості 43,8%.

Найбільший відсоток жінок працювали в готелях та ресторанах (80,4%), в охороні здоров'я та соціальній допомозі (80,4%), в освіті (73,7%). Чоловіча половина частіше вибирала роботу у добувній промисловості (78,8%), виробництві електроенергії, газу та води (71,5%), будівництві (78,1%), транспорті (66,8%).

А такий вид економічної діяльності як торгівля, приваблює як жінок так і чоловіків. Їх у цій сфері працює майже порівну: жінок 56,0%, чоловіків - 44,0%.

Рис.8. Розподіл зайнятого населення області за основними видами економічної діяльності

За даними перепису населення 2001 року за освітнім рівнем зайняте населення області мало такий розподіл: з вищою освітою - 157641 особа або 39,4%, з повною загальною середньою - 200191 особа (50,0%), з базовою загальною середньою - 39773 особи (9,9%) і початковою освітою - 2370 осіб (0,6%).

У порівнянні з попередніми переписами населення ці показники мали такі значення (див. табл.7).

Таблиця 7.

	З вищою освітою	З повною загальною середньою освітою	З базовою загальною середньою освітою	З початковою загальною освітою
	Всього осіб	у% до зайнятого населення	Всього осіб	у% до зайнятого населення	Всього осіб	у% до зайнятого населення	Всього осіб	у% до зайнятого населення
1979	110715	19,6	164954	29,2	125782	22,3	123230	21,8
1989	178345	31,8	243610	43,4	76325	13,6	50839	9,1
2001	157641	39,4	200191	50,0	39773	9,9	2370	0,6

Дані, наведені в таблиці свідчать, що від перепису до перепису значно зростає освітній рівень зайнятого населення, збільшується кількість осіб з вищою та повною загальною середньою освітою і відповідно зменшується кількість осіб з базовою загальною та початковою загальною освітою.

Рівень освіти зайнятого населення області на 1000 осіб відповідного віку значно вищий у міських поселеннях, ніж у сільській місцевості. (Додаток 3).

Так, на 1000 осіб у міських поселеннях (за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року), з вищою освітою було 533 особи, а в сільській місцевості - 262. На вікову групу 2545 років припадає 62,0% осіб, що мають повну вищу освіту і лише 22,6% осіб, що мають початкову загальну освіту. Значно нижчий рівень освіти у зайнятих старше 60 років.

Освітній рівень жінок вищий, ніж чоловіків: якщо на 1000 осіб відповідної статі повну вищу освіту має 201 жінка, то чоловіки - 153.

По початковій вищій освіті цей показник у жінок становить 287, у чоловіків - 138.

За статусом зайнятості населення розподілилось таким чином:

працюючі за наймом 306588 осіб (76,6%)

члени колективного підприємства,

кооперативу17660 осіб (4,4%)

роботодавці2820 осіб (0,7%)

самозайняті11049 осіб (2,8%)

безоплатно працюючі члени сім'ї209 осіб (0,1%)

не класифіковані за групами61914 осіб (15,4%)

Найбільший відсоток працюючих за наймом в обробній промисловості, а самозайнятих - у торгівлі. Безоплатно працюючі члени сім'ї зайняті в основному в сільському господарстві і торгівлі.

За місцем знаходження роботи населення працює переважно на території проживання (99,3%). В інших регіонах України працювали 2488 осіб і лише 508 осіб повідомили, що вони працюють в інших державах.

2.5.6 Безпритульні громадяни в області та вирішення їх проблем

Останніми роками в області, так як і в Україні, населення потерпає від поєднаної дії економічної, екологічної і демографічної криз, які підсилюють одна одну і не дають можливості вийти на шлях підвищення якості життя і сталого соціально-економічного розвитку. І як наслідок цих процесів з'явилася така категорія населення як безпритульні.

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року в області переписано 87 безпритульних громадян, з них у міській місцевості 81 або 93,1% і в сільській місцевості 6 або 6,9%. Переважну частину безпритульних (87% або 76 осіб) становлять чоловіки. (див. рис.9).

По міській місцевості найбільше зареєстровано безпритульних у м. Рівному (76 осіб), 4 особи в Сарненському районі та 1 особа в м. Кузнецовську. Серед них переважають чоловіки - 71 особа або 87,7%.

В сільській місцевості зареєстровано 6 осіб: 2 в Дубровицькому, та по 1 особі в Дубенському, Здолбунівському, Рівненському та Сарненському районах. І знову переважають чоловіки (5 осіб або 83,3%).

Рис.9. Розподіл безпритульних за статтю

Серед безпритульних 7 осіб молодь віком 20 - 29 років, 12 осіб віком 30 - 39 років, 37 осіб віком 40 - 49 років, 21 особа віком 5059 років, 8 осіб віком 6069 років і 2 особи віком понад 70 років (див. табл.8).

Таблиця 8

Розподіл безпритульних за статтю та віком (осіб)

Стать	Вік
	2029	3039	4049	5059	6069	70 років і старші
чоловіки	6	12	32	17	8	1
жінки	1		5	4		1

В міських поселеннях має статус безпритульних населення в більш молодому віці, так у віці від 21 до 50 років було 53 особи, що становить 65,4%, в той же час в сільській місцевості у віці від 43 до 57 років було 5 осіб безпритульних, що становить 83,3% від загальної кількості. (див. рис.10).



Рис.10. Розподіл безпритульних за віковими групами

Аналіз освітнього рівня безпритульних засвідчив слідуюче: 8 осіб мають повну вищу освіту, 4 початкову і 2 незакінчену вищу, 45 повну загальну середню. Це свідчить про достатній освітній рівень безпритульних, щоб мати змогу працевлаштуватись. І лише 6 осіб, або 6,9% мають початкову загальну освіту та неписьменні.

Більш високий освітній рівень мають безпритульні в міських поселеннях - 14 осіб мають повну, базову та початкову вищу освіту, що становить 17,3% від загальної чисельності. В той же час в сільській місцевості даної категорії освітній рівень нижчий.

Незважаючи на те, що вишукуються нові форми і методи роботи щодо подолання проблеми безпритульних громадян в регіоні і це питання перебуває на постійному контролі в держадміністрації, чисельність безпритульних на протязі останніх років зростає.

Для тимчасового проживання таких громадян у м. Рівному рішенням обласної державної адміністрації було створено обласний притулок для тимчасового проживання та реабілітації осіб, які не мають житла.

За 2000 рік обласним притулком було надано послуг 170 особам (з них 7 жінок), відповідно у 2001 році - 432 (з них 41 жінка), у 2002 році - 447 (з них 39 жінок).

Згідно з розпорядженням голови облдержадміністрації на базі санаторію-профілакторію “Над Горинню" було створено Рівненський обласний центр соціальної, медичної, професійної реабілітації інвалідів та інших найбільш незахищених верств населення. До нього були приєднані Рівненський обласний територіальний центр допомоги інвалідам, пенсіонерам та іншим незахищеним верствам населення та Рівненський обласний притулок для тимчасового проживання та реабілітації осіб, які не мають житла. У цьому центрі відкрито відділення для надання послуг з харчування та облаштування на нічліг особам, які не мають житла. Це відділення повноцінно функціонує і оснащене на 30 ліжко-місць, в ньому за період з січня по липень 2003 р. вищенаведені послуги надавалися 189 безпритульним особам, серед яких 22 жінки. При зазначеному відділенні працює кабінет соціально-середовищної реадаптації та кабінет профорієнтації. У відділенні підопічним надається одноразове харчування.

З метою запобігання дитячій безпритульності, виявлення і відповідного влаштування бездоглядних дітей в області функціонує притулок для неповнолітніх на 50 місць, що підпорядкований службі у справах неповнолітніх обласної державної адміністрації. Цей притулок було створено на основі рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради.

Протягом 2001 року в ньому перебувало 404 вихованці, протягом 2002 року - 368, протягом 2003 року - 471. Кількість неповнолітніх, що перебували протягом 2003 року у притулку, зросла проти 2001 року на 16,6%. Найбільше в притулку перебувало хлопчиків: у 2001р. - 76,5%, у 2002р. - 62,5%, у 2003р. - 74,5%. Їх кількість зросла порівняно з 2001 роком на 13,6%. Протягом І півріччя п. р. в притулку перебувало 201 вихованець, з яких - 148 хлопчиків.

Якщо у 2001 році серед вихованців притулку було майже порівну сільських та міських жителів, а у 2000 році переважали діти із сільської місцевості, то у 2003 році частка неповнолітніх, що проживали до влаштування їх у притулок в міській місцевості, зросла і склала 63,3%. Понад дві третини вихованців, які перебували в притулку протягом 2003 року, проживали (до влаштування в нього) в Рівненській області, понад 28%проживали в інших регіонах України, а 4,5% - проживали в країнах СНД та в інших країнах.

Дещо змінилась вікова структура вихованців. Протягом 2003 року в притулку перебувало найбільше дітей віком від 7 до 14 років - 61,1%, тоді як у 2001 році - 45,9%. Майже у 2 рази зросла кількість дівчаток віком від 3 до 7 років, а зменшилася наполовину - віком від 15 до 18 років. Також вдвоє зросла кількість хлопчиків віком від 7 до 14 років.

Серед вихованців притулку віком 7 років і старше мали початкову загальну освіту 8,5%, базову загальну середню освіту - 12,2%, повну загальну середню освіту - 2,8%.

Серед неповнолітніх, що перебували в притулку протягом 2003 року, 44,6% - мали неповну сім'ю, 30,4% - повну сім'ю, 23,3% - дітисироти та діти, позбавлені батьківської опіки або піклування, 1,7% діти, що перебувають під опікою або піклуванням. Проте більше половини неповнолітніх (54%), що виховувались в повній або неповній сім'ї, мали функціонально неспроможну або неблагополучну сім'ю.

Із загальної кількості дітей, що перебували в притулку у 2003 році, лише 30 практично здорові, решта - мають хвороби. Так, кожний четвертий вихованець має або гострі соматичні захворювання, або деякі інфекційні та паразитарні хвороби.

У 2003 році до притулку неповнолітні потрапляли в основному по таких причинах: внаслідок бродяжництва, бездоглядності, жебракування - 41,6%, внаслідок конфлікту в сім'ї - 31,8%, особистого звернення - 11,9%, внаслідок конфлікту в школі, з однолітками - 8,1%. У минулому році 56 неповнолітніх потрапляли в притулок декілька разів.

Майже кожний п'ятий, що вибув із притулку протягом 2003 р., залишив його самовільно, а 337 неповнолітніх було улаштовано: 184 - повернено в сім'ю батькам, опікунам або піклувальникам за місцем їх постійного проживання, 105 - повернено до навчання в загальноосвітні навчальні заклади, 43 - улаштовано в заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації.

Штатним розписом притулку на 2003 рік передбачалось 16 посад педагогічного персоналу, фактична чисельність таких працюючих склала 15 осіб. У притулку також працювало 6 осіб медичного та 16 осіб обслуговуючого персоналу, що відповідає штатному розпису.

Загальна площа притулку складає 1019,7 кв. метрів і вся вона фактично експлуатується. У притулку є бібліотека, фізкультурний зал, їдальня, санпропускник, 2 ізолятора, 3 спальні та 3 кімнати для занять, а також 3 комп'ютери, факс і ксерокс.

На розвиток притулку в 2003 році з місцевого бюджету надійшло коштів на 321,9 тис. грн., з них понад 20% витрачено на харчування вихованців, 33,6% - на оплату праці працівникам притулку, 38,4% - на придбання меблів, обладнання. На 32 тис. грн. надійшло позабюджетних коштів. Заборгованість фінансування з бюджету склала 1,0 тис. грн., а за 2001 рік - 31,5 тис. грн., з них на харчування - 11,1 тис. грн., на придбання меблів, обладнання - 14,3 тис. грн., на придбання одягу, взуття - 4,5 тис. грн.

В системі установ праці та соціального захисту населення області функціонує Мирогощанський дитячий будинок-інтернат ІІІ профілю для хлопчиків, який розрахований на 105 ліжко-місць. В ньому проживають діти з глибокою розумовою відсталістю, які можуть самостійно пересуватися і не можуть самостійно обслуговуватися. На даний час на повному державному утриманні там проживає 73 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Для поліпшення їх обслуговування при інтернаті, поряд з молодіжним, з 1 січня 2003 року, відповідно до розпорядження голови облдержадміністрації, за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України створено психоневрологічне відділення для дорослих на 35 місць.

Службами у справах неповнолітніх області спільно з працівниками органів внутрішніх справ, освіти, інших причетних відомств, організацій та установ систематично організовуються і проводяться рейди під кодовими назвами “Діти вулиці”, “Вокзал", “Канікули", “Урок" тощо та інші профілактичні заходи, результати яких щоквартально аналізуються обласною, районними та міськими службами у справах неповнолітніх. В 6 районах області при сільських та селищних радах працюють на громадських засадах уповноважені служб у справах неповнолітніх.

Службою у справах неповнолітніх облдержадміністрації спільно з Християнським Дитячим Фондом України впроваджується пілотний проект щодо запровадження в області інституту громадських уповноважених з прав дитини.

Крім того, ще значною залишається кількість бродяг (жебраків). У 2003 році працівниками органів внутрішніх справ було затримано 286 осіб, що підозрювалися в бродяжництві (жебрацтві), що на 0,7% більше, ніж у 2000 році і на 13,3% менше, ніж у 2001 році. Серед цих осіб дві третини становить молодь віком 1830 років, 88,8% - чоловіки. Питома вага молодих жінок-бродяг (у віці 1830 років) складає 5,9%.

Майже кожний третій затриманий має судимість. Серед осіб, що займалися бродяжництвом (жебрацтвом), 263 працездатні, з них 185 осіб мають спеціальність.

Підрозділами міліції у справах неповнолітніх у 2003 році виявлено 118 підлітків у віці до 16 років, які систематично залишають сімґї чи спеціальні навчально-виховні заклади. Про таких правопорушників проінформовано служби у справах неповнолітніх.

3. Відтворення населення як єдність демографічних процесів

Відтворення населення - один з головних процесів відтворення суспільства, постійне відновлення генерації людей.

Чисельність населення будь-якої території, країни або району не є постійною величиною. Вона безперервно змінюється і зміни ці відбуваються під впливом природного і механічного руху.

Природній рух - це безперервний процес оновлення населення за рахунок появи одних життів і зникнення інших. Тому головними складовими цього процесу є народжуваність та смертність, а також ті складові, що впливають на нього: шлюбність і розлученість. Отже об'єктом дослідження природного руху є такі статистичні сукупності: чисельність померлих, чисельність народжених, число зареєстрованих шлюбів та розлучень, а також чисельність всього населення та окремих його контингентів (дітородний контингент жінок, шлюбоздатне населення).

Народжуваність і смертність є найважливішими елементами відтворення населення, які формуються під впливом великої кількості соціально-економічних, науково-технічних, демографічних та природних факторів.

Статистична характеристика природного руху населення пов'язана з обчисленням ряду абсолютних і відносних показників. Насамперед визначається абсолютна кількість народжених і померлих за певний період (найчастіше за рік).

Абсолютний розмір природного приросту (Е) обчислюється як різниця між чисельністю народжених за період (N) та чисельністю померлих за той самий період (М):

[15]

Природній приріст може набувати додатних значень, тобто характеризувати абсолютне збільшення чисельності населення за період за рахунок того, що N > M нульового значення при незмінній чисельності та від'ємних значень - при скороченні чисельності.

В Україні, починаючи з 1991 року спостерігається від'ємний абсолютний природній приріст, розмір якого щорічно збільшується.

Число народжених, поділене на тривалість періоду, що досліджується, називають густотою народжень.

Число померлих, поділене на тривалість в роках того періоду, до якого воно відноситься, називають густотою смертей. Абсолютні дані, хоч і відіграють важливу роль, не можуть застосовуватись при різних динамічних і територіальних питаннях. Виникає потреба звертатися до відносних показників або коефіцієнтів.

Найбільш поширеними показниками в демографічній статистиці є загальні коефіцієнти народжуваності і смертності.

Загальний коефіцієнт народжуваності обчислюється в розрахунку на 1000 осіб всього населення і характеризує загальний по країні (регіону, зоні) рівень народжуваності:

[16]

де N - численність народжених за рік;

- середньорічна чисельність населення.

Загальний коефіцієнт смертності показує, скільки в середньому померлих припадає на 1000 осіб середнього населення за період, що розглядається:

[17]

де M - число померлих за рік.

Проте, хоч загальні показники є найбільш поширеними, вони мають істотні недоліки, пов'язані з тим, що на їх величину впливає структура населення, насамперед вікова і статева. Коефіцієнт народжуваності будується як відношення числа народжених до всього населення, в той час як дітей народжує не все населення, а тільки його жіноча частина, і то не у всякому віці. Саме тому виникає необхідність визначити інтенсивність плідності контингентів, здатних народжувати. Таким контингентом є жінки у фертильному (плідному) віці 1549 років.

Відношення густоти народжень до середньорічної чисельності жінок у фертильному віці називають спеціальним коефіцієнтом народжуваності, або коефіцієнтом фертильності чи плідності жінок. Його розраховують за формулою:

[18]

де - середньорічна чисельність жінок у віці 1549 років.

Плідність жінок у демографічній статистиці визначається не тільки взагалі для всіх жінок у фертильному віці, а й для різних вікових груп і навіть для кожної вікової групи. Вікові показники плідності визначаються за формулою:

[19]

де N_X - густота народжень жінками у віці х років;

S_X ^F середньорічна чисельність фертильних жінок у віці х років.

Для визначення смертності не існує такого специфічного показника, яким є спеціальний коефіцієнт народжуваності тому, що певна ймовірність смерті є у всіх людей незалежно від статі і віку. Але інтенсивність смертності за інших рівних умов значною мірою залежить від віку і статі. Цим викликана потреба обчислення вікових коефіцієнтів смертності для всього населення, чоловіків, жінок, а також для окремих груп населення за іншими ознаками. Інтенсивність повікової смертності визначають за формулою:

[20]

де М_Х - померлих за рік у віці х років;

S_X - середньорічна чисельність населення у цьому віці.

Певну специфіку має обчислення коефіцієнта дитячої смертності. У демографічній статистиці під дитячою смертністю розуміють смертність дітей, які не досягли одного року. Коефіцієнт дитячої смертності має свою специфіку і обчислюється за формулою:

[21]

або

[22]

де М₀ - число померлих дітей за рік у віці до 1 року; N¹ - число народжених у поточному році; N¹¹ - число народжених у минулому році; М₀¹ - число померлих у поточному році дітей у віці до 1 року з сукупності тих, що народилися в цьому році; М₀¹¹ - число померлих у поточному році дітей у віці до року з сукупності тих, що народилися в минулому році.

Інтенсивний коефіцієнт результату природного руху можна визначити як різницю між коефіцієнтами народжуваності і смертності або діленням аболютної величини цього результату на середньорічну чисельність населення:

[23]

Цей коефіцієнт показує середньорічну чисельність природного приросту (або зменшення) населення за рахунок природного руху на кожну тисячу середньорічного населення.

При відсутності даних про середньорічну чисельність населення природний рух може характеризуватися за допомогою показника життєвості, який визначається як відношення народжених до померлих за однаковий період часу (за рік):

[24]

Коефіцієнт життєвості, або коефіцієнт Покровського, можна розрахувати й як процентне відношення загальних показників народжуваності і смертності:

[25]

Він показує, скільки народжень припадає в середньому на кожні сто смертних випадків.

Статистична характеристика природного руху населення передбачає також розрахунки показників, за допомогою яких оцінюють шлюбний стан населення. Вивчення шлюбності відіграє помітну роль при аналізі режимів відтворення населення, оскільки переважну більшість дітей народжують жінки, що перебувають у шлюбі.

Коефіцієнт шлюбності K_Ш (або шлюбність) показує кількість шлюбів (Ш), що припадає на рік на кожну тисячу середньорічного населення (S):

[26]

Коефіцієнт розлучень К_р відображає кількість розлучень (Р), що припадає на рік на кожну тисячу середньорічного населення (S):

[27]

Різницю між коефіцієнтами шлюбності і розлучень називають очищеним показником шлюбності.

Тривалість життя людини є одним із суттєвих важелів і вимірів розвитку суспільства, а з показником фактичної тривалості життя тісно пов'язаний показник його середньої очікуваної тривалості, який визначається на основі теоретичних моделей смертності.

Для статистичного вивчення смертності використовують таблиці смертності (доживаності) і середньої тривалості життя - це такі таблиці, які містять в собі розрахункові показники, що характеризують смертність населення в окремих вікових групах, доживаність при переході від одного віку до наступного і середню тривалість життя, яке залишилося прожити кожній особі залежно від досягнутого віку і рівнів повікової смертності. Ці таблиці показують, як покоління, що народилося одночасно із збільшенням віку під впливом смертності поступово зменшується аж до повного зникнення.

Механічний рух - це процес зміни чисельності населення за рахунок зміни їх місця проживання.

Дані про механічний рух або міграцію населення є однією з складових частин демографічної статистики. Інформація щодо чисельності, статі і віку осіб, які прибувають у певну місцевість або залишають її на протязі якогось періоду, відомості про кількість таких осіб, а також дані про смерті і народження за цей період мають важливе значення для оцінки чисельності і структури населення, а також для перспективних розрахунків. Статевовікова структура мігрантів часто суттєво відрізняється від структури решти населення і міграція може мати значні наслідки для змін у складі населення, темпів природного приросту наявності людських ресурсів, як для країни, яка втрачає населення, так і для країни, яка його приймає.

Розрізняють кілька видів міграції залежно від перетину міграційними потоками адміністративно-територіальних кордонів.

Внутрішня міграція - міграційні потоки не перетинають кордонів держави, а лише здійснюються в її окремих регіонах або між ними. Ця міграція поділяється на внутрішньо-регіональну (у межах області, АР Крим) та міжрегіональну (переміщення з області в область).

Зовнішня міграція (міждержавна) - міграційні потоки перетинають державні кордони.

До загальних абсолютних показників обсягу міграції належать: валова міграція та сальдо міграції.

Валова міграція (ВМ) є сумою чисельності прибулих (П) та вибулих (В) і характеризує обсяг міграційних потоків за рік:

[28]

Сальдо міграції характеризує приріст (зменшення) чисельності населення країни за рахунок механічного руху:

[29]

Загальні коефіцієнти обчислюються щодо всього населення. Це коефіцієнти: прибуття і вибуття; рухомості (валової міграції) та механічного приросту.

Коефіцієнти прибуття і вибуття подаються, відповідно, в такому вигляді:

[30]

[31]

Коефіцієнт рухомості валової міграції визначається так:

[32]

або [33]

Коефіцієнт механічного приросту чисельності населення характеризує його інтенсивність і визначається наступним чином:

[34]

або [35]

Також розраховується ще ряд інших соціальних коефіцієнтів міграції для окремих контингентів або груп населення та багато інших показників.

3.1 Розподіл населення області за шлюбним станом

Сімейний склад населення вивчається з метою визначення умов для відтворення населення, шлюбної ситуації, соціальної політики захисту багатодітних сімей, одинаків, а також як інформаційна база для обстеження бюджетів домогосподарств. Статистика досліджує дві сукупності: сім'ї та одинаки. Сім'єю вважається сукупність людей, які проживають спільно й пов'язані кровною спорідненістю чи свояцтвом, а також спільним бюджетом.

Сімейний склад населення характеризують дані щодо кількості осіб, які перебувають або не перебувають у шлюбі. Для вивчення сімейного складу населення обчислюються коефіцієнти шлюбності і розлучуваності, які показують відповідно середню кількість зареєстрованих шлюбів і розлучень протягом року у розрахунку на 1000 осіб середньорічної чисельності всього населення (якщо показники розраховуються за рік). Поряд з визначенням загальної кількості сімей вони угруповуються за кількістю членів сім'ї, кількістю дітей і за іншими ознаками.

Наша область віддавна відноситься до регіонів з високим рівнем шлюбності. Але впродовж останнього десятиліття у розвитку шлюбних відносин спостерігається спад.

Соціально-економічна нестабільність у державі зумовила те, що весільні марші лунають рідше і менше наречених стало обмінюватися весільними обручками.

За роки, що минули від перепису населення області відбулися зміни, які й зафіксував Всеукраїнський перепис населення 2001 року. Станом на 5 грудня 2001 року у зареєстрованому шлюбі перебували 269246 (62,9%) чоловіків та 271001 (54,7%) жінок. Питома вага одруження чоловіків, як і жінок, у міських поселеннях нижча, ніж у сільській місцевості. В міських поселеннях у зареєстрованому шлюбі перебували 125029 (62,6%) чоловіків та 127513 (53,5%) жінок, в сільських поселеннях - 144223 (63,2%) чоловіків та 143488 (55,9%) жінок.

За останній міжпереписний період абсолютна кількість осіб, що перебувають у шлюбі зменшилась на 14339 осіб.

Найбільший відсоток чоловіків, що перебували у зареєстрованому шлюбі у віковій категорії 5559 років - понад 83%, а у жінок цей показник найвищий у віковій групі 4549 років і становить близько 74%.

На 1000 осіб усієї кількості населення у віці 15 років і старші у зареєстрованому шлюбі перебувало 629 чоловіків і 547 жінок.

Вперше останній перепис населення від слідкував кількість осіб, які перебували як у зареєстрованих в органах РАГС шлюбах, так і у незареєстрованих шлюбах. У цілому по Рівненській області про незареєстрований шлюб повідомили 10609 чоловіків та 10786 жінок, що становить майже 4 відсотки від усіх одружених чоловіків і жінок.

Скорочення кількості шлюбів за період між переписами 1989 і 2001 років призвело до зростання кількості осіб, які ніколи не перебували у шлюбі чоловіків з 82,8 тис. осіб до 112,4 тис. осіб або з 19,4% до 26,3%; жінок - з 67,2 тис. осіб до 92,1 тис. осіб або 13,3% до 18,6%. Слід відмітити, що майже удвічі зросла кількість чоловіків і жінок у віці 40 років і старші, які ніколи не перебували у шлюбі.

Висока частка незареєстрованих шлюбів серед наймолодших вікових груп населення та зростання кількості осіб репродуктивного віку, які ніколи не перебували у шлюбі, не сприяють поліпшенню демографічної ситуації в країні, але є резервом демографічного зростання.

Шлюбність і розлучуваність взаємопов'язані процеси. Кількість розлучень зростає. Якщо у 1989 році розлучалась кожна п'ята пара, у 1995 році кожна четверта, то у 2001 році вже кожна третя пара.

В 2001 році переписом зафіксовано 45346 осіб, що розвелися. Із загального числа чоловіків і жінок у віці 15 років і старші частка осіб, які розірвали шлюб, в порівнянні з 1989 роком, збільшилась на 38,3%.

При незначних відмінностях між містом і селом у кількості шлюбів, показник розлучуваності у сільській місцевості у 2 рази менший, ніж у міській. Найміцніші сім'ї у північних районах області. Наприклад на 1000 жителів розлучень у Зарічненському районі 23 по 28 у Березнівському та Рокитнівському районах, 30 у Дубровицькому та 32 у Володимирецькому районі. Найбільше розлучаються шлюбні пари у містах Кузнецовськ - 55, Дубно - 53, Рівне - 49. Серед районів - у Здолбунівському - 50 та 48 у Рівненському.

В останні роки збільшується кількість народжених дітей поза шлюбом. Майже половина з них - 48,6% народились у матерів старше 25 років.

Зросла також кількість удівців та удів, більшість яких знаходилась у віці 70 років і старші, з 11,6 тис осіб до 15,1 тис. осіб (з 4,0% до 5,4%) та з 79,9 тис. осіб до 88,4 тис. осіб (з 27,7% до 31,4%) відповідно.

Шлюб і сім'я відносяться до надзвичайно складних явищ суспільного життя. Аналіз шлюбних відносин свідчить, що виникла нагальна потреба у новій державній політиці щодо розвитку і соціального захисту сім'ї, материнства і дитинства.

Збереження і збагачення шлюбно-сімейних традицій є важливою умовою подолання демографічної кризи.

3.2 Народжуваність та смертність - складові природного руху

У сфері відтворення населення Рівненщини негативні процеси почали домінувати з 1995 року, трохи пізніше ніж у державі.

Зменшення чисельності обумовлене, насамперед, природним скороченням населення. У сільській місцевості це спостерігається з 1995 року, а в цілому по області з 1999 року.

Територію Рівненщини впевнено охопив процес депопуляції населення. Про це свідчить природне скорочення у 2002 році, яке склало 2143 особи по області, у т. ч. по міських поселеннях - 357, у сільській місцевості - 1786 осіб.

Абсолютні дані народжуваності переконливо свідчать, що починаючи з 60х років вони невпинно зменшуються. При цьому, якщо у 1960 році кількість народжених на 1000 осіб населення становила 26,8 дітей, то в 2003 р. - 12,0 дітей, тобто у 2,3 рази менше. Аналогічна ситуація в міських поселеннях і сільській місцевості. (див. рис.11).

Рис.11. Динаміка народжуваності

Високий рівень народжуваності на Рівненщині в порівнянні з іншими регіонами України утримується за рахунок плідності жінок північних районів області.

За останнє десятиліття природний приріст змінився на природне скорочення майже по всіх районах і містах обласного підпорядкування, залишившись позитивним лише у м. Кузнецовськ, Березнівському, Володимирецькому, Рокитнівському і Сарненському районах.

Спостерігається контрастність у рівнях народжуваності серед районів області. У минулому році найменше народилось дітей на 1000 осіб населення у Гощанському - 10,5, найбільше у Рокитнівському - 18,5 дитини, різниця майже у два рази.

По міських поселеннях зменшення народжуваності відбувається інтенсивніше. Кількість народжених у розрахунку на 1000 жителів скоротилася у 2003 р. проти 1995 р. в цілому по області на 16,7%, в сільській місцевості - 23,8%, а по міських поселеннях - 12,1%. Хлопчиків і дівчаток народжується майже порівну.

Про загострення демографічної ситуації в області свідчить такий показник, як сумарний коефіцієнт народжуваності (кількість дітей, народжених однією жінкою впродовж усього життя). Для забезпечення простого відтворення населення коефіцієнт повинен дорівнювати 2,12,2. По області цей коефіцієнт стрімко спадає: 2001 рік - 1,6, у 1995 році - 2,0, 1990 - 2,3. Це пояснюється тим, що більшість шлюбних пар обмежується однією дитиною. Тобто в області зростають масштаби однодітності і бездітності.

У 2003 році, порівняно з 2000 роком, народжуваність дещо підвищилась у 2539 літніх жінок. Це той вік, коли здебільшого народжують другу, третю або четверту дитину. Але, оскільки питома вага цих черговостей народжень не підвищилась, є підстави для висновку, що саме у цьому віковому інтервалі реалізувались відкладені перші народження. Компенсація відкладених перших народжень у жінок цього віку відбулось на фоні деякого зниження народжуваності у 1524літніх жінок.

Як і раніше, найбільше дітей народжують жінки віком 2024 роки - 40,7% всіх народжених та віком 2529 років - 27,2%.

На рівень народжуваності безпосередньо впливає і співвідношення кількості шлюбів і розлучень. Викликає занепокоєння стійке зростання питомої ваги дітей, народжених матерями поза шлюбом.

В області щорічно народжується певна кількість дітей, які визнаються батьком і реєструються по спільній заяві батьків. У минулому році їх народилось 433.

Дітей народжених жінками, що лишаються на вихованні тільки матері, по області з кожним роком збільшується. Якщо в 1990 році цей показник дорівнював 3,5%, то в 2003 році він збільшився до 8,1%.

Майже половину дітей народжених поза шлюбом, народжують жінки у віці 2029 років. Кожну п'яту дитину народжують жінки молодше 20 років. У 2003 році вісім жінок цієї вікової групи народили по другій дитині, а дві по третій. Таким чином, в області зростає чисельність дітей, які із соціальних причин уже можуть бути віднесені до групи ризику.

У 2003 році зареєстровано в області 69 випадків народжень 11ї і більше дитини. Наймолодша жінка, котра в одинадцятий рік відчула радість материнства, має 31 рік. Двом найстаршим породіллям, котрим виповнилось по 46 років, одна вперше почула крик новонародженого сина, а друга народила тринадцяту дитину. По п'ятнадцятій дитині приніс лелека у дві сім'ї, де мамі виповнилось 36 років (Рівненський район), і 40 років (Володимирецький район).

На жаль, слабке здоров'я матерів призводить часто до мертвонароджень. У 2003 році народилось мертвими 80 дітей (0,6% від загальної кількості народжених).

Мають місце випадки смерті жінок, пов'язаних з вагітністю та пологами. У минулому році цей показник становив 22,4 на 100 тис. народжених живими проти 21,6 у 2000 році.

Вище наведені дані засвідчують негативний стан показників народжуваності, які зумовлені як проблемами економічного, соціального так і психологічного характеру. Задоволення сімей у потребі народження дітей залежить від добробуту та їх життєвого рівня.

Другою складовою природного руху населення є смертність, роль якої у його формуванні в умовах спаду народжуваності підвищується. Зростання рівня смертності в Україні у тому числі і в Рівненській області протягом останнього десятиріччя носить хвилеподібний характер.

Перша хвиля припадає на 19911995 роки, по Україні відбувається зростання з 12,9 до 15,4 померлих на 1000 населення, а по Рівненській області відповідно з 13,3 до 15,3. В 19961998 рр. відбувається зниження смертності: по Україні до 14,3 і на Рівненщині до 14,7, а згодом в 19992003 рр. Знову підвищення (друга “хвиля”) відповідно до 15,3 і 15,5 померлих на 1000 населення. Загальне ж зростання рівня смертності за 19912003 рр. по Україні дорівнює майже 19%, а по Рівненській області більш як 16%.

По області рівень смертності жителів у сільській місцевості вищий, ніж в міських поселеннях. Так, кількість померлих у розрахунку на 1000 населення у 1991 році дорівнювала по міських поселеннях 7,9, а в сільських місцевостях - 14,4; 2003 році - 10,1 та 15,8 відповідно. Між іншими обставинами, це обумовлюється різницею вікових структур населення даних територій. Якщо на 1 січня 2003 року частка осіб старших працездатного віку складала по міських поселеннях 14,5%, то по сільських місцевостях - майже у 2 рази більше - 25,4%.

Збільшення смертності відбувається серед населення майже всіх вікових груп. У 20002003 рр. проти 19901991 рр., значно піднявся рівень смертності населення 2529 років (на 35,7%) та 3539 років (на 33,3%). Порівняно з 19981999 рр. кількість померлих у середньому за рік на 1000 населення відповідної вікової групи найбільше зросла серед населення 1519 років (на 14,3%) та 2024 років (на 8,3%). Одночасно зареєстровано зниження величини рівня смертності у вікових групах 3034 років (на 3,7%) та 4044 років (на 1,8%).

Існує досить значна відмінність значень величин природного руху населення у районах області. Тривалий час продовжується природне скорочення населення у центральних та південних її районах: Гощанському, Дубенському, Здолбунівському, Корецькому та інших.

Всі північні території області зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Але проживання на них значного числа віруючих, в сім'ях яких притаманні висока народжуваність, багатодітність, обумовлює саме в більшості з цих регіонів наявність природного приросту, хоча його значення суттєво змінюється. Порівняно з 1991 роком природний приріст знизився майже у 2 рази по Березнівському, Володимирецькому, Сарненському та на 26,0% по Рокитнівському районах. З 1999 року по Дубровицькому, а з 2001 року і по Зарічненському районах замість природного приросту вже спостерігається природне скорочення населення.

Кількість померлих у працездатному віці збільшилася з 458 на 100000 населення у 1991 році до 494 у 1999 році та 504 у 2003 році.

Основними причинами смерті населення як по області так і по Україні залишаються хвороби системи кровообігу - відповідно 60,4% і 61,2% загального числа померлих, новоутворення - 12,5% і 12,9%; нещасні випадки, вбивства, самогубства та інші зовнішні дії - 7,0% і 11,2%.

В загальній кількості померлих частки чоловіків і жінок суттєво не відрізняються (відповідно 51,0% та 49%), але, водночас, по окремих причинах смерті є велика різниця числа померлих по статі. Якщо, наприклад у 2003 році від нещасних випадків, вбивств, самогубств та інших зовнішніх дій загинуло чоловіків - 940 осіб, то жінок - 194 особи; від хвороб органів дихання - 317 чоловіків та 157 жінок.

Із загального числа померлих у 2003 році 130 склали діти віком до 1 року, з них 75 хлопчиків, 55 дівчаток. На 1000 осіб населення народилося 12 немовлят, а на кожних 10000 новонароджених померло дітей до 1 року - 94 особи.

Показник дитячої смертності більший, ніж середнообласний за 2003 рік в 9 районах та містах області. Найвищі його значення у м. Дубно (173 особи), Гощанському (125 осіб), Корецькому (189 осіб), Млинівському (140 осіб), Рівненському (159 осіб).

Основними причинами смертності дітей до року є причини, обумовлені здоров'ям матері і патологією вагітності - вроджені аномалії (30,6% загального числа померлих) та стан, який виникає у перинатальному періоді - тобто до родів, під час родів та на першому тижні життя (23,1%).

Викладені підсумки природного руху населення за 2003 рік характеризують його незадовільний стан і наявність багатьох проблем, які потребують вирішення, що є невід'ємною частиною покращення соціально-економічного розвитку держави.

На порозі третього тисячоліття Україна опинилася у стані загострення демографічної кризи. Процес вимирання населення країни посилюється його старінням, маргіналізацією та виродженням.

Демографічна криза створює загрозу економічній безпеці держави: це нестача трудових ресурсів, зменшення продуктивності праці, збільшення коефіцієнта утриманства, національна експансія, скорочення національного доходу і, як наслідок, повна втрата суверенності та державності. *

Запобігти негативному перебігу подій можливо лише взявшись до надзвичайних заходів за Надзвичайною програмою відновлення населення. Щоб зупинити процес вимирання, треба підвищувати народжуваність та знизити смертність.

В Україні мають бути вжиті всі можливі й доступні заходи для захисту та збереження українського народу, його генофонду.

3.3 Міграційні процеси на Рівненщині

На формування чисельності населення здійснює вплив і міграційний рух жителів нашої області.

Упродовж останнього десятиріччя міграційна активність населення області знижується. Так, щорічний обсяг, як прибулих так і вибулих зменшився більше ніж у 1,1 рази (у 1994 році - 24066 осіб (26369), у 2003 році - 21613 осіб (23769)). Причому починаючи з 1994 року сальдо має тільки від'ємне значення, тобто за рахунок міграції область втрачає населення.

Щодо міграційних потоків населення області на внутрішньо регіональному та міжрегіональному рівнях, то для них, як і у минулому році характерне деяке зменшення міграційної активності. Основу міграційного обороту складає внутрішньо-обласна міграція - серед прибулих вона склала 69,4% серед вибулих 63,1%.

Ці потоки міграції не впливають на формування загальної чисельності населення, можна зробити висновок, що основним джерелом формування міського населення за всі роки екстенсивного економічного розвитку був міграційний приріст за рахунок сільського населення, а починаючи з 1995 року спостерігається переорієнтація міграційних потоків населення з міських поселень у сільську місцевість, і у 2003 році міграційний приріст сільського населення становив 293 особи.