Природний рух населення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність вивчення природного відтворення населення полягає в тому, що чисельність населення і демографічні процеси в регіоні загалом є важливою інформаційною базою для формування бюджетів, інвестиційної та соціальної політики органами місцевого самоврядування. Чисельність і структура населення визначають обсяг і структуру потреб населення і виробництва регіону, які є основою формування бюджетів, капіталовкладень і виробництва в регіоні.

Об'єктом вивчення нашого дослідження є природний рух населення.

Предметом дослідження - фактори та чинники, які безпосередньо впливають на показники природного руху населення.

Мета дипломної роботи полягає в дослідженні природного руху населення Волинської області і його територіальних особливостей.

При написанні випускної роботи я намагалася розв'язати такі завдання:

- проаналізувати літературні джерела, наукові статті, статистичні довідники, картографічні роботи;

- розглянути теоретичні і методичні основи вивчення природного руху населення;

- ознайомитись з вченими, які досліджували географію населення;

- визначити чинники формування особливостей природного руху населення;

- проаналізувати особливості динаміки і сучасний стан народжуваності, смертності, шлюбності, розлучуваності в Волинській області;

- вивчити демографічні проблеми області і охарактеризувати шляхи їх вирішення.

Під час дослідження ми використовували такі методи дослідження:

- спостереження;

- історичний;

- групування;

- картографічний;

- математичні;

- аналізу;

- класифікації, типізації, періодизації;

- узагальнення.

Практична цінність дослідження полягає в тому, що розроблені у ньому методичні підходи щодо дослідження природного руху населення можуть бути використані під час дослідження інших районів. Отримані в роботі висновки можуть також використовуватись у практиці викладання курсів географічних дисциплін, а також при написанні курсових і дипломних робіт.

1. Теоретичні і методичні основи вивчення природного руху населення

1.1 Народжуваність і смертність - основні компоненти природного відтворення населення

Природне відтворення населення - це постійне відновлення генерацій людей у результаті взаємодії процесів народжуваності і смертності. Завдяки народжуваності та смертності відбувається безперервна зміна поколінь. Основними компонентами природного відтворення населення є народжуваність і смертність [6].

Народжуваність - це процес оновлення населення завдяки появі нових життів. Народжуваність є соціальним процесом, що підкоряється дії соціальних сил і закономірностей, але розгортається у визначених, історично-конкретних межах, що задаються дією біологічних, фізіологічних факторів [30].

Біологічний потенціал народжуваності, фізіологічну здатність індивіда або шлюбної пари до відтворення потомства (запліднення, зачаття, виношування плоду і народження живої дитини) характеризує плідність.

Плідність залежить від наявних у певному суспільстві на відповідний момент часу соціально - економічних і санітарно - гігієнічних умов. Однак плідність є більш стабільною характеристикою порівняно з числом народжень. Останнє являє собою реалізацію біологічного потенціалу народжуваності і є одним з результатів репродуктивної поведінки жінок або родин, регульованої у свою чергу системою відповідних соціальних норм.

Під природною народжуваністю розуміють шлюбну народжуваність за умови відсутності будь - якого прямого втручання в репродуктивний цикл. Однак природну народжуваність не можна вважати чисть біологічним феноменом. Вона також соціально зумовлена: її величина варіює залежно від середнього віку вступу в шлюб, тривалості грудного вигодовування та дії інших поведінкових факторів [23].

Рівень народжуваності на тій чи іншій території у той чи інший період часу залежить від низки чинників. Одним із них, що відіграє у сучасних умовах головну роль, є репродуктивна поведінка. Під нею розуміють систему дій і відносин, які призводять до народження визначеного числа дітей у родині, або поза шлюбом. Автором цього визначення є російський демограф і соціолог В. Борисов.

Розрізняють три головних типи репродуктивної поведінки - багатодітну (потреба у 5 і більше дітей), середньо дітну (потреба у 3-4 дітях) та малодітну (потреба у 1-2 дітях). Багатодітна репродуктивна поведінка зумовлена переважно біологічними чинниками - особливостями плідності; для малодітного типу репродуктивної поведінки характерне попередження та переривання вагітності.

Оскільки жінка може за своє життя народити лише обмежене число дітей, а максимум народжень зумовлений самою природою людини, то одним з чинників є, що визначають народжуваність, є фізіологічний. Середній рівень природної народжуваності, тобто число дітей, що може народити жінка, складає приблизно 10 народжень. У випадках же декількох багатоплідних пологів максимум дітей в однієї жінки може сягати 40.

На показниках народжуваності позначається і процес урбанізації. Для міського населення звичайно характерний нижчий рівень народжуваності порівняно з сільським населенням. Однак і ця залежність не абсолютна.

Для вимірювання народжуваності застосовують систему показників, яка дозволяє визначити загальний її рівень, динаміку та інтенсивність, а також її величину в різних субнаселеннях (соціально-економічних і демографічних групах).

У демографії використовують два способи вивчення графічних процесів і явищ - метод умовного покоління і метод реального покоління. Відповідно показники народжуваності насамперед поділяють на показники, що належать до певного періоду часу (звичайно року), і показники, що характеризують визначену когорту, або покоління (якщо мова йде про когорту за роком народження), або когортні показники. Перші характеризують народжуваність, що спостерігалася протягом визначеного періоду другі - народжуваність, властиву визначеним групам жінок [3; 13; 23; 30].

Абсолютне число народжень показує, скільки всього народилося в того чи іншого населення за визначений період. Величина абсолютного числа народжень дає перше уявлення про обсяги народжуваності і дозволяє робити порівняння за різними періодами часу та різними територіями. Однак абсолютне число народжень є малоінформативним показником, оскільки залежить від абсолютної чисельності населення. Судити про народжуваність за величиною абсолютного число народжень не можна, не зіставивши його з загальною чисельністю населення. Так само не можна говорити про динаміку народжуваності, ґрунтуючись лише на даних про зміну абсолютного числа народжених і не беручи до уваги ні загальної чисельності населення, ні змін демографічних структур. Отже, і вхідний перехід до відносних показників народжуваності, б не залежали від чисельності населення, тобто до коефіцієнтів народжуваності.

Коефіцієнт дітності - це відношення чисельності дітей у віці 0-14 років до чисельності жінок репродуктивного (15-49 років) віку.

Цей показник можна використовувати для первинної оцінки и величини народжуваності, особливо в районах з погано налагодженим обліком природного руху населення, але з досить точними переписними даними.

Першим, простішим і широко вживаним відносним показником народжуваності є загальний коефіцієнт народжуваності. Його розраховують як відношення абсолютного числа народжень до середньої чисельності населення за період.

Величина загального коефіцієнта народжуваності сильно залежить не тільки від інтенсивності народжуваності, тобто від середнього числа дітей, народжених жінками, але і від демографічних та інших структур, у першу чергу від статево - вікової і шлюбної. Проте його величину можна використовувати і для динамічних та між територіальних порівнянь рівня народжуваності, орієнтуючись на наступну наближену шкалу величин загального коефіцієнта народжуваності, запропоновану демографами В. Борисовим і Б. Урланісом (1906-1981), відповідно л о якої його значення, менші 16‰, вважаються низькими, від 16 до 24‰ - середніми, від 25 до 29‰ - вище середніми, від 30 до 40‰ - високими, більш 40‰ - дуже високими. Вважають, що максимальній природній народжуваності відповідає загальний коефіцієнт народжуваності зі значенням 50‰.

Спеціальний коефіцієнт народжуваності розраховують стосовно лише чисельності жінок репродуктивного віку (15-49 років або, у деяких країнах, 15-44 років). Спеціальний коефіцієнт народжуваності дорівнює відношенню загального числа народжень за рік до середньорічної чисельності жінок репродуктивного віку.

Часткові коефіцієнти народжуваності розраховують для усунення впливу інших демографічних і недемографічних структур. Зокрема, там, де значне місце серед усіх народжень займають народження позашлюбної народжуваності. Це відношення чисел народжених дітей у шлюбі і поза шлюбом до середньорічної чисельності жінок, що перебувають і не перебувають у шлюбі.

Серед часткових коефіцієнтів народжуваності важний місце належить повіковим коефіцієнтам народжуваності, що вимірюють чисту інтенсивність народжуваності в конкретній віковій групі. Повікові коефіцієнти можна розраховувати і однорічних вікових інтервалів, або для п'ятирічних вікових інтервалів. В останньому випадку їх приводять одного року (усереднюють). Повікові коефіцієнти народжуваності розраховують як відношення числа народжень у жінок визначеного віку до їхньої середньорічної чисельності [4; 15; 23; 30].

У демографії під смертністю розуміють процес вимирання поколінь і розглядають як масовий процес, що складається з одиничних смертей, які настають у різному віці [23].

Смертність - це перший з демографічних процесів, що був фундаментально вивчений і статистично описаний.

Причини смерті організму науковці розклали на дві великі групи - ендогенні й екзогенні (внутрішні і зовнішні). Ендогенні пов'язані зі спадковістю, уродженими хворобами, старінням та іншими біологічними процесами, що відбуваються в організмі. До екзогенних причин зараховують усі зовнішні причини, що пов'язані з якістю життя людини. Смерть завжди є результатом дії двох цих причин [25].

Для виміру смертності використовують систему показників. Найпершим і найпростішим з них є абсолютне число смертей. Статистичні органи збирають і публікують дані про число смертей за рік, а останнім часом і за коротші періоди часу [3; 4; 23].

Першим відносним показником рівня смертності є загальний коефіцієнт смертності це відношення чисельності померлих за певний період до середньої чисельності населення за цей же період на 1000 жителів.

Динаміка загального коефіцієнта за ряд років дозволяє одержати найперше уявлення про зміни рівня смертності. Обмежуватися тільки даними про загальний коефіцієнт смертності було б неправильно, оскільки він є досить приблизним вимірником її рівня. На його величину надзвичайно сильно впливає статево - вікова структура населення. Крім того, величина загального коефіцієнта смертності залежить і від рівня народжуваності: за інших рівних умов чим вища народжуваність, тим вищий і загальний коефіцієнт смертності, оскільки стає більшою частка дітей у віці до року, смертність яких вища, ніж у якомусь іншому віці.

Повікові коефіцієнти розраховують окремо для чоловіків і жінок як відношення числа смертей у певному віці до середньорічної чисельності чоловіків або жінок у цьому віці.

Також ці коефіцієнти розраховують для п'ятирічних вікових інтервалів. Аналіз повікових коефіцієнтів смертності дозволяє виявити розходження в рівнях смертності за окремими віковими групами.

Серед повікових коефіцієнтів смертності особливе місце посідає коефіцієнт смертності немовлят, тобто показник, що вимірює смертність дітей віком до 1 року.

Смертність у віці до року, з одного боку, різко перевищує смертність в іншому віці, крім найстарших. З іншого боку, величина дитячої смертності служить показником рівня соціально-економічного розвитку країни [23; 30].

1.2 Історія географічного вивчення населення

Перші ознаки зародження демографічної думки в Україні слід віднести до зламу XVII-XVIII сторіч. Її фундатором став перший український державознавець і поет Климентій Зиновіїв, котрий створив у віршованій формі енциклопедію способу життя українського народу того часу. В ній наявні спостереження суто демографічного характеру: К. Зиновіїв відзначає такі демографічні парадокси, як неплідність, народження близнюків, народження дітей поза шлюбом, дітовбивство. Він засуджує ранні шлюби, які не були тоді дивиною. На думку К. Зиновіїва, най вірогідніший вік для укладання першого шлюбу не має бути нижче ніж 20 років для нареченого та 15 років - для нареченої. Виходячи із сімейно-шлюбної доктрини православної церкви, він виступив проти укладання третіх і четвертих шлюбів, які на той час, попри заборону церкви, дістали в Україні широке розповсюдження. К. Зиновіїв обстоював етнічну ендогамію шлюбу, виступаючи проти його конфесійної гомогамії. Він також відзначав більш високу смертність серед чоловіків і кількісну перевагу жінок в українському суспільстві тих часів як результат постійних війн [6; 15; 23].

Виникнення демографічного знання пов'язане з формуванням відповідного поняттєвого апарату й термінології. Й тут значно випередив добу український державознавець Г.І. Новицький. Це йому належить термін «велелюдство» (прообраз терміна «народонаселення»). Він запропонував його ще 1715 року. Г.І. Новицький розумів категорію сукупності людей стосовно сучасної йому історико-географічної реальності у подвійному значенні: як множину, складену із значної кількості людей, та як оцінку чисельності народів у порівняльній формі.

Безпосереднє статистичне вивчення народонаселення України налічує більш ніж двохсотрічну історію. Відомості про чисельність дворів, спостереження про міру заселеності з'являються вже у 20-30-ті роки XVIIІ сторіччя у працях І.К. Кирилова та Ґ.Ф. Юнкера. Відомості ці, проте, стосувалися тільки Лівобережної України й почасти Слобожанщини. У праці І.К. Кирилова «Квітучий стан Всеросійської держави» надавалися дані про «дворову кількість» козаків та посполитих регіональної подвірної ревізії 1723 року, а також про чисельність дворових козаків у полках Слобідської України [6; 15].

Наприкінці 60-х років XVIII сторіччя було складено описання земель донських козаків відомим українським істориком О.І. Ригельманом. Тут уперше повідомлялася загальна чисельність і становий склад чоловічого населення Донського краю, які до того часу залишалися невідомими. При визначенні чисельності станових груп, включаючи регулярні війська, козацтво, українців на Дону, О.І. Ригельман застосував принципи політичної арифметики, що було новиною у державознавстві того часу. Йому ж належить пріоритет (1785-1786 рр.) у визначенні чисельності населення України на середину XVII сторіччя.

В її розвиток вагомий внесок зробив П.О. Румянцев, котрий очолював Малоросійську колегію в 1765-1782 роках. За його ініціативою було проведене генеральне описання Лівобережної України 1765-1769 років. Вона вперше поєднала проведення демографічного перепису із складанням майнового цензу. Незважаючи на те, що старшина, чиновники й духівництво не підлягали подушному обліку, їхнє нерухоме майно (земельні угіддя, будинки й господарчі будівлі) було переписане. Вперше були враховані не тільки чоловічі, а й жіночі душі, їхній стан здоров'я та працездатність. Уперше були отримані дані про міграції населення: враховували «породу» (станове та етнічне походження) зайд з інших місцевостей із зазначенням місця виходу - поселення, сотні, полку; в містах була обстежена сезонна міграція працівників, заняття постійного населення. У чоловіків-козаків вимірювали зріст [15].

Для розвитку демографічної думки в Україні чимало зробив представник українського державознавства останньої чверті XVIII сторіччя, член-кореспондент Петербурзької Академії наук Ф.І. Туманськйй, автор першої в Україні статистико-економічної та етнографічної анкети (1779 p.). Її було складено у зв'язку з проведенням топографічного описання краю під запроектований його розділ на намісництва.

Демографічна частина анкети Ф.І. Туманського не була простим копіюванням окремих тез програми Генерального описання П.О. Румянцева. Ф.І. Туманський висунув вимогу збирання статистичних даних про всю сукупність мешканців населеного пункту, включаючи й ті категорії, які не підлягали до того часу в Україні й Росії ревізійному обліку, - дворяни, чиновники, регулярні війська, учні академій і колегіумів, почасти духівництво. Анкета передбачала отримання відомостей про загальну кількість мешканців кожного поселення за схемою, яка б цілком задовольнила сучасного демографа: відповідно до неї мали братися на облік і чоловіки і жінки.

Значний інтерес становлять погляди на народонаселення «українського Радищева» - В.Г. Полетики. У праці, формально присвяченій сюжетам із стародавньої історії, а насправді - викладу поглядів автора на гострі соціально-економічні проблеми тогочасної Російської імперії, В.Г. Полетика окремо зупинився на концепції зростання народонаселення в історичному контексті. По суті він сформулював концепцію поступового зростання народонаселення, пов'язуючи його з культивуванням родючості грунтів людиною, зростанням її знань, зміною занять і підвищенням їх складності. Можна сказати, що він достатньо наблизився до ідеї розвитку народонаселення.

«Найновітніше оповідне землеописання», за оцінкою М.В. Птухи, є однією з найзначніших вітчизняних пам'яток статистико-демографічної думки XVIIІ сторіччя. Проте доля книги та її головного творця була трагічною. За висловлювання автором симпатій до Великої Французької революції книга була заборонена, її наклад конфіскований, службова кар'єра М.І. Антоновського зламана, й він кілька років був позбавлений можливості публікувати інші праці під своїм іменем. Знаменно, що при викладі питання про етнічний склад країни М.І. Антоновський, як і інші українські державознавці XVIII сторіччя, відзначав, що існує «малоросійська нація», «малоросійський народ». Водночас він зробив вагомий внесок у розвиток російсько-українських наукових і культурних зв'язків у 80-ті роки XVIIІ сторіччя [15; 23].

Загалом демографічна думка з Україні у XVIII сторіччі пройшла значний і важкий шлях. Розвиваючись переважно в рамках державознавства, вона водночас постійно збагачувалася за рахунок методики політичної арифметики. Вирішальну роль у плідному розвитку демографічної думки в Україні XVIII сторіччя відіграли російсько-українські наукові зв'язки: обмін ідеями та вченими, постійні контакти Києво-Могилянської академії, Петербурзької Академії наук та Московського університету.

Зародження історико-демографічного вивчення народонаселення в Україні як наукового напрямку належить до першої половини XIX сторіччя. Вперше в українській історіографії розв'язати проблему чисельності народонаселення для середини XVIII сторіччя спробував історик і статистик М.А. Маркевич [15; 23].

О.В. Яблоновський був найвизначнішим представником польської історичної демографії останньої третини XIX - початку XX сторіччя. Він спеціалізувався на виданні джерел з демографічної історії Східної України XVI - початку XVIІ сторіччя та їх науковому коментуванні. Його гіпотези про загальний характер заселення українських земель та чисельність їх населення грунтувалися на величезному матеріалі вцілілих статистичних записів. Проте політичні висновки, які робив при цьому О.В. Яблоновський, були спрямовані на обгрунтування позитивності експансії польських феодалів в Україні.

Певний внесок у розвиток історичної демографії зробив О.М. Лазаревський, котрий опублікував джерела щодо Лівобережної України й вивчив їх з історико-географічних позицій. Публікацією джерел з проблем етнічного складу населення України та їх розробкою займався І.М. Каманін, котрий спробував розкрити механізм розвитку етносу в зв'язку з соціально-економічними умовами його існування. Праці українського історика й ректора Харківського університету Д.І. Багалія були присвячені переважно заселенню Слобідської України. Істотне значення для розвитку демографічної думки в Україні мала магістерська дисертація М.М. Шпілевського (1871 р.) з історії демографічної політики уряду Катерини Другої. Вона стала першим системним викладом демографічної політики в Росії в історичній літературі [3; 6; 15].

Важливу роль у розвитку демографічного знання в Україні XIX сторіччя відіграли праці земських статистиків, котрі вивчали сучасне їм населення губерній та повітів України й залучали в окремих випадках до аналізу довготривалих тенденцій соціально-економічного розвитку статистичні матеріали. Генерального (Румянцевського) описання Лівобережної України 1765-1769 років, а також державних ревізій XVIII - першої половини XIX сторіччя. Скориставшись даними ревізій 1764 і 1782 років, О.О. Русов установив динаміку чисельності населення Чернігівської та Полтавської губерній.

Вже на початку XIX сторіччя в Україні з'являються дослідження соціолого-демографічного характеру. Їх піонером став видатний дворянський просвітник і один з ініціаторів відкриття 1805 року першого в Україні університету в Харкові - В.Н. Каразін. Уперше у вітчизняній науці він порушив і частково розв'язав проблему вивчення природного приросту населення в його станово-соціальних групах. Він показав особливості природного руху міського населення, кріпосних і державних селян, у військових поселеннях. Він, зокрема, виявив більш високу смертність кріпосного селянства у порівнянні з іншими групами сільського населення. На конкретному матеріалі В.Н. Каразін показав негативні демографічні наслідки панщини.

Теоретичні проблеми вивчення населення дістали розвиток вже на початку ХІХ сторіччя у Харківському університеті у низці праць І.М. Ланга та А.Ф. Павловського з політичної економії та загальної статистики. Так А.Ф. Павловський запропонував скласти таблиці смертності по окремих соціальних групах населення. Він вважав, що систематичне вивчення метричних записів по різних соціальних групах і прошарках дозволить вивчити диференційну смертність. Проте ця пропозиція набагато випереджала наявні тоді можливості та уявлення сучасників і залишилася нереалізованою.

У другій половині 1840-1850-х років сформувалася київська школа статистики, яка на той час посіла провідні позиції у розвитку вітчизняної демографічної думки завдяки працям Д.П. Журавського, Г.П. Галагана та В.В. Тарновського. Головні теоретичні тези цієї школи були викладені Д.П. Журавським. Ще 1846 року він зазначив, що для вивчення процесів відтворення населення недостатньо обмежуватися тільки даними про його природний рух. Друга половина XIX - початок XX сторіччя являють собою новий етап у розвитку дореволюційної демографічної думки в Україні. Глибокий вплив на розвиток комплексного підходу до вивчення народонаселення у програмах земських міських і сільських переписів справили праці доцента Київського університету М.І. Зібера. Під його керівництвом була складена програма перепису населення Києва 1874 року, а також програма діяльності Російського географічного товариства.

Водночас провідну роль у вивченні якості населення та його природного руху починають відігравати праці українських соціал-гігієністів - І.І. Пантюхова, Т.І. Маковецького, І.П. Скворцова, М.М. Кузнецова, Є.В. Святковського, О.Ю. Корчак - Чепурківського, Л.О. Смідовича та інших.

Переважання медико-демографічних аспектів досліджень стали у другій половині XIX сторіччя об'єктивною необхідністю: за умов швидкого розвитку продуктивних сил у пореформений період висока смертність населення стала серйозним гальмом соціально-економічного прогресу, завдаючи відчутної шкоди господарству. Тому головною проблемою демографічних досліджень на той час стало вивчення смертності, особливо дитячої, а також смертності міського й сільського населення в її віковому розрізі [15].

Великий вплив на розгортання праць з вивчення природного руху населення в Україні справила праця вихованця Московського університету, математика К.О. Андрєєва, яку він подав 1873 року на публічний диспут для заняття посади приват-доцента Харківського університету, де він працював упродовж 25 років, до 1898 року. Його монографія містила більш реалістичну оцінку смертності в Росії, ніж таблиці В.Я. Буняківського, сприяючи тим самим правильній орієнтації демографічних досліджень загалом у країні.

Загалом система демографічних знань на початку XX сторіччя ще переживала процес становлення, найрозвиненішою її частиною була демографія у вузькому розумінні, спрямована переважно на вивчення природного руху населення.

Розвиток демографії в Україні у 20-30-ті роки позначений неабиякими досягненнями. Наукові дослідження були зосереджені переважно в трьох центрах: Інституті демографії АН УРСР, відділі демографії ЦСУ УРСР, згодом Управлінні народногосподарського обліку Держплану УРСР, а також системі науково-дослідних установ і підрозділів соціально-гігієнічного профілю Наркомату охорони здоров'я УРСР. Демографічні дослідження, що проводилися в той період в Україні, набули всесоюзного значення й посіли помітне місце серед міжнародних досягнень демографічної науки. Директором Інституту демографії, заснованого 1919 року, став М.В. Птуха.

Центральною проблемою української демографії в 20-30-ті роки було теоретичне й конкретно-соціологічне вивчення смертності. Ця проблема фігурувала як головна у демографічній науці ще у дореволюційний час: Росія за рівнем смертності посідала одне з перших місць в Європі, особливо великою була дитяча смертність. Робота щодо вивчення смертності була продовжена Інститутом демографії АН УРСР у 20-ті роки. В монографії М.В. Птухи були підбиті підсумки цього дослідження. Для побудови повних і сумарних таблиць смертності вчений розробив спеціальну методику, яка враховувала якість статистичного матеріалу в країні наприкінці XIX сторіччя.

На особливу увагу заслуговують праці українського демографа Ю.О. Корчак-Чепурківського. Побудовані ним таблиці смертності населення УРСР за 1925-1926 роки були першими повними таблицями смертності, які охопили як міське, так і сільське населення. Вперше у вітчизняній демографії Ю.О. Корчак-Чепурківський визначив на прикладі населення України вплив смертності від туберкульозу на загальну тривалість життя. Його монографія була присвячена дослідженню смертності жінок в Україні у зв'язку з реалізацією ними генеративної функції. Завдяки добротному методичному апарату ця праця не втратила своєї актуальності й сьогодні.

М.В. Птуха розробив загальну схему вивчення демографічних явищ, засадовою стосовно якої була демографічна біографія пересічної людини. Створенню апарату вимірювання цієї загальної схеми демографічних явищ була, зокрема, присвячена теоретична праця М.В. Птухи про методи встановлення індексів шлюбності. У розрахунках доповнень до цього теоретичного дослідження брав участь відомий український демограф П.І. Пустоход. Розроблений М.В. Птухою метод дозволив точніше виміряти індекси шлюбної гомогамії та гетерогамії як індекси «тяжіння» та «відштовхування», «симпатії» та «антипатії». М.В. Птуха запропонував свій індекс шлюбності для вимірювання етнічного аспекту гомогамії та гетерогамії.

Ю.О. Корчак-Чепурківський побудував першу в СРСР таблицю шлюбності, яка тривалий час залишалася єдиною в країні.

Значний крок був зроблений у розвитку історичної демографії України. Історико-демографічні дослідження проводили переважно вчені Всеукраїнської Академії наук. У 20-30-ті роки С.В. Шамрай, О.І. Баранович, Б.П. Вологдін та інші вели розробки щодо визначення чисельності, соціально-станового складу населення окремих регіонів, міграцій населення.

Інститут демографії АН УРСР, інші центри, що вивчали народонаселення України, здійснювали велику роботу щодо створення бібліографії з проблем Демографічного розвитку. Фундаментальні бібліографічні розробки були виконані науковим співробітником Інституту демографії В.Ф. Резніковим, у бібліографічних опрацюваннях брав безпосередню участь М.В. Птуха. На п'ятнадцяту річницю Радянської влади А.П. Хоменко підготував нарис про розвиток демографії в Україні за 1917-1932 роки. Ця праця залишилася в рукопису й досі не розшукана [15].

У 20-30-ті роки у розвитку історичної демографії в Україні був зроблений значний крок до посилення розробки відтворювальної проблематики. Поряд з традиційними історико - географічними розробками з'явилися праці з природного руху населення, складу сім'ї та хатнього господарства.

За завданням бюро переписів населення Інститут демографії АН УРСР здійснив розробку схем і методів побудови нових таблиць смертності й народжуваності у СРСР у територіальному, національному та соціально-виробничо-професійному розрізах. Перша частина цієї програми - схема вивчення смертності населення - була завершена й затверджена Центральним управлінням народного господарства України Держплану СРСР 1935 року.

У 90-х роках у зв'язку з депопуляційними процесами посилилася увага до вивчення проблем природного руху населення, рівня та якості життя людей. Виникла потреба створення спеціалізованої наукової установи, де би подібні питання вивчали фахівці комплексно: з 2002 року розпочав роботу Інститут демографії і соціальних досліджень НАН України [6].

Географічні аспекти відтворення й розвитку народонаселення вивчають у вузах України та в Інституті географії НАН України, проблеми розселення, розвитку міст і сільських поселень досліджують у Київському науково-дослідному і проектному інституті містобудування, Гіпрограді Держбуду України (м. Київ) та його філіях в областях України. Історико-демографічні розробки здійснюють в Інституті економіки НАН України та Інституті історії НАН України; комплексні соціально-демографічні дослідження проводять в Інституті соціології НАН України, Національному університеті імені Тараса Шевченка, Національному університеті «Києво-Могилянська академія», Національному інституті стратегічних досліджень України [15; 18].

2. Чинники формування особливостей природного руху населення

2.1 Чинники народжуваності

Народжуваність населення залежить від багатьох чинників, які можна умовно об'єднати у кілька груп: соціально-економічні, культурно-психологічні, демографічні. Їхній вплив на процеси народжуваності та смертності має свої особливості.

До соціально-психологічних відносять:

- Рівень життя. Високий рівень життя, на перший погляд, повинен сприяти високій народжуваності. Однак у багатьох країнах, де витрати на освіту та виховання дітей зростають надто швидкими темпами, випереджаючи темпи зростання доходів, народжуваність навпаки зменшується. У зв'язку з покращенням матеріальних умов людей, із зростанням рівня їхнього життя розширюється коло позасімейних інтересів, що не сприяє високій народжуваності.

- Зайнятість. Цей фактор негативно впливає на зростання народжуваності. Якщо зайнятість жінок висока, то в таких сукупностях населення народжуваність - низька. Особливо низькою вона є у тих суспільствах, де недостатньо розвинена соціальна інфраструктура з обслуговування потреб матерів з дітьми. Якщо ж сфера послуг функціонує на високому рівні, якщо розвинена і доступна система дошкільного виховання, то існують усі необхідні об'єктивні умови для нормального відтворення населення. Зниження зайнятості призводить до зниження доходів населення, тому народжуваність також буде зменшуватись

Рівень медичного обслуговування. Доступність населення до сфери медичного обслуговування, з одного боку, зумовлює підвищення частки пологів під наглядом лікарів, отже, і здоров'я новонароджених не перебуває під загрозою впливу зовнішніх непередбачуваних чинників. Високий рівень медичного обслуговування дає змогу зберігати репродуктивне здоров'я населення, створює можливості народжувати дітей жінкам, які нездатні зачати і виносити дитину природним шляхом. З іншого боку, доступ до сучасних контрацептивів та обізнаність у можливостях їх використання зумовлює різке скорочення народжуваності.

Соціальні потрясіння. Внаслідок впливу економічних криз, воєн, голодоморів і політичної нестабільності народжуваність суттєво падає. Здебільшого соціальні потрясіння мають тимчасовий характер, тому після їхнього завершення народжуваність піднімається до попереднього рівня, інколи і перевищує попередні показники за рахунок народження «відкладених дітей» у сім'ях, де вже є одна дитина, а появу наступної переносили на потім через невизначеність майбутнього. Подібні «хвилі» у рівнях народжуваності, зокрема «сплески», називають «бебі-бум», або «компенсаційний приріст»

До культурно-психологічних відносимо:

- Культурний рівень. Зростання культурного рівня населення сприяє пониженню народжуваності. Відомо, що люди з високими духовними, культурними потребами значну частину свого часу витрачають на їхнє задоволення: відвідування театрів, читання книг, спілкування з друзями, подорожі, заняття фізичною культурою, спортом, улюбленими справами. Усе це потребує і певних фінансових витрат, а отже, не сприяє створенню багатодітних сімей. Людина з високим культурними потребами значну увагу приділяє освіті, навчанню, намагається зробити кар'єру.

У структурі витрат сімей з високим культурним рівнем значна частка припадає на культурно-освітні потреби і батьків, і дітей. Тому такі сім'ї переважно малодітні. Треба враховувати і спрямоване статеве виховання та навчання планування сім'ї. У країнах, що розвиваються, не Соціально - економічні чинник: освітній і загальнокультурний рівень, добробут, ступінь урбанізації, вид занять. Рівень освіти, як культурний рівень у цілому, звичайно перебуває в зворотній залежності щодо показників народжуваності. Для одержання високої освіти потрібні роки навчання, і в цей час люди, як правило, намагаються не заводити дітей. З підвищенням освітнього і культурного рівня в людей росте коло інтересів, і вони часто не хочуть відмовлятися від цікавих для них занять заради народження ще однієї дитини. До того ж освіченіші люди краще інформовані про способи запобігання вагітності, і тому ефективніше практикують внутрісімейне планування народжуваності [8].

Беккер висунув гіпотезу, що зниження показників народжуваності є наслідком вибору батьків між кількістю дітей та їх якістю, тобто сім'я приймає рішення про народження певної кількості дітей залежно від того, який рівень освіти, виховання, медичного обслуговування батьки зможуть їм забезпечити.

У ході численних демографічних досліджень встановлено наявність впливу рівня освіти населення на основні демографічні тенденції. Як свідчить практика, зростання ступеня освіченості населення має принципово важливе значення для довгострокового демографічного переходу від високих показників народжуваності до низьких. Загалом наукові дослідження підтверджують взаємовплив освіти та основних демографічних складових, тобто не лише освіта накладає свій відбиток на демопроцеси, а й останні відіграють важливу роль у формуванні та реалізації освітньої політики.

Багатогранність впливу освіти на народжуваність конкретизують цілим рядом напрямів. Нами виділено чотири параметри, що мають найбільш суттєвий вплив на рівень народжуваності, серед яких: вік вступу в шлюб; вік народження первістка; тривалість дітородної активності; кількість дітей у сім'ї.

Єдиного глобального дослідження впливу освіти на народжуваність не вдалися відшукати. Науковці вивчають лише певні аспекти даної проблеми, тобто вплив освіти на вищеназвані демографічні складові народжуваності.

На основі досліджень Р. Барро та Дж. Лі, а також матеріалів World Population Prospects встановлено безпосередній зв'язок рівня освіти (тривалості навчання) та загального рівня народжуваності зі зростанням рівня освіти жінок спостерігається зменшення кількості дітей у сім'ях. Ця тенденція притаманна майже усім країнам світу

У праці Т. Малєвої та О. Синявської, присвяченій дослідженню соціально-економічних факторів народжуваності в Росії, доволі глибоко проаналізовано вплив рівня освіти наданий демографічний процес. Ці науковці одні з перших на пострадянському просторі досліджували показники народжуваності та дітності крізь призму освіченості населення. Підсумками дослідження стати такі результати:

Ш серед жінок з неповною середньою освітою має місце висока

народжуваність у віці до 20 років, а також швидке народження наступних дітей;

Ш для групи жінок з середньою та професійно-технічною освітою характерними є більш пізнє перше народження та середні показники народжуваності у наступних вікових категоріях;

Ш вища освіта здебільшого є передумовою відкладення народження першої дитини, а також зниження показників народжуваності відносно середнього рівня для всіх вікових груп.

Поряд із традиційними факторами впливу освіченості на показники народжуваності ми виділяємо й нові, специфічні. Шлюбні тенденції серед освічених людей свідчать про більш пізній вік вступу в шлюб, випробовування громадянським шлюбом, вищий рівень матеріального забезпечення сімей. Названі чинники можна вважати передумовами більш міцних шлюбів. А міцний шлюб, як відомо, сприяє підвищенню народжуваності, отже, з цієї точки зору освіченість виступає каталізатором процесів народжуваності у сім'ї. З іншого боку щороку зростає частка дітей, матері яких не перебували в зареєстрованому шлюбі [8].

Звичайно, на показники народжуваності впливають освітні рівні обох батьків, проте вплив рівня освіти матері є безумовно вищим. Як результуючу змінну нами проаналізовано зростання кількості високоосвічених жінок в Україні заданими переписів населення. До категорії високоосвічених віднесено жінок з повною вищою освітою, незакінченою вищою освітою, а також з базовою вищою освітою (для перепису 2001 р.). Залежною змінною є загальний коефіцієнт народжуваності.

З підвищенням освітнього рівня в більшості країн поліпшується і добробут людей. У цілому рівень добробуту також перебуває в зворотній залежності щодо народжуваності, хоча цей зв'язок не абсолютний. Наприклад, у періоди, коли країна переживає кризу і доходи населення скорочується, падає і народжуваність, і, навпаки, з поліпшенням матеріального становища чоловік і жінка нерідко реалізують народження, що раніше відкладалися. Проте забезпечені верстви звичайно мають менше дітей, порівняно з незаможними. До речі, саме родини із соціально просунутих кіл суспільства стали першими практикувати регулювання народжуваності. Від рівня освіти звичайно залежить і вид занять, що обумовлює диференціацію народжуваності і за видами трудової діяльності. Крім того, додатковий вплив на репродуктивну поведінку накладає ще й специфіка трудової діяльності [2; 8; 12].

Відмінною є культура ставлення до жінки. У розвинених країнах жінки емансиповані, освічені, незалежні і можуть планувати життя, мають вільний вибір між сім'єю та кар'єрою. В країнах, що розвиваються, жінки цілком залежні від своїх чоловіків. Жінка виконує обмежену кількість функцій - народжує і виховує дітей, веде домашнє господарство. Тому у таких країнах переважають багатодітні сім'ї, адже соціальний статус чоловіка часто визначається кількістю дітей у його сім'ї.

- Релігія. Релігійні вірування завжди були вагомим чинником народжуваності. Усі релігії схвалюють багатодітні сім'ї, заохочують народжуваність. Релігійні догмати і світових, і національних релігій суттєво регулюють демографічну поведінку: християнство та індуїзм суворо забороняють аборти, іслам не заперечує проти повторних шлюбів, ідо позитивно впливає на кількість народжень, ламаїзм (гілка буддизму) закликає чоловіків до чернечого життя, тому у тих районах Тибету та Монголії, де жорстко дотримуються норм ламаїзму, існує диспропорція статевого складу серед світського населення репродуктивного віку, що зумовлює нижчі показники шлюбності та народжуваності.

- Етнічність. Етнічні стереотипи поведінки передбачають неусвідомлене прийняття норм поведінки, характеру міжособистісних стосунків, взаємовідносин між людиною та соціальним оточенням. Демографічна поведінка також визначається етнічними стереотипами: деякі етноси впродовж століть зберігають традиції багатодітності; багато етносів через високу дитячу смертність вимушені підтримувати високий рівень народжуваності. Прикладом протилежного впливу є ірландський етнос: в країні традиційними були пізні шлюби, оскільки молоді люди переважно одружувалися лише після смерті батька й успадкування землі та іншого майна. Як результат - нетривалий період перебування людей репродуктивного віку у шлюбі та мала кількість дітей.

- Психологічний. Вплив психологічного чинника на рівень народжуваності тісно пов'язаний із культурним рівнем, релігійними та етнічними установками, з вихованням. Доведено, що демографічні установки (прийнятність перебування у шлюбі, кількість дітей, можливість розлучення) формуються у дитячому віці головно під впливом сімейних традицій і конкретних прикладах із соціального оточення. Небажання виділятися з-поміж людей свого соціального статусу забезпечує збереження традиційного рівня народжуваності. Це виявляється досить яскраво в когорті сільських мігрантів, які опинилися в урбанізованому середовищі і зберігають традиції багатодітності (принаймні кількість дітей у таких сім'ях більша, ніж у міських). Наступне покоління переймає установки, норми і традиції, які властиві репродуктивній поведінці міських жителів, відбувається зниження народжуваності.

До демографічних чинників відносимо:

- Структурний. Вплив демографічних факторів на народжуваність має об'єктивний характер. Можна виділити декілька демографічних параметрів, які визначають рівень і тенденції народжуваності. Диспропорції статевого складу знижують рівень шлюбності, тому народжуваність також падає. Висока частка дітей у структурі населення через деякий час, після входження до категорії репродуктивного населення, зумовлює нову хвилю народжень. Постаріле населення також характеризується низьким рівнем народжуваності. В умовах високої смертності дитячого населення, для забезпечення розширеного відтворення, народжуваність зростає. Якщо показники дитячої смертності високі впродовж тривалого періоду, то бажання мати певну кількість дітей у сім'ї зумовлює закріплення традиції більшої кількості народжень. Зниження дитячої смертності зумовлює падіння народжуваності.

- Міграції. Міграції населення мають значний вплив на процеси народжуваності. У районах вибуття порушується статевий баланс населення, бо переважно виїжджають молодь і чоловіки працездатного віку, посилюються процеси старіння населення, що негативно впливає на процеси народжуваності. Приплив мігрантів репродуктивного віку призводить до зростання народжуваності [6, 13,30].

2.2 Чинники смертності

Сучасна смертність зумовлена низкою чинників: рівнем життя, якістю функціонування медичної сфери, санітарною культурою населення, якістю генофонду, станом навколишнього середовища.

Рівень життя визначається умовами праці та побуту людей, забезпеченістю якісним житлом, рівнем матеріальних доходів населення, а отже, купівельною спроможністю, забезпеченістю якісними продуктами харчування, одягом, взуттям, можливістю повноцінного відпочинку. Високий рівень життя - головний фактор покращення здоров'я населення, зниження смертності серед дітей і працездатних, підвищення середньої тривалості життя. Бідність навпаки цьому не сприяє.

В Україні рівень життя населення ще невисокий. Багато людей мають низькі доходи, отже, регулярно обмежують себе якісними продуктами харчування, чистою питною водою, ефективними дорогими медикаментами, відмовляються від відпочинку, тому мають погане здоров'я. Смертність висока.

Якість охорони здоров'я охоплює загальну культуру сфери медичного обслуговування, доступність кваліфікованої медичної допомоги, рівень поширення сучасних методів лікування. Якість обслуговування у закладах медичної сфери суттєво впливає на рівень здоров'я населення. Однак ті підходи у лікуванні, які сьогодні застосовують в Україні, не враховують особливостей і структури сучасної смертності. Лікар намагається лікувати людину, яка звернулася за допомогою, не знаючи історії хвороб її найближчих родичів, батьків і прабатьків. Такий підхід був виправданий, коли переважала екзогенна смертність, коли інфекційні захворювання вражали усіх без винятку, коли людина не доживала до того віку, в якому виявляються спадкові захворювання. В сучасних умовах, коли переважає ендогенна смертність, треба створювати інформаційну базу стану здоров'я членів родини кількох поколінь і на підставі цього визначати спосіб лікування. Сімейна медицина здатна розв'язати багато проблем.

Санітарна культура населення - це ставлення до свого здоров'я, дотримання правил гігієни у праці та побуті, міра поширення різних шкідливих звичок, рівень охоплення населення різними видами спорту та фізичною культурою. Санітарна культура українського населення надзвичайно низька. Психологи говорять про деформовану систему цінностей, адже в комуністичні часи від людей вимагали надзусиль «в ім'я комунізму». Люди поступово звикали до жахливих житлових умов, звикали до нікотину, щоденного вживання алкоголю, наркотиків. Це, як відомо, скорочує тривалість життя.

Стан природного довкілля може позитивно або негативно впливати на здоров'я населення і визначати рівень смертності. Крім того, існують зональні особливості захворювань: у теплих і дуже вологих районах поширена малярія, в тропіках - сонна хвороба, ступінь поширення і види онкозахворювань також мають регіональну специфіку.

Усі перелічені чинники впливають на формування генофонду населення країни [6].

3. Особливості динаміки і сучасний стан природного руху населення Волинської області

3.1 Шлюбність і розлучуваність як передумови природного відтворення

На відтворення населення і передусім на народжуваність істотний вплив справив демографічний розвиток сім'ї та пов'язані з ним процеси шлюбності та розлучуваності. Саме через сім'ю відбувається зміна генераціїй людей. Сім'я забезпечує продовження роду, в ній здійснюється первинна соціалізація та виховання дітей. Умови життя сім'ї відчутно позначаються на здоров'ї її членів, а отже і на рівні смертності населення [22].

У 2008 році у Волинській області зареєстрували шлюб 7375 пар це на 2110 пар менше ніж в минулому році, але якщо порівняти з 2000 роком, то з таблиці 3.1.1 ми бачимо, що в 2008 пар які створили сім'ю більше на 952 [17].

Таблиця 3.1.1. Шлюби та розлучення

Роки	Одиниць	На 1000 жителів
	зареєстровано шлюбів	зареєстровано розлучень	зареєстровано шлюбів	зареєстровано розлучень
Міські поселення та сільська місцевість
1990	9604	1932	9,0	1,8
1995	9067	2461	8,4	2,3
2000	6423	3204	6,0	3,0
2005	7603	3080	7,3	3,0
2006	8135	2822	7,8	2,7
2007	9545	2864	9,2	2,8
2008	7375	2664	7,1	2,6
Міські поселення
1990	5187	1628	9,7	3,0
1995	4895	1938	8,8	3,5
2000	3403	2477	6,3	4,6
2005	4729	2073	9,0	3,9
2006	5190	1845	9,8	3,5
2007	6103	1920	11,5	3,6
2008	4720	1742	8,9	3,3
Сільська місцевість
1990	4417	304	8,3	0,6
1995	4172	523	8,0	1,0
2000	3020	727	5,8	1,4
2005	2874	1007	5,6	2,0
2006	2945	977	5,8	1,9
2007	3442	944	6,8	1,9
2008	2655	922	5,3	1,8

Інтенсивність створення сімей становила 7,1 шлюб на 1000 жителів. По Україні загалом цього року зареєстрували шлюб 321992 пари, а інтенсивність становила 7,0‰.

Кількість зареєстрованих щлюбів у містах і районах у 2008 році показано в таблиці 3.1.2 з неї ми бачимо що:

- найбільше зареєстровано шлюбів було в містах Ковель (9.1 ‰) і Луцьк (9.0 ‰), Ратнівському, Рожищенському, Ківерцівському, Камінь - Каширському районах (7.0 ‰).

- найменша кількість шлюбів зареєстровано в Володимир - Волинському (4.7 ‰), Луцькому (4.8 ‰) районах (Додаток 19).

Таблиця 3.1.2. Розподіл зареєстрованих шлюбів за віком та дошлюбним станом подружжя у 2008 році

	Зареєстрували шлюб, всього	У тому числі
		особи, які ніколи не перебували у шлюбі	вдівці або вдови	розлучені
Чоловіки - всього	7375	6250	81	1044
у тому числі у віці, років
До 18	17	17	-	-
18-19	323	323	-	-
20-24	3419	3372	-	47
25-29	1987	1806	1	180
30-34	728	476	4	248
35-39	351	144	5	202
40-44	169	47	7	115
45-49	147	31	12	104
50-54	74	8	4	62
55-59	64	10	10	44
60 і понад	96	16	38	42
Жінки всього	7375	6261	148	966
у тому числі у віці, років
До 18	379	379	-	-
18-19	1274	1267	1	6
20-24	3477	3353	3	121
25-29	1201	931	14	256
30-34	462	221	20	221
35-39	225	61	18	146
40-44	101	19	17	65
45-49	100	13	24	63
50-54	61	7	14	40
55-59	40	2	12	26
60 і понад	55	8	25	22

Таблиця 3.1.3. Кількість зареєстрованих розлучень у містах і районах

	1990	1995	2000	2005	2006	2007	2008
Волинська область	1932	2461	3204	3080	2822	2864	2664
м. Луцьк	654	907	1122	876	761	804	728
м. Володимир-Волинський	175	170	254	170	162	174	154
м. Ковель	184	206	305	242	242	227	206
м. Нововолинськ	228	247	293	249	202	239	203
Райони
Володимир-Волинський	19	41	68	80	76	69	79
Горохівський	73	82	102	170	164	145	133
Іваничівський	52	49	82	84	90	66	90
Камінь-Каширський	42	51	76	81	102	88	68
Ківерцівський	108	119	153	161	142	176	167
Ковельський	42	66	72	112	86	82	83
Локачинський	37	28	43	58	57	63	59
Луцький	61	111	116	153	137	150	144
Любешівський	25	39	52	67	63	55	50
Любомльський	48	64	58	80	86	75	83
Маневицький	52	55	82	132	114	100	105
Ратнівський	35	57	80	91	66	79	89
Рожищенський	55	83	118	119	130	108	90
Старовижівський	13	27	36	40	44	54	49
Турійський	29	45	68	81	69	75	52
Шацький	х	14	24	34	29	35	32

Вивчаючи розподіл зареєстрованих шлюбів за віком та дошлюбним станом подружжя, який подано в таблиці 3.1.3, ми побачили що:

- найбільша реєстрація шлюбів відбувається у чоловіків у віці від 20 - 30 років, у жінок - від 18 до 29 років.

- особи, які ніколи не перебували у шлюбі зареєстрували його найчастіше у віці: чоловіки - 20 - 30 років, жінки - 18 -25 років.

- Вдівці або вдови зареєстрували свій повторний шлюб у таких вікових групах 29 - 60 років.

- Розлучені зареєстровують свій шлюб знову починаючи з 24 до 60 і понад років [17]. Кількість розлучень у 2008 році зареєстровано 2664 у порівнянні з 2007 роком, вони зменшились на 200 випадків, а якщо взяти порівняти з 2000 роком-то розлучення зменшились на 543 випадки. (таблиця 3.1.4).

Таблиця 3.1.4. Розподіл розлучень за тривалістю шлюбу*

Роки	Всього зареєстровано розлучень	У тому числі за тривалістю шлюбу, років
		До 1	1-4	5-9	10-14	15-19	20 і більше
Одиниць
1990	1932	74	584	516	351	199	208
1995	2461	105	787	640	383

Подобные документы

• Демографічні процеси в Україні

  Демографічні особливості населення України. Вплив населення на розвиток і розміщення продуктивних сил. Класифікація людей по місцю проживання, статево-віковій структурі та національному складу. Загальний коефіцієнт народжуваності та смертності населення.
  
  курсовая работа [1,1 M], добавлен 05.05.2014
  

• Населення Одеської області: чисельність, густота, динаміка, територіальні відмінності

  Узагальнення основних демографічних проблем в Одеській області. Характеристика динаміки зміни чисельності та густоти населення у результаті народжуваності, смертності й міграції. Територіальні відмінності сільського та міського населення Одеської області.
  
  курсовая работа [248,4 K], добавлен 30.05.2013
  

• Статистичне дослідження відтворення населення Волинської області

  Результати дослідження відтворення населення у Волинській області за 1991-2015 роки. Особливості сучасних демографічних процесів у регіоні. Аналіз динаміки чисельності населення за статевою ознакою та ознакою місця проживання та міграційного руху.
  
  статья [240,3 K], добавлен 21.09.2017
  

• Поняття руху населення

  Природний і соціальний рух населення. Визначення особливостей даного явища для Росії на прикладі Челябінської області. Трудова міграція, народжуваність і смертність. Демографічна політика області: соціально-економічний і духовно-культурний підйом.
  
  реферат [30,2 K], добавлен 16.06.2009
  

• Демографічні аспекти відтворення трудового потенціалу

  Сутність поняття "трудовий потенціал". Загальна чисельність населення, його структура, тривалість життя, рівень народжуваності та смертності. Співвідношення демографічних, соціальних, функціональних, професійних та інших характеристик груп працівників.
  
  контрольная работа [27,4 K], добавлен 28.04.2013
  

• Статистика населення

  Населення як об'єкт вивчення соціальної статистики. Основні категорії статистики населення. Джерела інформації про населення, статистичне вивчення його структури. Методи вивчення динаміки складу населення. Статистика природного руху населення України.
  
  курсовая работа [284,3 K], добавлен 13.05.2015
  

• Основні проблеми соціально-економічного розвитку України

  Зміни чисельності населення України. Відтворення сільського населення. Демографічне навантаження сільського населення працездатного віку. Динаміка дитячої смертності у сільській місцевості. Демовідтворні тенденції на селі. Старіння сільського населення.
  
  курсовая работа [121,4 K], добавлен 17.12.2014
  

• Аналіз демографічної ситуації у Харківському регіоні

  Демографічна ситуація в Харківському регіоні. Наслідки падіння народжуваності. Вивчення тенденцій і факторів демографічних процесів. Розробка демографічних прогнозів та заходів демографічної політики. Склад населення найбільш чисельних національностей.
  
  реферат [44,2 K], добавлен 20.01.2011
  

• Історичні типи відтворення населення

  Безперервність процесу відновлення поколінь за рахунок народжуваності та смертності. Архетип відтворення населення в епоху неоліту, гіпотеза першої демографічної революції. Стан демографічної рівноваги в період панування аграрної економіки та капіталізму.
  
  реферат [22,1 K], добавлен 28.06.2011
  

• Динаміка народонаселення Західної Європи

  Народжуваність, пересічна густота, чисельність, вікова структура, середня очікувана тривалість життя населення у Західній Європі. Зміни ролі регіону в світовій системі зовнішніх міграцій. Складна демографічна ситуація та проблеми старіння населення.
  
  практическая работа [165,5 K], добавлен 08.11.2013
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам