Інформаційні війни в сучасному інформаційному суспільстві

Лі Юань розумів, що повстання викликане жорстокістю самого Ян-Ді та його тиранічним правлінням. Тому він замість битви здійснив всі заходи для того, щоб певними благами схилити повстанців до завершення заколоту, що йому і вдалося. Таким чином, із повстанням було покінчено без війни. Крім того, Лі Юань, прагнучи скинути Суйську династію і захопити владу, привернув на свій бік симпатії населення, а криваве придушення повстання викликало б озлоблення на адресу не стільки Ян-Ді, скільки самого приборкувача.

Древні правителі й полководці намагалися підкорити противника без битви трьома способами. По-перше, веденням мудрого правління, поліпшенням добробуту держави та мирними досягненнями свого народу. По-друге, мудрою політикою по відношенню до противника, політикою уваги та пошани до його стратегічного характеру в поєднанні з поширенням відповідної інформації, що приводило противника до усвідомлення повного безглуздя опору. Позаяк, стародавні правителі й полководці прагнули своїми діями вплинути на свідомість противника і цим досягли перемоги без пролиття крові. І в кожному способі цієї концепції неабияк значення мав інформаційний елемент. Вісті про культурний і політичний престиж країни, розумну й доброзичливу по відношенню до противника політику та стратегічне знесилення останнього поширювалися всіма доступними засобами [70].

У Стародавньому Китаї декілька тисяч років тому було систематизовано стратегії, які застосовувалися в політиці та військовій діяльності.

Кожна стратагема, виражена в певному лаконічному висловлюванні (“На сході шуміти, на заході наступати”, “Прикрасити сухі дерева штучними квітами”), насправді є схемою опосередкованого способу впливу, неявного маніпулювання чужою поведінкою. Застосовуючи її, можна було увести противника в оману, тобто дезінформувати стосовно власних намірів, планів та дій і тим самим добитися переваги над ним, досягти успіху з мінімальними втратами.

2.2 Розвиток досліджень інформаційного протиборства в епоху Нового часу та Новітній період

Початок ХІХ ст. пов'язують із воєнними діями французів, які в досягненні перемоги над ворогом значну роль відводили ІПВ. На початку XIX ст. у французьких підрозділах логістики з'явилась перша у військовій хронології штатна структура психологічної боротьби. Такою установою можна назвати друкарню армії Наполеона, що супроводжувала його штаб майже у всіх кампаніях. Сам Бонапарт надзвичайно уважно ставився до питань організації ІПВ на противника і вороже населення. “Моральний чинник співвідноситься із матеріальним як три до одного”, - говорив він своїм маршалам. У європейських кампаніях 1804-1807 років надзвичайно ефективно використовувалась така форма ІПВ, як розповсюдження фальшивих друкованих грошей із метою порушення системи матеріального забезпечення німецьких та австрійських військ [81].

Заохочувався перехід у полон, поширювалися прокламації тощо. В італійській та австрійській кампаніях 1804-1807 років Наполеон уміло використав газети та кореспондентів нейтральних держав (Швейцарії, Англії) для дезінформування стосовно дислокації власних військ. Із цією метою він “створив резервний корпус на швейцарському кордоні, де постійно втрачалися таємні документи”. 24 червня 1812 року шестисоттисячна армія Наполеона Бонапарта вторглася в Росію. Для завоювання Росії Наполеон інтенсивно використовував не лише економічні та військові ресурси підвладних йому європейських країн, але й можливості їхньої преси. Блискучі якості полководця, лідера й організатора у військових і державних справах, воля і влада, а також розуміння ролі друку й засобів публіцистики, які він уміло застосовував на всіх етапах своєї діяльності, дозволили йому досягти успіху у впливі на суспільну думку.

Перед війною з Росією, коли Наполеону було конче необхідно виправдати свій похід, у Франції та інших європейських державах формувалася думка про Росію як природного агресора, про російський народ як варвара, що прагне знищення європейської цивілізації. Для цього була запущена фальшивка - так званий “заповіт” Петра I, на основі якого за велінням Наполеона французький історик Лезюр випустив книгу “Про зростання потужності Росії з її виникнення до початку ХІХ століття”, де говорилося про нібито ретельно розроблену Росією програму завоювання сусідніх європейських країн. Таким чином, Наполеон намагався подати свою агресію як превентивний захід щодо захисту західноєвропейської цивілізації від Росії у її прагненні панувати у світі. Цим він шукав собі підтримку в усій Європі, додавав війні характеру загальноєвропейської боротьби проти неминучого вторгнення варварів зі сходу.

У Наполеона був значний досвід використання печатного слова як ефективної зброї в одержанні перемоги над противником. Його методи інформаційного впливу та керування пресою не раз сприяли досягненню політичних, військових і власних цілей. Проте на початку бойових дій у Росії в 1812 році розповсюдження друкованих матеріалів французькою мовою та фальшивих асигнацій абсолютно не мало успіху, тому що російські селяни просто не вміли читати навіть російською мовою та не розуміли вартості паперових грошей і тому майже всі асигнації з друкарні Наполеона (які за якістю не відрізнялись від російських) були зібрані та передані до штабу Кутузова. У цьому випадку ефективність штатних підрозділів психологічної боротьби на тактичному рівні в армії Наполеона була невисокою [37]. Натомість штаб Наполеона на стратегічному рівні успішно здійснив заходи щодо дискредитації найвищого командування російської армії в початковий період війни. Через дипломатичні та приватні канали й регулярні видання були поширені чутки про підкупність генералів російської армії німецького походження Барклая де Толлі, Вітгенштейна, Тотлебена. У результаті усунення скомпрометованих генералів та старших офіцерів від командування на період розслідування було суттєво послаблено управління військами, на що вказує багато дослідників цього періоду.

Піднявшись на гребені Великої французької революції, яка привела в рух глибинні пласти населення, збудила енергію й самосвідомість народних мас, Наполеон розумів, що і в цьому плані умови ведення воєн докорінно змінилися передусім тому, що в політичному житті зросло значення морального духу народу й армії. І як жоден інший полководець минулого, Наполеон підпорядкував воєнно-стратегічним цілям буквально всі доступні тоді способи приборкання громадської думки.

Великого значення він надавав пресі. Відомий вислів Наполеона: “Чотири газети зможуть принести ворогові більше зла, ніж стотисячна армія”. Його діяльність у цьому напрямі була незвичайно широкою. Для зміцнення своєї диктатури він підніс цілеспрямований вплив на громадську думку до рівня високої державної політики. Цю думку він не раз висловлював у колі своїх однодумців. Так, у квітні 1800 року в бесіді з М.А.Жульєном Наполеон заявив: “Суспільна думка - це кінь, інколи вередливий, якого я намагаюся приборкати”. У червні 1804 року на засіданні Державної ради Бонапарт висловився ясніше: “Ми повинні управляти суспільною думкою” [22].

Особливо активними були зусилля пропагандистського апарату Наполеона щодо тих країн, із якими йшла війна або які належало ще завоювати. Підвладна йому європейська преса багато найважливіших подій замовчувала зовсім, натомість рясніючи повідомленнями, які перебільшували успіхи французів і спотворювали реальний стан справ у ворожому таборі. Деколи це були явні фальсифікації, інспіровані самим імператором. За його ж наказом у сусідніх країнах поширювалися тисячі памфлетів, брошур, листівок, а у “Великій армії” в кожній кампанії регулярно видавалися офіційні бюлетені - першоджерела військово-політичної інформації, які активно розповсюджувалися. І все це мало на меті підняти дух військ, деморалізувати й подавити противника, заплутати його неправдивими новинами, прихилити до себе мирних жителів, вселити їм уявлення про велич французької армії і таким чином ще до завершення військових дій прокласти шлях до перемоги [62].

Ще на початку своєї першої кампанії в Італії Наполеон для піднесення духу своєї 45-тисячної армії, що значно поступалася за чисельністю противникові, відчувала гострий брак провіанту та обмундирування, видає відповідні накази й військові бюлетені. Їхніми адресатами були не лише війська, але й широка публіка як у французькому тилу, так і на завойованих територіях. Окрім наказів, важливу пропагандистську роль відігравали маніфести, звернення до місцевого населення, а також різного роду листи й звернення до місцевих впливових діячів.

У 1797 році імператором були створені дві газети - “Кур'єр італійської армії” і “Франція очима армії”, що поширювалися у військах. Крім того, в Парижі виходила газета “Журнал Бонапарта та доброчесних людей”. У роботі Перів'є “Наполеон - журналіст” наголошується, що є два типи журналістів: організатори цієї справи й ті, хто безпосередньо пише. Наполеон вдало поєднував у собі обидва типи. Окрім організаторської роботи, він також інтенсивно писав сам.

Ось текст одного з його перших наказів після вступу на італійську землю: “Солдати, з вершин Апеннін ви обрушилися, як потік, крушачи і перевертаючи все, що намагалося вам протистояти. Хай тремтять ті, хто заніс над Францією кинджали громадянської війни; година відплати настала. Але хай народи будуть спокійні. Ми - друзі всіх народів і особливо нащадків Брута та Сципіонів.

Вільний французький народ, шанований усім світом, принесе Європі гідний мир”. Це лейтмотив усіх наступних наказів, маніфестів, бюлетенів і газетних публікацій Наполеона, який би новий регіон він не завойовував для Франції. У наступній своїй кампанії - в Єгипті - Наполеон заснував ще одну газету - “Єгипетський кур'єр”. Під час єгипетського походу він усвідомлює, що тут дуже важко виступати в ролі полководця - місіонера революції, свободи й незалежності, як це було в Італії. Бонапарт прагнув визначити характер аудиторії, до якої йому належало звертатися зі своїми призивами. З огляду на ситуацію та розстановку місцевих сил, він зробив вибір і вирішив адресуватися до феодальної верхівки єгипетського суспільства та впливати на неї як на носія націоналістичного духу.

Також він прагнув у своєму зверненні врахувати роль релігійної верхівки, тобто шейхів. Бонапарт намагався знайти підходи до їхньої самосвідомості, узявши до уваги суперечності між верхівкою мусульманства Єгипту та папською католицькою церквою. Із цією метою Наполеон вирішив використати той факт, що боротьба Франції за Мальту є одночасно боротьбою проти Католицького ордену, який володів цим островом. У його зверненні говорилося: “Скажіть народові, що ми - друзі правовірних мусульман. То хіба ми не змістили Папу, який говорив, що з мусульманами треба боротися? То хіба ми не знищували мальтійських лицарів, тому що ці божевільні вірили, ніби Бог хоче, щоб вони воювали з мусульманами?.. Тричі щасливі будуть ті, хто буде з нами [66]. Вони досягнуть успіху у своєму майновому становищі та кар'єрі. Щасливі ті, хто залишаться нейтральними. У них буде час познайомитися з нами, і вони перейдуть на наш бік. Але горе, тричі горе тим, хто піде з мамелюками, візьме в руки зброю й буде проти нас воювати! Для них немає надії, вони загинуть”. Отже, коли не було можливості експлуатувати визвольні чи націоналістичні ідеї, Наполеон прагнув впливати на вищий ешелон влади противника поєднанням обіцянок і погроз, дозуючи їх відповідно до обстановки й характеру аудиторії. Із наведеного вище наполеонівського звернення багато можна запозичити при підборі засобів інформаційно-психологічного впливу. По-перше, можна відзначити вибір адресата - імамів, шейхів, а не простий народ. Звертатися із закликом до безграмотних фелахів було б безглуздо; по-друге, імітацію подання матеріалу, звичного для цієї єгипетської верхівки, підбір зрозумілих аргументів, в основі яких лежить невелика частка правди. Хіба не відповідає дійсності, що Наполеон воював із Папою, й Мальтійським орденом, іншими ворогами єгиптян, хоча і зовсім не тому, що перші були противниками мусульман? По-третє, чітка вказівка на бажану форму поведінки: або приєднуйтеся до мене, будьте моїми союзниками, або, принаймні, дотримуйтеся нейтралітету, тобто те саме поєднання обіцянок і погроз, про яке говорилося вище.

Наполеон уважав, що всією повнотою інформації про найзагальніші відомості щодо подій, які відбуваються в країні, мають володіти лише представники вищих ешелонів влади - сам Бонапарт і порівняно невелике коло еліти. На його думку, правильно зрозуміти цю інформацію і розпорядитися нею можуть лише вони, а необмежена свобода преси призведе до жахливих наслідків. Першою справою нового самодержавного володаря після перевороту 18 брюмера (9 листопада 1799 року за Григоріанським календарем) було закриття 60 паризьких газет із 73 лише тому, що їх було надто багато, а на думку Наполеона, чим газет менше, тим краще. Із цих 13 до кінця 1800 року в Парижі виходили лише дев'ять газет, а потім їх кількість була знижена до восьми. Із збережених Наполеоном газет лише “Монітер юніверсель” була оголошена “єдиною офіційною газетою” [87]. Перший консул дістав можливість безпосередньо через неї висловлювати свою думку. Формально газета знаходилася в приватних руках, її редактором був Сово Франсуа, за яким зберігалося лише одне право... відати театральною рубрикою. Таким чином, Наполеон здійснив свій знаменитий принцип: “Правитель повинен завжди використовувати рекламу для своїх цілей”. Матеріали, поміщені в “Монітері”, передруковувалися провінційними газетами, при цьому автором багатьох статей і листівок був сам Наполеон. Імператор Франції наголошував, що видавничу справу необхідно контролювати й направляти, без цього глави держав приречені на невдачу. Він розгортає консолідуючу пропаганду, тобто використовує всі методи ідеологічного впливу і контролю для закріплення особистої диктатури й військових завоювань; створює розгалужену, добре організовану поліцейсько-цензурну мережу, яка повинна обмежувати поширення інформації. Наполеон уважав, що для широкої публіки інформацію необхідно ретельно просіювати. Але робити це треба так, щоб створити в народу певні стереотипи, в основному соціально-політичного характеру, що виправдовують чинний режим. У рамках цих стереотипів і формувалося мислення народу, відбувався його соціально-політичний розвиток. Наполеон диференційовано підходив до впливу друку на громадську думку усередині країни і за рубежем. У Франції він зовсім вилучив із сфери обговорення всю внутрішню й зовнішню політику і вважав великою милістю дозвіл певним органам преси, що уціліли при ньому, поміщати коротенькі, суто інформаційні замітки політичного характеру.

Провідне місце в офіційній пропаганді займало прославляння великого полководця. Недостатньо було, резонно відзначав Ж.Тюлар, перемогти при Монтенотті, Лоді чи Кастільйоні, потрібно було також переконати всіх у важливості цих перемог. У створенні культу Наполеона використовувалися всі засоби, починаючи від преси і закінчуючи театральними постановками. Дві газети італійської армії виходили під патронатом Бонапарта. У них генерала Бонапарта зображали видатним полководцем, що підняв меч ради захисту народів і торжества справедливості. Таким же він змальовував себе у відозвах, звернених до італійського народу. У Парижі 10 лютого 1797 року була поставлена перша п'єса про Наполеона “Битва при Ровербелло, або Бонапарт в Італії”, а 23 лютого - друга - “Узяття Мантуї”. У листопаді 1797 року з'явився “Гімн миру” - один із перших складених на честь Бонапарта: “Слава переможцеві Італії! Слава всесвітньому героєві! Він включає до складу своєї батьківщини Сто різних народів”. У зовнішньополітичній пропаганді, розрахованій не лише на Францію, але й у цілому на Європу, він прагнув сформувати громадську думку, сприятливу для своєї держави. Відразу після приходу до влади Наполеон зробив низку багатообіцяючих заяв щодо найшвидшого припинення воєн. 25 грудня 1799 року він направив англійському королеві й австрійському імператорові послання з пропозицією почати мирні переговори. Як писав Манфред, “це був правильно розрахований хід”, бо вся Європа прагнула миру. Населення Франції теж бажало цього: “Узявши на себе ініціативу мирних пропозицій, Бонапарт не лише вигравав у громадській думці і своєї країни, й передових людей за межами Франції. Він перекладав відповідальність за все подальше на інших”. Для Наполеона було дуже важливо, щоб у суспільстві вважали порушником миру перед кожною війною не його, а противника. Велику увагу Наполеон приділяв удосконаленню прийомів дезінформування, уведення в оману зовнішнього ворога стосовно своїх задумів. Досить часті були його накази, щоб преса заплутувала ворога неправдивими вістями. Ось, наприклад, що він наказував із Москви австрійському, баварському та вюртембергському правителям: “Я не лише бажаю, щоб посилалися підкріплення, але я бажаю також, щоб перебільшувалися ці підкріплення і щоб государі змусили свої газети друкувати про велике число військ, подвоюючи це число”. Щоб впливати на громадську думку в стані противника, в період наполеонівських воєн широко застосовувався підкуп іноземного друку. Відомо, що Наполеон намагався використати його у своїй боротьбі проти Англії. Так, у 1802 році англійська розвідувальна служба доносила з Парижа в Лондон про те, що агент Наполеона Ф'єв поїхав до Англії із спеціальною місією - знайти підхід до редакторів англійських газет для того, щоб запропонувати їм постійне утримання й тим самим забезпечити собі канали впливу на населення на користь Франції. Ця спроба Бонапарта створити психологічний плацдарм в англійській громадській думці зазнала поразки через пильність розвідувальних служб цієї країни. Наполеонівська технологія поєднання військових дій та інформаційної війни може бути сповна повчальною для сучасних практиків. Але й російський досвід тих років у цьому відношенні був на висоті. Успішну пропаганду серед військ і населення противника вели полководці О.В.Суворов та М.І.Кутузов. Суворов у 1799 році під час італійського походу російської армії вперше здійснив психологічну операцію як складову єдиного плану бойових дій. Прийнятна для об'єкта впливу оцінка обстановки, переконлива аргументація й виразне мовлення зробили звернення Суворова до солдатів п'ємонтської армії досить дієвим: на сторону російсько-австрійських військ п'ємонтці переходили не тільки поодинці, але й групами та навіть цілими частинами. Письмове звернення до народу Польщі М.І.Кутузова, датоване 27 грудня 1812 року, вперше використовувалося як листівка-перепустка (так звана охоронна грамота). Це був прообраз листівки-перепустки в полон, що активно застосовувалась у війнах і збройних конфліктах ХХ ст [78]. Командування російської армії також уміло використовувало звільнення військовополонених із метою пропаганди полону. На початку 1813 року французьке командування, стурбоване дуже частими випадками здачі в полон, оголосило, що всі солдати після повернення з полону служитимуть ще протягом 25 років, а ті, хто закінчить кампанію в лавах армії, будуть звільнені від подальших призовів. У французьких військах оголосили також, що росіяни в полон не беруть, а якщо деяким залишають життя, то тільки для того, щоб мучити в таборах. Флігель-ад'ютант князь В.С.Трубецький, ознайомившись із цими документами, написав Аракчеєву: “Чи не думаєте ви, Ваша світлосте, що корисно було б нинішніх полонених звільнити й відправити їх для того, щоб вони розповіли товаришам своїм, як у нас із ними поводяться”. Це й було зроблено протягом 1813-1814 років. Ті, хто повернувся з полону, спростував наполеонівську пропаганду. Усього, за даними штабу Кутузова, з 640 тис. французів, які перейшли російський кордон протягом 1812 року, 160 тис. здалися в полон. Історія розвитку засобів ІПП цього періоду славиться технічними досягненнями. Перший випадок розповсюдження листівок із повітря відбувся у Франції. Під час Паризької комуни в 1871 році агітатори комунарів здійснили кілька успішних акцій: на повітряних кулях вони пролітали над позиціями німецьких військ, що оточили Париж, та розкидали листівки з прокламаціями “Ради комуни” над містечками й селами на рекордні для того часу відстані від місця вильоту - 200 км. У результаті таких заходів тимчасово вдалось забезпечити продовольством населення Парижа. Подальшого розвитку набули такі напрями ІПП, як: обґрунтування причин розв'язання агресії, дискредитація керівництва противника, внесення розколу в його лави, фальсифікація історичних подій. З'явилися технічні можливості вести друковану пропаганду шляхом видання та доведення до об'єкта впливу памфлетів, маніфестів, відозв, звернень, листів, інформаційних листівок. Застосовується метод відпуску військовополонених із пропагандистськими цілями. Заходи ІПП стали узгоджуватися з бойовими завданнями збройних сил. І хоча до цього періоду не було створено жодного спеціального військово-пропагандистського органу, ІПВ уже став частиною воєнного мистецтва. Отже, ІПП бере початок із часу становлення цивілізованого суспільства. Із формуванням держави як органу управління суспільством виникає й розвивається ІПВ на свідомість особи, за допомогою якого людство вирішує безліч проблем без застосування збройної боротьби. Науковий і технічний прогрес сприяє розвитку технічних засобів ІПП. Прикладом цього є застосування повітряних куль у Франції, артилерії у США та інших технічних засобів у різних країнах [70].

2.3 Становлення проблеми інформаційної війни у ХХ ст.

У сучасних умовах безперервний розвиток техніки сприяє послідовному підвищенню обсягу і швидкості поширення інформації. Удосконалюються можливості інформаційного охоплення великих територій та мас людей у найкоротші терміни. Разом із позитивними явищами глобальної інформатизації, чіткіше проступають контури нових міжнародних проблем. Передусім це стосується сфери інформаційної безпеки та інформаційного протиборства. Не можна стверджувати, що такі проблеми виникли лише в умовах глобальної інформатизації, але поява єдиного інформаційного простору дозволила перетворити його на ще одне поле протиборства в міжнародних відносинах [31].

Усе більш очевидною стає залежність політичної влади від можливостей здійснювати інформаційне протиборство у зовнішньо- та внутрішньополітичній сферах. Основні тенденції зміни характеру геополітичної боротьби держав, розвиток процесу глобалізації на початку XXI століття свідчать про те, що разом із традиційними силовими методами та засобами вирішення завдань у цій царині все частіше використовуються інформаційні. Основним засобом ведення інформаційного протиборства є національні й транснаціональні ЗМІ, а також будь-які інші інформаційні мережі, здатні впливати як на світогляд, політичні погляди, правосвідомість, менталітет, духовні ідеали та ціннісні установки окремої людини, так і на суспільство в цілому. Теорія інформаційної боротьби під впливом комплексу об'єктивних і суб'єктивних чинників пройшла складний еволюційний шлях: від сприйняття її як допоміжного засобу при вирішенні бойових завдань на тактичному рівні до надання їй глобальної функції управління політичними процесами на стратегічному рівні.

Комплекс заходів, який у ХХ столітті отримав назву СІО, ще з незапам'ятних часів супроводжував бойові дії. Наприклад, бойове розфарбування первісних воїнів служило як підняттю бойового духу, так і дезорієнтації противника щодо складу протидіючих сил. Воно повинно було створити у ворога уявлення, що він має справу не з армією, а з надприродними, містичними силами.

Як відомо, цілеспрямоване дезінформування противника стосовно складу, розташування, чисельності сил суперника досі є одним із найважливіших елементів ведення бою [64].

Ще в IV ст. до н. е. з'явилась перша фундаментальна праця блискучого китайського стратега й мислителя Сунь-Цзи “Мистецтво війни”, в якій було написано: “Засобом, завдяки якому освічені правителі та мудрі полководці виступали і підкоряли інших, а їхні досягнення мали перевагу над багатьма, було попереднє знання. Попереднє знання не можна отримати від демонів та духів, не можна одержати з явищ або небесних знамень; воно має бути отримане від людей, які знають справжній стан противника”. Сунь-Цзи вперше запропонував використовувати інформаційні заходи як альтернативу бойовим діям. Він сформулював дев'ять заповідей, дотримання яких забезпечувало такий потужний вплив на загальний духовний світ армії противника, що вона просто “розкладалася” ще до початку битви. По суті, концепція Сунь-Цзи лежить в основі сучасних АІВ та СІО. Але до того, як відбулося повернення до принципів цього древнього китайського стратега й мислителя, технології інформаційного впливу пройшли довгий шлях розвитку.

Спочатку інформаційні заходи розглядалися як засоби військово-політичної дезорієнтації противника і зводилися до двох основних напрямів:

-дезінформація щодо власних ресурсів;

-дії, спрямовані на поразку чи блокування каналів передання даних із метою дезорієнтації й дезорганізації противника (в результаті успішного проведення подібних операцій противник втрачає здатність діяти скоординовано, що значно підвищує його уразливість).

Для виконання зазначених вище завдань (особливо другого напряму) у складі збройних сил країн функціонують війська радіоелектронної боротьби. Вони займаються зашумленням каналів радіозв'язку, перешкоджають роботі засобів радіоелектронної розвідки противника тощо. У наступальних операціях, як відомо, цілями, що підлягають першочерговому знищенню, є вузли зв'язку: телефонні АТС, сервери стільникових операторів і провайдерів інтернетного зв'язку, передавальні комплекси телевізійних і радіомовних станцій. Здебільшого наступу передує пеленгація всіх джерел електромагнітних полів, які можуть використовуватися як засоби зв'язку.

Комплекс описаних вище дій належить до так званого першого покоління інформаційної зброї, або до техногенної сторони інформаційного протистояння. Із часом паралельно розвитку техногенної стала оформлятися гуманітарна сторона. Все більше уваги приділяється необхідності впливу на психологічні характеристики керівництва й особового складу армії противника, а також цивільного населення в тилу.

Із 50-х років ХХ століття фахівці Пентагону стали розглядати авіаційні нальоти і як психологічну зброю. У роки Корейської кампанії була розроблена концепція, що значно підвищувала результативність бомбових ударів за рахунок їх (здавалося б побічного) психологічного ефекту. Хаос і паніка, спричинені бомбовими ударами, вийшли на передній план щодо традиційних завдань із знищення живої сили, військових, промислових чи цивільних об'єктів. Бомбові удари стали розглядатися не як засоби знищення інфраструктури противника, що передують сухопутному вторгненню, а як механізми, за допомогою яких можливо переконати противника припинити опір [50]. Безумовно, волю противника до опору можна зламати не лише ракетно-бомбовими ударами. Вже в 30-і роки ХХ століття в Європі бурхливо розвивався відносно новий напрям, названий пропагандою, здійснювалися перші, досить успішні кроки з використання ЗМІ як зброї. На початок Другої світової війни абсолютними лідерами у сфері інформаційних технологій були німці. Німецьким фахівцям удалося організувати внутрішній інформаційний простір таким чином, що зовнішні інфогенні загрози просто розчинялися в ньому. Громадяни Рейху були упевнені в непереможності своєї країни та святості цінностей, на яких вона трималася. Була створена ціла індустрія, що відповідала за зміст інформаційного поля: друкована преса, радіо, кінематограф, студії звукозапису, візуальна реклама тощо. Рейх серйозно опікувався створенням нової культури та засобами її поширення. Німецьке короткохвильове радіо цілеспрямовано працювало із зарубіжними аудиторіями, насаджуючи їм уявлення про Німеччину як найпрогресивнішу й непереможну країну. Варто відмітити, що подальший розвиток аналогічних систем в інших державах був реакцією на активність німців. Німецькі пропагандистські технології перейняли такі країни, як СРСР, США, Велика Британія тощо. На початок “холодної війни” ЗМІ, а особливо радіо як засіб інформаційно-психологічного впливу, використовували практично всі держави, що були втягнуті у протистояння (як лідери, так і сателіти).

Отже, на початок останньої чверті ХХ століття інформаційно-психологічне протистояння оформилося як комплекс, що складається з техногенного й гуманітарного рівня та забезпечує вирішення таких завдань:

-блокування чи пошкодження каналів управління і зв'язку противника;

-дезінформування противника;

-створення атмосфери напруженості та паніки в тилу противника від постійного очікування ударів;

-вплив на соціальну свідомість противника з метою його деморалізації.

У період, про який іде мова, основою класичного підходу до спеціальних інформаційних операцій були суто лінійні погляди, згідно з якими результат зовнішньої управлінської діяльності є однозначним і лінійним, пропагандистські зусилля відповідають схемі: управляючий вплив - бажаний результат. Тобто, зростання інтенсивності впливу завжди збільшує віддачу [64]. Нацистський міністр пропаганди Й. Геббельс називав це “жорстким утлумаченням”. Упродовж ХХ століття принцип “жорсткого утлумачення” уважався універсальною парадигмою ведення інформаційної політики. Проте, починаючи з 80-х років, на Заході вперше відчули, що ефект впливу не завжди прямо пропорційний його інтенсивності.

Криза класичної концепції пропаганди збіглася з новим витком інформатизації, а точніше, стала його результатом. Лінійний підхід до здійснення інформаційних операцій, що передбачає прямий зв'язок між інтенсивністю впливу й результатом, усе менше відповідав новим умовам. Розвиток інформаційних технологій привів до значного збільшення чисельності доступних каналів інформації. Можливість діалогу, що відродилася в комунікативних процесах, стала природним бар'єром сприйняття пропаганди. Навіть найпотужніший пропагандистський імпульс просто згасав у системі, що прискореними темпами розширювалася й розгалужувалася. Зростання кількості каналів передбачало утворення так званих субреальностей. Реципієнт тепер сам вибирав джерело інтерпретації реальності, яке б відповідало його картині світу. Можна констатувати, що інформаційна система стала формуватися за зразком системи суспільної, як ключовий носій суспільної свідомості, або, іншими словами, своєрідна віртуальна проекція самого суспільства. Природно, що в подібних умовах симетричний, лінійний підхід як до вивчення інформації та комунікації, так і до організації інформаційних операцій мав би бути замінений на щось більш відповідне умовам. У дослідженнях процесу зміни характеру зв'язку між системою ЗМІ та споживачами інформації відбулися суттєві зміни: була здійснена спроба пояснити їх із точки зору синергетичних законів, які в подальшому увійшли до арсеналу фахівців із масових комунікацій як база сучасної інформаційної політики [62]. Суспільство стало розглядатися як надзвичайно складна система, кожен із елементів якої має багато ступенів свободи, інакше кажучи, становить систему, що перебуває в стані постійного вагання перед вибором одного з можливих еволюційних шляхів. На вибір шляху розвитку згідно із сучасними уявленнями може вплинути імпульс навіть мінімального напруження. З одного боку, нові умови значно ускладнили завдання фахівців з інформаційних операцій, а з іншого - вивели потенційні можливості “інформаційної зброї” на принципово новий рівень. Якщо раніше про інформаційні операції говорилося як про щось супутнє бойовим діям і таке, що має допоміжну функцію щодо традиційної військової сили, то в нових умовах інформаційна стратегія може замінювати традиційні методи. Є думка, що Україна в її нинішньому стані обійшлася США в 14 млн доларів [46].

Натомість сума, витрачена в Іраку, за даними на 2007 рік перевищила 450 млрд доларів. Слова президента США Ніксона, проголошені в 60-х рр., виявилися пророчими. Він заявив, що вважає один долар, вкладений в інформацію, ціннішим, ніж 10 доларів, вкладених у створення систем озброєнь, оскільки останні навряд чи будуть колись застосовані, в той час як інформація працює постійно та скрізь. Військове вторгнення поступово стає крайнім заходом, уживаним лише тоді, коли фахівці з інформаційних операцій не справляються з поставленими завданнями.

Останнім часом у рамках ініціативи “Інформаційна революція” програми стратегічних оцінок Національної ради з розвідки США аналітичною корпорацією РЕНД (REND Corporation) було проведено низку міжнародних наукових конференцій і семінарів, у процесі яких вивчалися й оцінювалися думки провідних експертів із проблеми трансформації суспільства під впливом інформаційної революції [31].

Результати виконаної роботи були узагальнені експертами РЕНД у звіті “Глобальний курс інформаційної революції: загальні питання і регіональні відмінності” (“The global course of the information revolution: recurring themes and regional variations”, MR-1680-NIC), опублікованому влітку 2003 року. Основна мета проведеного дослідження - виявити характер впливу інформаційних технологій та інформаційної революції на економічну, фінансову, політичну, культурну, соціальну й інші сфери життєдіяльності сучасного суспільства, а також спрогнозувати розвиток ситуації на найближчі 10-20 років.

У дослідженні наголошується, що сьогодні прогрес в інформаційних технологіях уже торкнувся більшості сфер бізнесу, державної й суспільної діяльності практично в усіх регіонах світу. Інформаційні технології та пов'язана з ними інформаційна революція перетворилися на один із найбільш значущих чинників, які сприяють динамічній трансформації суспільства, його переходу від постіндустріального до інформаційного. Результати аналізу дали змогу виявити особливості розвитку інформаційних технологій і впливу інформаційної революції, причому як характерні для більшості регіонів світу, так і специфічні, притаманні окремим регіонам планети [22].

Так, для більшості регіонів світу, які прагнуть використовувати досягнення інформаційної революції, експерти РЕНД визначають такі особливості:

-Розроблення нових технологій безперервно стимулюватиме інформаційну революцію.

-Інформаційна революція породить нові бізнес-моделі, які суттєво трансформують діловий і фінансовий світ.

-Інформаційна революція істотно торкнеться механізмів управління суспільством і створить нових політичних гравців.

-Інформаційна революція залишиться багатоликою й формуватиметься соціальними та культурними цінностями.

-Збережеться багатофакторна форма і характеристика національного підходу до сприйняття інформаційної революції.

Висновки до другого розділу

- Інформаційний вплив - це організоване цілеспрямоване застосування спеціальних інформаційних засобів і технологій для внесення деструктивних змін у свідомість особистості, соціальних груп чи населення (корекція поведінки), в інформаційно-технічну інфраструктуру об'єкта впливу та фізичний стан людини. Інформаційний вплив варто поділяти на інформаційно-технічний та інформаційно-психологічний.

- Початок ХІХ ст. пов'язують із воєнними діями французів, які в досягненні перемоги над ворогом значну роль відводили ІПВ. На початку XIX ст. у французьких підрозділах логістики з'явилась перша у військовій хронології штатна структура психологічної боротьби. Такою установою можна назвати друкарню армії Наполеона, що супроводжувала його штаб майже у всіх кампаніях.

- Удосконалюються можливості інформаційного охоплення великих територій та мас людей у найкоротші терміни. Разом із позитивними явищами глобальної інформатизації, чіткіше проступають контури нових міжнародних проблем. Передусім це стосується сфери інформаційної безпеки та інформаційного протиборства. Не можна стверджувати, що такі проблеми виникли лише в умовах глобальної інформатизації, але поява єдиного інформаційного простору дозволила перетворити його на ще одне поле протиборства в міжнародних відносинах.

- Навіювання є основним способом маніпулювання свідомістю, прямим вторгненням у психічне життя людей. При цьому маніпулятивний вплив організується так, щоб думка, уявлення, образ безпосередньо входили у сферу свідомості та закріплювалися в ній як дані безперечні й уже доведені.

- На початок останньої чверті ХХ століття інформаційно-психологічне протистояння оформилося як комплекс, що складається з техногенного й гуманітарного рівня.

РОЗДІЛ 3. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВІЙНИ В СУЧАСНОМУ ІНФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

У третьому розділі дипломного дослідження вивчено причини загострення інформаційних конфліктів. Розглянути перспективи розвитку стратегій ведення інформаційної війни. Досліджено вплив інформаційних технологій на трансформацію інформаційної зброї.

Ключові слова: «інформаційна зброя», «інформаційне протиборство», «пристрій», «засіб».

3.1 Причини загострення інформаційних війн в сучасний історичний період

У сучасному світі нова роль інформаційної складової робить можливим повалення урядів багатьох країн світу. Немає необхідності ні у військових діях, ні в кровопролитті. Так було в Албанії, в Болгарії, в Індонезії. В усіх цих випадках "розгойдування" хвиль в одній із соціальних груп суспільства (наприклад, серед студентів, вкладників трестів) у результаті перевертало весь човен. Цей механізм резонансної технології, що с ключовим для інформаційної війни, дає змогу за певну суму грошей і за наявності відповідних фахівців змінити уряд будь якої малої або середньої країни. При цьому країна навіть не відчуває, що вона зазнає такого впливу ззовні. Для України це небезпечно, як ні для якої іншої країни світу, оскільки ми заздалегідь "накриті" чужими ЗМІ [76].

Вплив може мати як конструктивний, так і деструктивний характер. У першому випадку вплив спрямований на посилення політичної, психологічної та інших складових суспільства. Внаслідок цього суспільство буде менше зазнавати як зовнішніх, так і внутрішніх впливів. У другому випадку вплив спрямований на підвищення нестабільності, включаючи інформаційну підтримку центрів, що створюють таку нестабільність як у середині країни, так і за її межами. Психологічні операції також можуть стимулювати нову поведінку як стабілізуючого, так і дестабілізуючого характеру.

Україна вже один раз відчула потенціал такого інтенсивного комунікативного впливу, коли в результаті студентського голодування 1990 р. було змінено уряд В. Масола. Студенти як соціальна група виявилися підходящими для створення "резонансу", оскільки вони не тільки менше за інших зв'язані соціальними умовностями, а й з ними міцно пов'язані всі інші прошарки суспільства: усі були у свій час студентами. У тій ситуації 1990 р. ЗМІ також були на боці студентів, що і забезпечило необхідний політичний тиск. Самі по собі, без перенесення цього протесту на інші групи студенти не мали сили. Сьогодні деякі депутати також закликають студентів згадати свої "революційні традиції", застосувавши сили до нинішнього складу Верховної Ради [63].

Подібна резонансна ситуація спостерігалася в Росії щодо Б. Єльцина: коли новий прем'єр С. Кірієнко вже не міг слугувати громовідводом, як В. Черномирдін, стріли "народного гніву" стали спрямовуватись тільки в одну ціль (що, можливо, також варто розглядати як причину заміни С. Кирієнка).

У XX ст. вперше в історії були здобуті важливі результати застосування технологій впливу на масову свідомість. І перша, і друга світові війни показали досить серйозні можливості впливу на масову свідомість, привели до створення цілком нових технологій. Так, у першу світову війну на противника за місяць могло скидатися понад 5 млн листівок. Досвід другої світової війни показав, що навіть найскладніші проблеми в цій галузі можна розв'язати. Так, пропаганда союзників на німців з метою змусити їх здаватися в полон не давало результатів доти, доки не було виявлено особливості ментальності супротивника, відповідно до яких для німців більш важливими були групові норми. І, коли солдат почали закликати здаватися, щоб урятувати вже не себе, а свою сім'ю, результат був досягнутий. У багатьох інших випадках також виявилося, що людину слід розглядати не як окремий атом, а як соціальну молекулу. Врахування саме цих її соціальних складових робить вплив більш успішним. Так, жінки легше піддаються впливу, ніж чоловіки, діти повторюють політичні уподобання своїх батьків і подібне.

Генерал Ейзенхауер уже в 1943 включив до складу своїх військ в Африці підрозділ, який мав займатися листівками та іншими формами пропаганди для підтримки військових дій основних підрозділів. Після війни в Перській затоці розроблена тоді методологія ведення психологічних операцій застосовувалася в Північному Іраці (1991), Сомалі (1992), Гаїті (1994). Під час операції в Гаїті спеціальний літак підрозділу з психологічних операцій надсилав повідомлення на місцеве телебачення і радіо. А особливістю висвітлення війни в Перській затоці, як уже зазначалося, було повне уникання показу трупів у фото- і телематеріалах. Це пов'язано з особливим значенням саме візуальної складової, що здійснює безпосередній вплив на масову свідомість [80].

Увійшовши в інформаційну цивілізацію, коли інформація стала продуктивною силою і деякі країни типу Японії вже можуть жити за рахунок продажу саме інформаційного продукту, людство зіткнулося з не до кінця зрозумілими парадоксами. Один із них полягає у тому, що сьогодні одна телекартинка події, передана світовими агентствами, може стати аргументом для початку військових дій. Проте цей телесюжет, будучи за змістом достовірним, насправді може бути випадковим і нехарактерним. Такі варіанти впливу мас-медіа на політику зафіксовані під час війни в Перській затоці та військових дій у Сомалі. Назвемо цей парадокс перенесенням випадкового факту в систему за рахунок його показу телебаченням. Отже, можливості маніпуляції громадською думкою за допомогою мас-медіа дуже великі. У деяких випадках саме інформаційна агресія запобігала початку військових дій: відповідні розробки в США дістали назву примусової дипломатії.

Інший парадокс пов'язаний із впливом художнього телебачення, коли поширеність якогось параметра в художніх творах переноситься в реальну політику. Наприклад, у США поширеність теледетектива зумовлює те, що для внутрішньої політики злочинність виходить на перше місце, хоча в реальному житті вона не є настільки значущою. Або такий приклад: Японія витратила мільйонні суми на купівлю пакетів акцій американських кіностудій, щоб змінити образ японця в художньому світі Америки. Назвемо цей парадокс переносом художніх пріоритетів у реальність.

Різко підвищила ступінь впливу мас медіа сучасна глобалізація комунікацій, коли, приміром, події в Югославії або Індонезії одночасно стають відомими людьми в усіх куточках землі. Масова комунікація стала ефективним інструментарієм сучасної політики. Водночас, це пов'язано і з більш важливою роллю громадської думки в нинішніх умовах. Саме тому увага до тієї або іншої події стає ключовим чинником політики. Англійський уряд переконаний, що не тільки він повинен працювати ефективно, а і всі громадяни країни мають бути впевнені в цьому. А це два різні завдання. Або такий приклад: частина аналітиків серед причин чеченської війни називають розгорнену у пресі критику генералів, яким потрібно було якось виправдатися. Тобто з цього погляду війна починається у відповідь на негативний тон преси [63].

3.2 Вплив інформаційних технологій на трансформацію інформаційної зброї

Третє тисячоліття відзначається стрімким глобальним розвитком комп'ютерних інформаційних технологій, засобів електронної телекомунікації, масовим упровадженням їх у всі сфери суспільної діяльності. Швидкі темпи розвитку комп'ютеризації та інформатизації суспільства неминуче ведуть достворення єдиного світового інформаційного простору, в якому акумулюютьсявсі засоби збирання, накопичення, оброблення, обміну та зберігання інформації. Інформаційний простір фактично стає театром воєнних дій, де кожна протиборча сторона прагне отримати перевагу, а в разі потреби розгромити противника. Розмах протиборства в інформаційній сфері досяг таких масштабів, що викликало необхідність створення спеціальної концепції, яка отримала назву “інформаційної війни” або “інформаційного протиборства” [74].

Уперше роботи із створення концепції “інформаційної війни” почалися в США на початку 90-х років. Нині є декілька варіантів трактувань терміна “інформаційна війна”. Відмінності між ними незначні, тому з повною підставою можна використовувати варіант, представлений у Статуті Сухопутних військ США FM 100-6 “Інформаційні операції” (серпень, 1996 року). Згідно з цим документом “інформаційна війна - це комплекс заходів щодо досягнення інформаційної переваги шляхом впливу на інформацію, інформаційні процеси, інформаційні системи та комп'ютерні мережі противника при одночасному захисті своєї інформації, інформаційних процесів, інформаційних систем і комп'ютерних мереж”.

У рамках інформаційної війни проводяться заходи наступального й оборонного характеру. Відповідно удосконалюються наявні та активно розробляються нові оборонні й наступальні засоби ведення інформаційного протиборства, які дозволять досягти інформаційної переваги над противником. Засобом ведення інформаційної війни чи протиборства є інформаційна зброя.

Щоб з'ясувати, чи має поняття “інформаційна зброя” право на існування, варто передусім звернутися до визначення зброї. У “Радянській військовій енциклопедії” зброя тлумачиться як “пристрої й засоби, вживані в збройній боротьбі для поразки та знищення противника”. Основним у визначенні зброї убачається мета її використання - поразка противника. Під поразкою об'єктів (цілей) мається на увазі дія різними засобами на об'єкти (цілі), в результаті якої вони повністю або частково (тимчасово) втрачають здатність до нормального функціонування (виконання бойового завдання). Поразка об'єктів полягає в їх знищенні (руйнуванні), придушенні та виснаженні (живої сили об'єктів).Знищення об'єкта передбачає завдання йому такого збитку, при якому він повністю втрачає боєздатність [79].

Придушення означає завдання об'єкту такого збитку (пошкоджень) і створення для нього таких умов, при яких він тимчасово позбавляється боєздатності, обмежується (забороняється) його маневр або порушується управління. Виснаження полягає в тривалому веденні по об'єкту вогню обмеженою кількістю сил і засобів або завдаванні по ньому періодичних ударів авіації. Основною його метою є морально-психологічний вплив на живу силу об'єкта й тим самим зниження його боєздатності та нормального функціонування.

Інформаційна зброя, за одним із наявних визначень, - це комплекс програмних і технічних засобів, призначених для контролю інформаційних ресурсів об'єкта впливу та втручання в роботу його інформаційних систем.

Інформаційну зброю можливо класифікувати за методами впливу на інформацію, інформаційні процеси та інформаційні системи противника. Цей вплив може бути фізичним, інформаційним, програмно-технічним або радіоелектронним.

Фізичний вплив може бути здійснений шляхом застосування будь-яких засобів вогневої поразки. Проте більш коректним було б віднести до інформаційної зброї фізичного впливу засоби, призначені виключно для впливу на елементи інформаційної системи: протирадіолокаційні ракети, спеціалізовані акумуляторні батареї генерування імпульсів високої напруги, засоби генерування електромагнітного імпульсу, графітові бомби, біологічні й хімічні засоби впливу на елементну базу [77].

За допомогою протирадіолокаційних ракет у перші дні повітряної операції коаліційних миротворчих сил у зоні Перської затоки (1991 р.) було виведено з ладу 80% наземних РЛС Іраку.

Ефективним також є використання генераторів електромагнітного випромінювання. Проведені експерименти показали, що прості малогабаритні генератори на відстані до 500 м можуть унести небезпечні пошкодження в роботу приладів літака, що здійснює зліт або посадку, а також заглушити двигуни сучасних автомобілів, оснащених мікропроцесорною технікою.

Отже, формування єдиного глобального інформаційного простору, що є природним результатом розвитку світової науково-технічної думки та удосконалення комп'ютерних й інформаційних технологій, створює передумови для розроблення та застосування інформаційної зброї. Володіння ефективною інформаційною зброєю й засобами захисту від неї стає однією з головних умов забезпечення національної безпеки держав у XXI столітті.

Сучасні процеси глобалізації якісно змінили зміст і форми ведення інформаційних воєн. Глобалізація подвійно вплинула на характер сучасних конфліктів та війн: по-перше, спричинила ерозію державної влади та соціальну уразливість, по-друге, створила нові можливості й економічні заохочення, що виникають під час громадянської війни.

З урахуванням цього, інформаційну війну можна визначити як комплекс заходів інформаційного забезпечення, інформаційної протидії та інформаційного захисту, які проводять за єдиним задумом і планом із метою захоплення та утримання інформаційної переваги над противником. Поширення інформаційних воєн пояснюється можливістю забезпечення досягнення політичних цілей завдяки проведенню глобальних (стратегічних) психологічних операцій для формування відповідної вигідної системи поглядів, психологічного оброблення населення країни та суміжних держав [76].

Класичний приклад застосування інформаційної зброї. Під час Другої світової війни Японія здійснила комплекс заходів із формування як серед військовослужбовців, так і усього японського народу культу “камікадзе”. Не маючи військової переваги над американцями, відтягуючи неминучу поразку, японці намагалися залякати противника атаками смертників. У результаті владні структури Японії досягли успіху в психологічній боротьбі - утримали свій статус у суспільстві.

Поширення інформаційних воєн пояснюється неможливістю в сучасних умовах ведення фронтальних агресивних бойових дій, застосування зброї масового ураження. Тому інформаційні війни забезпечують досягнення політичних цілей завдяки проведенню глобальних (стратегічних) психологічних операцій для формування позитивного ставлення міжнародної спільноти до таких дій; завдяки психологічному обробленню регіону конфлікту, а саме військовослужбовців та населення противника й суміжних держав. Психологічно обробляються і власні війська з метою підняття бойового духу, а також формування в них образу визволителів, носіїв демократичних цінностей тощо. На початку ХХI століття найбільшого значення в інформаційній війні набула іміджева складова, яка передбачає негативний вплив на репутацію противника, що згодом має привести до його ігнорування та дискредитації перед світовим співтовариством. Останнє десятиріччя засвідчило феноменальне зростання можливостей інформаційних технологій. Але тільки зараз це питання починає поставати як одне з головних у боротьбі за світовий інформаційний простір.