Стратифікаційні процеси у сучасному українському суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДИПЛОМНА РОБОТА

СТРАТИФІКАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ У СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ В ДОСЛІДЖЕННІ СОЦІАЛЬНОЇ СТРАТИФІКАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА

1.1 Сутність соціальної стратифікації, основні категорії та системні характеристики

1.2 Теорія соціальної стратифікації та її критерії

РОЗДІЛ ІІ. ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСІВ СОЦІАЛЬНОГО СТРУКТУРУВАННЯ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

2.1 Процеси трансформації соціальної структури українського суспільства

2.2 Аналіз досліджень стратифікаційних процесів у сучасному українському суспільстві

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасне українське суспільство переживає корінну трансформацію соціальної структури. Для ефективного управління процесами оновленого суспільства треба чітко знати, які верстви, класи, групи виграють або програють від тих чи інших реформ. Безперечно, у нас є певні зрушення на шляху до суспільної структурованості. Але в нашому суспільстві ще не виробилося різноманіття соціальних груп, які б чітко усвідомлювали та захищали свої інтереси.

Як відомо, соціальна структура радянського суспільства багато в чому була результатом цілеспрямованої діяльності держави. Демонтаж тоталітарної системи зумовив зміну механізму відтворення соціальної стратифікації. Сьогодні на формування соціальної структури українського суспільства впливають два основні фактори: по-перше, перетворення всіх соціальних інститутів - економічних, політичних, культурних, освітніх, включно з інститутами власності та влади; по-друге, відбувається зміна самої соціальної природи основних компонентів соціальної структури - груп, верств, прошарків та відтворення їх як суб'єктів власності та влади.

У соціальній структурі сучасного українського суспільства ми спостерігаємо співіснування старих і нових компонентів. Відбувається становлення нових видів міжгрупової інтеграції за формами власності, прибутками, включенням у владні структури, соціальною самоідентифікацією тощо. В цілому соціальна структура характеризується нестійкістю як на рівні процесів, що відбуваються всередині соціальних груп і між ними, так і на рівні самоусвідомлення особистістю свого місця в соціальній ієрархії.

Об'єктом дослідження роботи є стратифікаційні процеси у сучасному українському суспільстві.

Предметом дослідження роботи є дослідження процесів соціального струкуртурування в Україні

Метою даної роботи є аналіз досліджень стратифікаційних процесів сучасного українського суспільства.

Основні завдання:

- висвітлити теоретико-методологічні та історичні передумови дослідження соціальної стратифікації;

- з'ясувати сутність, системні характеристики, основні категорії та поняття, функції соціальної стратифікації;

- проаналізувати класичні теорії та сучасні напрямки стратифікаційних досліджень у вітчизняній та світовій соціологічній думці;

- розкрити на підставі ряду досліджень стратифікаційні процеси в сучасному українському суспільстві, з'ясовати їхню специфіку;

- проаналізувати результати теоретичних та емпіричних соціологічних досліджень соціально-стратифікаційного виміру українського суспільства;

Теоретико-методологічною основою дослідження стали наукові методи вивчення інформації та інформаційного простору: аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, системний підхід і модельний метод. Використовувались загально соціологічні методи вивчення соціальних фактів, такі як аналіз документів, спостереження та ін. для досягнення наукової об'єктивності результатів було використано увесь комплекс загальнонаукових і специфічних методів дослідження.

Визначення головних завдань роботи зумовило її структуру. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновку, списку літератури.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ СТРАТИФІКАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА

1.1 Сутність соціальної стратифікації, основні категорії та системні характеристики

Соціологія - наука про соціальне. В соціологічній літературі поняття соціального використовується у широкому та вузькому змісті слова. У широкому змісті соціальне тотожне суспільному і служить для якісної характеристики суспільства на відміну від живої природи. Соціальне у вузькому змісті слова служить для характеристики суб'єктів соціальної дії, видів соціальних зв'язків всередині суспільства (особистості і суспільства, спільнот між собою, особистості, суспільства і соціального цілого). Важливим при цьому є розуміння соціальної структури та соціальної стратифікації - результатів існуючого розподілу суспільства на страти та нерівності положень, які вони займають у суспільстві.

Під соціальною структурою соціологи розуміють багатовимірний ієрархічно організований соціальний простір, в якому соціальні групи різняться ступенем володіння власністю, владою і соціальним статусом. Отже, соціальна структура - це сукупність соціальних спільнот, таких як клас, трудовий колектив, група, верства; соціально-демографічних, професійно-кваліфікаційних, територіальних і етнічних спільнот, пов'язаних між собою відносно стійкими взаємовідносинами. Соціальна структура сучасного суспільства містив в собі велику кількість соціальних спільнот, прошарків, труп, які можна типологізувати як:

соціально-класові - класи, соціальні прошарки, соціальні групи та верстви;

соціально-професійні - виробничі, навчальні, військові колективи тощо;

соціально-демографічні - сім'ї, молодь; соціально-територіальні - міста, села, райони;

соціально-етнічні - нації, народності, етноси [1].

Учені називають дві моделі соціальної структури, в основу яких покладено принципи вільного господарювання:

1. модель розвинутого демократичного ринкового суспільства, яке підтримується потужним середнім класом, що становить до 80% громадян. У суспільстві такого типу суспільна злагода забезпечується виключно демократичними інститутами;

2. модель слаборозвинутого суспільства, в якому існує різкий поділ населення на бідних і багатих, а середній клас дуже нечисленний. У такому суспільстві надто важко створити стабільний механізм досягнення суспільного компромісу.

Якщо в першому випадку право на владу, на високі посадові пости забезпечується довірою суспільства на демократичних виборах, то в другому - майновим станом, можливістю використання приватних фінансових коштів ддя реалізації політичних цілей [1].

Виходячи із визначення соціальної структури суспільства, центральними є поняття соціальної групи, спільноти. Соціальні групи - це відносно стійкі, історично складені спільності людей, які відрізняються за роллю і місцем у системі соціальних зв'язків історично визначеного суспільства. Необхідно також виділити поняття соціальних страт, прошарків або верств, що виступають головними елементами соціальної структури.

Під соціальними прошарками розуміються всі соціально-економічні групи, що займають різне становише в структурі соціальної системи та між якими існує соціальна нерівність [2].

Страти - це великі сукупності людей , які різняться за своїм становищем у соціальній ієрархії суспільства. Основою утворення страт є природна й соціальна нерівність. Природна нерівність зумовлена різними фізіологічними та психологічними властивостями, якими різні люди наділені від природи, з народження (етнічна приналежність, статево-вікові особливості, родинні зв'язки, фізичні та психологічні особливості тощо). Нерівність, зумовлена природними відмінностями, є першою формою нерівності, що проявляється й у деяких тварин. У людей вона може стати основою появи нерівноправних відносин.

Проте, головною рисою людського суспільства є соціальна перівність, пов'язана з відмінностями, що зумовлені соціальними чинниками: поділом праці (розумова й фізична), укладом життя (міське й сільське населення), соціальною роллю (інженер, політичний діяч, батько тощо).

Суспільство є не просто диференційованим на окремі групи, воно ще є ієрархієзованим. У ньому одні групи мають більше прав, привілеїв і переваг у порівнянні з іншими. Така соціальна нерівність привносить у життя людей багато несправедливості.

Соціальна верства - це елемент соціальво-класової структури суспільства; сукупність індивідів, що зайняті економічно та соціально рівноцінними видами праці і, відповідно, отримують приблизно однакову матеріальну та моральну винагороду.

Соціальна верства відрізняється розміром внеску в розвиток економіки та соціальної сфери, рівнем загальної й спеціальної освіти, кваліфікації, прибутку, умовами праці та побуту, рівнем культури та суспільно-політичної активності тощо. Соціальні верстви виділяють із урахуванням певної множини взаємопов'язаних ознак: складності виконуваної праці, рівня кваліфікації і заробітної платні, побутових (житлових) умов. Соціальні верстви ще іноді розглядають як. таку спільноту, в якій кожен індивід є носієм однієї ознаки. Такою ознакою може бути тип трудової поведінки на робочому місці; рівень доходу; способи проведення вільного часу і задоволення потреб; зміст соціальних орієнтацій, установок, цінностей, інтересів; ставлення до найважливіших подій в країні та за кордоном; ставлення до соціальних і технологічних нововведень тощо [3].

Елементами соціальної структури виступають соціальні статуси і ролі. Їхня кількість, порядок розміщення і характер залежності один від одного визначають специфіку конкретної структури певного суспільства. Однак, структуру можна розглядати як стійкий нерухомий момент побудови суспільства, бо історично вона змінюється. Рухомості їй надають соціальні ролі, які виконуються у процесі взаємодії індивідів.

Статус (від латинського слова "status" - стан) - соціальна позиція людини в суспільстві, яку вона посідає відповідно до свого фаху, економічного забезпечення, демографічних особливостей, політичних можливостей тощо. У соціології цей термін було вперше запроваджено англійським вченим Г. Д. Мейном [1].

Соціальний статус - це певна позиція в соціальній структурі групи чи суспільства, пов'язана з іншими позиціями через систему прав та обов'язків. Статус "учитель" є змістовним лише по відношенню до статусу "учень", але не по відношенню до продавця, інженера чи пішохода. Для всіх них він просто індивід. Отже:

- соціальні статуси взасмопов'язані один з одним, але не взаємодіють між собою;

- взаємодіють між собою лише суб'єкти (власники, носії) статусів, тобто люди;

- у соціальні відносини вступають не статуси, а їхні носії;

- соціальні відносини пов'язують між собою статуси, але реалізуються ці відносини через людей-носіїв цих статусів.

Сукупність усіх статусів, які займає одна людина в різних соціальних спільнотах, у суспільстві загалом називають статусним набором [4].

Соціальний статус - це також місце індивіда або групи в ієрархічно організованій структурі. Під статусом мається на увазі невичерпний приписуваний людині ресурс, що відкриває для неї можливості впливати на суспільство й одержувати за допомогою цього ресурсу привілейовані позиції в системі влади і розподілу матеріальних благ. Соціальний статус визначається чисельними показниками, що задаються типом соціокультурної системи. У сучасних суспільствах особливо важливими є такі критерії, як престиж професії, рівень доходу, тривалість і якість освіти, обсяг владних повноважень, розмір власності тощо [5].

Статус у соціології розуміють в п'яти контекстах: статус як показник нерівного розподілу влади в суспільстві в цілому, в організації чи групі. Мати статус -- це мати владу, вплив, авторитет; статус - це деяка сума прав. обов'язків і можливостей, що зафіксована в формальних і деякою мірою неформальних соціальних нормах; статус - це характеристика обсягу та асортименту товарів і послуг, що споживаються індивідом чи групою, або, за Вебером, статус стилю життя; статус - це визнання, оцінка іншими, конкретне місце на шкалі поваги та авторитету, що приписується зовнішніми "інстанціями сприйняття "; статус - вибір групами, індивідами чи організаціями певної позиції за відношенням до тих чи інших аспектів життя, фактів, подій.

Можна говорити про статус індивіда, групи та організації. їхні статуси очевидно не співпадають, але й не є абсолютно незалежними.

Середній клас - це інтегрований клас, він не стільки знаходиться "між" вищим і нижчим, скільки зв'язує їх в єдине ціле; звідси випливає й специфіка його функцій. Середній клас виступає посередником між верхами та низами суспільства, він представляє як інтереси низів перед правлячим класом, так й інтереси еліти перед низами. У цій якості суттєвою його характеристикою є суспільна "невідокремленіеть", тобто середній класс - соціально активний клас. У своїй діяльності він, з одного боку, стабілізує соціальну ситуацію завдяки конструктивній формі своєї діяльності, а з іншого - працює на прийнятний розвиток соціальної структури. Іншими словами, важливою функцією середнього класу є підвищення соціоструктурного потенціалу суспільства [12].

З огляду на виконання соціальних функцій важливою складовою середнього класу є така соціальна група, як інтелігенція, яка є найбільш освіченою частиною суспільства. Вона зайнята кваліфікованою розумовою працею, є носієм, суб'єктом інформаційної цивілізації. Інтелігенція завжди була та є носієм соціальної пам'яті, менталітету народу, його духовності тощо. За своїм становищем у розвинутих країнах вона є освіченою частиною середнього класу, що постійно зростає та надає стійкості всьому суспільству.

Слід відзначити, що інтелігенція є також носієм, суб'єктом соціальної культури. Соціальна культура - це чуттєвість до інтересів інших, розуміння, здатність до співпереживання, висока толерантність, установка на боротьбу з несправедливістю. Яскравим виразником соціальної культури є така риса інтелігенції, як інтелігентність - вираз духовності особистості, орієнтація на високі ідеали, ідеї, високі моральні цінності, що служать суспільству [13].

Ще одним цікавим явищем в теорії соціальної стратифікації є поняття "андерклас". Існуючі концепти андеркласу по-різному описують і розуміють дане явище: від його ідентифікації з "люмпен-пролетаріатом", групою "соціального виключення" до ототожнення з групами бідних, що знаходяться в критичному соціальному становищі. У визначенні впливового британського соціолога П. Соундерса, що присвятив декілька робіт аналізу цього явища, дана група ідентифікується зі всіма тими, хто займає маргінальне становище в суспільстві, не володіє ніякою власністю та використовує державну (суспільну) підтримку в задоволенні своїх найважливіших потреб. У дослідницьку ж практику термін "андерклас" увів у 60-ті роки американський журналіст-соціолог Дж. Мірдал, описуючи його як "жертву економіки".

Е. О. Райт визначив андерклас як "категорію соціальних агентів, які є економічно пригніченими, але не піддаються систематичній експлуатації в даній класовій системі". Оскільки в сучасному суспільстві основним ресурсом "включення" в соціальне життя є робоча сила, тому відповідно, така робоча сила, яка не володіє економічною цінністю, тобто не є продуктивною і не може бути проданою, стає чинником андеркласу [14].

Отже, статусні групи, ранжовані за доходами, владою, престижністю професії, освітою тощо утворюють соціальну стратифікацію. Соціальна стратифікація складається з тих самих статусних груп, що й структура, тільки згрупованих за іншими критеріями [1].

Соціальна стратифікація описує соціальну нерівність у суспільстві, поділ соціальних прошарків за рівнем доходів та способом життя, за наявністю чи відсутністю привілеїв. У первісному суспільстві нерівність була незначною, тому стратифікації як такої там практично не було. У складних суспільствах нерівність дуже сильна, вона поділяє людей за доходами, рівнем освіти, владою тощо. Спочатку історично виникли касти, потім стани, а пізніше - класи. В одних суспільствах перехід з однієї страти в іншу заборонений; є суспільства, де такий перехід обмежений, а є такі, де він повністю дозволений. Свобода соціальних переміщень (мобільність) визначає те, яким є суспільство - закритим та відкритті.

Термін «стратифікація» походить від латинського слова "strata" - прошарок, стратифікація, нашарування, напластування груп, що мають різний доступ до соціальних благ внаслідок їхнього положення у соціальній ієрархії. Цей термін запозичено з геології, де він означає розміщення пластів Землі по-вергикалі. Соціологія ототожнила будову суспільства з будовою Землі і розмістила соціальні верстви (страти) також по-вергикалі. Основою служить так звана "соціальна драбина" за ознакою, наприклад доходів: бідні займають нижні сходинки, заможні групі населення - середні, а багаті - верхні. Багаті займають найбільш привілейовані посади і мають найпрестижніші професії. Як правило, їхня праця є розумовою і високооплачуваною та пов'язана з виконанням управлінських функцій. Вожді, королі, президенти, політичні лідери, крупні бізнесмени, вчені та діячі мистецтв складають еліту суспільства. До середнього класу в сучасному суспільстві відносять лікарів, юристів, викладачів, кваліфікованих службовців, середню та дрібну буржуазію. До нижчих верств - некваліфікованих робітників, безробітних, злидарів. Робітничий клас, згідно із сучасними уявленнями, утворює самостійну страту, яка займає проміжне становище між середнім та нижчим класами [4].

У найбільш узагальненому визначенні під соціальною стратифікацією розуміють процес відтворення більш чи менш одно ідних сукупностей індивідів (класів, груп), які, згідно з теоріями західноєвропейських та американських соціологів, утворюють ієрархічну, таку, що має "верх" і "низ", структуру суспільства [15].

На Заході соціальну стратифікацію часто ототожнюють із соціальною нерівністю та виділяють у ній дві основні риси. Перша пов'язана з диференціацією населення в ієрархічно оформлені групи, тобто вищі і нижчі верстви (класи). Друга полягає у нерівному розподілі соціокультурних благ та цінностей, перелік яких дуже широкий [16]. Так, П. Сорокін виділяє чотири групи чинників, які виступають об'єктом соціальної нерівності: права та привілеї, обов 'язки та відповідальність, соціальне багатство та бідність, влада та вплив.

Саме соціальна нерівність виступає вихідним пунктом у концепції соціальної стратифікації та при наступному аналізі соціальної структури суспільства. Навпаки, у марксистській теорії акцент зроблено на динаміці відносин між класами - основними суб'єктами суспільного розвитку. Причому питання соціальної нерівності розглядаються дуже рідко, а якщо все ж і розглядаються, то обмежуються економічною сферою, умовами праці та побуту, рівнем заробітної плати тощо. Коли мова заходить про привілеї, доступні представникам тих чи інших класів, то вони розпадаються лише в якості елементів виробничих відносин.

У загальній соціології стратифікація аналізується на трьох рівнях: культура, що створює ціннісно-нормативний рівень регуляції поведінки людей; соціальна система або система взаємодій людей, що утворюють різні форми групового життя; поведінка особистості та її мотиваційна сфера.

Стратифікація передбачає визначені соціальні відмінності між людьми, що мають характер ієрархічного ранжування. Для позначення цієї гами відмінностей між людьми існує й особливе поняття, стосовно якого соціальна стратифікація є окремим випадком, видовим поняттям стосовно родового. Це поняття -- соціальна диференціація, що включає розходження між макро- і мікрогрупами, а також індивідами як за об'єктивними (економічними, професійними, освітніми, демографічними тощо), так і за суб'єктивними (ціннісні орієнтації, стиль поведінки і т.д.) характеристиками Термін "диференціація", що застосовується як синовім слова "розходження", вживається для класифікації статусів, ролей, соціальних інститутів і організацій. Саме соціальна диференціація призводить до майнової, владної та статусної нерівності, Але, крім того, диференціація має на увазі й такі соціальні розходження, що ніяк не пов'язані з соціальною нерівністю, не є свідченням положення в ієрархії соціальних статусів і соціального розшарування [5].

І якщо те, що основою диференціації є природна нерівність людей, визнають усі вчені, то щодо визначальних чинників і критеріїв ієрархії їхні погляди не збігаються. Існує багато шкіл і парадигм, які по-різному їх тлумачать [1].

Соціальна стратифікація залежить й від того, яким чином визначений соціальний прошарок - об 'єктивно чи суб'єктивно. Суб'єктивне визначення -- оцінка окремих соціальних ролей зі сторони індивіда. Ці ролі ранжуються, розподіляються на драбині ієрархії соціальних цінностей. Оцінку дає кожен індивід. Люди отримують соціальну позицію, що є оцінкою важливості соціальної ролі, яку вона має в конкретному суспільстві або ж рівнем престижу в очах оточуючих.

При об'єктивному визначенні прошарку акцент робиться на визначеній соціальній ролі в суспільному розподілі праці. Тут індивіди також займають певну соціальну позицію на основі соціально-економічного змісту: місця в розподілі матеріального багатства, володіння владою, соціального престижу, наявності освіти тощо [2].

Російський соціолог Р. Ривкіна пропонує такі правила вивчення соціальної структури:

- вивчати потрібно всі без винятку соціальні прошарки суспільства;

- вимірювати їх потрібно за допомогою однієї мірки, одних критеріїв;

- таких критеріїв має бути стільки, щоб вони описували кожний прошарок глибоко й достатньо вичерпно [1].

- економічна (за рівнем, багатства й доходів);

- політична (за рівнем доступу до політичної впади, за рангом посади);

- освітня (за рівнем освіти);

- професійна (за престижністю професії).

Кожний з цих виділених типів можна зобразити у вигляді вертикальної вимірювальної шкали, де в економічній стратифікації, наприклад, окремими поділками позначено суму доходу за місяць чи рік, у політичній - ранг посади, в освітній - кількість років навчання, у професійній - престижність професії. Вишикувавши в один ряд усі чотири шкали та позначивши на них. місце, яке займає конкретна людина, а потім з'єднавши всі позначки, можна отримати стратифікаційний профіль для конкретного індивіда, соціальної групи чи виду занять [1].

Зважаючи на те, що стратифікація - явище багатовимірне, котре складається із багатьох нашарувань, які не цілком збігаються одне з одним, для визначення місця в суспільній ієрархії кожної страти слід застосовувати комплекс методів:

- аналіз статистичних даних, який дає можливість визначити ієрархію доходів, рівень освіти тощо;

- вивчення громадської думки, що відбиває значущість і цінність того чи іншого соціального статусу, соціальної групи чи професії;

- соціологічні дослідження ціннісно-нормативної системи, які дають змогу виміряти міру впливу суб'єкта на прийняття управлінських рішень, його шанси на участь у політичній владі, характеристики еліти, можливості її тиску на державні структури, переваги та привілеї можновладців тощо [1].

Стратифікацію можна розглядати на макро-, мезо- та мікрорівнях. Макрорівень - це рівень всього суспільства, на якому доцільно говорити про такі великі соціальні трупи як класи.

Мезорівень - це рівень територіальної спільноти (сукупність людей, що живуть на одній господарськоосвоєній території). На цьому рівні специфічними компонентами стратифікаційної структури можуть бути споживчі групи або групи, що різняться способом, стилем життя тощо.

У структурі соціальної організації (мікрорівень) можна виділити перш за все цільові і посадові групи [5].

Стратифікація організацій в певному розумінні передує стратифікації позицій і коректує останню. Так, в 60-80-ті роки праця на підприємствах оборонної промисловості передбачала володіння більш високим матеріальним статусом, ніж робота на аналогічній позиції в громадському секторі. Інститути суспільства задають ієрархію організацій та видів діяльності, вводячи найбільш загальні критерії стратифікації та диференціації. Критерії оцінки позицій інститути встановлюють не прямо, а опосередковано: оцінюються значущість і важливість організацій, виходячи з визнаних культурних зразків й ієрархії цінностей.

Критерії "правильної"", "справедливої"" стратифікації також багато в чому задаються культурою - традиціями і пам'яттю, що підтримують звичний порядок. Культурою встановлюється, які форми і глибини стратифікації визнаються "неправильними", "неорганічними" або "неадекватними"; що є корисним і важливим, а що -- непотрібним. Що винагороджується, а що карається - теж визначається культурою, проте більшою або меншою мірою коректується емпіричними обставинами чи індивідуальним життєвим досвідом, який пов'язаний з рухом в ієрархічно організованому полі взаємодії соціальних суб'єктів.

Культура, таким чином, безпосередньо бере участь у відтворенні соціальної структури, акцентуючи увагу на ціннісно-нормативних аспектах стратифікації та ідентифікації, наділяючи конкретні форми розшарування в суспільстві легітимністю або нелегітимністю. Нарешті, стратифікаційна система відтворюється діями індивідів, груп і організацій. Легко собі уявити ситуацію, коли зміст і способи індивідуальних та групових дій спираються на легітимні та інституціональні ресурси, правила та можливості, регулюються цінностями, що всім зрозумілі та всіма визнаються. В гой же час не важко уявити протилежну ситуацію. Для неї характерне те, що структури деградують і слабшають (розсіюються), тому що індивіди масово уникають соціальної повинності відтворювати цю структуру, втрачають і не в змозі відшукати шаблони та зразки, у відповідності з якими вони могли б її відтворювати, а також ідентифікувати себе з її елементами.

Індивіди, зрозуміло, діють не поодинці, а як представники певних груп, організацій. Причому цінності і цілі поведінки можуть визначатися не лише культурою, що домінує, але й з культурою альтернативною, статус якої не визнається більшістю, не є інституціоналізованим. Можливості діяти певним чином створюються, перш за все, в період перетворень, в період розширення палітри ціннісних орієнтацій і нормативних домінант, утворення нових ієрархій, переваг і критеріїв стратифікації, послаблення чи навіть втрати індивідами групової, статусної й професійної ідентичності.

Отже, в перспективі співвідношення структури та дії кінцевим продуктом відтворення соціуму є не прошарки та групи, не позиції та статуси самі по собі, а ідентичності інституційно санкціоновані, соціально визнані, особистістю значимі та підтверджені відповідністю (сумісністю) індивіда до позицій, які він займає в стратифікаційному просторі [6].

Один з найвідоміших американських дослідників класової позиції та свідомості, Ерік Райт вважає за доцільне говорити про два аспекти класової ідентичності: пізнавальний та діяльнісний (афективний).

Пізнавальний аспект полягає у сприйнятті суспільства, в якому живеш, як класового, у визнанні та засвоєнні пропонованої різноманітними суб'єктами схеми розчленування соціального простору на класи, а також умінні знаходити в цьому просторі своє місце, розташовувати себе серед інших людей і спільнот. Це здатність знати й могти визначити себе, свою класову приналежність.

Діяльністний аспект ідентичності виявляється у важливості для людини усвідомлення приналежності до того чи іншого класу, у представленні себе іншим з позицій певного класу, готовності до спільних дій з іншими представниками свого класу. Класова приналежність є причиною активності в певних ситуаціях, яка домінує над іншими чинниками, що поєднують людей, такими, як етнос, мова, стать, вік, партія, регіон тощо [17].

Ефективність виконання своїх функцій будь-яким класом залежить від його зрілості, яка визначається такими чинниками:

- виконання певних функцій;

- наявна певна єдність, загальна ідентичність, що перетворює індивідів (групи) в агентів соціальної дії;

- індивіди (групи), що творять клас, мають уявлення про суть соціальних процесів і про своє місце в системі соціальних зв 'язків;

- індивіди класу (групи) виокремлюють свої інтереси та орієнтуються на об 'єднання для їх реалізації;

- мають програми дій для відстоювання своїх інтересів;

- у своїй діяльності члени класу або групи керуються принципами своєї групи, а не будь-якої іншої [12].

Отже, рівень розвитку соціально-стратифікаційних утворень визначається не лише доходом, зайнятістю, освітою, кваліфікацією, відношенням до влади, соціальним статусом. В якості показників потрібно розглядати також характер і рівень активності, стиль життя, рівень соціально-класової ідентифікації та самоідентифікації, соціальний оптимізм та інші моменти [13].

Стратифікації властиві кілька системних характеристик (властивостей) [5].

Перша з них - соціальність (позабіологічність) цього явища. Хоча відмінності між людьми за такими показниками як стать, вік, інтелект, здоров'я дуже помітні, вони самі по собі не пояснюють, чому одні статуси дають людям більшу владу, власність або престиж, ніж інші. Біологічні ознаки не відносяться до моделей панування чи підпорядкування, поки вони не включені в систему соціальних відносин, установок і цінностей. Так, наприклад фізично слабкий й старий буржуа домінує над сильним і молодим робітником.

Cоціальність стратифікації має на увазі, що розподіл благ у будь-якому суспільстві грунтується на нормах або на загальновизнаних правилах. Норми ці звичайно відбивають інтереси головним чином тих, хто має владу нав'язувати саме ті правила, які вони вважають найкращими, вигідними для себе. Майже в будь-якому суспільстві більшість людей погоджується з цими правилами (є конформною стосовно них), хоча вона перебуває на нижніх сходинках соціальної ієрархії та має мінімум соціальних і матеріальних благ. Важливим проявом соціальності феномена стратифікації є її зв'язок з іншими інститутами суспільства, такими як політика, шлюб і родина, економіка, освіта тощо.

Другою характеристикою стратифікації є її традиційність, оскільки при історичній рухливості форми її сутність, тобто нерівність соціального становища різних труп людей, зберігається протягом всієї історії цивілізації. Навіть у примітивних суспільствах вік і стать у сполученні з фізичною силою були важливими критеріями стратифікації. Стратифікація звичайно виражає цінності груп, що є при владі. І доти, доки дана стратифікаційна ієрархія адекватна всій суспільній системі на певному етані її розвитку, вона (тобто дана стратифікація) є цінністю, визнаною всім суспільством. Зміни стратифікаційної системи відбувалися в історії як еволюційним, так і революційним шляхом. Чим складніше суспільство, його технологічна й економічна структури, тим дорожче обходиться революційний шлях розвитку, тим придатніша еволюційна трансформація стратифікаційної системи.

Значення вивчення й аналізу реальної соціальної структури суспільства полягає у тому, що вона є важливим соціальним регулятором еволюції суспільства, визначає шляхи розвитку й підвищення ефективності економіки, оскільки різні соціальні групи мають у ній абсолютно конкретний статус і намагаються реалізувати свої інтереси. Соціальна структура визначає сутність й основні напрямки політики в суспільстві, оскільки політичні відносини є відносинами між окремими групами з приводу використання, утримання чи захоплення державної влади [1].

1.2 Теорія соціальної стратифікації та її критерії

соціальна стратифікація суспільство населення

Соціальна нерівність і соціальна ієрархія позицій в соціології вивчаються і описуються різними моделями стратифікації. Соціологи виділяють різні зрізи соціального становища груп і індивідів по відношенню один до одного. В будь-якому випадку соціальну стратифікацію пов'язують із взаємодією соціальної диференціації та соціальної оцінки. Люди (і групи) при цьому ранжуються вище або нижче у відповідності з соціальною значимістю, якою наділені, для прикладу, за виконуваними ними видами діяльності.

Сучасні трансформаційні процеси в українському суспільстві супроводжуються соціально-структурними перетвореннями, формуванням нових прошарків, груп, зміною місця вже існуючих страт у стратифікаційній системі. Ці процеси зумовлюють формування нових сгатусно-рольових відносин індивідів, маргіналізацію та зміну соціальної самоідентифікації [1].

У західному суспільстві чітко проявляється пряма залежність матеріального достатку і соціального статусу від рівня і якості отриманої освіти, тобто консистентність винагород (дохід, влада, повага) та інвестицій (освіта, професійна майстерність тощо). Винагорода за працю дозволяє певній соціальній страті підтримувати відповідний рівень, спосіб і якість життя. Оскільки у трансформаційному суспільстві економічні і соціальні умови характеризуються нестабільністю, невизначеністю, для того, щоб зайняти свою позицію в соціальній структурі і на ринку праці, необхідно постійно підтверджувати свій професіоналізм, компетентність, конкурентноздатність тощо. Соціальна структура сучасного українського суспільства характеризується крайньою соціальною неврівноваженістю як на рівні процесів, що відбуваються всередині соціальних груп і між ними, так і на рівні самосвідомості особистості, усвідомлення нею свого місця в системі соціальної ієрархії. Йде активний процес "розмивання" традиційних груп населення; відбувається становлення нових видів міжгрупової інтеграції за формами власності, доходами, включеністю у владні структури, соціальною самоідентифікацією тощо [4].

У рамках соціологічного аналізу даної проблеми треба зробити чітке розмежування поняття "класи" і "прошарки", "страти". У сучасній соціологічній літературі ці категорії співіснують одночасно (для багатьох авторів вони взагалі є синонімами). Широко поширеною є точка зору, згідно з якою суспільство складається з груп або множини індивідів, що мають певні характеристики або наділені ними. Ці характеристики . - критерій класифікації, який може бути одновимірним або, частіше:, багатовимірним. Відповідно процедура класифікації дозволяє виділити більшу або меншу кількість соціальних прошарків. Окремі науковці намагалися не ігнорувати ані ідеї прихильників класових теорій, ані ідеї їхніх опонентів. Гак, німецький соціолог Р. Дарендорф підкреслював, що страти утворюють ієрархічну систему (ієрархічний континіум), відрізняючись одна від одної поступовими відмінностями, тоді як "клас це завжди категорія для цілей аналізу динаміки соціального конфлікту і його структурних коренів, і тому може бути чітко відокремлений від страти як категорії для опису ієрархічних систем в даний момент часу".

Теорія розмежування теорій стратифікаїцї і класової структури цікаво проінтерпретована І. Краусом. "Стратифікація і класовий поділ - різні структури відносин. Стратифікація -- поняття описове, що передбачає деяку впорядкованість членів суспільства на основі якогось відповідного критерію - доходу, освіти, способу життя, етнічного походження . Класи є конфліктними групами, які, об'єднуючись, оспорюють існуючий розподіл влади, переваги та інші можливості... Класи формуються, коли сукупність індивідів визначає свої інтереси як схожі з інтересами інших з тієї ж сукупності і як відмінні, що протистоять інтересам іншої сукупності осіб...".

У книзі Е. Гіденса "Соціологія" відповідний розділ названий: "Стратифікація і класова структура". Родовим поняттям є "стратифікація", а "класи" - як видове поняття, одна з чотирьох систем стратифікації. Розглядаючи проблеми стратифікації і нерівності в сучасних західних суспільствах, Б. Гіденс називає основні соціальні групи класами, але описує їх не у взаємному протистоянні, а як ранжовані спільноти ("вищий клас", "середній клас", "нижчий клас") [3].

Отже, узагальнюючим поняттям для наукового вивчення простору нерівності і розуміння відносин між людьми з приводу розподілу влади, власності, престижу, присвоєння всіх видів ресурсів є соціальна стратифікація, яку за визначенням Е. Гіденса "...можна визначити як структуровані нерівності між різними угрупуваннями людей" [3].

Сучасні прихильники стратифікаційних теорій і класів, котрі ґрунтуються на множинних критеріях, спираються переважно на традицію ще з часів М. Вебера. Але стимулом для широкого розповсюдження багатокритеріальної стратифікації були праці П. Сорокіна. Згідно з його ідеєю, існує те, що можна позначити терміном "соціальний простір". Визначити соціальне становище людини означає виявити сукупність її зв'язків зі всіма групами населення і всередині кожної з цих груп, тобто з її членами; ці зв'язки і сукупність позицій всередині кожної з них і складає ту систему координат, яка дозволяє визначити соціальне становище будь-якого індивіда. Отже люди, які належать до схожих соціальних груп і виконують практично ідентичну функцію в межах кожної з них, знаходяться в однаковому соціальному становищі. Навпаки, чим більш значимими і суттєвими є відмінності між людьми, тим більшою є соціальна дистанція між різними людьми. Крім цього, оскільки всередині однієї й тієї ж групи існують абсолютно різні позиції, необхідно з'ясувати також становище людини в межах кожної з основних груп населення. Тому на відміну від трьохвимірного геометричного простору соціальний простір багатовимірний, бо групування людей за соціальними ознаками є багаточисельними.

Звідси і підхід П. А. Сорокіна до визначення стратифікації. Соціальна стратифікація - це диференціація деякої даної сукупності людей (населення) на класи в ієрархічному ранзі. Вона знаходить вираз в існуванні вищих і нижчих прошарків. Її основа і сутність - у нерівномірному розподілі прав і привілеїв, відповідальності та обов'язку, у наявності або відсутності соціальних цінностей, влади і впливу серед членів тієї або іншої спільноти. Конкретні форми стратифікації численні, проте все їх різноманіття може бути зведене до трьох основних форм - економічної, політичної і професійної. Як правило, всі вони тісно переплетені. Люди, що належать до вищої страти за одним параметром, зазвичай належать до неї і за іншими, і навпаки [16]. Теорія стратифікації, запропонована П. Сорокіним, справила вплив, на всі подальші розробки, пов'язані з цією проблематикою.

Американський соціолог Мілтон М. Гордон, будучи також прихильником множинності критеріїв стратифікації, писав, що термін "соціальні класи" застосовується до поділу головних статусів, які стратифікують спільноту. Три змінних, пов'язаних з поняттям класу, - економічна влада, соціальний статус, політична влада - аналогічні веберівському класу, статусу, партії. Він відзначав, що в динамічному взаємовпливі всіх стратифікаційних відмінностей економічні чинники відіграють найзначнішу роль, але додавав, що інші чинники також істотно виявляються в класифікації населення. Він підкреслює як висновок, що соціальний статус, економічна сила і структура політико-громадської сили повинні розглядатися концептуально як певна суть, динамічний і структуральний взаємовпливи якої повинні вивчатися емпірично.

Проте сучасний розвиток наукової думки та соціальна практика вказують на те, що лише синтезування різноманітних класичних і сучасних концепцій дозволяють більш об'єктивно та змістовно досліджувати таку складну соціальну систему як суспільство. В теорії соціальної структури чи не першим: таку спробу здійснив Е. Гіденс, сформулювавши теорію структурації, що наполягає на "дуальності" соціальної структури. Автор фокусує увагу на принципах, за якими відбувається внутрішня диференціація і артикуляція просторово-часових утворень. У формулюванні принципів він відштовхується від феноменів, які знаходять себе в суспільному житті. Вводить концепт "соціальні практики" як одиницю аналізу, що дозволяє відобразити дуальність структури дії і рефлексивний характер останнього. Соціальні практики, як постійний потік виробництва соціальної дії, самі виробляють структури, правила і ресурси, і в той же час виробляються відтворюються соціальними акторами в їхніх діях.

Широкі дискусії про гносеологічні перспективи такого типу соціологічної стратегії отримали відповіді в рефлексивній соціологічній концепції французького соціолога П. Бурдьє, в якій автор описує логіку соціальних практик через їхні феномени. На думку вітчизняного соціолога О. Куценко, саме дана концепція на сьогоднішній день є найбільш строго "феноменологічною" і в цьому розумінні являє собою найбільш цілісний, альтернативний позитивізму соціологічний підхід у розумінні соціального світу і процесів соціальних поділів [17].

Соціальний світ, згідно з теорією П. Бурдьє, - це складна багатовимірна структура, де об'єктивне і суб'єктивне взаємопроникають і взаємодоповнюють одне одного. Пояснюючи зміст і механізми соціальної взаємодії, він використовує поняття соціального простору, габітусу та капіталу.

Людина, підкреслює соціолог, є істотою водночас біологічною і соціальною. Як біологічна істота людина існує у певному фізичному просторі, а як істота соціальна - у просторі соціальному (Бурдьє ще вживає вираз "соціальне поле"). У соціальному просторі, як і в фізичному, люди займають певні місця, позиції. Ці позиції можна описувати через відношення "вище-нижче", "ближче-далі", "поміж" тощо. Свого часу Е. Дюркгейм доводив, що людські уявлення про час і простір мають соціальну природу, певним чином відображують їх соціальні зв'язки. Розвиваючи цю думку Бурдьє доводить, що соціальний простір постійно "прагне перетворюватись більш-менш точно у простір фізичний". Це означає, що просторові характеристики того фізичного світу, де перебуває людина, з часом набувають дедалі чіткішого соціального змісту. Про це свідчить, зокрема, характер розселення людей на певних територіях, просторова структура поселень, транспортні зв'язки, типи житла та громадських будівель тощо. Більше того, структури соціального простору "заносяться" всередину людського тіла, що знаходить свій вияв у поведінці людей, їхніх манерах, поставі та ін. Адже й тип житла, і способи переміщення у просторі, і манери представників вищих суспільних верств і "низів" суспільства досить відмінні одне від одного. Таким чином, робить висновок Бурдьє, "соціальні структури постійно конвертуються у структури просторові".

Внаслідок уречевлення соціального простору і відповідно соціальної ієрархії у структурах фізичного простору люди здобувають неоднакові шанси панування у межах цього простору. Адже способи переміщення, типи транспорту, розмір житла у місті або земельних ділянок у сільській місцевості у переважній більшості випадків відповідають позиції індивідів у соціальній ієрархії. Зрештою, робить висновок П. Бурдьє, "здатність панувати у привласненому просторі, насамперед за рахунок привласнення (матеріальним або символічним шляхом) тих дефіцитних благ, котрі розподіляються у ньому, залежить від наявного капіталу" [18].

Поняття капіталу посідає у соціологічній концепції П. Бурдьє досить вагоме місце. Капітал у економічному його розумінні є лише одним із різновидів капіталу як такого, оскільки існує і соціальний капітал, і капітал культурний. Капітал як економічна категорія означає насамперед факт уречевлення людських виробничих відносин у формі вартостей, матеріальних благ і цінностей. Натомість капітал соціальний і культурний мають властивість "інкорпоруватись" у формі людської поведінки. І в першому, і у другому випадку це дає шанси на здобуття влади і впливу у межах певного соціального поля, однак джерела такої влади і впливу будуть різними.

Суб'єкти соціальної взаємодії ("агенти" і "групи агентів" за термінологією французького соціолога) визначаються згідно з їх відносними позиціями у соціальному просторі. У свою чергу, ці позиції визначаються позиціями індивіда у різних полях, інакше кажучи, розподілом влади, яка "активована" в кожному із таких полів. Такою владою фактично є "економічний капітал у його різних формах, культурний капітал і соціальний капітал, а також символічний капітал, що його звичайно звуть престижем, репутацією, іменем тощо. Саме в такій формі усі інші різновиди капіталів сприймаються і визнаються за легітимні" [18]. Таким чином, позиції "агентів" у соціальному просторі визначаються не лише загальним обсягом їх капіталів, а й їх взаємоноєднанням, відносною вагою кожного з них у загальному балансі. З цього випливає, що капітал інкорпорований, тобто перетворений у систему особистісних якостей, виступає таким же чинником взаємодії, як і капітал "матеріалізований".

Із поняттям інкорпорованого капіталу тісно пов'язаний зміст і такого важливого поняття соціології П. Бурдьє, як габітус. У біології ним позначають певну сукупність видових ознак, властивих конкретній живій істоті. Пошукам П. Бурдьє у цьому напрямку притаманне прагнення зайняти певну проміжну позицію між структуралістським соціологічним реалізмом, який зводить соціальну дію до її структурних засад, і соціологічним номіналізмом веберівського типу, де на першому плані - суб'єктивний смисл дії, що спрямована на досягнення свідомої мети. Він зауважує, що поняття габітусу вигадане ним, аби краще усвідомити той парадоксальний факт, що людська поведінка може бути об'єктивно орієнтованою на досягнення певної мети, не будучи водночас свідомо на неї спрямованою. Йдеться про поведінку, яка не є чітко усвідомлюваною (раціональною, у розумінні М. Вебера), та водночас не є і механічно детермінованою. Габітус, згідно Бурдьє, - це певна система особисгісних диспозицій, які набуті в процесі досвіду і здатні змінюватися залежно від обставин місця і часу. Це певне "чуття гри", властиве людям того чи іншого типу, яке дає змогу їм адекватно орієнтуватись у безлічі конкретних життєвих ситуацій, де далеко не все передбачене правилами, а інколи ці правила створюються в процесі гри [18]. Поняття габітусу має певну смислову адекватність з поняттям "стиль життя", яке М. Вебер вживав при визначенні відмінностей між окремими суспільними станами і верствами. Особливого значення при цьому набувають можливості й способи користування певними матеріальними і культурними благами.

Головним досягненням підходу П. Бурдьє можна вважати те, що він охопив усю видиму область соціального простору, об'єднавши вісі економічних, владних, соціальних і культурних вимірів, підкреслює значення культурних ресурсів, габітусів і соціальних практик у соціальному структуруванні. Це дозволяє побачити не лише окремі зрізи простору, але і процес його створення і відтворення, диференціації і структурування [17].

У світовій соціології опрацьовано численні стратифікаційні концепції та класові схеми, які ефективно застосовуються для емпіричних досліджень. Спроби застосування таких схем як основи соціально-класового аналізу українського суспільства виявилися досить вдалими, хоча виникає чимало невідповідностей, внаслідок різної міри узгодженості соціально-статусних характеристик одних і тих же позицій зайнятості. Проте певні загальні тенденції безперечні, що й підтверджують результати застосування адаптованих схем соціально-класової структури Дж. Голдторпа та Е. О. Райта для ідентифікації місця в соціальній структурі дорослих громадян України [1]. І Е. О. Райт, і Дж. Голдторп також спочатку виділяють фактори, що сприяють утворенню класів, а потім шукають їх зв'язок з установками й іншими структурами свідомості. Однак якщо дані автори розміщують класи всередині відносно конкретної професійної структури, то П. Бурдьє робить акцент на різній і соціально конструйованій природі класів. П. Бурдьє не використовує категорії професії та зайнятості для ідентифікації класів, хоча при цьому зазначає, що професія є "ефективним показником" позиції в соціальному просторі, який забезпечує інформацією про природу і зміст роботи, її культурну і організаційну специфіку. Однак, на його думку, класи, побудовані на основі професій, не будуть являти собою об'єктивно існуючі групи [17]. Таким чином, запропонований П.Бурдьє теоретичний підхід дозволяє усунути обмеженість розглянутих раніше класових схем в межах відносин зайнятості і так або інакше охопити весь багатовимірний простір соціальної нерівності.

Завдяки роботам П. Бурдьє розвивається дослідницький інтерес до вивчення різних форм капіталу та визначених ними габітусів і соціальних практик. Дослідниками реалізується методологічна установка щодо важливості різних форм капіталу в конструюванні соціальних нерівностей і зниження значення економічного капіталу, що визначається як акумульована людська праця. Особливим інтерес дослідників є до вивчення проявів соціального і культурного капіталів [17].

Існує безліч стратифікаційних критеріїв, за якими можна диференціювати будь-яке суспільство. З кожним з них пов'язані особливі способи детермінації і відтворення соціальної нерівності. Багаті з вищого класу мають більш високий рівень освіти та більший обсяг влади. Бідні з нижчого класу володіють незначними власністю, доходами та рівнем освіти. Кожна страта включає лише тих людей, хто має приблизно однакові доходи, владу, освіту і престиж. Нерівність відстаней між статусами - основна властивість стратифікації. Соціальна стратифікація будь-якого суспільства включає чотири шкали або осі координат: дохід, влада, освіта і престиж. Всі вони розміщені поряд; кожна шкала має свою розмірність. Таким чином, до доходу як головного критерію стратифікації додаються престиж професії (заняття), рівень освіти та обсяг- влади.

Дохід - кількість грошових надходжень індивіда чи сім'ї за певний період часу (місяць, рік). Доходом називають суму грошей, отриману у вигляді зарплати, пенсій, виплат, аліментів, гонорарів, відрахувань з прибутку тощо. Доходи найчастіше витрачаються на підтримання умов життєдіяльності, але якщо вони дуже високі, накопичуються та перетворюються на багатство.

Багатство - накопичені доходи, тобто кількість готівкових або оречевлених грошей. У другому випадку вони називаються рухомим і нерухомим майном. Зазвичай багатство передається у спадок. Спадок можуть отримувати як працюючі, так і непрацюючі, а дохід - лише працюючі особи. Крім них дохід є у пенсіонерів і безробітних, але його нема у злидарів.

Сутність влади полягає у здатності нав'язувати свою волю всупереч бажанню інших людей. У складному суспільстві влада інституціоналізована, тобто охороняється законами і традиціями, оточена привілеями і широким доступом до соціальних благ, дозволяє приймати важливі для суспільства рішення, у тому числі закони, як правило, вигідні вищому класу. У всіх суспільствах люди, що володіють тим чи іншим видом влади (політичною, економічною чи релігійною владою тощо), що утворюють інституціоналізовану еліту. Вона визначає внутрішню і зовнішню політику держави, скеровуючи її у вигідне для себе русло, чого позбавлені інші класи.