Сучасний стан і перспективи розвитку дисципліни "Соціальна інформатика"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасний стан і перспективи розвитку дисципліни «Соціальна інформатика»

Зміст

Вступ

Розділ 1 Системний підхід і системне мислення: джерела і передумови соціальної інформатики

1.1. Системний підхід як найбільш загальна теоретіко-методологічна передумова соціальної інформатики

1.2. Джерела сучасного системного мислення

1.3. Семантичні основи соціальної інформатики: основи формалізації знань

1.4. Роль інформатики в створенні інтелектуально-інформаційного суспільства

Висновки до розділу 1

Розділ 2 Соціальні аспекти інформатизації суспільства

2.1. Соціально-інформаційний підхід до проблеми інформатизації освіти і розвитку успішної особистості в інформаційному суспільстві

2.2. Інформатизація професійної діяльності

2.3. Перспективи розвитку індустрії програмного забезпечення

2.4. Мораль і моральність в інформаційному суспільстві

2.5. Нова інформаційна культура суспільства і задачи системи освіти в її формуванні

Висновки до розділу 2

Розділ 3 Місце соціальної інформатики у сучасній системі наукових знань

3.1. Структура і проблематика основних напрямків наукових досліджень в області соціальної інформатики

3.2. Вивчення інформаційних ресурсів суспільства

3.3. Дослідження інформаційного потенціалу суспільства

3.4. Дослідження закономірностей розвитку і проблем інформаційного суспільства

3.5. Дослідження нових можливостей і проблем особистості в інформаційному суспільстві

3.6. Соціальна інформація та її роль в суспільстві

Висновки до розділу

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Соціальна інформатика - один з напрямків системних досліджень, входить до складу інформатики як одна з її компонент і включає міждисциплінарний комплекс соціальних, економічних, політичних, культурних, методологічних і інших проблем.

Роботи в області соціальної інформатики ведуться вже декілька десятиліть. У Міжнародній федерації по обробці інформації (IFIP) понад чверть століття (з 1976 р.) функціонує комітет «Відношення між комп'ютерами і суспільством», що включає розгалужену систему робочих груп. Обширні емпіричні розробки отримали теоретичне узагальнення у ряді монографій.

В середині 70-х з'явився і термін соціальна інформатика. Перш за все - під впливом потреб розвитку такої вузької спеціальності як бібліотечна справа. У 1976 році був запропонований термін «соціальна інформатика», для позначення широкої наукової дисципліни, що вивчає загальні закономірності соціальних інформаційних процесів. Одночасно були видані перші книги і підручники по соціальній інформатиці [1,2].

Комп'ютеризація призвела революцію у всій інформатиці, зокрема соціальній. Розвернулася глибока «автоматизація» інформації щодо соціально-інформаційних процесів. Але не стільки у вигляді державних систем, хоча вони теж розвиваються, скільки у вигляді архівів соціальних даних, локально-офісних і персональних систем, а в останнє десятиліття -- у вигляді Інтернет як «всесвітньої павутини» спонтанних інформаційних контактів.

Круг задач сучасної соціальної інформатики вельми широкий і різноманітний. З одного боку, це аналіз впливу інформатики на соціальні системи і процеси (особливо на трансформацію суспільства в умовах кризової нестабільності), на формування якісно нових, социоінформаційних структур сучасного суспільства -- таких, як мережеві телекомунікації, що дозволяють людям спілкуватися без політичних, географічних, тимчасових і інших обмежень. З іншого боку, це аналіз впливу соціального середовища на створення програмних і апаратних засобів, доступних найширшому кругу користувачів (по критеріях простоти, вартості і тому подібне).

Фундаментальну методологічну проблему соціальної інформатики на теперешньому етапі її становлення утворює суперечність між інтенсивним розвитком техніко-інформаційних процесів і технологій в різних областях соціальної сфери і явно недостатнім осмисленням теоретіко-методологічних підстав і специфічних методів їх дослідження. Тому актуальними є задачи виявлення цих підстав, визначення і розробки відповідних методів, оцінки меж і можливостей, а також перспектив розвитку соціальної інформатики.

Метою даного дипломного дослідження є виявлення основних проблем соціальної інформатики, дослідження поняття інформатизації суспільства і оцінка стану і перспектив розвитку дисципліни «соціальна інформатика» як наукового напряму.

Задачи даного дослідження наступні:

- проаналізувати системний підхід як найбільш загальну теоретіко-методологічну передумову соціальної інформатики;

- виявити основні закономірності розвитку інтелектуально-інформаційного суспільства;

- проаналізувати соціальні аспекти інформатизації суспільства;

- визначити місце і роль соціальній інформатиці в системі наукових знань;

- зробити висновки щодо стану і перспектив розвитку соціальної інформатики як наукового напряму.

Об'єктом дослідження є дисципліна «соціальна інформатика».

Предметом дослідження є методологічні аспекти і передумови виникнення і розвитку соціальної інформатики, як наукового напряму.

Гіпотезою даного дослідження є наступне твердження: інформатизація суспільства робить істотний вплив на формування і соціалізацію особистості, на соціальні процеси і суспільні явища в цілому, що, у свою чергу, веде до науково-технічного прогресу і зростання науково-технічного потенціалу суспільства.

У першому розділі даного дослідження проаналізований системний підхід і системне мислення як основні науково-методологічні передумови виникнення нового наукового напрямку «соціальна інформатика». Дані семантичні основи теорії інформації і формалізації знань. Розглянута роль інформатики в сучасному суспільстві, і розкриті тенденції розвитку інтелектуально-інформаційного суспільства.

У другому розділі основна увага приділена соціальним аспектам інформатизації суспільства. Показано, яку роль виконує інформаційна освіта в становленні і розвитку індивіда в сучасному суспільстві, зокрема, наскільки велику роль вона грає в Україні та інших країнах. Розглянуті напрями інформатизації, а саме інформатизація професійної діяльності, інформаційна економіка, інформаційна культура суспільства, проблеми освіти і розвитку особистості в інформаційному суспільстві. Проаналізовані моральні і етичні аспекти, що пов'язані з процесами інформатизації суспільства.

У третьому розділі показано місце і роль соціальної інформатики, як наукового напрямку. Визначені основні поняття соціальної інформатики, а саме: інформаційний ресурс, інформаційне суспільство, соціальна інформація. Розглянуті основні напрями, структура і проблематика наукових досліджень в області соціальної інформатики. Приведені результати соціологічного дослідження і зроблені висновки про стан і перспективи розвитку напряму «соціальна інформатика».

Розділ 1

Системний підхід і системне мислення: джерела і передумови соціальної інформатики

1.1 Системний підхід як найбільш загальна теоретіко-методологічна передумова соціальної інформатики

Якщо не шукати джерела соціальної інформатики в античності, де їх можна, звичайно, знайти, то час їх появи можна вказати цілком безумовно -- друга половина XIX століття. Відомо, що імпульс розвитку засобів автоматизованої обробки інформації був дан в цей історичний період насущними потребами обробки матеріалів перепису населення США. У XX столітті цей розвиток привів -- завдяки новим технічним можливостям -- до створення ЕОМ (спочатку електромеханічних, потім лампових, напівпровідникових, і нарешті, ЕОМ на сучасній елементній базі -- мікропроцесорною). У цьому сенсі «соціальна» і «загальна» інформатика мають спільні джерела.

Проте, якщо для «загальної» («фізико-технічною») інформатики важливий сам факт виникнення відповідної соціально-економічної потреби в розвитку засобів автоматизованої обробки інформації, а її зміст не має принципового значення, то кажучи про джерела соціальної інформатики не можна обійти питання про зміст, соціальне наповнення цієї потреби, її зв'язок із спрямованістю і тенденціями соціально-економічних процесів.

Відомо, що інформаційні процеси в складних системах тісно пов'язані з функцією управління. Це повною мірою відноситься і до соціальних систем, які є системами найвищої складності зі всіх, що вивчаються наукою. Поза сумнівом, що інтерес, який виявився в другій половині XIX сторіччя до соціальної інформації, так само як і інтенсивний розвиток на рубежі XIX-XX століть і в подальший період соціологічної теорії, пов'язаний з початком процесу поступової трансформації соціально нерегульованої, «стихійної» ринкової економіки ("unrestrained capitalism" в термінології Д. Поппера) до сучасного постіндустріального суспільства, що базується на соціально-орієнтованій ринковій економіці.

Складність соціальних систем в порівнянні з системами неорганічної природи не тільки визначила особливості математизації соціального знання і відоме відставання цього процесу відносно аналогічних процесів в природних науках, але і виразилася в специфічному характері первинної, емпіричної інформації, що отримується тими або іншими методами вимірювання параметрів соціуму. Первинне знання про суспільство грунтувалося, так само як і в інших науках, на простому спостереженні і виражалося у формі описових, якісних теорій. При цьому теоретичний опис соціальної реальності виходить недостатньо диференційованим, істотно обмежуючи можливості його застосування в соціальній практиці, в ухваленні рішень. Якісна зміна цій ситуації, перш за все на рівні мікросоціологічного аналізу, моделювання конкретних систем соціальної природи вимагає істотного підвищення інформаційної «насиченості» емпіричної основи соціального пізнання. При всій різноманітності методів соціального вимірювання дані про соціум, що отримуються з їх допомогою (на відміну від даних, що отримуються з простого спостереження) завжди носять статистичний характер, тобто виражаються -- після відповідної первинної обробки -- у вигляді деякого статистичного розподілу.

Напевно, вперше суспільство зіткнулося з необхідністю, принаймні, частковій автоматизації процесу обробки первинних соціальних даних у зв'язку з вже згаданими загальними переписами населення в США в останні десятиліття XIX сторіччя. У XX столітті, особливо в другій його половині, лавиноподібно наростає об'єм соціальної інформації, необхідної суспільству для його функціонування, причому сама інформація стає все більш складно структурованою, виникає обширний комплекс проблем, пов'язаних з отриманням, обробкою, зберіганням, використанням цієї інформації. У останній третині XX в. зміцнюється розуміння того, що промислово розвинені країни вступили в період якісних соціально-економічних змін, що зачіпають самі основи життя суспільства. На соцеітальному рівні сума цих змін зазвичай визначається як перехід до постіндустріального суспільства, однією з найважливіших характеристик якого є домінування інформаційного сектора економіки, що знайшло своє віддзеркалення в понятті «Інформаційне суспільство», про що буде сказано пізніше [1].

Безумовно, соціально-гуманітарні аспекти і проблеми інформатизації суспільства є одній з найважливіших складових предмету соціальної інформатики [2, 3]. Проте, ці аспекти і проблеми далеко не вичерпують, на наш погляд, проблемне поле нової міждисциплінарної області досліджень.

У XX столітті можна виділити цілий ряд взаємозв'язаних передумов виникнення соціальної інформатики:

- науково-теоретичні (розвиток соціологічної теорії і прикладних соціологічних методів -- збору даних, вимірювання, аналізу і т. п.);

- технічні (розвиток електронних засобів зберігання і обробки інформації) і технологічні (важлива роль соціоінформаційних процесів в сучасній технологічній системі, що пов'язана з такими, наприклад, її аспектами, як оцінка технологій, технологічний ризик і ін.);

- економічні (зростаюча роль інформаційного сектора);

- екологічні (формування довгострокової екологічно орієнтованої стратегії стійкого розвитку багато в чому залежить від соціоінформаційних процесів);

- політичні (істотна роль «четвертої» влади в сучасному демократичному суспільстві);

- соціальні (у вузькому сенсі), зокрема соціально-управлінські (проведення осмисленої і ефективної соціальної політики немислиме без відповідної социоинформационной підтримки) і соціокультурні (роль сучасних комунікацій, зокрема великомасштабних комп'ютерних мереж в житті індивідів, організацій, соціальних груп і суспільства в цілому).

Новий міждисциплінарний науковий напрям, що формується в останні десятиліття -- соціальна інформатика -- можна розглядати як одну з важливих областей системних досліджень, орієнтованих на процеси управління в складних, у тому числі і соціальних системах [3]. Дійсно, системний підхід виступає як методологічна основа багатьох комплексних міждисциплінарних наукових напрямів, особливо досліджень практично-прикладної орієнтації [4]. Тому як основні методологічні передумови виникнення соціальної інформатики було б правильно розглядати саме системний підхід і системне мислення.

1.2 Джерела сучасного системного мислення

Системний підхід як методологія загальнонаукового рівня теоретично оформляє одну з найважливіших інновацій, характерну для наукової думки в XX столітті -- системне мислення. Само системне мислення сьогодні -- це реальний факт, що не викликає ніяких сумнівів. Системне мислення базується на початковому цілісному баченні об'єкту дослідження, що виступає як альтернатива тим теоріям, які виникли разом з народженням науки. Теорії елементаристського, механістичному погляду на світ, заснованому на розділенні будь-якого об'єкту дослідження на складові частини, елементи, ретельному аналізі їх відносин і взаємодій не дає системного уявлення про об'єкт вивчення, а лише аналізує його з різних позицій.

Будучи антитезою класичному раціоналізму і механіцизму, системне мислення в даний час міцно увійшло до всіх сфер людської діяльності [2,3]. Сучасне системне мислення:

- привело до системоцентричності світогляду людини другої половини XX в.;

- є істотною частиною теоретичного знання XX сторіччя і в природознавстві, і в соціальних науках;

- визначає тип емпіричних завдань, дослідження і пошук вирішення яких сьогодні визнаються значущими;

- істотно змінило характер технології -- проектуються і створюються в даний час не вироби, а системи;

- привело до усвідомлення системно-управлінського характеру всіх важливих для людства практичних проблем, перш за все соціальних;

- створило системну парадигму у сфері освіти на всіх його рівнях.

Кажучи про оцінку сучасного рівня системного мислення і деяких перспектив його подальшого розвитку, необхідно зупинитися ще на одному аспекті розгляду цих питань. Як було відмічено, виділені два періоди розвитку системних досліджень в XX столітті характеризуються не тільки двома парадигмами системного мислення, але і безліччю різних теоретичних і методологічних концепцій, системних теорій і моделей. Другий період розвитку сучасних системних досліджень, в якому ми знаходимося і в даний час, представлений різноманіттям різних моделей і теорій систем; при цьому, зрозуміло, далеко не всі ці моделі і теорії розробляються для вивчення динаміки систем, безповоротності і нестійкості їх еволюції [5].

70-80-і рр. стали часом інтенсивного розвитку системної методології в країнах Заходу, що найшло відображення у багатьох авторах [6-8]. Цьому, поза сумнівом, сприяло декілька чинників. З одного боку, до 80-м рр. в економічно благополучних західних країнах у сфері системних досліджень сформувався достатньо могутній інтелектуальний потенціал, здатний оперативно і плідно реагувати на виникаючі запити суспільства, і з'явилася теоретична, дослідницька мотивація -- в другій половині 70-х рр. було досягнуте остаточне розуміння того, що методи і підходи, розроблені для систем з «хорошою» структурою, погано застосовні або зовсім не застосовні до вирішення слабоструктурованих проблем. Цей факт істотно стимулював розробку нових методологічних ідей і концепцій, таких, наприклад, як методологія «м'якого» системного мислення (soft systems thinking), що була висунута П. Чеклендом в кінці 70-х рр. і викликала широкий науковий інтерес «Жорсткі» обчислення - це робота за алгоритмами, «м'які» обчислення - це обчислення, при яких можуть бути і нові задачі, і випадкове знаходження того, що треба. Таким чином, мова йде про еволюційні засоби мислення, моделювання еволюційних процесів.. Ця теорія отримала значний розвиток в подальші десятиліття в методі «Оцінки життєздатності системи» (Viable System Diagnosis) З. Віра. З іншого боку, до 80-м рр. сформувалося крупне «соціальне замовлення»: заклопотаність підвищенням ефективності соціально-економічних механізмів в умовах «епохи обмежень» (економічного зростання, забруднення середовища, споживання ресурсів і т. д.), що наступила в 70-х рр., означала безперспективність орієнтації на екстенсивний економічний розвиток, привела до значного посилення уваги і інтересу до проблем підвищення ефективності функціонування систем (фірм, організацій і тому подібне утворень) за рахунок їх внутрішніх ресурсів, і, перш за все -- за рахунок повнішого, глибшого і всестороннього розкриття творчого людського потенціалу цих систем. Цім проблемам також присвячено багато літератури [9-11]. Постановка такого завдання означає істотне зрушення у формулюванні і структуризації проблемних ситуацій, зсув акценту в системному аналізі з системи, створюючої проблемний контекст, на взаємини учасників проблемної ситуації.

Концептуальний стрижень «критичного системного мислення» складають три основні принципи:

- комплементарізм (на відміну від «ізоляціонізму» і «прагматизму»); акцент на використання багатомодельного підходу, моделей-метафор найбільш адекватних вирішуваній проблемі;

- увага до эпістемологічних, методологічних і соціальних передумов використовуваних методів, зокрема чітке розуміння того, що вибір тієї або іншої моделі може бути обумовлений організаційними і соцієтальними чинниками;

- орієнтація на максимальне розкриття людського творчого потенціалу.

Враховуючи ці тенденції розвитку системного мислення, характерні для останніх двох десятиліть, можна висловити припущення про основну лінію розвитку системного мислення найближчим часом. Імовірно, що і теоретично (з погляду досягнутого рівня системної теорії і методології), і практично (з погляду невідкладних проблем, що стоять перед людством) системне мислення розвиватиметься у напрямі подальшої гуманізації, все більшій пристосованості до вирішення соціальних і людських проблем. Сьогодні системне мислення досягло вже такого рівня розвитку, що в принципі воно здатне освоювати, і вже успішно освоює соціальну проблематику. Мова, зрозуміло, не йде про створення якоїсь «всеосяжної» соціальної теорії на базі системній методології. Мається на увазі формування нових міждисциплінарних концепцій і методів, орієнтованих на вирішення множини цілком конкретних, актуальних для суспільства проблем, і для досягнення цієї мети об'єднуючих в своїх рамках знання і досвід самих різних наук -- від гуманітарних до технічних -- на методологічній основі системного підходу.

Одним з таких напрямів, що отримали розвиток в останніх 20-25 років, поза сумнівом є соціальна інформатика. Виникнення цього інтеграційного наукового напряму, напевно, цілком закономірно в постіндустріальну епоху, коли знання, інформація стають найважливішим стратегічним соціально-економічним ресурсом, і в той же час вже з'явилися науково-технічні можливості і засоби переробки, аналізу, передачі і зберігання великих об'ємів інформації. При цьому стрімко зростає як абсолютна, так і відносна значущість соціального «вимірювання» узятого у всьому різноманітті його проявів -- від індивідуальної: рівня (особа) до соцієтального (суспільство в цілому), а, отже, соціального знання, соціальної інформації. Мова йде не тільки про ті проблеми, які традиційно вивчаються методами соціології. Для багатьох сучасних системних методів і концепцій (зокрема тих, про які вже мовилося вище) характерне застосування різних моделей, які в сукупності можна визначити як соціоінформаційні. Таким чином, якщо системне мислення забезпечує загальнонауковий методологічний фундамент цих системних методів і концепцій, то їх «інформаційний» аспект, а саме методологія, методи і прийоми роботи з соціальним знанням і даними соціального характеру, використовуваними при розробці, наповненні, дослідженні соціоінформаційних моделей складають предмет соціальної інформатики.

1.3 Семантичні основи соціальної інформатики: основи формалізації знань

Часто, поняття «інформація» використовують, не замислюючись про глибину його змісту, ототожнюючи поняття знання, дані, інформація. Очевидно, що «повсякденне» вживання терміну «інформація» абсолютно недоречно, коли мова йде про теорії інформації. Нерідко в цих теоретичних побудовах термін «інформація» наповнений різним сенсом, а отже, самі теорії висвічують лише частину граней деякої системи знань, яку можна назвати загальною теорією інформації або «информологією» - наукою про процеси і завдання передачі, розподілу, обробки і перетворенні інформації [12,13]. Далі на базі інформології зявилася наука інформатика, про яку мова піде пізніше Інформологія - це більш загальне поняття, яке направлене на визначення основних властивостей інформаціїї у якості знання та її використання у різних галузях знань, коли інформатика - це наука про представлення, передачу, обробку, зберегання і т.д. інформаціїї..

Виникнення інформалогії як науки можна віднести до кінця 50-х років нашого сторіччя, коли американським інженером Р. Хартлі була зроблена спроба ввести кількісну міру інформації, що передається по каналах зв'язку. Хартлі запропонував прийняти за «кількість інформації» деяку подію, яка має два рівноправні результати (аналогічно підкиданню монети з двома результуючими результатами - орел або решка), і назвав цю одиницю інформації «біт».

Творець статистичної теорії інформації К. Шеннон узагальнив результати Хартлі і його попередників. Його праці з'явилися відповіддю на бурхливий розвиток в середині століття засобів зв'язку: радіо, телефону, телеграфу, телебачення [14]. Теорія інформації Шеннона дозволяла ставити і вирішувати завдання про оптимальне кодування сигналів, що передаються, з метою підвищення пропускної спроможності каналів зв'язку, підказувала шляхи боротьби з перешкодами на лініях і так далі.

У роботах Хартлі і Шеннона інформація виникає перед нами лише в своїй зовнішній оболонці, яка представлена відносинами сигналів, знаків, повідомлень один одному - синтаксичними відносинами. Кількісна міра Хартлі-Шеннона не претендує на оцінку змістовною (семантичною) або ціннісною, корисною (прагматичною) сторін повідомлень, що передаються.

Новий етап теоретичного розширення поняття інформації пов'язаний з кібернетикою - наукою про управління і зв'язок в живих організмах, суспільстві і машинах [15,16]. Залишаючись на позиціях шенноновского підходу, кібернетика формулює принцип єдності інформації і управління, який особливо важливий для аналізу суті процесів, що протікають в самоврядних біологічних і соціальних системах, що саморганізуються.

Розвинена в роботах Н. Вінера [16] концепція припускає, що процес управління в згаданих системах є процесом переробки (перетворення) деяким центральним пристроєм інформації, що отримується від джерел первинної інформації (сенсорних рецепторів) і передачі її в ті ділянки системи, де вона сприймається її елементами як наказ для виконання тієї або іншої дії. Після здійснення самої дії сенсорні рецептори готові до передачі інформації про ситуацію, що змінилася, для виконання нового циклу управління. Так організовується циклічний алгоритм (послідовність дій) управління і циркуляції інформації в системі. При цьому важливо, що головну роль грає тут зміст інформації, що передається рецепторами і центральним пристроєм.

Інформація по Вінеру - це «позначення змісту, отриманого із зовнішнього світу в процесі нашого пристосування до нього і пристосування до нього наших відчуттів».

Таким чином, кібернетична концепція підводить до необхідності оцінити інформацію як деяке знання, що має одну ціннісну міру по відношенню до зовнішнього світу (семантичний Семантика - значення, сенс окремого слова чи словосполучення. аспект) і іншу по відношенню до одержувача, накопиченого ним знання, пізнавальних цілей і завдань (прагматичний Від «прагматизм» - напряму, що обмежується описом подій в їхньому зовнішньому зв'язку та послідовності без розкриття закономірностей їх розвитку. аспект).

Спроби побудувати моделі поняття інформації, що охоплюють семантичний аспект знання, що міститься в деякому вислові щодо об'єкту, що позначається, привели до створення ряду так званих логіко-семантичних теорій (Р. Карнал, І. Бар-Хиллел, Дж.Г. Кемені, Е.К. Войшвілло і ін.). У них інформація розглядається як зменшення або усунення невизначеності. Природно припустити, що засобами якої-небудь мови за допомогою створюваних в нім висловів можна описати деяку сукупність можливих ситуацій, станів, альтернатив. Семантична інформація, що міститься в якому-небудь вислові, виключає деякі альтернативи. Чим більше альтернатив виключає вислів, тим більше семантичну інформацію воно несе.

При всьому різноманітті логіко-семантичних теорій їм властиві загальні риси, вони указують шлях вирішення трьох пов'язаних один з одним проблем: визначення сукупності можливих альтернатив засобами вибраної мови, кількісної оцінки альтернатив, їх відносного зіставлення (зважування), введення міри семантичної інформації.

У розглянутих теоретичних конструкціях - статистичній і семантичній інформації - мова йшла про потенційну можливість витягувати з повідомлення , що передається, які-небудь відомості. Разом з тим, в процесах інформаційного обміну дуже часто складаються ситуації, в яких чи потужність якість інформації, що сприймається приймачем, залежить від того, наскільки він підготовлений до її сприйняття.

Поняття тезауруса є фундаментальним в теоретичній моделі семантичної теорії інформації, запропонованою Ю.А. Шрейдером і що враховує в явній формі роль приймача . Згідно цієї моделі, тезаурус - це знання приймача інформації про зовнішній світ, його здатність сприймати ті або інші повідомлення. Введення цього поняття дало поштовх до розвитку нових інформаційних технологій, що дозволяють не тільки здійснювати передачу в різній формі інформацію, але і приймати її в зрозумілому для приймача (зокрема ЕОМ) вигляді [17].

У прагматичних концепціях інформації цей аспект є центральним, що приводить до необхідності враховувати цінність, корисність, ефективність, економічність інформації, тобто ті її якості, які визначальним чином впливають на поведінку кібернетичних систем, що самоорганізуються, самоврядних, цілеспрямованих (біологічних, соціальних, людино-машинних).

Одним з яскравих представників прагматичних теорій інформації є поведінкова модель комунікації - біхевіористська модель Акоффа-Майлса. Початковою в цій моделі є цільова спрямованість одержувача інформації на вирішення конкретної проблеми [12, 17].

Оскільки «цілеспрямований стан» характеризується послідовністю можливих дій (альтернатив), ефективністю дії і значущістю результату, то передаване одержувачеві повідомлення може надавати дію на всі три компоненти в різному ступені. У відповідність з цим передавана інформація розрізняється по типах на ту, що «інформує», «інструктує» і «мотивує». Таким чином, для одержувача прагматична цінність повідомлення полягає в тому, що воно дозволяє йому намітити стратегію поведінки для досягнення мети.

Наступним етапом в розвитку прагматичних теорій інформації з'явилися роботи американського логіка Д. Харраха, що побудував логіко-прагматичну модель комунікації. Однією із слабкостів біхевіористської моделі є її непідготовленість до оцінки складних повідомлень. Модель Харраха припускає облік суспільного характеру людської комунікації. У відповідність з нею отримувані повідомлення повинні бути спочатку піддані обробці, після якої виділяються повідомлення «придатні до вживання». Саме з сукупності придатних до вживання повідомлень повинні бути застосовані критерії прагматичної цінності. Ця теорія отримала своє продовження у роботах інших вчених [18,19].

Теорія інформації «в сенсі Шеннона» виникла як засіб вирішення конкретних прикладних завдань в області передачі сигналів по каналах зв'язку [14]. Тому, по-суті, вона була і є прикладною інформаційною наукою. Сімейство таких наук, спеціально вивчаючі інформаційні процеси в тому або іншому його специфічному змісті і формі, в даний час росте достатньо швидко. Це - кібернетика, теорія систем, документалістика, лінгвістика, символічна логіка, інформатика і так далі Стрижнем, об'єднуючим всі ці дослідження, служить загальна теорія інформації - «информалогія», в основу якої і покладені синтаксичні, семантичні, і прагматичні концепції інформації.

Розвиток вищеописаних теорій привів до необхідності формалізації знань. При пошуку найбільш зручних, раціональних засобів і форм інформаційного обміну чоловік найчастіше стикається з проблемою компактного і однозначного представлення знань. Представлення знань - це процес, кінцева мета якого помістити деякий об'єм знань в своєрідну «упаковку», в якій він може почати рух по каналах інформаційного обміну, дійти до одержувача, або затриматися в пунктах зберігання знань. Такою упаковкою може бути фраза усної мови, лист, книга, довідник і так далі.

Кожен вид упаковки має свої особливості, але всім їм властива одна якість, хоча і не однаковою мірою: упаковка покликана забезпечувати збереження вкладеного знання. Причому не тільки і не стільки фізичну, скільки смислову (семантичну).

Спілкування людей здійснюється за допомогою мови як форми представлення знань. Одному і тому ж змістовному знанню можна надати різну словесну або текстову форму.

У соціальній інформатиці представлення знань не обмежується тільки словесною формою. У даній дисципліні особливу роль для передачі смислового навантаження несуть числа Число у даному випадку - це поняття кількості, величини, за допомогою якої проводять обчислення.. При цьому істотним є поняття формалізації представлення знань.

Формалізація представлення знань - це загальна система правил для уявлення і сприйняття знань, що описують як кількісну так і якісну сторону досліджуваного соціального процесу або явища.

Формалізація припускає класифікацію знань. Класифікація Класифікація - це процес розподілу по групам, разрядам чи класам обєктів, систем, процесів, тощо. використовується не тільки як інструмент організації наукових знань, але і як чинник соціального порядку. При цьому, в ході класифікації можуть застосовуватися різні моделі представлення знань: ієрархічна, морфологічна, дедуктивна, індуктивна, реляційна і так далі. Всі моделі формалізації працюють в своїй певній області, при цьому, не заперечуючи, а швидше доповнюючи один одного для опису конкретної наочної області.

Таким чином, спираючись на змістовні аспекти інформації і розглянувши основи формалізації представлення знань можна зробити висновок, що розвитку соціальної інформатики передувало створення цілого ряду теорій, які дозволили зв'язати системообразуючі чинники, смислове навантаження і формалізми інформації для вирішення завдань, що стоять перед суспільством.

Для розуміння соціальних аспектів, які привели до виникнення нового напряму в науці «соціальна інформатика», необхідно визначити, наскільки ж велика роль інформатики для розвитку інтелектуально-інформаційного суспільства.

1.4 Роль інформатики в створенні інтелектуально-інформаційного суспільства

Як наголошувалося вище, ще в другій половині минулого століття, на стику двох тисячоліть, світова наукова думка визначила, що людство вступило в новий етап науково-технічної революції -- етап, який характеризується тим, що в поняття світової субстанції, разом з її відомими складовими -- речовиною і енергією, входить ще одна рівноправна складова цієї субстанції -- інформація.

З'явилася нова фундаментальна наука -- інформатика, що вивчає всі аспекти виникнення, отримання, перетворення, передачі і багатоаспектного використання інформації. Саме інформатика дозволила з особливою чіткістю визначити, що інформація в сучасних умовах стала дійсно могутньою продуктивною і рушійною силою прогресу у всіх областях існування і життєдіяльності людського суспільства. Вона дозволяє не тільки зберігати і ефективно використовувати життєво необхідні для людства ресурси як Земної кулі, так і Всесвіту, але і перетворювати ці ресурси, і примножувати їх. Це широко відомий і загально визнаний факт. Глибоке осмислення цього факту багатьма сучасними вченими-природодослідниками, філософами, кібернетиками і іншими представниками науково-технічної інтелігенції наштовхує на думку [20-25], що саме в розширенні глибоких пізнань про склад, структуру, властивості і взаємодію основних складових світової субстанції, що заповнює весь простір нашого Всесвіту, у поєднанні з розробкою і впровадженням в практику новітніх авангардних [20] нетрадиційних технологій створення засобів інформатики полягає щонайпотужніше джерело, що дозволяє знаходити все нові шляхи і способи вдосконалення продуктивних сил суспільства і прискорення науково-технічного прогресу.

Спираючись на викладене вище, необхідно відзначити, що всі дослідження, що розширюються і заглиблюються, як у нас в країні, так і зарубежом, що ведуться в області психології, вищої нервової і розумової діяльності людини, неврології, нейрохірургії мозку, електронного моделювання нервової системи людини і створення штучного інтелекту, а також вивчення інших явищ, пов'язаних з інтелектуальною, психофізичною і духовною діяльністю людини, примушують в новому світлі підходити до оцінки інтелекту індивідуума, колективного розуму, інтелектуального середовища світової спільноти і ноосфери в цілому. Особливу роль у формуванні цих нових підходів до оцінки розумової діяльності людини і, зокрема, її ролі і механізмів реалізації в процесі формування інтелектуального середовища людини (як індивідуума), сукупності індивідуумом колективу людей, світової спільноти і, нарешті, загального інтелектуального середовища в межах ноосфери (як вмістища уселенського розуму) зіграли останні досягнення інформатики і біокібернетики.

Так, створення електронних моделей штучного інтелекту і нервової системи людини, різного роду киберустройств тактильного і інших типів для забезпечення безпосередньої інформаційної, психофізичної і інтелектуальної взаємодії людини з ЕОМ, розвиток локальних, регіональних і глобальних інформаційно-кібернетичних мереж, що реалізовують ідею створення віртуального інформаційно-інтелектуального простору, забезпечили (практично в режимі реального часу) спілкування користувачів по схемі: "інтелект -- машина -- інтелект", "інтелект -- інформаційно-інтелектуальний простір -- інтелект". І, нарешті, при використанні останніх досягнень нейрокібернетики це спілкування стало можливим здійснювати по прямій схемі "інтелект -- інтелект". А це означає, що вже в даний час, є можливим природно-кібернетичним шляхом утворювати єдиний "біомашинний" інтелектуально-інформаційний простір, в якому елементи інформаційного і інтелектуального підпросторів, взаємодіючи, певним чином між собою, складають єдиний простір і забезпечують підключеним до нього користувачам вирішення поставлених перед ними інтелектуально-інформаційних завдань на більш високому рівні ефективності.

Все приведене вище дає додаткові підстави стверджувати, що разом із загальноприйнятими складовими світової субстанції (матерія, енергія і інформація) існує і все виразніше виявляється в наший життя ще і четверта продуктивна складова цієї субстанції -- інтелект Інтелект - здатність мислення та раціонального пізнання, що реалізується мозоком людини, суспільним мозоком чи його складниками..

Недаремно на науковому світі, інженерній практиці, в середовищі розробників і користувачів засобів інформатики все частіше уживаються такі поняття, як інтелектуальний потенціал, інтелектуальне середовище, віртуальний інформаційно-інтелектуальний простір, світовий мозок, ноосфера, пси-фактор і т. п., не говорячи вже про таке, що став зараз і зовсім тривіальним, понятті, як "база знань". Адже бази знань, по суті, є не що інше, як віддзеркалення у віртуальній кібернетичній пам'яті штучного інтелекту результатів індивідуальної і, колективній діяльності елементів суспільного мозока Суспільний мозок - сукупність природних біологічних (в основному - мозок людини або будь-яких інших істот, наявність яких принципово можливо у всесвіті) і штучних, створених людиною, іншими живими істотами або роботами, елементів, що продуктивно реалізовують свої інтелектуальні можливості в суспільстві, що іменується «Земля цивілізації», а також в Ноосфері..

Бази знань в сукупності з базами даних (що поставляють необхідні відомості про навколишнє середовище і інші оперативні відомості) і алгоритмами функціонування штучного інтелекту і інших кібернетичних пристроїв можуть, так само як і людський інтелект, можуть самостійно існувати, створювати нові інтелектуальні цінності, вирішувати творчі завдання, формувати дії, що інформаційно-управляють, на виконавців, контролювати їх реалізацію і так далі [26-28].

Переконливим підтвердженням тому, що штучний інтелект зі всіма своїми атрибутами (алгоритмічно-програмний комплекс, бази знань, бази даних з відповідними крайовими пристроями обміну даними по інформаційно-телекомунікаційних мережах і т. п.) може самостійно "творчо мислити", розвиватися, створювати нові інформаційні і інтелектуальні цінності, є ті, що ведуться вже не перший рік (і не безуспішно) роботи із створення і інтелектуалізації роботів, що самовідтворюються, і інших кіберпристроїв. Це дає можливість обгрунтовано стверджувати, що штучний інтелект, разом з природним інтелектом будь-якого походження, може служити повноправним компонентом, що входить в єдине інтелектуальне і, відповідно, інформаційно-інтелектуальне поле (простір), суспільний і світовий мозок, Ноосферу [29].

Сукупність елементів, що містять результати інтелектуальної діяльності природною і штучною складових суспільного мозку, формованих знань, що зберігаються в базах, і базах даних, є наочним відображенням одного з підпросторів загального інтелектуального (або інтелектуально-інформаційного) простору даної інформаційної або такої, що інформаційно-управляє системи. Це повною мірою обуславливает поява такого напряму в науці, як соціальна інформатика, оскільки інтеграція в собі всіх складових інтелектуально-інформаційного суспільства вимагає розробки нових підходів і методів до вивчення і розуміння будь-яких соціальних процесів, у тому числі і відносно інтелектуальних аспектів.

В світлі викладеного в новому аспекті сприймається твердження, що "генеральним напрямом науково-технічній революції на стику двох тисячоліть визнана автоматизація інтелектуальної діяльності людей". І якщо зараз мовиться, що наше суспільство є інформаційним, то суспільство XXI століття в цілому, буде "інтелектуально-інформаційним". Слід зазначити, що це визначення не є якимсь анонсом, що сповіщає про появу нового "хльосткого" терміну, який незабаром, з великим ступенем вірогідності, стане таким же загальноприйнятим, як і термін "інформаційне суспільство". Бо воно найчіткіше відображає реалії життя сучасного людства.

Поняття "інтелектуально-інформаційне суспільство" -- не термінологічне. Воно має глибокий, органічний, властивий тільки йому і, до певної міри, доленосний для майбутньої науки і нашого нового покоління сенс. Не зрозуміти це і тим більше не використовувати на практиці при розробці перспективних засобів і систем інформатизації, означає програти в конкурентній боротьбі за лідерство або хоч би за гідне місце в науковій і виробничій діяльності світової спільноти.

Сказане наводить на думку, що в умовах інтелектуально-інформаційного суспільства по-новому слід підходити до визначення і уточнення суті таких понять, як людський і штучний інтелект, форми їх взаємодії, можливості створення органічного симбіозу штучного (кібернетичного) і природного (біологічного) інтелекту. Їх місце, роль і особливості функціонування при формуванні інформаційно-інтелектуального простору індивідуума, групи індивідуумів, функціональних, виробничих, соціальних, етнічних, державних, міжнародних і інших співтовариств, є визначальний, оскільки розумна людська діяльність стає головним чинником в розвитку продуктивних сил і загальної національної безпеки для всіх і кожного з народів, що живуть на Землі.

Завдання сьогоднішнього дня -- не заперечувати нові підходи, а навчитися знаходити шляхи і методи все більш поглибленого вивчення властивостей і можливостей інтелекту як світовій субстанції, що становить; трансформувати отримані знання стосовно практичних потреб сучасної інформатики; навчитися на основі цих знань матеріалізувати і у відповідному вигляді представляти за допомогою тих, що існують або перспективних програмно-апаратних і інших технічних засобів всі елементи, складові інтелектуальний (або інтелектуально-інформаційне) простір, незалежно від форм і способів утворення цих елементів; удосконалювати методи і засоби використання їх (елементів інтелектуального простору) при вирішенні реальних прикладних завдань на користь людського суспільства на новому, вищому, рівні ефективності. Сьогоднішня дійсність підтверджує, що це вірний шлях.

Інтелект як субстанція, разом з матерією, енергією і інформацією, може об'єктивно існувати поза нашою свідомістю, розвиватися, видозмінюватися, надавати різного роду дії щодо об'єктів і суб'єктів відповідного інтелектуального середовища і проявляти себе властивим тільки йому образом в тому, що оточує нас об'єктивному світі. Причому ці прояви, як правило, адекватно сприймаються як окремою особою, групами людей, так і людським суспільством в цілому.

І ще один важливий аспект, що визначає актуальність поглибленої оцінки суті і структури світової субстанції і навколишнього нас середовища для вирішення практичних завдань інформатики нового XXI століття. Чим глибше проникають засоби інформатики в сферу життєдіяльності сучасної людини і його взаємодії із зовнішнім середовищем, представленою більш багатовимірною субстанцією, в порівнянні з тим, як нам здавалося ранішим, тим серйозніше стає проблема поглибленого і всеаспектного описи цього середовища у всіх її проявах, що представляють інтерес для розробників перспективних засобів інформатики.

Висновки до розділу 1

Таким чином, розглядаючи джерела системного мислення, основні методологічні аспекти системного підходу і семантичні основи соціальної інформатики, можна зробити висновок про те, що основою для створення такого сучасного напряму «соціальна інформатика» була життєва необхідність суспільства і конкретних індивідів в обміні інформацією, вирішенні безлічі соціальних та повсякденних проблем за допомогою інформації, розумінні значущості представлення інформації для її адекватного сприйняття і так далі. Це привело до того, що інформатика на даному етапі існування суспільства грає превалюючу роль в розвитку інтелектуально-інформаційного простору, який є на підсвідомому рівні кожного індивіда основою для науково-технічного прогресу, розвитку нових наукових напрямів і засобів для вирішення безлічі соціальних, економічних, природних та інших проблем.

Розділ 2

Соціальні аспекти інформатизації суспільства

2.1 Соціально-інформаційний підхід до проблеми інформатизації освіти і розвитку успішної особистості в інформаційному суспільстві

Аналіз інформатизації суспільства з позицій соціально-інформаційного підходу є одному з основних завдань соціальної інформатики. Оскільки соціальна інформатика виникла на стику наук: соціології і інформатики, то слід приділити особливу увагу тим передумовам або причинам, які привели до виникнення цього напряму в науці. Зокрема необхідно розглянути до чого приводить інформатизація суспільства, і яку роль грає освіта в створенні нової інформаційно-підготовленої особи [30].

Оскільки багато задач і проблем інформатизації мають явно виражений соціальний характер, тобто роблять істотний вплив на розвиток і життєдіяльність людини і суспільства, то в соціально-інформаційному підході доцільно виділити наступні напрями дослідження:

- аналіз впливу інформатизації суспільства і, зокрема, освіти на розвиток людини і, в першу чергу, його особистих якостей, здібностей до адаптації в суспільстві, тобто проблема соціалізації особи в новому інформаційному середовищі суспільства;

- дослідження деяких важливих інформаційних аспектів розвитку самого суспільства на початку XXI століття, тенденції цього розвитку і їх зв'язок з проблемою інформатизації освіти;

- визначення деяких концептуальних положень розвитку процесу інформатизації суспільства, зокрема, визначення основних завдань інформаційної орієнтації змісту освіти і розвитку інформатики (педагогічною, соціальною, економічною і ін.), які повинні знайти своє віддзеркалення в концепціях, що розробляються на державному рівні.

Серед цих задач слід виділити основну - забезпечення успішної соціалізації особи в інформаційному суспільстві, що повинне забезпечуватися системою освіти, оскільки виховання гармонійної особи, орієнтованої на інформаційне суспільство, можливо тільки за рахунок правильного і грамотного навчання в процесі зростання і розвитку конкретного індивіда [30,31].

Відмітні особливості інформаційної цивілізації. Перш ніж говорити про проблему соціалізації особи в умовах інформаційного суспільства, необхідно розглянути ті основні відмітні особливості нової інформаційної цивілізації, які вже сьогодні можна з достатнім ступенем вірогідності прогнозувати, спостерігаючи тенденції розвитку глобального процесу інформатизації суспільства.

У даній дипломній роботі використані результати досліджень, опубліковані в монографіях, а також у ряді статей вітчизняних і зарубіжних авторів в періодичному друці [5,31-33]. Ці дослідження дозволяють виділити наступні сім відмітних особливостей, які, найімовірніше, і характеризуватимуть нову інформаційну цивілізацію, що вже формується в передових країнах світу.

Як найбільш важливі відмітні особливості інформаційної цивілізації представляється доцільним виділити наступні:

1. Принципово новий технологічний устрій суспільства, заснований на широкомасштабному і всесторонньому використанні інформації і наукових знань. Інформаційна цивілізація буде новим типом людського суспільства, заснованим на знаннях. Саме ця особливість дозволить створити високоефективні технології, які дадуть можливість вирішити багато глобальних проблем людства і, в першу чергу, проблеми екології і раціонального використання сировинних і енергетичних ресурсів.

2. Формування глобального цифрового інформаційного середовища світової спільноти на основі розвитку мереж зв'язку, телебачення і інформаційно-телекомунікаційних комп'ютерних мереж. Створення такого середовища неминуче приведе до глобалізації свідомості мільярдів жителів нашої планети, радикальним чином змінить їх уявлення про найважливіші категорії буття -- простір і час. Світова спільнота в епоху інформаційної цивілізації буде в істотно більшому ступені інформаційно зв'язаним, ніж сьогодні. Тому воно матиме великі можливості для сумісних дій і, отже, повинно стати більш організованим і стійким як соціальний організм.

3. Соціально-економічна структура суспільства в епоху інформаційної цивілізації зазнає істотні зміни. При цьому найбільш глибокі зміни відбудуться в структурі зайнятості населення, з'являться нові професії інформаційної орієнтації, посилиться розшарування суспільства по рівнях споживання інформаційних ресурсів і послуг, виникнуть нові форми експлуатації і соціальної нерівності.

4. Буде сформований і набуде широкого поширення інформаційний спосіб життя і професійної діяльності людей. При цьому якість життя буде все більш тісна пов'язаним з рівнем споживання інформації і інформаційних послуг. Виникне принципово нова інформаційна культура суспільства, яка змінить культуру і стереотипи поведінки сотень мільйонів людей, створить нові потреби і духовні цінності.

5. Роль людського потенціалу в розвитку суспільства істотним чином зросте. Наука, освіта і культура отримають нові стимули і засоби для свого розвитку. Посилиться роль технократії в економіці, бізнесі, структурах адміністративного управління, вирішенні проблем безпеки. З'являться безпрецедентні можливості для розвитку і посилення інтелектуальних і творчих здібностей людини на основі використання нових інформаційних технологій.

6. Відбудеться формування принципово нового, інформаційного світобачення і світогляду, які істотним чином змінять картину миру, наукову парадигму і методологію наукових досліджень.

7. Виникне і швидко висуватиметься на перший план цілий комплекс нових проблем забезпечення інформаційної безпеки людини і суспільства, вирішення яких зажадає не тільки розвитку відповідного законодавства, але також і формування нових етичних норм, правив і стереотипів поведінки.

Розглянуті вище відмітні особливості інформаційної цивілізації, становлення якої ми можемо сьогодні спостерігати у розвинених країнах світової спільноти, свідчать про те, що умови повсякденного життя і професійної діяльності мільйонів людей на наший планеті, зокрема, і в Україні, вже в першому десятилітті XXI століття принципові відмінними від тих умов, в яких ми жили і працювали в кінці минулого століття. І ці відмінності обумовлені головним чином революційними змінами в інформаційному середовищі суспільства, стрімким розвитком нових засобів інформатики і інформаційних технологій і їх проникненням у всі інші сфери життєдіяльності суспільства: економіку, науку, освіту, політику і культуру.