Конфлікти в стаціонарних закладах соціального обслуговування людей похилого віку як проблема соціальної роботи

Конфлікти та причини їх виникнення. Профілактика та управління конфліктами в соціальних організаціях. Люди похилого віку як соціально-демографічна група. Специфіка соціального обслуговування людей похилого віку у стаціонарних та нестаціонарних закладах.

Рубрика Социология и обществознание
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 06.02.2012
Размер файла 172,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

До стаціонарних установ загального типу відносять і пансіонати для ветеранів війни і праці. Міністерство праці та соціальної політики України рекомендувало в кожній області створити пансіонати для громадян похилого віку та інвалідів.

Пансіонати - це установи інтернатного типу з умовами проживання підвищеної комфортності.

Спеціальні будинки - інтернати для громадян похилого віку та інвалідів. Це медико - соціальні установи системи соціального захисту населення для постійного проживання інвалідів першої та другої груп і громадян похилого віку (чоловіків віком старших 60 років, жінок старших 55 років) із числа звільнених з місць позбавлення волі особливо небезпечних рецидивістів та інших осіб, за якими відповідно до чинного законодавства встановлено адміністративний нагляд, а також для тих осіб, які направляються з приймальників - розподільників із числа інвалідів першої та другої груп і громадян похилого віку, раніше засуджених або неодноразово притягуваних до адміністративної відповідальності за порушення громадського порядку, якщо зазначені особи потребують догляду, побутового і медичного обслуговування, систематичного та цілеспрямованого виховного впливу державних і громадських організацій, а також для громадян, яких за рішенням місцевих органів виконавчої влади переводять з інших інтернатних установ загального типу за систематичне порушення громадського порядку, вживання алкоголю та інших токсичних препаратів, необґрунтовані сварки, бійки, якщо до них неодноразово застосовувалися заходи адміністративного і громадського впливу.

До другого типу відносяться психоневрологічні інтернати, які є стаціонарними соціально - медичними установами, призначеними для постійного проживання громадян із психоневрологічними захворюваннями, які потребують стороннього догляду і медичного обслуговування. Ці інтернати забезпечують умови, що сприяють соціально-психологічній реабілітації, адаптації підопічних у новому середовищі та лікуванню їх праце терапією [7, С.97]

До третього типу належать дитячі будинки - інтернати, які є соціально-медичними установами для постійного проживання дітей з вадами фізичного або розумового розвитку, котрі потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування.

На влаштування до стаціонарних установ соціально-медичного обслуговування і отримання в них комунально-побутових та соціально-медичних послуг мають право громадяни похилого віку та інваліди, що є одинокими або втратили зв'язок з близькими родичами чи через відсутність необхідних житлових і побутових умов проживання в сім'ї, а також у зв'язку з важким матеріальним становищем, хронічним захворюванням тощо. Особу влаштовують у стаціонарну установу тоді, коли вичерпані всі можливі варіанти пристосуватися до життя в домашніх умовах.

При розв'язанні проблем із необхідності влаштування особи в стаціонарний заклад системи соціального захисту населення потрібні такі факти: 1) волевиявлення зацікавленої особи у влаштуванні в стаціонарну соціальну установу; 2) вік особи; 3) необхідність стороннього догляду, побутового обслуговування і медичної допомоги; 4) відсутність протипоказань до перебування у стаціонарній установі; 5) рішення компетентних органів про прийом до стаціонарної установи.

У будинки - інтернати, інші стаціонарні установи системи соціального захисту населення громадян приймають на добровільній підставі, за їхнім власним бажанням. Про добровільність волевиявлення свідчить цілий комплекс дій особи похилого віку чи інваліда: клопотання перед органом соціального захисту населення про видачу путівки, власноручно написана заява, проходження медогляду, поведінка на співбесіді тощо.

У Типових положеннях, що регулюють діяльність відповідного закладу, маємо перелік документів, на підставі яких обласне чи прирівняне до нього управління соціального захисту населення видає путівки до стаціонарних установ системи.

Питання джерел фінансування стаціонарних установ є одним із найважливіших за умов ринкової економіки. Адже коштів, що виділяють із місцевого бюджету на потреби стаціонарних установ, тепер не вистачає. Виникає потреба в пошуках інших джерел їх надходження [67, С.203].

Одним із найстаріших способів здобування грошей була діяльність самих мешканців таких установ, що, врешті-решт, привело до створення спочатку сільськогосподарських підсобних господарств, а пізніше -лікувально - виробничих майстерень і міні-виробництв. Будинки - інтернати нагромадили великий досвід у веденні фінансово-виробничої діяльності. Прибутки від виробничої діяльності використовують на організацію, утримання і розширення цих господарств, на виплату заробітної плати їхнім працівникам і, головне, на поліпшення харчування і культурно-побутового обслуговування осіб похилого віку та інвалідів, котрі мешкають у будинках-інтернатах.

У Типових положеннях зазначено, що інтернатні установи для розвитку матеріально-технічної бази, благоустрою, культурно-виховної роботи можуть використовувати допомогу підприємств, організацій, релігійних конфесій, благодійних об'єднань та окремих громадян.

Значну допомогу інтернатним установам надає Фонд України соціального захисту інвалідів. За зверненнями обласних чи прирівняних до них управлінь праці та соціального захисту населення або самих інтернатів через обласні відділення Фонду виділяють кошти на розвиток матеріальної бази, а також для придбання цінних подарунків для інвалідів до Міжнародного дня інвалідів, для інвалідів-ветеранів війни до Дня Перемоги тощо.

У багатьох будинках - інтернатах відкрито магазини з продажу товарів широкого вжитку та лишків сільськогосподарських продуктів, вироблених у цих установах. Виручені кошти йдуть на розвиток матеріально-технічної бази інтернатних установ.

У переважній більшості областей медичні працівники з метою ефективного та раціонального використання бюджетних коштів застосовують нетрадиційні методи лікування - фітотерапію, нові форми господарювання, зокрема надання платних медичних послуг. Будинки-інтернати надають також транспортні послуги, виконують сільськогосподарські роботи на замовлення фізичних і юридичних осіб, а також здають в оренду вільні приміщення [67, С.119].

Допомога людям похилого віку з боку держави надається, але її недостатньо. Розуміючи це, у Міністерстві праці і соціальної політики займаються розвитком волонтерського руху. Але він поки що в зачатку, та й за своїм визначенням не може вирішити основних проблем людей похилого віку. Адже прибрати, попрати, принести продукти або ліки - це далеко не все. У престарілої людини, як і в будь-якому віці, існує потреба в спілкування, бажання бути корисною, потрібною. До того ж, самотніми нерідко стають літні люди, що мають велику рідню, але живуть в окремій квартирі, - під опіку соціальної служби ніяк не потрапляють. Саме на таких людей розрахована служба «Телефон довіри». Хоча в Україні ця інноваційна форма обслуговування людей похилого віку ще недостатньо розвинена, проте вона функціонує.

Взагалі телефонне консультування орієнтоване на психологічну допомогу людям будь-якого віку. Кожний з періодів життя людини має неповторні особливості, що накладають свій відбиток на пережиті психологічні проблеми. Тому в телефонній бесіді важливо не тільки вникнути в проблемну ситуацію, але й неодмінно побачити за нею етап життя, пережитий абонентом.

Зміст кризи людей похилого віку (стадія пізньої зрілості - 50-60 років) протиріччя інтеграції й розпачу, а сильна сторона, що формується, мудрість. Людина в цей час здобуває сильне почуття цілісності власного Я та цінності прожитого життя, що проявляється у внутрішньому спокої й зовнішній урівноваженості. Основою є мудрість, що характеризується при всім своєму різноманітті насамперед ретельно обміркованими судженнями й глибоким всеосяжним розумінням.

Якщо життєвий досвід людини не приймається наступним поколінням, то виникає розчарування в житті, коли людина серйозно ризикує вдатися в безвихідний відчай і зштовхнутися зі страхом неминучої смерті. І в цьому віці, як і в будь-якому іншому, служба «Телефон довіри» може надати суттєву допомогу людині, яка знаходиться в скрутному психологічному становищі [72, С.109].

Серед інноваційних форм обслуговування людей похилого віку значне місце займають поїзди милосердя. Поїзди милосердя - це благодійна акція. Цей поїзд, який іде за особливим графіком, призначений для надання соціальної допомоги людям похилого віку, інвалідам війни, праці, багатодітним малозабезпеченим сім'ям.

В 1991 році в Росії вперше була проведена благодійна акція «Поїзд Милосердя», яка здійснювалася в 12 містах від Владивостоку до Риги. В результаті цієї акції були проведені консультації більш ніж 150 спеціалістами: лікарями, психологами, юристами. Було створено громадські приймальні, які змогли вирішити за допомогою представників місцевих органів гострі соціальні питання. Були проведені благодійні вечори, всі кошти від яких залишалися в місцевих установах - притулках, домах для престарілих, інтернатах. Акція продовжувалася 37 днів.

В Україні проведення таких акцій не отримало поширення, тоді як в Росії «рейд милосердя» відбувається досить часто. Його учасники обходять будинки ветеранів Великої Вітчизняної війни, воїнів - інтернаціоналістів, одиноких літніх людей. «Пасажири» поїзду надають необхідні консультації, практичну допомогу тим, хто цього потребує.

Існування пунктів громадського харчування є значною допомогою людям похилого віку, особливо одиноким та малозабезпеченим.

2.3 Проблеми людей похилого віку в стаціонарних закладах соціального обслуговування

В літніх людей в силу свого віку досить часто виникають різного роду проблеми, не є виключенням і в стаціонарних закладах соціального обслуговування. Адже навіть у високоорганізованных установах не вдається уникнути особливостей середовища:

обмежені можливості зайнятості;

монотонний спосіб життя;

обмеженість життєвого простору;

недолік побутового комфорту;

психологічна несумісність тих, хто проживає;

залежність від тих, хто оточує;

формальне відношення персоналу.

Обидві групи обставин відображають особливості соціальної реабілітації осіб похилого віку в стаціонарних закладах обслуговування. Одній з провідних проблем в створенні реабілітаційного середовища в будинках-интернатах є соціально-психологічна адаптація літніх і старих людей як специфічний етап соціальної реабілітації [79, С.96].

Надходження в будинок-інтернат, зміна звичній життєдіяльності є критичним моментом в житті літньої людини. Непередбачені ситуації, нові люди, незвична обстановка, нез,ясованість соціального статусу - ці життєві обставини примушують людину не тільки пристосовуватися до зовнішнього оточення, але і реагувати на зміни, що відбуваються в них самих. Перед людьми похилого віку постає питання в оцінці себе, своїх можливостей в ситуації, що змінилася. Процес перебудови особи відбувається дуже хворобливо і складно. Відомо, що в старості виявляються ослаблення пам'яті, уваги, зниження здатності орієнтуватися в нових умовах, тривожний фон настрою, лабільність емоційних процесів. Однією з головних властивостей старіючих людей є психологічна уразливість і наростаюча нездатність справлятися з різними стресами. Тому літні люди відрізняються особливою чутливістю до прояву уваги, морально-психологічної підтримки.

Переїзд в будинок-интернат веде до різкої зміни звичних способів адаптації. Що разом з соціальною ізоляцією збільшує ризик виникнення серцево-судинних захворювань і навіть смертельних результатів у літніх людей. Оскільки основний стрессор, яким є сам факт надходження в інтернат, можливо усунути, першочергового значення набуває очікувана допомога і підтримка з боку персоналу стаціонарного закладу.

Початковий період мешкання літніх людей в будику-интернаті складається з трьох основних етапів: надходження і перебування в приемно-карантинном відділенні, розселення на постійне місце проживання, період перших шести місяців мешкання [79, С.115]

Кожен з цих етапів характеризується своїми особливостями і розрізняється цілями і завданнями в здійсненні соціально-психологичної адаптації. Вказані обставини визначають функції соціального працівника в організації адаптації літніх людей в будинку-интернаті. Діяльність соціального працівника, її зміст залежить від етапу проходження социально-психологічної адаптації осіб, літнього віку в стаціонарному закладі.

Виділено 3 категорії причин надходження літніх людей в будинок-інтернат:

надходження пов'язане із станом здоров'я;

надходження пов'язане з конфліктною ситуацією в сім'ї;

надходження пов'язане з бажанням зберегти незалежність від найближчого спорідненого оточення.

Важливу роль для подальшої социально-психологічної реабілітації літніх людей грає інформація про ці установи. Більшість літніх людей мали до моменту надходження в будинок-интернат елементарні відомості про цю установу, отримані з різних джерел (родичів, знайомих, лікарів, працівників органів соціального захисту). Відомості носили формальний, а у ряді випадків спотворений характер (уявлення про будинок-интернат ідентифікувалося з розпорядком лікарні, з щоденними обходами лікарів, постійним спостереженням медперсоналу). Недостатня інформація викликала і підтримувала тривожність і невпевненість в майбутньому літніх людей, що у свою чергу позначалося на подальшій адаптації їх до нових умов. Не дивлячись на те, що ухвалення рішення про надходження до стаціонарної установи було прийняте самостійно і свідомо, більше половини літніх людей, що поступили в приймално-карантинне відділення, до останнього моменту випробовували сумніву в правильності зробленого кроку.

Роль соціального працівника в час перебування житлових людей в приймально-карантинному відділенні будинку-интернаті полягає в тому, щоб роз'яснити функції установи, ознайомити що поступили з розпорядком і з розташуванням побутових служб і медичних пунктів, годинами роботи адміністрації і т.д.; провести ознайомлення з умовами життя в будинку-интернаті літніх людей, що вирішили поступити до цих установ, багато в чому може знизити стан невпевненості і тривожності [71, С.174].

Повнішому інформуванню літніх людей в стаціонарному закладі вже з перших днів перебування їх в установі може сприяти наявність стенду з розташуванням основних розділів роботи, альбому з фотокартками тих, хто проживає, їх зайнятості, проведенні дозвілля. Щоб уникнути повного розриву з колишнім звичним способом життя з метою здійснення можливості отримання інформації про суспільне життя.

У приймальному відділенні обов'язкові радіоприймачі (бажано з навушниками), телевізор, великий настінний годинник з великими цифрами, настінні календарі, газети. Реалізація цих заходів робить ще актуальнішою роль соціального працівника в закладі і особливо на першому етапі перебування там людини похилого віку. Після двотижневого мешкання в приймально-карантинному відділенні відбувається розселення осіб по місцю їх основного мешкання в будинку-интернаті - цей етап характеризується додатковими емоційними навантаженнями для літньої людини. Перед ним стає проблема вимушеного пристосування до нових умов з тривалою перспективою. Пошук нового життєвого стереотипу, вимушене спілкування з незнайомими не завжди приємними людьми, сувора регламентація розпорядку дня - всі ці обставини ведуть до виникнення кризи першого місяця адаптації. Перші три тижня перебування в будинку-интернаті, пов'язані з переїздом на постійне місце проживання, найбільш важкі літніх людей. У цей період у 70% з них легко проявляються простудні захворювання, загострення хронічної патології. Емоційний стан характеризується появою відчуття безвихідності того, що відбувається [68]

Для успішної соціально-психологічної адаптації літньої людини важливим є його вдале "поселення", тобто розміщення у відділенні. При поселенні літньої людини в кімнату з сусідом нерідко виникають складнощі сумісного проживання. Вони можуть бути пов'язані з поняттям "скупченості". Його ідеологічна суть полягає у формуванні уявлення про "свою" і "чужої" території. Вторгнення на "свою" територію іншого може викликати гострий стрес, що виявляється різкими негативними емоційними переживаннями.

Негативні наслідки може викликати поселення в одну кімнату двох людей з вираженими лідерськими рисами. Відомо, що при вимушеному тісному спілкуванні один з суб'єктів, як правило, приймає на себе роль веденого. Для особи, що має схильність до лідирування варіант постійного перебування, в ролі веденого є надмірним психологічним навантаженням, яке може закінчитися емоційним зривом.

У цей період особливе значення починає набувати відношення персоналу, яке асоціюється із зовнішнім світом. При неуважному відношенні з боку співробітників можливе посилення і фіксація і цих емоційних проявах, виникнення реакцій дезадаптації з депресивним фоном настрою [68, С.49].

Роль соціального працівника полягає в тому, щоб забезпечити адаптацію літньої людини в нових умовах. Для цього необхідні зібрання особистісних характеристик літньої людини, схильностей і інтересів, установках і звичках. З'ясування цих обставин важливе і для створення мікросоціальных груп, також переслідуючих мету поліпшення соціально-психологічної адаптації осіб літнього віку.

Крім вивчення особливостей особи і інших обставин, соціальний працівник може і повинен навчити літню людину спілкуванню, умінню розуміти людину немічнішого, ніж він сам, осмисленню ситуації сумісного мешкання і так далі.

У цих обставинах соціальний працівник, який володіє певними знаннями і практичним досвідом, виступає і як соціальний психолог, і як соціальний педагог. При цьому соціальний працівник здійснює контакти з лікарем і медичним персоналом, використовуючи дані історій хвороби, про минуле життя літньої людини знайомиться із станом його здоров'я, його можливостями до пересування і ступенем збереження до самообслуговування.

З приймально-карантинного відділення обличчя старших віків повинні потрапляти в спокійне, добре організоване середовище адаптаційної дії, яке формується спільними зусиллями лікаря, медсестри поверху, трудинструктора, культпрацівника, бібліотекаря. Кожен з цих фахівців повинен розуміти свої завдання по адаптації літніх людей до умов будинка-интерната.

До літньої людини, переведеної на постійне місце проживання з приймально-карантинного відділення, повинна бути підвищена увага всіх співробітників, яка допоможе йому знайти своє місце в колективі тих, хто поживає і ослабить негативний вплив, пов'язаний з різкою зміною життєвого стереотипу і викликаний цим емоційного перенапруження.

Роль соціального працівника як фахівця, що володіє основами знань по геронтопсихології, деонтології або соціальній педагогіці, зростає і у зв'язку з необхідністю навчання персоналу будинків-интернатів в диференційованому підході до літніх людей [26, С. 73].

Через 6 місяців перебування в стаціонарному закладі перед літніми людьми встає проблема остаточного рішення: проживати в будинкі-интернаті постійно перебування або повернутися до звичного оточення. В цей час відбувається критична оцінка, як умов будинка-интерната, так і своїх можливостей для адаптації до них.

Обстеження літніх людей через 6 місяців перебування в доме-интернате показало, що їх очікування, пов'язані з надходженням до цих установ, в 40,4 % не виправдалися. Обстановка в будинкі-интернаті сприймалася як менш важка в порівнянні з їх попередніми уявленнями. Лише 7,7 % пожилих оцінювали життя в интернате вище за свої очікування.

Основні причини негативного стану пов'язані з поганою організацією життя в стаціонарному закладі, недостатньо уважним, формальним відношенням персоналу, неприємним психологічним кліматом. Позитивна досугово-рекреаційна установка наявна в приймально-карантинному відділенні, не реалізується повністю. Це пояснюється тим, що основною формою організованого дозвілля є пасивне прослуховування радіопередач (90,7%). Неможливість проведення повноцінного дозвілля викликає у літніх людей стан незадоволення. Спілкування літніх людей в будинкі-интернаті носить пасивний, ситуативний характер, коло спілкування літніх людей обмежений персоналом і особами, що проживають там.

Відомо, що однією з причин емоційної напруги може з'явитися дуже тісне примусове спілкування людей. Травмуюча дія в цьому випадку визначається тим, що звуження кола і поглиблення спілкування швидше вичерпує інформаційну цінність кожного з членів групи, що, кінець кінцем, приводить до напруги і прагнення до ізоляції [ 62, С.264].

На цьому етапі важливого значення набуває так звана терапія середовищем, яке включає створення благи приємного психологічного мікроклімату, збереження доцільної активності літніх людей, попередження хворобливих реакцій. Ці цілі досягаються організацією комфортних побутових умов, трудової зайнятості, змістовного дозвілля. Раціонально організована терапія середовищем сприяє підтримці психічного тонусу, встановленню і зміцненню міжособистісних відносин, наповненню життя позитивними емоціями і осмисленим змістом. Важливість терапії середовищем стає зрозумілішою, якщо мати на увазі обстановку будинка-интерната, що характеризується обмеженням соціальних зв'язків літніх людей і контактів із зовнішнім світом. Разом з процесами старіння в організмі людини розвиваються пристосовні психологічні механізми, завдяки яким повноцінна діяльність може тривати до глибокої старості. Шлях збереження інтелекту пов'язаний з реалізацією активної взаємодії в соціальній і практичній сфері. Розширення соціальних контактів або підтримка їх на достатньо високому рівні долають у літніх людей категоричність і відсталість думок, прагнення до опори на минулий досвід всупереч логічним побудовам.

Ортодоксальні, погляди, які погано корегуються, можуть суперечити обставинам життя, викликаючи важкі душевні переживання у пожилих. В цьому випадку як компенсаторна противага виступають захисні механізми особи. Не змінюючи своїх критеріїв цінності, літня людина представляє зовнішні обставини особливим чином, а бажання виступають в ролі фантазій, і, занурюючись в нереальный світ, він починає в нім жити, як страус, який ховає голову в пісок, коли ховається від переслідувачів. В даному випадку літні люди потребують проведення психологічної корекції для посилення здібності до зміни відношення до самого собі, щоб навчитися переоцінювати і включати свій внутрішній досвід, приймати протилежну позицію [24, С.87].

У людей в пізньому віці складається жорсткий внутрішній порядок структури особи. Активізація компенсаторних механізмів особи вимагає глибинної перебудови ієрархії мотивів. Без цього спроби примусового введення в свідомість витиснених переживань, що не передують систематичною роботою по зміцненню ясно усвідомлюваних психологічних установок, викликають різкий опір і породжують негативне відношення літньої людини подібному втручанню. Стає зрозуміло, чому в порадах літні люди не завжди знаходять підтримку. Поради потрібно давати тоді, коли вони розташовані слухати, і пропонувати в косвенной формі.

Особам з жорсткою і відсталою системою принципів поведінки було особливо важко і часом неможливо діяти в різноманітному і мінливому середовищі, якби захисні механізми не оберігали їх психіку. Очевидно, що спосіб захисту особи і стратегія поведінки в пізньому віці залежать від життєвого шляху, особливостей особи, стереотипів поведінки, що сформувалися.

Люди по-різному реагують на свої внутрішні труднощі. Деякі літні люди, заперечуючи існування проблем, пригнічують свої прагнення, які доставляють їм незручності, і відкидають їх як нереальные і неможливі. Пристосування в цьому випадку досягається за рахунок пониження рівня домагань. Негативною стороною є заперечення того, що вимагає зусиль. Літня людина поступово може звикнути до такої орієнтації, дійсно відмовитися від необхідного і діяти так, як якби потреби не існувало.

Багато хто з літніх людей долає конфлікти, намагаючись маніпулювати думкою оточення, прагнучи оволодіти подіями і змінити їх в потрібному напрямі. Інші знаходять вихід в самовиправданні і поблажливості до своїх слабкостів. Деякі вдаються до різних форм самообману. Формування у літніх людей достатньої психічної гнучкості дозволяє правильно зрозуміти себе і що оточують, сприяє адаптації до змін.[79, С.123].

У літніх людей простежується тенденція поділитися своїми спогадами. Вони охоче розповідають про обтяжливі обставини свого життя і пов'язані з ними переживання. Розрядка виникає від спільно відчутої ситуації. Розповідаючи про себе, літня людина стає слухачем. Подібний зворотний зв'язок допомагає йому краще розібратися в собі, поділитися важкими враженнями. Крім того, співбесідникові, найчастіше літній людині, його біди близькі, оскільки вони однолітки - люди одного покоління. Нерідко в процесі сповіді чоловік розлучається з таємницями, які вимагають великих спеціальних зусиль по їх захованню, і це теж сприяє полегшенню стану. Очищення сповіддю і визнанням полягає в знятті різних форм напруги шляхом розділення ноші з близьким, перекладення частини відповідальності на іншого.

Іншим способом психологічного захисту, до якого охоче вдаються літні люди, є включення. В цьому випадку людина стикається з важчою ситуацією в житті в порівнянні з його особистою травмою. Тоді важливість травмуючої події знижується на тлі трагедії, що розігралася з іншою людиною. Прикладом захисту за типом включення є вирішення внутрішнього конфлікту при співпереживанні. Якщо людина спостерігає і співпереживає драматичні ситуації інших людей, істотно обтяжливіші і глибші, ніж ті, які турбують його самого, він починає дивитися на свої невдачі по-іншому, оцінюючи їх в порівнянні з чужими. Люди, здатні щиро співпереживати стражданням тих, що оточують, не тільки полегшують їх іншим, але сприяють поліпшенню і свого психічного стану [66]

Людина в глибокій старості прагне виконувати обов'язки по самообслуговуванню. Йому стає важко з ними справлятися. Колишні соціальні мотиви поведінки втрачають своє значення. Така ситуація сприяє різкому звуженню круга інтересів і загостренню рис вдачі. Людина похилого віку перестає цікавитися тим, що виходить за межі його суб'єктивного світу. Енергію, що залишилася, направляє на самозбереження. Різке звуження кола інтересів в кінці життя слід розглядати як пристосовне явище, направлене на заощадження можливостей організму, що вичерпуються, і підтримку найбільш важливих життєвих функцій.

2.4 Конфліктна поведінка людей похилого віку як ознака перебування в стаціонарних закладах соціального обслуговування

У процесі соціальної взаємодії в людини існує певний діапазон варіантів очікуваної поведінки, спілкування, діяльності з боку іншої людини, що є партнером по взаємодії. Варіанти очікуваної поведінки можуть бути бажаними, припустимими, небажаними і неприпустимими. Характер поведінки залежить від індивідуально - психологічних особливостей людини, її психічного стану, ставлення до конкретного партнера по взаємодії, особливостей актуальної ситуації взаємодії. Якщо реальна поведінка партнера укладається в рамки бажаного чи припустимого, то взаємодія продовжується безконфліктно. Небажана поведінка може привести до створення передконфліктної ситуації, а неприпустима - до конфлікту [58, С.112].

Оцінка поведінки партнера по соціальній взаємодії як неприпустимої - загальна психологічна причина міжособистісних конфліктів.

Неприпустима поведінка

Небажана поведінка

Припустима поведінка

- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -- - -- - - - - - - Реальна

Бажана поведінка партнера Б поведінка Партнер Б

партнера Б

- - -- - - - - - - - - - - - - -- - - - - - - -- - -- - - - - -

Припустима поведінка

Небажана поведінка ( виникнення перед конфліктної ситуації )

Неприпустима поведінка

Деякі конфлікти відбуваються через те, що рамки припустимої поведінки з боку партнера в людини звужені в результаті її егоїстичної орієнтації, схильності до лідерства і т. п. Рамки припустимої поведінки бувають різними щодо різних партнерів. Те, що дозволяють одному, можуть не дозволити іншому в результаті чого виникне конфлікт. Конфлікт - це одна із сторін звичайної взаємодії людей у певному соціальному середовищі, смисл якої полягає у зіткненні позицій та ведені суб`єктами боротьби з метою вирішення пробленої ситуації. Його мотивація обумовлена протилежними інтересами та потребами, цінностями й мотивами [57, С.19].

Сторони конфлікту усвідомлюють відмінність своїх інтересів та готові йти на ризик деяких втрат заради здійснення своєї мети. Ця діяльність відбувається шляхом конфліктної поведінки цих сторін.

Конфліктна поведінка - складається з протилежно спрямованих дій учасників конфлікту. Якщо конфлікт розглядати у категоріях гри, то це дії сторін у грі « без правил ». Тим самим реалізуються відкриті та потаємні цілі, інтереси, система мотивів, тобто ті суб`єктивні моменти, які належать до розумової, емоційної, вольової сфери людини. У ході конфліктної поведінки відбуваються чергування дії - протидії, дії та реакцій на них. Оскільки кожен елемент дії викликається попередніми діями опонентів, то конфліктна поведінка набуває характеру взаємодії. Дії конфліктної поведінки можуть бути брутальними: бійка, сварка, руйнування або грубувато - демонстративними: грюкання дверима, відмова від привітання тощо, а також і улесливо - підступними: збір та розповсюдження негативної інформації про опонента, неправдива інформація, плітки.

Конфліктолог Уєйн Дайєр вважає, що одним із засобів зниження конфліктності у відносинах з іншими - «діяти спокійно та не очікувати від «них» розуміння».

Спостереження показують, що 80% конфліктів виникає незалежно від бажання їхніх учасників. Відбувається це через особливості нашої психіки, тому що більшість людей або про конфлікти не знає, або не надає значення конфліктогенам.

Основну роль у виникненні конфліктів відіграють так звані конфліктогени. Це слово означає « те, що сприяє конфліктові » [55].

Слова, наміри, дії або бездіяльність, які сприяють виникненню конфлікту є діяльністю конфліктогенів. Підступна їх суть у тому, що слова та дії, на які ми не звертаємо увагу, бо вони походять від нас, у інший спосіб, як загроза спокою оцінюється іншими. Є такий афоризм: « Жінки не надають ніякого значення своїм словам, але надають великого значення тому, що чують самі »[46].

Так, прояви категоричності у оцінках інших, агресивності, неввічливості самі як такі не викликають конфлікту, але сприяють комуляції (накопиченню) чинників його появи.

Зіткнення опонентів на тлі конфліктної ситуації, що свідчить про поступове наростання суперечностей, спричинене інцидентом. Це, як правило, перше реальне зіткнення протилежних позицій, з котрого конфлікт починає жити за власною логікою, часто не усвідомленою сторонами. Інцидент може виникнути випадково, а у деяких випадках з ініціативи учасників чи підбурювачів. Інцидент - це перший відкритий етап у динаміці конфлікту, що виражається в зовнішній протидії, зіткненні сторін; « гучна » фаза конфлікту, відтепер усім очевидно, що конфлікт розпоався. Саме з інциденту людина задає собі питання: « Що робити далі? », « Як себе поводити? ». Другий етап - конфліктна ситуація (нагромадження суперечностей, які містять суттєву причину конфлікту). [Пірен ст.38]

Конфліктна ситуація це важка для людини ситуація соціальної взаємодії. До конфлікту приводить сама непідготовленість людини до ефективних дій у подібних ситуаціях. Вона може не знати про, те що існує кілька способів і десятки прийомів безконфліктного виходу з передконфліктних ситуацій без збитку для власних інтересів. Людина може мати уявлення про ці прийоми і способи, але не мати навичок і умінь їхнього застосування на практиці.

Конфлікт постає складною системою, яка утворюється з елементів об`єктивного та суб`єктивного аспекту. До об`єктивної сторони належать всі учасники конфлікту: основні учасники, організатори, підбурювачі, прихильники, співчуваючі, посередники, а також об`єкт і предмет конфліктної боротьби. Суб`єктивний аспект утворює цілісна підсистема інтересів, мотивів, потреб сторін, що спонукають до активних конфліктних дій [39].

Конфліктна поведінка в соціальній організації по обслуговуванні людей похилого віку залежить від індивідуально особистісних психологічних особливостей індивіда.

Спираючись на досвід спостереження в Геріатричному пансіонаті ветеранів війни та праці, конфліктну поведінку людей похилого віку можна охарактеризувати так:

- порушення етики спілкування;

- порушення прийнятих в соціальній групі правил взаємовідносин;

- неправильні оцінки судження про діяльність інших суб`єктів соціальної взаємодії;

- агресія, щодо інших індивідів;

- роздратованість, яка пов`язана зі станом здоров`я та віком;

- неприязнь;

- порушення дисципліни, установлених правил тощо.

Вище описані стани конфліктної поведінки спричинені такими чинниками:

- обмеження можливостей зайнятості;

- монотонний спосіб життя;

- психологічна несумісність проживаючих в цьому закладі;

- залежність від оточуючих;

- підвищений рівень злобливості; формальне відношення з персоналом; недоліки побутового комфорту тощо.

Але найголовнішою причиною є психологічний дискомфорт, який пов`язаний з відривом від сім`ї. Адже саме в родині людина почуває себе потрібною та захищеною, відчуває турботу рідних і навпаки турбується та дбає про них, гармонійно реалізовує свої потреби чим активно вливається у повсякденність буття тощо. Вище зазначене і є сенсом їхнього життя, а в стаціонарних закладах соціального обслуговування ці цінності, як правило, втрачаються.

В результаті цих чинників, а також вікових особливостей людей похилого віку, проявляється агресія визначеної категовії людей. Відбуваються сварки як з підопічними, так і з працівниками соціальної служби, відмова від соціального обслуговуваня, спілкування, вітання, збір та розповсюдження негативної інформації, так званих пліток також не є виключенням. Як показує досвід спілкування з людьми похилого віку саме плітки являються найбільшим конфліктогеном, який в поєднанні з конфліктою ситуацію породжує і сам конфлікт.

Також, слід зауважити на тому, що важливим періодом, який є більш критичним і може сприяти конфліктним ситуаціям це пристосування до нових умов, тобто адаптаційний період.

Вступ до соціальної установи соціального обслуговування, зміна звичного способу життя, нові люди, незвичне оточення, обстановка роблять людей чутливими до цих змін, що може перерости а агресивну поведінку як захисна реакція. Будь-які втручання з боку інших можуть сприйматися як негативні. Щоб уникнути подібних ситуацій на цьому етапі з людиною похилого віку повинен працювати спеціаліст, який має ознайомити її з умовами життєдіяльності в певній установі та підтримувати до повної адаптації.

Неодноразово в соціальній організації по обслуговуванні людей похилого прослідковуються ситуації в яких конфліктуючі сторони: підопічний -соціальний працівник. Часто це виникає через стереотипну поведінку старих людей, а саме:

- активне неприйняття соціальної допомоги в повсякденному житті, недовіра до соціальних працівників, небажання бути залежними від чужих, сторонніх людей;

- явні рентні установки, прагнення і наполегливість в отриманні як можна більшої кількості послуг з боку соціальних працівників, покладання на останніх виконання всіх побутових обов'язків;

- незадоволеність своїми життєвими умовами переноситься на соціальних працівників, з якими безпосередньо спілкуються;

- соціальний працівник сприймається як об'єкт, який несе відповідальність за їх фізичне здоров'я, моральний і матеріальний стан.

Не є виключенням і претензійна позиція людей похилого віку, тобто « Ви повинні це робити…», «Ви отримуєте за свою роботу кошти …» тощо.

Робота із старими людьми у всіх країнах вважається однією з найважчих в усіх відношеннях: велике розчарування осіб, котрі забезпечують догляд за ними; щоб його уникнути, необхідні висока професійна підготовка, розуміння і знання психологічних особливостей літнього і старечого віку.

Тому соціальним працівникам потрібно із самого початку готуватися до того, що в їх роботі подяк буде значно менше, ніж підозрілості, необґрунтованих звинувачень, а нерідко і незаслужених образ. Соціальні працівники повинні бути підготовлені до того, щоб бути терплячими і дбайливими до будь-якої, навіть дуже капризній і докучливої старої людини. Але незважаючи на це неодноразово прослідковувалися конфліктна поведінка зі сторони самих працівників організації, які в силу свого низького професійного рівня, рівня культури, а також дуже суворі, владні соціальні працівники, працюючі головним чином через гроші або заради кар'єри, не справляються з таким видом діяльності. У свою чергу старі люди із своїм життєвим досвідом дуже легко розуміють і уловлюють фальш і нещирість у відношенні до них. Ніколи не заслужить довіри з боку старих людей і кваплива людина, що не уміє вислухати, стурбована своїми власними проблемами. На думку самих старих людей, їх вимоги до соціальних працівників такі: перш за все доброта і чесність, безкорисливість і співчуття. Уміння слухати - одна з головних якостей соціального працівника, а сумлінність, відповідальність і вимогливість до себе повинні визначати його професійний статус.

Стара людина повинна стати для соціального працівника суб'єктом індивідуального підходу. Відчуття пошани до старої людини, зацікавленість її життєвим шляхом і досвідом звичайно підвищують довіру до соціальною працівника, його авторитету як фахівця. Ніколи не можна забувати про те, що при бесіді із старою людиною потрібно прагнути зберігати на обличчі вираз інтересу, співчуття і доброзичливості.

Догляд за старими людьми - це уважне і дбайливе спостереження за іншими, уміння увійти до світу їх переживань з одночасним сприйняттям і повторною перевіркою власних відчуттів. Це уміння сприймати старих людей такими, які вони є.

Догляд за старими людьми - це тактовні, заплановані дії, довіра і допомога в процесах адаптації старої людини до життєвих умов, що змінилися.

Тільки сприйнявши ці принципи і поклавши їх в основу професіоналізму, можна витримати всі психічні і фізичні навантаження, пов'язані з доглядом за старими людьми.

конфлікт соціальний обслуговування похилий

Висновки до другого розділу

Таким чином можна зробити висновок, що за останні роки кардинально змінилася оцінка ролі людей старшого покоління в житті суспільства, зростає усвідомлення як їх значимості в соціальному, економічному, політичному розвитку країни, так і їх внеску в збереження морально-духовних традицій і цінностей сім'ї, роду, нації. Збереження соціальної активності громадян похилого віку після виходу на пенсію переконливо демонструють велика кількість країн, де залишковий фізичний та інтелектуальний потенціал представників старшого покоління ефективно використовується як в економічному, так і в громадсько-політичному житті.

Але насьогодні всеодно важливою соціальною - психологічною проблемою є старіння. Старіння це процес, який відбувається протягом усього життя людини. Загальною є думка, що „третьому віці” стан людини тісно пов'язаний з адаптацією минулі роки - у молодому та середньому віці - і залежить від умов праці, харчування, побуту, стресових ситуацій і т. д.

Самі люди похилого віку часто порівнюють старіння зі сходженням на гору, коли підйом дається все важче, супутників, як і фізичних сил, все менше, зменшуеться й кількість життєвих цінностей, які залишаються значущими. На перший план виступають механізми компенсації своїх сил, здоров'я, статусу, груп підтримки. Для нормального старіння в пенсіонерів слід розвивати саме ці механізми психічного життя. З цієї точки зору важливим є вивчення нових видів діяльності, розвиток творчості, здобуття нових знань.

Також слід зазначити, що люди похилого віку мають отримувати належне соціальне обслуговування це, тобто сукупність спеціальних послуг, які надаються людям літнього і старого віку в домашніх умовах чи спеціалізованих державних закладах, що включають соціально-побутову допомогу і морально-психологічну підтримку.

Не залишається без уваги той факт, що в літніх людей в силу свого віку досить часто виникають різного роду проблеми, не є виключенням і в стаціонарних закладах соціального обслуговування. Адже навіть у високоорганізованных установах не вдається уникнути особливостей середовища: обмежені можливості зайнятості; монотонний спосіб життя; обмеженість життєвого простору; недолік побутового комфорту; психологічна несумісність тих, хто проживає; залежність від тих, хто оточує; формальне відношення персоналу.

Надходження в будинок-інтернат, зміна звичній життєдіяльності є критичним моментом в житті літньої людини. Непередбачені ситуації, нові люди, незвична обстановка, нез`ясованість соціального статусу примушують людину не тільки пристосовуватися до зовнішнього оточення, але і реагувати на зміни, що відбуваються в них самих.

Роль соціального працівника полягає в тому, щоб забезпечити адаптацію літньої людини в нових умовах. Для цього необхідні зібрання особистісних характеристик літньої людини, схильностей і інтересів, установках і звичках. З'ясування цих обставин важливе і для створення мікросоціальных груп, також переслідуючих мету поліпшення соціально-психологічної адаптації осіб літнього віку.

Робота із старими людьми у всіх країнах вважається однією з найважчих в усіх відношеннях: велике розчарування осіб, котрі забезпечують догляд за ними; щоб його уникнути, необхідні висока професійна підготовка, розуміння і знання психологічних особливостей літнього і старечого віку.

Стара людина повинна стати для соціального працівника суб'єктом індивідуального підходу. Відчуття пошани до старої людини, зацікавленість її життєвим шляхом і досвідом звичайно підвищують довіру до соціальною працівника, його авторитету як фахівця. Ніколи не можна забувати про те, що при бесіді із старою людиною потрібно прагнути зберігати на обличчі вираз інтересу, співчуття і доброзичливості.

Догляд за старими людьми - це уважне і дбайливе спостереження за іншими, уміння увійти до світу їх переживань з одночасним сприйняттям і повторною перевіркою власних відчуттів. Це уміння сприймати старих людей такими, які вони є.

РОЗДІЛ ІІІ. АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ЕМПІРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

3.1 Методика К. Томаса «Як ти дієш в конфліктній ситуації»

У своєму підході до вивчення конфліктних явищ К. Томас зробив акцент на зміні традиційного відношення до конфліктів. Вказуючи на те, що на ранніх етапах їх вивчення широко використовувався термін «вирішення конфліктів», він підкреслював, що під цим терміном мається на увазі те, що конфлікт можна та необхідно вирішувати. Метою вирішення конфліктів, на його думку, був деякий ідеальний безконфліктний стан, де люди працюють в повній гармонії. Проте останнім часом сталася істотна зміна відносно специалістів до цього аспекту дослідження конфліктів.

Вона була викликана, на думку К. Томаса, по меншій мірі, двома обставинами: усвідомленням марності зусиль по повній елімінації конфліктов та збільшенням числа досліджень, які вказують на позитивні функції конфліктів.

Звідси на думку автора наголос має бути перенесений з вирішення конфліктів на управління ними. Відповідно до цього К. Томас вважає потрібним зосередити увагу на наступних аспектах вивчення конфліктів: які форми поведінки в конфліктних ситуаціях характерні для людей, які з них є продуктивнішими або деструктивними; яким чином можливо стимулювати продуктивну поведінку.

Для опису типів поведінки людей в конфліктних ситуаціях К. Томас вважає прийнятною двомірну модель регулювання конфліктів, основоположними вимірами в якій являются кооперація, пов'язана з увагою людини до інтересів інших людей, залучених в конфлікт, і напористість для якої характерний акцент на захисті власних інтересів. Відповідно цим двом основним вимірам К. Томас виділяє наступні способи регулювання конфліктів:

1) змагання (конкуренція) як прагнення досягти задоволення своїх інтересів в збиток іншому;

2) пристосування, що означає в протилежність суперництву принесення в жертву особистих інтересів для іншого;

3) компроміс;

4) уникнення, для якого характерні як відсутність прагнення до кооперації, так і відсутність тенденції до досягнення власних цілей;

5) співпраця, коли учасники ситуації шукають альтернативу, яка повністю задовольняє інтереси обох сторін.

К. Томас вважає, що при уникненні конфлікту жодна із сторін не досягає успіху при таких формах поведінки, як конкуренція, пристосування і компроміс, або один з учасників є у виграші, а інший програє, або обидва програють, оскільки йдуть на компромісні поступки. І лише в ситуації співпраці обидві сторони опиняються у виграші.

У своєму опитувальнику по виявленню типових форм поведінки К. Томас описує кожен з п'яти перерахованих можливих варіантів 12 судженнями про поведінку індивіда в конфліктній ситуації. У різних поєднаннях вони згруповані в 30 пар, в кожній з яких респонденту пропонується вибрати ту думку яка являєтся найбільш типовою для характеристики його поведінки.

Я В КОНФЛІКТНІЙ СИТУАЦІЇ:

1. а) Інколи я надаю можливість іншим взяти на себе відповідальність за рішення спірного питання.

б) Чим обговорювати те, в чому наші думки розрізняються, я намагаюсь звернути увагу на те, з чим ми обидва згодні.

2. а) Я намагаюсь знайти компромісне рішення.

б) Я намагаюсь врегулювати спір з урахуванням всіх інтересів іншої людини і моїх особистих.

3. а) Зазвичай я наполегливо намагаюсь добитися свого.

б) Інколи я жертвую своїми особистими інтересами заради інтересів іншої людини.

4. а) Я намагаюсь прийти до згоди на основі взаємних поступків.

б) Я намагаюсь не задіти почуттів іншої людини.

5. а) Залагоджуючи спірну ситуацію, я весь час намагаюсь знайти підтримку іншого.

б) Я стараюсь робити все, щоб запобігти прояву даремної напруги.

6. а) Я намагаюсь запобігти неприємностей стосовно себе.

б) Я намагаюсь досягти свого.

7. а) Я стараюсь відкласти рішення спірного питання для того, щоб з часом вирішити його до кінця.

б) Я вважаю можливим в чомусь одному поступитись, щоб досягти свого в іншому.

8. а) Зазвичай я наполегливо намагаюсь досягти свого.

б) На першому місці я намагаюсь розібратися, які і кого інтереси затронуті, і навколо чого виник спір.

9. а) Думаю, що не завжди потрібно хвилюватися із-за будь-яких непорозумінь.

б) Я зроблю все, щоб досягти свого в спорі.

10. а) Я твердо намагаюсь досягти свого.

б) Я намагаюсь знайти рішення проблеми, яке б влаштовувало усіх.

11. а) На першому місці я намагаюсь розібратися, які інтереси затронуті в спорі, із-за чого виник спір.

б) Я намагаюсь заспокоїти іншого і перш за все зберегти наші стосунки.

12. а) Зазвичай я стараюсь не займати таку позицію, яка може викликати спірні ситуації.

б) Я надаю можливість іншому в чомусь залишитись при своїй думці, якщо він також йде на зустріч.

13. а) Я пропоную в спорі середню позицію.

б) Я наполягаю, щоб все було зроблено по-моєму.

14. а) Я повідомляю іншому свою точку зору на проблему і запитую про його погляди.

б) Я намагаюсь запевнити іншого в правильності і перевагах моїх поглядів.

15. а) Я стараюсь заспокоїти іншого і зберегти наші стосунки.

б) Я стараюсь зробити все необхідне, щоб запобігти напруги в стосунках.

16. а) Я намагаюсь не задіти почуттів іншого.

б) Я зазвичай намагаюсь запевнити іншого в перевагах моєї позиції.

17. а) Зазвичай я наполегливо намагаюсь добитися свого.

б) Я стараюсь робити все, щоб запобігти прояву даремної напруги в стосунках.

18. а) Якщо це принесе іншому радість, я даю йому можливість настояти на своєму.

б) Я надаю йому можливість залишитися при своїй точці зору, якщо він йде мені на зустріч.

19. а) По-перше я намагаюсь вияснити, із-за чого виник спір, і чиї затронуті інтереси.

б) Я стараюсь відкласти рішення спірного питання для того, щоб з часом вирішити його до кінця.

20. а) Я намагаюсь швидко подолати наші суперечки.

б) Я стараюсь знайти найкращу численність вигод і втрат для нас обох.

21. а) Залагоджуючи відносини, намагаюсь бути уважним до іншого.

б) Я завжди схиляюсь до прямого і відвертого обговорення проблем.

22. а) В спорі я намагаюсь знайти позицію, яка знаходиться посередині і моєї, і іншої людини.

б) Я відстоюю свою позицію.

23. а) Як правило, я переймаюсь про те, щоб задовольняти потреби кожного з нас.

б) Інколи я надаю можливість іншим взяти на себе відповідальність за рішення спірного питання.

24. а) Якщо іншому його позиція здається дуже важливою, я намагаюсь йти йому на зустріч.

б) Я стараюсь запевнити іншого піти на взаємну згоду.

25. а) Я намагаюсь запевнити іншого в своїй правоті.

б) Вирішуючи спірні питання, я намагаюсь бути уважним до приводів іншого.

26. а) Я зазвичай пропоную в спорі середню позицію.

б) Я майже завжди намагаюсь задовольнити інтереси кожного з нас.

27. а) Частіше всього намагаюсь запобігти спорів.

б) Якщо це принесе радість іншому, я даю йому можливість настояти на своєму.

28. а) Зазвичай в спорі я наполегливо намагаюсь добитись свого.

б) Залагоджуючи конфлікт, я зазвичай намагаюсь знайти підтримку в іншого.

29. а) Я зазвичай пропоную в спорі середню позицію.

б) Думаю, що не завжди треба хвилюватися через виникаючі спори.

30. а) Я намагаюсь не задіти почуттів іншого.

б) Я завжди займаю в спорі таку позицію, щоб ми разом могли добитись успіху.

3.2 Аналіз результатів дослідження

Методика діагностики тактики поведінки в конфліктній ситуації К.Н. Томаса проводилася з першою групою в Горбанівському геріатричному пансіонаті м. Полтава. Було обрано 50 чоловік, віком від 60 до 85 років. З них 26 жінок та 24 чоловіка, які проживають та знаходяться на стаціонарному соціальному обслуговуванні. До другої групи було обрано також 50 чоловік похилого віку, які проживають в домашніх умовах з сім`ями, з них 28 жінок та 22 чоловіка, віком від 62 до 81 року.

Учасникам опитування пропонувалось 30 пар варіантів поведінки в конфліктній ситуації. В парі вони повинні були вибрати один із двох варіантів поведінки («а» або «б») і зафіксувати його в протоколі.

Результати показали, що у жінок, які проживають в стаціонарному закладі соціального обслуговування домінує такий вид поведінки в конфліктній ситуації, як конкуренція 55% - тобто прагнення досягти задоволення своїх інтересів в збиток іншому;

На другому місці переважає пристосування 20% - цей тип поведінки є доречним у таких ситуаціях:

- якщо результат справи непринциповий для індивіда, але надто важливий для його опонента;

- коли протилежна сторона наділена більшою владою, завдяки чому обов'язково переможе;

- коли індивід усвідомлює, що, пішовши на деякі поступки, небагато втратить;

- за необхідності на певний період пом'якшити ситуацію, а через деякий час повернутися до цього питання, сподіваючись на успіх.


Подобные документы

  • Структура та сутність конфлікту як соціально–психологічного явища. Профілактика та управління конфліктами в соціальних організаціях Специфіка соціального обслуговування людей похилого віку. Методика К. Томаса "Як ти дієш в конфліктній ситуації".

    магистерская работа [164,7 K], добавлен 29.07.2012

  • Соціально-психологічні особливості самотніх громадян похилого віку. Мета, завдання і функції територіального центру соціального обслуговування населення. Технології, зміст та форми роботи територіального центру з самотніми громадянами похилого віку.

    курсовая работа [52,1 K], добавлен 22.11.2011

  • Емоційна сфера людини у старості. Значення сім’ї для людини похилого віку. Соціальна робота з людьми похилого віку. Будинки-інтернати для людей похилого віку, територіальні центри обслуговування пенсіонерів. Психологічна допомога людям похилого віку.

    реферат [29,2 K], добавлен 27.11.2007

  • Проблеми людей похилого віку в Україні. Основні задачі і професійні обов'язки соціального працівника, етика соціального працівника. Поняття і сутність соціальної геронтології. Законодавчі основи забезпечення життєдіяльності осіб похилого віку в Україні.

    дипломная работа [85,8 K], добавлен 03.01.2008

  • Аналіз соціально-побутових, психологічних та медичних потреб одиноких людей похилого віку. Основні завдання та напрямки соціальної роботи. Дослідження відношення до свого здоров’я та способу життя у жінок похилого віку. Аналіз результатів експерименту.

    курсовая работа [424,9 K], добавлен 27.08.2014

  • Аналіз соціальних потреб одиноких людей похилого віку: побутових, психологічних і медичних. Основні завдання та напрямки соціальної роботи з людьми похилого віку, організаційно-правові форми. Аналіз і оцінка результатів експериментального дослідження.

    курсовая работа [1,3 M], добавлен 08.07.2014

  • Нормативно-правова база діяльності територіальних центрів. Мета, завдання і функції територіального центру соціального обслуговування населення. Технології, напрямки, зміст та форми роботи територіального центру з самотніми громадянами похилого віку.

    реферат [46,2 K], добавлен 27.03.2014

  • Особливості вікового етапу похилого віку. Феномен самотності у похилому віці як соціально-психологічна проблема. Тривожність як психологічний фактор самотності. Переживання самотності у осіб похилого віку. Соціальні потреби людей похилого віку.

    курсовая работа [149,7 K], добавлен 30.09.2014

  • Основні періоди людини. Біологічне поняття старіння, трансформація людей похилого віку. Типи пристосування до старості. Правила при наданні соціальної допомоги людям похилого віку. Приклади діяльності соціальних служб. Благодійні європейські служби.

    курс лекций [45,4 K], добавлен 26.02.2011

  • Люди літнього та старого віку як соціальна спільність, їх участь в житті сучасного суспільства, оцінка ставлення в зарубіжних країнах. Основні завдання та напрямки соціальної роботи з людьми похилого віку, аналіз компетентності соціального робітника.

    курсовая работа [46,8 K], добавлен 06.10.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.