Інтелектуальна імміграція українського населення, як аспект "витоку умів" за кордон

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Характеристика закономірностей та причин «витоку умів»

1.1 Особливості поняття «витоку умів»

1.2 Чинники, які впливають на «витік умів» з країни

Розділ 2. Наслідки «витоку умів» з країни та специфіка їх прояву

2.1 Наслідки «витоку умів» для країни

2.2 Класифікація прояву «витоку умів»

Розділ 3. Проблеми та шляхи вирішення «витоку умів» в українській державі

3.1 Проблемні складнощі та недоліки аспекту «витоку умів» з країни

3.2 Способи зниження «витоку умів» з України

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

В умовах глобалізаційних процесів, що відбуваються між країнами і регіонами світу, найважливішою особливістю взаємовигідної економічної та культурної інтеграції країн і одночасно реакцією на глобальні культурно-економічні процеси стає інтелектуальна міграція. У ситуації глобалізації відносин між країнами «витік умів» набуває масового характеру.

В сучасних умовах глобалізації розвинені країни намагаються побудувати такий тип економіки, який ґрунтувався б на інформації та знаннях. Тому вдосконалення та залучення інтелектуального людського капіталу, а також його збереження є першочерговим завданням таких країн.

Шляхами формування інтелектуального капіталу є: підвищення якості освіти та науки, внутрішня міграція працівників з комерційних структур у наукові, імміграція наукових кадрів. Найбільш негативний вплив на економіку країни має еміграція наукових кадрів. Тому створення, розробка та реалізація ефективної міграційної політики надає змогу країнам убезпечити себе від такого небажаного явища, як «відтік умів».

Актуальність обраної теми полягає у тому, що питання особливості «відтоку умів» за кордон та його впливу на економічну безпеку України залишається малодослідженим, що зумовило вибір теми даного дослідження.

Стан наукової розробленості проблеми. Питання «відтоку умів» за кордон досліджували такі провідні науковці, як Бльок Н. [1], Кваша О. [2], Левчук О. [3], Ляшенко О. [4], Марти( нова Л. [5], Томарєва В. [9] та інші.

Формування і розвиток наукових уявлень про інтелектуальну міграцію варто пов'язувати з іменами таких російських та українських вчених, як О. Грудзінський [1, с. 123-131], І. Майданік [2, с. 34-38], В. Ніколаєвський [3, с. 140-147], Я. Петрова [4, с. 127], М. Семикіна [5, с. 107-114].

Так, у роботах Я. Петрової автор розглядала інтелектуальну міграцію з точки зору міграції наукових і викладацьких кадрів високої і вищої кваліфікації [4, с. 127], а О. Грудзінський розглядає в рамках інтелектуальної міграції міжнародну науково-технологічну співпрацю, її причини, переваги та бар'єри, звертає увагу на можливість міждержавної кооперації без «відпливу інтелекту». Не зважаючи на доробок розглянутої теми у працях науковців, проблема інтелектуальної міграції на рівні регіонів та держави потребує подальших ґрунтовних досліджень.

Об'єктом в даному дослідженні виступає інтелектуальна імміграція українського населення, як аспект «витоку умів» за кордон.

Предметом в даній курсовій роботі є сукупність методологічних засобів, за допомогою яких буде досліджено імміграційний процес витоку умів українського населення за кордон.

Мета даного дослідження є аналіз причин та наслідків інтелектуальної імміграції з України та пошук шляхів зменшення її масштабів.

Так, для ефективної роботи, спрямованої на досягнення даної мети збудований ряд завдань, а саме:

- визначити поняття «витоку умів»;

- дослідити чинники, які впливають на «витік умів» та охарактеризувати їх;

- дослідити наслідки, які настають в процесі витоку умів;

- привести проблемні складнощі та недоліки аспекту «витоку умів» з країни;

- дослідити та проаналізувати шляхи виправлення та способи вирішення імміграції умів в аспекті української держави.

Для вирішення поставлених завдань на різних етапах дослідження застосовувались наступні методи: аналіз та систематизація наукових літературних джерел, порівняння та узагальнення даних теоретичних та експериментальних досліджень, психологічний експеримент, аналіз ситуації реальної взаємодії молодших школярів з оточуючими, метод включеного спостереження, також психолого-діагностичний метод, експрес-діагностика поведінкового стилю в конфліктній ситуації. Емпіричні дані оброблялись методами математичної статистики.

Практичне значення роботи. Результати дослідження можуть бути використані у психодіагностичній, психопрофілактичній та психокорекційній діяльності практичних психологів шкільних, навчально-виховних закладів.

Структура даної курсової роботи складається зі вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновку та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 39 (тридцять дев'ять) сторінок, з них 34 (тридцять чотири) сторінки основного тексту.

Розділ 1. Характеристика закономірностей та причин «витоку умів»

1.1 Особливості поняття «витоку умів»

В теперішній час інтелектуальна еміграція - розповсюджене явище майже в усіх країнах світу, особливо в тих, де попит на фахівців з вищою освітою менший, ніж їх пропозиція. Ринок праці таких країн не може забезпечити робочими місцями всі висококваліфіковані кадри через недостатній рівень розвитку економіки. Тож, високоосвічені спеціалісти емігрують до інших держав, як правило, до економічно розвинених, а їх рідні країни стають «інтелектуальними донорами».

Україна є країною-постачальником високоосвічених кадрів. Одним з напрямів інтелектуальної імміграції є виїзд за кордон молоді з метою навчання (освітня імміграція). Це істотно впливає на розвиток освіти, науки, бізнесу та економіки нашої країни.

З кожним роком національні економіки стають все більш взаємозалежними, а освітній обмін є невід?ємною частиною міжнародної інтеграції.

Навчання за кордоном - важливий культурний і особистий досвід для студентів, а також шлях поліпшити їх навички і шанси влаштуватися на роботу в глобальних секторах світового ринку праці [6].

З кожним роком кількість громадян України, які навчаються за кордоном, зростає. Охочих здобути освіту в елітних навчальних закладах зарубіжжя, стає все більше. Багато, хто таки були прийняті на навчання за межами України, шукають шляхи для того, щоб не повертатися на батьківщину після закінчення навчання. Деяким студентам це таки вдається, адже є держави, які прагнуть отримати готові високоосвічені кадри, не витрачаючи коштів на їх підготовку. Яскравим прикладом цього є США, яка заохочує імміграцію в наукову сферу програмами та грантами, які фінансуються за рахунок держави [7].

Щорічний моніторинг кількості громадян України, які навчаються в закордонних університетах на денній формі, охоплює 31 країну світу.

Аналіз таблиці 1.1. показав, що кількість українських студентів в іноземних навчальних закла дах станом на 2013/2014 навчальний рік склала 47724 чоловік. Серед найбільш бажаних для українців країн для навчання безумовними лідерами стали Польща, Німеччина та Росія (в діапазоні від 6000 до 15000 осіб). У порівнянні з 2012/2013 навчальним роком, в 2013/2014 році кількість громадян України, що навчаються в Польщі, збільшилася майже на 5500 чоловік. Якщо порівнювати 2008/2009 і 2013/2014 навчальні роки, то кількість українських студентів в університетах Польщі збільшилася приблизно в 5 разів.

Таблиця 1.1 Кількість громадян України, що навчаються за кордоном, осіб

Країни	Учбові роки
	2008/ 2009	2009/ 2010	2010/ 2011	2011/ 2012	2012/ 2013	2013/ 2014
Польща	2831	3499	4879	6321	9620	14951
Німеччина	8557	8818	8830	8929	9044	9212
Росія	4236	4055	4644	4644	4737	6029
Канада	715	916	1053	1203	1611	2053
Чехія	1046	1364	1456	1647	1782	2019
Італія	800	1043	1314	1556	1727	1894
США	1716	1727	1583	1535	1490	1464
Іспанія	558	641	840	1114	1323	1418
Франція	1349	1388	1447	1482	1282	1320
Австралія	463	614	636	692	692	1074
Великобританія	535	605	670	825	905	1040
Австрія	595	713	762	854	955	943
Угорщина	829	896	862	763	803	807
Болгарія	275	296	333	367	411	463
Швейцарія	292	318	336	358	371	397
Туреччина	209	198	208	232	282	360
Білорусь	186	182	180	181	152	148
Фінляндія	114	123	145	180	178	125

Показник кількості студентів з України, що навчаються у Німеччині, залишається стабільно великим протягом періоду з 2008/2009 по 2013/2014 навчальні роки. Слід зазначити, що в вузах Росії в 2013/2014 учбовому році, порівняно з 2012/2013, кількість українських студентів збільшилася майже на 1500 чоловік.

Також популярними серед української молоді для навчання є такі країни як Канада, Чехія, Італія, США, Іспанія, Франція, Австралія, Великобританія, Австрія та Угорщина (в діапазоні від 807 осіб в Угорщині до 2053 в Канаді). Менш популярними країнами для навчання є Болгарія, Швейцарія, Туреччина, Греція, Латвія, Бельгія, Словаччина, Литва, Молдова, Білорусь, Швеція, Фінляндія, Естонія, Нідерланди. Станом на 2013/2014 рік найменша кількість українських студентів - до 100 осіб спостерігається в Словенії, Ірландії, Хорватії та Азербайджані.

В результаті ситуації, що склалася, з України продовжує щороку емігрувати потік студентів, частина з яких так і не повертається назад. У зв'язку з цим, Україна втрачає освічених людей і висококваліфікованих кадрів стає з кожним роком все менше.

Але крім молоді, яка емігрує на навчання за кордон, також з України виїжджають високоосвічені люди з однією або навіть декількома вищими освітами. Основні причини, через які в Україні відбувається інтелектуальна еміграція, що з кожним роком стає дедалі масштабнішою, є наступні:

1. Криза в розвитку науки, яка включає:

- скорочення державних інвестицій на наукові дослідження;

- відсутність матеріально-технічного обладнання для наукових досліджень; - низький рівень зарплатні вчених;

- недостатній рівень інформаційного забезпечення для наукових досліджень і розробок;

- незахищеність прав власності на інтелектуальну працю тощо.

2. Політична нестабільність.

3. Економічна нестабільність, до якої треба віднести:

- коливання курсу гривні;

- валютна криза;

- інфляція;

- неефективна економічна політика.

Усі ці фактори негативно впливають на соціально-економічний розвиток країни та підштовхують українців на пошуки кращих умов для життя. Тому необхідно проаналізувати чисельність інтелектуальних емігрантів з України за країнами виїзду.

Аналіз чисельності інтелектуальних емігрантів з України показав, що основним географічним напрямом інтелектуальної еміграції є США - 33% емігрантів, які виїхали з України у 2016 році. Лідируючі позиції також займають Росія та Німеччина з досить великою часткою - 24% і 18% відповідно. Менш популярними в даному рейтингу є Ізраїль - 7%, Канада - 8%, Польща - 6% і Чехія - 4%.

1.2 Чинники, які впливають на «витік умів» з країни

Теорія факторів «притягання-виштовхування» була розроблена англійським вченим Ернестом Равенштайном, який одним із перших почав досліджувати міграційні процеси [1, с. 7]. На основі даних перепису населення в Англії та Уельсі він сформулював у 1889 р. «Закони міграції населення». Равенштайн дійшов висновку, що міграцію населення можна пояснити дією чинників «притягання-виштовхування»: несприятливі умови на одній території (жорстке законодавство, надмірні податки і т.д.) «виштовхують» людей з їх місця проживання, а сприятливі умови, створені на інших територіях, «притягують» їх. Відповідно, всі чинники, які обумовлюють міграцію, він поділив на внутрішні (чинники виштовхування) та зовнішні (чинники притягання).

Закони міграції, сформульовані Равенштайном, полягали у такому: основна причина міграції населення - кращі економічні умови в іншій місцевості, ніж у тій, де проживає людина; масштаби міграції скорочуються зі збільшенням відстані; міграція частіше відбувається у декілька етапів; міграція населення є двосторонньою; мобільність людей визначається їх особистісними характеристиками (стать, вік, приналежність до певного соціального класу тощо).

Подальшого розвитку розроблена Равенштайном теорія міграції набула у роботах Е. Лі (1966), який вважав, що найбільший вплив на міграцію населення справляють саме внутрішні фактори або фактори виштовхування. Крім того, Лі встановив, що такі чинники, як відстань, наявність фізичних та політичних бар'єрів можуть не лише стримувати, а навіть запобігати міграції.

Теорія факторів «притягання-виштовхування» була покладена в основу інших, більш пізніх теорії міграції - неокласичної економічної теорії (1962-1969), теорії сегментованого ринку праці (1979) та теорії глобальних систем (1988).

Неокласична економічна теорія причини міграції населення вбачає в географічних відмінностях у пропозиції та попиті на робочу силу. Згідно з даною концепцією, у країнах (регіонах) з надлишковою робочою силою спостерігається низька заробітна плата, тоді як регіони з дефіцитом робочої сили характеризуються високим рівнем зарплати. Розмір заробітної плати виступає як основний фактор виштовхування у регіонах походження мігрантів і основний фактор тяжіння у регіонах прибуття [2, с. 16].

Теорія сегментованого ринку праці міграцію населення пояснює структурними потребами економік розвинених країн. Згідно з нею, розвинені країни є дуалістичними: вони мають первинний ринок із кваліфікованою та високооплачуваною працею та вторинний ринок низькооплачуваної праці. Приплив іммігрантів в країну є необхідним для того, щоб заповнити робочі місця на вторинному ринку праці, які є непривабливими для місцевих жителів.

Теорія глобальних систем стверджує, що міграція є результатом впливу процесу глобалізації на економіку окремих країн. Глобалізація передбачає підвищення трудової мобільності людей та їх здатності мігрувати з одного місця на інше у пошуку кращих умов життя. Цьому сприяє здійснення прямих іноземних інвестицій, формування транснаціональних корпорацій, процес урбанізації тощо.

Аналіз наукових публікацій вітчизняних вчених, присвячених проблемам міграції населення [2; 3; 4; 5], дозволяє всі фактори притягання та виштовхування умовно розподілити на п'ять груп: економічні, соціальні, культурні, політичні та екологічні (табл. 1.2).

Таблиця 1.2 Фактори впливу на міжнародну міграцію населення [2; 3; 4; 5].

Фактори «виштовхування»	Фактори «притягання»
Економічні
Низька заробітна плата	Висока заробітна плата
Низька якість життя	Висока якість життя
Високий рівень безробіття	Високий рівень безробіття Наявність вільних робочих місць
Економічна нестабільність	Стабільний розвиток економіки
Обтяжлива система оподаткування	Ліберальна система оподаткування
Соціальні
Низька якість освіти	Висока якість освіти
Погані умови праці	Гарні умови праці
Недоступна система охорони здоров'я	Доступна та високоякісна система охорони здоров'я
Відсутність можливостей для професійної самореалізації	Наявність можливостей для професійної самореалізації
Культурні
Релігійні переслідування	Свобода віросповідання
Етнічна дискримінація	Відсутність етнічної дискримінації
Расова дискримінація	Відсутність расової дискримінації
Політичні
Відсутність демократії	Розвинена демократія
Політична нестабільність	Стабільність політичної системи
Корумпованість владних структур	Відсутність корупції
Екологічні
Забруднене навколишнє середовище	Краща екологічна ситуація
Низька якість питної води та їжі	Чиста питна вода та екологічно безпечна їжа

У складі економічних чинників, перш за все, варто відмітити рівень заробітної плати, якість життя, рівень безробіття, стабільність розвитку економіки та тип податкової системи.

Найбільшою мірою обсяги міжнародної трудової міграції населення визначаються відмінностями у розмірах заробітної плати на території окремих країн. Так, середньомісячна заробітна плата на території України у 2006 р. становила 146 євро. Натомість, у тих країнах, в які спрямовувалися основні потоки мігрантів з України, - Росії, Чехії, Польщі, Італії, Німеччині - відповідно 310, 690, 700, 2625 та 3532 євро [6, с. 394; 7, с. 129].

Низькі розміри заробітної плати в Україні ставлять частину населення на межу виживання. Аналіз статистичних даних переконує у тому, що у 2006 р. понад 18% осіб, які працювали на території держави, отримували заробітну плату нижчу за встановлений прожитковий мінімум [8, С. 231-232]. Такі дані свідчать про неприпустиме для будь-якого суспільства явище - поширення бідності серед працюючого населення.

У високорозвинених країнах, в які виїжджають громадяни України у пошуках кращої долі, ситуація виглядає зовсім інакше. На їх території розмір мінімальної заробітної плати зазвичай встановлюється на рівні не нижчому, ніж прожитковий мінімум, що забезпечує працюючому населенню високу якість життя.

Причиною міграції населення в інші країни можуть також виступати надмірні розміри податків та складність їх сплати на батьківщині. Особливо чутливими до даного чинника є підприємці та ті особи, які отримують високі доходи.

Наступним чинником, який дуже часто змушує людей залишати їх рідні місця заради праці в інших країнах, є високий рівень безробіття. Статистичні дані доводять, що найбільший відтік мігрантів відбувається саме з тих областей України, в яких зареєстровано найвищі рівні безробіття (Волинської, Житомирської, ІваноФранківської, Рівненської, Тернопільської, Луганської, Чернівецької та Львівської) [6, С. 359]. На тлі позитивного сальдо міждержавної міграції в Україні сальдо міграції у перелічених областях у 2006 р. набувало від'ємного значення [9, С. 21].

Варто відмітити, що у Російській Федерації та країнах Західної Європи рівень безробіття є не нижчим, а подекуди навіть вищим, ніж в Україні. Зокрема, у Російській Федерації фактичний рівень безробіття в 2006 р. становив біля 7%, Італії - 6,8%, Німеччині - 9,8%, Польщі - 13,8%, Чехії - 7,1% [6, С. 538; 7, С. 260]. Однак, поряд із високим загальним рівнем безробіття перелічені країни відчувають гострий дефіцит працівників робітничих спеціальностей, таких як будівельники, прибиральники, працівники сільського господарства тощо. Такі «непривабливі» для місцевих жителів вакансії досить часто заповнюються за рахунок мігрантів із менш розвинених країн, до складу яких входить і Україна.

За ступенем привабливості податкової системи для платників податків Україна посідає сьогодні передостаннє місце у світі [10, С. 47-49]. Гіршою є податкова система лише у Білорусії. Зокрема, за кількістю податкових платежів, які слід здійснити упродовж року, та часом, який на це витрачається, Україна займає 176 місце серед 178 країн світу, за податковим тягарем - 145. Найпривабливішою країною для платників податків є Мальдіви, які займають перше місце у рейтингу.

Міграцію населення з України посилює і такий чинник, як економічна нестабільність. Невпевненість у завтрашньому дні підштовхує працездатне населення до пошуку більш стабільних джерел доходу за кордоном, що дозволяє будувати плани стосовно свого майбутнього та майбутнього своїх дітей.

До основних соціальних чинників, які спричиняють міграцію населення, можна віднести умови праці, наявність можливостей для професійної самореалізації, якість системи освіти, доступність охорони здоров'я тощо.

Серед перелічених чинників визначальне місце посідають умови праці. Особливо чутливими до них постають особи, які займаються розумовою працею - лікарі, вчителі, науковці тощо. Так, наприклад, відсутність оснащених сучасною технікою лабораторій розглядається вітчизняними вченими як основний чинник, який змушує їх шукати кращої долі у зарубіжних вищих навчальних закладах і науководослідних інститутах.

За даними Юнеско на країни, що розвиваються, на території яких проживає 69,5% населення землі, у 2002 р. припадало лише 22,1% світових витрат на наукові дослідження. Зокрема, Росія, на території якої мешкає 2,3% населення світу, отримала лише 1,8% від світових витрат на наукові дослідження, тоді як США з їх 4,7% населення світу - 35%. У розрахунку на одного дослідника у тому ж році в середньому у світі витрачалося 150,3 тис. дол. США, у самих США - 230 тис. дол., у країнах Західної Європи - 177 тис. дол., тоді як у країнах СНД - 29,1 тис. дол. Певна річ, що за таких розбіжностей у фінансуванні, а отже, й умовах праці, високорозвинені країни постають більш привабливими для висококваліфікованих працівників з пострадянських країн. Останні отримують більше можливостей для професійної самореалізації за кордоном, ніж на батьківщині. Вагомим чинником, який пожвавлює міграцію української молоді до більш розвинених країн, виступає бажання отримати високоякісну освіту у закордонних навчальних закладах, що дозволяє підвищити конкурентоспроможність на ринку праці. У 2007 р. майже 27 000 українців навчалися у зарубіжних вузах [11, С. 139]. Найбільш популярними країнами для навчання серед вітчизняних студентів залишаються США, Німеччина, Франція та Польща.

До складу основних культурних чинників, які впливають на обсяги міграційних потоків до тих чи інших країн, можна віднести етнічну та расову приналежність, а також свободу віросповідання. Так, з розпадом СРСР та проголошенням незалежності України почалося повернення до нашої держави етнічних українців та представників депортованих народів. Натомість, чимало росіян, білорусів, представників інших етносів “нового зарубіжжя” повернулися до країн свого походження. Із зняттям «залізної завіси» різко зросли масштаби еміграції з України за межі колишнього СРСР, спочатку переважно євреїв, німців та греків, а нині - представників практично усіх етносів [2, С. 164].

Окрім економічних, соціальних та культурних факторів, на міграційні наміри населення впливають політичні й екологічні чинники. До перших, зокрема, можна віднести ступінь розвитку демократії у країні, стабільність політичної системи, поширеність корупції тощо; до других - екологічну ситуацію, наявність доступу до чистої питної води та високоякісної їжі.

Політична нестабільність в Україні відіграє особливу роль у складі політичних чинників, оскільки вона не лише викликає зневіру людей до політичної системи та керівників держави, а й породжує економічну нестабільність. Разом із деформованою системою демократії політична нестабільність знижує впевненість людей у майбутньому, активізуючи їх міграційні настрої.

Варто також відмітити високий рівень корумпованості українського суспільства. За підрахунками Herіtage Foundatіon [12,с.13], рівень корумпованості економіки України на сьогоднішній день становить 72%. Загалом, за індексом економічної свободи, який окрім свободи від корупції включає в себе ще цілу низку інших свобод (свободу ведення бізнесу, свободу торгівлі, фіскальну, монетарну, інвестиційну, фінансову свободу тощо), Україна посідає 133 місце із 157 країн світу, що також слугує вагомим чинником «виштовхування» українських громадян за кордон.

Розділ 2. Наслідки «витоку умів» з країни та специфіка їх прояву

2.1 Наслідки «витоку умів» для країни

Наслідки міграції наукових та висококваліфікованих кадрів є значною проблемою для країн, що розвиваються. Адже на підготовку молодих, активних, кваліфікованих спеціалістів було вкладено значні кошти, тим самим створивши конкурентну перевагу для інших країн. Тобто країна не отримує віддачі від своїх вкладень у людський капітал.

Глобалізація світової економіки ставить на порядок денний інтернаціоналізацію освіти. Перед університетами стоїть завдання підготувати випускника, здатного працювати в умовах професійної мобільності та міграції трудових ресурсів. Наприклад, Європейський Союз розглядає питання про стандартні мінімальні вимоги до освіти у зв'язку з мобільністю робочої сили. Відповідно до цього багато вузів переглядають свої навчальні плани.

У глобальній популяції студентів, які навчаються не в країнах свого громадянства, українці складають трохи більше, ніж соту частину. Аналіз кожної країни призначення дозволяє визначити, наскільки важливими для неї є саме українці. Вже традиційно частка українців серед іноземних студентів Польщі є доволі відчутною - 2014/2015 році вона склала 53 %, значно випереджаючи другу за розміром діаспору, білоруських студентів, яка налічує майже 10 %. У решті країн українці значно поступались іншим студентським 133 діаспорам та складають частку до 7 %. Наприклад, у Росії та Німеччині українські студенти становили 6,8 % та 2,9 % відповідно. Чехія та Угорщина, хоча й приваблюють чимало українців, є більш бажаними для молоді з балканських країн, тож українські студенти складали там 5,5 % та 4,3 % відповідно [4].

До позитивних наслідків від інтелектуальної міграції відносять:

- підвищення кваліфікації молодих вчених за кордоном сприяє припливу на батьківщину нових ідей, технологій, розробок;

- відбувається поступова інтеграція науковців до світового науково-технічного й освітнього товариства;

- отримання високоякісної вищої освіти;

- додаткові надходження в Україну зароблених мігрантами коштів, грошових переказів;

- напрацювання ділових зв'язків, міжособистісних контактів емігрантів з провідними науковцями.

До негативних наслідків від інтелектуальної міграції відносять:

- еміграція фахівців високого класу призводить до вимивання інтелектуального людського капіталу країни-донора;

- країна-донор не отримує віддачі від своїх вкладень у інтелектуальний людський капітал;

- дефіцит кваліфікованих кадрів, що виникає в країні через еміграцію збільшить витрати вітчизняних компаній на робочу силу;

- відсутність наукових ідей, технологій, розробок призводить до зниження конкурентоспроможності продукції на світових ринках.

Українські вчені, що працюють в європейських дослідних центрах, зазначають, що Україна повинна стати учасником загальноєвропейського ринку кваліфікованих кадрів і наукових розробок й орієнтуватися на ті його реальні потреби, які вона здатна задовольнити. Україна може використовувати дефіцит висококваліфікованих науковотехнічних кадрів і небезпечний «відплив мізків» конвертувати у вигідний для країни, на цьому етапі розвитку, механізм експорту кваліфікованих кадрів. Такий експорт може бути рентабельним, він підвищить привабливість України для ЄС і забезпечить збереження і розвиток її науково-освітнього потенціалу, поки кваліфіковані кадри не будуть затребувані в країні у зв'язку з розвитком власної наукоємної промисловості.

Пропонується створити на базі Академії наук Центр фундаментальної освіти, що доповнить систему вищої освіти й дозволить використовувати потенціал академії для підготовки кадрів міжнародного рівня, орієнтованих, в основному, на відшкодування дефіциту таких кадрів у ЄС і, таким чином, на отримання доступу до європейських ресурсів для збереження і розвитку науковоосвітнього потенціалу України.

Забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної освіти та науки потребує вирішення таких проблем:

1)?визначення пріоритетних напрямів науково-технічних розробок у міжнародній системі поділу праці в науковій сфері;

2)?підвищення якості освіти і підготовки науково-освітніх кадрів; забезпечення належного фінансування наукових проектів;

3)?подолання розриву між академічною та університетською наукою;

4)?удосконалення правових механізмів співпраці освіти, науки та виробництва;

5)?узгодження навчальних планів і програм українських та зарубіжних ВНЗ та розвиток академічної мобільності студентів і викладачів;

6)?поліпшення організаційних механізмів експорту та імпорту освітніх послуг.

2.2 Класифікація прояву «витоку умів»

Значна частка освітньої міграції здійснюється у межах країни, має специфічні прояви на регіональному та міжрегіональному рівнях. Оцінюючи її обсяги, необхідно враховувати той факт, що Україна успадкувала систему освіти, у якій розміщення вищих навчальних закладів за фаховим спрямуванням відповідає територіально-галузевій структурі економіки. Відповідно формуються центри концентрації інтелектуальної праці й інноваційного, освітнього, міграційного капіталу.

Аналіз регіонального аспекту освітньої міграції дав змогу дослідникам визначити такі її особливості:

- зростання кількості студентів вищих навчальних закладів, яке є результатом зміцнення потенціалу національно-освітньої системи, підвищення рівня освіченості нації, збільшення обсягів фінансування людського капіталу в умовах ринкової економіки;

- значну частину міжрегіональних потоків студентів перебрали на себе непромислові області (Волинська, Тернопільська, Рівненська, Закарпатська);

- виділяються три регіональні групи освітньої міграції.

Перша група, у якій темпи освітніх міграційних переміщень перевищують темпи загальної кількості студентів (Івано-Франківська, Волинська, Київська, Кіровоградська, Закарпатська, Львівська, Миколаївська, Рівненська, Черкаська, Чернівецька області, м. Київ, м. Севастополь). Друга група, у якій темпи освітніх переміщень є нижчими від темпів формування студентського контингенту (Запорізька, Одеська, Полтавська, Тернопільська, Харківська, Хмельницька області). Третя група, у якій майже однакові темпи цих показників (Вінницька, Дніпропетровська, Донецька, Сумська, Чернігівська області) [8, с. 132- 135]. Важливим індикатором освітніх міграцій в Україні і, відповідно, географії сегментів ринку інтелектуальної праці є частка сільської молоді в загальній кількості студентів (42,5%).

Основні країни надходження іноземних студентів - це Китай, Російська Федерація, країни Близького Сходу. Українське законодавство не передбачає їх подальшого працевлаштування, від чого наша держава багато втрачає. Імовірність залучення висококваліфікованих іноземних наукових кадрів, які закінчили аспірантуру або докторантуру в Україні, є досить високою. Тим більше, що структура фахової підготовки аспірантів та докторантів з інших країн в Україні є досить оптимістичною, а саме: технічні науки - 28,7%; медичні - 22,1%; економічні - 11,9%; педагогічні - 6,3%; фізикоматематичні - 3,4%; інші науки - 24,4%.

З освітнім видом міграції тісно пов'язані міграційні спрямування викладачів, науковців, дослідників. Близько 17% викладачів вищих навчальних закладів є внутрішніми та зовнішніми сумісниками. Збільшується частка неповної зайнятості викладачів. Серед українських науковців недостатньо поширене викладання у зарубіжних вищих навчальних закладах. У 2007 р. до такої діяльності було залучено 570 осіб. Серед них 71,6% - викладачі вищих навчальних закладів України, 19,5% - дослідники НАН України. Найчастіше до закордонних університетів і академій запрошують викладачів технічних, педагогічних, аграрних та фізико-математичних наук [5, с. 37].

Ретроспективний аналіз наукової міграції України показує, що тенденції розвитку внутрішньої її форми подібні до тих, які характерні для освітньої міграції. Зовнішня форма наукової міграції відбувається за такими напрямами: участь у міжнародній науковій співпраці; безповоротна еміграція; виконання іноземних замовлень (неофіційне сумісництво). Українські науковці надають перевагу нетривалим поїздкам за кордон у межах міжнародної співпраці. Тимчасові науково-професійні відрядження не заважають їм займатися інтелектуальною діяльністю в Україні, тому що вони залишають країну ненадовго, а за допомогою сучасних інформаційних систем можуть підтримувати ділові контакти з вітчизняними науковцями. Участь у міжнародних конференціях і семінарах за кордоном сприяє підвищенню соціального статусу та авторитету української науки. Найбільше це стосується фахівців, які працюють у галузі технічних наук (37,7%), обробки металів, виробництва машин та устаткування (15,2%), фізико-математичних наук (13,1%), а також працівників установ багатогалузевого профілю (20,9%) [9, с. 36-37]. Серед науковців України має місце безповоротна міграція. Якщо у 1992 -2000 рр. загальна кількість фахівців, які емігрували на постійне проживання, була найвищою, то ІSSN 1814-1161. Держава та регіони 78 зараз вона стабілізувалася на досить низькому, порівняно з 1990-ми рр., рівні. За даними державної статистичної звітності, серед емігрантів “наукова частка” становить 3,4% [4, с. 34].

Важливою складовою інтелектуальної міграції є так звана технологічна, якою охоплений такий сегмент ринку інтелектуальної праці, як ІT-ринок (фахівці у сфері інноваційних комп'ютерних технологій: програмісти, розробники, системні адміністратори та інші). За неофіційними даними, ємність цього сегменту ринку інтелектуальної праці України становить близько 250 тис. осіб.

Щодо внутрішньої форми технологічної міграції, то, на відміну від представників інших професій, ІT-фахівці можуть розраховувати на істотні преференції у випадку переміщення до великих міст; 59% вакансій на ІT-ринку праці припадає на столицю. Робота в Києві є для них більш високооплачуваною, навіть враховуючи різницю вартості проживання між столицею і периферією. При цьому деякі компанії готові надати житло та повний пакет соціального страхування.

До п'ятірки міст, у яких існує найбільша потреба у фахівцях ІT-технологій, традиційно належать Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Львів, Одеса. Значна кількість фахівців ІT-ринку працюють в Україні на замовлення іноземних корпорацій у їх філіях або за формою дистанційної зайнятості.

Серед представників сфери інформаційних технологій домінують різні типи виїзної міграції: легальна тимчасова трудова міграція за контрактами та іншими легітимними формами працевлаштування; легальна міграція з виїздом на постійне проживання до інших країн; тимчасова напівлегальна міграція, коли працівник розпочинає роботу легально, а після закінчення терміну перебування продовжує працювати нелегально; нелегальна зайнятість за умов легального перебування (за візою, яка не дає права на роботу).

Слід запропонувати схему обчислення частки технологічної міграції у масштабах трудової. Спочатку визначено кількість українських трудових мігрантів, які працюють за кордоном. З цією метою було проаналізовано офіційні та неофіційні джерела, у яких наведено дані щодо кількості мігрантів та їх розподілу за видами економічної діяльності. За підрахунками частини українських експертів, за межами України працює від 3 до 5 млн осіб (за деякими оцінками - до 7 млн). Співвідношення трудових мігрантів і загальної кількості населення України коливається у межах 11-12% [1, с. 27-28]. За статистичними даними, 4,3% трудових мігрантів зайняті у так званих «інших видах» економічної діяльності [3, с. 33-34]. На думку багатьох вищевказаних наукових співробітників, саме до цієї категорії відносять представників ІT-ринку праці. Якщо врахувати дані засобів масової інформації про їх міграцію (6 тис. осіб на рік), то частка технологічної міграції становить 2,7%.

ум інтелектуальний міграція населення

Розділ 3. Проблеми та шляхи вирішення «витоку умів» в українській державі

3.1 Проблемні складнощі та недоліки аспекту «витоку умів» з країни

Еміграція кваліфікованих фахівців притаманна не тільки для України, але й іншим пострадянським країнам. Розпад Радянського Союзу спричинив економічну та політичну нестабільність в суспільстві. Крім цього, відкрились нові можливості для еміграції населення. Все це стало поштовхом до демографічної кризи в умовах тільки що утвореної незалежної молодої Української держави.

Найбільша хвиля еміграції кадрового потенціалу за часів незалежної України спостерігалась на початку 1990-х років, але масовий «відтік» молодих і висококваліфікованих фахівців за межі держави і досі залишається проблемою.

Україна посідає одне з провідних місць у рейтингу країн-донорів із постачання інтелектуальних, висококваліфікованих та некваліфікованих трудових ресурсів, які через матеріальну скруту змушені емігрувати. Інтелектуальна міграція притаманна майже всім країнам. Особливо яскраво вона проявляється там, де попит на фахівців з вищою освітою менший, ніж їх пропозиція.

Сьогодні міграційна політика багатьох розвинутих країн світу (США, Німеччина, Великобританія тощо) ґрунтується на принципах заохочення та приваблення інтелектуального мігранта, бо саме креативна особистість визначає конкурентоспроможність економічних систем, є основою багатства народів та ключовим ресурсом розвитку високорозвинутих країн. Саме тому вони не тільки дбають про примноження і якісне зростання власного інтелектуального капіталу, створюючи науковотехнологічні парки, лабораторії, інвестуючи у розвиток навчальних та наукових установ, але й активно формують попит на іноземних спеціалістів. Україна сьогодні ще володіє досить вагомим науково-технічним кадровим потенціалом. Але, на жаль, внаслідок цілої низки політичних, економічних, соціальних проблем вона вже втратила близько третини свого наукового потенціалу і продовжує його втрачати. Не належна увага українського уряду до збереження та відновлення наукового потенціалу України призвела до зменшення на 50% чисельності науковців середнього віку та майже на 60% молодшого наукового персоналу.

Так, у 2014 році тільки біля 0,3% випускників від їх загальної кількості, які отримали диплом магістра, спеціаліста та бакалавра, були прийняті на роботу за фаховим спрямуванням [6].

Останнім часом в Україні у системі підготовки кадрів та формування кадрової політики щодо фахівців вищої кваліфікації накопичилось багато проблем, що потребують негайного вирішення. Існує значний розрив між підготовкою наукових кадрів та їх залученням до роботи у науковій сфері, незважаючи на те, що чисельність докторів та кандидатів наук у країні зростає. Частка залучених до наукової та науковотехнічної діяльності, неухильно скорочується.

За чотирнадцять років незалежності України кількість докторів наук збільшилася на 48%, однак їх кількість у сфері наукової та науково-технічної діяльності зросла тільки на 10%. Чисельність кандидатів наук за цей же період зросла на 46%, однак кількість тих, хто займався науковою роботою, зменшилась на 34,7%. Це свідчить про те, що фахівці з науковим ступенем, особливо молодь, більш схильні до міграції [6]. Така ситуація дає підстави стверджувати, що для України характерні ознаки руйнування інтелектуального капіталу нації, а економічні, політичні, соціальні чинники, що діють в умовах глибокої кризи вітчизняної науки ще підсилюють це руйнування.

Інтелектуальні мігранти виїжджають за межі національних кордонів не лише у пошуках вищої матеріальної винагороди за свою працю, а також у пошуках технологічно оснащених лабораторій, сучасних робочих місць, які мають комфортніші побутові умови праці [7, с. 58].

В перші роки незалежності України реципієнтами інтелектуальної міграції були в основному Росія та Польща. Сьогодні основними країнами зовнішньої міграції висококваліфікованих кадрів стали США, Німеччина, Ізраїль, Канада. Головними чинниками, які приваблюють інтелектуальних мігрантів є створення умов сприятливого середовища для акумуляції наукових знань, поширення міжнародних програм з інформаційного обміну для підвищення кваліфікації вченого тощо.

Багато розвинутих країн світу намагаються «привабити чужий інтелект» різними способами (гранди, навчання, освітні проекти). Варто зазначити, що не всі українські вчені, які від'їжджають за межі країни, дійсно працюють за кордоном у науковій сфері. Статистика свідчить, що лише п'ята частина інтелектуальних мігрантів влаштовується за спеціальністю. Здебільшого, це найбільш кваліфіковані фахівці, вже відомі своїми працями за кордоном. Решта ж залишають країну і свої науково-дослідні установи не стільки заради влаштування на роботу за фахом, скільки заради матеріального благополуччя.

Вагомим чинником інтелектуальної міграції є і залишається економічний, бо гідний рівень заробітної плати, високий рівень матеріально - технічного оснащення робочого місця, комфортні умови праці і життя мотивують людину до високопродуктивної праці. Віковий ценз більшості українців, які тимчасово емігрують з країни або хочуть виїхати на постійне місце проживання в іншу країну, складає в основному 20-49 років. Відсутність перспективи - основна причина інтелектуальної міграції молодих вчених. Аналітичний центр Cedos оприлюднив статистичні дані, які засвідчують, що з 2009 до 2014 року майже на 80% зросла кількість українських студентів, які здобули освіту в іноземних ВНЗ [8]. При цьому майже дві третини - це українці, які навчаються у польських університетах. Їх число зросло з 9620 до 14951 особи.

Приріст українських студентів у російських вищих навчальних закладах, як зазначили в аналітичному центрі, склав 1292 особи. За припущенням аналітиків, це відбулося за рахунок студентів з окупованих агресором українських територій. Збільшилась і кількість українців, охочих навчатись в австралійських, канадських, британських, чеських та італійських університетах [8].

За останні роки з України виїхали понад 1000 аспірантів і 200 кандидатів наук [8]. Рівень освіти в певній мірі також впливає на рішення українців емігрувати, адже ті, в кого кращі вміння, навички та рівень освіти, більш імовірно шукатимуть роботу в Європейському Союзі (ЄС), ніж в інших країнах світу. Динаміку чисельності українських науковців та кількості організацій, які проводять наукові дослідження й розробки, протягом періоду 2013-2015 років зображено на рисунку 1 [9], з якого видно, їх спадну тенденцію. Така ситуація з проведенням наукових досліджень не дає підстави сподіватися на технологічний прорив України у галузях економіки.

Варто зазначити, що сьогодні дещо змінюються причини еміграції з нашої країни. У період 2015-2016 років на перший план серед причин, які спонукали громадян за заробітчанство виходили: нестабільна політична ситуація та відсутність почуття безпеки, українці акцентують увагу на матеріальних негараздах, таких як інфляція, зростання цін і низький рівень життя. Підтвердженням вищесказаного можуть служити результати опитування, опубліковані Міжнародним кадровим порталом hh.ua [10]. За отриманими даними, троє з п'яти опитаних зізналися, що не бачать свого майбутнього в Україні. Кожен другий не задоволений розміром заробітної плати та економічним розвитком в державі. Трохи менше, ніж половина не хочуть залишатися в країні, в якій не виконуються закони і процвітає корупція. Двоє з п'яти стурбовані нестабільною політичною ситуацією. Третина їдуть за «якістю життя» - хорошою медициною, освітою, якісним та доступним страхуванням. Трохи менше, ніж третина впевнені, що за кордоном можна значно більше заробляти, виконуючи навіть низькокваліфіковану роботу. Про почуття безпеки, можливість професійної самореалізації та спрощену процедуру реєстрації власного бізнесу українці згадали в останню чергу. На внутрішній переїзд в межах України згодні лише четверо зі ста опитаних. Таким чином, можемо стверджувати, що основними причинами еміграції висококваліфікаційних кадрів сьогодні є нестабільна політична ситуація в державі, економічні негаразди та соціальна напруга в суспільстві.

Для України серйозною проблемою є недостатня увага з боку держави до розвитку науково-технічної сфери та її фінансування. Так, незважаючи на усвідомлення проблем, які стоять перед науково-технічною сферою, в країні лише констатується необхідність підвищення ефективності бюджетного фінансування цього напряму. Глобальна міграційна рухливість населення і чималі міграційні переміщення трудових ресурсів як усередині країни, так і за її межі яскраво віддзеркалюють ту ситуацію, що склалась нині у країні на національному і регіональних ринках праці.

Міграція наукових працівників, їхня праця в науково-дослідних та технологічних центрах різних країн з метою набуття, вдосконалення і застосування своїх знань - реальність нашого часу й умова розвитку держави в майбутньому. Багато розвинених країн та країн, що розвиваються, вже прийшли до висновку, що залучення іноземних учених, інженерів, менеджерів, викладачів і інших фахівців означає «імпорт знань» і може бути винятково вигідним для національної економіки. З цією метою коригуються міграційні законодавства, створюються спеціальні програми для висококваліфікованих мігрантів, цілеспрямовано розширюється прийом іноземних студентів і аспірантів та їх працевлаштування після завершення навчання, створюються міжнародні дослідницькі колективи, заохочується міграція, пов'язана з інвестиціями в пріоритетні галузі. В умовах перманентної економічної кризи, в якій перебуває Україна, доцільно заполучити досвід розвинених країн щодо використання інтелектуального потенціалу та удосконалювати міграційне законодавство.

Спільна візова політика та вступ до Шенгенської зони сприятимуть спрощенню та здешевленню подорожей і постійному проживанню в ЄС з одного боку, а з іншого - прискорюватиме емігрування високоосвічених кадрів. Виникає природне запитання: «У що може обернутися міграція кадрів для України?» На сьогоднішній день науковці не можуть дійти єдиного висновку щодо наслідків інтелектуальних міграцій для Української держави. З одного боку, відплив мігрантів негативно впливає на соціально-економічний розвиток країни. Негативні наслідки від інтелектуальної міграції впливають, найперше, на демографічну ситуацію в країні. З метою працевлаштування за кордон виїжджають молоді сім'ї з досить високим рівнем освіти, і як наслідок: старіння нації, зниження рівня народжуваності, збільшення рівня смертності. Все це призводить до глибокої демографічної кризи.

3.2 Способи зниження «витоку умів» з України

Наразі в Україні продовжується розробка законодавства з питань міграції персоналу і, зокрема, державної міграційної стратегії. У рамках заходів, направлених на лібералізацію візового режиму з ЄС, 5 листопада 2015 року було прийнято Закон України «Про зовнішню трудову міграцію» [66]. Закон визначає 83 правові та організаційні засади державного регулювання зовнішньої мозкової імміграції та соціального захисту громадян України за кордоном і членів їх сімей.

Також держава робить певні кроки у розвитку науки, а отже створює умови для наукової еліти (особливо для молодих людей) працювати у власній країні. Так, у 2015 році після багатьох місяців роботи дослідників, установ і комітетів різноманітних профілів був прийнятий новий закон «Про наукову й науково-технічну діяльність» [12]. Результатом стало нове стратегічне законодавство, засноване на європейських стандартах. Зміни, що запроваджує цей закон, спрямовані на прискорення розвитку української науки. Даний закон передбачає залучення найкращих умів у процесі ухвалення рішень у галузі освіти і науки.

Необхідно створювати середовище та умови для того, щоб люди могли застосовувати свої знання, вміння і реалізовували таланти тут. Акцент слід робити на ті галузі економіки, де у країни є конкурентні переваги. Як і в деяких сусідніх країнах, в Україні є високий рівень освіти, особливо в технічному і фізико-математичному напрямку - радує, що їх ще не втрачено. Це добра основа.

Україна має значний потенціал в інноваційних галузях, зокрема, в сфері ІT, і не тільки аутсорсингу. Якщо говорити про інші сфери, Україна завжди досягала успіху в інженерії - традиційно близько третини експорту займало машинобудування. Звичайно, сьогодні інша ситуація, але важливо не розгубити цей потенціал, і за наявності нових експортних ринків розвивати ті галузі й напрямки, які будуть найбільш затребуваними. До них відноситься, звичайно, сільське господарство, а саме нові методи його ведення - так зване «smart agrіculture». Водночас суспільство має бути готовим до того, що навіть якщо реформи будуть проводитися дійсно ефективно і оперативно, ефект від них буде помітним не відразу. Це стосується також і працевлаштування.

У створенні робочих місць важлива роль відводиться розвитку малого та середнього бізнесу (МСБ). З цією метою бізнесу потрібно забезпечити сприятливі умови для розвитку та доступу до капіталу. Саме сектор МСБ, зазвичай, є одним з основних джерел створення нових робочих місць.

Загалом для зменшення масштабів інтелектуальної міграції, держава має спрямувати свою політику на розвиток та ефективне використання інтелектуального потенціалу шляхом:

- активного залучення талановитої молоді до наукової діяльності;

- забезпечення фінансування наукової сфер на достатньому рівні;

- забезпечення гідної заробітної плати у науковій cфері;

- подолання корупції на всіх рівнях, а, насамперед, в освіті;

- забезпечення оновлення матеріально-технічної бази науково-дослідної сфери;

- визначення пріоритетних для держави наукових напрямів, за якими має здійснюватися підготовка наукових кадрів;

- створення сприятливих умов праці, з оснащеними необхідними технічними засобами лабораторіями, що сприятиме реалізації творчого та інтелектуального потенціалу;

- підвищення рівня соціальної захищеності працівників наукової сфери;

- стимулювання вітчизняного бізнесу до ефективного використання наукових розробок українських вчених;

- забезпечення більш тісної співпраці вищих навчальних закладів з науково-дослідними інститутами; - використання грантової системи;

- здійснення системи заходів щодо тих вчених і спеціалістів, які здобули міжнародне визнання (створення для них нових лабораторій, інститутів тощо);

- підвищення ефективності науки й освіти в цілому.

Враховуючи складність ситуації, мабуть, є сенс тимчасово відмовитися від частини програм і зосередити зусилля і кошти на виконанні окремих досліджень, що можуть дати кінцевий результат у вигляді сучасних технологій, конкурентоспроможних товарів, скоротити кількість вищих навчальних закладів, які не мають достатньої наукової бази і викладацьких кадрів; створення за прикладом Польщі, Угорщини та інших країн, де аналогічно спостерігається різке зростання обсягів наукової міграції, системи грантів «Для тих, хто повертається».

Для України «відтік умів» має негативні наслідки, оскільки відбувається еміграція найбільш інтелектуальних та кваліфікованих кадрів, а також потенційно високоосвічених людей, які від'їжджають на навчання за кордон і не повертаються. Таким чином, Україна втрачає найбільш конкурентоспроможну частину населення. Це негативно впливає на національну економіку, а саме, в країні погіршується продуктивність праці за рахунок деградації робочої сили та відбувається відставання України в технологічному та економічному розвитку.

Для мінімізації інтелектуальних втрат країни потрібне негайне втручання з боку держави, прийняття законопроектів, що поліпшили б становище науковців в Україні, а також забезпечення сприятливого клімату в країні для повернення інтелектуальних кадрів на батьківщину після навчання за кордоном.

Досягти цього можна за рахунок наступних змін:

- забезпечення гідною заробітною платою науковий потенціал країни;

- підвищення загального рівня стипендій та надання значних бонусів за успішне навчання та участь у наукових конференціях;

- збільшення фінансування наукової діяльності з боку держави;

- підвищення рівню соціальної захищеності усіх верств населення;

- сприяння просуванню українських інноваційних розробок як на національному, так і на міжнародному рівнях;

- сприяння міжнародному співробітництву в науковій сфері;

- забезпечення можливості приймати участь у різноманітних міжнародних програмах з підвищення кваліфікації та у міжнародному інформаційному обміні.