Демографічна політика України

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

Демографічна політика України

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи демографії як науки

1.1 Структура демографічної науки

1.1.1 Виділяють такі розділи демографії

1.2 Об'єкт вивчення у демографії

1.3 Гіпотеза Мальтуса

1.4 Теорія демографічного переходу

Розділ 2. Демографічні процеси в сучасній Україні

2.1 Динаміка чисельності

2.2 Густота та розміщення населення територією країни

2.3 Статевий склад населення

2.4 Віковий склад

2.5 Динаміка народжуваності

2.6 Планування сім'ї

Розділ 3. Демографічна політика країни

3.1 Головні напрямки демографічної політики

3.2 Сучасна демографічна політика України

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Природною основою демографічного стану в Україні є народонаселення. Роль його як основи суспільного виробництва полягає в тому, що воно виступає споживачем матеріальних благ і тим самим зумовлює розвиток насамперед галузей, які орієнтуються у своєму розміщенні на споживача. Однак найважливішою характерною рисою народонаселення є те, що воно є природною основою формування трудових ресурсів, найголовнішого елемента продуктивних сил, які відіграють вирішальну роль як фактор розміщення трудомістких галузей господарства.

Населення - основне багатство будь-якої країни, без нього життя держави неможлива. Але в останнє десятиліття демографічні процеси, що відбуваються в нашій країні, мають яскраво виражений негативний характер. Низька народжуваність в поєднанні з високою смертністю призвели до ефекту депопуляції, що виразилося в природного спаду населення в переважній більшості регіонів країни.

Демографічна політика -- це діяльність органів державного управління і соціальних інститутів, спрямована на створення сталих кількісних та якісних параметрів відтворення населення. З метою подолання негативних демографічних тенденцій в Україні потрібна активна демографічна політика, яка є частиною соціальної економічної політики суспільства в цілому.

Демографічна політика складається з таких елементів:

-- вплив на умови праці, тобто визначення межі працездатного віку, тривалості робочого дня, турбота про охорону праці тощо;

-- поліпшення життєвих умов усіх верств населення -- підвищення заробітної плати та рівня доходів, покращення житлових умов, забезпечення медичним обслуговуванням та ін.;

-- заходи, спрямовані на те, щоб суспільство впливало на процеси природного руху населення.

Актуальність даної теми:

В даний час демографічна ситуація в Україні стала однією з найбільш злободенних соціально-економічних проблем нашого суспільства. Стало очевидно, що демографічна криза не вирішиться сама собою і навіть якщо докладати значних зусиль в області виходу з кризи, результат буде досягнуто через багато років чи десятиліть. Це говорить про актуальність теми роботи «Демографічна політика України».

Мета дослідження: розглянути особливості демографічної ситуації в Україні.

Завдання роботи:

Ш Розкрити поняття: демографія, демографічна ситуація і демографічна політика;

Ш Вивчити концепції демографічного розвитку;

Ш Проаналізувати демографічні процеси, що відбуваються в сучасному світі на глобальному, регіональному та місцевому рівнях, під впливом економіки і політики.

Ш Розкрити основні принципи та особливості соціальної політики деяких держав, у тому числі України, спрямованої на зміну демографічної ситуації.

Для вирішення цих завдань використовувалися наступні методи:

1. Аналітичний - аналіз демографічної ситуації в Україні.

2. Літературний - використання матеріалів періодичної преси, наукової та навчальної літератури.

3. Прогностичний - прогноз передбачуваної народжуваності на основі статистичних даних.

4. Статистичний - робота зі статистичними даними, їх обробка та аналіз.

Об'єкт дослідження: народонаселення України.

Предмет дослідження: демографічна політика України.

Розділ 1. Теоретичні основи демографії як науки

1.1 Структура демографічної науки

При розгляді предмета дослідження в демографії виділяють: вивчення процесів шлюбності та припинення шлюбу, демографічної функції сім'ї і відтворення шлюбної і сімейної структури населення; народжуваності та її соціальної обумовленості; смертності та її соціальної обумовленості; відтворення населення, зростання його чисельності, взаємозв'язків демографічних процесів і структур.

При загальних методологічних підходах до дослідження кожна з цих областей має свої особливості як в концептуальному, так і в методичному відношенні.

1.1.1 Виділяють такі розділи демографії

Демографічна теорія - трактування рушійних сил відтворення населення, його обумовленості економічними, соціальними, соціально-психологічними та іншими факторами, пояснення історичних тенденцій розвитку режимів відтворення, зміни типів відтворення населення. Для розуміння суті відтворення населення і його місця в природному історичному процесі особливе значення мають уявлення про роль населення в розвитку суспільства і його значення для економічного розвитку, пов'язані з галузей соціально-економічної науки. Власне у демографічну теорію входить пояснення характеру відтворення населення і змін в ньому, демографічної поведінки, а також взаємовпливу демографічних процесів і структур. Демографічна теорія служить вихідною базою для всіх етапів наукового вивчення демографічних процесів, починаючи з формулювання робочих гіпотез і закінчуючи узагальненням зібраної і проаналізованої інформації [8, с.123]

Збір первинних даних про населення і демографічні процеси. Джерелом фактичних даних для демографії служать результати переписів населення і узагальнені дані поточної реєстрації народжень, смертей, шлюбів та розлучень, а також матеріали мікропереписів і вибіркових обстежень як власне демографічних, так і соціологічних, етнодемографічний та інших у тій мірі, в якій вони висвітлюють відтворення населення або його соціальні чинники. Теоретичні підходи та методики збору, обробки та узагальнення масових даних демографія запозичує із статистики і соціометрії. Перепис населення надає відомості про віково-статевих, шлюбне, сімейному складі населення, про розподіл людей по тим чи іншим соціальним і економічним ознаками, про демографічні події в їхньому житті в минулому, а поточний облік демографічних подій - про число таких подій у міру їх виникнення в різних групах населення. При вибіркових обстеженнях зазвичай піддаються вивченню окремі аспекти відтворення населення, наприклад, вплив умов життя на демографічні процеси, ставлення жінок до народження дітей, формування і розподіл сімей. Для аналізу відтворення населення у віддаленому минулому демографія приваблює записи в метричних книгах, життєписи пологів і генеалогічні хроніки. Теоретичні узагальнення закономірностей відтворення населення ґрунтуються також на аналізі вторинної інформації, зокрема, даних літературних та інших джерел.

Опис демографічних процесів - загальна характеристика чисельності, статевого, шлюбного і сімейного складу населення, загального рівня і тенденцій демографічних процесів у конкретних умовах місця і часу. Воно проводиться, як правило, на підставі статистичних даних або ж їх реконструкції за іншими джерелами; часто дається в порівнянні з іншими територіями та періодами часу. Такий опис дає уявлення про ситуацію демографічної.

Чиста (формальна) демографія - розгляд кількісних співвідношень демографічних явищ, процесів, структур і зростання населення під їх впливом.

Аналітична демографія - вивчення взаємозв'язків між демографічними явищами, їх детермінації соціальними, економічними, соціально-психологічними та іншими процесами. При широкій її трактуванні охоплює закономірності, причини і наслідки відтворення населення в конкретних умовах, включаючи висновки емпіричних досліджень; у вузькому сенсі обмежується застосуванням математичних методів до вивчення відтворення населення. Виділяються більш-менш самостійні частини: аналіз демографічних процесів за допомогою специфічних прийомів дослідження, зокрема, моделювання і прогнозу; вивчення взаємодії демографічних процесів з іншими соціальними явищами. Центральне місце при цьому займає аналіз впливу на демографічні процеси соціального розвитку в цілому - зокрема, соціальних інститутів і норм, а також соціально-психологічних факторів і всіх сторін економічної діяльності людей. Хоча зв'язку відтворення населення з соціальними і економічними процесами обопільні, демографія розглядає переважно вплив соціально-економічних явищ на відтворення населення, тоді як зворотний вплив вивчають інші соціальні науки. [7, с.61]

Історична демографія - досліджує відтворення населення в минулому і займає особливе місце в структурі демографії. У середині 20 ст. вона розглядалася іноді як самостійна наукова дисципліна на кордоні історії і демографії. Однак у міру розвитку уявлень про історичну обумовленість відтворення населення і розкриття його закономірностей в широкій історичній ретроспективі, з'являється все більше підстав вважати історичну демографію частиною демографічної науки. Результати демографічних досліджень, зібрані і проаналізовані за досить тривалий історичний період, дають підставу для теоретичного узагальнення встановлених історичних закономірностей.

Соціологічна демографія (соціальна демографія) - наукова дисципліна, що формується на стику соціології та демографії та вивчає взаємовплив демографічних і соціальних процесів. Від власне демографії соціальна демографія відрізняється головним чином аспектом досліджень: перша вивчає відтворення населення переважно на макрорівні для населення в цілому або великих його груп, друга - в основному на мікрорівні, розглядаючи структуру сім'ї, родинні стосунки, особистість. Відповідно в соціальній демографії основна увага приділяється дослідженню соціальних норм, демографічних установок, демографічної поведінки і його чинників. Цим визначаються особливості застосовуваних в соціальній демографії методів, серед яких важливе місце займають соціологічні та соціально-психологічні методики дослідження (інтерв'ю, тести і т.д.).

У сучасній науковій літературі склалася міцна традиція розгляду економічних, правових, соціологічних, соціально-психологічних та інших факторів, пов'язаних з демографічними характеристиками. Зокрема, ще з кінця 1960-х з'явилися роботи, які описували репродуктивні установки різних верств населення і впливу на них таких факторів, як рівень освіти, доходу, етнічних характеристик і т.д. Поряд з цим сучасні демографи все ширше використовую дані про процеси та явища, що відбуваються в сім'ї і переходять до вивчення цих характеристик. Майже одночасно почали розвиватися і соціологічні дослідження шлюбу та сім'ї, які охоплюють широке коло проблем - від теоретичних аспектів шлюбно-сімейних відносин до емпіричних досліджень окремих сторін формування, функціонування і розпаду родини (наприклад, репродуктивної функції сім'ї та впливу на неї психологічних; економічних, правових і багатьох інших факторів. Ставши особливо актуальною в кінці 20 в. соціолого-демографічна проблематика ставить питання про подальше посилення взаємодії демографічних та соціологічних наук, висуває в число першочергових завдань у цій галузі розробку теоретичних питань соціальної демографії як найважливішої наукової дисципліни [3, с.34]

Військова демографія - наукова дисципліна, що досліджує роль демографічного чинника у військовій справі і військової економіці з кількісної та якісної сторін.

Як самостійні розділи у військовій демографії виділяють дослідження мобілізаційних можливостей воюючих держав, зокрема мобілізаційних резервів для збройних сил (ЗС) та економіки; військових втрат населення, викликаних війнами міграцій; вивчення впливу воєн на відтворення населення і його здоров'я; демографічних наслідків військових дій. Важливе значення у військовій демографії мають перспективні розрахунки чисельності та складу населення за статтю та віком для визначення ресурсів країн або їх коаліцій.

Військова демографія розвивається на загальних методологічних засадах демографії і тісно пов'язана з військовою наукою, а також з військової статистикою, демографічною статистикою, санітарної та військово-медичної статистикою.

Демографічними наслідками війни можна вважати також такі важливі соціальні явища, як зміни в сімейному і культурному складі населення, що відбуваються в результаті тривалих розлук, відсутності можливості навчання, закриття культурно-видовищних підприємств і т.д. Як найближчі, так і віддалені демографічні наслідки війни суттєво впливають на соціально-економічний розвиток воюючих держав [7, с.68]

1.2 Об'єкт вивчення у демографії

Центральним об'єктом вивчення в демографії стає відтворення населення, у зв'язку з чим у ряді країн приймаються різні закони, що стосуються народонаселення. Відтворення населення відбувається насамперед внаслідок природної зміни поколінь, тобто через народжуваність і смертність, або так званого природного руху населення. Населення окремих територій змінюється також внаслідок прибуття людей з інших територій (імміграція) і вибуття їх на інші території (еміграція), разом утворюють міграцію, або механічний рух населення. Нарешті, зміна населення здійснюється і шляхом переходу людей з одного стану в інший (з одних груп в інші) по мірі зміни їхнього віку, сімейного стану, числа дітей (демографічна мобільність) або рівня освіти, професії, соціального стану і т.д. (Соціальна мобільність). Так , в широкому трактуванні відтворення населення полягає в зміні його чисельності, складу і розміщення під впливом демографічних процесів - природного руху, міграції та мобільності населення. Самостійне значення в демографії має процес формування, розвитку та розпаду сімей.[10]

Зміни населення і його частин розглядаються в демографії не тільки в кількісному, але і в якісному аспекті, наприклад не лише збільшення числа фахівців і пов'язана з ним зміна професійної структури населення, а й підвищення рівня їх підготовки, не тільки зміна чисельності людей певного віку, але і їх фізичний розвиток і т.д. Різні ознаки людей служать в демографії як для характеристики всього населення, так і для виділення конкретних його груп як самостійний об'єкт дослідження.

Протягом всієї історії демографії відбувався безперервний відбір засобів і методів, здатних поглибити знання про відтворення населення.

У міру нарощування дослідницького інструментарію і становлення демографічного аналізу як самостійної демографічної теоретико-методологічної бази вивчення населення формальними методами відбувався процес створення власної "математизированной" концепції відтворення населення. [2]

1.3 Гіпотеза Мальтуса

Перша спроба оцінити динаміку чисельності населення і відповісти на питання чи зможе Земля прогодувати всіх, хто живе на ній, пов'язана з ім'ям англійського вченого Томаса Роберта Мальтуса (1766-1834), який прийшов до думки, що якщо ріст населення нічим не стримується, то населення буде подвоюватися кожні 25-30 років і що люди розмножуються швидше, ніж зростаючі засоби існування. Розвиваючи ці ідеї, він прийшов до висновку, що плодючість бідняків - головна причина їх злиденного положення в суспільстві.

Свої погляди він анонімно опублікував у 1798 р. в роботі "Досвід про закон народонаселення у зв'язку з майбутнім удосконаленням суспільства" Т. Мальтус стверджував, що чисельність населення зростає в геометричній прогресії, в той час як ресурси, необхідні для прожитку цього населення - в арифметичній. Тому рано чи пізно ці графіки перетнуться, і наступлять голод, війни, хвороби.

У дійсності замічена тенденція переходить на визначеному етапі в прямо протилежну підвищення рівня життя веде до зниження народжуваності і не тільки до стабілізації чисельності населення, але і до абсолютного його зниження.

1.4 Теорія демографічного переходу

Сучасні погляди на динаміку чисельності населення відбиває теорія демографічного переходу, загалом, вигляді розроблена Френком Ноутстайном в 1945 р. Теорія зв'язує особливості демографічного положення в зв'язку з економічним зростанням і соціальним прогресом у залежності від чотирьох стадій демографічного переходу, які країни і регіони світу проходять у різний час.

1 етап - високий ступінь стійкості - характерний для суспільств з присвоює економікою. Йому властиві однаково високі коефіцієнти народжуваності і смертності і дуже незначний ріст чисельності населення. Коливання коефіцієнтів зв'язані з періодами підвищеної смертності, обумовленої відсутністю запасів продовольства, необхідних для виживання в екстремальні роки, війнами, епідеміями. Висока народжуваність є природною реакцією на високу смертність.

2 етап - початковий період росту - характеризується високим коефіцієнтом народжуваності, зниженням коефіцієнта смертності, ростом тривалості життя і деяким збільшенням загальної чисельності населення.

Зниження смертності зв'язане з переходом від полювання і збирання до землеробства і скотарства, тобто до виробничого господарства, що дозволило створювати запаси продовольства для екстремальних ситуацій-посух, повеней. Поліпшення продовольчого забезпечення створило умови для приросту населення.

3 етап - сучасний період росту - характеризується стабілізацією коефіцієнта смертності на низькому рівні і деяким зниженням коефіцієнта народжуваності. Останнє пов'язано з індустріалізацією й урбанізацією, підвищенням рівня життя, ростом витрат на виховання дітей, включенням жінок у суспільне виробництво, а також поширенням медичних засобів регулювання народжуваності. Проте в цей період тенденція росту чисельності населення зберігається. Вона пов'язана зі вступом у дітородний вік поколінь, що народилися при високому коефіцієнті народжуваності.

4 етап - низький ступінь стійкості - характеризується зниженням і стабілізацією народжуваності, і смертності, і чисельності населення.

Людство здатне збільшувати екологічну ємність свого середовища. Але вона обмежена простором планети і тому не може зростати безмежно. Нескінченність зростання чисельності людей загрожує демографічним вибухом, катастрофою.[8,11]

Розділ 2. Демографічні процеси в сучасній Україні

Демографічна ситуація

За кількістю населення Україна посідає 5 місце в Європі (після Німеччини, Італії, Великобританії, Франції) та 21 місце у світі. На її долю припадає 7,3 % населення Європи i 1 % населення Землі.

Протягом тривалого часу територія України була розчленована між сусідніми державами, кожна з яких проводила політику денаціоналізації українців, прагнучи до їхньої повної асиміляції. Відновлення незалежності у 1991 році створило умови для консолідації українців, розвиткові їх етнічної самосвідомості, згуртуванню усіх, хто відчуває свою приналежність до української нації, навколо історичної Батьківщини. [8]

2.1 Динаміка чисельності

Систематичне проведення переписів населення протягом ХХ століття дає змогу достовірно відтворити найбільші зміни чисельності населення України за цей періоду.

У 1913 році в межах сучасної України проживало 35,2 млн. осіб. За приблизними підрахунками під час Першої світової і громадянської воєн, колективізації сільського господарства, репресій, штучного голодомору, Другої світової війни Україна втратила близько 20 млн. осіб.

У післявоєнний період відбувався приплив в Україну населення з інших Республік колишнього СРСР, проте він був меншим за масову міграцію українців на новобудови Сибіру, Далекого Сходу, цілинні землі Казахстану. Довоєнного рівня населення (40,6 млн. осіб) держава досягла лише у 1956 році.

Чисельність населення в другій половині XX століття поступово збільшувалася переважно за рахунок природного приросту. Пік її зростання припадає на початок 1993 року, коли в Україні було зафіксовано 52 244,1 тисяча осіб.

Кризові процеси 90-х років негативно вплинули на демографічну ситуацію в Україні. Бурхлива міграція населення, викликана появою можливостей вільного переміщення у межах і за межі території країни, зниження народжуваності та зростання смертності внаслідок економічних і соціо-психологічних чинників спричинили загальне скорочення чисельності населення України. Лише у 2003 році, внаслідок стабілізаційних процесів та стабільного зростання економіки країни, в Україні намітилася низка позитивних тенденцій, які в подальшому здатні вплинути на покращення демографічної ситуації. [11]

2.2 Густота та розміщення населення територією країни

Як і більшість європейських країн, Україна має високу щільність населення - 80 осіб/км². Найнижчий показник щільності на півночі, в Чернігівській області - 39 осіб/км2. Найвищий - у Донецькій області - 183 особи/км2. Східні області мають дещо вищий за середній показник - 90 осіб/км2.

Україна залишається переважно урбаністичною країною, з чисельною перевагою міського населення над сільським: 32 млн. 754 тисячі городян (або 67,2 %) проти 15 млн. 883 тисячі (або 32,8 %) сільського. Найменш сільськими є такі області України, як Донецька - 10 %, Луганська - 14 %, Дніпропетровська - 17 %, Харківська - 21 %, Запорізька - 24 % (селян). Найбільш сільськими є Тернопільська і Закарпатська області - по 59 % сільського населення, Івано-Франківська і Чернівецька - по 58 %, Вінницька - 56 % і Рівненська - 55 %. Водночас найвищий рівень урбанізації в Донецькій області, в якій мешканці міста становлять 90 % населення, Луганській - 86 % та Дніпропетровській - 83 %.

В Україні збільшилась кількість міст, їх нині нараховується 454. З них 37 - це міста з кількістю населення від 100 до 500 тисяч. Дев'ять міст мають понад півмільйона жителів, а у п'яти кількість населення перевищує 1 млн. осіб. У Києві, столиці України понад 2,6 млн. жителів.

2.3 Статевий склад населення

В Україні спостерігається перевищення кількості жіночого населення над чоловічим: 22 млн. 441 тисяча чоловіків (або 46,3 %) проти 26 млн. 16 тисяч жінок (або 53,7 %). Найбільший відсоток жінок - 55 в Чернігівській області, найменший - 52 в Закарпатській, у решті регіонів коливається в діапазоні 53-54 %. Але у порівнянні з 1989 роком диспропорція між жіночим і чоловічим населенням зменшилась за рахунок деякого вирівнювання в селах; у містах же, навпаки, кількість жінок на 1000 чоловіків дещо зросла (але йдеться переважно про старші вікові групи, бо в репродуктивному віці кількість жінок і чоловіків практично однакова). [9]

2.4 Віковий склад

На час проведення перепису 2001 року в Україні спостерігався процес старіння населення. У віковій структурі збільшилася частка людей пенсійного віку, яка складала понад 23,9 %, і зменшилася частка дітей, яка становила близько 18,1 %. Середня тривалість життя людей в Україні становить 68 років, зокрема жінок - 73 роки, чоловіків - 63 роки. Старіння населення є характерним явищем для всіх європейських держав. [11,4]

2.5 Динаміка народжуваності

Таблиця 1. Віковий коефіцієнт народжуваності на Україні у 1997-2007 рр., ‰

Рік	Вікові групи
	15-19	20-24	25-29	30-34	35-39	40-44
1997	46,2	108,6	61,4	26,4	9,4	1,9
1998	41,5	103,3	59,2	26,2	9,1	2,0
1999	35.0	95,8	56,8	25,9	8,7	1,9
2000	32,1	94,9	57,8	26,5	8,7	1,9
2001	29.2	90,7	58,7	27,6	9,0	1,9
2002	29,2	91,3	62,7	30,2	9,8	1,9
2003	29,0	92,3	67,1	33,0	10,9	2,0
2004	29,6	93,4	70,6	35,4	12 2	2,2
2005	28,6	88,8	71.7	37,7	13,3	2,3
2006	29,5	92 2	79,4	42,7	15,5	2,5
2007	30,3	92,2	81,3	45,4	16,8	2,9

2.6 Планування сім'ї

Термін "планування сім'ї" використовується в двох основних смислових контекстах., На макрорівні під плануванням сім'ї розуміється діяльність державних і недержавних організацій (програми, комплекси заходів), направлена на створення умов для реалізації відповідального батьківства, для досягнення кожною сім'єю бажаного числа дітей. На практиці ця діяльність в основному направлена на стимулювання обмеження народження дітей в сім'ях, тому програми планування сім'ї іноді називаються програмами контролю народжуваності.

На мікрорівні під плануванням сім'ї розуміється ухвалення подружньою парою (індивідом) добровільних рішень про величину сім'ї, зокрема, про число дітей в ній, і дії, сприяючі реалізації таких рішень. Морально-етичною і правовою основою планування сім'ї є плановане (відповідальне) батьківство -- надання сім'ї можливість вільно і відповідально визначати бажане для неї число дітей і проміжки між їх народженнями (календар народжень). Таке право проголошене в цілому ряду міжнародних угод і розглядається як одне з основних прав людини. Планування сім'ї допомагає не тільки досягати бажаного числа дітей в сім'ї і зберегти їх, але і вибирати час народження дітей з урахуванням віку батьків і соціально-економічних умов, регулювати інтервали між народженнями, уникнути небажаної вагітності, незапланованих народжень, сприяє зниженню материнської і дитячої смертності, зміцненню здоров'я матері і дитини, скороченню вторинного безпліддя. Ефективність планування сім'ї залежить від інформованості людей про методи контролю дітородіння, від доступності і прийнятності цих методів для різних категорій сімей. [4,8,11]

Розділ 3. Демографічна політика країни

3.1 Головні напрямки демографічної політики

Соціально-економічна перебудова суспільства в Україні спричинила гострі проблеми. Їхнє вирішення передбачає розробку науково обгрунтованої комплексної програми подолання демографічної кризи, яка б охоплювала не тільки питання простого відтворення населення, але й його розвитку у широкому соціальному контексті.

У першочерговому порядку необхідно розробити сучасну ідеологію демографічного розвитку України, що поєднувала б об'єктивний аналiз реалій з науково обгрунтованими цiлями та завданнями. У зв"язку з цим слід посилити наукові розробки в галузі демографічних та гендерних досліджень, їх фінансову підтримку, а також пропаганду відповідних наукових знань.

В умовах значного зниження народжуваності, зростання смертності та погіршення здоров'я необхідно докласти максимальних зусиль для збереження населення України. Це має бути основним змістом демографічних стратегій держави сьогодні.

При обмежених фінансових можливостях, а також занепаді системи соціального захисту основна увага і підтримка повинні бути спрямовані на вирішення проблем, що безпосередньо впливають на рівень захворюваності і смертності населення і, зокрема, дітей та жінок.

У зв'язку з цим необхідно реформувати систему охорони здоров'я, на якій негативно позначилися зміни соціально-економічних умов, а також збільшити асигнування на розвиток цієї сфери. Тим більше, що в умовах стрімкого старіння населення потреба в коштах на охорону здоров'я та соціальне забезпечення осіб похилого віку постійно зростає.

Питання пропаганди засобами масової інформації здорового способу життя повинно розглядатися як одна з головних цілей стратегії зміцнення здоров'я та продовження повноцінного життя і включати такі аспекти:

- передача знань щодо профілактики захворювань та піклування про здоров'я як населення в цілому, так і конкретних груп ризику, наприклад підлітків;

- засвоєння та застосування знань відповідними адресатами з тим, щоб домогтися змін у поведінці людей, що зловживають курінням, алкоголем та наркотиками;

- розвиток різних форм піклування про власне здоров'я.

В умовах, коли жінки становлять більшість серед тих, хто звільняється з виробництва, і меншість серед працевлаштованих, необхідно на практиці забезпечувати їхнє право на працю у поєднанні з виконанням материнської функції. Йдеться, по-перше, про профілактичні заходи, спрямовані на раціоналізацію праці жінок, які здійснюються на державному рівні і мають довготривалий характер. По-друге, про активну політику на ринку праці, спрямовану на зменшення безробіття серед жінок, більш повне урахування їхнього професійно-кваліфікаційного складу, надання можливостей перепідготовки і працевлаштування в конкретних умовах. [11]

Населення має бути соціально захищеним, а специфічна демографічна політика повинна підсилюватися заходами держави щодо виходу з економічної кризи. Проте суверенність особи несумісна з соціальним, а тим більше державним патерналізмом, котрим була пройнята демографічна політика в колишньому СРСР. Держава повинна забезпечувати соціальний захист своїх громадян, але не перетворювати їх на утриманців. Найвища мета такої політики - домогтися, щоб якомога менша частина населення залежала від суспільної благодійності.

Це у свою чергу передбачає удосконалення умов реалізації трудового та духовного потенціалів населення, його ефективне включення в суспільний поділ праці, нарощування зусиль щодо примноження суспільного добробуту. Цьому можуть слугувати заходи щодо забезпечення зайнятості населення - створення нових робочих місць, навчання та перекваліфікація працездатних, особливо в тих галузях суспільного виробництва, де очікується найбільше безробіття.

Необхідно також проводити демографічні та гендерні експертизи всіх законопроектів Верховної Ради, проектів указів Президента України, які заторкують права та інтереси населення.

За останніх 1,5 року наше населення скоротилось майже на 1,5 мільйона чоловік! В мирний час відбуваються явища, характерні для світових і громадянських воєн. Через пару десятків років нас може залишитися не більше 25-30 мільйонів. Такий невтішний висновок напрошується після проведення парламентських слухань: «Демографічна криза в Україні: її причини та наслідки».

Згідно з сумною статистикою, перше місце по росту смертності «завоювали» порушення системи кровообігу та інфекційні захворювання: туберкульоз, СНІД, сифіліс, педикульоз, малярія… Друге - нещасні випадки, вбивства, самовбивства та інші негативні фактори впливу на людей. Третє - екологічні проблеми, пов'язані з аварією на ЧАЕС і різким погіршенням стану навколишнього середовища.

В демографічному відношенні ми стали однією із найгірших країн світу. В першу чергу, це викликано неефективною політикою країни до найменш захищених категорій населення. Темпи економічного росту не віддзеркалюють життєвого рівня людей, повністю залежних від своєї держави. За роки незалежності середній вік українців збільшився з 35 до 37 років. Зниження рівня народжуваності призвело до того, що сьогодні близько 30 відсотків населення - пенсіонери. На одного працюючого припадає по одному непрацюючому. Згідно з соціологічними даними, майже 70 відсотків моїх ровесників відмовляються народжувати дітей: 35 - через невпевненість у завтрашньому дні, 32 - через відсутність нормальної зарплати. Як можна говорити про ріст народжуваності, якщо третя частина працездатної молоді - безробітні? Більше 6 мільйонів юнаків і дівчат заявляють, що через відсутність житла не будуть продовжувати свій рід. [8]

Демографічна криза може перетворитись на демографічну катастрофу: соціальний механізм відтворення нації вщент руйнується, а вся структура суспільного життя надовго втратить свою особливу системну (емерджентну) властивість - зберігати міру відтворення конкретно-історичного населення як єдності досягнутої якості і кількості. Про тенденції демографічного стану свідчать дані Держкомстату: на початку 2003 року населення України становило 47,956 мільйонів, скоротившись за місяць на 47 тисяч. Чисельність міського населення вдвічі перевищує чисельність сільського (відповідно 32,3 млн. і 15, 65 млн.).

Сучасний рівень народжуваності найнижчий за весь період післявоєнної історії України.

Втрата традицій багатодітності - загальна тенденція демографічної динаміки економічно розвинених країн. Але є та межа її зниження, яку не можна переступати, оскільки за нею - втрата передумов сприятливих демографічних перспектив країни. Ця межа - сполучення дводітності з тридітностю, яке забезпечує трохи розширене відтворення населення. Україна давно переступила цю межу, про що свідчать показники вичерпаної плідності і розподіл народжених за чергою народження. В умовах посилення деструктивних процесів в соціально-економічному житті в Україні поглиблюється криза здоров'я населення. Основними проявами цієї кризи є стрімке підвищення смертності, безпрецедентне для мирного часу скорочення очікуваної тривалості життя і несприятливі зрушення в структурі причин смерті.

До другої світової війни тривалість життя в Україні була значно нижчою, чим у розвинених країнах, але завдяки успіхам медицини вдалося ліквідувати це відставання до середини 60-х років. Позитивні зрушення в динаміці смертності і тривалості життя протягом 50-х - першої половини 60-х років пов'язані з докорінними змінами в структурі патології і причин смерті, у ролі старих і нових патогенних факторів. Це означало, що Україна успішно долає перший етап епідеміологічного переходу, на якому прогрес у боротьбі за людське здоров'я і життя став можливим завдяки стратегії дій, орієнтованій на масові, не дуже дорогі профілактичні заходи, що не потребують значної активності з боку самого населення, на широке використання антибіотиків. Однак з середини 60-х років (в розвинених країнах з середини 50-х років) можливості цієї стратегії вичерпалися, внаслідок чого тривалість життя в Україні почала скорочуватися, а її зростання в розвинених країнах уповільнилося.

Аналіз еволюції структури причин смерті за останні 30 років показує, що вирішальний вплив на смертність населення мають і матимуть у перспективі два класи причин смерті - хвороби системи кровообігу і зовнішні причини смерті. Вони визначають як генеральну траєкторію динаміки смертності населення України, так і її короткочасні кон'юнктурні зміни. У 70-х роках і в першій половині 90-х зростання смертності від хвороб системи кровообігу і зовнішніх причин смерті обумовило майже 4/5 скорочення середньої тривалості життя. Аналіз тривалості життя населення України в контексті історичної ретроспективи затяжної кризи у стані здоров'я населення не дає підстав для особливого оптимізму щодо перспектив зниження смертності. За таких умов Україна навряд чи зможе зробити значний поступ на шляху продовження віку своїх громадян. Тому і через чверть століття її відставання від розвинених країн за показником середньої тривалості життя сягатиме 7-8 років.

У ході розробки прогнозу смертності населення України до 2025 р. Інститутом економіки НАН України розглянуто три можливі його сценарії, які умовно названі песимістичним, середнім і оптимістичним. При розробці середнього (стабілізаційного) варіанту прогнозу смертності зроблено припущення, що в межах прогнозованого періоду будуть створені умови, які перешкоджатимуть подальшому погіршенню стану здоров'я населення. З'являться передумови зниження захворюваності та інвалідності, деякого підвищення тривалості життя, які, однак, не ведуть до принципових змін якості здоров'я, до переходу від досить відсталої до більш сучасної моделі здоров'я. Цей варіант можливий при істотному підвищенні життєвого рівня в Україні, поліпшенні екологічної ситуації, при перегляді ідеології української охорони здоров'я та збільшенні її фінансування на 40-50 відсотків.

Загрозу національній безпеці становить від'їзд за індивідуальними запрошеннями на роботу переважно молодих освічених кадрів, в тому числі секретоносіїв. Протягом останніх 5 років Україну покинули майже тисяча докторів і кандидатів наук, чверть з яких - перспективні фахівці віком від 40 до 50 років. За розрахунками на основі методики ООН, кожний спеціаліст, що покинув країну, вилучив з надбання суспільства близько 300 тисяч доларів США. Серед чинників, що впливають на збільшення еміграції інтелектуального потенціалу, слід зазначити низький рівень життя та неможливість належного застосування своїх знань та кваліфікації на Батьківщині.

У сучасних умовах, коли суспільне життя продовжує знаходитись у стані хронічної кризи і невизначеності, коли не вироблена досить обґрунтована економічна стратегія-прогноз, затверджена на держаному рівні, демографічне прогнозування перетворилось на операцію з багатьма невідомими. Створилась унікальна для демографа-прогнозиста ситуацію: практично відсутня соціально-економічна основа для опрацювання демографічних гіпотез. 3 метою поліпшення демографічної ситуації необхідно спрямувати соціально-економічну політику на розв'язання найгостріших проблем сім'ї: стимулювання народжуваності, підвищення медичного обслуговування, посилення охорони та оплати праці, поліпшення побутових умов і впровадження здорового способу життя, створення широкої мережі державних та недержавних служб соціальної допомоги.

На території України постійно проживає менше 50 млн чоловік. По цьому показнику наша держава знаходиться на п'ятому місці в Європі - після Німеччини, Великобританії, Італії і Франції. По густині населення Україна поступається багатьом країнам світу. Негативний вплив на чисельність і густину населення надали численні війни українського народу з своїми поневолювачами, громадянська війна 1917-1920 рр., голодомори 1920-1922 рр. і 1932-1933 рр., масові репресії 1937-1939 рр., друга світова війна, чорнобильська трагедія 1986 р. Чисельність населення в різних областях не однакова. Найбільша густина населення в Донецькій області, якнайменша - в Чернігівській. Розвиток економіки, спеціалізація її окремих галузей впливають на густину і розміщення населення. з свого боку населення, що історично склалося на певній території, також впливає на розвиток, розміщення і спеціалізацію галузей господарства.

В даний час природний приріст в Україні негативний, тобто смертність перевищує народжуваність. Середня тривалість життя складає 69 років, при цьому жінок - 74, чоловік - 64. Статева структура населення України постійна: 46 % - чоловік, 54 % - жінок. В країні росте частка людей немолодого віку, тобто йде процес старіння нації.

Населення України живе в містах, селах, селищах міського типу, робітниках і курортних селищах. В містах зосереджене 68 % жителів країни, в селах - 32 %. Інтенсивно відбувається урбанізація - зростання міст і міського населення. Найвищий рівень урбанізації - в Донбасі. Сільські населені пункти мають значні відмінності в різних природно-географічних зонах. На Поліссі переважають невеликі села (250 - 500 чоловік), в Лісостепі більш багатолюдні (500 - 1500 чоловік), на Півдні - багатолюдні села (декілька тисяч чоловік).

В деяких областях сільське населення перевищує міське (Тернопільська, Вінницька області). Найвищий показник густини сільського населення - в Чернівецьких області (близько 67 чоловік на 1 км ).

На демографічну ситуацію в Україні значний вплив надають міграції. Розрізняють внутрішня і зовнішня міграції. Зовнішня міграція ділиться на еміграцію і імміграцію. Внутрішні міграційні процеси в країні пов'язані з переміщенням населення з недостатньо промислово розвинених областей Заходу і Центру України до Донбасу, Промислове Придніпров'я, на зрошувані землі Півдня. Значну хвилю внутрішніх міграцій викликала чорнобильська трагедія. Маятникові міграції - це переміщення населення з приміської зони в місто і зворотньо. Імміграційні процеси в Україні останніми роками пов'язані також з поверненням репресованих народів і військовослужбовців, з переміщенням біженців із зон озброєних конфліктів в колишній Югославії, Чечні, країнах Закавказзі. Зростає еміграційна активність населення України. На території України живуть представники понад 100 національностей. Більшість населення в країні - українці (73 %). В Україні проживає 14 млн (27%) представників інших національностей. Найчисленнішою групою серед них є росіяни (22 % від всього населення країни). В Україні також живуть євреї, білоруси, молдави, поляки, болгари, угорці і ін.

Окрім своєї етнічної території, українці розсіяні по різних країнах світу і утворюють українську діаспору. Щонайбільше число осіб українського походження живе в Росії, США і Канаді; українці є в Австралії, країнах Південної Америки і ін. [4,8,9,11]

3.2 Сучасна демографічна політика України

Суб'єкт демографічної політики - держава як засіб державного впливу на відтворення населення в потрібному для суспільства напрямі. Об'єкт - складні і важкозавбачувані демографічні процеси - народжуваність і смертність, заходи щодо оптимізації їх співвідношення з точки зору досягнення найтривалішого періоду активної творчої діяльності і середньої тривалості життя людини. Більшість здійснюваних у сфері демографічних відносин явищ: шлюбність, розлученість, міграція були і залишаються, в основному, особистою справою індивіда, подружньої пари, сім'ї. Тому управління демографічною поведінкою не може спиратися на будь-яке адміністрування, примус чи заборони. Вплив демографічної політики на демографічні процеси в суспільстві може бути прямим (обмеження законодавчим шляхом міграції, оформлення шлюбів чи народження дітей, планування підготовки спеціалістів) або непрямим (підвищення рівня життя, залучення населення до створення умов для збільшення кількості дітей у сім'ї, пропаганда тих чи інших професій). Для обґрунтування політики важливо постійно вивчати й оцінювати демографічну ефективність і наслідки заходів, що здійснюються.

Одним з головних її напрямів є розробка політики, яка буде оптимальною з точки зору відтворення населення, врахування джерел засобів існування, становища жінки, типу стосунків між подружжям.

Концепція сімейної політики України включає:

- створення оптимальних умов для сімейно-шлюбної орієнтації молоді;

- необхідність перегляду чинного законодавства відносно різних пільг матерям, тобто їх потрібно узгоджувати з реальною економічною ситуацією в країні;

- врахування не лише материнства і пов'язаних з ним проблем, але й батьківства як складової частини сімейного життя і повноцінного дитинства;

- вивчення труднощів спільного подолання виникаючих проблем.

Розроблені масштабні програми.

«Діти України» (1995), що ввійшла складовою частиною в потужну загальноєвропейську програму «Діти 90-х» і виконувалась в 14 країнах Європи за спільною методологією. Передбачала охорону здоров'я, виховання, соціальний захист знедолених, доплата сім'ям, трудове навчання.

«Українська родина» - розрахована була на період до 2000 року і передбачала концентрацію зусиль Уряду, державних установ, громадських неурядових організацій з метою поліпшення соціального і духовного розвитку родини, ця програма допомагала підвищити авторитет родини, патріотичний дух українського суспільства консолідувати націю навколо національної ідеї.

Опікування молоддю.

Необхідність послідовного розв'язання проблем молоді сприяє зосередженню демографічної політики на молодих сім'ях і таких, де виховуються неповнолітні діти, батьки яких не беруть участі в суспільно-корисній праці та громадському житті.

Регулювання міграційних процесів від масштабів та інтенсивності яких багато в чому залежить характер і розвиток демографічних процесів. [2,3,,8,11]

демографія населення народжуваність

Висновки

На закінчення даної роботи можна зробити наступні висновки.

Оцінений демографічного минулого, теперішнього і майбутнього підтверджує, що демографічний фактор займає важливе і належне місце в усіх аналітичних і прогностичних розробок, що стосуються сьогоднішнього і завтрашнього дня народонаселення Україні. Аналіз демографічної ситуації дозволяє виявити особливості, специфіку і закономірності соціально-економічних і суспільно-політичних процесів, визначити темпи і пропорції формування економіки та соціальної сфери, прогнозувати розвиток людського та кадрового потенціалу.

Рішення глобальної демографічної проблеми впирається у складний комплекс соціальних та економічних завдань сучасності.

Ефективною - демографічна політика вважається, якщо вона спрямована на зміну або підтримка існуючих в даний період часу демографічних тенденцій. Практично здійснюється в повному обсязі, (спрямована на підтримку сім'ї, охорону здоров'я та освіту.)

Малоефективна - демографічна політика, сполучена з труднощами, як морально-етичного плану, так і браком фінансових коштів. Приводить до погіршення демографічної ситуації.

Було вироблено досить досліджень, щоб з упевненістю можна було назвати основні причини демографічної кризи в Україні.

У першу чергу це катастрофічне, і постійно триваюче падіння народжуваності, викликане довготривалими культурними чинниками. Це значить, що падіння народжуваності буде продовжуватися і в майбутньому, і ніщо, крім штучного втручання, не зможе зупинити його. Ситуація з народжуваністю аналогічна і в інших країнах.

Інший критичний чинник, що впливає на демографічну ситуацію саме в Україні - смертність. Основною причиною високої смертності є погане духовне, психологічний стан суспільства, викликане загальним кризою в нашій країні. Смертність, на відміну від народжуваності, повинна знизитися в найближчому майбутньому, і буде знижуватися паралельно з поліпшенням економічних та інших показників у нашій країні.

З вищесказаного можна зробити висновок, що смертність грає в демографії істотно меншу, ніж народжуваність, роль. Тому основним завданням вчених усього світу на сьогодні є розробка ефективних заходів щодо підвищення народжуваності. Розробити заходи щодо підвищення народжуваності - складна, але першорядне завдання для всіх соціальних наук, і, перш за все, демографії.

Список використаної літератури.

1. Антонова Й., Борисова Л. Кризис семьи и пути его преодоления. К., 2000.

2. Борисов В.А. Демография, М., 2002.

3. Бутов В.И. Демография [Текст]. - М., 2006.

4. Васильєва Л.Й. Демогpафічні аспекти сучасної сім'ї // Актуал. пpобл. політики: Зб. наук. пp. - Одеса, 1997. - Вип.1-2. - С.15-17.

5. Голуб Л.А., Жидченко H.В. Экономические последствия демогpафической ситуации: Сб. науч. тp. - Донецк, 1999. - С. 223-229.

6. Гуреш Т. Нема кого послати у Декрет!: Демографічна криза в Україні і в світі // Укр. слово. - 2000. - 18-24 трав. - С. 15

7. Денисенко М.Б., Калмыкова Н. М. Демография [Текст]. - М., 2007.

8. Медков В.М. Демография [Текст]. - М., 2000.

9. Смельзер Н. Социология. К., 1999.

10. Шелестов Д.К. Демография: история и современность. - М., 2003. - 220с.

Размещено на Allbest.ru