Друга базова концепція соціальних прав відноситься до міжнародного рівня, де, низкою норм та правових інструментів, зокрема резолюціями і рекомендаціями Ради Європи, Організації Об'єднаних Націй і, з недавнього часу, Європейського Союзу (ЄС), встановлюються міжнародні стандарти та процедури реалізації соціальних прав і досягнення соціальної згуртованості. Значну роль у стимулюванні соціального розвитку і роботи, спрямованої на досягнення сприятливого політичного, економічного та соціального клімату, для встановлення соціальної згуртованості, відіграє Рада Європи, яка надає соціальним правам пріоритетного значення у своїй діяльності [28, ст.38].

З часу підписання у 1961 р. Європейської соціальної хартії (ЄСХ) та з набуттям нею чинності у 1965 p., Рада Європи почала відігравати ключову роль у створенні всеохоплюючого зводу економічних та соціальних прав. За положеннями Хартії, економічні права стосуються, в основному, сфери зайнятості та ринку праці, тоді як соціальні -- в першу чергу гарантують доступ до системи охорони здоров'я та соціального захисту. Хартія містить 19 важливих статей, з яких перші десять стосуються питань зайнятості, ринку праці та трудових відносин, інші -- соціальних прав у широкому значенні. У деяких статтях викладено права, що вважаються «базовими», тобто своєрідним «обов'язковим ядром». Дотримання положень Хартії оцінюється за допомогою міжнародної системи контролю на підставі звітів, що надаються раз на два роки країнами, що підписали Хартію.

Зайнятість (право на працю) може вважатися базовим елементом Хартії, оскільки близько половини задекларованих прав стосуються оплачуваної праці або є похідними від неї. З-поміж них -- право заробляти на життя шляхом вільного вибору професії, право на справедливі умови праці, їх відповідність вимогам безпеки та гігієни, а також право на справедливу оплату праці та соціальний захист. Трудящим також притаманні політичні права, зокрема такі як: свобода об'єднань з метою задоволення власних економічних та соціальних інтересів та право на укладання колективних договорів. У Європейській соціальній хартії встановлюється також низка прав у сфері професійного (кар'єрного) зростання, включно з правом на професійну орієнтацію та підготовку. Серед найосновніших прав, визнаних Хартією, -- право на охорону здоров'я, соціальне забезпечення, соціальну та медичну допомогу, а також право користування послугами органів соціального захисту. У Хартії виділено декілька особливих груп, до яких входять люди, котрі потребують особливого захисту: особи з обмеженими можливостями, матері, діти, трудящі-мігранти та їхні сім'ї.

У 1996 р. було відкрито для підписання переглянуту Європейську Соціальну Хартію. У 1999 р. вона набула чинності. Відтепер в одному правовому акті викладено права, що містилися у першому варіанті Хартії (з поправками), перераховані у Додатковому протоколі 1988 p. , а також низку нових прав. Переглянута Хартія покликана враховувати та відображати зміну соціальних умов та цінностей. Хартія виходить з принципу неподільності прав людини. У ній наголошується на важливості відмови від дискримінації як на основоположному принципі (з уточненням, що реалізація прав повинна гарантуватися без дискримінації за будь-якою ознакою, в тому числі расовою, за кольором шкіри, статтю, мовною, релігійною, політичною, іншою світоглядною ознакою, а також за національним або соціальним походженням, станом здоров'я, належністю до національної меншини, вродженим або іншим спеціальним статусом). Дуже важливе місце в Хартії, як і раніше, посідають права, що стосуються сфери зайнятості. Окрім прав, викладених у Додатковому протоколі 1988 p., Хартія містить право на захист у випадку припинення трудових відносин і неплатоспроможності роботодавця, а також право на повагу особистої гідності на робочому місці.

Соціальні права розроблялися і на інших міжнародних форумах. Наприклад, у 1976 р. прийнято відкритий для підписання за десять років до цього Пакт ООН про економічні, соціальні та культурні права. Деякі з прав, проголошених цим актом, збігаються з тим, що закріплено в Європейській соціальній хартії, особливо в частині, що стосується прав у сфері зайнятості.

Прийняття в 2000 р. Хартії фундаментальних прав Європейського Союзу (Council of the European Union, 2000) стало черговим вагомим кроком на шляху розвитку соціальних прав у Європі. Авторами цього документа було взято, за основу дещо інший підхід (це засвідчує словосполучення «фундаментальні права»). Права і принципи, яких повинні дотримуватися країни, що входять до складу ЄС, при застосуванні законодавства Союзу, викладено у цьому документі. Євросоюз відстоює шість фундаментальних цінностей: гідність, свободу, рівність, солідарність, громадянські права та справедливість. Права, закріплені в Хартії, тісно пов'язані з цими принципами і, на думку Ради Європейського Союзу (2001а), можуть бути об'єднані у чотири основні групи:

-- права і свободи та процедурні гарантії ( йдеться про громадянські та політичні права, такі як принципи рівності та повага приватного життя, а також права, похідні від громадянських свобод, а саме свободи друку, совісті та зборів і асоціацій);

-- права, закріплені за громадянами Європейського Союзу (до цієї категорії прав, зафіксованих у Договорі про створення Європейського Співтовариства, належать виборчі права, право на дипломатичний захист, а також право вносити клопотання до Європейського Парламенту та подавати скарги європейському уповноваженому);

-- соціально-економічні права (норми трудового законодавства, наприклад, право на членство у профспілках, на страйк, на мінімальну гарантовану оплату праці, а також права громадян з обмеженими можливостями на професійну інтеграцію, права дітей та людей похилого віку і норми соціального законодавства (як соціальний захист чи право на медичне обслуговування);

-- сучасні права (право на захист даних особистого характеру та права, пов'язані з біоетикою).

Хартія також має на меті поглиблення прозорості та неупередженості діяльності установ Співтовариства шляхом включення до неї прав на доступ до адміністративних документів і на гідне управління [39, ст. 45].

.Соціальні права є частиною європейського порядку вже понад сорок років. І провідну роль у цьому аспекті відіграє Рада Європи. У порівнянні з іншими моделями, європейська модель реалізації соціальних прав виглядає дуже цілісною. Крім того, європейські принципи здійснення соціальних прав тісно переплітаються і взаємопов'язані з національними та міжнародними стандартами і тенденціями розвитку. У сучасних умовах глобалізації важливо пам'ятати про ту роль, яку відіграли європейські країни (як кожна з них, так і всі разом) у відстоюванні концепції розвитку, що базується на дотриманні соціальних прав.

Суспільство в Європі змінюється дуже швидко. У цьому розділі розглядається еволюція соціальних прав саме в контексті економічних, політичних та соціальних перетворень.

Можливість реалізації соціальних прав знижує соціальну напругу і сприяє розвиткові економіки. Окрім того, можливість реалізації соціальних прав працює на стабілізацію суспільства, необхідну для сталого розвитку економіки та демократії. Таким чином, створюється соціальна додана вартість, і на цю ситуацію не вплинули ані глобалізація, ані жодні інші явища останнього часу. Саме тому відповідь має базуватися на схемі, що стала класичною в Європі за останні більш ніж півстоліття: не розглядати проблеми як виключно національне явище, тобто притаманне лише одній країні.

ВИСНОВКИ

Впродовж кількох останніх років Україна проводить радикальне реформування системи соціального захисту населення. Визначаючи те, що ринкові перетворення приводять до значного падіння рівня життя більшості сімей та зважаючи на обмеженість державних фінансових ресурсів, уряд України створив нові програми адресної соціальної допомоги. Відмінною рисою такого підходу є те, що соціальна допомога надається лише найбільш нужденним.

Привернення уваги до суспільства, державних, комерційних, громадських та інших організацій до проблем нужденних людей, послідовного здійснення політики, спрямованої на створення соціальних і матеріальних гарантій нужденним передбачено Конституцією України та іншими законами.

Сьогодні на порядку денному пошук оптимальних шляхів надання соціальної допомоги та послуг на місцевому рівні. Запровадження нових і вдосконалення діючих соціальних програм дають можливість оптимізувати управління системою соціального захисту населення на рівні кожного регіону, забезпечити високу якість та оперативність надання послуг найуразливішим громадянам і сім'ям.

Ось чому такі актуальні та потребують подальшого вивчення і розвитку нетрадиційні методи соціальної роботи з нужденними людьми , запроваджені в Чернівецькій області і в Хотинському районі зокрема.

Управління праці та соціального захисту населення Хотинської районної державної адміністрації потроху відходять від позиції очікування звернень громадян та формальної відповіді на них і переходять до обстеження умов життя населення, виявлення нужденних та пошуку оптимальних можливостей надання допомоги.

Працівники управління праці та соціального захисту населення Хотинської районної державної адміністрації усвідомлюють важливість забезпечення комплексного підходу до вирішення соціальних проблем: з'ясування та надання всіх можливих видів соціальної допомоги у кожному конкретному випадку для кожної конкретної людини.

Україна опинилася у стані гострої соціально - політичної кризи. Попри всі переваги ринку не вирішується багато соціальних питань. Навіть якщо ринкова система спроможна забезпечити високий рівень споживання матеріальних благ і послуг, вона все ж заснована нерівності членів суспільства в розподілі суспільного продукту, що призводить до суттєвої диференціації доходів населення, зміни структури суспільства. тому в ринковій системі потрібен захист людини від цих негативних явищ.

Питання соціального захисту громадян - це понад усе прерогатива державної політики. Держава вживає заходів щодо вирішення питань економічного становища і гарантій соціального захисту громадян.

Але треба сказати відверто, що сьогодні держава не готова в наслідок економічних обставин забезпечити виконання програм соціально - орієнтованого напряму.

Тому органи місцевого самоврядування змушені вирішувати питання соціального захисту населення, шукати кошти для фінансування міських програм соціальної допомоги громадянам. Необхідно зазначити, що ці питання завжди були головними в діяльності місцевих Рад та їх виконавчих органів.

Аналіз та визначення рівня достатності наданих допомог показав, що система потребує реформування, впровадження нових шляхів та методів, котрі без додаткових затрат коштів, матеріальних засобів дозволять працювати більш результативно на користь тих, хто потребує соціального захисту.

Пропонуємо наступні удосконалення робіт:

1. В сфері соціальної політики:

- розроблення і прийняття Соціального кодексу;

- зменшення податкового тиску на ті підприємства, установи, організації, підприємницькі структури, які роблять внесок у благодійні фонди;

- розробка методичних рекомендацій для сільських центрів управління праці та соціального захисту населення;

- поглиблення всебічного вивчення цілісного уявлення про бідність, її критерії та виміри.

2. В сфері реформування системи соціальних допомог:

- поглибити адресність державної соціальної допомоги через упорядкування пільг та допомоги , що надаються різним категоріям населення;

- реформувати нормативно-правову базу надання адресної соціальної допомоги малозабезпеченим та одиноким непрацездатним особам на основі урахування їх сукупного доходу;

- створити систему контролю за ефективним і раціональним використанням коштів для надання державної соціальної допомоги;

- впровадити єдину обліково-інформаційну систему одержувачів соціальної допомоги;

- збільшити розміри допомог особливо потребуючим громадянам;

- запропонувати роботу по паспортизації населених пунктів в інших регіонах.

Безумовно, ці заходи допоможуть кардинально реформувати соціальну політику, її основні складові, зокрема систему соціального захисту населення, що виступає умовою утвердження сталої системи соціальної безпеки людини і суспільства, потребує значних зусиль. Соціодинаміка цього процесу детермінована сукупністю багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів. Серед них - зрілість ринкових відносин у країні, зокрема розвитку малого підприємництва, середнього класу, соціальної, економічної культури населення, характер його соціально-економічних спрямувань, готовність суб'єктів соціальної політики до нововведень , рівень законодавчої забезпеченості їх діяльності в нових умовах та інші чинники, що обумовлюють динамізм розвитку соціально-економічного буття, стабільної соціальної системи.

Одним з найважливіших завдань поліпшення використання ресурсів, що виділяються на утримання соціально-культурних установ, є послідовне впровадження госпрозрахункових форм фінансування їх, зокрема самофінансування. Для цього уже є необхідні економічні передумови, що вимагають відповідних організаційних змін, насамперед у сфері фінансового планування. Сутність питання полягає в тому, що сучасні масштаби та рівень діяльності соціально-культурних установ суттєво змінюють співвідношення джерел фінансових витрат. При переважанні бюджетних асигнувань в стриктурі фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні цих установ, зростає частка позабюджетних джерел.

В останні роки спостерігається зростання асигнувань підприємств та організацій в освіту та підготовку кадрів, охорону здоров'я, науку і культуру. Це зумовлено зростанням вимог виробництва до якісних показників діяльності установ цієї сфери.

Важливою функцією бюджету є матеріальне і фінансове забезпечення конституційних гарантій громадян. Коли ж бюджет не в змозі виконати цю функцію, постає необхідність залучення інших джерел фінансування соціальної сфери, що свідчить про неефективність використання бюджетних коштів. Виходом з цієї ситуації може бути або корегування конституційних соціальних гарантій., або виділення асигнувань відповідно до необхідного рівня. Тобто передбачається безліч джерел фінансування бюджетних установ. За такого підходу бюджетними коштами відшкодовується лише частка необхідних видатків, так званий гарантований мінімум видатків бюджету. Частка ж, якої не вистачає, “наповнюється” за рахунок залучених коштів. Загалом, цей вимушений метод привабливий тим, що дає змогу активізувати ефективність господарства, за рахунок чого задовольнити потреби у розвитку і функціонуванні установ соціальної сфери.

Фінансові органи зазвичай у разі нестачі бюджетних коштів занижують норми видатків і витрат, оскільки корегування соціальних гарантій - річ складна і пов'язана із зміною законодавства. Скорочення норм видатків або зменшення загинальної суми бюджетних асигнувань негативно впливає на всі аспекти діяльності бюджетних установ. Саме тому постала необхідність стабілізації норм і нормативів протягом відносно тривалого часу.

Список використаних джерел

Базилюк П.В. Соціальний захист населення. - К.: Т-во «Знання» України 1999. с.122.

Березін М. Соціальний захист: не милостинею, а виробництвом. // Віче. - 2004. - №1, ст.64-67.