Соціологія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Контрольна робота № 1

Соціологія варіант 4

Зміст

Вступ

Основна частина

1. Суспільство: поняття та основні ознаки

2. Соціологічні погляди Е. Дюркгейма

3. Економіка як соціальний інститут

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Соціологія - наука про становлення, розвиток та функціонування суспільства, соціальних спільнот, процесів та відносин, а також про шляхи і форми їх взаємодії.

Родоначальник соціології О. Конт вважав, що соціологія - це позитивна наука про суспільство. Еміль Дюркгейм називав предметом соціології соціальні факти, а Макс Вебер вважав соціологію наукою про соціальну дію, яку вона прагне зрозуміти та тлумачити.

В даній контрольній роботі висвітлені основні визначення і підходи до класифікації суспільств, здійснено аналіз одного з елементів соціальної структури - економіки та узагальнено представлені погляди одного з найвідоміших соціологів, засновника макросоціологічного підходу до аналізу соціальної дійсності - Е.Дюркгейма.

Всі визначені питання представляються досить актуальними в контексті визначення сутності предмету соціології, розуміння існуючих трактувань поняття суспільства. Сучасний стан економіки не тільки стимулює практичний інтерес до механізмів її функціонування, але й актуалізує питання базисності цього соціального інституту для всіх соціальних процесів.

Основна частина

1. Суспільство: поняття та основні ознаки

соціальний суспільство дюркгейм

Суспільство виникло в найдавніші часи, але як самостійна категорія дане поняття стало активно використовуватися у ХVІІІ ст. Тривалий час поняття суспільство і держава були тотожні і першим, хто почав їх розмежовувати був Ніколло Маккіавелі. Сьогодні поняття «суспільство» має декілька значень, ми можемо говорити про «східне» чи «західне» суспільство, «закрите», «вище» суспільство, сприймати суспільство як політичну чи буденну категорію, тощо.

Серед соціологів також існує декілька поглядів на остаточне визначення цього поняття, якщо їх узагальнити, то можна визначити суспільство як це певну сукупність людей, які мешкають на окремій території та об'єднані спільністю інтересів, цінностей, усвідомленням себе як єдності, спільності, що відрізняється (або протиставляється) від інших та є історично обумовленою.

До найхарактерніших сутнісних рис суспільства належать:

- спільність території проживання людей, що взаємодіють між собою;

- цілісність і сталість (єдине ціле);

- здатність підтримувати та відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв'язків;

- певний рівень розвитку культури, система норм і цінностей, покладених в основу соціальних зв'язків між людьми;

- автономність та самодостатність, самовідтворення, саморегулювання, саморозвиток.

На думку американського соціолога Е. Тоффлера, структуру суспільства визначають такі компоненти:

- техносфера (енергетична підсистема, система виробництва, розподілу);

- соціосфера (різні соціальні інститути);

- біосфера;

- сфера влади (формальні й неформальні інститути політики);

- іносфера (системи інформації та соціальної комунікації);

- психосфера (сфера міжособистісних стосунків).

Усі перелічені структурні елементи рівнозначні та рівноправні. А саме завдяки структурі суспільство якісно відрізняється як від хаотичного скупчення людей, так і від інших соціальних явищ.

Соціальна структура визначає стабільність суспільства як системи, що функціонує та розвивається за власними законами. Соціальна структура суспільства - це сукупність соціальних (клас, група, верства), соціально-демографічних (молодь, пенсіонери), професійних, територіальних (тип поселення) та етнічних спільностей, що пов'язані відносно стійкими взаємовідносинами;

Соціальна структура - це певна сукупність відносно повторювальних та упорядкованих відносин мiж елементами соціальної системи.

Розмежовуючи категорії «суспільство», «держава», «країна», слід виходити з того, що «країна» - поняття, яке є переважно географічною характеристикою частини нашої планети, а «держава» - категорія, що відображає політичний стан цієї частини. Співвідношення між даними категоріями визначає типологізацію суспільств.

Типологізація суспільств - це класифікація суспільств на основі визначення найважливіших і найсуттєвіших ознак, типових рис, які відрізняють одні суспільства від інших. Залежно від критеріїв соціологи по-різному визначали типи суспільств. Наприклад, беручи за головну ознаку писемність, їх поділяли на писемні та дописемні. Німецький соціолог Фердинанд Тьонніс з огляду на наявність і стан промислового виробництва, класифікував їх на традиційне (допромислове) та промислове. Але, напевно, найбільш розповсюдженими і відомими є класифікації суспільств за К. Марксом, який виділив наступні суспільно-економічні формації - первісний лад, рабовласництво, феодалізм, капіталізм (в основу класифікації покладено економічний чинник, який Маркс вважав найголовнішим), та Д. Белла, який дав визначення доіндустріального (традиційного), індустріального (промислово розвинутого) та постіндустріального (розвиток сфери послуг, науки та освіти) суспільства.

Відомий англійський філософ і соціолог К. Поппер ввів поняття відкритого та закритого суспільств для описання культурно-історичних та політичних систем, які є характерними для різних суспільств на різних етапах їх розвитку. Закритим він назвав магічне, племінне суспільство або колективістське суспільство, яке зупинилося на певній стадії свого розвитку (як приклад - давні племена, а також Спарта, царська Росія, нацистська Німеччина та ін.). Відкрите - суспільство, в якому індивіди змушені приймати особисті рішення. Воно є адаптивним, а його громадяни раціонально та критично пізнають світ, відповідальні за свої вчинки (приклад - західні демократії). Перехід від закритого до відкритого типу суспільства, на думку К. Поппера, - це одна з глибинних революцій, через яку пройшло людство.

Широко відома також типологія соціокультурних систем, в основу якої покладені релігійні та етичні установки людей певної епохи. Одним з перших такий підхід використав М. Вебер в своїх дослідженнях релігії.

До числа найбільш розповсюджених типологій соціальних систем також відноситься розмежування традиційних та сучасних (або цілераціональних) суспільств. В цьому випадку як базова цінність, що визначає характер соціальної системи, виступає ставлення членів суспільства до соціальних змін.

Отже, суспільство - це дуже складне й багатогранне в структурному плані явище. Соціологія вивчає соціальну сферу життя суспільства - відносини між соціальними спільностями, а також відносини в самих спільностях між окремими людьми, які мають різне становище у суспільстві. У свою чергу соціальні відносини можуть визначатися як самостійний, специфічний вид суспільних відносин, що виражають діяльність соціальних суб'єктів з приводу їх неоднакового положення в суспільстві і ролі в суспільному житті.

2. Соціологічні погляди Е. Дюркгейма

Справжнє суспільне і водночас офіційне визнання соціологічна наука у Франції здобула насамперед завдяки науковій діяльності Еміля Дюркгейма (1858-1917рр.) та його послідовників. Перу Е. Дюркгейму належить більш як 200 наукових праць, найвідомішими з яких є монографії «Про поділ суспільної праці» (1893р.), «Правила соціологічного методу» (1895р.), «Суїцид» (1897р.) та «Елементарні форми релігійного життя» (1912р.).

Дюркгейм - насамперед «соціолог-мораліст». Він дивився на суспільство як на певну систему суспільних вірувань, спільних моральних цінностей. Однак, звичайно, він не був публіцистом, а насамперед ученим, який прагнув віднайти об'єктивні закономірності постання й функціонування людських спільнот [8, с. 15]. Дюркгейм велику увагу приділяє обґрунтуванню предмета і методу соціології як окремої науки, не тотожної психології чи якійсь іншій дисципліні. Так, на його думку, предметом соціології повинні стати соціальні факти. Соціальні факти - це «зразки мислення, діяльності і почуттів», які незалежні від індивідуальної свідомості. Вони здатні здійснювати на індивіда примусовий вплив. Соціальні факти стають такими, якщо певні речі, явища масово поширюються, їх визнають або використовують [3, с. 412]. Соціологія не просто вивчає соціальні факти, а вивчає розглядаючи їх як речі. «Соціальні факти, - пише Е. Дюркгейм, - це речі, і про них слід вести мову як про речі» [ 3, с. 432]. Ця теза викликала багато заперечень, дослідника звинувачували у механістичному підході до аналізу соціальної реальності, але насправді мова йшла про те, що вивчати треба не поняття про соціальну реальність, а саму цю реальність.

Загалом дюркгеймівську концепцію прийнято називати «соціологізмом», хоча зміст її цим терміном, звичайно ж, не обмежується. Стисло концепцію соціологізму можна визначити так: суспільство - це певного роду реальність, яка існує за власними законами і яку не можна звести до якогось одного її прояву; ця реальність первинна щодо окремого індивіда і досліджувати її можна лише об'єктивними методами.

Складні і суперечливі відносини між індивідом і колективом - головна тема соціології Е. Дюркгейма. Індивід не є чимось первинним, доводив він, окремим і неповторним, він результат історичного розвитку суспільних відносин. Ставлення до людей як до індивідів і відповідне розуміння ними себе як індивідів можливі лише там, де існує досить складна структурна організація суспільства, або за його термінологією - де має місце поділ суспільної праці. Навпаки, там, де поділ суспільної праці невисокого рівня і соціальна структура примітивна, - там «кожен являє собою те ж саме, що й інші», а тому там панують спільні для всіх колективні думки й почуття.

У концепції Е. Дюркгейма важливе місце посідає ідея розмежування суспільств на суспільства механічної та органічної солідарності. У першому випадку відносини примітивні, недиференційовані, колективне тут панує над індивідуальним. Структура таких суспільств має сегментарний характер. Це означає, що вони складаються з однакових груп, кожна з яких мало пов'язана з іншою, однак міцно згуртована зсередини. В таких суспільствах зростає питома вага колективних уявлень і різноманітних засобів примусу й насилля.

У суспільствах органічної солідарності (або розвинених, сучасних) теж зберігається сегментарна організація (наприклад, місцева автономія, право власності і т.д.), але визначальним тут є те, що в їх основі лежить поділ праці. Чим глибше поділ праці, тим більше люди залежать один від одного, тим більше в суспільстві розмаїтості, тим вище взаємна терпимість людей між собою, ширше базис демократії. Солідарність, заснована на подібності переконань, слабше солідарності, заснованої на розмаїтості поглядів і занять, оскільки однобічний зв'язок завжди слабкіше від багатобічного.

Свої теоретичні висновки Е. Дюркгейм робив на основі емпіричної бази - на результатах і висновках правничих наук, історії, релігієзнавства та статистики. Зокрема, у його ґрунтовному дослідженні «Самогубство», побудованому на великому статистичному матеріалі, кількість самогубств у суспільстві пояснюється як соціальний факт. Аналізуючи кореляційні зв'язки між кількістю суїцидів, природними чинниками і соціальними обставинами, вчений доходить висновку, про те, що самогубство індивіда зумовлюється в основному соціальними причинами (при цьому не враховуються психічно хворі люди). В цьому ж творі Дюркгейм уперше здійснює соціологічне пояснення девіації. Так, вивчаючи самогубства, Дюркгейм виділив три їх основні види - егоїстичні, альтруїстичні та аномійні. Останньому він приділяє більшу увагу, через його прояв під час кризових станів у суспільстві.

Слово «аномія» буквально означає «відсутність норм», «відсутність нормативності». Цим терміном Дюркгейм позначив ситуацію, що складається для індивідів та суспільства, коли соціальні норми стають взаємно суперечливими, втрачають ясність або навіть (для деяких аспектів соціальної діяльності) взагалі зникають.

Дюркгейм звернув увагу, що такі ситуації складаються у часи криз та радикальних соціальних змін (наприклад, при спаді ділової активності та невпинній інфляції), коли люди втрачають впевненість в тому, що від них очікується, i коли їм важко формувати свої дії в поняттях узгоджених норм. У такі часи старі норми у поточних умовах не видаються доречними, а норми, що тільки виникають занадто двозначні та ще не досить ясно сформульовані, щоб забезпечити зрозумілі та ефективні настанови для поведінки. За цих обставин, вважав Дюркгейм, можна очікувати зростання масштабів відхиленої поведінки.

Подальший розвиток теорія Дюркгейма отримала у працях відомого американського соціолога Роберта Мертона, на його думку основна причина девіації - розрив мiж цілями суспільства та соціально прийнятними засобами їх досягнення.

Вчення про суспільство Е. Дюркгейма було покладене в основу багатьох сучасних соціологічних теорій і, насамперед, структурного функціоналізму. З його ініціативи в Сорбонні було створено кафедру соціології, яку він очолив, а соціологію як навчальну дисципліну стали викладати в університетах Франції.

3. Економіка як соціальний інститут

Важливим елементом соціальної структури є соціальний інститут. Термін «соціальний інститут» почав активно вживатися в соціології XIX ст. і звичайно пов'язується з ім'ям англійського соціолога Г. Спенсера. Поняття «соціальний інститут» прийшло у соціологію з юридичних наук, де воно позначало комплекс юридичних норм, які регулюють соціально-правові відносини (інститут власності, сім'ї, шлюбу, успадкування тощо). У соціології поняття «інститут» набуло ширшого значення і позначає широкий спектр соціально-регульованої та організованої поведінки людей.

Отже, соціальний інститут (з лат. - устрій, установа) - це сталий механізм самоорганізації спільного соціального життя людей, орган управління ним;

- це форма закріплення і спосіб здійснення спеціалізованої діяльності, яка забезпечує стабільне функціонування суспільних відносин;

- це стійка форма організації спільної діяльності людей у певній сфері життєдіяльності, яка історично склалася, регулюється певними нормами та спрямована на задоволення людських потреб.

За визначенням американського соціолога Н. Смелзера, інститутом називається сукупність ролей і статусів, призначених для задоволення певної соціальної потреби. Тому однією із важливих рис інституту є його відповідність певним соціальним потребам.

Отже, соціальний інститут складається:

- з певної сукупності установ;

- із сукупності соціальних норм і культурних зразків, які визначають сталі форми соціальної поведінки і дій;

- із системи дій і поведінки, які відповідають встановленим нормам.

Одним з основних соціальних інститутів є економіка. Економічні інститути відповідають за виробництво і розподіл благ, послуг, регулювання грошового обігу, організацію праці тощо. У соціології однією з головних функцій економіки як соціального інституту визначається адаптація до соціального і навколишнього середовища, яке постійно змінюється, а також задоволення потреб індивідів.

Адаптація - це обов'язкова умова виживання будь-якої системи, а тим більше такої, як людське суспільство. Саме господарсько-економічна діяльність за всіх часів забезпечувала нормальну життєдіяльність суспільства.

Соціологічне вивчення економіки має свої особливості. Соціологи аналізують функціонування економічної системи в її зв'язках з іншими системами суспільства, економічних інститутів - з іншими соціальними інститутами.

Отже, економіка як соціальний інститут - це насамперед сталий комплекс правил, принципів, норм економічної поведінки, за допомогою яких організовується практична взаємодія індивідів і здійснюється адаптація суспільства до умов його існування. Економічній поведінці притаманна раціональність, ретельний облік витрат і доходів.

Серед інших функцій інституту економіки можна виділити стимулюючу функцію, яка забезпечує укріплення стимулів до праці, економічну зацікавленість в праці; функцію інтеграції, яка виражається в забезпеченні єдності інтересів працюючих; інноваційна функція забезпечує оновлення форм і організації виробництва, систем стимулювання, організації праці і управління [11, с. 114]. Всі функції здійснюються через значну кількість складних механізмів підбору та розстановки кадрів, розподільних відносин, планування виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Ефективність виконання розглянутих функцій залежить від рівня економічної культури - сукупності норм, цінностей, традицій, звичаїв, за допомогою яких спрямовується й регулюється економічна поведінка суб'єктів.

Економіка як соціальний інститут має складну структуру. Її можна уявити як сукупність більш конкретних інститутів виробництва, розподілу, обміну і споживання, а також сукупність таких секторів економіки, як державного, колективного, приватного. В соціологічній практиці звичайно структура економіки розглядається як сукупність таких складових:

- Економічна свідомість - це погляди, потреби, інтереси, ідеї, уявлення, настрої, переконання щодо економічних процесів, явищ, власного соціального-економічного становища, про види занять, трудової вартості, її винагороди, ставлення до професії, кар'єри, власності, та ін. Соціолога при цьому цікавить лише реально існуюча свідомість, яка визначає конкретну поведінку.

- Економічні установи та організації, підприємства різних форм власності, контролюючі органи, система управління, підпору і розстановки кадрів і т.д.

- Економічні відносини - відносини, які складаються в сфері виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних благ.

Висновки

Отже, суспільство є предметом вивчення відносно молодої науки - соціології, яка виникла у ХІХ ст. і успішно розвивається в наш час. За цей час сформувалися різні соціологічні підходи і парадигми щодо вивчення сутності і причин різних аспектів соціального буття, випрацювалися й активно використовуються багатьма науками соціологічні методи їх пізнання.

Суспільство - це сукупність людей, які усвідомлюють себе єдністю, будують своє життя згідно з встановленим нормами і правилами, утворюють відповідні об'єднання тощо. Одним з перших, хто досліджував суспільство як цілісний організм який є первинним щодо окремого індивіда був французький соціолог Е. Дюркгейм, соціологічній концепції якого було присвячено друге питання даної контрольної роботи. Вчений вважав, що особистість і суспільство перебувають у відносинах взаємозв'язку, коли кожна сторона зацікавлена в розвитку та процвітанні іншої. Суспільство існує завдяки тому, що люди певним чином солідарні - вони мають спільні уявлення, розмовляють зрозумілою мовою, дотримуються певних норм. Солідарність - це основа гармонії, порядку, організованості. Відсутність солідарності - це конфлікти, революції, війни. Е. Дюркгейм розрізняв два види солідарності - механічну та органічну.

Введений Е. Дюркгеймом у науковий обіг термін «аномія» дозволяє пояснити причини ненормативної поведінки, дефектів соціальних норм і докладно класифікувати типи такої поведінки.

Завдяки зусиллям вченого соціологія перетворилася в науку, що має свій предмет, свою теорію й можливості для емпіричних доказів різних аспектів цієї теорії.

Для багатьох дослідників минулого й сучасності економіка є одним з головних соціальних інститутів, який є основою для функціонування всіх інших структурних елементів суспільства. Так, К. Маркс побудував типологію суспільств, орієнтуючись на особливості економічних відносин в конкретний історичний час («суспільно-економічні формації»). Звичайним в наш час є використання термінів «індустріальний» (орієнтація на розвиток виробництва, виробничої сфери в цілому) та «постіндустріальний» (орієнтація на зміну у виробництві і освіті, запровадження інформаційних технологій та розвиток і домінування сфери послуг).

Крім того, економічні відносини визначають положення соціальних груп, закріплюють їх глибинні соціальні зв'язки, визначають характер взаємодії. В цьому сенсі економіка символізує основу суспільства, його стабільність та розвиток.

Список використаної літератури

1. Городяненко В.Г. Соціологія: підручник / В.Г. Городяненко. - К.: Видавничий центр «Академія», 2006. - 544 с.

2. Дворецька Г.В. Соціологія: навчальний посібник / Г.В. Дворецька. [вид. 2-ге, перероб. і доп.]. - К.: КНЕУ, 2002. - 472 с.

3. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда: Метод социологии / Дюркгейм Э. - М.: Наука, 1991. - 866 с.

4. Кравченко А.И. Социология: учебник для вузов / А.И. Кравченко. - М.: Академический проект, 2003. - 496 с.

5. Матусевич В.А. Соціальний інститут: функції, генеза, структура / В.А. Матусевич // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2004. - № 4. - с. 43-56.

6. Перегуда Є.В. Соціологія: навчальний посібник / Є.В. Перегуда та ін. - К.: КНУБА, 2012. - 140 с. 7. Піча В.М. Соціологія: навчальний посібник / В.М. Піча. - К.: Каравела, 2000. - 248 с.

8. Погорілий О.І. Соціологічна думка ХХ століття: навчальний посібник. / О.І. Погорілий. - К.: Либідь, 1996. - 224 с.

9. Семке Н.М. Соціологічна концепція Е. Дюркгейма. [Електронний ресурс]: народна освіта / Н.М. Семке - Режим доступу: http://narodna-osvita.com.ua/65-socologchna-koncepcya-e-dyurkgeyma.html.

10. Смелзер Н. Социология. [пер. с англ.] / Нейл Смелзер [науч. ред. изд. на рус. яз. и авт. предисл. В.А. Ядов]. - М.: Феникс, 1998. - 688 с.

11. Якуба Е.А. Социология: учебное пособие для студентов / Е.А. Якуба. - Харьков: «Константа», 1996. - 168 с.

Размещено на Allbest.ru