Перш за все треба зрозуміти, хто ж такі фанати і чим вони відрізняються від вболівальників. Вболівальник - це людина, яка підтримує свою команду, ходить на матчі, сидячи спостерігає за грою, купляє клубну символіку, досить добре орієнтується в тонкощах гри. Фанат же - це людина, яка підтримує на матчах піснями, бечівками, іноді фарами, прапорами, банерами тощо. Фанат проводить весь матч стоячи. Одним словом фанати доповнюють шоу, яке відбувається на стадіоні. Звичайно, що фанати часто приймають участь у бійках і безпорядках, та звинувачувати в їх участі абсолютно всіх людей з фанатської трибуни - ознака невігластва. І ще одна відмінність, можливо найголовніша. Якщо для вболівальників футбол - це лише гра, то для фаната, як пише Н. Хорнбі, автор твору «Футбольна лихоманка», футбол - не розвага і не спосіб відходу від дійсності, а особливий світ

Багато хто вважає, що фанатський рух прийшов в нашу країну після розвалу СРСР - нібито саме тоді всі дізнались, що похід на стадіон не обмежується переглядом матчу. Виявилось, що можна ще співати пісні, викрикувати різні заряди, надівати символіку улюбленої команди, писати гасла, запалювати піротехніку, створювати масові безлади і бійки з уболівальниками команди суперника. Насправді такі фанати були практично в кожної команди ще в часи Радянського Союзу. «Бий ляхів»! У Західній Україні в 20-30 роках XX століття були частим явищем бійки українських і польських уболівальників на місцевих стадіонах (в ті роки цей регіон входив до складу Польщі). До речі, на відміну від нинішніх бійок, які відбуваються між фанатами команд-суперниць або ж міліцією, тоді досить часто діставалося футболістам і навіть суддям. Масла у вогонь підливала національна неприязнь українців і поляків. А оскільки багато тамошніх команд формувалися за національною ознакою - з українців (львівська «Україна») або поляків (львівська «Погонь»), перемога тієї або іншої команди частенько закінчувалася грандіозним побоїщем. Про одне з таких протистоянь фанатів польської команди «Ресовія» і «України» в 1935 р., через роки, згадував відомий львівський футболіст Олександр Скоцень: «Як тільки прозвучав фінальний свисток судді, натовп польських уболівальників з ревом вибіг на поле і почав нас ображати, викрикуючи нецензурні антиукраїнські гасла. Керівництво «Ресовії» не реагувало на це. Нас били, штовхали, плювали нам в обличчя, напевно, не за те, що ми програли (1:3), а за те, що наважилися спробувати виграти. А ось в 1937 р. гра все тієї ж «України» з «Погонью» закінчилася бійкою стінка на стінку між поляками і українцями. «Почали всіх нас бити по ногах і штовхати, - розповідав Скоцень. - З іншого боку прибігли наші друзі на допомогу. Пахло кровопролиттям. Офіцер попереджувальним пострілом з пістолета притримав розлючену натовп, проте ненадовго, почалася бійка». Антирадянські фанати В СРСР фанатський рух з'явився на початку 1970-х років, коли частина вболівальників стала їздити по країні за своїми командами. Першими ластівками були уболівальники московського «Спартаку», потім по їх стопах пішли фанати київського «Динамо» і ленінградського «Зеніту». До кінця 1970-х угрупування уболівальників набрали певну силу і звернули на себе увагу усюдисущого КДБ - йому не сподобалось нове футбольне віяння і його визнали антирадянським. Багато членів угрупувань виключили з вузів, звільнили з роботи, їх штрафували, піддавали тиску. В середині 1980-х ситуація змінилася. Після приходу до влади Михайла Горбачова, що оголосив курс на перебудову, фанати отримали більше свободи, а клуби, оцінивши підтримку уболівальників, стали активно заохочувати їх поїздки на матчі в інші міста Союзу. Поступово рух набував масового характеру, а молоді фанати стали звертати увагу на братів по розуму в інших країнах, зокрема, в Англії. На стадіонах СРСР почали співати футбольні пісні, виголошувати речівки, з'явився свій сленг. В той же час у англійських фанатів було взято і хуліганське беззаконня, яке дуже швидко прижилося серед наших уболівальників. Почали формуватися і фанатські стосунки між вболівальниками радянських футбольних клубів. Наприклад, починаючи з 1982 року, ворогами київського «Динамо» стали всі московські клуби. Окрім них за радянських часів ворожими київським фанатам вважалися «Чорноморець», «Шахтар», «Металіст», мінське «Динамо», запорізький «Металург». Були і друзі - «Дніпро», «Карпати», «Жальгіріс» з Вільнюса. Найцікавіша історія протистояння одеських і київських фанатів. Почалася вона в 1988 р. Тоді в Києві під егідою комсомолу проходили збори футбольних уболівальників всього Союзу. Як згадує один з фанатів із стажем, одесити тоді сказали, не подумавши, буквально наступне: «Краще один раз отримати по голові в Києві, ніж п'ять разів в Москві» (малося на увазі, що впродовж сезону вони грали в Києві один раз, а в Москві - п'ять). Для київських фанатів, що ворогували з московськими, цього було достатньо, щоб обізвати уболівальників «Чорноморця» «московськими повіями». З тих пір стосунки між ними залишаються натягнутими. Наприклад, в серпні 1999 року близько сотні київських і одеських уболівальників побилася в центрі столиці - на Хрещатику, а в 2002 р. лише автоматні черги спецпідрозділу «Беркут» зупинили масове побоїще між прибічниками обох команд на одеському пляжі «Аркадія». Бої фанатів Були і в СРСР грандіозні побоїща, аналогічні охтирському. Так, в 1987 р. сталася одна з найбільших масових бійок в історії радянського футболу між спартаківськими і київськими фанатами. На календарній грі союзного чемпіонату між «Динамо» і «Спартаком» було присутньо приблизно 450 московських уболівальників. Кияни, по ходу гри спровоковані своїми опонентами, спробували узяти штурмом сектор спартаківців, але міліції вдалося стримати натиск. Проте після матчу в автобуси з гравцями і уболівальниками полетіли камені, цегла і пляшки. Розлючені київські фанати (однією з причин був програш «Динамо» - 0:1) рушили на залізничний вокзал, де на першому пероні сталася найбільша бійка, в якій брала участь близько тисячі чоловік. У цьому хаосі травми отримали навіть гравці «Спартака»: Хідіятуллін, Дасаєв і Родіонов. У поїзді Київ - Москва було вибито майже все сткло, і лише пізно ввечері співробітникам міліції насилу вдалося евакуювати московських гостей з столиці України. А фанати практично всю ніч закидували каменями всі поїзди, що йшли в московському напрямі. Слід зазначити, що і до цього київські уболівальники не відрізнялися стриманістю. Масові безлади були зафіксовані в 1956 р. на грі «Динамо» з московським «Торпедо». За словами очевидців, суддя матчу відкрито засудив біло-синіх, що викликало агресію у вболівальників. Після гри вони заблокували Мавританський дворик стадіону, вимагаючи лінчувати суддю. У конфлікт втрутилася міліція, у бік якої негайно полетіли камені і пляшки. Розсерджений натовп буквально почав змітати все на своїй дорозі: розбивали вітрини магазинів, перевертали автомобілі, а в районі вулиць Горького і Червоноармійськоі запанував хаос. Заспокоїти уболівальників, що розбушувалися, удалося лише за допомогою внутрішніх військ в повному бойовому спорядженні. Через три роки схожа ситуація повторилася на грі киян і їх московських одноклубників, тоді безлади зупинили підрозділи МВС. До речі, і перші фаєр-шоу, які тепер в моді на стадіонах країни, почалися з союзного чемпіонату. У 1961 році київське «Динамо» вперше в своїй історії стало чемпіоном СРСР, зігравши внічию з «Авангардом». Після матчу на трибунах тисячі уболівальників підпалювали газети, футбольні програмки або просто включали запальнички, святкуючи успіх. На щастя, тоді удалося уникнути протистояння з міліцією, проте зараз такі витівки українських фанатів все частіше закінчуються конфліктами з правоохоронними органами [21, c. 18].

Розпад Радянського Союзу в 1991 році, крім іншого, привів до розвалу колишньої інфраструктури радянської футбольної ліги, що в значній мірі відбилося на розвитку фанатской культури, яка тільки зароджувався. За межами внутрішньої першості виявилися такі привабливі для виїздів клуби, як «Спартак» (Млсква), «Динамо» (Тбілісі), «Динамо» (Мінськ), «Жальгирис» (Вільнюс). На зміну ж їм прийшли середняки з українських провінції, і відвідуваність футбольних матчів у країні впала.

Тиша на футбольних стадіонах тривала до середини 2000- х років і могла затягтися на більше довгий строк, якби не фанати двох київського клубу «Динамо» та донецького «Шахтар». Ще до розпаду СРСР уболівальники київського «Динамо» були самими активними учасниками хуліганських зіткнень. Колосальна підтримка, надавана ними, де б вони не з'являлися, практично завжди викликала проблеми. На тлі протистояння цих двох клубів почав поступово відроджуватися інтерес до фан - культури серед інших вітчизняних уболівальників [2].

До початку чемпіонату 2001 року практично в кожного великого футбольного клубу України з'явилися свої угруповання, однак з між ними мали нечастий і швидкоплинний характер.

Рух продовжив розвиток і після подій восени 2006 року, коли під час матчу в донецьку сталася сутичка фанатів ФК «Шахтар» та київського «Динамо». Тоді на це звернули увагу силові структури, пішли арешти, міліція зайняла вкрай тверду позицію, і фанати, щоб відгородити себе від зайвої уваги, стали потайлив і обережними, перейнявши тактикові, характерну для британських «Кежуалс». Рух незабаром став модним, спровокувавши швидкий ріст числа футбольних угруповань як у столиці, так і по всій країні.

2007 рік ознаменувався новим спалахом насильства: матч між Охтирським «Нафтовиком» і київським «Динамо», напевно, увійде до історії вітчизняного футболу під назвою «охтирське побоїще». Саме так багато хто охрестив масові безлади під час і після гри в невеликому містечку Сумської області. Такі побоїща стають невід'ємною частиною футбольних поєдинків.

Після цих подій київським хуліганам не залишалося нічого іншого, як відновлювати свою репутацію, що похитнулася, і серйозно готуватися до візиту іншого клубу, з фанатами якого їх зв'язувало не менш принципове й жорстоке суперництво, - донецького «Шахтаря». Приблизно біля стадіону близько 300 київських хуліганів атакували своїх опонентів. По закінченні бійки міліцією були затримані 370 хуліганів.

З того часу під час серйозних ігор міліція, посилена ОМОНОМ, контролювала всі пересування на підступах до стадіонів, створювалися спеціальні оточення, що супроводжують приїжджих фанатів до залізничних станцій або автобусів. Будь-яке зосередження фанатів моментально розганяло, по периметрі поля стояли сотні міліціонерів, що пильно спостерігали за всім, що відбувається на трибунах, будь-якого роду піротехніка була заборонена. Представники закону не церемонилися, і нерідко під гумові кийки ОМОНА попадали ні в чому не винні шанувальники гри. Ненависть же хуліганів до міліції росло день у день.

В 1998 році українські хулігани «відзначилися» і на світовій арені. У рамках відбірного циклу до Чемпіонату Європи 2010 збірна України зустрітися з одним зі своїх принципових суперників - збірною росії. Виїзду близько 2000 хуліганів з усією Росії на матч у Київ передувала зустріч лідерів московських банд, на якій було ухвалене рішення про висновок тимчасового нейтралітету з метою об'єднання зусиль «перед особою загального ворога». Безладдя в Києві почалися вже за два дні до гри й завершилися безпрецедентною масовою бійкою в стадіону «Олімпійський».

Таким чином, події навколо збірної команди України привернули увагу світової громадськості до хуліганського руху, що стрімко розвивається, у країні.

Наступною сторінкою вітчизняною околофутбольної історії стали події осені 2009 року, коли після поразки української команди при відборі до чемпіонату світу в Греції розлютовані молоді люди вчинили масові погроми в центрі Київа, Харкова та Донецька. На тлі винятково мирно минулого турніру, ця подія викликала найширший резонанс.

Сьогодні вітчизняних «околофутбольних» хуліганів можна назвати соціальним явищем, що сформувалося, з яскраво вираженими рисами англійського стилю підтримки клубу як на домашніх, так і на гостьових двобоях. Свої банди мають практично всі клуби української премєр ліги. Рух носить яскраво виражений характер напрямку «Кежуалс», але зі своїми національними особливостями. У середовищі українських хуліганів дуже сильні ідеї націоналізму та шовінізму. У цьому сенсі, українське фанатське співтовариство відрізняється від сучасного руху у Великобританії, де націоналізм у порівнянні з 70 - мі - 80 - мі відійшов на другий план.

З нестоличних угруповань можна виділити хуліганів ФК «Металіст», ФК «Шахтар», а також угруповання ФК «Таврія», ФК «Карпати».

З розпадом СРСР більшість партій (Рух, ДемПУ та ін.) ніколи не намагались залучити фанів в політику. Лише УНА-УНСО в сер. 90-х зробили досить успішну спробу залучити фанів до своєї організації. В 1998 р. лідер київських унсовців І. Мазур (псевдо «Тополя») очолив «Національні бригади» - правий за своїми поглядами фан-клуб української збірної. Цей фан-клуб видавав інформаційний бюлетень «Легіон» та журнал «Фан-легіон», в яких фанам пропонувалась певна світоглядна концепція (український націоналізм С. Бандери, діяльність князя Святослава і т.д.). [2, с. 10]

Таким чином ми бачимо, що досить часто серед фанів панує певна ідеологія, однак в більшості своїй вітчизняні фани аполітичні.

І останнє: колись довелося почути, що наявність фанів - це ознака нецивілізованості. В цивілізованих країнах фанів немає, отже, якщо Україна хоче стати цивілізованою країною, то їх треба викорінювати.

Тут варто зазначити, що культурі футбольного фанатизму вже більше 70-ти років. У більшості країн світу (і цивілізованих також) футбол без неї немислимий. Футбольних фанатів немає хіба що в дуже відсталих країнах і у дуже слабких клубів. В Україні кількість футбольних фанатів з кожним роком зростає і ігнорувати цей рух неможна. Більше того, небезпечно. Популярність футболу в Україні збільшується, особливо після вдалого виступу вітчизняних клубів в європейських кубках. І тут перед державою постає завдання виробити стратегію співпраці з фанами.

Таким чином, були проаналізовані основні теоритичні аспекти існування субкультури як соціологічного явища та проаналізовані основні аспетки функціонування такого субкультурного руху як футбольні фанати. Отже, Субкультура - це сукупність культурних зразків, тісно пов'язаних з домінантною культурою і у той же час відмінних від неї. Субкультурі притаманні: суворі внутрішні правила і заходи, спрямовані на остракізацію, які забезпечують їхню стійкість; дуже виразний ступінь автентичності, який творить настільки міцні суспільні межі, що групу можна назвати субкультурою. Майбутні члени мають показати досвідченим членам, що вони зрозуміли альтернативні правила, що вони - «свої».

Порівняльний аналіз субкультури футбольних хуліганів у країнах Західної Європи та пострадянських країнах дав підстави стверджувати, що субкультура футбольних хуліганів на теренах колишнього Радянського Союзу є культурним інсценуванням, бо країни колишнього соціалістичного табору практично не брали участь у процесі створення субкультури футбольних хуліганів.

Рух футбольних хуліганів на цій території виник тоді, коли ця субкультура вже існувала. Крім того, можна стверджувати, що саме факт існування у світі такої субкультури став провідним чинником виникнення футбольного хуліганства на пострадянському і в цілому на посткомуністичному просторі. Таким чином, дане культурнее явище на пострадянському просторі на стадії свого виникнення було культурним інсценуванням, тобто, виникнувши як «гра», воно поступово трансформувався в реальний соціальний рух.

2. Феномен радикальних форм прояву фанатських угрупувань: «ультрас» та футбольних хуліганів в України

2.1 «Ультрас» та хулігани в Україні: характерні риси та особливості

Угрупування ultras - це зазвичай офіційно зареєстрована структура, що поєднує від 10 до декількох тисяч найбільш активних фанатів (на момент розпаду у Fossa del Leoni було приблизно 5000 чоловік), які займаються всім що пов'язане з підтримкою своєї команди - атрибутика, квитки, організація шоу на трибунах, виїздні матчі. У кожному з таких угрупувань є членські внески, у середньому по Європі сума членського внеску становить 10 євро на місяць. Найбільш потужні європейські організації мають прямий вихід на вище керівництво своїх футбольних клубів і, як уже не раз бувало, впливали на політику клубу. Тобто іноді ультрас вирішували питання на користь або проти деяких гравців і інших рішень клубу. У тій же Італії, практично всі великі клуби радяться з лідерами своїх ультрас з усіх питань, здатних викликати якийсь резонанс на трибунах. Крім цього, практично всі європейські угрупування ультрас мають якісь комерційні відносини з клубом. Клуб практично завжди або просто допомагає фінансово або дає можливість самим ультрас заробити на тій же атрибутиці, квитках чи чомусь іншому. Наприклад ultras варшавської Легії якийсь час одержували по одному злотому з кожного проданого квитка на гру Легії.

Серйозні угрупування ультрас, самі беруть активну участь у комерційній діяльності маючи свої власні магазини, шинки, нерухомість, тим самим заробляючи самі й одержуючи необхідні суми для організації шоу на трибунах. А ці витрати часом досягають десятків тисяч доларів за один матч! Крім комерційної діяльності, офіційність всіх цих угруповань потрібна й для контакту з міліцією, з якою ті ж ультрас постійно контактують улагоджуючи (або не улагоджуючи) ті або інші проблеми, пов'язані з підтримкою на трибуні. Те ж саме стосується й порядку на трибунах - на всіх європейських стадіонах у секторах, де розсташовуються місцеві ультрас, ніколи немає поліції - максимум стюарди, в особі власної служби безпеки, й порядок на фанатской трибуні повністю підтримується саме завдяки угрупуванням ультрас. Іншими словами угрупування ультрас роблять усе, щоб організувати трибунну підтримку й полегшити життя рядовому фанатові.

Дуже часто ультрас плутають з хуліганами, але ultras і hooligans - це абсолютно дві різні речі. Хуліганські угрупування, в першу чергу, спрямовані на знаходження й фізичне усунення таких же фірм іншого клубу, а потім уже підтримка клубу на стадіоні й т.д. Тобто якщо вибір буде поїхати на футбол або поїхати побитися з заклятими ворогами, то відповідь очевидна - другий варіант. Перед ультрас таке питання навіть виникнути не може. Якщо таке питання виникає, це значить тільки одне - це вже не ультрас, а хуліганс. Наприклад, саме через це і розпались Fossa del Leoni Милана. Ultras це не насильство! Це підтримка й творення - підтримка клубу й створення тієї неповторної атмосфери на стадіоні, заради якої футболісти готові віддавати своє здоров'я, а люди будь-які гроші щоб це побачити й окунутися в цю атмосферу. Буває, особливо в тій же Італії, коли ультрас втягуються в бійки й безладдя, але ці заворушення завжди носять стихійних характер, а не організований як у хуліганському середовищі. Ідеальний приклад - Польща, де є чітка градація на ультрас і хуліганс. Ультрас - це море прапорів, роз і іншої атрибутики [96].

Хуліганс же - це гори м'язів і мінімум атрибутики. Кожний зайнятий своєю справою - одні створюють шизу й організовують усе на стадіоні, малюючи баннери, наготовлюючи піротехніку, модулі й т.д., інші ж полюють на опонентів і влаштовують з ними спаринги, при цьому обидві групи прекрасно уживаються разом на трибуні. Кожен сам вільний вибирати що йому ближче. Через те, що угруповання ультрас це групи однодумців і друзів, відповідно це іноді накладає якесь політичне забарвлення. В абсалютній більшості бригади ультрас аполітичні, але буває, що підбираються компанії з однаковими політичними поглядами, звідси й з'являються ультраправі або навпаки - ліві групи. Яскравий приклад Irriducibili Lazio і Roma Boys. Одні вкрай праві, інші навпаки вкрай ліві. Але крім цих двох основних угрупувань і у Лаціо й у Роми є менш впливові й невеликі угрупування ультрас з зовсім іншими політичними поглядами. Вони можуть що завгодно робити за стадіоном, але на трибуні всі рівні, тому на трибунах можна нерідко побачити кельтські хрести, що висять поруч із прапорами Чегевари. Політика ніяк не повинна впливати на підтримку команди, тому навіть непримиренні знаходять на трибуні загальну мову - мову підтримки свого клубу. Все, що не стосується цього - особиста справа кожного. Але, повторю, в абсалютній більшості, угрупування ультрас поза політикою, самі ж ультрас, як і будь-які громадяни своєї країни, вільні дотримуватися будь-яких поглядів.

Батьківщиною футбольного хуліганства, як і самого футболу, стала Англія (саме тому серед баннерів багатьох Ultras можна побачити британський прапор). А його родоначальниками прийнято вважати фанів лондонського «Мілуолла». Саме вони одними з перших цілеспрямовано стали влаштовувати масові безладдя на футболі. Знадобилося зовсім небагато часу, щоб майже в кожного клубу на Туманному Альбіоні з'явилися свої хуліганські угруповання - «фірми». Згодом вони стали придумувати собі назви, щоб знали й боялися, щоб ніхто не скористався їх «досягненнями», щоб заробити собі репутацію. Трохи пізніше вони почали носити одяг з дорогих торгівельних марок, щоб відрізнятися від звичайних фанів. А щоб їх не могла виявити в юрбі поліція, перестали носити клубну атрибутику. Поступово виробився свій кодекс честі [78].

По їхньому прикладу й на їхньому досвіді у всій Європі фанати стали створювати свої угруповання. Однак рух у кожній країні мав свої особливості й відмінності. Приміром, італійські Ultras не представляють себе без клубних квітів, і якщо в Англії хулігани діють нечисленними, але добре організованими фірмами, то італійці - величезною юрбою.

У слов'янських країнах Східної Європи через їхню приналежність до комуністичного блоку й браку інформації рух розцвів тільки на початку 90-х. Властиво, він існував й до цього, але не мав особливої спрямованості й законів, крім хіба що блатних. У підсумку фанатский рух вийшов змішаним, що має ознаки й тих, і інших. Границя між Ultras і Hoolіgans стерлася, але все-таки в кожній країні є свої особливості. Усе розбирати не станемо й торкнемося конкретно того, до чого йшли із самого початку - українські фанати.

Перші угрупування найактивніших молодиків-уболівальників виникли в Україні у 80-х рр. XX сторіччя, а найвідомішими сутичками того періоду були з'ясовування стосунків між фанами Динамо (Київ) і Спартака з Москви. Це були люди, які бажали підтримувати рідну команду не лише на власних трибунах, а й вирушати на виїзди до кожного міста, де клуб проводив чергову гру. Переважно - студенти і юнаки 20-25-річного віку. Поступово в кожному місті, де була пристойна футбольна команда високого рівня, певні трибуни (здебільшого найдешевші - ті, що за воротами) стали місцем для найактивніших фанів. У 80-х рр. вони намагалися підібрати одяг і атрибутику під кольори команди з власного гардеробу (адже атрибутику тоді не продавали), а з приходом ринкових стосунків почали масово одягатися у клубні барви.

В 90-і роки рух у країні тільки зароджувався, і багато угруповань, що ще існують за союзними радянськими принципами, ще не знали, що можна (і потрібно) діяти по інших «правилах». Першими переметнулися під нові прапори фани харківського «Металіста». Слідом за ними «новим віянням моди» піддалися й найбільші угруповання країни: фани київського «Динамо», запорізького «Металурга» і одеського «Чорноморця». Глухими залишилися дніпропетровські «Старики-Розбійники», що не бажають змінювати своїм старим принципам. До 2001-2002 р. майже по всій країні з'явилися маленькі угруповання по 5-10 чоловік, що називають себе Ultras. Але серйозні фірми утворилися на основі старих угруповань, переважно у великих клубів, у великих містах.

В наші дні ультрас-рух набуває все більшого і більшого розвитку, провідні українські клуби вже здатні збирати по 2000 чоловік на фан-секторі кожен матч, і грандіозний перформанс з модулів, розтяжок чи фаєршоу і диму не є чимось новим навіть на матчах чемпіонату України. Черговий злий баннер для опонентів часто стає темою для дискусій на телебаченні чи обкладинкою для журналу. І навіть маленькі команди з другої ліги часто не залишаються без підтримки на виїздних матчах.

Варто все-таки відмітити, що спочатку нововведення у фанатів закріпилися тільки «косметично». Самі погляди на фанатизм мало в чому змінилися. Першочерговими справами залишалися підтримка команди, виїзди й поглинання на них великої кількості алкоголю. Війни й великі масові бійки, хоч і були невід'ємною частиною руху, але були нечисленні й рідкі й не були завданням №1. На той момент український рух дійсно можна було віднести до Ultras [84].

Усе змінилося зі «зміною влади». Старе покоління радянських фанатів стало відходити від футболу, і у керма встала «просунута молодь» - casuals (або на російський манер «кешелс», тобто - модники), які прикладом для наслідування взяли англійських хуліганів. Такими молодіжними фірмами стали угруповання «Шахтаря» (фірми «Cіty Guard fіrm» і «Underground Gang»), «Динамо» («Workіng Reservers», «Troyans», «New Lіne Fіrm», «Darnіca hools» і ін.) і «Дніпра» («Rіver Sharks Fіrm», «Storm 88»). Для них, як і для їхніх кумирів, першочерговими завданнями стали: зовнішній вигляд, бійки і репутація, тобто сукупність перших двох пунктів. На їхньому прикладі, також зявилися прохулиганскі фірми «Металіста» («Army of the Fіrst Capіtal», «Kharkіv Cіty Patrіots») і «Чорноморця» («Dark-Blue Devіls», «Sea Wolf Ultras Group»), стали діяти й інші фан-угруповання країни.

Також варто відзначити широке. поширення серед фанатів - траблмейкерів (від англ. «trouble» (проблема, неприємність) і «make» (робити, створювати)) ультраправих ідей. Це «модний плин» прийшов з Росії разом з переконанням, що кожний фанат повинен бути скінхедом. Саме в 2001-2002 р. кожний, хто зараховував себе до ультрас, вважав за необхідне голитися наголо, носити черевики, камуфляж і бомбер (військова куртка НАТО, настільки популярна в нацистів). Звідси й вульгарне переконання стороннього спостерігача, що всі фанати - скінхеди. Але останнім часом ця «мода» сходить на нівець, хоча деякі фірми дотепер дотримуються цієї небезпечної ідеології.

Однак саме це призвело до появи в хуліганів такого принципу, як faіr play. У даному контексті «чесна гра» розцінюється, як «чисті руки», тобто всі бійки між ворогуючими фірмами проходять без застосування підручних засобів - тільки на руках. На відміну від філософії скінхедів, які користуються підручними засобами в боротьбі, а не рідко й холдною зброєю. Також вважається дурним тоном добивати збитого з ніг противника. Подібний рух є й в інших країнах, але тільки в Україні воно стало беззастережним правилом.

Пройдемося коротко й по інших хуліганських законах. Одним з основних є те, що всі бійки повинні проходити тільки між членами фірм. Нападати на звичайних уболівальників неприпустимо й вважається проявом слабкості. Виключення трапляються, тільки коли ті самі провокують приїжджих фанов. Також український рух обійшла стороною схильність англійських хуліганів до погрому, тобто биттю вітрин магазинів і машин. Це не вважається проявом сили й не впливає на рейтинг, який можна підняти тільки в бійках з ворожою фірмою або з міліцією, особливо з ОМОНом, що виступає загальним ворогом для всіх фанатів.

Не секрет, що ультрас люблять використовувати на трибунах димові шашки й піротехнічніі вироби, за допомогою яких вони виражають свою особливу відданість і любов до свого клубу. І якщо проста міліція нерідко поводиться спокійно й коректно, те омонівці без розмов починають лупцювати всіх праворуч і ліворуч кийками, за що заробили особливу ненависть серед хуліганів. У них стало справою честі чинити опір ОМОНу й у відповідь нанести хоч якийсь збиток. Тому практично завжди безладдя на трибунах відбуваються через дії міліції й дуже рідко фанати самі влаштовують акції проти ОМОНу.

Такі інциденти відбуваються, коли міліція не дає хуліганам перетнутися один з одним, і вони, будучи налаштованими на бійку і перебуваючи в стані афекту, просто прагнуть випустити пару й провокують спецпідрозділ МВС (хтось вважає першопричиною всьому алкоголь, але останнім часом деякі фірми на особливо «цікавих» матчах зводять вживання спиртних напоїв до мінімуму, не говорячи вже про наркотики, які у всьому рухові ультрас категорично заборонені). Невеликі сутички між хуліганами й органами охорони порядку відбуваються досить часто, але тільки самі серйозні інциденти стають надбанням громадськості. Чого коштує тільки житомирське побоїще, влаштоване «Беркутом» фанам київського «Динамо», або «витівки» тих же киян у Борисполі, або дніпропетровців у Києві на фіналі Кубку. Взагалі, по статистиці більше всіх приносять неприємності міліції хулігани «Динамо», «Дніпра» і «Металіста». Такі дії фірм викликані не тільки агресивністю їхніх представників, а почасти й прагненням підвищити в такий спосіб свій рейтинг, що ділиться на постійний і посезонний [89].

Посезонний рейтинг фірм виводиться наприкінці чемпіонату або кола голосуванням на сайтах і форумах в Інтернеті по основних пунктах: кількість бійок, їхня якість (тобто перемога - поразка) і, природньо, сутички з міліцією. Варто також відзначити, що якщо більше слабка фірма виступила проти свідомо більш сильного супротивника й, навіть програвши, показала себе гідно, то така бійка однаково зараховується їй у плюси. Якщо ж угруповання не приїхало на матч із командою ворожої фірми або з'явилася під охороною міліції, то це вважається більшою ганьбою й визнанням своєї слабості перед опонентом, що негативно впливає на «турнірні очки».

Посезонний рейтинг не впливає на постійний, котрий складається в основному з репутації фірми, її кількісного і якісного боку її бойової історії. Змінити положення угруповання може у випадку очної перемоги над сусідом по рейтингу, якщо це, звичайно, ворожа фірма.

Зустрічі таких суперників завжди більше важливі, чим прості побачення ворогів. Їхніх результатів з нетерпінням чекають всі інші. Так, приміром, самі цікаві протистояння відбуваються між киянами, що займають перше місце, і другими одеситами, що йдуть; претендуючими на третю позицію дніпрянами й харків'янами; фанами донецького «Шахтаря», що перебувають на п'ятому місці, і дніпрянами, чиє місце вони бажають зайняти. Ледве менш інтригуюча ворожнеча хуліганів «Дніпра» і «Чорноморця», «Динамо» і «Шахтаря». Інші протистояння важливі по більшій частині самим протиборчим сторонам. Варто також відзначити, що самими «недружелюбними», тобто тими, що мають найбільшу кількість ворогів, є фани «Дніпра». За ними йдуть кияни.

Взагалі, українська сцена розділена на два протиборчі табори: «Дніпро» і «Динамо» - з однієї сторони й «Чорноморець», «Шахтар», запорізький «Металург» і «Кривбасс» - з іншої. Особняком стоїть «Металіст», що воює з «Дніпром», але дружить із «Динамо». Інші фірми або крутятся навколо цих таборів, або живуть своїм власним життям, як, наприклад, Ultras з Херсона й Миколаєва, яких цікавить в основному своя власна війна.

Але, природньо, не всі фанати збираються в групи, щоб воювати з фанами інших клубів. Наприклад, ультрас «Таврії» і «Карпат» перебувають у дружніх відносинах з усіма фірмами України. Не говорячи вже про організованиі фан-клуби, які існують при найбільших футбольних клубах, таких, як «Динамо», «Шахтар», «Дніпро» і «Металург» Д. Але мова зараз іде про фанатів, а не про вболівальників. Хоча багато хто вважають саме організованих уболівальників справжніми фанатами й цінителями спорту №1, а футбольних хуліганів - антисоціальними елементами, для яких футбол це всього лише привід для бійок. Але незважаючи на те, що останнім часом вони перетворилися в справжню молодіжну субкультуру, все-таки всі хулігани - насамперед футбольні фанати, причому самі вірні й віддані.

2.2 Взаємодія спортивних клубів з «ультрас» та хуліганами

Як ми змогли побачити ультрас та хулігани - це досить потужні організовані угрпування фанатів, які співпрацюють та взаємодіють між собою, міжфункціонерами футбольних клубів та з простими рядовими вболівальниками. Однак ключовим у моделі функціонування ультрас в україні є все ж таки їх взаємодія з футбольними клубами. Є так звані офіційні фан-клуби футбольних команд, які мають стутс організацій, не рідко навіть статус юридичної особи. Фан-клуби представляють інтереси футбольних команд у відносинах із більш радикально налаштованими вболівальниками команди з метою послаблення їхньої агресії на стадіонах під час проведення матчів, атакож із рядовими вболівальниками з метою стимулювання інтересу в них до підтримки власної команди не лише на домашніх, а й на виїзних матчах.

Фан-клуби, як провідники політики керівницвта футбольних клубів щодо взаємодії з болівальниками та ультрас й хулзами застосовують в своїй діяльності безліч механізмів та інструментів впливу.

Для розуміння того, яким же самим чином відбувається взаємодія ультрас та фан-клубів, представниками яких дуже часто і є ультрас, однак не завжди вони є бажаними чи поважними членами фан-клубів, необхідно проаналізувати організаційні та інституційні засади функціонування офіційних фан-клубів команд.

Першим і головним є їх статус офіційних фан-клубів, тобто футбольні функеціонери їх визнають і дають свою згоду на їх фінансування та забезпечення клубною символікою, квитками, медійними засобами тощо. При цьому вони прагнуть отримати якісну, цивілізовану (у випадку України організовану) підтримку футбольних клубів на стадіонах, домашніх чи виїзних матчах, закордонних поїздок тощо. Інколи за це футбольне керівництво вирішує проблеми ультрас (наприклад негаразди з міліцією, нестачу квитків чи неможливість їх придбати), а також сприяє, як би це не звучало незвично, органіізації, так би мовити «легальних бійок» з улультрас інших команд.

Таким чином, фан-клуби футбольних команд чи то «Динамо», «Шахтаря», «Металіста» чи будь-яких інших здійснює діяльність у рамках як правило спільних проектів між певними ораганізаціями чи навіть вищих навчальних закладів з одного боку та футбольного клубу з іншого. Як правило фан-клуб є місцевою масовою студентською або молодіжною громадською організацією, що об'єднує на добровільній основі та на основі єдності інтересів вболівальників команди, мешкнців певного міста, району області тощо. Цілі створення фан-клубів можуть бути найрізноманітніші:

– популяризації здорового способу життя серед студентської молоді;

– моральної підтримки футбольної команди;

– духовного, морального та фізичного виховання молоді.

Фан-клуб як громадська організація здійснює свою діяльність на основі Конституції України, Закону України «Про об'єднання громадян», та актів законодавства, прийнятих відповідно до нього, умов, передбачених спільними проектами футбольним клубом та іншими організаціями, внутрішніміи нормативно-правовими актами клубу та інших організацій з якими він співпрацює та Статуту. Фан-клуби приймають власні статути та функціонують виключно керуючись принципами добровільності, рівноправності всіх учасників, самоврядування, законності та гласності.

Як правило фан-клуби мають офіціне місце знаходження так званого постійно діючого представництва фан-клубу, а також мають свій логотип, салоган, банер та іншу символіку.

Основна мета діяльності фан-клубу полягає у популяризації здорового способу життя серед молоді, їх фізичне, культурне та моральне виховання.

За практикою, що склалася в україні фітчизняні фан-клуби мають зокрема ттакі завдання:

– об'єднання молоді студнтської чи робітничої на основі прихильності до футбольної команди;

– надання моральної підтримки футбольній команді під час проведення українських та міжнародних змагань як на домашніх, так і на виїзних матчах;

– популяризація через різноманітні форми передачі інформації футбольної команди, досягнення її видатних гравців, тощо.

Цікавими є задекларовані напрямки діяльності фан-клубів фітчизняних футбольних команд:

– організація волонтерської діяльності студентів та молоді на місцевих матчах своєї футбольної команди;

– створення команди волонтерів від відповідного фан-клубу до Чемпіонату Європи з футболу 2012;

– організація футбольної команди від фан-клубу для участі у футбольних змаганнях;

– організація зустрічей представників футбольної команди із представниками фан-клубу та вболівальників.

Однак жодного слова про підтримку чи співпрацю з ультрас. Справа в тому, що вітчизняні футбольні функціонери не звикли вважати ультрас дієвою силою вболівальників та опорою у своєї діяльності. Вітчизняне керівництво футбольних клубів вважає, що ультрас це негативний соціальний елемнт з яким необхідно боротися, а співпраця з ними впливає негативним чином на імідж команди вцілому.

Фан-клуби, як будь які організації мають комплекс прав та обовязків, зокрема фан-клуби можуть користуватися такими правами:

– вільно розповсюджувати інформацію про діяльність фан-клубу та футбольної команди;

– представляти та захищати свої інтереси, законні інтереси членів фан-клубу;

– організовувати вболівання за свою команду на домащніх та виїзних матчах;

– виражати незаоволеність діями керівництва клубу;

– організовувати масові акції в порядку перелбаеному законодавством України.

При цьому фан-клуб зобов'язаний:

– діяти відповідно до чинного законодавства України, загальноприйнятих принципів міжнародного права, а також до норм людської моралі та етики;

– у своїй діяльності дотримуватися правил, встановлених футбольним клубом який вони представляють та тих, що закріплюють діяльність;

– проводити загальні збори не менше, ніж встановлену кількість (відповідно до статуту різних фан-клубів частота зустрічей різна). Загальні збори та збори ініціативної групи фан-клубу закріплюються протоколом зборів (і це є дужде важливим елементом, який надає офіційності діяльності фан-клубу);

– звітувати про діяльність фан-клубу та про витрати фан-клубу перед керівництвом футбольної команди та зборами членів фан-клубу;

– оголошувати результати своєї діяльності та заплановані заходи.

Зауважимо, що цей перелік прав та обовязків істотним чином змінився останнім часом після того, як Україна отримала право проводити Євро 2012, оскільки футбольні функціонери з Європи прагнуть бачити хоча б видимість гарантій забезпечення правопорядку під час проведення матчів Євро 2012 та всього чемпіонату Європи загалом.

Дуже цікавим є статус членів фан-клубів. Так, наприклад Членами фан-клубу «Динамо» можуть бути громадяни України та іноземні громадяни, що досягли 17-річного віку. Членам фан-клубу видається бейдж, із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові, символікою команди та фан-клубу. Прийом членів фан-клубу «Динамо» здійснюється на основі рішення більшості ініціативної групи фан-клубу.

Обсяг прав та обовязків також дуже великий, розглянемо їх на прикладі фан-клубу «МЕТАЛІСТ».

Члени фан-клубу «МЕТАЛІСТ» мають право:

– брати активну участь у суспільній діяльності фан-клубу «МЕТАЛІСТ»;

– обговорювати на конференціях та зборах питання діяльності фан-клубу «МЕТАЛІСТ», висловлювати свою думку та ідеї щодо покращення діяльності фан-клубу та його особового складу;

– займати спеціально виділені місця на домашніх матчах футбольної команди «Металіст», купувати у спеціалізованих установах футбольного клубу «Металіст» на пільгових умовах білети на домашні матчі футбольної команди, спортивну продукцію та атрибутику;

– брати участь в організованих фан-клубом «МЕТАЛІСТ» групах підтримки футбольної команди «Металіст» у виїзних матчах;

– брати участь у масових фізкультурно-оздоровчих та культурних заходах фан-клубу (турнірах, фестивалях, зустрічах з гравцями та тренерами футбольної команди «Металіст»);

– вийти зі складу членів фан-клубу за власним бажанням.

Члени фан-клубу зобов'язані:

– дотримуватися Статуту фан-клубу «МЕТАЛІСТ»;

– не порушувати громадський порядок на матчах футбольної команди «Металіст», а також, якщо є можливість, ліквідувати існуючі порушення на секторі, за який фан-клуб «МЕТАЛІСТ» є відповідальний у рамках проекту «Назустріч один одному»

– представляти інтереси фан-клубу та не вчиняти дій, що сплюндровують ім'я команди;

– зкоординовувати свої дії стосовно діяльності фан-клубу з рішенням ініціативної групи;

– вдосконалювати свій загальноосвітній та футбольний рівень знань, фізичний та духовний розвиток;

– дотримувати здорового способу життя [92].

Член фан-клубу «МЕТАЛІСТ» може бути виключений зі складу фан-клубу за недотримання положень Статуту або через дії, що наносять шкоду фан-клубу «МЕТАЛІСТ» та футбольній команді «Металіст». Рішення про виключення членів фан-клубу «МЕТАЛІСТ» приймається більшістю ініціативної групи фан-клубу.

Таким чином, бачимо, що статути фан-клубів не є чимось аморфним, а навпаки виступають дієвим механізмом організації більш-менш цивілізованого процесу вболівання на трибунах. Крім того, саме статути фан-клубів є тим інструментом впливу на ультрас та хуліганс, а смае шляхом залучення представників цих угрупувань до лав «офіційних фанатів» ультрас отримують величезні пільги, але й мають нести тягар досить суворих обовязків, які зокрема забороняють бійки чи масові акції протесту проти фанів інших клубів, однак дуже часто саме через такі заборони ультрас створюють власні організації, які, з огляду на гіркий досвід України, є краще організованими, фінансованими та зебезпеченими ніж офіціні фан-клуби команд.

Керівництво фан-клубу досить часто є провідником інтересів та цілей керівництва команди в маси. І хоча задекларовано у всіх без виключення статутах фан-клубів, що вищим органом управління фан-клубу є Загальні збори членів фан-клубу, однак не завжди це є так.

Виконавчим органом фан- є ініціативна група, що діє на чолі з Головою фан-клубу, який іменується як Координатор спільного проекту взаємодії певних організацій чи ВНЗ та футбольного клубу. Координатор та члени ініціативної групи обираються на посаду на Загальних зборах фан-клубу за рішенням більшості присутніх членів фан-клубу.

Посада координатора була введена в практику функціонування фан-клубів на дсовіді саме європейських країн з метою посиленн співпраці з ультрас та хуліганс.

До обов'язків Координатора зокрема може входити:

– координація діяльності фан-клубу;

– взаємодія з керівництвом футбольного клубу;

– розгляд планів заходів, спрямованих на підтримку футбольної команди;

– відвідування зборів координаторів, що проводяться керівництвом футбольного клубу;

– взаємодія з іншими фан-клубами футбольної команди у рамках спільного проекту для спільної координації діяльності щодо внесення пропозицій відносно роботи фан-клубів;

– проведення щомісячного звітування про діяльність фан-клубу перед членами фан-клубу на Загальних зборах;

– організація взаємодії з ультрас угруповуваннями команди;

– організація заходів з підвищення культурного, правового та морального рівня методів вболівання хуліганських угруповань тощо.

Координатор має право:

– назначати помічників, у сферу відповідальності яких входить реалізація напрямків діяльності фан-клубу. Призначення відповідальних за напрямки відбувається зі згоди тих, кого призначають;

– ініціювати Позачергові Загальні збори та Збори ініціативної групи;

– віддавати розпорядження членам ініціативної групи та членам фан-клубу, що сприяють розвитку фан-клубу;

– вимагати виконання поставлених завдань та звітування щодо діяльності від членів ініціативної групи та членів фан-клубу;

– вносити пропозицію щодо виключення та включення до складу ініціативної групи та членства у фан-клубі членів фан-клубу [93].

Таким чином, можемо зробити певні висновки щодо того, що ефективність діяльності фан-клубу та його співпраця з більш радикально налаштованими вболівальниками залежить від конкретної особи, а точніше від її особистісних та моральних якостей. Координатор стає тим провідником офіціної політики футбольної команди, а тому має бути досвіченим та стриманим дипломатом, який має відстоювати передо всім інтереси фан-клубу та команди, а не їх фінансових директорів [79].

Цікавим механізмом в управлінській ланці фан-клубів є ініціативна група. Члени ініціативної групи мають право:

– вирішувати питання стосовно прийому та виключення членів Фан-клубу;

– затверджувати плани заходів, спрямованих на підтримку футбольної команди та зближення вболівальників з гравцями команди;

– звертатися за підтримкою у розвитку фан-клубу до адміністрації міста, області, району тощо та керівництва футбольного клубу «Металіст»;

– інші питання, пов'язані з діяльністю фан-клубу.

Члени ініціативної групи зобов'язані:

– нести відповідальність за покладені на них обов'язки;

– виконувати доручені ним завдання та звітувати про результати своєї діяльності, тощо.

Таким чином, в україні фан-клуби та ультрас не мють такої схеми взаємодії та таких сталих звязків як в Європі, цей процес лише почався, однак є надія що саме збільшення рівня організованості руху улльтрас та хуліганс сприятме подальшому розвитку культурного та вихованого стилю вболівання в Україні, який стане в подальшому візитівкою вітчизняного вболівальницького суспільтсва і поставить українських фанів в ряд найвідоміших фанатських рухів світу.

Зауважимо, що дуже велику увагу співпраці клубів з ультрас та мінімізацію негативних наслідків хуліганс приділяють футбольні функціонери країи а також МВС. Так, нещодавно в Київі відбувся захід спрямований на оптимізацію співпраці клубів ПФЛ з вболівальниками.

У рамках заходу відбулася зустріч вболівальників з різних куточків країни з футбольними функціонерами та представниками Міністерства внутрішніх справ України. Мета цього «круглого столу» - обговорення питань щодо розвитку організованого футбольного фан-руху по всій території України.

Учасники зустрічі визнали, що робота, яка ведеться з уболівальниками, недостатня для ефективного розвитку фан-руху в Україні. Відтак було вирішено прийняти та затвердити Програму роботи фан-клубів ПФЛ України, а також створити єдину організацію, що координуватиме діяльність фан-руху в Україні. Такою організацією стала Асоціація фан-клубів ПФЛ України, яку було засновано на засіданні.

Головою Асоціації фан-клубів ПФЛ України було обрано керівника Федерації комп'ютерного футболу Сергія Пчеліна. Також було обрано Правління Асоціації фан-клубів ПФЛ України, до складу якого ввійшли керівник Федерації комп'ютерного футболу Сергій Пчелін, віце-президент Молодіжного футбольного союзу Вадим Костюченко, член фан-клубу ФК «Динамо» Київ Андрій Михайлюк та по одному представникові від фан-клубів першої та другої ліг, яких буде обрано пізніше. Правління Асоціації фан-клубів ПФЛ України покликане об'єднати фан-рух та втілити в життя Програму роботи футбольних фан-клубів першої та другої ліг.

На засіданні було прийнято рішення про підписання Меморандуму порозуміння між уболівальниками та організаторами футбольних змагань в Україні «Взаємна довіра». Сторони, що мають підписати цей Меморандум - Професіональна футбольна ліга України, яка об'єднує футбольні клуби першої та другої ліг, та Молодіжний футбольний союз України, який об'єднує вболівальників футболу нашої країни та представляє їхні інтереси, погодились, консультуючись із державними органами охорони громадського порядку, узгоджувати загальні підходи та конкретні заходи своїх організацій, що будуть спрямовані на порозуміння між вболівальниками й організаторами футбольних змагань, для чого створюють постійно діючий Координаційний центр [85].

Для створення належних умов уболівальникам під час відвідування футбольних матчів сторони зобов'язуються тісно співпрацювати з організаторами матчів з питань, які стосуються більш комфортного розміщення глядачів на стадіонах та надання їм достатнього комплексу послуг. Передбачається долучитися до спільної з ФФУ розробки положень оновлених «Правил поведінки глядачів під час відвідування футбольних матчів», визнавши при цьому, що можна використовувати на стадіоні у якості вболівальницької атрибутики все, що не заборонено. Сторони збираються затвердити поняття «Фан-територія» та «Фан-сектори» стадіонів, на яких розміщуватимуться вболівальники - члени офіційних фан-клубів команд господарів та гостей матчу. Сторони визнають, що застосування піротехнічних засобів на стадіонах в межах «Фан-секторів», для організованої вболівальницької підтримки команд, може здійснюватися тільки професійними компаніями, що мають відповідний сертифікат у цій галузі діяльності, на безпечній відстані від глядачів та під відповідальним контролем організаторів матчів - футбольних клубів.

У свою чергу ПФЛ України зобов'язалась створити на офіційному сайті ПФЛ інтернет-сторінку «Форум» для обговорення вболівальниками різних тем щодо змагань ПФЛ України, розробити та створити на сайті ПФЛ веб-сторінку фан-клубів ПФЛ. Окрім цього, Професіональна футбольна ліга регулярно проводитиме розіграш призів серед членів фан-клубів та розміщуватиме інформацію щодо переможців на сайті ПФЛ. Також Адміністрація ПФЛ України на засіданні Центральної Ради ПФЛ ставитиме питання щодо фінансування заходів фан-клубів на місцевих рівнях.

Таким чином, до проблеми ультрас та хуліганс звернули увагу керівники вітчизняного футболу, що дасть змогу вподальшому сприяти найбільш ефективній організації їх співпраці з футбольними клубами.

Зауважимо також, що ззараз можна говорити про те, що не існує самостійних національних субкультур футбольних фанатів. Так, існують деяка національна специфіка, ті чи інші практики, відмінні від практик фанатів інших країн, варіанти сленгу. Але все це, можна списати на відмінності різних народів у темпераменті, культурних традиціях і т.д. Проте, на наш погляд, не варто говорити про суттєві, принципові відмінності різних національних фанатських субкультур.

Через широке висвітлення футболу телебаченням і пресою, а також в результаті постійних контактів фан-груп з різних країн, відбулося створення загальносвітової фанатської субкультури.

Україна практично не брала участі в процесі створення цієї субкультури. Фан-рух в України виникло в той момент, коли ця субкультура вже існувала. Крім того, можна говорити, що саме факт існування такої субкультури і породив фан-рух в Україні. Він виникло для того, щоб відтворювати цю субкультуру.

Таким чином, дане культурне явище стало на стадії свого виникнення майже 100-відсотковим культурним інсценуванням. На користь цієї тези можна привести цілий ряд аргументів. По-перше, в Україні до 70-х років 20 століття ніколи не існувало будь-якого аналога даної субкультури. По-друге, популяризація даної субкультури пов'язана, багато в чому, з діяльністю ЗМІ. До тих пір, поки субкультура ультрас не стала об'єктом інтересу електронних ЗМІ, вона розвивалася слабко. У міру підвищення інтересу до неї, її розвиток ставав все більш бурхливим. По-третє, не випадково, що фан-рух в Україні зародилося у Києві та Дніпропетровську - у тих містах, які найбільш сприйнятливі західним культурним тенденціям і західному способу життя. По-четверте, провінція до цих пір слабко сприймала цю субкультуру. Рух ультрас в провінції до 2000-х років існував лише у зародку, навіть у тих містах, чиї команди вдало виступають у національній першості або в європейських кубкових турнірах. По-п'яте, середній вік учасників 15-25 років, тобто вони найбільш сприйнятливі до нової культури і готові до зміни культурних стереотипів [96].