Хоча фан-рух в Україні виник для того, щоб відтворити вже існуючий культурний еталон, склад учасників виявився принципово іншим, ніж на Заході. Фан-рухи на Заході об'єднують людей, середній вік яких близько 26-40 років, люди вже твердо стоять на ногах в цьому житті. Середній вік вітчизняних фанатів 15-25 років. Напевно, існує принципово різна система мотивації участі. Щоправда, майже всі лідери набагато старші за віком.

Субкультура ультрас є принципово опозиційною по відношенню до загальної культури суспільства, тому що націлена на створення власного стилю життя, але не конфліктна. Рідкісні конфлікти (зіткнення фанатів з міліцією), якщо і виникають, то, як правило, не з ініціативи футбольних фанатів. Весь потенціал конфлікту вихлюпується всередині субкультури, на інші ультрас.

Якщо говорити про взаємини субкультури футбольного фанатизму з іншим субкультур, наприклад, музичною, то також помітна одна, цілком логічна закономірність. Субкультура ультрас виявилася цілком прийнятною для представників цілого ряду інших субкультур: скінів, кіноманів, алісоманів, панків і т.д. Як правило, це «агресивні» субкультури, які вважають за краще конфліктне існування з представниками інших субкультур, з органами правопорядку, роблять виклик суспільству і т.д. Таке об'єднання цілком логічне, тому що субкультура футбольних фанатів також агресивна, тому представники інших субкультур почувають себе в ній також або майже так само комфортно, як і у власній субкультурі.

Особлива тема - ультрас, хуліганс і націоналізм. В історії чимало прикладів того, що фанати багатьох команд близькі до крайнього націоналізму чи навіть фашизму. Не виняток і українські фанати, багато з яких підтримують націоналістичні ідеї. Як приклад, реакція ряду фанатів на бомбові удари НАТО по Югославії. Форма протесту була дуже різкою (антиамериканські гасла, спалювання прапорів і т.д.), а заради успіху цих акцій оголосили перемир'я навіть непримиренні вороги - фанати «Металіста» та «Дніпра».

Цікавим елементом улдьтрас руху в Україні є символіка та атрибутика фан-руху. Ще деякий час тому фірмова клубна атрибутика була досить дефіцитної річчю. У 90-х роках переважна більшість символіки та атрибутики, використовуваної фанатами, була саморобною. Якщо порівнювати з 80 роками в Британії, то там вважалося модним начепити на себе якомога більше клубних шарфів, шапку, футболку В даний час в Україні виробництво футбольної атрибутики поставлено «на потік», тому можна зустріти саму різноманітну символіку та атрибутику. Тому має сенс вибудувати деякі типізації цієї різноманітної атрибутики.

В основі першого типізації можна покласти клубну приналежність символіки. У цьому випадку з точки зору конкретного фаната символіка та атрибутика ділиться на чотири великі групи: 1) символіка власної команди, 2) символіка дружніх ультрас, 3) символіка ворожих ультрас, 4) символіка ультрас, з якими ультрас цієї команди ніяких стосунків не підтримують. Таким чином, різні типи символіки асоціюються з різними емоціями: від дружньої до ворожої. Тому з цієї типізацією пов'язаний ряд правил, що визначає поведінку фаната, наприклад, його ставлення до фанатів із символікою та атрибутикою інших команд [84].

Носіння атрибутики якої-небудь команди накладає на її власника певні зобов'язання і відповідальність. Носіння символіки може спричинити за собою як позитивне, так і на рідкість негативне ставлення до її власника. Обмін атрибутикою не дуже вітається, тому допускається тільки між фанатами дружніх фан-рухів.

Також різний «вагу» має різна атрибутика однієї і тієї ж команди. Тут можна виділити три основні групи: 1) атрибутика «бойових організацій» - hooligan's, 2) атрибутика фан-груп, 3) загальнофанатська атрибутика. Перші дві категоріі відрізняються тим, що їх немає у відкритому продажу, і вся атрибутика виготовляється на замовлення. Крім того, як правило, це номерна символіка, що формально має посилювати її індивідуальність. Загальнофанатська атрибутика знаходиться у відкритому продажі, але і в неї різний «рейтинг». Оскільки в продажу досить багато всілякої атрибутики і вона періодично змінюється, то найбільш престижна та атрибутика, яка випускалася раніше (бажано, щоб її випуск на даний момент був припинений).

В розвиненому фан-русі атрибутика є доволі різноманітною і придумати щось нове дуже складно. Фігурують клубні шарфи, футболки, кепки, шапки, десятки значків, прапори, ковпаки немислимих розмірів і т.д. Однак, нові нестандартні ходи все-таки можливі.

Якщо ж говорити про символіку і символи, то це, перш за все, визначений певним чином набір і послідовністю кольорів. І ті клуби, у яких існують серйозні традиції, намагаються постійно відтворювати саме усталену клубну символіку. Так, наприклад, клубна форма і вся фанатська атрибутика столичного «Динамо» витримується в біло-блакитних тонах, харківського «Металіста» у жовто-блакитних і т.д.

Для фанатів вкрай важлива така стабільність, тому що будь-які зміни символіки клубу фанатів змушує змінювати всю атрибутику, що може породити конфлікти в фанатському середовищі. Крім того стабільність клубних кольорів - це не тільки стабільність фанатської атрибутиці, а й певні традиції у субкультурі фан-руху, так як клубні кольори знаходять своє відображення, наприклад, у фанатському фольклорі [80].

Молоді провінційні клуби зазвичай не мають сформованих клубних традицій, і тому вони іноді дозволяють собі радикально змінювати клубні кольори. Це, зрозуміло, створює додаткові складності фанатам цих команд. Крім того, символами клубу можуть стати імена відомих гравців і тренерів, які захищали кольори команди, особливі місця, нерозривно пов'язані з історією клубу (як правило, стадіон) і т.д.

2.3 Футбольні «ультрас», хулігани та проведення в Україні Євро 2012

Висока оцінка Генерального секретаря УЄФА Девіда Тейлора щодо стану підготовки усіх українських міст, які виявили бажання прийняти у себе фінал європейської футбольної першості у 2012 році, є відповіддю тим, хто висловлює песимістичні прогнози в Україні і за її межами. Так прокоментував Віце-прем'єр-міністр України Іван Васюник результати офіційного візиту в державу інспекторів УЄФА. Разом з президентом Федерації футболу України Григорієм Суркісом та директором виконавчої дирекції Євро-2012 Іваном Федоренком він супроводжував делегацію в містах.

За словами Івана Васюника, візит дав можливість побачити ситуацію, оцінити реалізацію планів очима прискіпливих інспекторів УЄФА. «І саме цей погляд зі сторони продемонстрував, над чим іще потрібно попрацювати згідно з сучасним стандартом футбольних імпрез», - підкреслив Віце-прем'єр. «Сьогодні всі шість міст готуються - чотири основні і два резервні. До кожного є свої питання, і кожне з них має свої переваги. Але свій остаточний вибір робитиме УЄФА», - нагадав Іван Васюник.

«Результати своєї перевірки УЄФА представить детально, але вже зараз можна сказати, що іспит українські міста витримали. Інспектори пересвідчились, що в кожному з них будуються стадіони, які відповідають вимогам футбольної Федерації, реконструюються аеропорти, споруджуються комфортабельні готелі, дороги, фан-зони. Все це після завершення спортивного свята залишиться до послуг місцевих мешканців.

Таке головне значення підготовки і проведення Євро-2012 в Україні», - наголосив віце-прем'єр. За його словами, до 24 серпня, має бути відкрито головну арену чемпіонату НСК «Олимпійський», а вже потім коли це буде зроблено за необхідності будуть відкориговані плани подальшої підготовки, особливо в аспекті розвитку навколо футбольної інфраструктури [95].

Отже, як бачимо підготовка до Євро-2010 йде повним ходом і вже не зупиниться, а тому теми, що зявляються в пресі щодо передачі прав на проведення Євро-2012 до інших країн, це лише провокація, яка жодним чином не сприяє нормальній підготовці та внсит неодознане сприйняття євро-2012 в маси вболівальникв.

Футбол - це, до певної міри, театр, видовищне дійство, де чітко розподілені ролі: кому бігати з м'ячем по полю, кому захищати ворота від суперників, а кому на трибунах уболівати за гравців. Як не може бути футболу без уболівальників, так і уболівальників - без футболу. Палкі прихильники його гуртуються довкола своїх улюблених команд у фан-клуби. Їхнє призначення - не лише емоційно підтримувати команду, але й стежити за порядком на трибунах стадіону, аби футбольні пристрасті не вихлюпнулися через край і не спричинили безлад, бійку, не призвели до небезпеки. З огляду на те, що Україна - в очікуванні грандіозного футбольного дійства під назвою «Євро-2012», відтак і роль уболівальників зросте у проведенні фінальної частини чемпіонату з футболу. Фанати українських клубів - предтеча волонтерського руху на Євро-2012.

Євро-2012 - це велике свято, яке має стати незабутнім для всіх учасників: від футболістів до уболівальників. Задля його проведення на найвищому рівні, треба не лише готувати спортивну, готельну інфраструктури, аеропорти, вокзали, дороги, прокладати нові туристичні маршрути, але й створити фан-зони, де б уболівальники почувалися як у себе вдома. Одначе там, де киплять пристрасті, нерідко виникають неконтрольовані, а відтак - небезпечні для здоров'я ситуації. Тому вже нині є потреба у тому, аби публічно обговорити ті проблеми, які можуть виникати в ході забезпечення громадського порядку і гарантування безпеки під час проведення такого турніру. Тут не обійтися без допомоги надійних помічників - волонтерів. «озуміючи необхідність розвитку волонтерського руху необхідно виходити з того, що саме уболівальники можуть бути найкращими волонтерами під час проведення Євро-2012. Їм найлегше буде спілкуватися зі своїми колегами з європейських країн. І один із пілотних проектів, який може бути вже цього року, - проведення чемпіонату Європи з футболу серед молоді у Донецьку. Зараз розробляється концепція забезпечення правопорядку на ЧЄ-2012, яку в червні подадуть на розгляд УЄФА.

Думка, ініціатива уболівальників вельми важливі у вирішенні даних питань. До них мають дослухатися керівники міністерств та відомств, що безпосередньо відповідатимуть за проведення футбольного турніру в Україні. Зокрема МВС, яке безпосередньо слідкуватиме за правопоряком. І хоча правоохоронці вживають чимало заходів, щоб гарантувати безпеку під час футбольних матчів, без прикрих випадків, на жаль, не обходиться. Однак в Міністерстві пообіцяли зробити відповідні висновки щоб ті помилки, ті некваліфіковані в професійному плані дії, які були в окремих випадках, не допускати у подальшому. Зокрема в офіційному зверненні прес-служби МВС до футбольних вболівальників міститься теза, що Міністерство працюємо над тим, щоб було взаєморозуміння, толерантні відносини з фанами, уболівальниками. Тому готове зустрічатися з ними у містах, де проходитимуть матчі Євро-2012, проводити круглі столи, співпрацювати по всіх напрямках.

Не треба пояснювати, що фінальна частина євротурніру - це велика відповідальність для держави і її правоохоронних органів. Наразі ми бачимо, що ведеться підготовча робота, зокрема, торік була затверджена концепція гарантування безпеки та правопорядку, де визначені всі можливі ризики й, відповідно, - дії міліції. З цією метою внесено низку змін до законодавчої бази. Безпека має бути на тому рівні, якого вимагають УЄФА, Конвенція прав людини [88].

Деякі представники керівництва ПФЛ та МВС вбачають шлях до порозуміння з фанами у створенні інституту стюардів. Вивчивши спільно з ФФУ досвід Європи, правоохоронні органи дійшли висновку, що порядок на трибунах - це обов'язок стюардів. Міліція ж має стежити за тим, що діється за межами футбольної арени: на підході до стадіону, у фан-зонах тощо. І перші кроки в цьому напрямку вже зроблено. Лише в матчах Прем'єр-Ліги у першому колі сезону 2009 - початку 2010 року на стадіонах працювало 6390 стюардів. На жаль, під час проведення 158 матчів, на яких побувало понад 1 мільйон глядачів, у чаші стадіону несли службу й понад 39 тисяч людей у формі охоронців правопорядку. Якщо брати процентне співвідношення стюардів і міліції, то до європейського стандарту нам іще таки далеко. Втім, тішить те, що під час матчів на спортивних аренах Києва, Запоріжжя, Львова вже можна бачити від 400 до 1000 представників від клубів, які виконують функції стюардів. Проте в правовому полі тут є над чим працювати, позаяк стюард не має права обмежувати рух, затримувати порушників порядку. За великим рахунком, він - звичайний уболівальник, котрий уповноважений футбольним клубом стежити за порядком у визначеному секторі стадіону. МВС готове долучитися до розробки нормативних документів, які б узаконили права стюардів. Конче необхідно розробити і внести на розгляд Верховної Ради законопроект «Про запровадження функціонування діяльності інституту стюардів», у якому визначити професію стюарда, як таку, його права та обов'язки, погодинний порядок оплати праці.

Виходячи з досвіду інших країн, де на одного стюарда припадає 100 уболівальників, нам потрібно до Євро-2012 підготувати понад 3 тисячі добровільних помічників охоронців правопорядку. А розрахунки такі робили відповідно до кількості місць на стадіонах, тому, скажімо, у Києві треба мати 800 професійних стюардів, у Дніпропетровську, Донецьку та Одесі - по 500, у Львові - 300, у Харкові - 400.

Дуже великою проблемою під час підготовки до Євро-2012 вважається боротьба з футбольними хуліганами. Зокрема МВС вже зараз попереджує, що затримувати iноземних правопорушникiв пiд час проведення фiнальної частини чемпiонату Європи з футболу 2012 року будуть так само, як i мiсцевих, оскiльки на територiї України закон i для гостей з iнших країн, i для українцiв однаковий [87].

Про це пiд час прес-конференцiї повiдомив заступник мiнiстра внутрiшнiх справ, нацiональний координатор з питань безпеки пiд час проведення фiнальної частини Євро-2012 Олександр Савченко.

Нинi питання футбольних хулiганiв є одним з найважливiших для української мiлiцiї. Щоб протидiяти цьому, представники МВС вже внесли до парламенту проект закону про порушення громадського спокою пiд час проведення спортивних заходiв на спортивних спорудах. Його прийняття дасть змогу не пускати на спортивнi змагання тих, хто неодноразово порушував порядок. Мiлiцiя вже має фототеки тих, хто негiдно поводить себе на трибунах, а мiнiстерство придбало спецiальнi камери, якi можуть розпiзнавати обличчя людей i сигналiзувати про небажаних осiб. Наразi йде розробка мiжнародної бази фанiв i ультрас.

Водночас у прийнятiй Кабмiном Концепцiї забезпечення безпеки пiд час Євро-2012 передбачено введення посади стюарда, який виконуватиме функцiї охоронця правопорядку на стадiонах. Стюардам буде надано вiдповiднi повноваження i право застосовувати силу. Скорше за все, їх також екiпiрують гумовими кийками, наручниками та балончиками з фарбою для маркування правопорушникiв. Представник мiнiстерства також зазначив, що на допомогу українськiй мiлiцiї у ранзi консультантiв завiтають гостi з Нiмеччини, Китаю та Пiвденної Кореї.

Для пiдготовки до Євро-2012 структурами МВС у наступнi три роки планується освоїти майже 300 мiльйонiв гривень. Кошти пiдуть на забезпечення технiкою спостереження за правопорядком у мiсцях скупчення людей, а також на полiпшення загального матерiально-технiчного стану. Крiм того, проводиться стажування фахiвцiв за кордоном, а також навчання представникiв правоохоронних органiв iноземним мовам [87].

Представники МВС пропонують взяти фанів на облік, видати їм посвідчення чи бодай бейджики, щоб міліція орієнтувалася: хто є хто. Наведена статистика свідчить, що: минулого сезону зафіксовано 64 правопорушення й затримано 353 уболівальники. І далеко не всі хулігани - фанати конкретного футбольного клубу. Особливі претензії у міліції до тих, хто використовує заборонені УЄФА піротехнічні засоби, від чого потерпають не лише самі ж фани, але й, зрештою, команди, за які вони уболівають, - платять великі штрафи. Для прикладу позитивного вирішення даної проблеми, можна навести приклад Мюнхену, де поліція уклала угоду з фан-клубами, де виписані зобов'язання обох сторін. Це угода, у якій закладено порозуміння і толерантність правоохоронців та вболівальників.

Динамівські фанати створили спеціальну організацію - свою охоронну службу, сек'юріті, яка відповідає за безпеку у секторах стадіону. У випадку, якщо вони не можуть порозумітися з окремими уболівальниками, їм на допомогу приходять стюарди, а коли й ті безсилі - лише тоді кличуть на поміч правоохоронців. Проте на стадіон «Динамо», де проходили матчі за участю «Динамо» Київ, беркутівці не заходили жодного разу. Господарі, себто, справжні уболівальники, самі дають лад у власному домі. Після неприємного інциденту на НСК «Олімпійський», коли міліція дубасила всіх підряд, прийняли рішення: служба охорони у секторах повинна тримати зв'язок із міліцією й у крайніх випадках інформувати її про виникнення напруження, непорозуміння. До точки кипіння на трибунах не доходило - уболівальники самі тримають ситуацію під контролем. За що мають подяки від ФФУ і клубу. Окремі столичні стюарди зараховані до ДНД.

Свого часу було підписано меморандум довіри між молодіжним футбольним союзом, який об'єднує численних фанатів, та ПФЛ, чим, власне, можна скористатися зараз для підготовки волонтерів, тобто палких прихильників, патріотично налаштованих уболівальників, і саме вони можуть стати волонтерами під час проведення Євро-2012.

Вочевидь, уже на часі об'єднатися фанатам під спільним прапором збірної команди України з футболу, яка братиме участь у фіналі ЧЄ-2012. Адже всі, незалежно від регіонів, футбольних клубів, уболіватимуть за неї - за Україну: як кажуть, Схід і Захід на стадіонах - разом. Конкуренцію й кулачні бої треба залишити вдома. На цьому акцентував Ігор Мазур, член президії молодіжного футбольного союзу. Він також запропонував створити центри тяжіння довкола певних футбольних клубів, аби далі згуртовуватися в єдину команду прихильників збірної України.

Підготовку до Євро-2012 заступник міністра у справах сім'ї, молоді та спорту Ростислав Карандєєв розглядає в двох аспектах: інфраструктурному і технологічному. Останній якраз і передбачає гарантування безпеки та допомоги уболівальникам. Певний досвід по залученню волонтерів у нас є: їх можна було бачити в столиці під час візиту в Україну Папи Римського і в дні проведення пісенного конкурсу Євробачення. У волонтера дві функції: допомогти гостям зорієнтуватися в потоці людей і подій та спрямувати дії вболівальників на стадіоні у потрібне русло. Вони володіють мовами, володіють ситуацією, і можуть проконсультувати уболівальників, журналістів. За різними оцінками, Україна очікує влітку 2012-го від 600 до 800 тисяч гостей. У Європі роль волонтерів виконують переважно жінки 35-40 років. Ми ж розраховуємо на допомогу студентів.

Дмитро Колесников із Харкова переконаний, що найліпше роль волонтерів на стадіоні виконають футбольні фанати. Вони швидко зможуть порозумітися зі своїми колегами-шанувальниками футболу. Ілля Шевляк запевнив фанатів, що їхні пропозиції візьмуть до уваги, коли готуватимуть закон про стюардів. Він повідомив, що в Польщі, де він недавно побував, також переймаються питанням підготовки волонтерів, зокрема, там створено спеціальну структуру, яка співпрацює з фан-клубами. За потреби українці та поляки обмінюватимуться досвідом, цим можуть скористатися й уболівальники [88].

Футбольних функціонерів понад усе непокоїть рівень культури на стадіонах. УЄФА може висувати тисячу вимог але всі ці вимоги базуються на європейській культурі. Коли переїжджаєш кордон, в яку б ти країну не їхав, ти - вже в іншій культурі. Зокрема, там інша культура поведінки на масових заходах - що б це не було: фестивалі, концерти чи футбольні матчі. Вона має базуватися не лише на культурі футбольних фанатів, але й на культурі працівників правоохоронних органів.

УЄФА забороняє фаєри - це можна зрозуміти. А чому тоді українська міліція не забороняє продаж петард або феєрверків, адже це теж небезпечно. А ці речі - у вільному продажу. …Культура вболівання повинна існувати. Сидіти й плювати насіння - це не атрибут футболу. Для мене гидко бачити під ногами на трибунах лушпайки. Міліція фаєр і спиртне на вході забирає, а насіння соняшникове і дудку пропускає. Але й те, й інше негативно впливає як на суперника, так і на своїх футболістів». Правда очі коле, але її не можна замовчувати.

Євро-2012 має стати відповідальним екзаменом для українців у всіх аспектах: від інфраструктури - до толерантності і культури на стадіонах, у фан-зонах, на вулицях. В усьому ми повинні дорівнятися до європейських стандартів. То ж працювати є над чим. А для цього слід об'єднати всі зусилля, щоб показати світові, яка Україна прекрасна європейська країна. Патріотичні почуття рухають завжди народ до перемоги.

3. Культорологічний вплив ультрас та футбольних хуліганів на національну культуру країни

3.1 Розвиток вболівальницької культури та її рівень в Україні (не лише про футбол)

Для чого люди приходять на стадіони, в плавальні басейни, відвідають об'єкти олімпіади тощо? Питання здавалося б дуже просте і логічне з огляду на специфіку обраної теми, однак відповідь на нього є неоднозначною, оскільки вболівання породжує певний емоційно-психологічний стан, одним із прояву якого є рівень загальної культури що його демонструє конкретна особа під час уболівання. Цікавим є той факт, що поняття «вболівальник» деякі футбольні та навколо футбольні функціонери намагалися закріпити законодавчо, відповідно законодавчо й закріпити його права та обов'язки, а також високий рівень вболівальницької культури. Зокрема ще 5 листопада 2008 року, у секретаріаті Верховної Ради України депутатом-самооборонцем Олесем Донієм зареєстрований законопроект №3332 «Про заходи безпеки під час проведення змагань серед професіональних футбольних клубів», який і досі не знятий з реєстрації.

Отже, в проекті зазначається, що вболівальник - особа, яка відвідує матчі клубів вищої, першої та другої ліг чемпіонату України по футболі.

Зауважимо, що законодавче визначення поняття «уболівальник», може й необхідно, але вийшло воно в підсумку якесь посереднє. По-перше, «вищої ліги» в Україні не існує - з 2007 року елітний дивізіон є Прем'єр-лігою, що, до речі, передбачає особливий статус. Це визначення чомусь обходить стороною людей, що приходять на стадіон по вболівати за збірну України. Не говорячи вуж про те, що законопроект, у пояснювальній записці якого зазначено його важливість напередодні Євро-2012, на цьому «Євро» взагалі не зможе бути використаний. Оскільки на чемпіонаті не гратимуть клуби з України.

Крім того, необхідно розуміти що вболівальник не лише особа що відвідує стадіон, а особа яка взагалі відчуває емоційне єднання із футбольним клубом або просто виявляє прихильність до нього. При цьому така особа може не ходити на стадіон.

Як будь яка особа зі спеціальним статусом уболівальник має певні права та обов'язки, зокрема уболівальники зобов'язані:

– виявляти нетерпимість до порушників правопорядку;

– інформувати представників Уповноваженого державного органу, офіційного фан-клубу, служби безпеки клубу, охоронних агенцій про порушників громадського порядку, осіб та предмети що викликають підозру;

– поважати уболівальників інших клубів (команд), футболістів, офіційних осіб, арбітрів, які обслуговують матч».

Серед заборон уболівальників необхідно відзначити заборону використовування грубих, нецензурних, образливих виразів, жестів, пісень, політичної пропаганди, а також застосування погроз та залякування».

Ну й, звичайно ж, уболівальникам забороняється пошкодження майна та обладнання стадіону, професіональних футбольних клубів, футболістів, офіційних осіб та їх транспортних засобів [100].

Всі ці спроби законодавчого закріплення прав та обов'язків вболівальників, визначення їх правового статусу та встановлення комплексу обмежень їх поведінки та заборон вчиняти певні дії - все це свідчить про розуміння вітчизняних функціонерів важливості всіма доступними засобами піднімати рівень вболівання на стадіонах, особливо це стосуватиметься проведення Євро-2012.

Кожний для себе сам вирішує чого він вболіває, для чого приходить на стадіон, але всі ці причини можна в результаті звести до одному - всі ці люди перебувають на стадіоні під час гри і формують так званого «дванадцятого гравця». Спробуємо розібратися в ступені прояву себе як уболівальника.

Кожний вболіває по-своєму, змусити всіх вболівати однаково просто неможливо, і не можна сказати, що хтось вболіває краще або правильніше. Однак при цьому необхідно пам'ятати, що всі стилі вболівання, всі засоби вболівальників, їх поведінку до, під час та після матчу в цілому, якщо скласти можна назвати одним словосполученням: «Культура вболівальника». І це не менш важливо, чим рівень підготовки футбольного або іншого клубу, не менш важливо чим результат гри.

З першого погляду можна сказати що культура вболівальників начебто непогана, оскільки під час телевізійних трансляцій не видно всього того що відбувається на стадіоні, навколо нього, та в його під трибунних приміщеннях. Необхідно відповіси на просте питання: «Чи змінилася культура вболівальника зараз і в порівнянні із часами СРСР?» Мова йде не про горезвісні атрибути українського вболівальника як дудки й насіннячка. Насіннячка були давно, а теперішні дудки - це ті радянські «горни», в які народ мріяв дудіти на стадіоні, а тепер «дорвався» до дешевих дудок. Важливо зрозуміти, що атмосфера на наших стадіонах перестала бути серйозною. Дуже багато людей приходить на футбол не те, що б випадково, скоріше пропала наступність - від батька до сина. Молодь, потрапляючи на футбол, не знає що їй потрібно робити, свистіти, ляскати, охати або плескати на небезпечний момент. Їй набагато простіше дунути в дудку абсолютно себе не обтяжуючи питаннями, чи можна вболівати якось інакше? Зараз вдумливої реакції стала дуже-дуже мало. Стара гвардія вболівальників залишилася, але от зміна поколінь проходить погано. І досвідченим уболівальникам зі стажем також варто замислитися над цим тому що культура вболівання втрачається, а той рівень який вона отримує на сьогодні не може задовільні ти вітчизняний футбол.

Кожний на стадіоні виконує свою роль. Ультрас прикрашають стадіон, співають, роблять одну частину футбольного спектаклю. Інші вболівальники повинні робити свою справу. Вони повинні жити грою на футбольному полі. Вони повинні реагувати на кожний футбольний епізод. Вони повинні проводжати й зустрічати оплесками заміни. Адже звичайних уболівальників набагато більше, ніж ультрас. І вони є невід'ємною частиною кожного футбольного матчу.

Одним із крайніх проявів вітчизняної навколо футбольної культури останнім часом стає хуліганство. Хуліганство - форма життя сучасного активного уболівальника. Виїзди, взаємовідносини з прихильниками інших клубів, модель поведінки на трибунах і за їх межами. Все це приправлено легким націонал-патріотизмом. Виходить якась естетика буття. Про її особливість і важливість свідчить фактичне табу в українських засобах масової інформації. Таємниця футбольного хуліганізму [59].

Так історично склалося, що з часів СРСР футбольні уболівальники є носіями невідомого. Несанкціоновані багатотисячні збори громадян - хіба немає в цьому певного загрозливого натяку? Влада це розуміла, створивши виключно радянські правила поведінки на стадіонах. Пригадаємо кінець 70-х - почало 80-х, коли відбирали прапори, забороняли скандувати, а по секторах з фанатами ходили угодовані офіцери МВС, примушуючи підлітків знімати троянди (шарфи) і кепки в клубних квітах. Чому не можна? - Не належить. До речі, до боротьби з футбольними уболівальниками не додумалася свого часу ні хунта Генерала Піночета, ні геній Карпат Микола Чаушеску, ні навіть великий вождь товариш Ким Ір Сен.

Чим був перший етап хуліганізму в його фанатському прояві? Перш за все відвідинами виїзних матчів, активною колективною підтримкою на трибунах, носінням клубних кольорів. Цим перша хвиля разюче відрізнялася від маси радянських любителів футболу. Власне, мала місце бути грандіозна ілюзія. Адже в принципі фанатизм не був візуально і ідеологічно антирадянською діяльністю. Так навіщо його забороняти? Рак ідеологічного мозку має одним з своїх проявів тупість жестів.

Перебудова і тут внесла свої корективи. Після аварії 1986 року на Чорнобильській АЕС Михайло Горбачов раптово видав указ про роботу з неформальними молодіжними об'єднаннями. Пізно, потяг стрімко пішов - фанати плодами демократизації охоче користувалися, але у владу вже не вірили. Якщо вона так наполегливо і цілеспрямовано тупила ще вчора, то так швидко видужати просто не могла. Означає хворобу прийняла іншу фазу, не більш.

Починаючи з 1987 року на фанатських секторах лідера вітчизняного навколофутболу Динамо Київ з'являються синьо-жовті національні прапори, починають звучати пісні часів національно-визвольної боротьби, народ одягає вишиванки, демонстративно носить Тризуби і нашивання з перехрещеними прапорами України і Динамо. Матч того ж року Динамо - Спартак став вибухом народної самоорганізації. Понині це одна з київських легенд нового часу. Погром, що чинить киянами червоно-білим гостям з радянської столиці, продемонстрував всю потужність фанатського руху, здатного мобілізувати десятки тисяч потенційних прихильників. Чинник соціального впливу в наявності. Стало зрозуміле - навколофутбол є не більш ні менш як форма прояву активної життєвої енергії, що шукає вихід в зовні. Це нормально, тому як ігнорувати з акумульовану впродовж п'яти робочих днів емоційну складену без шкоди для власного здоров'я є збочення духу і плоті. Звідси і беруть початок що пустили, на превеликий жаль, коріння, всі ці відверто мазохістські тенденції виправдання власного безсилля, проти чого, власне, і повстало національне «Я» у формі лютого футбольного фанатизму.

Загальновідомо - наші предки в перервах між офіційними бойовими діями періодично влаштовували кулачні бої. Чоловіче начало вимагало підтримки форми. Всі були задоволені - ніяких утисків з боку властей, ніяких облав і спецвідділів по боротьбі з цими самими кулачними боями. Сіло на село, район на район. Переживаючи натовпи земляків. Побилися, розійшлися. Обговорення перипетій, підготовка до матчу-реваншу. Гармонія. Але потім щось зламалося, і після революційних подій 1917 року широка народна ініціатива зійшла у небуття. Відродження продовжується понині.

Жорстка протидія міліції привела до різкої переоцінки цінностей, трансформувавши фанатизм почала 80-х на щось якісне інше. Відбулося це на межі Міленіуму, коли вітчизняні стадіони вперше зіткнулися з використанням фанатами піротехнічних засобів, спочатку - саморобних димовух, пізніше - фаєрів. Народження терміну «хулігани» в адресу фанатів відбулося тоді, після перших атак Беркута на покриті густим сизим серпанком сектора. Власне сам термін «фанат» майже взагалі зник з лексикону, залишившись лише в ностальгічних піснях, що оспівують славні перемоги днів минулих. Хуліганами стали називати фанатів Динамо. До того ж підкинула дрівець, що відволожилися, традиційно млява вітчизняна спортивна преса, що запустила в ужиток дивне слово «фан» (хоча по англійські fan (уболівальник) вимовляється як фен) [74].

Фани стали асоціюватися в масовій свідомості з дудками, розфарбованими особами, зловісними кульками з насіннячками. Хулігани - з дружною підтримкою свого клубу, періодичними побоїщами з опонентами, з хорошим одягом. Хулігани - ті, хто в темі. Так наступила епоха casuals.

Британська модель футбольного вболівання була близька серцям українських фахівців своєї справи спочатку. Просто вони про це через одіозну «залізну завісу» не знали. Саме життя привело до логічно вивіреного висновку: необхідно зберегти свою природу, адаптувавшись до існуючих реалій. А реалії були такими: персонаж в троянді в очах представників правоохоронних органів мимоволі приймав зовнішність інопланетного монстра, що генетично мутував, намагається зловмисно проникнути на територію приватизованого спортивного об'єкту з метою твору глобального терористичного акту. Інакше, ніж пояснити таку м'яко кажучи величезну присутність усіляких підрозділів, у тому числі і з приставкою спец-, Міністерства внутрішніх справ на всіх без виключення матчах колективів Вищою національного ліги? Але це на домашніх матчах. На виїздах же часто товаришів «на квітах» попросту відловлювали по всьому місту з подальшим конвоюванням в РВВС.

Логічно, що якимсь умоглядним виходом став перехід на продукцію відповідних естетиці casuals світових брендів. Це вам не який-небудь там «від кутюр» - скромний нюх традиційної корінної європейської самодостатності, Stone Island, що виділяється, Burberry, Pringle, так само як і знаменитими попередниками Lonsdale, Ben Sherman, Fred Perry, наповнювало існування неповторним духом козацький-піратського жадання. І без квітів, і стильний.

Перший удар по умоглядних конструкція був миттєвий - жадана продукція порошилася на перших порах виключно під дахами секонд-хендів. І те далеко не завжди. З часом ситуація істотно покращала. Розвиток пустив коріння в двох напрямах - з одного боку матеріальні самодостатні хулігани перестали собі в чому-небудь відмовляти, з іншої - хуліганський імідж придбав тотожний вимогам часу лиск, зцементований насущними проблемами європейської соціокультурної спільності. Музика (від класики AC/DC через Oi! до Oasis, ВВ і Ленінграда), прихильність справі, а не слову, расова гордість, національний патріотизм (феномен російськомовного українського націоналізму серед хуліганів східноукраїнських клубів), останнім часом культ здорового способу життя, - все це скріпляє роками загального світовідчування, хай і у загальних рисах, але із спільністю діянь. Субкультура хуліганізму практично незнищувана, оскільки в цьому немає ніякого практичного сенсу. Здоровий патріотизм навколофутбольних активістів є те, що так не вистачає нашому змученому толерантною безхребетністю суспільству, що знемагає від боязні твердості погляду і рішучості дій. Найбільші вітчизняні угрупування можуть вивести за ідею значну кількість адекватних чоловіків. Саме за ідею, а не за гроші, як це прийнято нині серед тих, що набили собі руки масовиків-витівників багатовекторної політичної закваски.

Наріжний камінь конфліктних ситуацій на трибунах - піротехніка. Неймовірно, але на стадіони дозволено проносити потворні пластмасові дудки, видаючи високочастотні попискування. Цими дудками при бажанні можна убити. Були випадки проносу в дудках міцних алкогольних напоїв і навіть сильнодіючих наркотичних речовин. Також всіляко вітається вживання усередину насіннячок, лушпинням від яких запльовувалося все і вся, створюючи тим самим розсадника відвертої антисанітарії. А ось дими і фаєра заборонені [125].

Парадокс - те, що дійсно небезпечно як для здоров'я громадян, так, врешті-решт, і для суспільної моралі, зухвало заохочується. А то, що створює неповторну містичну атмосферу ритуального дійства і народного єднання, суворо-пресуворо забороняється. Таким чином Україна по сьогоднішній день є носієм нікому не потрібного статусу єдиної у своєму роді слов'янської держави, в якій дими і фаєра зраджені анафемі. Втім, декого дана хвора ситуація цілком влаштовує. Чиновники Професійної футбольної ліги регулярно стягують штрафи з клубів-хазяїв поля у випадку, кажучи мовою офіційних документів, «незабезпечення громадського порядку».

Власне, виходячи з вищевикладеного, не дивовижне завзяття офіціозу в справі створення відверто пародійних структур без опори на традицію. Класика жанру - Металург Донецьк з нарядженими в неохайні накидки підлітками, що співають по команді пісню про дерев'яного хлопчика Буратіно. Поганий приклад заразливий, про що свідчить торжество несмаку «фан-клубів» Кривбасу і Іллічивця. Це вже не смішно - це сумно. Там, де не шанують традиції, бал править моральне розкладання (це на тему грошей за перемоги і відвідини). Проте діаметрально протилежна природа явищ робить їх невідповідними.

Гіпертрофована псевдосуспільна діяльність протистоїть сталій, загартованій в боях субкультурі, що черпає життєві сили, внутрішні резерви і натхнення в певних шарах сучасного континентального мистецтва. Тільки останнім часом було знято два художні кіновитвори, що запам'ятовувалися, присвячені сьогоднішньому дню британського футбольного хуліганізму. Є на увазі, звичайно ж, Football Factory і Green Street Hooligans, вільно або мимоволі сприяючі справі рекрутування все нових і нових кадрів. Фрази, вимовлені героями, стають крилатими, стиль поведінки адаптується до навколишньої дійсності, світоглядні постулати стають догмою в контексті національної специфіки.

Чому ж вітчизняні майстри культури так демонстративно нехтують даною тематикою? Напевно, вся справа в хворобливому снобізмі, грою в «солідність» (подумаєш, якісь хулігани). Ну що ж, якщо наступати на граблі і копіювати копії з копій є долею випускників усіляких інститутів журналістики, то так тому і бути. Українські ж активісти тим часом поглинатимуть продукцію із-за горба [86].

Майбутнє руху представляється безсмертним. Як показує практика, є якийсь невидимий Рубікон, перейшовши який хулігани того або іншого клубу практично одночасно набувають кількості, якості, жадаю самоорганізації, жадаю активного самоствердження, тягу до колективізму, і, як результат, авторитет як суму дій. Поразки дають привід очистити ряди і попрацювати над помилками. Перемоги приносять славу. Це і є самодостатність. Розділення по угрупуваннях та ще у форматі руху народжує ту ефективну дезінтеграцію, від якої до оперативної концентрації, при якісній технології взаємозв'язку, один крок. Накопичений досвід дозволяє творити дива. Будь то міські джунглі або швидкий поїзд. Хулігани - легальні міські партизани нашого часу. Вони - органічна частина суспільства, в чому, власне, ніхто і не сумнівається. Що ж до горезвісного насильства, то його в згадуваній сфері суспільної діяльності не більше, ніж в будь-якій іншій. Для того, щоб в цьому переконатися, досить розплющити очі і подивитися навколо. Батьківщина може бути спокійна - альтернативою розбещеному масовою культурою і безгрішшям соціуму, серед інших, є і міцні веселі хлопці, що пристрасно люблять свій клуб, місто і Батьківщину.

Таким чином, підсумовуючи зазначимо, що вітчизняний навколофутбольний хуліганізм став природною реакцією активної частини мас фанатів та вболівальників на систему ірраціональних заборон, введену невідомо ким у вікопомні часи. Неодноразово доводилося чути наступну вельми цікаву гіпотезу в жанрі фентезі, не позбавлену жорсткого об'єктивізму: у разі перенесення атмосфери домашніх матчів Динамо на Енфілд-роуд гри Ліверпуля збирали б, як і в Києві, не більше 5 тисяч глядачів. До цих пір, наприклад, невідомо, чому в Києві під час футбольних матчів заборонено пити воду. То, чим можна шокувати іноземців, співвітчизників не здивуєш.

В результаті має місце бути замкнутий круг: система заборон народжує низьку відвідуваність, підвищити яку не дозволяє ця сама система заборон. І схоже, що знайти вихід з абсурду, що створився, не вдасться: ПФЛ зацікавлена в «умовних одиницях», а МВС і хуліганяча громадськість звиклися з своєю місією. При цьому чиновникам, що ратують за високі результати вітчизняних футбольних колективів і в голову не приходить, що відсутність якісної і яскравої підтримки трибун найбезпосереднішим чином позначається на кінцевому результаті. Це називається «Випороти самого себе». Щоб потім із заздрістю дивитися на сусідів і приречено зітхати на тему «чому у нас такого немає». Втім, торкається це не тільки футболу.

3.2 Впив культури ультрас та хуліганс в Україні

Сучасна культурологічна характеристика таких категорій як «ультрас» та «хуліганс» в Україні цілком природно до недавно викликала лише дві асоціації: хуліганство та алкоголізм. Насправді ж це стереотипи, які сформувалися під впливом по-перше засобів масової інформації, адже демонтувати по телебаченню чи в друкованих ЗМІ необхідно лише те, що викликає гостру реакцію, а в цьому сенсі масові бійки чи п'яні збори вболівальників є певною сенсацією; в по-друге під впливом, сучасних тенденцій ототожнення певних радикальних угрупувань із вболівальниками (наприклад, скінхедів).

Однак, необхідно зауважити що останнім часом серед деякої частини ультрас та хуліганс вітчизняного навколофутболу набуває поширення рух стретейдж - добровільна відмова від алкоголю, цигарок, наркотиків, випадкового сексу, для найпослідовніших - вегетаріанство. Цей рух набуває популярності оскільки вболівальники розуміючи те що вони в певній мірі формують імідж команди свідомо обирають здоровий спосіб життя.

Основні напрямки sXe… З часом, новими прихильниками в Straight Edge культуру були принесені елементи, раніше їй не властиві. Наприклад, насильне нав'язування своїх поглядів, вегетаріанство/веганізм, елементи різних релігійних світоглядів, Pro-Life, НС ідеї, антифашизм і інше. Це абсолютно нормальний процес, не будучи якого sXe кануло б в небуття [129].

На початку 90-х сформувався новий, значно різний від ортодоксального sXe, рух - Hardline Straight Edge. Його коріння тягнеться в південно-каліфорнійську панк / хардкор сцену. Остаточно ідеологію Hardline сформував Шон Муттакі (Sean Muttaqi) - учасник групи Vegan Reich. Символом Хардлайн руху став хрест з перехрещеними в ньому гвинтівками М-16. Потім хрест забрали.

Послідовники філософії Hardline займали більш радикальну, ніж sXe, позицію по відношенню до наркотичних речовин. Крім нелегальних і легальних наркотиків (алкоголю, нікотину) вони відмовились від вживання кофеїну, теїну, а також від медичних препаратів без необхідної потреби в них. Крім цього, більшість хардлайнерів слідували строгому дієтичному режиму основаному на повазі до невинного життя (тобто були вегетаріанцями або веганами). Також хардлайнери притримувались Pro-Life ідеології, виступаючи проти абортів (в цьому і різниця між Hardline і sXe - для останніх характерна позиція Pro-Choice), досліджуванні стовбурових клітин, клонування. Гомосексуалізм рахувався протиприроднім явищем, злочином проти Природи. Іншими словами, філософія Hardline опиралась на захист Природи (Pro-Life, боротьба за права тварин), а також на глибоких моральних поглядах (відмова від порнографії та ін.). Хардлайнери займали досить консервативну позицію по відношенню до сексу. Секс до браку осуджувався. Через ненависть до гомосексуалізму, Pro-Life, а також відсутності толерантності Хардлайн завжди мав натягнуті відносини з близькими субкультурами (і з sXe), внаслідок чого рух пішов своїм шляхом. Багато хардлайнерів вирішили, що їх філософія і Стрейт Ейдж це зовсім інші речі. Хардлайн розійшовся з хардкор сценою, але дякуючи міцній інформаційній пропаганді, вербувалось багато народу, які не належали до хардкор-субкультури і які прагнули ставати активістами, а не хардкорщиками. В Теннессі став видаватись журнал Vanguard («Авангард», офіційний друкований фан-зін Хардлайн руху) маючий сильний ідеологічний вплив серед руху [96].

Муттакі захоплювався різними релігіями, але прийшов до висновку, що більш всього його поглядам відповідає радикальний ісламізм. Він створив хардлайн-рух «Люди Ісламу», в якому виразив свої переконання.

На ідеї вегенізму Муттакі вплинув англійський панк Крис (Rat) учасник груп Statement, Unborn, Talisman. Невідомий нікому Крис вже до середини 80-х сформулював поняття Vegan Straight Edge, але він мало що робив для розповсюдження Vegan sXe, на відміну від Муттакі, який активно пропаганду вав ці ідеї. Потрібно відмітити що в цей же час вокаліст групи Youth of Today Рей Каппо (Ray Cappo) тільки починав прививати вегетаріанство до руху sXe, після його вступу в Общину Свідомості Крішни. Люди виступаючі за звільнення тварин, але розходились з хардлайнерами в деяких їх принципах заснували Веган Стрейт Едж. Для прибічників цього напрямку невід'ємною частиною стало вегетаріанство. Деякі пішли ще далі і прийшли до вегенізму - відмови від будь-яких продуктів тваринного походження, а також отриманих в результаті експлуатації тварин (молоко, яйця, одяг і взуття з шерсті і шкіри тварин). Основою вегетаріанства/вегенізму стала не опіка за здоров'ям, а ідеологічна причина - небажання приймати участь в вбивстві тварин.

Існує багато людей, розділяючих радикальні погляди Hardline, але не підтримують методи боротьби, найчастіше зв'язаних з насиллям. Ті, хто не приймає насилля, але притримується радикальних для sXe поглядів, відносять себе до Softline Straight Edge. Softline суміщає в собі ідеї ортодоксальних sXe з деякими ідеями Hardline sXe. Тобто софтлайнери не вживають наркотики, алкоголь, нікотин, кофеїн, теїн, не мають випадкових або безпорядкових статевих зв'язків, виступають на захист прав тварин, притримуються вегетаріанства, або вегенізму. Їх боротьба зводиться до ненасильної пропаганди своїх поглядів за допомогою Інтернету, видання відповідної літератури і т.д., боротьбі за права тварин, боротьбі проти вівісекції, бойкотування продукції що проти їх поглядів [128].

Таким собі антиподом Softline по частині пропаганди своїх поглядів являється найбільш радикальний напрямок - Militant Straight Edge. Мілітант впевнені, що існує лише одна істина - Straight Edge. Мілітант являються прибічниками Pro-Life ідей. Більшість з них вегени. Вони не терплять жодних компромісів, практично завжди їх боротьба зв'язана з насиллям, внаслідок чого, мілітант мають негативне відношення до себе від традиційних стрейтерів (як вже говорилось вище, прихильників Pro-Choice). Методами боротьби Мілітант найчастіше являються акції прямої дії: погроми алкогольних, порномагазинів, акції в захист прав тварин, збройні напади на ферми і заводи. В США були випадки нападів на курців (і з летальними випадками). Інколи Мілітант ще називають Hate Edge. Зв'язано це з тим, що традиційні sXe рахують їх, як і хардлайнерів, майже фашистами, через їх методи пропаганди своїх поглядів (стрейтерів що притримуються правої ідеології також називають Hate Edge).

Straight Edge з часом притягував нових прибічників, з різними поглядами на декотрі аспекти нашого життя. В числі цих прибічників виявились і люди, що притримуються NS/WP ідеології, які порахували багато елементів Straight Edge близькими собі по духу. Ці люди створили по суті самостійний рух, який має елементи традиційного sXe, Hardline sXe, а також NS/WP ідеї, який стали називати Hate Edge або просто NS Straight Edge.

Філософія NS Straight Edge зводиться до прийняття деяких елементів традиційного sХe і Hardline життєво важливими для збереження раси і нації, а також реальною зброєю в боротьбі за їх збереження. Алкоголь і інші наркотики розглядаються, як засоби, з допомогою яких система контролює суспільство, перетворюючи його в безвольну біомасу. Відмова від слабкості являється ще одним кроком на шляху до істини, до надлюдини. Крім цього, хейтейджери розділяють ідеї Pro-Life, а також являються прибічниками расової сегрегації, тобто являються расіалістами або расистами, виступаючими проти процесу расового змішування, який суперечить законам Природи. Гомосексуалізм також прирівнюється до злочину проти Природи. Найбільший розвиток цей рух отримав в США (за рахунок розвинутої hatecore сцени), а також в деяких країнах Європи. В Росії і Україні Правий Ейдж на даний момент розвинутий слабко, але має величезний потенціал. Відомо, що члени БТО (в тому числі Дмитро Боровіков, загинувший від рук карателів системи, а Олексій Воєводін, навіть будучи в тюрмі, не курить, не вживає алкоголь, чай, каву, не їсть м'ясо, рибу і ін.) були правими стрейтерами. В Україні Hate Edge розвинутий ще слабше, але все з часом міняється. xFCVRx - перша і найсильніша організація що почала пропаганду і боротьбу.

Потрібно відмітити, що відношення до стрейтерів, що притримуються NS/WP поглядів варіюється від негативного (зі сторони аполітичних стрейтерів) до крайньо ворожого (з сторони стрейтерів, що притримуються антифашистських поглядів). Антіфа запевняють, що ніякого NS sXe бути просто не може, що Straight Edge ніколи не був заповнений «расовими упередженнями» (цим терміном антифашисти називають спроби слідувати законам Природи), що sXe і праві погляди несумісні. В свій час все це звучало і в адресу хардлайнерів і мілітант, але, так як вони не притримуються ворожої антифашистам ідеології, останні готові визнавати їх існування, не дивлячись на те, що і Хардлайн, і тим більше Мілітант суперечить традиційному sXe.

Разом із тим більшість європейських та вітчизняних футбольних хуліганів (і українські тут не виняток) тією чи іншою мірою є прихильниками ідеології неофашизму [28].

Коментуючи на сторінках «БЦ» перебіг минулорічного чемпіонату світу, Савік Шустер назвав футбол імітацією життя. Сьогодні ця гра мільйонів об'єднує не лише професійні та любительські футбольні ліги, бренди команд, гравців і тренерів, а й численну армію футбольних фанів, які вважають своїм обов'язком супроводжувати улюблену команду на всіх матчах і відстоювати її «честь» у сутичках із фанами команд-суперників або правоохоронцями. Зрештою, цей рух в усьому світі давно вже переріс у своєрідну субкультуру, зі своїми правилами й законами, а останнім часом він набуває дедалі більшого розмаху й в Україні. І, як свідчать психологи та соціологи, природа цього явища не так спортивна, як соціальна.

Середовище футбольних фанів далеко неоднорідне. Більшість із тих, що збираються на стадіонах підтримати улюблену команду, становлять так звані неорганізовані вболівальники, яких професійні фани презирливо називають кузьмичами. Організовані ж, у свою чергу, поділяються на ультрас - організаторів шоу на трибунах, яких легко розпізнати за одягом із символікою улюбленої команди, шумовими інструментами, прапорами, банерами й іншою фавнівською атрибутикою, та хуліганів - організовані структури, із чіткою дисципліною й відповідною ієрархією, які відповідають за порядок на своїй території, ведуть статистику перемог і поразок у «махачах» (бійках із фанами суперника), розробляють тактику й стратегію таких позафутбольних війн.

Культура сучасних футбольних хуліганів не обмежується лише навколофутбольними темами. Це своєрідний світогляд, стиль життя, модель власного мікросвіту, у якому молодь (а основна маса хуліганів - це хлопці від 17 до 30 років) почувається комфортно й реалізовано. Тут діють свої закони честі, зрозумілі всім. Кожен юнак намагається асоціювати себе з якоюсь силою. Багатьох людей, які втягуються, приваблює не лише атмосфера стадіону, а й відчуття, що ти не один, що поруч є люди, які мислять так само, як і ти [129].