Використання східних єдиноборств у формуванні здорового способу життя студентської молоді

Таблиця 1.4

Розподіл студентів на вікові категорії відповідно до даних БВ

№ п/п	Вікові категорії за БВ	Дівчата n = 127	Юнаки n = 46
1.	До 25 років	15,7% (n=20)	4,7% (n=2)
2.	26-30 років	24,4% (n=31)	6,5% (n=3)
3.	31-35 років	36,2% ( n=46)	17,4% ( n=8)
4.	36-40 років	22,1% ( n=28)	23,9% ( n=11)
5.	Більше 40 років	1,6% ( n=2)	47,5% ( n=22)



На базі УДХТУ обстежувались, також, студенти І-ІІ курсів для визначення рівня їхнього соматичного здоров'я за результатами оцінки рухових можливостей.

Для цього використовувалася така методика. У “Державних тестах і нормативах оцінки фізичної підготовленості населення України” передбачена оцінка рухових якостей у залежності від віку і статі індивіда за п'ятибальною градацією (високий рівень, вище за середній, середній, нижче середнього, низький). Ці критерії, за результатами здачі тестів, й були нами використані. Отримані дані зведені в таблиці 1.5.

Як свідчать дані по УДХТУ, звичайному вищому технічному навчальному закладу України, самопочуття і функціональний стан студентів викликає тривогу. Одночасно мова може йти також про те, що нинішній предмет «Фізичне виховання» не забезпечує стійкого здоров'я у студентів і, фактично, не виконує своєї оздоровчої функції.

Після аналізу наведених результатів опитування можна зробити висновок, що активне використання студентами компонентів здорового способу життя значною мірою сприяє укріпленню здоровя, покращенню адаптаційного потенціалу, підвищенню працездатності, виконанню державних тестів і нормативів фізичної підготовленості, покращенню успішності і фізичної готовності до активної життєдіяльності і майбутньої професійної роботи в технічній галузі.

Таблиця 1.5 Рівень соматичного здоров'я студентів за результатами оцінки їх рухових можливостей

Кількість студ., які пройшли тестування	Розподіл за рівнем соматичного здоров'я (абсол. кількість і %)
	низький	нижче за середній	середній	вище за середній	високий
1997 рік - 1212(75,3% від студентів І-ІІ курсів)	29 (2,4%)	162 (13,4%)	563 (46,42%)	337 (27,8%)	121 (9,98%)
1998 рік - 1453 (86,3%)	99 (6,8%)	373 (25,7%)	630 (43,35%)	284 (19,54%)	67 (4,61%)
1999 рік - 1210 (77,9%)	354 (29,25%)	370 (30,58%)	388 (30,25%)	101 (8,35%)	19 (1,57%)

Формуванню і дотриманню ЗСЖ студентів можуть найбільш сприяти матеріальний достаток, життєвий устрій сімї, заняття фізичним вихованням, раціональна наукова організація навчальної праці студентів і позитивні приклади.

Але можна припустити, що з таким низьким рівнем фізичного розвитку і здоров'я, після закінчення інституту, молоді фахівці будуть мати великі ускладнення з адаптацією до роботи, мати низьку подальшу професійну мобільність.

1.3 Східні єдиноборства в сучасній педагогіці

У сучасній педагогіці бойові мистецтва ще не знайшли широкого застосування. Має місце використання лише окремих методів БІ. Наприклад, в КНР в серії «Народні традиції» регулярно друкуються методичні посібники з тим чи іншим формам БІ; в США видається періодичне видання «Journal of Asian Martial Arts»; в нашій країні з 1991 р. видається журнал «Цигун та Спорт». У зв'язку з соціально-політичними потрясіннями минулого століття, китайська класична концепція військового навчання піддалася ідеологічної критики, а її послідовники - репресіям. Але відродження народних традицій у сучасному Китаї не залишило осторонь і багато віковий досвід військового навчання. З 1973 року в КНР класична концепція військового навчання вивчається і розвивається у формі «національних військових мистецтв» го-шу або у-шу, психофізичних вправ ци-гун і різних форм кулачного бою цюань-шу. У середній і вищій школі КНР вона входить в обов'язкову програму навчання. З 1986 року знову діє стара монастирська школа Шаолінь. Основна вимога для успішної реалізації китайської концепції навчання єдиноборств в сучасному військово-педагогічному процесі сформулював китайський дослідник Сю Шаотін, у своїй роботі «Основні вимоги до занять цигун у ВНЗ» він вказав, що навчаючи з досліджуваної концепції не слід переймати методику сучасного навчального процесу.

Більше того, загострив увагу Сю Шаотін, після чергового етапу навчання навчаються повинні писати твір на тему «Суть навчання ...». Формами навчання є лекції і тренування, семінари та навчання, причому час практичних занять повинне істотно перевищувати час теоретичних занять у пропорції не менше 9:1 [8].

У нашій країні з 70-х р. ХХ століття радянські фахівці починають вивчати досвід східних єдиноборств, поступово розширюючи спектр досліджень від вузько спортивних аспектів до психологічних, філософських,педагогічним. Спочатку погляди дослідників і ентузіастів були звернені на японські системи дзю-до, карате-до; потім, після заборони карате в 1981 р., - на китайські у-шу і ци-гун. Окремі компоненти класичного китайського військового навчання вивчалися китайськими, вітчизняними та європейськими дослідниками [9].

Треба віддати належне історіографа і психологам, загострили свою увагу на проблематиці військового навчання в Класичному Китаї, але саме питання педагогіки, питання навчання торкнулися практично не були, але ж багате педагогічне минуле описуваної концепції дозволяє використовувати її ідеї у вирішенні ряду сучасних проблем та загальноосвітньої школи, і армії, і народного господарства, і багатьох інших областей діяльності людини, аж до фундаментальних наукових досліджень[49,50,52,53]. Далі всіх у галузі практичної реалізації східно-азіатських форм навчання в сучасних умовах просунулася група новосибірських вчених під керівництвом Н.В. Абаєва; вони вперше запропонували використовувати ідеї секретних бойових мистецтв у сучасному суспільстві. Наприклад, в тренажеро будівництві з метою підвищення ефективності адаптації людини до впливу стресових факторів, вказуючи, що імітація факторів несприятливої ??або агресивного середовища сприяє формуванню в студента більш стійкого і гнучкого механізму реагування на стресові ситуації в порівнянні з тим, який виробляється в звичайних умовах.

Соціально-практичне значення цих «секретних» методів навчання визначалося тим, що вони служили дієвим засобом психофізичної підготовки до різних видів практичної діяльності, яке давало людині можливість активно протидіяти впливу несприятливих і агресивних факторів навколишнього соціально-природного середовища, підтримувати оптимальний режим життєдіяльності та підвищувати свою працездатність не тільки у звичайних, а й у складних чи екстремальних умовах. Оволодіння цими методами та їх застосування безпосередньо в процесі конкретної практичної діяльності суттєво підвищувало її продуктивність[44-42]. Особливо важливе значення володіння цими методами має у тих видах діяльності, які протікають в умовах інтенсивного впливу стресових факторів і гострого дефіциту часу, відведеного для вироблення творчого нетривіального вирішення поставленого завдання, або ж у ситуаціях, коли потрібно максимально швидке і правильне вирішення ситуаційної задачі на основі недостатньою, помилкової або невизначеною інформації. У таких умовах успішність і продуктивність діяльності перебувають у прямій залежності від методів відображення, моделювання зовнішнього середовища та підтримання гомеостазу, а також від методів активізації творчого мислення[46].

Узагальнюючи вищесказане, можна констатувати, що основними чинниками філософсько-релігійного і психологічного характеру бойових мистецтв Сходу були їх морально-етичні норми.

При цьому,загальнокультурні принципи виховання одноборців, сформульовані на засадах конфуціанської моралі (дао де), відображали взаємозв'язок з військової та трудової практикою і стимулювали їх моральне, розумовий та фізичний розвиток.

1.3.1 Східні єдиноборства в вітчизняних ВНЗ

Заняття східними та бойовими єдиноборствами в нашій країні за останній час знайшли широку популярність як серед чоловічої, так і серед жіночого населення. При цьому займаються в переважній більшості, мають на меті оволодіння навичками самооборони.

Аналіз теоретичних і практичних аспектів фізичної культури показує, що при використанні вправ з елементами східних єдиноборств у багатьох навчальних закладах усувається ряд труднощів і проблем у фізичному вихованні молоді. Це пов'язано з тим, що єдиноборства у студентів викликають великий інтерес і вони із задоволенням займаються цими видами спорту.

Відзначаючи величезний інтерес студентів до занять східними єдиноборствами, можна помітити, що ці види ще не отримали належного поширення в освітніх установах. У більшості шкіл та ВНЗ відсутні хороші фахівці зі східних єдиноборств, дуже мало наукових розробок, методик і програм з окремих видів єдиноборств.

Відповідно до соціально економічними потребами сучасного суспільства у його подальшому розвитку і виходячи із сутності загальної середньої та вищої освіти метою фізичного виховання в навчальних закладах є сприяння всебічному розвитку особистості. Установка на всебічний розвиток особистості засобами східних єдиноборств передбачає оволодіння студентами основами фізичної культури і спеціальними вправами з карате, складовими яких є: міцне здоров'я, гарний фізичний розвиток, оптимальний рівень рухових здібностей, знання та навички в галузі фізичної культури і карате, мотиви і способи (уміння) здійснювати фізкультурно-оздоровчу та спортивну діяльність[47].

У системі духовно-морального виховання молоді важлива роль належить карате, адже воно, як і будь-яку бойове мистецтво, є важливою духовною сферою людської діяльності для тих, хто ним займається. Карате задовольняє одну із життєво важливих людських потреб - бажання жити без почуття страху. Воно окрім практичної користі приносить людині ще й досвід самопізнання, самовдосконалення та задоволення потреби гармонічно розвиватися. Заняття карате виховують почуття гідності, уміння долати хвилини слабкості, допомагають терпляче добиватися поставленої мети, формувати світогляд людини, керувати своїми волею і емоціями, концентрувати силу, карате стає життєвий шляхом.

Заняття східними єдиноборствами відкривають перед педагогом великі можливості для створення потрібних ситуацій в умовах суперництва, що вимагає дотримання правил, норм, спортивної етики, поваги до суперника.

Систематичні заняття карате сприяють формуванню таких важливих якостей, як концентрація і переключення уваги, оперативне мислення, емоційна стійкість, ініціативність, сміливість і рішучість учнів.

Обговорюючи ефективність різних варіантів організації навчального процесу, можна стверджувати, що східні єдиноборства в системі фізичного виховання підвищують зацікавленість учнів у самостійних заняттях фізичними вправами і веденні здорового способу життя.

З цих позицій східні єдиноборства в системі фізичного виховання формують у молодої людини не тільки фізичні, але й морально етичні якості.

У східних єдиноборствах існують обґрунтування рухів з позиції біомеханіки, які за своєю структурою відрізняються від рухів в інших видах спорту і сприяють комплексному впливу на опорно-руховий апарат і весь організм займається [55].

Карате - це мистецтво перемагати, яке втілює в собі гармонію тіла і високу майстерність володіння бойовими техніками. Для студентів із регулятивних тренувань, на яких потрібно самовіддано трудитись, починається і духовна, і громадянська зрілість. Коли в атмосфері суперництва потрібна повна самовідданість, коли окрім суперника, потрібно перемагати і себе, свої слабкості і недоліки, свої сумніви, пришвидшується й процес виховання сильної, мужньої особистості. Велика кількість студентів займаються карате, прекрасно усвідомлюючи ту користь, яку будуть їм приносити заняття цим видом мистецтва протягом усього життя [25].

Головна перевага карате полягає в тому, що у вправах задіяні практично всі групи м'язів і різні системи організму, що забезпечує досить високу і гармонійний розвиток. Динамічні і статичні вправи карате позитивно впливають на рухливість суглобів, розвивають зв'язковий апарат, збільшують м'язову силу, підвищують витривалість організму. Спеціальне виконання дихальних вправ забезпечує масаж внутрішніх органів і покращує кровообіг. Відпрацювання доглядів, блоків, ударів допомагає розвивати швидкість рухів, реакцію, спритність і координацію. Сприятливий вплив на нервову систему чинить здатність зосереджувати увагу при виконанні прийомів.

Висновки до першого розділу

1. Здоровий спосіб життя - це все в людській діяльності, що стосується збереження і зміцнення здоров`я, все, що сприяє виконанню людиною своїх людських функцій через діяльність з оздоровлення умов життя - праці, відпочинку, побуту.

2. Проблема формування здорового способу життя досить ретельно висвітлюється в багатьох соціально-філософських, педагогічних, соціологічних, медичних працях. Особливої актуалізації ця проблематика набула у другій половині ХХ століття як у світі в цілому, так й в Україні.

3. Можна розглянути формування здорового життя молоді і зміцнення цінності здоров`я в свідомості студента також як важливу складову молодіжної та соціальної державної політики. Ця політика повинна передбачати: по-перше - вивчення уявлень молоді про здоровий спосіб життя та розробку методів оцінки здоров`я індивіда; по-друге - формування свідомості та культури здорового способу життя; по-третє - розробку методик навчання молоді здоровому способу життя; по-четверте - впровадження соціальних програм культивування здорового способу життя та збереження здоров`я; по-п'яте, - розробку та впровадження системи моніторингу здорового способу життя молоді.

4. За даними опитування, що проводилось у УДХТУ, самопочуття і функціональний стан студентів викликає тривогу. Одночасно мова може йти також про те, що нинішній предмет «Фізичне виховання» не забезпечує стійкого здоров'я у студентів і, фактично, не виконує своєї оздоровчої функції. Після аналізу результатів опитування можна зробити висновок, що активне використання студентами компонентів здорового способу життя значною мірою сприяє укріпленню здоровя, покращенню адаптаційного потенціалу, підвищенню працездатності, виконанню державних тестів і нормативів фізичної підготовленості, покращенню успішності і фізичної готовності до активної життєдіяльності і майбутньої професійної роботи в технічній галузі.

5. Фізичне виховання є невід'ємна складова фізичної культури. Під поняттям «фізичне виховання» мають на увазі органічну складову частину загального виховання -- учбовий, педагогічний процес, направлений на освоєння людиною особових цінностей фізичної культури. Метою фізичного виховання є формування фізичної культури особи, тобто тієї сторони загальної культури людини, яка допомагає реалізувати її біологічний і духовний потенціал.

6. Встановлено, що в основі структури формування фізичної культури особистості лежить комплекс взаємопов'язаних особливостей (спадковість, виховання, навчання, умови проживання, фізичний розвиток, рівень фізичної підготовленості, формування потреби у здоровому способі життя, знання та розуміння ролі фізичної культури для розвитку особистості, визнання фізичної культури як соціально-особистісної цінності). Формування фізичної культури особистості потребує значної уваги педагогів вищої школи. Тому питання поширення здорового способу життя є не лише одним з основних завдань вищих навчальних закладів, а й виступає як необхідна потреба сучасного суспільства.

7. Заняття східними єдиноборствами відкривають перед педагогом великі можливості для створення потрібних ситуацій в умовах суперництва, що вимагає дотримання правил, норм, спортивної етики, поваги до суперника.



РОЗДІЛ 2. МОДЕЛЬ ПОБУДОВИ ОСВІТНЬО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ВИКЛАДАННІ ПРЕДМЕТУ «ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ» З ВИКОРИСТАННЯМ КАРАТЕ - ДО

2.1 Валеологічні засади в педагогіці

Різноманітні наукові факти про здоров'я, людські тривоги за своє подальше життя, ряд прямих профілактичних обов'язків державних систем охорони здоров'я і освіти - все це поєдналося у такій галузі знання як валеологія ( від valeo - бути здоровим) [56].

Валеологія - це комплексна наукова та навчальна дисципліна, яка направлена на збереження та укріплення здоров'я людини, що використовує індивідуальні методи і технології задля досягнення і збереження здоров'я та вирішення проблем життєдіяльності, котрі базуються на теоретичних концепціях її природи, сутності і сенсу життя [57].

Дійсна валеологія визначається не стільки зовнішніми по відношенню до неї причинами, що виступають як умови, скільки внутрішніми підставами та механізмами. Якби це було не так, успіхи в утворенні і збереженні здоров'я обумовлювалися б в основному рівнем розвитку культури людства, станом суспільного виробництва та характером соціальних умов. Одначе в одному й тому ж місті України, на одному й тому ж виробництві, з однаковим матеріальним достатком працюють однолітки, стан здоров'я яких визначається не тільки наслідуваними від батьків рисами та якостями, не стільки наслідками перенесених захворювань та умовами життя у дитинстві, але й прийнятим ними до реалізації, сьогоднішнім образом власного життя.

Отже бути здоровою людиною - це означає створювати себе і, в тій же мірі, оточуючий світ. здоров'я сприяє людині стати особистістю, розвивати свою індивідуальність [58].

Валеологія у дії передбачає таке навчання особистості у за діянні накопичених відомостей про здоров'я, коли б вона свідомо формувалась як будівничий власного здоров'я, мала цінності і цілі, поняття й знання, вміння і навички досягти і підтримувати оптимальний стан свого здоров'я.

Російський учений І.І. Брехман одним з перших в новітній час загострив проблему необхідності розробки основ нової науки і в 1980 р. ввів в ужиток термін «валеологія» [56]. З тих пір термін став загальноприйнятим, а валеологія як наука і як навчальна дисципліна отримує усе більш широке визнання не лише в Україні, але й далеко за її межами. Її основоположні позиції можна звести до наступних визначень:

Центральною проблемою валеології є відношення до індивідуального здоров'я і виховання культури здоров'я в процесі індивідуального розвитку особи. Предметом валеології є індивідуальне здоров'я і резерви здоров'я людини, а також здоровий спосіб життя особи. У цьому полягає одна з найважливіших відмінностей валеології від профілактичних медичних дисциплін, рекомендації яких направлені на запобігання хворобам ззовні.

Об'єкт валеології - практично здорова, а також людина, що знаходиться в стані перед хвороби, у всьому безмежному різноманітті її психофізіологічного, соціокультурного та інших аспектів існування [58]. Але саме така людина залишається поза сферою інтересів охорони здоров'я до тих пір, поки вона не перейде в розряд хворих людей. Натомість, маючи справу із здоровою або такою, що знаходиться в групі ризику людиною, валеологія використовує функціональні резерви людського організму для збереження здоров'я переважно через залучення до здорового способу життя.

Методом валеології є дослідження шляхів підвищення резервів здоров'я людини, які включають пошук засобів, методів і технологій формування мотивації до здоров'я, залучення до здорового способу життя тощо [59]. Тут важливу роль грають якісна і кількісна оцінка здоров'я і резервів здоров'я людини, а також дослідження шляхів їх підвищення. Якщо якісну оцінку здоров'я традиційно в своїй практиці використовує медицина, то кількісна оцінка здоров'я кожної конкретної людини є суто специфічною для валеології, її успішно розвиває і доповнює якісний аналіз. Завдяки цьому педагог-фахівець й сам студент набувають можливості динамічної оцінки рівня здоров'я останнього і проведення відповідних коректив способу життя.

Основною метою валеології служать максимальне використання успадкованих механізмів і резервів життєдіяльності людини і підтримка на високому рівні адаптації організму до умов внутрішнього і зовнішнього середовища [60]. У теоретичному плані мета валеології - вивчення закономірностей підтримки здоров'я, моделювання і досягнення здорового способу життя. У практичному плані мету валеології можна бачити в розробці заходів і визначенні умов для збереження і зміцнення здоров'я.

Основні завдання валеології [56]:

1. Дослідження і кількісна оцінка стану здоров'я і резервів здоров'я людини.

2. Формування установки на здоровий спосіб життя.

3. Збереження і зміцнення здоров'я і резервів здоров'я людини через залучення її до здорового способу життя.

Валеологія принципово відрізняється від інших наук, що вивчають стан здоров'я людини. Ця відмінність полягає в тому, що у сфері інтересів валеології знаходиться здоров'я і здорова людина, тоді як в медицини - хвороба і хворий, а в гігієни - місце існування і умови життєдіяльності людини. Звідси виходять й істотні відмінності в основоположних посилках кожній з цих наук в предметі, методі, об'єкті, цілях і завданнях.

Основні поняття, що визначають закономірності здорового буття людини, наступні: життя, гомеостаз, адаптація, генотип і фенотип, здоров'я і хвороба, спосіб життя. Розглянемо декотрі з них.

Життя - вища в порівнянні з фізичною і хімічною форма існування матерії, закономірно виникаюча за певних умов в процесі її розвитку. Живі об'єкти відрізняються від неживих обміном речовин - неодмінною умовою життя, здібності до розмноження, зростання, активної регуляції свого складу і функцій, до різних форм руху, подразнень, пристосування до середовища і таке інше.

Гомеостаз, або гомеостазис, - властивість організму підтримувати свої параметри і фізіологічні функції в певному діапазоні, заснована на стійкості стану внутрішнього середовища. Саме цей показник - здібність до гомеостазу - часто розглядається як біологічна основа здоров'я людини.

Адаптація (пристосування, пристосувні реакції) це є розвиток нових біологічних властивостей в організму, що забезпечують життєдіяльність біосистеми при зміні зовнішнього середовища або параметрів самої біосистеми.

Пристосувальний характер життя людини - одна з її істотних особливостей: вся життєдіяльність організму протікає відповідно до подій зовнішнього середовища, зміни якого обумовлюють і зміни життєдіяльності [60]. Мета ж і сенс цих змін в організмі - в забезпеченні збереження і підтримки життя особи і її зовнішнього вигляду, їх вдосконалення. Адаптація дозволяє підтримувати постійність внутрішнього середовища, збільшує потужність гомеостатичних механізмів, здійснює зв'язок із зовнішнім середовищем і, зрештою, дозволяє утримувати істотно-важливі параметри організму у фізіологічних межах, що забезпечують стабільність усієї системи людського організму.

Корисний ефект адаптації полягає також в зростанні здатності організму протистояти руйнівному впливу окремих чинників зовнішнього середовища, його резистентністю.

У проблемі здоров'я поняття адаптації слід вважати центральним. Суть їх взаємозалежності можна сформулювати таким чином: здоров'я є стан рівноваги між адаптаційними можливостями організму (потенціалом людини) і постійно змінними умовами середовища. Особливо виразно це виявляється в характері вікових змін адаптації. Так, у новонародженого немає жорстких механізмів адаптації, завдяки чому діапазон адаптації виявляється досить широким, що дозволяє йому виживати в досить великих кордонах змін умов життєдіяльності. Надалі ж формування жорстких механізмів адаптації супроводжується не зменшенням, але зростанням - переважно за рахунок соціально-психологічних чинників - кількості збурюючих чинників. Ось чому з віком зростає число людей із зривом адаптації, і що все менше мають задовільну адаптацію до умов середовища.

Окрім вікового обмеження меж і жорсткості адаптації в значній мірі це обумовлено ще двома взаємозалежними обставинами: з одного боку, тим, що замість тренування механізмів адаптації природними чинниками існування чоловік міняє самі умови існування, а з іншого - незатребуваністю адаптаційних резервів комфортними умовами життєдіяльності. Тому резерви адаптаційних можливостей в організмі завжди вищі, ніж їх реалізація[42].

Особливу роль для викладачів ВНЗ всіх спеціальностей можна виділити у можливостях педагогічної валеології. Педагогічна валеологія вивчає питання вчення і виховання людини, що має міцну життєву установку на здоров'я і здоровий спосіб життя на різних вікових етапах розвитку. Зараз ця галузь валеології розвивається найдинамічніше, що обумовлене принаймні двома наступними обставинами:

1) потребою суспільства в термінових заходах по оздоровленню людини з можливістю найбільш швидкої віддачі від цих заходів;

2) відносно невеликою вартістю введення і реалізації валеологічних програм в освітньому процесі для нашої держави, що нині знаходиться у важких фінансових і економічних умовах.

Основними поняттями педагогічної валеології є валеологічна освіта, валеологічне вчення, валеологічне виховання, валеологічні знання, валеологічна культура.

Під валеологічною освітою розуміють безперервний процес вчення, виховання і розвитку здоров'я людини, направлений на формування системи наукових і практичних знань і вмінь, поведінки і діяльності, що забезпечують ціннісні стосунки до особистого здоров'я і здоров'я навколишніх людей.

Валеологічне вчення є процес формування знань про закономірності становлення, збереження і розвитку здоров'я людини, опанування вмінь збереження і вдосконалення особистого здоров'я, оцінки чинників, що формують його; засвоєння знань про здоровий спосіб життя і вмінь його побудови, освоєння методів і засобів ведення пропагандистської роботи щодо здоров'я і здорового способу життя.

Валеологічне виховання є процес формування ціннісно-орієнтованих установок на здоров'я і здоровий спосіб життя, побудованих як невід'ємна частина життєвих цінностей і загальнокультурного світогляду [61]. В процесі валеологічної освіти у людини розвивається емоційне і в той же час усвідомлене відношення до здоров'я, засноване на позитивних інтересах і потребах, прагненні до вдосконалення власного здоров'я і до дбайливого відношення до здоров'я навколишніх людей, до розвитку своєї творчості і духовного світу, до усвідомленого сприйняття і відношення до соціуму.

Валеологічні знання - це є сукупність науково обґрунтованих понять, ідей, фактів, накопичених людством в області здоров'я і що являються вихідною базою розвитку даної науки і самого валеологічного знання [28].

Результатом валеологічної освіти повинна стати валеологічна культура людини, що передбачає знання нею своїх генетичних, фізіологічних і психологічних можливостей, методів і засобів контролю, збереження і розвитку свого здоров'я, вміння поширювати валеологічні знання на тих, що її оточують.

Валеологічна освіта зв'язана і активно взаємодіє з іншими видами освіти: розумовою, фізичною, професійною, політичною та іншими. Така взаємодія сприяє ефективнішому виконанню функцій кожного з вказаних видів освіти, специфічній підготовці людей (і перш за все дітей і молоді) до виконання своїх особистісних і соціальних обов'язків в суспільстві.

Принципами педагогічної валеології є загальновизнані принципи педагогіки. Крім того, необхідно доповнити їх в застосуванні до валеології гуманістичним, антропологічним і принципами будівництва здоров'я.

Завдання педагогічної валеології [61]:

1. Виховання у молодої людини стійкої мотивації на здоров'я і здоровий спосіб життя на основі освоєння нею знань про пріоритет здоров'я і механізми життєдіяльності організму людини.

2. Вчення студентів засобам і методам оцінки свого фізичного стану і використання функціональних можливостей організму і природних засобів оздоровлення для підтримки власного здоров'я.

3. Валеологічна оцінка і динамічний контроль рівня соматичного здоров'я студентів і організація роботи по їх оздоровленню через систему занять фізичними вправами, психокорекцію, педагогічні консультації і тому подібні заходи.

4. Валеологічна оцінка організації і змісту освітнього процесу в освітній установі і їх відповідна корекція.

5. Робота з батьками з метою створення сприятливих умов для здоров'я молодої людини в сім'ї.

6. Робота з педагогічним складом освітньої установи у двох напрямах:

- створення колективу однодумців-педагогів для здійснення всебічноговалеологічного вчення і виховання студентів;

- валеологічна освіта педагогів, які самі, внаслідок постійного напруження та стресів, належатьдо однієї з найбільш небезпечних професійних груп ризику.

Також для застосування у вузівському вихованні студентів можна виділити вікову валеологію. Вікова валеологія вивчає особливості вікового становлення здоров'я людини, її взаємні відносини з чинниками зовнішнього і внутрішнього середовища в різні вікові періоди і адаптацію до умов життєдіяльності. На кожному віковому етапі стан будь-якої з систем організму відповідає реалізації генетичної програми саме для цього періоду розвитку [62]. Тобто йдеться про те, що оцінка рівня здоров'я людини і окремих його показників має бути динамічною, здійснюваною з позицій вікового розвитку саме даного індивіда, а не відноситися до яких-небудь усереднених еталонів віку людини.



2.2 Поняття «Будівництво здоров'я»

Безвідповідальне відношення студентів до власного стану здоров'я і взагалі до становлення цінності здоров'я у свідомості,як вважається, є основним чинником сучасної критичної ситуації. Вищий навчальний заклад формує молодь, її свідомість, шліфує не лише те, що заклала школа але, в першу чергу, й батьки учня. Тому так важливо змінити ставлення до здоров'я студентів і відношення до нього саме у ВНЗ, де є для цього всі можливості. Саме дисципліна «Фізичне виховання» має стати базою для реформування освіти у цьому напрямку.

У попередньому розділі вже розглядалося питання сучасного стану предмету «Фізичне виховання». Доцільно повторити, що за даними опитувань студентів, більшість сприймають цей предмет як просто ним нав'язаний і відвідують заняття через те, що просто змушені це робити. Сучасна середня школа, та й школа вища до сих пір не зуміли сформувати у свідомості студентів бажання і відчуття необхідності систематичної та свідомої фізичної активності. Не сформовано поняття і розуміння прямої залежності стану здоров'я і самопочуття, від наявності турботи про себе і власної рухової активності. Не сприйняттям сучасним студентом предмету «Фізичне виховання» як необхідного для формування майбутнього фахівця, зі здатністю належно виконувати свої професійні обов'язки. Особливу увагу потрібно звернути саме на студентів технічних ВНЗ, адже в їхній майбутній професійній діяльності таку важливу роль займають витривалість і здоров'я.

Але, якщо торкнутися саме питання витривалості, звернемо увагу не тільки на фізичний стан здоров'я, але й психічний. Пряма мета вищого учбового закладу сформувати цілісну особистість з її ціннісними орієнтаціями щодо питань підтримання власного здоров'я.

Наука валеологія розглядає саме ті питання, які зараз не стоять, нажаль, у порядку денного на заняттях з «Фізичного виховання» у ВНЗ.

Проаналізувавши основні принципи і основи даної науки розглянемо доцільність використання її понять у сучасній вищий школі. Сформуємо, перш за все, поняття «будівництво здоров'я», як базисне не лише для «Фізичного виховання», але й при реформуванні національної вищої освіти.

«Будівництво власного здоров'я»покликане створити передумови для організації в межах практики непрофесійної фізкультурної освіти студентів гуманітарних, а ,в першу чергу, саме технічних вузів особливого простору для формування в молодих людях властивостей особистості, необхідних для свідомого і результативного управління своїм здоров'ям [63].

Непрофесійна фізкультурна освіта - це досить глибоке засвоєння досягнень фізичної культури, коли людина, на підставі актуалізованих цінностей і мотивів, а також відповідного діяльного самовизначення, може свідомо знаходити, аналізувати й освоювати різноманітні засоби фізичної культури, необхідні їй в залежності від виникаючих нових ситуацій у життєдіяльності [28]. При цьому, людина повинна систематично брати участь у фізкультурно-оздоровчих і рекреаційних заняттях, відрізнятись глибиною і розмаїтістю отриманих знань, необхідних придбаних здібностей, напрацьованих вмінь і навичок.

Будівництво здоров'я, про яке йде мова, є відповідна можливостям конкретної людини система діяльностей по досягненню здорового стану і підтримці оптимального рівня свого здоров'я. Будівництво власного здоров'я створює перспективи до посилення можливостей офіційної медицини за рахунок залучення особливим чином підготовленої людини до вирішення, разом з лікарем, не тільки задач поліпшення свого психофізичного стану, але й усунення періодично виникаючих патологій. Таким чином, поняття «будівництво власного здоров'я», це цілком виразна відповідь сучасної педагогіки на вимогу epimelia (грецьк.), або ж турботи про себе, запропоновану до вдосконалення спрямованості й змісту вищої освіти.

Можна відзначити, що здоров'я людини - це стан адекватності мінливим, найчастіше несприятливим умовам сучасного життя, що вона здобуває в результаті власної практики будівництва здоров'я. Таким чином, здоров'я людини - суть, організоване нею життя.

Питання про оволодіння власним здоров'ям може бути поставлене до порядку денного тільки людиною, яка розвивається, яка живе в динамічному світі, де виникають екстремальні умови, яка вважає за важливе без втрат ресурсу життєдіяльності, переходити від однієї ситуації життя до іншої.

Існують всього два способи проживання людиною свого життя, прямо зв'язаних з її здоров'ям. Перший, найбільш розповсюджений, але такий, що не дає можливості скільки-небудь істотно впливати на своє майбутнє. При цьому способі людина сприймає себе і навколишній світ, як фаталіст. Для такого відношення до свого здоров'я характерна перебільшена увага ролі спадковості і долі, визначального впливу зовнішніх умов життя, а також перебільшення можливостей допомоги з боку медичних установ. Ми умовно назвали цю групу людей споживачами медичних послуг.

Куди більш перспективним способом життєдіяльності представляється діяльна позиція будівничого власного здоров'я, який бере на себе відповідальність за устрій власного життя, що несе в собі наявний потенціал для досягнення і збереження свого здорового стану [28].

З огляду на вищесказане можна задати питання: Невже після занять непрофесійною фізкультурною освітою всі студенти негайно ж стануть фізкультурно-діяльними і розпочнуть практикувати будівництво власного здоров'я?. Звичайно ж, ні! Бо ж не для всіх на сьогодні це актуально, а відповідно не у всіх сформовані відповідні мотиви. Але молода людина буде володіти такими набутими властивостями особи, що дозволять, у випадку появи загрози працездатності, здоров'ю і самому її життю, організувати процеси мисле діяльності відносно самої себе, які неминуче призведуть до розгортання фізкультурної діяльності і будівництва власного здоров'я.

В цій ситуації доцільно використати всім відомий принцип. Вміння, що залишається після фізкультурної освіти людини, те ж саме що й вміння їздити на велосипеді в тому розумінні, що, скільки б років вона не сідала на нього, коли буде потрібно - сяде і поїде. Так і наслідки ефективної педагогічної технології непрофесійної фізкультурної освіти - вони затребуються тоді, коли будуть потрібні людині: це не затверджені для екзамену терміни, те, що людина пережила й зрозуміла, вона забути не може!

Нові поняття будівничий здоров'я і будівництво здоров'я проблемотизують непорушність канонів медицини, що донедавна припускала лише обмежену участь людини в подоланні захворювання, відводячи їй роль «суворо виконувати призначення лікаря». Вони, одночасно, задають нові орієнтації у формуванні викладачів фізичної культури й валеології і, як результат, несуть у собі нові можливості для подальшого розвитку теорії і практики непрофесійної фізкультурної освіти і навчальних предметів «Валеологія» та «Фізичне виховання».

Будівничий здоров'я - це вихована й освічена особистість, що відрізняється системою цінностей і цілей, понять і знань, вмінь і навичок, які дозволяють здійснювати діяльності, значимі для гармонійного функціонування всіх систем організму на оптимальному рівні, а також забезпечення адекватної взаємодії із зовнішнім світом. Мова йде про таку організацію життєдіяльності, що дозволяє випускнику технічного вищого навчального закладу зреалізувати свої професійні знання і власну індивідуальність через високу працездатність і продуктивне довголіття [56].

Що ж у суті своїй являє собою зміст діяльності будівництва здоров'я?

Тут не можна розраховувати на якусь єдину схему дій, що забезпечить виконання всіх вимог, а доцільніше розглянути загальну методику, що гарантує всім досягнення і збереження оптимуму індивідуального здоров'я. Будівництво здоров'я це глибоко особистісна, у чомусь «інтимна» діяльність по удосконаленню людиною свого духу і тіла, мислення і свідомості. Хоча як орієнтир такого саморозвитку повинні бути покладені визначені вище визначень «життя людини», «здоров'я», «стан здоров'я» та інші.

В основу вибору можливих підходів і засобів їхньої реалізації кладеться уявлення про ідеал чи образ такого стану свого здоров'я, котрий людина хоче досягти і утримати. У цьому випадку вона має у своєму розпорядженні лише напрямок будівництва нового для себе життя (має уявлення про те, до чого прагне), що дає поштовх до процесів мисле діяльності й життє утворення.

Таким чином, практика будівництва здоров'я передбачає реалізацію людиною, що може звертатися у своєму пошуку до сховищ норм культури (релігії і філософії, різноманітних наук і досвіду людей), вже відомих і апробований практичних дій, а також можливість готувати і реалізовувати принципово нові діяльності, щоб підвищувати потенціал свого здоров'я.

Загальний принцип переходу людини до позиції будівничого власного здоров'я може бути описаний через наступні етапи.

1. Вихідний стан на момент актуалізації цінностей здоров'я і цілей будівництва здоров'я, як правило, такий. Живе людина, пасивна життєдіяльність якої не застерігає, але радше сприяє виникненню різних патологічних станів. Існує зовнішній, стосовно неї, світ зі своїми закономірностями функціонування й розвитку, і якщо дана людина його і вивчає через навчальні предмети, то вже ніяк «не прикладає» набуті знання до себе. У даний момент життя така людина не сприймає себе, як елемент оточуючих систем, із взаємним (в обидва боки: від системи до людини, і навпаки) впливом, що визначає, у значній мірі, стан її здоров'я. Вона уповає на милість долі і майстерність медичних працівників.

2. Поява будівничого власного здоров'я і виникнення практики будівництва здоров'я розпочинається з моменту чим-небудь спровокованого (викликаного екстремальністю, що з'явилася), процесу рефлексії самого себе і свого сприйняття світу. Саме тут людина починає сприймати себе, як частину світоустрою, розуміти важливість як гармонізації всіх складових свого «Я» (складно улаштованих і взаємозалежних інтелекту і тілесності), так і гармонізації своїх відносин із зовнішнім світом. Тут їй повинен допомогти викладач, який зайняв позицію наставника і вихователя, що не тільки володіє цінностями проживання здорового життя, але і реалізує їх у реальності. Справа в тім, що він впливає не стільки словами, скільки особистим прикладом. Тільки так він може «достукатися» до особистості, адже: «виховання - це завоювання авторитету і духовне керівництво» [64]. І немає рації недооцінювати визначальну роль такого виховного впливу.

Для результативності педагогічного, спеціально організованого і розрахованого на успіх штучного впливу на даному етапі, що є вузловим у процесі становлення будівничого здоров'я, саме й необхідна організація непрофесійної фізкультурної освіти студентів у технічних вишах.

3. Наступаючий за цим етап - проектування і реалізація будівничим здоров'я перших пробних програм досягнення здорового стану. Він включає самовизначення до діяльності будівництва здоров'я і постановку цілей бути здоровим. Формування необхідних понять і знань, оволодіння відсутніми техніками і здібностями до мислення і діяльності. Починаючи з непростих зусиль по «витісненню» хворобливих думок іншими, правильними, здоровими думками (читай, Лев Толстой, «Смерть Івана Ілліча»), закінчуючи процедурами і вправами, що впливають на психіку і тілесність.

Це і є кульмінаційний момент - досягнення людиною гармонії із самим собою (духу з тілесністю, мислення зі свідомістю, волі з діяльністю) і гармонії з навколишнім світом. Як наслідок, вона створює своє, здорове середовище мешкання (уточнює і переглядає свої звички, відмовляючись «від шкідливих», формує нове коло спілкування, організує свою інтелектуальну і фізичну рекреацію, тощо), і здійснює інші діяльності, у ході яких досягається і підтримується її здоровий стан: це і є можливий ЗСЖ.

2.3 Виховання фізичної і духовної культури особистості з використанням східних єдиноборствах

Приступаючи до розробки методики тренувального процесу в східних єдиноборствах, перш за все, позначимо його основну педагогічну мету - виховання фізичної та духовної культури особистості.

Фізкультурно-спортивна діяльність у соціальному аспекті вважається як історично визначений тип соціальної практики фізкультурного виховання, що виявляється в її різних видах (оздоровчої, прикладної, спортивної, освітньої, пропагандистської, самовдосконаленні та ін.) Види і форми фізкультурно-спортивної діяльності особистості можуть бути самими різноманітними в рамках морфології, аксіології, праксіологіі та антології. Причому основними ознаками їх оцінки будуть: частота і витрати часу; результат і динаміка змін якостей особистості.

Перший орієнтир - мотиваційна складова особистості. Мотив - це причинно-наслідковий аспект, що спонукає особистість до дії або бездіяльності. Мотиви, як правило, поділяються на соціально значущі, особистісне значущі і професійно значущі, позитивні і негативні. Мотиви визначаються знаннями, переконаннями, установками, інтересами і потребами. Особистісний сенс мотиву є індивідуалізоване відображення дійсності, що виражає ставлення особистості до тих об'єктів, заради яких розгортаються її діяльність і спілкування.

Другий орієнтир - сукупна характеристика структури особистості. У загальній педагогіці є багато прикладів спроб структурувати особистість. У неї включаються основні властивості, якості і ознаки особистості. Всі варіанти в певній мірі відрізняються один від одного. Це говорить про те, що, по-перше, дана проблема досить складна, по-друге, ідеально структурувати особистість, по всій видимості, неможливо і, по-третє, робити це все-таки треба, але при цьому слід йти по шляху наближення структури особистості до педагогічної технології. Розроблені М.Я. Віленським і Р.С. Сафіним [34], а також В.К. Бальсевіча і Л.І. Лубишевой [40] структурні моделі фізичної культури особистості слугують п'ятого орієнтиром у її структуризації з позиції технологічних вимог. Усі моделі певною мірою доповнюють один одного і розширюють уявлення про основні складових фізичної культури особистості.

Фізична культура особистості є складним системним утворенням. Всі представлені в ній елементи тісно взаємопов'язані, доповнюють і обумовлюють один одного. Знання та інтелектуальні здібності визначають кругозір особистості, ієрархію її оцінок, цінностей і результатів діяльності; мотиви характеризують спрямованість особистості, стимулюють і мобілізують її на прояв активності у сфері фізичної культури; ціннісні орієнтації виражають сукупність відносин особистості до фізичної культури в життя, професійної та творчо- активної діяльності; потреби є головною спонукальною і актуалізують силою поведінки особистості у сфері фізичної культури; фізична досконалість передбачає такий рівень здоров'я, фізичного розвитку, психофізичних і фізичних можливостей особистості, які складають фундамент її активної, перетворюючої, соціально значимої, фізкультурно-спортивної діяльності і життєдіяльності в цілому; соціально-духовні цінності визначають загально культурний і специфічний розвиток культури особистості;фізкультурно-спортивна діяльність відбиває ціннісні орієнтації і потреби, характеризує фізкультурну активність особистості.

У цілому ж формування фізичної культури особистості подається як процес цілеспрямованого, організованого за допомогою спеціальних методів і різноманітних засобів і форм активного навчального взаємодії викладачів і учнів. При ведучій і спрямовуючої ролі викладача забезпечується повноцінне засвоєння знань, умінь, навичок розвитку розумових і фізичних сил і творчих здібностей. Практична навчальна діяльність забезпечує активне освоєння учнями цінностей фізичної культури.

Центральною фігурою, системо утворюючим початком педагогічної технології, процесу фізичної культури є викладач - носій змісту освіти, організатор педагогічних умов, що забезпечують результативність діяльності. У його особистості поєднуються об'єктивні та суб'єктивні педагогічні цінності. Професіоналізм - облік індивідуально-психологічних і фізичних особливостей займаються, адекватна їх можливостям навантаження, рішення оздоровчих, освітньо-виховних завдань, облік бажань та інтересів учнів, різноманітність, новизна, емоційність занять, а також особистість викладача (його загальнокультурний рівень, ерудиція, наукова та методична підготовка, відповідальність, працьовитість, переконаність, розумна вимогливість, педагогічна майстерність) є психолого-педагогічними факторними умовами, що забезпечують якість виховного і тренувального процесу.

У процесі розробки методики тренувального процесу в східних єдиноборствах ми не обмежувалися виключно досягненнями сучасної педагогічної і психологічної науки. В якості найважливішого елемента ми розглядали досягнення давньої традиції бойових мистецтв Сходу. Хоча, слід визнати яскраво виражену відмінність багатьох положень стародавньої традиції від сучасних підходів. Сучасні підходи більш прагматичні і не враховують духовну складову тренувального процесу, обмежуючись лише тезою про необхідність врахування творчих здібностей учнів.

У процесі тривалого, у кілька тисячоліть, шляхи еволюції, в стародавній традиції були не тільки збережений, але і вдосконалений ряд таких ідей, які, на жаль, не зустрічаються в сучасному педагогічному процесі, але їх можна успішно використовувати і в даний час. Аналіз численних історико-еволюційних шляхів педагогічної думки Китаю вказує на гармонійне поєднання у східних єдиноборствах військового професіоналізму, вченого інтелекту і гуманного благородства; саме ця її риса здавна привертала до неї і солдатів, і книжників, і ченців.

Стародавні методики важко адаптуються у свідомості та спортивному житті сучасної людини. Аналіз суперечливого існування бойових мистецтв у сучасному світі показує взаємодію різноспрямованих сил. Традиція, з одного боку, втрачає свою споконвічну цінність, поступаючись місцем деструктивним тенденціям, а з іншого - мобілізує свої могутні захисні сили, відроджуючи свої ідеали і цінності в умовах нового етапу демократичного освоєння і міжкультурної консолідації. Втрата цілісності традиції східних бойових мистецтв в наше століття, відокремлення відносно самостійних напрямків її розвитку часом ведуть до суто споживчого відношенню до культурної спадщини[41].