Формування національного орієнтованого туристичного продукту Міжгірського району

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Оцінка туристичної привабливості Міжгірського району

1.1 Туристично-рекреаційні ресурси Міжгірського району

1.2 Можливості розвитку видів туризму

Розділ 2. Етнічний туризм та етноресурси

2.1 Соціально-економічні передумови розвитку етнотуризму

2.2 Етнотури як продукт діяльності туроператорів України

Розділ 3. Розробка етнографічного туру «По селам з історією»

3.1 Програмне забезпечення туру

3.2 Опис об'єктів туру

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність теми: Національно-орієнтований туристичний продукт - сукупність товарів та послуг туристичного призначення які виробляються та споживаються в країні і мають орієнтацію на певний вид туризму.

Міжгірщина - перлина Карпат. Туристично-рекреаційна сфера діяльності, яка є пріоритетною в районі, розвивається з позитивною динамікою: зростають обсяги туристичних потоків, туристичного споживання, бюджетних надходжень від туристичної діяльності. Міжгірщина має значний туристично-рекреаційний потенціал. Середньовисотні гірські хребти з пологими вершинами та лісистими схилами, мальовничі краєвиди, цілюще повітря, сприятливий клімат, унікальні джерела мінеральних вод зробили район туристично надзвичайно привабливим. Близько половини території відноситься до природно-заповідного фонду України, це: НПП,,Синевир”, заказники місцевого та державного значення, 25 пам'яток природи. Переважну більшість території району займають гори, а найвищою точкою Міжгірщини є вершина Стримба, що підіймається на 1719 м. Один з найбільших водоспадів Закарпаття -,,Шипот” знаходиться саме на території району. Міжгірський район має великий туристичний потенціал, адже район багатий на природні та історико-культурні ресурси. Цей район просто насичений історією та ностальгією.

За останні роки Міжгірський район почав стрімко розвиватися. Стала покращуватися інфраструктура, будуються нові бази відпочинку, курорти і т.д.

Мета: сформувати національно-орієнтований туристичний продукт на основі туристично-рекреаційного потенціалу Міжгірського району.

Завдання:

- дати оцінку туристичної привабливості Міжгірського району;

- дослідити можливості розвитку видів туризму;

- визначити соціально-економічні передумови розвитку етнотуризму;

- охарактеризувати етнотури як продукт діяльності туроператорів України;

- Розробити етнографічний тур «По селам з історією»

Об'єкт дослідження: туристичні ресурси Міжгірського району

Предмет вивчення: розробка етнографічного туру «По селах з історією»

Методи дослідження:

Методи курсової роботи базуються на досягнення сучасної суспільної праці вітчизняних та зарубіжних авторів з питань дослідження маркетингової діяльності.

Під час дослідження для досягнення поставленої мети використовувалися наступні методи: загальнонаукові, статистичні, теоретичні.

Структура роботи: Курсова робота містить 3 розділи вступ, висновки, список використаних джерел та додатки. Загальний обсяг сторінок 32 сторінки.

Розділ 1. Оцінка туристичної привабливості Міжгірського району

1.1 Туристично-рекреаційні ресурси Міжгірського району

Міжгірський район розташований у північно-східній частині Закарпатської області, який розміщений в центрі Українських Карпат. Площа району 1166 кмІ. проживає майже 49,2 тис. осіб у 44 населених пунктах, які об'єднані в 22 сільські та 1 селищну раду. Район межує з Львівською та Івано-Франківською областями та п'ятьма районами Закарпатської області. Районний центр Міжгір'я, де понад 99 відсотків населення району -- українці. ( Додат. А)

Територія району багата водними ресурсами. Найбільші ріки району -- Ріка та Теребля. На відстані 10 км від с. Колочава розташоване штучне Тереблянське водосховище Теребле -- Ріцької ГЕС, яке є місцем літнього відпочинку жителів району та гостей нашого краю.

Гордість Міжгірщини -- Синевирське озеро. Ця водна перлина знаходиться на висоті 989 метрів над рівнем моря. Озеро виникло внаслідок гірського обвалу в давні часи. Неподалік від Синевирського озера розташований єдиний і унікальний у всій Європі музей лісу і сплаву на Чорній ріці. Тут можна побачити знаряддя праці лісорубів і плотогонів, їх речі побуту, макети плотів тощо. Відвідувачі музею можуть дізнатися чимало цікавого про минуле і сучасне у розробці лісових багатств Карпат. (Додат. Б)

Неподалік від Синевирського озера розташований єдиний і унікальний у всій Європі музей лісу і сплаву на Чорній ріці. Тут можна побачити знаряддя праці лісорубів і плотогонів, їх речі побуту, макети плотів, тощо. Відвідувачі музею можуть дізнатися чимало цікавого про минуле і сучасне у розробці лісових багатств Карпат. (Додат. В)

Природні ресурси Міжгірського району багаті і різноманітні, що забезпечує діяльність різних галузей народногосподарського комплексу в районі. Найбільшим багатством району є ліси. Вони займають 79,0 тис. гектарів., або близько 60 відсотків території району. Переважна частина це хвойні (ялина, ялиця), рідше це змішані ліси -- хвойно--букові. Територія району -- одна з найбільше екологічно чистих територій України. Відсутність екологічно шкідливих підприємств, значна площа заповідних територій сприяли збереженню природних екологічних систем. У районі є сировинні матеріали для дорожньо-будівельної галузі (піщаник, гравій), є незначні поклади торфу. (Додат. Г)

Кліматичні умови району надзвичайно сприятливі для рекреаційних і туристичних цілей завдяки мальовничим видам, цілющому повітрю і наявності перепаду висот (для гірськолижного туризму). Природа району -- ландшафт, клімат, джерела мінеральних вод, гірське повітря -- це ресурси, що мають великий потенціал для розвитку галузі туризму в цілому.

Майже половина території Міжгірського району відноситься до природно-заповідного фонду України. Район володіє значними природними ресурсами дикоростучих плодів і ягід. Щорічно в районі заготовлюється близько 120 тонн грибів, 40 тонн ягід.

На території району нараховується 14 старовинних церков - пам'яток архітектури. Всі вони побудовані в період XVІІІ-XІX століть. Найстаріша з них - Миколаївська церква та дзвіниця в с. Подобовець. Вона побудована в 1751 році. У Введенській церкві (1759р.) в с. Розтока збереглися фрагменти іконостасу XVІІ століття, а ікона Благовіщення датується 1709 роком.

Серед інших слід виділити церкву Різдва (1780 рік) в с. Пилипець, Миколаївську церкву та дзвіницю в с. Присліп, Святодухівську церкву та дзвіницю в с. Колочава. (Додат. Д)

До історично-архітектурних пам'яток слід віднести і лінію „Арпада”. Це оборонна споруда часів другої світової війни, значна частина якої збереглася в межах Тереблянської долини району. ( Додат. Е)

Вперше поселення на місці сучасного районного центру Міжгір'я згадується в історичних джерелах в 1415 році. В 1947 році радянська влада зробила село Волове окружним центром, а в 1953 році уже селище Волове було перейменоване у смт. Міжгір'я - в якості районного центру.

1.2 Можливість розвитку видів туризму

туристичний рекреаційний етнотур

Територія району - одна з самих екологічних чистих територій України. Відсутність екологічних забруднених підприємств, значна площа заповідних зон впливають на збереження природних екологічних систем. Кліматичні умови району дуже прийнятні для рекреаційних і туристичних цілей, дякуючи прекрасній панорамі, цілющому повітрю і наявності перепаду висот (для гірськолижного туризму). Природа краю - ландшафт, клімат, мінеральні води, гірське повітря - це ресурси, що мають великий потенціал для розвитку туризму.

До послуг шанувальників відпочинку в домашній атмосфері сільський зелений туризм. Туристи матимуть можливість покуштувати страви домашнього приготування національної кухні з екологічно чистих продуктів, ознаймитись з народними традиціями, ремеслами та побутом горян.

На трасах туристичних маршрутів є відведені місця дня наметових містечок з відповідним благоустроєм.

У районі розвинені такі види туризму: пішохідний, кінний, водний, велосипедний, автомобільний. На кожний з цих видів розроблені маршрути, які прив'язані до транскарпатських. По можливості вони охоплюють найбільш визначні місця Міжгірщини. Звичайно це маршрути середньої складності.

Є розроблені екологічно-пізнавальні маршрути на яких оформлені екологічні стежки, та історико-етнографічні маршрути з відвідуванням музеїв, пам'яток архітектури та культури, ознайомлення з народними традиціями та побутом. Інформаційні пункти та аншлаги на туристичних маршрутах розповідають про природу, історію та культуру краю.

Міжгірщина є також центром гірськолижного спорту. Цьому сприяють як географічні та і кліматичні умови району. Зараз працюють витяги в смт Міжгір'ї, біля сіл Синевирська Поляна, Синевир, Подобовець, Верхній Студений. Є прокатні пункти гірських лиж. (Додат. Є)

В області є всі умови для розвитку різних популярних видів внутрішнього та іноземного туризму. Це стосується окремих видів екстремального туризму (пара-, дельтапланеризм, спелеотуризм, лижні тури), частково - спортивного і культурно-історичного туризму. З метою популяризації внутрішнього туризму постійно розробляються нові туристичні маршрути.

У перспективі планується розширити спектр туристичних послуг шляхом збільшення можливостей для розвитку існуючих видів туризму та розвитку екстремального туризму. У першому напрямку планується прокладання нових маршрутів, будівництво канатно-буксировочних доріг, реконструкція існуючих та будівництво нових туристичних баз, мотелів, кемпінгів та туристичних приютів. Для виконання цього завдання іде інтенсивний пошук інвесторів, партнерів, мобілізуються власні ресурси. Особлива увага звертається на створення привабливого туристично-рекреаційного та інвестиційного іміджу району.

Територіально Міжгірський район входить до історико-етнографічних земель Закарпаття, а конкретніше - до Бойківщини. Бойківщина - суміжний з Гуцульщиною на заході етнографічний район, що займає центральну частину Українських Карпат. Гуцульсько-бойківське пограниччя проходить приблизно межиріччям Лімниці та Бистриці-Солотвинської на північних схилах Карпат і Тересви у Закарпатті, на заході межує з Лемківщиною у верхів'ях Сяну й Ужа. Окреслена територія охоплює південно-західну частину Рожнітнівського і Долинського районів Івано-Франківської області, Соколівський, Турківський, південну смугу Стрийського, Дрогобицького, Самбірського і більшу частину Старосамбірського районів Львівської області, північну частину Великоберезівського, Воловецького і Міжгірського районів Закарпатської області. У верхів'ї Стривігору частина етнографічної Бойківщини належать тепер до території Польщі.

Вперше назва «бойки» зафіксована у джерелах XVII-XVIII ст. Здавна бойки були землеробами. В умовах малородючих ґрунтів, кліматичних режимів різних висотних зон на Бойківщині складися традиційний асортимент вирощуваних культур і своя агротехніка.

Розвивалися на Бойківщині різні ремесла і промисла, що характеризувались своєю унікальністю та стилем роботи. Одним з найпоширеніших промислів було лісорубство, а також сплав деревини. Серед ремісничих занять основними були теслярство, гончарство, бондарство. Місцеві майстри-деревники будувати для себе і на продаж хати на господарські будівлі, зводили справжні шедеври дерев'яної архітектури - диво-церкви, виробляли з дерева майже всі сільськогосподарські знаряддя, транспортні засоби, хатнє начиння та ін.. Розвивалися також ткацтва і кушнірство.

Цікаву (зі спектру дослідження етноресурсів) історію має і традиційний бойківський народний одяг, що до сьогодні доніс давню простору форм і крою. Одяг шили з домотканого полотна, вовняного сукна й овечого хутра. Колористика одягу, його прикраси, орнаментація були бідніші й простіші, ніж у гуцульському народному вбранні. (Додат. Ж)

Значним етноресурсом бойківського краю можна визначити традиційну духовну культуру, що має характерні регіональні особливості. У календарних і сімейних звичаях та обрядах, віруваннях, міфології, народних знаннях, звичаєвому праві простежуються нашарування різних епох і цявлень, передусім, тісний зв'язок із житейськими справами людини. Бойківська фольклорна традиція донесла до нашого часу цінні пам'ятки давніх верств усної поетичної творчості українського народу, зокрема, колядки, весільні пісні-ладканки, пастуші обрядові пісні, народні балади, уснопоетичні твори, пов'язані змістом із місцевими історичними, побутовими подіями.

Має своєрідний характер і традиційне декоративне мистецтво Бойківщини: вишивка, різьба по дереву, форми і способи прикрашання одягу, розпис писанок. Значимість даних етноремесел не може бути не поміченою. Адже збережені на Бойківщині твори народного малярства XVI-XVIII ст. належить до комплексу унікальних пам'яток української загальнонаціональної художньої культури. І саме тому вони мають залучатися як одні з найкращих етноресурсів для розвитку і популяризації національного туризму.

Перспективним проектом в розвитку етнотуризму в Міжгірському районі може стати розбудова скансену «Старе Колочавське село» (Додат. З)

Скансени - це так звані живі музеї з насиченими анімаційними програмами відтворення історичного середовища, де туристів приваблюють не лише окремі споруди, предмети старовини, а й професійний працівники-аніматори, які своїми заняттями відтворюють побут, поведінку, матеріальну і духовну культуру попередніх епох, вони розкривають традиційні ремесла і види діяльності, характерні для відповідної місцевості і часу, наприклад, роботу мірошника, ткача, коваля, гончара, тесляра, винокура, пасічника і багато інших. Часто і самим відвідувачам музею пропонується спробувати свої сили під керівництвом фахівця. Кожен може відчути себе в ролі коваля чи гончара та ін.. Скансен відрізняється від звичайних музеїв, перш за все, наявністю видовищного елементу. Його специфіка полягає в тому, що в ньому існують широкі можливості безпосереднього неформального спілкування (під час організації змагань, обрядів, вистав, ярмарок, виступів фольклорних колективів), що, водночас, визначає одну з причин популярності цих музеїв серед різноманітних верств населення. Невід'ємним елементом скансена є традиційна кухня. Все готується «на очах» у відвідувачів, а іноді навіть з їх допомогою, що надає стравам ще більшої колоритності.

«Старе Колочавське село» - це перший сільський музей архітектури та побуту на Закарпатті, який відтворює матеріальне, духовне та культурне життя на Верховині. Музей знаходиться у місцевості, яка носить назву «Чертежик» під полониною Красною. «Старе Колочавське село» налічує два десятки житлових і господарських будівель з предметами домашнього побуту і художніми витворами XIX - XX ст. українських горян з Колочави. Село поєднало культури гуцулів, бойків, лемків, угорців, румунів, німців, євреїв, чехів, та словаків.

Туристам пропонується оглянути будинок кузні 30-40-х рр.. XX ст. із знаряддями праці, зібраними зі всієї України та будинок угорської жандармерії, житлову «хижу» - будинок першої половини 20ст. з унікальною колекцією ткацтва (колочавські полотна, одяг, рушники, вишиванки, взірці весільного вбрання, старовинний ткацький верстат і багато іншого). Особливо цікавий об'єкт - трисекційний будинок сільської школи разом із «літнім» класо (просто неба).

У 20-х рр.. XX ст. кожний десятий житель с.Колочава був євреєм. Єврейський комплекс у скансені відображає життя та побут й цієї частини населення. Також можна відвідати хату вівчара, тесляра та будинок «сабова» (кравця). На туристів чекають інші музеї: музей «Радянська школа», музей «Чеська школа», музей «Старе село», музей Івана Ольбрахта, музей-пам'ятка народної архітектури XVII ст. - церква Святого Духа. Все це створено за ініціативи та на кошти народного депутата України Станіслава Аржевітіна, шкільні та дитячі роки якого минули у Колочаві.

Основна мета і завдання під час розбудови скенсену «Старе Колочавське село» має полягати у збереженні найцікавіших автентичних пам'яток архітектури ; створенні умов для вільного доступу до цих будівель широких верств населення, підвищення їхнього культурного рівня; показі у комплексі національної народної культури і архітектури, предметів побуту, знарядь праці, ужиткового мистецтва, тобто створенні моделі середовища, ландшафту; допомозі відродження народних ремесел і проведенню фольклорних свят; сприянні індустрії туризму; вирішення наукових проблем, пов'язаних з пошуком, збором, вивченням,реставрацією експонатів. Скансен може виконувати низку функцій, а саме компенсаторну рекреативно-оздоровчу, культурно-просвітницьку, комунікативну, екологічну, соціальну, економічну тощо.

Розділ 2. Розвиток українського етнотуризму

2.1 Соціально-економічні передумови розвитку етнотуризму

Етнічний туризм є пізнавальним видом поїздок, бо в ході подорожей туристи, так чи інакше, вивчають особливості життя певних народів. Це є чудовим способом отримати інформації. Про своє коріння або дізнатися більше про історію, культуру та побут інших націй. Тому в сучасному світі все більше поширення отримує етнічний туризм. Свою назву він отримав від грецького слова «етнос» - народ, тобто етнічний туризм - це ходіння в народ. В Україні проживає чимала кількість народів і народностей і кожен з них має свій неповторний говір та фольклор. У містах ці особливості втрачаються, а тому все частіше мешканці мегаполісів відправляються в глибину, щоб поринути з головою в неповторний світ етносу, відчути єднання з природою і своїми національними коренями.

Етнічний туризм - один із напрямків культурно-пізнавального туризму. Світова практика доводить, що подібний вид туризму здатний задовольнити цілий ряд духовних потреб людини. Найбільш важливим в організації етнічного туризму є ознайомлення учасників з традиціями і культурою різних етносів. Традиції - це система позицій, цінностей, норм поведінки і принципи відносин між людьми в країні, ритм і пульс її життя. Характеристика традицій включає аналіз існуючих традицій, їх місце в житті країни та їх прив'язку до конкретних етносів і територій. У меншій мірі традиція проявляється в економіці, досягає максимуму в релігії. Товариства і соціальні групи, беручи одні елементи соціокультурного спадщини, в той же час відкидають інші, тому традиції можуть бути як позитивними ( що і як традиційно приймається), так і негативними (що і як традиційно відкидається).

Учасниками етнічного туризму, в основному, є люди похилого віку, що раніше проживали в місцевості, яку вони відвідують.

За напрямом туристичного потоку етнічний туризм може бути як внутрішнім ( наприклад, відвідування глибинки міськими жителями з метою ознайомлення з архаїчними говорами, фольклором, побутом, культуроб і мовою автохтонний народів), так і зовнішнім, який пов'язаний з відвідуванням історичної батьківщини або місць народження родичів.

За метою відвідування етнічний туризм підрозділяється на два основних види - традиційний і ностальгічний. Їх об'єднують яскраво виражені етнокультурні та мовні складові. Традиційний етнічний туризм найчастіше є внутрішнім і передбачає ознайомлення городян з побутом, культурою, мовою співвітчизників, що зберегли архаїчний уклад життя. Крім того, нерідко він передбачає відвідування музеїв, де відтворенні умови життя багатовікової давнини. Традиційний етнічний туризм може базуватися і на ознайомленні з культурою та побутом автохтонних (тобто той, що виник, зародився на місці сучасного проживання, існування) народів, що проживають на території даної країни. Пошиерний він практично в усіх країніх світу, які стикнулися з урбанізацією і тезнічним прогресом. Бажання жителів міст дізнатися, як жили їхні предки, приводить до зростання попиту на подібні тури, а тому їх організовують багато туроператорів. Прикладом такої подорожі є екскурсії в музеї під відкритим небом, які є і в Україні (зокрема в Донецбкій області - с. Прелісне), де з максимальною реалістичністю відтворене сільське середовище минулих років і століть.

Ностальгійний етнічний туризм передбачає відвідування мандрівниками своєї історичної батьківщини, тому доволі часто він є зовнішнім. Особливістю ностальгійного туризму є більш старший вік туристів. Наприклад, починаючи з 1990-х років, в Україну та країни СНВ приїжджає чимало колишніх мешканців Радянського Союзу. Обставини долі розкидали їх в різні країни і ностальгійний туризм дає їм можливість знову побачити історичну батьківщину. Ностальгійний туризм має яскраво виражену локалізацію. Це пов'язано з тим, що деякі країни (наприклад, Швейцарія) ніколи не переживали масового переселення, а інші (наприклад, Ірландія) свого часу були буквально спустошені повальними від'їздами. Причини переселення за довгу історію людства були найрізноманітніші - релігійні, політичні, військові, економічні тощо. Особливо з ними стикнулися такі країни, як Ірландія, Великобританія, Німеччина (масовий від'їзд в США в XIXст.), Норвегія ( переселення в Ісландію), Росія та Україні ( масова втеча співчуваючих Булому руху після Громадської війни), Китай (імміграція в США й інші країни у XX ст.). У ці та інші країни щорічно спрямовуються мільйони етнічних туристів в пошуках свого коріння.

Етнічний туризм в Україні доволі розвинений завдяки тому, що мільйони її жителів свого часу роз'їхалися по всьому світу. Вони самі, а також їх нащадки прагнуть потрапити на історичну батьківщину, щоб «доторкнутися» до свого коріння. Для них, а також для жителів України працюють десятки маршрутів, що дозволяють побачити унікальну історико-культурну спадщину країни. Популярними місцями етнічного туризму є Київ, західні області України, звідки спостерігалася найбільша кількість переселенців, Крим, який відвідують нащадки депортованих татар, і багато інших місць.

В Україні можна виділити декілька груп ресурсів розвитку етнічного туризму:

- сакральні об'єкти - монастирі та церкви православних християн;

- духовна культура - мова, легенди, пісні, танці тощо;

- матеріальна культура - міські та сільські забудови, традиційні будівлі, предмети побуту, традиційний одяг тощо;

На території України в різні часи жили різні народи, як переселенці, так і загарбники. Країна здавна була місцем перетину торговельних шляхів Заходу і Сходу, Півночі і Півдня. Тут був кордон різних культур, які сильно вплинули на побут та традиції місцевого населення.

Як відомо, до падіння «залізної завіси» іноземний туризм в нашій країні був відсутній, проте навіть зараз, коли кордони відкриті, багато іноземних громадян вважають, що Україні все ще є частиною Росії. Це пов'язано, перш за все, з малою активністю уряду країни і відсутністю належної туристичної реклами. Україна для більшості громадян з далекого зарубіжжя є маловідомою державою, яка за умов гарно продуманого маркетингового просування, може залучити значний тур потік завдяки багатій етнічний культурі та стародавній історії. Останьому сприяє транспортна доступність країни. Щороку авіалінії відкривають все нові й нові маршрути прямих перельотів з різних країн. Величезний потенціал і можливості має автотуризм. Протяжність доріг для авто маршрутів в Україні складає понад 5000 км. Територією країни проходять 4 європейські транспортні коридори. До уваги туристів більше ніж 30 природних заповідних територій з унікальними ландшафтами, джерелами мінеральних вод і бальнеологічного бруду різних типів.

Для туристів відкриті унікальні місця історико-культурної спадщини, які увійшли в кращі етнічні туристичні маршрути Україною: це Києво-Печерська лавра, Софіївський собор, старовинні будівлі в центрі Львова, поселення в Закарпатті, руїни античного міста Херсонес, Кам'янець-Подільський каньйон, палаци і замки, побудовані за часів правління царів у Бахчисараї та інш. На півдні можливий етнічний туризм з відвідуванням античних міст, таких як: Пантікапея, Херсонес, Ольвія. У центральній Укнаїні етнічним туристам Буде цікаво відвідати середньовічні фортеці, які знаходяться в Хотині, Білгороді-Дністровському, Меджибоджі, Луцьку, Камінець-Подільському, Ужгороді та Мукачеві.

Цікавими з погляду етнічного туризму є відвідування стоянки корінних народів. Наприклад, це можуть бути спеціально організовані й зібрані по частинах села-музеї, музеї народного ремесла й начиння, які розкиданні всією територією, з їх особливостями та унікальною історією.

Місцями туристичного інтересу є: музейні експозиції, мальовничі природні місця, пам'ятники архітектури, старі архіви. Крім споконвічно історичних місць, нововведенням в останні роки стали етнічний туризм в спеціально побудовані та обладнані під старовину споруди і території (етнічні парки), адже не всі історичні споруди можуть витримати великий потік туристів. Відвідування місць дозволяє відчувати і повною мірою зануритися в життєвий уклад предків, зокрема переодягнувшись в одяг тих часів, і прожити кілька годин або днів так, як жили люди того часу. Для збільшення кількості туристів у таких селах особливо яскраво відзначають язичницькі та релігійні свята (наприклад масляну), запрошують на національні та релігійні ярмарки (яскравим прикладом пам'яті традицій предків є Сорочинський ярмарок) тощо. Для таких туристів свята, як правило, організовують на відкритому повітрі, з конкурсами та розвагами в етнічному стилі, катанням на конях, куштуванням національних страв, з відвідуванням виставок-продажів картин та виборів народної творчості.

Зараз існує безліч пропозицій етнічних турів, пов'язаних з національною культурою. Наприклад, екскурсії містами і селами, з відвідуванням відомих і унікальних заповідників, музеїв, пам'ятників архітектури та пам'ятних місць, на території яких відбулися найважливіші історичні події, в тому числі старовинні кладовища і поховання.

Також для туристів, які приїхали на кілька днів, туристичні фірми можуть включити до програми семінари та лекції з вивчення етнічної мови, а також участь туриста в оригінальному фольклорному фестивалі.

Багато європейців, чиї сім'ї брали участь у бойових діях під час Першої та Другої світових війн і трагічно загинули на території Радянського Союзу, приїжджають вшанувати пам'ять своїх предків. Для цього навіть організовані та діють спеціальні фонди, що займаються пошуком зниклих.

Таким чином, для туристів, охочих дізнатися історію своїх предків їхній побут та культуру, туроператори організовують спеціальні етнічні тури, в основі яких лежать туристичні маршрути, які розрізняються за часом і кількістю відвідуваних місць, у залежності від мотивів подорожуючих.

2.2 Етнотури як продукт діяльності туроператорів України

У сучасних умовах глобалізації туризму, особливо серед населення високорозвинених країн світу зростає попит на пізнання не лише окремих пам'яток історії, чи навіть цілих ансамблів, а й етнотуристичних ресурсів, які сформувались і виникли в центрах зародження, розвитку і поширення етнографічних груп. Серед перспективних напрямів розвитку туризму в Україні у XXI ст. має стати розробка нових, цільових маршрутів для іноземних гостей і вітчизняних туристів. Етнокультурна спадщина є невичерпним ресурсом для розвитку туризму, і значення цього ресурсу зростає, набуваючи самостійної цінності. Мотивацією для вибору етнотуризму стає унікальність, неповторність культури того чи іншого етносу. За рахунок збереження етнографічної самобутності, особливо в сільській місцевості, етнотури набувають національного значення. Вони дають поштових для відродження й розвитку традиційної культури: народної архітектури, мистецтва, промислів. Через сільський відпочинок мешканці урбанізованих територій з масовою культурою мають можливість пізнати справжні традиції регіону. Етнокультура села приваблює також іноземних туристів.

Враховуючи те, що регіони України мають велику насиченість етнокультурними ресурсами та значний потенціал щодо розвитку етнотуризму, його лідерами можна вважати: Івано-Франківську, Львівську, Закарпатську, Полтавську, Рівненську області та АРК. За наявності етнічних ресурсів, етнотури створюють і пропонують такі турооператори, як: «Етнотур», «Амікотур», «Унікальна Україна», «KVIM Travel», «ІнЛьвів» та інші.

На успіх функціонування туристичних підприємств впливають фактори зовнішнього та внутрішнього середовища, від яких безпосередньо залежить процес розробки туристичного продукту. Особливий вплив мають складові зовнішнього середовища: споживачі, конкуренти, партнери, постачальники, державні установи, громадські організації, профспілки, наукові заклади. Всі ці елементи взаємодіють із процесом розробки тур продукту як єдина система для досягнення позитивного результату.

Під час перебування на Харківщині архітектор Мирослава Кизилова відмітила, що кращим способом відпочити від тяжких трудових буднів є етнічний туризм. Він дає можливість помандрувати мальовничими куточками України, побачити найкрасивіше власне багатство. А для українців загалом, це можливість пізнати і полюбити себе, як націю.

Серед таких куточків на Харківщині - первісний Великобурлуцький степ, що є регіональним ландшафтним парком, де мешкають різні види тварин, серед яких особливе місце належать бабаку. І нині зображено два бабаки на гербі Великобурлуцького району. Знайомство з тваринами і передбачає програма етнічного туру Харківщиною. В рамках туру організатори також пропонують туристам відпочивати під тисячолітнім дубом у селищі Шевченкове, подивитись пам'ятку XVIII ст. - будинок-садибу Донецьк-Зхаржевських, де була знайдена Велесова книга, відвідати Свято-Онуфрієвський храм та федорівське джерело цілющої води, а також спробувати оригінальних місцевих страв.

Також прикладом можна навести відомого туроператора «Етнотур», де назва відповідає сама за себе. Основний напрямок - Україна. Кожен туристичний маршрут Україною в компанії розробляється детально. Відшукуються цікаві факти з української історії та культури, виїжджають особисто в місця, з ними пов'язані, готують маршрути і доповнюють їх якісним сервісом. В Україні багато історичних і маловідомих місць, які варто відвідати.

Ще одним відомим туристичним підприємством, що спеціалізується на формуванні етнотурів, є «Унікальна Україна» - перший в Україні туристичний оператор, що організовує тури та екскурсії виключно Україною. В пріоритетних галузях - шкільний та корпоративний туризм, етнокорпоративи, екскурсійні та екстремальні тури, а також тури вихідного дня. Оператор обслуговує від 600 індивідуальних та групових туристів на місяць за більш як 30 напрямками. Основні маршрути: Карпати, Київщина, Азовське море.

Ексклюзивні маршрути, неходжені стежки та недоторкані землі: Поліський заповідник, Бирючий острів, Соколині гори. Новинкою осені 2011 був перший запуск Карпатського трамваю у трьох варіаціях: фортеця Тустань, Манявський Скит, Львів. А туром-насолодою був і є «Озеро Синевир та Колочава», який заворожить найвисокогірнішим озером України, великим карпатським водоспадом Шипіт та найбільшим селом Закрпаття - Колочавою. Етнотур «Тіні забутих предків» привабить любителів фольклору та етнічності, де можна побачити село Криворівню із його незвичайною архітектурою, що робить його схожим на Афіни, відвідати музей Параджанова та музей Романа Кумлика. Цікаво, що у хатинці, де нині розташований музей Параджанова, жив сам режисер під час зйомок свого славнозвісного фільму. Музей же Романа Кумлика зацікавить величезною колекцією гуцульських предметів побуту та музичних інструментів. Під час екскурсії музеєм власник сам грає на всіх музичних інструментах.

Туроператор «ІнЛьвів» розробив етнорекреаційний проект, який має на меті дати можливість: відчути себе в природному середовищі гір, поринути в життя, яким жили гуцули в давнину, змінити на кілька днів свій звичайний побут і позбутися міських клопотів. Проект відбувається в селі Вижній Березів Косівського району Івано-Франківської області, на відстані 30 км від міста Коломия. У розпорядженні відвідувачів є два будинки, що стоять поруч. Один з них - давня хата, у якій, власне, й відбувався проект. Тут всі разом варили давню гуцульську їжу, випікали в печі хліб і коржі, збивали масло, робили сир, бринзу, ткали килими і пряли, тут же виварювали сіль із соровиці (соляної ропи). Поруч в стайній лущили кукурудзу і мололи її на жорнах на муку. В так званій «новій хаті», пропонують всі зручності для сучасного життя. Тур триває 3-5 днів. У програмі; прогулянка на полонину (у літній період там випасають худобу), підйом на гору Ратундол, збирання грибів і ягід, похід до джерела з соровицею, відвідини місцевої церкви, доїння корови, катання на коні або фірі, ліплення з глини і випалювання, автентичні гуцульські музики, при бажанні - танці; у зимовий період катання на санях. Програма залежить від погоди, релігійних свят. Зважаючи на пору року, можуть пропонуватися й інші послуги. Якщо є час і бажання, додається ще екскурсія по Коломиї та Відвідини домашнього музею старожитностей.

Отже, Україні має великий потенціал щодо розвитку етнічного туризму, насамперед, завдяки своїм самобутнім традиціям, неповторній національній кухні, гостинності українців та наявності етнотуристичних ресурсів. Тому для успішного функціонування етнотуризму потрібно урізноманітнити діяльність туроператорів з урахуванням збереження етнокультурної спадщини.

Розділ 3. Розробка етнографічного туру «По селам з історією»

Мета: ностальгія в краях старого місця проживання чи проведення дитинства в цих краях.

Вік: від 55 років

Група: 10-15 чоловік

Сезонність: круглорічний

Тривалість: 3 дня та 2 ночі

Схема маршруту: Київ - село Верхній Студений - село Синеврська Поляна - Київ (Додат. Й)

3.1 Програмне забезпечення туру

1-й день	З Києва трансфер везе групу до села Верхній Студений в якому екскурсовод розповість групі історію створення цього села, якісь історичні події пов'язані з ним, також група буде мати можливість відвідати стару церкву (1804).
2-й день	Після сніданку трансфер відвозить групу в село Синевирська поляна. В цей день група відправиться на екскурсію до національного природного парку «Синевир», де їм роскажуть історію села та цього парку, де Ви зможете подихати свіжим повітрям і отримати естетичне задовололення від краси парку та озера Синевир, яке являється візитною картою України.
3-й день	Вільний день. Ввечері від'їзд додому.

1-й день	10:00 Приїзд до села. Розміщення в котеджі «Незадука». (Додат. И) 12:00 Обід 13:00 Екскурсія та відвідання Миколаївської церкви 16:30 повернення до котеджу «Незабудка» 17:00 Вечеря 18:00 Вільний час
2-й день	8:00 Сніданок 9:00 Від'їзд з села Верхній Студений до села Синевирська Поляна. 11:00 Приїзд на місце та розміщення в маєтку «Берлога» (Додат. І) 12:00 Обід 13:00 Екскурсія по НПП «Синевир» (Додат. Л) 16:30 Повернення в маєток. 17:00 Вечеря 18:00 Вільний час
3-й день	8:00 Сніданок 9:00-12:00 Вільний час 12:00 Обід 14:00 Повернення додому

3.2 Опис об'єктів туру

Село Верхній Студений. Розташоване в Міжгірському районі на березі річки Студена. Найближчі міста: Міжгір'я 31 км, Мукачеве 96,2 км, Ужгород 130 км, Львів 154 км, Івано-Франківськ 157 км.

Доїхати до села можна залізничним транспортом до станції Воловець, а далі вже автобусом або маршрутним таксі до Верхнього Студеного. Можна також доїхати автобусом з Ужгорода чи Міжгір'я до зупинки Бескид.

Село розташоване неподалік від гірськолижних курортів: Пилипець 9,5 км, Подобовець 12,7 км, Ізки11,2 км. Історія села: Найпоширеніша версія походження назви села - це легенда повстанців, які напилися студеної води з ріки у спекотну пору, та так і назвали чудодійне місце. Інші ж, стверджують, що свою назву село отримало від прізвища першого поселенця - Студен. У будь-якому разі, туристів приваблює мальовнича природа Карпат, свіже повітря та активний відпочинок серед гір.

У самому ж селі є старовинна триярусна Миколаївська церква, побудована ще 1804 року. Варто також відвідати село у новорічні та різдвяні свята, які тут святкують за стародавніми традиціями.

Синевирська Поляна -- село в Міжгірському районі (Закарпатська область, Україна). Колишня назва -- Верхній Синевир. Неподалік від села розташоване знамените озеро Синевир

Синевир -- найбільше озеро Українських Карпат. Синевир вважається найцікавішим об'єктом Національного природного парку «Синевир» і є однією з візитних карток Українських Карпат. Воно розташоване на висоті 989 метрів над рівнем моря, має середню площу 4--5 гектарів, його середня глибина становить 8--10 м, максимальна -- 24 м. У прозорій воді озера добре почуваються форель озерна, райдужна таструмкова. Згідно з легендою мальовниче озеро утворилося від потоку сліз графської доньки Синь на місці, де її коханого, простого верховинського пастуха Вира, за наказом графа було вбито кам'яною брилою за його простацьке походження.