Індія - головна країна туристського макрорегіону Південна Азія

Однією з визначних пам'яток Нового Делі є Лакшмі-Нарайан - храм із біло-рожевого мармуру, присвячений богам Крішні (Нарайане) і його сонцеликій дружині Лакшмі, побудований сім'єю відомих промисловців Бірла. Крішна і Лакшмі - покровителі любові і сімейного щастя - найпопулярніші божества релігії індуїста. І хоча знавці традиційної індійської архітектури схильні бачити в нарядних баштах, арках, галереях і мармурових скульптурних статуях змішення стилів різних епох, пронизаний сонячними променями храм, що виблискує яскравими фарбами і позолотою створює у відвідувачів відчуття справжнього свята. Храм було побудовано на початку XX століття на пожертвування найбагатших людей країни та освячено в присутності самого Махатми Ганді [9].

Делі часто називають «Мавзолеєм Сходу» - так багато тут зосереджено меморіальних споруд легендарних правителів і державних діячів багатьох епох. До розряду культових споруд відносяться мавзолей Адхам Хана, дарга (місце поклоніння) Кутбуддіна Бахтіяра Какі, гробниця султана Шамсуддіна Ілтутмиша (1235 р.), дарга мусульманського святого Нізамуддіна Чишті Аулійї (1325 р.), архітектурний ансамбль усипальні султана Гурі (1230 р.), гробниця Фірузшаха Туглака, усипальня Сафдарджунга, гробниця єдиної жінки-правительки Сходу - султанші Разії (1241 р.), шедевр могольской архітектури - гробниця Хумаюна (1565 р.), мавзолеї Джаханара-Бегам і Мухаммад-Шаха (1719 - 1748 рр.), мавзолей президента Закир Хуссейна (1973 р.) біля ісламського університету Джамія-Міллія, а також цілий комплекс усипалень у Садах Лоді [36].

За великою кількістю музеїв місто може посперечатися з будь-якою столицею світу. Варто відвідати Національний музей, Національну галерею сучасного мистецтва, Археологічний музей Червоного Форту, Національний музей природної історії, Меморіальний музей Дж. Неру «Тінмурті-хауз» (1929 - 1930 рр.) недалеко від дипломатичного району Чанакьяпурі, Меморіал Індіри Ганді зі знаменитою «кришталевою річкою» (1988 р.), Музей національних ремесел, Міжнародний Музей ляльок, Національний дитячий музей і акваріум у Палаці Дітей, музей Тибет-хауз на Лоді-роуд, непоганий Музей ВВС в аеропорту ім. Індіри Ганді, Академію витончених мистецтв «Лаліт Калу Академії», Музей прикладних промислів у великому виставковому центрі Прагаті Майдан, Академію музики і танцю з оригінальним Музеєм музичних інструментів, унікальний Музей туалетів Сулабх і Делійський зоопарк (1959 р.) - один з найбільших і багатших у світі.

Тисячі торгових місць і традиційних східних ринків розташовані в районі вулиць Баба-Кхарак-Сінгх, Чандні-Чоук, Коніат-Плейс, Харі-Баолі, на південь від університету, біля воріт Лахора, в районі Урду-базару тощо. Тут можна купити практично все, а знаменита атмосфера східного базару додає таким покупкам особливої чарівності. І при цьому Делі - досить зелене місто. Тут безліч чарівних садово-паркових комплексів і невеликих зелених зон - Монгольські сади в Президентському палаці, Рошанарські і Шалімарські сади з павільйоном Шиш-Махал (Дзеркальний) на північний захід від Старого Делі, парки Коронації, Панча-Шила-парк, сади Кудсія (XVIII ст.), сади Махатаб-Багх у Червоному форті тощо [48].

Місто Агра розташовано в північній частині Індії в штаті Утта-Прадеш. Стоїть воно на річці Джамна. Ще за часів правління династії Моголів у XVI - XVII століттях Агра була столицею Індії, проте в 1658 р. її перенесли в Делі.

Агра відома на весь світ перш за все тим, що тут знаходиться одне із семи чудес Світу - палац Тадж-Махал. Тадж-Махал стоїть серед кипарисових парків на березі Ямуні, і його величава і довершена зовнішність відбивається у водній гладіні ставків. Мармурові фасади виблискують сріблом під місяцем, сяють рожевим світлом на зорі і переливаються вогненними відблисками сонця, що заходить. Цей казковий за красою мавзолей було споруджено при шаху Джахані в пам'ять про його гаряче улюблену дружину. У 1629 році, народивши на світ 14-ту дитину, дружина індійського Могола померла. Їй було 36 років, з яких 17 вона була заміжньою. Султан Шах-Джахан втратив не тільки улюблену дружину, але й мудрого політичного радника. Є відомості, що він два роки носив після неї траур і дав клятву побудувати надгробний пам'ятник, гідний пам'яті дружини, абсолютно надзвичайний, з яким ніщо у світі не зможе порівнятися. Арджуманд Бану, відома також, як Мумтаз-Махал («Вибрана палацом»), покоїться саме в такій надзвичайній гробниці, названій її скороченим іменем: Тадж-Махал [49].

Будівництво велося в декілька етапів, з 1631 по 1653 рік. Над спорудою будівлі працювало більше 20000 осіб, набраних не тільки по всій Індії, але навіть і в Центральній Азії. Головним архітектором був Іса Кхан, прибулий з іранського міста Шираз, а чудові європейські майстри багато прикрасили фасад будівлі. Усипальня збудована з мармуру (його треба було доставляти на місце з каменоломні за 300 кілометрів), але будівля зовсім не витримана повністю в білому кольорі, як це намагаються представити багато фотографій. Поверхня її інкрустована тисячами коштовних і напівкоштовних каменів, а для каліграфічно виконаних орнаментів використовувався чорний мармур. Майстерної ручної роботи, філігранно оброблене, мармурове облицювання відкидає тіні, що зачаровують, залежно від падіння світла [9].

Колись двері у Тадж-Махал були зі срібла. Всередині знаходився парапет із золота, а усипана перлами тканина лежала на гробниці принцеси, встановленої на самому місці її спалювання. Злодії викрали ці дорогоцінні предмети й неодноразово намагалися вибити коштовні камені інкрустації. Але, не дивлячись на все це, мавзолей і сьогодні в кожного відвідувача викликає потрясіння. Будівля розташована в садовому ландшафті, входити до неї потрібно через великі, рідкісно красиві ворота, які символізують вхід у рай. Величезна біломармурова тераса і подвійний купол довершеної форми, оточені чотирма мінаретами, покояться на підмурку з червоного пісковику. Всередині - інкрустована коштовними каменями усипальня королеви, а поряд із нею, трохи з боку - пишна труна імператора, що єдина порушує абсолютну симетрію споруди. Від відвідувачів їх захищає восьмикутна ажурна мармурова стіна. Шах планував продовжити будівництво, мріючи побудувати по іншу сторону річки двійник білосніжного Тадж-Махалу - Мумтаз-Махал із чорного мармуру, який став би його власним надгробним пам'ятником. Але Джахан був повалений своїм сином і залишок життя провів наодинці, ув'язнений у форті Агра, дивлячись у журбі на швидкоплинну річку. Звідти Шах-Джахану був видно Тадж-Махал [39].

Безсмертна краса Тадж-Махалу до цього дня служить джерелом натхнення для поетів і художників, письменників і фотографів. А в місячні ночі закохані, як і багато століть тому, зустрічаються в тіні цього всесвітньо відомого пам'ятника любові.

В 2 км від Тадж-Махалу, на іншому березі річки Джамна, знаходиться стародавній форт Агри. Будівництво його почалося в 1565 р. при правителі Акбарі для оборони міста. Зроблено форт із червоного пісковику. Фортеця оточена широким ровом, над яким підносяться могутні стіни. Пізніше форт став улюбленою резиденцією королів, тому на його території відразу з'явилися красиві мечеті, палаци й зали. Найпопулярнішими місцями вважаються Перлинна мечеть, яка була побудована з мармуру як особиста резиденція Шаха Джехана, палац Джіхангіра, який будувався при Акбарі як жіноча частина форту, Виноградний і Водний сади [48].

В 40 км від Агри знаходиться «місто-примара» Фатіхпур-Сикрі, колишня столиця Акбара. Історію створення Фатіхпур-Сикрі можна читати як чарівну казку. Вже втративши надію зачати сина, імператор Акбар прийшов сюди в пошуках знаменитого суфмійского містика шейха Саліма Чишті, у якого хотів дістати благословення й допомогу. Молитви були почуті, і незабаром в імператора народився син. Акбар назвав принца Салімом, на честь святого, і присягнувся побудувати нове місто. Так у 40 км від Агри на кам'янистих схилах виросло прекрасне нове місто Фатіхпур-Сикрі. Протягом 16 коротких, але пам'ятних років він був дивом, що захоплював гостей зі всього світу. Сьогодні Фатіхпур-Сикрі - спорожніле місто-примара. Проте внутрішня фортеця абсолютно не піддалася руйнівній дії часу. Її стіни, палаци, лазні, королівський монетний двір, площі і парки й донині нагадують про великого провидця і будівельника. У серці палацового комплексу до сьогодні панує пожвавлення. Сюди, до могили великого шейха Саліма Чишті, білого мармурового пантеону посеред двору Імператорської мечеті, приходять тисячі паломників, щоб покласти квіти, пов'язати клапоть на гратчасту панель і помолитися про народження сина [22].

У священній Матхурі, між Делі і Агрою, якщо вірити переказам, народився Крішна. У Вріндавані (120 км на південь від Нью-Делі), «місті п'яти тисяч храмів», розташована ще одна «перлина» країни - храм Крішна-Баларам Мандір (Енгрідді-Мандір, 1975 р.), місце паломництва тисяч людей.

Тихе, привітне село Кхаджурахо в північній частині штату Мадх'я-Прадеш буквально «наповнено» храмами, серед яких всесвітньо відомі храми богині любові Камі, багаті еротичними сценами. Згідно з тантричними уявленнями, Всесвіт існує завдяки безперервному союзу жіночої і чоловічої основ - божественної свідомості бога Шиви і божественної енергії Шакті. Сексуальне з'єднання символізує повне злиття двох роздільних частин у єдине ціле [48].

В 32 км від Кхаджурахо знаходиться національний парк Панна. Збереглася незайманою ділянка джунглів, приголомшливий водоспад, кришталево чисте озеро - тут хочеться залишитися назавжди. У парку - печери легендарних братів Пандавів, героїв «Махабхарати». По дорозі в Кхаджурахо, в містечку Орчха знаходиться унікальний середньовічний Форт на березі річки Бедса. Тут прекрасно збереглися фрески XVI - XVII століть, що описують релігійні й героїчні індійські сюжети. Тут же комплекс прекрасних храмів, присвячених Рамі [9].

Махараджі і махарані (правительки), палаци, паркі, коштовності, шовки, слони і верблюди - все це вже територія Раджастану. Країна правителів, воїнів - так перекладається назва цього штату, який відкриває зовсім інше обличчя Індії, можливо, розкішніше і дуже схоже на наші дитячі уявлення про цю казкову країну. Столицю Раджастану Джайпур часто називають ще іншим іменем - Рожеве місто. Спроектований згідно зі староіндійськими канонами, є і в наш час одним з унікальних зразків містобудування. У 1727 році робота з будівництва Джайпура йшла повним ходом. Архітектор Відьядхар Бхаттачарія побудував це місто за планом, що передбачає розділення його на дев'ять зв'язаних між собою квадратів, розділених широкими вулицями. Витримане в єдиній колірній гамі, місто приваблює туристів зі всіх кінців світу пишністю своїх палаців і парків, найбільшою і точною в Індії старовинною обсерваторією, розкішшю та великою кількістю магазинів і екзотичним виглядом вулиць із верблюжими возами і караванами слонів.

Королівська резиденція Чандра Махал є семиповерховою пірамідою, де поєднуються раджпутський і могольський архітектурні стилі. Ворота Тріполія, призначені для в'їзду королів, зараз закриті для публіки. Тепер треба купити квиток до Гаїнда Кі Деорхі, щоб увійти до першого величезного двору. Тут стоїть Мубарак Махал, двоповерховий особняк, побудований із мармуру Мадхо Сингхом II (1895 - 1900) і призначений для гостей. Тепер у ньому знаходиться Музей текстилю. Тут вражає своїм розміром рожеве плаття з шовку атамсукх, що належало Мадхо Сингху I, який важив 500 фунтів (225 кг) [49].

Сархад Кі Деорхі охороняють статуї двох слонів, зроблених із білого мармуру. Одягнені в яскраву форму службовці шикуються перед величезними, добре відполірованими дверима і з радістю позують тим, хто хоче зробити фотографію на згадку. У наступному дворі стоїть Діван-і-Кхас, оточений колонами зал, де зараз експонується зброя. Серед усіх експонатів впадають в очі дві величезні, зроблені із чистого срібла урни загальною місткістю 8182 літри. Мадхо Сингх II в цих гігантських чанах віз воду з річки Ганг, коли він їхав до Лондона в 1902 році на борту спеціального зафрахтованого морського лайнера. Махараджа прямував на церемонію коронації Едварда II. Він став першим правителем Джайпура, чия нога ступила на англійську землю. Крім урн було обладнано для подорожі й особливий храм. Ці урни, завдяки своїм розмірам, знайшли згадку в Книзі світових рекордів Гіннессу [9].

Цей двір було призначено виключно для членів королівської сім'ї, де вони збиралися на свята, концерти або прийоми. Чарівними є «павині двері», яскраво розписані синім, жовтим і зеленим кольорами.

Художня галерея розміщена в Діван-і-Аамі. Вона повна рідкісних предметів мистецтва, килимів, мініатюр і ілюстрованих манускриптів. Особливий інтерес викликають екземпляри епічних творів «Махабхарати» і «Рамаяни», перекладені Акбаром перською мовою. Ця галерея є буквальною скарбницею раджастханського мистецтва.

За межами Міського палацу розміщена обсерваторія Джантар Мантар (1728), побудована Савай Джай Сингхом для своїх астрономічних дослідів. Ще 4 таких обсерваторії він побудував у Делі, Бенаресі, Уджджайні і Матхурі. Обсерваторію в Матхурі було знищено. Джантар Мантар згадають у Книзі Гіннесу як таку, що має найбільший у світі сонячний годинник та унікальні астрономічні інструменти [22].

Хава Махал (Палац Вітрів) став практично символом Джайпура. Він є архітектурним дивом. Фасад цієї п'ятиповерхової будівлі прикрашають 953 гратчастих вікна. Це дозволяло жінкам сералю дивитися на те, що відбувається на вулицях без страху бути побаченими перехожими. Спочатку він був побудований як храм у 1799 році. Але потім Савай Пратап Сингх вирішив розмістити тут свій гарем.

Хоча міський комплекс палацу приваблює до себе більше за все туристів завдяки своїм прекрасним спорудам, у Джайпурі є немало й інших місць, що заслуговують на увагу. У Гайторі знаходяться більшість склепів колишніх джайпурських правителів. Вони побудовані з мармуру у вигляді чатгри (альтанок) і являють собою зразки рідкісної художньої майстерності. Красивий і палац біля озера Ман Сагар, особливо в дощову погоду, коли воно розливається [36].

Не можна покинути Джайпур, не відвідавши форт Амбер - колишню столицю Качхвахів. Тут предки Савай Джай Сингха II побудували безліч палаців, аудиторій, храмів, розбили сади. Шиш-Махал - це казковий палац зі скла, що виблискує міріадами фарб. Над містом велично підноситься форт Джайгарх. Тут привертає увагу «Джайван» - найбільша в Азії гармата, відлита в 1720 році на збройовому заводі Джайгарха.

Варанасі розташовано на півночі Індії (штат Уттар-Прадеш). Індуси також називають його Каші, а від британців він одержав назву Бенарес. Історія міста, за переказами, сягає І тисячоліття до н.е., коли на березі ріки Ганг бог Шива задумав його створення. З тих пір паломники зі всієї Індії з'їжджаються сюди, щоб із першими променями Сонця зробити обмивання поблизу цього священного місця, а деякі індуси приходять у Варанасі, щоб померти [9].

В архітектурному плані місто не дуже привабливе. Уздовж вулиць, що переплітаються, стоять будинки і храми. Одним із найважливіших храмів міста є Вішванатх. Він стоїть біля берега річки Ганг поблизу Університету Індуїста. Але відвідувати його можуть тільки індуси. Цікавий храм Дурга. Він відомий як храм мавп, які знайшли тут свій притулок, і був побудований у XVIII столітті. Недалеко розташовано храм Тулси Манас, який було споруджено в 1964 році з мармуру в сучасному стилі. Мечеть Гьянвапі відома своїм 16-метровим шпилем, який покрито золотом. На це пішло близько 3,5 тонн дорогоцінного металу. У Варанасі є музей Бхаван, де зібрані індійські мініатюри і скульптури. Але найбільш відвідуваною визначною пам'яткою міста є численні гхати - ступінчасті купальні для обмивання, які протягнулися вздовж берега Гангу. Їх налічується близько 100. Вони завжди повні паломників і місцевих мешканців [39].

У 10 км від Варанасі знаходиться ще одне місце паломництва буддистів - місто Сарнатх. За переказами, саме тут Будда прочитав свою першу проповідь. На згадку про цю подію було споруджено 35-метрову ступу Дамекх. Поряд із нею розташовано храм. В Археологічному музеї міста зібрані всілякі якнайдавніші зображення Будди й колекція буддійських реліквій.

Практично весь північний схід країни - штати Пенджаб, Джамму і Кашмір, Хімачал-Прадеш і Уттар-Прадеш - займає величезна гірська система Гімалаїв і Гіндукушу, яка вже багато тисячоліть є осередком буддійських монастирів і громад. Такі місця, як Ладак (Ладакх), місто ашрамів Рішикеш і одне із 7 сакральних міст - Харідвар, долина Спіті, свята гора Кайлаш (Кіннер Кайлаш, 6050 м) - центр всесвіту, «долина богів» Кулу (Кулантхапітха), резиденція Далай-лами в Дхарамсалі, красива долина Парбаті зі знаменитими гарячими джерелами, прекрасний гірський курорт Дхарамсала, священна печера Амарнатх, у якій Шива передав Парваті таємницю творіння, і багато чого іншого приваблює в ці краї мільйони паломників.

В Амритсарі (штат Пенджаб) розташована головна святиня сикхизму - Золотий Храм (Дарбар Сахіб або Сварн Мандір, 1577 р.), оточений священним водоймищем безсмертя. Посередині басейну на невеликому острові розміщено храм із золотою крівлею і великими золотими дверима, присвячені спочатку Гарі або Вішну, і викладений усередині мармуром. У ньому під шерстяним балдахіном покладено Гринт-Саіб, тобто священна книга сейків, складена переважно Говінд-Сингом. Біля краю басейну знаходиться маленька будівля, в якій Рам-Дас провів у сидячому положенні все своє життя, а прямо перед мостом триповерховий будинок, де здійснюється посвячення тих, хто переходить у братерство сейків. У цій святині служать 500 - 600 жерців. Кожен сейк, що приходить на поклоніння в Амрістар, повинен зробити обмивання в басейні; таке ж обмивання здійснюється і над новонародженими [36].

Недалеко від Наггара, в якому довгий час жила сім'я Реріх, розташовано відомий гірський курорт Маналі, в якому проповідував легендарний предок людства Ману і який відомий не тільки своїм центром медицини Тибету, але й величними храмами Ману і Дхунгрі. Прекрасні можливості для відпочинку створено серед хвойних лісів гірських курортів Кулу, Симла, Наїнітал і Масурі. Для любителів гірського туризму пропонується безліч цікавих треккерних маршрутів, походів на яках, сафарі Тибету на джипах, а також відвідини безлічі національних заповідників.

Західна Індія - територія контрастів. Гористі ділянки Гат перемежаються тут із низовинами і лісами Гуджарата, змінюючись височинами Махараштра, а прекрасні пляжі Гоа - різноманітною архітектурою старих кварталів Бомбея або Джайпура [9].

Мумбай (Мумбаї, Бомбей) - «ворота Індії», «індійський Голівуд» і столиця штату Махараштра. Сучасний Мумбай славиться своєю різноманітною архітектурою - колоніальні особняки старих кварталів сусідять із висотними будівлями південної частини міста.

Історія виникнення Мумбая досить незвичайна. У 1534 році султан Гуджарата поступився групою із семи нікому не потрібних островів португальцям, а ті у свою чергу подарували їх Катерині Браганза в день її весілля з королем Англії Карлом II у 1661 році. У 1668 році британський уряд здав острови в оренду Ост-Індійській компанії за 10 фунтів золотом на рік. У 1862 році колосальний землевпоряджувальний проект перетворив сім окремих островів на єдине ціле. Сьогодні пам'ять про сім бомбейських островів збереглася тільки в назвах районів, таких як Колаба, Махім, Мазгаон, Парел, Ворлі, Гіргаум і Донгрі. Вважається, що назва Бомбей (Мумбай мовою маратхі) утворилася від імені місцевої богині Мумбай Деві.

Сучасний Бомбей відмінно зберіг сліди минулого, зокрема вельми різноманітна його архітектура. Разом зі старовинними особняками вікторіанського стилю тут зустрічаються сучасні споруди. Південна частина міста забудована ефектними висотними будівлями - офісами найбільших компаній, розкішними готелями, житловими будинками. Цю частину міста називають «індійським Манхеттеном» [9].

Район, який стає відомим майже кожному приїжджому, - це Колаба. Тут поряд порт, велика кількість готелів дуже різного рівня, ресторанів, лавок, магазинів і прилавків.

Якщо стати спиною до Колаби, то відразу ж перед нами буде територія колишнього Форту. Тут - будівлі колоніальних часів: Головний поштамт, портові споруди, будівлі вокзалів, банків, туристських контор, житлові будинки [48].

У колишні часи, коли більшість пасажирів прибували до Індії морем, вони висаджувалися головним чином у Бомбеї. Тому Бомбей ще називали «Воротами до Індії». Зараз про це нагадує масивна арка типу тріумфальної, встановлена на березі моря, на тому місці, де раніше висаджувалися пасажири. Вона так і називається - «Ворота Індії».

Арка була закладена в 1911 році під час візиту до Індії англійського короля Георга V, а офіційно була відкрита в 1924 році. Вона прикрашена елементами, запозиченими з мусульманської архітектури Гуджарата ХVI століття. «Ворота Індії» знамениті ще й тим, що через цю арку пройшли британські війська, що покидали Індію морем у 1947 році.

Справа Колаба практично впирається в масивну будівлю - музей принца Уельського, названий так на честь візиту до Індії в 1905 році англійського короля Георга V (тоді ще принц Уельський). Перша частина музею була відкрита в 1911 році і містила експонати з мистецтва, археології, етнографії, природної історії, картини відомих художників. Багато серед них збереглися і до цього дня [22].

До музею приєднується зліва Джахангирська художня галерея, яка не має постійної експозиції, але регулярно надає свої приміщення під найрізноманітніші художні виставки.

Якщо встати на вулиці так, щоб Джахангирська галерея була праворуч, то на лівому боці і трохи попереду буде будівля Верховного суду, а за ним, у глибині, ще лівіше, стара будівля Бомбейського університету, увінчана баштою з годинником, що віддалено нагадує башту Біг Бен у Лондоні.

Напроти будівлі суду розташовано старий діловий квартал Бомбея. Тут же розміщується невелика вірменська церква. Необхідно відзначити, що цей масив цікавий тим, що в ньому зосереджено старі будівлі колоніальних часів, багато з яких було побудовано ще на початку ХIХ століття.

По інший бік бомбейського острова знаходиться набережна Марин-драйв (вважається якнайкращим у Бомбеї місцем для прогулянок) [36].

На Марин-драйв, ближче до Чоупатті, знаходиться акваріум Тарапоревала. Побудований у 1961 році, цей акваріум вважається найкращим в Індії і містить як представників прісноводної, так і морської фауни і флори.

На пляжі Чоупатті споруджено пам'ятник одному з найпопулярніших маратхських лідерів індійського національно-визвольного руху на першому етапі його активного періоду на початку ХХ століття - Балу Гангадхару Тілаку на місці його кремації в 1920 році.

Марин-драйв тягнеться вздовж усієї затоки Бек-бей через пляж Чоупатті і підіймається на Малабарський пагорб, де живуть найзаможніші люди Бомбею. Малабарський пагорб відомий і деякими іншими визначними пам'ятками. Тут, зокрема, знаходиться будівля колишньої резиденції британських урядових установ - Раджів бхаван (на сьогодні розташована резиденція губернатора штату Махараштра П. Александера) [39].

Вершина ж Малабарського пагорба є величезним водним резервуаром, збудованим для забезпечення водою всього південного Бомбея. На даху цього резервуара збудовано на насипному ґрунті так звані «висячі сади», які офіційно іменуються «Садами ім. Ферозшаха Мехті» - одного з лідерів національно-визвольного руху. Кущі в цих садах пострижені у формі різних тварин.

Прямо навпроти «висячих садів», через дорогу, розташовано дуже популярний у Бомбеї «парк культури і відпочинку» ім. Камали Неру, названий так на честь дружини Джавахарлала Неру. Він був побудований у 1952 році і надає дітям найрізноманітніші можливості для проведення дозвілля, а дорослим - прекрасний вид на весь Бомбей із вершини горба.

Поряд із «висячими садами», добре вкриті щільним листям численних дерев, знаходяться так звані «башти мовчання», що належать парсам (вихідці з Персії), - послідовникам релігії зороастризма. За релігією парсів, святими вважаються вода, вогонь і земля, тому вони не можуть поганити похованням тіл померлих людей. Для здійснення обряду поховання по-парсійськи і збудовано ці «башти мовчання» [48].

У майже самого підніжжя Малабарського пагорба з боку, протилежнго Чоупатті, знаходиться відомий храм індуїста Махалакшмі, присвячений богині багатства і процвітання.

До визначних пам'яток Бомбея відноситься і мусульманська мечеть Хаджі Алі, побудована на місці загибелі у водах Аравійського моря однойменного мусульманського святого. Дістатися до мечеті можна по довгому перешийку, відкритому тільки при відпливі і майже повністю закритому водою при припливі. Характерною для цієї мечеті є присутність навколо неї величезної кількості жебраків, що енергійно заробляють собі на життя [9].

Недалеко від мечеті Хаджі Алі розташовано бомбейський Планетарій ім. Неру. З інших визначних пам'яток Бомбея можна відзначити бомбейський зоопарк і музей, що розповідає про історію Бомбея. При вході до музею стоїть величезний кам'яний слон, який був привезений з острова Елефанта в 1864 році.

Цікаво з пізнавальної точки зору відзначити і такі місця в Бомбеї. Так, типово «східним базаром» можна назвати містечко, що носить назву «Чор базар». «Чор» означає «злодійський», «чори» - «злодій». Спочатку це, очевидно, і було місцем скупки і продажу крадених речей. Не виключено, що до певної міри ці традиції минулого зберігаються і до цього дня. Проте в цілому - це місце продажу різних предметів старизни, виробів із дерева, металу, кості та шкіри.

Іншим цікавим місцем-базаром можна назвати найбільший у Бомбеї ринок Кроуфорд майже в самому центрі міста. Ринок Кроуфорд примітний ще й тим, що тут, у його стінах, будучи ще дитиною, любив прогулюватися Ред'яр Кіплінг - відомий англійський письменник, автор численних розповідей і повістей про Індію [48].

Найближчі передмістя Бомбея також мають у своєму складі ряд місць, що представляють інтерес із пізнавальної точки зору. Недалеко від аеропорту Санта-Круз розташовується вельми відомий у Бомбеї район Джуху. Це місце відпочинку, що володіє просторим, але брудним пляжем. У гарну погоду тут можна зробити прогулянки вздовж берега моря, а також насолодитися видовищем відпочинку місцевої публіки, яка невпинно користується послугами коней, верблюдів, факірів і музикантів.

Далі на північ від аеропорту знаходиться Національний парк Крішнагирі упаван. Він є також відомим місцем відпочинку жителів Бомбея, практично повністю позбавлених задоволення споглядати зелені насадження в межі міста. У парку є також три озера - Тулсі, Поварі і Віхар, що забезпечують Бомбей водою.

У самому центрі Національного парку, на горбі, знаходяться печери Канхері. Всього їх 109, які були створені близько II - IX століття н.е. і належали жителям, що сповідали буддизм, а також буддійським ченцям [9].

Таким чином, сьогоднішній Бомбей - місто, що швидко росте і процвітає. Будучи багатим і красивим, він, як і всі великі міста Індії, не позбавлений контрастів, де убогість тісно сусідить із розкішшю і технічним прогресом.

Комплекс печерних храмів Еллори розташовано в штаті Махараштра, недалеко від міста Аурангобада, і складається з 34 печерних храмів, що створювалися впродовж VIII - IX століть. Дванадцять із них є буддійськими, два - джайнськими, а інші - індуїстськими.

Виникнення печерних храмів Еллори відноситься до епохи держави династії Раштракутів, які у VIII столітті об'єднали під свою владу західні території Індії. Середньовічні арабські хроністи називали державу Раштракутів у числі найбільших держав того часу разом з Арабським халіфатом, Візантією і Китаєм. Раштракути були наймогутнішими індійськими правителями того часу. Близько 750 року вони почали у своїх землях грандіозне будівництво [22].

Головний печерний храм Еллори носить назву Тін Тхал. Це найбільший підземний храм, коли-небудь створений в Індії. Він складається з трьох поверхів і розташовується в глибині прямокутного двору, що нагадує вузький колодязь шириною 33 метри і глибиною 20 метрів, вхід у який веде через вузькі монолітні ворота. Фасад храму гранично простий і аскетично суворий. Він складається з трьох лав квадратних колон, що спираються на монолітні скельні платформи. Висота фасаду складає 16 метрів.

У храм ведуть висічені в камені неширокі сходи. А коли людина потрапляє всередину підземного святилища, її погляду відкриваються величезні зали з незліченними могутніми квадратними колонами і статуями буддійських божеств. Зали Тін Тхала пригнічують своїми колосальними і суворими, елементарно простими формами. Ширина і глибина залів досягає 30 - 40 метрів. Похмурий містичний настрій у храмі посилюється завдяки ефекту сутінку, що згущується в його глибині, в якому примарно мерехтять величезні кам'яні статуї [49].

Таке ж враження справляють й інші, менші за розмірами печерні храми Еллори. У храмі Рамешвара скульптурний рельєф і кам'яне різьблення панує практично на всій поверхні стін і колон. Величезні настінні горельєфи буквально обступають глядача. Страшні фантастичні статуї, вирубані в скелі, справляють особливо сильне і гіпнотизуюче враження завдяки своїй пластичній потужності і різким контрастом світла й тіні.

Центральною спорудою Еллори є величезний храм Кайласанатха, висічений у монолітній скелі. Незвичайна сама ідея подібної казкової будівлі, що підноситься серед тих, які оточують його, печерних храмів. За своєю потужністю і величиною храм абсолютно унікальний і порівняти його можна хіба що зі скельними храмами Давнього Єгипту. Величний і неповторний скельний храм Кайласанатха висічений як скульптура, з монолітної скелі, ізольованої від схилів навколишніх Еллору невисоких гір трьома глибокими, до тридцяти метрів завглибшки, розколинами. Цей скельний масив обтісувався, починаючи зверху і до самого низу, без застосування будівельних лісів. Спочатку весь храм Кайласанатха був покритий білою штукатуркою і називався Рангу Махал - «забарвлений палац». Його білосніжний силует яскравою плямою виділявся на тлі скель [48].

Печерний монастир Аджанта поряд з Аурангобадом названий за розташованим поряд селищем. У прямовисній скелі, що підноситься над річкою, впродовж 550 м висічено 27 печер, до яких від рівня річки вели сходи. Частина печер відноситься до часу від II ст. до н.е. до II ст. н.е., більшість - до V - VII ст., серед ранніх - печера № 10, що має витягнуту форму. Її внутрішній простір розділено на три нефи - широкий центральний і два вузьких бічних. Фасади святилищ ефектно оформлені. У стінах залу прорубані входи, що ведуть у целли, де було встановлено статуї Будди. Судячи з опису китайського паломника Сюань Цзана (VII ст. н.е.), у комплексі також був величезний наземний монастир (не зберігся) з кам'яною статуєю Будди більше 20 м, стіни було покрито зображеннями з життя Будди. За межами монастиря, з півночі і півдня, були кам'яні скульптури слонів [9].

Усі поверхні печер були покриті настінним живописом, який зараз зберігся лише в 13 печерах. Багатофігурні композиції розписів відповідають завданням декорування складного архітектурного простору. У колірному колориті багато помаранчевого, коричневого, білого, червоного, зеленого, синього і жовтого кольорів. Розписи відтворюють історію життя Будди.

До найбільш ранніх зразків живопису відноситься зображення, що проповідує Будда, а також сцени подвигів Будди в колишніх переродженнях, зокрема в образі слона. Просвітлений образ Бодхисаттви Падмапані («що несе лотос») в тій же печері виконано м'якими, плавними лініями. Декоративний живопис вкриває стелі деяких печер: він зображає небесні сфери, що представляють буддійський рай, - повний цвітіння, з птахами, що летять, і незрівнянними апсарами [36].

Гоа - одне з найкрасивіших міст в Індії і один із кращих світових курортів в Азії на березі Аравійського моря. Цей курорт, розташований на південь від Бомбея, недаремно називають перлиною індійського узбережжя. Бунтівні «діти-квіти» - хіппі 1960-х років уподобали це чудове місце і перетворили його на психоделічний острів свободи і любові.

Згідно зі стародавньою індійською легендою, Гоа створив бог Парашурама - шосте втілення бога Вішну. Стоячи на одній із вершин Західних Гат, де зараз проходить кордон між штатами Гоа і Карнатака, бог випустив стрілу в бік моря і наказав хвилям відійти від берега до того місця, куди впала стріла. На землі, що утворилася, бог приніс вогненні жертви, а потім заселив територію 96 сім'ями брамінів [22].

Гоа випереджає всі інші штати країни за обсягом міжнародного туризму. Із середини 1960-х рр. у цьому напрямі організовуються регулярні чартерні рейси з Великобританії, Німеччини, Голландії, Франції і Скандинавії. Туристам Гоа може запропонувати більше 100 км пляжів на Індійському океані, розвинену туристську інфраструктуру - бари, ресторани, нічні дискотеки, казино, центри дайвингу й аюрведи, а також широкий вибір готелів різного рівня. До того ж Гоа - найбільш європеїзований реґіон Індії. Колишня столиця східних заморських територій Португалії перейняла багато чого від європейської культури, починаючи з кулінарних традицій і закінчуючи карнавальними ходами. Жителі Гоа зберігають колоніальні традиції в архітектурі, мові і способі життя [22].

Штат Гоа ділиться на Північну і Південну частини. Ті готелі і пансіони, що розташовані на Півдні, вважаються дорогими, особливо за індійськими мірками. Цей район популярний серед середнього класу з Європи, люблять тут відпочивати і багаті індуси, які також віддають перевагу спокійному і комфортабельному відпочинку. Повна протилежність - Північний Гоа. Тут у численних селищах селиться, в основному, просунута молодь з Америки і Європи, завдяки якій це місце і прославилося на весь світ.

Разом із нескінченними пляжами з білим піском тут безліч старовинних монастирів і фортець, вілл і факторій у колоніальному португальському стилі. Найпривабливіший в історичному плані Велха-Гоа (Старий Гоа), який називали колись «Лісабоном Сходу», - тут розташовано оточена величними храмами Соборна площа, базиліка Бом-Ісус (XVI ст.) - місце зберігання мощів Св. Франциска Хав'єра, церкви Санта-Моніка і Св. Августина, португальський католицький собор Се (1562 р.), церква Св. Каетана, королівська каплиця Св. Ентоні, собор Франциска Асизського і кафедральний собор Св. Катерини (1652 р.), що вважається найбільшим християнським собором в Азії [48].

У Панаджі, столиці штату, підноситься велична церква Безгрішного Зачаття (1541 р.), цікаві старий район Фонтейнхас, храм Махалакшмі, забудовані старими будівлями Латинський квартал і горб Алтіно, каплиця Cв. Себастьяна, статуя абата Фаріа (прототип відомого героя Дюма), будівля Секретаріату Панаджі і Національний Музей. На шляху з Панаджі в Понду розташований храми Шрі Мангеш (присвячений Шиві) і Шанта Дурга.

Обов'язково треба відвідати Плантацію Спецій, де дотепер вирощують цінні сорти спецій: гвоздику, перець, імбир, кардамон, мускат, бетель, через які португальці, першими з європейців, і з'явилися в Індії [36].

Але головним «скарбом» штату, поза сумнівом, є його чудові пляжі, обрамлені сучасними готельними комплексами, ресторанами й казино. Кращими із цієї безперервної смуги білосніжного піску є пляжі Сент-Інес і Мірамар у районі Панаджі, комплекс біля Маджорда-Біч, курортні селища Агуада, Анджуна, Вагатор, Палолем, Колва, Арамбол і Калангут (відомі як «мекка хіппі»), а також Бага-Біч, Кандоліма і Ширідао, що перемежаються живописними бухтами і скелями. Крім того, реґіон знаменитий численними святами, серед яких особливо виділяється карнавал Марді-Гра.

Гоа - це ще й краще місце для тих, хто хоче поєднувати відпочинок із лікуванням, адже тут великий розвиток одержала знаменита аюрведа - традиційна індійська медицина. Аюрведа перекладається із санскриту як «наука про життя». Аюрведа лікує не хворобу, а весь людський організм, відновлює порушений баланс між його частинами, очищаючи і настроюючи «біологічний годинник» людини відповідно до космічних ритмів.

На північному заході лежить Гуджарат, штат, де народився батько нації - Махатма Ганді. Тут живуть майстерні текстильники, тонка ручна робота яких (сарі та інший одяг) радує око. У лісах Гір знайшли притулок останні з азіатських левів, що залишилися на землі [39].

Гуджарат - напівпустинний штат, велика частина його - глиниста рівнина-савана (але місцями є базальтові скелі заввишки до 500 метрів), на південному сході є ліси. Захід штату займає так званий Качській Ранн - велика заболочена і засолена територія. Річок небагато, знаходяться вони, в основному, на південному сході. На крайньому заході в штат проникають рукави дельти Інду, розташованої на території Пакистану. Колись на території штату існували поселення якнайдавнішої протоіндійської цивілізації Хараппі, спорідненої шумерській. На сьогодні в штаті в районі Лотхала ведуться розкопки стародавнього портового міста, що здійснювало торгівлю з Єгиптом і Месопотамією.

Південна Індія - найбільш густонаселена частина країни, район зосередження сотень стародавніх храмів Таміла, колоніальних фортів і багатокілометрових піщаних пляжів [9].

Ченнай є адміністративним центром штату Таміл Наду. До 1996 року місто називалося на англійський зразок - Мадрас. Воно розташоване на плоскій низовині і протягнулося на 13 км уздовж Бенгальської затоки. Ченнай є четвертим за величиною містом Індії, одним із головних портів і промислових вузлів країни. У стародавні часи тут жила і процвітала цивілізація дравідів. Саме ж місто було засновано англійськими купцями в 1639 році.

У центрі Ченная розташувався форт Святого Георгія, з якого й почалося будівництво міста. Зараз тут засідає уряд штату Таміл Наду, тому екскурсій по форту не проводиться. Можна відвідати музей, де зібрано експонати часів Британської колонії. Недалеко стоїть церква Діви Марії. Це перша англіканська церква, яка була побудована в Індії. У Ченнаї можна побачити ще один слід християнства - Кафедральний собор Святого Хоми. Цей католицький собор було побудовано в 1504 році, пізніше, у 1893 році, його реконструювали в неоготичному стилі. За переказами, Святий Хома був першим християнином, що ступив на святу індійську землю. Вважається, що саме тут поховано останки цього апостола Ісуса Христа [48].

Головними святинями Ченная вважаються храми Капалешварар і Партхасаратхі. Капалешварар було побудовано на честь бога Шиви. Деякі написи, знайдені тут, датуються 1250 роком. Цей храм є прекрасним прикладом архітектури дравідів. Стіни Капалешварара розписані мотивами з індійської міфології. Храм Партхасаратхі було зведено у VIII столітті на честь бога Крішни. Це один із якнайдавніших храмів в Індії.

У межах міста, уздовж берегової лінії, тягнеться піщаний пляж Марія. Отже, окрім огляду визначних пам'яток, можна позагоряти й викупатися. Серед туристів, і особливо серед дітей, дуже популярний Парк змій. Тут зібрано велику колекцію рептилій. Поряд знаходиться Дитячий парк [22].

Недалеко від міста, на березі Бенгальської затоки, розкинувся величезний храмовий комплекс Махабаліпурам (Мамаллапурам) з двома десятками храмів VII - VIII ст., а також зі знаменитими скельними барельєфами «Сходження Гангу на землю» (Покаяння Арджуні). На північний захід від Ченная розташовано знаменитий центр паломництва - Мадурай із колосальним храмом богині Менакши (Мінакши мандир, 1560 р.) і комплексом храму Шиви (XII - XVII ст.) з «Тисячаколонним залом» (середина XVI ст.). По всьому штату Таміл Наду розкидано такі унікальні релігійні центри, як Канчипурам, Шрірангам, Тірупаті, Читамбарам, Танджавур (Танджур), Трічи, Тіруванамалаї, Рамешварам тощо.

Каньякумарі (мис Кумарин) - індійський край, що омивається трьома морями світу. Тут у дні повного місяця можна побачити одночасно захід сонця і схід місяця. Це популярне місце паломництва й останній пункт залізниці. Звідси до північної точки Індії в Кашмірі близько 3300 км, і подорож по рейках триватиме три дні [36].

На півночі від Мадраса знаходиться великий штат Андхра-Прадеш, багатий археологічними знахідками й архітектурними скарбами. Столиця штату Хайдерабад була колись і тронним містом легендарних Нізамів. Хайдерабадський музей Салар Джунг - один із найбагатших в Індії і зберігає багато скарбів раджів.

У сусідньому штаті Карнатака можна побачити різьблені кам'яні храми Белур і Халебід. Тут оживає ера Хойсалів, які процвітали на рубежі XII століття; скульптури розповідають про богів, воїнів, танцівниць і звірів. На вершині гори в Сраванбелагола знаходиться статуя бога Бахубалі, поряд із якою все інше здається карликовим.

Столиця Карнатаки - місто Бангалор, де Індія постає в сучасному вигляді (це один із найважливіших промислових центрів). Тут у Художній галереї знаходиться декілька десятків полотен російських художників - Миколи Костянтиновича і Святослава Миколайовича Реріхів. Святослав Реріх разом зі своєю дружиною, прекрасною Девікою Рані, останні роки життя провів саме тут, у маєтку під Бангалором. Відвідини міста сандалового дерева Майсура принесуть незабутні враження, особливо якщо поселитися в колишній резиденції махараджів, готелі «Лаліта Махал». Тут знаходиться прекрасний палац Махараджі. У Майсурі роблять чудові парфуми, і солодкі аромати жасмину, троянд і мускату наповнюють повітря цього міста [49].

На південному заході півострова тягнеться Керала - це штат, де перетинаються багато стародавніх культур. Іудейські синагоги, португальські фортеці, голландські і сірійські церкви, і, звичайно, індійські храми й палаци - усе це біля підніжжя гір, омиваних морським прибоєм. Прекрасний відпочинок на прекрасних кокосових пляжах Коваламу, одного з кращих курортів Індії.

У столиці штату - Трівандрамі (Тіруванантапурам) привертають увагу храм Падманабхасвамі, канали, палац махараджи князівства Траванкур, Тривандрамська картинна галерея з полотнами Реріха і розташований у передмісті Тумбу науково-дослідний центр космічної програми Індії.

У Кочі (Кочін) цікаві якнайдавніша синагога в країнах Британської Співдружності (1568 р.), Голландський палац-музей, собор Св. Франциска і довколишній замок Маттанчері. Тисячі туристів відвідують гірські курорти Утакамунда (Уті) і Кодайканал, прекрасний морський курортний центр Ковалам, а також Лаккадівські острови біля західного узбережжя штату [9].

Варто також побувати в заповіднику Періяр, де можна почути, як сурмлять слони, побачити різних диких тварин і зануритися в атмосферу справжніх джунглів; відвідати плантації спецій, вдихнути чисте свіже повітря гір Нілгирі, насолодитися живописними видами Утакамунди і Кодайканалу. Можна прокотитися на плавучому будинку-кораблі по каналах, через які Кералу заслужено називають Індійською Венецією.

До Східної Індії відносяться штати Західна Бенгалія, Біхар, Орісса і Сіккім. Це найрізноманітніша за природними умовами територія країни, «затиснута» між узбережжям Бенгальської затоки на півдні і відрогами Гімалаїв на півночі. Головне місто реґіону - Колката (Калькутта) - адміністративний центр штату Західна Бенгалія і найбільше місто країни, що входить у десятку найбільших міст світу. Калькутта є одним із старих метрополісів Індії. Вона була заснована більше трьохсот років тому Джобом Черноком, представником «Бритіш Іст Індіа Компані». Він викупив три села в наваба Бенгалі і на їхньому місці заснував те, що ми сьогодні звемо Калькуттою. Подібно до інших міст Індії, таких як Мадрас або Бомбей, Калькутта випробувала на собі вплив європейської культури сімнадцятого століття і в минулому була одним із найбільших колоніальних центрів Сходу. Зараз Калькутта - один із центрів світового туризму, що приваблює гостей зі всього світу не тільки теплим кліматом, але й численними визначними пам'ятками, що відображають всю багатовікову культуру Індії [39].

Адміністративним центром Калькутти є ББД Багх (Площа Далхоузі). На одному боці цієї площі розташовується Будинок Письменників, а на іншому боці - Головний Поштамт, який було побудовано на місці легендарної «чорної дірки Калькутти». Саме тут уночі 1756 року 140 британців були спущені в підземелля, де майже всі вони померли цієї ж ночі від задухи.

Національна бібліотека Калькутти, що є однією з кращих бібліотек світу, має у своїх фондах більше 8 мільйонів книг, 2 тисяч рукописів і близько 700 видів періодичних видань. Усі книги, які друкуються в Індії, в обов'язковому порядку поступають до фондів Національної бібліотеки [9].

Зоологічний сад, відкритий у 1876 році, розташовується на площі більше 41 акра. Його колекція птахів і тварин є найкращою в Азії. Серед найбільш рідкісних тварин, що містяться в зоопарку, - білий тигр, прекрасні екземпляри королівських кобр, а також декілька видів екзотичних тварин. Зоологічний сад є улюбленим місцем для відпочинку й розваг. Відвідувачі зоопарку можуть прокотитися на поні і слонах. А величезне озеро, розташоване в центрі зоопарку, приваблює відвідувачів величезною кількістю перелітних птахів, що вибрали озеро як місце для зимівлі.

Музей Індії, побудований у кінці ХІХ століття, є найбільшим музеєм країни. Він ділиться на 6 секторів: мистецтва, археології, антропології, геології, зоології і ботаніки. Він складається з 40 основних галерей, де виставлено колекції скульптур, полотен, монет й інших археологічних знахідок. Сектор мистецтва містить більше 10 тисяч виставок картин, одягу і предметів народного промислу народів Індії. Сектор археології є справжньою скарбницею для любителів старовини - в ньому відвідувачі зможуть побачити колекції стародавніх монет, античних скульптур і навіть єгипетську мумію. У геологічному секторі знаходяться найбільше в Азії зібрання метеоритів [48].

Меморіал Вікторії - це прекрасна архітектурна споруда з білого мармуру, зведена подібною до Тадж-Махалу. Його було побудовано на початку двадцятого століття в пам'ять королеви Вікторії. Атмосферу незабутньої чарівності створюють доглянуті сади і лужки, старі гармати і бронзова статуя королеви Вікторії біля входу в комплекс.

В околицях міста безліч релігійних центрів - храм Махабодхи-Мандір, священне місце джайністів - Павапурі, священне місце індуїстів - Гайя, дерево Бо в місті Бодхгая (штат Біхар), а також знаменитий курорт Дарджілінг [9].

Дарджілінг, який розташувався на хребті на висоті 2100 м над рівнем моря на півночі Західної Бенгалії, був найулюбленішим місцем у британців після того, як вони розмістили там свої війська в середині XIX століття. І в наші дні місто таке ж популярне, і місцеві монастирі буддистів, чайні плантації, базари й навколишні гори з нетерпінням чекають вашого візиту. Сюди не так просто дістатися, як і в багато місць у Гімалаях. Але до Дарджілінга ходить мініатюрний потяг, 10-годинний шлях якого проходить каньйонами і вузькими ущелинами.

Серед визначних пам'яток міста виділяється Канатна Дорога, перший підйомник, який з'єднав Дарджілінг із Базаром Синглу, розташованим на Маленькій Річці Ранжіт біля підніжжя гір. Екскурсія Канатною Дорогою просто прекрасна, хоча вона і не рекомендується для тих, у кого є проблеми з вестибулярним апаратом. На жаль, вона не завжди працює. Неподалік знаходиться Зоологічний Парк, де живуть бенгальські тигри і рідкісні червоні панди, які розміщуються не в дуже хороших умовах. Тварини виставлені на посміховище індійських туристів, які постійно їх дратують і плюють у них. Снігові барси містяться в окремій загорожі, і за ними краще наглядають [36].

Північніше, високо в горах, знаходиться штат Сіккім - кращий треккерний район країни й осередок монастирів буддистів. Тут варто відвідати столицю штату - Гангток, у якому розташовано унікальний Музей тибетології та імператорська каплиця Цук-Ла-Хан, або побувати на батьківщині агні-йоги і місці поховання Олени Реріх - Калімпонгі.

Друге за величиною місто Східної Індії - Патна, адміністративний центр штату Біхар. Це одне з найстародавніших міст Індії (засноване в V ст. до н.е.). У давнину на місці Патни розташовувалася Паталіпутра - столиця могутньої імперії Маур'їв.

У 90 км від Патни розташоване Павапурі - священне місце для послідовників джайнізму, оскільки саме там жив засновник цього релігійного напряму Махавіра. Відоме місце паломництва буддистів всього світу - Бодх-Гая - лежить у 105 км від Патни. Саме в цьому місці Будда досяг просвітління.

Штат Орісса простягнувся вздовж західного узбережжя Бенгальської затоки. Головними визначними пам'ятками штату вважаються три великі храмові міста - Бхубанешвар, Пурі і Конарак [39].

Бхубанешвар - столиця штату Орісса. Місто знаходиться біля східного узбережжя Індії. Бхубанешвар - важливий центр паломництва індуїста, адже тут збереглося більше 500 храмів. Стіни храмів прикрашені різноманітним орнаментом і мають жовто-червоний відтінок. Найкрасивішим і головним храмом міста є Лінгараджа. Він був побудований в XI столітті на честь бога Шиви. У висоту він досягає 55 м. На кожному сантиметрі стін будівлі можна помітити хитромудре різьблення. Башта храму складається з декількох дрібних башточок, а під її шпилем стоїть ряд левів. Храм Паршурамешвар було побудовано в VII столітті. Він є одним із найстародавніших храмів індуїстів. На його стінах зображено слонів і коней, а зверху підноситься строга, похмура башта. Храми Бхубанешвара можна відвідувати тільки індусам, але здалеку, стоячи на спеціальних платформах, туристи все ж таки можуть побачити їхнє внутрішнє оздоблення. В межах міста знаходиться священне озеро Бінду Сагар. У центрі його розташований острів, де проводяться ритуали. Окрім храмів у місті є й музеї. У Державному Музеї Бхубанешвара зібрано археологічні знахідки, вироби місцевого прикладного мистецтва й найбільша колекція рукописів і картин, виконаних на пальмових листах [9].

Далі на схід за горами лежать штати Ассам, Мегхалайя, Нагаленд, Тріпура, Маніпур, Мізорам і Аруначал-Прадеш, які відомі в Індії як «сім сестер». Ця частина Індії - порівняно невелика за площею (всього близько 8% території країни). Штати Ассам і Мегхалайя знамениті своїм чаєм і заповідниками дикої природи, шлях до яких лежить через стародавнє столичне місто Гувахаті, розташоване на річці Брахмапутра. На півночі Ассам граничить із прекрасним гірським королівством Бутан. Шиллонг, столиця штату Мегалайя, є чудовим гірським курортом.

Для відвідин деяких із цих штатів: Маніпур, Сіккім, Аруначал-Прадеш, Мізорам, а також Андаманських і Нікобарських островів, потрібний спеціальний дозвіл, а штати Дарджілінг, Ассам, Мегхалайя і Тріпура можна відвідувати вільно [48].

Кажучи про основні тенденції розвитку туризму в Індії, слід зазначити, що тут чітко простежується сезонність, мінімум прибуттів збігається з періодом дощів, який триває з червня по листопад. Потоки туристів з Індії незначні, особливо якщо виходити з кількості населення цієї країни.