Організація та проведення туристичних походів

Організація та проведення туристичних походів

1. Правильне комплектування туристичної групи як основа безпеки в активному туризмі.

Цифри підтверджують, що туризмом захоплюється переважно молодь, яка слабо підготовлена до подорожей, не вміє долати елементарні перешкоди, нехтує правилами поведінки в горах.

Специфіка туристської діяльності полягає в автономності походів, коли безпека залежить лише від учасника та його товаришів. Подолання природних перешкод можливе тільки у разі колективної взаємодії та за умови взаємодопомоги. А це вимагає від особистості поступитися власними інтересами заради інтересів колективу.

Поряд з плановими і самодіяльними туристами існують, на жаль, і неорганізовані, або «дикі» туристи. На їх долю припадають 92% загиблих, 70,2% травмованих, 87% тих, хто втратив орієнтування. Підвищена аварійність неорганізованих походів - закономірне явище, адже жодне з них не підкріплюється достатньою технічною, фізичною і моральною підготовкою учасників. Такі походи не є школою спортивної майстерності, не дають справжнього туристичного досвіду. Навпаки, вони породжують хуліганство, безрозсудність, безвідповідальність, спотворене поняття про честь і обов'язки. Перше ж серйозне випробування викликає у таких туристів почуття безвиході і безпорадності, апатію замість швидкої реакції і рішучих дій, направлених на ліквідацію аварійної ситуації і рятування товаришів.

У наш час існують соціально-професійні групи робітників туризму: господарсько-економічні керівники (менеджери), спеціалісти і технічні виконавці. В умовах сьогоднішнього дня виникає необхідність заміни вузькоспеціалізованого робітника на людину, котра об'єднує у своїй діяльності функції керівництва і регулювання. Це повинна бути творча натура, ініціативна, відповідальна, рішуча, досить інформована. Рівень розвитку особистості робітника туризму стає важливим фактором, який впливає на культуру і якість роботи. Активний туризм висуває особливі вимоги до керівників, спеціалістам туристичних груп.

Керівник туристичної пішохідної групи повинен знати: основні вчення в області гуманітарних і соціально-економічних наук, уміти науково аналізувати соціальні проблеми;основи педагогічної діяльності;етичні і правові норми;природу психіки, розуміти значення волі та емоцій, аналізувати поведінку людини в конкретних умовах;загальні закони культури мислення;основи вчення про здоровий спосіб життя, про можливості існування людини в природних умовах, мати навики фізичного самовдосконалення й адаптації в природному оточенні;методи надання першої медичної допомоги;методи спортивного та оздоровчого туризму;прийоми та способи аварійно-рятувальних робіт;сучасні інформаційні освітні технології та вміти ними користуватися;методи керівництва колективом і групою туристів, уміти організувати роботу виконавців, знаходити і приймати керівні рішення в спірних умовах; давати оцінку й використовувати досягнення наукових знань; висловлювати й обґрунтовувати свою думку; аналізувати головні економічні та політичні події; використовувати та складати нормативні документи; розробляти програмну документацію для групових та особистих занять; організовувати та проводити туристичні походи, забезпечувати їх безпеку та ін.

Пішохідний похід включає, нараду з пізнавальною та навчальною діяльністю, виконання побутових робіт, починаючи від установки палаток і розпалювання вогню до подолання природних перешкод.

Для успішного і безпечного проведення походу слід передбачити всі види робіт і розподілити обов'язки серед учасників. З цією метою керівник проводить загальні збори групи, на яких знайомить з метою та завданнями походу; вимогами до учасників походу; узгоджує план роботи та графік наступних зустрічей. На чергових зборах остаточно вирішується питання про членський склад групи.

Безаварійність - найважливіша вимога до всіх туристичних походів. Навіть найпростіший вихід за місто малодосвідчених туристів може бути пов'язаний з елементами небезпеки. Щоб туризм став джерелом зміцнення здоров'я і розвитку фізичних сил, кожен турист повинен суворо дотримуватися в похідних умовах правил поведінки і техніки безпеки. Важливе правило кожного походу - дотримання розпорядку дня і режиму харчування та особистої гігієни всіма його учасниками. Багатьом відома думка досвідчених туристів, що безпека залежить не скільки від складності маршруту, скільки від підготовленості й дисциплінованості учасників походу. Якщо групу складають туристи, які мають незначну різницю у віці та фізичній підготовці, спільні інтереси, то в поході буде легше досягти дружної взаємодії за будь-яких ситуацій, створити психологічний клімат взаєморозуміння, взаємовиручки і взаємодопомоги. До небажаних наслідків у поході можуть призвести погане знання маршруту, темп руху, що не відповідає підготовленості туристів, низька дисципліна в групі, відсутність необхідного спорядження.

Таким чином, комплектування туристичної групи є безумовною запорукою проведення туристичних заходів з максимальною безпекою для людей.

2. Правильне планування маршруту для безпечного руху туристичної групи

Одним із суттєвих моментів підготовки до походу є розробка та вибір маршруту. Від того, настільки ретельно буде проведена ця робота, залежить успіх усього заходу. Процес складання маршруту можна розділити на два етапи: складання маршруту в цілому, його ствердження і детальне вивчення об'єктів, по яким проходить нитка маршруту.

Розробкою маршруту займається ініціативна група учасників на чолі з керівником. Виходячи з цілей та задач походу вибирається район, час і тривалість маршруту. Визначаючи територію, необхідно враховувати можливі фінансові витрати. Виходячи з кліматичних умов вибраного району, узгоджують найкращий час проведення походу. Тривалість походу залежить від багатьох факторів, таких як: фізична підготовка учасників, оснащення групи та ін.

Складання нитки маршруту починається з вивчення пропонованого регіону. Вибраний район повинен відрізнятися найбільшим географічним різноманіттям, наявністю широтної зональності та висотної поясності. При всьому різноманітті вибору маршрутів треба мати на увазі оздоровчі аспекти туризму та його безпеку. Краще вибирати маршрути, що пролягають по негустому лісу, вздовж берегів водойм, де є найбільш сприятливі гігієнічні умови: насиченість повітря фітонцидами в хвойному лісі, що мають оздоровчу дію на дихальні шляхи; негативними іонами - поблизу води, що володіють тонізуючими і протиспазматичними діями на нервову й кровоносну системи. Усе це підвищує стійкість організму до простудних захворювань. Лісова рослинність значно покращує мікроклімат на маршруті - влітку, в жару, у тіні лісу значно прохолодніше, ніж на відкритій місцевості, а під час дощу, при сильному вітрі дерева дають затишок. Важливе також й естетичне значення рослинності, що сприяє позитивним емоціям.

На детальній карті місцевості ви намітили маршрут передбачуваної подорожі. Тепер треба умовно розбити весь маршрут на складові частини, що відповідають дням походу чи окремим ділянкам переходів між опорними точками. Тут необхідно, якщо можливо, врахувати все: характер місцевості, сезон і умови погоди, природні перешкоди, рівень підготовки всієї групи, вагу рюкзаків, час доби тощо. Плануючи довжину переходів, варто враховувати, що для школярів молодших класів кращими є денні переходи - 7-13км, для середніх підліткових класів уже можна розраховувати на 8-15км, а старші школярі можуть пройти 12-18км, дорослі - більше 25. На початку маршруту не повинно бути крутих підйомів або спусків, а максимальна крутизна приходилась би на середину або другу третину шляху. На кінцевому етапі також не повинно бути крутих спусків, підйомів і важких переправ, так як вони можуть сприяти травматизму стомлених туристів. Оптимальний варіант маршруту по пересіченій місцевості - це чергування рівнинних етапів з підйомами та спусками. Таке різноманіття профілю забезпечує кращу витривалість, зменшує шанси передчасної втоми. Раціональне планування показане на схематичному графіку:

Ознайомитися детальніше з місцем проходження маршруту можна зі спеціальної, науково-популярної, художньої літератури, а також зі звітів попередніх груп. Для цього можна звернутися до туристичних клубів, рад по туризму і екскурсіям, маршрутно-кваліфікаційних комісій (МКК), де є звіти туристичних груп, що раніше проходили даний регіон. Тим паче, що у звітах є відомості про особливості маршруту, природні перешкоди і способи їх подолання і т.п., а також картографічний матеріал.

Після загального ознайомлення з районом приступають до викреслювання нитки маршруту, розбивки по днях, визначення способів пересування всередині маршруту, а також прибуття і відправлення в початковий та кінцевий пункти походу. Визначають місця ночівлі, найбільш цікаві об'єкти з точки зору географії, біології, краєзнавства та ін. Потім, якщо в цьому є необхідність, у раніше складений маршрут вносяться корективи та зміни. Розробляються запасні варіанти добових переходів на випадок непередбачуваних обставин, негоди і т. д. Визначається спеціальне обладнання для спостережень, збору мінералів, гербаріїв. Остаточно складений маршрут розглядається в установі, з якої відправляється група (школа, підприємство, ДЮЦ та ін.). Після цього оформлюється заявка до МКК (за місцем проходження маршруту) для того, щоб отримати дозвіл на проведення пішохідного походу в указаному районі, узгоджується місця ночівлі. Заздалегідь в письмовій або усній формі оформлюються домовленості з організаціями, на території яких планується проводити стоянки. Після того, як усі формальності виконані, приступають до другого етапу складання маршруту. Відповідальні за оформлення похідної документації разом з керівником приступають до її створення. До заяви додаються список учасників та нитка маршруту. Якщо у членів МКК зауважень немає, то в такому разі можна сміливо вирушати в похід. Вони рекомендують контрольно-рятувальну службу (КРС), де необхідно стати на облік перед виходом на маршрут і місця контрольно-рятувальних загонів (КРЗ) або КРС всередині маршруту. Тут можна завжди отримати допомогу при нещасному випадку чи в надзвичайній ситуації. Для зручності всі члени групи повинні мати схематичну карту маршруту з нанесеними географічними назвами усіх об'єктів, що входять до району маршруту.

У багатьох випадках під час проведення туристських мандрівок, я також занять та змагань з туристської техніки з метою забезпечення безпеки учасників необхідно застосувати ряд прийомів для організації страхування. Від уміння правильно організувати подолання природних перешкод залежить безпека, здоров'я і життя всіх членів групи.

Більшість керівників груп для походів з учнівською молоддю вибирають досить прості маршрути. Проте навіть у легких походах можуть скластися такі обставини, що поставлять групу в дуже скрутне становище. У березні 1992 року група гуртківців Будинку дитячої творчості Радянського району міста Києва мандрувала зі Старого Криму до гірського масиву Ечкідаг на узбережжі Чорного моря. Звичайний денний похід, який туристи долали за один день, неможливо було пройти через те, що зимою випав великий сніг, який не давав змоги піднятися на хребет і почати спуск у долину, де завжди ставили табір. Вечоріло, а група все ще продовжувала важкий підйом по снігу до вершини хребта. Склалась екстремальна ситуація, у якій потрібно було приймати правильні рішення. Ось тут і допоміг туристський досвід керівників і добра підготовка учнів. Діти добре володіли технікою долання природних перешкод та організацією туристського бівуаку. Піднявшись у темряві, туристи при світлі ліхтарів швидко поставили намети, зварили їжу і лягли спати. Але навіть з такою групою становище було не з легких.

Стисла характеристика району подорожі дає можливість спланувати маршрути походів з урахуванням рельєфу різних хребтів, полонин, їх природних особливостей та клімату. Нижче ми зупинимося на основних небезпеках, характерних для туристських подорожей в умовах гірського рельєфу, при переправах через рівчаки і річки, на відкритій місцевості в спеку та грозу, переходах через лісові хащі й болота. Умовно поділимо їх на фактори, обумовлені рельєфом місцевості, та фактори, обумовлені кліматичними умовами. До речі, дві третини всіх нещасних випадків у горах пов'язані саме з природними факторами.

Подорожі в гірській місцевості значно складніші й небезпечніші, ніж звичайні. Нелегке пересування по гірській місцевості ускладнюється різкими коливаннями метеорологічних умов, значною висотою над рівнем моря, що викликає кисневе голодування, тощо. У цих умовах вимоги до засобів безпеки руху висуваються на перший план і потребують ретельної підготовки від кожного учасника, насамперед від керівника групи. Навіть на трав'янистих схилах можуть створитися такі умови, які вимагають застосування страхування і великої обережності пересування.

Коли людина вперше потрапляє у гори, у неї часто виникає велике бажання «підкорити», і причому негайно, найближчу вершину. Це чисто психологічний ефект. І хоч вершина ця не має назви через свою не великість, бажання туриста, що вибрався на самий верх її, задоволене. Він пишається своїм досягненням. Він ще не знає, які небезпеки приховують у собі гори, не знає, як можна уникнути їх. Знайомство з можливими небезпеками в горах є однією з головних умов безаварійності туристських походів у гірській місцевості. У більшості випадків ці небезпеки пов'язані або з особливостями гірського рельєфу, або з опадами у вигляді дощу, снігу, або, і це найчастіше, з неправильною поведінкою туристів у горах.

Гірський рельєф постійно змінюється. Зміна температур, робота вітру, дощу та снігу повільно, але постійно руйнують гори. Ці горді красуні, вкриті сивими шапками сніжників, такі привабливі зовні, постійно загрожують каменепадами, обвалами, лавинами, селевими потоками та паводками. Новачкові у горах і зовсім важко. Особливо, якщо він погано підготовлений до походу на заняттях у секції. Він може зірватися з крутого схилу, у нього закрутиться голова внаслідок зміни клімату при кисневій недостатності, і він може впасти зі скелі.; турист може наступити на «живий» камінь, що «тікає» з-під ноги.

«З горами не жартують», - часто кажуть альпіністи. Вирушаючи в гірський похід, треба знати особливості гір. Восени і взимку слід особливо побоюватися лавин, влітку великою небезпекою є каменепади.

Яких заходів слід вживати для забезпечення безпеки в горах?

При підготовці маршруту необхідно проконсультуватися в маршрутно-кваліфікаційній комісії МОН України про характер гір у районі подорожі. Треба мати детальну карту маршрути, а ще краще - кроки з докладним описом ділянок шляху та зазначенням усіх небезпечних місць.

Основні правила безпеки при пересуванні по гірському рельєфу:

1. бути дуже уважним;

2. повалені й гнилі дерева, камені на шляху переступати;

на вологих, крутих схилах, мокрій і слизькій поверхні користуватися страховкою;

3. у дощ, снігопад, туман, в умовах поганої видимості, темряві, а також при сильному вітрі рух забороняється;

4. проходження скельних ділянок без касок неприпустиме;

5. при верхній страховці мотузка повинна проходити між руками;

6. при спуску вниз по снігу корпус тримати вертикально, упор робити на п'яти;

7. дотримуватися найсуворішої дисципліни, не допускати самовільних виходів на розвідку і з місця табору.

Каменепади - одна з найсерйозніших небезпек у горах. Багато туристів, подорожуючи по Криму, часто відвідують Великий каньйон, на щастя, його нижню частину. І мало хто з них знає, що вище, у своєму вузькому і найкрасивішому місці, Великий каньйон безпечний для проходження лише вранці, поки сонце не встигло розжарити стрімкі скелі: старі Кримські гори суцільно вкриті зморшками тріщин, у яких зосереджується волога. При сонячній погоді особливо багато каменепадів буває близько 12 години дня. Падінню каменів сприяють сильні вітри та грозові розряди.

Отже, від каменепадів можна вберегтися, проходячи небезпечні місця рано-вранці. Це стосується не тільки Кримських гір, а й будь-яких гір та ущелин. У кінці дня каменепади, як правило, припиняються і посилюються знов із заходом сонця, коли скелі починають охолоджуватися. Узимку каменепади бувають зрідка, весною і влітку - часто.

Каменепади можуть виникнути і при необережному русі, коли турист, ставлячи ногу на «живий» камінь, зіштовхує його. Дуже погано, якщо за таким необережним туристом ідуть товариші: падаючий камінь може поранити їх і навіть збити. Найбільша небезпека каменепадів виникає у вузьких ущелинах, біля підніжжя крутих скельних схилів, при проходженні кулуарів.

Основні правила проходження схилів, де можливі каменепади

1. під час траверсу схилу не допускати знаходження учасників один над одним, а також паралельного руху двох груп поготів;

2. під час підйому чи спуску необхідно дотримуватися якнайменшої відстані між учасниками;

3. на крутих схилах під час підйому чи спуску «серпантином» інтервал між учасниками також має бути невеликим;

Подолання крутих схилів. Друга особливість гірського рельєфу, що є певною складністю в туристському поході, - це круті снігові та трав'янисті схили. Трапляться, що абсолютно невинний на вигляд крутий схил, вкритий густою травою, приховує чималу небезпеку. Турист часто ковзає по траві, це утруднює підйом. Його ноги втомлюються, втрачають пружність, послаблюється самоконтроль. У цьому випадку достатньо раптового зриву, і турист скочується з гори, марно намагаючись утриматися за траву. А якщо на шляху падіння стоїть скельний виступ, турист може сильно забитися. На снігових схилах утриматися ще важче, льодинки снігу обпікають руки, зривають шкіру з долонь. Зриву може не трапитись, якщо керівник походу перед підйомом по крутому сніжнику або по трав'янистому схилу пояснить техніку подолання перешкоди, покаже, як користуватися льодорубом для самострахування при падінні або, якщо немає льодоруба, як використати альпеншток.

Великою неприємністю можуть закінчитися стрибки з каменя на камінь, особливо в районах осипів, ходіння поза стежкою без страхування, подорож у мокрому взутті по скелях, попадання на ділянки «баранячих лобів» і спуск з них без застосування спеціальної альпіністської техніки, втрата орієнтації в горах.

Снігові обвали, лавини. Найбільш реальною загрозою під час подорожі в гірській місцевості України в період міжсезоння є лавини. Зафіксовано схід лавини вже на схилі в 15° крутості. Навіть у Криму були випадки сходу лавин, не кажучи вже про Карпати. Для гірського Криму лавини не типові. Але вони бувають на Головній гряді окремими багатосніжними зимами. Найбільш реальними лавинонебезпечними схилами є схили крутістю понад 30°. Однією з основних ознак лавинонебезпечності є природно сильний снігопад. (табл. 1.1)

Таблиця 1.1

Залежність ступеня лавинонебезпечності від глибини снігового покриву

Природно, що високо в горах панують вітри. Переганяючи величезні маси снігу, вони надувають звисаючі снігові карнизи. Сила зчеплення снігу, що утворює карниз, велика, але обмежена, і, коли снігу надуває більше, ніж може втримати карниз, він з гуркотом зривається і поринає вниз. Бували випадки, коли карнизи обвалювалися під вагою туристів, які приймали карниз за гребінь гори. Наслідки таких зривів сумні. Те саме слід сказати і про лавини. Утворюючись на гірських схилах, маси снігу при певних метеорологічних умовах час від часу сходять униз. Такі лавинонебезпечні місця відомі туристам, і проходження їх є цілком безпечним, якщо походом керує досвідчений турист або альпініст. Але часто в зимових походах малодосвідчені керівники нехтують обережністю.

Лавини сходять під час сильних снігопадів або після їх закінчення внаслідок швидкого накопичення свіжого снігу. Зазвичай це відбувається при гарній погоді через дію сонячних променів на поверхню снігу або в результаті весняного розтавання. Дощ також сприяє виникненню лавин.

Погода, при якій виникають лавини:

1. Снігопад, при якому випадає багато снігу (не менше 25см) у середньому не менше 2-3см за годину, до того ж при сильному вітрі (понад 6 м/с). Це звичайне поєднання факторів при формуванні лавин.

2. Гарна погода з сонцем або без нього, яка супроводжується швидким підняттям температури і йде слідом за бураном. Ці умови сприяють виникненню зсувів, обумовлених впливом сонячних променів і лавин зі снігових дошок, спричинених розтаванням. Температури вище 0°С, які утримуються весною протягом тридцяти шести годин, викликають глибоке танення і мокрі лавини. Такий самий ефект і від дощу, який ще й збільшує масу снігового покриву.

Як контролювати лавинонебезпечність снігу

Пухкий сніг, який містить у собі багато повітря, нестійкий: у нього недостатнє зчеплення між частинками, він сиплеться як пісок. Клейкий, вологий сніг також нестійкий. Він пливе під ногами і скочується по схилу у вигляді грудок або зісковзує, як покривало. Перехідний сніг - на межі між вологим і сухим - особливо сприятливий для утворення лавин зі снігової дошки. М'який, насичений водою сніг нестійкий, навіть якщо покритий тонким настом. Весняний зернистий сніг може бути м'яким на поверхні, але всередині залишатися твердим. Снігові дошки можуть бути м'якими або твердими, проте вони завжди розламуються на блоки, і тріщини між ними витягуються на значні відстані. Снігові дошки раптово, із шумом просідають під ногами. Утрамбований вітром сніг може провалитися під ногами, але при цьому він не розколюється на блоки, і в ньому не утворюються довгі тріщини. Брижі, складки на поверхні снігу - ознака вітряного ущільнення.

Найбільш характерні лавини в Карпатах - зі снігу, який щойно випав. Вони виникають з вологого снігу, а весною - внаслідок збільшення ваги сніжної маси під час теплих вітрів, мряки, дощу, снігопаду при нульовій температурі. Лавини з мокрого снігу виникають з «пухкого», мокрого старого снігу. На південних схилах весною можна побачити різновид мокрої лавини - снігову «хустку», яка виникає з дуже мокрого снігу.

Найбільшу увагу під час подорожей у міжсезоння та взимку слід звертати на великі снігові поля, що знаходяться на схилах крутістю від 30° до 50°. Такі схили розміщені на невеликій висоті, підпадають під вплив теплого повітря, маючи як підстилаючи поверхню нескошені трави ,- винятково лавинонебезпечні.

Не випадково так багато нещасних випадків трапляється в Карпатах, особливо на перемичці Петрос-Говерла. Сніг, що спокійно лежить, не повинен присипляти пильність керівника: часто під цим снігом є льодова кірка, що утворилася в період короткочасної відлиги і наступного морозу, і сніг лежить, як на змазці, чекаючи випадку, щоб піти вниз лавиною. Таким чином, вирушаючи в гори, слід обов'язково одержати вичерпну консультацію у людей, які добре знають район вашої подорожі, та неухильно виконувати всі поради. Слід надзвичайно серйозно ставитися до вибору маршруту в цих районах і за таких природних умов.

Ознаки лавинонебезпечності:

1. на схилах крутістю менше 25° лавини сходять рідко;

2. у густому лісі лавини сходять рідко;

3. схили з окремими деревами небезпечніші, ніж зовсім безлісі.

4. підвітряні схили сприятливі для накопичення надлишку пухкого снігу й утворення снігових дошок; виступ снігового карнизу, спрямований у бік підвітряного схилу; замети вигнуті перпендикулярно до напрямку вітру, при цьому підвітряний схил більш крутий;

5. в улоговинах, розташованих перпендикулярно до вітру, крихкий сніг чи утворення снігових дошок накопичується переважно на підвітряному схилі;

6. на навітряних схилах сніговий покрив, як правило, сильно утрамбований вітром і безпечний;

7. схили, спрямовані на південь, сприятливі для утворення мокрих лавин весною і зсувів зі свіжого снігу під впливом сонячних променів;

8. наявність лавинних конусів у нижній частині схилу;

9. вертикальні просіки на схилах, зарослих хвойним лісом (це результат сходу потужних та вологих лавин, які змітають все на своєму шляху).

Порохоподібні та пластові лавини можуть виникати в будь-яку годину дня, але найчастіше вони сходять між 12 і 14 год. Уночі, при похолоданні, десь через годину після заходу сонця, всі схили, нагріті вдень сонцем, стають безпечними, а тіньові схили небезпечні й вночі.

Характеристику може доповнити знання напрямку панівних вітрів у цьому районі. Наприклад, на Чорногорському хребті (Карпати) в осінньо-зимовий період переважають південно-західні та західні вітри, тому сніг, який змітається з цих схилів, утворює великі наноси на східних та північно-східних схилах.

Основні правила поведінки в зоні сходу лавини

1. наявність теплого одягу;

2. рюкзак одягають так, щоб його можна було швидко скинути з плечей;

3. виставляють пост нагляду за схилом у безпечному місці;

4. при траверсі схилу рухатися по одному;

5. обов'язково прив'язують до пояса лавинний шнур (мотузка, кольорова вірьовка (приблизно 10м), яка закріплюється до пояса) та розпускають його;

6. при підйомі чи спуску рухатися «в лоб» (по лінії падіння води);

7. обходьте відомі лавинонебезпечні схили, переходьте якомога вище по схилу;

8. безпечний шлях по гребню хребта, але не можна рухатись по виступаючому карнизу;

9. будьте уважними: під час пересування постійно контролюйте стан снігу. Перед тим, як вийти на основний схил, випробуйте невеликий з такою самою крутістю та орієнтацією на сонце. Якщо ви бачите слід лавини зі снігово дошки, знайте: поряд вас може чекати така сама лавина;

10. слідкуйте за своєю тінню. Коли вона спрямована на схил, дія сонця найбільш інтенсивна. Шукайте захист у густому лісі, на навітряних схилах і за природними укриттями. Слідкуйте за погодою: будь-яка раптова зміна приховує в собі велику небезпеку.

11. весною період між десятою годиною ранку і заходом сонця найбільш лавинонебезпечний. Ранкові години перед сходом є найбільш безпечними.

12. правильно використовуйте свій час. Перечекайте сильний буран і деякий час після нього, доки не зійдуть лавини чи не просяде сніг. У перші години урагану можливий рух. Скористайтеся ЦМ для виходу із лавинонебезпечного району;

13. увага, спостережливість, а у разі найменшого сумніву і повна «бойова готовність» - найкраща гарантія того, що група вчасно помітить схід лавини і встигне вжити всіх необхідних заходів.

Сильний зустрічний вітер, незважаючи на значне нервово-м'язове напруження, зменшує швидкість пересування людини на 20-25%, перешкоджаючи диханню, порушуючи його нормальний ритм і збільшуючи навантаження на дихальний апарат. Окрім того, тривалий сильний вітер впливає на нервову систему, спричиняючи збудження і роздратування, яке з'являється вже за швидкості вітру 6-7 м/с.

Надзвичайно небезпечним є поєднання сильного вітру й низької температури. Так, починаючи з вітру швидкістю 15 м/с, подальше збільшення швидкості на 1м/с рівноцінно зниженню температури повітря приблизно на 5°С. Беручи до уваги, що на кожні 100м підйому температура знижується в середньому на 0,62°С, ми можемо пересвідчитися, що навіть влітку у середньогір'ї можливе переохолодження.

Надзвичайно важливим кліматичним фактором є опади. Оскільки з підйомом на висоту температура повітря знижується, це призводить до збільшення відносної вологості. Наприклад, повітря, яке має абсолютну вологість 2,5мм рт. ст. при температурі +15°С має 19,5% відносної вологості. А при тій самій абсолютній вологості, але вже при температурі -5°С повітря буде близьким до насичення (79% відносної вологи). Тільки-но величина відносної вологості перевищує значення 100% - маємо атмосфері опади у вигляді дощу чи снігу.

Туристи повинні знати: якщо вітер раптово змінив напрямок і подув з півночі, якщо похолоднішало, вживай заходи: шукай притулок, спускайся з плато або, на крайній випадок, поспішай до уторованої дороги - скоро на яйлу ляже туман.

Крім дощу, снігу, туману доволі часто в горах можна потрапити під град. Він випадає зі зливових хмар при температурі наземного повітря більше +10°С. Навіть звичайний град (діаметр до 3см) може завдати травми чи пошкодити намети. Град - явище, характерне тільки для теплої пори року і для помірних широт. Зазвичай він випадає вдень між 12 та 18 годинами. Це явище короткочасне, рідко перевищує 20-30хв.

Дощ, мокрий сніг, град, ожеледь, іній роблять поверхню схилу слизькою, що вимагає організації серйозної страховки, навіть на трав'янистих схилах, які зазвичай безпечні. Такі опади, як дощ, сніг і особливо туман, погіршують видимість, ускладнюють орієнтування.

Сонячні й теплові удари. При впливі на організм високих температур повітря може наступити перегрів організму. У цих умовах відбувається розширення кровоносних судин, зниження серцевого тонусу й артеріального тиску, частішання пульсу, збільшення температури шкіри. Більш значний перегрів може призвести до важких патологічних явищ з боку серцево-судинної системи і загального стану організму (теплового удару). Тепловий удар настає раптово і часто призводить до важких ускладнень; найбільш характерний симптом - дуже висока температура тіла. При цьому, з невідомих причин, теплорегулюючий центр мозку припиняє функціонувати, і організм зовсім утрачає здатність звільнитися від надлишку тепла. Лікування полягає в можливості більш швидкого зниження температури тіла - за допомогою холодних ванн, обгортання холодними вологими простирадлами, змочування тіла холодною водою, холодних клізм та ін. - доти, поки температура тіла не знизиться до 38,8°С. Потім можна обтерти тіло губкою, змоченою холодною водою. Лікар у випадку теплового удару повинний допомогти якнайшвидше.

Подорожі по рівнині або пересіченій, але відкритій місцевості відносно безпечні. Тут тільки зовсім недосвідчений керівник може допустити помилки, що призводять до серйозної небезпеки. Такою небезпекою є можливість одержати сонячний або тепловий удар. Заходи обережності при цьому зовсім не складні. Не слід без особливої необхідності в жаркий день робити переходи в період від 12 до 16 години. Треба, щоб кожний турист мав головний убір. Перед виходом групи слід запитати персонально кожного туриста про стан його здоров'я. Але трапляється, що теплові удари бувають і не в сонячну погоду, а коли в повітрі багато гарячих водяних парів, стає душно, важко дихати, і група, навантажена важкими рюкзаками, поспішає, іде швидше, ніж це припустимо. Висока температура повітря при підвищеній вологості утруднює тепловіддачу організму, незважаючи на інтенсивне потовиділення. Перепади висот, вага рюкзака сприяють збільшенню теплового навантаження на організм. Часом таке навантаження буває не під силу навіть здоровій людині. Окрім того, існує індивідуальна несприятливість організму, про яку сама людина може не здогадуватись.

Переохолодження. Небезпека, що являє собою холод для організму, як правило, полягає не в спаді температури тіла, а в місцевих змінах, які відбуваються в шкірі і підшкірних тканинах відкритих ділянок тіла; головним чином це руки, пальці рук і ніг, ступні, вуха, ніс і щоки. У залежності від тривалості перебування на морозі й у вогкості можуть наступити більш-менш небезпечні явища - почервоніння шкіри (кисті рук і ступні червоніють, починають горіти і свербіти; іноді шкіра тріскається, з'являються виразки), обмороження шкіри або траншейна стопа. Що таке траншейна стопа? Якщо ноги озуті в тісне взуття або людина знаходиться в нерухомому стані на сильному морозі й у вогкості, це може шкідливо позначитися на тканинах ніг. Спочатку людина відчуває біль, потім повну нечутливість, після чого настає зараження крові або гангрена; однак тканини можуть і ожити, коли відновиться нормальний кровообіг. Випадки траншейної стопи та інші наслідки відмороження стопи - усе це варіанти одного захворювання, що розрізняються тривалістю перебування на морозі й у вогкості.

Унаслідок подразнення холодових рецепторів змінюються рефлекторні реакції, які регулюють збереження тепла: звужуються кровоносні судини шкіри, що на третину зменшує тепловіддачу організму. Важливо, щоб процеси теплоутворення та тепловіддачі були збалансованими. Переважання тепловіддачі над теплоутворенням призводить до пониження температури тіла і порушення функцій організму. При t тіла 35° спостерігається порушення психіки. Подальше пониження температури сповільнює сприйняття організмом температури. При підвищеній вологості температура повітря здається вищою.

Про несприятливий вплив низьких температур на здоров'я людей свідчать сезонні коливання показників смертності. У зимовий період у Великобританії, США, Франції, Швеції й ін. країнах відзначається більша кількість випадків госпіталізації і смертності, ніж улітку. Між смертністю узимку і температурою зовнішнього повітря спостерігається лінійна залежність. Однак, лише невелика кількість смертей у зимовий період безпосередньо пов'язана з низькою температурою тіла (гіпотермія). Причиною смерті частіше є серцево-судинні і респіраторні захворювання. Розлад серцево-судинної системи посилюється з подовженням холодного періоду. Кількість серцевих нездужань зростає після 1 - 2 днів холодної погоди, серцевих нападів - після 3-4 днів, захворювань пневмонією і бронхітом - після 7 днів холодної погоди.

Отже, під час розробки маршруту необхідно детально вивчити кліматичні карти району, вивчити відповідну літературу, врахувати певні природні небезпеки з метою забезпечення комфортних умов в активному туризмі.

Список літератури

1. Фокін С. Небезпеки туристського походу // Завуч. - 2003. - №5, лютий. - С.6-7.

2. Черемисин П. А. Виды современного туризма // Краєзнавство. Географія. Туризм. - 2004. - № 25-28, липень. - С.54.

3. Штерн О. Заходи безпеки в туристичній діяльності // Краєзнавство та шкільний туризм. - 1997. - № 23. - С.1.

4. Я. Б. Олійник, А. В. Степаненко. Теоретичні основи туризмології. - К.: Ніка, 2005.-315с.

5. Яцюк Н. Туризм з українським відтінком // Краєзнавство. Географія. Туризм. - 2007.-№ 8, лютий. - С. 7.