Організація автотехнічного забезпечення військових частин

після реконструкції, виправлення вигинів або вм'ятин, а також ремонту, пов'язаного із заміною розрахункових елементів або вузлів та зварюванням основних елементів;

після напрацювання розрахункового строку служби, встановленого проектом, інструкцією або вказівками заводу-виготівника та іншими нормативними документами;

після заборони експлуатації представником органу Держнаглядохоронпраці;

якщо об'єкт не експлуатувався більше 12 місяців;

замінено одночасно більше 50% загальної кількості екранних або кип'ятильних труб, 100% димогарних труб котла або водопідігрівача;

після аварії і відновлюваних робіт.

З метою організації безпечної експлуатації об'єктів Держтехнагляду в частині видається наказ.

Організація безпечної експлуатації при роботі з електроустановками

Вимоги щодо безпечної експлуатації електроустановок викладені в ДНАОП 0.00-1.21-98 “Правила безпечної експлуатації електроустановок споживачів”. Вимоги цих Правил поширюються на працівників, що обслуговують діючі електроустановки споживачів напругою до 220 кВ включно і є обов'язковими для всіх споживачів та виробників електроенергії, незалежно від їх відомчої належності і форм власності на засоби виробництва. В цих Правилах викладені основні вимоги, щодо убезпечення працівників під час експлуатації електроустановок.

У вибухонебезпечних приміщеннях електроустановки повинні бути у вибухозахисному виконанні, а в пожежонебезпечних - мати ступінь захисту, відповідний класу пожежної небезпеки. На електродвигуни, світильники, інші електричні машини, апарати та обладнання встановлених у цих зонах, повинні бути нанесені знаки, що вказують їх ступінь захисту.

При наявності особливо несприятливих умов, коли небезпека ураження електрострумом посилюється тіснотою, незручністю, дотиком із заземленими поверхнями для живлення переносних світильників використовується напруга не вище 12В.

Переносні світильники, що застосовуються в оглядових канавах, зонах ремонту автомобілів, інших пожежонебезпечних зонах повинні мати захисний ковпак із захисною металевою сіткою.

Все електрообладнання повинно мати надійне захисне заземлення або занулення. Вимірювання опору ізоляції, визначення опору заземлюючих пристроїв перевірка ланцюга між заземлювачами та заземлюючими елементами та інші випробування електроустановок повинні проводитись в обсязі та з періодичністю, які вказані в Правилах технічної експлуатації електроустановок.

На приводах комутаційних апаратів повинні бути чітко вказані положення "включено" та "відключено".

Плавкі вставки запобіжники повинні бути калібровані із зазначенням на клеймі номінального струму вставки. Застосування саморобних некаліброваних плавких вставок забороняється.

До роботи з переносним електроінструментом, що не пов'язана з обслуговуванням його електричної частини, допускаються особи, які мають першу кваліфікаційну групу з електробезпеки, навчені безпечним методам роботи, а також пройшли перевірку знань і періодичний інструктаж.

Переносний електроінструмент (дрилі електричні, паяльники і т. ін) застосовується з напругою 36 В за умови повної справності. Допускається застосування інструменту з робочою напругою на 220 В з подвійною ізоляцією. Корпус електроінструменту з робочою напругою більше 36 В повинен маги затискач для заземлення. Всі струмоведучі частини електроінструменту повинні бути закріплені і недоступні для доторкання

Первинні засоби пожежогасення, які застосовуються в електроустановках, мають відповідати Правилам пожежної безпеки в Україні.

Машини, механізми, пристосування і інструмент, що застосовуються в електроустановках, повинні бути справні і випробувані відповідно до чинних нормативних документів і строків.

Електричний струм при дії на людський організм може викликати важкі наслідки, аж до смертельного виходу.

Встановлено, що токи в 50 - 100 мА небезпечні для життя людини, а токи понад 100 мА смертельні. Розмір струму, що проходить через організм людини, залежить не тільки від розміру напруги, під яку потрапила людина, але і від опору його тіла.

Тіло людини звичайно має опір від 100 кОм до 200 кОм. Проте, якщо людина доторкається до джерела напруги не в одній точці, а на деякій площі (наприклад при роботі неізольованим монтажним інструментом), якщо шкіра людини виявилася вологою, то загальний опір тіла може зменшитися до 1 кОм. У таких умовах напруга навіть у 40 В може стати смертельною.

Людину вражає не напруга, а струм. Найбільш небезпечним є змінний струм промислової частоти 50 гц. Постійний струм не такий небезпечний. По характеру впливу на людину відрізняють відчутний, невідпускаючий та смертельний струм.

Відчутний струм - електричний струм, який людина починає відчувати: в середньому близько 1.1 мА при змінному струмі частотою 50 Гц і близько 6 мА при постійному струмі. Дія обмежується при змінному струмі слабким свербежем і легким пощипуванням чи поколюванням), а при постійному струмі - відчуттям нагріву шкіри на ділянці, що доторкується до струмовідних частин.

Невідпускаючий струм - струм, що викликає в разі проходження через тіло людини судорожні скорочення м'язів руки, в якій затиснутий провідник, а його найменше значення називається пороговим невідпускаючим струмом. При змінному струмі (50гц) величина цього струму перебуває в межах 20-25 мА. При постійному струмі невідпускаючих струмів власне кажучи, немає, оскільки при певних значеннях струму людина може самостійно розтиснути руку, в якій затиснутий провідник і таким чином відірватися від струмовідної частини. Однак, в момент відриву виникають болісні скорочення м'язів, аналогічні за характером і больовим відчуттям тим, які спостерігаються при змінному струмі. Сила струму становить прибдизно 50-80 мА.

Смертельний струм - змінний (50 Гц) струм 50 мА і більше, проходячи через тіло людини по шляху рука - рука або рука - нога, діє як подразник на м'язи серця, що розташовані глибоко в грудях. Це небезпечно для життя людини, оскільки через 1-3 сек. з моменту замикання кола через людину може настати фібриляція або зупинка серця. При цьому припиняється кровообіг і відповідно в організмі виникає нестача кисню; це, в свою чергу, швидко призводить до припинення дихання, тобто наступає смерть. При частоті 50 Гц смертельним струмом є струм в межах від 50 мА до 5 А, а середнє значення смертельного порогового струму - близько 100 мА. При постійному струмі середнім значенням порогового смертельного струму слід вважати 300 мА, а верхнім - 5 А.

Організація безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском

Командир зобов'язаний забезпечити утримання посудин, що працюють під тиском, у справному стані і безпечні умови їх роботи.

Для цього необхідно:

призначити наказом з числа інженерно-технічних працівників, які пройшли в установленому порядку перевірку знань Правил будови і безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском, відповідальних за справний стан та безпечну дію посудин, що працюють під тиском, а також відповідальних по нагляду за технічним станом і експлуатацією посудин;

призначити необхідну кількість осіб обслуговуючого персоналу, що навчені і мають посвідчення на право обслуговування посудин;

забезпечити проведення технічних оглядів, діагностування у встановлені терміни;

забезпечити порядок і періодичність перевірки знань працюючих Правил будови і безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском;

організувати періодичну перевірку знань персоналом інструкцій по режиму роботи і безпечному обслуговуванню посудин;

забезпечити інженерно-технічних працівників Правилами будови і безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском, і керівними вказівками по безпечній експлуатації посудин, а обслуговуючий персонал - інструкціями по режиму роботи і безпечному обслуговуванні посудин.

При експлуатації балонів газ, що знаходиться в них, забороняється опрацьовувати повністю. Залишковий тиск газу в балоні повинен бути не менше 0,05 МПА (0,5 кгс/см ²).

Випуск газів з балонів в ємності з меншим робочим тиском повинен провадитися через редуктор, призначений для даного газу і пофарбований у відповідний колір.

Балони з газом можуть зберігатися як в спеціальних приміщеннях, так і на відкритому повітрі. В останньому випадку вони повинні бути захищені від атмосферних опадів і сонячних променів.

Балони з газом, установлені в приміщеннях, повинні знаходитися на відстані не менше 1 м від радіаторів опалення та інших опалювальних приладів і печей і не менше 5м - від джерел тепла з відкритим вогнем.

Заповнені балони з насадженими на них башмаками повинні зберігатися в вертикальному положенні. Для запобігання падінню балони повинні установлюватися в спеціально обладнані гнізда, клітки або огороджуватися бар'єром.

При зберіганні на відкритих площадках дозволяється укладати балони з башмаками в штабелі з прокладками із мотузки, дерев'яних брусків або гуми між горизонтальними рядами. Вентилі балонів повинні бути повернуті в один бік.

Переміщення балонів в пунктах наповнення і споживання газів повинно відбуватися на спеціально пристосованих для цього візках або за допомогою інших пристроїв.

Перевезення заповнених газами балонів повинне виконуватися на ресорному транспорті чи на автокарах в горизонтальному положенні обов'язково з прокладками між балонами. Всі балони під час перевезення повинні вкладатися вентилями в один бік. Дозволяється перевезення балонів в спеціальних контейнерах, а також без контейнерів у вертикальному положенні обов'язково з прокладками між ними і огородженням від можливого падіння.

Організація безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів

Особа по нагляду за вантажопідіймальними кранами і посудинами, що працюють під тиском, повинна вести журнал обліку опосвідчень і оглядів об'єктів Держтехнагляду.

Особа, відповідальна за справний стан та безпечну експлуатацію об'єктів Держтехнагляду, повинна вести журнал обліку і періодичних оглядів знімних вантажозахоплювальних пристроїв.

У машиніста вантажопідіймального крана повинен бути вахтовий журнал і журнал періодичних оглядів кранів.

До роботи на вантажопідіймальних машинах і механізмах допускаються працюючі, яким виповнилось 18 років, які пройшли медогляд і навчання.

Перед початком робіт працюючих необхідно забезпечити інструкцією по експлуатації машин і безпечній роботі на них. Інструкція повинна вміщувати:

характеристику машини з визначенням галузі використання; загальні дані по будові машини; описання кінематичної схеми; описання механізмів управління машиною; місця змащування і характеристику мастил; правила регулювання механізму, монтажу і демонтажу вузлів машини та їх вагу;

порядок переміщення машини своїм ходом або іншим видом транспорту;

правила експлуатації та технічного догляду за машиною;

максимальні навантаження на машину;

швидкість роботи і сигналізацію (звукову і світлову);

прилади безпеки та їх характеристики;

опис стальних канатів (ланцюгів), гальмових накладок, підшипників, ущільнень тощо;

відомості про величину радіусу розвороту і заходи безпеки при експлуатації машини.

На кожній вантажопідіймальній машині повинні бути вивішені:

інструкція по експлуатації; схема строповки вантажів та їх вага;

величина вантажопідіймальності машини залежно від вильоту стріли; наступна дата випробування;

забороняючи та попереджуючі знаки по техніці безпеки.

Такелажники (стропальники), які обслуговують вантажопідіймальні крани (машини) з електричним приводом, повинні мати кваліфікаційну групу по електробезпеці не нижче другої, а також вміти надавати першу допомогу постраждалим при ураженні електричним струмом та при інших травмах.

Вантажопідіймальними машинами дозволяється підіймати вантаж, маса якого разом з тарою не перевищує допустиму їх вантажопідіймальність.

Підйом дрібних штучних і сипучих вантажів повинен проводитися у виробничій тарі, випробуваній на міцність навантаженням, яке на 25% перевищує її номінальну вантажопідіймальність протягом 10 хв.

При переміщенні вантажу вантажопідіймальними машинами знаходження працюючих на них (крім машиніста), на вантажі і у зоні можливого його падіння не допускається.

Після закінчення і у перерві між роботою вантаж, вантажозахоплювальні пристрої, механізми (ківш, грейфер, електромагніт тощо) не понині залишатися у піднятому положенні.

До керування автокраном допускаються тільки водії автомобілів, які пройшли навчання за програмою кранівників і мають при собі посвідчення на право виконання цієї роботи.

Організація безпечної експлуатації котлів

Власник котла повинен забезпечити утримання котлів у справному стані, а також безпечні умови їх роботи, організувавши обслуговування, ремонт і нагляд.

Для здійснення технічного опосвідчення, забезпечення справного стану і постійного контролю за безпечною експлуатацією котлів власником котла має бути призначені:

особа, відповідальна за справний стан і безпечну експлуатацію з числа інженерно-технічних працівників, котрі мають відповідну кваліфікацію і теплотехнічну освіту, пройшли перевірку знань в установленому порядку, або, як виняток, з числа інженерно-технічних працівників, які не мають теплотехнічної освіти, але пройшли навчання в інституті підвищення кваліфікації в повному обсязі за спеціальною програмою і склали екзамен;

машиністи (кочегари) і оператори котелень, що пройшли навчання і атестацію в професійно-технічних училищах, навчально-курсових комбінатах (курсах).

У приміщенні котельні повинні знаходитись:

змінний журнал; журнал по водопідготовцї; журнал контрольних перевірок манометрів;

журнал реєстрації заливки, випробування і встановлення легкоплавких пробок котлів.

Організація пожежної безпеки.

Пожежна безпека у військових частинах повинна забезпечуватися шляхом проведення організаційних, технічних та інших заходів, спрямованих на попередження пожеж, забезпечення безпеки людей, зниження можливих майнових втрат і зменшення негативних екологічних наслідків у разі їх виникнення, створення умов для швидкого виклику пожежних підрозділів та успішного гасіння пожеж.

Пожежна безпека у військових частинах організується на підставі Закону України “Про пожежну безпеку”, згідно з вимогами військових Статутів Збройних Сил України та “Положення про пожежну охорону в Збройних Силах України”, введеного в дію наказом Міністра оборони України від 05.04.97. № 115.

У кожній військовій частині у відповідності з вимогами ст.188 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України начальником служби пожежної безпеки під керівництвом начальника штабу за участю начальників родів військ і служб розробляється план пожежної безпеки, який затверджується командиром військової частини, узгоджується з органами місцевої Державної пожежної охорони, доводиться до всього особового складу і зберігається: перший примірник - у начальника служби пожежної безпеки, другий - у стройовій частині.

Відповідно до вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, з урахуванням специфічних питань, на кожний календарний рік у військовій частині видається наказ “Про організацію пожежної безпеки в частині”. Основні пункти наказу:

призначення позаштатного начальника служби пожежної безпеки (у військових частинах, де він непередбачений за штатом);

призначення позаштатного пожежного підрозділу в складі від 5 до 18 осіб (позаштатні пожежні команди, добровільні пожежні дружини) у військових частинах, які не мають штатного пожежного підрозділу;

призначення складу пожежно-технічної комісії;

призначення відповідальних за протипожежний стан будівель і споруд;

визначення порядку проведення тимчасових пожеженебезпечних робіт;

визначення місць для куріння;

визначення переліку приміщень, які підлягають обов'язковій перевірці протипожежного стану щоденно перед їх закриттям в кінці робочого дня;

призначення пожежних постів;

призначення осіб, відповідальних за правильну експлуатацію блискавкозахисних пристроїв і автоматичної пожежної сигналізації;

визначення порядку проходження посадовими особами інструктажів, навчання та перевірки знань з питань пожежної безпеки та призначення відповідальних за їх проведення.

Пожежно-технічні комісії військових частин проводять свою роботу відповідно “Типового положення про пожежно-технічну комісію”, введеного в дію в Збройних Силах України розпорядженням заступника Міністра оборони України від 30.01.1995 року №148/25к.

У штабах, казармах, клубах, медичних пунктах, навчальних закладах, гуртожитках, вартових і виробничих приміщеннях на випадок пожежі розробляється і вивішується план евакуації (у багатоповерхових будинках - на кожному поверсі).

Плани евакуації включають в себе графічну та текстову частини. Графічна частина повинна складатися з поверхового або посекторного плану будівлі чи споруди. На ній зазначаються евакуаційні виходи (сходові клітини, зовнішні відкриті сходи, виходи безпосередньо назовні), маршрути руху, а також умовне графічне позначення у вигляді символів місць розміщення кнопок ручних пожежних сповіщувачів, телефонних апаратів, первинних засобів пожежогасіння (пожежного інвентарю та інструменту, вогнегасників).

У текстовій частині докладно подається порядок і послідовність евакуації, обов'язки відповідальних осіб за евакуацію, організацію системи оповіщення людей про пожежу, з якими необхідно ознайомити всіх працівників, можливість використання спеціального обладнання, а також різноманітної техніки та інженерних систем (систем димовидалення, автоматичних установок пожежогасіння, внутрішнього телефонного зв'язку, радіостанцій тощо) для організації евакуації та її успішного проведення.

План евакуації підписується командиром підрозділу, узгоджується з працівниками об'єктової пожежної охорони та затверджується командиром військової частини.

На випадок відключення електроенергії чергові підрозділів, штабів, готелів, гуртожитків, лікувальних закладів, санаторіїв та інших оздоровчих закладів зі стаціонаром зобов'язані мати при собі комплект ключів від дверей евакуаційних виходів і всіх приміщень будівлі, ручні електричні ліхтарі з розрахунку один на кожного військовослужбовця (працівника), які чергують у вечірній або нічний час. Чергові повинні знати кількість людей, що знаходяться в приміщеннях в нічний час, місце їх розміщення й повідомляти ці відомості по телефону у найближчу пожежну частину у разі виникнення пожежі.

Не дозволяється використовувати горища, технічні поверхи й приміщення (у т. ч. венткамери, електрощитові), підвали будівель і споруд під виробничі дільниці, для зберігання продукції, устаткування, майна, меблів та інших предметів.

Двері (люки) горищ, технічних поверхів, венткамер, підвалів, електрощитових повинні утримуватися зачиненими і запечатаними. На дверях слід вказувати місця зберігання ключів. Вікна горищ, техповерхів, підвалів повинні бути засклені. На дверях (люках) горищ і підвалів вивішуються покажчики.

Щоденно у встановлений командиром військової частини час усі майстерні, сховища, склади, парки, ангари та інші виробничі приміщення перевіряються начальниками майстерень, сховищ, складів, цехів, черговими парків й особами пожежного наряду військової частини, усі помічені недоліки усуваються до закриття приміщень (сховищ), а електричні мережі відключаються за допомогою зовнішніх рубильників.

Підтвердженням виконання вимог пожежної безпеки в таких випадках є пожежний жетон, який вручається пожежним нарядом особі, що здає під охорону об'єкт.

Начальники сховищ, складів і черговий парку під час здавання об'єкта під охорону передають жетони начальникові варти. У встановлений командиром військової частини час начальник пожежного наряду одержує пожежні жетони від начальника варти. Облік проведення перевірок здійснюється в журналі перевірки протипожежного стану приміщення перед їх закриттям.

До журналу додається затверджена командиром військової частини Інструкція про порядок проведення огляду майстерень, сховищ парків (гаражів), ангарів і інших пожежонебезпечних приміщень перед їх закриттям.

Здавати під охорону приміщення (сховища), стан пожежної безпеки яких не перевірено, забороняється.

Всі приміщення режимно-таємних органів і місця зберігання таємних документів повинні бути обладнані в протипожежному відношенні. Для негайної евакуації таємних документів в секретному органі слід мати спеціальну тару (мішки, сумки, металеві ящики і т.п.), яка надійно закривається і має пристосування для опечатування. У кожній військовій частині відпрацьовується інструкція черговому військової частини (штабу, закладу) про порядок рятування таємних документів у випадку пожежі (стихійного лиха) у неробочий час

У кожній військовій частині та установі, згідно з вимогами керівних документів щодо організації пожежної безпеки, відпрацьовується наступна документація.

У штабі:

план пожежної безпеки (перший примірник - зберігається у начальника служби пожежної безпеки; другий - у стройовій частині).

річний господарський план (в ньому заходи пожежної безпеки плануються окремим розділом);

наказ "Про організацію пожежної безпеки в військовій частині на рік";

акти (приписи) органів служби пожежної безпеки та плани заходів щодо виконання пропозицій;

накази і директиви по службі пожежної безпеки. Плани заходів по виконанню даних наказів і директив;

донесення про стан пожежної безпеки військової частини;

накази командира військової частини про заохочення та притягнення до відповідальності особового складу за стан пожежної безпеки.

У голови пожежно-технічної комісії:

витяг з наказу командира військової частини про призначення пожежно-технічної комісії;

план роботи комісії на рік;

акти перевірок та плани усунення виявлених порушень правил пожежної безпеки;

облік раціоналізаторських пропозицій щодо покращання пожежної безпеки.

У чергового військової частини:

витяг з плану пожежної безпеки військової частини (загальна інструкція щодо пожежної безпеки у військовій частині; розрахунок сил та засобів, які залучаються для гасіння пожежі; порядок евакуації озброєння, техніки і майна при пожежі на об'єктах);

інструкція черговому військової частини про заходи пожежної безпеки;

інструкція черговому військової частини про порядок рятування таємних документів у випадку пожежі (стихійного лиха) у неробочий час;

схема території військової частини з позначенням місць розташування пожежних водойм і пожежних гідрантів.

У чергового парку:

інструкція черговому парку про заходи пожежної безпеки;

план виводу техніки при оголошенні тривоги (при виникненні пожежі);

схема парку з позначенням місць розташування пожежних водойм і гідрантів;

інструкція механіку-водію (водію) чергового тягача;

інструкція про порядок проведення огляду майстерень, сховищ, парків (гаражів), ангарів і інших небезпечних в пожежному відношенні приміщень перед їх закриттям;

журнал перевірки протипожежного стану приміщень перед їх закриттям;

пожежні жетони.

У складах, сховищах і виробничих приміщеннях:

інструкція про заходи пожежної безпеки;

дошка пожежної обслуги.

11. Робота щодо попередження дорожньо-транспортних пригод з військовою автомобільною технікою

11.1 Класифікація дорожньо-транспортних пригод

Дорожньо-транспортна пригода (ДТП) - це подія, яка виникла у результаті порушення нормального режиму руху механічного транспортного засобу і сприяла загибелі, травмуванню і пораненню людей, пошкодженню транспортних засобів, споруд вантажів чи спричинила інші матеріальні збитки.

Усі ДТП поділяються на катастрофи, аварії, поломки, нещасні випадки.

Катастрофа - пригода з машиною, за якої незалежно від пошкодження загинули люди. Загиблими при дорожньо-транспортних пригодах вважаються особи, які померли на місці пригоди чи після отриманих ран і ушкоджень протягом 7 діб з моменту пригоди. До поранених належать люди, які отримали тілесні ушкодження і потребують госпіталізації або амбулаторного лікування після надання їм першої медичної допомоги.

Аварія - пригода, за якої машина отримала пошкодження і підлягає списанню, або для її відновлення потрібно провести капітальний чи середній ремонт або заміну (капітальний ремонт) одного з основних агрегатів, а також ДТП з машиною, що призвела до тілесних ушкоджень людей незалежно від пошкодження машини.

Поломка - пошкодження машини, для усунення якого потрібно виконати поточний ремонт без заміни або капітального ремонту основних агрегатів.

Катастрофа і аварія, що відбулися за відсутності вини водія та інших осіб військової частини, належать до нещасних випадків.

Пригоди, що спричинили за собою загибель або тілесні ушкодження людей у результаті набігання на машину, падіння під машину і випадання з машини через необачність потерпілого, а також пригоди під час обслуговування (ремонту) машин, навантажуванні (вивантажуванні) на машину (із машини), навантажуванні (вивантажуванні) і перевезенні машини водним чи залізничним транспортом, за стихійного лиха та в інших аналогічних випадках до анастроф і аварій не належать.

Природний знос деталей і окремих вузлів, який не викликав за собою додаткових пошкоджень машини або її агрегатів, а також бойові пошкодження до аварій і поломок не належить. Пошкодження озброєння і спеціального обладнання, що змонтовано на машинах, класифікуються у відповідних керівництвах і інструкціях.

11.2 Розслідування дорожньо-транспортних пригод

Катастрофи, аварії, поломки і нещасні випадки розслідуються негайно, але не пізніше трьох днів після того, як вони були здійснені або виявлені. Розслідування катастроф командир військової частини проводить особисто. Причини аварій, поломок і нещасних випадків вивчає призначена командиром військової частини особа.

Результати розслідування катастроф, аварій і нещасних випадків оформляються протоколом, а поломок - рапортом. Поломки обліковуються у частині, а катастрофи, аварії і нещасні випадки - у частині і з'єднанні в книзі обліку катастроф, аварій, поломок і нещасних випадків. Донесення про пригоди надаються за встановленими термінами.

В тих випадках, коли причини пригод з автомобільної техніки важко установити проводиться автотехнічна експертиза. Автотехнічна експертиза, як правило, проводиться коли проведене розслідування, автомобілі з місця пригод уже прибрані, сліди пригоди відсутні. При експертизі збирається додатковий матеріал до того, що раніше складений на місці пригод. До нього відносяться різні довідки, характеристики, допити свідків, матеріали проведення різних слідчих експертиз. Експертизу проводять професійні експерти із застосуванням обладнання, приладів переносних або рухомих засобів експертизи. Для участі в проведенні автотехнічної експертизи при пригодах з ВАТ можуть залучатися посадові особи АС.

Висновки з автотехнічної експертизи повинні мати такі дані:

указані автомобілі, які приймали участь в ДТП, їх володарі, час, місце пригоди і ступінь пошкодження машини;

опис пошкоджень повинен давати повне уявлення нанесеному збитку, можуть додаватися фотографії;

дані випробувань, якщо вони проводились;

обґрунтування і чітке визначення, що трапилося, послідовність пригоди, розподіл відповідальності усіх сторін;

рекомендації, якщо в цьому є потреба.

Окрім автотехнічної експертизи може проводитися дактилоскопічна, психіатрична, хімічна, біологічна та інші експертизи.

11.3 Причини виникнення пригод з ВАТ та шляхи їх попередження

Найбільша кількість ДТП у Збройних Силах України трапляється через порушення правил маневрування, проїзд перехресть, обгону та управління несправним транспортним засобом, перевищення швидкості руху, невміння діяти у критичній ситуації, експлуатацію транспортних у часи доби, коли їх використання заборонено, низький рівень організації внутрішньої служби в парках. Особливу занепокоєність викликають випадки вживання спиртних напоїв, як старшими машин, так і водіями.

Причинами зростань кількості ДТП у окремі періоди є:

у квітні, травні та серпні - пік бойової підготовки та господарських робіт у військових частинах при зниженій відповідальності посадових осіб до забезпечення безпеки дорожнього руху;

у середу і четвер - пік інтенсивності використання ТрЗ. Понеділок, коли використання машин із-зі навчання водіїв з технічної підготовки повинно бути припинене, постійно приносить неоправдану множину ДТП;

з 07.00…08.00 - початок робочого дня, виїзд великої кількості машин, спішка із-за затримок при виїзді машин, а після 18.00 - через відсутність контролю за своєчасним поверненням машин у парк та спішка при цьому. В наявності також порушення посадовими особами вимог, щодо обмеження часу використання машин.

11.4 Робота ВІБДР Збройних Сил України і служби безпеки дорожнього руху (СБДР.) частин і з'єднань Міністерства оборони України

З метою подальшого зміцнення правопорядку, військової дисципліни в ЗС України забезпечення конституційних прав військовослужбовців та покладаючись на світовий досвід цивілізованих країн з цього напрямку, в 2002 році Верховною Радою України був вперше прийнятий Закон України “ Про військову службу правопорядку у Збройних Силах України”. У структурі Військової служи правопорядку передбачена Військова інспекція дорожнього руху (ВІБДР.). Крім того, в структурі МО України окремим органом залишається служба безпеки дорожнього руху (СБДР.).

Основними завданнями Військової інспекції дорожнього руху Збройних Сил України є:

здійснювати в межах своєї компетенції нагляд за дорожнім рухом військових транспортних засобів (в тому числі зупиняти транспортні засоби з метою їх огляду і перевірки документів відповідності вантажу, що перевозиться, у разі порушення правил дорожнього руху, їх несправностей, забруднення довкілля, використання з протиправною метою або не за призначенням), контроль за виконанням у Збройних Силах України вимог законодавства з питань забезпечення безаварійного використання техніки; вести облік та розподіл номерних знаків, реєстрацію військових транспортних засобів Збройних Сил України. Проводити технічний огляд транспортних засобів Збройних Сил України;

регулювання дорожнього руху на автомобільних дорогах і вулицях під час проходження колон військових транспортних засобів;

направляти у разі необхідності на медичний огляд водіїв військових транспортних засобів. Затримувати і відстороняти від керування військовими транспортними засобами осіб, які перебувають в стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, а також тих, які не мають документів на право керування або користування транспортними засобами, вживати що для водіїв інші заходи передбачені законодавством, перевіряти в військових частинах виконання контрольних і профілактичних заходів щодо забезпечення безпеки дорожнього руху;

брати участь в розслідуванні ДТП, вчинених за участю водіїв транспортних засобів Збройних Сил України;

забезпечення погодження перевезення великогабаритних, великовагових і небезпечних вантажів транспортними засобами Збройних Сил України та забезпечувати їх супроводження та контроль за дотриманням особливих умов, правил, норм та стандартів з організації перевезення зазначених вантажів;

забороняти використання військових транспортних засобів, технічний стан яких загрожує безпеці дорожнього руху чи довкілля або номери агрегатів яких не відповідають записам у реєстраційних документах; затримувати і доставляти в установленому законодавством порядку військові транспортні засоби для тимчасового утримання на спеціальних майданчиках чи стоянках;

участь в створенні навчальних організацій щодо підготовки водіїв, організація та прийом теоретичних і практичних іспитів у них з метою їх допуску до складання іспитів у Державній автомобільній інспекції Міністерства внутрішніх справ України (ДАЇ України) на право керування транспортними засобам и відповідних категорій;

розгляд відповідно до чинного законодавства матеріалів про порушення водіями військових транспортних засобів вимог чинного законодавства, правил, норм і стандартів з безпеки дорожнього руху та порядку використання транспортних засобів та вжиття заходів з реагування щодо винуватців військовослужбовців водіїв і інші.

Основними завданнями Служби безпеки дорожнього руху Міністерства оборони України є:

планування, організація та проведення заходів щодо запобігання ДТП з транспортними засобами підпорядкованих військових частин та підрозділів на основі аналізу ДТП;

облік і аналіз ДТП за участю транспортних засобів Міністерства оборони України та військовослужбовців Збройних Сил України, виявлених порушень ПДР, вживання заходів впливу на водіїв-військовослужбовців, які їх порушили;

забезпечення статутного використання транспортних засобів та допуску водіїв до керування транспортними засобами відповідних категорій, правильністю оформлення дорожніх документів;

організація та проведення зборів з техніками (з безпеки дорожнього руху) - начальниками КТП, організація роботи з водіями безпосередньо у військових частинах з метою запобігання передумовам ДТП, порушення вимог ПДР;

організація роботи комісій із всебічної перевірки водіїв безпосередньо у підпорядкованих з'єднаннях, військових частинах та військово-навчальних закладах;

пошук, узагальнення та поширення у військах прогресивних методів роботи з питань безпеки дорожнього руху;

представництво Збройних Сил України в органах виконавчої та законодавчої влади під час виконання покладених завдань з метою погодження пересування техніки, перевезення небезпечних великовагових та великогабаритних вантажів, згідно за планами заходів та навчань і інші.

11.5 Основні напрями в роботі з попередження ДТП

Основними напрямами в роботі з попередження ДТП є: підвищення надійності роботи водіїв, підвищення безпеки машин, покращення організації руху і контролю за експлуатацією машин, удосконалення методів розслідування, аналізу причин і обліку пригод.

Підвищення надійності роботи водіїв може забезпечуватися за рахунок упровадження методів психофізіологічного обстеження, інтенсифікації навчання і поліпшення виховної роботи.

Психофізіологічне обстеження проводиться з метою виявлення у водіїв психофізіологічних якостей, визначення відповідності їх для роботи на тій чи іншій машині і прогнозу успішності навчання водіїв. Психофізіологічне обстеження водіїв може проводиться за допомогою спеціальних апаратурних і бланкових методики (тестів).

Для вироблення у водіїв високої майстерності водіння необхідні систематичні цілеспрямовані тренування. Навички у водіїв формуються поетапно. Перший етап характеризується великими витратами часу на виконання завдання і великою кількістю помилок, великим напруженням уваги і волі, наявністю зайвих рухів і скутості у діях. Другий етап характеризується більш свідомими і швидкими діями, значним зменшенням кількості помилкових дій. На третьому етапі дії водіїв протікають більш впевнено і швидше, з незначною кількістю помилок, зникає почуття скутості і напруженості, увага переноситься в центр дії, однак результати за часом і надійністю дій ще не мають стабільного характеру.

Четвертий етап характеризується сформованістю динамічного стереотипу. Водії виконують дії легко, швидко і точно, увага цілком звільняється від контролю за діями. При відсутності відповідних тренувань і необхідної практики в керуванні машиною навички можуть утрачатися, для їхнього відновлення вимагаються додаткові зусилля.

Дослідження показали, що середній рівень навичок молодих водіїв за швидкістю дій у 1,5...2 рази нижче рівня навичок досвідчених водіїв.

Навчання в сполученні з психофізіологічним обстеженням грає велике значення у формуванні у водіїв високої майстерності водіння, що забезпечує ефективне використання і безпечне водіння машин.

Систематична виховна робота повинна бути спрямована на вироблення у водіїв таких якостей, як дисциплінованість, високе почуття особистої відповідальності, позитивне відношення до професії військового водія, сумлінність, відповідальність і акуратність, принциповість, активність і енергійність, обережність і обачність, самоволодіння і високу емоційну стійкість.

Підвищення безпеки машин може бути забезпечене за рахунок проведення комплексу конструктивних і експлуатаційних заходів.

У розробці конструкції сучасного безпечного автомобіля намітилися два важливих напрямки: упровадження пристосувань, які запобігають виникненню аварійних ситуацій (активна безпека); упровадження пристосувань, що зменшують вагу травм у випадку ДТП (пасивна безпека). Крім того, до прогресивних конструктивних рішень відносять також заходи із післяаварійної і екологічної безпеки.

Список використаних джерел

Основні керівні документи по службі.

Закон України “Про охорону праці”

Закон України “Про пожежну безпеку”

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"

Закон України “Про дорожній рух".

Закон України “Про військову службу правопорядку у Збройних Силах України”, від 07.03.02 №3099/11.

Державна програма реформування та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року. (Затверджена Указом Президента України 28.07.2001 р).

Директива Міністра оборони України від 20.11.2001 р. №*5 “Про завдання Збройних Сил України щодо реалізації державної політики з питань оборони, їх реформування та розвитку у 2002-2003 роках і на перспективу до 2005 року".

Наказ Начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 01.11.2001 р. №*10 “Про підсумки

Настанова з автомобільної служби.

Наказ Міністра оборони України від 2002 р. №219 “Про затвердження Керівництва з експлуатації автомобільної техніки в України".

Наказ Міністра оборони України від 16.03.1994 р. №70 “Про введення в дію Керівництва по визначенню норм напрацювання (строків служби) до ремонту та списання автомобільної техніки Збройних Сил України”.

Наказ Міністра оборони України від 21.06.1994 р. №165 “Про порядок списання з обліку матеріальних та грошових засобів у Збройних Силах України".

Наказ Міністра оборони України від 19.11.2001 р. №396 “Про запровадження річного технічного обслуговування озброєння і військової техніки в Збройних Силах України".

Наказ Міністра оборони України від 1999 р. №330 “Про затвердження Положення про органи безпеки дорожнього руху Міністерства оборони України".

Наказ Міністра оборони України від 10.01.1995 р. №10 “Про порядок використання автомобільної техніки у Збройних Силах України" з урахуванням змін, внесених наказом Міністра оборони України від25.04.2000 р. №118 “Про внесення змін та доповнень до наказів Міністра оборони України від10.01.1995 р. №10, від 13.02.1995 р. №28, від 23.07.1997 р. № 261, від 24.02.1998 р. №70”

Наказ Міністра оборони України від 13.02.1995 р. №28 “Про номерні, розпізнавальні та попереджуючі знаки, написи та позначення на транспортних засобах Збройних Сил України" з урахуванням змін, внесених наказом Міністра оборони України від 25.04.2000 року №118 “Про внесення змін та доповнень до наказів Міністра оборони України від 10.01.1995 р. №10, від 13.02.1995 р. №28, від 23.07.1997 р. №267, від 24.02.1998 р. №70”.

Наказ Міністра оборони України від 11.05.1995 р. №115 “Про укомплектування автомобільної техніки запасними частинами і приладдям та забезпечення військових частин парковим устаткуванням".

Наказ Міністра оборони України від 02.12.1996 р. №378 “По затвердження Положення про проведення технічного огляду автомобілів, автобусів, автотранспорту та причепів у Збройних Силах України" з урахуванням змін, внесених наказом Міністра оборони України від 20.04.2000 р. №107 “Про внесення змін до нормативно-правових актів, затверджених наказами Міністра оборони України від 2.12.1996 р. №378, від 10.01.1997 р. №5, від 15.12.1998 р. №455".

Наказ Міністра оборони України від 10.01.1995 р. №5 “Про затвердження Положення по підготовці водіїв та інших фахівців автомобільної служби у Збройних Силах України та допуску їх до керування транспортними засобами” з урахуванням змін, внесених наказом Міністра оборони України від 20.04.2000 р. №107 “Про внесення змін до нормативно-правових актів, затверджених наказами Міністра оборони України від 02.12.1996 р. №378, від 10.01.1997 р. №5, від 15.12.1998 р. №455".

Наказ Міністра оборони України від 23.07.1997 р. №261 “Про додаткові заходи щодо забезпечення безпеки дорожнього руху автомобільної техніки в Збройних Силах України" з урахуванням змін, внесених наказом Міністра оборони України від 25.08.2000 р. №118 “Про внесення змін та доповнень до наказів Міністра оборони України від 10.01.1995 р. №10, від 13.02.1995 р. №28, від 23.08.1997 р. №261, від 24.02.1998 р. №70”.

Наказ Міністра оборони України від 01.11.2002 р. №310 “Про затвердження Керівництва щодо визначення річних норм витрати моторесурсів автомобільної техніки у Збройних Силах України на мирний час”.

Наказ Міністра оборони України від 10.02.1994 р. №29 “Про введення в дію Положення про порядок постачання Збройних Сил України автомобільною технікою та майном”.

Наказ Міністра оборони України від 1994 р. № 65 “Про впровадження Керівництва про визначення річних норм витрати ресурсів автомобільної техніки у Збройних Силах України на мирний час".

Наказ Міністра оборони України від 1999 р. № 01 “Про впровадження Норм витрати ПММ та інших матеріалів при експлуатації озброєння і військової техніки”.

Наказ Міністра оборони України від 01.11.1999 р. №330 “Про затвердження Положення про органи безпеки дорожнього руху Міністерства оборони України".

Наказ Міністра оборони України від 2001 р. № 245 “Про введення в дію Методики розподілу озброєння і військової техніки по групах для експлуатації, відчуження та утилізації у Збройних Силах України".

Наказ Міністра оборони України від 19.09.1996 р. № 264 “Про затвердження Положення про службу охорони праці у Збройних Силах України"

Наказ Міністра оборони України від 28.01.1998 р. № 20 "Про затвердження Положення про організацію роботи з охорони праці військових частинах, військово-навчальних закладах, установах, організаціях та на підприємствах Міністерства Оборони України”

Наказ Міністра оборони України від 05.04.1997 р. № 115 “Про введення Положення про пожежну охорону в Збройних Силах України”.

Наказ Міністра оборони України від 28.03.2000 р. № 80 “Про організацію навчання та підвищення рівня підготовки посадових осіб з питань охорони праці".

Наказ Міністра оборони України від 26.12.2000 р. № 476 “Про затвердження Положення про порядок допуску військовослужбовців Збройних Сил України до самостійного виконання робіт та організацію виконання разових робіт в Збройних Силах України".

Наказ Міністра оборони України від 06.02.2001 р. № 36 “Про затвердження Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України".

Наказ Начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 19.09.2001 р. №**2 “Про затвердження норм безповоротних втрат, виходу у ремонт ОВТ, витрат інших матеріальних засобів в операції Збройних Сил України".

Директива начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 16.08.1994 р. №*55 “про введення Тимчасової настанови з мобілізації Збройних Сил України" (частина 1 та 2).

Збірник зразків та форм документів (Додаток до тимчасової настанови з мобілізації Збройних Сил України).

Наказ заступника Міністра оборони України з озброєння - начальника Озброєння Збройних Сил України від 22.08.1998 р. №72 “Про введення в дію Керівництва по зберіганню автомобільної техніки та майна у Збройних Силах України”.

Наказ заступника Міністра оборони України з озброєння - начальника Озброєння Збройних Сил України від 07.12.1999 р. №120 “Про затвердження Інструкції про організацію перевезення великогабаритних, великовагових та небезпечних вантажів автомобільним транспортом Збройних Сил України".

Наказ Міністра оборони СРСР від 02.08.1980 р. №210 “О введении в действие Инструкции по учету и хранению ремонтного фонда и отремонтированной автомобильной техники на авторемонтных предприятиях МО”.

Наказ Міністра оборони СРСР від 14.01.1985 р. №5 “О введении в действие Руководства по техническому обслуживанию, регламентированному ремонту и доработке (модернизации) подвижного вооружения и военной техники в СА и ВМФ”.

Наказ начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 12.04.2001 р. №12 “Про затвердження інструкції про порядок перевірки та оцінки бойової та мобілізаційної готовності з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ і військових комісаріатів Збройних Сил України".

Постанова Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 р. №442. “Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці"

Постанова Кабінету Міністрів України від 21.08.2001 р. №1094 “Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві".

Військові статути Збройних Сил України. - Київ: Варта, 2000 р.