Методичні підходи оцінки вартості бізнесу електролампової продукції (на матеріалах ТОВ "Завод газорозрядних ламп")

Характеристика підходів оцінки вартості бізнесу. Аналіз стану управління ТОВ "Завод газорозрядних ламп", його платоспроможності та ділової активності. Оцінка інвестиційної та маркетингової привабливості бізнесу виробництва електролампової продукції.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 19.02.2012
Размер файла 402,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Сучасний етап розвитку економіки України характеризують процеси кризового її стану, що пов'язані як із виливом світових глобальних проблем, так і внутрішнім змістом соціально - економічних відносин. Розвиток ринкових трансформаційних процесів не привів до інтенсивного оновлення технічної бази виробництва, впровадження сучасних інноваційних технологій у виробничу та управлінську сфери. Як позитивні наслідки трансформаційних процесів можна вважати деяку пожвавлення в стані підприємницької діяльності.Як свідчить світовий досвід, підприємницький сектор, сектор бізнесу може бути надійною основою, головним структуроутворюючим елементом конкурентного ринкового середовища. Рухливий та динамічний підприємницький сектор сприяє вирішенню низки соціально - економічних проблем, зростанню робочих місць і розширює можливості працевлаштування населення.

Зростання ролі підприємства і бізнесової діяльності у формуванні ринкової системи, становлення нових форм економічних зв'язків супроводжується руйнацією попередніх механізмів управління і появою нових стимулів та підходів до вдосконалення схем суспільно корисної праці і діяльності. Внаслідок таких трансформаційних зрушень виникають якісно відмінні концептуальні проблеми ринкових перетворень, серед яких важливе місце посідають теоретичні положення про підприємство, бізнес як основу організації господарювання в нових умовах.

Структурною одиницею бізнесу є підприємство, яке має право юридичної особи та здійснює виробничу, науково - дослідницьку та комерційну діяльність з метою отримання прибутку. В ринковій економіці отримали розвиток підприємства різних організаційно - правових форм, заснованих на різних видах приватної власності. Пріоритетною метою діяльності підприємства та їх об'єднання в ринковій економіці є механізація прибутку, як основи стабільного довгострокового розвитку та фінансового джерела зростання добробуту вкладників. Дана обставина передбачає використання нових підходів до проблем управління підприємством, забезпечення умов зростання його ринкової вартості на основі стабільних темпів зростання прибутку та доходу.

У зв'язку із новими обставинами зростає значимість оцінки вартості підприємства, як суб'єкта бізнесу. Без такої оцінки ринкові відносини господарювання не можуть розвиватись ефективно, так як стратегічною метою діяльності підприємства, з точки зору інтересів його власників, є зростання ринкової вартості, що може бути досягнуто за раціонального використання всіх наявних ресурсів, їх вдосконалення та при стабільно зростаючих доходах.

В аналітичній практиці при оцінці бізнесу у залежності від мети оцінки, стану самого об'єкта та зовнішньо - економічного середовища використовують наступні методичні підходи : засновані на оцінці вартості майна (витратні методи); на аналізі цін реалізованих продаж аналогічних підприємств (порівняльні, аналогові методи) та на оцінці поточної вартості майбутніх грошових доходів. Разом з тим велике число питань щодо обгрунтування розрахункової оцінки вартості бізнесу не отримало позитивного вирішення як з методичної, так і з практичної точки зору.

Метою дипломної роботи є дослідження теоретичного змісту оцінки вартості підприємства як визначеного суб'єкта бізнесу у ринковій економіці, обгрунтування методичних підходів реалізації окремих етапів оцінки та розробка аналітичних процедур щодо ймовірної ринкової вартості підприємства, його бізнесової діяльності.

Для досягнення поставленої мети у роботі були вирішені наступні задачі:

1) визначення сутності та обґрунтування економічного змісту понять «підприємництво» та «бізнес», їх функції та місце в структурі ринкової економіки;

2) вивчення існуючих методів оцінки об'єктів бізнесу в умовах функціонування фінансового ринку;

3) оцінка стану ресурсів, капіталу та результатів господарської діяльності підприємства;

4) проведення фінансово-оціночної експертизи перспектив бізнесу підприємства;

5) розрахунок доходності акціонерного капіталу підприємства з використанням методичних підходів ДюПонт та ROE;

6) аналіз руху грошових коштів у результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності;

7) визначення вартості підприємства за допомогою методу чистих активів підприємства;

8) прогноз майбутніх грошових доходів підприємства та приведення їх до умов теперішнього часу методом дисконтування грошових потоків;

9) розрахунок дисконтованого чистого грошового потоку в прогнозний період діяльності підприємства як оціночного показника вартості бізнесу для оптимістичного, поміркованого та песимістичного сценаріїв підприємницької діяльності.

Дипломна робота виконана на матеріалах статистичної, бухгалтерської та фінансової звітності ТОВ «Завод газорозрядних ламп».

Об'єктом дослідження є активи та результати підприємницької діяльності товариства з обмеженою відповідальністю «Завод газорозрядних ламп».

Предметом дослідження є методи оцінки вартості підприємства та їх застосування в управлінні підприємством.

При виконанні дипломної роботи використовувались методичні підходи до оцінки об'єктів бізнесу, модель ДюПонт та модель ROE для проведення фінансової перевірки, економічні та нормативні методи розрахунків показників, вертикальний (структурний), горизонтальний (трендовий), порівняльний аналізу та інше.

Розділ 1. Соціально-економічна природа бізнесу та основні методичні підходи до оцінки його вартості

1.1 Внутрішні закономірності, принципи та механізми функціонування бізнесу

Економічна, господарська діяльність є об'єктивною складовою життя суспільства на будь - якому етапі його розвитку. Призначенням економічної діяльності людей є створення необхідних умов функціонування самого суспільства, тобто створення предметів споживання та інших матеріальних цінностей, які задовольняють їх первинні потреби. Відносини людей в процесах економічної, господарської діяльності вивчає широке коло наук : політична економія, економіка, фінанси підприємства, менеджмент, серед яких важливою є економічна соціологія.

Економіка - це один із бгатьох елементів суспільства, тісно пов'язаних з соціальною структурою і соціальними процесами. Відповідно економічна соціологія покликана досліджувати економічне життя, розвиток економіки як соціальний процес, який спонукається активністю соціальних суб'єктів, інтересами, взаємодією соціальних спільнот. Особливий інтерес виявляє вона до взаємодії економічної та соціальної сфери, до взаємовпливу та взаємозбагачення економічних і соціальних процесів. Вона зосереджується не на відокремлених явищах, тенденціях в економічному та соціальному бутті і навіть не на їх взаємозв'язку, а на механізмах, що породжують і регулюють ці взаємозв'язки. Не менше цікавить її вплив соціальних механізмів на перебіг та особливості економічних процесів. Предмет економічної соціології - соціальні механізми регулювання економічних відносин, особливості поведінки соціальних суб'єктів. Він охоплює сукупність структур, процесів, пов'язаних із функціонуванням соціальних структурі соціальних відносин щодо власності, особливості взаємодії економіки як соціального інституту із суспільством, соціальні функції економіки, форми регулювання економічних процесів, типи мислення та соціальної поведінки у різних соціально - економічних системах.

Характерна особливість економічної соціології полягає в тому, що вона ґрунтується на взаємозв'язках і взаємодія соціальної та економічної сфери.

Економічна сфера є цілісною підсистемою (розглядаючи її відносно автономно від суспільства, ведуть мову про економічну систему) суспільства, що охоплює всі види виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг, необхідних для життєздатності людей. До неї належить держані, кооперативні, приватні, акціонерні та інші форми підприємства та власності, різні типи економічної діяльності (виробнича, фінансова, торгова тощо), а також різні типи економічних відносин між індивідами, спільнотами (колективами, об'єднаннями, регіонами, державами тощо). За словами видатного американського економіста П. Самуельсона, економічна система суспільства (він називає її економічною організацією) покликана вирішувати такі взаємозалежні проблеми :

1. які товари, послуги і в якій кількості виробляти;

2. як, хто, завдяки яким ресурсам і на основі яких технологій має їх виробляти;

3. кому адресовані ці товари та послуги, як вони будуть розподілені в суспільстві між різними групами людей.

Економіка розвивається разом із суспільством, породжується ним і водночас впливає на нього. У цьому виявляється її генетична функція. Матеріальні потреби становлять сукупність базових потреб особливості й формують цінності, ціннісні орієнтації, впливаючи на соціалізацію індивідів. У цих процесах реалізовують себе ціннісно-нормативна та виховна функції економіки. Як соціальна система, що впливає на розвиток суспільних відносин, економіка виконує в суспільстві інтегративну функцію, що виражається у забезпеченні єдності інтересів працюючих, створенні соціально - економічних груп і верств. Однією із головних функцій економіки є регулятивна (збереження відносної цілісності суспільства) і творча (пов'язана з виробництвом засобів подальшого розвитку суспільного й індивідуального життя). Адаптаційна функція економіки спрямована на забезпечення функціонування і розвиток виробництва, розподіл, обмін і споживання.

Огляд на економіку як соціальний процес, соціальні механізми як рушійну силу цього процесу обумовлює багаторівневу систему категорій економічної соціології.

Базовим для економічної соціології більшість учених вважають поняття «соціальний механізм розвитку економіки». Поняття «соціальний механізм розвитку економіки» конкретизується у процесі розгляду такої важливої категорії економічної соціології, як « економічна поведінка».

Економічна поведінка - система соціальних дій, пов'язаних з використанням різних за функціями і призначенням економічних цінностей (ресурсів) та зорієнтованих на одержання користі (вигоди, винагороди, прибутку) від їх обігу.

Вона є своєрідною соціальною субстанцією усіх процесів господарського життя суспільства, оскільки основою обороту економічних цінностей (благ, послуг, інформації) є численні, різноманітні за змістом індивідуальні, групові та масові акти поведінки людей з метою задоволення своїх потреб, які є рушійною силою економіки.

Потреба - це рухома сила, яка спонукає людей виробляти та здійснювати будь - яку корисну діяльність; це необхідність у певних речах, бажання володіти ними, відчуття нестачі, що виникає тоді, коли це бажання залишається незадоволеним. Потреби постійно змінюються та зростають. На особливості руху потреб звернув увагу американський вчений Абрахам Маслов, який визначив п'ять груп основних потреб, що перебувають у ієрархічному взаємозв'язку та запропонував спеціальну «піраміду потреб» (рис. 1.1), яка описує всю різноманітність людських потреб та бажань.

1 - Потреба у самореалізації

2 - Потреба у визнанні

3 - Потреба в любові та спілкуванні (соціальні потреби)

4 - Потреби у гарантіях

5 - Фізіологічні потреби

Економіка пов'язана з виробництвом матеріальних і нематеріальних благ. Все, до чого людина може доторкнути та використати для власних потреб, є матеріальними благами (наприклад, їжа, одяг, автомобіль, будинок). Вони забезпечують фізіологічні потреби людини. Нематеріальні блага забезпечують моральні та духовні потреби, дають змогу людині удосконалювати свої інтелектуальні здібності, зростати як особистості у суспільстві. Їх прикладом є освіта, релігія, медичне обслуговування, спілкування з іншими людьми.

Для отримання цих благ і задоволення своїх потреб люди вступають у економічні відносини. Економіка характеризує не просто відносини людей доречей і виникає не з простого, а з суспільного виробництва.

Суспільне виробництво - це виробництво, для здійснення якого люди вступають у відносини між собою в суспільстві, що називаються економічними.

Мова йде не про відносини взагалі (сімейні, релігійні, ідеологічні та ін.), а конкретно про відносини, пов'язані із виробництвом.

Виробництво - це спосіб поєднання виробничих ресурсів : землі, праці, капіталу (будівель, обладнання) - та їх узгодженого, цілеспрямованого використання, а також поєднання різних сфер, галузей, видів виробництва.

Економіка - це складна система, що постійно розвивається, змінюється. Відповідно, змінюються і її суб'єкти. Суб'єкти сучасної економіки є підприємці, працівники, які працюють за контрактами, підприємства та держава в особі Центрального банку, центральних та місцевих органів влади.

Перспективний розвиток економіки неможливий без таких її складових як бізнес та підприємство. Як вже зазначалось, економіка кожного суспільства є сукупністю різноманітних видів діяльності, результатом якої є створення матеріальних і нематеріальних благ, їх рух до споживача для задоволення потреб. Однією з категорій бізнесу і, відповідно, складовою економіки, є підприємство, економічна діяльність.

Діяльність - вища форма розвитку, яка притаманна людині. Вся історія людського суспільства так чи інакше пов'язана з діяльністю людини, її справою чи бізнесом. Межі впливу бізнесу на процес економічного розвитку визначають об'єктивні умови. Ці умови залежать від економічної системи, у якій функціонує бізнес. Тому вічні проблеми, що, як, скільки виробляти та як розподіляти, передаються від покоління до покоління, від однієї економічної формації до іншої.

Практика індустріально розвинених країн, де діло є основою розвитку економіки, а ринок виступає стимулом розвитку виробництва, виробила формулу виживання, яка позначена особливою простотою. Виявляється, що в ринковому механізмі ніхто з індивідів чи організацій свідомо не займається вирішенням цих проблем. Просто кожен робить своє діло, взаємодіючи на ринку то як виробник, то як споживач. Тут визначаються ціни і обсяг виробництва. Через узгодження між покупцями і продавцями розв'язуються одночасно всі проблеми. Перша з них - «що виробляти?» - визначається через гроші, що платить споживач за товар, який він вибрав, друга - «як виробляти?» - конкуренцією між виробниками, третя - «скільки виробляти і як розподіляти?» - обумовлюється співвідношенням попиту і пропозиції. Такий процес відбувається постійно у кожному способі виробництва, у різних економічних системах, де сповідують ринкові відносини, а діло виступає як метод господарювання, тип мислення, спосіб життя.

В економіці вся діяльність так чи інакше пов'язана з виробництвом продукції та її рухом у сферу споживання. Тому будь-який епізод господарського життя характеризується різноманітністю ділових відносин, з допомогою яких здійснюється відтворення. По суті ділові відносини - це вираження того суспільного явища, яке в класичній політекономії прийнято називати виробничими відносинами. Діяльність будь-якого із суб'єктів виробничих відносин є його особисте «діло», а обмін діяльністю та й результатами, що має місце у різних формах суспільного виробництва, є обмін «ділами», діловий контакт, інакше кажучи, угода.

Бізнес - це ділові відносини між людьми або відносини між учасниками діла (справи). Беручи участь у «ділі», люди стають діловими людьми, чи бізнесменами.

Отже, бізнес є категорією ринку, тобто економічною категорією, а потреба його виникнення - закономірним історичним процесом. З розвитком суспільства розвивається і бізнес, який «всмоктує» в себе економічні відносини суспільства і проявляє їх в господарській практиці [37].

Родові ознаки бізнесу нескладно виявити в рабовласницькому, феодальному та інших способах виробництва. Класичним прикладом бізнесу у ті періоди були завоювання. Всяка війна чи воєнний похід так чи інакше мали економічне підґрунтя. Кожен завойовник переслідував економічні цілі, він вів воєнні дії заради своєї власної вигоди. За допомогою військової сили він прагнув, нав'язувати сусідам свої інтереси, зайняти вигідні позиції, які дали б йому змогу диктувати підлеглим країнам свої умови життя. Работорговий бізнес був типовим прикладом тієї давньої системи ділових відносин, у якій поєднувалися економічні інтереси та особисті форми панування і підкорення, так само, як і добровільний продаж у рабство себе та членів своєї сім'ї [41].

До родових ознак бізнесу належить те, що залишила практика розвитку бізнесу, насамперед:

Ю обмін діяльністю між суб'єктами економіки;

Ю прагнення кожного учасника обміну діяльністю реалізувати свої інтереси незалежно від того, чи реалізуються при цьому інтереси контрагентів;

Ю прагнення до нав'язування своїх інтересів у випадку, коли контрагенти відмовляються приймати нав'язувані їм умови ділового спілкування (угоди);

Ю прояв особистої чи колективної ініціативи у процесі підготовки чи укладання угоди;

Ю здатність і готовність йти на особистий (чи колективний) ризик заради укладання угоди (операції) на вигідних умовах;

Ю готовність і уміння проводити різні прийоми ділового спілкування, які переслідують мету досягнення найбільшої вигоди;

Ю здатність робити різні кроки, у різних напрямах з метою забезпечення вигідної позиції для наступного проведення вибраних прийомів ділового спілкування;

Ю вміння диференціювати вірогідні й справжні результати угоди, визначати пріоритети діяльності та підпорядкувати їм логіку ділового спілкування.

Усі зазначені родові ознаки бізнесу повною мірою виявляються у сучасній ринковій економіці, де вони мають повністю визначені видові особливості, зумовлені товарно-грошовими відносинами. Інші особливості притаманні бізнесу у тих формах економіки, де таких відносин немає через історичні обставини, або вони мають обмежений характер розповсюдження чи існують у перекрученому вигляді, який не відповідає їх внутрішній природі.

У період, який передував першим бартерним угодам («товар» - «товар»), ділове спілкування, пов'язане з обміном діяльністю, здійснювалось у рамках замкнених економічних співтовариств (родів, племен, стад та ін.). І саме «ділова» природа цих первісних економічних контактів, діловий інтерес учасників первісного виробництва і привів у кінцевому підсумку до розпаду цих спільностей і до диференціації населення. Одні виявили себе в своєму ділі, і саме вони почали захоплювати ключові економічні та інші позиції, інші терпіли крах, поступово потрапляючи у рабську чи іншу залежність від своїх контрагентів.

Вважати, що в докапіталістичній економіці не було бізнесу - те саме, що заперечувати наявність до капіталізму економіки, як такої, хоч саме слово «бізнес» дійсно ввійшло у науковий і побутовий обіг саме при переході до капіталізму. Так само наївним було б вважати, що бізнес був повністю ліквідований у радянській доперебудовній економіці. У колишньому СРСР панувала думка, що бізнесу в нашій економіці бути не може, крім зовнішньоекономічних контактів, і що бізнесмени, як особлива соціальна група, назавжди щезли. Бізнесмени сприймались хіба що як атрибут злочинного світу, причому їх наявність не була постійно відтворюваним явищем.

Однак бізнес був завжди поширеним явищем у планово-розподільчій економіці. Бізнесом займались споживачі, які здійснювали пошук дефіцитних товарів, їх дії, включаючи диференціацію ринку за регіональними, ціновими, фірмовими, товарними та іншими ознаками, для подальшого залучення до дефіциту, очевидно, могли б оснастити характерними прикладами кожного фахівця з теорії бізнесу, якби вони вирішили звернутись у цьому до радянського досвіду.

Для керівників підприємств і їхніх економічних служб бізнес зводився до листування з контрагентами, складання довідок для керівництва, суперечки з керівництвом з приводу коригування планів, «отоварювання» фондів, добування транспортних засобів, обміну дефіцитним устаткуванням, «навішування» навантаження (неходових товарів) до дефіциту, давання та приймання хабарів, ведення подвійних рахунків та ін. Це пояснюється тим, що замість повноцінних товарно-грошових відносин у радянській економіці мали місце так звані планові товарні відносини, за яких ділові відносини між суб'єктами економіки встановлювались не за особистою ініціативою цих суб'єктів, а за волею плануючого і розподіляючого «об'єкти угод» керівництва. Однак родові ознаки бізнесу зберігались і в таких умовах. Щоправда вигода бізнесменів мала перехідний і централізовано регульований характер. Так, підприємства не одержували прибуток після вдало завершеної угоди (справи), а отримували його за рознарядкою зверху, виконавши планове завдання. Суть угоди полягала в отриманні такого завдання «зі створення прибутку», яке легко можна було б виконати. Добутий таким чином прибуток був одним з найважливіших оцінюваних показників роботи підприємства.

Найбільш просте визначення бізнесу, очевидно, можна дати, відштовхуючись від етимології самого терміна бізнес - це діло.

У західній економічній літературі домінують системні визначення бізнесу. Ось досить типове визначення бізнесу з книги «Концепція бізнесу», підготовленої вченими університетів Техаса та Іллінойса (США) С. Розенблаттом, Р. Боннінгтоном, В. Нідлсом: «Бізнес - це система ведення діла (справи) [13]. Бізнес - це створення продукції, потрібної людям. Бізнес - це робота. Бізнес - це центральна магістраль у нашій соціально-економічній системі. Бізнес - система, яку ми створили для задоволення наших бажань. Бізнес - це те, як ми живемо». На нашу думку, бізнес - це система діяльності, де організація виробництва товарів та послуг здійснюється тими, хто має відповідні професійні навики і внутрішнє природне бажання вирішувати складні проблеми, поєднувати свої власні інтереси із потребами суспільства, або бізнес - організація економічної діяльності на основі приватної власності з метою отримання прибутку. Ця система не потребує централізованого планування та координації економічної діяльності з боку державних інститутів, все це замінюють ринок і система цін та система соціальних пріоритетів оцінки діяльності людей.

Такі визначення відображають досягнутий рівень розуміння ролі бізнесу в економічному житті суспільства. Проте в буденній свідомості людей переважають, як правило, несистемні уявлення про бізнес. Під бізнесом звичайно розуміють всього лише ініціативну діяльність підприємств, спрямовану на отримання доходів. Таке розуміння бізнесу не тільки спрощує економічні відносини, - а ми вище вже визначили бізнес як сукупність ділових відносин у суспільстві, - а й призводить до небезпечного протиставлення верстви підприємців іншим соціальним групам.

Однак в умовах сучасної ринкової економіки ділові люди вступають у відносини не з потенційними і справжніми жертвами власної експансії, а з іншими діловими людьми. Кожна угода так чи інакше відображає зацікавленість в успішному її виконанні всіх сторін, які беруть участь у ній. Якщо така угода, її предмет чи форма не заборонені законом (наприклад збут наркотиків, торгівля зброєю, праця рабів), то крім безпосередніх учасників угоди зацікавленість у її успішному виконанні виявляє і держава.

Бізнес, у свою чергу має, свою стратегію і тактику. Стратегія бізнесу - максимізація вигоди (доходу, прибутку) у процесі укладання різних угод. Тактика - реалізація цієї стратегічної установки у відносинах з контрагентами в кожному окремому випадку з використанням конкретних умов здійснення, строків і предметів угод, тобто якими способами і методами буде реалізована стратегія бізнесу. Якщо мета бізнесу відповідає об'єктивній суспільній потребі, виражає назрілі потреби, то люди свідомо творять майбутнє. Якщо людина не ставить перед собою мету, то вона ніколи її не досягне.

Створення власного діла - завжди величезний ризик і подолання труднощів, які обов'язково виникають при народженні нового. Створюючи нове власне діло (справу), бізнесмен-початківець повинен розуміти, що він буде не тільки користуватись благами, які обіцяють ці починання, а й нести всю повноту відповідальності за їх розвиток. Важливо визначити стратегію своєї справи, бачити перспективу її розвитку.

Про зростаючий інтерес до бізнесу з боку населення, ділових кіл і держави свідчить збільшення наукових праць з цього питання і кількості навчальних курсів бізнесу в університетах.

Бізнес служить своєрідним пусковим механізмом і провідником структурних змін в економіці і суспільстві. Ці зміни виступають як каталізатори економічного зростання, сприяють збільшенню випуску валового продукту. Якщо ігнорувати ці суперечності і не прагнути розв'язати їх, однобічно роблячи акцент на ринок, може створитись таке становище, коли стара система господарських відносин і механізму руйнуватиметься, а нову систему важко сформувати, історія не знає прикладів переходу до ринкової економіки без опори на приватну власність.

Цільова спрямованість ділової діяльності людей полягає у задоволенні потреб та інтересів. У цих двох категоріях перехрещуються всі аспекти підприємництва, і з цього погляду вони є загальними, тобто наявними скрізь, де розвивається підприємництво. Специфіка потреб та інтересів, а також, і підприємництво визначається економічним та соціальним становищем людей. Підприємництво є водночас реалізацією їх інтересів та задоволенням потреб. Бажання підвищити свій добробут заохочує людину працювати ефективніше та продуктивніше, і це зрозуміло, тому що така праця, як правило, дає кращі результати.

Система стимулів - надзвичайно важлива характеристика системи підприємництва. Очікування винагороди виступає як рушійна сила підприємництва, що стимулює підприємців виробляти більше, а роботодавців - витрачати ресурси раціонально. Стимули, виконуючи свою роль з обслуговування підприємництва, мають різний вплив на ставлення людей до праці. Так, матеріальні стимули спонукають до праці в надії на винагороду, духовну - на суспільне визначення, соціальні - на кращі умови. Проте, незважаючи на різні способи впливу на суб'єкти підприємництва, функція у стимулів одна - активізувати підприємницьку діяльність. Саме в умовах підприємництва у людей з'являється можливість створити власну справу, зайнятися тією працею, яка їй подобається, де вона може реалізувати власні ідеї, інтереси, потреби, де праця стає стимулом її діяльності.

Економічна конкуренція - це суперництво, змагання за досягнення найкращих результатів, економічна боротьба між фірмами (підприємцями) за найбільш вигідні умови виробництва та збуту товарів. Економічна конкуренція - це суперництво мід підприємцями щодо задоволення власних інтересів, пов'язаних із продажем виробленої продукції, виконанням робіт, наданням послуг одним і тим самим споживачем.

У своєму прагненні для задоволенні потреб споживачів підприємець реалізує власний економічний інтерес, лише вступаючи у змагання за споживача, намагаючись виштовхнути свого суперника зі сфери виробництва. Конкуренція є об'єктивною закономірністю становлення і розвитку підприємництва, важливою передумовою впорядкування цін, сприяє витісненню з виробництва неефективних підприємств, раціональному перегрупуванню ресурсів, захищає споживача від диктату виробників.

Для практичної організації підприємницької діяльності потрібні знання з багатьох дисциплін. Зокрема, курс «економікс» як теорія і практика ринкового господарства дозволяє зрозуміти макроекономічне середовище, безпосередню практику ринкової організації виробництва. Це наука про саморегуляцію економіки на основі економічної свободи її учасників. Головне питання «економікс» полягає у з'ясуванні закономірностей, причин і факторів, що визначають ринкову ціну товару, переходу індивідуальних витрат виробництва у суспільну ринкову ціну. Маркетинг уособлює сукупність знань про таку систему організації роботи фірми, за якої виробничі рішення виносяться на основі спеціального вивчення вимог ринку, їх прогнозу та управління. Маркетинг означає, що виробник товарів або продукції, послуг від пасивної функції виробництва і пропозиції товарів переходить до активної полі функції форсування попиту поряд із виробництвом товарів.

Головної метою маркетингу як засобу організації підприємницької діяльності виступає створення й функціонування системи регулювання. Винятково велике значення у підприємницькій діяльності посідає менеджмент, що є узагальненням практики раціонального управління комерційним підприємством. Це пов'язано з ускладненням технології виробництва та зростання вартості устаткування, загостренням конкурентної боротьби, поліваріантністю результатів підприємницької діяльності. Менеджмент розглядає фірму як соціальну ланку ринкової системи господарювання, в якій відбувається управління фінансами, маркетингом, менеджмент персоналу, виробництва та інші напрямки мобілізації колективних зусиль.

1.2 Характеристика організаційно-правових форм функціонування бізнесу

Будь-яка функція, діяльність реалізується через систему організаційних відносин, через відповідну організацію. Організація бізнесу за своєю природою має процесуальний характер. Це відпрацювання, насамперед, правил формування підприємницьких структур, обов'язкових для всіх суб'єктів бізнесу. Ці правила (принципи) регулюються законодавчими актами відповідно до норм, прийнятих у суспільстві.

Підприємницький бізнес є не що інше як організація власного підприємства (фірми). Підприємці мають змогу реалізувати свій підприємницький потенціал, об'єднуючись у такі організаційно-правові структури як підприємства.

Підприємство є основною ланкою бізнесу, адже саме воно здійснює виробництво матеріальних благ і надання послуг.

В Україні суб'єктами господарювання є фізичні та юридичні особи, а також філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій, утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Юридичною особою називають будь-який господарюючий суб'єкт, якому притаманні наступні ознаки:

1) наявність відокремленого майна, яким володіє юридична особа на правах власності, тобто майно цієї особи повинне бути відокремлене від майна її власників;

2) самостійність і цілісність її організаційної структури, що закріплені в Статуті, і впливають на діяльність юридичної особи. Під організаційною структурою розуміють сукупність виробничих структурних підрозділів (наприклад, виробництв, цехів тощо) та функціональних структурних підрозділі» апарату управління (наприклад, управлінь, служб тощо);

3) можливість вступати у договірні відносини з іншими господарюючими суб'єктами від свого імені, що призводить до виникнення відповідних прав і обов'язків;

4) відповідальність за всіма своїми зобов'язаннями;

5) наявність печатки, рахунків у банку, самостійність балансу та ідентифікаційного коду.

Згідно з чинним законодавством в Україні існують наступні види юридичних осіб (рис. 1.2). Учасниками підприємницької діяльності можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Фізичною особою можуть бути громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Рис.1.3 Класифікація юридичних осіб відповідно до чинного законодавства України

У процесі своєї господарської діяльності підприємство вступає у різноманітні відносини з іншими підприємствами, організаціями, окремими фізичними особами з приводу оплати праці працюючих, придбання сировини, товарів, обладнання, отримання кредитів тощо. При цьому підприємство має певні права (на здійснення підприємницької діяльності, звернення за позикою до банку, захисту комерційної таємниці тощо), а також обов'язки (забезпечення належного рівня оплати праці працівників, охорона їх праці, сплата податків до бюджету тощо).

Відзначимо, що підприємства можуть створюватися як для здійснення підприємництва (комерційної господарської діяльності), так і для здійснення некомерційної господарської діяльності (некомерційного господарювання).

Підприємництвом називають самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку [1].

Некомерційне господарювання є систематичною господарською діяльністю, що здійснюється суб'єктами господарювання, яка спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів і не має на меті одержання прибутку. Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання державного чи комунального секторів економіки.

Кожне підприємство є самостійною економічною одиницею, окремою ланкою економіки країни. Підприємство виконує важливу роль для всієї економіки в цілому через вирішення питання: «Що, як і для кого виробляти?», аналізуючи при цьому стан ринкового попиту та пропозиції. Роль підприємства зумовлена наступними функціями:

v Виробничо-технічною - полягає у тому, що підприємство займається виробництвом продукції, товарів, робіт і послуг, на які є попит на ринку.

v Соціальною -- підприємство є основним місцем працевлаштування громадян і джерелом їх особистого доходу, а також забезпечує різні види соціальної допомоги працівникам і членам їх сімей.

v Економічною - підприємство є одним із основних елементів економіки країни.

v Зовнішньоекономічною - підприємства можуть представляти країну на міжнародному ринку, реалізуючи свою продукцію (товари, роботи, послуги) іноземним країнам.

У сучасній економіці можна зустріти велику кількість різноманітних підприємств, які класифікувати за різними ознаками, але згідно з чинним законодавством в Україні виділяють наступні види підприємств (табл. 1.3).

Таблиця 1.3 Класифікація підприємств згідно чинного законодавства України

За формами власності

Приватне - діє на основі приватної власності

громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи) територіальної громади.

Колективне - діє на основі колективної власності.

Комунальне - діє на еонові комунальної власності.

Державне - діє на основі державної власності.

Змішане - створене на основі об'єднання майна різних форм власності.

За способом створення

Унітарне - створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майна, формує відповідно до закону статутний капітал, неподілений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який нам призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

Корпоративне - утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та або підприємницької чи трудової діяльності засновників, їх спільного управління справами.

За розміром

Мале (незалежно від форм власності) -підприємство, в якому середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 50 тис. євро за середньорічним курсом НБУ відносно гривні.

Велике -- підприємство, середню облікова чисельність працюючих якого за звітний період перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн. євро за середньорічним курсом НБУ відносно гривні.

Середнє - підприємство, яке не відповідає вимогам, встановленим для малих і великих підприємств.

Слід звернути увагу, що унітарними можуть бути підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації, або на приватній власності засновника. Корпоративними можуть бути кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Для того, щоб успішно працювати в умовах конкуренції (координувати виробничу, наукову та іншу діяльність, вирішувати спільні економічні та соціальні завдання) підприємства можуть об'єднуватися, створюючи об'єднання підприємств. Об'єднання підприємств є господарська організація, яка визнається юридичною особою і до складу якої входять два або більше господарюючих суб'єкта. Залежно від порядку заснування, об'єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об'єднання або як державні чи комунальні об'єднання.

Господарські об'єднання -- це об'єднання підприємств, утворених за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність.

Державне (комунальне) господарське об'єднання підприємств утворюється державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або у визначеному законодавством порядку, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання) або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування. Державне підприємство, яке не підлягає приватизації, може бут перетворене в казенне підприємство.

Підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України. Господарські об'єднання можуть мати різні організаційно-правові форми (табл. 1.4). Державні та комунальні господарські об'єднання утворюються переважно у формі корпорацій або концернів. Також підприємства можуть бути учасниками промислово-фінансової групи (ПФГ).

Таблиця 1.4 Організаційно-правові форми об'єднань підприємств

Асоціація

Договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих і управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових і матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств.

Корпорація

Договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових І комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум

Тимчасове, статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Після досягнення мети створення консорціум припиняє свою діяльність.

Концерн

Статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічної, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності, виробничого розвитку. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

Перехід України до принципово нових економічних відносин (визнання приватної власності на засоби виробництва), відкритість її економіки та інтеграційні процеси у світі призвели до необхідності застосування і правового закріплення нових організаційно-правових форм підприємств, однією з яких є господарське товариство. При виборі організаційно-правової форми підприємства часто надають перевагу господарським товариствам, враховуючи їх наступні позитивні моменти: 1) простота створення підприємства; 2) реальна можливість залучення необхідних інвестицій; 3) можливість діяльності у різних сферах народного господарства (банківська, страхова, інвестиційна діяльність, промисловість, сільське господарство, транспорт тощо).

Господарські товариства є юридичними особами, які можуть здійснювати будь-який вид підприємницької діяльності, що не суперечить чинному законодавству України [3]. В табл. 1.5 приведено види господарських товариств згідно чинного законодавства України.

Таблиця 1.5 Види господарських товариств в Україні

Товариства з обмеженою відповідальністю

Товариство, що має статутний капітал, розподілений на частки, розмір яких визначається установчими документами та несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном.

Товариства з додатковою відповідальністю

Товариство, статутний капітал якого поділено на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а у випадку його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

Повне товариство

Товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Командитне товариство

Товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

Акціонерне товариство

Відкрите акціонерне товариство

Товариство, акції якого можуть акціонерне розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах.

Закрите акціонерне товариство

Товариство, акції якого розподіляються між засновниками, членами трудового товариство колективу та не можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки, купуватися і продаватися на біржі.

Господарські товариства відіграють провідну роль у формуванні ринкових відносин в Україні. Чинне законодавство дає можливості обирати оптимальну організаційно-правову форму підприємства для того, щоб створити сприятливі умови для формування, становлення і розвитку вітчизняного ринку товарів і послуг.

1.3 Характеристика методичних підходів оцінки вартості бізнесу

Вітчизняним законодавством при оцінці вартості майна та підприємства в цілому рекомендовано використовувати Закон «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оцінку діяльності в Україні», методикою оцінки вартості майна під час приватизації, положення (національними стандартами) експертної оцінки, нормативними актами Фонду державного майна.

Згідно до Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” [4] оцінка вартості майна підприємства проводиться в наступних випадках:

Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках:

створення підприємств (господарських товариств) на базі державного майна або майна, що є у комунальній власності;

реорганізації, банкрутства, ліквідації державних, комунальних підприємств та підприємств (господарських товариств) з державною часткою майна (часткою комунального майна);

виділення або визначення частки майна у спільному майні, в якому є державна частка (частка комунального майна);

визначення вартості внесків учасників та засновників господарського товариства, якщо до зазначеного товариства вноситься майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна), а також у разі виходу (виключення) учасника або засновника із складу такого товариства;

приватизації та іншого відчуження у випадках, встановлених законом, оренди, обміну, страхування державного майна, майна, що є у комунальній власності, а також повернення цього майна на підставі рішення суду;

переоцінки основних фондів для цілей бухгалтерського обліку;

оподаткування майна та визначення розміру державного мита згідно з законом;

передачі майна під заставу;

визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом;

в інших випадках за рішенням суду або у зв'язку з необхідністю захисту суспільних інтересів.

Проведення незалежної оцінки майна є обов'язковим у випадках його застави, відчуження державного та комунального майна способами, що не передбачають конкуренцію покупців у процесі продажу, або у разі продажу одному покупцю, визначення збитків або розміру відшкодування, під час вирішення спорів та в інших випадках, визначених законодавством або за згодою сторін [4].

Особливості бізнесу як об'єкта оцінки зумовлюють той факт, що методи його оцінки за своїм складом і змістом значно різноманітніші та складніші порівняно з методами оцінки елементів майнового потенціалу, хоча і поєднується в три традиційних підходи; 1) підхід, заснований на оцінці вартості майна підприємства (майновий або витратний підхід); 2) підхід з погляду прибутковості підприємства (дохідний підхід); 3) підхід, заснований на аналізі ринкової вартості аналогічних підприємств (порівняльний або ринковий підхід).

Майновий підхід заснований на уявленні про підприємство як цілісний майновий комплекс, вартість якого визначається вартістю всіх його активів, оцінених окремо, за винятком зобов'язань. Даний підхід не може застосовуватися як єдино можливий, тому що його застосування вимагає значних корегувань вартості всіх балансових статей активів підприємства, не враховує ефективності використання цих активів і залишає поза увагою синергічний ефект від їх взаємодії.

Дохідний підхід заснований на очікуваннях власника щодо майбутніх вигод від володіння бізнесом і відіграє домінуючу роль в оцінці його вартості, тому що бізнес за своєю суттю є одним з варіантів інвестування коштів, метою якого є одержання певного прибутку на вкладений капітал. Сутність методів доходного підходу полягає в прогнозуванні майбутніх доходів підприємства на один або кілька років з наступним перетворенням цих доходів, у поточну вартість підприємства. Основні проблеми, пов'язані із застосуванням цього підходу, полягають у реалістичності прогнозів і адекватності ставки дисконту ризику, пов'язаному з оцінюваним бізнесом.

Порівняльний (ринковий) метод заснований на тому, що аналогічні підприємства повинні продаватися за подібними цінами. Також, як і під час оцінки елементів майна, основною проблемою застосування цього методу в процесі оцінки вартості бізнесу є якісний вибір повної та достовірної інформації про об'єкти порівняння, що в сучасних вітчизняних умовах господарювання далеко не завжди можливо.

Перераховані підходи не тільки не є взаємовиключними, але і доповнюють один одного. Звичайно при оцінці бізнесу в залежності від цілей оцінки, вартості, що розраховується, поставлених умов, стану самого об'єкта і стану економічного середовища використовують сполучення двох-трьох методів найбільш придатних у даній ситуації.

Проводячи вибір необхідних методів для процесу оцінки бізнесу необхідно уявляти переваги і недоліки, що несе я собі кожен підхід і метод [85], Переваги та недоліки зазначених підходів наведені у таблиці 1.1.

Для отримання найбільш точної картини оцінки на попередніх етапах оцінюється вартість підприємства із застосуванням всіх доцільних підходів і методів з наступним підсумковим узгодженням отриманих результатів [31].

До методів, заснованих на оцінці доходів підприємств, відносяться: метод капіталізації доходу; метод розрахунку періоду окупності; метод дисконтування грошових потоків.

До методів, заснованих на оцінці вартості підприємства в рамках майнового або витратного підходу, належать: метод балансової вартості; метод скоректованої балансової вартості; метод заміщення; метод ліквідаційної вартості; метод накопичених активів.

Таблиця 1.1 Переваги та недоліки підходів до визначення вартості підприємства

Підхід

Переваги

Недоліки

Ринковий

(порівняльний)

Цілком ринковий метод; відображає нинішню реальну практику покупки

Заснований на минулому, немає обліку майбутніх очікувань; необхідний цілий ряд виправлень; важкодоступні дані

Дохідний

Єдиний метод, що враховує майбутні очікування; враховує ринковий аспект (дисконт ринковий); враховує економічне старіння

Трудомісткий прогноз; частково носить вірогіднісний характер

Витратний або майновий

Ґрунтується на реально існуючих активах; особливо придатний для деяких видій підприємств

Часто не враховує вартість нематеріальних активів і гудвілу; статичний, не має обліку майбутніх очікувань; не розглядає рівні прибутків

Порівняльний (ринковий) підхід містить у собі три основних методи: метод галузевих співвідношень; метод ринку капталів; метод угод (продажів).

Вибір того чи іншого підходу і методу оцінки вартості підприємства визначається метою і функцією оцінки, а також особливостями підприємства, що оцінюється [85]. Характеристика методів, що використовуються для оцінки вартості підприємства в рамках різних підходів, зазначена в таблиці 1.2. Вибір методу оцінки підприємства залежить від масштабів підприємства, від функції оцінки, тобто від того, як ця оцінка буде використана.

Оцінка вартості підприємства з використанням дохідного підходу ґрунтується на визначенні теперішньої вартості очікуваних вигід (доходів, грошових потоків) від володіння корпоративними правами підприємства.

Таблиця 1.2 Характеристика методів щодо оцінки ринкової вартості підприємств

Підхід/Методи

Переваги

Недоліки

Де використовується

Дохідний метод

Метод капіталізації доходу

Відбиває потенціал чистого доходу, що може принести бізнес; Враховує ризикованість.

Брак інформації для розрахунків; Неможливість застосування в умовах інфляції

Використовується, коли можна визначити майбутні грошові доходи підприємства

Метод розрахунку періоду окупності

Простота розрахунків; Зручний для умов підвищеного ризику.

Не враховує фактору часу; не враховує коливання платежів у різні періоди часу; не враховує прибутки, що будуть отримані в майбутньому.

Для умов підвищеного ризику

Метод дисконтування грошових потоків

Дозволяє оцінити майбутню прибутковість підприємства; враховує фактор часу, ризику

Дуже трудомісткий, витратомісткий; непридатний для випадків, коли неможливо прогнозувати темпи інфляції

Для підприємств, що не будуть закриті у близькому майбутньому

Майновий метод

Метод накопичення активів

Використання реальних даних

Статичність

Для розрахунку вартості діючих підприємств, що мають значні активи

Метод балансової вартості

Простота розрахунку

Непридатний для використання в умовах інфляції, бо базується на даних про активи за цінами придбання

Для стабільно працюючих підприємств, що не планується закрити в доступному для огляду в майбутньому

Метод скоректованої балансової вартості

Враховує величину переоцінки фондів підприємства

Не відбиває прибуток, що може бути отриманий в майбутньому

Використовується в процесі приватизації державних підприємств

Метод заміщення

Базується на поточній вартості підприємства

Вимагає використання коефіцієнтів, що коректують вартість; не відбиває здатність активів приносити прибуток

Для цілей страхування, оцінки окремих видів активів

Метод ліквідаційної вартості

Використання регламентується

При ліквідації підприємства або для підприємств, що опинилися під загрозою банкрутства

Порівняльний (ринковий) підхід

Метод галузевих співвідношень

Простота розрахунку; базується на світових статистичних даних


Подобные документы

  • Значення, завдання, інформаційне забезпечення оцінки виробництва та реалізації продукції. Аналіз маркетингової діяльності підприємства, оцінка його організаційно-технічного рівня. Управління динамікою, обсягами, структурою виробництва та реалізації.

    контрольная работа [122,0 K], добавлен 23.12.2015

  • Сутність і структура активів підприємства. Оцінка фінансового стану ВАТ "Інтерпайп НТЗ". Методологія оцінки ефективності управління оборотними та необоротними активами підприємства. Аналіз ефективності діяльності й ділової активності ВАТ "Інтерпайп НТЗ".

    дипломная работа [5,7 M], добавлен 02.07.2010

  • Основи оцінки економічної ефективності підприємств готельно-ресторанного бізнесу. Рентабельність як економічна категорія. Методичні основи планування рентабельності. Розробка заходів із покращення фінансово-господарської діяльності підприємства.

    дипломная работа [186,6 K], добавлен 26.08.2010

  • Аналіз світового досвіду розвитку і державної підтримки малого бізнесу. Державна підтримка виробництва і реалізації продукції, що передбачає надання державних замовлень; фінансово-кредитна підтримка; сприятлива податкова політика, пільгове оподаткування.

    реферат [32,7 K], добавлен 10.05.2011

  • Організаційно-економічна характеристика ТОВ "Чечельницький молочний завод". Проведення аналізу показників ліквідності, платоспроможності, ділової активності та фінансової стабільної підприємства. Розробка шляхів покращення фінансового стану фірми.

    курсовая работа [46,9 K], добавлен 07.02.2012

  • Характеристика бізнесу та організаційної структури підприємства ТОВ "Домосвіт". Поточний стан та перспективи розвитку ринку продукції. Методологія оцінки ефективності бізнес-плану розвитку виробництва. Обґрунтування доходної та витратної частин проекту.

    дипломная работа [4,6 M], добавлен 02.07.2010

  • Поняття оцінки вартості підприємства, її структура та сутність, процедура та методологічні основи, специфічні проблеми. Чинники, які впливають на оцінку вартості підприємства та знижують ефективність його роботи, застосування удосконаленої методики.

    курсовая работа [89,2 K], добавлен 15.01.2011

  • Стисла характеристика підприємства, його організаційна структура та основний вид зовнішньоекономічної діяльності. Аналіз виробництва та реалізації продукції, оцінка фінансового стану. Система оподаткування заводу. Характеристика трудових ресурсів.

    курсовая работа [125,6 K], добавлен 25.05.2009

  • Основні поняття з аудиту готової продукції: планування, організація і методика перевірки. Аудит фінансового стану підприємства: аналіз балансу, оцінка фінансової стійкості, ліквідності, платоспроможності, ділової активності; підсумкова документація.

    курсовая работа [90,1 K], добавлен 26.12.2010

  • Методика оцінки інвестиційної привабливості підприємства з погляду банку. Господарська та фінансово-економічна діяльність ТОВ "Фрінет", аналіз ефективності вкладень у його розвиток. Заходи охорони праці та оплата за забруднення навколишнього середовища.

    дипломная работа [3,0 M], добавлен 15.01.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.