Аналіз використання трудових ресурсів і фонду оплати праці

Оцінка основних джерел аналітичної інформації, і в першу чергу бухгалтерської та планово-нормативної, показує, що вони не завжди відповідають вимогам сучасного менеджменту. До недоліків можна віднести те, що в них практично відсутня інформація, яка характеризує зміну екологічних і соціальних процесів на сільськогосподарських підприємствах; недостатньо інформації про стан і зміну факторів зовнішнього середовища та наслідки цього впливу на результати господарювання; існуючі джерела інформації не дають змоги простежити за зміною в економічних і особливо в ринкових та фінансових процесах; відсутні прилади і методики оцінки стану біологічних об'єктів (рослин і тварин), технічних засобів, якісних параметрів продукції, особливо сільськогосподарської; необ'єктивні нормативи, які використовують для планування й оцінки результатів господарської діяльності підприємств тощо.

Крім того, проблеми методологічного і методичного характеру інформаційного забезпечення аналізу в сучасних умовах зумовлені ще й рядом обставин; появою різних форм власності, диверсифікацією та структурною перебудовою економіки; різним підходом до організації економічної роботи на підприємствах за централізованої планової і ринкової економіки; стабільною інфляцією; повільною трансформацією джерел інформації, які б забезпечили оперативний контроль (моніторинг) за процесами реформування аграрної економіки; відсутністю стандартів, які б передбачали однозначність у тлумаченні й оцінці окремих економічних показників, категорій, понять тощо; недостатнім використанням в економічній роботі ЕОМ.

Перехід до ринкової економіки, розширення економічної свободи товаровиробника зумовлюють появу таких формувань, як пайові та акціонерні підприємства, фермерські господарства, спільні підприємства тощо, в яких специфічно відбуваються деякі економічні процеси, а, отже, виникає потреба в новій інформації.

Вимагає додаткової інформації диверсифікація виробництва, викликана не паритетністю ставлення держави до міста і села, до промисловості й аграрного сектора, енергетичними й екологічними проблемами тощо.

Зміна економічного середовища зумовлює перебудову економічної роботи на сільськогосподарських підприємствах, зокрема, інтеграцію планової й облікової служб, а також виділення в економічній службі окремих структурних підрозділів - такого, який би займався фінансовою роботою (тобто обслуговував зовнішніх споживачів інформації) та управлінською, яка пов'язана була б і збиранням, обробкою і використанням внутрішньогосподарської інформації, тобто про хід виробничого процесу.

Оскільки аналіз у більшості був ретроспективним, то і джерела інформації були зорієнтовані лише на оцінку результативних показників. Мова йде про такі носії інформації, план економічного і соціального розвитку, фінансовий план підприємства тощо. На основі такої інформації оцінюють заключні показники - економічний стан підприємства, виробництво і реалізацію продукції, собівартість, фінансові результати тощо. Проте такої інформації не досить для своєчасного прийняття коригуючих управлінських рішень.

Це можна сказати і про планову інформацію. Найдосконаліший план має ряд недоліків, які не дають можливості мобільно управляти формуванням ресурсного потенціалу, раціональним його використанням, дотриманням технологічних вимог при виробництві продукції тощо. Він не передбачав можливостей широкого реагування на зміну зовнішнього середовища, оскільки наявність і використання ресурсів закладались у план на початку року. Не передбачалася і реакція підприємства на ринкові зміни. Практично неможливо на початку року передбачити слабкі місця майбутніх витрат ресурсів, а тому важко наблизити їх результативність до планової (бажаної) з високою мірою вірогідності за такий значний проміжок часу, як цілий рік. В основу методології планування було покладено принцип екстраполяції результатів, одержаних у попередні роки, за умови стабільного розвитку всієї системи. Такий підхід застосовували і при розробці довгострокових планів. Недосконалість даного принципу (підходу) підтверджує сьогоднішня практика, коли в діяльності сільськогосподарських підприємств відбуваються динамічні, часто не передбачувані зміни.

7. Організація аналітичної роботи на підприємстві

Для того, щоб одержати змістовні глибокі висновки аналізу, слід ретельно продумувати організацію робіт до його початку. Під організацією взагалі розуміють створення злагодженої постійної системи для виконання якихось робіт або досягнення певної кінцевої мети. Організація аналітичної роботи включає розробку загальних засад і порядок проведення аналізу, планування роботи окремих її елементів і етапів; матеріальне, методичне та наукове забезпечення; загальне керівництво, прийом виконаних аналітичних робіт, їх оформлення та контроль за впровадженням у виробництво розроблених заходів із метою поліпшення діяльності підприємства.

Аналітична робота підприємства розпочинається з планування. Розрізняють загальний план аналітичної роботи на підприємстві та план (програму) конкретних аналітичних робіт. Загальний план роботи складається на рік з розбивкою по кварталах. У плані зазначаються розділи господарської діяльності та об'єкти, що мають вивчатися, періодичність і терміни проведення робіт, відповідальні технічні виконавці, технічні засоби та джерела інформації, потрібні для здійснення аналізу.

У планах окремих робіт, які складаються відповідно до загального плану аналітичної роботи, передбачаються об'єкти та етапи аналізу, терміни виконання й завдання робіт тощо.

Організаційні питання можуть вирішуватися по-різному залежно від того, стосується це проведення аналітичних робіт працівниками підприємства та для власних потреб його колективу чи це пов'язано з вивченням діяльності підприємства сторонніми контролюючими установами. Це може обумовлювати зміни не тільки об'єктів, термінів і виконавців, а й змісту програми та інформації, що використовується.

Загальне керівництво аналітичною роботою на підприємстві здійснює заступник директора з економічної роботи (головний економіст). Безпосередньо цю роботу може очолювати керівник планового відділу або головний бухгалтер чи його заступник. Виконавцями аналізу на підприємстві є економісти, плановики, бухгалтери, а також працівники інших професій, які мають відповідний досвід і схильність до аналітичних досліджень. Якщо аналіз виконують сторонні організації, то аналітиками можуть бути аудитори, працівники банків і наукові адміністрації, відомчі ревізори та інші працівники контролюючих організацій.

Аналіз проводять економічні підрозділи підприємства, але до виконання аналітичних робіт залучаються також працівники технічних, технологічних та інших служб.

Програмою аналізу може виступати розгорнутий та деталізований перелік питань, які передбачено вивчати, а також комплект таблиць, обов'язковий до опрацювання під час аналізу. Однак, треба мати на увазі, що старанне складання програми аналізу забезпечує необхідну зібраність і повноту проведення аналітичного дослідження. При цьому виключаються пропуск окремих питань та гаяння часу на вивчення другорядних або зайвих проблем.

Визначаючи зміст аналітичної роботи та терміни її проведення, треба враховувати наявність готового матеріалу для аналізу, трудомісткість збору й опрацювання іншої інформації і, нарешті, часу, який потрібний для виконання окремих робіт. Рекомендується вирізняти три головні етапи: попередній, основний і заключний.

У попередньому етапі здійснюється загальне ознайомлення із станом справ, визначається ступінь виконання плану за основними показниками, робиться попередня оцінка стану справ. На цьому етапі також складається програма аналізу, готуються макети таблиць, збирається й перевіряється головна інформація, визначаються виконавці та вирішуються інші організаційні питання.

Основний етап передбачає заповнення всіх таблиць, вивчення й опрацювання необхідної додаткової інформації, визначення факторів і виконання розрахунків їх впливу на зміну величини показників, пошук резервів. З окремих питань, які вивчено, роблять оцінки і підраховують резерви виробництва.

На заключному етапі узагальнюються наслідки аналізу та підраховуються зведені резерви виробництва, дається заключна розгорнута оцінка діяльності підприємства; розробляються конструктивні заходи з метою поліпшення роботи та використання знайдених резервів виробництва.

Із цих трьох етапів найбільш тривалим і трудомістким є другий. Але терміни проведення аналізу залежать від затвердженої програми, уміння використовувати готові аналітичні матеріали, що є в справах підприємства (акти ревізій та перевірок, накази, пояснювальні записи до звітів, виробниче листування тощо). Однак при цьому слід завжди критично оцінювати матеріали, що залучаються, вміло відрізняти об'єктивні показники від суб'єктивного, тенденційного їх тлумачення. Зібрані під час аналізу матеріали, заповнені таблиці, розрахунки впливу факторів і резервів на останньому етапі узагальнюють та письмово оформляють у вигляді довідок, актів перевірок, аналітичних та доповідних записок, пояснювальних записок до звітів. Працівники зовнішніх установ оформляють наслідки аналізу у вигляді висновку. Самостійним або додатковим документом, в якому відображаються наслідки аналізу, є проект наказу. Цей документ, якщо він скріплюється підписами керівника підприємства, має обов'язковий характер для виконання запропонованих аналітиком заходів.

За виконанням заходів щодо наслідків аналізу слід установлювати дійовий і повсякденний контроль, інакше одні й ті самі недоліки в роботі будуть знов повторюватися в наступних матеріалах перевірок і аналітичних висновках.

Узагальнення результатів економічного аналізу є його кінцевим результатом й оформляється у вигляді доповідної або аналітичної записки чи звіту.

Реалізація пропозицій за результатами аналізу здійснюється шляхом видачі наказів та розпоряджень, в яких визначається перелік заходів, терміни початку та закінчення їх здійснення, необхідні матеріальні та грошові ресурси, виконавці, відповідальні та контролюючі службові особи чи підрозділи підприємства.

Спосіб ланцюгових підстановок

Елімінувати - означає усунути, виключити вплив всіх факторів на величину результативного показника, крім одного. При цьому виходять з умовного припущення про те, що всі фактори змінюються незалежно один від одного: спочатку змінюється один, а всі інші залишаються без зміни, потім змінюється другий, третій і т.д., за умови незмінності інших. Це дає можливість визначити вплив кожного фактору на величину показника, що досліджується, окремо від інших.

Трьохфакторна мультиплікативна модель:

У=а*б*c (1)

де У - результативний показник: У₀ - базисний рівень результативного показника; У₁ - звітний рівень результативного показника; а, б - кількісні показники: а - первинний щодо показника б, с- якісний показник.

Перший етап. Для застосування способу ланцюгових підстановок необхідно формулу розрахунку результативного показника навести у тій послідовності, яка відповідає черговості замін, і визначити базисний рівень результативного показника:

Уо = а₀*б₀*c₀ (2)

Другий етап. Для розрахунку умовних результативних показників проводиться послідовна заміна базисних величин на звітні.

У_ум1 = а₁*б₀*c₀ (3)

У_ум2 = а₁*б₁*c₀ (4)

У₁ = а₁*б₁*c₁ (5)

Третій етап. Для розрахунку впливу кожного фактора слід виконати наступні дії:

1) вплив фактора а на зміну результативного показника У:

У _а= У_ум1 - У₀; (6)

2) вплив фактора б на зміну результативного показника У:

У_б= У_ум2 - У_ум1; (7)

3) вплив фактора с на зміну результативного показника У:

У₀=У₁ -У_ум2 (8)

Четвертий етап. Для перевірки правильності розрахунків потрібно визначити баланс відхилень:

У₁-У₀ = У_а + У_б + У_с, (9)

Тобто, алгебраїчна сума впливу факторів повинна дорівнювати загальному приросту результативного показника.

Таблиця 1. Порядок виявлення величини впливу факторів на результативний показник способом ланцюгових підстановок

№ підстановки	Параметри
	а	б	с	результативний показник	вплив фактора на зміну результативного показника
0	а0	б0	с0	У0	-
1	а1	б0	с0	Уум1	Уа = Уум1 - У0
2	а1	б1	с0	Уум2	Уб = Уум2 -Уум1
3	а1	б1	с1	У1	Ус= У1 -Уум2

Послідовність розрахунків способом ланцюгових підстановок розглянемо на прикладі, якщо залежність результативного показника від факторних може бути представлена чотирьохфакторною мультиплікативною моделлю. Вихідна інформація наведена в табл. 2.

Таблиця 2. Дані для факторного аналізу обсягу валової продукції

№ з/п	Показник	Од. виміру	Умовне позначення	Базисний період	Звітний період	Відхилення
						Абсолютне (+/-)	Віднос-не, %
1	Валова продукція	тис. гри.	ВП	2000	2845,44	+845.44	42
2	Середньоспискова чисельність робітників	чол.	ЧР	100	120,00	+20,00	20
3	Кількість відпрацьованих днів одним робітником	дні	Д	250	260,00	+ 10,00	4
4	Середня тривалість робочого дня	год.	Т	8	7,60	-0,40	-5
5	Середньогодинний виробіток	гри.	ГВ	10	12,00	+2.00	20

Результативний показник - валова продукція. Ставиться мета дослідити зміну цього показника під впливом відхилень від базового рівня ряду факторів: чисельності робітників, кількості відпрацьованих днів, тривалості робочого дня, середньогодинного виробітку.

Таблиця 3. Виявлення величини впливу факторів на обсяг валової продукції способом ланцюгових підстановок

№ підста-новки	Параметри
	ЧР	Д	Т	ГВ	валова продукція	виплив фактора на зміну валової продукції
0	100	250	8,0	10	100x250x 8x10 = 2 000,00	-
1	120	250	8,0	10	120х250х8х 10 = 2 400,00	2 400,00 - 2 000,00 = +400,00
2	120	260	8,0	10	120х260х8х 10 = 2 496,00	2 496,00 - 2 400,00 = + 96,00
3	120	260	7,6	10	120 х 260 х 7,6 х 10 = 2 371,20	2 371,20-2 496,00 =-124,80
4	120	260	7,6	12	120 х 260 х 7,6 х 12 = 2 845,44	2 845,44 -2 371,20 = 474,24

Спосіб ланцюгових підстановок має як переваги, так і недоліки.

Переваги: універсальність застосування (для всіх типів моделей); простота використання.

Недоліки: залежно від обраного порядку заміни факторів результати факторного розкладання мають різні значення.

I. Вихідна чотирьохфакторна мультиплікативна модель:

ВП = ЧР*Д*Т*ГВ,

1) ВП ₀= ЧР₀ *Д₀* То *ГВ₀ = 100* 250* 8 *10 = 2 000,00 тис. гри.

II. Розрахунок умовних результативних показників:

ВП_ум1= ЧР₁*Д₀*Т_0* ГВ₀ = 120*250* 8*10 = 2 400,00 тис. гри.

ВП_ум2= ЧР₁*Д₁*Т₀*ГВ₀ = 120 x 260 х8х 10 = 2 496,00 тис. гри.

ВП_ум3 = ЧР₁*Д₁*Т₁* ГВ₀= 120 х 260 х 7,6 х 10 = 2 371,20тис. гри.

ВП₁ = ЧР ₁*Д₁ * Т₁* ГВ₁ = 120 х 260 х 7,6 х 12 = 2 845,44 тис. гри.

III. Розрахунок впливу зміни факторних показників:

1) зміна чисельності робітників: Тобто, за рахунок збільшення чисельності робітників випуск продукції збільшився на:

ВПчр = ВП_ум1- ВП₀ = 2 400,00 - 2 000,00 = +400,00 тис. грн.

2) зміна кількості відпрацьованих днів: За рахунок збільшення кількості відпрацьованих днів на 10 обсяг виробництва продукції збільшився на:

ВП_д=ВП_ум2 - ВП_ум1= 2 496,00 - 2 400,00 = + 96,00 тис. грн.

3) зміна середньої тривалості робочого дня: Отже, зменшення тривалості робочого дня на 0,4 год. призвело до зменшення обсягу виробництва на:

ВП_Т = ВП_ум3 - ВП_ум2 = 2 371,20 - 2 496,00 = -124,80 тис. грн.

4) зміна середньогодинного виробітку: Тобто, за рахунок збільшення середньогодинного виробітку збільшився обсяг виробництва на:

ВП_гв=ВП₁-ВП_ум3 = 2 845,44 - 2 371,20 = +474,24 тис. грн.

IV. Баланс відхилень:

ВП₁ - ВП₀= ВП_ЧР + АВП_Д + АВП_Т + АВП_ГВ;

2845,44 - 2000,00 = 400,00 + 96,00 - 124,80 + 474,24

845,44 = 845,44

Види відносних величин

Назва відносної величини	Порядок розрахунку	Сутність
І	2	3
Відносна величина виконання плану (ВВпл)	ВВпл.=	Характеризує відношення між фактичним та плановим рівнем показника, виражене у відсотках
Відносна величина плановою завдання (ВВпз)	ВВпз.=	Розраховується як відношення планового рівня показника поточного року до його базового рівня, або до рівня у минулому році, до середнього рівня за 3-5 попередніх років
Відносна величина динаміки (ВВд)	ВВд.=	Характеризує зміни показників в часі та показує, v скільки разів збільшився (або зменшився) рівень показника в порівнянні з будь-яким попереднім періодом. Для розрахунку відносної величини динаміки визначають відношення рівнів, що характеризують явище, яке вивчається, в різні періоди часу Відносні величини динаміки можуть бути базисними та ланцюговими. У першому випадку кожний наступний рівень динамічного ряду порівнюється з базисним роком, а у іншому - кожний наступний рік відноситься до попереднього
Відносна величина структури (ВВстр)	ВВстр.=	Відносна частка (питома вага) частини до цілого в межах однієї сукупності, виражена у відсотках або коефіцієнтах. Наприклад, питома вага власного капіталу в загальній сумі балансу, питома вага робітників з вищою освітою в загальній чисельності робітників
Відносна величина координації (ВВкоор)	ВВкоор=	Співвідношення частин цілого між собою. Наприклад, власного капіталу і зобов'язань, доходів від операційної діяльності та доходів від інвестиційної діяльності
Відносна величина порівняння (ВВпор)	ВВпор=	Показує співвідношення однойменних показників, які відносяться до різних об'єктів або територій. Розраховується як відношення числа одиниць (або обсягу ознаки) в окремих частинах сукупності до загальної кількості одиниць (або обсягу ознаки) за всією сукупністю
Відносна величина інтенсивності	Характеризує ступінь розповсюдження, розвитку явища у відповідному середовищі. Наприклад, відсоток робітників вищої кваліфікації, відсоток бартерних угод тощо
Відносна величина ефективності	Показує співвідношення ефекту з ресурсами або витратами. Наприклад, продуктивність праці, фондовіддача, рентабельність продукції

Умовні позначення, використані в табл. Уі - фактичний рівень показника;

У₀- базовий рівень показника;

У_пл - плановий рівень показника.

Тема 2. АНАЛІЗ ВИРОБНИЧИХ РЕСУРСІВ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТЕХНІЧНОГО РІВНЯ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Аналіз земельних ресурсів

План

1. Завдання аналізу і джерела даних.

2. Аналіз структури, стану та рівня використання земельних угідь.

3. Аналіз ефективності використання сільськогосподарських угідь. Резерви її підвищення.

4. Аналіз галузевої структури (спеціалізації) підприємства.

5. Аналіз інтенсивності виробництва.

Література:

1. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. - К.: КНЕУ, 2002. с.177-181.

2. Лещенко Г.Г. Аналіз господарської діяльності сільськогосподарських підприємств. - К. Вища школа, 1986. с. 20-27.

3. Савицкая Г.В. Анализ производственно-хозяйственной деятельности сельскохозяйственных предприятий. М.: ИНФРА - М, 2003. с.106-114.

4. Савчук В.К. Аналіз господарської діяльності сільськогосподарських підприємств. - К.: Урожай, 1995. с. 80-88.

Питання для самоконтролю

1. Завдання і джерела даних аналізу земельних ресурсів в умовах ринкової економіки.

2. Вплив трансформації земель на ефективність їх використання.

3. Назвіть та обґрунтуйте показники використання земельних угідь.

4. За якими показниками оцінюють ефективність товарних і кормових культур?

5. Показники ефективності використання земельних ресурсів та шляхи їх підвищення.

6. За якими показниками аналізують спеціалізацію підприємства?

7. Показники рівня інтенсивності виробництва та економічної ефективності інтенсифікації.

І.Завдання аналізу і джерела даних

Земля - основний і незамінний ресурс сільськогосподарського виробництва, один з найважливіших складових ресурсного потенціалу аграрного формування, який, крім землі, включає трудові ресурси, основні та оборотні засоби (основний і оборотний капітал). Наявний ресурсний потенціал, якісні його параметри та раціональне поєднання в процесі господарської діяльності є вихідною передумовою виробництва конкурентоспроможної продукції. Аналіз покликаний дати інформацію для обґрунтування управлінських рішень з погляду того, які виробничі ресурси потрібно придбати (залучити, побудувати тощо), щоб разом з наявними досягти від їх використання максимального ефекту, не завдаючи шкоди навколишньому природному середовищу, поліпшуючи умови праці та життя людей. Зауважимо, що земельна площа є базовим ресурсом, а саме він визначає формування інших ресурсів.

Загальна земельна площа України становить 60,36 млн. га. Серед усіх земельних угідь найбільшу господарську цінність мають сільськогосподарські угіддя, площа яких на початок 2001 року становила 41,83 млн. га, або 69,4 % усієї території країни.

Раціональне використання землі для України було, є і буде однією з найважливіших народногосподарських завдань, стрижневим питанням її незалежності і добробуту. Тому актуальним є питання меліорації земель, охорони їх від ерозії, недопущення необґрунтованого відведення земель для несільськогосподарського виробництва тощо. Організація використання земель повинна бути такою, щоб темпи приросту врожайності сільськогосподарських культур і збільшення валового виробництва продукції значно випереджали б темпи скорочення сільськогосподарських угідь (ріллі) на одного жителя. Така необхідність підсилюється і тим, що сільськогосподарська продукція для України повинна бути одним із напрямів експорту (надходження валюти). Отже, раціональне використання землі є однією із складових загальної системи заходів щодо високоефективного ведення господарства, а аналіз використання - однією з найважливіших ланок усієї економіко-аналітичної роботи.

Завдання аналізу полягає в тому, щоб всебічно сприяти найповнішому і найефективнішому використанню земельних угідь при постійному нарощуванні природної родючості й недопущенні шкоди навколишньому середовищу. Розроблені за результатами аналізу рекомендації мають забезпечувати повне й високоефективне використання всіх угідь незалежно від призначення і рівня їх освоєння.

Найважливіші складові аналізу використання земельних угідь такі: визначення їх структури та шляхів поліпшення; вивчення ступеня використання орних земель й обґрунтування їх розширення (скорочення), наявності науково обґрунтованих сівозмін і рівня їх освоєння; визначення технологічної, економічної, екологічної та соціальної ефективності використання земель і можливостей її підвищення.

Основними джерелами інформації для аналізу землекорис-тування складу, структури і використання земельних угідь є: Земельний кодекс та інші нормативні документи про землекористування; Земельно-кадастрова книга підприємства, господарства, організації, установи; картографічні документи (грантові карти, картограми, паспорт поля тощо); виробничі програми в галузі рослинництва та її виконання, перелік заходів щодо поліпшення земельних угідь тощо. Крім того, використовують статистичну звітність, дані бухгалтерського, оперативно-технічного, зокрема агрономічного обліку.

2. Аналіз структури, стану та рівня використання земельних угідь

Земельні угіддя аграрних формувань об'єднують у дві основні групи - сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення.

До сільськогосподарських належать земельні угіддя, які систематично використовують для одержання сільськогосподарської продукції: рілля, багаторічні насадження, сіножаті та пасовища. Структура угідь залежить як від рельєфу місцевості, так і від якості ґрунтів. Співвідношення угідь визначає спеціалізацію підприємства і його виробничий напрям. Зараз триває процес переведення (трансформації) частини несільськогосподарських угідь у сільськогосподарські. Поряд з цим, і часто навіть, у ширших масштабах певна частина угідь сільськогосподарського призначення відводиться під забудову міст, житла, промислових і культурно-побутових об'єктів, доріг, створення (розширення, відновлення) державних заповідних зон, природних замовників, виводиться з господарського обороту внаслідок ерозійних процесів та невмілого господарювання. При відсутності належного контролю це може призвести до абсолютного і відносного (з розрахунку на одного жителя) зменшення продуктивних угідь.

Тому при аналізі структури земельних ресурсів необхідно вивчити зміни в співвідношенні угідь сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення, тенденції, темпи і причини цих змін, що дасть змогу не допустити або обмежити використання несільськогосподарських угідь, насамперед їх інтенсивної частини, для потреб, безпосередньо не пов'язаних з вирощуванням сільсько-господарських культур. Якщо ж таке явище мало місце, треба виявити його причини та розробити заходи щодо недопущення подібного в майбутньому. Важливе місце відводиться аналізу обґрунтування проектів організації території (особливо при створенні фермерських господарств), розміщення будівель, споруд тощо, тобто, як і в інших випадках, аналіз використання земельних ресурсів повинен мати чітко виражену профілактичну спрямованість. Аналіз повинен закінчуватися обґрунтуванням найефективнішої трансформації угідь відповідно до природних умов, перспективної стратегії розвитку підприємства.

Таблиця 1

Структура земельних угідь

Види угідь	2001 р.	2002 р.	2003 р.	2003 р. до 2001 р.
	га	%	га	%	га	%	га	%
Загальна земельна площа	3100	100	3156	100	3156	100	+56	100
У т.ч. с.г. угіддя	2780	89,7	2803	88,8	2803	88,8	+23	41
З них: рілля; пасовища багаторічні насадження	2764 16 -	89,2 0,5 -	2787 16 -	88,3 0,5 -	2787 16 -	88,3 0,5 -	+23 - -	- -
несільськогосподарські угіддя	320	10,3	353	11,2	353	11,2	+33	59
3 них: * площа лісу; * інші угіддя	- 320	- 10,3	- 353	- 11,2	- 353	- 11,2	- +33	-

З таблиці 1 видно, що загальна земельна площа збільшилась на 56 га. Це говорить про те, що при реформуванні, частина працюючих сусіднього села зі своїми земельними паями приєдналися до земельних угідь аналізованого підприємства. Площа сільськогосподарських угідь у 2003 році становила 2803 га, тобто на 23 га більше, ніж у 2001 році.

У структурі земельної площі сільськогосподарські угіддя займають 88,8 %, у тому числі рілля 88,3 %; питома вага несільськогосподарських угідь - 11,2 %.

У сучасних умовах досить активно змінюється структура землекористування, що зумовлено проведенням в Україні земельної реформи, яка передбачає зміну земельних відносин, а саме створення умов для раціонального використання й охорони земель. Головним напрямом земельної реформи повинно стати перетворення працівників села у власників землі, засобів виробництва та результатів своєї праці незалежно від конкретних умов.

Найбільшу питому вагу в структурі земельних угідь мають сільськогосподарські угіддя, які можна об'єднати в дві основні групи: інтенсивні (орні землі, багаторічні насадження, поліпшені сіножаті, культурні пасовища) й екстенсивні (малоцінні луки і пасовища). Завдання полягає в тому, щоб у процесі господарської діяльності забезпечити зростання площ інтенсивних земель за рахунок екстенсивних і якнайефективніше використовувати всі угіддя.

При аналізі використання земельних угідь найчастіше застосовують показники.

1. Рівень освоєння земель - відношення сільськогосподарських угідь до загальної земельної площі 2803 : 3156 * 100 % = 88,8 %.

2. Рівень розораності - відношення площ ріллі до сільськогосподарських угідь 2787 : 2803* 100 % = 99,4 %.

3. Рівень розораності орних земель - відношення площі ріллі до суми площ ріллі, цілини і перелогів 2787 : 2796 * 100 % = 99,7 %.

4. Відсоток посівної площі від площі землі в обробітку відношенням площі посіву до ріллі 2754 : 2787* 100 % = 98,8 %.

5. Питома вага природних кормових угідь у площі сільськогосподарських угідь 16 : 2803* 100 % = 0,6 %.

У переважній більшості сільськогосподарських підприємств зони лісостепу рівень освоєння земель становить 80-85 %, а розораність сільськогосподарських угідь - 85-90 %, і майже всі орні землі були розорані (тобто залежні були відсутні).

Ці показники тривалий час вважалися бажаними, оптимальними. Але з переходом до ринкових відносин економісти стали порівнювати ці показники з розораністю в західних фермерів, і виявилось, що на заході майже половина площ не розорюється, не засівається, а зайнята природними кормовими угіддями. Це робиться з метою захисту ґрунтів від водної, вітрової ерозії, але в них засіяний гектар дає не менше 50-60 ц зернових.

Зусилля землекористувачів повинні спрямовуватись на поліпшення сільськогосподарських угідь, без чого неможливо підвищити їх продуктивність. Це стосується не тільки малоцінних, екстенсивних угідь, а й орних земель. Добиваються цього внесенням підвищених норм добрив, особливо органічних, вапнуванням, гіпсуванням, застосуванням прогресивних способів обробітку ґрунту та іншими заходами. Тому в процесі аналізу визначають питому вагу поліпшених земель у загальній площі і стан контролю за здійсненням заходів щодо поліпшення угідь за строками, обсягом, вартістю, якістю, а також економічною й екологічною ефективністю.

Найефективнішим видом земельних угідь є рілля, від правильного використання якої залежать результати сільсько-господарського виробництва і соціальний розвиток підприємства. Значну питому вагу в структурі ріллі займають площі посіву сільськогосподарських культур, які аналізують у різних варіантах: в розрізі всіх сільськогосподарських культур, всередині кожної групи сільськогосподарських культур, по групах сільськогосподарських культур (зернові, технічні, картопля і овочі, сіяні кормові).

На відміну від показника загальної площі посівів, структура їх є рухомим фактором. Як правило, вона не залишається постійною, а змінюється і вдосконалюється відповідно до попиту і пропозиції на певну продукцію, виробничого напряму підприємства, врожайності різних культур, а також залежно від кліматичних умов.

Раціональне використання ріллі передбачає добір найефективніших культур, які забезпечують найбільший вихід продукції при високій окупності витрат на їх виробництво. Для цього оцінюють економічну ефективність сільськогосподарських культур, використовуючи такі показники: для товарних культур - урожайність, собівартість продукції, прибуток з 1 га посіву, рівень рентабельності.

Аналізуючи економічну ефективність товарних сільськогосподарських культур, треба врахувати, що вона з року в рік змінюється внаслідок зміни врожайності культур, цін і витрат на 1 га посіву. За умови систематичного підвищення врожайності, поліпшення якості продукції і при стабільному попиті і цінах, підприємства можуть підвищувати економічну ефективність культур та використання землі.

Для одержання об'єктивних даних згадані показники беруть у середньому за 3-5 років. Проте слід постійно враховувати кон'юнктуру ринку, яка досить динамічна, особливо на плодоовочеву продукцію.

Економічну ефективність кормових культур оцінюють за показниками: вихід кормових одиниць перетравного протеїну або кормопротеїнових одиниць на 1 га посіву, їх собівартість та затрати праці на виробництво відповідної одиниці корму.

Детальний аналіз економічної ефективності вирощування окремих культур дає можливість поліпшити структуру посівних площ.

3. Аналіз ефективності використання сільськогосподарських угідь. Резерви її підвищення

Для оцінки ефективності використання земельних ресурсів застосовується система узагальнюючих, індивідуальних і допоміжних показників.

Узагальнюючі показники - це вартість виробленої продукції (у тому числі рослинництва), вихід кормових одиниць, розмір прибутку на 100 га сільськогосподарських угідь (за 100-бальною кадастровою оцінкою).

Індивідуальні показники -- це врожайність культур, вихід продукції в кормових одиницях з 1 га окремих угідь, обсяг виробництва молока, м'яса на 100 га порівняльних сільгоспугідь. Порівняльна (кадастрова) площа визначається множенням площі кожного виду угідь на бал ґрунту та діленням отриманого результату на 100.

Допоміжні показники -- це собівартість продукції, фондомісткість, трудомісткість, прибутковість 1 га землі, окупність витрат (відношення вартості продукції, отриманої з 1 га, до середніх витрат на 1 га).

У процесі аналізу спочатку вивчається динаміка перерахованих показників, виконання плану за їхнім рівнем, проводиться міжгосподарський порівняльний аналіз (табл. 2). Потім виявляють фактори і резерви підвищення ефективності використання земельних ресурсів.

Таблиця 2

Показники ефективності використання землі

Показник	Аналізоване господарство	Передове господарство району	Відхилення
	базисний рік	звітній рік		звітного року до базисного	звітного року до передового господар.
Вихід на 100 га сільськогосп. угідь, тис. грн.:
* валової продукції	142,5	162,7	164,4	+20,2	-1,7
* товарної продукції	107,9	128,9	131,9	+21,0	-3,0
* прибутку	11,6	15,8	14,6	+4,2	+ 1,2
Врожайність, ц/га:
* зернових культур	32,5	37,1	38,0	+4,6	-0,9
Виробництво на 100 га сільськогоспод. угідь, ц:
- молока	468,0	479,7	420,5	+ 11,7	+59,2
- м'яса	48,4	69,1	75,0	+20,7	-5,9

За результатом аналізу даних таблиці 2, можна зробити висновок, що в звітному році показники ефективності використання землі поліпшились. Про це свідчать плюсові відхилення по всіх показниках. Аналізоване господарство навіть у порівнянні з передовим господарством району має кращі показники. Так, прибуток на 100 га сільськогосподарських угідь більший на 1,2 тис. грн. та виробництво молока є більшим на 59,2 ц у розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь. Усі інші показники є дещо нижчими, тому необхідно використати всі можливі резерви для підвищення ефективності використання землі.

Одним із найважливіших факторів підвищення ефективності використання земель є розширене відтворення родючості ґрунту. Науці і практиці відомі засоби швидкого (регулювання вологості ґрунтів, внесення швидкодіючих мінеральних добрив, її розпушування) і довгострокового впливу на ґрунт (систематичне збагачення ґрунту органічними добривами, вапнування кислих ґрунтів, меліорація земель, що мають несприятливі природні властивості).

Головне джерело поповнення гумусу в ґрунті - органічні добрива і поживні залишки. При внесенні тільки мінеральних добрив без органічних вміст гумусу в ґрунті знижується щорічно. Для підтримки в ґрунті оптимальної концентрації гумусу варто щорічно вносити не менше 13-15 т органічних добрив на 1 га ріллі. Для забезпечення позитивного балансу гумусу (0,01 % у рік) необхідно щорічно вносити по 20 т/га органічних добрив, у тому числі в травопільних сівозмінах -10-12, плодозмінних - 14-18, просапних - 70-80 т.

Для підтримки бездефіцитного та створення позитивного балансу гумусу необхідно розширювати посіви багаторічних трав, сидератів, покривних і пожнивних культур. Після оранки багаторічних трав уміст гумусу в орному шарі підвищується на 0,2-0,3 %. Продуктивність земель за рахунок посіву сидеральних культур у сполученні з внесенням гною підвищується на 18-20 %. Сидерати збагачують грунт легкорозчинними органічними речовинами, є діючим засобом боротьби з бур'янами і шкідниками рослин. Цьому сприяють також чисті пари, при використанні яких врожайність зернових культур збільшується на 20-30 %.

Істотним фактором підвищення продуктивності земель є регулювання водного режиму: відвід фільтраційних вод у вологі роки і зрошення в посушливу пору. Меліорація - невід'ємний і могутній засіб підвищення стійкості і продуктивності землеробства.

Важливою умовою охорони і раціонального використання землі є система заходів щодо захисту ґрунту від водної і вітрової ерозії: мінімальна і безвідвальна обробка ґрунту, ґрунтозахисні сівозміни із стрічковим розміщенням посівів і парів.

Одним із факторів підвищення продуктивності земель є боротьба з переущільненням ґрунтів. Під впливом важких колісних тракторів, збиральної і транспортної техніки рівень ущільнення значної частини орних земель перевищує оптимальний. У таких умовах коренева система рослин слабко функціонує, у результаті чого погіршується їхня життєдіяльність, підвищується засміченість полів, що призводить до значного недобору врожаю. Ущільнення земель зменшується при використанні більш легкої техніки, широкозахватних ґрунтообробних машин.

Великий вплив на підвищення продуктивності земель робить боротьба з бур'янами і шкідниками сільськогосподарських культур. За оцінкою фахівців, потенційні втрати врожаю з цієї причини складають до 35 %. Основні способи захисту рослин - біологічні, механічні і хімічні. Перші два - екологічно безпечні. Однак останнім часом стає все більш очевидним нахил убік застосування хімічних засобів, небезпечних для людини і природи. їх бажано застосовувати тільки в тих випадках, коли вичерпані альтернативні варіанти, зокрема біологічні методи.

Підвищенню ефективності використання земельного фонду сприяє вапнування кислих і гіпсування засолених ґрунтів. За підрахунками фахівців, через несприятливу кислотність ґрунту втрати врожаю щорічно складають близько 10 %.

Подальше підвищення продуктивності угідь тісно пов'язане з кардинальним поліпшенням природних кормових угідь-косовиць і пасовищ, що займають значну питому вагу в загальній площі сільськогосподарських угідь. Як свідчить досвід передових господарств, інтенсивні форми луківництва, створення багаторічних культурних пасовищ можуть дати не менший ефект, чим перетворення їх у ріллю.

Підвищенню ефективності використання земель сприяють також застосування інтенсивних технологій вирощування культур, використання більш врожайних сортів, удосконалювання структури посівів, проведення всіх польових робіт в оптимальний термін, підвищення кваліфікації працівників, культури землеробства тощо.

4. Аналіз галузевої структури (спеціалізації) підприємства

Спеціалізація - це переважаючий розвиток кількох або однієї галузі з метою масового виробництва ряду чи одного виду продукції з урахуванням природо-економічних умов певної зони. Вона визначає напрям розвитку сільського господарства і сприяє концентрації певної продукції по природо-економічних зонах і певних підприємствах навіть по окремих виробничих підрозділах.

В Україні розвиток і розміщення сільського господарства, формування сільськогосподарських зон та їх спеціалізація здійснюється згідно з дією об'єктивних економічних законів і спрямовані на збільшення виробництва сільськогосподарської продукції з одиниці земельної площі, підвищення товарності виробництва, зниження собівартості продукції, підвищення рентабельності виробництва.

Таким чином, спеціалізація - це форма суспільного поділу праці як між галузями і сферами суспільного виробництва, так і в середині галузі на всіх стадіях виробничого процесу. Наприклад, спеціалізація підприємств та їх підрозділів являє собою господарський, міжгосподарський, внутрішньогосподарський поділ праці.

Внутрішньогосподарська спеціалізація - це поділ праці за виробничими підрозділами (цехами, бригадами, фермами, ланками).

Виробнича спеціалізація підприємства визначається за основними товарними галузями і продуктами, які забезпечують найбільшу виручку від реалізації. Отже, основним показником, що характеризує спеціалізацію підприємства, є структура товарної продукції, допоміжними - структура валової продукції, посівних площ, основних виробничих фондів, поголів'я худоби тощо.

Аналіз даних табл. 3 свідчить про те, що при визначенні середніх даних структури товарної продукції за останні роки, найбільшу питому вагу займає галузь тваринництва 41,2 %, а галузь рослинництва - 36 %. Детальний аналіз дозволяє визначити напрям розвитку господарства м'ясо-молочний з роз

винутим рослинництвом.

Таблиця 3

Структура товарної продукції

Види реалізованої продукції	2001р.	2002 р.	2003 р.	У середньому за три роки
	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%	га	%
Рослинництво, всього	1321	40,05	1085	35,8	1169	32,4	1192	36
* цукровий буряк	313	99,5	297	9,8	368,9	10,2	325	9,8
* у т. ч. зернові і зернобобові	910	27,6	718,1	23,9	723,9	20	780	23,6
* соняшник	60	11,8	32,9	1	40,5	1.2	44	1,3
* ріпак	10	00,3	-	-	-	-	10	0,3
* овочі	5	00,15	22	0,7	18,6	0,5	15	0,5
* інша продукція рослинництва	23	00,7	15	0,4	17,7	0,5	18	0,5
Тваринництво, всього	1384	442	1239	40,9	1461,5	40,5	1361,5	41,2
* свиней	101	33,2	135,2	4,5	252.7	7,2	162,9	4,9
* приріст ВРХ	910	27,6	771	25,5	875,9	24,2	852,4	25,9
* у т. ч. молоко	342	10,3	310,5	10,2	291,7	8,0	314,7	9,5
* інша продукція	3І	00,9	22,3	0,7	41,2	1,1	31,5	0,9
Промислова продукція	503	15,2	483	15,9	655,3	18,1	517,1	16,5
Реалізація робіт і послуг	89	22,3	218	7,4	326,1	9	211	6,3
Всього	3289	1100	3025	100	3612	100	3308,6	100

Коефіцієнт спеціалізації визначає її рівень, за формулою:

,

де П_т - питома вага даної галузі в загальній вартості товарної продукції;

Н - порядковий номер галузі в ранжированому ряді, в якому галузі проставляються в послідовності по мірі спадання їх питомої ваги в структурі товарної продукції.

Перше місце за питомою вагою в товарній продукції займає яловичина (25,9 %), друге місце - зернові і зернобобові (23,6 %).

Якщо коефіцієнт спеціалізації К_с < 0,2, то рівень спеціалізації низький, при К_с (0,2 - 0,4) - середній, при К_с (0,4 - 0,6) - високий, при К_с > 0,6 - поглиблений. На підставі даних таблиці коефіцієнт спеціалізації на підприємстві становить:

Отже, підприємство має низький рівень спеціалізації, прив'язуючись до кон'юнктури ринку, намагається надавати перевагу багатогалузевому характеру, витісняючи поступово збиткові галузі.

5. Аналіз інтенсивності виробництва

Розширене відтворення в сільському господарстві здійснюється в двох формах - екстенсивній та інтенсивній. Якщо обсяг виробництва продукції зростає за рахунок розширення посівної площі або збільшення поголів'я тварин, то така форма розширеного відтворення є екстенсивною. Якщо ж виробництво продукції зростає за рахунок і підвищення врожайності сільськогосподарських культур та підвищення продуктивності тварин, то така форма розширеного відтворення є інтенсивною.

У сучасних умовах головним шляхом зростання виробництва є інтенсифікація сільського господарства, коли зростання виробництва продукції досягається шляхом додаткових вкладень капіталу на 1 га використовуваної землі, шляхом вдосконалення технології й організації виробництва.

Для проведення аналізу інтенсифікації сільського господарства визначають і детально вивчають дві групи показників:

* показники, що характеризують рівень інтенсивності виробництва;

* показники, що характеризують економічну ефективність інтенсифікації.

Показники рівня інтенсивності виробництва поділяються на вартісні і натуральні.

Вартісні (головні) показники.

1. Вартість основних засобів (необоротних актів) на 1 га сільськогосподарських угідь.

2. Сума виробничих витрат на 1 га сільськогосподарських угідь.

Натуральні показники.

1. Енергетичні ресурси в кінських силах на 100 га сільськогоспо-дарських угідь.

2. Кількість умовних еталонних тракторів на 100 га ріллі.

3. Щільність поголів'я тварин на 100 га сільськогосподарських угідь.

4. Кількість внесених добрив на 1 га ріллі.

Зростання цих показників означає підвищення рівня інтенсивності виробництва.

Показники, що характеризують економічну ефективність інтенсифікації, також поділяються на вартісні і натуральні.

Вартісні (головні) показники.

1. Вартість валової сільськогосподарської продукції в порівняних цінах (або товарної продукції в оцінці за фактичними цінами реалізації):

* на 1 га сільськогосподарських угідь (характеризує ефективність використання землі);

* на 1 грн. основних виробничих засобів сільсько-господарського призначення (фондовіддача, характеризує ефективність використання основних засобів);

* на одного середньорічного працівника, що бере участь у сільськогоспо-дарському виробництві (характеризує рівень продуктивності праці).

2. Сума прибутку на 1 (або 100) га сільськогосподарських угідь.

3. Рівень рентабельності підприємства.

Натуральні (додаткові) економічні показники рівня економічної ефективності інтенсифікації.

1. Рівень урожайності сільськогосподарських культур.

2. Рівень продуктивності тварин.

Зростання цих показників означає підвищення економічної ефективності інтенсифікації.

Під час оцінки інтенсифікації виробництва порівнюють темпи росту показників економічної ефективності інтенсифікації та рівня інтенсивності виробництва. Для підприємства важливо, щоб темпи росту показників економічної ефективності були вищі за темпи росту показників рівня інтенсивності виробництва. Така інтенсифікація є ефективною. Але, щоб виявити тенденцію змін названих груп показників потрібно брати їх середнє значення за 1-5 років.

Із розрахунків видно, що рівень інтенсивності виробництва порівняно з минулим роком дещо зріс. Вартість основних виробничих фондів на 1 га сільськогосподарських угідь зросла на 6 %, а сума виробничих затрат -- на 2 %.

Додаткові витрати виявились ефективними. Вони зумовили зростання показників економічної ефективності.

* Вартість товарної продукції зросла на 1 га сільськогоспо-дарських угідь на 2 %, на 1 грн. основних виробничих фондів на 10 %, на одного працівника на 2 %.

* Зросла сума прибутку на 1 га сільськогосподарських угідь на 100%.

При зростанні показників рівня інтенсивності на 2-6 %, показники економічної ефективності зросли на 2-10%. Інтенсифікація виявилась ефективною.

Слід мати на увазі, що показники інтенсифікації виробництва є надто загальними. Вони показують тенденцію змін. Під час поглиблення аналізу їх потрібно деталізувати за галузями і видами продукції.

Таблиця 4

Аналіз інтенсивності виробництва

Перелік показників	Показники	Звітний рік у % до минулого
	минулий рік	звітний рік
1	2 :	3	4
ІНТЕНСИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА Припадає на 1 га сільськогосподарських угідь: * вартість основних виробничих засобів; * сума виробничих затрат.	6680 1868	7081 1905	106 102
ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ІНТЕНСИФІКАЦІЇ 1. Вартість товарної продукції в оцінці по фактичних цінах реалізації: * на 1 га сільськогосподарських угідь; * на 1 грн. вартості основних виробничих фондів; * на одного середньорічного працівника. 2. Сума прибутку на 1 га сільськогосподарських угідь	1299 0,19 8871 79	1325 0,21 9055 87	102 110 102 110

2.2 Аналіз основних засобів

План

1. Завдання і джерела даних аналізу.

2. Аналіз складу, руху і структури основних засобів підприємства.

3. Аналіз забезпечення підприємства основними засобами та ефективності їх використання.

4. Аналіз складу енергетичних ресурсів.

5. Аналіз використання тракторного парку.

Література:

1. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. - К.: КНЕУ, 2002. с.177-181.

2. Лещенко Г.Г. Аналіз господарської діяльності сільськогосподарських підприємств. - К. Вища школа, 1986. с. 20-27.

3. Савицкая Г.В. Анализ производственно-хозяйственной деятельности сельскохозяйственных предприятий. М.: ИНФРА - М, 2003. с.106-114.

4. Савчук В.К. Аналіз господарської діяльності сільськогосподарських підприємств. - К.: Урожай, 1995. с. 80-88.

Питання для самоконтролю

1. Завдання і джерела аналізу основних засобів.

2. Показники відтворення основних засобів та порядок їх визначення.

3. Порядок проведення аналізу забезпечення підприємства основними засобами.

4. Показники ефективності використання основних засобів, їх значення в умовах ринкової економіки.

5. Показники аналізу енергетичних ресурсів.

6. Показники, що характеризують роботу тракторного парку.

7. Головні фактори впливу на обсяг тракторних робіт: шляхи підвищення ефективності використання тракторів.

1. Завдання і джерела даних аналізу

Основні засоби сільського господарства являють собою нагромаджене суспільне багатство. Вони знаходяться в безперервному русі, зміні й удосконаленні. Розширення, підтримання належного функціонального стану та раціональне використання основних засобів великою мірою визначають обсяг виробництва, можливості росту і підвищення його ефективності.

Аналіз покликаний дати оцінку складу і структури основних засобів, виявити потребу і забезпеченість підприємства різними видами праці, можливості підтримання необхідного функціонального етану і належного використання, вплив ступеня забезпеченості засобами на результати виробництва тощо.

Аналіз також потрібний для вибору оптимального складу і структури різних груп основних засобів, вивчення раціональних напрямів інвестицій на перспективу, оцінки строку окупності основних виробничих фондів і капітальних вкладень, опрацювання конкретних заходів щодо підвищення ефективності їх використання.

З вищесказаного випливає завдання аналізу основних виробничих фондів - виявити забезпеченість підприємства основними засобами, екстенсивні та інтенсивні резерви кращого їх використання; розробити конкретні організаційно-технічні й економічні заходи мобілізації виявлених резервів, спрямованих на підвищення фондовіддачі й окупності капітальних вкладень.

Джерелами даних аналізу є: закони і законодавчі акти, статистична звітність підприємства, матеріали бухгалтерського обліку, інвентаризаційні відомості, інвентарні картки, книги складського обліку, титульні списки, відомості дефектів на ремонт техніки, кошториси на ремонт, придбання, будівництво, реконструкцію і модернізацію основних засобів тощо.

2. Аналіз складу, руху і структури основних засобів підприємства

Економічне значення основних фондів полягає в тому, що вони є мірилом розвитку в процесі праці в сільському господарстві, формують ступінь комплексної механізації й автоматизації виробництва, і забезпечують якісне та своєчасне виконання сільськогосподарських робіт і цим визначально впливають на продуктивність праці.

Залежно від цільового призначення основні засоби (необоротні активи) поділяють на дві групи.

* основні виробничі засоби.

* основні невиробничі засоби.

Основні виробничі засоби беруть безпосередню участь у процесі виробництва та формуванні собівартості і вартості продукції. На них припадає переважна частка основних фондів аграрних підприємств - до 85-90 %. Основні невиробничі засоби не беруть участі в процесі виробництва. Вони формують соціальні умови життя людей на селі, а тому рівень забезпеченості ними опосередковано впливає на результати виробничої діяльності. До складу цих фондів відносять фонди житлово-комунального господарства і побутового обслуговування, організацій культури, освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і соціального забезпечення.