Аналіз використання трудових ресурсів і фонду оплати праці

У роки економічної кризи для більшості аграрних підприємств стало непосильним утримання на належному рівні їх соціальної сфери, у тому числі використання і підтримка в дієздатному стані основних невиробничих фондів. Тому було прийнято урядове рішення про передачу об'єктів соціальної сфери на баланс сільських (селищних) рад народних депутатів і утримання їх за рахунок місцевих бюджетів. Багато аграрних підприємств скористались цією можливістю. Проте, ряд підприємств, які мають, як правило, міцний економічний стан, продовжують утримувати соціальну сферу і тим самим забезпечують кращі соціальні умови проживання своїх працівників. У перспективі є підстави очікувати, що із зміцненням економіки аграрних підприємств вони відновлять розвиток окремих ланок соціальної сфери з метою забезпечення опосередкованого впливу цього фактора на підвищення продуктивності праці.

Аграрні підприємства, крім сільськогосподарської, можуть виробляти й інші види продукції, займатися торгівлею, будівництвом тощо. Тому основні виробничі засоби цих підприємств не є однорідними за їх функціональною роллю. За цією ознакою вказані засоби поділяються.

* Виробничі сільськогосподарського призначення. До них відносять будівлі, споруди, передавальне обладнання, робочі і силові машини та обладнання, вимірювальні і регулюючі прилади, обчислювальну техніку та програмні засоби до неї, транспортні засоби, інструмент, виробничий і господарський інвентар, робочу та продуктивну худобу, багаторічні насадження, внутрішньо-господарські дороги, мости та інші основні засоби. Названі основні виробничі засоби (з метою аналізу забезпечення ними й оцінки ефективності використання) можуть об'єднуватися в три групи: рослинництва, тваринництва і загальногосподарського призначення.

* Виробничі несільськогосподарського призначення. Представлені промислово-виробничими і будівельними засобами, фондами торгівлі і громадського харчування. Певною мірою вони характеризують ступінь агропромислової інтеграції та диверсифікації виробництва.

Використавши вартісну оцінку, визначають структуру основних засобів, узагальнені показники потреби і забезпеченості ними аналізованого підприємства, а також зміну і відтворення основних засобів. При цьому слід ураховувати, що засоби можуть оцінюватись за початковою вартістю, тобто в цінах, які були в момент придбання (будівництва) даного об'єкта; відновною - вартість їх відтворення в умовах сьогоднішнього дня; залишковою, яку визначають різницею між балансовою (початковою або відновною) і сумою амортизаційних відрахувань (зносу); ліквідною - вартість реалізації фізично або морально застарілих основних засобів, які виводять з виробничого процесу; ринковою - ціна можливої реалізації, з урахуванням попиту і пропозиції на них тощо.

Вартісна оцінка основних засобів дає змогу розрахувати показники їх руху (зміни) і відтворення; росту, надходження, вибуття, придатності (зносу), інтенсивності оновлення тощо (табл. 1).

Аналіз відтворення основних засобів Таблиця 1

Перелік показників	Сума
ВИХІДНІ ДАНІ (тис. грн.) 1. Вартість основних засобів на початок року 2. Надійшло за рік 3. Вибуло за рік 4. Вартість основних засобів на кінець року 5. Знос основних засобів: на початок року; на кінець року	18758 1845 758 19845 10039 10519
ПОКАЗНИКИ ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ 6. Коефіцієнт зростання 7. Коефіцієнт оновлення 8. Коефіцієнт вибуття 9. Коефіцієнт зношення: * на початок року * на кінець року 10. Коефіцієнт придатності основних засобів: * на початок року * на кінець року	1,06 0,09 0,04 0,54 0,53 0,46 0,47

Показник росту І_р характеризує темпи розширення основних засобів у результаті їх заміни і розраховується відношенням вартості основних засобів на кінець аналізованого періоду до їх вартості на початок аналізованого періоду 1,06 = (19845:18758).

Показник надходження (введення) основних засобів І_н показує інтенсивність їх оновлення і розраховується відношенням вартості основних засобів, що надійшли протягом аналізованого періоду до їх вартості на кінець даного періоду 0,09 = (1845:19845).

Показник вибуття основних засобів І_в показує інтенсивність їх вибуття й обчислюється відношенням вартості основних засобів, що вибули протягом аналізованого періоду до їх вартості на його початок 0,04 = (758:18758).

Співвідношення між показником оновлення і вибуття основних засобів покаже ступінь інтенсивності їх оновлення, який розраховують за формулою:

І_і = І_н : І_в 2,25 = (0,09:0,04).

При стабільній економіці, як правило, оновлення переважає над вибуттям, у даному підприємстві на 5% (0,09-0,04). Це означає, що при цих темпах переважання повністю оновитись основні засоби могли б за 20 років (100 : 5). Хоча цей показник не стабільний, бо темпи можуть змінюватись.

Якщо І_і> 1, то за умови незмінності вартісної оцінки основних засобів це свідчить про розширене їх відтворення і навпаки. Проте, при аналізі слід враховувати, що вартість вибулих засобів і тих, які надійшли, формується в різні періоди і часто ціна, навіть аналогічних засобів, що надходять на заміну, значно вища ціни тих, які вибувають (таке становище характерне для теперішніх умов). Тому показники руху і відтворення основних засобів розраховують не тільки у вартісній формі, а і в натуральній, причому з урахуванням якісних їх параметрів.

Важливим показником, що характеризує потенційну придатність до використання основних засобів, є коефіцієнт придатності І_п, який розраховують відношенням залишкової вартості основних засобів до їх балансової вартості. Залишкову вартість розраховують як різницю між балансовою вартістю основних засобів і сумою їх зносу. Розрахунок може виконуватись як на початок, так і на кінець аналізованого періоду: 0,47 = (19845 - 10519) : 19845. Чим ближча величина цього показника до одиниці, тим потенційно придатніші до використання основні засоби.

Доповнюючим показником до вищеназваного є коефіцієнт зношення, який обчислюють відношенням суми зносу до балансової вартості основних засобів:

0,53 = (10519 : 19845).

Сума коефіцієнтів придатності і зносу становить одиницю або 100%.

Показники руху та відтворення основних засобів доповнюють показниками структури інвестицій і джерел фінансування. Аналіз ведуть за окремими видами і групами основних засобів, за напрямами капітальних вкладень, які є основним джерелом коштів для розширення та реконструкції будівель і споруд, формування основного стада, придбання техніки й обладнання, закладання багаторічних насаджень тощо.

3. Аналіз забезпечення підприємства основними засобами та ефективності їх використання

Під терміном "основні фонди" розуміють вартість основних способів у їх вартісному виразі.

Забезпеченість підприємства основними фондами визначають за вартістю засобів з розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь і одного працюючого. Аналіз проводять за первісною (балансовою) вартістю основних засобів.

Виконання плану виробництва сільськогосподарської продукції залежить від рівня використання основних виробничих засобів, структура яких різна залежно від фондозабезпеченості підприємства.

Фондозабезпеченість визначають діленням наявних основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення до площі сільськогосподарських угідь або площі орних земель.

Для оцінки впливу структури основних виробничих фондів на ефективність їх використання обчислюють показник фондоозброєності праці працівників підприємств.

Під фондоозброєністю праці розуміють вартість основних виробничих засобів, що припадає на середньорічного працівника підприємства. Обчислюють її відношенням вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення до середньорічної кількості працівників.

Фондозабезпеченість та фондоозброєність підвищується в першу чергу за рахунок збільшення основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення і невиробничих основних фондів.

При аналізі забезпеченості основними фондами обчислюють їх розмір і структуру, визначають зміну структури фондів і відповідність їх виробничій спеціалізації.

Аналіз даних табл.2 свідчить про те, що забезпеченість підприємства основними засобами поліпшилась. Так фондозабезпеченість підприємства зросла на 200 грн., тобто на 3 %, а фондоозброєність праці на 2,6 тис. грн. (4,7 %). Підвищенню цих показників сприяло збільшення середньорічної вартості основних виробничих фондів у звітному році на 541 тис. грн.

В умовах ринкових відносин особливої актуальності набуває питання підвищення економічної ефективності використання основних виробничих фондів. Аграрним підприємствам важливо знати, якою ціною виробляється валовий продукт, скільки основних фондів брало участь у його створенні.

Таблиця 2

Аналіз забезпечення підприємства основними засобами та ефективності їх використання

Перелік показників	Показники	Зростання, %
	Базисний рік	Звітний рік	Відхилення, (+;-)
ВИХІДНІ ДАНІ 1.Вартість товарної продукції (виручка), тис. грн. 2.Середньорічна вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення тис. грн. 3. Площа сільськогосподарських угідь, га 4. Середньорічна кількість працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, осіб	4762,0 18760 2803 340	4715,0 19301 2803 334	-47 +541 - -6	-1,0 +2,9 - -1,8
ЗАБЕЗПЕЧЕНІСТЬ ОСНОВНИМИ ЗАСОБАМИ 5. Фондозабезпеченість підприємства, тис. грн. 6. Фондоозброєність праці, тис. грн.	6,7 55,2	6,9 57,8	+0,2 +2,6	+3,0 +4,7
ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ 7. Фондовіддача 8. Фондомісткість	0,25 3,9	0,24 4,1	-0,01 +0,2	-4,0 +5,1

Відповідь можна дістати, визначивши економічні показники.

Фондовіддача - відношення вартості виробленої с.-г. продукції до первісної середньорічної вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення.

В умовах інфляції, коли швидкими темпами зростають ціни на знаряддя праці, а також вартість капітального будівництва, цей показник доцільно визначати за товарною продукцією, оціненою в поточних цінах реалізації. Розрахована таким способом фондовіддача, хоч і не повністю, але все ж об'єктивніше характеризує економічну ефективність використання основних виробничих фондів, ніж валова продукція, що оцінюється в порівняних цінах.

По аграрних підприємствах фондовіддача основних виробничих фондів істотно коливається, що пов'язано з різним рівнем господарювання, неоднаковою оснащеністю їх цим ресурсом, різним відношенням його складових елементів, ступенем придатності тощо. Шукаючи резерви зростання фондовіддачі слід пам'ятати, що з економічного погляду вона знижується тоді, коли темпи збільшення продукції нижчі за темпи підвищення фондозабезпеченості виробництва. При цьому зниження фондовіддачі завжди супровод-жується перевищенням темпів підвищення фондоозброєності над темпами зростання річної продуктивності праці. Із цього випливає, що фондовіддача зростає лише тоді, коли темпи підвищення продуктивності праці випереджають темпи збільшення її фондоозброєності.

Фондомісткість - це зворотний показник фондовіддачі. Він указує, скільки було використано основних виробничих фондів для виробництва однієї гривні продукції. Із завершенням комплексної механізації й автоматизації виробництва, що можливо за стабільного збитку економіки, будуть створені об'єктивні передумови для зниження фондомісткості виробництва, а значить, і для підвищення фондовіддачі

Показники ефективності використання основних засобів погіршились, так як фондовіддача знизилась на 1 коп. (4 %), а фондомісткість збільшилась на 20 коп. Це означає, що в звітному році на І грн. основних засобів вартість товарної продукції зменшилась на 1 коп., а для одержання 1 грн. товарної продукції затрачається на 20 коп. більше вартості основних засобів.

Далі необхідно провести факторний аналіз фондовіддачі і вплив головних факторів, які сприяли її зниженню.

Вплив вартості товарної продукції:

0,24 - (4762,0 : 19301) = 0,24 - 0,247 = - 0,007 грн.

Вплив вартості основних виробничих фондів:

(4762,0 : 19301) - 0,25 = 0,247 - 0,25 = - 0,003 грн.

У результаті зменшення вартості товарної продукції на 47 тис. грн., фондовіддача зменшилась на 0,7 коп.

Збільшення середньорічної вартості основних виробничих фондів на 541 тис. грн., сприяло зниженню фондовіддачі на 0,3 коп.

Шляхи підвищення фондовіддачі:

* збільшення вартості продукції за рахунок підвищення врожайності і продуктивності худоби, впровадження інтенсивних технологій тощо;

* оскільки забезпеченість фондами сільськогосподарських підприємств недостатня, то скорочення їх вартості не бажане, а необхідно формувати їх раціональну структуру.

4. Аналіз складу енергетичних ресурсів

Головну частину основних виробничих засобів сільсько-господарських підприємств становлять засоби механізації й електрифікації. Від забезпеченості сільськогосподарського виробництва енергетичними засобами (двигуни стаціонарні, тракторні, зернозбиральних комбайнів, інші механічні; електродвигуни, електроустановки, робоча худоба, знижувальні трансформатори) значною мірою залежать його кінцеві результати.

Для аналізу забезпеченості господарства енергетичними засобами всі енергетичні потужності перераховують у механічні кінські сили. Потужність первинних механічних двигунів виражають у механічних кінських силах (потужність трактора визначають за потужністю мотора), а потужність вторинних двигунів - електрогенераторів, електромоторів -у кіловатах (1 к.с.= 0,736 кВт; 1 кВт = 1,36 к.с). Потужність знижувальних трансформаторів виражають у кіловольт-амперах. Визначаючи потужність стаціонарних двигунів, не враховують потужність двигунів, які приводяться в рух електрогенераторами, оскільки враховують потужність генераторів.

Аналітичну інформацію використовують із статистичної звітності та даних первинного і бухгалтерського обліку.

Аналіз забезпеченості господарства енергетичними ресурсами проводять за натуральними показниками - енергозабезпеченості підприємства та енергоозброєності праці.

Енергозабезпеченість господарства характеризує розмір енергетичних потужностей, її обчислюють діленням сумарної потужності на одиницю площі сільськогосподарських угідь.

Енергоозброєність праці характеризує озброєність живої праці всіма видами енергії. Цей показник обчислюють діленням сумарної потужності на кількість середньорічних працюючих або на кількість відпрацьованих ними годин.

Забезпеченість господарства енергетичними ресурсами та їх використання аналізують у динаміці, а також порівнюючи з даними передового господарства і середніми по об'єднанню.

Таблиця 3

Аналіз енергетичних ресурсів, к. с.

Показники	Базисний рік	Звітний рік	Відхилення
	К.с.	%	К.с.	%	К.с.	Звітний рік у відсотках до базисного
Двигуни:
* тракторів	2890	35,7	3250	39,0	+360	112,5
* комбайнів	1715	21,2	1600	19,2	-115	93,3
* автомобілів	2200	27,2	1970	23,6	-230	89,5
Електродвигуни	1260	15,6	1500	18,0	+240	119,0
Робоча худоба	26	0,3	18	0,2	-8	69,2
Всього	8091	100	8338	100	+247	103,1
Показники забезпеченості
енергетичними ресурсами:
* енергозабезпеченість	2,9	-	3,0	-	+0,1	103,4
підприємства
* енергоозброєність праці	23,8	-	25,0	-	+1,2	105,0

Аналіз даних (табл. 3) свідчить, що енергетичні потужності в звітному році збільшились на 247 к. с, тобто на 3,1 %. Структура енергетичних ресурсів змінилась таким чином: на 12,5 % збільшилась потужність тракторів, на 19,0 % потужність електродвигунів, що в загальному сприяло збільшенню енергетичних потужностей і поліпшенню забезпеченості підприємства ними. Про це свідчить збільшення енергозабезпеченості з 2,9 к. с. до 3,0 к. с, тобто на 0,1 к. с; та енергоозброєності з 23,8к. с. до 25,0 к. с., тобто на 1,2 к. с. При раціональній організації робіт підвищення показників забезпеченості енергетичними ресурсами дозволяє виконувати їх в оптимальні агротехнічні строки.

5. Аналіз використання тракторного парку

Після вивчення узагальнюючих показників ефективності використання основних засобів необхідно більш детально проаналізувати ступінь завантаження окремих машин, механізмів, устаткування, будинків і споруд, виявити фактори і резерви підвищення ефективності їх використання. Особлива увага при цьому повинна приділятись аналізу використання тракторного парку, що займає значну частку в загальній сумі основних засобів виробництва на сільськогосподарських підприємствах. Підвищення ефективності використання наявних тракторів дозволить без додаткових інвестицій збільшити обсяг механізованих робіт, скоротити терміни їхнього виконання, підвищити рівень механізації трудомістких процесів, знизити собівартість продукції. Тому аналіз використання тракторного парку в кожному господарстві має велике значення.

Основні показники, які характеризують роботу тракторного парку:

коефіцієнт використання річного фонду часу, який визначають відношенням кількості відпрацьованих днів усіма тракторами до кількості днів перебування їх у господарстві;

загальний рівень використання плану тракторних робіт, який визначають відсотковим відношенням обсягу виконаних робіт тракторним парком в еталонних гектарах до планового завдання;

середньорічний виробіток на трактор кожної марки, який обчислюють діленням виконаного обсягу робіт в еталонних гектарах тракторами даної марки на кількість тракторів цієї марки;

середньорічний виробіток на еталонний трактор, який обчислюють діленням виконаного обсягу робіт усіма тракторами (або тракторами кожної марки) на кількість еталонних тракторів;

середньоденний і середньозмінний виробіток на еталонний трактор, який обчислюють діленням виконаного обсягу робіт в еталонних гектарах на кількість відпрацьованих машино-днів і машино-змін. Такі показники обчислюють і з розрахунку на фізичний трактор за марками;

коефіцієнт змінності, який визначають відношенням кількості відпрацьованих змін до кількості відпрацьованих днів. Його обчислюють на еталонний і за марками на фізичний трактор.

Аналіз виконання плану тракторних робіт за звітний рік краще починати з вивчення динаміки виробітку тракторів різних марок за кілька років. Це покаже, які зміни сталися в роботі тракторного парку за досліджуваний період, а також недоліки і невикористані резерви.

Аналіз проводять порівнянням з іншими господарствами та середніми даними району. Для прикладу наведемо динаміку виробітку тракторів.

Таблиця 4

Динаміка показників використання тракторного парку

	Роки	Звітний
Показник	Базисний	Звітний	Більше (+) Менше (-)	У відношенні до базисного, %
Середньорічна кількість еталонних тракторів	19,6	20,43	+0,83	104,2
Планове завдання, еталонних га	24253	31330	+7077	129,1
Виконано тракторних робіт, еталонних га	33603	41514	+7911	123,5
Виконання плану, відсотки	138,5	132,5	-6,0	95,7
Виробіток на еталонний трактор, еталонних га	1714	2032	+318	118,6
Відпрацьовано всіма тракторами: машино-днів	4269	5018	+749	117,5
Машино-змін	4269	5625	+1356	131,7
Коефіцієнт змінності	1,0	1,121	+0,121	112,1
Відпрацьовано на еталонний трактор: машино-днів	217,8	245,6	+27,8	112,8
Машино-змін	217,8	275,5	+57,7	126,5
Вироблено на трактор, еталонних га: за машино-день	7,87	8,27	+0,40	105,1
За зміну	7,87	7,38	-0,50	93,8
Коефіцієнт використання річного фонду часу	0,697	0,805	+0,108	115,5

Дані табл.4 свідчать про те, що за аналізований період тракторний парк підприємства збільшився тільки на 4,2%, а обсяг виконаних тракторних робіт - на 7911 га, або на 23,5%, причому збільшене за цей період планове завдання на 7077 га перевиконано на 29,1 %. З аналізу даних можна зробити висновок, що такого результату підприємство досягло завдяки кращій організації й раціональнішому використанню тракторного парку, що виявилося в повнішому використанні річного фонду часу - коефіцієнт підвищився на 15,5 %, кількість відпрацьованих машино-днів збільшилася на 749 (на 17,5 %), а машино-змін - на 1356 (на 31,7 %). Це дало змогу збільшити річний виробіток на еталонний трактор на 318 еталонних гектарів, або на 18,6%.

Якби підприємство використовувало свій тракторний парк у звітному році на рівні базисного, йому для виконання обсягу робіт звітного року треба було б мати 24 = (41514 : 1714) еталонних тракторів, або на 4 одиниці більше фактичної кількості.

Аналіз виконання плану тракторних робіт провадять за марками машин із розрахунку на еталонний трактор, по бригадах і господарству.

Обсяг тракторних робіт залежить безпосередньо від середньорічної кількості тракторів і середньорічного виробітку одного трактора.

Таблиця 5

Аналіз використання тракторів

Марки тракторів	Середньорічна кількість тракторів	Виробіток на 1 трактор, ум. ет. га
	минулий рік	звітний рік	відхилен-ня (+;-)	минулий рік	звітний рік	відхилен-ня (+;-)
	1	2	3(2-1)	4	5	6(5-4)
МТЗ-80 ЮМЗ-6 Т-150	3 4 3	4 5 3	+ 1 + 1	1500 1430 1940	1610 1380 2130	+110 -50 +190
Марки тракторів	Всього виконано робіт, ум. ет. га	Відхилення (+;-)
	минулий рік	звітний рік	умовне	Загальне	За рахунок
					кількості	виробітку
	7(1x4)	8(2x5)	9(2x4)	10(8-7)	11 (9-7)	12(9-8)
МТЗ-80 ЮМЗ-6 Т-150	4500 5720 5820	6440 6900 6390	6000 7150 5820	+1940 +1180 +570	+1500 +1430*	+440 -250 +570

Аналіз даних табл. 4 свідчить про збільшення обсягу тракторних робіт по всіх марках тракторів. При поглибленні аналізу видно, що по МТЗ-80 позитивний вплив на обсяг ум. ет. га склали обидва фактори, по Т-50 кількість тракторів залишилась сталою, але завдяки збільшенню виробітку на 190 ум. ет. га обсяг виробництва Збільшився на 570 ум. ет. га. При дослідженні роботи ЮМЗ слід відмітити, що збільшення обсягу виконаних робіт забезпечено за рахунок збільшення кількості тракторів на 1 трактор, це в деякій мірі згладило зменшення виробітку на 1 трактор на 50 га, що призвело до змінення обсягу виробництва на 250 ум. ет. га.

Виробіток на 1 трактор у свою чергу залежить від кількості відпрацьованих днів за рік одним трактором і середньоденного виробітку.

Середньоденний виробіток трактора можна розглядати множенням коефіцієнта змінності і змінного виробітку. Рівень теперішнього являє собою добуток тривалості зміни і середньогодинного виробітку. Якщо виключити взаємозалежні фактори, то їхній зв'язок з обсягом тракторних робіт може бути представлений у такий спосіб:

, де

О- обсяг тракторних робіт;

К- середньорічна кількість тракторів;

Д - кількість днів роботи;

К_зм - коефіцієнт змінності;

Ч_зм - тривалість зміни;

В_г - середнього динний виробіток.

Для розрахунку впливу даних факторів на обсяг робіт тракторного парку можуть бути використані всі способи термінованого факторного аналізу.

Результати аналізу показують, які фактори зробили позитивний, а які негативний вплив на обсяг тракторних робіт і в якій мірі. Це треба розраховувати при оцінці роботи тракторного парку і визначенні резервів підвищення ефективності його використання.

Подальший аналіз повинен бути спрямований на вивчення річних щоденних і внутрізмінних простоїв, зміни коефіцієнта змінності і середнього денного виробітку тракторів.

Причини простоїв (поломка тракторів і сільгоспмашин, своєчасна доставка технологічних матеріалів, відсутність роботи ) встановлюються на основі оперативного аналізу використання чого часу за марками тракторів і в цілому по тракторному парку, цьому повинен бути добре організований облік причин простоїв тракторів.

До заходів щодо скорочення простоїв тракторів можна віднести поліпшення організації технічного обслуговування тракторних агрегатів, організації праці, попереднє комплектування робочих машин, збільшення чисельності трактористів, вдосконалення системи роботи тракторного парку.

Величина коефіцієнта змінності в основному залежить від ступеня забезпеченості механізаторами й організації роботи, а середньоденний виробіток тракторів - від їхньої потужності, терміну служби, наявності достатньої кількості робочих машин, кваліфікації трактористів, організації праці, розміру полів, механічного складу ґрунтів, рельєфу місцевості тощо.

2.3 Аналіз використання трудових ресурсів і фонду оплати праці

План

1. Завдання і джерела аналізу.

2. Аналіз трудового потенціалу підприємства.

3. Аналіз продуктивності праці.

4. Аналіз використання фонду оплати праці.

Література:

1. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. - К.: КНЕУ, 2002. с.218-234.

2. Савицкая Г.В. Анализ производственно-хозяйственной деятельности сельскохозяйственных предприятий. М.: ИНФРА - М, 2003. с.146-171.

3. Савчук В.К. Аналіз господарської діяльності сільськогосподарських підприємств. - К.: Урожай, 1995. с. 94-121.

4. Чумаченко М.Г. Економічний аналіз: Навчальний посібник. - К.: КНЕУ, 2003. - с.378-405.

Питання для самоконтролю

1. Завдання аналізу трудових ресурсів, продуктивності праці та її оплати. Джерела інформації.

2. Показники руху трудових ресурсів, методика їх визначення, зміст.

3. Показники, що характеризують рівень використання трудових ресурсів.

4. Показники, що характеризують рівень продуктивності праці по господарству в цілому та трудомісткість продукції, головні фактори, від яких він залежить, методику визначення впливу цих факторів.

5. Фактори, що впливають на трудомісткість продукції рослинництва і тваринництва. Методика визначення впливу цих факторів на зміну трудомісткості.

6. Фактори, що впливають на фонд оплати праці за категоріями працівників. Методика визначення впливу цих факторів на зміну фонду оплати праці.

7. Як визначають абсолютну і відносну економію або перевитрату фонду оплати праці?

8. Фактори, що впливають на середньорічний заробіток одного працівника і методика їх визначення.

І. Завдання і джерела аналізу

Трудові ресурси є основною складовою частиною продуктивних сил підприємства. Цим визначається значення аналізу трудового потенціалу підприємства, продуктивності праці й оплати праці.

Основні завдання аналізу.

* Вивчити забезпеченість підприємства трудовими ресурсами за кількісними і якісними показниками.

* Зробити аналіз ефективності використання трудових ресурсів.

* Визначити рівень продуктивності праці, трудомісткості виробництва, дослідити фактори, від яких він залежить.

* Зробити аналіз використання фонду оплати праці за категоріями працівників і видами продукції.

* Дослідити співвідношення темпів росту продуктивності праці й оплати праці.

Для здійснення аналізу використовують такі джерела інформації:

* табель обліку робочого часу;

* накопичу вальні відомості обліку використання машинно-тракторного парку, автотранспорту, працівників тваринництва, будівельних працівників, працівників промислових підприємств тощо;

* виробничі звіти № 10.3а, 10.3б, 10.3в, 10.3г с.-г.;

* первинні документи обліку оплати праці; ,

* статистична звітність: форми №50, 24, 29 тощо;

* дані відділу кадрів.

2. Аналіз трудового потенціалу підприємства

Наслідки господарської діяльності у вирішальній мірі залежать від забезпеченості підприємства трудовими ресурсами й ефективності їх використання. Забезпеченість визначають за окремими категоріями працівників шляхом порівняння фактичної наявності їх з плановою потребою. Розрахунки оформляють в аналітичну таблицю (табл. 1).

Забезпеченість підприємства трудовими ресурсами Таблиця 1

Категорії працівників	Потреба	Наявність	Забезпеченість, %
Трактористи-машиністи	19	16	84
Шофери	15	17	113
Зайняті на кінно-ручних роботах	60	45	75
Тваринники - всього	47	43	91
У т. ч.:
* доярки, оператори;	21	19	90
* скотарі;	18	16	89
* свинарі;	4	4	100
* інші працівники	4	4	100
Будівельники	10	6	60
Працівники
* підсобних промислових підприємств;	15	17	113
торгівлі та громадського харчування	6	6	100
Службовці (керівники, спеціалісти)	14	13	93
Інші працівники	12	9	75
	198	172	87

Підприємство забезпечене трудовими ресурсами не повністю, лише на 87 %. Повністю забезпечене лише шоферами, свинарями, працівниками підсобних промислових підприємств і торгівлі та громадського харчування. Але такими важливими категоріями працівників як трактористи-машиністи, доярки, скотарі, будівельники, працівники на кінно-ручних роботах підприємство забезпечене не повністю, що негативно впливає на виробництво.

По кожній категорії працівників досліджують також їх якісний склад за статтю, віком, стажем роботи, освітою, кваліфікацією. На якісний склад працівників певний вплив робить рух трудових ресурсів - прийом на роботу та звільнення з роботи. Внаслідок руху відбувається якісна зміна трудових ресурсів: старіння чи омолодження, підвищення або зниження загального і кваліфікаційного рівня, а також стажу роботи в даному господарстві. Показники, що характеризують рух трудових ресурсів.

* Коефіцієнт найму (надходження) працівників - це відношення кількості працівників найнятих на роботу до чисельності працівників підприємства на початок року.

* Коефіцієнт вибуття робочої сили - це відношення кількості вибулих працівників до кількості їх на підприємстві на початок року.

Ці показники дають можливість визначити темп зміни кількості працівників на підприємстві та коефіцієнт валового обороту робочої сили. Темп зміни - це різниця між коефіцієнтами найму і вибуття робочої сили. Валовий оборот - це сума коефіцієнтів найму і вибуття.

Кожне підприємство має бути зацікавленим у стабільності трудового колективу, бо це сприяє підвищенню продуктивності праці. А тому бажаною для підприємства є тенденція цих показників до зниження. Але це не означає, що підприємство повинне штучно зменшувати показники руху робочої сили. Часто підприємство зацікавлене в наймі більш кваліфікованих робітників, працівників нових професій, високопрофесійних спеціалістів. У таких умовах зростання коефіцієнта найму робочої сили є позитивним явищем.

Для характеристики інтенсивності використання робочої сили визначають і досліджують такі показники:

* коефіцієнт використання запасу праці;

* коефіцієнт трудової активності працівників;

* коефіцієнт виконання норми виробітку;

* коефіцієнт використання робочого часу зміни;

* показники сезонності виробництва;

* рівень продуктивності праці працівників.

Коефіцієнт використання запасу праці визначають діленням фактичної кількості відпрацьованих постійними працівниками людино-годин у цілому по підприємству на запас праці. Запас праці визначають множенням кількості постійних працівників на річний фонд робочого часу одного працівника, який складає 1885 годин. При раціональному використанні трудових ресурсів коефіцієнт використання запасу праці може дорівнювати одиниці.

Коефіцієнт трудової активності працівників визначають діленням кількості фактично відпрацьованих людино-годин одним працівником на 1885, тобто на нормативний запас праці одного працівника. Наближення фактичного показника до нормативного характеризує інтенсивність використання трудових ресурсів.

Коефіцієнт виконання норм виробітку визначають діленням фактичного обсягу виконаних робіт на змінну норму виробітку. Його визначають за окремими технологічними операціями. Якщо коефіцієнт дорівнює одиниці або більший за неї, то це свідчить про раціональне використання трудових ресурсів. Коефіцієнт виконання норм виробітку визначають не лише за окремими технологічними операціями, а й за господарством в цілому шляхом ділення кількості виконаних змінних норм на кількість відпрацьованих нормозмін.

Коефіцієнт використання робочого часу зміни визначають діленням фактичного чистого робочого часу зміни на нормативну тривалість зміни в годинах (7 годин).

Раціональність використання трудових ресурсів до певної міри характеризують також показники сезонності виробництва, особливо такий показник як помісячний розподіл затрат праці по місяцях у відсотках до річних затрат.

Узагальнюючими показниками ефективності використання трудових ресурсів є показники продуктивності праці.

З. Аналіз продуктивності праці

Продуктивність праці вимірюють кількістю виробленої продукції за одиницю робочого часу або кількістю затраченого часу на виробництво одиниці продукції. Підвищення продуктивності праці є головним шляхом збільшення виробництва продукції і зниження її собівартості. А тому проводять детальний аналіз продуктивності праці, відшукуючи резерви її зростання.

Найбільш узагальнюючим прямим показником рівня продуктивності праці колективу працівників є вартість валової сільськогосподарської продукції в порівнянних цінах на одного середньорічного працівника, що бере участь в її виробництві. Модифікацією цього показника в умовах ринкової економіки може бути вартість товарної продукції у фактичних цінах реалізації на одного працівника.

Отже, на продуктивність праці по господарству в цілому впливають фактори.

1. Вартість валової сільськогосподарської продукції в порівнянних цінах.

2. Середньорічна кількість працівників, що брали участь в її виробництві.

Продуктивність праці - частка від ділення першого фактора на другий, а тому перший фактор впливає на продуктивність праці прямо, а другий - обернено. При збільшенні вартості валової продукції та зменшенні кількості працівників продуктивність праці підвищується і навпаки.

Вплив факторів на зміну показника продуктивності праці визначають методом ланцюгових підстановок. Крім рівня продуктивності праці в базисному і звітному періоді визначають додатковий показник - умовну продуктивність праці діленням вартості валової продукції звітного періоду на кількість працівників базисного періоду. Різниця між умовною і базисною продуктивністю праці показує вплив першого фактора на зміну продуктивності праці, а різниця між умовною і звітною продуктивністю праці показує вплив другого фактора.

Для підвищення продуктивності праці по господарству в цілому потрібно насамперед збільшувати вартість валової с.-г. продукції в порівнянних цінах. Головним шляхом тут є збільшення виробництва продукції рослинництва і тваринництва (порівнянні ціни на протязі років є сталими).

Що стосується другого фактора, кількості працівників, то під час поглиблення аналізу важливо дослідити такі питання:

* вивчити забезпеченість підприємства працівниками окремих категорій (трактористи, водії, тваринники тощо);

* дослідити можливості виконання того самого обсягу робіт меншою кількістю працівників, що впливає на підвищення продуктивності праці.

Економісти пропонують також інший шлях дослідження показника продуктивності праці по господарству в цілому. На вартість виробленої продукції на одного працівника впливають фактори:

* кількість відпрацьованих днів одним працівником за рік;

* вартість виробленої продукції за один день.

Другий фактор у свою чергу залежить від тривалості робочого дня і вартості виробленої продукції за одну людино-годину.

Ці фактори впливають на продуктивність праці прямо пропорційно. Годинну продуктивність праці визначають по господарству в цілому, а також по галузях рослинництва і тваринництва. При поглибленому аналізу цього показника потрібно мати на увазі, що вартість виробленої продукції за 1 людино-годину залежить:

* у рослинництві - від вартості виробленої продукції з 1га і затрат людино-годин на 1 га;

* у тваринництві - від вартості виробленої продукції від одної голови і затрат людино-годин на 1 голову.

Отже, перший фактор впливає на годину продуктивності праці прямо, а другий - обернено.

Вартісний показник продуктивності праці по господарству в цілому є дуже загальним. А тому більш глибокий і конкретний аналіз продуктивності праці проводять за окремими видами продукції рослинництва і тваринництва. Для визначення рівня продуктивності праці за видами продукції в практиці використовують обернений показник - кількість затрачених людино-годин на одиницю продукції. Цей показник називають ще трудомісткістю продукції. Зменшення трудомісткості означає підвищення продуктивності праці і впливає на зниження собівартості продукції і навпаки.

На трудомісткість продукції рослинництва (кількість затрачених людино-годин на 1 ц) впливають два фактори:

* кількість затрачених людино-годин на 1 га посівної площі;

* урожайність.

Трудомісткість продукції - це частка від ділення першого фактора на другий. Перший фактор впливає на трудомісткість прямо, а другий - обернено. При зростанні затрат праці на 1 га затрати праці на 1 ц збільшуються, а при підвищенні врожайності - зменшуються. Вплив головних факторів на зміну трудомісткості продукції визначають методом ланцюгових підстановок і методом обчислення різниць.

Отже, є два шляхи зменшення трудомісткості продукції (підвищення продуктивності праці) в рослинництві:

* зменшення затрат праці на 1 га;

* підвищення врожайності.

Затрати праці на 1 га називають ще непрямим або неповним показником продуктивності праці. Прямий показник трудомісткості продукції в рослинництві визначають лише в кінці року, а тому протягом року проводять оперативний контроль затрат праці за видами робіт (підготовка ґрунту до посіву, посів, догляд за посівами, збирання). Відшукуючи резерви зменшення затрат праці на 1 га потрібно враховувати, що вони залежать від рівня механізації виробництва, обсягу виконаних робіт під культуру, зміни структури робіт з різною трудомісткістю, рівня виконання працівниками норм виробітку та інших факторів.

Дуже позитивним є зменшення трудомісткості робіт за рахунок підвищення врожайності шляхом дотримання правильних сівозмін, впровадження високоврожайних культурних рослин, засівання площі високоякісним насінням, внесення достатньої кількості добрив, виконання всіх робіт в оптимальні строки, здійснення захисту рослин від хвороб, бур'янів і шкідників, зменшення втрат на збирання вирощеного врожаю, впровадження інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур тощо.

Аналогічно аналізують трудомісткість продукції (продук-тивність праці) в тваринництві. Тут на трудомісткість впливають такі фактори:

* затрати праці на 1 голову худоби;

* продуктивність 1 голови.

Трудомісткість продукції - частка від ділення першого фактора на другий. Вплив факторів на зміну трудомісткості визначають методом ланцюгових підстановок і методом різниць.

Для зменшення трудомісткості потрібно зменшувати затрати праці на 1 голову і підвищувати продуктивність 1 голови. Зменшення затрат праці досягається підвищенням рівня механізації робіт, удосконаленням організації й оплати праці. Для підвищення продуктивності тварин потрібно впроваджувати високопродуктивні породи тварин, поліпшувати забезпеченість тварин кормами, приміщеннями, здійснювати належний зоотехнічний і ветеринарний догляд, зменшувати яловість корів, впроваджувати інтенсивні технології відгодівлі тварин тощо.

Отже, рівень трудомісткості продукції залежить від двох величин: урожайності культур (продуктивності тварин) і затрат праці на 1 га посівної площі (1 голову тварин). Зміна співвідношення між цими величинами веде до зміни трудомісткості продукції. Під час аналізу потрібно пам'ятати, що можливі різні варіанти як збільшення, так і зменшення трудомісткості. Наприклад, трудомісткість продукції зменшується за таких умов:

* урожайність (продуктивність тварин) збільшується, а затрати праці на 1 га (1 голову) зменшуються;

* урожайність (продуктивність тварин) збільшується при незмінних затратах праці на 1 га (1 голову);

* затрати праці на 1 га (1 голову) зменшуються при незмінній урожайності (продуктивності тварин);

* урожайність (продуктивність тварин) збільшується і затрати праці також збільшуються, але темпи росту врожайності (продуктивності тварин) переважають над темпами росту затрат праці;

* урожайність (продуктивність тварин) зменшується і затрати праці також зменшуються, але темпи зменшення затрат праці вищі за темпи зменшення врожайності (продуктивності тварин).

Найсприятливіший для господарства перший варіант. Задовільними є другий, третій і четвертий варіанти. Не цілком прийнятний для підприємства є п'ятий варіант, коли трудомісткість продукції зменшується при зменшенні рівня врожайності.

Під час аналізу на практиці можуть також трапитися п'ять варіантів зростання трудомісткості продукції. Вони протилежні п'яти названим варіантам зменшення трудомісткості.

Таблиця 2

Аналіз трудомісткості сільськогосподарської продукції

Назва	Затрати праці (1 голову худоби) на 1га , люд-год	Урожайність ц/га, продуктивність тварин, ц
продукції	минулий рік	звітний рік	відхилення	минулий рік	звітний рік	відхилення
1.Озима пшениця 2.Молоко	785 343	101 355	+23 + 12	31 33	35 37	+4 +4

У звітному році на 1 ц озимої пшениці затрати праці склали 2,88 людино-годин, що на 0,37 людино-години більше, ніж у минулому році. Отже, трудомісткість озимої пшениці зросла (продуктивність праці знизилась), що вплине на зростання собівартості зерна. Фактори на трудомісткість продукції діяли по-різному. Урожайність зросла на 4 ц і це знизило затрати праці на 1 ц на 0,38 людино-години, але затрати праці на 1 га зросли на 23 людино-години, що призвело до зростання затрат праці на 1 ц на 0,75 людино-години. При зростанні врожайності на 13 % затрати праці на 1 га зросли на 29 %. Наслідком цього було зростання трудомісткості продукції. Зменшення затрат праці на 1 га є тут головним шляхом зменшення трудомісткості продукції.

По молоку продуктивність корів зросла на 4 ц або на 12 %, а затрати праці на 1 голову зросли на 12 людино-годин або на 3,5 %. Наслідком цього є зменшення трудомісткості молока (підвищення продуктивності праці).

4. Аналіз використання фонду оплати праці

Аналіз фонду оплати праці проводять у двох напрямах: за категоріями працівників і видами продукції.

Під категорією працівника розуміють його професію, тобто вид трудової діяльності, для здійснення якої потрібні відповідні знання та практичні навички. Це, наприклад, трактористи-машиністи, водії автомобілів, оператори машинного доїння, скотарі, свинарі, будівельники, працівники підсобних промислових підприємств, торгівлі та громадського харчування, апарату управління, службовці та ін.

На фонд оплати праці кожної категорії працівників впливає два фактори:

* середньорічна кількість працівників;

* оплата праці одного працівника.

Обидва фактори впливають на фонд оплати праці прямо пропорційно. Вплив факторів на зміну фонду оплати праці визначають методом ланцюгових підстановок або обчислення різниць. Розрахунки оформляють у відповідну аналітичну таблицю.

Роблять оцінку використання фонду оплати праці. Для цього визначають абсолютну і відносну економію або перевитрату. Абсолютну економію чи перевитрату визначають порівнянням фактичного фонду оплати праці з плановим. Відносну економію чи перевитрату визначають порівнянням фактичного фонду з плановим, скоригованим на індекс виконання плану виробництва продукції. При цьому потрібно мати на увазі, що коригується лише змінна частина фонду оплати праці, яка змінюється пропорційно зміні обсягу виробництва продукції. Це оплата праці працівників за відрядними розцінками, а також премії працівників і управлінського персоналу за виробничі результати.

Наприклад, індекс виробництва порівняно з минулим роком складає 110 % (7753 грн.: 7048 грн.). Фонд оплати праці зріс із 2026 грн. до 2150 грн. Отже, підприємство має абсолютну перевитрату фонду оплати праці на суму 124 тис. грн. (2150 - 2026). Але скоригований фонд оплати праці на індекс виробництва продукції складає 2228 грн. (2026 * 1,10). Отже, підприємство має не перевитрату, а відносну економію оплати праці на суму 78 тис. грн. (2228 - 2150).

Під час поглиблення аналізу середньорічної оплати праці одного працівника потрібно мати на увазі, що вона залежить від кількості відпрацьованих днів одним працівником за рік і від середньоденної оплати одного працівника, а середньоденна оплата праці залежить від середньої тривалості робочого дня і середньогодинної оплати одного працівника.

Отже, середньорічна оплата праці одного працівника залежить від таких факторів:

* кількість відпрацьованих днів одним працівником за рік;

* середня тривалість робочого дня, годин;

* середньогодинна оплата праці одного працівника, грн.

Вплив факторів на зміну річного заробітку працівника визначають методом ланцюгових підстановок або методом обчислення різниць. Збільшення річного заробітку одного працівника досягається шляхом поліпшення коефіцієнта використання річного фонду робочого часу, коефіцієнта використання робочого часу зміни, а також шляхом економічно обґрунтованого підвищення оплати праці однієї людино-години. Темпи зростання кількості виробленої продукції за одну людино-годину повинні випереджувати темпи зростання оплати однієї людино-години.

Аналіз використання фонду оплати праці по господарству в цілому, галузях і категоріях працівників не розкриває повністю причин перевитрат чи економії коштів, не дає можливості розробити конкретні міроприємства по усуненню виявлених недоліків. А тому для більш глибокого аналізу необхідно дослідити використання фонду оплати праці за видами продукції.

На фонд оплати праці по кожному виду продукції впливають два фактори:

* валовий вихід продукції;

* пряма оплата праці на одиницю продукції.

Обидва фактори впливають прямо пропорційно. Їх вплив на зміну фонду оплати праці визначають методом ланцюгових підстановок або методом різниць.

Збільшення фонду оплати праці за рахунок збільшення валового виходу продукції є закономірним і економічно виправданим, а за рахунок зростання оплати праці на 1 ц є небажаним, бо впливає на зростання собівартості продукції і є перевитратою.

Таблиця 3

Аналіз оплати праці за видами продукції

Назва продукції	Валовий вихід продукції, ц	Оплата праці на 1 ц, грн.
	минулий рік	звітний рік	відхилення (+;-)	минулий рік	звітний рік	відхилення
1. Озима пшениця 2. Молоко	15000 7617	16200 7807	+ 1200 + 190	9,19 23,50	10,80 23,23	+ 1,61 -0,27
Таблиця 3 (продовження)
Назва продукції	Пряма оплата праці всього	Відхилення звітного року від минулого (+;-)
	минулий рік	звітний рік	умовна	Загальне	у т. ч. за рахунок зміни
					валового виходу продукції	оплати праці на 1 ц
1. Озима пшениця 2. Молоко	137850 178999	174960 181357	148878 183464	+37160 +2358	+11028 +4465	+26082 -2107

Оплату праці на 1 ц продукції досліджують більш детально. Вона формується під впливом двох факторів:

* затрат праці на одиницю продукції;

* оплати однієї людино-години.

Тобто під впливом продуктивності праці й оплати праці. Оплата праці на 1 ц зростає тоді, коли підвищення оплати праці є економічно необґрунтованим або не повністю обґрунтованим.

За озимою пшеницею затрати на оплату праці збільшились на 37160 грн. Приріст затрат на 11028 грн. є економічно виправданим, бо пояснюється відповідним зростанням обсягу виробництва озимої пшениці. Приріст затрат на 26082 грн. є негативним явищем, бо зв'язаний із зростанням затрат на 1 ц продукції і впливає на зростання її собівартості.

По молоку затрати на оплату праці зросли на 2358 грн., що є економічно виправданим бо весь приріст відбувся за рахунок зростання обсягів виробництва молока при деякому зменшенні затрат оплати праці на 1 ц молока.

Важливим питанням аналізу використання фонду оплати праці є дослідження зв'язку між продуктивністю праці та її оплатою. Підвищення рівня оплати праці є позитивним явищем, якщо воно обґрунтоване економічно. Це означає, що підвищувати оплату праці доцільно тоді, коли зріс рівень продуктивності праці, причому темпи зростання продуктивності праці повинні випереджати темпи зростання оплати праці, підвищення продуктивності праці повинно зростати на більше відсотків, ніж підвищення рівня оплати праці. При таких умовах зростання оплати праці не впливатиме на зростання собівартості продукції і зниження рентабельності підприємства.

Детальний аналіз відповідності між темпами росту продуктивності праці й оплати праці проводять не лише в цілому по господарству, а й деталізують за видами продукції. Причому рівень продуктивності праці характеризують не оберненим показником (затрати праці на 1 ц продукції), а прямим (кількість виробленої продукції за 1 люд-год).

Таблиця 4

Порівняння темпів росту продуктивності праці й оплати праці

Назва продукції	Вироблено продукції за 1 люд-год, кг	Оплата 1 люд-год, грн.
	минулий рік	звітний рік	у відсотках до минулого року	минулий рік	звітний рік	у відсотках до минулого року
1. Озима пшениця 2. Молоко	40 9,6	27 10,4	68 108	3,66 2,26	3,75 2,42	102 107

По озимій пшениці підвищення оплати праці не обґрунтоване економічно. Оплата праці зросла на 2 % при зниженні рівня продуктивності праці на 32 %. Внаслідок цього оплата праці на 1 ц озимої пшениці зросла на 1,61 грн. (10,80 - 9,19). Це вплинуло на зростання собівартості продукції.

По молоку підвищення оплати праці економічно обґрунтоване. При зростанні оплати праці на 7 % продуктивність праці зросла на 8 %. Темпи зростання продуктивності праці перевищили темпи зростання оплати праці. Це вплинуло на зниження собівартості молока - оплата праці на 1 ц зменшилась на 27 коп. (23,50 - 23,23).

У сільськогосподарських підприємствах, особливо в рослинництві наслідки господарської діяльності істотно залежать від метеорологічних умов. У несприятливі роки врожайність культур істотно знижується, що негативно впливає на темпи росту продуктивності праці. У таких випадках темпи зростання оплати праці можуть випереджувати темпи зростання продуктивності праці. У сприятливі роки, навпаки, продуктивність праці зростає швидше за оплату праці. А тому для об'єктивної оцінки співвідношень між темпами зростання продуктивності й оплати праці показники співвідношень звітного періоду порівнюють з відповідними показниками за ряд років. Це дасть можливість виявити тенденцію зміни співвідношень.

4.2 Аналіз виробництва продукції тваринництва

План

1. Завдання та джерела даних аналізу.

2. Аналіз виробництва продукції за обсягом, асортиментом і якістю.

3. Аналіз причин зміни поголів'я тварин і продуктивності однієї голови.

4. Аналіз забезпечення тварин кормами.

5. Резерви збільшення виробництва продукції тваринництва.

Література:

1. Бурдюг Н.М. Конспект лекцій для студентів вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації з економічних спеціальностей. - К., 2000. с.54-62.

2. Долинський В.П. Аналіз господарської діяльності сільськогосподарських підприємств. - К.: Вища школа, 1999.- с.70-78.

3. Лещенко Г.Г. Аналіз господарської діяльності сільськогосподарських підприємств. - К. Вища школа, 1986. с. 168-200.

4. Савицкая Г.В. Анализ производственно-хозяйственной деятельности сельскохозяйственных предприятий. М.: ИНФРА - М, 2003. с.194-215.

5. Савчук В.К. Аналіз господарської діяльності сільськогосподарських підприємств. - К.: Урожай, 1995. с. 222-235.

Питання для самоконтролю

1. Завдання і джерела даних аналізу виробництва продукції тваринництва.

2. Методика аналізу виробництва продукції за обсягом і асортиментом продукції.

3. Аналіз впливу поголів'я і продуктивності тварин на динаміку валового виходу.

4. Фактори, які впливають на продуктивність тварин.

5. Методика аналізу забезпечення тварин кормами.

6. Резерви збільшення виробництва продукції тваринництва.

1. Завдання та джерела даних аналізу

Поряд з виробництвом продукції рослинництва на сільськогосподарських підприємствах функціонує галузь тваринництва. Основним завданням аналізу виробництва продукції тваринництва є пошук можливостей нарощування виробництва продукції, поліпшення її асортименту та якості. Це актуально особливо тепер, коли економічна ситуація в країні не сприяє розвитку галузі. Це ускладнює роботу кожного с.-г. підприємства і вимагає від них розробки цілеспрямованих заходів щодо найповнішого пошуку й узагальнення невикористаних резервів збільшення виробництва продукції з метою виживання підприємства в умовах ринкових відносин.