Аналіз використання трудових ресурсів і фонду оплати праці

А тому, якщо господарство недостатньо забезпечене робочою силою, то доцільно розширювати посівні площі під соняшником і зерновими культурами, де значно нижчий рівень інтенсивності, але висадка рентабельність.

Так на 1 грн. затрат на виробництво зерна одержано 56,6 коп. прибутку, а на виробництво соняшнику 1,04 грн.

По кожному виду продукції в підприємства є значні резерви збільшення суми прибутку з 1 га. Насамперед це підвищення врожайності.

Таблиця 2

Оцінка ринків збуту продукції (ефективність каналів реалізації продукції)

Продукція	Обсяг реалізації продукції по різних каналах
	Заготівельні організації (держава)	Населенню через громадське харчування (вкл. продаж і видачу в pax. оплати праці)	Видано пайовикам у рахунок орендної плати	Продаж на ринку через власні магазини	Через біржу	По інших каналах (комерційним структурам)
1	2	3	4	5	6	7
Оз. пшениця	-	2040	1600	-	-	5000
Соняшник	-	5				1550
Приріст ВРХ	-	85	5	329	-	30
Молоко		4		304	-	827
Ціни продажу одиниці продукції по різних каналах
Оз. пшениця		38	42			45
Соняшник	-	100	-	-	-	59
Приріст ВРХ	-	435	525	285	-	380
Молоко	-	81	-	45	-	70
Собівартість продажу одиниці продукції по різних каналах
Оз. пшениця	-	21	21	-	-	21
Соняшник		38		-		38
Приріст ВРХ	-	370	370	370	-	370
Молоко		40	-	40	-	40
Прибуток від продажу одиниці продукції по різних каналах
Оз. пшениця		17	21	-	-	24
Соняшник		62			-	27
Приріст ВРХ		65	155	-85	*	10
Молоко		41	-	5		зо

Щоб забезпечити високу ефективність визначених видів продукції, треба підібрати ринки для її збуту. Основними каналами реалізації продукції є реалізація заготівельним організаціям, включаючи продаж за прямими зв'язками, населенню через систему громадського харчування та в рахунок оплати праці, пайовикам у рахунок орендної плати за землю та майнових паїв, на ринку, через власні магазини, кіоски, палатки, за іншими каналами (комерційним структурам, підприємствам, зарубіжним країнам), на товарних біржах тощо.

При виборі ринків оцінюють їх місткість загальну і за сегментами, ведуть кон'юнктурне і прогнозне вивчення збуту; досліджують поведінку покупців (відношення до продукції підприємства, мотиви купівлі, способи купівлі тощо); вивчають практику діяльності конкурентів на потенційних ринках; досліджують можливу реакцію на введення на ринок нової продукції (оцінюють можливий обсяг збуту, імовірну відповідь конкурентів тощо). У практиці країн ринкової орієнтації вважається доцільним мати дані про ринок щомісяця.

При статистичній оцінці ринків треба враховувати, що майбутня ситуація на них не завжди буде функціонально відображати минулу. Тому при найменшій зміні ситуації на ринку роблять експрес-аналіз.

Дані табл. 2 свідчать про те, що найбільш вигідна реалізація зерна комерційним структурам. Тут найвищий прибуток на 1 ц - 24 грн. Дещо нижчий прибуток на 1 ц (21 грн.) від видачі пшениці пайовикам у рахунок оплати праці, найменший (17 грн.) від реалізації продукції населенню.

Соняшник реалізовано в основному комерційним структурам (1550 ц) - прибуток на 1 ц значний - 27 грн.

Підприємству не вигідно продавати на ринку через власні магазини м'ясо ВРХ. Тут збиток на 1 ц склав 85 грн.

Молоко вигідно продавати населенню і комерційним структурам. Тут прибуток на 1 ц складає відповідно 41 і 30 грн.

Підприємство не реалізовувало продукції державі і через біржу.

3. Аналіз і оцінка партнерських відносин

Аналіз ринку збуту продукції передбачає пошук найбільш перспективних партнерів.

Партнерство - це форма організації бізнесу, за якої дві чи більше окремих фізичних або юридичних осіб вступають у ділові взаємини.

Встановленню ділових партнерських відносин передує чітке визначення мети цих відносин. Чітка постановка генеральної мети співпраці визначає всю подальшу роботу налагодження зв'язків.

Попередній пошук можливих партнерів відбувається кількома етапами.

1. Визначення фірмової структури галузі або ринку.

2. Виявлення найбільш авторитетних фірм на ринку.

3. Виділення окремих фірм, які могли б стати потенційними партнерами підприємств.

4. Визначення характеру ставлення відібраних партнерів до даного підприємства.

Після завершення попереднього відбору партнерів і збирання інформації про них розпочинається аналітична робота.

Її мета - дати оцінку перспективності можливих партнерів для організації співпраці.

Аналіз партнерських відносин проводять за даними:

* довідників;

* публікацій фірми (статистична звітність, каталоги, проспекти, рекламні видавництва);

* матеріалів спеціалізованих інформаційних компаній;

* довідок банків;

* матеріалів періодики.

Вихідним у тактиці взаємовідносин з діловим партнером є комплекс вивчення ринку, яке виступає як інструмент, що допомагає бізнесменові знизити ризик, пов'язаний з прийняттям комерційних, рішень.

Аналіз ринку ділового партнерства здійснюється за дією факторів макроекономічного рівня (зміна загальних економічних показників розвитку галузей, регіонів, держави) та факторів мікроекономічного рівня (зміна попиту пропозиції, ціни).

Відомо, що кожна фірма бажає одержати найвищі прибутки. Однак засоби їх досягнення можуть увійти в суперечність із зростанням добробуту фірми, зважаючи на ризик. Вибір рішення змушує враховувати компроміс, або дуже ризикувати і мати високі прибутки, або ж вкладати капітал у справу з малим ризиком, але й з невеликим прибутком, зате з гарантією забезпечення стійких фінансових позицій фірми.

Очевидно, на більшу увагу заслуговують доходи фірми зі стабільними прибутками, аніж доходи фірми, що має такі ж прибутки, але за рахунок дуже ризикованих операцій.

Ступінь ризику зростає пропорційно збільшенню величини очікуваного доходу. Коли ризику немає, фірма отримує мінімальний дохід. Водночас, ризик визначається рівнем мінливості очікуваних доходів.

Мінливість - це кількість коливань, що трапляються в ряді значень, коли вони відхиляються від характерної середньої величини. Чим вища мінливість, тим вищий рівень ризику. Ризик визначається як відхилення очікуваних результатів від середньої або очікуваної величини.

Виділяють два параметри ризику: рівень ризику і ризик часу. Рівень ризику співпраці партнерів можна визначити шляхом порівняння ризикованості тих чи інших моментів.

Ризик часу зіставляють з фінансовим ризиком, тобто - чим більший термін партнерської співпраці, тим більший ризик. Коли гарантовано, що угода не принесе збитків і вона укладається на короткий період, то її можна вважати безпечною. Коли угода укладається на тривалий термін, то кожна зі сторін партнерів повинна мати гарантію при потребі відшкодування збитків з вини одного з партнерів. Така оцінка допомагає визначити відносну ризикованість різних інвестицій.

4. Аналіз можливості формування портфеля замовлень

Для визначення обсягів виробничої програми підприємства, об'єднання, фірми повинні насамперед вивчити ринок продукції, оцінити дієвість його економічних та правових регуляторів.

Одночасно проводиться глибоке дослідження виробничих можливостей підприємства, засобів виробництва, трудових ресурсів, капіталу.

Саме комплекс таких досліджень дає змогу накреслити параметри виробничої програми, що у свою чергу, визначають можливості формування портфеля замовлень.

Головними з них є:

* попит на продукцію підприємства;

* конкурентоспроможність продукції;

* можливості укладення договорів поставки на менш вигідних умовах;

* напруженість виробничої програми;

* діапазон коливань ціни на продукцію;

* критична маса продажу.

Попит визначається сукупністю потреб людей щодо певного товару чи послуг, тобто це та кількість товарів (послуг), яку покупці мають бажання та можливості купити за такою ціною.

Попит на продукцію залежить від впливу факторів:

* насиченість ринку продукцією;

* конкурентоспроможність продукції;

* реклама;

* платоспроможність населення;

* ціна на продукцію;

* якість продукції;

* смаки й уподобання покупців.

В умовах ринкової економіки підприємства (товаровиробники) самостійно визначають ціни на продукцію, яку вони виробляють. Це зумовлює виникнення цінової конкуренції між виробниками. Кожний з них намагається продати вироблений товар і цим самим зміцнити своє становище на ринку.

В умовах цінової конкуренції зміцнюють своє становище на ринку ті підприємства, які виробляють товар з високою ціновою конкурентоспроможністю, під якою розуміють ступінь можливого зниження товаровиробником ціни на свій товар порівняно з ринковою ціною.

Максимальну ціну визначає попит на товар. Вона в значній мірі залежить від якості товару. Мінімальну ціну визначають витрати на одиницю продукції, тобто собівартість продукції, яка відображає критичну точку продажу. Ціна нижча собівартості зумовлює збитковість виробництва продукції. Чим більша різниця між ціною і собівартістю, тим більший прибуток на одиницю продукції, тим вища конкурентоспроможність підприємства.

Цінову конкурентоспроможність продукції визначають за формулою:

,

де ЦК - цінова конкурентоспроможність;

ІД - ціна продажу одиниці продукції;

С - собівартість одиниці продукції.

Цінова конкурентоспроможність відображає частку прибутку, яка припадає на 1 грн. виручки від реалізації продукції.

Чим більший коефіцієнт, тим вища конкурентоспроможність продукції.

Аналізуючи конкурентоспроможність АК "Золота нива" і СТОВ "Гостинне" (табл.3) можна зробити висновок, що найбільший коефіцієнт конкурентоспроможності в АК "Золота нива" по озимій пшениці - 0,44 грн., оскільки прибуток на 1 ц становить - 14,09 грн., а реалізаційна ціна 1 ц - 31,75. У СТОВ "Гостинне" коефіцієнт у два рази менший, по причині одержаного прибутку на 1 ц - 6,23 грн., у порівнянні з АК "Золота нива" на 7,86 грн. менше. М'ясо ВРХ в АК "Золота нива" збиткове, тоді, коли в СТОВ "Гостинне" прибуток на 1 ц - 5,17 грн., а коефіцієнт конкурентоспроможності - 0,013. Крім цього в даному підприємстві прибуткове молоко, на 1 ц - 14,93 грн., коли в АК "Золота нива" - 2,39 грн., а коефіцієнти становлять аналогічно 0,25 і 0,04.

Таблиця 3

Аналіз конкурентоспроможності

Показник	АК "Золота нива"	СТОВ "Гостинне"
	Реалізаційна ціна 1 грн.	Виробнича собівар-тість, 1 ц, грн.	Прибуток на 1ц,грн.	Коеф. цінової конкурентоспроможності	Реалізаційна ціна 1 грн.	Виробнича собівартість 1 ц, грн.	Прибуток на 1ц, грн.	Коеф. цінової конкурентоспроможності
Зерно, у т. ч. озима пшениця	31,17 31,75	21,07 17,66	+ 10,01 + 14,09	+0,32 +0,44	29,40 29,27	19,84 23,04	+9,56 +6,23	0,32 0,21
Приріст ВРХ	342,14	668,63	-326,49	-0,95	387,8	382,63	+5,17	0,013
Молоко	64,83	62,44	+2,39	+0,04	58,89	43,96	+ 14,93	0,25

Максимальний прибуток можна одержати не обов'язково при встановленні максимальної ціни на товар. І тут виникає проблема оптимізації ціни, тобто потрібно знайти таку ціну на товар (при певному об'ємі його продажу), при якій прибуток буде максимальний (цільовий).

Виручка (В)

Затрати (С)

Об'єм виробництва (Вх)

Рис 1

Для розрахунку оптимальної ціни необхідно визначити залежність собівартості продукції від об'єму виробництва і виручки від об'єму продажу. У загальному вигляді ця залежність при постійній ціні зображена на рис. 1: лінія 1 відображає постійні затрати підприємства (Сп), які не залежать від об'єму виробництва (В). Лінія 2 характеризує зміну перемінних затрат (Спер.), пропорційних об'єму виробництва. Ріст загальних затрат (С = Сп + Спер.) при збільшенні виробництва продукції характеризується лінією 3, а збільшення виручки від реалізації (Р) - лінією 4.

При повному обсязі виробництва (Вх) виручка від реалізації продукції тільки покриває товаровиробнику затрати на її виробництво (точка К), тобто немає прибутку, ні збитку. Таким чином, об'єм виробництва в порівнянні Вх є мінімально необхідним об'ємом продажу, при якому виручка рівна затратам. Збільшення об'єму виробництва Вх забезпечує прибуток, а зменшення - збиток.

Точка Вх називається критичним об'ємом, точка К називається точкою беззбитковості і вимірюється в грошовому виразі.

Точку беззбитковості розраховують за формулою:

,

а поріг беззбитковості - за формулою:

.

При встановленні ціни по даній методиці при умові прямолінійної динаміки затрат і виручки її рівень визначають за формулою:

Наприклад.

При виробництві продукції постійні затрати (Сп) на одиницю складають 150 тис. грн., а перемінні - 250 грн. Ринкова ціна одиниці продукції складає 400 грн.

1. Визначаємо мінімальний об'єм продукції:

означає, що якщо буде вироблено і реалізовано 1000 одиниць продукції, то товаровиробник тільки покриє свої затрати.

2. Поріг беззбитковості: р = 400 * 1000 = 400 тис.грн. Якщо при розробці нового товару і незмінних вихідних даних (Сп; Спер.) буде виявлено попит у кількості 1000 одиниць продукції, то рівень ціни

складе

Однак, кожен товаровиробник при плануванні своєї діяльності має за мету одержання певного прибутку. У цьому випадку виручка від реалізації (Ц * В) повинна покривати затрати (С_п+С_пер.*В) забезпечити задану суму прибутку (П₃).

Тоді ціна одиниці товару і необхідний об'єм виробництва визначаються за формулами:

Такий метод дозволяє аналізувати різноманітні варіанти співвідношення об'єму виробництва і цін, які передбачають одержання заданого прибутку і збережуть підприємство від збитків.

В умовах зміни ринкової кон'юнктури іноді виникає необхідність прийняття рішення про випуск і реалізацію відповідної продукції при зниженні ціни. Як поведе себе виробник: скоротить випуск і реалізацію цієї продукції чи буде продовжувати випуск і продавати продукцію за більш низькою ціною.

Для того, щоб прийняти вигідне рішення, необхідно провести аналітичне дослідження.

Наприклад.

Підприємство мало на рік пакет замовлень - 1000 одиниць за ціною 240 грн., а прибуток був передбачений на суму 40 тис. грн. Собівартість у розрізі витрат становить:

* матеріали - 23 грн./од. 23 * 1000 = 23 тис. грн.;

* зарплата - 54 грн./од. 54 * 1000 = 54 тис. грн.;

* непрямі змінні витрати - 15 грн./од. 15 * 1000 = 15 тис. грн.;

* непрямі постійні витрати - 88 тис. грн.;

180 тис. грн.

Собівартість одного виробу становить 180 грн. (180 тис. грн.: 1000). У результаті скорочення замовлень обсяг виробництва цієї продукції становитиме лише 70 % запланованого. Водночас виникає можливість додаткової реалізації 250 одиниць цієї ж продукції за нижчою ціною - 170 грн. Тобто ціна нижча від собівартості одиниці виробу.

Таблиця 4

Аналітичне дослідження випуску і реалізації продукції

Показники	За планом тис. грн.	При скороченні виробництва до 70%, тис. грн.	При продажу на рівні 70 % і додатковому замовленні, тис. грн.
Продаж	240*1000=240	240*700=168	168+(170*250)=210,5
Собівартість: - матеріали; - зарплата; - непрямі змінні витрати -непрямі постійні витрати Разом	23 54 15 88 180	23*700=16,1 54*700=37,8 15*700=10,5 88,0 152,4	16,1+(23*250)=21,85 37,8+(54*250)=51,3 10,5+(15*250)=14,25 88 175,4
Прибуток	60	15,6	35,1

Розрахунки показують, що підприємству вигідніше прийняти рішення про додатковий випуск продукції в кількості 250 виробів, продати її за ціною, нижчою від собівартості, ніж скоротити випуск до 70 %. Реалізація цього рішення дасть підприємству додатковий прибуток у розмірі 19,5 тис. грн. (31,5 - 15,6) (табл. 4).

Таким чином, підприємство має можливість накреслити оптимальні параметри виробничої програми, а значить - і визначити можливість формування портфеля замовлень лише після глибокого вивчення попиту на продукцію, її конкурентоспроможності, розрахунку критичної маси продажів та можливості укладення договорів поставок на менш вигідних умовах.

5. Аналіз роботи підприємств сфери аграрного ринку із збуту продукції

Важлива роль в організації продовольчого ринку належить підприємствам ринкової інфраструктури, які повинні виконувати функцію генераторів ринкових цін. Певною мірою це завдання в Україні виконане і слід тільки узагальнити наявний досвід та визначити напрями подальшого розвитку центрів безпосереднього контактування, взаємодії операторів ринку.

Ринкова інфраструктура - це система підприємств, до яких відносяться: товарні біржі, торгові доми, аукціонні торги живою та племінною худобою, гуртова та гуртово-роздрібна торгівля плодоовочевою продукцією, системи цінового моніторингу, продовольчі ринки населених пунктів тощо. Ці підприємства покликані обслуговувати процес ринкового товарообміну, забезпечувати його надійність, прозорість, стабільність.

Указом Президента України "Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку" від 6 червня 2000 року визначені основні завдання практичної роботи центральних та місцевих органів державної влади в напрямі вдосконалення ринкових стосунків всередині агропромислового комплексу України, а саме, створення:

* у сільських населених пунктах - мережі пунктів заготівлі сільськогосподарської продукції, кредитних спілок, а також сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів господарювання;

* у кожному районі - торгових домів, гуртово-роздрібних магазинів фірмової торгівлі;

* в Автономній Республіці Крим, містах з кількістю населення понад 100 тис. осіб - мережі підприємств, що здійснюватимуть гуртову торгівлю сільськогосподарською продукцією (гуртові продовольчі ринки, постійно діючі ярмарки-виставки тощо);

* у містах і селищах - мережі підприємств, що здійснюватимуть роздрібну торгівлю сільськогосподарською продукцією і продовольством, у тому числі магазинів фірмової торгівлі та торговельних центрів.

Найбільш "важкою" і непопулярною була і залишається схема збуту продукції через біржі. Причиною цього є не сформованість біржового ринку сільгосппродукції.

Станом на 01.01.03 у регіонах України діяло 30 акредитованих товарних бірж, які надають послуги з укладання угод купівлі-продажу сільськогосподарської продукції та продовольства для державних і регіональних потреб, а також укладання та реєстрації зовнішньоекономічних контрактів.

За даними Національної асоціації бірж України обсяги реалізації зернових та олійних культур урожаю 2002 року через біржовий ринок України становили за внутрішніми угодами 350,1 тис. тонн або 4,8 % від загального обсягу угод (у 2001 році - 952,5 тис. тонн, або 11,2 %), за експортними угодами - 6971,8 тис. тонн, або 95,2 % (у 2001 році -7525,5 тис. тонн, або 88,8 %).

На жаль, у нашій країні не існує жодної справжньої товарної біржі.

У світі товарна біржа, знана також як ф'ючерсний ринок або ф'ючерсна біржа - організований ринок для купівлі-продажу контрактів на поставку товару у визначений час у майбутньому.

Не можна не зупинитись на характеристиці інших підприємств, які входять до складу ринкової інфраструктури.

Аукціон є організаційною формою публічного продажу майна чи товарів у визначений час і у встановленому місці. Для продажу на аукціонах пропонується жива худоба, техніка, обладнання, засоби захисту рослин тощо.

В Україні проводяться аукціони племінної худоби. Вони діють на загальноукраїнському, обласному, районному рівнях. Аукціони племінної худоби стали одним із елементів ринку селекційно-племінної продукції великої рогатої худоби, які регулюють попит та пропозицію на племінну худобу. Аукціон допомагає виробникам тваринницької продукції познайомитись із нововведеннями, новітніми досягненнями у всіх перспективних напрямах селекції, генетики, агробізнесу та запозичити їх чи порівняти з досягненнями власного господарства; мати орієнтир щодо ціни на племінну худобу при подальших продажах чи купівлі на протязі року поза аукціоном; налагодити нові контакти із суміжниками-постачальниками та покупцями сільськогосподарської продукції і послуг.

Аукціонна торгівля племінною худобою розвивається в Україні досить повільно з ряду причин, до яких слід віднести: дефіцит власних коштів у підприємств, які хочуть купити племінну худобу, недосконалість методики та механізму надання державних дотацій для часткового відшкодування господарствам-покупцям витрат, пов'язаних з придбанням племінних тварин на виставках-ярмарках, недосконалість правової бази, слабка рекламна кампанія та відсутність належної системи маркетингових служб.

Станом на 01.01.03 проведено 319 аукціонів живої худоби (39 в обласних центрах і 280 на районному рівні) і 2500 виставок-ярмарок.

Агроторгові доми вважаються найбільш наближеним до товаровиробника організаційно оформленим елементом ринкової інфраструктури. Суть діяльності агро торгових домів полягає в проведенні легальної торгівлі сільськогосподарською продукцією. На відміну від бірж Агроторгові доми ведуть операції з реальним товаром, закуповують навіть невеликі за обсягами, іноді нестандартні партії продукції, підсортовують її, комплектують оптимальні партії для покупця вторинного внутрішнього ринку для експорту. В Україні вже діють 431 агро торговий дім. Виробники сільськогосподарської продукції можуть заснувати за власні внески агроторговий дім на кооперативних засадах, діяльність якого найбільш повною мірою відповідатиме інтересам засновників.

Автомагазини є найнижчою ланкою в ринковій інфраструктурі. Вони представляють інтереси сільськогосподарських товаровиробників, які виступають їх засновниками і реалізовують через них власну продукцію. Основні завдання діяльності агромагазину: реалізація сільськогосподарської продукції, яка виробляється засновниками; реалізація продуктів харчування; торговельно-закупівельна діяльність; послуги населенню.

Гуртові продовольчі ринки створюються і діють у містах та промислових центрах. На них реалізується переважно плодоовочева продукція, картопля, баштанні культури, виноград, борошно, олія, цукор, крупи тощо. Характеризуючи таку форму торгівлі, можна відзначити, що здебільшого - це примітивно обладнані місця тимчасової торгівлі, де часто відсутня розфасовка відсортованої за якістю продукції, її упаковка. Відсутній будь-який захист вітчизняних товаровиробників від постійних продавців-імпортерів зарубіжних плодів, овочів, картоплі, хоч ця продукція нерідко поступається за смаковими якостями, але привабливіша за зовнішнім виглядом.

На гуртових продовольчих ринках реалізується в середньому 40 % овочевої продукції, фруктів і ягід. Постачальниками продукції на ринки виступають особисті підсобні господарства населення. Вони виробляють понад 80 % овочів, плодів та ягід, 97 % картоплі та ще більшою мірою, ніж великі сільськогосподарські підприємства відчувають недосконалість системи збуту продукції, що швидко псується і втрачає товарний вигляд.

Основною метою створення гуртового продовольчого ринку є формування ефективного ринкового механізму реалізації сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки товаровиробниками всіх форм власності, справляння позитивного впливу на якість продукції, рівень її кінцевої ціни та задоволення потреб споживачів; сприяння конкуренції на споживчому ринку.

На території України досить поширена форма торгівлі сільськогосподарською продукцією на продовольчих ринках населених пунктів. Продавцями тут виступають безпосередні виробники сільськогосподарської продукції, пропонуючи масовому покупцеві широкий асортимент плодів, овочів, картоплі, а також молоко, сир, сметану, м'ясо, сало тощо за договірними цінами. На ринках попит-пропозиція відіграють регулюючу роль щодо ціноутворення.

Як видно з вищевикладеного матеріалу, до повноцінної інфраструктури нам ще дуже далеко. Тому в регіонах потрібно максимально спрямувати зусилля на створення системи обслуговування на селі.

Головне завдання сьогодення - створити для сільгоспвиробників хоча б мінімально необхідну інфраструктуру: торгові доми, заготівельні кооперативи, сервісні структури тощо. Для цього не треба надмірних зусиль і великих коштів. Селянам просто необхідно допомогти реалізувати вже вирощене.

Створена розгалужена інфраструктура аграрного ринку повинна забезпечувати формування гуртових партій сільськогосподарської продукції та просування їх від безпосередніх товаровиробників до організованих гуртових ринків. Це також сприятиме реалізації сільськогосподарської продукції на експорт безпосередньо сільськогосподарським товаровиробникам.

Тема 6: Аналіз витрат на виробництво продукції

План

1. Завдання та джерела аналізу.

2. Аналіз складу витрат за всіма видами діяльності.

3. Факторний аналіз собівартості продукції.

4. Аналіз собівартості за елементами та статтями витрат.

5. Аналіз витрат на одну гривню товарної продукції.

6. Шляхи і резерви зниження собівартості продукції.

Рекомендована література:

1.Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. - К.: КНЕУ, 2002. с.121-153.

2.Бутинець Ф.Ф. Економічний аналіз. - Житомир: ПП «Рута», 2003.- с. 518-550.

3.Бурдюг Н.М. Конспект лекцій для студентів вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації з економічних спеціальностей. - К., 2000. с.72-77.

4.Долинський В.П. Аналіз господарської діяльності сільськогосподарських підприємств. - К.: Вища школа, 1999.- с.102-111.

5.Савчук В.К. Аналіз господарської діяльності сільськогосподарських підприємств. - К.: Урожай, 1995. с. 258-269.

6.Савицька Г.В. Економічний аналіз діяльності підприємств: Навч. посіб. - К.: Знання, 2005. - с. 228-273.

7.Чумаченко М.Г. Економічний аналіз. Навчальний посібник. - К.: КНЕУ, 2003. - с. 476-484.

Питання для самоконтролю:

1. Завдання і джерела аналізу витрат виробництва.

2. Аналіз витрат за характером виникнення та функціональним призначенням.

3. Аналіз складу операційних витрат.

4. Аналіз кількісного впливу головних факторів на зміну собівартості.

5. Виявлення причин перевитрат за статтями витрат.

1. Завдання та джерела аналізу

Собівартість - один з найважливіших показників господарської діяльності аграрних підприємств, оскільки показує, у що саме обходиться господарству виробництво відповідного виду продукції і наскільки економічно вигідним воно є в конкретних природноекономічних умовах господарювання.

Показник собівартості дає можливість глибоко аналізувати економічний стан підприємства і виявляти резерви підвищення ефективності виробництва. За інших однакових умов підприємство тим більше одержуватиме прибутку на одиницю продукції, чим нижча її собівартість і навпаки. Із зниженням собівартості зростає цінова конкурентоспроможність продукції, а, отже, і зміцнюються позиції підприємства на товарному ринку.

Важливо зазначити й те, що прибутковість підприємства знаходиться в оберненій залежності від собівартості. З її зниженням зростає окупність витрат прибутком і створюються сприятливі умови для прискорення темпів розширеного відтворення та підвищення матеріальної заінтересованості працівників. Показник собівартості є важливим інструментом для розробки рекомендацій з удосконалення розміщення сільськогосподарського виробництва та природними зонами і мікрозондами України, а також ля визначення перспектив розвитку підприємств щодо вибору ними найбільш ефективних галузей.

Усе це підвищує вимоги до аналізу собівартості, завданням якого є оцінка тенденцій зміни собівартості продукції рослинництва, виявлення причин, особливо внутрішніх, що зумовлюють її підвищення, розробка заходів, реалізація яких забезпечила б оптимізацію рівня собівартості.

Джерела інформації: дані статистичної звітності (форма №50 - с.-г.) дані бухгалтерського обліку. Нормативно-довідкова література тощо.

2. Аналіз складу витрат за всіма видами діяльності

У процесі господарської діяльності аграрні підприємства несуть різні витрати. Проте не всі вони включаються в собівартість продукції. З метою забезпечення єдиних методологічних засад формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності, а також дотримання додаткових підходів до визначення складу витрат і віднесення їх на собівартість продукції в 2000 році прийнято Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 „Витрати”, в якому названі питання знайшли своє відображення і врегулювання. У загальноекономічному розумінні витрати звітного періоду, згідно з указаним стандартом, визначаються або як зменшення активів, або як зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати, які несуть підприємства в процесі здійснення всіх видів своєї діяльності, є надзвичайно різноманітними. За характером виникнення та функціональним призначення усі витрати можуть поділити на такі групи:

- операцій витрати, що виникають у процесі операційної діяльності підприємства;

- фінансові витрати;

- витрати, що виникають у процесі звичайної діяльності і не є операційними та фінансовими;

- надзвичайні витрати.

Склад операційних витрат є також різноманітними, тому не всі вони включаться до виробничої собівартості продукції (схема 3)

3. Склад операційних витрат

До прямих матеріальних витрат включають вартість тих матеріальних ресурсів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат (продукції, робіт, послуг або виду діяльності підприємства).

До матеріальних витрат відносять продукцію промислового і сільськогосподарського походження, що використовується аграрними підприємствами в процесі агропромислового виробництва при створенні нових споживних вартостей. Це насамперед витрати на насіння, корми, паливно-мастильні матеріали, добрива, отрутохімікати, підстилку, запасні частини, придбання інструменту, пристроїв та інших засобів і предметів праці, на забезпечення працівників спеціальним одягом, взуттям, захисними засобами.

До матеріальних витрат також відносять будівельні матеріали, тару і тарні матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, допоміжні та інші матеріали.

Специфічним видом матеріальних витрат є витрати підприємств на оплату робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами й організаціями.

До складу прямих витрат на оплату праці включають заробітну плату та інші виплати працівникам, безпосередньо зайнятим на виробництві продукції (виконанні робіт), які бути прямо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До інших прямих витрат відносять усі інші витрати. Що можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Найбільш важливими з них у сільськогосподарському виробництві є орендна плата за майно і за земельні ділянки, амортизація основних засобів, відрахування на соціальні заходи. У промисловості до цих витрат, крім останніх двох витрат, відносять витрати від браку, які становлять вартість остаточно забракованої продукції, та витрати на виправлення браку за вирахуванням остаточно забракованої продукції за справедливою вартістю тощо.

Загальновиробничі витрати охоплюють досить широке коло витрат, зокрема витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, бригадами, фермами, дільницями, відрахування на соціальні заходи і медичне страхування вказаного апарату, витрати на службове відрядження персоналу цехів, бригад тощо), амортизацію основних засобів загально виробничого призначення, орендну плату за основні засоби та інші необоротні активи зазначеного призначення, витрати на вдосконалення технології й організації виробництва, витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень, і деякі інші витрати. Загальновиробничі витрати між окремими об'єктами витрат розподіляються пропорційно до суми прямих витрат (без витрат основних матеріалів: кормів, насіння, сировини).

Адміністративні витрати - це такі загальногосподарські витрати, які спрямовані на управління підприємством у цілому та його обслуговування. Вони займають досить велику питому вагу серед операційних витрат, що не включаються до виробничої собівартості продукції. До складу адміністративних витрат відносять витрати на утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу; загально корпоративні витрати (представницькі витрати, витрати на проведення річних зборів тощо); витрати на утримання основних засобів, нематеріальних активів загальногосподарського використання; оплату аудиторських, юридичних та інших послуг; витрати на зв'язок, на відрядження апарату управління підприємством; витрати на врегулювання спорів у судових органах та деякі інші витрати.

Витрати на збут продукції (робіт, послуг). В умовах ринкової економіки ці витрати набувають особливого значення через дію відомого ринкового принципу: головне - не виробити товар, а його

продати. Тому сума цих витрат тепер формується за рахунок не лише традиційних витрат, таких як, наприклад, витрати на пакування і затарювання готової продукції, на її транспортування, перевалку і страхування, на утримання основних засобів, пов'язаних з реалізацією товару, а й витрат, що відіграють важливу роль у просуванні готової продукції на ринок: витрат на рекламу і дослідження ринку, комісійні винагороди торговим агентам, продавцям фірмових магазинів тощо.

До інших операційних витрат, що не включаються у виробничу собівартість продукції, відносять суми безнадійної дебіторської заборгованості, втрати від операційної курсової різниці (зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов'язаннями, пов'язаними з операційною діяльністю підприємства); витрати від знецінення запасів; визнані штрафи, пеня, неустойка; витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення, собівартість реалізованих виробничих запасів і деякі інші витрати.

Фінансові витрати включають витрати на виплату відсотків за користування кредитами і відсотків за випущені облігації та витрати за фінансовою орендою.

До інших витрат відносять собівартість реалізованих фінансових інвестицій, необоротних активів за їх залишковою вартістю та реалізованих майнових комплексів, втрати від переоцінки курсових різниць, суми оцінки необоротних активів і фінансових інвестицій та деякі інші витрати звичайної діяльності.

Надзвичайні витрати виникають у результаті появи надзвичайних подій, які відрізняються від звичайної діяльності і не очікується, що вони повторюватимуться періодично або в кожному наступному періоді.

3. Факторний аналіз собівартості продукції

Щоб встановити причини зміни рівня собівартості продукції, вивчають фактори, які впливають на нього. Рівень собівартості продукції рослинництва і тваринництва залежить від двох комплексних факторів - виходу продукції і затрат на її виробництво.

Для нейтралізації впливу площі посіву і поголів'я при розрахунку кількісного впливу основних факторів на рівень собівартості, вихід продукції і затрати беруть у розрахунку на 1 га посіву та 1 голову тварин.

Отже, основними факторами впливу на рівень собівартості 1 ц продукції рослинництва будуть: затрати на 1 га посіву й урожайність;

у тваринництві - затрати на 1 голову і продуктивність 1 голови.

При виявленні впливу головних факторів на собівартість продукції, необхідно врахувати, що характер впливу факторів різносторонній, зокрема затрати на 1 га, 1 голову впливають прямо пропорційно, а врожайність, продуктивність 1 голови - обернено-пропорційно.

Аналіз даних табл. 1 свідчить про зниження собівартості озимої пшениці на 2,47 грн. (37,34 - 39,81). При поглибленні аналізу визначимо кількісний вплив головних факторів на зміну собівартості.

У результаті зниження затрат на 1 га посіву на 23 грн., собівартість знизилась на 0,63 грн.

Підвищення врожайності на 1,8 ц/га сприяло зниженню собівартості на 1,84 грн. Отже, обидва фактори позитивно вплинули на зміну собівартості.

У результаті аналізу собівартості 1 ц молока, виявлено підвищення собівартості на 6,25 грн.

За рахунок збільшення витрат на 1 голову на 121 грн., собівартість 1 ц молока підвищилась на 4,34 грн. Зниження продуктивності 1 голови на 1,4 ц, стало наслідком підвищення собівартості на 2,13 грн.

Таблиця 1

Аналіз впливу головних факторів на собівартість окремих видів сільськогосподарської продукції

Вид продукції	Затрати на 1 га	Урожайність, ц/га
	Затрати на 1 голову, грн.	Продуктивність 1 голови, ц
	план	фактично	відхилення (+;-)	план	фактично	відхилення (+;-)
	1	2	3	4	5	6
Озима пшениця Молоко	1453 1120	1430 1241	-23 + 121	36,5 29,3	38,3 27,9	+1,8 -1,4
Вид продукції	Собівартість 1 ц продукції, грн.	Відхилення (+;-)
	план	фактично	умовно	всього	За рахунок
					затрат	У;П
	7	8	9 (2:4)	10(8-7)	11 (9-8)	12(9-7)
Озима пшениця Молоко	39,81 38,23	37,34 44,48	39,18 42,35	-2,47 +6,25	-0,63 +4,12	-1,84 +2,13

Збільшення грошово-матеріальних витрат на 1 голову молочного стада спричинено перевитратами за певними статтями витрат, які включено в собівартість 1 ц молока. Тому наступним етапом аналізу є визначення причин цих перевитрат та причин зниження продуктивності 1 голови тварин.

4. Аналіз собівартості за елементами та статтями витрат

Для виявлення першопричин, які зумовили невиконання (перевиконання) плану собівартості, аналізують статті витрат (табл. 2).

При поглибленому аналізі, необхідно мати на увазі, що причинами перевитрат за окремими статтями може бути оплата праці: дотримання норм виробітку, зокрема, якщо вони знижуються безпідставно, перехід на підвищені тарифні ставки, приписки і допущені ненавмисні помилки при нарахуванні основної і додаткової оплати праці, заміна частини механізованих робіт ручними, пересів культур тощо. У тваринництві, аналогічно, зниження норм обслуговування худоби, якщо вона розміщена не в типових, а в пристосованих приміщеннях.

Таблиця 2

Аналіз структури собівартості молока в звітному році

Стаття затрат	План	Фактично	Відхилення (+;-) на 1 ц молока
	Всього затрат на молоко, грн.	Струк-тура затрат, %	Затрати на 1 ц молока, грн.	Всього затрат на молоко, грн.	Структура затрат, %	Затрати на 1 ц молока, грн.	%	Грн.
Оплата праці	185720	34.7	11,23	200308	35,1	12,42	+0,4	+ 1,19
Засоби захисту тварин	2675	0,5	1,95	3424	0,6	2,21	+0,1	+0,26
Корми	166988	31,2	11,18	204873	35,9	13,36	+4,7	+2,18
Роботи і послуги	31042	5,8	2,70	2283	0,4	1,69	-5,4	-1,01
Утримання основних засобів	82958	15,5	5,55	105575	18,5	8,77	+3,0	+3,22
Організація вироб-ництва і правління	35860	6,7	2,97	35953	6,3	3,85	-0,4	+0,88
Інші витрати	29977	5,6	2,65	18262	3,2	2,18	-2,4	-0,47
Всього	535220	100	38,23	570678	100	44,48	-	+6,25

Тому доцільно проводити за цією статтею факторний аналіз з використанням кількісного фактора, зокрема затрат людино-годин на 1 ц продукції, який характеризує рівень продуктивності праці та цінового фактора, який характеризує розмір оплати праці на 1 люд-год, тобто рівень оплати праці (табл. 3).

Аналіз впливу кількісного і цінового фактора на собівартість молока за статтею "Оплата праці" призводить до висновку, що оплата праці на 1 ц фактично становить 12,42 грн., що на 1,19 грн. більше, ніж було заплановано.

За рахунок зниження продуктивності праці (збільшення затрат людино-годин на 1 ц) на 0,35 люд-год, оплата праці на 1 ц молока підвищилась на 0,51 грн. Підвищення рівня оплати праці операторів машинного доїння і скотарів на 0,08 грн., сприяло збільшенню оплати праці на 1 ц на 0,64 грн.

Таблиця 3

Аналіз впливу кількісного і цінового фактора на собівартість молока за статтею "Оплата праці", грн.

Затрати людино-годин на 1 ц молока

Оцінка 1 люд-год, грн.

Оплата праці в розрахунку на 1 ц молока, грн.

Відхилення від плану

План

Фак-тично

+;-

План

Фак-тично

+,-

План

Фактич-но

Умовно

Всього

у т. ч. за pax. зміни

продуктивн. праці

рівня оплати праці

1

2

3

4

5

6

7

8=2x4

9

10= 8-7

11= 9-7

12= 9-8

7,64

7,99

+0,35

1,47

1,55

+0,08

11,23

12,42

11,75

+ 1,19

+0,51

+0,64

Добрива, насіння (корми в тваринництві): перевитрати можуть пояснюватися як збільшенням норм висіву насіння, внесенням добрив, так і підвищенням цін за 1 ц насіння чи добрив. При цьому перевитрати насіння будуть оправданими, якщо це є наслідком зниження його якості, а підвищення ціни може бути результатом заміни власного насіння купленим, дорожчим. Збільшення внесення добрив у натурі не можна вважати негативним явищем, оскільки це окупиться підвищеною врожайністю. Причинами перевитрати кормів можуть бути неякісність їх, що супроводжується зниженням окупності, а можливо без господарським використанням їх. Підвищення ціни 1 ц кормів є результатом невиконання плану зниження собівартості власних кормів чи заміни їх купленими, дорожчими. Подібно до оплати праці доцільно визначити вплив якісних і цінових факторів за цими статтями. Такими статтями будуть норма висіву, внесення добрив та ціна 1 ц, а по кормах - витрати ц к. од. на 1 ц продукції, які характеризують зоотехнічну окупність кормів та ціну 1 ц к. од.

Таблиця 4

Аналіз впливу кількісного і цінового фактора на собівартість молока за статтею "Корми", грн.

Затрати ц к. од. на 1 ц молока

Вартість 1 ц к. од. в раціоні для корів, грн.

Вартість кормів у розрахунку на 1 ц молока, грн.

Відхилення від плану

план

фак-тично

відхилення (+;-)

план

фактично

відхилення (+;-)

план

фактично

умовно

Всього

у т. ч. за pax. зміни

окупності кормів

ціни 1ц к. од.

1

2

3

4

5

6

7

8=2-4

9

10=8-7

11 =9-7

12=9-8

1,4

1,6

+0,2

7,99

8,35

+0,36

11,18

13,36

12,78

2,18

+0,58

+1,6

У результаті аналізу впливу кількісного і цінового фактора на собівартість молока за статтею "Корми" (табл. 4), виявлено наступне: за рахунок зниження зоотехнічної окупності коренів на виробництво молока на 0,2 ц к. од., його собівартість підвищилась на 0,58 грн.

У результаті підвищення ціни 1 ц к. од. у раціонах корів на 0,36 грн., собівартість 1 ц молока підвищилась на 1,6 грн. Сума відхилень дає загальну перевитрату по статті "Корми" в сумі 2,18 грн.

Засоби захисту рослин та тварин: необхідно дотримуватись норм внесення пестицидів, витрат медикаментів на 1 голову. Якщо ж розповсюджені інфекційні захворювання, масове поширення шкідників, то доводиться норми витрачання засобів захисту рослин і тварин збільшувати.

Роботи і послуги включають послуги автотранспорту, живої тяглової сили, електропостачання тощо. їх розмір залежатиме від обсягу наданих послуг та собівартості одиниці послуг.

Утримання основних засобів: розмір витрат може залежати, зокрема по пальному, не від підприємства, якщо має місце підвищення відпускних цін. Але на підприємстві не слід допускати перевитрати пального на один умовний гектар. З підвищенням цін на пальне і введенням "нових норм амортизаційних відрахувань витрати на утримання основних засобів у цілому зростають.

Витрати на управління й обслуговування виробництва будуть залежати як від розміру їх на 1 грн. прямих затрат, так і від загальної суми накладних витрат, тобто якщо накладні витрати перевитрачаються, то їх питома вага підвищується.

Згідно з даними аналізу структури собівартості 1 ц молока (табл. 2) виявлено перевитрати по оплаті праці (0,4 %), засобах захисту тварин (0,1 %), кормах (4,7 %), утриманню основних засобів (3,0 %).

Причини цих перевитрат обґрунтовані вище. Використовуючи кількісні й цінові фактори, можна конкретніше обґрунтувати відхилення за основними статтями.

5. Аналіз витрат на одну гривню товарної продукції

Використання цього показника зумовлене:

* по-перше, тим, що він усуває неоднакові підходи до старої та нової продукції й уможливлює встановлення єдиного завдання для зниження собівартості, яке охоплює як порівняну, так і непорівнянну продукцію;

* по-друге, він забезпечує зв'язок собівартості з плановим прибутком, утворюючи з ним органічну єдність;

* по-третє, він дає змогу простежити динаміку зниження собівартості за кілька років.

Витрати на одну гривню продукції визначаються як відношення планових чи фактичних витрат на виготовлення продукції до її вартості в оптових цінах підприємства.

Для аналізу облікові дані систематизують у табл. 5.

Таблиця 5

Витрати на одну гривню продукції

Показники	План	Фактичний випуск продукції
		Планові норми і планові ціни	У планових цінах	Чинні ціни на матеріали і планові на продукцію	Факт
1.Обсяг продукції в порівнянних оптових цінах, тис. грн.	8400	8470	8470	8470	8500
2.Собівартість продукції, тис. грн.	6783	6864	6958	7145	7145
3.Витрати на 1 грн. продукції (р.2 :р.1), коп.	80,75	81,04	82,15	84,36	84,06

Наведені в табл. 5 дані показують, що на підприємстві - об'єкті аналізу собівартість продукції проти плану зросла на 362 тис. грн. (7145-6783), або на 5,1 %. Витрати на 1 грн. продукції зросли на 3,31 коп. (84,06-80,75), або на 4,10 % [(84,06-80,75) 100] : 80,75. Темпи зростання витрат значно випереджали темпи зростання обсягу продукції (5,1 % проти 1,19 %). Це свідчить про великі непродуктивні витрати. На відхилення фактичних витрат від планових впливають такі чинники:

* зміна структури асортименту виготовленої продукції;

* зміна рівня витрат (норм витрат) у собівартості окремих її видів;

* зміна оптових цін на спожиті матеріали, паливо, зміна транспортних тарифів;

* зміна цін на продукцію.

Промислові підприємства випускають вироби з різним рівнем рентабельності. Підвищення питомої ваги виробів з нижчим (ніж у середньому на підприємстві) рівнем рентабельності призводить до підвищення витрат на 1 грн. товарної продукції і навпаки. Щоб визначити розмір впливу зміни структури асортименту випущеної продукції, необхідно від планових витрат на 1 грн. продукції за фактичної структури асортименту відняти витрати за планом. На підприємстві вплив цього чинника становить 0,29 коп. (81,04-80,75), тобто підвищення питомої ваги менш рентабельних виробів призвело до збільшення витрат на 1 грн. товарної продукції на 0,29 коп.

Для виявлення впливу зміни норм витрат матеріалів на кожний виріб необхідно з витрат на 1 грн. продукції, що їх розраховано за фактичними витратами і плановими цінами, відрахувати планові витрати на фактичний випуск і асортимент продукції. Наше підприємство під впливом цього фактора збільшило витрати на кожну гривню продукції на 1,11 коп. (82,15-81,04).

Вплив зміни оптових цін на матеріали і тарифів на вантажні перевезення визначається як різниця між фактичними витратами на 1 грн. продукції за цінами, що реально існують у звітному році, і тими, що їх було закладено в план. За рахунок зміни оптових цін на спожиті матеріальні цінності і тарифів на вантажні перевезення підприємство допустило зростання витрат на 2,25 коп. (84,36-82,15).

Зниження витрат на 1 грн. продукції за рахунок оптових цін на продукцію визначаємо так: із витрат на 1 грн. продукції, обрахованих у чинних цінах, відраховуємо витрати в чинних цінах на матеріали і в планових цінах - на продукцію. Підвищення ціни на продукцію зменшило витрати на 1 грн. продукції на 0,30 коп. (84,06-84,36), або на 0,37 %.

Аналіз показав, що підприємство підвищило собівартість продукції за рахунок безгосподарності (зайві витрати) і зростання цін на матеріали. Ці перевитрати воно частково покрило за рахунок підвищення цін на свою продукцію. Отже, підприємство - об'єкт аналізу є наочним прикладом поганого господарювання.

Таблиця 6

Розрахунок впливу окремих факторів на зміну собівартості продукції

Фактор	Витрати на 1 грн. продукції	Виробнича собівартість продукції
	розрахунок впливу факторів	величина впливу, коп.	розрахунок впливу факторів	величина впливу, тис. грн.
1	2	3	4	5
1. Зміна обсягу випуску продукції	х	х	80,75*(8500- 8400)	+80,7
2. Зміна структури асортименту продукції	81,04-80,75	0,29	0,29 * 8500	+25
3. Зміна собівартості виробів	82,15-81,04	+1,11	1,11*8500	+94,3
4. Зміна оптових цін на матеріали та тарифів	84,36-82,15	+2,21	2,21*8500	+188
5. Зміна цін на продукцію	84,06 - 84,36	-0,30	-0,30 * 8500	-26
Усього	84,06 - 80,75	+3,31	7145-6783 3,31*8500	+362 +281,3

Нині багато фірм в Україні змушені постійно підвищувати ціни. Вони роблять це, усвідомлюючи, що зростання цін спричиняє незадоволення споживачів, дистриб'юторів та торгового персоналу. Однією з голових причин цього є стійке зростання витрат, зумовлене стійкою інфляцією. Зростання витрат, що перевищує темп зростання продуктивності праці, призводить до зниження норм прибутку та змушує фірми регулярно збільшувати ціни. Часто до підвищення цін призводять постійні інфляційні очікування або побоювання запровадження державного контролю над цінами. Іншою причиною цього є наявність надмірного попиту. Коли фірма не може повністю задовольнити потреби своїх замовників, вона може підняти ціни, увести нормований розподіл товару або зробити і те, і те одночасно. Ціни можна збільшити практично непомітно, скасувавши знижки та поповнивши асортимент дорожчими видами товару, а можна зробити це і не маскуючись.

На наступному етапі аналізу виявляється вплив кожного фактора на абсолютне відхилення повної фактичної собівартості всієї продукції від планової. Для цього абсолютні відхилення витрат на 1 грн. продукції кожного фактора множимо на фактичний випуск продукції в оптових цінах підприємства. Але треба, пам'ятати, що на абсолютне відхилення фактичної собівартості всієї продукції від планової, крім перелічених вище факторів, впливає зміна обсягу випуску продукції. Цей вилив визначається як добуток планової собівартості гривні продукції та абсолютного відхилення фактичного обсягу випуску від планового (табл. 6).

Отже, надпланове зростання собівартості продукції на підприємстві склалось під впливом позитивних і негативних факторів. Якщо надпланова собівартість виробів цілком залежить від незадовільної роботи підприємства, то зміна оптових цін на матеріали і зміна тарифів не залежать від нього. Зростання обсягу виробництва за інших однакових умов об'єктивно веде до абсолютного збільшення собівартості всієї продукції, тому це явище не розглядається як недолік у роботі спеціалістів підприємства.

6. Шляхи і резерви зниження собівартості продукції

При обґрунтуванні шляхів зниження собівартості сільськогосподарської продукції насамперед потрібно пам'ятати, що з підвищенням урожайності культур і продуктивності тварин знижується собівартість. Отже, фактори, що зумовлюють таке підвищення, можна розглядати як фактори зниження собівартості сільськогосподарської продукції. Серед них особливе значення мають:

* впровадження прогресивних систем землеробства, науково обґрунтованих сівозмін і передової технології виробництва;

* послідовна інтенсифікація виробництва шляхом раціональної хімізації і докорінного поліпшення землі;

* впровадження у виробництво кращих сортів сільськогосподарських культур і порід тварин, дотримання всіх вимог агротехніки і передових способів утримання тварин;

* зміцнення кормової бази тваринництва, дотримання зоотехнічних вимог при складанні раціонів щодо збалансованості протеїном, мінеральними речовинами, іншими поживними компонентами;

* удосконалення галузевої структури підприємств з орієнтацією на вимоги ринку, досягнення при цьому раціональної концентрації виробництва, що забезпечує краще використання ресурсів, більш швидке запровадження досягнень науки, техніки, передової практики.

Важливим фактором зниження собівартості продукції є підвищення продуктивності праці на основі комплексної механізації, автоматизації виробництва та раціональної побудови організаційної структури приватних підприємств, впровадження в них досконалого внутрішньогосподарського економічного механізму та ефективних орендних відносин.

Необхідно також забезпечити ефективніше використання машинно-тракторного парку, транспортних засобів, живої тяглової сили. Це дасть змогу скоротити потреби в них до раціонального рівня, зменшити витрати на амортизацію та ремонти, а через це здешевити виробництво продукції.

Значні резерви зниження собівартості криються в суворому дотриманні режиму економії при використанні матеріально-грошових засобів у процесі виробництва сільськогосподарської продукції. Практика переконує, що в підприємствах, де контролюється економне використання оборотних фондів, де не допускаються втрати врожаю при збиранні і транспортуванні, збереженні насіння, посадкового матеріалу, кормів, значно менше витрачається коштів на одиницю продукції.