Побудова моделі оцінки конкурентного середовища

Фінансовий аналіз здійснюють із метою розробки стратегії діяльності підприємства на найближчий плановий період. Аналіз виконується за допомогою розрахунків фінансових коефіцієнтів по таких напрямках, як ліквідність, ділова активність, показники рентабельності, показники платоспроможності, показники ринкової активності підприємства.

Ліквідність - здатність перетворювати активи в наявні кошти , швидко й без втрат їхньої вартості. Для того щоб підприємство мало у своєму розпорядженні високу ліквідність, воно повинне підтримувати надійне співвідношення між перетворенням оборотних коштів у готівку й строками погашення поточних зобов'язань.

У цілому проаналізувавши ситуацію підприємства в 2010 році можна сказати, що положення підприємства у звітному році значно не змінилися. Хоча рентабельність виробництва перебуває на оптимальному для даного виду виробництва рівні. Аналіз показників діяльності ПП «Здоров'я міста» наведено в табл. 2.13.

Таблиця 2.13 - Показники ліквідності, рентабельності й платоспроможності за 2010-2011 роки

Показник	2010р	2011р	Темп росту
1. Коефіцієнти ліквідності
загальної	2,41	2,14	112,6
термінової	1,59	1,57	101,3
абсолютної	0,79	0,8	98,38
2. Коеф. незалежності	0,89	0,84	106,1
3. Коеф. оборотності активів	0,67	0,53	126,4
4. Коеф. оборотності дебіторської заборгованості	12,72	14,36	88,6
5. Коеф. оборотності кредиторської заборгованості	2,65	1,03	257,3
6. Коефіцієнти рентабельності:
активів	0,139	0,12	115,8
продукції	0,083	0,065	127,7
власного капіталу	0,014	0,014	100
необоротних активів	0,018	0,018	100
7. Коеф. автономії	0,91	0,98	92,9

З табл. 2.13. можна сказати, що стан ПП «Здоров'я міста» є досить стабільним, коефіцієнти ліквідності, рентабельності значно не змінилися. Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості зріс на 257,3%, що позитивно відображається на діяльності ПП «Здоров'я міста».

3. МОДЕЛЬ ОЦІНКИ КОНКУРЕНТНОГО СЕРЕДОВИЩА

3.1 Види стратегій поведінки на конкурентних ринках

Конкуренція - боротьба незалежних економічних суб'єктів за обмежені економічні ресурси. Це економічний процес взаємодії, взаємозв'язку й боротьби між підприємствами на ринку з метою забезпечення кращих можливостей збуту своєї продукції, задовольняючи різноманітні потреби покупців.

Залежно від класифікаційної ознаки розрізняють наступні види конкуренції: вільна і та що регулюється. При вільній конкуренції припускається, що на ринку є безліч незалежних фірм, що самостійно вирішують, що створювати й у яких кількостях, а також:

1. Обсяг виробництва окремої фірми є незначним і не робить впливу на ціну реалізованого цією фірмою товару;

2. Реалізовані кожним виробником товари є однорідними;

3. Покупці добре інформовані про ціни, і якщо хтось підвищить ціну на свою продукцію, то втратить покупців;

4. Продавці діють незалежно друг від друга;

5. Доступ на ринок ніким і нічим не обмежений.

Дотримання всіх умов забезпечує вільний зв'язок між виробниками й споживачами. Вільна конкуренція є також умовою формування ринкового механізму, утворення цін і самонастроювання економічної системи через досягнення рівноважного стану. Але жоден реальний ринок не задовольняє всім цим умовам.

Недосконала конкуренція існувала завжди, але особливо загострилась наприкінці XІ - початку XX в. у зв'язку з утворенням монополій. У цей період відбувається концентрація капіталу, виникають акціонерні товариства, підсилюється контроль за природними, матеріальними й фінансовими ресурсами. Термін "монополія" означає єдиного продавця товару, але в сучасних умовах він використається для позначення різних видів ринкових ситуацій, характерних для недосконалої конкуренції. Монополія припускає виключне право виробництва, торгівлі й інших видів діяльності, що належить одній особі, певній групі осіб або державі. Це означає, що по своїй природі монополія - пряма протилежність вільній конкуренції.

Регульована конкуренція. Для того, щоб окремі держави захищали власного виробника на внутрішньому ринку та виконували свої соціальні функції перед громадянами, існують обмеження на рівень націнки на окремі товари ( товари першої необхідності, ліки, соціальні групи харчів), ввізне або вивізне мито, датування власних виробників та інше.

По способах суперництва виділяють: цінову й нецінову. Цінова конкуренція відбувається, як правило, шляхом штучного збивання цін на дану продукцію. При цьому широко використається цінова дискримінація, що має місце тоді, коли даний продукт продається за різними цінами й цими ціновими розходженнями не виправдані розходженнями у витратах.

Виходячи з існуючих типів конкуренції, існують декілька стратегій поведінки та розвитку бізнесу. У цілому вони відбивають чотири різних підходи до росту підприємства й пов'язані зі зміною стану одного або декількох наступних елементів: продукт, ринок, галузь, положення підприємства усередині галузі, технологія. Кожний з даних п'яти елементів може перебувати в одному із двох станів: існуюче стан або новий стан.

Першу групу стратегій становлять так називані стратегії концентрованого росту. Сюди попадають ті стратегії, які пов'язані зі зміною продукту або ринку й не зачіпають три інших елементи. У випадку проходження цим стратегіям підприємство намагається поліпшити свій продукт або почати робити новий, не міняючи при цьому галузі. Конкретними типами стратегій першої групи є наступні:

1 Стратегія посилення позиції на ринку, при якій підприємство робить всі, щоб з даним продуктом на даному ринку завоювати кращі позиції.

2 Стратегія розвитку ринку, що полягає в пошуку нових ринків для вже виробленого продукту.

3 Стратегія розвитку продукту, що припускає рішення завдання росту за рахунок виробництва нового продукту, що припускає реалізовувати на вже освоєному фірмою ринку.

Другу групу стратегій становлять такі стратегії поведінки, які припускають розширення підприємства шляхом додавання нових структур. Ці стратегії називаються стратегіями інтегрованого росту. Звичайне підприємство може прибігати до здійснення таких стратегій, якщо вона перебуває в сильному бізнесі, не може здійснювати стратегії концентрованого росту й у той же час, інтегрований ріст не суперечить її довгостроковим цілям. Підприємство може здійснювати інтегрований ріст як шляхом придбання власності, так і шляхом розширення зсередини. При цьому в обох випадках відбувається зміна положення підприємства усередині галузі. Виділяються два основних типи стратегій інтегрованого росту:

1 Ріст підприємства за рахунок придбання або ж посилення контролю над постачальниками, а також за рахунок створення дочірніх структур, що здійснюють постачання.

2 Стратегія вертикальної інтеграції, що вперед іде, що виражається в росту підприємства за рахунок придбання або ж посилення контролю над структурами, що перебувають між підприємством і кінцевим споживачем, тобто над системами розподілу й продажу.

Третьою групою стратегій розвитку бізнесу є стратегії диверсифіцированого росту. Ці стратегії реалізуються в тому випадку, якщо підприємства далі не можуть розвиватися на даному ринку з даним продуктом у рамках даної галузі. До них ставляться наступні:

1 Стратегія центрованої диверсифікованості, що базується на пошуку й використанні додаткових можливостей для виробництва нових продуктів в існуючому бізнесі. При цьому існуюче виробництво залишається в центрі бізнесу, а нове виникає, виходячи з тих можливостей, які укладені в освоєному ринку, використовуваній технології або ж в інших сильних сторонах функціонування підприємства.

2 Стратегія горизонтальної диверсифікованості, що припускає пошук можливостей росту на існуючому ринку за рахунок нової продукції, що вимагає нової технології, відмінної від використовуваної. При даній стратегії підприємство повинне орієнтуватися на виробництво таких технологічно не зв'язаних продуктів, які б використали вже наявні можливості підприємства, наприклад, в області поставок. Тому що новий продукт повинен бути орієнтований на споживача основного продукту, то по своїх якостях він повинен бути супутньої вже виробленому продукту. Важливою умовою реалізації даної стратегії є попередня оцінка підприємством власної компетентності у виробництві нового продукту;

3 Стратегія конгломеративної диверсифікованості, що складається в тім, що підприємство розширюється за рахунок виробництва технологічно не пов'язаних із уже виробленими нових продуктів, які реалізуються на нових ринках. Це одна із самих складних для реалізації стратегій розвитку, тому що її успішне здійснення залежить від багатьох факторів, зокрема від компетентності наявного персоналу, і особливо менеджерів, сезонності ринку, наявності необхідних фінансових засобів.

Четвертим типом стратегій поведінки підприємства є стратегії скорочення. Вони реалізуються тоді, коли підприємство має потребу в перегрупуванні сил після тривалого періоду росту або у зв'язку з необхідністю підвищення ефективності, коли спостерігаються спади в економіці, такі, як, наприклад, структурна перебудова й т.п. У цих випадках підприємства прибігають до використання стратегій цілеспрямованого й спланованого скорочення. Реалізація таких стратегій часто проходить не безболісно для підприємства, але необхідно усвідомлювати, що при певних обставинах цих стратегій неможливо уникнути. У певних обставинах це єдино можливі стратегії відновлення бізнесу, тому що в переважній більшості випадків відновлення й загальне прискорення - взаємовиключні процеси розвитку бізнесу. Виділяються такі типи стратегій цілеспрямованого скорочення бізнесу:

1 Стратегія ліквідації, що представляє собою граничний випадок стратегії скорочення й настає тоді, коли підприємство не може вести подальший бізнес.

2 Стратегія "збору врожаю", що припускає відмову від довгострокового погляду на бізнес на користь максимального одержання доходів у короткостроковій перспективі. Ця стратегія застосовується стосовно безперспективного бізнесу, що не може бути прибутково проданий, але може принести доходи під час "збору врожаю". Ця стратегія припускає скорочення витрат на закупівлі, на робочу силу й максимальне одержання доходу від розпродажу наявного продукту й що продовжує скорочуватися виробництва.

3 Стратегія скорочення, що полягає в тім, що підприємство закриває або продає один зі своїх підрозділів для того, щоб здійснити довгострокова зміни границь ведення бізнесу. Реалізується дана стратегія і коли потрібно дістати кошти для розвитку більше перспективних або ж початку нових, більше відповідних довгостроковим цілям підприємства напрямків.

4 Стратегія скорочення витрат, основною ідеєю якої є пошук можливостей зменшення витрат і проведення відповідних заходів щодо скорочення витрат. Реалізація цієї стратегії зв'язана зі зниженням виробничих витрат, підвищенням продуктивності, скороченням наймання й навіть звільненням персоналу, припиненням виробництва прибуткових товарів і закриттям прибуткових потужностей.

3.2 Багатовимірний статистичний аналіз в досліджені конкурентного середовища фармацевтичного ринку України

Кластерный аналіз являє собою сукупність методів, що дозволяють класифікувати багатомірні спостереження, кожне з яких описується набором вихідних змінних Х1,Х2,…,Хm.

Метою кластерного аналізу є утворення груп схожих між собою об'єктів, які прийнято називати кластерами. На відміну від комбінованих угруповань, кластерний аналіз приводить до розбивки на групи з обліком всіх ознак одночасно. У кластерному аналізі використається інший принцип утворення груп, так званий политетичний підхід. Всі ознаки групування одночасно беруть участь в угрупованні, тобто вони враховуються все відразу при віднесенні спостереження в ту або іншу групу. Кластерний аналіз особливо важливе місце займає в тих галузях науки, які пов'язані з вивченням масових явищ і процесів. Необхідність розвитку методів кластерного аналізу і їхнього використання продиктована, насамперед тим, що вони допомагають побудувати науково обґрунтовані класифікації, виявити внутрішні зв'язки між одиницями спостережуваної сукупності. Крім того, методи кластерного аналізу можуть використатися з метою стиску інформації, що є важливим чинником в умовах постійного збільшення й ускладнення потоків статистичних даних.

Методи кластерного аналізу дозволяють вирішувати наступні завдання:

проведення класифікації об'єктів з урахуванням ознак, що відбивають сутність, природу об'єктів;

перевірка висунутих припущень про наявність деякої структури в досліджуваній сукупності об'єктів, тобто пошук існуючої структури;

побудова нових класифікацій для маловідомих об'єктів, коли необхідно встановити наявність зв'язків усередині сукупності й спробувати привнести в неї структуру.

Методи кластерного аналізу можна розділити на дві великі групи: агломеративні (об'єднуючі) і дивізійні (поділяючі). Агломеративні методи послідовно поєднують окремі об'єкти в групи, а дивізійні методи розчленовують групи на окремі об'єкти. У свою чергу кожен метод як об'єднуючого, так і поділяючого типу може бути реалізований за допомогою різних алгоритмів.

Для проведення класифікації необхідно ввести поняття подібності об'єктів по змінним спостереження. У кожен кластер (клас, таксон) повинні потрапити об'єкти, що мають подібні характеристики.

У кластерному аналізі для кількісної оцінки подібності вводиться поняття метрики. Подібність або відмінність між об'єктами класифікації встановлюється в залежності від метричної відстані між ними. Якщо кожен об'єкт описується k ознаками, то він може бути представлений як точка в k-мірному просторі, і подібність з іншими об'єктами буде визначатися як відповідна відстань. У кластерному аналізі використовуються різні міри відстані між об'єктами, серед яких найчастіше використовуються наступні:

евклідова відстань: (3.1)

зважена евклідова відстань:(3.2)

відстань cіty-block:(3.3)

відстань Мінковського:(3.4)

відстань Махаланобіса:(3.5)

де - відстань між і-м та j-м об'єктами;

, - значення L-ї змінної відповідно в і-го та j-го об'єктів;

, - вектори значень змінних в і-го та j-го об'єктів;

- загальна коваріаційна матриця;

- вага, яка приписується k-ій змінній.

Оцінка подібності між об'єктами дуже залежить від абсолютного значення ознаки і від ступеня її варіації в сукупності. Щоб усунути подібний вплив на процедуру класифікації, значення вихідних змінних нормують [17, c.346].

В якості міри подібності окремих змінних використовуються коефіцієнти кореляції Пірсона. Якщо вихідні змінні є альтернативними ознаками, тобто приймають тільки два значення, то як міру подібності можна використовувати коефіцієнти асоціативності.

Питання про надання кожній змінній відповідної ваги повинно вирішуватися після проведення дослідником ретельного аналізу досліджуваної сукупності і соціально-економічної сутності змінних класифікації. Вага задається пропорційно ступеню важливості змінних. Вибір міри відстані і ваги для змінних класифікації - дуже важливий етап кластерного аналізу, оскільки від цього залежать склад і кількість сформованих кластерів, а також ступінь подібності об'єктів усередині кластерів.

Якщо алгоритм кластеризації заснований на вимірі подібності між змінними, то в якості міри подібності можуть бути використані [31, c.178]:

лінійні коефіцієнти кореляції;

коефіцієнти рангової кореляції;

коефіцієнти контингенції і т.д.

У залежності від типів вихідних змінних вибирається один з видів показників, що характеризують близькість між ними.

З усіх методів кластерного аналізу найпоширенішими є ієрархічні агломеративні методи. Сутність цих методів полягає в тому, що на першому кроці кожен об'єкт вибірки розглядається як окремий кластер. Процес об'єднання кластерів відбувається послідовно: на підставі матриці відстаней або матриці подібності поєднуються найбільш близькі об'єкти. Якщо матриця подібності спочатку має розмірність mm, то процес кластеризації завершується за m-1 кроків, і у результаті всі об'єкти будуть об'єднані в один кластер. Послідовність об'єднання легко піддається геометричній інтерпретації і може бути представлена у виді графа-дерева (дендрограми). На дендрограмі вказуються номери об'єктів, що поєднуються, і відстань (або інша міра подібності), при якій сталося об'єднання.

Методи ієрархічного кластерного аналізу розрізняються не тільки мірами подібності (розходження) які використовуються, але й алгоритмами класифікації. З них найбільш поширеними є метод поодинокого зв'язку, метод повних зв'язків, метод середнього зв'язку, метод Уорда.

Алгоритм утворення кластерів у методі поодинокого зв'язку наступний: на підставі матриці подібності (розходження) визначаються два схожих або близьких об'єкти, вони й утворять перший кластер. На наступному кроці вибирається об'єкт, що буде включений у цей кластер. Таким об'єктом буде той, котрий має найбільшу подібність хоча б з одним з об'єктів, що уже включені у кластер.

До переваг цього методу варто віднести нечутливість до перетворень вихідних змінних і його простоту. Недоліками є необхідність постійного збереження матриці подібності і неможливість визначення за результатами кластеризації, скільки ж кластерів можна утворити в досліджуваній сукупності об'єктів.

В методі повних зв'язків включення нового об'єкта в кластер відбувається тільки в тому випадку, якщо відстань між об'єктами не менше деякого заданого рівня.

У методі середнього зв'язку для вирішення питань про включення нового об'єкта у вже існуючий кластер обчислюється середнє значення міри подібностей, що потім порівнюється з заданим граничним рівнем.

Метод Уорда припускає, що на першому кроці кожен кластер складається з одного об'єкта. Спочатку поєднуються два найближчих кластери. Для них визначаються середні значення кожної ознаки і розраховується сума квадратів відхилень :

(3.6)

де k - номер кластера;

І - номер об'єкта;

j - номер ознаки;

p - кількість ознак, що характеризують кожен об'єкт;

nk - кількість об'єктів у k-му кластері.

Надалі на кожному кроці роботи алгоритму поєднуються ті об'єкти або кластери, що дають найменше збільшення величини. Метод Уорда призводить до утворення кластерів приблизно рівних розмірів з мінімальною внутрішньокластерною варіацією. У підсумку всі об'єкти виявляються об'єднаними в один кластер.

Алгоритм ієрархічного кластерного аналізу можна представити у виді послідовності певних кроків [26, c. 492]:

Крок 1 Нормування вихідних змінних.

Крок 2 Розрахунок матриці відстаней або матриці мір подібності.

Крок 3 Виявлення пари найближчих кластерів. По обраному алгоритму поєднуються ці два кластери. Новому кластеру привласнюється менший з номерів поєднуваних кластерів.

Крок 4 Кроки 2, 3 і 4 повторюються доти, поки всі об'єкти не будуть об'єднані в один кластер або до досягнення заданого "порога" подібності.

Використання різних алгоритмів об'єднання в ієрархічних агломеративних методах призводить до різних кластерних структур і сильно впливає на якість проведення кластеризації. Тому алгоритм повинен обиратися з урахуванням наявних зведень про існуючу сукупність об'єктів, що спостерігаються, або з урахуванням вимог оптимізації математичних критеріїв.

Якщо алгоритм ієрархічного кластерного аналізу реалізується в програмі для ЕОМ, то подібності між кластерами оцінюються тільки на підставі значень.

Крім розглянутих агломеративних методів ієрархічного кластерного аналізу існують методи, протилежні їм за логічною побудовою процедур класифікації. Вони називаються ієрархічні дивізимні методи. Основною вихідною посилкою дивізимних методів є те, що спочатку всі об'єкти належать одному кластеру (класу). У процесі класифікації за визначеними правилами поступово від цього кластера відокремлюються групи схожих між собою об'єктів. Таким чином, на кожному кроці кількість кластерів зростає, а міра відстані між кластерами зменшується.

Поряд з ієрархічними методами класифікації, існує численна група так званих ітеративних методів кластерного аналізу [16, c.57]. Сутність їх полягає в тому, що процес класифікації починається з завдання деяких початкових умов (кількість утворених кластерів, поріг завершення процесу класифікації і т.д.). Ітеративні методи в більшій мірі, ніж ієрархічні, потребують від користувача інтуїції при виборі типу класифікаційних процедур і завдання початкових умов розбивки, оскільки більшість цих методів дуже чуттєві до зміни заданих параметрів. Наприклад, обране випадковим чином число кластерів може не тільки сильно збільшити трудомісткість процесу класифікації, але і призвести до утворення "розмитих" або мало наповнюваних кластерів. Тому доцільно спочатку провести класифікацію одним з ієрархічних методів або на підставі експертних оцінок, а потім уже підбирати початкову розбивку і статистичний критерій для роботи ітераційного алгоритму. Як і в ієрархічному кластерному аналізі, в ітераційних методах існує проблема визначення числа кластерів. У загальному випадку їхнє число може бути невідомим. Не всі ітеративні методи вимагають первісного завдання числа кластерів. Але для остаточного рішення питання про структуру досліджуваної сукупності можна спробувати кілька алгоритмів, змінюючи або число утворених кластерів, або встановлений поріг близькості для об'єднання об'єктів у кластери. Тоді з'являється можливість вибрати найкращу розбивку за заданим критерієм якості.

Метод k-середніх належить до групи ітеративних методів еталонного типу. Сама назва методу була запропонована Дж. Мак-Куином у 1967 р.

На відміну від ієрархічних процедур метод k-середнix не вимагає обчислення і збереження матриці відстаней або подібностей між об'єктами. Алгоритм цього методу припускає використання тільки вихідних значень змінних. Для початку процедури класифікації повинні бути задані k випадково обраних об'єктів, що будуть слугувати еталонами, тобто центрами кластерів. Вважається, що алгоритми еталонного типу зручні і швидкодіючі. У цьому випадку важливу роль відіграє вибір початкових умов, що впливають на тривалість процесу класифікації і на його результати.

Метод k-середнix зручний для обробки великих статистичних сукупностей. У дослідженнях Хартигана, Болла, В.Н. Йолкіній, Н.Г. Загоруйко пропонуються різні модифікації цього методу [18, c.215].

Розглянемо математичний опис алгоритму методу k-середнix (Мак-Куина) його алгоритм.

Нехай є n спостережень, кожне з яких характеризується p ознаками , , … . Ці спостереження необхідно розбити на k кластерів. Для початку з n точок досліджуваної сукупності відбираються випадковим чином або задаються дослідником виходячи з деяких апріорних розумінь k точок (об'єктів). Ці точки приймаються за еталони. Кожному еталону привласнюється порядковий номер, що одночасно є і номером кластера. На першому кроці з (n-k) об'єктів, що залишилися, витягається точка з координатами (, , … ) і перевіряється, до якого з еталонів (центрів) вона знаходиться ближче усього. Для цього використовується одна з метрик, наприклад, евклідова відстань:

(3.7)

Об'єкт, що перевіряється, приєднується до того центра (еталона), якому відповідає mіn (l=1,..., k). Еталон заміняється новим, переліченим з урахуванням приєднаної точки, і вага його (кількість, об'єктів, що входять у даний кластер) збільшується на одиницю. Якщо зустрічаються дві або більш мінімальних відстані, то і-й об'єкт приєднують до центра з найменшим порядковим номером. На наступному кроці вибираємо точку і для неї повторюються всі процедури. Таким чином, через (n-k) кроків усі точки (об'єкти) сукупності виявляться віднесеними до одного з k кластерів, але на цьому процес розбивки не закінчується. Для того щоб домогтися стійкості розбивки по тому ж правилу, усі точки , , … знову приєднуються до отриманих кластерів, при цьому вага продовжує накопичуватися. Нова розбивка порівнюється з попередньою. Якщо вони збігаються, то робота алгоритму завершується.

Можливі дві модифікації методу k-середніх [19, c.261]. Перша припускає перерахування центра ваги кластера після кожної зміни його складу, а друга - лише після того, як буде довершений перегляд усіх даних. В обох випадках ітеративний алгоритм цього методу мінімізує дисперсію усередині кожного кластера, хоча в явному виді такий критерій оптимізації не використовується.

Обчислювальні процедури більшості ітеративних методів класифікації зводяться до виконання наступних кроків.

Крок 1 Вибір числа кластерів, на які повинна бути розбита сукупність, завдання первісного розбиття об'єктів і визначення центрів ваги кластерів.

Крок 2 Відповідно до обраних мір подібності визначення нового складу кожного кластера.

Крок 3 Після повного перегляду всіх об'єктів і розподілу їх по кластерах здійснюється перерахування центрів ваги кластерів.

Крок 4 Процедури 2 і 3 повторюються доти, поки наступна ітерація не дасть такий же склад кластерів, що і попередня.

При використанні різних методів кластерного аналізу для однієї і тієї ж сукупності можуть бути отримані різні варіанти розбивки. Істотний вплив на характеристики кластерної структури роблять: по-перше, набір ознак, за якими здійснюється класифікація, по-друге, тип обраного алгоритму. Наприклад, ієрархічні й ітеративні методи призводять до утворення різного числа кластерів. При цьому самі кластери розрізняються і за складом, і за ступенем близькості об'єктів. Вибір міри подібності також впливає на результат розвитку. Якщо використовуються методи з еталонними алгоритмами, наприклад, метод k-середніх, де задається значення умови розбивки, в значній мірі визначають кінцевий результат розбивки.

Після здійснення процедур класифікації необхідно оцінити отримані результати. Для цієї мети використовується деяка міра якості класифікації, яку прийнято називати функціоналом або критерієм якості. Найкращою за обраним функціоналом варто вважати таку розбивку, при якій досягається екстремальне (мінімальне або максимальне) значення цільової функції - функціонала якості.

У більшості випадків алгоритми класифікації і критерії якості пов'язані між собою, тобто визначений алгоритм забезпечує одержання екстремального значення відповідного функціонала якості. Наприклад, використання методу Уорда приводить до одержання кластерів з мінімальною внутрішньокласовою дисперсією.

Розглянемо найбільш розповсюджені функціонали якості.

Сума квадратів відстаней до центрів класів:

(3.8)

де l - номер кластера (l=1,2,...,k) - центр l-го кластера;

- вектор значень змінних для і-го об'єкта, що входить в l-й кластер;

- відстань між і-м об'єктом і центром l-го кластера.

При використанні цього критерію прагнуть одержати таке розбиття сукупності об'єктів на k кластерів, при якому значення було б мінімальним.

Сума внутрішньокласових відстаней між об'єктами:

(3.9)

У цьому випадку найкращою варто вважати таку розбивка, при якій досягається мінімальне значення , тобто отримані кластери великої "точності". Об'єкти, що потрапили в один кластер, близькі між собою за значеннями тих змінних, котрі використовувалися для класифікації.

Сума внутрішньокласової дисперсії:

(3.10)

де - дисперсія j-ї змінної в кластері .

У даному випадку розбивку, при якій сума внутрішньокласових (внутрішньогрупових) дисперсій буде мінімальною, варто вважати оптимальною.

Результати багатовимірної класифікації можна оцінювати і за типом кластерів, що утворилися.

На рис. 2.1 представлений алгоритм оцінки привабливості сегментів фармацевтичного ринку.



Рисунок 3.1 - Алгоритм оцінки привабливості сегментів фармацевтичного ринку

3.3 Групування об'єктів конкурентного середовища

Цілісна система показників розвитку фармацевтичного ринку складається з кількісних і якісних показників, згрупованих по визначених ознаках. Класифікація показників рівня розвитку областей складається з чотирьох груп.. Оскільки кожна група характеризується сукупністю показників, то в сумі рівень життя населення характеризується цілою системою показників, виділити з якої декілька для класифікації регіонів - складна задача. До того ж така класифікація буде носити досить умовний характер, так як за іншим набором показниками регіони можуть поділитися на інші групи, що спричинить складності при аналізі рівня життя населення в регіонах України. Таким чином, оптимальною буде класифікація регіонів за кожною групою показників окремо. Така класифікація дасть змогу провести більш детальний аналіз рівня розвитку в регіонах України, а також визначити, яка саме група показників потребує покращення в кожному регіоні, що в свою чергу дасть змогу визначити пріоритетні напрямки в розміщенні нових аптечних пунктів в окремих регіонах.

До першої групи належать показники, що відбивають досягнутий рівень реальних доходів населення. Найбільш достовірними показниками, які характеризують доходи населення є середньомісячна заробітна плата працівників та вклад області в загальноукраїнський ВВП.

Друга група показників розкриває демографічні фактори, що характеризують структуру та рівень життя населення. Найбільш важливими показниками є кількість населення та рівень дитячої смертності.

У третю групу входять показники, що визначають такі якісні характеристики життєвого рівня населення як стан здоров'я і екологічну ситуацію в області. Найбільш важливими показниками даної групи є кількість койко-місць в закладах охорони здоров'я та викиди в атмосферу шкідливих речовин.

У четверту групу повинні включатися показники, що визначають рівень розвитку фармацевтичної галузі. До цих показників відносять кількість аптек в області, коефіцієнт забезпеченості аптеками, доля області в Українському фармацевтичному ринку.

Значення основних показників життєвого рівня населення по регіонам України наведені в Додатку А, табл. А.1.

Де Vklad v VVP - частка області в загальнодержавному ВВП;

Sred z/p - середня зарплата по області;

Naselen - число постійно проживаючих на території області людей;

Doly v FR - частка області в загальнодержавній структурі роздрібних продажів лікарських засобів;

Kol-vo aptek - кількість аптек (без обліку аптечних пунктів й аптечних кіосків) у регіоні;

Obesp apt - коефіцієнт забезпеченості населення аптеками ( у країнах Західної Європи він дорівнює 1,3 - 1,6);

Kol k/m - число ліжко-місць у лікарнях, поліклініках і лікарнях;

Vіbros - викиди в атмосферу шкідливих речовин (тис. тонн);

Det smert - дитяча смертність у віці до 1 року на 1000 народжених дітей;

Серед даних показників є фактори-стимулятори розвитку регіону, а є негативно, що впливають показники. До стимуляторів відносять: Vklad v VVP, Sred z/p , Naselen, Doly v FR, Kol-vo aptek , Obesp apt , Kol k/m.

До дестимуляторам: Vіbros , Det smert .

Для початкової розбивки наявних регіонів на групи - кластери необхідно привести дерево кластерізації (на рис.3.2):



Рисунок 3.2 - Дерево кластерізації

Провівши аналіз дерева кластеризации й скупчення зв'язків можна зробити висновок, що існуючу вибірку варто розбити на 3 кластери. Графік покрокової евклідової відстані представлений на рис. 3.3.

Рисунок 3.3 - Покрокова евклідова відстань

Для подальшого аналізу необхідно застосувати метод К - середнього. Для визначення залежності показників і дисперсії проводимо аналіз показників, які наведені на рис. 3.4.



Рисунок 3.4 - Аналіз межгрупової і внутригрупової дисперсії

З рис. 3.4. можна зробити висновок, що межгрупова дисперсія (Between SS) у нашому випадку має досить великі значення. Внутригрупова дисперсія (Wіthіn SS) у цьому випадку менше межгрупової дисперсії. Критерій Фишера F (відношення між межгрупової дисперсією й внутрігруповою дисперсією) - показує про значне розходження між цими двома характеристиками, що у свою чергу говорить про автономності відповідних показників і багатомірності аналізу.

Перший кластер включає 7 областей з показниками, представленими на рис. 3.5.

Рисунок 3.5 - Значення показників для 1-го кластера

З рис. 3.5 можна зробити висновок, що, що потрапили в цей кластер області України мають середні показники по країні, при чому фактори - стимулятори вище середніх, а дестимуляторы - незначно нижче. Кращого всього регіони забезпечені аптеками, але внесок у фармацевтичний ринок відносно невеликий.

На рис. 3.6. представлені всі елементи 1-го кластера.

Рисунок 3.6 - Елементи 1-го кластера

Представниками даного кластера є: АРК, Запорізька, Луганська, Львівська, Одеська, Харківська, Херсонська області. Репрезентантом від даного кластера є АРК.

Другий кластер включає 15 областей з показниками, представленими на рис. 3.7.

Рисунок 3.7 - Значення показників для 2-го кластера

З рис. 3.7 можна зробити висновок, що регіони, що потрапили в цей кластер, за всіма показниками перебувають нижче середнього по країні. Гірше всього ці регіони забезпечені аптеками й мають високу дитячу смертність. На рис. 3.8 наведені все елементы 2-го кластера.



Рисунок 3.8 - Елементы 2-го кластера

Представниками даного кластера є: Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Ивано - Франковская, Кіровоградська, Миколаївська, Полтавська, Ровенська, Сумська, Тернопільська, Хмельницька, Черкаська, Черновецкая, Чернігівська області. Репрезентантом від даного кластера є Черкаська область.

Третій кластер включає 3 області з показниками, представленими на рис. 3.9.

Рисунок 3.9 - Значення показників для 3-го кластера

З рис. 3.9 можна зробити висновок, що представники даного кластера сильно відрізняються по 7 показникам з 9 від середнього значення по Україні в більшу сторону, при чому 6 факторів є стимуляторами. Але на регіони даного кластера доводиться велика кількість шкідливих атмосферних викидів (більше 40% від загальної кількості по країні).

На рис. 3.10 представлені все елементы 3-го кластера.

Рисунок 3.10 - Елементы 3-го кластера

Представниками даного кластера є: Дніпропетровська, Донецька й Київська області. Репрезентантом є Дніпропетровська область.

Евклідова відстань між кластерами представлене на рис. 3.11.

Рисунок 3.11 - Евклидовое расстояние между кластерами

Більш детальний аналіз можна провести на основі рис. 3.12. Із графіка можна зробити висновок, що за всіма показниками кластери значно відрізняються, крім фактору дитячої смертності. Також схожі показники в кластерів 2 й 3 по рівню забезпеченості аптеками.



Рисунок 3.12 - Графік значення середніх для кожного кластера

Даний графік дозволяє чітко класифікувати всі регіони України за рівнем привабливості розміщення нових аптечних пунктів, з огляду на економічні, демографічні й екологічні фактори. У табл. 3.1 представлені зведені дані кластерного аналізу.

Таблица 3.1 - Зведена таблиця кластерного аналіза

Кластер	Області	Характеристики кластера	Репрезентант
Області з середніми показниками розвитку	АРК, Запорізька, Луганська, Львівська, Одеська, Харківська, Херсонська	Привабливі для розміщення аптек області. Мають середні показники за рівнем розвитку в країні, фактори - стимулятори вище середніх, а дестимуляторы - незначно нижче. Кращого інших регіонів забезпечені аптеками, але внесок у фармацевтичний ринок відносно невеликий	АР Крим
Області з низькими показниками розвитку	Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Ивано - Франковская, Кіровоградська, Миколаївська, Полтавська, Ровенська, Сумська, Тернопільська, Хмельницька, Черкаська, Черновецкая, Чернігівська.	Найменш привабливі області із крапки ведення економічної діяльності. Дані області за всіма показниками перебувають нижче середнього по країні. Гірше всього ці регіони забезпечені аптеками, мають високу дитячу смертність, низькі зарплати й невисоку частку внеску у ВВП	Черкаська
Найбільш розвинені області	Дніпропетровська, Донецька, Київська	Найбільш розвинені й економічно привабливі регіони. Мають високі рівні зарплат, більшу частку в загальнодержавному ВВП при слабкому забезпеченні аптеками	Дніпропетровська

3.4 Модель кластеризации районів Донецької області

Для початкової розбивки наявних районів на групи - кластери необхідно привести дерево кластерізації на рис. 3.13.

Рисунок 3.13 - Дерево кластерізації

Провівши аналіз дерева кластеризації й зв'язків між елементами, можна зробити висновок, що існуючу вибірку варто розбити на 3 кластери. Графік покрокової евклідової відстані представлений на рис. 3.14.

Рисунок 3.14 - Покрокова евклідова відстань

Для подальшого аналізу необхідно застосувати метод К - середнього. Для визначення залежності показників і дисперсії проводимо аналіз показників, які представлені на рис. 3.15.

Рисунок 2.15 - Аналіз міжгрупової і внутрігрупової дисперсії

Перший кластер включає 9 районів з показниками, представленими на рис. 2.16.

Рисунок 3.16 - Значення показників для 1-го кластера

З рис. 3.16 можна зробити висновок, що райони, що потрапили в цей кластер, мають середні показники по області. Краще всього райони забезпечені аптеками, але середня зарплата невелика.

На рис. 3.17 представлені всі елементи 1-го кластера.



Рисунок 3.17 - Елементи 1-го кластера

Другий кластер включає 8 районів з показниками, представленими на рис. 3.18.

Рисунок 3.18 - Значення показників для 2-го кластера

З рис. 3.18 можна зробити висновок, що райони, які потрапили в цей кластер, за всіма показниками перебувають вище за середнє по країні. Гірше всього ці регіони забезпечені аптеками й мають низьку дитячу смертність.

На рис. 3.19 представлені всі елементи 2-го кластера.

Рисунок 3.19 - Елементи 2-го кластера

Третій кластер включає 9 районів з показниками, представленими на рис. 3.20.



Рисунок 3.20 - Значення показників для 3-го кластера

З рис. 3.20 можна зробити висновок, що представники даного кластера мають найгірші показники щодо середніх значень по області. На рис. 3.21 представлені всі елементи 3-го кластера.

Рисунок 3.21 - Елементи 3-го кластера

Евклідова відстань між кластерами представлене на рис. 3.22.

Рисунок 3.22 - Евклідова відстань між кластерами

Більше детальний аналіз можна провести на основі рис 3.23. Із графіка можна зробити висновок, що за всіма показниками кластери значно відрізняються, крім фактору дитячої смертності.



Рисунок 3.23 - Графік значення средніх для кажного кластера

Даний графік дозволяє чітко класифікувати всі регіони України за рівнем привабливості розміщення нових аптечних пунктів, з огляду на економічні, демографічні й екологічні фактори.

4. ОХОРОНА ПРАЦІ І НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

4.1 Загальні питання охорони праці

Підвищення технічної оснащеності підприємств, застосування нових матеріалів, конструкцій і процесів, збільшення швидкостей і потужностей машин робить вплив на характер і частоту нещасних випадків і захворювань на виробництві. Праця людини в сучасному автоматизованому і механізованому виробництві є процесом взаємодії людини і машини, причому центральне місце належить людині - оператору. Поліпшення умов праці, підвищення його безпеки впливають на результати виробничої діяльності: продуктивність праці, якість і вартість продукції, що випускається, а також приводить до зниження виробничого травматизму, професійних захворювань, зберігає здоров'я працівників і одночасно приводить до зменшення витрат на оплату пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах праці.

В існуючому законодавстві [1 ] велику увагу надається питанням захисту працюючих від дії небезпечних і шкідливих чинників виробничого середовища. В законі України про охорону праці» (2002г.) сказано, що державна політика базується на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці.

Використовуються економічні методи для управління охороною праці на підприємстві. Створюються національні, галузеві, регіональні програми з питань охорони праці, враховуючі різні напрями економічної і соціальної політики держави. Встановлюються єдині нормативи по охороні праці для всіх підприємств, організацій незалежно від форм власності. Створюються страхові фонди.

4.2 Управління охороною праці на підприємстві

Працедавець зобов'язаний створити на робочому місці, в кожному структурному підрозділі, умови праці, відповідні нормативно-правовим актам.

З цією метою працедавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:

- створює відповідні служби і призначає посадовців, які забезпечують рішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права і відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх виконання;

- розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів і підвищення існуючого рівня охорони праці;

- організовує атестацію робочих місць на відповідність нормативним актам з охорони праці;

- забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів у разі зміни умов праці;

- упроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації і автоматизації виробництва, дотримує вимоги ергономіки, використовує позитивний досвід в області охорони праці і тому подібне;

- забезпечує належний зміст будівель і споруд, виробничого устаткування і оснащення, моніторинг за їх технічним станом;

- забезпечує усунення причин, які можуть привести до нещасних випадків, професійних захворювань, і забезпечує здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

- організує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, дає оцінку технічного стану виробничого устаткування і оснащення;

- розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти по охороні праці, які діють в межах підприємства (далі - акти підприємства). Встановлює послідовність виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів по охороні праці, забезпечує безкоштовно працівників нормативно-правовими актами і актами підприємства по охороні праці;

- здійснює контроль за дотриманням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням і іншими засобами виробництва, використовуванням засобів колективного і індивідуального захисту, виконанням робіт щодо вимог по охороні праці;

- організовує пропаганду безпечних прийомів праці і співпраці з працівниками в області охорони праці;

- передбачає термінові заходи для надання допомоги потерпілим, привертає при необхідності професійні аварійно-рятівні формування у разі виникнення на підприємстві аварій і нещасних випадків.

Працедавець несе безпосередню відповідальність за порушення відзначених вимог[1 ].

4.3 Перелік небезпечних і шкідливих виробничих факторів

В даному розділі розглядається робоче місце з використанням персонального ЕОМ при виконанні дипломної роботи.

Характеристика приміщення, в якому знаходиться комп'ютер: розміри приміщення: - площа: S = 6 Ч 10 = 60 м²; - об'їм: V = 6 Ч 10 Ч 3,5 = 210 м³.

Згідно [2 ], норма площі на одного працюючого не повинна бути менше 6 м². В приміщенні, що розглядається, вісім робочих місць, таким чином необхідна площа: S_необх. = 6 Ч 8 = 48м². Отже, приміщення відповідає вимогам [2 ]. Приміщення розташовано на другому поверсі чотириповерхової будівлі.

Приміщення пожежонебезпечне, категорії В, оскільки в ньому знаходяться тверді матеріали, що згорають [3 ]. Відповідно до обліку категорії пожежонебезпечності і поверховості будівлі, в якій розміщено дане приміщення, ступінь вогнестійкості будівлі - ІІ [4 ].

Перелік основних небезпечних і шкідливих виробничих чинників, які зустрічаються на робочому місці, що розглядається, надано в таблиці 4.1 [5 ]

Таблиця 4.1- Небезпечні і шкідливі виробничі чинники

Найменування чинників	Джерела виникнення	Характер дії на організм людини	Нормований параметр
1	2	3	4
Шум	Принтери, сканери, системні блоки	Розлади ЦНС, зниження слуху	Рівень звуку Lр, дБА
Вібрація	Системні блоки ЕОМ	Розлади серцево-судинної системи, ЦНС	Рівень виброшвидкості Lv, дБ
М'яке рентгенівське випромінювання	Монітори ЕОМ	Стомлення, захворювання органів зору,	Еквівалентна доза, Р, мкР/ч
Електромагнітне випромінювання	Монітори ЕОМ	Пониження кров'яного тиску	Напруженість, Е, В/м
Ультрафіолетове інфрачервоне випромінювання	Монітори ЕОМ	Головний біль, сонливість, запаморочення.	Інтенсивність теплових випромінювань Е, Вт/м2
Електростатичне поле	Комп'ютерна техніка	Головний біль, погіршення зору	Напруженість, Е, кВ/м
Яскравість екрану	Монітор	Стомлення очей	Не більше 40 кд/м2
Підвищена іонізація повітря	Комп'ютер	Опромінювання	Кількість іонів в 1см3 n+ =1500 - 3000 n- = 3000 - 5000
Напруга в електромережі	Штучне освітлення	Поразка електрик-ним струмом	Uпр ? 36
Монотонність праці	Безперервна робота на ЕОМ	Стомлення ЦНС	--

4.4 Промислова санітарія

Метеорологічні умови вибираються відповідно до вимог [6 ]. При роботах операторського типу, пов'язаних з великою нервово-емоційною напругою, передбачені оптимальні значення параметрів мікроклімату в приміщенні. Енерговитрати складають 139 Вт, оскільки роботи виконуються сидячи. Категорія виконуваних робіт - Iа. Оптимальні норми температури, відносної вологості, швидкості руху повітря в приміщенні в холодний і теплий період року для категорії робіт Iа надані в таблиці 4.2.

Таблиця 4.2 - Оптимальні параметри мікроклімату

Период роки	Категорія виконуваних робіт по енерговитратах	Температура, 0С	Відносна вологість, %	Швидкість руху повітря, м/с
Теплий	I а	23 - 25	40 - 60	0,1
Холодний	I а	22 - 24	40 - 60	0,1

Для забезпечення параметрів мікроклімату в межах норми, оптимального рівня іонізації [n⁺ = (1500 ч 3000), n^Ї = (3000 ч 5000)] в см³ повітря [2 ], концентрації пилу нижче встановленого значення ГДК = 4 мг/м³, в даному приміщенні передбачені прилади зволоження і штучної іонізації повітря, а також кондиціонування повітря [7 ]. Вид опалювання - центральний. Джерела надходження води -- міський водопровід, діюча каналізація -- господарсько-побутова [8 ] .

Передбачено природне і штучне освітлення в приміщенні, в якому розташовано робоче місце. За найменшим розміром об'єкту розрізнення, характеристики фону і контрасту об'єкту розрізнення з фоном встановлюємо розряд зорових робіт - IIIв

Природне освітлення - односторонньо бічне. Нормативне значення коефіцієнта природної освітленості визначаємо по наступній формулі:

% ( 4.1 )

де е_N - коефіцієнт природної освітленості;

e_н - коефіцієнт природної освітленості для III розряду зорових робіт;

m_N - коефіцієнт світлового клімату (0,9);

номер групи забезпеченості природним світлом

Необхідну сумарну площу світлових отворів в приміщенні з одностороннім бічним освітленням, має розміри: L=10 м, В= 6 м, H=3,5 м визначаємо по формулі:

м²; (4.2)

_ок- світлова характеристика вікна _ок = 13,5;

к_з - коефіцієнт запасу, враховуючий зниження освітленості в процесі експлуатації скла, к_з = 1,4;

S_п - площа підлоги приміщення; S_п = L·В= 10 · 6 = 60м²;

к_зд - коефіцієнт, що враховує затемнення вікон протилежними будівлями, к_зд = 1;

- загальний коефіцієнт світлопроникнення;

(4.3)

коефіцієнт, що враховує вид матеріалу, що пропускає світло 0,8;

коефіцієнт, що враховує вид палітурки; 0,8;

коефіцієнт, що враховує вид несучих конструкційних матеріалів, при бічному освітленні; 1;

коефіцієнт, що ураховує втрати світла в сонцезахисних пристроях; 0,65;

- коефіцієнт, що враховує вплив відображеного світла при бічному освітленні, r₁ =3,0;

0,8·0,8·1·0,65 =0,416

Сумарна площа світлових отворів S₀ = 16,36 м²

Штучне освітлення - загальне рівномірне. Як джерела світла використовуємо люмінесцентні лампи типу ЛТБ 80-2. Нормативне значення освітленості для IIIв розряду зорових робіт Е_min складає 300 лк. Загальне освітлення виконано у вигляді переривчатих ліній світильників ЛП033 виконання 001 прямого світла (П) з дзеркальними екранними сітками і відбивачами. Основні характеристики освітлення, що передбачено в приміщенні надані в таблиці 4.3 [9 ].

Таблиця 4.3- Характеристика освітлення

Площа підлоги, м2	Розряд зорових робіт	Освітлення
		природне	штучне
		Вид освітлення (верхнє, бічне)	КЕО еN %	Мінімальна освітленість, Еmin, лк
60	IIIв	бічне	1,8	300

Шум є одним з найпоширеніших на виробництві шкідливих чинників. У відповідності з [10] на робочому місці при рішенні завдань потребуючої концентрації уваги рівні звуку і еквівалентні рівні звуку не повинні перевищувати 50 дБА. Відповідно з [11] рівень вібрації для категорії 3, тип „в”, в умовах „комфорту” не повинна перевищувати 75 дБ. Для зменшення рівня звуку і вібрації застосовуються демпфуючі матеріали (гумова прокладка під принтер). Шумопоглинальні засоби застосовуються не спаленні або тяжко спаленні спеціальні перфоровані плити, панелі, мінеральна вата та інші.

Комп'ютер і в першу чергу монітор є джерелами:

- електростатичного поля;

- слабих електромагнітних випромінювань в низькочастотному і високочастотному діапазонах (2 Гц …400 Гц);

- рентгенівського випромінювання;

- ультрафіолетового, інфрачервоного і випромінювання видимого діапазону.

Згідно [12], встановлюються гранично допустимі значення напруженості електричного і магнітного полів частотою 50 Гц залежно від часу перебування персоналу в приміщенні. Напруженість електричного поля не перевищує 5 кВ/м, напруженість магнітного поля на робочому місці не перевищує 8 кА/м, а напруженість електростатичного поля не перевищує 20 кВ/м [13], що дозволяє не регламентувати час перебування в приміщенні.

Потужність експозиційної дози рентгенівського випромінювання на відстані 0,05 м від екрану не перевищує 0,1 мбер/час [14]. Рівні всіх можливих випромінювань достатньо низькі і не перевищують діючі норми. На робочому місці, що вивчається, розміщений найбезпечніший монітор, в якому створений додатковий металевий внутрішній контур, замкнутий на вбудований захисний екран.

При організації робочого місця за комп'ютером дотримувалися наступні розміри:

- відстань від підлоги до сидіння крісла дорівнює 440 мм;

- відстань від сидіння крісла до нижнього краю робочої поверхні 330 мм;

- відстань від очей до дисплея 550 мм;

- простір для ніг 770 мм;

- відстань від ніжки столу до краю робочої поверхні столу 640 мм;

М - відстань між передньою поверхнею тіла і краєм робочої поверхні столу 80 мм;

- відстань від очей до документації 500 мм;

- оптимальна зона моторного поля 360 мм;

- висота робочої поверхні 800 мм;

- кут огляду документів 30^!.

Екран дисплея по висоті розташований на столі так, що кут між нормаллю до центру екрану і горизонтальною лінією погляду складає 20^!. Кут спостереження екрану в горизонтальній площині не перевищує 60^° [14,15]. Передбачені перерви, що регламентуються, для відпочинку тривалістю 15 хвилин після кожних двох годин роботи.

4.5 Електробезпека

При проектуванні систем електропостачання, при монтажі силової електроустаткуванні і електричного освітлення в будівлях і приміщеннях для ЕОМ необхідно дотримуватися вимог нормативно-технічної документації (ПУЕ, ПТЕ, ПТБ і ін.).