Розвиток підростаючої особистості підлітка в сім’ї

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

Вступ

Розділ 1. Розвиток підростаючої особистості підлітка в сім'ї: його мотиваційна сфера та поведінка

1.1 Особистісний розвиток підлітка: загальна характеристика особливостей

1.2 Мотиваційно-ціннісна сфера особистості підлітка та роль сім'ї як соціального фактору у її формуванні

1.3 Неблагополучна сім'я як особливий фактор впливу на мотиваційно-ціннісну сферу підлітка

Розділ 2. Методи та двагностика

2.1 Харакетристика методів дослідження та аналіз аналітично-синтетичного методу

2.2 Методи аналізу теоретичних і емпіричних досліджень

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність досліджень особистісного становлення в підлітковому віці, мотиваційно-ціннісних орієнтацій підростаючої особистості, що призводить до збільшення кількості неблагополучних сімей,як вагомого фактору щодо розвитку особистості. Відповідно і кількість підлітків з неблагополучних сімей невпинно зростає. Вони часто характеризуються схильністю до девіантної поведінки, вчиняють серйозні правопорушення, що призводить до зростання числа засуджених протягом останніх років. Зокрема серед неповнолітніх і молоді - це 58%,що більше половини усіх засуджених в Україні за рік. Зростання злочинності серед неповнолітніх пояснюють різними причинами, а саме падіння загального рівня життя, руйнування системи позашкільного виховання підростаючого покоління, зміни у культурних орієнтаціях, поширення в суспільстві правового нігілізму - усе це негативним чином відбивається на свідомості підлітків і молоді. Завдання педагогів і психологів - повернути суспільству гідного громадянина, скоригувати відхилення у поведінці і психіці молодої людини, зробити її повноцінним учасником суспільного процесу. Це - нелегке завдання. Особливо небезпечною є доля тих неповнолітніх, хто виріс у неблагополучній сім'ї. Саме в сім'ї дитина засвоює значну частину соціальних настанов, норм поведінки, систему цінностей. Природно, що у неблагополучних сім'ях дитина засвоює вкрай спотворені зразки поведінки, мотивація її вчинків часто носить асоціальний характер. Дуже гостро все це проявляється саме в підлітковому віці, коли на ці ускладнення накладаються типові для підліткового віку ускладнення в особистісному розвитку. Також на формування антисуспільної поведінки неповнолітніх багато в чому впливають упущення у виховній роботі в навчальному закладі. Досить часто трапляється ситуація, коли на підлітка з неблагополучної родини педагоги «махнули рукою» і з нетерпінням чекають, коли він покине школу. Саме така позиція постачає суспільству правопорушників. Зважаючи на це, соціальний педагог і психолог працюючи з ще несформованою особистістю, має змогу і повинен докласти усіх зусиль і професійних умінь, максимально використати власний досвід для того, щоб визначити причини відхилень у поведінці, які можуть призвести, чи вже призвели до скоєння правопорушення, скоригувати те, що можливо.

Ступінь наукової дослідженості теми. Проблемам ціннісно-мотиваційної сфери особистості, зокрема підлітків присвячено багато наукових досліджень педагогів і психологів (теоретиків і практиків): І.Д. Бех, М.Й. Боришевський, І.С. Булах, В. Вичев, С. Шардлоу, І.А. Зязюн, М.І. Кравченко, А.В. Мудрик, О.М. Олексюк, А.П. Аранов, О.В. Киричук А.Й. Капська, В.А. Караковський та інші. Проблеми взаємозв'язку ціннісно-мотиваційної сфери і девіантної поведінки, а також проблеми профілактики девіантної поведінки підлітків досліджено такими авторами: В.Т. Кондратенко, О.І. Кочетовим, А.С. Макаренко, П.М. Потаніним, В.Г. Косенко, Ф. А. Лопушанским, Т. Титаренко, А. Шатенко, Л. Прокопієнко та іншими.

Актуальність даних проблем визначила вибір теми курсової роботи.

Об'єкт дослідження: підліток в неблагополучній сім'ї: особистісна і мотиваційна сфера.

Предмет дослідження: особливості формування мотиваційно-ціннісні орієнтації підлітків з неблагополучних сімей.

Гіпотеза: розвиток особистості підлітка визначається складністю процесу становлення, що пов'язано з особливостями внутрішньо-особистісних характеристик, та надзвичайною чутливістю до зовнішніх факторів. До них можна віднести неблагополучну сім'ю, що суттєво впливає на мотиваційно-ціннісну сферу підлітка.

Мета дослідження: вивчити особливості особистісного становлення підлітка та його мотиваційно-ціннісної сфери під впливом різних факторів орієнтації підлітків з неблагополучних сімей.

Для досягнення мети вирішувались такі завдання:

опрацювання теоретичних джерел щодо загальних особливостей особистісного розвитку підлітка;

розглянути особливості становлення мотиваційно-ціннісної сфери підлітків у неблагополучних сім'ях та їх вплив на виникнення девіантної поведінки дітей;

підібрати адекватні методики діагностики розвитку морально-ціннісних орієнтацій підлітків провести практичне її дослідження;

узагальнити опрацьовані теоретичні дослідницькі дані та сформулювати висновки.

Методи і методики дослідження: основним методом дослідження в курсовій роботі був аналітично-синтетичний; також було використано методи спостереження і бесіди (групової і індивідувальної); метод опитування; для проведення психологічного дослідження розвитку морально-ціннісних орієнтацій підлітків використовувалися методики: СЖО Леонтьєва, «Ціннісні орієнтації» М. Рокича і опитування «Оцінка рівня тривожності старшокласників» (за шкалою соціально-ситуативної тривожності Кондака).

Структура курсової роботи включає вступ, 2 розділи, висновки, список використаних джерел і додатки.

Розділ 1. Розвиток підростаючої особистості підлітка в сім'ї: його мотиваційна сфера та поведінка

1.1 Особистісний розвиток підлітка: загальна характеристика особливостей

Порушення поведінки, її відхилення від звичних норм зустрічаються серед підлітків досить часто. Характер порушень у підлітків може бути найрізноманітнішим. Найчастіше вони виражаються у протиправних діях, ігноруванні існуючих вимог і порядків, пияцтві, сексуальної розбещеності, бродяжництві, суїцидальних тенденціях [8, с.12].

При цьому щоразу постає питання: чи є відхилення в поведінці ознакою психічного захворювання, у тому числі патології особистості, чи це психологічна особливість перехідного віку, дефект виховання практично здорового підлітка. Відповісти на це питання однозначно буває дуже важко, а часом неможливо. Головна складність цієї проблеми полягає, мабуть, в тому, що вона стоїть на стику багатьох наук: соціології, психіатрії, психології, педагогіки, філософії, права, кожна з яких має свої методологічні підходи до її вивчення, свою термінологію, своє розуміння механізмів виникнення девіантної поведінки.

Девіантна поведінка - це поведінка індивіда чи групи, що не відповідає загальноприйнятим нормам, у результаті чого ці норми ними порушуються. Девіантна поведінка - наслідок невдалого процесу соціалізації особистості: у результаті порушення процесів ідентифікації й індивідуалізації людини, такий індивід легко впадає в стан «соціальної дезорганізації», коли культурні норми, цінності і соціальні взаємозв'язки відсутні, слабшають чи суперечать один одному. Такий стан називається аномією і є основною причиною поведінки, яка відхиляється [21, с.83].

Різновиди девіантної поведінки є такими:

злочинність - найбільш небезпечне відхилення від соціальних норм, набуває особливого поширення в молодіжному середовищі;

пияцтво й алкоголізм також набули значного поширення серед молоді;

самогубство, рівень скоєння котрих, як свідчать дослідження, підвищується в період економічних і соціальних криз. Різкі зміни в суспільстві призводять до зниження адаптивних можливостей людини. Підлітки та молоді люди здійснюють самогубства через непорозуміння з батьками, конфлікти у сім'ї, нещасливе кохання тощо. Багато самогубств пов'язані з асоціальною поведінкою особистості (наркоманією, алкоголізмом, проституцією та ін.) [21, с.83].

З огляду на те, що девіантна поведінка може приймати самі різні форми (як негативні, так і позитивні), необхідно вивчати дане явище, виявляючи диференційований підхід.

Кримінальна поведінка підлітків, сексуальні відхилення, алкоголізм і наркоманія не можуть привести до появи корисних для суспільства нових культурних зразків. Варто визнати, що величезна кількість соціальних відхилень серед підлітків і молоді відіграє деструктивну роль у розвитку суспільства, тому девіантна поведінка вимагає корекційного впливу.

Сучасна психологія розглядає поведінку як процес, що розвивається у просторі та часі. Основні етапи цього процесу: актуалізація потреби, виникнення і формування мотиву, вироблення мети, вибір шляхів її досягнення, прогнозування планованих дій, бажаних і небажаних результатів, прийняття рішення, контроль і корекція поведінки. Крім мотивації механізм поведінки включає в себе ще такі елементи, як ситуація, її оцінка, прийняття рішення і, нарешті, сама дія. Однак мотивація є основним «психологічним стрижнем» формування і здійснення поведінки, зауважує В. Кондрашенко [21, с.84]. Тому, аналізуючи мотивацію, ми досліджуємо логіку поведінки, її внутрішні рушійні сили.

Якщо аналіз механізму дає відповідь на питання, як здійснюється поведінка, то вивчення мотивації відповідає на питання, чому підліток робить так, а не інакше.

Виділяють такі основні функції мотивації: функцію відображення, спонукальну, регулятивну і контролюючу. Мотивація є специфічною формою суб'єктивного відображення об'єктивної середовища, в якому функціонує і діє особистість. Мотивація девіантної поведінки відображає в собі не тільки асоціальну ситуацію, але, головним чином, все що їй передує - негативний вплив соціального середовища. Саме через функцію відображення мотивації реалізується детермінація девіантної поведінки зовнішнім середовищем. Мотивація відображає також і основні властивості особистості [4, с.17].

Якщо витоки мотивації поведінки підлітка лежать в соціальному середовищі, то безпосередньою спонукальною силою поведінки є інтереси, емоції, вимоги, звички і, особливо, нагальна потреба, трансформована в конкретний мотив. Потреба людини є основою для формування цілей поведінки і пізнання тих об'єктів, на які вона спрямована. Багато потреб людини мають біологічну основу (потреба у самозбереженні, розмноженні, харчуванні), але всі вони соціалізовані.

Потреба, спонукаючи людину до активності, може реалізуватися в мотивах її поведінки безпосередньо (матеріальна потреба - користь; статева потреба - сексуальне збудження тощо) або опосередковано. Наприклад, такі мотиви поведінки, як помста, озлобленість, образа, не є безпосереднім продовженням тих чи інших потреб.

Досліджуючи структуру мотивів правопорушень у неповнолітніх, Н.О. Дрьомова показала, наприклад, що мотиви крадіжок у підлітків у більшості випадків не зводяться до користі, а включають наслідування моді, захоплення річчю, потребу в самоствердженні [12, с.32].

К.Є. Ігошев аналізував потреби та інтереси неповнолітніх злочинців, жадібність відзначалася у 23,2% обстежених, звичка до алкоголю - у 57,1%, виражений індивідуалізм - у 47,2%, бідність духовних інтересів - у 38,9%. Про інтелектуальний рівень обстежених автором осіб свідчило хоча б вже те, що художню літературу серед них більш-менш регулярно читало всього 10-13%, у той час як в контрольній групі цей показник досягав 60% [18, с. 53].

Слід зазначити, що духовні потреби, особливо пізнавального і творчого змісту, практично не зустрічаються в якості суб'єктивних причин злочинної поведінки. У той же час потреби в соціальному спілкуванні, такі як прагнення до визнання з боку неформальної групи, престиж, самолюбство, хибно зрозуміле почуття товариства, навпаки, досить часто стають причиною правопорушення.

Нерідко деформація потреб досягає ступеня збочення (накопичення, прагнення до переваги, честолюбство, кар'єризм, егоцентризм та ін.) Про збочені потреби можна говорити у відношенні осіб з патологічним потягом до алкоголю і наркотиків, - зауважує Б. В. Зейгарник [17, с. 74].

Однак потреб і мотивів, які були б властиві лише злочинній поведінці не існує. З аналогічних мотивів можуть бути здійснені і антигромадські, і благородні вчинки. Соціальна оцінка мотиву залежить не від його абстрактного змісту, а від того, в систему яких об'єктивних відносин він залучений і яким суспільним відносинам протиставлений.

Важливою є регулятивна функція мотивації у виборі шляху до поставленої мети. Адже, для досягнення будь-якої мети існує багато шляхів, і, отже, наслідки поведінки можуть бути різними. Наприклад, потреба збагачення може бути реалізована чесною працею і легшим шляхом - крадіжкою. Злочинна мета зазвичай зумовлює і злочинний шлях її реалізації. Останній обирається правопорушником частіше за все тому, що в рамках засвоєної ним системи цінностей такий шлях видається більш коротким, доступним і вигідним. Особливістю прогнозування в злочинній поведінці є викривлений зміст соціальної інформації і небажання (або невміння) зіставити свою соціальну активність з існуючими суспільними відносинами. Віддаючи перевагу злочинному шляху, суб'єкт втрачає адекватність відображення реальної дійсності.

Контролююча функція мотивації набуває особливого значення на останніх етапах мотиваційного циклу, у період здійснення антигромадського вчинку, а також при оцінці його наслідків. Зіткнувшись з непередбаченими обставинами, правопорушник, наприклад, змушений заново переробляти весь мотиваційний цикл. Серйозна перешкода на шляху до досягнення мети може призвести до відмови від її досягнення або до вироблення нового рішення, що допомагає подолати перешкоду.

До основних мотивоутворюючих факторів девіантної поведінки відносять: спосіб життя в широкому значенні цього поняття, безпосереднє соціальне оточення (соціальна група), ситуація, певні вимоги до поведінки суб'єкта в даній ситуації (соціальна роль) і, нарешті, особистісні умови або саму особистість [3, с.35].

Під способом життя розуміють сукупність типових для даного суспільства форм життєдіяльності людей, способів задоволення ними своїх матеріальних і духовних потреб. Виступаючи по відношенню до особистості як система життєдіяльності, врегульована соціальними нормами, спосіб життя робить регулюючий вплив на мотивацію поведінки індивідуума.

Потрібно розрізняти мотівоутворюючий вплив способу життя суспільства в цілому (макросередовище) і невеликих груп, найближчого оточення (мікросередовище), у нашому випадку це - неблагополучна сім'я.

Але важливо враховувати, що макросередовище і мікросередовище знаходяться в постійному зв'язку і взаємодії. Макросередовище впливає на мотивацію індивідуума безпосередньо (засоби масової інформації тощо), але частіше опосередковано - через спосіб життя малої групи. І якщо спосіб життя малої групи, в якій формується особистість, для неї прийнятніший, а знаходження в групі представляється цінним, мотивоутворююче значення такої групи в конкретний відрізок часу може бути вищим, ніж суспільства в цілому [21, с.87]. Саме такий механізм впливу на ціннісно-мотиваційну сферу підлітка неблагополучної сім'ї.

У певних умовах мікросередовище може чинити опір позитивно орієнтованому суспільству, що є однією з причин формування мотивів девіантної поведінки.

Впливати на мотивацію девіантної поведінки може не тільки анти суспільна група, але і цілком сприятлива з позиції права соціальна спільнота, якщо її образ життя здається привабливим для людини, що не входить до складу групи. Формуванню мотивів протиправної поведінки в цьому разі сприяє сам престижний у розумінні підлітка спосіб життя цієї «еталонної» групи, за яким він може «просто» спостерігати, і вже тільки це, а головне, прагнення до володіння такими благами може стати мотивом його антигромадської діяльності. Особливо, якщо в нього не вироблено внутрішніх моральних перешкод для її здійснення [8, с.57].

Отже, можемо зробити висновок, що девіантна поведінка - це поведінка індивіда чи групи, що не відповідає загальноприйнятим нормам, у результаті чого ці норми ними порушуються. Девіантна поведінка - наслідок невдалого процесу соціалізації особистості: у результаті порушення процесів ідентифікації й індивідуалізації людини, такий індивід легко впадає в стан «соціальної дезорганізації», коли культурні норми, цінності і соціальні взаємозв'язки відсутні, слабшають чи суперечать один одному. Такий стан називається аномією і є основною причиною поведінки, яка відхиляється від соціальних норм.

1.2 Мотиваційно-ціннісна сфера особистості підлітка та роль сім'ї як соціального фактору у її формуванні

Родина, - пише Т. Бессонова, - це перший стійкий колектив у житті кожної людини. В процесі формування особистості родина відіграє чільну роль. Тут дитина здобуває уміння і навички в спілкуванні та людському взаєморозумінні, тут починає формуватися моральне обличчя і відбувається професійне самовизначення [5, с. 39].

На ранніх етапах психічного розвитку механізмом соціалізації є наслідування, а тому часто дитина копіює, віддзеркалює особливості життя дорослих, що її оточують, у всіх його проявах, як соціально схвалюваних, так і негативних. Показово, що в засвоєнні дитиною соціального досвіду важливу роль відіграють імітація та ідентифікація, тобто наслідування поведінки значимих для неї інших людей, що обумовлює прийняття їх цінностей, настановлень, норм поведінки. Так, якщо у дитини неблагополучне середовище, в якому превалює асоціальна спрямованість особистості дорослих, панують соціально не схвалювані орієнтири, а дитина полишена сама на себе, то дуже скоро вона засвоює усі вади такого середовища. Джерело цих вад - дефіцит справжніх людських цінностей. Називають це по-різному: аморальність, цинізм, соціальна занедбаність. Саме соціальна занедбаність відбиває байдужність суспільства до долі тих, хто сьогодні особливо потребує допомоги й підтримки - неповнолітніх дітей.

На думку В. Нефедова, діти не народжуються поганими, але стають такими, якщо перед їхніми очима щодня негативний приклад батьків [27, с. 24]. Вони нічого не забувають, і це все залишає глибокий слід у душі. Саме ці сліди формують фундамент душі дитини.

Середовище неблагополучної сім'ї травмує психіку дитини і визначає якісно іншу стадію її вікової еволюції. Потрібнісно-мотиваційна сфера, що складає ядро особистості, у дитини з такої родини недостатньо розвинена й до того ж зазнає змін у негативному напрямку. Л. Божович пише, що таким дітям властиве негативне ставлення до навчання, що визначається бідністю і вузькістю мотивів, не сформованістю навчальної діяльності, невмінням діяти в пошукові рішень, тривожністю, напруженістю. Пізнавальна сфера цих дітей відзначається неорганізованістю. Через невміння керувати своєю увагою діти стають імпульсивними. В цілому можна говорити про нерозвиненість пізнавальної сфери таких дітей: відчуття, сприйняття, пам'яті, мислення, уяви, уваги [6, с. 15].

Психологічні дослідження підтверджують думку, що в підлітків з неблагополучних родин уже сформовані гедонічні настановлення. Такі підлітки прагнуть постійно розважатися, відчути незвичайний стан, що, до речі, активно підтримується сьогодні зарубіжною теле- і кінопродукцією та суспільною безвідповідальністю. Побутове пияцтво в присутності дітей розглядається як щось природне, характерне для нашої культури і не знаходить у суспільстві гідної протидії. Ставлення дітей до цього явища стає теж позитивним.

Родина - це перший стійкий колектив у житті дитини, і саме там відбувається формування її особистості. Соціальна позиція дитини в підлітковому віці визначається бажанням бути схожою на батьків. Саме від того, яка родина, які батьки, які їхні відносини між собою і ставлення до дитини, залежить те, якою буде людина в результаті формування в таких умовах. Якщо з раннього віку дитина бачить скандали батьків, чує нецензурну лайку, то, безумовно, вона починає усвідомлювати - це природна норма спілкування людей. Тому в спілкуванні зі своїми однолітками підлітки використовують ненормативну лексику, іноді навіть не замислюючись, що означає той чи інший вислів. Саме в такий спосіб підліток намагається здаватися дорослішим, сильнішим, у такий спосіб самоствердитися в житті [28, с.123].

Тестування за методикою Роршаха показало, що в дітей з неблагополучних родин, іноді ізгоїв у своїх класах, дуже розвинене наочно-дійове та наочно-образне мислення: вони полюбляють фантазувати, мріяти про краще майбутнє, але поняття мрії як шляху досягнення важливої мети їм не притаманне [28, с.123].

Емоційно-вольова сфера таких дітей нестабільна. Вона проявляється в яскраво виражених формах переживання почуттів: афектах, стресах, згубній пристрасті, різко мінливих настроях або таких, що довго зберігаються. Найчастіше все це супроводжується лайливими виразами, матом. Емоційний тиск (постійні чвари, матірна лайка батьків, нагадування дитині, що вона небажана, повна втрата уваги до неї) призводить до емоційної, поведінкової й інтелектуальної інвалідизації дітей. Т. Бессонова пише: «У дітей, що переживають емоційне насилля, часто спостерігається збудливість, надмірна настороженість, гнів, лють, неконтрольовані емоції, агресія» [5, с.39]. Агресивність може розглядатися як одна з причин використання інвективної лексики.

Підвищена агресивність підлітків є однією з найгостріших проблем не тільки для педагогів і психологів, але й для суспільства в цілому. Зростаюча хвиля дитячої злочинності і збільшення кількості дітей, схильних до агресивних форм поведінки, висувають на перший план завдання вивчення психологічних умов, що викликають такі небезпечні явища.

Вже з перших років життя дитини виключно важливе значення має виникнення емоційних зв'язків з іншими людьми. Ці відносини прихильності, що виникають протягом перших двох-трьох років життя, відрізняються особливою вибірковістю, деякі з них стають для дитини більш важливими, чим інші. Такі ранні прихильності дитини, імовірно, складають основу її майбутніх відносин з людьми, і та дитина, якій у раннім дитинстві не вдалося встановити безпечний зв'язок з дорослими, швидше за все й у більш старшому віці зустрінеться зі значними труднощами при спілкуванні з іншими, що перешкоджатиме її успішній соціалізації. Оскільки емоційні відносини зв'язують дитину з тими людьми, що найбільше часто спілкуються з нею, звичайно такими людьми є члени родини, насамперед батьки [5, с.39].

Особливості взаємодій дитини зі своїми близькими, ступінь їхньої чуйності на одержувані від дитини сигнали і повнота задоволення її потреб багато в чому визначають характер, відносин з людьми, що формуються в ці перші роки життя. Звичайно, не слід думати, що роль емоційних зв'язків і відносин прихильності важлива тільки на ранніх етапах розвитку дитини. Навпроти, відносини в родині продовжують робити свій вплив як протягом усього періоду дитинства, так і в подальшому житті. Форма функція цих відносин міняється, однак їхня значимість залишається постійно високою [28, с.124].

Відносини прихильності важливі не тільки для майбутнього розвитку взаємин -- їхній безпосередній вплив сприяє зниженню почуття тривоги, що виникає в дитини в нових або в стресогенних ситуаціях. Так родина забезпечує базисне почуття безпеки, гарантуючи безпеку дитини при взаємодії з зовнішнім світом, освоєнні нових способів його дослідження і реагування. Крім того, близькі є для дитини джерелом розради в хвилини розпачу і хвилювань.

Наприклад, присутність батьків знижує почуття тривоги, в ситуації, коли діти опиняються в лікарні або коли вони попадають у незрозумілу для їхню обстановку, яка їх лякає. Дослідження показують, що в присутності батьків діти значно менше хвилюються і засмучуються. Однак важливо відзначити, що такий же позитивний ефект спостерігається в тих випадках, коли замість батьків поруч знаходиться брат, сестра або друг. Імовірно, що вирішує роль грає присутність близької людини [15, с.23].

Діти звичайно прагнуть копіювати поведінку інших людей і найбільше часто тих, з якими вони знаходяться в самому тісному контакті. Почасти це свідома спроба поводитися так само, як поводяться інші, почасти це неусвідомлена імітація, що є одним з аспектів процесу ідентифікації з іншим. Слід зазначити, що сам вибір дитиною тієї або іншої моделі поведінки якоюсь мірою визначається варіантами поведінки, які вона спостерігає серед оточуючих її дорослих. На найпростішому рівні це виявляється в тім, як діти заражаються тими або іншими звичками, вони з легкістю переймають у батьків особливості жестикуляції, ходи або манери говорити. У такому наслідуванні в більшості випадків виявляється повага дитини до тих людей, від яких вона залежить і з якими її зв'язують теплі і дружні відносини.

Роль моделей батьківської поведінки важлива не тільки в процесі придбання звичок. Спосіб подолання стресу також визначається виходячи зі знайомої дитині стратегії в поведінці батьків. Якщо вони реагують на труднощі шляхом пасивного відходу або неадекватною агресією, то і дитина з великою імовірністю буде поводитися в аналогічній ситуації точно так само. Якщо батько в моменти поганого настрою кричить і лається, то дитина, спираючись на цей приклад, швидше за все, буде поводитися так само. А якщо при хвилюванні або напрузі мати щораз лягає в постіль з головним болем, те це підвищує імовірність придбання дитиною іпохондричного стилю реагування на труднощі, при цьому скарги на фізичне нездужання будуть використовуватися як способи подолання тривоги. [15, с.24]

Аналогічних впливів зазнають і міжособистісні відносини. Єдиною добре знайомою дитині, такою, що спостерігається нею протягом тривалого часу моделлю взаємовідносин є шлюбні відносини між батьками. Так, для хлопчиків ставлення батька до матері значною мірою зумовлює характер їхнього власного ставлення до дівчат. Якщо модель відносин у родині містить у собі теплоту, взаємну турботу і повагу, то, імовірно, цими ж рисами буде характеризуватися і поведінка сина. Презирливе ж ставлення батька до матері може вплинути на ставлення сина до дівчат.

У цьому зв'язку важливо відзначити, що діти вчаться в батьків визначеним способам поведінки, не тільки засвоюючи правила, що повідомляються безпосередньо їм, тобто готові рецепти, але і завдяки спостереженню існуючих у взаєминах батьків моделей. Найбільше імовірно, що в тих випадках, коли рецепт і приклад збігаються, дитина буде поводитися так само, як і батьки. Однак нерідко батьки говорять одне, а роблять інше: призивають до чесності, але обманюють один одного, жадають від дитини стриманості, а самі запальні, агресивні і розпущені. У такій ситуації вибір між розпорядженням і прикладом батьків буде залежати від самих різних обставин, але майже неминуче, що образа і протест будуть виникати в дитини у випадках, коли необхідне від нього поводження відповідає більш високим стандартам, ніж спостерігається їм у батьків [23, с.30].

Важливо мати на увазі і те, що дитина може настільки розширити модель поведінки, задану йому батьками, що її власна поведінка виявиться для них неприйнятною. Так підлітки, дотримуючись приклада батьків, що не визнають канонів і норм, прийнятих у суспільстві, розширюють протест і неприйняття настільки, що відкидають і те, чим батьки все-таки дорожать. Ці діти приймають модель нонконформізму й у відношенні норм, визнаних батьками. [23, с.31]

Звичайно, діти не завжди стовідсотково переймають моделі поведінки і погляди батьків. Це залежить як від впливу інших людей: друзів, учителів, сусідів тощо, так і від характеру відносин з батьками. Якщо відносини є поганими, діти можуть узагалі відмовитися від батьківських норм. Те ж саме може відбутися й у випадку, коли діти бачать, що поведінка батьків приводить лише до нових труднощів і невдач. Саме тому іноді трапляється, що діти алкоголіків -- непитущі, а діти непитущих батьків стають запеклими п'яницями.

Отже, сім'я має найбільш вагоме значення у процесі розвитку особистості підлітка, соціалізація особистості у сім'ї відбувається головним чином під впливом на неї батьківських моделей поведінки, які вони демонструють у сімейному середовищі.

1.3 Неблагополучна сім'я як особливий фактор впливу на мотиваційно-ціннісну сферу підлітка

На сьогодні не існує єдиних критеріїв визначення неблагополуччя, оскільки неблагополуччя. Неблагополучні сім'ї вивчають не лише педагоги та психологи, а й економісти, соціологи, демографи, медики, у кожної науки свій підхід до вивчення даної категорії, кожний дослідник висуває свої критерії. В узагальненому вигляді найбільш важливі параметри благополуччя сім'ї це: толерантність, взаємодовіра та взаємоповага, бажання бути разом, чесність, схожість інтересів та ціннісних орієнтацій, вміння вести конструктивні переговори за всіма аспектами сумісного життя, задоволеність членами сім'ї своїми стосунками та партнерські стосунки [5, с.40].

Натомість, параметри неблагополуччя це: емоційне та фізичне відторгнення, несприйняття, дефіцит уваги та виховних ресурсів, схильність до брехні, відсутність загальних інтересів, конфліктність, внутрішня скутість, фізичне та психологічне насильство, деспотичність батьків.

Неблагополучна сім'я - це сім'я, в якій порушена структура, знецінюються або ігноруються основні сімейні функції, є явні або приховані дефекти виховання, в результаті чого з'являються «важкі діти» [3, с. 21].

Неблагополучні сім'ї можна умовно розділити на дві великі групи:

1. сім'ї з явною (відкритої) формою неблагополуччя: конфліктні сім'ї; проблемні сім'ї; асоціальні сім'ї; аморально-кримінальні сім'ї; сім'ї з недоліком виховних ресурсів (неповні сім'ї).

2. Сім'ї з прихованою формою неблагополуччя (внутрішньо неблагополучні). Це зовні респектабельні сім'ї, однак у них ціннісні установки і поведінка батьків розходяться з загальнолюдськими моральними вимогами, що позначається на вихованні дітей і чітко проявляється в їх поведінці в підлітковому віці [5, с.40].

Сім'ї з відкритою формою неблагополуччя характеризуються тим, що форми сімейного неблагополуччя мають яскраво виражений характер, проявляються одночасно в декількох сферах життєдіяльності сім'ї, наприклад, на соціальному та матеріальному рівні, вони проявляються в неблагополучному психологічному кліматі в сім'ї: підліток відчуває фізичне та емоційне відторгнення з боку батьків, у нього з'являються відчуття неадекватності, сором за себе і батьків перед оточуючими, страх за своє сьогодення і майбутнє. Це, наприклад, сім'ї з алкогольною залежністю. Підлітки в алкогольній родині виявляються жертвами подвійного стандарту: бачать і розуміють, що відбувається в сім'ї, але бояться про це говорити з оточуючими, стають замкнутими («Це секрет сім'ї»). Вони живуть у стані секретності, вивертів, обману («життя в укритті»); відчувають безсилля і відсутність виходу з ситуації («Що ж реально робити?»); відчувають амбівалентне ставлення до батька (уважний, ласкавий, турботливий у тверезому стані і злий, агресивний, жорстокий - у п'яному).

Внутрішньо неблагополучні сім'ї також мають свою специфіку. Так, недовірлива сім'я характеризується такими рисами: підвищена настороженість по відношенню до оточуючих (сусідів, знайомих, педагогів), очікування ворожості; слабкі контакти з оточуючими; нерідкі тривалі конфлікти з родичами; у будь-яких конфліктах (з однолітками, з педагогами) батьки вважають правим тільки свою дитину. Підлітки з таких сімей характеризуються тим, що в них формується недовірливо-вороже ставлення до людей, підозрілість, агресивність, порушення контактів з однолітками, відбуваються конфлікти з вчителями та вихователями, характерною рисою є невизнання підлітками помилок і власної провини, вони важко йдуть на контакт з педагогами, не вірять у щирість і чекають каверзи [3, c.22 ].

Неблагополучними є і сім'ї, занадто орієнтовані на успіх дитини: дитина відчуває, що всі її позитивні зв'язки з батьками залежать від її успіхів (її люблять, поки вона все робить добре). Докори, повчання, покарання у разі неможливості досягти бажаних успіхів спричиняють у підлітка стан підвищеного емоційного напруження, очікування невдачі, зриви у вигляді неадекватних реакцій на невдачу (суїцид, втеча з дому).

Як бачимо, неблагополучна сім'я - це насамперед сім'я, в якій порушена структура, знецінюються або ігноруються основні сімейні функції, є явні або приховані дефекти виховання, в результаті чого з'являються «важкі діти». Існують різні типи неблагополучних сімей, але всі вони, щоправда, різною мірою і різними шляхами негативно впливають на формування ціннісно-мотиваційної сфери дитини. Головна риса цього негативного впливу, на мою думку, в тому, що підліток не має зразка «благополучних» - соціально схвалюваних і прийнятних цінностей, відносин у сім'ї, це ускладнює його соціалізацію, спричиняє девіантні прояви у поведінці.

Одним з найбільш складних питань, що виникає при аналізі внутрішніх особистісних умов мотивації антигромадської поведінки, є питання про те, чи існують які-небудь особистісні властивості і особливості, що відрізняють, зокрема, правопорушника від не правопорушника, і якщо існують, то які вони. Дослідження останніх років показують, що особистість, схильна до девіантної поведінки характеризується відносно стійкою сукупністю антисоціальних якостей, властивостей і особливостей, які тим не менш не є абсолютними.

Критеріями, що дозволяє відрізнити таких осіб служать перш за все деформації і відхилення у їх мотиваційній сфері.

«Мотиваційна сфера осіб, схильних до девіантної поведінки, - пише. В. Лунєєв, - зрушена від суспільного до особистісного, від соціального до індивідуального, від об'єктивного до суб'єктивного, від культурного до природного (вітального), від духовного до матеріального, від зовнішнього до внутрішнього, від належного до бажаного, від стійкого до ситуативного, від перспективного до сьогохвилинного, від раціонального до емоційного» [25, с. 50].

Специфічні особливості, деформації і відхилення у мотиваційній сфері особистості, схильної до девіантної поведінки, є сукупністю основних внутрішніх умов, які справляють визначальний вплив на формування такої мотивації, на її конкретне соціальний (антисоціальний) зміст.

При вивченні внутрішніх умов мотивації девіантної поведінки деякі дослідники, наприклад, Ю.Антонян, вказують на такі психологічні особливості особи, як, наприклад, переважно конкретно-образне мислення, слабке передбачення своєї поведінки і недостатня здатність регулювати її в екстремальних умовах, емоційна нестійкість і ін. Проте зв'язок цих психічних властивостей з девіантною поведінкою, як правило, опосередкований через соціальну орієнтацію особистості, її мотиваційну сферу [2, с.53].

Виникненню мотивів будь-якої діяльності часто передує поява певної потреби. Переживання домінуючої потреби народжує актуальний для даного суб'єкта потребнісний стан, який має великий вплив на його ставлення до об'єктів (предметів), здатних задовольнити цю потребу. У структурі потребнісної сфери неповнолітніх правопорушників провідна роль належить елементарним вітальним потребам при відсутності або крайній бідності духовних, значне місце займають збочені потреби, зокрема в алкоголі і наркотиках.

У процесі формування мотивів та чи інша потреба у свідомості людини набуває різне значення. У залежності від того, якого значення надає індивід конкретній потребі, остання стає спонукальною силою і формується в мотив поведінки чи залишається в його свідомості як факт, який не має актуального значення. На процес перетворення потреби на мотив, крім суб'єктивної її значимості, серйозний вплив має конкретна життєва ситуація. Так утворюється замкнутий ланцюжок: потреба - особистісний смисл - ситуація.

На формування мотивів девіантної поведінки на цьому етапі впливають в основному порушення рівноваги між різними видами потреб, актуалізація другорядних потреб і спотворене сприйняття чи недооцінка конкретної життєвої ситуації. Появою мотивів поведінки процес формування мотиваційної сфери не закінчується. При вчиненні девіантної вчинку і особливо після нього потреби можуть змінитися або поступитися місцем іншим. Так, підліток, зробивши проступок, боїться покарання, і нова потреба - уникнути його - породжує новий мотив, який є потужним «активатором» подальшої, у тому числі і протиправної, поведінки [7, с.10].

Деякий вплив на процес мотивоутворення девіантної поведінки має фрустрація - складний емоційно-мотиваційний стан, що виникає у відповідь на неможливість задоволення якої-небудь значимої для суб'єкта потреби. Фрустрація викликає поряд з вихідною нову мотивацію, спрямовану на подолання виниклої перешкоди на шляху до наміченої мети. Фрустрація може проявлятися у вигляді дратівливості, гніву, агресивності. Не маючи точної мети, ці реакції можуть спрямовуватися на випадковий об'єкт або трансформуватися в суїцидальну поведінку. Саме в цих випадках, коли істинні мотиви поведінки приховані від оточуючих, правопорушення підлітків нерідко здаються «невмотивованими», а самогубства - загадковими [29, с.57].

Таким чином, мотивація девіантної поведінки є результатом складної взаємодії несприятливого соціального середовища (мікросередовища) і особистості. Отже, тільки зміна цих зовнішніх і внутрішніх умов може впливати на зміну мотивації поведінки. У цьому укладені витоки профілактики девіантної поведінки.

сім'я особистісний розвиток підліток

Розділ 2. Методи та діагностика

2.1 Характеристика методів дослідження та аналіз аналітично-синтетичного методу

На почату дослідження було використано метод спостереження за поведінкою підлітків на уроках і у поза навчальний час. Метод спостереження полягає в тому, що експериментатор збирає інформацію, не втручаючись у ситуацію. Існує принципова відмінність наукового спостереження від життєвого, яке обмежується реєстрацією фактів і має випадковий, неорганізований характер. На противагу йому, наукове спостереження базується на певному плані, програмі, фіксації фактів та особливостей ситуації, на аналізі та інтерпретації. Для наукового спостереження, яке ми застосовували у ході дослідження, характерні перехід від опису фактів до пояснення їхньої суті, формування психологічної характеристики особистості. Ми вивчали мотиваційну сферу і поведінку підлітків без зміни умов, тобто ми застосовували просте об?єктивне спостереження. Спостереження, як відомо, поділяють за різними ознаками зокрема, розрізняють пряме і непряме спостереження. У ході нашого дослідження було використано пряме спостереження - спостереження за поведінкою підлітків у класі. Метою застосування методу спостереження було скласти узагальнене уявлення про поведінку підлітків з неблагополучних сімей, про особливості їх реакцій на ті чи інші події, про те, як вони працюють у класі і контактують з однолітками. Це було необхідно для того, щоб зорієнтуватися у тому, які саме дослідницькі методики застосовувати, на що звертати особливу увагу.

Для того, щоб уточнити враження, яке склалося у ході спостереження, дещо конкретизувати його, було використано метод бесіди, спочатку застосовувалася групова бесіда, потім - індивідуальна з кожним підлітком. Бесіда - це метод здобуття інформації про особистість, її погляди, самооцінку, ціннісні установки, психічні властивості спираються на попередньо розроблену програму, гнучку стратегію формування запитань залежно від очікуваних та отриманих відповідей. Метод бесіди вимагає значної підготовки дослідника, певної майстерності, зокрема здатності викликати довіру до себе, налаштувати людину на відвертість тощо.

Основні правила проведення бесіди є такими:

1. Розпочинаючи бесіду, потрібно вибрати тему, яка приємна та цікава для респондента. Це сприяє встановленню взаєморозуміння;

2. Важливим є вибір часу та місця проведення;

3. Запитання біографічного характеру не ставляться на початку бесіди тому, що вони стомлюють;

4. Мова дослідника та зміст його запитань мають бути доступними та зрозумілими;

5. Бесіда має вестись з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей респондента;

6. При необхідності уточнення не варто підказувати та ставити навідні питання;

7. Запитання повинні бути сформульовані у нейтральній формі;

8. Дослідник має бути уважним та гнучким, надавати перевагу опосередкованим запитанням;

9. Краще ставити декілька коротких запитань, ніж одне велике;

10. Запитання мають надавати розгорнуті відповіді;

11. Не можна, для встановлення контакту, переходити на сленг досліджуваного;

12. Найважливіші запитання, мають повторюватись але в іншій формі.

При застосування цього методу ми орієнтувалися на те, що в процесі бесіди дослідник отримує не об'єктивні факти, а думки людини, яка намагається відповідати очікуванням. Тому метод бесіди було обрано для того, щоб уточнити окремі положення того узагальненого уявлення (про особливості мотиваційної сфери підлітків, їх поведінки, проблем, які є для них найбільш гострими), яке склалося у ході спостереження. Тобто використання методу спостереження і методу бесіди дало змогу отримати цілісну загальну картину особливостей поведінки підлітків з неблагополучних сімей і їх мотиваційної сфери, поєднати спостереження дослідника із думками тих, з ким було проведено бесіду. З урахування цієї загальної картини, орієнтуючись на головні моменти. Які були виявлені у поведінці і мотивації підлітків у ході спостереження і бесід, ми обирали конкретні методики психологічного дослідження мотиваційної сфери підлітків з неблагополучних сімей, які будуть докладно описані у наступному підрозділі.

Також для проведення дослідження використовувався аналітично-синтетичний метод. Він будується на використанні методів інформаційного аналізу й синтезу, і тому має ще назву аналітико-синтетична переробка. Аналізу при застосуванні цього методу підлягають відомості, які містяться у документальних джерелах. Тобто цей метод було застосовано для аналізу положень, які містяться у науковій літературі, а також -під час аналізу даних, які було отримано у ході використання конкретних психологічних методик дослідження мотиваційної сфери підлітків.

Інформаційний аналіз - це початковий етап перетворення документної інформації, який включає вивчення документів і виявлення із них найбільш суттєвих відомостей. Інформаційний аналіз пов'язаний із синтезом, тобто, узагальненням інформації, отриманої в результаті інформаційного аналізу документів, і підготовки (представлення) результатів узагальнення в тій чи іншій формі. Таким чином, аналітико-синтетичний метод - це процес перетворення змісту документів з метою їх аналізу, виявлення необхідних відомостей, а також оцінки, співставлення та узагальнення, тобто створення вторинної інформації. Саме цей аспект даного методу було використано у ході аналізу наукової психологічної літератури з проблем поведінки і мотивації підлітків.

Але слід зазначити, що аналітико-синтетичний метод не обмежується тільки здійсненням аналізу та синтезу. Йому притаманне також використання методу абстрагування, який допомагає виділити з усіх ознак інформації саме ті, що найбільш цікаві досліднику і відкинути другорядні. При роботі з літературою, з урахуванням цього положення, ми звертали увагу не на всі поведінкові особливості підлітків, а насамперед, на ті, які притаманні підліткам з неблагополучних сімей.

Метод узагальнення забезпечує згортання інформації, яку містить первинне джерело, передбачає застосування способів перетворення великих обсягів інформації у більш компактну, але досить містку форму.

У процесі застосування аналітико-синтетичного методу відбувається згортання інформації, завдання якого полягає у змістовній оцінці значимості документа та зменшення обсягу документа за умовами мінімальної втрати інформативності.

Таким чином, в результаті аналітико-синтетичної переробки даних наукових джерел і результатів власних досліджень ми отримали цілісну аналітико-синтетичну картину досліджуваного явища - мотиваційної сфери підлітків з неблагополучних сімей.

2.2 Методи аналізу теоретичних і емпіричних досліджень

Для проведення психологічного дослідження розвитку морально-ціннісних орієнтацій підлітків нині використовується широкий спектр методик. Наприклад, методики: СЖО Леонтьєва, «Ціннісні орієнтації» М. Рокича, опитування «Оцінка рівня тривожності старшокласників» (за шкалою соціально-ситуативної тривожності Кондака).

Ми відзначили саме ці методики, оскільки вони є легкими для сприйняття та розуміння підлітками, змістовними, але не об'ємними. Крім того вони всебічно діагностують проблему системи ціннісної орієнтації особистості, доволі зручні в опрацюванні (останнє особливо важливо, коли в стислі терміни необхідно діагностувати значну кількість підлітків).

Методика СЖО Леонтьєва найчастіше використовується для повного вивчення системи ціннісних орієнтацій особистості. Досліджуваним пропонуються пари протилежних тверджень. Їхнє завдання - вибрати одне з двох тверджень, яке, на їх думку, більше відповідає дійсності, і відзначити одну з цифр 1, 2, 3, в залежності від впевненості вибору [30, с.264].

Обробка результатів зводиться до підсумовування числових значень для всіх 20 шкал і перекладу сумарного балу в стандартні значення (процентилі). Висхідна послідовність градацій (від 1 до 7) чергується у випадковому порядку з низхідній (від 7 до 1), причому максимальний бал (7) завжди відповідає полюсу наявності мети в житті, а мінімальний бал (1)-полюса її відсутності. У висхідну шкалу 1 2 3 4 5 6 7 переводяться пункти - 1, 3, 4, 8, 9, 11, 12, 16, 17. У спадну шкалу 7 6 5 4 3 2 1 переводяться пункти - 2, 5, 6, 7, 10, 13, 14, 15, 18, 19, 20. Загальний показник ОЖ - всі 20 пунктів. Субшкала 1 (цілі) - 3, 4, 10, 16, 17, 18. Субшкала 2 (процес) - 1, 2, 4, 5, 7, 9. Субшкала 3 (результат) - 8, 9, 10, 12, 20. Субшкала 4 (локус контролю - Я) - 1, 15, 16, 19. Субшкала 5 (локус контролю - життя) - 7, 10, 11, 14, 18, 19.

1. Цілі в житті. Бали за цією шкалою характеризують наявність або відсутність в житті випробуваного цілей у майбутньому, які надають життю осмисленість, спрямованість і часову перспективу. Низькі бали за цією шкалою навіть при загальному високому рівні ОЖ будуть притаманні людині, яка живе сьогоднішнім або вчорашнім днем. Разом з тим високі бали за цією шкалою можуть характеризувати не тільки цілеспрямованої людини, але і прожектерів, плани якого не мають реальної опори в сьогоденні і не підкріплюються особистою відповідальністю за їх реалізацію. Ці два випадки нескладно розрізнити, з огляду на показники по інших шкалах СЖО.

2. Процес життя, або інтерес та емоційна насиченість життя. Зміст цієї шкали збігається з відомою теорією про те, що єдиний сенс життя полягає в тому, щоб жити. Цей показник говорить про те, сприймає чи випробуваний сам процес свого життя як цікавий, емоційно насичений і сповнений глуздом. Високі бали за цією шкалою і низькі за рештою будуть характеризувати гедоніста, що живе сьогоднішнім днем. Низькі бали за цією шкалою - ознака незадоволеності своїм життям в цьому; при цьому, проте, їй можуть надавати повноцінний сенс спогади про минуле або націленість у майбутнє.

3. Результативність життя, або задоволеність самореалізацією. Бали за цією шкалою відображають оцінку пройденого відрізку життя, відчуття того, наскільки продуктивна і осмислено була прожита її частина. Високі бали за цією шкалою і низькі за рештою будуть характеризувати людину, яка доживає своє життя, у якого все в минулому, але минуле здатне надати сенс залишку життя. Низькі бали - незадоволеність прожитого частиною життя.

4. Локус контролю-Я (Я - господар життя). Високі бали відповідають уявленню про себе як про сильної особистості, що володіє достатнім свободою вибору, щоб побудувати своє життя відповідно зі своїми цілями і уявленнями про його сенс. Низькі бали - невіра в свої сили контролювати події власного життя.

5. Локус контролю-життя, або керованість життя. При високих балах - переконання у тому, що людині дано контролювати своє життя, вільно приймати рішення і втілювати їх у життя. Низькі бали - фаталізм, переконаність у тому, що життя людини непідвладна свідомому контролю, що свобода вибору ілюзорна і безглуздо що-небудь загадувати на майбутнє [30, с.265].

Методика «ціннісні орієнтації» М. Рокчича (Див. додаток А) засновується на тому, що система ціннісних орієнтації визначає змістовну сторону спрямованості особистості і складає основу її відносин до навколишнього світу, до інших людей, до себе самої, основу світогляду і ядро мотивації життєвої активності, основу життєвої концепції та філософії життя. Методика вивчення ціннісних орієнтацій М.Рокича заснована на прямому ранжируванні списку цінностей.

М. Рокич розрізняє два класи цінностей:

1) термінальні - переконання в тому, що якась кінцева мета індивідуального існування варта того, щоб до неї прагнути

2) інструментальні - переконання в тому, що якийсь образ дій або властивість особистості є кращим у будь-якій ситуації.

Цей розподіл відповідає традиційному розподілові на цінності-цілі і цінності-засоби. Респондентові пред'являється два списки цінностей (по 18 у кожнім) або на аркушах папера за алфавітом, або на картках. У списках випробуваний привласнює кожної цінності ранговий номер, а картки розкладає в порядку значимості. Остання форма подачі матеріалу дає більш надійні результати. Спочатку пред'являється набір термінальних, а потім набір інструментальних цінностей [30, с.277].

Перевагою цієї методики є універсальність, зручність і економічність у проведенні обстеження й обробці результатів, гнучкість - можливість варіювати як стимульний матеріал (списки цінностей), так і інструкції. Істотним її недоліком є вплив соціальної бажаності, можливість нещирості. Тому особливу роль у даному випадку грає мотивація діагностики, добровільний характер тестування і наявність контакту між психологом і випробуваним. Методику не рекомендується застосовувати з метою добору й експертизи.

Для подолання зазначених недоліків і більш глибокого проникнення в систему ціннісних орієнтації можливі зміни інструкції, що дають додаткову діагностичну інформацію і дозволяють зробити більш обґрунтовані висновки. Так, після основної серії можна попросити випробуваного ранжувати картки, відповідаючи на наступні питання:

У якому порядку й у якому ступені (у відсотках) реалізовані дані цінності у Вашому житті?

Як би Ви розташували ці цінності, якби стали таким, яким мріяли?

Як, на Ваш погляд, це зробила б людина, досконала у всіх відносинах?

Як зробили б це, на Вашу думку, більшість людей?

Як це зробили б Ви 5 або 10 років тому?

Як це зробили б Ви, через 5 або 10 років?

Як ранжували б картки близькі Вам люди?

Після проведення процедури тестування проводиться обробка та систематизація отриманих даних. Із запропонованих відповідей респондентів експериментатору необхідно вивести середнє значення рангування (порядковий номер цінності який найчастіше запропоновувався досліджуваними) певних цінностей, та середнє значення реалізації цих цінностей серед досліджуваних. Така сама процедура проводиться і з другим комплектом списків цінностей. Кількісний аналіз результатів подається в таблицях. Якісний аналіз тестування дає можливість оцінити життєві ідеали, ієрархію життєвих цілей, цінностей - засобів та уявлення про норми поведінки, які особа розглядає в якості еталона.