Управління навчальним закладом як середовищем інтелектуального розвитку особистості

Однак до останнього часу в практиці та теорії виховання не приділялося відповідної уваги щодо інтелектуального розвитку учнів ПТНЗ. Це було пов'язане як з суспільно-політичною ситуацією, ідеологічними установками на формування людини-виконавця, яка здібна виконувати лише готові рішення, так і з об'єктивними можливостями професійно-технічних навчальних закладів.

Слід зазначити, що успіх реалізації цих завдань залежить від багатьох складових, в тому числі і від того, наскільки розвинуті в особистості інтереси до творчого вирішення проблем, а також від сформованості позитивного ставлення до творчої діяльності.

Суттєва особливість інтересів полягає в тому, що вони є важливим регулятором життєдіяльності людини, і, крім того, знаходяться в тісному взаємозв`язку з іншими підсистемами, які здійснюють регуляцію творчої поведінки особистості. Тому формування в учнів глибоких і стійких інтересів до творчої діяльності є однією з основних передумов становлення творчої особистості при підготовці майбутніх фахівців будь-якого профілю, розвитку вербального, практичного та творчого інтелекту, запорука запобігання безробіття на ринку праці.

Отже, досягнення високих результатів у праці потребує від фахівця будь-якого профілю не лише загальної та професійної підготовки та здібностей, які відповідають особливостям професійної діяльності (І.А.Зязюн, В.О.Моляко та ін.), але й наявності інтересу та позитивного ставлення до неї, бачення і прийняття її особисісно-розвивального потенціалу (А.Г.Здравомислов, А.Г.Ковальов, Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв, В.М.Мясіщев, В.В.Рибалка, К.К.Платонов, П.С.Перепелиця, та ін.).

За якими ж проявами можна судити про те, що індивід виявляє інтерес до творчої діяльності та позитивно ставиться до неї? Це, перш за все, допитливість, стійкий нахил до творчої діяльності, зацікавленість нею, читання відповідної літератури, систематичний перегляд телепередач, які присвячені даному питанню, прагнення пізнати і розібратися в різних видах творчої діяльності, ознайомитися з особливостями використання творчих прийомів і засобів при вирішенні нестандартних проблем тощо. Тобто, провідними структурними компонентами цього процесу є:

а) пізнавальна спрямованість, яка виражається в прагненні пізнати особливості творчої діяльності, проникнути в її сутність, пізнати основні творчі прийоми та методи вирішення складних нестандартних проблем тощо;

б) активно-вольові дії, які спрямовані на придбання знань, умінь та навичок в галузі творчої діяльності, досягнення позитивних результатів у творчих пошуках, в проблемних ситуаціях;

в) емоційна забарвленість (радість від досягнутої мети, задоволення наслідками своєї діяльності в обраному напрямку, придбаними знаннями, вміннями і навичками в галузі творчості) тощо.

Основними показниками, які свідчать про рівень сформованості в учнівської молоді інтересу до творчої діяльності, є: а) усвідомленість творчої діяльності. Під усвідомленістю ми розуміємо осмислення особистістю значущості творчої діяльності для майбутнього, наявність потягу займатися нею. Саме показник усвідомленості демонструє рівень «зрілості» ставлення особистості до творчої діяльності, детермінує поведінку суб'єкта, є мотиваційним ядром особистості; б) спрямованість інтересу до творчої діяльності; в) яскраво виражений потяг займатися творчою діяльністю (активно-вольові дії, спрямовані на досягнення мети, яка ставиться); г) емоційна захопленість у процесі творчого пошуку при вирішенні різних нестандартних ситуації.

Не менш важливою ланкою розвитку інтелекту, як вже зазначалося, є сформованість позитивного ставлення до інтелектуально напруженої діяльності. Спираючись на надбання вчених, котрі міститься в психолого-педагогічних дослідженнях, нами була з'ясована система критеріїв, яка дозволяє визначити ступінь сформованості даного феномену, а саме: позитивне, нейтральне, або пасивне ставлення до інтелектуальної діяльності. Основними критеріями при визначенні цього феномену виступають: а) розуміння суттєвої характеристики мислення, особливостей перебігу інтелектуальної діяльності; б) потяг до засвоєння прийомів і методів неординарного вирішення будь-яких ситуацій; в) творча активність при досягненні кінцевої мети; г) потяг до самовдосконалення.

Як бачимо з вищезазначеного, основна увага в процесі розвитку інтелекту повинна бути зосереджена насамперед на виявленні, розвитку і задоволенні інтересів і потреб особистості, які, безумовно, повинні узгоджуватися з потребами суспільства, формуванню позитивного ставлення до інтелектуальної діяльності. Тобто, одним з головних напрямків роботи педагогів з учнівською молоддю в умовах сьогодення є збудження в неї потягу до самопізнання, до активізації внутрішньої позиції щодо творчого вирішення проблем, які виникають у процесі життєдіяльності, об'єктивної оцінці своїх досягнень в різних видах навчальної та виробничої діяльності.

Крім цього, слід передбачити також активне формування в учнів психологічних якостей, здібностей, ціннісних орієнтацій, професійних намірів, психологічних знань щодо оцінки своїх психофізіологічних особливостей тощо. Все це, в кінці кінців, буде готувати її до свідомого працевлаштування на ринку праці, сприяти самостійному прийняттю рішення щодо конкретного вибору професії, яка: а) узгоджується з інтересами самої особистості; б) відповідає кращій реалізації її інтелектуального потенціалу; в ) відповідає потребам подальшого розвитку особистості; г) відповідає умовам сучасного ринку в фахівцях відповідної кваліфікації тощо.

З метою визначення того, як учні ПТНЗ уявляють сутність інтелектуальної діяльності, ставляться до її проявів у процесі набуття майбутньої професії, нами було здійснено дослідження в Полтавському професійному ліцеї транспорту.

За змістову основу дослідження було взято творчий інтелект і творчість як його діяльнісний вияв.

Учням пропонувалось написати твір, в якому вони повинні були висловити свої думки відносно того, як вони розуміють творчість, у чому особливості її прояву; чим відрізняється творча діяльність від нетворчої; як вони уявляють «творчу особистість», чи вважають вони себе творчою людиною та ін. Поряд з цим учням ПТНЗ пропанувалось відповісти на серію запитань аналогічного змісту у процесі бесід з ними.

Аналіз емпіричного матеріалу свідчить, що ставлення учнів ПТНЗ щодо творчості неоднозначне. В більшості випадків воно носило емоційно-позитивний характер, однак ступінь його прояву в учнів був різним. Так, серед учнів ПТНЗ - 27,2% мали стійке позитивне ставлення до творчої діяльності. Вони досить чітко пояснювали своє позитивне ставлення до творчості, завжди прагнули не ординарно вирішувати ситуації, які виникали в навчально-трудовій діяльності, в більшості випадків робили спробу самостійно досягати позитивних результатів, а коли були не спроможні вирішити проблему, зверталися за допомогою як до педагогів, так і до літературних джерел.

51,1% учнів, хоча і мали відповідні знання про сутність творчої діяльності, ґрунтовні судження про особливості її перебігу, але не завжди мали чітке уявлення про те, чим відрізняється дана діяльність від репродуктивної, якими якостями повинна володіти творча особистість. Їх судження в цих питаннях були поверхові. І, як наслідок цього, в процесі навчально-трудової діяльності, хоча вони й робили спробу проявляти творчій підхід до виконання завдань, їм не завжди вдавалося втілювати свої задуми до кінця.

Поряд з цим, зустрічались й такі учні (21,7%), які не мали чітких уявлень про особливості творчої діяльності, а вказували лише окремі, причому не суттєві її характеристики. Вони мали поверхові уявлення про якості, які визначають творче вирішення проблем; про те, чим відрізняється творча діяльність від не творчої, неспроможні були дати повну характеристику якостей, які притаманні творчої особистості тощо. Вони ніколи не робили спроби застосувати неординарні способи вирішення проблем і завжди використовували вже їм відомі прийоми. В них був відсутній інтерес до творчості, бажання будь-що майструвати, конструювати, творити.

Саме таке різне ставлення до творчості відображалося й на поведінці учнів. Про це свідчать бесіди як с педагогами, так і з майстрами ПТНЗ. Ті з учнів, які вказували, що їм подобається творити, при виконанні завдань систематично проявляли прагнення виконувати їх з елементами творчості. Ті ж учні, які висловлювали байдуже ставлення до творчості, таке ж ставлення виявляли при виконанні завдань. Вони працювали без ініціативи, були байдужі до оцінки результатів їх праці.

Ймовірно, однією з головних причин такого становища, як свідчить узагальнення досвіду роботи педагогічних працівників ПТНЗ, було те, що в навчально-виховному процесі при організації діяльності учнів використовуються в основному репродуктивні методи, не приділяється належної уваги щодо підготовки їх до творчої діяльності та розвитку творчого потенціалу учнів, розвитку якостей, які визначають творчій підхід до вирішення завдань.

В той же час, позитивне ставлення до творчої діяльності успішно виховується лише тоді, коли навчально-виховний процес в ПТНЗ організований у відповідності з такими вимогами: а) носить не репродуктивний, а творчій характер; б) відповідає принципам розвивального навчання, яке випереджує розумовий розвиток й веде його за собою; в) орієнтується на інтереси, схильності, здібності, потенційні можливості учнів, які знаходяться ще в стадії формування.

Проте слід пам'ятати, що будь-яка діяльність при опануванні майбутньої професією повинна бути позитивно мотивованою. Тому навчально-трудову діяльність в ПТНЗ необхідно організовувати так, щоб учні чітко розуміли результати своїх дій, бачили успіхи, помилки, недоліки, розуміли й об`єктивно оцінювали свої досягнення при досягненні мети на кожному етапі відчували радість, здійснюючи її, чітко розуміли суспільну й особистісну значущість того, що роблять.

Отже, розвиток інтелекту в учнівської молоді ПТНЗ, стійких інтересів до творчості, ознайомлення її з прийомами і методами нестандартного вирішення проблем, які можуть виникнути у процесі життєдіяльності, а також формування стійкого позитивного ставлення до творчості є однією з головних запорук не лише розвитку творчої особистості майбутнього фахівця будь-якого профілю, але й буде головною запорукою розвитку інтелектуального, що дозволить «знайти себе» як у професійному, так і в особистісному плані.

Торкаючись психологічних аспектів розвитку особистості, слід брати до уваги ще й той чинник, що більшість учнів ПТНЗ - старші підлітки.

У підлітковому віці закладається фундамент особистості, формуються її основні якості: фізичне і психічне здоров'я, культурний, етичний і інтелектуальний потенціал. Успішне становлення підлітка як особистості визначає не тільки його залучення до суспільного життя, знаходження своєї ніші на ринку праці, але і прогрес розвитку суспільства в цілому. Учні професійно-технічних навчальних закладів - не просто особливий соціальний пласт. Вони є пріоритетною групою, оскільки ступінь освіченості і соціалізованості, масштаби і рівень культури, їх професійне становлення та набуття майбутньої професії з урахуванням особистісного потенціалу завтра матеріалізуються в нові технології і безпеку соціального життя, в авторитет країни в світі.

Допомагати учням ПТНЗ відповідно до їх віку оволодівати засобами саморозуміння, самоприйняття і саморозвитку в контексті гуманістичної взаємодії з оточуючими людьми в умовах культурних, соціальних, економічних і екологічних реалій навколишнього світу є потребою сьогодення. Неабияку роль в цьому складному процесі відіграє психологічна служба. Як відзначав В.Г.Кремень, «...психологічна служба повинна забезпечити, щоб кожен учень дізнався про себе за допомогою психологів набагато більше, ніж він спроможний це зробити стихійно» [1] Тому діяльність психологічної служби ПТНЗ повинна включати створення психолого-педагогічних умов, що забезпечують духовний розвиток кожного підлітка, його душевний комфорт, що лежить в основі психологічного здоров'я [2].

Отже, завданням психологічної служби є сприяння психічному, психофізичному і особистісному розвитку підлітків у процесі навчання. Конкретними завданнями психологічної служби у зв'язку з цим є наступні:

реалізація в роботі з учнями можливостей, резервів розвитку підліткового віку;

розвиток індивідуальних особливостей підлітків їх інтересів, здібностей, відчуттів, стосунків, захоплень, життєвих планів і т.д.;

створення сприятливого для розвитку особистості учня психологічного клімату в навчальному закладі, який визначається першочергово;

організацією продуктивного спілкування підлітків з дорослими людьми і однолітками;

надання своєчасної психологічної допомоги і підтримки як підліткам, так і їх батькам, педагогам, майстрам.

Слід зазначити, що, на жаль, майстри, викладачі, що мають великий педагогічний стаж в профтехосвіті, часом мають в своєму розпорядженні надмірно бідні і одноманітні відомості про психологічні особливості підлітків. Основний сенс психологічної освіти полягає в тому, щоб знайомити членів педагогічного колективу і батьків з основними закономірностями і умовами сприятливого психічного розвитку підлітка; популяризувати і роз'яснювати результати новітніх психологічних досліджень; формувати потребу в психологічних знаннях, бажання використовувати їх в роботі з підлітками або на користь розвитку власної особистості; знайомити учнів з основами самопізнання, самовиховання. Форми психологічної освіти можуть бути найрізноманітнішими: лекції, бесіди, семінари, педради, виставки, підборка літератури тощо. Важливо, щоб ця робота не проходила на абстрактно-теоретичному рівні, а мала предметом свого обговорення конкретні проблеми навчального закладу, даного контингенту учнів, тобто наочно показували б, що психологічні знання безпосередньо пов'язані з рішенням конкретних проблем навчання і виховання учнів.

Психологічна профілактика припускає відповідальність за дотримання в навчальному професійному закладі психологічних умов, необхідних для повноцінного психічного розвитку і формування особистості учнів від підліткового віку до ранньої юності;своєчасне виявлення таких особливостей підлітка, які можуть привести до певних складностей, відхилень в його інтелектуальному і емоційному розвитку, в його поведінці і відносинах; попередження можливих відхилень у зв'язку з переходом підлітка на наступний віковий рівень.

У складному комплексі умов, що формують особистість, звичайно виділяють два основні чинники - сім'ю і навчальний заклад. Первинна спрямованість інтересів виникає, звичайно, в неповторному спілкуванні підлітка з батьками і однолітками, потім з вчителями. Але філософ І.О.Овчинников звертає увагу на один, мабуть, ледве вловимий чинник - епоху, в якій народилася і розвивається людина: «Особливості культури даного часу, неповторні форми інтелектуального життя, найяскравіше виражені переваги і тенденції несуть в собі необмежені можливості впливу на людину протягом всього його життя, і особливо в ранньому віці. Від індивідуальної долі особистості залежить, до якої саме сфери необмежених переваг епохи вона торкнеться». Тому необхідно розширити сфери пізнання і діяльності кожного учня, дати кожному відчути на собі «дії культури даного часу» [4]. Саме це і повинне лягти в основу розвиваючих програм, розрахованих на учнів даного віку.

Найважливішою стороною психопрофілактики є забезпечення психологічних умов професійного становлення особистості учнів ПТНЗ в процесі навчання і виховання. Як свідчать наслідки опитування, більшість учнів ПТНЗ відчувають навчальні перевантаження, зумовлені перш за все психологічними причинами: недостатньо сформовані інтелектуальні і навчальні уміння і навички, відсутня позитивна навчальна і професійна мотивація, нерозвинена пізнавальна активність, у багатьох виявляється неадекватна самооцінка, що зумовлює невпевненість в своїх силах, підвищену тривожність, агресію і ін. Скоригувати всі ці небажані явища в позитивну сторону можливо лише тоді, коли з моменту вступу до професійно-технічного закладу дотримуватимуться певні умови.

А саме: на первинному етапі зі всіма абітурієнтами необхідно проводити співбесіди і тестування для визначення уявлень про обрану ними професію і наявність творчих здібностей, що допоможе педагогічному колективу створити необхідні психологічні умови для адаптації учнів до нових умов навчального закладу. Психологу необхідно тримати в центрі своєї уваги перехідні періоди, критичні точки розвитку учнів з 1 курсу по 3 курс. Саме на них повинна бути спрямована основна діяльність з психологічної профілактики. Причому дуже важливо привернути до рішення цих проблем і, головне, до їх попередження педагогічний колектив навчального закладу і батьків учнів.

При цьому діагностика причин не самоціль для практичного психолога, вона завжди підпорядкована головному завданню - розробці рекомендацій по розвитку тих або інших здібностей підлітка, подоланню труднощів у процесі його професійного становлення та набуття тих професійних якостей, які в майбутньому визначатимуть успішність його трудової діяльності та конкурентоспроможність на ринку праці.

Основою практичної психологічної діагностики служить цілісне вивчення особистості підлітка в її взаємодії з навколишнім середовищем, стверджував Л.С.Виготський. Він попереджав, що «ми ніколи не зрозуміємо до кінця людську особистість, якщо розглядатимемо її статично, як суму проявів, вчинків і т.п., без єдиного життєвого плану цієї особистості, її лейтмотиву, що перетворює історію життя людини з ряду незв'язних і розрізнених епізодів в зв'язаний, єдиний біографічний процес. Всякий розвиток в теперішньому базується на минулому розвитку і має перспективу розвитку в майбутньому» [5].

Науковий аналіз проблем і узагальнення досвіду роботи практичних психологів показує, що в рамках психологічної служби освіти не може йтися окремо про корекцію або розвиток. Тут повинен існувати діагностично-корекційний, діагностично-виховний (або розвиваючий) напрям як єдиний за своєю суттю напрям роботи [6].

Психолог не просто ставить діагноз і розробляє програму подальшого розвитку тих або інших сторін у професійному становленні особистості, здібностей учня, але і стежить за виконанням даних їм рекомендацій і значною мірою сам здійснює частину коректувальної, виховної (розвиваючої) роботи. У діагностиці необхідне уміння вирішити психологічну проблему, правильно поставити питання, отримати потрібну інформацію від педагогів, батьків, підлітків, проаналізувати цю інформацію і сформулювати висновок, що має спрямованість на аналіз конкретного, одиничного випадку.

Таким чином діагностично-корекційна діяльність в навчальному закладі повинна здійснюватися в наступній послідовності:

вивчення практичного запиту і формулювання психологічної проблеми;

висунення гіпотез про причини явищ, що спостерігаються;

вибір методу дослідження і використання методу;

формулювання психологічного діагнозу, який повинен обов'язково містити і прогноз подальшого розвитку підлітка, причому прогноз ніби в двох напрямах: за умови, що з підлітком буде своєчасно проведена необхідна робота та за умови, що така робота з ним своєчасно проведена не буде; розробка рекомендацій, програми психокоректувальної або розвиваючої роботи з учнями; здійснення цієї програми, контроль за її виконанням.

Поза сумнівом, ця схема не є жорсткою по суті, проте вона можлива для практичного застосування залежно від типу навчального закладу освіти. Отже, психологічну службу можна розглядати як своєрідне поле взаємодії практичного психолога з підлітками, їх майстрами, викладачами, викладачами і батьками, в центрі якого знаходяться інтереси підлітка як особистості, що формується. Ефективність функціонування психологічної служби в ПТНЗ досягається лише тоді, коли психолог і педагог (викладач, майстер), з одного боку, стають однодумцями, а з іншою - чітко розрізняють свої функції і можливості: педагог не підміняє психолога, психолог - педагога. Вони можуть успішно співпрацювати лише за умови чіткого виконання своїх функціональних обов'язків і довіри один до одного. Тобто психологу в професійно-технічному навчальному закладі слід тісно співпрацювати з майстрами, викладачами; без такої взаємодії не буде ніякої значної користі від роботи, яким би професійним він не був.

Безумовно, успішне вирішення складних завдань навчання і виховання учнів ПТНЗ у процесі їх професійного становлення в значній мірі залежить від діяльності всього педагогічного колективу навчального закладу, від кожного педагога, його професійної майстерності, ерудиції, культури. Опора на досвід майстрів і викладачів, які протягом довгого часу постійно, спілкуються з учнями, спостерігають їх в різноманітних ситуаціях, необхідна в роботі практичного психолога. Він, крім того, здійснює синтез педагогічного досвіду з даними психологічної науки. Взаємодоповненість позицій психолога і педагога в підході до підлітка, їх тісну співпрацю на всіх стадіях роботи і з окремими учнями, і з навчальними групами слід розглядати як необхідну умову забезпечення роботи психологічної служби ПТНЗ у професійному становленні майбутніх конкурентоспроможних фахівців.

Економічні та політичні перетворення в сучасній Україні вимагають від системи професійно-технічної освіти визначення основних напрямів розвитку механізмів адаптації в сучасних соціально-економічних умовах, що дає нове бачення ролі професійно-технічної освіти в державній політиці. Зростає необхідність її наукового супроводу, конструктивного використання українського та зарубіжного досвіду, врахування загальносвітових тенденцій розвитку економіки й людських ресурсів.

Однак аналіз літератури та власного досвіду засвідчив, що загальною тенденцією закладів ПТО є ігнорування проблем інтелектуального розвитку учнів, що неприпустимо, оскільки різнобічність поняття інтелекту дає змогу стверджувати, що цей процес має особистісну і професійну значущість.

Допомагати учням ПТНЗ відповідно до їх віку оволодівати засобами саморозуміння, самоприйняття і саморозвитку в контексті гуманістичної взаємодії з оточуючими людьми в умовах культурних, соціальних, економічних і екологічних реалій навколишнього світу є потребою сьогодення, яку має забезпечувати освітнє середовище ПТНЗ.

2. Дослідження проблем управління навчальним закладом як середовищем інтелектуального розвитку молодої людини

2.1 Управлінські чинники становлення інтелектуально-розвивального середовища освітнього закладу

На сьогодні відкритим залишається питання формування середовища професійно-технічного навчального закладу як максимально сприятливого для інтелектуального розвитку.

Сприятливим для вирішення навчально-виховних завдань є середовище, що його український дослідник О. Макагон визначає як таке, «у якому взаємодія всіх суб'єктів педагогічного процесу має своїм результатом їхнє духовне, інтелектуальне, моральне, естетичне, фізичне взаємозбагачення, сприяє розвитку творчого потенціалу, самореалізації особистості; формує готовність до особистісного самовдосконалення, забезпечує реалізацію співтворчості в межах гуманістичної парадигми» [1, с.49]. Отже, управлінська практика в загальноосвітньому навчальному закладі повинна бути зорієнтована саме на такі результати як критерії його ефективної, з психолого-педагогічної точки зору, діяльності.

Основним шляхом формування такого середовища нам уявляється впровадження в закладі системи аксіологічних впливів, зорієнтованих на актуальні цінності сучасного суспільства [2, с.43-44], унаслідок чого усвідомлення важливості інтелектуальних надбань особистості, поваги до них було б сформоване, насамперед, у самих учнів як суб'єктів самовиховання.

До засобів інтелектуального розвитку учнів відносимо три групи таких впливів: мотиваційні, коли інтелектуальні досягнення розглядаються як один з вагомих критеріїв соціальної цінності особистості (причому, кожної, а не лише тієї, що досягла передових позицій щодо якості свого навчання); змістові, коли опанування навчального змісту проходить свідомо, він осмислюється як система, в сукупності свідомо поціновуваних форм роботи над його опанування, а також процесуальні, коли педагогічний колектив відходить від зорієнтованості на репродуктивність навчального процесу і звертає увагу на освоєння учнями засобів інтелектуального розвитку та саморозвитку.

Таким чином, інтелектуальний розвиток учня повинен носити системний характер не лише з огляду на потреби окремого підлітка чи юнака, а як один з напрямків організації навчально-виховного середовища навчального закладу, забезпечення якого бачиться важливим завданням керівників закладу професійної освіти.

Здійснення соціально-економічних перетворень в Україні кардинально змінило напрями і зміст управлінської діяльності керівників професійно-технічних навчальних закладів. Аналіз ситуації в системі ПТО свідчить, що методи роботи, знання, уміння й навички, сформовані у значної кількості керівників ПТНЗ у попередній період управління й господарювання, є недостатніми для виконання управлінських функцій за сучасних умов. Нині гостро відчувається потреба в технологізації їхньої діяльності, формування у них культури управлінської праці, освоєння нових управлінських функцій (проектування, моделювання освітнього процесу, розробка особистісно орієнтованого підходу до управління на різних рівнях). Набутий досвід функціонування системи ПТО за роки демократичного суспільства та ринкових відносин стає методологічною основою формування демократичного механізму управління навчальним закладом. За цих умов демократизація управління передбачає створення нових моделей взаємодії суб'єктів освітньої політики, в основі яких персональна відповідальність кожного учасника навчально - виховного процесу за його результативність. Демократизація функціонального устрою навчального закладу позитивно впливає на розвиток якісно нових трудових відносин у педагогічному колективі. Основними елементами управління ПТНЗ в регіоні залишаються збір інформації, прийняття управлінського рішення та організація його виконання, здійснення контролю; координація і регулювання дій, оцінювання результатів демократизації функціональних засад. Зауважимо, що внутрішньоучилищний контроль в умовах розвитку ПТНЗ на засадах гуманізму і демократії не повинен перетворюватися на безпідставні перевірки, інспекції, ревізії. Внутрішньоучилищний контроль як функція управління - це контроль за реалізацією мети управління в межах того чи іншого циклу.

Важливість менеджменту та необхідність навчатися управління визнає кожний керівник професійно-технічного навчального закладу, але далеко не кожний перейшов від демонстративної згоди до справді серйозних зусиль щодо засвоєння законів і технологій менеджменту. На жаль, сьогодні багато заступників директорів професійно-технічних навчальних закладів задовольняються і користуються тими досягненнями, які прийшли до них не за рахунок технологічного менеджменту, а за рахунок особистих досягнень. Але досвід говорить про те, що часто проблема виконання наказів, реалізації завдань, мотивації працівників полягає не у виконавцях, а в керівниках. Навчання педагогічного колективу та адмінперсоналу - одна з безпосередніх функцій заступника директора.

Розглянемо детальніше ефективні управлінські функції заступника директора професійно-технічного навчального закладу.

Планування, проектування, прогнозування. Ця функція будується на підставі перспективного плану та прогнозу розвитку подій, які відбуваються в професійно-технічному навчальному закладі. Враховуючи картину об'єктивного майбутнього розвитку навчального закладу заступник директора планує свій день, тиждень, місяць. План - це в першу чергу аналіз, а краще - самоаналіз майбутніх досягнень заступника директора Мета такого планування - краще пізнати себе і використати свої знання в подальшому прийнятті рішень, в ефективному управлінні професійно-технічним навчальним закладом.

Добір і оцінка кадрів - важлива функція заступника директора. На жаль, заступники директора професійно-технічних навчальних закладів не володіють технологіями оцінки і добору кадрів. Унаслідок цього добір кадрів відбувається частіше спонтанно, ніж технологічно грамотно, втрачається дорогоцінний час на перенавчання підлеглих. Процес добору кадрів повинен мати стратегію. Для заступника директора професійно-технічного закладу знання стратегії - це пошук висококваліфікованих спеціалістів. Тільки такий фахівець може підготувати конкурентоспроможного робітника на ринку праці.

Навчання кадрів і адаптація. У професійно-технічних навчальних закладах де грамотно організовано навчання педагогічних працівників нема плинності кадрів. Більше того в корпоративному навчанні використовуються елементи виховання своїх підлеглих. Але для того, щоб ефективно вчити інших - заступнику директора необхідно опанувати основи менеджменту.

Інформування всіх учасників навчально-виробничого процесу. Як часто буває в професійно-технічному навчальному закладі, коли накази, розпорядження не доходять до виконавців, інформація втрачається, виникає плутанина в роботі всього колективу. Ця функція заслуговує на окрему увагу, враховуючи значну кількість інформаційних технологій, якими, на жаль, сьогодні не володіють заступники директора.

Мотивація і активізація співробітників. Ефективний менеджмент наполовину залежить від здатності заступника директора створити команду, тобто знайти однодумців і таких, що бажають працювати заради досягнення спільних цілей. Потрібно багато часу та зусиль для того, щоб знайти та зберегти кращих працівників, які зможуть підготувати ще кращих висококваліфікованих робітників, випускників навчального закладу.

Організація навчально-виробничого процесу і адміністрування. Організація навчального процесу та адміністрування потребує вміння працювати в різному режимі, здатності швидко приймати оперативні рішення; вміння орієнтуватися в складній ситуації, розуміння, що робити самому, а що треба передати (делегувати) для виконання підлеглим, уміння знаходити ресурси, розподіляти їх і брати відповідальність за їх використання.

Визначення цілей і розподіл завдань. Основна ціль заступника директора професійно-технічного навчального закладу - зробити так, щоб поставлена мета була виконана правильно і вчасно. Професіоналізм керівника залежить від того, як він уміє визначати цілі своїм підлеглим і навпаки.

Контроль за навчально-виробничим процесом. Функція контролю має велике значення у всіх сферах діяльності заступника директора професійно-технічного навчального закладу. Контроль найбільш слабке місце менеджменту. Існує декілька видів контролю: випереджувальний, контроль процесу, контроль результату. Заступник директора повинен так працювати, щоб функція контролю стала основною в його діяльності .

Пошук і прийняття рішень. Найголовніша функція в діяльності заступника директора, адже що він приймає рішення щохвилини, щогодини, щодня... Хоче того заступник директора чи ні, але його рішення визначає життєдіяльності як його, так і його підлеглих, а також навчального закладу.

Управлінський вплив. Скільки способів впливу на підлеглого використовує у своїй практиці заступник директора? Кожному керівникові необхідно провести інвентаризацію власних способів управлінських впливів з метою досягнення результативності індивідуально-орієнтовного управління до всіх учасників навчально-виробничого процесу.

Комунікативна функція. Хибною є думка, що в наш час міжособистісне спілкування втрачає своє значення. Навпаки, внаслідок стрімкого розвитку інформаційних технологій в найближчий час заступнику директора треба навчитися спілкуватися більш ефективно. На думку спеціалістів, у час сучасного розвитку інформаційних технологій навіть дрібні помилки в усних заявах, письмових документах миттєво стають помітнимими і можуть негативно вплинути на результативність роботи заступника директора професійно-технічного навчального закладу.

2.2 Шляхи і засоби інтелектуально-розвивального впливу на учнів професійного ліцею

Період навчання у студентів професійних навчальних закладів збігається з юністю - важливим віковим етапом, пов'язаним у соціальному плані зі стартом багатьох життєвих напрямків.

Зважаючи на положення щодо того, ніби рушійними силами розвитку психіки людини як суб'єкта діяльності, як особистості є внутрішні суперечності, Г. С. Костюк виділяє такі основні суперечності віку, до якого належить переважний контингент учнів професійних училищ:

-- розходження між новими потребами, цілями, прагненнями особистості та досягнутим нею рівнем оволодіння засобами, необхідними для їх задоволення;

-- розходження між новими пізнавальними цілями і наявними в учнів способами дій;

-- розходження між досягнутим рівнем розвитку індивіда й способом його життя;

-- розходження між очікуваним, бажаним майбутнім і теперішнім.

Навчання й виховання сприяють переборенню внутрішніх суперечностей. Так, суперечності між новими вимогами діяльності і несформованими вміннями й навичками, що постійно виникають у ході навчальної діяльності учнів, розв'язуються через оволодіння новими способами дій, більш досконалими операціями й прийомами розумової діяльності.

Характерно, що на ранніх етапах розвитку людини суперечність внутрішніх тенденцій, як правило, не усвідомлюється. Лише на пізніх життєвих етапах вона стає предметом самоусвідомлення, переживається як невдоволеність людини собою і, одночасно, як прагнення до подолання цієї невдоволеності.

Розв'язання суперечностей і, відповідно, прогресивний розвиток особистості можливі за умов їх усвідомлення особистістю, наявності волі в їх вирішенні, гуманістичних міжособистісних стосунків, виховання і самовиховання. Підсумком розв'язання суперечностей є виникнення психічних новоутворень віку, побудова нової системи стосунків, включення в нову ситуацію розвитку, що засвідчує перехід людини до нового психологічного віку. На кожному етапі онтогенезу виникають нові суперечності, які потребують свого способу їх розв'язання.

Соціально-економічні перетворення в Україні характеризуються складністю й неоднозначністю процесів на ринку праці. Та, не зважаючи на це зміст, форми і методи підготовки молоді, які забезпечать її успішне входження у світ професійної праці й формування своєї перспективної професійної траєкторії потребують модернізації. Результати психолого-педагогічних і соціологічних досліджень свідчать про аморфність професійних намірів сучасної молоді, нездатність підростаючого покоління до раціонального поєднання професійно-технічної підготовки з процесами самопізнання й саморозвитку з метою професійного зростання, недостатню ефективність виховного впливу професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ) на процес її підготовки до прогнозування свого професійного розвитку тощо. У цьому зв'язку є актуальною проблема підготовки учнів ПТНЗ до побудови особистої професійної кар'єри, що визначає необхідність пошуків нових підходів до її розв'язання в інтересах як самої особистості, так і суспільства. Підготовка до вибору кар'єри передбачає формування у молодої людини системи специфічних знань та навичок, які дали б їй змогу в прийдешньому адаптуватися до суспільно-економічних змін, домогтися щоб робота стала значущою часткою способу життя. Обрання такої позиції підготовку особистості до вибору кар'єри можна трактувати як загальний обсяг досвіду, через який накопичуються знання й виробляється ставлення до себе й професійній праці, а також формуються навички, що допомагають самоідентифікувати, обрати, підготуватися до професійної праці й інших життєвих можливостей, що у своїй сукупності власне й утворюють кар'єру в широкому розумінні цього слова. Підготовка молоді до планування професійної кар'єри передбачає організацію адекватного психолого-педагогічного забезпечення й супроводу цього процесу, які являють собою цілісний комплекс організаційних та психолого-педагогічних заходів, спрямованих на вивчення, формування, розвиток й корекцію професійного становлення особистості. Теоретико-методологічною базою такого супроводу сьогодні виступає особистісно орієнтований підхід, з позицій якого професійний розвиток особистості розуміється як вибір і засвоєння суб'єктом професійно-технічної підготовки, тих або інших шляхів професійного становлення. За такого підходу психолого-педагогічний супровід підготовки учня ПТНЗ до вибору професійної кар'єри може трактуватися як допомога у формуванні орієнтаційного поля професійного розвитку, відповідальність за подальші дії в якому несе вона бере на себе. Однією з ефективних технологій підготовки учнів ПТНЗ до побудови професійної кар'єри є розвивальна психодіагностика, яка може здійснюватися у процесі профорієнтаційної роботи. Розвивальна функція психодіагностики полягає в тому, що вона, використовуючи інтерпретацію результатів діагностування індивідуально-психологічних характеристик особистості учня, актуалізує наявні в нього психологічні знання й ініціює їх розширення. А оскільки індивідуальні показники діагностики мають значну суб'єктивну значущість для учня, то пояснення сутності психологічних характеристик набуває особливої особистісної значущості. За рахунок засвоєння психологічних знань відбувається формування специфічної складової соціально-професіональної компетентності, яка набуває статусу одного з провідних чинників самореалізації професійно-психологічного потенціалу особистості.

У дидактичному аспекті планування кар'єри можна розглядати як процес поступового розвитку професійної Я-концепції й самовизначення у контексті здібностей особистості, її талантів, мотивів, потреб, ставлень, цінностей тощо. Формування професійної Я-концепції учня ПТНЗ доцільно організувати як процес його послідовного включення в пізнавальну (репродуктивну за характером), дослідницьку й проектно-практичну діяльність з побудови особистого плану кар'єри. Організаційно-предметним середовищем реалізації такої діяльності може слугувати курс „Планування кар'єри».

В ідеальному варіанті підготовка учнів ПТНЗ до вибору майбутньої кар'єри повинна реалізовуватися в рамках єдиної багатоступеневої системи психолого-педагогічної підтримки підготовки особистості до професійної діяльності, в тому числі - вибору професії, вибору та побудову професійної кар'єри. Одним з провідних елементів такої системи може виступати психологічна служба, яка забезпечувала б професійний розвиток молодої людини залежно від вибору нею майбутнього професійного маршруту. За такого підходу підготовці учнів ПТНЗ повинна передувати підготовка учнів 8-9-х класів середньої загальноосвітньої школи до вибору освітньо-професійних маршрутів, один з варіантів яких передбачає набуття обраної професії у системі професійно-технічної освіти. При цьому набуті учнями школи знання, вміння та навички з вибору освітньо-професійного маршруту слугуватимуть підґрунтям для вибору професійної кар'єри під час навчання в ПТНЗ та її коригування у процесі професійної діяльності. Слід зазначити, що основні психолого-педагогічні та методичні умови для створення такої служби в Україні є. Проте на державному рівні сьогодні ще не сформувалося розуміння необхідності такої служби (в багатьох розвинутих країнах Європи та у США аналоги таких служб упродовж багатьох років) і не здійснюються заходи з організації структури, яка забезпечувала б її діяльність.

Особлива роль в інтелектуальному розвитку молоді належить сьогодні комп'ютеризації усіх сфер життя.

Динаміка сучасних політичних, економічних і суспільних змін надзвичайно велика. Основа багатьох змін обумовлена новими способами створення, збереження, передачі та використання інформації.

Дедалі більше людей частіше й частіше опиняються перед проблемою необхідності опрацювання великого обсягу різної інформації. Комп'ютерні та комунікаційні технології стають основою інформаційної революції, яка сьогодні відбувається в суспільстві. Розвиток та створення індустрії інформації дають суспільству змогу розв'язувати такі глобальні проблеми свого розвитку:

забезпечення найефективнішого використання накопичених знань у всіх сферах людської діяльності;

створення умов для науково обґрунтованого та ефективного функціонування управлінських органів влади;

створення умов для розроблення, прийняття й упровадження планів, програм та концепцій сталого розвитку країн і регіонів світу на близьку й тривалу перспективу;

перехід від індустріальної до постіндустріальної фази суспільного розвитку та інтеграцію розвинених країн в єдину інформаційно-структуровану спільноту.

Людство рухається до інформаційного суспільства, до суспільства, що ґрунтується на знаннях. Тому інвестування в людину, її знання і здібності ми вважаємо найбільш ефективним засобом стимулювання розвитку держави як в економічному, так і в соціальному розумінні. Здобуті в процесі освіти знання повинні стати джерелом, спонукальною силою оновлення українського суспільства.

Для того, щоб кожний громадянин міг здобути у своїй державі якісну освіту на рівні міжнародних стандартів, був конкурентноздатним на міжнародному ринку праці, необхідно поширити міжнародні стандарти на систему навчання і виховання в Україні, при умові збереження кращих традицій і досягнень вітчизняної системи освіти.

Професійна школа як соціальний інститут не може не відчути на собі зміни, що відбуваються в суспільстві. Процес інформатизації суспільства стимулює розвиток інформаційних технологій в освіті. Для того, щоб випускник школи знайшов своє місце в інформаційному суспільстві, він має досконало володіти новими інформаційними технологіями, насамперед персональним комп'ютером і системою «Інтернет».

Точкою відліку виникнення нових інформаційних технологій навчання в школі вважають урядову постанову «Про заходи щодо забезпечення комп'ютерної грамотності учнів середніх навчальних закладів і широкого впровадження електронно-обчислювальної техніки в навчальний процес», прийняту 1985 року. Ця постанова передбачала введення в 9-10 класах нового предмета - «Основи інформатики та обчислювальної техніки». Було обрано курс на розробку вітчизняної обчислювальної техніки навчального призначення і програмно-методичного забезпечення курсу інформатики в школі. Педагогічні інститути відкривали нові спеціальності, пов'язані з підготовкою вчителів інформатики. Багато вчителів математики та фізики пройшли курсову перепідготовку на базі інститутів підвищення кваліфікації і почали викладати інформатику. З оснащенням шкіл класами навчальної обчислювальної техніки виникла можливість проведення масових педагогічних досліджень із питань використання комп'ютерів системах середньої та вищої освіти.

Отже, інформатизація освіти - це процес забезпечення сфери освіти теорією і практикою розроблення та використання сучасних нових інформаційних технологій, орієнтованих на реалізацію психолого-педагогічної мети навчання і виховання, а відтак - і на інтелектуальний розвиток молоді. Тому ми розглядаємо її як одну з потенційних умов інтелектуального розвитку учнів, обов'язкову в сьогоднішньому світі складову інтелектуально-розвивального середовища.

Головною ланкою процесу інформатизації освіти є зміна мети і змісту навчання. Технологічне переоснащення навчального процесу, розроблення нових методів і організаційних форм навчання - це лише похідні, що забезпечують досягнення наміченої мети. Зміст навчання змінюється за кількома напрямами, значущість яких теж змінюється з розвитком процесу інформатизації суспільства.

Перший напрям пов'язаний зі становленням навчальних дисциплін, що забезпечують підготовку учнів у галузі інформатики.

Другий напрям пов'язаний з активним використанням комп'ютерів і комп'ютерних комунікацій, застосування яких стає нормою в усіх галузях діяльності. Цей процес змінює предметний зміст усіх навчальних дисциплін на всіх рівнях освіти.

Третій напрям пов'язаний із впливом інформатизації на мету навчання. Це буде дедалі відчутнішим із розвитком процесів інформатизації суспільства, працею з переструктурування знань, що накопичило людство. Має бути вироблена якісно нова модель підготовки членів майбутнього інформаційного суспільства, для яких здатність до людських комунікацій, активне оволодіння науковою картиною світу, гнучка зміна своїх функцій у праці, відповідальна громадянська позиція і розвинена планетарна свідомість стануть початковою життєвою потребою.

Нові інформаційні технології - це сукупність методів і технічних засобів збирання, організації, збереження, опрацювання, передачі й подання інформації за допомогою комп'ютерів та комп'ютерних комунікацій.

Засоби нових інформаційних технологій (ЗНІТ) - це програмно-апаратні засоби і пристрої, що функціонують на базі обчислювальної техніки, а також сучасні засоби та системи інформаційного обміну, що забезпечують операції зі збирання, накопичення, збереження, опрацювання, передачі інформації.

Засоби інформатизації освіти - це засоби нових інформаційних технологій із навчально-методичним, нормативно-технічним й організаційно-інструктивним матеріалом, що забезпечує їх педагогічно доцільне використання.

Нові інформаційні технології навчання - це методологія і технологія навчально-виховного процесу з використанням новітніх електронних и засобів навчання й, насамперед, ЕОМ. В умовах професійного ліцею для інтелектуального розвитку учнів важливо, щоб педагог не просто використовував ці засоби в процесі власної діяльності,

Нові інформаційні технології відкривають учням доступ до нетрадиційних джерел інформації, підвищують ефективність самостійної роботи, створюють цілком нові можливості для творчості, знаходження і закріплення професійних навиків, дають змогу реалізувати принципово нові форми і методи навчання.

Поява і широке впровадження у практику освіти такого поняття як «нова інформаційна технологія (НІТ)» пов'язано з появою і значним розповсюдженням комп'ютерів в освіті. Розглядаючи на сьогоднішній день нові інформаційні технології, звичайно виділяють як найважливіші характеристики:

* типи комп'ютерних повчальних систем (повчальні машини, навчання і тренування, програмоване навчання, інтелектуальне репетиторство, керівництво і користувачі);

* повчальні, що використовуються, засоби (ЛОГО, навчання через відкриття, мікросвіти, гіпертекст, мультимедіа);

* інструментальні системи (програмування, текстові процесори, бази даних, інструменти уявлення, авторські системи, інструменти групового навчання).

За інформаційних технологій навчання учитель може для досягнення дидактичної мети застосовувати як окремі види навчальної роботи так і будь-який їхній набір, тобто спроектувати навчальне середовище. Орієнтовані на вчителя інструментальні засоби (програми-конструктори уроків) дають йому змогу оперативно поновлювати зміст навчальних та контролювальних програм відповідно до виникнення нових знань і технологій. Учитель отримує додаткові можливості для підтримки й спрямовування розвитку особистості учня, творчого пошуку й організації їхньої спільної роботи. Як показує сучасна педагогічна практика, використання комп'ютера її навчальному процесі спрямовано переважно на виконання таких чотирьох типів дидактичних завдань.

1. Комп'ютер використовують як допоміжний засіб для ефективнішого вирішення вже існуючої системи дидактичних завдань. Змістом об'єкта засвоєння в комп'ютерній навчальній програмі цього типу є довідкова інформація, інструкції, обчислювальні операції, демонстрації тощо.

Комп'ютер, котрий оснащено технічними засобами мультимедіа, дає змогу використовувати дидактичні можливості відео і аудіоінформації. Технології мультимедіа не тільки перетворили комп'ютер на повноцінного і співрозмовника, завдяки їм учні, не залишаючи навчального класу (дому), можуть бути присутніми на лекціях видатних учених та педагогів, стати свідками історичних подій минулого й сучасного, відвідати найвизначніші музеї і культурні центри світу, найвіддаленіші й цікаві з географічного погляду регіони Землі. Упровадження в навчальний процес гіпертекстових технологій забезпечило учнів і викладачів принципово новими можливостями роботи з довідковою інформацією. За допомогою гіпертекстових систем можна створювати перехресні посилання в текстових масивах, що полегшує пошук потрібної інформації з ключових слів. Системи гіпермедіа дають змогу пов'язати один з одним не тільки фрагменти тексту, а й графіку, звукозаписи, фотографії, мультфільми, відеокліпи тощо. Завдяки таким системам створюють і широко тиражують на лазерних компакт-дисках «електронні» довідники, книги, енциклопедії. Розвиток інформаційних телекомунікаційних мереж дає новий імпульс системам дистанційного навчання, забезпечує доступ до гігантських обсягів інформації, що зберігається в різних регіонах нашої планети.

2. Комп'ютер може бути засобом, на який покладено вирішення окремих дидактичних завдань за збереження загальної структури, мети і завдань безмашинного навчання. При цьому навчальний зміст не закладають у комп'ютер (ЕОМ виконує функції контролера, тренажера тощо). Цю функцію широко подано в діалогових навчальних системах, що моделюють діяльність учителя. Нині найчастіше використовують довідково-контролюючі програми з деяких шкільних предметів. Нові цікаві можливості під час роботи з текстами дає текстовий редактор (тренаж, самоконтроль, самокорекція, порівняння з еталоном).

3. Використовуючи комп'ютер, можна ставити і вирішувати нові дидактичні завдання, не розв'язувані традиційним шляхом. Характерними є імітаційно-моделювальні програми, наприклад, комп'ютерні програми з імітації експерименту. У цих програмах об'єктом засвоєння є:

а) зовнішні параметри того або іншого процесу;

б) закономірності, не доступні для спостереження в природних умовах;

в) зв'язки імітованих явищ із тими параметрами, які автоматично задані програмою;

г) пошук параметрів, котрі оптимізують проходження імітованого процесу тощо.

Наприклад, у процесі викладання математики можливо використовувати інструментальні програмні засоби, що дають змогу створювати різні математичні моделі, керувати ними і досліджувати їх «поведінку» (зокрема, під час вивчення тематики, пов'язаної з дослідженням функцій, виконанням завдань на оптимізацію, моделюванням геометричних об'єктів і ситуацій).

4. Комп'ютер можна використовувати як засіб, що допомагає засвоювати складні абстрактні теоретичні поняття. Такого засвоювання досягають, моделюючи поняття. Водночас реалізують принципово нові стратегії навчання. Характерним прикладом цього напрямку розробок є так звані «комп'ютерні навчальні середовища» або «мікросвіти» - моделі освоюваних галузей знань.

Комп'ютер має багато технічних можливостей: графіку, звук, анімацію, що робить його привабливим для дітей. Але головне, що відрізняє комп'ютер від інших засобів навчання, - це можливість діалогу - не формального, коли комп'ютер задає запитання, а школяр має відповідати в жорстко заданих рамках, а інтерактивного діалогу: коли головною у діалозі стає дитина, коли вона нав'язує комп'ютерові свої правила або «навчає» його, примушуючи виконувати певні дії.