Серед сформованих форм і методів навчання студентів у вищому навчальному закладі все більшого значення набуває самостійна робота. Вузівська практика підтверджує, що тільки знання, добуті самостійною працею, роблять випускника продуктивно мислячим фахівцем, здатним творчо вирішувати професійні завдання, упевнено відстоювати свої позиції.

Сутність самостійного навчання визначається в дидактиці як здатність людини без сторонньої допомоги здобувати інформацію з різних джерел. Жоден образ не формується в людини без самостійних пізнавальних дій. Найбільший успіх у навчанні досягається тоді, коли студент орієнтується на самостійне виконання попередньо відібраних інтелектуальних операцій.

Самостійна робота студентів (СРС) є одним з ефективних засобів розвитку й активізації творчої діяльності студентів. Її можна розглядати як головний резерв підвищення якості підготовки фахівців [28, с.17-18].

СРС завершує задачі всіх інших видів навчального процесу й може здійснюватися на лекціях, семінарах, практикумах, лабораторних заняттях, консультаціях. У цьому випадку вона виступає як метод навчання.

Як форма організації навчального процесу самостійна робота студентів являє собою цілеспрямовану систематичну діяльність по придбанню знань, здійснювану поза аудиторією [68, с. 197].

При виконанні самостійних завдань велике значення мають такі два фактори, як наявність у слухачів елементарних навичок самостійної навчальної діяльності й створення обстановки "змушеної самостійності". Такі навички формуються в ході лекцій, практичних занять, поза аудиторної роботи, коли викладач дає спеціальні завдання (це й попереднє планування своєї відповіді, визначення головного в лекції, зіставлення тих або інших явищ, доказ визначеної точки зору й т.д.).

Самостійна робота передбачає виконання різного роду завдань, пропонованих викладачем. Виконання даних завдань повинно розкривати обсяг програмного матеріалу, який не знайшов висвітлення (або йому мало приділялося уваги) на лекційних і семінарських заняттях. Підготовка здійснюється при безпосередньому консультуванні викладача, що не виключає елементів творчості з боку студентів [74, с.4-5].

Внутрішніми, сутнісними ознаками самостійної роботи є: яскраво виражене свідоме прагнення до поставленої мети, виконання її, досягнення результату власними силами, без особистої участі сторонніх осіб.

Зміст самостійної роботи студентів складають різноманітні типи навчальних, виробничих і дослідницьких завдань, виконуваних ними під керівництвом викладача (або комп'ютерної навчальної програми). Традиційна мета самостійної роботи - засвоєння знань, придбання вмінь і навичок, досвіду творчої й науково-інформаційної діяльності, вироблення індивідуального стилю діяльності [96, с.121].

Аналіз літератури, практичного досвіду дозволив виділити різні підходи до методики організації самостійної роботи студентів. Ефективність самостійної роботи залежить, насамперед, від розуміння її сутності й визначення місця серед інших форм навчальної роботи у вузі. На жаль, і в цьому питанні немає єдиного підходу. Одні фахівці розглядають самостійну роботу як сприйняття й самостійне осмислення студентами повідомлюваної викладачами інформації. Інші намагаються розкрити сутність феномена тільки за зовнішніми ознаками. Треті - виділяють такі ознаки самостійної роботи, як самостійне придбання й глибоке осмислення нових знань, установлення самими студентами ритму роботи й дозування часу на вивчення поставлених питань.

Рис.2.2 Самостійна робота студентів як форма навчання у вузі.

Самостійну роботу, можна вважати формою навчання, але оскільки вона дозволяє формувати необхідні студентові навчальні вміння й навички, її можна розглядати і як засіб навчання (рис.2.2).

Під самостійною роботою студентів ми розуміємо таку діяльність, що спрямована на рішення пізнавальних завдань по оволодінню базовими й спеціальними компетенціями за допомогою виконання конкретних навчальних завдань під керівництвом викладача. Дане визначення дозволяє стверджувати, що рівень засвоєння навчального матеріалу, формування компетенцій багато в чому залежать від того, як побудувати процес навчання, за допомогою яких методів залучати студентів до самостійної роботи.

Сутність самостійної роботи полягає в наявності спеціально організованої діяльності студентів; наявності результату діяльності; наявності технології процесу навчання. Ці параметри дозволяють визначати самостійну роботу як спеціально організовану систематичну навчальну діяльність, засновану на певній технології процесу навчання й спрямовану на розвиток пізнавальної й творчої активності особистості [54, с.114-115].

Як ознаки самостійної роботи студентів виділимо наступні: наявність пізнавального або практичного завдання, проблемного питання, особливого часу на їхнє виконання; прояв розумової напруги для правильного й найкращого виконання тієї або іншої дії; прояв свідомості, самостійності й активності студентів у процесі рішення поставлених завдань; здійснення керування й самоврядування самостійною, пізнавальною й практичною діяльністю студента. Таким чином, ядром самостійної роботи є пізнавальне або проблемне завдання, що обумовлює весь її процес.

На відміну від більшості відомих класифікацій, побудованих за однією підставою (наприклад, за дидактичними цілями, джерелом знань, методами навчання), у нашому дослідженні самостійні дії систематизовані за 9 підставами: за спрямованістю змісту, за дидактичними завданнями, за методами навчання, за особливостями пізнавальної діяльності, за особливостями розумових дій, за особливостями організації й управління, за формою проведення, за місцем проведення, за формою вираження кінцевого результату.

У педагогічній літературі виділяють чотири рівні самостійної діяльності студентів:

1) дії, які копіюють;

2) репродуктивна діяльність;

3) продуктивна діяльність;

4) самостійна діяльність.

Відповідно до рівнів самостійної діяльності студентів звичайно виділяються й чотири типи самостійної роботи:

1) відтворююча за зразком;

2) реконструктивна самостійна робота (навчає аналізувати події, явища, факти, які сприяють розвитку внутрішніх мотивів до пізнання);

3) варіативна - формує уміння й навички пошуку відповіді за межами відомого зразка;

4) творча, яка є вершиною системи самостійної діяльності студента.

Переорієнтація освітньої парадигми на розвиток особистісних якостей фахівця-професіонала вимагає зміни мети самостійної роботи як форми організації навчально-виховного процесу. Такою метою повинен стати розвиток творчого мислення майбутнього фахівця, його внутрішньої й зовнішньої самоорганізації, активно-перетворюючого відношення до одержуваної інформації [27; 28; 54; 68].

Самостійну роботу варто розглядати як процес рішення творчого завдання, що включає кілька етапів.

1. На першому етапі рішення будь-якого творчого завдання - її усвідомлення - відбувається розуміння недостатності старого наявного досвіду, необхідність виходу за його межі. Визначається невідоме нове, котре повинне бути знайдене в результаті.

2. Інформаційний пошук. Визначаючи методи знаходження "невідомого нового", ми спираємося на знання, отримані в процесі навчання й попередньої діяльності (актуалізуємо минулий досвід). Визначаємо напрямок пошуку необхідної, але поки відсутньої інформації, види її джерел.

3. Аналітико-синтетична переробка інформації; постановка експерименту. Змістом даного етапу є сприйняття, розуміння, осмислення отриманої інформації, її оцінка, установлення зв'язків між розрізненими фактами і явищами, узагальнення їх і подання в логічній (знаковій) формі. Саме в результаті аналітико-синтетичної переробки інформація переходить у знання.

4. Заключний етап рішення творчого завдання - поширення. Отриманий окремим суб'єктом результат у вигляді його "експортної моделі" стає надбанням інших, надходить у суспільний обіг. Тому письмове оформлення результатів - необхідний завершальний етап розв'язання творчого завдання.

Залежно від конкретних навчальних завдань, які повинні бути вирішені в процесі самостійної роботи, змістовна наповнюваність, тривалість окремих етапів змінюються. Однак присутність їх у структурі процесу обов'язкова. Це допомагає майбутньому фахівцю усвідомити себе не тільки споживачем готового знання, але і його інтерпретатором, розповсюджувачем нового знання.

Основним елементом самостійної роботи є пізнавальне завдання [82, с.143].

Навчальне завдання являє собою сформоване завдання, спрямоване на пошук нових знань, що вимагає рішення в ході спостереження, досвідів, вивчення літератури й інших видів пізнавальної діяльності. Як дидактична одиниця, навчальне завдання має ряд функціональних ознак:

- є предметом пізнавальної діяльності;

- містить у собі рушійне протиріччя між даним і шуканим;

- включає всі ланки пізнавальної діяльності: постановку мети, мотивацію, вибір раціональних шляхів рішення, добір способів дій і засобів їхнього виконання, одержання результату, його аналіз [27, с.160];

- виступає засобом логічної й психологічної організації навчального матеріалу;

- інтегрує процеси засвоєння знань і формування досвіду діяльності, що необхідний для оволодіння компетенціями.

СРС у процесі науково-інформаційної діяльності спрямована на розвиток інтелектуально-логічних здібностей (формування вмінь аналізувати, порівнювати, узагальнювати, виділяти головне, пояснювати, доводити, обґрунтовувати, викладати, систематизувати, класифікувати, моделювати); інтелектуально-евристичних здібностей (умінь генерувати ідеї, уяви, асоціативності мислення, бачення протиріч; умінь ставити завдання, висувати гіпотезу) і здібності письмово виражати свої думки, лаконізувати їх, описувати, оформляти результати наукового дослідження [82; 84; 96].

Немаловажну роль у підготовці майбутнього фахівця грає наукова діяльність, що не тільки впорядковує й поглиблює знання, отримані в процесі виконання навчальної роботи, але й допомагає адаптуватися до багатьох форм навчальної діяльності [47]. Наукові дослідження в більшості випадків носять самостійний характер, тому особливо важлива правильна організація наукової діяльності студента вищого навчального закладу.

Наукове дослідження - це цілеспрямоване пізнання, результати якого виступають у вигляді понять, законів і теорій. Характеризуючи наукове дослідження, звичайно вказують на наступні його відмітні ознаки:

- це обов'язково цілеспрямований процес, досягнення усвідомлено поставленої мети, чітко сформульованих завдань;

- даний процес спрямований на пошук нового, на творчість, на відкриття невідомого, на висування оригінальних ідей, на нове висвітлення розглянутих питань [84, с.235];

- наукове дослідження характеризується систематичністю: тут упорядковані, наведені в систему й сам процес дослідження, і його результати;

академічна компетенція студент навчальний

- йому властива стругаючи доказовість, послідовне обґрунтування зроблених узагальнень і висновків.

Ціль науково-теоретичного дослідження полягає в тому, щоб знайти загальне в ряду одиничних явищ, розкрити закони, за якими виникають, функціонують і розвиваються такого роду явища, тобто проникнути в їхню глибинну сутність. Результати наукових досліджень втілюються в наукових працях (статтях, монографіях, підручниках, дисертаціях і т.д.) і лише потім, після їхньої всебічної оцінки використовуються в процесі практичного пізнання.

Таким чином, наукова праця на відміну від навчальної, що полягає в основному засвоєнні знань, щодо яких вироблена відносна єдність думок, пов'язана з розробкою проблем наукового характеру [106]. Під проблемою розуміється складне теоретичне або практичне питання, суперечлива ситуація, які вимагають вивчення й дозволу. Найчастіше науково-дослідна робота студента (НДРС) складається з наступних напрямків:

- участь у наукових проблемних групах (наукових кружках, товариствах);

- публікація наукових статей;

- участь у наукових конференціях;

- участь у наукових конкурсах.

Потрібно пам'ятати, що активність, виявлена при виконанні наукової (втім, як і будь-якої іншої соціально корисної) роботи, завжди заохочується як викладацьким колективом, так й адміністрацією вищого навчального закладу, не говорячи вже про особливе задоволення, яке одержується творчою особистістю в процесі наукової діяльності [15, с.18-19].

Розглянуті прийоми, способи, правила навчальної й наукової пізнавальної діяльності дозволяють студентам істотно підвищувати, якість самостійної роботи, успішно освоювати програму навчання в університеті. Але ефективність використовуваної техніки й методики самостійної роботи у вирішальному ступені залежить від певних особистісних якостей студента.

Організація самостійної роботи студентів - складний і багатомірний процес, що містить у собі й формування мотивації, професійної позиції майбутнього фахівця, і органічне включення самостійної роботи в процес освоєння змісту навчальних дисциплін, і інтеграцію самостійної роботи студентів з досвідом використання сучасних педагогічних технологій, і вибір форм контролю за результатами самостійної роботи [105].

Успіх у веденні СРС багато в чому залежить від її організації.

Правильна організація, уміле планування дозволяють істотно підвищити якість й ефективність самостійної навчальної діяльності студентів, виконати значно більший обсяг роботи [6, с.10].

Сутність організації самостійної праці коротко можна виразити наступними словами: максимум ефективності при мінімальних витратах часу, сил і засобів.

Реалізація вимог організації праці студентів спрямовується на досягнення трьох цілей:

1) максимальна економія й ефективний розподіл часу, що відводиться на СРС;

2) створення й уміле використання сприятливих умов праці й відпочинку;

3) турбота про здоров'я й всебічний розвиток особистості.

Обговорення проблем організації самостійної роботи - це пошук

взаєморозуміння різних поколінь, це встановлення зв'язків між свободою й відповідальністю, це узгодження прагнень викладачів й інтересів студентів, ця побудова "освітньої зустрічі", у якій формується самостійність як головна мета освіти, як особлива якість професійної свідомості майбутнього фахівця.

Найважливішою складовою у процесі модернізації вищої професійної школи є актуалізація самостійної роботи студентів. СРС здійснюється в учбово-пізнавальній, науково-дослідній й науково-інформаційної діяльності.

В організаційно-педагогічному відношенні ефективність управління якістю СРС визначається рядом умов:

- збільшення частки самостійної роботи за рахунок зменшення аудиторних занять;

- розробка достатнього учбово-методичного забезпечення, підвищення ролі так називаного задачного підходу;

- цілеспрямована робота з реалізації методу проектів;

- введення системи залікових одиниць;

- озброєння студентів уміннями й навичками самостійної роботи (формування навчальних, дослідницьких й інформаційних компетенцій);

- послідовне застосування засобів мотивації до активної самостійної роботи;

- організація СРС у контексті майбутньої професійної діяльності.

У процесуально-змістовному відношенні СРС можна розглядати як процес розв'язання творчого завдання, що у свою чергу дозволяє виділити ряд етапів.

1. На першому етапі в результаті складної аналітико-синтетичної роботи відбувається виявлення протиріччя, формується проблема, визначаються вихідні дані.

2. На другому етапі здійснюється інформаційний пошук необхідної інформації, визначаються передбачувані шляхи, способи рішення завдання.

3. Добір, оцінка отриманої інформації, переклад інформації в знання. Дослідно-експериментальна робота.

4. Переклад особистого знання в "експортну модель", тобто створення нового інформаційного продукту (наприклад, письмове оформлення отриманого знання для його поширення серед споживачів).

Навчальне завдання, яке спрямоване на пошук нового знання, формує досвід пізнавальної діяльності, готовність до застосування знань на практиці [104].

Самостійна робота студентів реалізується в навчальний та позанавчальний час. Відмінна риса СРС полягає не в тому, що студент працює без допомоги викладача, а в тому, що він самостійно управляє власною діяльністю [42].

СРС у навчальній діяльності пов'язана із засвоєнням знань, нагромадженням індивідуального досвіду застосування знань на практиці. Як показує досвід, найчастіше студентам для самостійної діяльності пропонуються робота з навчальною літературою, відповіді на питання, виконання завдань до аудиторних занять. Однак самі студенти випробовують бажання виявити себе в підготовці дидактичних засобів: роздавальних матеріалів, таблиць, малюнків, аудіо-відео матеріалів, комп'ютерних програм.

У нових умовах для розвитку досвіду самостійної роботи варто пропонувати студентам такі завдання, як підготовка програмного забезпечення, залучення до роботі зі створення банку даних, бази знань.

Вищою формою СРС є науково-дослідна робота студентів (НДРС) [84, с.303].

Значення НДРС ще більше зростає, коли вона має прикладну спрямованість, тобто результати цієї роботи мають практичне значення [84, с.317].

Мотивація до самостійної науково-дослідної діяльності в студентів буде значно вище, якщо ця робота організована в контексті майбутньої професійної діяльності, якщо результати цієї роботи можуть бути затребувані споживачем (тобто тими, для кого вона призначалася), якщо пророблена робота одержує своєчасну й позитивну оцінку. Необхідно пам'ятати, що головним рушійним мотивом до дослідницької роботи в студента є потреба в досягненні значного успіху. Ось чому дуже важливо вчасно й адекватно оцінити цей успіх.

Важливим засобом підвищення якості НДРС є залучення студентів до наукових досліджень, проведеним у рамках діяльності наукових шкіл, наукових центрів, лабораторій, що створює умови для індивідуалізації наукової діяльності студентів, викладачів [74, с.6].

Інтеграція навчальної й науково-дослідної діяльності полягає в розвитку когнітивних структур, у формуванні вмінь і навичок розумової діяльності, тобто розвитку таких прийомів, як аналіз і синтез, узагальнення, абстрагування, систематизація, моделювання й ін. Прилучення до наукової діяльності формує стійкі навички, готовність до роботи з монографіями, авторефератами, статтями, довідковою літературою.

Особливо актуальним є завдання підготовки студентів до роботи в науково-інформаційному середовищі. Це пов'язане з формуванням комп'ютерної компетентності - готовності працювати з базовими програмами. Самостійна робота в інформаційному середовищі - це ще й робота зі створення оригінального вторинного документа: класифікатора, таблиці, реферату, огляду, дайджесту, аналітичної довідки, анотації й т.д.

Все це вимагає сформованості інтелектуальних компетенцій: розуміння й знання шляхів, способів розгортання логічних моделей, конструкцій; наявність словникового запасу (достатнє володіння поняттями), уміння ставити теза, знаходити аргументацію, робити логічно правильні й адекватні висновки, володіння граматичною структурою й стилем наукового мовлення.

Таким чином, головним змістом і результатом СРС є розвиток інтелектуально-логічних здібностей і здатності за допомогою тексту виражати свої думки, описувати й оформляти результати навчальної й дослідницької роботи.

Стимулювання роботи студента - це особливе, складне питання, пов'язаний з розвитком мотивів навчання. Психологами доведено, що співвідношення мотиву й мети утворює зміст навчання. Якщо цілі самостійної роботи співвіднесені з мотивами студентів, то вона здобуває для них особистісне значення. Знання й урахування основних мотивів - одна з основних умов забезпечення успішності самостійної роботи студентів.

Мотиви навчання тісно пов'язані із цілями, які ставить перед собою студент. Щоб розвивати позитивне відношення до самостійної роботи в обраній професії, варто роз'ясняти цілі на кожному етапі й по кожному предметі, у кожному виді самостійної роботи вказувати конкретні шляхи їхнього досягнення, стежити за прийняттям цих цілей студентами [75, с.62-64].

Без інтересу до досліджуваної дисципліни студент самостійно працювати не буде. Рівень самостійності й рівень інтересу до предмета найчастіше збігаються. Джерел розвитку інтересу багато. Насамперед, вони перебувають у тому матеріалі, на якому будується заняття зі студентами. Матеріал значної новизни, що вбирає останні наукові досягнення, пов'язаний із практикою, з майбутньою професією, що містить історичні відомості, побудований на проблемності, на протиріччях і протилежностях, викликає інтерес тих, яких навчають,. Якщо ж самостійна робота побудована на старому, давно засвоєному матеріалі, вона не тільки не викличе інтересу, але може з'явитися причиною негативної реакції студентів [73, с.17].

Іншими джерелами розвитку інтересу є сам процес самостійної роботи й методично грамотна організація пізнавальної діяльності. Причиною зниження інтересу до дисципліни може з'явитися навіть пріоритет в лекціях елемента інформативності, на шкоду проблемності. Оповідно-позитивна форма постановки питань у планах семінарських занять, в інших завданнях не розвиває активної думки. Перевага монологу над діалогом, обговоренням, дискусією веде до придушення бажання думати, сперечатися, задавати питання.

Самостійна робота, особливо творча, сама по собі вважається ефективним джерелом розвитку пізнавального інтересу. Студент із високим рівнем пізнавального інтересу здатний самостійно здійснити всі етапи рішення завдання - від постановки мети до розповсюдженого отриманого знання [49, с.107-108].

Наявність умінь формулювати мету є показником зрілості мотиваційної сфери. Усе, що пов'язане із формуванням цілей, - оцінка умов, аналіз своїх можливостей, порівняння різних цілей, зіставлення цілей і досягнутих результатів - сприяє розвитку як самостійності, так й інтересу студента. Важливо створити в студенті ''критичну масу" знань і навичок, здатну до саморозвитку в процесі подальшої освіти й самоосвіти. Відповідно можна виділити критичний рівень інтересу до предмета - той інтерес, що сприяє саморозвитку.

Стратегія розвитку інтересів студентів розробляється з урахуванням наступних положень:

1. Виховання пізнавального інтересу в навчально-виховному процесі повинне сприяти розвитку стрижневих якостей особистості, вихованню особистості студента в цілому.

2. Процес формування пізнавальних інтересів повинен включати різноманіття видів, форм діяльності, адекватних системі відносин до світу.

3. У навчальному процесі варто інтенсифікувати ті види діяльності, які більше відповідають схильностям, здібностям студентів.

4. Необхідно враховувати поступальний характер розвитку інтересу, прогнозувати рівні, етапи розвитку.

5. Потрібно постійно розширювати сфери пізнавального інтересу, розвивати ситуації його прояву, створювати особистісно-зорієнтовані ситуації.

6. Необхідно забезпечити успіх у пізнавальній діяльності.

Отже, у багаторівневій системі професійної вищої

освіти методично осмислене керівництво самостійною навчальною діяльністю студентів спрямовано на стимулювання вільного вибору студентами предметного змісту й рівня самостійної діяльності, визначення її змісту, на розвиток творчого потенціалу студента, на забезпечення умов для особистісної самореалізації.

Дослідження показало, що для значної частини студентів одним з основних мотивів, що спонукують у навчанні є прагнення виправдати надії й довіру батьків. Інший мотив - особиста вимогливість до себе. Чимала частина студентів (27% опитаних) уважає, що в основі недостатньо високих результатів у навчанні лежить їхнє незнання, як організувати свою навчальну діяльність. Допомогти студентові опанувати вміннями самостійно добувати знання - найважливіше завдання викладацького колективу.

Сучасний студент виявляє більшу цікавість до інтерактивних технологій навчання. Відмова від директивного навчання й директивності у відносинах зі студентами допускає надання їм більшої самостійності, можливостей більшого вибору курсів і спецкурсів, форм контролю (значна частина студентів віддає перевагу рейтинговій формі контролю). Ураховувати ці потреби студентів - виходить, піклуватися про привабливість форми подачі знань, її відновленні, налагоджувати стосунки співробітництва.

Мотивація студента до дослідницької й науково-інформаційної діяльності здійснюється шляхом роз'яснення можливостей для успішної професійної кар'єри викладача, вченого, розкриття особливостей творчої праці і його значення для професійної самореалізації людини, знаходження сенсу життя, збереження морального здоров'я особистості [14, с.13].

Сильним засобом, що спонукує до інформаційної діяльності, є роз'яснення студентам змісту різних видів професійних занять відповідно до обраної спеціальності, наприклад, з діяльністю центрів, відділів науково-технічної інформації, музею.

Активна СРС у всіх її видах можлива тільки при наявності серйозної й стійкої мотивації; у противному випадку буде імітація активності, відхід від самостійності дій. Найбільше, ефективна далека мотивація, обумовлена перспективами діяльності після закінчення вищого навчального закладу.

При відсутності потужної дальньої мотивації треба шукати ближню. Вона може бути обумовлена:

- цікавою подачею навчального матеріалу, майстерністю викладача, його особистісними якостями;

- участю студентів у творчій діяльності, (науковій і методичній роботі), ігровими формами занять (у тому числі з використанням ЕОМ), організацією предметних олімпіад і т.п.;

- індивідуалізацією всіх форм занять і контролю знань;

- мотивуючими формами контролю знань: кумулятивні оцінки й рейтинг, тести, нестандартні екзаменаційні процедури;

- заохоченням успіхів у навчанні й творчій діяльності: стипендії й особливих форм диплома, преміювання, закордонна практика, стажування, навчання, аспірантура й ін.;

У сьогоднішній обстановці не обійтися без санкцій за погане навчання (мотивація від противного).

Крім того, необхідно впливати й на де мотивуючі фактори. Вищій школі не під силу не враховувати такий глобальний фактор, як некваліфіковане використання фахівців, низька оплата їхньої праці, (тут нам доступний лише вплив на суспільну думку, і участь у рішенні проблеми кадрового замовлення). Однак є й внутрішні можливості навчального закладу, пов'язані з:

- психологічною підтримкою студента (зокрема, при невдачах вибором правильного рівня й способів педагогічного спілкування);

- вимогливістю до рівня знань, оскільки пробіли в попередніх знаннях - найсильніший демотиватор навчання;

- урахуванням поступовості формування настрою на СРС, зокрема на роботу із книгою: тут достатній тісний контакт викладача зі студентом - неодмінна умова вироблення стійкого настрою на самостійну роботу.

Витрати часу студентів на СРС повинні оцінюватися й плануватися з урахуванням складності дисциплін для студентів. Цю характеристику можна встановити тільки на основі думок студентів; від вузу, до вузу вона коливається, оскільки залежить не тільки від змісту дисципліни (тут багато загального для різних вузів), але й від постановки її викладання (це специфічно для вузу);

На інтенсивність СРС впливає й спосіб комплектування студентських груп - через навчальні взаємодії студентів. Аналіз показує, що сегрегація (комплектування груп окремо зі слабких, сильних, середніх студентів) дає в цілому негативний ефект у змісті успіхів у навчанні (у моральному змісті - теж). Переважніше, інтеграція (включення в кожну групу сильних, середніх і слабких студентів) при індивідуалізації навчання усередині групи.

Для успішного здійснення самостійної роботи студентів необхідні:

1) комплексний підхід до організації СРС по всіх формах аудиторної роботи;

2) сполучення всіх рівнів (типів) СРС;

3) забезпечення контролю за якістю виконання (вимоги, консультації).

Зупинимося докладніше на такому виді самостійної роботи студентів, як контрольована самостійна робота.

Як відомо, у період перебудови вищої школи були обрані наступні шляхи: професіоналізація, комп'ютеризація, гуманітаризація, індивідуалізація навчання й збільшення ролі СРС.

Педагогічна цінність СРС полягає в забезпеченні активної пізнавальної діяльності кожного студента, її максимальної індивідуалізації з урахуванням психофізіологічних особливостей й академічної успішності, переслідуючи при цьому (і ц головне) ціль: максимально сприяти розвитку індивідуальності [12, с.127].

Кожен викладач веде особистий журнал обліку самостійної роботи студентів. У свою чергу, у студента є картка своєї індивідуальної роботи.

Різноманітні прийоми й методи контролю СРС повинні бути об'єднані в систему, що орієнтується на початкову ланку - цільові настанови й систему пізнавальних завдань. Щоб бути ефективним, контроль повинен бути безперервним і цілеспрямованим. Безперервність контролю означає, що він постійно спрямований на вивчення стану знань студентів, сформованих умінь, характеру відносин до досліджуваної дисципліни. Цілеспрямованість контролю вимагає, щоб кожен контрольний захід проводився з орієнтацією на головну мету - на перевірку засвоєння студентом вузлових питань навчальної програми, визначення рівня підготовки студента до поточних занять, якості засвоєння матеріалу, активності участі в роботі, готовності вирішувати творчі завдання.

Індивідуальні творчі завдання залежно від рівнів складності мають різну "ціну" у балах. Студент постійно має можливість підвищити загальний рейтинг за рахунок вибору й виконання складних завдань, за рахунок участі в науково-дослідній роботі [12, с.128].

Розвиток нових інформаційних технологій привертає увагу до поглибленого аналізу переваг і недоліків їхнього використання в навчальному процесі. Питання про використання досягнень інформатики в соціально-гуманітарних дослідженнях і викладанні відповідних дисциплін не нов. Уже кілька десятків років персональні комп'ютери використаються у викладанні.

Однак останнім часом дана проблема привертає особливу увагу. На різних конференціях й у спеціальній літературі вчені, викладачі, соціологи з'ясовують, які конкретні цілі й завдання можна ставити при використанні інформаційних технологій у викладанні тих або інших гуманітарних дисциплін, як ставляться самі викладачі до даного унікального інструмента і як вони можуть сприяти вдосконалюванню процесу навчання [109].

Необхідність використання інформаційних технологій у викладанні соціально-гуманітарних дисциплін диктується декількома обставинами.

1. Фундаментальні цивілізаційні зміни, що почалися в останній третині ХХ-го століття, порушили питання про розробку й використання нових технологій придбання знань, навичок, умінь, які відповідали б націям, цінностям і відносинам інформаційного суспільства.

2. Надзвичайна пластичність і динамічність господарського середовища на рубежі століть, підвищення рівня невизначеності й ризику поставили перед учасниками освітнього процесу (викладачами й студентами) нові завдання.

Сьогодні виникає й збільшується розрив між складністю й новизною завдань, з одного боку, прийомами й методами їхнього рішення, виробленими в минулому - з іншої. Підвищується ймовірність стратегічних несподіванок. При цьому варто враховувати, що відповідно до концепції гіперконкуренції, висунутої Р. Д'авені, нормою є не рівноважний стан, а безперервне ламання тенденцій у всіх областях і сферах господарської взаємодії.

Це висуває певні вимоги до формування моделі освіти, заснованій на придбанні, актуалізації й використанні знань.

3. Зміни в технології освіти є не тільки технічною необхідністю, але й відповіддю на певний соціальний запит. Сучасні студенти надзвичайно активно використовують новітні носії інформації - телебачення, комп'ютери, Інтернет. Студенти віддають перевагу електронним носіям інформації з порівняння із традиційними - книгам, газетам, паперам. Більше того, при підготовці до занять студенти віддають перевагу не фундаментальній книзі, а довідковій літературі, конспекту й стислій хрестоматії [18, с.59].

Іншими словами, студенти прагнуть одержувати інформацію в більш простій і доступній формі.

4. Викладачі соціально-гуманітарних дисциплін змушені постійно вирішувати дилему: як "укласти" зростаючий обсяг досліджуваного матеріалу в невелике число годин, що має тенденцію до скорочення. У наш час у рамках соціально-гуманітарного знання спостерігається плюралізм поглядів, підходів, позицій як окремих учених, так і цілих шкіл і напрямків.

Неоціненну допомогу викладачам можуть зробити інформаційні технології [46, с.64]. В основі сучасних інформаційних технологій навчання лежить поняття гіпертексту. Термін "гіпертекст" означає "інформаційний масив, на якому задані й автоматично підтримуються асоціативні й значеннєві зв'язки між виділеними елементами, поняттями, термінами або розділами" [46, с.32].

Інформація, при використанні комп'ютерних засобів, представляється у формі посилань. У тексті підсвічуванням виділяються певні слова, які при бажанні можна "розкрити" й одержати додаткову інформацію. Відносини й зв'язки понять один з одним утворюють так називану семантичну мережу, що описує структуру й змив певного фрагмента знань. Але це не тільки текст. Документи можуть містити ілюстрації, анімацію, аудіофрагменти й відеофрагменти.

У порівнянні з лекцією або семінаром, інформаційні технології більш демократичні. Вони дозволяють охопити більшу кількість студентів. Викладачі знають, що часто на лекціях студенти відволікаються, не все встигають записати. Багато хто погано сприймають на слух. Часто студент боїться зізнатися, що не зрозумів або не знає якогось матеріалу. Інформаційні технології дозволяють індивідуалізувати навчання й керувати процесом засвоєння знань [59]. Можна підібрати індивідуальний темп із урахуванням підготовки, специфіки сприйняття, потреб кожного студента. Студент має можливість повернутися до будь-якого місця тексту, програти заново ситуацію, переглянути результати тестів і проаналізувати їх. До того ж по відтворених ефектах комп'ютерні технології порівнянні з радіо й телебаченням.

У рамках інформаційно-технологічного забезпечення технологія навчання розглядається не тільки як процес або результат його проектування (опис, модель), але і як специфічний засіб, своєрідний "інструмент" у руках педагога, що дозволяє йому організувати навчальний процес на технологічному рівні [59].

Таким чином, у цьому випадку технологія навчання виконує сполучну функцію, тобто є стрижнем, навколо якого формується необхідне інформаційне середовище, що сприяє активній педагогічній взаємодії викладача й що навчаються.

Все це говорить про те, що комп'ютерні технології й, насамперед, Інтернет, - не просто ще один технічний засіб навчання, а якісно нова технологія навчання. Комп'ютерні технології є засобом, що дозволяє істотно розширити творчий потенціал, підвищити продуктивність у самому широкому змісті слова й при цьому вийти за рамки традиційної моделі вивчення навчальної дисципліни. Здобувається вміння вчитися самому. Відбувається осмислення знань у новому ракурсі, з'являється нове бачення відомих фактів й явищ. Так, для того щоб знайти необхідний матеріал в Інтернеті, необхідно осмислити поняття й визначити предметну область, без чого неможливо грамотно скласти запит на пошук інформації.

В усім світі зростає розуміння того, що на наших очах виникає нова інформаційна культура. Важливе місце в цьому процесі належить і викладачам соціально-гуманітарних дисциплін. Однак для цього потрібні нові нестандартні підходи, відмова від старих схем організації навчального процесу, готовність освоювати нові області знання [52, с. 198].

Відповідно до нової освітньої парадигми незалежно від спеціалізації й характеру роботи будь-який починаючий фахівець повинен мати фундаментальні знання, професійними вміннями й навичками діяльності свого профілю, досвідом творчої й дослідницької діяльності, мати свою позицію й уміти раціонально організовувати самостійну пізнавальну діяльність.

Самостійна робота завершує завдання всіх видів навчальної роботи. Ніякі знання, не підкріплені самостійною діяльністю, не можуть стати справжнім надбанням людини. Крім того, самостійна робота має виховне значення: вона формує самостійність не тільки як сукупність умінь і навичок, але і як складові характеру, що грає істотну роль у структурі особистості сучасного фахівця вищої кваліфікації. Тому в кожному вузі, на кожному курсі ретельно відбирається матеріал для самостійної роботи студентів під керівництвом викладачів [84, с.182].