Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Ґрунтознавство - наука про ґрунти та їх генезис, будову, склад, властивості й географічне поширення; закономірності походження, розвитку, ролі в природі, шляхи й методи їх охорони, родючість, раціональне використання в господарській діяльності людини.

При пізнанні ґрунтів і ґрунтового покриву планети ґрунтознавство тісно зв'язане з іншими природничими науками, широко використовує їх методичні підходи й досягнення. Серед наук, із якими стикається ґрунтознавство, з одного боку - науки фундаментальні (фізика, хімія, математика), методами яких ґрунтознавство повсякденно користується, з іншого боку - природничі, сільськогосподарські й економічні науки. З останніми ґрунтознавство знаходиться в стані постійного теоретичного обміну. До таких відносять науки геолого-географічного циклу (геологія, мінералогія, петрографія, гідрогеологія, фізична географія, геоботаніка); науки агробіологічного циклу (біологія, екологія, мікробіологія, біохімія, агрохімія, фізіологія рослин, рослинництво, землеробство, луківництво, лісівництво) і науки аграрно-економічного циклу (економіка, землевпорядкування тощо).

Найбільш важливими розділами ґрунтознавства є:

1. учення про формування й розвиток (генезис) ґрунтів;

2. учення про ґрунтовий покрив як цілісне просторове утворення, взаємопов'язане із зовнішнім середовищем (екологія та географія ґрунтів);

3. учення про родючість ґрунтів і про принципи його регулювання агротехнічними й меліоративними заходами;

4. учення про охорону ґрунтового покриву.

Поряд із головними - у складі ґрунтознавства виділяються його фундаментальні розділи за властивостями ґрунтової маси (фізика, хімія, біологія, мінералогія, картографія, систематика, екологія, оцінка, інформатика, родючість, меліорація, ерозія, охорона ґрунтів тощо) і прикладні розділи за формами використання ґрунтів (агрономічне, лісове, меліоративне, санітарне, інженерне, екологічне ґрунтознавство), які мають важливий вплив на розвиток теорії ґрунтознавства. Особливий розділ - класифікація ґрунтів, яка базується на використанні матеріалів усіх розділів ґрунтознавства.

Основними положеннями ґрунтознавства є:

1. поняття про ґрунт як самостійне природно-історичне тіло, яке формується в часі й просторі під впливом факторів ґрунтоутворення.

2. учення про фактори та умови ґрунтоутворення (клімат, рельєф, ґрунтоутворюючі породи, живі організми, час).

3. учення про ґрунтоутворюючий процес як складний комплекс елементарних ґрунтових процесів.

4. учення про родючість ґрунту - його основну генетичну властивість.

5. принципи систематики й класифікації ґрунтів.

6. учення про зональність ґрунтів.

Серед матеріальних умов, які необхідні для життя людей, особливе місце займає ґрунтовий покрив Землі. Він є першою передумовою і природною основою в багатьох галузях народного господарства. Без ґрунту неможливе суспільне виробництво. В різних галузях виробництва, які використовують землю, враховують різні властивості ґрунту. В промисловості ґрунти і ґрунтоутворюючі породи функціонують лише як фундамент, на якому відбувається процес виробництва. Виробництво продукції в цьому випадку не залежить від властивостей ґрунту. В будівництві важливе значення мають рельєф, механічний і хімічний склад ґрунтів і ґрунтоутворюючих порід.

Галуззю народного господарства, яка повністю базується на використанні ґрунтів, їх основної властивості родючості, є землеробство. В цій галузі ґрунт є економічною основою, основним засобом виробництва. Крім того, ґрунт в землеробстві виконує ще дві функції: одночасно він є предметом праці і продуктом праці.

Порівняно з іншими засобами виробництва ґрунт має ряд специфічних особливостей.

Всі засоби виробництва, крім ґрунту, є результатом людської праці; ґрунт є природно-історичним тілом, продуктом самої природи і як засіб виробництва передує праці. Засобом виробництва ґрунт стає в процесі праці.

Ґрунт є незамінним засобом виробництва. В інших галузях виробництва замість одних можна використати інші, досконаліші засоби виробництва. В землеробстві ґрунт не можна замінити ніякими іншими засобами.

Ґрунтовий покрив планети просторово обмежений. Його площу неможливо розширити. Крім того, використання ґрунту пов'язано з постійністю місця, з його фізичним не переміщенням.

На відміну від інших засобів виробництва, які в процесі використання фізично і морально зношуються, ґрунт є вічним засобом. За правильних умов використання він не зношується, а в разі дбай­ливого до нього ставлення поліпшується, родючість його підвищується.

Слід мати на увазі, що не лише ґрунт, його родючість визначають ефективне ведення сільського господарства, а й інші засоби виробництва. Проте всі вони проявляють себе через ґрунт, через його родючість.

Основними завданнями курсової роботи є:

Ш поглиблення навичок самостійної роботи студентів, розширення діапазону теоретичних та практичних знань з ґрунтознавства;

Ш вивчення природних факторів ґрунтоутворення, генезису, основних фізичних, фізико-хімічних та хімічних властивостей типових для степової зони ґрунтів безпосередньо на прикладі ґрунтового покриву конкретного сільськогосподарського підприємства;

Ш набуття вмінь аналізувати та критично оцінювати результати лабораторних досліджень ґрунтів з практичної агрономічної точки зору;

Ш оволодіння навичками роботи з ґрунтовими картами, картами агровиробничого групування ґрунтів;

Ш розробка заходів раціонального використання та підвищення родючості ґрунтів сільськогосподарського підприємства.

1. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО сільськогосподарське підприємство

Територія колективного сільськогосподарського підприємства АТ "Радсад" розташована в південно-східній частині Миколаївського району Миколаївської області.

Центральна садиба КСП АТ "Радсад" селище Радсад знаходиться на відстані 18 км від обласного та районного центру. Землі господарства представлені єдиними масивами, протяжністю з півночі на південь близько 4,5 кілометрів і з заходу на схід уздовж берега лиману - 7 кілометрів. Господарство пов'язано з обласним та районним центрами шосейними дорогами з твердим покриттям 2 класу. Найближча залізнична станція і товарний вузол розташовані в Миколаєві на відстані 24 км. Господарство має найбільшу площу виноградників на Україні - 1178 гектарів.

Таблиця 1.1 Структура земельних угідь (землекористування) сільськогосподарського підприємства

Вид земельних угідь	Площа, га
1	2
Загальна площа землекористування, в тому числі:	2700,9
сільськогосподарські угіддя:
з них рілля	464,9
пасовища	243,9
багаторічні насадження - всього:	1664,0
- садів	451,3
- виноградників	1178,0
- інші	34,7
Разом сільськогосподарських угідь:	2372,8
Лісові площі - всього:	2,6
Деревно-чагарникові насадження:	40,3
з них полезахисні лісові смуги	27,4
чагарники	12,9
Болота:	12,8
Польові дороги:	159,7
Під будівлями і дворами:	51,2
Під водою:	5,3
Яри:	14,3
Кам'янисті місця:	6,1
Піски:	18,6
Інші землі:	17,2

Таблиця 1.2

Посівні площі та врожайність сільськогосподарських культур

№ п/п	Найменування культури	Площа, га	Урожайність, ц/га
1. 2. 3. 4. 5.	Озима пшениця Яровий ячмінь Кукурудза на зерно Соняшник Цукровий буряк	103,5 101,6 80,4 128,9 50,5	32,8 22,1 11,2 14,9 165,5

Виходячи з даних таблиці 1.1 можна сказати що в структурі земельних угідь колективного сільськогосподарського підприємства АТ "Радсад" переважають сільськогосподарські угіддя які становлять 2372,8 га з усієї площі. З них 464,9 га відведено на ріллю і найбільше площі відведено на виноградники 1178,0 га з усієї площі с/г угіддя. Пасовища не значні - 243,9 га. Загальна площа землекористування підприємства становить 2700,9 га. Щодо розміщення господарства можемо сказати тільки те що воно сприятливе для багаторічних насаджень, в тому числі: виноградників, персиків, мигдалю, абрикосів, та інших фруктових садів. Територія що відведена під посіви зернових здебільшого призначається для тримання ферми.

2. ПРИРОДНІ УМОВИ ҐРУНТОУТВОРЕННЯ

2.1 Клімат

Згідно агрокліматичного районування території області дане господарство розташоване в третьому (південному) агрокліматичному районі, який характеризується помірно жарким, засушливим кліматом.

Основні кліматичні показники приведені нижче в таблицях відповідно до агрокліматичного довідника по Миколаївській області.

Таблиця 2.1

Середні місячні і річна температури повітря в градусах по Цельсію

Назва метеостанції	I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	Середнє за рік
Миколаїв, обсерваторія	-3.6	-3.0	2.3	9.2	16.3	19.9	22.9	22.0	16.8	10.8	3.8	-1.3	9.7

1. Весна. Характерною особливістю є інтенсивне підвищення температури повітря. Внаслідок цього весна наступає швидко і звичайно буває короткою - біля 45 днів, в середньому, з 4-5 березня по 19-22 квітня.

Часто польові роботи - боронування зябу починаються в першій декаді березня. Приблизно в третій декаді березня відновлюється вегетація озимих культур і багаторічних трав.

На весні часто спостерігаються суховії.

2. Літо. На даній території буває тепле, помірно жарке. За початок літнього періоду прийнята дата стійкого переходу середньодобової температури повітря через +15°С в бік підвищення і кінець - в бік зниження.

За багаторічний період спостережень, в середньому, початок літа зафіксовано 7-13 травня, а кінець - 15-21 вересня.

В літні місяці в порівнянні з другими сезонами випадає найбільша кількість опадів. Цей же період характеризується підвищеною грозовою діяльністю, яка супроводжується в ряді випадків зливами великої сили.

Часто в літні місяці спостерігаються посухи.

3. Осінь. Звичайно буває теплою і частково посушливою. Ознакою початку осені є стійкий перехід середньодобової температури повітря через +10°С в бік зниження. Цей перехід спостерігається 11-12 жовтня. За кінець осені приймається стійкий перехід середньодобової температури повітря через 0°С. Тривалість осені за температурними ознаками становлять всього 44-48 днів.

В середньому, за багаторічний період заморозки в повітрі бувають 24-25 листопада, ранні заморозки відмічались 5-14 вересня.

Опади у вересні і жовтні спостерігалися у вигляді дощів, а у листопаді мають змішаний характер.

4. Зима. Буває переважно коротка з частими відлигами і нестійким сніговим покровом.

Опади у зимові місяці випадають переважно у вигляді снігу, крупи, але порівняно часто спостерігається дощі. Сніговий покрив буває стійким лише в окремі зими.

Промерзання ґрунту звичайно починається в перших числах грудня місяця, а повне відтавання - в кінці другої, на початку третьої декади березня.

Середньомісячні і річні кількості опадів по території колективного сільськогосподарського підприємства наведені нижче (Таблиці 2.2).

Таблиця 2.2 Середні місячні і річна кількість опадів (в мм)

Назва метеостанції	I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	За рік
Миколаїв, обсерваторія	25	21	23	30	40	67	47	37	28	36	27	29	410

Таблиця 2.3 Інші основні показники кліматичної характеристики території і розташування господарства

№ п/п	Назва показників	Значення показників
1.	Температура повітря в градусах: Сума в градусах за період з температурами вище 0° 5° 10° Абсолютний річний максимум Абсолютний річний мінімум	3794° 3683° 3359° +38°С -31°С
2.	Тривалість в періодів в днях: Без морозного Вегетаційного З температури вище 10° З температури вище 15°	201-209 230-240 175 135
3.	Заморозки: Останні весняні Перші осінні	1/V 25/ІХ
4.	Опади /мм/ Сума за холодний період /ХІ-ІІІ/ Сума за теплий період /ІV-Х/ Сума за період з t повітря вище 10°С	125 285 200-230
5.	Сніговий покрив: Середня висота в період найбільшого накопичення, см Тривалість, днів	4-6 46
6.	Гідротермічний коефіцієнт:	0,6-0,7

Отже, на даній території характеризується помірно жаркий, посушливий клімат. За даними таблиці 2.1 ми бачимо що середня річна температура - +9,7°С, найбільша середньо місячна температура повітря спостерігалась у липні місяці що становила - +22,9°С. Характерним кліматичним явищем на даній території є те що, інтенсивне підвищення температури повітря спричинює швидке настання весни що звичайно буває коротким. За таких умов на весні часто спостерігаються суховії. Літній період часто буває теплим або помірно жарким. Часто в літні місяці спостерігається посухи, але в порівнянню з другими сезонами в літній період випадає найбільша кількість опадів (див. таблиця 2.2). Заморозки на території спостерігаються осінню, перші ранні відмічались 5-14 вересня, а останні 24-25 листопада. Зимній період характеризується переважно нестійким сніговим покривом тривалістю 46 днів, з частими відлигами. Сніговий покрив випадає у вигляді снігу і крупи, середня висота покриву 4-6 см за даними (таблиці 2.3).

2.2 Рослинність

Територія АТ "Радсад" розташована в зоні типчаково-ковилових степів, для яких характерне домінування в травостої вузьколистих ксерофітних щільно-кущових злаків.

Деревна рослинність в лісосмугах представлена дубом, акацією білою, гледичією, горіхом, кленом гостролистим та інші.

Таблиця 2.4 Найбільш поширені трав'янисті рослини

Елементи рельєфу	Найбільш поширені рослини в тому числі бур'яни
	на не розорюваних ділянках	на розорюваних ділянках
1	2	3
Плато	пирій повзучий, тонконіг лучний, щавель кінський, буркун білий, стоколос покрівельний	мишій сизий, осот, щириця звичайна, берізка польова, свиріпа звичайна
Схили балок	тонконіг вузьколистий, полин австралійський, берізка польова, чебрець, типчак овечий
Днища балок	айстра солончакова, щавель кінський, солянки, пирій повзучий, конюшина біла, осоки, спориш
Заплава	ситник, осоки, очерет, травник звичайний

Рослинність зменшує інтенсивність протікання деяких процесів рельєфоутворення (наприклад, ерозії, дефляції). Між рослинністю й різновидами ґрунтів існує тісний взаємозв'язок, тому якщо природне угрупування рослинності на певній ділянці знищене унаслідок діяльності людини, то за особливостями ґрунту можна орієнтовно визначити який був його склад (уявно відновити його). Рослинність впливає на місцевий клімат. Так, у межах лісосмуги вологість повітря вища на 5-9% і температура повітря нижча на 2...3°С. Це дозволяє щорічно зберігати від випаровування до 100 мм вологи і зумовлює підвищенню врожаю.

2.3 Ґрунтотворні породи

Ґрунтоутворюючими породами на території господарства являється леси, лесовидні суглинки, піски, гумусований делювій, алювіально-делювіальні відклади.

Леси - це найбільш цінні ґрунтоутворюючі породи. Вони пухкі, пористі, карбонатні, водопроникні, тонкозернисті польового чи буро-польового кольору.

Високий вміст карбонатів кальцію зумовлює закріплення залишків розпаду органічних речовин, сприяє поліпшенню фізико-хімічних властивостей ґрунтів.

За механічним складом леси важко суглинкові.

Лесовидні суглинки залягають на схилах, де вони з глибини 1-4 м підстилаються третинними відкладами. Лесовидні суглинки, як і леси, мають польовий або буро-польовий колір, відрізняються більш легким (від середньосуглинкового до легкосуглинкового) механічним складом, внаслідок більшого вмісту піску.

Давньоалювіальні відклади (піски) залягають на першій надзаплавній терасі. Дана порода має різний колір (жовтий, білий), неоднорідну зернистість. В пісках зустрічаються прошарки гравію, гальки, іноді річкового мулу.

Піски погано затримують вологі і через це ґрунти, які утворилися на них, мають погані водно-фізичні властивості і часто непридатні для використання під посіви сільськогосподарських культур.

Механічний склад піщаний чи супіщаний.

Гумусований делювій залягає по днищах балок і лощин. Він утворився внаслідок намиву гумусованих горизонтів ґрунтів, змитих з прилеглих схилів, тому має темно-сіре забарвлення. Делювій містить значну кількість гумусу і має подібний до змитих ґрунтів механічний склад. Товщина породи коливається в межах від 0,8-1,5м, причому там, де близько залягають мінеральні води, делювій засолений.

На території господарства сприятливі ґрунтоутворюючі породи. Але під дією водяної ерозії верхній гумусовий шар змивається чим послаблює родючість.

2.4 Рельєф місцевості

Згідно геоморфологічному районуванню територія АТ "Радсад" розташована на Причорноморській низовині.

По характеру поверхні територія представляє собою широко-хвилясте плато, південна частина якого більш рівнинна. В напрямку з північного заходу на південний схід територія землекористування порізана балками і лощинами.

Площі схилів часто значно переважають площу рівнини. Балки на території господарства різної глибини, днища їх шириною 10-60 м задерновані, деякі розорюються. Схили балок у верхній частині слабо-пологі (1-3°), внизу крутизна їх збільшується до 5-10°. На крутих схилах багато промоїн. Східною межею території господарства служить Південний Буг. Схили до річки пологі і слабо-спадисті, тому тут розвинені процеси водної ерозії.

Розташування господарства сприятливе для ведення садівництва і виноградарства, але має свої не достатки в тому що частина ріллі знаходиться на схилах балок де можна часто спостерігати при сильному дощі вимивання ґрунту. Також частина території постійно піддається водній ерозії з боку Південного Бугу.

2.5 Гідрологічні умови

Головним джерелом зволоження ґрунту на території господарства являються атмосферні опади.

Ґрунтові води на корінному плато залягають на глибині 18-25 м. Ці води мінералізовані, але вони на процеси ґрунтоутворення не впливають.

На днищах балок і на заплаві річки Південний Буг мінералізовані ґрунтові води знаходяться на глибині від 0,3 до 3,0 м, що привело до утворення напівгідроморфних лучно-чорноземних і гідроморфних лучно-болотних засолених ґрунтів і солончака.

3. ҐРУНТОВИЙ ПОКРИВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Номенклатурний список ґрунтів

Територія АТ "Радсад" розташована в Новоодеському природно-сільськогосподарському районі Степу Посушливого Правобережного. Описанні вище фактори в результаті своєї взаємодії зумовили в даному районі розвиток дернового процесу ґрунтоутворення, внаслідок якого сформувались чорноземні ґрунти.

Особливістю цього процесу є збагачення ґрунту, особливо верхньої частини профілю, специфічною темнозабарвленою речовиною - гумусом. Накопичення його відбувається за рахунок розкладу залишків трав'янистої рослинності, багатої азотом і зольними елементами.

Наявність кальцію (Са СО3) в породі і ґрунтовому профілі зумовлює насиченість колоїдного комплексу катіонами Са та закріплення ґрунтових колоїдів (глини і гумусу). Це сприяє створенню агрономічно цінної, водотривкої, зернисто-грудкуватої структури, як одного із характерних фізичних ознак чорноземів, що мають велике значення для родючості ґрунтів.

На переважній частині території господарства ґрунтоутворення проходило в умовах рівнинно-хвилястого рельєфу на карбонатних лесових породах під впливом посушливого клімату і степової рослинності.

Зональними ґрунтами тут є чорноземи південні залишково-слабосолонцюваті малогумусні легкоглинисті на лесах.

На схилах різної крутизни під впливом водної ерозії утворилися чорноземи різного ступеня змитості на різних ґрунтотворних породах.

В неглибоких лощинах, де періодично спостерігається перезволоження, утворилися чорноземи південні вилуговані.

На днищах балок при більш інтенсивному зволоженні утворилися лучно-чорноземні ґрунти.

За заплаві ріки Південний Буг в умовах перезволоження підґрунтовими мінералізованими водами, періодичним затопленням заплави весняними паводковими водами, утворилися лучно-болотні солончакові ґрунти на алювіально-делювіальних відкладах

У відповідності з процесами ґрунтоутворення ґрунтовий покрив земельного масиву КСП АТ "Радсад" представлений слідуючими ґрунтами.

Чорноземи на лесах

1. Чорноземи південні малогумусні залишково-слабосолонцюваті крупнопилувато-важкосуглинкові

2. Чорноземи південні малогумусні залишково-слабосолонцюваті слабозмиті крупнопилувато-важкосуглинкові

3. Чорноземи південні малогумусні залишково-слабосолонцюваті середньозмиті крупнопилувато-важкосуглинкові

4. Чорноземи південні малогумусні залишково-слабосолонцюваті сильнозмиті крупнопилувато-важкосуглинкові

5. Чорноземи південні малогумусні залишково-слабосолонцюваті вилуговані намиті крупнопилувато-важкосуглинкові

Чорноземи на лесовидних суглинках

6. Чорноземи південні малогумусні залишково-слабосолонцюваті слабозмиті піщанисто-середньосуглинкові

7. Чорноземи південні малогумусні залишково-слабосолонцюваті середньозмиті піщанисто-середньосуглинкові

8. Чорноземи південні малогумусні залишково-слабосолонцюваті сильнозмитіпіщанисто-середньосуглинкові

Чорноземи на пісках

9. Чорноземи середньозмиті супіщані

Лучно-чорноземні ґрунти на гумусованому делювії

10. Лучно-чорноземні намиті піщанисто-середньосуглинкові ґрунти

11. Лучно-чорноземні намиті слабосолончакові піщанисто-середньосуглинкові ґрунти

Лучно-болотні ґрунти на алювіально-делювіальних відкладах

12. Лучно-болотні слабосолончакові пилувато-легкоглинисті ґрунти

Солончак на гумусованому делювії

13. Солончак хлоридний крупно пилувато-важкосуглинковий

На території КСП АТ "Радсад" більшу частину ґрунтів переважають чорноземи в тому числі: південні, на лесовидних суглинках, пісках. Також виділяють лучно-болотні і лучно-чорноземні ґрунти.

Таблиця 3.1 Номенклатурний список ґрунтів

Індекс ґрунту	Найменування ґрунтів	Загальна площа
	тип	підтип	рід	вид	різновид	розряд	га	%
1	2	3	4	5	6	7	8	9
	Чорнозем	південний	солонцюватий	малогумусний слабосолонцюваті	крупнопилувато- важкосуглинковий	лес	797,5	30,3
	Чорнозем	південний	солонцюватий слабозмитий	малогумусний слабосолонцюваті	крупнопилувато- важкосуглинковий	лес	898,4	34,1
	Чорнозем	південний	солонцюватий середньозмитий	малогумусний слабосолонцюваті	крупнопилувато- важкосуглинковий	лес	395,4	15,0
	Чорнозем	південний	солонцюватий сильнозмитий	малогумусний слабосолонцюваті	крупнопилувато- важкосуглинковий	лес	33,3	1,3
	Чорнозем	південний	солонцюватий вилужений намитий	малогумусний слабосолонцюваті	крупнопилувато- важкосуглинковий	лес	4,2	0,2
	Чорнозем	південний	солонцюватий слабозмитий	малогумусний слабосолонцюваті	піщанисто-середньосуглинковий	лесовидні суглинки	38,2	1,4
	Чорнозем	південний	солонцюватий середньозмитий	малогумусний слабосолонцюваті	піщанисто-середньосуглинковий	лесовидні суглинки	269,1	10,2
	Чорнозем	південний	солонцюватий сильнозмитий	малогумусний слабосолонцюваті	піщанисто-середньосуглинковий	лесовидні суглинки	81,1	3,1
	Чорнозем	звичайний	середньозмитий	неглибокий гумусований	супіщаний	делювій	19,0	0,7
	Лучно-чорноземні	лучні	звичайні намитий	гумусований	піщанисто-середньосуглинковий	делювій	28,0	1,1
	Лучно-чорноземні	лучні	звичайні намитий	слабосолончакуваті	піщанисто-середньосуглинковий	делювій	14,1	0,5
	Лучно-болотні	болотні	солонцюватий	слабосолонцюваті	пилувато-легкоглинисті	алювіально-делювіальні	9,2	0,3
	Солончак	звичайні	солонцюватий	хлоридний	крупнопилувато-важкосуглинковий	делювій	16,6	0,7

3.2 Характеристика основних типів ґрунтів сільськогосподарського підприємства

3.2.1 Генезис

На території господарства переважають ґрунти: чорноземи південні, лучні-чоргоземи.

Чорноземні ґрунти поширені в межах Лісостепу та Степу, які через свою рівність утворюють єдиний широтно-зональний спектр ґрунтових типів помірного ґрунтово-біокліматичного поясу.

Чорноземи - це ґрунти, сформовані трав`янистими фітоценозами степової та лісостепової ландшафтно-біокліматичних зон. Провідним тут є гумусово-акумулятивний процес , який сприяє утворенню глибоко гумусованого профілю, його оструктурюванню та підвищенню торфяності. Характерний гумусовий профіль чорноземів завдячує могутньому впливу степових трав, коренева система яких становить значну частку їх біомаси і здатна швидко відмирати і легко муміфікуватися. Степові і лучно-степові трав`янисті фіто угрупування характеризується такими основними особливостями:

Ш щороку в ґрунт рослинами повертається майже вся кількість зольних елементів і азоту, використана на їх приріст - це є найважливішою рисою при чорноземоутворенні;

Ш переважна кількість цих речовин (40-60%) повертається не на поверхню ґрунту, а безпосередньо в ґрунт з корінням;

Ш черговість елементів розпочинається Sі, а за ним йдуть N,K,Ca та інші (частка азоту в опаді лучно-степових ценозів досягає 1,0-1,5%).

Продуктивність природних трав`яних угрупувань на чорноземах характеризується кількістю надземної фіто маси в 30-40 та 200 ц/га коренів у Лісостепу Руської рівнини; 8-24 ц\га надземної фіто маси і 150-300 ц/га коренів у Степу. Практично вся ця маса щороку надходить до фонду чорноземоутворення. Середня зональність степової фіто маси становить 3,5-4,5%, а максимальна 7%. Активний розклад опаду забезпечується бактеріями та актиноміцетами, а також безхребетними організмами, для розвитку яких дуже сприятливими є біохімічний склад опаду і біокліматична обстановка степових ландшафтів.

Природна рослинність чорноземних елементів характеризується значним щорічним надходженням опадів. При цьому біля 40-60% складає коріння рослин.

Насиченість рослинного складу чорноземних степів загальними елементами та азотом, при великій загальній масі щорічного опаду, визначається максимальним постачанням в ґрунт азоту та загальних елементів. Систематичне використання органічних та мінеральних добрив і вирощування сільськогосподарських культур з високими урожаями сприяє збереження ефективної родючості чорноземних ґрунтів.

3.2.2 Морфологічні ознаки

Для більш глибокого визначення морфологічних ознак ґрунтів розглянемо їх на прикладі найбільш типових:

2 розріз № 173 () чорнозем південний;

48 розріз № 174 () чорнозем південний;

33 розріз № 75 () чорнозем звичайний;

63 розріз № 305 () лучно-чорноземи.

Процес утворення ґрунтів тісно пов'язаний з кліматом, рослинністю рельєфом, діяльністю мікроорганізмів, мінеральним складом підґрунтя і працею людини.

Морфологічні ознаки ґрунту - це форма елементів, характер їх меж, забарвлення, взаємне розташування та співвідношення в просторі твердих часток і зв'язаних з ними пор, характер поверхні, щільність, твердість, липкість, пластичність, гранулометричний склад, загальна потужність ґрунтового профілю і окремих його генетичних горизонтів, характер переходів між горизонтами, форми новоутворень і включень.

Структура ґрунту - це сукупність агрегатів або структурних окремостей різного розміру, форми, шпаруватості і механічної міцності. Здатність ґрунту розпадатися на агрегати (грудочки) називається структурністю. Залежно від розмірів афегати поділяють на макроструктури і (діаметр понад 0,25 мм) і мікроструктурні (менше 0,25 мм).

Агрономічно цінними вважаються частинки ґрунту, діаметр яких становить від 0,25 до 10 мм. Власне ґрунти, які складаються з таких частинок, називають структурними, тому що в них забезпечуються сприятливі водний, повітряний і поживний режими. Недоліком мікроструктурних (безструктурних) ґрунтів є їх схильність до швидкого ущільнення, утворення ґрунтової кірки. Набагато краще складаються умови в макроструктурних ґрунтах, які мають більшу загальну пористість (близько 50-- 60% об'єму ґрунту) і меншу щільність (1,1 -- 1,2 г/см3). У структурних ґрунтах створюється сприятливе співвідношення між водою і повітрям.

На оструктурення ґрунту впливають добрива. Вони сприяють підвищенню врожаю надземної і кореневої мас, посилюючи цим роль рослинності в оструктуренні ґрунту. Крім того, органічні добрива (гній, торфокомпости та ін.) є додатковим джерелом утворення гумусу. Оструктуренню сприяють також вапнування кислих і гіпсування засолених ґрунтів.

3.2.3 Фізичні властивості ґрунтів

а) гранулометричний склад

Гранулометричним складом ґрунту називають відносний по масі вміст груп частинок або фракцій ґрунту різної велечини, вираженої у відсотках до загальної маси абсолютно сухого ґрунту. Для його визначення проводиться так званий гранулометричний аналіз, що складається з розділення наважки ґрунту на його складові фракції частинок та уламків та подальше визначення відсоткового вмісту кожного компоненту фракції до маси наважки.

Гравійні частинки (розмір 70-2 мм) являє собою шліфовані уламки гірських порід, різних по мінеральному та хімічному складу. Водопроникність таких фракцій досить велика (більше 100м\добу), капілярність відсутня. Гравійні частинки при їх наявності в ґрунті більше 30% надають йому міцності та стійкості.

Піщані частинки (розміром 2-0,05мм) в більшості випадків є уламками кварцу, рідше польові шпати та інші мінерали, крейдо-пилові частинки звичайно складаються з кварцу або аморфної кременевої кислоти.

Пилоподібні частинки (розміром 0,05-0,001 мм)характеризуються вкрай поганою зв'язаністю, в воді не набухають, або набухають незначним чином. Мають здатність в короткий термін підіймати воду на висоту до 3 метрів. Відрізняються від піщаних частинок здатністю легко переходити до пливучого стану. Водопроникність такої фракції вкрай незначна.

Глинисті частинки (менше 0,001 мм) є найбільш активною частиною ґрунту і являють собою суміш мінералів каолініту, монтморилоніту, гідратів окисів заліза та марганцю, кварцу, а також тонких частинок гумусових речовин. Глинисті частинки практично водонепроникні, мають велику вологоємкість і сильно набухають у воді. На відміну від фракцій більших часток глиняні частки проявляють властивість зв'язності. Пластичність, липкість, набухання і водо-стримуюча властивості глинистих частинок дуже проявляються, так само як і коагуляція, під дією розчинів різних солей.

Таблиця 3.2 Гранулометричний склад ґрунту

Індекс ґрунтів	Глибина відбору зразка, см	Вміст фракцій (в %) розміром діаметру часток в мм	Фізична глина, <0,01 мм	Назва ґрунту за гранулометричним складом
		1-0,25	0,25-0,05	0,05-0,01	0,01-0,005	0,005-0,001	<0,001
	0-20 0-20 0-20 0-20	5,59 1,10 42,01 7,71	8,78 8,55 21,97 12,30	38,30 42,77 20,26 38,00	8,36 8,99 1,66 8,60	8,09 13,80 1,61 9,82	30,88 24,79 12,49 23,57	47,33 47,58 15,76 41,99	крупнопилувато-важкосуглинкові крупнопилувато-важкосуглинкові супіщані піщанисто-середньосуглинкові супіщані піщанисто-середньосуглинкові

Назву ґрунту визначаємо за вмістом фракцій яка переважає для ґрунтів 1,2,9,10 найбільший відсоток фракцій розміром 0,05-0,01 є пил крупний а також пісок крупний і середній.

Таким чином за механічним складом всі 4 ґрунти господарства відносяться до піщано-середньо і важкосуглинкових.

б) агрегатний склад

Структура - це сукупність агрегатів ґрунту різних за розміром, формою і якістю складу. Структурним вважається ґрунт, який містить більше 55% водотривких агрегатів. Водостійкість - це здатність ґрунту не руйнуватися під час зволоження, вона визначає збереження ґрунтом сприятливої побудови під час багато численного обробітку.

Агрономічне значення структури полягає в тому, що вона має позитивний вплив на наступні властивості і режими ґрунтів:

Ш фізичні властивості - пористість, густину побудови, водний, повітряний, тепловий, окисно-відновний, мікробіологічний і харчовий режими;

Ш фізико-хімічні властивості - пов'язаність питомого опору під час обробітку, мікроутворення, протиерозійну стійкість ґрунтів.

При цьому сприятливу дію на агрономічні властивості мають агрегати розміром 0.25-0.05 і 0.005-0.01 мм, в той час як мікроагрегати розміром середнього пилу (0.01-0.005) водо - і повітропроникності ґрунтів, сприяють підвищенню випаровування. Структура ґрунту динамічна, вона руйнується під дією механічних і фізико-хімічних умов і явищ. Керування цими факторами дозволяє тримати ґрунт в необхідному структурному стані.

До основних агротехнічних методів відносять посіви багаторічних трав, обробіток ґрунтів зрілому стані, вапнування кислих і гіпсування солонцюватих ґрунтів. Міцна структура відновлюється під дією як багаторічних так і однорічних трав і сільськогосподарських культур. Так пшениця, кукурудза, соняшник, бобові утворюють міцну кореневу систему і тому впливають на побудову ґрунтів.

Великий вплив на побудову ґрунтів мають органічні добрива - перегній, торф. Мінеральні добрива також покращують структуру ґрунту, так як під час їх внесення рослини розвивають сильну систему залишають у органічному шарі багато кореневих залишків.

Таблиця 3.3 Агрегатний склад ґрунтів

Індекс ґрунтів	Глибина відбору зразка, см	Вміст фракцій агрегатів діаметром (мм), %	Сума агрегатів розміром 0,25-10 мм, %
		10	10 - 5	5 - 3	3 - 1	1 - 0,5	0,5 - 0,25	<0,25
	0-20 0-20 0-20 0-20	7,17 7,92 20,06 10,37	9,43 10,41 24,52 14,45	16,43 14,67 15,93 9,48	20,33 22,77 19,73 11,35	25,34 23,20 8,03 13,20	6,30 10,50 8,21 31,51	7,17 7,92 3,52 10,37	5,43 5,15 3,24 3,86

За результатами агрегатного аналізу вирахую коефіцієнт структурності (К) за формулою:

;

де а - сума агрегатів розміром від 0,25мм, %;

b - сума агрегатів розміром < 0,25 мм, %.

Оцінка структурного стану:

1 ґрунт - 91,85% - відмінний

2 ґрунт - 92,26% - відмінний

9 ґрунт - 100% - відмінний

10 ґрунт - 100% - відмінний

Середнє значення К знаходилось від 3,24 до 5,43 найбільше значення К=5,43, має ґрунт перший, тобто цей ґрунт має найкращу структуру.

Оцінку структурного стану проводимо за сумою вмісту агрегатів розміром від маси повітряно-сухого ґрунту мокрим просіюванням.

Одним із найдоступніших агротехнологічних заходів збереження і поліпшення структури ґрунтів є їх своєчасна культурна оранка. Істотно поліпшують агрегатний склад ґрунтів багаторічні трави, оптимально-включені в сівозміну, цьому сприяє розгалужена тонковолокниста коренева система конюшини, люцерни, тимофіївки, багатьох інших трав.

в) загальні фізичні властивості

Фізичні властивості ґрунту пов'язані з його дисперсністю (роздробленістю на окремі частки) і пористістю (ступенем примикання частинок ґрунту одна до одної). Завдяки дисперсності і пористості в ґрунтах можна виділити три фази - тверду, рідку та газоподібну, що знаходяться у взаємодії. Найменш рухома частина - тверда фаза ґрунту і особливо мінерали, більше рухливі - органічні речовини, ще більш динамічні - рідка і газоподібна фази. Тому фізичні властивості можуть бути розділені на основні (загальні фізичні, фізико-хімічні, водні, повітряні, теплові) і функціональні, пов'язані з різними режимами (водним, повітряним, тепловим). До числа загальних фізичних властивостей ґрунту відносять відносну щільність, об'ємну щільність і пористість.

Відносна щільність ґрунту - це відношення маси його твердої фази до маси води в тому ж обсязі при температурі +4°С. Величина відносної щільності ґрунтів залежить від щільності частинок мінералів, що входять до ґрунту, та їх співвідношення, а також від кількості органічної речовини. Зазвичай щільність мінеральних горизонтів ґрунтів коливається в межах 2,4-2,8, а органогенних - від 1,4 до 1,8 (торф). Щільність верхніх гумусованих горизонтів ґрунтів в середньому дорівнює 2,5-2,6, нижніх - 2,6-2,7.

Об'ємна щільність ґрунту - маса одиниці об'єму абсолютно сухого ґрунту, взятого у природному заляганні, виражена в г/см3. Щільність - одне з найважливіших властивостей, що визначають здатність ґрунту пропускати і утримувати вологу, повітря, чинити опір знаряддям обробітку ґрунту тощо. Густина залежить від типу рослинності, механічного і мінералогічного складів ґрунту (дисперсності), будови, оструктуреності і ступеня обробки ґрунтів.

Величина об'ємної щільності ґрунтів залежить від типу рослинності. Так, в гумусових горизонтах під зімкнутими ялинниками вона дорівнює 0,9-1,1, під березняками - 1,0-1,3, під злаками - 1,2-1,4 г/см3.

Кожен вид рослин здатний підтримувати об'ємну щільність ґрунтів на тому чи іншому рівні, тобто в певному інтервалі величин. Найбільш сприятлива для рослинності величина об'ємної щільності верхніх горизонтів ґрунтів коливається в межах 0,95-1,15 г/см3. Граничною величиною характеризуються глейові горизонти ґрунтів з максимальною об'ємною щільністю 2,0 г/см3. Якщо об'ємна щільність ґрунтів дорівнює 1,6-1,7 г/см3, корені деревних порід практично в ґрунт не проникають (при щільності ґрунту 2,66-2,70 г/см3), а сільськогосподарські культури знижують урожай в 3-4 рази . Ґрунт вважають пухким, якщо об'ємна щільність гумусових горизонтів дорівнює 0,9-0,95, нормальним - при 0,95-1,15, ущільненим - при 1,15-1,25, та сильноущільненим - за величин понад 1,25 г/см3. Знаючи величину об'ємної щільності горизонту ґрунту, можна підрахувати запас будь-якої сполуки в ґрунті.

Пористість - сумарний обсяг усіх пір і проміжків між частинками твердої фази ґрунту. Її обчислюють за щільністю та об'ємною щільністю ґрунту і виражають у % обсягу ґрунту.

Розрізняють декілька форм пористості, найголовнішими з них є капілярна і некапілярна. Капілярна пористість зазвичай вимірюється в лабораторних умовах і дорівнює кількості води, яка утримується у тонких капілярних проміжках між частинками твердої фази ґрунту. Звичайно чим більше глинистих часток, тим більша капілярна пористість. В оструктурених ґрунтах вода між грудочками стікає через великий розмір пор, а в самих грудочках утримується в капілярах.

Пластичність - здатність ґрунтів змінювати свою форму після усунення навантаження і зберігати утворену форму після усунення навантаження. У пересушеному і перезволоженому стані ґрунти не мають пластичності.

Ця властивість виявляється тільки у певному інтервалі зволоження між верхньою і нижньою межами пластичності.

За меншої вологості ґрунт з пластичного переходить у напівтвердий і твердий, а за більшої - з пластичного в текучий чи напіврідкий стан.

Таблиця 3.4 Загальні фізичні властивості ґрунту

Індекс ґрунтів	Глибина відбору зразка, см	Щільність, г/см3	Щільність твердої фази, г/см3	Загальна пористість, %
	0-20 0-20 0-20 0-20	1,31 1,32 1,14 1,09	2,65 2,65 2,67 2,67	50,56 50,18 59,17 57,30

Визначаю загальну пористість ґрунтів для кожного шару ґрунту за формулою



де Рзаг - загальна пористість, %;

d - щільність ґрунту, г/см3;

dv - щільність твердої фази ґрунту, г/см3.

50,56%

50,18%

59,17%

%

г) водні властивості ґрунту

Вода - найважливіший фактор життя па Землі. Вона входить до складу всіх живих організмів, беручи участь практично у всіх процесах, пов'язаних з розвитком рослин. Вода відіграє величезну роль у формуванні та розвитку ґрунтового покриву.

Джерелом води на поверхні суші найчастіше є атмосферні рідкі (дощі, зливи) і тверді (сніг, паморозь, іній) опади, а також ґрунтові води, що залягають в пронизаній коренями зоні ґрунту за умов близько розташованого рівня ґрунтових вод. Частина вологи надходить у формі сконденсованої пароподібної вологи.

Водоутримуюча здатність ґрунту обумовлена його пористістю, високою подрібненістю частинок та дисперсністю. Існує декілька видів вологи в ґрунті.

Пароподібна волога знаходиться в ґрунтовому повітрі, розміщеному між ґрунтовими частинками. Зазвичай ґрунтове повітря повністю насичене водяними парами. В пароподібній формі волога пересувається з теплих шарів ґрунту в холодні, де відбувається її конденсація - згущення. Утворення конденсату пароподібної вологи також відбувається при охолодженні поверхні ґрунту, наприклад вночі в піщаних ґрунтах. Днем сконденсувана волога знову переходить в пароподібний стан. Той же процес конденсації і наступного замерзання води відбувається взимку. У літній період пароподібна волога може пересуватися в глибокі горизонти ґрунтів. Після конденсації частина її стає доступною для рослин. Проте великого значення в житті рослин ця форма вологи не має.

Гігроскопічна волога утворюється внаслідок здатності дрібних частинок ґрунту поглинати молекули вологи з повітря. Завдяки цьому тверда частинка вкривається тонкою плівкою вологи. Ця форма вологи утримується значними молекулярними силами. Гігроскопічна волога володіє особливими властивостями. Її щільність близько 1,7, вона не замерзає і не розчиняє солей. Кількість поглиненої вологи залежить від природи речовини, температури і кількості водяної пари, що знаходиться в ґрунтовому повітрі. Максимальна кількість вологи, яка може поглинути з повітря подрібненою речовиною, визначається в ексикаторі над 10%-ним розчином сірчаної кислоти, який підтримує вологість повітря у 94%. Визначена таким чином величина вологи називається максимальною гігроскопічністю. Гігроскопічна волога рослинам недоступна.

Плівкова волога є однією з найпоширеніших у природі форм води. При надходженні вологи в ґрунт перші її порції йдуть на збільшення товщини плівки води навколо частинок і утримуються великими молекулярними силами, тому вони недоступні для рослин. Загальна кількість недоступної вологи дорівнює приблизно 150% від максимальної гігроскопічності ґрунтів. При цій вологості рослини виявляють ознаки зав'ядання. Нові порції вологи, що надходять в ґрунт, йдуть на подальше потовщення водної плівки і утримуються меншими молекулярними силами. Ця частина вологи здатна пересуватися від більш товстих до більш тонких плівок. Пересування відбувається повільно, і хоча волога доступна рослинам, її запас в ґрунті невеликий. Після насичення ґрунтів або ґрунту плівковою вологою нові порції води вже не можуть утримуватися молекулярними силами і утворюють капілярну форму вологи, яка надходить в капілярні проміжки.

Вологоємність - це кількість води, що характеризує водоутримуючу здатність. Вона виражається у відсотках маси ґрунту, а при обліку об'ємної щільності - в мм для певного шару ґрунту. Вологоємність, як правило, збільшується при збільшенні кількості глинистих частинок в ґрунті. Найбільшою вологоємністю володіють органогенні горизонти - лісові підстилки та торф, які утримують вологи в 5-20 разів більше від своєї власної маси.

Регулювання водного режиму здійснюється таким чином, щоб співвідношення приходу і витрати вологи наближалося до одиниці. Це здійснюється зрошенням територій посушливих районів, осушенням перезволожених. Зменшення витрати вологи досягається розпушуванням, боронуванням, культивацією, оранкою, мульчуванням. Збільшення витрати вологи - підбором вологолюбних рослин, прикочуванням, знищенням дернин, залишенням ріллі в гребенях, грядовою оранкою, насадженням масивних лісових насаджень з високою транспірацією тощо.

Таблиця 3.5 Ґрунтові гідрологічні константи

Індекс ґрунтів	Глибина відбору зразка, см	Форми ґрунтової вологи, %	Вологоємність, %	ДАВ
		ГВ	МГВ	ВВ	НВ	КВ
	0-20 0-20 0-20 0-20	23,5 21,1 18,6 24,5	25,2 26,8 19,0 20,0	10,1 10,9 13,3 13,4	26,0 26,4 31,50 29,3	15,2 14,8 17,6 12,8	100 100 100 100

ГВ - гігроскопічна вода; НВ - найменша вологоємність; ВВ - вологість в'янення; КВ - капілярна вологоємність; МГВ - максимальна гігроскопічна вологоємність; ДАВ - діапазон доступної вологи

Найбільш радикальним засобом поповнення водних ресурсів є регулювання стоку.

Регулювання стоку здійснюють різними агролісомеліоративними, агротехнічними ті іншими засобами, які, однак, діють далеко не завжди ефективно. Керування стоком стає ефективним лише за умови ретельного їм екологічно орієнтованого комплексу заходів - складових блоків регіональної протиерозійної організації території. Наприклад, у степу рекомендується проводити глибоку зяблеву оранку на 27-30см - звичайну, ґрунтопоглиблювальну та снігозатримувальну.

3.2.4 Агрохімічні властивості ґрунтів

а) гумус

Гумусом називається складний динамічний комплекс органічних з'єднань які утворилися при розкладі та гуміфікації органічних решток.

Вміст гумусу в ґрунті складає від 1-10%, і залежить від ґрунтово кліматичної зони, ґрунтотворної зони, фізико-хімічних властивостей ґрунту та інших властивостей. З глибиною склад гумусу зменшується.

Гумусовий стан ґрунту характеризується комплектом морфогенетичних показників, які інформують про загальні запаси в ньому органічних речовин їх властивості та еколого-біогеохімічних тенденцій утворення гумусу, його трансформація акумуляції та міграції в ґрунтовому профілі, а загалом у природно-антропогенних ландшафтах.

Система оцінок гумусового стану ґрунтів охоплює вміст і записи в них гумусу, його профільний розподіл, збагаченість азотом, ступінь гуміфікації, типи та специфіку гумусових речовин. Вона інформує про вплив гумусоутворення та генезис ґрунтів, надаючи можливість зробити висновок про роль гумусових речовин у формуванні забарвлення, структури, стабілізації або руйнуванні глинистих мінералів і міграції по профілю органо-мінеральних речовин.

Гумусові речовини та продукти розпаду приймають активну участь в ґрунтоутворенні. Найбільш енергійно мінерали розкладаються під дією фульвокислот, так як водневі розчини мають сильно кислу реакцію. Органічні рештки також допомагають розкладати рештки. Гумус формує профіль ґрунту. В тих місцях де утворюється багато гумінових кислот формується добре виражений гумусний горизонт. Якщо ґрунт багатий кальцієм гумус утворює гумати кальцію, які приймають участь в утворенні пористої та водостійкої структури. Якщо в складі гумусу багато фульвокислот вони об'єднуються Са, Mg, Kта іншими основами. Фульвокислоти утворюють водорозчинні солі, які вимиваються.

Вміст гумусу представлений в таблиці 3.6

Таблиця 3.6 Вміст гумусу

Індекс ґрунтів	Глибина відбору зразка, см	Вміст гумусу, %	Потужність шару ґрунту (А+ВІ), см	Висновок
				за складом гумусу в %	за потужністю гумусового горизонту
	0-20 0-20 0-20 0-20	1,97 2,29 1,20 2,58	33 42 32 75	слабо гумусові слабо гумусові слабо гумусові слабо гумусові	неглибокі неглибокі неглибокі неглибокі

Вміст гумусу в ґрунті дозволяє говорити про родючість ґрунту, чим більше гумусу тим більш родючий ґрунт згідно таблиці 3.6 в якій приведенні дані про вміст гумусу в шарах ґрунту від 0-20 знаходиться в межах від 1,20% до 2,58%, можна зробити висновок про те що всі чотири основних ґрунти господарства (1,2,9,10) по процентному відношенню гумусу відносяться до слабогумусних, а за потужністю гумусового горизонту (А+В1) ці ж ґрунти відносяться до неглибоких. Про родючість ґрунту можна говорити не тільки за % вмісту гумусу але й за вмістом гумусу в т/га. Проводимо розрахунки вмісту гумусу в т/га за формулою:

де М - запас гумусу в кожному шарі, т/га;

р - щільність шару ґрунту, см;

h - потужність шару ґрунту, см;

Г - склад гумусу, %.

ґрунт 1 т/га

ґрунт 2 т/га

ґрунт 9 т/га

ґрунт 10 т/га

Як бачимо із розрахунків найбільш гумусованим тобто найбільш родючим є ґрунт другий.

Для слабогумусних ґрунтів підтримання запасів органічних речовин ґрунту означає збереження їх потенціалу. Однак ведення сільськогосподарського виробництва без турботи про накопичення гумусу у ґрунті призводить до помітного їх зниження. Стабілізація і збільшення запасів гумусу у ґрунтах є однією з найактуальніших проблем сучасного землеробства.

В орних ґрунтах практично не вдається поповнити первинний рівень гумусованості, отже, необхідно орієнтуватися на їх можливу гумусованість, яка забезпечує в певній зоні високу родючість, основним прийомом стабілізації гумусованості є внесення органічних добрив, включення до сівозмін певної кількості сільськогосподарських культур, які залишають значну кількість збагачених азотом поживно-кореневих фіторешток.

Важливим резервом поповнення запасів гумусу в ґрунтах є солома, коефіцієнт гуміфікації якої більш як у двічі перевищує зелено-укісні рештки.

б) фізико-хімічні властивості ґрунтів

Катіони, які входять до складу ґрунтово-вбирного комплексу і здатні заміщуватися катіонами іншого роду під час взаємодії з розчинами нейтральних солей, отримали назву обмінних катіонів.

Магній (Mg2+) за вмістом у ґрунтах близько до Са, виконуючи у рослинах важливу фізіологічну роль, передусім у складі хлорофілу. У ґрунті він є в глинистих мінералах, олівіну, а в засолених ґрунтах - хлоридами та сульфатами.

Кальцій (Са2+) є суто ґрунтогенним, дуже потрібний рослинам елементом. Він стабілізує кислотно-лужний режим організмів, водночас є класичним елементом старіння. У ґрунті кальцій міститься в глинистих мінералах, перебуває в обмінно-увібраному стані, у формі простих солей, входить до складу гумусу і рослинних решток. Серед обмінних катіонів у більшості ґрунтів він посідає перше місце. Вміст СаО в без карбонатних суглинистих ґрунтах становить 1-3% і визначається головним чином присутністю глинистих мінералів, а також гумусом і фіторештками, які зумовлюють тенденцію до біогенного збагачення кальцієм при поверхневій органо-мінеральної частини профілю.

Натрій (Na+) надходить у ґрунт в основному з Na-вмісних польових шпатів. У засолених ґрунтах Na може перебувати в обмінному стані або у вигляді хлоридів і сульфатів. Його надлишок спричинює граничне погіршення агрофізичних та фізико-хімічних властивостей ґрунтів, передусім солонців з їх лужною реакцією.

Кислотність ґрунтів визначається як їх здатність підкислювати ґрунтовий розчин або сольові розчини внаслідок наявності у складі ґрунту кислот, а також обмінних іонів водню та катіонів, що утворюють при їх витисненні гідрологічно кислі солі.

Реакція ґрунту зумовлена наявністю та співвідношенням у ґрунтовому розчині водневих і гідроксильних іонів в класичному вигляді характеризується показником рН.

Реакція ґрунту формується в результаті сукупної дії багатьох чинників мінералогічного та хімічного складу мінеральної частини ґрунту, присутності вільних солей, вмісту та якості органічних речовин.

Висока кислотність ґрунтів загальмовує розвиток культурних рослин і сприяє перебігу процесів опідзолювання ґрунтів. Від величини рН залежить рухомість і доступність рослинам поживних елементів.

Фізико-хімічні показники ґрунтів представленні в таблиці 3.7

Таблиця 3.7 Фізико-хімічні показники ґрунтів

Індекс ґрунтів	Глибина відбору зразка, см	рН водневий	Обмінні основи	Сума, мг.-екв. 100 г ґрунту	Ca2+ Mg2+
			Са2+	Mg2+	Na+
			мг.-екв. 100 г	%	мг.-екв. 100 г	%	мг.-екв. 100 г	%
	0-20 0-20 0-20 0-20	6,2 6,6 6,7 5,9	15,39 11,64 8,16 13,31	66,25 55,64 63,65 54,86	7,49 9,16 4,48 10,40	32,24 43,79 34,95 42,87	0,35 0,12 0,18 0,55	1,51 0,57 1,40 2,27	23,23 20,92 12,82 24,26	2,05 1,27 1,82 1,28

Розрахунки:

1. Визначимо суму обмінних основ (катіонів)

мг.-екв/100г ґрунту

ґрунт 1: 15,39+7,49+0,35=23,23 мг.-екв/100г ґрунту

ґрунт 2: 11,64+9,16+0,12=20,92 мг.-екв/100г ґрунту

ґрунт 9: 8,16+4,48+0,18=12,82 мг.-екв/100г ґрунту

ґрунт 10: 13,31+10,40+0,55=24,26 мг.-екв/100г ґрунту

2. Визначаємо відсоток кожного катіону

№ ґрунту
1	15,39·100/23,23=66,25%	7,49·100/23,23=32,24%	0,35·100/23,23=1,51%
2	11,64·100/20,92=55,64%	9,16·100/20,92=43,79%	0,12·100/20,92=0,57%
9	8,16·100/12,82=63,65%	4,48·100/12,82=34,95%	0,18·100/12,82=1,40%
10	13,31·100/24,26=54,86%	10,40·100/24,26=42,87%	0,55·100/24,26=2,27%

3. Знаходимо відношення кальцію до магнію (в мг.-екв/100г ґрунту)

ґрунт 1: 15,39/7,49=2,05 мг.-екв/100г ґрунту - незадовільні

ґрунт 2: 11,64/9,16=1,27 мг.-екв/100г ґрунту - незадовільні

ґрунт 9: 8,16/4,48=1,82 мг.-екв/100г ґрунту - незадовільні

ґрунт 10: 13,31/10,40=1,28 мг.-екв/100г - незадовільні

Для визначення якості ґрунту за відношенням вмісту поглинання у % від ємкості поглинання використовують таку формулу:

ґрунт 1: 0,35·100/23,23=1,51 - незасолені

ґрунт 2: 0,12·100/20,92=0,57 - незасолені

ґрунт 9: 0,18·100/12,82=1,40 - незасолені

ґрунт 10: 0,55·100/24,26=2,27 - незасолені

Вивчення ґрунту виявило потребу у поліпшенні агрофізичного та еколого-біогеохімічного стану ґрунтів - внесення з добривами підвищує врожайність цукрових буряків, поліпшує їх якість на чорноземах.

Кислотність ґрунтів знижують, застосовуючи всілякі меліоранти, найчастіше осадові породи, складені переважно кальцитом СаСО3, доломітом СаСО3·MgСО3, у тому числі доломітизовані вапняки, мергелі, вапнякові туфи. Карбонат кальцію , як еконейтральна сполука, не має жодних протипоказань щодо йогозастосування для зниження ґрунтової кислотності при здійсненні національних програм підвищення родючості ґрунтів та їх окультурювання.