Організація виробництва в підприємствах агропромислового комплексу

У рішенні цих задач велике значення має добре організована, налагоджена диспетчерська служба, що звільняє керівників і фахівців від непродуктивних витрат робочого часу на збір інформації і дає можливість оперативного прийняття рішень. Відвідування бригад і ферм керівниками і фахівцями при налагодженій диспетчерській службі здобувають цілеспрямований характер і дають найкращі результати. Диспетчерська служба полегшує й удосконалює керування господарством. На неї покладається обов'язок підтримувати постійний оперативний зв'язок із усіма виробничими підрозділами й об'єктами, надавати їм необхідну допомогу.

У цих цілях диспетчерські центри господарства а) приймають і обробляють оперативні зведення про хід робіт і інформують про їх керівників господарства; б) доводять до виконавців оперативні плани, завдання, вказівки і розпорядження керівників господарства і контролюють їхнє виконання; в) здійснюють, зокрема, контроль за ходом польових робіт, за своєчасним виконанням графіка технічних відходів і ремонту сільськогосподарської техніки і правильним її використанням; г) беруть участь у складанні оперативних планів і завдань, в аналізі стану виробництва і витрат на виконувані роботи.

Організація диспетчерської служби вимагає відповідних засобів зв'язку. В даний час найбільш зробленими засобами, використовуваними в передових господарствах, є: полноавтоматичний телефонний зв'язок, диспетчерський зв'язок по комутаторі, гучномовна і радіопошуковий зв'язок, диспетчерський двосторонній радіозв'язок, диспетчерський польовий зв'язок, телеконтроль і телесигналізація.

Як показує досвід багатьох господарств, що впровадили диспетчерський зв'язок, капітальні витрати на будівництво ліній зв'язку, радіо і телефонну апаратуру й устаткування окупаються за два-три років.

Апарат керування господарством повинний бути економічним, без надмірностей. Підвищенню продуктивності управлінської праці сприяє використання засобів сучасної організаційної техніки і застосування механізованих обчислювальних засобів, комп'ютеризація внутрішньогосподарських підрозділів.

3.3 Особливості формування первинних форм управління виробництвом

В ринкових умовах, не залежно від форм власності, як показує передовий досвід, найбільш ефективною первинною організаційною формою управління є бригада або ланка.

Бригади комплектуються, як правило, за виробничим принципом. При закріпленні працівників за бригадою необхідно встановити, скільки і яких працівників по спеціальностях потрібно у бригаді, виходячи з її виробничого напряму.

До списку членів бригади заносять лише тих працівників, які повинні постійно працювати у ній.

При плануванні сільськогосподарських робіт необхідно продумано розставити людей, машини, транспортні і матеріальні засоби відповідно до обсягу робіт, кількості працівників, закріплених машин та знарядь, продуктивної і робочої худоби.

Крім постійного складу працівників, виробнича бригада повинна мати також постійну земельну ділянку - сівозміну -і засоби виробництва. Це зобов'язує членів бригади дбати про підвищення родючості ґрунту, внесення більшої кількості добрив, кращий обробіток землі, усунення знеосібки у використанні землі і засобів виробництва і посилює матеріальну заінтересованість працівників у зростанні врожайності сільськогосподарських культур.

Всі бригади в господарствах прийнято класифікувати за такими ознаками: склад продукції та технологія її виробництва і форма організації використання техніки. Залежно від складу продукції і технології її виробництва, а також від зональних особливостей і виробничих умов найбільш поширеними в рослинництві є такі види бригад:

спеціалізовані (галузеві) бригади - рільничі, овочівницькі, садівницькі, виноградарські та інші, в яких група працівників зайнята виробництвом одного або кількох однорідних продуктів у межах однієї галузі. За ними закріплюють сівозміни або площі плодоягідних насаджень, необхідні будівлі та інші засоби виробництва;

рослинницькі бригади - виробляють різні види продукції кількох рослинницьких галузей. Крім польових культур, вони можуть вирощувати також овочеві і плодоягідні культури. За рослинницькими бригадами закріплюють сівозміни, а якщо вони вирощують плоди і ягоди, то й плодоягідні насадження, необхідні будівлі та інші засоби виробництва;

комплексні бригади - під єдиним керівництвом обслуговують кілька рослинницьких і тваринницьких галузей.

За ними, крім землі і виробничих будівель, закріплюють один або кілька видів тварин.

Основною виробничою одиницею в тваринництві є ферма (скотарська, свинарська, вівчарська, птахівницька тощо), а формою організації праці - бригада. Найбільш перспективними у тваринництві є такі види бригад:

спеціалізовані, які обслуговують певну статеву вікову групу того чи іншого виду тварин і виробляють, як правило, один вид продукції (молоко, м'ясо тощо). До них відносяться бригади по обслуговуванню молочного стада, вирощуванню та відгодівлі худоби і т. д.;

галузеві, які обслуговують тварин одного виду в межах галузі. Це скотарські, свинарські, вівчарські, птахівницькі бригади;

змішані, які обслуговують кілька видів тварин і їх статево - вікові групи з різних галузей.

За формою організації використання техніки всі бригади, що мають трактори, комбайни та інші машини, діляться на такі види:

тракторні бригади, до складу яких входять механізатори і працівники, що працюють на машинах і обслуговують кілька або всі наявні в господарстві виробничі бригади;

механізовані бригади (тракторно-рільничі, тракторно-овочівницькі тракторно-садівницькі та ін.), до складу яких входять механізатори широкого профілю, працівники, що обслуговують машини, та працівники інших професій. За такими бригадами закріплюють земельні ділянки (сівозміни) та необхідну техніку.

Якщо за тваринницькою бригадою також закріплюють трактори та інші машини для виконання механізованих робіт і виробництва тваринницької продукції, то така бригада називається механізованою тваринницькою бригадою.

Найбільш ефективними видами бригад у рільництві, особливо в добре технічно оснащених господарствах, де проведена спеціалізація виробництва і концентрація галузей до оптимальних розмірів, є механізовані рільничі (тракторно-рільничі) бригади. В них під єдиним керівництвом зосереджені робоча сила, земля (сівозміна), техніка та інші засоби виробництва, що дозволяє оплату праці членів бригади тісно ув'язати з виробництвом продукції.

В господарствах, де кількість техніки ще недостатня для її закріплення за кожною рільничою бригадою недоцільно проводити таке закріплення з ряду причин, раціональною формою використання техніки є самостійні тракторні бригади, які на госпрозрахункових умовах використовують техніку на потрібних ділянках виробництва. Проте при наявності тракторних бригад доцільно, щоб кожна з них обслуговувала лише одну виробничу бригаду, доведену до раціонального розміру.

В колективних господарствах Полісся та гірських і передгірних районів Карпат, де рільничі й комплексні бригади невеликі і не доведені до раціональних розмірів, кращих результатів досягають тоді, коли тракторна бригада обслуговує дві, а в господарствах з дуже дрібними бригадами (250-300 га) і до трьох виробничих бригад, оскільки саме в такому випадку створюються кращі умови для своєчасного і високоякісного проведення польових робіт та продуктивної роботи механізаторів.

В окремих господарствах, що мають кормові сівозміни на великих земельних масивах, доцільно організовувати спеціалізовані кормодобувні бригади. За ними закріплюють сівозміни і необхідні машини та знаряддя. В господарствах з розвинутим тваринництвом, де в структурі земельних угідь переважають площі під сіножатями та пасовищами, слід створювати лукомеліоративні бригади. За цими бригадами також потрібно закріплювати необхідні машини та знаряддя для проведення лукомеліоративних заходів (зрізування купин, осушення, підсівання трав тощо), поліпшення лук і пасовищ та заготівлі кормів.

У господарствах із значними площами багаторічних трав на весь період їх збирання слід створювати бригади по виготовленню трав'яного борошна.

Розвиток колективних підприємств, концентрація галузей створюють умови для дальшого розподілу та спеціалізації праці. Тому в рослинництві поряд з рільничими бригадами доцільно зберігати і створювати спеціалізовані овочівницькі, садівницькі, виноградарські бригади.

В господарствах з розвинутим овочівництвом і високою концентрацією посівних площ овочевих культур (не менше 50 га в одному масиві) потрібно мати механізовані овочівницькі бригади.

В підприємствах з розвинутим садівництвом, виноградарством і високою концентрацією плодових насаджень і виноградників (не менше 50-70 га в одному масиві) доцільно зберігати або організовувати механізовані спеціалізовані бригади - садівницькі та виноградарські.

Кращі результати по вирощуванню ранніх овочів і розсади мають ті господарства, в яких створені спеціалізовані бригади закритого і відкритого ґрунту.

Позитивно зарекомендували себе спеціалізовані бригади і в хмелярстві. За кожною з них слід закріплювати 12- 15 га насаджень. При встановленні кількісного складу бригади потрібно виходити з того, що на кожний гектар хмелю треба виділяти 2-3 постійних працівники. У хмелярських бригадах створюють спеціалізовані ланки в складі 10-15 осіб, за якими закріплюють 3-5 га хмелю.

Для кращого використання і швидшої окупності капітальних вкладень на зрошених і осушених землях доцільно створювати механізовані бригади, спеціалізовані на виробництві певного виду продукції в межах однієї галузі (рільничі, овочівницькі та ін.).

В тих підприємствах, де виробничі бригади, що освоюють зрошувані землі, виконують обсяг землерийних робіт, недостатній для продуктивного використання закріпленої техніки, доцільно створювати на господарство один механізований загін для проведення планувальних і землерийних робіт, заготівлі й внесення органічних добрив.

При визначенні розміру загону слід виходити з тою, що за працівником (ремонтером) необхідно закріплювати 8- 15 км каналів або 50-100 га осушеної площі.

Важливим елементом правильної організації виробництвом є раціональний розмір бригади. На розміри бригад впливають багато факторів: виробничий напрям і спеціалізація господарства; рівень механізації, технологія та організація праці; природні умови (рельєф місцевості, ступінь залісення, розміри і конфігурація земельних ділянок тощо); розташування населених пунктів; рівень підготовки керівників бригад; кваліфікація працівників та інші фактори.

Так, за даними наукових досліджень Українського інституту аграрної економіки, за рільничою і тракторно-рільничою бригадами доцільно закріплювати таку площу ріллі із введеною на ній сівозміною: для господарств зони Полісся -600-800 га, Лісостепу - 800-1200, північного і центрального Степу - 1200-1800, південного Степу - 1500-2000 га. В умовах передгірних районів республіки оптимальним розміром бригади є 400-600 га, а гірських - 200-400 га посівів, або 500-800 га сільськогосподарських угідь.

Раціональний розмір механізованої рільничої бригади на зрошених і осушених землях - 500-800 га сівозмінної площі.

В овочівництві, садівництві і виноградарстві доцільно за бригадами закріплювати 100-200 га овочевих культур, плодоягідних насаджень або виноградників.

Для господарств, які мають тракторні бригади, можна рекомендувати такі оптимальні їх розміри по зонах республіки: Степ - 12-15 фізичних тракторів; Лісостеп - 10-12 і Полісся - 8-10 фізичних тракторів.

При визначенні в рослинництві складу бригади за чисельністю працівників і кількістю машин слід виходити з розмірів і структури посівної площі та рівня механізації. Для практичних розрахунків розміру бригади за чисельністю працівників можуть бути використані примірні норми навантаження площі посіву та плодово-ягідних культур на працівника (табл. 3.1).

Таблиця 3.1 Навантаження посівів чи оброблюваної площі н а працівника, га

Культури	На неполивних землях	На зрошуваних землях
Озимі зернові	35	26
Ярі зернові колосові	50	35
Кукурудза на зерно	25	12
Зернобобові (горох)	41	30
Просо	40	28
Соняшник	23	-
Картопля	6	3
Баштанні продовольчі	8	-
Цукрові буряки	6,7	4,6
Кормові корнеплоди	6,5	3,8
Кукурудза на силос	25	10
Озимі на зелений корм	40	28
Кукурудза післяжнивна	45	15 '
Багаторічні трави минулих років	44	21
Сади зерняткові:
плодоносні	3	2
вступаючі в плодоношення	5	4
молоді насадження	12	10
Сади кісточкові:
плодоносні	2	1,8
вступаючі в плодоношення	' 3	2,5
молоді насадження	8	6
Смородина, аґрус, малина
плодоносні	1,5	2
|молоді насадження	3	2,5

Навантаження посівної площі овочевих культур на працівника при зрошенні рекомендується таке: капуста рання 1,9 га; капуста середньостигла - 2; капуста пізня - 2,5; огірки - 1,8; помідори - 1,2; буряки столові - 2,5; морква - 2; цибуля на ріпку - 2; кабачки - 2,5; баклажани сині - 1,7; перець солодкий-1,6; горошок зелений - 3; кукурудза цукрова - 5; редька - 0,7; салат, шпинат, щавель -- 0,8 га.

Розрахунок чисельності працівників для рільничої бригади, яка, наприклад, обслуговує зерново-бурякову сівозміну площею 1200 га неполивної ріллі або овочеву сівозміну (180 га), провадиться так (табл.3.2).

Таблиця 3.2 Розрахунок чисельності для бригади

Культури СІВОЗМІНИ	Площа посіву, га	Навантаження посівної площі на працівника, га	Необхідна кількість працівників
Рільнича бригада
Багаторічні трави	120	44	2,8
Озимі зернові і зернобобові	480	35	13,7
Цукрові буряки	180	6,7	26,9
Кукурудза на зерно і силос	240	25	9,6
Ярі зернові з підсівом багаторічних трав	120	50	2,4
Соняшник	60	23	2,6
Разом	1200	-	58
Овочівницька бригада
Капуста	20	2,5	8
Огірки	30	1,5	20
Помідори	30	1,2	25
Цибуля	20	2,0	10
Морква	10	2,0	5
разом	110	-	68

З наведених у цій таблиці даних видно, що для проведення всіх польових робіт у рільничій бригаді необхідно мати 58 працівників, а в овочевій - 68. Розрахунки по визначенню потрібної чисельності працівників в інших бригадах і ланках виконуються аналогічно.

У тваринництві в найближчі роки будуть поширені бригади двох видів: галузеві і спеціалізовані. На скотарській фермі, як правило, працює одна бригада. Якщо розмір ферми приблизно рівний оптимальному або більший за нього, то тут можна організовувати кілька спеціалізованих бригад, наприклад, 1-2 по догляду за дійним стадом і одну по вирощуванню молодняка. Таким оптимальним розміром ферм слід вважати для господарств Степу -1600-2100, Лісостепу - 1100-1600, Полісся і передгірних районів Карпат - 800-1500, гірських районів республіки - 500-1100 голів великої рогатої худоби при закінченому обороті стада. При створенні на фермі кількох бригад кожна з них повинна обслуговувати не менше 200-400 корів чи 500-800 голів молодняка. При цьому працівники, за якими групи худоби не закріплюються (слюсарі, посудомийниці, техніки штучного осіменіння та ін.),з метою повного завантаження їх роботою можуть обслуговувати поголів'я всієї ферми. Середній розмір скотарської бригади 40-50 чоловік.

При визначенні кількості спеціалізованих бригад на свинарській фермі слід виходити з того, що кожна з них повинна обслуговувати не менш як 200-250 основних маток, або 1,5-4 тис. голів на відгодівлі. При меншому поголів'ї створюють одну бригаду, яка обслуговує маточне і відгодівельне стадо.

На допомогу постійним членам бригад, які доглядають свиноматок, у період масових опоросів та в перші 10-15 днів після них виділяють допоміжних свинарів (одного на 80-100 маток).

На вівчарській фермі з поголів'ям до 1,5 тисячі овець доцільно мати одну галузеву бригаду. При більшій кількості поголів'я, коли стає можливим організувати великі бригади залежно від статі, віку, породності, племінної цінності тварин, створюються відповідні спеціалізовані бригади.

Основні роботи по догляду за вівцями виконують постійні працівники чабанської бригади. При масових окотах маток на допомогу членам бригад виділяють допоміжних працівників на строк близько місяця з розрахунку один допоміжний працівник на 700 маток і сакманщик на 70 ягнят. Члени вівчарських бригад повинні надавати необхідну допомогу стригалям.

У птахівництві на кожній фермі повинна працювати одна бригада, члени якої виконують всі роботи по обслуговуванню дорослої птиці та вирощуванню молодняка.

Успіх роботи виробничої бригади в значній мірі залежить від внутрібригадної організації праці, основною формою якої є ланка.

Ланка - це група працівників у складі виробничої бригади, яка на основі розподілу і кооперації праці займається на закріпленій за нею земельній ділянці вирощуванням однієї або кількох культур з різними строками проведення польових робіт.

За характером засобів виробництва і ступенем механізації вирощування культур розрізняють такі види ланок:

ланки ручної праці, які складаються з працівників, що виконують тільки ручні й кінно-ручні роботи. Такі ланки поширені в овочівництві, садівництві й виноградарстві, де ще застосовується багато ручної праці;

механізовані ланки, куди входять механізатори та працівники інших професій, виконавці ручних робіт. Нині найбільш поширений якраз цей вид ланок;

ланки комплексної механізації - у складі механізаторів широкого профілю, які вирощують одну чи кілька культур з мінімальними затратами ручної праці. Ці ланки є найбільш ефективною і прогресивною формою внутрібригадної організації праці.

Ланки розрізняють також за набором вирощуваних культур. Ланка, що вирощує одну культуру, називається спеціалізованою; дві чи більше культур однієї галузі - галузевою; а кількох рослинницьких галузей - комплексною.

При ланковій організації праці необхідно дотримувати таких основних принципів: постійність складу ланки, створеної з працівників необхідних спеціальностей (механізатори та працівники інших професій для виконання ручних і кінно-ручних робіт); виділення і закріплення за ланкою земельної ділянки без порушення бригадної сівозміни; закріплення за ланкою потрібних машин, знарядь та інвентарю для проведення робіт по догляду за посівами; обов'язковий роздільний облік урожаю по ланках при збиранні його груповим способом (засобами всієї бригади чи кількох ланок); оплата праці членів ланки залежно від кількості та якості виробленої продукції.

При визначенні складу ланки можна користуватися наведеними вище даними про навантаження посівної (оброблюваної) площі на працездатного.

З урахуванням раціонального закріплення культур на зрошуваних землях (150-250 га посіву) у складі ланки доцільно мати: при вирощуванні зернових і зернобобових на зерно і зелений корм, кукурудзи на зерно і силос - 12-18 працівників, в тому числі 4-6 механізаторів, за якими закріплюють 2-3 тракторних агрегати; при вирощуванні зернових і зернобобових на зерно і зелений корм, кукурудзи на силос і цукрових буряків (кормових коренеплодів або картоплі)-18-24 працівники, з них 6-8 механізаторів, за якими закріплюють 3-4 тракторних агрегати.

За ланками доцільно закріплювати на тривалий час земельні ділянки в бригадній сівозміні. Можна закріплювати як цілі поля, так і їх частини з розумно підібраним складом вирощуваних культур.

З метою створення більш сприятливих умов для впровадження групових методів організації праці при виконанні цілого ряду робіт важливо правильно закріплювати за ланками ділянки у полях бригадної сівозміни. Практика показує, що ефективним є розміщення ділянок вздовж рядків посіву.

Найбільш ефективно використовується техніка і робоча сила овочівницької ланки при такому поєднанні овочевих культур:

помідори, горошок зелений, капуста рання і цибуля на перо;

огірки, коренеплоди столові, цибуля на ріпку і капуста рання;

капуста середньостигла і пізня, помідори і ранні овочі;

столові коренеплоди, перець солодкий або баклажани і редька;

огірки, капуста пізня і рання, помідори. .

Лапки потрібно створювати також в овочівницьких бригадах закритого ґрунту. Навантаження площі на кожного члена ланки тут може бути таким: 700-1000 м² утепленого ґрунту при укриванні; 250-400 парникових рам на біологічному і технічному обігріванні (при шланговому поливі); 150-200 м² зимових розсадних теплиць з пічним опаленням; 600-750 м помідорів і 400-500 м огірків (при механізованому поливі і спеціальних опалювачах). Ланки створюють з двох працівників, за якими на рік закріплюють певну кількість споруд. Слід відмітити, що в крупних парниково-тепличних господарствах доцільно створювати вузькоспеціалізовані ланки, за якими закріплюють окремі теплиці, парники або ділянки утепленого ґрунту.

Ланка з двох працівників може обслуговувати приблизно таку площу: утепленого ґрунту із застосуванням укрити від заморозків (при шланговому поливі) - 1500-2000 м²; на технічному обігріванні - 800-1000 рам; парників на біологічному обігріванні (при шланговому поливі) - 500- 600 рам. У зимових овочевих теплицях на технічному обігріванні (при механізованому поливі і виділенні спеціальних опалювачів) за ланкою слід закріплювати 500-600 м² стелажних теплиць, 700-800 м² ґрунтових і 500-600 м² зимових розсадо-овочевих стелажних теплиць.

В садівництві кращою формою внутрібригадної організації праці є галузева ланка в складі 10-15 працівників. За нею закріплюють на 4-5 років 40-50 га плодоягідних насаджень і тракторний агрегат. Для більш рівномірного використання робочої сили в ланці треба мати не більш як 3-4 культури з різними строками дозрівання плодів.

У складі ланки доцільно мати 3-4 обрізувальники, 1-2 працівники по боротьбі з шкідниками і хворобами, 2-3 поливальники, а в механізованій ланці - ще й 1-2 механізатори.

Всім ланкам обов'язково доводяться завдання. Розробляються вони одночасно із складанням бізнес-плану підприємства і виробничих завдань бригадам.

Для того щоб кожен виробничий процес виконувався в кращі агротехнічні строки, з високою якістю і при найменших затратах праці, потрібно своєчасно і правильно розставити робочу силу і засоби виробництва бригади (ланки), підготувати робочі місця, визначити найбільш ефективні способи роботи, встановити розпорядок робочого дня. Головну увагу при цьому потрібно звернути на високопродуктивне використання сільськогосподарських машин і знарядь.

Наукова організація праці вимагає, щоб на кожному робочому місці бригади і ланки трудовий процес здійснював ся найбільш раціональним способом, який забезпечував би високу продуктивність праці виконавців без шкоди для їх здоров'я. Тому на обробітку ґрунту, сівбі, збиранні врожаю й інших польових роботах необхідно завчасно продумати місця і способи заправки машин пальним і водою, сівалок - насінням і мінеральними добривами, а також розвантаження комбайнів. Всі ці трудові операції треба механізувати.

Особливу увагу потрібно приділяти організації робочих місць механізаторів під час їх роботи на машинах. Всіх механізаторів необхідно забезпечити спецодягом.

При підготовці робочого місця для тракторних агрегатів на оранці важливо правильно розбити поле на загінки. Вони мають бути оптимальними за розмірами, що дозволило б затрачати мінімальну кількість часу на повороти та заїзди; ширина їх повинна бути кратною ширині захвата агрегату (табл. 3.3).

Для розбивки загінок на обох кінцях поля відбивають поворотні смуги і помічають їх контрольними борознами. Для тракторів МТЗ з начіпними плугами ширина поворотної смуги становить 8-Ю м, ДТ-54, ДТ-75 і Т-74 - 18-22 м.

Таблиця 3.3 Раціональний розмір загінки для орних агрегатів залежно від довжини гонів

Довжина гонів, га	Ширина загінки при роботі тракторів, м
	мтз	ДТ-54	Т-75
300	40	-	-
500	50	60	-
700	60	70	80
900	70	80	90
1200	70-80	90-100	100-110
1500	70-80	100-110	110-125
2000	70-80	100-110	125-140

При підготовці поля до сівби паралельно до поздовжньої межі поля на віддалі, рівній половині ширини захвата посівного агрегату, за допомогою віх помічають лінію першого проходу агрегату. Якщо на полі працюють два агрегати, лінію першого проходу провішують посередині його.

В тому випадку, коли відсутні місця для виїзду за межі поля, на його кінцях відводять поворотні смуги, рівні чотирикратній ширині захвата посівного агрегату. При перехресному способі сівби поворотні смуги відбивають з чотирьох сторін.

На збиранні хлібів поле розбивають на загінки прямокутної форми. Довжина поля повинна перевищувати її ширину в 6-8 разів. Загінки обкошують і при необхідності посередині (поперек) їх прокошують розвантажувальну магістраль шириною 8-10 м.

До початку роботи сівалки встановлюють на задану норму висіву

де: В - висів насіння за N обертів ходового колеса однієї половини сівалки, кг

насіння. Кількість насіння, висіяного за певне число обертів колеса сівалки, розраховують

за формулою:

H - задана норма висіву насіння з урахуванням його господарської придатності, кг/га;

К - довжина обода колеса, м;

М - робочий захват сівалки (віддаль між крайніми сошниками плюс ширина одного міжряддя), м;

k - загальна кількість висіваючих апаратів;

N - кількість обертів ходового колеса (при сівбі зернових культур N= 15; при сівбі трав і культур, для яких норма висіву невелика, N = ЗО);

п - кількість висіваючих апаратів однієї половини насіннєвого ящика, установленої на висів.

Якщо одержана вага насіння відхиляється від розрахункової на 2-3%, сівалку вважають встановленою. При великому відхиленні провадять повторну перевірку. Правильність установлення сівалок на висів перевіряють безпосередньо в роботі після проходження першого круга.

Кількість насіння, яка повинна бути висіяна за один круг (два гони), визначають множенням норми висіву на площу, що засівається при даній довжині гону туди і назад. На збиранні врожаю завчасно визначають довжину шляху, після проходження якого заповнюється бункер комбайна. Розрахувати її можна за формулою:

де: Д - довжина шляху, м;

В - вага зерна в бункері, ц;

У - урожайність, ц/га;

Ш - ширина захвата жатки комбайна, м.

Відповідну підготовку робочого місця для машинних агрегатів провадять і на інших процесах.

Рівень використання техніки значно підвищується при організації двозмінної роботи машинно-тракторного парку. При переході на двозмінне використання тракторів, комбайнів та іншої техніки кожна бригада повинна визначити, коли можна працювати в дві зміни, заздалегідь намітити види робіт, які потрібно виконувати в кожну зміну, мати достатню кількість механізаторів. При організації двозмінної роботи головну увагу треба звернути на дотримання агротехнічних вимог, підбір і підготовку машин, вибір ділянок, а також забезпечення техніки безпеки.

При двозмінному використанні машинно-тракторного парку кращим розпорядком роботи механізаторів може бути: початок роботи о 13 годині першої доби, кінець роботи перед нічною перервою о 21 годині; початок роботи на другу добу о 5 годині, кінець робочої зміни о 13 годині 50 хвилин. За 50 хвилин механізатори обох змін провадять техдогляд і заправку машин. При організації двозмінної роботи з однією перезміною на добу перебування агрегату в борозні (чистий робочий час) становитиме 14-16 годин на добу.

Групова робота машин є найбільш ефективною формою організації використання і обслуговування техніки там, де це можливо за умовами виробництва.

Організації виробництва у тваринництві обумовлена раціональним розподілом обов'язків по обслуговуванню худоби і птиці та більш вузькою спеціалізацією праці. На дрібних фермах при переважанні ручної праці для кожного тваринника доводиться встановлювати більш широке коло обов'язків.

Спеціалізація праці водночас повинна бути поєднана з повним і рівномірним завантаженням кожного працівника. Тому якщо в межах однієї бригади неможливо або недоцільно забезпечити повне завантаження того чи іншого працівника, він може обслуговувати поголів'я кількох бригад, займатися доглядом за худобою різних статево-вікових груп та видів і навіть поєднувати обслуговування худоби з господарськими чи іншими роботами.

На тих фермах, де обслуговування худоби й птиці нерозривно пов'язане з роботою тракторів, їх доцільно закріплювати за тваринництвом, а трактористів включати до складу бригад, що доглядають худобу й птицю. Гужові транспортні засоби краще закріплювати за спеціальними працівниками - фуражирами. В бригадах доцільно мати стільки цих працівників, скільки їх буде завантажено перевезеннями щоденно В різних галузях тваринництва ланки тепер мають неоднакове поширення. Однак практика показує, що вони є перспективною формою внутрібригадної організації праці при виробництві різних тваринницьких продуктів. Перехід до ланкового обслуговування худоби й птиці має місце, по суті, також при організації двозмінної роботи на фермах. В ланці худобу закріплюють за всіма її членами і оплату провадять за результатами спільної роботи.

Якщо в ланці три чи більше працівників, роботу краще організувати так, щоб члени ланки забезпечували догляд за худобою або птицею без залучення підмінних працівників, вихідні дні при цьому надаються згідно з графіком.

За ланкою доцільно закріплювати машини, для яких у межах ланки може бути забезпечене повне навантаження, а більш продуктивні механізми слід закріплювати за бригадами або використовувати на обслуговуванні поголів'я кількох бригад.

При раціональній організації робочих процесів на фермах насамперед треба подбати про ліквідацію зайвих переміщень кормів, гною, готової продукції. Важливо організувати годівлю худоби так, щоб від місця зберігання, переробки чи безпосередньо з поля корми надходили відразу в годівниці.

При машинному доїнні корів треба подбати, щоб ним було охоплено все поголів'я тварин, а кожний дояр працював з трьома апаратами. Слід уникати підв'язування апаратів і ручного додоювання корів. Не слід машинне доїння чергувати з ручним.

Раціоналізація трудових процесів передбачає також застосування недорогих пристроїв та обладнання, які дозволяють зменшити затрати часу і полегшують працю. Так, у ряді випадків працю тваринників можна полегшити застосуванням на роздаванні малооб'ємних кормів, транспортуванні готової продукції полегшених ручних візків. Обладнання приміщення для великої рогатої худоби електротренерами, завдяки яким кал попадає в гнойові канавки, зменшує затрати на підстилання, чистку худоби та очищення стійл. Накриття канавок при використанні гноєтранспортерів полегшує чистку худоби, скорочує затрати на прибирання проходів.

Наукова організація праці передбачає поліпшення санітарно-гігієнічних, культурних та естетичних умов праці тваринників, побутового обслуговування працівників ферм. Чистота повітря в тваринницьких приміщеннях повинна забезпечуватися насамперед своєчасним прибиранням і вивезенням гною, утриманням у чистоті стічних лотків, своєчасною заміною підстилки, чисткою і миттям тварин, а також посиленням вентиляції приміщень. Важливо мати на фермах дороги з твердим покриттям.

Необхідно поліпшувати побутове обслуговування тваринників, яке включає підвезення працівників до віддалених місць роботи, організацію громадського харчування на фермах, обладнання роздягалок з подвійними індивідуальними шафами для робочого та особистого одягу, місць відпочинку, умивальників і душових установок, організацію медичних профілакторіїв, оснащених відповідною апаратурою.

Двозмінна робота на тваринницьких фермах дає можливість впорядкувати режим праці та відпочинку тваринників, забезпечує умови для раціонального використання ними вільного часу. Створення більших груп худоби і птиці при двозмінній роботі сприяє кращому використанню засобів механізації. Завдяки двозмінним розпорядкам зменшується плинність тваринницьких кадрів.

Особливо необхідний двозмінний розпорядок для доярів, робочий час яких розірваний на три цикли.

При достатньому обсязі роботи для повного завантаження двох змін доцільно організувати двозмінні розпорядки і для інших працівників скотарства, зміна в яких звичайно розтягується зранку допізна (скотарі дійного стада, працівники кормоцехів, трактористи, слюсарі-наладчики, шофери авто молоко-цистерн та ін.).

В свинарстві двозмінна робота потрібна насамперед для працівників, що займаються відтворенням стада та вирощуванням поросят до 2-місячного віку, де необхідний безперервний нагляд за поросятами-сисунами протягом доби.

У птахівництві двозмінний розпорядок робочого дня слід застосовувати головним чином при догляді за молодняком у перший період його вирощування.

Важливою умовою успішного впровадження двозмінної роботи є підвищення рівня механізації трудомістких процесів.

Загальна чисельність працівників на фермі із введенням двозмінного розпорядку не повинна збільшуватися. Робота між першою та другою змінами розподіляється так, щоб завантаженість змін була приблизно однаковою. Водночас повне вирівнювання не обов'язкове; можливі відхилення у тривалості змін до 1-1,5 години.

У розпорядках робочого дня слід передбачити 10-20 хвилин сумісної роботи для передавання зміни. Тривалість перерв для відпочинку встановлюється з урахуванням того, чи є у тваринників потреба ходити під час перерв додому.

При впорядкуванні тижневого режиму праці й відпочинку доводиться враховувати особливості тваринництва, які ставлять певні обмеження до чергування робочих і вихідних днів. Через те що в бригадах чи певних приміщеннях може міститися різна кількість груп худоби (а при двозмінній роботі й для того, щоб надміру не розтягнути перебування тваринників на фермі), в більшості випадків не вдається скласти такі графіки, де два вихідних дні чергуються з п'ятьма робочими.

По кожній групі працівників потрібно складати свої графіки чергування днів роботи й відпочинку. Візьмемо для прикладу приміщення, де містяться чотири укрупнені групи худоби при обслуговуванні їх у дві зміни. Тоді на 8 основних тваринників доцільно мати 2 підмінних, кожний з яких буде працювати лише на двох групах. Після восьми робочих днів в одну зміну кожний з працівників, включаючи підмінних, матиме два вихідних дні підряд.

Тривалість зміни визначають, виходячи із 41-годинного робочого тижня. За 10 календарних днів (8 робочих і 2 вихідних) тваринник повинен працювати години. Звідси тривалість зміни становитиме 58,6:8 = 7 годин 20 хвилин.

При співвідношенні основних і підмінних робітників як 2:1 два вихідних дні надаватимуться після чотирьох робочих. Група з трьох тваринників при цьому становитиме ланку. За 6 календарних днів тривалість роботи кожного працівника повинна бути години. Звідси зміна триватиме 35,14 : 4 = 8 годин 50 хвилин.

Якщо в бригаді чи приміщенні три групи худоби, співвідношення робочих і вихідних днів буде 3 : 1. В цьому випадку два вихідних дні йтимуть після шести днів роботи. Тривалість зміни становитиме годин 50 хвилин.

При обслуговуванні дійного стада основними обов'язками доярів є доїння та годівля худоби. Крім того, вони випускають корів на прогулянку, беруть участь у проведенні різних зооветеринарних заходів. При механізації кормороздавання доярів звільняють від годівлі тварин зеленими, соковитими і грубими кормами.

Необхідно звільнити доярів від приймання отелень і вирощування телят. Однак при організації родильних відділень і профілакторіїв треба зважати на можливість забезпечення повного навантаження для зайнятих у них працівників.

Доцільно звільнити доярів і від робіт по забезпеченню чистоти худоби і приміщень. Ці роботи повинні входити в обов'язки скотарів, яких потрібно закріплювати за приміщеннями.

При достатньому обсязі роботи потрібно мати на фермах посудомийниць.

Ланки доярів організовують в основному у зв'язку з введенням двозмінної роботи. При цьому ланка складається з двох і більше працівників.

Молодняк молочного віку закріплюють за телятницями, старшого віку - за скотарями. Основні обов'язки телятниць - випоювання, годівля молодняка, очищення кліток і станків. Скотарі годують худобу (при використанні тракторних роздавачів беруть участь у годівлі), очищають стійла, напувають худобу, при видаленні гною за допомогою транспортерів чи ручних вагонеток очищають також приміщення.

Корми для телят підвозять спеціальні працівники. Вони ж, як правило, возять корм і для старшого молодняка, а також вивозять гній кіньми. При утриманні в певному місці невеликої групи молодняка скотарі повинні виконувати всі роботи по його обслуговуванню, включаючи й транспортні.

На вирощуванні та відгодівлі худоби ланки можна створювати як з одних скотарів при ручному виконанні основних робіт, так і з включенням до них механізаторів-трактористів. Ланка повинна обслуговувати однорідне, однієї вікової групи поголів'я.

Організація праці в свинарстві у значній мірі визначається системою закріплення поголів'я, насамперед маток. При невеликій кількості маток на фермі (до 150-180) практикують цілорічне їх закріплення за свинарями.

На великих фермах доцільно застосовувати роздільно-цехову або потокову організацію виробництва і праці. При цьому певні групи тварин закріплюють за свинарями лише на певний період. Маточне стадо ділять на дві групи: не спаровані й поросні матки (до 100 днів поросності) і підсисні матки з поросятами до 2 місяців. Крім того, виділяють групи вирощування та відгодівлі свиней.

Свинарів, які зайняті доглядом за тваринами, звільняють від приготування та підвезення кормів. У їх обов'язки повинно входити роздавання кормів, напування тварин, прибирання в станках, заміна підстилки, очищення приміщень та деякі інші роботи.

Ланки створюють насамперед на дорощуванні та відгодівлі свиней. Разом з поширенням двозмінної роботи вони організовуватимуться і при обслуговуванні маток.

При визначенні складу бригади у вівчарстві доцільно виходити з таких приблизних норм навантаження: 180- 200 голів маток чи молодняка, 250-300 овець на відгодівлі або валахів, 75 баранів на чабана. У гірських районах Карпат норму обслуговування зменшують до 120-150 маток і 170-200 голів молодняка овець.

В обов'язки чабанів входить підвезення кормів від місця зберігання до місця роздавання на віддаль до 1-2 км, роздавання кормів і нагляд за годівлею, напування овець, випасання, очищення ясел, риштаків, корит тощо, додавання підстилки, вивезення гною, формування отар, сортування, зважування, мічення овець, парування маток, участь у зооветеринарних заходах, нічне чергування, зміна місць тирлування і годівельних майданчиків, дрібний ремонт інвентаря, догляд за робочою худобою та сторожовими собаками тощо.

Спеціалізація праці на птахофермах вимагає, щоб птахівники, за якими закріплено поголів'я птиці, були звільнені від приготування кормів. Птахівників звільняють також від підвезення кормів і підстилки, відвезення й здавання яєць на склад.

На догляді за курками-несучками в обов'язки птахівників входять годівля, напування птиці, догляд за станом приміщень і обладнання, збирання яєць, допомога у проведенні зооветеринарних заходів, а також облік яєць, руху поголів'я, вилучення хворої та відстаючої в рості птиці, регулювання вентиляції та освітлення приміщень. Так само визначають обов'язки і для птахівників, за якими закріплені інші види та статево-вікові групи птиці.

Ланки на птахофермах створюються для обслуговування окремих видів і груп птиці: дорослого поголів'я, молодняка, птиці на відгодівлі. При незначному обсязі роботи по кожній з Цих груп зберігатиметься індивідуальне закріплення птиці. Індивідуальне закріплення практикуватиметься також у широкогабаритних приміщеннях з високим рівнем механізації та автоматизації робіт.

3.4 Управління виробництвом у бригадах та ланках

Створення спеціалізованих і особливо механізованих бригад і ланок у всіх галузях приватного виробництва ставить підвищені вимоги до їх управління.

При триступінчастому управлінні підприємством правління господарства керує бригадами через керуючих відділками (завідуючих виробничими дільницями) і бригадирів. При двоступінчастому управлінні правління господарства керує бригадами і фермами безпосередньо через бригадирів і завідуючих фермами. Зв'язки між бригадами та іншими виробничими підрозділами ґрунтуються на засадах внутрігосподарського розрахунку.

Управління в бригадах будується за принципом єдиноначальності із залученням всіх членів бригади до управління виробництвом. Велику роль при цьому відіграють бригадні збори і ради. На зборах, які скликають раз на місяць, розглядають і затверджують виробничі плани і госпрозрахункові завдання, заслуховують звіти про їх виконання. Тут широко обговорюють всі питання роботи виробничих підрозділів, культурно-побутові заходи тощо.

У великих бригадах і на тваринницьких фермах для допомоги керівникам і більш широкого залучення акціонерів до управління виробництвом створюються ради. Рада обирається на зборах бригади (ферми} з кращих працівників у складі 5-11 осіб строком на два роки. Збирається рада не менше двох разів на місяць і вирішує найрізноманітніші господарські та інші питання. Винесені рішення доводяться до відома керівників господарства.

Однією з основних форм участі робітників і службовців в управлінні виробництвом є постійно діючі виробничі наради. Вони організовуються в господарствах, де працюють сто і більше чоловік, на строк дії повноважень місцевих комітетів профспілки. При меншій чисельності працюючих виробничі питання розглядають на загальних зборах робітників і службовців.

Залежно від виду, розміру і характеру діяльності виробничих бригад визначається і їх управлінсько-обслуговуючий персонал.

При визначенні складу керівного персоналу слід виходити з оптимальних розмірів бригад. Необхідно враховувати площу посівів у бригаді, кількість закріпленої худоби, наявність техніки, населених пунктів та інші особливості. Узагальнення досвіду роботи багатьох бригад дозволяє рекомендувати для виробничих одиниць оптимального розміру такий управлінський і обслуговуючий персонал.

Тракторно-рільнича бригада

Бригадир (агроном чи технік-механік).

Помічник бригадира (агроном чи механізатор).

Обліковець.

Заправник. Рільнича бригада

Бригадир (агроном).

Обліковець (призначається лише на період напружених польових робіт).

Садівницька і овочівницька бригади

1.Бригадир (спеціаліст даної галузі).

2,Обліковець (у напружений період роботи). Самостійна тракторна бригада

Бригадир (технік-механік).

Обпіковець.

Заправник. Тваринницька бригада

Бригадир.

Обліковець (лише у великих бригадах по обслуговуванню дійного стада).

Бригадир будує свою роботу на основі річного госпрозрахункового завдання і поточних вказівок акціонерних зборів або господаря підприємства. Перед виконанням чергової роботи бригадир разом з помічниками, ланковими і членами бригадної ради планує розстановку людей, машин і знарядь, технологію проведення робіт і строки їх виконання. Вік слідкує за використанням техніки, робочої худоби, утриманням тварин на фермах та ходом виконання сільськогосподарських робіт. За якість і строки виконання робіт на полі і на фермах насамперед відповідає бригадир.

У тваринництві бригадир організовує заходи по підвищенню продуктивності худоби і зниженню виробничих витрат. Він несе відповідальність за збереження поголів'я, будівель, засобів механізації та інвентарю, господарське використання кормів, слідкує за дотриманням зооветеринарних правил, а також заходів по безпеці праці.

Бригадир зобов'язаний підтримувати в бригаді міцну трудову дисципліну. Він слідкує за виконанням правил внутрішнього розпорядку, своєчасним виходом працівників на роботу, дотриманням часу перерв і закінчення роботи, дає дозвіл на короткотермінові відпустки для особистих потреб, подає відомості керівнику підприємства на преміювання ї нагороди працівників.

Якщо бригадир механізованої бригади за фахом агроном, його помічником слід призначати механізатора. Помічник бригадира по техніці відповідає за зберігання пального і мастильних матеріалів, машин і знарядь та правильне їх використання протягом року. Він слідкує за своєчасним і якісним проведенням ремонтів і техдоглядів, доставкою і правильним використанням запасних частин, пального і мастильних матеріалів, контролює якість механізованих робіт. Помічник бригадира надає допомогу механізаторам у підвищенні їх кваліфікації, навчає економити пальне, кошти на ремонтах і техдоглядах, високопродуктивне використовувати машинно-тракторний парк. Бригадири через ланкових, старших груп повинні щодня направляти і контролювати роботу працівників бригад. Як у цілому по господарству, так і по бригадах наряди повинні займати не більше години. Бажано проводити їх під час обідньої перерви.

Важливо встановити в кожному господарстві чіткий розпорядок робочого дня, з якого робітники знали б час виходу на роботу, обіду і закінчення робочого дня. Час роботи і перерви в кожному виробничому підрозділі повинні ув'язуватися так, щоб працівники, зайняті безпосередньо на виробництві, могли під час обідньої перерви або після закінчення роботи зробити свої особисті справи у конторі чи коморі. В конторі і майстернях в особливо відповідальні періоди треба мати чергових працівників.

Для швидкого вирішення різних оперативних питань і економії часу керівного та обслуговуючого персоналу на польових станах, фермах, відділках господарства, виробничих дільницях підприємства бажано мати телефони для зв'язку з центральною садибою господарства. З цією метою необхідно запровадити диспетчерський зв'язок.

Контрольні питання

Дайте оцінку поняттю "Управління виробництвом".

Розкрийте сутність форм внутрішньогосподарського управління.

Переваги та недоліки бригадної форми управління.

Переваги та недоліки галузевої структури управління.

Особливості застосування первинних форм управління виробництвом.

Управління різними формами господарювання на селі.

РОЗДІЛ 4

Організація використання земельних угідь в сільському господарстві

4.1 Експлікація та трансформація земельних угідь в сільському господарстві

Земельні ресурси відіграють важливу роль у любих галузях народного господарства. Особлива їхня роль у сільському господарстві.

Досить відзначити, що на нашій планеті близько 30% усієї поверхні займає суша. Сільськогосподарським угіддям відведене усього лише 10% цієї площі. 3 14 млн.кв.км сільськогосподарських угідь 42% (зона тундри) непридатна для ефективного використання в сільському господарстві. Під лісовими масивами знаходиться 23% придатної для сільського господарства землі.

Пасовища і сінокоси займають 17% сільгоспугідь, 8% земельних ресурсів приходиться під дорогами, населеними пунктами, промисловими об'єктами і т.д.

Земля в сільському господарстві - це один з основних засобів виробництва, що виконує подвійну функцію. Тобто одночасно є засобом праці і предметом праці. Земельні ресурси в сільському господарстві розрізняються на окремі групи, такий розподіл називається експлікацією:

Уся закріплена площа за підприємством, включає площу зайняту під населеними пунктами, дорогами, сільськогосподарськими угіддями, лісами, ставками й іншою площею не сільськогосподарського використання.

Сільськогосподарські угіддя включають ріллю, переліг, багаторічні насадження, (без лісової площі), косовиці, пасовища.

Рілля - земельний масив, що зайнятий під досівами, багаторічними насадженнями, парами.

Переліг - ділянка ріллі, що більш одного року не оброблялася і не використовувалася під посів. До переліку відносяться розорані ділянки сінокосів і пасовищ, залишені на природне заростання.

Багаторічні насадження - це штучно створенні насадження дерев, чагарників, трав'янистих рослин термін експлуатації яких більш одного року.

Косовиця - земельна ділянка з природним травостоєм чи з підсівом (поліпшені косовиці) призначені для виробництва сіна.

7.Пасовища - земельний ділянка з природним травостоєм чи з підсівом (поліпшені пасовища) призначені для випасу тварин.

Усі ці угіддя під дією організаційних напрямків удосконалення виробництва можуть трансформуватися.

Трансформація угідь - переклад одних видів угідь в інші. Основна задача трансформації угідь - максимально інтенсивне використання землі не втрачаючи при цьому родючості ґрунту. При трансформації угідь враховується:

скільки додаткової продукції долучено завдяки даному заходу;

які додаткові витрати здійснені на трансформацію угідь;

*яка буде повна собівартість продукції. Раціональне й ефективне використання землі залежить не

тільки від оптимальної експлікації угідь але і:

від місця розташування земельних угідь;

погодно-кліматичних умов;

родючості ґрунту, що визначається утриманням гумусу й мінеральної складової;

додаткових вкладень (інтенсифікації використання землі).

4.2 Реформування земельних відносин в ринкові умови

Україна має значний і високоякісний фонд сільськогосподарських угідь, більше як третина з них - особливо цінні продуктивні землі. Проте рівень їх сільськогосподарського використання значно поступається розвинутим країнам світу. На нашу думку, головна причина цього - недосконалість земельних відносин, що випливають із форм власності і господарського механізму з недостатньо розвинутими ринковими структурами.

Виняткове право державної власності на землю протягом тривалого часу призвело до відчуження селянина від землі, зниження мотивації до праці, її продуктивності, а звідси - до спаду сільськогосподарського виробництва. Адже відомо, що продуктом праці може володіти і розпоряджатися лише той, кому належать засоби виробництва. Оскільки земля продовжує бути власністю держави, то вона й розпоряджається результатами праці сільського виробника.

Тому виробник незаінтересований у результатах праці, бо він ними не розпоряджається. З цієї причини держава поступово втратила справжнього господаря землі. Обставини, що склалися, вимагали зміни земельних відносин. Результати наукових пошуків і практичний досвід нових господарських формувань однозначно підтвердили необхідність реформування економічних відносин на селі, у тому числі основної їх ланки - земельних відносин. Слід зазначити, що орієнтація всієї економіки України на ринкові відносини значною мірою прискорила цей процес. Не можна погодитися з тим, що реформування економіки стосуються однієї будь-якої сфери агропромислового комплексу. Розпочаті реформи у першій сфері АПК відразу ж зачепили другу і третю. Реформування економіки у сфері виробництва засобів виробництва особливо відчутно відбилося на сільському господарстві. З об'єктивних і суб'єктивних причин досить тривалий час стримувалося реформування економіки на селі. З великими зусиллями пробивали собі дорогу в життя нові господарські формування. Головною перешкодою на шляху розвитку багатоукладної економіки стало монопольне право держави на землю.

Важливим кроком у вирішенні даного питання стала Постанова Верховної Ради України "Про земельну реформу", якою з 15 березня 1991 р. весь земельний фонд України оголошено об'єктом земельної реформи. Завдання останньої полягає у перерозподілі земель з одночасним наданням їх у приватну власність громадянам, колективним сільськогосподарським підприємствам, постійне користування господарствам та іншим державним сільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям, а також у тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди, з метою створення можливостей для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального , використання і охорони земель.