Організація виробництва в підприємствах агропромислового комплексу

Розміри загінок. Доцільно прагнути до того, щоб площа загінки дорівнювала добовій (чи змінній) продуктивності агрегату або їхній кратній величині. При загінному способі роботи продуктивність агрегату знаходиться у зворотній залежності від часу, що його затрачають на холосту роботу на кінцях загінки і на останніх проходах агрегату через неповне використання ширини захоплення його робочих органів. При цьому витрати часу на холості переїзди прямо пропорційні зміні ширини загінки і обернено пропорційні зміні довжини гону. Тому раціональним буде такий розмір і така форма загінки, котрі в даних конкретних умовах забезпечують найвищу продуктивність агрегатів.

Для практичних цілей велике значення має величина, що показує, яку частина шляху агрегату займають робочі ходи. Відношення довжини робочих ходів до всього шляху, пройденого агрегатом, називають коефіцієнтом робочих ходів.

При довгому гоні і відповідній йому ширині загінки коефіцієнт робочих ходів буде великим, тому що холості ходи стають відносно меншими. Ширина загінки повинна бути кратною ширині захоплення робочих органів агрегату. При даній довжині гону ширина загінки визначається за формулою:

Ш = 2vДхШ₃+4р²

де: Ш - ширина загінки;

Д - довжина гону;

Ш₃ - ширина захоплення агрегату;

р - радіус повороту агрегату.

З приведеної формули випливає, що для кожної довжини загінки існує оптимальна її ширина; з подовженням загінки чи збільшенням ширини захоплення робочих органів агрегату збільшується й оптимальна ширина загінки. Найбільш зручною є загінка прямокутної форми.

Організація робіт на обробітку ґрунту. На оранці, боронуванні, дискуванні і суцільній культивації практикують індивідуальне і групове розміщення агрегатів. На цих роботах, як правило, агрегат обслуговує один тракторист, і тільки при непідготовленості ділянки чи великій її засміченості необхідно в допомогу трактористу виділяти причіплювача.

Оранка. Довгу сторону загінки розташовують поперек схилу. Якщо дозволяє рельєф і ширина поля перевищує 500 м, доцільно щорічно змінювати напрямок оранки. Для зменшення числа звальних гребенів і роз'ємних борозен оранку непарних загонок роблять всвал, а парних - вразвал. При цьому кількість розвальних борозен і звальних гребенів зменшується майже наполовину.

Боронування. До боронування зябу ставляться такі вимоги: руйнування кірки і розпушування верхнього шару ґрунту, вирівнювання гребенів і подрібнення брил. Боронування озимих, просапних культур і багаторічних трав повинне забезпечити розпушування ґрунту. При цьому ушкодження культурних рослин не повинні перевищувати 5%.

Вище вказувалося, що боронування роблять головним чином човниковим способом. Однак при довжині гону менш як 500 м допускається боронування фігурним способом. Озимі, просапні, багаторічні трави боронують зазвичай упоперек рядків посіву (чи під кутом до них). На полях, засіяних перехресним способом, боронування роблять у діагональному напрямку. Зяб боронують упоперек чи під кутом до напрямку оранки.

Дискування роблять під кутом до напрямку попередньої оранки.

Суцільна культивація. Верхній шар ґрунту після культивації повинний бути дрібногрудкуватих, глибина розпушування - рівномірна. Першу культивацію, як правило, проводять упоперек напрямку основної оранки, а наступні - у поперечному напрямку. Коли повороти агрегату за межами ланки неможливі, необхідно відбивати поворотні смуги, ширина яких дорівнює трьом захопленням агрегату. Агрегат при культивації рухається човником і на кінцях гонів робить грушоподібні повороти. Суміжні проходи проводяться з перекриттям у 10-15 см.

Організація сівби. При одночасній роботі декількох посівних агрегатів вдаються до їх групового розміщення в індивідуальних загінках. Це полегшує обслуговування агрегатів (підвезення насіння). За кожним агрегатом закріплюють (крім тракториста) сівачів (за кількістю сівалок в агрегаті) і робітника для засипання насіння, а також необхідну кількість транспортних засобів для їхнього підвезення. Сівбу проводять загінним чи човниковим способом. За кожним агрегатом закріплюють дві суміжних загінки для того, щоб агрегат працював без переїзду на іншу ділянку не менш одного робочого дня.

Для зменшення простоїв агрегатів заздалегідь визначають місця засипання насіння у сівалки. Шлях, що проходить агрегат між двома засипаннями насіння, залежить від ємності насіннєвої шухляди сівалки і норми висіву. Наприклад, якщо ємність шухляди дорівнює 240 кг, а норма висіву - 150 кг на гектар, площа яка засівається при повному спорожнюванні шухляди сівалки буде дорівнює 1,6 га (240 : 150). Зазвичай насіння із шухляди висівають не повністю, тому що коли насіння залишається мало, погіршується рівномірність його надходження у висіваючі апарати. У зв'язку з цим заправлення сівалки роблять при наявності в шухляді залишку насіння у межах 10-15% його ємності; у результаті засіяна площа також зменшиться приблизно на 10--15% (у нашому прикладі на 0,16 га). Тому сівалка засіє 1,44 га, чи 14400 кв. м. Якщо цю площу поділити на ширину захоплення сівалки (допустимо, 3,6 м), то частка покаже, який шлях може пройти сівалка від заправлення до заправлення. У нашому прикладі шлях сівалки складе 4000 м (14400 : 3,6).

Сівалки зазвичай заправляють з однієї сторони загінки. Тоді найбільша довжина гону не повинна перевищувати половини відстані проходу сівалки від заправлення до заправлення. У нашому прикладі довжина гону складає 2000 м (4000:2).

Довжину шляху сівалки можна підрахувати за формулою

де: Д_п ~ довжина шляху між пунктами заправлення (м);

А ~ вага насіння у насіннєвій шухляді сівалки (кг);

Н - норма висіву (кг на 1 га);

Ш₃ - ширина робочого захоплення сівалки (м).

Ширина загінки залежить від площі ланки, довжини гону, ширини захоплення агрегату і денної норми виробітку. У будь-яких умовах ширина загонки повинна бути кратною ширині посівного агрегату. Поворотні смуги відбивають шириною в чотири захоплення посівного агрегату.

При загінному способі сівби, щоб не допускати пересівання і зниження врожайності на загущених ділянках, сівалки включають і виключають строго на межах поворотних смуг.

На сівбі просапних культур необхідно дотримуватись заданої ширини міжрядь і прямолінійності рядків. При квадратно-гніздовій сівбі необхідно стежити за точністю квадратів.

Напрямок сівби установлюють, виходячи з розміру і конфігурації поля чи рельєфу і напрямку передпосівного обробітки ґрунту. Бажано, щоб сівба проводилася упоперек напрямку передпосівної обробки. На схилах сіяють упоперек їх. Перший прохід посівного агрегату виробляється по виску, а наступні - по маркеру.

Організаціядобрив. Добрива вносять у ґрунт до

посіву, одночасно з посівом (у рядки) і в різні періоди розвитку рослин.

При внесенні органічних добрив використовують спеціальні навантажувачі і розкидувачі, що агрегатуються із тракторами різних марок.

Правильність установки розкидувача перевіряють так. Кузов завантажують зваженою кількістю гною чи компосту. Потім заміряють площу розсіву. Фактичну норму внесення добрив розраховують за формулою:

Ах 10000 Н -- п

де: Н - норма внесення добрива (т на 1 га);

Л - вага гною в кузові (т);

П - площа розсіву м².

Порошкоподібні і гранульовані мінеральні добрива вносять за допомогою універсального транспортера-розкидача, тукових сівалок або комбінованих сівалок. Весняну підкормку озимих і післяукісну підкормку багаторічних трав роблять за допомогою машин для суцільного внесення добрив; для підгодівлі просапних використовують культиватори.

Туковисівні апарати встановлюють на норму висіву за формулою:

де: Н_а - кількість добрив, що висіваються одним туковисівним апаратом за визначену кількість оборотів привідного колеса (кг);

Н - норма висіву добрив (кг наД га);

Д₀ - довжина обода привідного колеса (м);

Ш₃ - ширина захоплення культиватора-рослиноживиль-ника (м);

Д₀ - кількість оборотів колеса;

К_т - кількість туковисівних апаратів культиватора.

Потребу в транспортних засобах для підвезення добрив розраховують, виходячи з норми внесення добрив, відстані їхньої доставки і продуктивності агрегату. Наприклад, при нормі внесення 500 кг на гектар і продуктивності культиватора КРН-4,2, рівної 0,8-1 га в годину, витрата добрив за годину роботи агрегату складе 500 кг. При відстані доставки 5 км, швидкості руху візка 4 км на годину і витратах часу на навантаження і розвантаження однієї підводи (вантажопідйомністю 5 ц) у межах ЗО хв. на один рейс буде потрібно затратити 3 години. Отже, щоб підвезти 500 кг добрив на годину, потрібно три підводи.

Шлях, що пройде заправлений рослино живильник, можна розрахувати за формулою, приведеною на сторінці 220, де Д_п - довжина шляху (м); А ~ вага добрив у банках (кг); Н - норма висіву (кг на 1 га); Ш₃ - ширина захоплення культиватора (м).

У цій формулі коефіцієнт, що враховує можливе використання ємності банок, варто прийняти за 0,8.

Організація робіт з догляду за рослинами. Догляд за просапними культурами, у залежності від їхнього виду і стану, а також ґрунтових умов - це руйнування кірки, розпушування ґрунту, підгортання, букетування, мульчування, підгодівля, зрошення, боротьба зі шкідниками і хворобами.

При підготовці трактора до роботи встановлюють необхідний розмір колії. Для тракторів з постійною колією визначають розмір захисної зони і кількість рядків, над якими повинний проходити трактор. Розмір захисних зон визначають за формулою:

де: 3 - захисна зона (мм);

Ш_м - ширина міжряддя (мм);

Ш_к - ширина колеса трапа чи гусениць (мм).



де: Зі - зовнішня захисна зона (мм)

3₂ - внутрішня захисна зона (мм);

Ч_р - число рядків між колісьми трактора;

К_т - колія трактора (мм).

Якщо при розподілі ширини колії трактора на розмір міжряддя виходить число з залишком, це вказує, що ширина зовнішньої і внутрішньої захисних зон буде неоднакова. У цьому випадку розмір їх визначають за формулами:

Перед початком роботи тракторист відзначає поворотні смуги і визначає міжряддя для першого проходу агрегату.

При поздовжній культивації поворот агрегату на міжрядному обробітку здійснюється на поворотній смузі посівного агрегату. Для поперечної культивації при відсутності вільних виїздів за межі ланок виділяють поворотні смуги по краях ділянки уздовж рядків.

При поздовжній культивації перший прохід агрегату роблять по першому проході посівного чи посадкового агрегату або у тім же напрямку з таким розрахунком, щоб крайніми групами лап оброблялися стикові міжряддя. При поперечній культивації перший прохід агрегату роблять поруч з колишньою контрольною борозною (поворотною лінією),

Перший міжрядний обробіток роблять у поперечному напрямку, другий - у поздовжньому. Одночасно обробляти ланку в двох напрямках не слід, тому що це може викликати ушкодження культурних рослин. Напрямок останнього міжрядного обробітку картоплі, капусти й інших культур повинен збігатися з напрямком руху збирального агрегату.

Організація збирання зернових колосових культур. Серед робіт з обробітку зернових культур особливе значення має збирання - один з найбільш важливих і трудомістких процесів сільськогосподарського виробництва.

На збиранні врожаю важливо використовувати всі засоби механізації - комбайни, лафетні жниварки, підбирачі. У залежності від використання техніки збирання розчленовується на такі операції: косовицю, добірку валків і обмолот, очищення зерна, скиртування соломи і полови.

Тепер поширені два способи збирання зернових - пряме комбайнування і роздільний. Пряме комбайнування починають у період повної спілості зерна.

Для скорочення термінів жнив і запобігання утрат врожаю в більшості господарств застосовується найбільш прогресивний роздільний (двофазний) спосіб збирання, при якому косовицю хлібів і обмолот ведуть окремо. Досвід багатьох передових господарств свідчить про безперечну економічну перевагу роздільного збирання, незважаючи на те, що витрати на збирання гектара хлібів тут вищі, ніж при прямому комбайнуванні (нами прийнято, що норми на косовиці, добірці й обмолоті валків на 20-30 % вищі, ніж при прямому комбайнуванні).

Роздільний спосіб дозволяє скоротити терміни збирання колосових і тим самим попередити втрати 2-3 ц зерна з кожного гектара від опадання на корені. Крім того, досягається велика економія засобів на підробітку зерна і, за даними багатьох досліджень, поліпшується його якість.

Роздільне комбайнування починають з настанням воскової спілості зерна, коли вологість його складає ЗО- 40%. Для косовиці використовують жниварки рядкові і лафети з хедерами від комбайнів. Скошені валки просушують 3- 5 днів і потім комбайнами з підбирачами обмолочують хліба безпосередньо з валків.

Придатними для роздільного збирання вважають площі з густотою стеблостою не менш як 280-300 рослин на 1 кв. м. при висоті не нижче 80 см (не враховуючи довжини колосся). Рекомендується залишати стерню не нижче 15-18 см.

Важливою умовою якісного роздільного збирання є укладання рівномірного за товщиною і прямолінійного валка уздовж борозен; для цього потрібно, щоб жниварка працювала з повним захопленням. Від форми, розміру і безперервності валка залежить наступна робота комбайна з підбирачем, скорочення втрат врожаю.

Оптимальною формою загінки є прямокутник, у якого довжина перевищує ширину в 5-8 разів. Величина загонки повинна бути не менше денної норми виробітку комбайна на добірці валків. Довга сторона загінки повинна по можливості збігатися з напрямком оранки; у цьому випадку зменшиться тяговий опір жниварки на косовиці і комбайна на добірці валків, жниварка і комбайн не піддаються сильній трясці.

Поля для роздільного збирання обкошують і роблять прокоси, щоб перший валок від рядкової жниварки лягав на стерню. Ширина обкосів 4-6 м, прокосів 6-8 м.

Продуктивність агрегату (П_р) можна визначити за формулою:

де: П_р~ продуктивність агрегату (га в годину); Ш₃ - ширина захоплення агрегату (м); С - швидкість руху агрегату (у годину); 0,1 - постійний коефіцієнт.

Час одного рейсу (Вр) залежить від відстані між ділянкою, на якій збирається зерно, і місцем його розвантаження, швидкості руху транспорту, а також від часу, затрачуваного на навантаження і розвантаження. Він підраховується за формулою:

де: В_р - час одного рейсу (хв);

Р - відстань від ділянки, на якій збирається врожай, до місця розвантаження зерна (км);

З - середня швидкість руху транспорту (км на годину);

В_х _ час, затрачуваний на вивантаження зерна з бункера (хв);

В₂ - час, затрачуваний на зважування і розвантаження зерна (хв).

На роздільному збиранні застосовують груповий спосіб використання комбайнів, при якому на одному полі працює кілька агрегатів на окремих загінках. Це дає можливість спростити технічне обслуговування збиральних агрегатів і поліпшити організацію їхнього розвантаження.

Щоб вчасно забезпечити обмолот валків, на кожну рядкову жниварку необхідно мати не менш одного комбайна з підбирачем.

Слідом за збиранням солому скиртують, використовуючи для цього волокуші чи інші засоби механізації. Скирти зазвичай укладають на краю ланки, бажано ближче до дороги. Потім проводять лущіння стерні і зяблеву оранку.

Потоковий метод збирання зернових полягає в тому, що весь урожай зерна, соломи і полови збирають з ланки одночасно, у єдиному технологічному потоці. Для цього зернозбиральні комбайни обладнують подрібнювачем соломи; для транспортування різання на кожен комбайн виділяють 2-3 візки ПТС-40 місткістю від 1 до 1,8 т. Якщо поле знаходиться недалеко від ферми, то на її території скиртують різання. При цьому способі средньосезонне вироблення на комбайн складає 250-400 га.

Результати широкої виробничої перевірки показали, що нова технологія цілком себе виправдала і дала значний ефект. Витрати праці на гектар збирання усього врожаю (зерна і соломи) скорочуються більш ніж у 3 рази, в тому числі на збиранні тонни соломи більш ніж у 4 рази. Застосування такого способу збирання дозволяє усунути втрати соломи і швидко слідом за комбайном звільнити поле для післязбиральних робіт.

На збиранні зернових потоковим методом виділяють ланку в складі двох комбайнерів (один з них ланковий), 6-8 трактористів, 4-6 причіплювачів на візках, 3-4 робітників на скиртувальних агрегатах і скирті, 2-3 чоловік на відвезенні і 2-3 чоловік на очищенні зерна. Ланка може зібрати 30-40 га зернових культур за робочий день.

Комбайни, що беруть участь на збиранні, з подрібнювачами, транспортні візки і скиртувальні агрегати створюють потік і повинні працювати ритмічно.

Варто підкреслити, що зазначеним способом успішно збирають і горох. Здрібнена горохова солома - цінний корм для худоби.

Організація овочівництва. Овочівництво - це трудомістка галузь сільського господарства, що характеризується великим набором культур і різноманіттям прийомів їхнього обробітку. Розвиток овочівництва пов'язаний з великими капітальними вкладеннями.

У нашій країні з кожним роком збільшується попит населення на різноманітні вітамінні продукти, у тому числі і на свіжі овочі, що роблять великий вплив на зміцнення здоров'я і підвищення працездатності людини. Завдання галузі полягає в тому, щоб створити достаток свіжих дешевих овочів і постачати ними в різноманітному асортименті населення протягом усього року.

Практика показала, що найбільш правильний шлях швидкого збільшення виробництва овочів з найменшими затратами праці і матеріальних засобів - це концентрація їхнього виробництва у великих спеціалізованих господарствах, які розташовують на заплавних і зрошуваних землях. Важливе значення має і внутрішньогосподарська поглиблена спеціалізація виробництва овочів.

Організація великих спеціалізованих господарств дає можливість перейти в овочівництві від переважного використання ручної праці до вирощування овочів на основі інтенсифікації, що включає хімізацію і комплексну механізацію їх обробітку, а також до організації овочевого господарства в складі всіх його цехів: вирощування розсади й овочів у закритому і відкритому ґрунті, часткова переробка продуктів, зимове зберігання і насінництво. Правильне поєднання закритого і відкритого ґрунту дозволить найбільш ощадливо і повно використовувати робочу силу протягом усього року і поставляти безупинним потоком різноманітну овочеву продукцію споживачу.

До останнього часу капуста білокачанна, буряк, морква, помідори й огірки займали понад 90% посівної площі овочевих культур. У спеціалізованих підприємствах є можливість значно розширити асортимент оброблюваних культур, дцо також набагато поліпшить умови постачання населення продукцією цієї галузі.

Поєднання відкритого і закритого ґрунту. Розвиток овочівництва відкритого грунту тісно пов'язаний з наявністю в господарстві теплиць і парників. Для вигонки ранніх овочів у відкритому ґрунті насіння цвітної, білокачанної і савойскої капусти, а також селери, качанного салату, перцю, помідорів і деяких інших культур висівають у теплицях, а потім пікіровані сіянці виносять у парники, Площі теплиць і парників повинні відповідати площам ранніх розсадних культур. У розрахунку на гектар відкритого ґрунту овочівницькі господарства повинні мати для вирощування повноцінної розсади ранньої капусти не менш 90 парникових рам, ранніх помідорів 75-180 рам і т.д.

Провідну роль в організації овочівництва відіграє правильне планування вирощування овочів протягом року, поєднання відкритого і закритого ґрунту, що мають за основу такі положення: а) у закритому ґрунті вирощують розсаду, щоб одержувати ранні і високі врожаї культур відкритого ґрунту; б) у відкритому ґрунті вирощують посадковий матеріал для вигінки і дорощування в закритому ґрунті; в) у відкритому ґрунті використовують відходи парникового господарства.

Овочівництво закритого ґрунту покликане вирощувати ранні овочі узимку (у зимових теплицях) і навесні (у парниках), а також просувати культуру овочів на північ. Розсадний спосіб культури скорочує період від посадки до початку збору врожаю. Теплично-парникові господарства будують з урахуванням правильного поєднання різних видів теплиць, парників і утепленого ґрунту.

При розміщенні відкритого і закритого ґрунту на території господарства враховують особливості цієї галузі і ряд організаційно-господарських питань. Так, ділянки закритого ґрунту повинні розміщуватися поблизу овочевих сівозмін і мати гарний дорожній зв'язок із садибою господарства, залізничною станцією, пристанню й іншими пунктами здачі продукції та одержання необхідних вантажів. Поблизу теплиць і парників розміщують площі утепленого ґрунту з метою вирощування ранніх овочів і розсади. Ділянка, що відводиться під закритий ґрунт, повинна мати ухил щ південь, південний схід чи південний захід і захист від північних, північно-східних та інших вітрів, що панують у зимовий період. Вона повинна бути вилучена від складських приміщень та інших господарських будівель не менш ніж на 300 м, а від житлових приміщень - - на 500 м. У північній частині ділянки розміщають службові будівлі і теплиці, до півдня від них - ранні, потім середні парники. Утеплений ґрунт розташовують південніше середніх парників і по периферії ділянки, але не в зоні затінення.

Овочеві сівозміни розміщують, виходячи з вимог культур до тепла і вологи. При цьому враховують, що, наприклад, капуста дає значно вищий врожай на низинних, зволожених землях, а такі культури, як помідори, перець, баклажани, в умовах середньої смуги краще ростуть на теплих положистих схилах. На холодних ґрунтах, що пізно поспівають, зниженого рельєфу одержувати ранню продукцію овочів не можна.

Структура посівів овочевих культур має свою специфіку. Справа в тім, що в овочівництві важливо не тільки установити набір культур, а й правильно підібрати сорти, тому що це має першорядне значення для одержання ранніх і високих врожаїв. Ранні сорти помідорів, капусти, огірків та інших культур дозрівають на 2-4 тижні раніше, ніж середні і пізні. Для тих чи інших культур, що займають у господарстві великі площі, підбирають кілька сортів. Наприклад, скоростиглі і средньостиглі сорти білкачанної капусти використовуються у свіжому виді і для квашення, середньостиглі і пізньостиглі - для тривалого зимового зберігання. Наявність сортів з різним вегетаційним періодом не тільки подовжує терміни надходження продукції, а й дозволяє правильно скласти графік сівби і висадження, збирання врожаю й інших робіт, краще використовувати робочу силу.

Площі посіву овочевих культур у господарстві визначають, виходячи з попиту ринку і внутрішніх потреб підприємства, врожайності культур і економічної ефективності їхнього вирощування. При цьому заслуговує на увагу питання спеціалізації господарств на вирощуванні окремих культур.

Спеціальні сівозміни вводять у господарствах з великими площами овочевих культур, переважно в приміських районах, де овочівництво і продуктивне тваринництво є провідними галузями. У деяких господарствах в одній сівозміні добре поєднується виробництво овочів і кормів. Овочі вирощують і в польових сівозмінах, розміщуючи їх поблизу води і на відповідних ґрунтах.

Під овочеві сівозміни цілком придатні суглинні і супіщані ґрунти; важкі глинисті і піщані ґрунти придатні лише за умови їхнього поліпшення; кращий ґрунт для вирощування овочевих культур - чорнозем. Він родючий, добре прогрівається, утримує в собі вологу і досить проникний, легко обробляється, а при внесенні гною дає особливо високі врожаї.

В овочевій сівозміні вирощують 5-6 основних культур (капусту, огірки, помідори, коренеплоди, цибулю, ранню картоплю) і кілька культур як ущільнювачі. У полях сівозміни їх розміщають так, щоб вони поверталися на те саме місце не раніше ніж через 2-3 роки.

Одночасно враховують вегетаційний період тих чи інших культур, щоб скоростиглими овочами (редисом, салатом, шпинатом, цибулею на перо) не займати окремі поля і ділянки, а висівати їх як ущільнювачі. Зазначені культури доцільно вирощувати в спеціальної припарникової сівозміні. В овоче-насінницьких сівозмінах насінники цибулі, капусти, моркви просторово ізолюють від культур першого року, для яких вони є джерелом хвороб.

У кожному конкретному господарстві кількість полів у сівозміні і схему чергування культур у ньому встановлюють у залежності від природних і економічних умов, а також економічної ефективності культур і структури посівних площ.

Для підвищення ефективності використання споруджень закритого ґрунту вводять так звані рамообороти. В овочівницьких господарствах формують парники двох видів: ранні і середні. Ранні парники (глибиною 75 см) використовують у першому рамообороті для вирощування більш ранніх овочів і розсади ранніх культур; у другому - під пікіровку розсади; у третьому рамообороті - для вирощування помідорів, перцю і баклажанів. Середні парники (глибиною 50-60 см) служать для вирощування в першому рамообороті овочевої розсади і в другому рамообороті - огірків, помідорів та інших культур.

При складанні рамооборотів планують максимальне використання площі парників для збільшення виходу продукції й одержання її в терміни, коли відсутні аналогічні овочі з відкритого ґрунту; одночасно прагнуть різноманітити асортимент продукції.

Планування організаційних процесів в овочівництві починають із складання технологічних карт. Як і в рільництві, при складанні технологічних карт в овочівництві використовують такі дані: посівні площі, врожайність і валові збори по культурах, наявність машин, норми виробітку і витрати пального, норми амортизації, норми висіву насіння та інші види прямих витрат.

На основі технологічних карт організують виробничі процеси в овочівництві і розробляють завдання механізованим ланкам.

Особливістю овочівництва є великий набір культур, кожній з яких повинна бути забезпечена особлива агротехніка; трудомісткість, що зростає через недостатню механізацію; більш рівномірне використання робочої сили, ніж в інших рослинницьких галузях. Зазначені особливості визначають специфіку організації виробничих процесів у цій галузі.

Підготовка ґрунту. Овочеві культури дуже вологолюбні і не терплять пересихання ґрунту, тому при його підготовці необхідно дотримуватися безперервності процесу. Оранку під овочеві роблять так само, як і під польові культури, розходження є тільки в термінах і глибині оранки. Борозни і гряди нарізають плугами, при умові, що борозни повинні засаджуватися не пізніше ніж через 3-4 години після їхньої нарізки (цим зберігається волога).

Посадка розсади. Тут особливо важливо дотримуватися безперервності процесу. Розсаду висаджують вручну чи механізованим способом. При ручній посадці слідом за маркіруванням роблять заготівлю лунок, розкладку розсади, полив, посадку розсади, присипку лунок землею навколо рослини. Доцільно дотримуватися такого розпорядку дня: посадка з 5 год. ранку до 9, перерва з 9 до 17, посадка з 17 до 21 год. При механізованій посадці використовують розсадосадильні машини, обладнанні демультиплікатором (ходозменшувачем). Для високопродуктивної роботи агрегату заздалегідь намічають пункти заправлення розсадою і водою. Бажано, щоб вони були загальними. Відстань між пунктами заправлення водою залежить від ємності баків і визначається за формулою:

де: Д_п - відстань між пунктами заправлення водою (м);

Е - ємність баків (л);

є - постійний залишок води в баках (л);

Р - відстань між рослинами в рядку (м);

К - кількість рядків, що висаджуються машиною за один прохід;

в - витрата води на одну рослину (л).

Кількість розсади (К_р), що висаджується агрегатом між двома пунктами заправлення, підраховують за формулою:



До отриманої кількості розсади додають страховий фонд у розмірі 5-10% потреби.

Розсадосадильну машину обслуговують 18-21 чоловік, у тому числі 1 машиніст, 1 тракторист, 6 садильників, 3 справщики розсади, 2-3 підвізники води (на відстань до 1 км), 4-5 працівників на виїмці розсади, 1-2 підвізники розсади (на відстань до 3 км). У залежності від швидкості руху агрегату, довжини гону і коефіцієнта використання робочого часу продуктивність машини за зміну складає 1,5-2 га.

У господарствах, що мають дощувальні установки, поливають розсаду слідом за роботою машини, як тільки вона зробить 2-3 гони.

Міжрядний обробіток овочевих культур. При обробітку міжрядь вручну цю роботу організують по-різному: в одних господарствах працюють усією ланкою, в інших - дають щоденні завдання кожному робітнику, у третіх - за ланками закріплюють на весь період обробітку невелику ділянку, у четвертих - за кожною людиною закріплюють окремі рядки.

У спеціалізованих господарствах міжрядний обробіток овочевих культур механізований, при цьому за механізованими ланками закріплені просапні трактори і культиватори, за допомогою яких ланки ведуть міжрядний обробіток на закріплених за ними ділянках. Вручну виконують тільки підсобні і деякі ще не механізовані роботи, наприклад підсадження, розпушування ґрунту біля рослин і т.ін. Механізовані роботи виконують такими самими методами, як і в рільництві.

Збирана врожаю овочевих культур - робота дуже трудомістка. При її проведенні необхідно забезпечити безперервність процесу. Наприклад, капусту забирають вибірково, у 2-3 терміни: у перший - 15-20% врожаю, у другий - 60-70% і в третій - решту врожаю. При першому збиранні ранньої капусти людей розставляють так: 1 чоловік зрізує качани, 3-4 чоловіка виносять їх на дорогу і складають у купи, 1-2 чоловіка очищають качани. Виробіток такої ланки за зміну складає 5-6 т. При масовому збиранні і вивезенні врожаю автомашинами створюють ланки з 12 чоловік, з них 3 чоловік виділяють на рубання качанів, 9 - на очищення листа і навантаження качанів на автомашину. Якщо відразу після збирання капусту не вивозять, то її складають у купи шириною 2-3 м, довжиною 5-6 м і висотою 1,5 м. Така ланка за зміну може зібрати 30-40 т.

Організація робіт у парниках і теплицях. У господарстві, що має 2-2,5 тис. парникових рам і 6-8 тис. кв. метрів теплиць, доцільно створювати спеціальну бригаду закритого ґрунту. У її складі організують ланки, що обслуговують окремі спорудження. За бригадою закріплюють теплиці, парники, припарникові сівозміни й утеплений ґрунт, а також (у деяких господарствах) і невеликі площі відкритого ґрунту (з метою вирівнювання навантаження протягом року).

У закритому ґрунті введена парна система роботи. Суть її в тому, що усередині ланки за кожними двома працівниками закріплюють, у залежності від рівня механізації й інших умов роботи, 400-600 рам і частини припарникової ділянки для виконання усіх видів робіт. При цьому парники різних типів рівномірно розподіляють за кожною парою.

Виробничі процеси в теплицях підрозділяють на сезонні, короткочасні (підготовка теплиць до пуску) і повсякденні (постійні), зв'язані з доглядом за рослинами і регулюванням режиму. Потребу в постійних робітниках обчислюють, виходячи з обсягу повсякденних (постійних) робіт. Короткочасну і сезонну потребу в робочій силі поповнюють за рахунок робітників з інших бригад у порядку взаємодопомоги.

Організація садівництва і виноградарства. Садівництво і виноградарство в порівнянні з іншими галузями рослинництва має ряд особливостей, найважливіші з них такі. Виробництво плодів, ягід і винограду зв'язано з багаторічною культурою на одному місці деревних і кущових плодових і ягідних рослин, що вступають у пору плодоносіння лише на 2-10-й рік після їхньої посадки; закладка садів та виноградників вимагає проведення ряду підготовчих дорогих і трудомістких заходів; первісні капітальні витрати в садівництві й виноградарстві починають окупатися лише через дуже тривалий період часу; у садах і ягідниках затрачається багато праці на одиницю земельної площі, що зв'язано з трудомісткістю вирощування багаторічних насаджень і з низьким рівнем механізації робіт.

Перераховані особливості дуже впливають на розміри садів і виноградників та на їхнє економічне значення в господарстві. Варто підкреслити, що дуже важливу роль відіграють також природно-кліматичні умови конкретних господарств.

Площа садів і виноградників у сільськогосподарських підприємствах в окремих економічних районах країни дуже різна і коливається від 1-2 до 1000 га і більше.

Організація території садів, ягідників і виноградників. Садівництво одна з інтенсивних галузей сільського господарства. Вибору ділянки під плодово-ягідні і виноградні насадження необхідно приділяти особливу увагу з огляду на умови рельєфу, якість ґрунту, зволоження, захищеність ділянки від вітрів і тлін.

Найдоцільніше розміщати плодово-ягідні і виноградні насадження на положистих схилах, середньоузвишених терасах чи вододілах, похилокрутих схилах, не підданих сильній ерозії, на схилах, протилежних напрямку пануючих вітрів, чи на рівних місцях, що знаходяться під захистом гір, лісів, узлісь і лісосмуг.

Через те, що від рельєфу ділянки залежить ряд кліматичних факторів (волога, тепло, світло і т.ін. ), вимоги до нього в різних зонах України неоднакові.

Ґрунт на ділянках, виділених під сади і виноградники, повинен мати гарну повітропроникність на всю глибину поширення основної маси кореневої системи. Припустима глибина залягання ґрунтового і надлишкового зволоження така: для рослин із глибокою кореневою системою в північній зоні 2-3 м, у південній 1,5-2 м; для рослин із дрібною кореневою системою 1 -1,5 м.

Непридатні для садів і ягідників надмірно зволожені, підзолисті, торф'янисті, малородючі, засолені і надмірно сухі чи заболочені землі. Перевагу варто віддавати ділянкам, розташованим на підвищеннях, зі схилами, зверненими до півдня чи південно-заходу і заходу.

При розміщенні на ділянці окремих плодово-ягідних культур необхідно враховувати їхні вимоги до вологи й інших факторів росту і розвитку. Наприклад, смородину і полуницю розміщають на ділянках з порівняно неглибоким заляганням ґрунтових вод; груша і слива підвищено вимогливі до ґрунтової родючості; вишню і черешню можна розміщати на підвищених місцях і на порівняно легких ґрунтах; абрикос найбільш вимогливий до аерації ґрунту.

Під виноградники доцільно використовувати круті схили, застосовуючи їхнє терасування (у залежності від ширини міжрядь установлюють ширину полотнини тераси; наприклад, при ширині міжрядь 2 м ширину полотнини тераси приймають 6-8-10 м).

Площу великих садів і виноградників (при спокійному рельєфі) розбивають на 100-гектарні ділянки, а останні - на 25-гектарні квартали, які, у свою чергу, розділяють на 5-гек-тарні клітини. Клітини, де це можливо, нарізають квадратні, а квартали - у вигляді витягнутих чотирикутників, довга сторона яких у 3-4 рази більша від ширини. По межах ділянок нарізають дороги шириною 6 м, ширина дороги між кварталами складає зазвичай 4-5 м, а між клітками - 3 м.

При розміщенні порід і сортів у садах і прибудова до їхньої території необхідно дотримуватися таких організаційно-господарських вимог: а) окремі породи і сорти з близькими термінами дозрівання продукції розміщують компактними масивами; б) малотранспортабельні і найбільш трудомісткі культури (полуницю, смородину, малину) розміщують ближче до господарського центру і бригадного стану; в) бригадам виділяють компактні ділянки з набором порід і сортів, що дають можливість забезпечити рівномірне завантаження садівників протягом усього періоду робіт; г) захисні смуги шириною 12 м закладають у садах на північно-східній стороні кожної ділянки; у виноградниках іноді створюють захисні смуги навколо 100-гектарных ділянок з волоського горіха, яблуні, груші, абрикоса і вишні; д) організація території саду повинна сприяти підвищенню продуктивності праці на усіх виробничих процесах.

В усіх садівничих господарствах варто розширювати існуючі й організувати нові пасіки з розрахунку не менше двох родин на гектар плодоносного саду. Міжряддя плодових садів доцільно використовувати для вирощування сільськогосподарських культур. Підбір культур і їхнє чергування в садових сівозмінах повинні забезпечувати підвищення родючості ґрунту, максимальну врожайність плодово-ягідних насаджень і збільшення виходу посадкового матеріалу (у розплідниках), сприяти прискоренню плодоношення молодих посадок. У молодих садах неприпустимі посіви зернових колосових і висо-костеблових рослин (кукурудза, соняшник, коноплі), тому що вони сильно висушують ґрунт і гнітять посадки. Тут, а також у полуничних і розплідникових сівозмінах бажано вирощувати овочеві і баштанні культури, картоплю, коренеплоди і бобові (широкорядні посіви). Велике значення в садових сівозмінах має посів фацелії, гречки і люпину, що відіграють роль сидератів але будучи медоносами, вони сприяють розвитку бджільництва.

При виборі садової сівозміни враховують породний склад насаджень, вік саду, грунтово-кліматичні і ряд інших умов. У зерняткових садах уводять 4-5-пільні сівозміни, а в кісточкових - більш короткі. В зонах недостатнього зволоження рекомендується вводити сівозміни з більш високою питомою вагою чистої пари і просапних, у другій половині літа тут висівають сидерати. У міжряддях молодих садів у приміських господарствах широко застосовують суничні й овочеві сівозміни, а в підприємствах з розвинутим тваринництвом - посіви кормових культур.

З настанням плодоносіння саду в міжряддях чергують чорні пари з посівами сидератів, одночасно вносять мінеральні й органічні добрива.

Організація розплідників. Як правило, культурні форми плодово-ягідних рослин отрмують тільки при їхньому щепленні, і це викликає необхідність мати розгалужену мережу плодових розплідників, що покликані давати потрібну кількість посадкового матеріалу високої якості.

Продуктивність і зимостійкість плодових насаджень значно підвищуються, коли для закладки садів використовують місцевий доброякісний посадковий матеріал, пристосований . до даних умов. Кожна область має підприємства - опорні розплідники, але будь-яке велике спеціалізоване господарство може мати свій розплідник, в якому дотримуються рекомендацій з породно-сортового складу.

Планування виробництва продукції. Помилки, що допускаються при закладці садів, важко піддаються виправленню. З огляду на це у кожному господарстві необхідно розробити перспективний план розвитку садівництва і виноградарства, передбачивши в ньому розмір насаджень і вихід продукції. Тут важливе значення має правильне планування підбору порід і сортів.

Окремі сорти плодових рослин мають різні вимоги до ґрунту, клімату, місця розташування, різну врожайність і терміни плодоносіння, а також розрізняються за призначенням продукції. Розмаїтість грунтово-кліматичних, економічних та інших умов виробництва ставить необхідність мати в кожнім підприємстві визначений набір порід і сортів, що відповідали б напрямку садівництва й одночасно були найбільш пристосовані до умов господарства.

Правильним підбором порід і сортів плодово-ягідних культур і їхнім співвідношенням досягається рівномірність виходу продукції і завантаження робочої сили й засобів виробництва протягом року, а також прискорення оборотності засобів, вкладених у садівництво. Однак слід мати на увазі, що зайва розмаїтість сортового складу утруднює догляд за плодово-ягідними насадженнями і реалізацією продукції. Тому в окремих господарствах посадки кожної плодової породи повинні складатися з 3-4 сортів, а по кожній групі сортів яблуні і груші (літні, осінні, зимові) - з 2-3 сортів, що відрізняються періодом дозрівання, тривалістю лежання й забезпечують взаємне перехресне запилення.

Практика спеціалізованих підприємств показує, що у складі садових насаджень варто мати: зерняткових (яблуні і груші) 60-75%, кісточкових 15-25% (у тому числі вишні 10-15%, сливи й абрикоси 5- 10%), ягідників 10-15% (у тому числі полуниці 5-10%). У південних районах садівництва, у зоні діяльності плодопереробних заводів, питома вага кісточкових може бути доведений до 50-60%. У приміських зонах і навколо великих промислових центрів доцільно збільшувати площі під ягідними і кісточковими культурами; у більш віддалених районах, навпаки, перевагу потрібно віддавати зернятковим, що дає найбільш транспортабельну продукцію. При цьому в посадках яблуні 60-70% повинні займати зимові сорти, 20-25%-осінні і 10-15%-літні.

Технологічні карти в садівництві і виноградарстві складають на окремі комплекси робіт (а не по культурах, як у рільництві й овочівництві): підготовка ґрунту і посадка саду та винограднику, догдяд за молодим садом і виноградником, догляд за плодоносним садом і ін. Д. Тому в них показують витрати праці і засобів на гектар, а не на одиницю продукції.

Технологічні карти використовують для розрахунку потреби в робочій силі і засобах виробництва, а також при організації виробничих процесів. Зіставляючи фактичні витрати праці на окремих виробничих процесах з розрахунковими, установлюють коефіцієнт використання робочої сили, що дозволяє розробити заходи, спрямовані на підвищення продуктивності праці.

Організація робочих процесів у садівництві і виноградарстві має на меті створити умови для високопродуктивної роботи бригад і механізованих ланок. Для цього необхідно, щоб ланки були постійними, мали відповідні машини, матеріали й інвентар та інші матеріально-технічні засоби. Щоб уникнути знеосібки і зрівнялівки на роботах, що виконуються вручну (перекопування і мотиження пристовбурних кіл і т.ін. ), кожен виконавець одержує індивідуальне завдання. Складні механізовані роботи, а також збір плодів, сортування і транспортування вимагають групового розміщення працівників. Для обслуговування складних агрегатів виділяють спеціальні групи, що складаються із садівників різних спеціальностей.

У плодовому розпліднику витрати праці по періодах року й в окремих полях дуже нерівномірні. Тому за кожною ланкою яка займається вирощуванням саджанців, закріплюють ділянки у всіх полях.

Посадку плодового саду починають з розбивки території на квартали і клітки, нарізки внутрішньої дорожньої мережі, виділення захисних смуг і ділянок під господарські будівлі (сараї, навіси, сховища і т.ін. ). Цю роботу зазвичай виконує ланка, чисельність якої визначається кількістю рядів у клітці плюс три чоловіки. При 10 рядах у клітці ланка складається з 13 чоловік, з яких один керує роботами, двоє натягають мотузку між крайніми кілочками клітки, а інші забивають кілочки на місцях посадки дерев.

Після розбивки саду приступають до копання ям глибиною 60-70 см і шириною 1-1,2 м. Для весняної посадки ями заготовлюють восени, а для осінньої - літом, за 1,5-2 місяця до посадки.

На посадці дерев потрібно забезпечити безперервність процесу. Посадку роблять парами садильник і його помічник. Кожній парі виділяють окремі ряди. Помічник укладає на дно ями верхній шар ґрунту, утворює конус; садильник ставить на цей конус деревце, розправляє корені і перевіряє, щоб деревце не виходило з ряду і шийка його була на 3-4 см вище рівня ґрунту. Помічник садильника засипає корені деревця поверхневим гумусним шаром ґрунту так, щоб під коренями не було порожнеч.

Для транспортних робіт бригадир чи ланковий виділяє возіїв води і підвізника саджанців. Спеціальний підношувач переглядає кореневу систему саджанців, обрізає ушкоджені частини, занурює корені в земляну бовтанку і розносить деревця до місця посадки. Один робітник присипає землею чи торфом политі водою гнізда.

Таким чином, ланка на посадці саду повинна складатися з 14 чоловік, у тому числі: 8 - на посадці (4 пари), 1 - на підвезенні саджанців, 2 - на рознесенні саджанців і підготовці їх до посадки, 2 - на візку води і поливі і 1 - на оправленні саджанців і присипанні лунок землею і торфом.

Окуліровка - найвідповідальніша робота в розпліднику. Для успішного її проведення складають спеціальний план, у якому вказують кількість підщеп, що підлягають окуліруванню, заплановані сорти, потреба в черешках за породами і сортами, потреба в інвентарю. Черешки для окулірування беруть зі здорових, плодоносних маткових рослин. Заготівлю черешків доручають кваліфікованим робітникам, що знають сорти плодових рослин.

Якість окулірування залежить від рівня підготовки і досвіду окулірувальників. Перед початком роботи з ними проводять семінар і визначають їхню кваліфікацію. Для окулірування виділяють ланки у складі 10 чоловік з такими їх розміщенням: на розокучуванні підщеп - 1, обтиранні підщеп і заготівлі черешків - 1, на щепленні - 4, на обв'язці окулірувань - 4. Ланка в такому складі може за зміну заокулірувати 3,5-4 тис. підщеп.

Обрізку плодових дерев роблять для формування крони, регулювання росту і плодоносіння, а також видалення старих, малопродуктивних, хворих рослин, що відмирають. Ця робота вимагає високої кваліфікації, тому до обрізки можна допускати тільки працівників, які пройшли спеціальну підготовку і мають достатні практичні навички. Результати обрізки повною мірою виявляються через 2-3 роки, і знеосібка тут не припустима. Ґрунтуючись на досвіді передових господарств, рекомендується за кожним обрізувачем закріплювати визначені ряди плодових дерев на термін не менш як 3-4 роки.

Норми виробітку й організація роботи залежать від призначення обрізки, віку і стану саду. Для звичайної обрізки в плодоносному саду виділяють ланку з трьох чоловік - двох обрізувачів і одного робітника, що замазує рани на деревах, збирає і виносить обрізані гілки. Така ланка за зміну може обрізати 50-60 дерев.

Збір плодів. У підприємствах, в залежності від розміру саду, наявності робочої сили і збирального інвентарю, застосовують три способи знімання плодів: індивідуальний, поярусний і одночасний груповий.

При індивідуальному способі збирання (у молодих садах, що вступають у пору плодоносіння, з деревами невеликого і середнього розміру) у кожен ряд ставлять одного робітника, що збирає плоди з верхнього і нижнього ярусів.

При поярусному способі збирання плодів по ярусах ведуть окремі групи наймачів, що складаються з двох чоловік кожна Перша група знімає плоди з нижнього ярусу; друга група, що йде слідом за першої, працюючи на драбинах і приставних сходах, знімає плоди з верхнього ярусу. Цей спосіб застосовують у садах з великими деревами, що мають низьку крону і невисоке розташування плодів.

При одночасному груповому способі збиральна група з двох чоловік знімає плоди одночасно з нижнього і верхнього ярусів. Цей спосіб застосовують у садах з великими деревами, що мають високу крону і високо розташовані плоди, а також при низької врожайності.

Продуктивність на зніманні плодів різко змінюється в залежності від місця розташування знімачів. Якщо продуктивність праці на зніманні плодів із землі (перебуваючи на землі) прийняти за 100%, то на зніманні з ослону вона буде складати 66%, а зі сходів - 57%.

Зняті плоди сортують, упаковують у шухляди і відправляють до місця реалізації чи зберігання. Збір плодів важливо організувати потоковим методом. Усього на збирання 100 ц плодів потрібно 28 чоловік, з них - на знімання - 20, заміну кошиків при зніманні плодів з верхнього ярусу - 2, перевезення плодів до вагової - 2 і на сортування й упакування плодів -4 працівників.

Контрольні питання

Особливості формування системи землеробства в ринкових умовах.

Види сівозмін.

Розміри сівозмін.

Оцінка ефективності сівозмін.

Обґрунтування рівні врожайності культур.

Порядок прогнозування урожайності.

Технологічні карти та їх складові.

Способи виконання польових робіт.

Особливості організації робіт в окремих галузях сільського господарства.

РОЗДІЛ 9

Організація виробництва в галузях тваринництва

9.1 Загальні питання організації тваринництва

Системи тваринництва і їхня економічна оцінка. Тваринництво - важлива галузь сільського господарства, що включає молочне, молочно-м'ясне і м'ясне скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво, кролівництво, конярство й інші галузі, у яких здійснюється процес виробництва різноманітних цінних продуктів харчування для населення і сільськогосподарської сировини для легкої і харчової промисловості. Тваринництво дає землеробству гній і тим самим сприяє росту врожайності сільськогосподарських культур. У свою чергу, частина продукції рослинництва, що не використовується людиною безпосередньо в їжу, переробляється в організмі тварин на м'ясо, молоко, яйця й інші продукти харчування і сільськогосподарську сировина. Тваринництво і землеробство настільки нерозривно зв'язані між собою, що раціональна їхня організація мислима тільки при обґрунтованому взаємному поєднанні.

Одна з найважливіших задач, що стоять перед галуззю, полягає в створенні достатку тваринницьких продуктів. Для швидкого піднесення тваринництва в кожному підприємстві необхідно впроваджувати стосовно їхньої спеціалізації й умов виробництва науково обґрунтовану систему заходів щодо ведення тваринництва.

Поняття системи тваринництва і її види. Під системою тваринництва розуміють сукупність зоотехнічних, ветеринарних і організаційно-економічних заходів і прийомів, спрямованих на збільшення поголів'я худоби і птиці та підвищення їхньої продуктивності при найменших витратах праці і засобів на одиницю виробленої продукції. Важливо ще раз підкреслити, що система тваринництва на підприємстві розробляється відповідно до його конкретних умов.

Між системою тваринництва і системою землеробства існує тісний зв'язок. З розвитком тваринництва удосконалюється землеробство, і, навпаки, зі збільшенням продукції землеробства поліпшується і система тваринництва.

Основними елементами системи тваринництва в господарстві є: спеціалізація тваринництва; організація і концентрація виробництва продукції, відтворення череди; системи виробництва кормів і типи годівлі; система утримання худоби і птиці; зооветеринарні заходи; комплексна механізація виробничих процесів; організація й оплата праці; організація переробки і збуту продукції.

Відповідно до природничо-історичних і економічних умов окремих районів і потреби країни у тваринницькій продукції в Україні склалися й удосконалюються такі системи тваринництва.

Пасовищна система - застосовується в районах з безсніжними і малосніжними зимами, де худоба може цілий рік знаходитися на пасовищах і тут добувати собі корм. Ця екстенсивна система тваринництва має місце в деяких районах Криму, Запорізькій, Миколаївській і Херсонській областях. Застосовується в смушковому і м'ясо-сальному вівчарстві і почасти в м'ясному скотарстві.

Відгінно-пасовищна система - передбачає перегін худоби з одних пасовищ на інші, створення в місцях зимівлі найпростіших укриттів і страхових запасів кормів на випадок негоди; устаткування скотопрогінних трас до водопоїв, підгодівельних площадок з запасами кормів, ветпунктами, а також найпростіше обводнювання пасовищ. На заготівлі і підвезенні кормів до місць зимівлі, а також на водопостачанні, стрижці овець і деяких інших процесах застосовується механізація. Для бригад, що обслуговують худобу на відгінних пасовищах, створюються необхідні культурно-побутові умови здійснення цих заходів дає підвищення продуктивности худоби і зростання виробництва продуктів тваринництва.