Організація виробництва в підприємствах агропромислового комплексу

Ключове, вирішальне значення в наданні ринку соціальної орієнтації має його побудова, яка забезпечується вертикальною інтеграцією. Агропромислово-торгівельне виробництво має багато ланок: аграрних виробничих, транспортних, заготівельних, заготівельних з функціями зберігання, переробних, сервісних, торгівельних та інших. Через них послідовно і проходить вироблена в сільському господарстві продукція на шляху до кінцевого споживача. За таких умов може існувати два принципово різних варіанти організації обмінних процесів: 1) продаж та купівля продукції суміжним ланкам з виходом на кінцевого споживача кінцевої торгівельної ланки; 2) об'єднання всіх ланок агропромислового ланцюга і перетворення їх на своєрідного сукупного продавця кінцевого продукту кінцевому споживачеві (при цьому одна з ланок - переробна або збутова - бере на себе функції координації та узгодження діяльності всіх учасників агропромислового виробництва та збуту кінцевої продукції, тобто функції інтегратора).

Перший варіант більшою мірою властивий вільному ринку, другий - організованому. Саме другий варіант забезпечує біполяризацію ринку і відповідає сучасній світовій тенденції розвитку ринкових відносин. У такий спосіб забезпечується постійний потужний вплив кінцевою споживача на обсяги, якість та ціни на товари. Споживач диктує свої вимоги ринку, інтегрованому виробнику, всім ланкам агропромислово-торгівельного ланцюга, і всі вони починають працювати на задоволення саме його потреб, а не суміжних ланок. Інтеграція, таким чином, стає інструментом цілеспрямованої організації сільськогосподарського ринку, наближає його до вимог соціально орієнтованої економіки. При цьому конкуренція концентрується на найважливішій ділянці - в зоні оцінок кінцевого споживача. Крім того інтеграція виступає одночасно фактором стримування мультиплікаційного зростання цін кінцевого продажу, сприяючи підвищенню купівельної спроможності, становленню соціальних аспектів ринку без порушення економічних інтересів партнерів АПК.

У системі заходів державного регулювання сільськогосподарського ринку інтеграційні процеси виступають об'єктом дії інструментів протекціоністського характеру.

Велику роль відіграють інтеграційні процеси і в стабілізації сільськогосподарського ринку. Вертикальна інтеграція, з одного боку, ніби дещо деформує ринкове середовище, звужуючи можливості і свободу партнерів у поведінці на ринковій арені, тобто виборі напрямів та місць купівлі чи збуту продукції, діє ніби проти традиційних принципів ринку. Проте це компенсується істотним зменшенням ринкового ризику, зростанням гарантій збуту і одержання доходів. Суто ринкові відносини замінюються керованими і регульованими, стабілізуючи ринок. Стихійний зовнішній ринок замінюється на гарантований внутрішній організований ринок в рамках інтегрованих структур. Проте вимоги цього "внутрішнього" ринку за силою впливу на учасника таких ринкових відносин ніяк не поступаються вимогам зовнішнього ринку. Інтегратор передає інтегрованим ланкам жорсткі вимоги організованого ринку щодо мінімізації виробничих витрат та собівартості одиниці продукції, поліпшення її якості та оптимізації термінів поставок. Деяке обмеження самостійності товаровиробників компенсується зміцненням, стабілізацією їх економічного становища.

В напрямі стабілізації діє і горизонтальна інтеграція. На її основі створюються, зокрема, фінансові передумови придбання та використання дрібними та середніми господарськими одиницями сучасних потужних засобів виробництва та технологій з одночасним поглибленням спеціалізації. Це дає можливість підвищити конкурентоспроможність продукції та її виробників.

Таким чином, інтеграція як напрям аграрної політики покликана вирішити складні різнопланові і багаторівневі завдання головним чином для організації сільськогосподарського ринку:

1. Створення системи установ та організацій, які уособлюють продуктові ринки;

2.Забезпечення раціональної побудови продуктових ринків на принципах біполяризації кожного з них з одночасною нормалізацією пропорцій обміну між ланками агропромислово-торгівельного ланцюга.

3.Створення фізичної ринкової інфраструктури. На виконання цих практичних завдань і має бути спрямована організаторська робота місцевих адміністрацій, підприємства та підприємців. її зміст коротко зводиться до наступного.

Структуризацію сільськогосподарського ринку доцільно здійснювати на базі товариств (союзів, асоціацій) виробників окремих продуктів та їх груп з близькими маркетинговими властивостями. Ця робота має ініціюватись на рівні країни, а здійснюватись на місцях при організаційній підтримці місцевих адміністрацій. На базі товариств виробників сільськогосподарського та промислового профілю мають бути створені міжгалузеві (міжпрофесійні) організації, які, виконуватимуть функції представництва інтересів галузі у владних структурах, координацію роботи підприємств продуктового підкомплексу з урахуванням ситуації на внутрішньому та зовнішньому ринку, розподілу субсидій та дотацій і т.ін Остаточного рішення щодо створення в Україні професійних та міжпрофесійннх організацій ще не прийнято, тому це завдання можна вважати завданням ближчої перспективи.

Раціональна побудова продуктових ринків та нормалізація пропорцій міжгалузевого обміну досягається на базі вертикальної виробничо-маркетингової інтеграції. Вона може здійснюватись як контрактна інтеграція підприємств сировинної зони як повна інтеграція на базі підприємства. Місцеві адміністрації районів, на території яких розміщені переробні підприємства з близькими до розмірів району сировинними зонами, можуть ініціювати цей напрям аграрної реформи. Функції інтегратора, координатора роботи технологічного ланцюга повинне взяти на себе переробне підприємство. В залежності від виду сировини та кінцевої продукції слід вирішити питання про створення власної дрібнооптової та роздрібної торгівельної мережі не лише на території району, а в усіх місцях масового попиту. В рамках контрактної інтеграції необхідно ліквідувати і диспропорції в доходності сільськогосподарських, переробних та торгівельних ланок. Це питання вирішується за допомогою відповідних економічних інструментів, орієнтованих на розподілі кінцевих наслідків агропромислово-торгівельного ланцюга.

Повна вертикальна виробничо-маркетингова інтеграція передбачає організацію переробки сільськогосподарської сировини та її збут кінцевому споживачеві безпосередньо самим підприємством. Обмеженнями тут виступають екологічні фактори, економічна доцільність та політика великих переробних підприємств. Якщо вони правильно усвідомлюють свої функції інтегратора і не намагаються вирішувати своїх проблем за рахунок виробників сировини, то вони мають набагато більше шансів не лише зберегти, але й розширити сировинну зону. Виробники сировини самі вирішать питання про місце її переробки. Мала переробка та фірмова торгівля вже давно ініційована самими підприємствами як засіб збільшення грошових надходжень, і їх слід підтримувати на рівні областей, районів, великих міст та промислових центрів.

Фізична ринкова інфраструктура представлена біржами, ярмарками, аукціонами, оптовими ринками, міськими ринками, магазинами роздрібної торгівлі,' фірмовими "магазинами підприємств, торговими домами. На рівні районів та областей актуальним є створення торгових домів як універсального, так і спеціального призначення. Основними їх функціями є поглиблений аналіз продуктових та ресурсних ринків, розробка маркетингової стратегії по окремих товарних групах та продуктах, виконання агентських доручень засновників торговою дому щодо реалізації продукції чи придбання ресурсів. Для міст дуже актуальним є розширення мережі продовольчих магазинів. За наявними оцінками забезпеченість населення міст України торгівельною площею магазинів у 8-10 разів менша порівняно з країнами з розвинутою ринковою економікою. Наприклад, у Франції один продовольчий магазин приходиться на 330-380 чоловік. Розширення мережі роздрібної торгівлі добре узгоджується з необхідністю розширення фірмової торгівлі сільськогосподарських підприємств. Щодо потужних елементів ринкової інфраструктури (біржі, оптові ринки, аукціони, ярмарки), то питання про їх створення треба вирішувати на рівні товариств виробників окремих продуктів і з участю держави.

Практичну роботу по удосконаленню організації сільськогосподарського ринку слід будувати в такій послідовності. На першому етапі необхідно створити творчу групу і провести аналіз стану інтеграційних процесів на території району та області: характер зв'язків сільськогосподарських, переробних та торгівельних підприємств, зміст договорів, порядок розрахунків за продукцію чи послуги, механізм розподілу кінцевих результатів (або його відсутність), наявність малої переробки та фірмової торгівлі у сільськогосподарських підприємствах, фірмової торгівлі переробних підприємств. Форма завершення аналітичного етапу - підготовка аналітичної доповіді (записки) та переліку проектів поглиблення і розширення інтеграційних процесів у регіоні.

Другий етап - формування груп виконавців по розробці проектів. У деяких випадках окремі групи спочатку вивчають думку виробників щодо проектів, які будуть реалізуватись на інтеграційній (акціонерній, кооперативній, контрактній) основі. Проекти щодо організації малої переробки та фірмової торгівлі можуть носити спочатку форму рекомендацій (узагальнення наявного досвіду) з наступною розробкою бізнес-плану з метою залучення необхідних інвестицій для господарств, які будуть реалізовувати цей напрям. Кожен проект у завершеному вигляді повинен маги чітку календарну деталізацію і адресність, тобто розроблятись не як зразковий чи умовний, а як виконання завдання конкретного замовника. При цьому слід мати на увазі, що питання про залучення інвестицій будуть вирішуватись на загальних підставах.

Щодо проектів, які можуть бути вирішені на міжрайонному чи навіть міжобласному рівні (організація торгових домів чи оптових ринків), то в кожному районі слід визначити своє відношення до можливої участі в їх розробці та реалізації.

10.2 Вертикальна маркетингова інтеграція агропромислового комплексу

Сучасний стан організації сільськогосподарського ринку України характеризується цілим рядом негативних явищ: низькою платоспроможністю населення, незахищеністю вітчизняного товаровиробника, згортанням ринкових процесів через перехід населення до "самозабезпечення" та багатьма іншими. За таких умов значний стабілізуючий вплив могла б справляти дієва інтеграція партнерів агропромислового комплексу. Проте реальні взаємовідносини між ланками навіть агропромислового виробництва більше схожі на конфронтаційні, ніж партнерські. Руйнуються усталені зв'язки в рамках традиційних сировинних зон, скорочуються обсяги виробництва сировини, переробні підприємства використовують своє становище монополістів переважно у власних інтересах. Тому налагодження інтеграції як засобу організації сільськогосподарського ринку є невідкладним завданням.

Сучасні вимоги до неї двоїсті. З одного боку, вона має максимально сприяти дієвій повноцінній справедливій конкуренції і відбору на цій основі найбільш життєздатних ефективних господарських одиниць, а з іншого - забезпечувати стабілізацію попиту та пропозиції, цін та доходів сільськогосподарських товаровиробників, стабілізацію ринкового середовища. Стабільність на сучасному ринку ціниться так само високо, як і конкуренція.

Маркетингова інтеграція має загальногалузеве і міжгалузеве значення, оскільки забезпечує формування елементів ринкової інфраструктури. Провідна роль в них належить товарним агропромисловим біржам. Вони відзначаються високою концентрацією попиту та пропозиції і виступають потужними генераторами врівноважених ринкових цін. Зарубіжна практика показала, що реалізації через біржу 10-15 відсотків загальної кількості певного товару вже достатньо для виявлення ринкових цін як цін попиту та пропозиції. Біржі є продуктом інтеграції і утворюються на акціонерній основі, тобто спільними зусиллями і спільним формуванням статутного капіталу самими потенційними користувачами послуг товарної біржі, які виступають в даному випадку і в ролі засновників. Система біржової торгівлі в Україні ще тільки формується і зараз переважають спотові та форвардні її форми. Вони більше наближаються до посередницького обслуговування товаровиробників. Організуючий вплив товарних бірж значно зросте з переходом до торгівлі ф'ючерсними контрактами.

Другим елементом ринкової інфраструктури, яка також створюється в рамках маркетингової інтеграції, є міжрайонні, регіональні та спеціалізовані агроторгові доми, їхній зв'язок з інтеграційними процесами зводиться до того, що вони можуть створюватись на акціонерній та кооперативній основі, тобто також є продуктом інтеграції. Учасниками створення торгового дому можуть бути всі юридичні особи, розміщені в зоні його дії. Його основне завдання - надання засновникам агентських послуг з реалізації продукції та придбання засобів виробництва на максимально вигідних умовах. Істотним моментом надання агентських послуг є збереження права власності виробника на реалізовувану продукцію та формування винагороди агенту як частки грошових надходжень, що примушує торговий дім шукати найвигідніші ринки. Для цього він постійно аналізує стан продуктових та ресурсних ринків, інформує про результати аналізу засновників, прогнозує ринкову ситуацію. Практично це означає дотримання такого принципу організації ринку, як його "прозорість", тобто рівного забезпечення ринковою інформацією всіх суб'єктів ринкових відносин. Масове використання агентських можливостей торгових домів означає концентрацію попиту на засоби виробництва та пропозиції по товарних групах продовольчого ринку, що сприяє створенню конкурентного середовища і виявленню реальних ринкових цін.

У цьому самому напрямі можуть діяти і так звані маркетингові (постачальницько-збутові) кооперативи. Вони створюються на засадах класичного кооперування для надання послуг своїм засновникам. За наявними публікаціями, маркетингові кооперативи, наприклад, у Сполучених Штатах Америки контролюють близько 80% ринку молока та молочних продуктів, близько 60% ринку цукру, понад 40% ринку бавовни, 30% ринку зерна, 24% ринку овочів. Загальний обсяг їх маркетингової діяльності перевищує 50 млрд доларів на рік. В Україні маркетингові кооперативи будуть поширюватись в міру розгортання приватизаційних процесів та формування реальних власників засобів виробництва.

Продуктом маркетингової інтеграції виступають і оптові ринки та аукціони. Вони широко розповсюджені в багатьох країнах Європи (Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди та інші), Сполучених Штатах Америки, Японії. Через них реалізуються багато видів сільськогосподарської продукції, яку важко зберігати тривалий час або взагалі не можна зберігати. Це свіжі овочі, живі та зрізані квіти, плоди, шампіньйони, молоко та молокопродукти, м'ясо та м'ясопродукти, яйця, риба та рибопродукти тощо. Головні функції оптового ринку - приймання продукції у виробників відповідно до укладених договорів, переважно аукціонний продаж закупленого та своєчасний розрахунок з постачальниками. До основних конкретних завдань, які виконують оптові ринки, відносяться:

організація жорстко регламентованого продажу продукції відповідно до попередньо встановлених правил;

визначення рівня мінімальних цін, визначення та виплата постачальникам компенсацій у випадку зняття їхньої продукції з продажу з кон'юнктурних міркувань;

розробка вимог до якості продукції та її контроль;

стимулювання розширення асортименту;

вивчення та аналіз ринків збуту з обов'язковою публікацією аналітичних матеріалів;

визначення замовлень на виробництво продукції та організація укладання угод.

Виключно важлива роль оптових ринків у ціноутворенні. Цьому сприяє ведення торгівлі на відкритій публічній основі, завдяки чому і створюються необхідні передумови формування цін, а саме:

вільне виявлення і співставлення цін попиту та пропозиції;

конкуренція як з боку покупців, так і з боку продавців;

відкритість актів купівлі-продажу, доступність ринкової інформації.

Торгівля ведеться спеціально підготовленим персоналом, оплата праці якого, на відміну від торгових домів, не пов'язується з масштабами торгових оборотів. Запрошувану ціну визначає спеціальна комісія у складі 7-10 кваліфікованих спеціалістів.

Оптовий ринок забезпечує як покупцям, гак і продавцям надання необхідного комплексу послуг по транспортуванню та зберіганню продукції, її доробці та передпродажній підготовці, ватажно-розвантажувальних операціях та ін.

Організаційно-економічні форми оптових ринків можуть бути різноманітними - від приватних до державних. Але, як показує світовий досвід, найбільш ефективними є створені на інтеграційній основі - акціонерні та кооперативні. Розміри оптових ринків також коливаються в дуже широких межах - від 1-2 млн тонн сільськогосподарської продукції на рік до 1-2 тис. тонн. По відношенню до виробників оптовий ринок виступає типовим інтегратором. З ним укладають угоди на поставку (продаж) продукції певної кількості, якості та у визначені терміни з втратою права власності та розпорядження нею. Поставлена на ринок продукція вже не може бути повернута виробнику навіть у випадку, коли вона не реалізована. Виробник одержує певну компенсацію. Питання про обсяги поставок вирішуються при укладанні угод. Таким чином і формується сучасний регульований керований організований ринок. До того ж покупці мають право подавати заздалегідь заявки на придбання певної кількості продукції. В Японії взагалі можна купити продукцію до аукціону, але за найвищою ціною.

У сучасних умовах України об'єктивно необхідною є маркетингова діяльність великих широко диверсифікованих сільськогосподарських та агропромислових підприємств. За своїми розмірами вони являють собою великі фірми агробізнесу і мають можливість вести дрібнооптову та роздрібну торгівлю. Це також маркетингова інтеграція на базі одного власника, повна маркетингова інтеграція. Вона не виключає можливості участі такого підприємства у створенні бірж чи агроторгових домів. Власна маркетингова діяльність може поєднуватись з використанням, при необхідності, послуг наявних елементів ринкової інфраструктури.

Для умов України доцільним було б створення маркетингових інтегрованих структур у вигляді товарно-фінансових корпорацій для формування регіональних продовольчих фондів. Такі об'єднання в складі виробників та споживачів агропромислової продукції та продовольства могли б організувати мобілізацію кредитних ресурсів споживачів і передачу їх виробникам як пільгове авансування виробництва сільськогосподарської продукції в обсязі регіональних потреб. Товаровиробники могли б надавати товарний кредит споживачам з наступною оплатою. Результатом інтегрування була б нормалізація розрахунків, оптимізація грошових потоків, зменшення залежності від комерційних банків. Цей вид вертикальної інтеграції носить як маркетингову, так і фінансову спрямованість.

Таким чином, можливі різні напрями та організаційно-економічні форми вертикальної маркетингової інтеграції. Це породжує питання про ступінь придатності окремих із них для України. Світова практика не дає відповіді на питання щодо порівняльних переваг тієї чи іншої форми або напряму безвідносно до конкретних умов. Кожна країна обирає такі види, напрями та форми, які відповідають її особливостям.

З цієї точки зору для умов України слід визнати малопридатними великі потужні елементи ринкової інфраструктури типу оптових ринків (аукціонів), тим більше якщо створювати їх навіть на інтеграційній основі. Вони мало відповідають національним господарським традиціям і надто дорогі. Серед вітчизняних сільськогосподарських виробників сильні тенденції прямих зв'язків з переробними, заготівельними та торговельними підприємствами. При низькій платоспроможності населення ринкові посередники неминуче підвищать ціну реалізації, а відтак і зменшать обсяг купівлі, тобто споживання товару. Особливо це стосується дорогих елементів ринкової інфраструктури - аукціонів та оптових ринків, На реалізацію проекту будівництва та введення в дію (у 1989 р.) одного з оптових ринків в Японії було витрачено 900 млн доларів. Та й на діючих ринках в цій країні оптові націнки на продукцію встановлюються в розмірі від 3,5% по м'ясу до 9.5% по квітах від продажної оптової ціни. Крім того, треба платити і за послуги по зберіганню, користуванню парковками, торгівельною площею і т.ін. Рекомендувати повсюдний перехід в Україні до створення ринкової інфраструктури у вигляді оптових ринків було б передчасним, оскільки це не відповідає ні національним традиціям господарського життя, ні наявним економічним можливостям України.

Реальна економічна ситуація дає підстави надати перевагу малоресурсним різновидам маркетингової інтеграції. До таких відноситься фірмова торгівля сільськогосподарських підприємств кінцевою продукцією агропромислового комплексу. Це ставить їх в умови реального ринкового середовища, біполяризує ринок, робить конкуренцію реальним фактором економічного буття. В той же час фірмова торгівля дозволяє товаровиробникам значною мірою послабити залежність від банків, поліпшити своє вкрай тяжке економічне Становище. Виграє від фірмової торгівлі і споживач, оскільки продукція може реалізуватись з меншими націнками порівняно з існуючою мережею роздрібної торгівлі чи й взагалі без них.

Щодо наявної роздрібної торгівлі, яка зараз чітко орієнтується на імпортне продовольство, то вона або втримає конкуренцію з фірмовими магазинами і продовжуватиме інвестувати закордонного виробника, або зрозуміє свою роль і місце в нових умовах і стане потужним інвестором вітчизняного агропромислового виробництва. Система роздрібної торгівлі все ще перебуває в тому ж пасивному стані, що і при адміністративно-командній системі, вважаючи своєю єдиною функцією розподіл вироблених кимось товарів. Потенційно орієнтована на товари продовольчої групи роздрібна торгівельна мережа - це також принаймні учасник вертикальної маркетингової інтеграції в рамках сільськогосподарського ринку, а по великому рахунку - навіть інтегратор, інвестор для виробничого сектору.

10.3 Виробнича вертикальна інтеграція в системі АПК

З точки зору організації ринкового середовища маркетингова інтеграція має вирішальне значення. Проте її обов'язковою передумовою виступає виробнича вертикальна інтеграція. В Україні вертикальна виробнича інтеграція має давні традиції. При переході до ринкових відносин централізоване управління інтеграційними процесами зникло, а нові відносини ще не стабілізувались і формуються переважно під впливом монопольного становища переробних підприємств. Ця обставина є однією з основних причин погіршення показників роботи продуктових підкомплексів АПК України, зокрема, дестабілізації ринків цукру та інших продовольчих товарів. Поліпшення ситуації можливе або за рахунок потужного державного регулювання, можливості якого зараз обмежені, або на інтеграційній основі.

Останніми роками вертикальна виробнича інтеграція в АПК України складалась під впливом двох ніби протилежних тенденцій. Перша полягала в нарощуванні виробничих потужностей переробних підприємств та збільшенні глибини переробки сільськогосподарської сировини, друга - в певній дезінтеграції її виробників, пов'язаній з реформуванням відносин власності. Неоднакові темпи перебігу цих процесів у різних підкомплексах АПК не дозволяють рекомендувати їм якихось однакових організаційно-економічних форм вертикальної виробничої інтеграції.

Крім того, до їх класифікації на практиці та в спеціальній літературі, а тим більше в законодавстві, ще не склалось єдиних підходів. Зокрема, принципові розбіжності спостерігаються щодо трактування поняття агропромислового формування та об'єднання (АПО). Враховуючи, що термін "об'єднання" вже має чіткий юридичний зміст, а термін "формування" є скоріше літературним, а також орієнтуючись на світову та вітчизняну практику для умов України рекомендується така термінологія для визначення організаційно-економічних форм вертикальної виробничої інтеграції:

повна на базі єдиного власника;

кооперативна для дрібних власників;

об'єднання (асоціації, концерни);

контрактна для юридичних осіб.

Повна вертикальна виробнича інтеграція може розвиватись на базі великих сільськогосподарських підприємств шляхом насичення їх переробними виробництвами. Цей процес уже розпочався за ініціативою самих сільськогосподарських виробників і його слід поширювати й поглиблювати в технічно можливих і екологічно безпечних напрямах та розмірах. Матеріальною основою тут повинно виступати переробне устаткування, потужність якого може бути використана повністю тією кількістю сировини, яка виробляється окремим підприємством. Природною перешкодою масштабів "малої переробки" в ринковому середовищі повинна бути лише розумна економічна поведінка великих переробних підприємств: цукрових, молочних, олійно-жирових, льонопереробних заводів, м'ясокомбінатів та інших. Якщо вони усвідомлять нову економічну ситуацію і своє нове становиш як потенційних інтеграторів, зможуть запропонувати виробникам сировини взаємовигідне співробітництво, перестануть шукати односторонніх вигод, то збережуть і себе, і сільськогосподарські підприємства. В іншому випадку їх чекає банкрутство.

У рамках повної інтеграції в подальшому в принципі можливий перехід власності на землю, тварин та інші необхідні засоби виробництва від сільськогосподарських до переробних підприємств шляхом їх продажу-купівлі або на акціонерній основі. Щодо орендних форм користування землею для вирощування сільськогосподарської сировини, яке організовується зараз, наприклад цукровими заводами, то це явище слід розглядати як наслідок злиденного становища сільськогосподарських товаровиробників. На дбайливе ставлення до землі при таких економічних формах її використання розраховувати важко.

Кооперативна виробнича вертикальна інтеграція є загальним явищем для всіх країн, де основною господарською одиницею виступають ферми. Організаційний шлях її запровадження - створення фермерами кооперативу для виконання відповідних функцій по переробці сільськогосподарської сировини. Особливістю цього варіанту вертикальної виробничої інтеграції є двоїстий характер кооперативу. З одного боку, він надає послуги своїм засновникам і є їхньою власністю, з іншого - виконує функції інтегратора, координує і узгоджує діяльність фермерів. У деяких країнах з розвинутою кооперативною системою кооперативні структури національного рівня виконують навіть функції управління, що дає підстави говорити про принципово нову форму інтеграції - управлінську. Таке явище спостерігається, наприклад, в кооперативному русі Сполучених Штатів Америки. Там національні союзи кооперативів виконують управлінські функції. Інтеграційні процеси у фермерських кооперативах США розвиваються по вертикалі, стосуючись не лише до виробничих та всіх виробничих стадій виробництва продукції, а й управління галуззю. Кооперативи в рамках вертикальної виробничої інтеграції створюються на основі єдиних принципів, які пройшли перевірку практикою протягом більше ніж ста років у багагьох країнах. Кооперативний шлях розвитку інтеграційних процесів цілком придатний і для України, а його масштаби та терміни будуть визначатись кількістю фермерів та інших порівняно дрібних власників чи виробників.

Розвиток вертикальної виробничої інтеграції на базі об'єднань типу концернів, господарських, асоціацій та інших можливий, але має ряд недоліків. По-перше, підприємство, що перебуває в складі концерну, звужує можливості співробітництва з іншими підприємницькими структурами.Це неприйнятно для великих багатогалузевих сільськогосподарських підприємств. По-друге, господарські асоціації потрібні більше для створення нового спільного виробництва, ніж для кооперації в рамках наявних потужностей. До того ж асоціювання, як правило, супроводжується створенням додаткових управлінських структур. По-третє, об'єднання типу консорціумів взагалі є тимчасовими, оскільки вони створюються для вирішення окремих завдань.

При контрактній вертикальній виробничій інтеграції її учасники повністю зберігають самостійність і права юридичної особи і в той же час підпорядковують свою діяльність інтересам досягнення високих кінцевих результатів всього технологічного ланцюга. Безперечними перевагами контрактної інтеграції є її висока гнучкість, мобільність та оперативність. При недержавних формах власності на засоби виробництва створити господарську одиницю, до якої входили б усі технологічні ланки агропромислового виробництва, дуже важко: треба придбати або самі ці підприємства, або відповідні пакети акцій. Для цього потрібно багато коштів і багато часу. Організувати ж взаємодію цих ланок на контрактній основі набагато простіше і з тією ж гарантією обов'язковості виконання ланками своїх технологічних функцій.

У рамках контрактної інтеграції досить легко змінювати масштаби співробітництва за рахунок відповідного коригування як кількості учасників, так і обсягів взаємних зобов'язань, що особливо важливо при нестабільній ринковій кон'юнктурі. Організація укладання контрактів погребує і набагато менше часу порівняно з іншими варіантами вертикальної виробничої інтеграції. Це особливо важливо при укладанні багатосторонніх контрактів виробників зерна, комбікормових підприємств та тваринницьких комплексів чи птахофабрик. Характер та глибина взаємодії на основі контрактів також легко регулюються. Координація, узгодження чи навіть управління роботою ланок вертикального ланцюга в рамках контрактної інтеграції легко забезпечуються покладенням відповідних обов'язків чи наданням повноважень інтегратора одному з учасників. Як уже зазначалось, у рамках вертикальної виробничої інтеграції інтегратором може бути лише переробне підприємство.

Нарешті, контрактні відносини є обов'язковим компонентом кооперативної форми та агропромислових структур різноманітних типів, а також можливим елементом і прямого комбінування. Отже, контрактну інтеграцію можна вважати універсальною. Тому для умов України, коли відносини між партнерами ше повністю не склались, контрактна форма вертикальної інтеграції рекомендується як найбільш прийнятна.

10.4 Горизонтальна інтеграція при формуванні ринкових відносин

Горизонтальна інтеграція реалізує свій організуючий вплив на сільськогосподарський ринок через стабілізацію економічного стану учасників, підвищення їх конкурентоспроможності, її основні напрями такі:

виробнича горизонтальна інтеграція;

фінансова горизонтальна інтеграція;

освітньо-консультативна горизонтальна інтеграція;

соціальна горизонтальна інтеграція.

У рамках виробничої горизонтальної інтеграції може розвиватись співробітництво партнерів, розмежованих внутрішньогалузевим технологічним поділом праці та шляхом придбання й використання потужної сільськогосподарської техніки. Технологічний постадійний поділ праці особливо поширений в Україні при виробництві м'яса великої рогатої худоби, молока, у птахівництві. Ця практика відома і відповідний досвід узагальнений. Актуальним для України на сучасному етапі є організація горизонтальної взаємодії для придбання та використання сучасної мобільної техніки. її парк має бути істотно збільшений, оскільки реальне навантаження, наприклад на зернозбиральні комбайни, в 4-5 разів перевищує зарубіжні показники, що негативно впливає як на темпи, так і на якість зернозбиральних робіт. Так, середня збиральна площа зернових культур на один комбайн коливається від 36 га у Франції до 71 га у Великобританії, а в Україні вона вже, мабуть, наближається до 200 га.

Для придбання та використання потужної техніки з урахуванням особливостей України можна рекомендувати створення спеціальних машинних станцій, спільних парків, машинних товариств на акціонерній чи кооперативній (для фермерів) основі. По мірі розвитку та поглиблення процесів корпоратизації великих сільськогосподарських підприємств стане можливою і така форма об'єднання технічних засобів, як акціонерне товариство по механізації сільськогосподарських робіт в рослинництві. Власники землі за рахунок своїх майнових паїв утворюють закрите акціонерне товариство і передають йому всю наявну сільськогосподарську техніку, наймають керуючого акціонерним товариством і замовляють йому виконання всього комплексу сільськогосподарських робіт в рослинництві. Продукція належить акціонерам і з надходжень від її реалізації вони розраховуються з керуючим та персоналом. При необхідності парк машин поповнюється за рахунок коштів акціонерів.

Крім охарактеризованих форм для фермерів можуть застосовуватись найпростіші у вигляді усної домовленості про взаємодопомогу технічними засобами з відповідними розрахунками. У будь-якому випадку горизонтальна інтеграція значно здешевлює для сільськогосподарських товаровиробників витрати на техніку порівняно з послугами підприємницьких структур. Можливе також створення асоціацій по взаємному обміну спеціалізованою потужною технікою в рамках асоціації. Техніка її членів перебуває у власності кожного і її використання регулюється централізовано спеціальним персоналом, який і визначає черговість виконання відповідних операцій з таким розрахунком, щоб забезпечити повне використання парку машин і своєчасне виконання всіх робіт у господарствах - членах асоціації. Ремонт техніки здійснює її власник.

У рамках фінансової горизонтальної інтеграції особливо важливо для сучасних умов України налагодити кредитну та страхову. Основною функцією кредитної є акумуляція вільних коштів її учасників та надання окремим із них кредитних послуг. Цей вид інтеграції не повинен містити ніяких функцій дотування чи соціальної допомоги, а має базуватись на класичних економічних принципах кредитування. На позики може розраховувати лише той, хто здатний використати їх за призначенням і своєчасно повернути, Як показує досвід зарубіжних країн, зокрема Федеративної Республіки Германії, при такому підході за рахунок кредитної інтеграції в її кооперативному різновиді може покриватись 35% загальної погреби в кредитних ресурсах, у тому числі 60% потреби у короткотермінових позиках. Саме кооперативна форма і є найбільш прийнятною для цього виду інтеграції. Кредитна кооперація посилює конкуренцію на ринку капіталів і в такий спосіб зміцнює конкурентне середовище.

Страхову горизонтальну інтеграцію доцільно запроваджувати не як противагу підприємницькому страховому бізнесу, оскільки в Україні він і без того розвинутий далеко недостатньо, а як доповнення до нього. Тому можна рекомендувати створення невеликих регіопальних страхових асоціацій вузького профілю, які функціонують на принципах самострахування. Завданням асоціацій може бути створення децентралізованих натуральних фондів насіння, кормів та найважливіших технологічних матеріалів безпосередньо в господарствах, але з розрахунком на їх передачу потерпілим підприємствам - членам асоціації. Цьому повинна передувати постійна страхова самоекспертиза з участю представників усіх членів асоціації, яка б підтвердила настання страхового випадку з не залежних від потерпілого причин. Такий самий підхід можливий і для "вогневого" страхування. Представники членів асоціації періодично інспектують об'єкти всіх підприємств на предмет дотримання правил протипожежної безпеки. Якщо вони порушуються і недоліки не усуваються, право на отримання допомоги переглядається. Страховій інтеграції найбільше відповідає кооперативна чи партнерська організаційно-економічна форма.

В умовах конкурентного середовища потрібне постійне ознайомлення товаровиробників з досягненнями науково-технічного прогресу та ринковою ситуацією. Це завдання вирішується не лише на державних та підприємницьких, а й на інтеграційних засадах освітньо-консультативної інтеграції. В її рамках можуть діяти різноманітні об'єднання (союзи) виробників, завданням яких є організація обміну досвідом роботи, освоєння прогресивних технологій, організації та управління виробництвом, вивчення новітніх досягнень науки та стану продуктових ринків. Об'єднання створюються за професійною ознакою, тобто з виробників одного виду продукції рослинництва чи тваринництва. Потужні національні об'єднання можуть організовувати і власні наукові дослідження для потреб галузі чи підгалузі, широке впровадження наукових розробок у виробництво. Крім виробничих функцій такі об'єднання поступово можуть взяти на себе функції представництва інтересів відповідних груп виробників у владних структурах.

Соціальна горизонтальна інтеграція має своїм змістом задоволення соціальних потреб сільських виробників. Як правило, вона є складовою діяльності інших, переважно кооперативних, об'єднань. В окремих країнах спектр соціальних функцій інтегрованих структур дуже широкий. Так, у Японії так звані багатоцільові кооперативи крім виробничих та маркетингових завдань вирішують питання охорони здоров'я, освіти, забезпечення предметами широкого вжитку та продовольства, культурного розвитку, юридичної допомоги та інші.

Охарактеризовані вище напрями та організаційно-економічні форми інтеграції в реальній господарській практиці повинні функціонувати не ізольовано, а в поєднанні, комплексно, системно. Маркетингова та виробнича вертикальна інтеграція органічно поєднуються між собою і доповнюються осітньо-консультативною допомогою виробникам сировини з боку інтегратора - переробного підприємства. Як правило, він же у своїх власних інтересах надає їм кредитну допомогу у вигляді переважно короткотермінового товарного безвідсоткового кредиту. Прикладом комплексного характеру інтеграційних процесів є згадувані багатоцільові кооперативи Японії.

Вищою формою інтеграції є міжгалузева, тобто інтеграція не окремих підприємств та їх груп, а галузей в цілому. Вона може виникнути як закономірне завершення внутрішньогалузевих та територіальних інтеграційних процесів у рамках продуктових підкомплексів АПК. По кожному з них на національному рівні може створюватися єдиний центр, в якому знаходять відповідне представництво інтереси всіх партнерів даного подкомплексу і вирішується широке коло завдань по їх взаємному узгодженню. В широкому плані це означає координацію та управління роботою підкомплексу: визначення виробничих і ринкових квот для внутрішнього та зовнішнього ринку, розробка технологічних регламентів, правил торгівлі та вимог до якості продукції, визначення змісту типових контрактів, організація продуктових ринків, підготовка законодавчих пропозицій по їх регулюванню, розподіл субсидій та дотацій, підготовка аналітичних ринкових оглядів продуктового ринку та інші. Досвід показує, що процеси міжгалузевої інтеграції ровиваються поступово і тривають довго. Наприклад, у Франції вони були започатковані у 1936 p., коли створили національне міжгалузеве управління зернового господарства, і завершились у 1975 p., коли остаточно сформувалась остання міжгалузева організація - по свинині. Функції міжгалузевих структур також змінюються в залежності від особливостей підкомплексу та конкретного періоду розвитку національної економіки.

10.5 Регулювання відносин в інтегрованих структурах

Інтегровані структури відзначаються великою різноманітністю щодо змісту та організаційно-економічних форм їхньої діяльності. Проте з боку регулювання відносин вони мають два спільних аспекти: 1) організаційно-правовий; 2) економічний. У складі економічних можна виділити відносинивласності та розподілу. До предмету даних рекомендацій відносяться відносини розподілу.

При повній інтеграції на базі одного підприємства всі питання відносин вирішуються в рамках управління підприємством. При цьому суб'єкти відносин взаємодіють не як юридичні особи, а як підрозділи підприємства. Можливий варіант і надання складовим підприємства статусу юридичних осіб, але для цього підприємство має перетворитися на об'єднання, корпорацію. У рамках підприємства інтеграційні процеси створюють передумови перебудови його внутрішньої структури на маркетингових засадах. Підприємство від технологічної може перейти до товарної структуризації свого внутрішнього середовища, зробивши провідними ті свої структурні складові, які виробляють кінцеву продукцію і з нею виходять на відкритий ринок. Решта підрозділів в залежності від характеру та глибини взаємодії з товарними або входять до їх складу (наприклад, кормо виробництво та тваринництво може бути об'єднане з переробними виробництвами), або надають їм послуги на принципах купівлі-продажу за внутрішніми цінами.

У великих підприємствах з розвинутою переробкою продукції та великими масштабами її реалізації кінцевому споживачеві підрозділи можуть створюватись як центри відповідальності. У цьому випадку можливе створення навіть окремих збутових підрозділів як центрів прибутку; їхнє завдання - вигідно та своєчасно реалізувати вироблену продукцію по можливості за більш високими цінами, з максимально можливим прибутком. Для цього в їх складі може функціонувати служба маркетингу і навіть власна збутова мережа. Інші виробничі структурні одиниці стають центрами витрат, а загальногалузевий та загальногосподарський персонал об'єднується в центрах управління. Відносини, які виникають в процесі функціонування подібних господарських структур, як і в попередньому випадку, регулюються на основі єдиних принципів та методів внутрішньогосподарського економічного управління. Механізм регулювання слід максимально насичувати інструментами цінової природи з таким розрахунком, щоб забезпечити матеріальне стимулювання працівників у відповідності з реальним вкладом у загальногосподарські результати при диференційованому визначенні рівня основного заробітку в залежності від відповідальності підрозділу в ринкових умовах.

При міжгосподарській інтеграції юридичних осіб обидва названі вище аспекти повинні знайти чітке відображення в контрактах. Контракти також відзначаються великою різноманітністю. Серед них перш за все необхідно виділити попередні та остаточні. Попередній контракт відіграє роль своєрідного протоколу про наміри, положення якого обов'язкові для виконання. Він укладається з метою підведення підсумків попередніх переговорів про інтеграцію і не містить переліку конкретних обов'язків сторін, характеру та порядку економічних відноси, але після його підписання підприємства вже є зінтегрованими. Повний, або остаточний, контракт відображає всі аспекти співробітництва і може бути переглянутий тільки на основі взаємного узгодження сторонами відповідних змін.

Залежно від кількості учасників інтеграції виділяють двосторонні, тристоронні та багатосторонні контракти. За терміном дії розрізняють сезонні, річні та довгострокові контракти. Виходячи з глибини інтеграції, контракти можуть бути простими та складними. Прості контракти містять мінімум умов. Складні контракти, як правило, застосовуються для виробничої та маркетингово-виробничої інтеграції і містять детальний перелік умов співробітництва. За змістом контракти відображають характер інтеграції, постачальницький, збутовий, виробничий, фінансовий, управлінський тощо: З точки зору характеру кінцевих результатів можна виділити підприємницькі (орієнтовані на одержання прибутку). Реальні контракти поєднують в собі кілька ознак або всі перелічені. Контракт може бути складним, двостороннім, маркетингово-виробничим тривалістю 3 роки і т.д.

Укладання контрактів та їх дія регулюються чиним цивільним законодавством. В найбільш загальному випадку контракт має містити такі розділи:

Визначення сторін.

Предмет та мета контракту.

Строк дії контракту.

Обов'язки сторін.

Умови співробітництва.

Порядок економічних відносин та взаєморозрахунків.

Умови конфіденційності.

Гарантії та відповідальність сторін.

Форс-мажор (обставини нездоланної дії).

Порядок та місце розгляду спірних питань та пре-тензій,арбітраж, санкції, відшкодування збитків.

Припинення дії контракту.

При необхідності контракт доповнюється додатками, які обґрунтовують або деталізують його окремі положення. В кінці контракту вказують банківські реквізити та юридичні адреси сторін.

За своїм змістовним наповненням контракти (договори) можуть бути такими:

а) при вертикальній маркетинговій інтеграції:

договір-доручення з агроторговим домом, брокерською конторою;

договір на участь в аукціоні;

договір купівлі-продажу за результатами переговорів на аукціоні;

договір поставки продукції оптовому ринку;

контракт (договір) про інтеграцію.

При вертикальній виробничій інтеграції на базі об'єднань слід укладати загальноприйняті установчі (засновницькі, фундаторські) документи. При контрактній інтеграції в залежності від характеру співробітництва та глибини інтеграції застосовують:

договори поставок;

контракт (договір) про спільну діяльність;контракт (договір) про співробітництво;

контракт (договір) про інтеграцію.

б) при горизонтальній інтеграції в окремих випадках обмежуються усною домовленістю або звичайними засновницькими документами. При виробничій горизонтальній інтеграції можуть укладатись контракти на надання послуг (виконання робіт), кредитні договори (контракти), страхові контракти (угоди) про взаємне страхування, договір про участь в союзі (асоціації) виробників тощо.

Найскладнішою і найважливішою частиною відносин є відносини економічні. Серед них за ступенем складності та відповідальності можна виділити такі основні варіанти:

некомпенсовані грошові безплатні внески;

оплата послуг;

оплата продукції;

4 ) розподіл кінцевих результатів.

Безплатні грошові внески застосовуються для забезпечення функціонування об'єднань, утворених за професійною ознакою, при освітньо-консультативній інтеграції, при взаємному страхуванні без попереднього формування централізованих натуральних та грошових фондів. Розмір внесків для об'єднань визначається спочатку як загальна сума, а потім обчислюється їх відносна величина на 1 га чи 1 голову тварин.

Оплата послуг застосовується при горизонтальній інтеграції для оплати агротехнічних чи зоотехнічних послуг, а також при вертикальній - для оплати за переробку давальницької сировини. Розцінки визначаються на витратній основі. Як показує досвід багатьох країн, доцільно організувати централізований розрахунок їх взірцевого рівня і доведення до заінтересованих господарств під егідою центральних господарських органів. Крім того, якщо ті чи інші послуги надаються і на підприємницькій основі, то використовувані при цьому розцінки (ціни) виконують роль верхньої межі для інтегрованих структур. Як правило, розцінки в інтегрованих структурах повинні бути нижчими від підприємницьких на 30-40 відсотків за рахунок більш повного використання машин та зменшення виробничих витрат.

При вертикальній виробничій інтеграції доцільно застосовувати таку форму відносин, як оплата за продукцію. Це особливо стосується випадків, коли є необхідність забезпечити активний вплив інтегратора на якість продукції та терміни її поставок. Для цього в контрактах відображають детальні технологічні регламенти, виділювані сторонами засоби виробництва та обов'язки щодо забезпечення виробничого процесу. Оплата продукції може здійснюватись за допомогою різноманітних інструментів - від ціни до заробітної плати. Ціна може застосовуватись в таких основних різновидах:

Фіксована ціна. Залишається однаковою на весь період дії контракту незалежно від ринкової кон'юнктури, її перевага - зменшення ризику для виробника сировини, стабільність вартості продукції для інтегратора, Недолік з точки зору інтересів сільськогосподарського партнера - втрата частини виручки при перевищенні ринкової ціни над договірною.

Фіксована ціна з фіксованими сезонними надбавками, які встановлюються на періоди сезонного підвищеного попиту на продукцію. Перевага - повніше використання ринкової кон'юнктури як інтегратором, так і виробником сировини.

Фіксована ціна з надбавками (знижками) за якість продукції. Стимулює підвищення якості вироблюваної сировини.

4)Рухома ціна, базовий рівень якої індексується у відповідності з динамікою цін відкритого ринку. Розподіляє ризик між інтегратором та виробником сировини.

5)Ціна в поєднанні з наданням кредитних та страховик послуг. Ці важелі забезпечують сприятливі економічні умови для виробника сировини.

У будь-якому з названих випадків ціна визначається на витратній основі з додаванням певного прибутку, розмір якого диференціюється в залежності від конкретних умов контракту.

Оплата виробленої продукції заробітною платою можезастосовуватись у глибоко інтегрованих системах при вирощуванні тварин на м'ясо та плем'я, в овочівництві відкритого грунту, коли переробляється сировина певного фізіологічного етапу розвитку рослин. В контракті обумовлюється перелік виділюваних сторонами засобів виробництва, технологічні регламенти, порядок їх контролю, взаємні обов'язки сторін по їх дотриманню. Практично при цій формі персонал виробника сировини повністю переходить під оперативне управління . інтегратора, втрачає самостійність. Розцінка по оплаті розробляється з урахуванням платежів та податків.

Загальною вадою механізму регулювання економічних відносин з використанням ціни та заробітної плати є відірваність, ізольованість виробника сировини від кінцевих результатів агропромислово-торгівельного ланцюга, які формуються в зоні оцінок кінцевого споживача. Такі підходи послаблюють вплив конкурентного середовища на виробника сировини і з позицій загальних закономірностей організації сільськогосподарського ринку це слід розглядати як істотний недолік економічного механізму. З іншого боку, при цьому також звужуються можливості виробника сировини активно впливати на формування своїх доходів, зміцнювати своє економічне становище. В сучасних умовах диспаритету цін, загального кризового стану національної економіки було б стратегічно помилковим не використовувати всіх можливостей, які відкриває інтеграція.

Механізм регулювання економічних відносин з розподілом кінцевих результатів агропромислово-торгівельного ланцюга може застосовуватись у випадку, коли виробнича вертикальна інтеграція поєднується з маркетинговою і маркетингові функції покладаються на інтегратора. Звичайно, методично та організаційно він набагато складніший порівняно з попередніми. Національні традиції, навіть в історичному плані, створювались на базі цінового механізму. Проте як стратегічні, так і ситуаційні переваги розподільчого підходу роблять виправданим ігнорування методичних та організаційних труднощів. Основні елементи розподільчого механізму зводяться до наступного.

По-перше, предметом розподілу виступають кінцеві результати агропромислово-торгівельного ланцюга у вигляді грошових надходжень від оптової, дрібнооптової чи роздрібної торгівлі продуктами переробки, включаючи і технологічні відходи переробної ланки. Вид реалізації визначається характером кінцевого продукту, його здатністю до тривалого зберігання, сезонністю попиту, наявністю чи відсутністю власної торгівельної мережі та спеціалізованих торгових домів. Як виняток предметом розподілу може бути продукція переробки та технологічні відходи в натурі.