Організація виробництва в підприємствах агропромислового комплексу

Культурно-пасовищна система - поєднує пасовищне утримання худоби з уведенням додаткової підгодівлі (особливо молодняку) сіном, силосом і концентратами в окремі періоди року (узимку і влітку). Молодняк узимку після підсисного періоду розміщують у поліпшених укриттях на різноманітному раціоні. Це найбільш раціональна форма ведення пасовищного тваринництва; здійснення зазначених заходів дозволяє при порівняно невеликих додаткових витратах підвищувати продуктивність тварин і поліпшувати якість продукції.

Стійлово-пасовищна система - застосовується в районах, де за кліматичних умов цілорічне пасовищне утримання худоби неможливе. У зимовий період тварини знаходяться в стандартних тваринницьких приміщеннях і забезпечуються повноцінними й різноманітними кормами. У літній же період худобу розміщують на природних пасовищах.

У залежності від рівня утримання тварин розрізняють ви-сокоінтенсивну стійлово-пасовищну систему утримання худоби, і стійлову систему. Перша характеризується утриманням худоби узимку в гарних приміщеннях; систематичним поліпшенням природних кормових угідь і застосуванням загінного пасіння; широкою механізацією й автоматизацією трудомістких процесів при виробництві кормів і утриманняі тварин; високою щільністю і продуктивністю худоби і птаха.

При стійловій системі худоба цілий рік знаходиться у приміщеннях, де її забезпечують кормами, отриманими з полів чи сівозмін довголітніх культурних пасовищ. Ця система дозволяє одержувати найбільший (у порівнянні з попередніми) вихід продукції в розрахунку на голову худоби і гектар ріллі.

Стійлово-табірна система - передбачає утримання худоби узимку в закритих приміщеннях, а влітку - у спеціально обладнаних таборах, розташовуваних на культурних пасовищах поблизу водяних джерел. Зелені корми дають тваринам в основному в скошеному вигляді у таборах; тварин випускають на пасовища лише на кілька годин для моціону. Застосовується ця найбільш інтенсивна система в районах з великою розораністю земель.

Структура тваринництва. Поряд з головними галузями тваринництва в господарствах розвиваються і додаткові його галузі, завдяки чому найбільш повно використовуються природні й економічні умови господарства для максимального виробництва сільськогосподарської продукції з найменшими витратами праці і засобів.

Таким чином, у кожному підприємстві складається визначена структура тваринництва, під якою розуміють співвідношення різних видів худоби і птиці в загальному їхньому поголів'ї. Щоб таке зіставлення було можливим, усі поголів'я худоби і птиці переводять за спеціальними коефіцієнтами у так зване перекладне поголів'я. Ці коефіцієнтрі встановлюють, як правило, за кількістю кормів, що їж споживають окремі стате-вовікові групи тварин.

Структура тваринництва припускає правильне поєднання в розвитку провідних і додаткових його галузей. Поєднання тваринницьких галузей поряд зі спеціалізацією їх за провідною галуззю в залежності від конкретних умов підприємств сприяє більш рівномірному використанню робочої сили і надходженню коштів від реалізації продукції протягом року, а також дозволяє прискорювати оборотність засобів.

У господарствах, де є велика кількість грубих і соковитих кормів і відходів промисловості, що переробляє сільськогосподарську сировину, провідною галуззю буде, як правило, скотарство. Перспективними для розвитку свинарства будуть господарства з наявністю великої кількості концентрованих кормів і коренебульбоплодів. На підприємствах, що мають великі площі природних суходільних кормових угідь, створюються сприятливі умови для вівчарства. Птахівництво споживає велику кількість концентрованих кормів.

Поголів'я худоби і структура череди визначаються потребою у тваринницькій продукції, структурою кормової бази, розміром земельної площі господарства і рядом інших умов.

Різноманіття умов виробництва в сільськогосподарських підприємствах вимагає диференційованого планування виходу продукції тваринництва. При цьому відправним началом повинно бути безумовне виконання договорів постачання і задоволення усіх внутрішніх потреб господарства в м'ясі, молоці, яйцях та інших видах продукції, а також урахування економічних та інших особливостей окремих господарств.

Виходячи з кількості продукції, яку повинне виробити господарство в розрахунку на одиницю площі, установлюють структуру тваринницьких галузей. Обсяг виробництва молока, вовни і яєць визначає поголів'я відповідних видів худоби і птиці та їхню продуктивність. Що ж стосується м'яса, то воно може бути отримане від свинарства, скотарства, вівчарства і птахівництва. Тому на основі аналізу ефективності виробництва м'яса від різних видів худоби і птиці в минулому встановлюють структуру його виробництва на найближчі роки.

Щоб правильно скласти план продуктивності худоби і птиці, необхідно знати: породний склад череди в господарстві; середню продуктивність за минулі роки; умови годівлі, утримання і догляду; продуктивність у кращих тваринницьких господарствах; продуктивність у навколишніх передових господарствах і науково-дослідних організаціях; яка кількість молодих тварин вводиться в продуктивну череду. Крім того, необхідно ретельно вивчити питання про те, чим викликані високі показники продуктивності в передових господарствах (вивчити системи годівлі і утримання худоби і птиці і т.ін. ), а також розробити заходи, спрямовані на підвищення продуктивності тваринництва у своєму господарстві.

При розрахунку щільності поголів'я худоби враховують структуру кормової бази. Одночасно вирішують питання про концентрацію виробництва тваринницької продукції в господарстві, що дуже впливає на збільшення її виходу і зниження собівартості.

Внутрішньогосподарська концентрація (спеціалізація) дає можливість краще організувати працю, механізувати виробничі процеси, оптимізувати поєднання галузей.

Відтворення череди. Під відтворенням череди розуміють кількісні і якісні зміни в складі череди, що забезпечують ріст поголів'я худоби і птиці, збільшення виробництва продукції, систематичну заміну вибракуваних тварин іншими того ж призначення, але молодими чи більш цінними.

Розрізняють просте і розширене відтворення череди. Простим відтворенням називають заміну вибракуваних екземплярів, що не веде до збільшення і поліпшення череди. Якщо заміна вибракуваних тварин супроводжується ростом поголів'я, поліпшенням його якості, збільшенням виходу продукції, то таке відтворення називається розширеним.

Основне джерело зростання поголів'я худоби - це вирощування молодняку власного приплоду. Однак деякі підприємства збільшують поголів'я продуктивної худоби і птиці також за рахунок покупки племінних тварин в інших господарствах та індивідуальному секторі. Правильна організація розширеного відтворення череди - одне з головних умов швидкого піднесення тваринництва в акціонерних підприємствах і об'єднаннях. У цій справі важливу роль відіграє створення міцної кормової бази, організація племінної роботи, використання скоростиглої худоби і біологічних особливостей маткового поголів'я, а також штучного запліднення. Воно дозволяє краще використовувати цінних племінних виробників, скорочувати витрати на їхнє утримання, швидше поліпшувати якість худоби, успішно боротися з яловістю.

Кількісний ріст поголів'я без якісного його поліпшення характеризує собою екстенсивний тип, а поліпшення породності худоби, підвищення його молочної і м'ясної продуктивності і скоростиглості - інтенсивний тип відтворення череди.

Розширене відтворення череди вимагає відповідного підбору маткового поголів'я і виробників, складання плану злучок, боротьби з яловістю, стовідсоткового збереження молодняку, проведення племінної роботи.

Заходи щодо якісного поліпшення череди проводять племінні підприємства і досвідчені господарства інститутів.

У племінних тваринницьких підприємствах зосереджене найкраще поголів'я худоби нашої країни. Вони постачають товарні ферми племінними тваринами, організують пункти штучного запліднення, допомагають господарствам вести племінну роботу на товарних фермах. У справі породного поліпшення худоби велику роль відіграють досвідчені господарства науково-дослідних установ. У них зосереджена чистопорідна худоба, організується селекційна робота з худобою по виведенню кращих високопродуктивних скоростиглих порід тварин.

Структура череди. Процентне співвідношення окремих вікових і статевих груп худоби в череді даного виду тварин на визначену дату називають структурою череди. Розрізняють фактичну і планову структуру череди. Наявне співвідношення тварин на початок місяця чи кварталу року характеризує фактичну структуру череди. Під плановою структурою розуміють таке співвідношення тварин у череді, яке розроблене на перспективу відповідно до спеціалізації тваринництва і спрямовано на забезпечення відтворення поголів'я і виконання господарством запланованого обсягу виробництва продукції у встановлений термін.

Структура череди може відбивати просте чи розширене відтворення у залежності від того, яку питому вагу в череді займає над ремонтний молодняк. Просте відтворення іноді планується на фермах, де є сталий склад основної череди. При розширеному відтворенні структуру череди встановлюють з таким розрахунком, щоб поряд з відновленням вибулого поголів'я забезпечувався його приріст.

Над ремонтний молодняк вирощують у всіх господарствах до визначеного віку, а потім частину його залишають для розширення череди, а інше поголів'я реалізують. Досягнення планової структури череди не означає, що поголів'я худоби в господарстві залишиться надалі незмінним. Щорічний ріст його повинний продовжуватися, але таким чином, щоб співвідношення окремих статевих і вікових груп не порушувалося. Для найшвидшого збільшення кількості худоби, зокрема маткового поголів'я, необхідно обмежуватися мінімальним його вибракуванням.

Найважливішими факторами, що впливають на структуру череди, є: вік реалізованого над ремонтного молодняку; установлений розмір щорічного приросту череди; термін виробничої служби тварин і відсоток щорічного вибракування, що випливає звідси, дорослого поголів'я; ступінь ущільненості розплоді (число окотів, опоросів у рік); вихід молодняку; вік тварин до моменту першої злучки.

Оборот череди. Рух поголів'я худоби за віковими і статевими групами за визначений період часу, організований відповідно до плану розвитку господарства, називають оборотом череди.

До складання обороту череди необхідно зробити розрахунки по розплоду тварин: визначити загальна кількість маток, від яких буде отриманий приплід у цілому за рік і по місяцях планованого періоду. Розрахунки по розплоду складають на підставі даних про злучку тварин за попередній період і тривалості тільності, поросності, суягності тварин.

Найкраще використання відтворювальної здатності тварин і одержання приплоду в господарська доцільні терміни досягаються за умови всебічного урахування всіх організаційно-господарських факторів, що впливають на хід злу-чок і отелень. До них відносяться організація кормової бази, наявність приміщень, умов утримання і годівлі і т.ін.

Характер обороту череди у тваринництві визначається: термінами продажу продукції; календарними термінами злучок і розплодів; розміром і порядком вибракування тварин; часом реалізації надремонтного молодняку; віком тварин при першій злучці; тривалістю відгодівлі чи нагулу окремих груп тварин; кількістю приплоду в рік від однієї матки; планом купівлі худоби в інших господарствах та інших організаційно-господарських умовах.

Оборот череди в залежності від його призначення і виду тварин складають на різні терміни: на календарний рік, окремий період, квартал і місяць. Він складається з таких розділів.

Поголів'я на початок планованого періоду (року, кварталу, місяця).

Прибуткова частина (приплід, перехід з молодших груп, купівля на стороні).

Видаткова частина (перехід у старші групи усередині господарства, забій на м'ясо для виконання контрактаційних договорів і в інших цілях, продаж на плем'я і т.д. ).

Поголів'я на кінець планованого періоду (сума підсумків розділів першого і другого за винятком підсумку розділу третього).

На основі даних обороту череди в господарстві складають кормовий план, планують витрати праці і фонд її оплати, а також уточнюють вихід тваринницької продукції і чисельність усіх видів тварин (за віковими і статевими групами) на початок і кінець планованого періоду.

Технологічні карти виробництва тваринницької продукції складають окремо по кожній фермі і виробничій групі худоби й птиці в залежності від способу утримання і годівлі тварин, застосовуваної системи машин.

Приступаючи до складання карт, насамперед з'ясовують фактичний стан виробництва і перспективи впровадження більш прогресивних методів годівлі і утримання тварин, розробляють зоотехнічні заходи на фермі, уточнюють кормові раціони, визначають умови переробки і підготовки кормів до згодовування, розробляють заходи, спрямовані на механізацію транспортних і інших робіт й т.ін. Одночасно встановлюють такі вихідні дані: кількість худоби і птиці та їхня продуктивність, валовий вихід продукції, наявність і технічна характеристика машин і устаткування, норми виробітку на механізованих і інших роботах, норми витрати води, виходу гною, транспортні витрати, тривалість літнього і зимового утримання, вартість будівель і устаткування, норми амортизації будівель і устаткування і відрахування на їхній ремонт, транспортні витрати і витрати на монтаж устаткування.

У технологічній карті перелічують усі види робіт, виходячи з запланованої технології виробництва продукції; розраховують їх обсяг, визначають, які машини (устаткування) будуть використовуватися, підраховують чисельність обслуговуючого персоналу, річні витрати праці і прямі витрати засобів на одну голову худоби (птиці) і одиницю продукції.

Для тваринницьких ферм складають технологічні карти двох варіантів: виробництва, що відбивають технологію, при існуючому рівні механізації і перспективну технологію на основі комплексної механізації, робочих процесів.

Прогресивне значення технологічних карт полягає в тому, що вони пропагують і узаконюють передові методи утримання тварин, сприяють установленню технологічної дисципліни та впровадженню внутрішньогосподарського розрахунку, дають можливість визначити потребу в машинах, необхідних для комплексної механізації у тваринництві.

Заходи, намічені в технологічній карті, у процесі їхнього виконання можуть уточнюватися і змінюватися. Такий творчий підхід дозволяє удосконалювати технологічний процес, знижувати витрати праці і засобів на виробництво продукції.

9.2 Організація виробництва продукції скотарства

У залежності від структури череди й економічної доцільності ферми великої рогатої худоби одержали таку спеціалізацію: молочну, молочно-м'ясну, м'ясо-молочну і м'ясну.

У приміських районах поблизу промислових центрів та курортів розвивається молочне (переважно суцільномолочного напрямку) і частково молочно-м'ясне скотарство. М'ясо-молочне скотарство (молоко переважно йде в переробку на олію) поширено в районах, віддалених від промислових центрів і великих міст, господарства яких добре забезпечені грубими кормами і робочою силою і де порівняно короткий пасовищний період.

М'ясне і м'ясо-молочне скотарство розвивається в основному в південному і південно-східному степовому районах, де великі площі природних кормових угідь і тривалий пасовищний період, худоба велику частину року знаходиться на пасовищах. Основною товарною продукцією скотарства в цих районах є високоякісне м'ясо.

Приведене розміщення основних напрямків скотарства дуже умовне. Важливо ще раз підкреслити, що в спеціалізації великої рогатої худоби (і інших галузей тваринництва) важливу роль відіграють природні й економічні умови виробництва. Вони дуже впливають на собівартість продукції. Тому порівняння її в господарствах однієї області й одного економічного району дає можливість установити, який вид продукції більш вигідно виробляти на тому чи іншому підприємстві, яку бажано і доцільно установити в ньому спеціалізацію скотарства.

Розміщення в господарствах ферм великої рогатої худоби здійснюють відповідно до проектів планування господарських центрів, що враховують перспективи розвитку господарства.

Велика рогата худоба - це основний споживач грубих, зелених і соковитих кормів; він дає найбільшу кількість гною. Тому розміщувати ферми потрібно з урахуванням розташування відповідних сівозмінних масивів та інших умов виробництва. Так, розміщення ферм поблизу сівозмін дає можливість скоротити транспортні витрати на підвезення кормів і вивезення гною. Тому розміщувати ферми слід продумано, попередньо зваживши всі умови виробництва. Крім того, розміщення ферм повинне відповідати ряду зоотехнічних і санітарних вимог. Зокрема, не можна організовувати ферми на болотистих місцях і на ділянках, що заливаються паводковими водами.

Розглядаючий той чи інший варіант розміщення ферми, варто враховувати необхідність концентрації виробництва молока і м'яса в господарських підрозділах. У великих підприємствах доцільно розміщувати молочну худоба на одних ділянках, а молодняк післямолочного періоду й відгодівельне поголів'я - на інших.

Розміри ферм встановлюють відповідно до спеціалізації господарства і структури його земельних угідь, системи утримання худоби й інших умов. Поголів'я худоби на фермах сільськогосподарських підприємств коливається в дуже широких межах.

Розміри ферм, передбачені в нових типових проектах, відбивають загальну тенденцію до укрупнення ферм, що дозволяє впроваджувати комплексну механізацію й електрифікацію робіт на фермах, широко застосовувати досягнення зоотехнічної науки і передової практики, упроваджувати прогресивні методи утримання худоби і її годівлі й домагатися на цій основі збільшення виробництва продукції при зниженні її собівартості.

Розбивка худоби на виробничі групи має на меті створити найкращі умови для її годівлі і утримання, скоротити кількість передач тварин з рук у руки при обслуговуванні, здійснити правильний поділ праці усередині бригади і між бригадами. Характер розбивки залежить від породного і вікового складу тварин, способу їхнього утримання й інших господарських та організаційно-господарських умов.

На фермі з однорідних по виробничих ознаках корів чи інших вікових груп великої рогатої худоби, що обслуговуються визначеними особами чи бригадою і розміщених на одній скотарні, організують гурти. На великих товарних фермах зазвичай створюють гурти молочних корів, молодняку післямолочного періоду (теличок і бичків), нагульної й відгодіельної худоби, племінних бичків-плідників. Розміри гурту встановлюють з урахуванням можливості розміщення його на скотарні узимку і на пасовищній ділянці влітку.

На молочних і племінних фермах кожен гурт корів складається найчастіше з 100-200 голів. При наявності декількох гуртів корів розподіляють за продуктивністю й породними ознаками (виділяють найбільш цінні чистопородноі тварини, помісі планових порід; безпородну високопродуктивну худобу, інших безпородних корів). Молочну худобу, хвору на інфекційні захворювання (туберкульоз, бруцельоз), виділяють у спеціальні гурти й ізолюють від здорових корів, хворим тваринам виділяють відособлені приміщення і пасовищні ділянки.З молодняку зазвичай створюють гурти: молодняку молочного періоду; теличок у віці 4-12 міс; теличок понад 12 міс; бичків у віці 4-12 міс; бичків понад 12 міс Розмір цих гуртів 100-300 голів.

Нагул і відгодівля великої рогатої худоби здійснюються звичайно не по окремих фермах, а в загальногосподарських гуртах до 250 голів.

Племінних биків-плідників при штучному заплідненні виділяють на кожній фермі в окрему групу. У підприємствах молочного напрямку, що мають більш як 300 корів, молодняк у віці понад 4 міс розміщують на окремих фермах. У господарствах, що мають до 300 корів, усі поголів'я великої рогатої худоби розміщують на одній фермі. При м'ясному напрямку телят у віці до 7-8 міс. розміщують разом з коровами незалежно від розміру ферми.

Щоб правильно вирішити питання про те, яку кількість продукції (молока, м'яса) буде вироблено в господарстві, необхідно скласти план злучок і отелень, визначити структуру череди і спланувати її оборот за рік.

Планування злучок і отелень. Поліпшення використання маткового поголів'я - ліквідація яловості, збільшення виходу телят на 100 корів і ялівок і т.д. - досягається в результаті гарної підготовки корів і телиць до злучки шляхом поліпшення їхньої годівлі, своєчасного виявлення полювання, злучки корів, як правило, у перше полювання після отелення, перевірки тільності і здійснення ряду інших заходів.

У плані злучок корів і телиць передбачають вид злучки, закріплення кожної корови і телиці за визначеним биком-плідником, календарні терміни злучки з урахуванням термінів отелень. У молочному скотарстві доцільно переходити на рівномірні отелення, що дають можливість одержувати молоко протягом усього року. Це особливо важливо при виробництві молока для постачання промислових центрів і міського населення. Однак не можна механічно планувати щомісяця однакову кількість отелень, тому що собівартість кормів, використовуваних у зимові і літні періоди, різна. Тому при плануванні термінів отелень враховують потреби в кормах і їхню собівартість, а також реалізаційну ціну на молоко по періодах року.

У господарствах, віддалених від міст і промислових центрів, що спеціалізуються на виробництві молока, отелення корів організують так, щоб максимальні надої приходилися на літні місяці, коли худоба знаходиться на пасовищах, що дають найбільшу кількість дешевого корму. У таких господарствах доцільніші сезонні зимові отелення.

При м'ясному напрямку скотарства, заснованому на переважному використанні дешевих кормів, отелення пристосовують до зимово-весняного періоду.

Уведення сезонних отелень не означає, однак, повного виключення отелень в інші періоди року, а лише посилення питомої їхньої ваги в найбільш сприятливий час.

Плани злучок і отелень складають по фермах. При цьому розрахунок ведуть по кожній корові, закріпленій за дояркою, виходячи з наявних записів про час злучок і розплодів у попередній рік.

Структура й оборот череди. У господарствах приміських зон при молочному напрямку скотарства доцільно мати таку структуру череди великої рогатої худоби (у % до загального поголів'я): корови - 60, плідники - 1, ялівки - 8, молодняк старше одного року - 11, телята до одного року - 20. Така структура забезпечує виробництво великої кількості молодняку і щорічну реалізацію (на 100 голів череди) 49-50 голів худоби, у тому числі на м'ясо - 9-10 голів, на плем'я - 20, теляти (у віці 4-6 міс.) на дорощування - 20 голів.

Установлюючи структуру череди на фермах молочно-м'ясного напрямку при відгодівлі молодняку в господарстві, можна виходити з таких зразкових норм: щорічне вибракування корів - 8-10% (у конкретних господарствах відсоток вибракування встановлюють у залежності від віку і продуктивності окремих корів); вихід телят на 100 корів і ялівок - 100; вік реалізації надремонтного молодняку 12-18 міс. Зразкова структура череди на початок року може бути такою: корови - 40%, плідники - 1%, ялівки - 7%, молодняк старше одного року - 12%, молодняк до року - 40%. Зазначена структура дає можливість щорічно реалізувати на м'ясо 36-38 голів худоби чи одержувати 140-150 ц м'яса на кожні 100 голів худоби, що маються на початок року.

Для складання обороту череди великої рогатої худоби необхідні такі дані: наявність худоби на початок планованого періоду; план контрактації і виробництва молока і м'яса; план продажу худоби іншим господарствам для відтворення і відгодівлі; план злучок і отелень на рік.

Вирощування молодняку. Умови годівлі і утримання тільних корів значною мірою визначають якість приплоду. З перших днів життя теляти умови його годівлі і утримання повинні створювати передумови для розвитку визначених, особливо цінних якостей молодняку. Уперше в житті теляті дають від 3 до 6 кг молозива, яке випоюють 4-5 разів на добу в строю встановлений час. До концентрованих й інших кормів телят привчають у молочний період.

Як показує практика, у господарствах застосовують три способи вирощування молодняку: ручне (нормоване) випоювання, підсисний і підсисно-піддійний. Ручне (нормоване) випоювання полягає в тому, що телят після народження віднімають від корів і випоюють молозивом і молоком. При підсисному способі телят вирощують під коровами-годувальницями. Подсисно-піддійний спосіб полягає в тому, що телят вирощують на підсмоктуванні, але частину молока при цьому використовують для інших цілей.

Нормована годівля телят (ручне випоювання) дає можливість організувати роздій корів, що сприяє збільшенню їхньої молочної продуктивності. При цьому способі на годівлю телят витрачається 7-10% річного виробництва молока. Нормований спосіб годівлі теляти застосовують при молочному напрямку скотарства, підсисний - при спеціалізації ферм на виробництві м'яса, і подсисно-піддійний у господарствах молочно-м'ясного напрямку. В останні роки усе більш широке поширення знаходить при випоюванні телят застосування замінників незбираного молока.

У залежності від способу вирощування телят організують і догляд за ними. При ручному випоюванні телят вирощують спеціально виділені кваліфіковані телятниці. На великих фермах, що мають добре обладнані приміщення, застосовують поділ праці телятниць: одні вирощують телят у молозивний період, інші - у молочний, треті - у післямолочний. При подсисно-піддійному способі телят вирощують доярки, що регулюють підсмоктування корів і піддоюють їх. При підсисному способі догляд за коровами і вирощування телят покладаються на скотарів.

При однозмінній роботі телятниці проводять всю основну роботу в два-три прийоми: ранком і ввечері, а в молозивний період - і вдень. Робота в телятнику починається з 6 год. ранку, закінчується в 17-18 год. При цьому передбачають 1-2 тривалих перерви в роботі.

З півтора-двомісячного віку телят привчають до пасіння, і вони знаходяться на пасовищі щодня по 2-3 год. Телята старше 2-місячного віку повинні знаходитися на пасовищі 4-6 год.

Великий економічний ефект одержують підприємства при утриманні телят великими групами. Метод вирощування телят великими групами сприяє зростанню продуктивності праці телятниць на 60-80%; одночасно в 2 рази збільшується використання корисної площі телятника в порівнянні з клітковим і дрібно-груповим утриманням телят.

Широке поширення одержав подсисно-групповий метод вирощування телят. Суть його полягає в тому, що під корова-ми-годувальницями вирощують трохи телят, і корів розміщують порівняно великими групами. Продуктивність праці при цьому способі вирощування молодняку збільшується в 2 рази,

Утримання дорослої великої рогатої худоби. Режим утримання тварин і розпорядок дня на молочній фермі в стійловий період визначаються рівнем механізації виробничих процесів, кормовими раціонами і їхнім добовим розподілом, продуктивністю худоби. Розпорядок дня в стійловий період повинен забезпечити доїння і годівлю (а при відсутності авто-поїльниць - і поїння) худоби через рівні проміжки часу і створити необхідні умови для відпочинку тваринників.

У молочному скотарстві застосовують пригінний і відгінний способи пасіння. Пригінний спосіб дає можливість використовувати садибні будівлі й устаткування і не вимагає додаткових витрат на будівництво літніх таборів (стійбищ), доставку молока і кормів. Разом з тим цей спосіб незручний у санітарному відношенні і при віддаленні пасовищ веде до великих перегонів худоби, що скорочує час пасіння. Пригінна система може застосовуватися в господарствах, де пасовища розташовані на відстані 1,5-3 км від ферми.

Відгінний спосіб пасіння застосовується у великих тваринницьких підприємствах з вилученими пасовищами і передбачає на стійбищах водойми, зведення будівель і наявність необхідного устаткування. На стійбище повинні бути загони і навіси для худоби, стаціонарні чи пересувні годівниці для концентратів, приймальня молока, холодильне приміщення, родильне приміщення, літній телятник, комора для корму, ізолятор, приміщення для тваринницької бригади. Поблизу стійбищ доцільно виділяти ділянки для посівів зеленої підгодівлі.

При встановленні режиму пасовищного утримання враховують продуктивність худоби, врожайність пасовищ, способи підгодівлі, кількість доїнь і поїнь тварин, у розпорядку дня на весну й осінь передбачають тільки денне пасіння, а в жаркий літній час - і нічне.

Організація безприв'язного утримання великої рогатої худоби. Досвід показує, що перехід на цю систему утримання не вимагає великих витрат і в той же час сприяє збільшенню корисної площі приміщень, скороченню вартості будівництва й устаткування в розрахунку на голову худоби, більш широкому впровадженню механізації, полегшенню праці тваринників і різкому підвищенню продуктивності праці працівників ферми. Одночасно змінюється технологічний процес, удосконалюється організація праці.

Суть цієї системи полягає в тому, що тварин утримують у більш дешевих приміщеннях без прив'язей на глибокій незмінюваній підстилці, що забезпечує тепле ложе. Гній з корівника забирають 1-2 рази на рік. Худоба має вільний доступ до грубих кормів, складених у скирти чи під навісом, і до силосу, закладеного в наземних буртах на вигульно-кормових дворах. Поїння роблять із групових поїлок, обладнаних пристроєм, що регулює рівень води. Доять корів у доїльних приміщеннях, підгодовуючи тварин концентратами (для чого в доїльних верстатах обладнують спеціальні годівниці). На вигульно-кормових дворах довжина фронту годівлі грубими кормами складає 0,3-0,4 м на голову, а силосом 0,2-0,3 м (силос згодовують з торцевих сторін наземних силосних буртів), Біля буртів, скирт і навісів установлюють пересувні ґрати, що охороняє корм від затоптування. Як підстилку використовують солому, обпилювання і торф. Щодня в приміщеннях настилають свіжу підстилку з розрахунку 4 кг на голову худоби. В міру потреби вигульні двори очищають від гною і снігу, для цього використовують трактор зі скрепером-бульдозером та інші механічні засоби.

При безприв'язному утримані худоби в результаті росту продуктивності праці зменшуються в розрахунку на одиницю продукції витрати на заробітну плату. Однак загальний її рівень підвищується. При цьому якщо продуктивність праці підвищується в 2-3 рази, то фонд зарплати збільшується тільки на 30-60%. Одночасно в 3- 3,5 рази скорочуються витрати на внутрісадибні перевезення. Усе це дає значне зниження собівартості молока.

Великий економічний ефект дає впровадження безприв'язного утримання худоби й у м'ясному скотарстві.

У південних районах велика рогата худобу цілий рік відгодовують на спеціальних площадках, що мають тверде покриття і навіси. Відгодівельні площадки влаштовують із секціями на 50-60 голів з розрахунку 4,5-5 кв.м площі на голову. Між секціями проводять дорогу шириною до 3 м, по обидві сторони якої обладнують годівниці. Для водопою тварин у кожній секції встановлюють групові поїльниці.

Обслуговування тварин при безприв'язному утриманні здійснюють бригадним методом. За бригадою закріплюють групу тварин; на кожного члена бригади покладають визначені виробничі функції.

Слід зазначити, що при неправильній організації безприв'язного утримання худоби відбувається перевитрата кормів. Тому в кожному господарстві необхідно ретельно продумувати систему заходів, спрямовану на забезпечення економії кормів.

Організація доїння корів. Один із найбільш трудомістких процесів у молочному скотарстві - доїння корів. Механізація його в кілька разів підвищує продуктивність і полегшує працю доярок. Особливо ефективно машинне доїння корів на доїльних установках у спеціальному залі, тому що при цьому значно скорочуються витрати часу на виконання ручних операцій і переходи доярок. Найбільше поширення мають установки типу "ялинка" і "карусель".

На великих молочних фермах доїльна установка "карусель" більш вигідна, чим "ялинка". На "каруселі" (КДУЕ-16) можна видоювати за 1 год. 160 корів, а на "ялинці" (з 32 верстатами) - 120 корів. Продуктивність одного робітника на КДУЕ-16 складає 50 корів на годину, а на "ялинці" - ЗО. На одну корову на "ялинці" витрачається електроенергії 203 Вт/ год, на КДУЕ-16 - 72, а на КДУЕ-24 - лише 48 вт.

"Карусель" являє собою обертову платформу діаметром 17 м, розділену на 26 верстатів. У кожному верстаті - годівниця для концентрованих кормів, доїльний апарат ДА-ЗМ, пристрій для його промивання.

У встановлений час оператор включає мотор, і "карусель" починає повільно рухатися. Верстат, куди повинна зайти корова, відкритий, і автоматично в годівницю засипається порція концентратів. Корова заходить на платформу, що рухається. Оператор обмиває їй вим'я струменем теплої води. Сильний струмінь не тільки миє, а й масажує вим'я. Одна доярка обтирає вим'я рушником, друга - включає вакуум і надягає на соски корови доїльні склянки. Молоко надходить у прозорий скляний молоко збирач, а з нього по шлангу і кільцевому молокопроводу - у бак з лічильником молока й у молочний танк. Третя доярка стежить за скляними молоко збирачами, куди надходить молоко з доїльних апаратів. Як тільки корова перестала віддавати молоко, доярка знімає доїльні склянки і перевіряє чистоту видоювання. Швидкість обертання кола розрахована так, щоб за один його оборот корова була видоєна. У середньому це триває 6,5-7 хв.

Організація відгодівлі і нагулу худоби. Ефективність відгодівлі і нагулу залежить від вгодованості і віку худоби, поставленої на відгодівлю і нагул, тривалості нагулу, правильності комплектування гуртів, ступеня використання пасовищ і їхньої якості, забезпеченості худоби доброякісною водою, а також від створення постійних кадрів гуртоправів. На гарних пасовищах, що забезпечують одержання 900-1000 м середньодобового приросту однієї голови, худоба при нагулі протягом 90-100 днів дає до 1 ц приросту ваги; на середніх пасовищах, що забезпечують одержання 600-700 м приросту в добу, для цього потрібно 150 і більше днів. На пасовищах, де середньодобовий приріст однієї голови складає 400-500 м, необхідно застосовувати підгодівлю худоби.

У залежності від основного виду корму розрізняють відгодівлю на силосі, гніті і патоці, на барді, картопляній меззі і корне бульбоплодах. Здатність худоби до відгодівлі залежить від породи, віку і угодованості тварин, а також від якості корму.

Нагульні гурти укомплектовують з худоби, однорідної за віком, статтю і вгодованістю дуже велике значення для збільшення приростів ваги має інтенсивна відгодівля молодняку великої рогатої худоби.

На підвищення продуктивності праці при відгодівлі великий вплив робить організація механізованих ланок.

Організація підготовки кормів до згодовування. На тваринницьких фермах споруджують кормоцехи. У залежності від організації тваринницьких галузей і розміщення їх на території підприємств споруджують загальні (універсальні) кормоцехи для усіх ферм чи у господарстві окремі (спеціалізовані), де підготовляють корм для окремих видів чи груп тварин.

Кормоцех розташовують у центрі комплексу тваринницьких будівель; оснащення цеху повинне забезпечити механізацію і потоковість усіх процесів підготовки соковитих, концентрованих і грубих кормів.

У залежності від виду худоби і структури кормів визначають виробничу потужність відділень по підготовці грубих, соковитих і концентрованих кормів, відкіля оброблені корми надходять у центральне відділення цеху. Тут установлені дозатори і змішувачі й відбувається остаточна підготовка кормів до вживання.

Так, на підготовці корму для 400 корів з молодняком і для 100 свиноматок із приплодом у механізованому кормоцеху зайнято 5 робітників; вони затрачають у добу приблизно 35 людино-годин, що в 4-5 разів менше витрат праці при підготовці кормів вручну.

Організація водопостачання і поїння худоби. Механізація водопостачання (спорудження водопроводу й установка автопоїлок) значно скорочує витрати праці на фермі. Так, у стійловий період для 100 корів необхідно приблизно 10 куб. м води в добу. При продуктивності насоса 12 куб. м у годину на подачу такої кількості води потрібно 50 хв., а при відсутності механізації (при підвозі води і поїнні корів з цебер) витрати на поїння такої кількості худоби складуть близько ЗО людино-годин. Механізація водопостачання й установка автопоїльниць не тільки скорочують витрати праці, а й значно полегшують працю працівників ферми. Крім того, постачання худоби чистою свіжою водою поліпшує санітарно-гігієнічний стан ферми і створює умови для механізації інших виробничих процесів.

Організація внутріфермерського транспорту. На фермі щодня виконуються роботи (доставка і роздача кормів, збирання і вивезення гною і т.ін.), пов'язані з внутріфермерським транспортом. Доярка, користуючись підвісною дорогою, призалежності від поголів'я свиней, що знаходиться на одноразовій відгодівлі.

На літній період кожну групу свиней переводять в одне табірне приміщення і пасуть на закріплених за нею випасних ділянках.

Планування виробництва свинини включає визначення системи злучок і опоросів, розробку структури череди і її обороту.

Планування злучок і опоросів має свої особливості. Вони полягають у наступному. По-перше, молодняк свиней, отриманий від схрещування тварин різних порід, дає більш високі прирости ваги і швидше відгодовується, тому на товарних фермах широко застосовують міжпородне (промислове) схрещування. При цьому, як відомо, зростає плідність маток, зменшується відхід поросят. Для міжпородного схрещування необхідно підібрати породи, які щонайкраще відповідають місцевим умовам, при необхідності вчасно придбати кнурів відсутніх порід і підготувати їх до злучки. Основна задача при цьому - усунути яловість і перегули маток.

По-друге, у свинарстві застосовують турові і цілорічні опороси (відповідно проводять і злучку маток). Турові опороси зазвичай проводять: а) у зимово-весняні місяці, з концентрацією їх у січні - березні; б) у літні місяці, з концентрацією їх у червні - серпні. Цілорічні опороси (опороси протягом усього року) застосовують у господарствах, що мають велике поголів'я свиней і не забезпечених приміщеннями, необхідними для проведення опоросів у стислий термін і масової відгодівлі. Вибір тієї чи іншої системи опоросів вимагає попереднього економічного аналізу умов виробництва в господарстві.

Турові опороси в порівнянні з цілорічними мають такі переваги: дозволяють формувати великі групи свиней для відгодівлі, більш повно використовувати дешеві корми в літній період, застосовувати групові форми догляду за поросятами і їх вирощування.

Структуру й оборот череди в господарстві розробляють відповідно до напрямку (спеціалізації) свинарства. На фермах із закінченим оборотом череди вона залежить від кількості опоросів від однієї матки в рік і кількості поросят, одержуваних за один опорос, тривалості відгодівлі, а також від співвідношення основних, що перевіряються, і разових маток, темпів збільшення основного поголів'я і термінів його виробничої служби. Структура череди залежить від планових термінів продажу продукції й інших умов виробництва. Зокрема доцільно виходити з таких мінімальних норм продуктивності: одержання не менш як два опороси за рік і 8-10 поросят за один опорос від основних маток і не менш як 6-7 поросят від разових, середньодобового приросту ваги поросят у віці від 2 до 4 міс. не менш як 350-360 р. Одночасно при формуванні маткової череди встановлюють кількість маток, що підлягають вибракуванню, а також час вибракування, поповнення і розширення маткового поголів'я за рахунок ремонтного молодняку. Як правило, основне маткове поголів'я поповнюють за рахунок маток, що перевіряються. Кількість їх, а також разових маток повинна бути приблизно в 2-3 рази більшою від основного маткового поголів'я. При вирішенні питання про те, скількох основних і разових маток повинно бути в череді, виходять з потреби в приплоді для відгодівлі і збільшення поголів'я свиней. Ферми повинні бути цілком забезпечені висококласними плідниками.

Оборот череди складають на кожен місяць і починають з визначення кількості одержуваного приплоду і поголів'я ремонтного молодняку, що повинне відповідати щомісячним планам ремонту основної череди; по різниці між приплодом і поголів'ям ремонтного молодняку визначають кількість молодняку, яку можна поставити на відгодівлю.

Якщо взяти за основу приведені вище зразкові нормативи структури й обороту череди, то для комбінованої свинарської ферми структура череди середньорічного поголів'я буде (у %): кнури - 0,9, матки основні - 3,6, матки, що перевіряються, і разові - 3,8, поросята у віці від 2 міс. - 23 і у віці від 2 до 4 міс. -23, ремонтний молодняк - 4,2, група м'ясної відгодівлі - 39,4, група відгодівлі до жирних кондицій - 2,1. При такій структурі череди вихід м'яса за рік на одну умовну основну матку складе 20-22 ц.

Організація відгодівлі. М'ясна відгодівля (інтенсивна, мало інтенсивна, беконна) і відгодівля до жирних кондицій характеризуються якістю одержуваної продукції, способами годівлі і видами використовуваних кормів.

М'ясну інтенсивну відгодівлю починають з 4-місячного віку підсвинків і закінчують у віці 7-7,5 міс. при живій вазі 85-100 кг; на кілограм приросту ваги затрачають 4,5-5,5 кормових одиниць; використовують корми, що відрізняються високим відсотком перетравності, наприклад кукурудзу, горох, картоплю, ячмінь. На цей вид відгодівлі ставлять молодняк скоростиглих порід і їхній помісей.

М'ясна інтенсивна відгодівля молодняку - економічно найбільш вигідна. Це пов'язано з тим, що молоді свині витрачають менше кормів на утворення приросту ваги.

Годівлю тварин варто організувати так, щоб у раціоні постійно було 2-3 види кормів, багатих білками. У різних кормах є різні амінокислоти. Суміш білкових кормів підвищує їхню біологічну повноцінність і дозволяє більш ощадливо витрачати корм. Одночасно свині повинні бути в достатній кількості забезпечені вітамінними і мінеральними кормами.

М'ясна малоінтенсивна відгодівля економічно менш вигідна: тварини досягають здавальних кондицій у пізньому віці, у результаті чого на кілограм приросту ваги затрачається до 9 кормових одиниць і більше.

Беконна відгодівля молодняку - різновид інтенсивної м'ясної відгодівлі. Задача цього виду відгодівлі полягає в тому, щоб одержати туші з великим вмістом (не менш 55-65%) високоякісного соковитого мармурового м'яса; товщина шпику допускається не більш як 4 см. На беконну відгодівлю ставлять відлучених великої білої породи і спеціалізованих м'ясних і беконних скоростиглих порід і їхній помісей. Молодняк повинний мати гарну конституцію: рівну без прогинів спину, подовжений тулуб, глибокі груди, добре розвинуті окости і тонку без складок шкіру. Велика увага приділяється якості кормів і білкової повноцінності раціону. За 1-,5 міс. до закінчення відгодівлі молодняку згодовують ячмінь, горох, сочевицю, моркву, що забезпечують одержання м'яса і сала найвищої якості. Беконна відгодівля підсвинків триває зазвичай З міс. і закінчується у віці 6,5-7 міс. при живій вазі 80-90 кг; добовий приріст однієї голови на початку відгодівлі складає 400-500 м, а наприкінці його - 600-750 р.

Відгодівля до жирних кондицій підрозділяється на напівсальну відгодівлю молодняку і дорослих тварин і на сальну відгодівлю вибракуваних дорослих тварин.

На напівсальну відгодівлю ставлять разових і вибракуваних основних маток, а також кастрованих кабанчиків і молодняк. Тварин відгодовують до ваги 120-150 кг із товщиною шпику на туші 4-7 см і вмістом у ній до 40-45% сала.

Сальна відгодівля має на меті одержати туші з кількістю сала не менш як 45% при товщині шпику понад 7 см. Продовжується вона 60-100 днів; разових маток відгодовують до живої ваги 160-180 кг, вибракуваних основних маток і кастрованих кабанів - до 250-300 кг.

Основний приріст вибракуваних дорослих тварин виходить за рахунок відкладення жиру, і в зв'язку з цим при сальній відгодівлі не потрібно багато білкових кормів: на одну кормову одиницю досить 60-70 м перетравного протеїну, у той час як при беконній і інтенсивній м'ясній відгодівлі потрібно 100-120 м й при напівсальному - 90-100 р.

При відгодівлі дорослих тварин доцільно максимально використовувати соковиті і грубі корми. На початку відгодівлі питома вага соковитих кормів складає 60-65% і грубих - 10% у загальній поживності раціону; інша частина його складається з кукурудзи, зернових відходів й інших дешевих концентратів. У другій половині відгодівлі питома вага концентратів у раціоні збільшується до 60-65%. Добові прирости досягають 1-1,5 кг; відгодівлю припиняють при зниженні добових приростів ваги наполовину, приблизно до 500-600 г.

Коротка характеристика основних видів відгодівлі говорить про те, що економічно найбільш вигідною є м'ясна інтенсивна відгодівля. Для успішної відгодівлі молодняку велике значення має правильне його вирощування. Особливу увагу варто приділяти росту відлученого молодняка. У цей період необхідно згодовувати молодняку корм зі значним вмістом перетравного білка, у першу чергу зелень, одночасно в раціони вводять і об'ємні корми. Тварини, вирощувані на таких раціонах, у наступному при переході на годівлю концентратами дають кращі прирости, ніж свині, яким у ранньому віці згодовували тільки концентровані корми.

У зниженні собівартості свинини велике значення має відгодівля молодняку, отриманого від ранніх весняних опоросів, тому що при наступній відгодівлі таких тварин широко використовуються дешеві пасовищні й інші корми. За даними наукових організацій, вартість кормів при відгодівлі свиней весняних опоросів на 30% менша, ніж при відгодівлі молодняку літніх опоросів. Зниженню витрат праці і засобів на відгодівлі сприяє перехід до згодовування сухих концентрованих кормів із самогодівниць.

Для правильної організації відгодівлі кожне господарство повинне мати місячні плани, у яких передбачають, скільки свиней буде поставлено і знято з відгодівлі і їхню живу вагу. Рух поголів'я в цілому по фермі визначають на підставі місячних оборотів череди.

Крупногрупове утримання молодняку після відлучення не відрізняється від утримання свиней на відгодівлі (принципи утримання тварин і устаткування приміщень ті самі ). Молодняк розміщують у секціях групами по 150-200 голів. Кнурів у віці 4 міс. виділяють в окрему групу.

Організація утримання свиней. Великогрупове безстанкове утримання застосовують при відгодівлі свиней і вирощуванні молодняку після відлучення. Сутність цього методу полягає в наступному. Тварин розміщують групами по 150-200 і більше голів в одній секції свинарника. Одночасно удосконалюють способи годівлі тварин, переходять до згодовування суміші концентратів і сінного борошна із самогодівниць, соковитих кормів у свіжому вигляді і рідких кормів з вакуумних чи групових годівниць. Крупногрупове утримання свиней передбачає також застосування автопоїльниць для напування тварин і широке використання засобів механізації для роздачі кормів та збирання гною.

При крупногруповому утриманні свиней зі свинарника забирають перегородки усіх станків і приміщення розділяють поперечними перегородками на кілька великих секцій. Уздовж свинарника на відстані 3-4 м від однієї з подовжніх стін установлюють гнойовий жолоб. Площа між цією стіною і жолобом служить лігвищем (місцем відпочинку) для свиней. У кожній секції уздовж іншої подовжньої стіни встановлюють самогодівниці, вакуумні і групові годівниці й автопоїльниць. У стіні між годівницями влаштовують лаз для вільного виходу свиней на обгороджений вигульний дворик. У кожній секції поміщають свиней приблизно одного віку і ваги.

Свиней розміщують ущільнено - по 3-4 голови на 1 кв. м лігвища.

Місткість свинарника після ущільнення збільшується в 3-4 рази, поліпшується повітряний режим приміщення. Свині одержують вільний доступ до кормів і води, їхнє перебування на повітрі не обмежується. У результаті скорочуються витрати праці, підвищуються прирости ваги і знижується собівартість продукції.

Груповий спосіб утримання підсисних маток. До початку чергового туру опоросів свинар відбирає і переводить у маточник 25-40 поросних маток, опороси яких повинні бути закінчені протягом найближчих 7-10 днів. У допомогу свинарю виділяють на час опоросів підсобного робітника. Опорос кожної матки відбувається в окремому станку. У ньому матка з приплодом залишається протягом 3-4 днів після опоросу. Потім маток, що опоросилися, переводять в інші станки і розміщують попарно. Між кожними двома станками є приміщення для поросяти, де його підгодовують. Матки в це приміщення доступу не мають, а поросята можуть вільно переходити до маток. Через 10-15 днів після опоросу маток переводять у більші станки й у кожному розміщують по 4-6 маток із приплодом; поруч з таким станком виділяють приміщення для поросят (матки в це приміщення доступу не мають).

Літне утримання свиней у таборах сприяє зміцненню здоров'я тварин.

Використання зеленого корму (особливо бобових культур), багатого повноцінним протеїном, вітамінами і мінеральними речовинами, підвищує повноцінність раціону і засвоюваність усіх кормів, сприяє росту продуктивності і є однією з основних умов рентабельного ведення свинарства. Утримання тварин у літніх таборах не вимагає зведення дорогих будівель і дає можливість знижувати в 2-3 рази витрати праці і засобів на виробництво продукції.

Літнє утримання свиней у таборах повинне забезпечувати тривале (протягом доби) перебування тварин на відкритому повітрі. Виділені під пасовище природні кормові угіддя обов'язково поліпшують. Для підгодівлі і випасу тварин поблизу табору висівають кормові культури, що дають багато зеленої маси з високим вмістом перетравного протеїну. Для підгодівлі використовують також комбінований силос, спеціально заготовлений на літо.

На пасовищі, виділеному під літній табір чи поблизу нього, споруджують літні приміщення з навісами. Для кожної групи свиней виділяють окреме приміщення і вигульну площадку. Між групами установлюють відстань 100-200 м. Поїння свиней здійснюють за допомогою автопоїльниць. Відстань літніх приміщень від пасовища не повинна перевищувати для важкопоросних маток 0,5 км, відлучених - 0,5-1 та інших груп - 1-1,5 км.

Поголів'я свиней у випасній групі: кнурів-плідників 10--15 голів, маток підсисних і важкопоросних 20-30, маток ялових і легкопоросних 80-100, відлучених у віці 2-4 міс. 200-300, ремонтного молодняку 300-400, на відгодівлі 300 400 голів.

Свиней пасуть загінним способом. Площу загонів визначають з урахуванням такої добової потреби в зеленому кормі однієї голови: дорослих маток і кнурів 10-12 кг, молодняку старше 4 місяців -- 6-8, поросяти у віці 2-4 міс. - 2 кг.

Щоб уникнути глистових захворювань, не можна допускати пасіння свиней тривалий період на тих самих ділянках. Тому складають плани використання пасовищ.