Організація виробництва в підприємствах агропромислового комплексу

Форми господарювання і управління в системі АПК. Використання земельних угідь і засобів виробництва, оплата праці в сільському господарстві. Організація виробництва в рослинництві і тваринництві. Інтеграційні процеси формування ринкового середовища в АПК.

Рубрика Сельское, лесное хозяйство и землепользование
Вид учебное пособие
Язык украинский
Дата добавления 29.09.2010
Размер файла 888,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

В умовах переходу трудових колективів на внутрішньогосподарські формування, господарський підряд, оренду матеріальне стимулювання працівників здійснюється із створеного ними валового (госпрозрахункового) доходу. Фонд оплати праці цих колективів планують на рівні базового його розміру, встановленого при розрахунку цін, нормативів, розцінок і змін, що плануються у виробництві. При цьому слід виходити з первинних розрахунків, виконаних у госпрозрахункових завданнях по виробничих підрозділах, договорах на підряд, оренду (додаткових розрахунків до них).

Розраховуючи збільшення фонду оплату на підприємстві слід спів ставляти його з рівнем продуктивності праці. Продуктивність праці визначають як відношення вартості валової продукції до середньорічної чисельності працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві. Для характеристики рівня продуктивності праці можна використовувати й інші показники (виробництво валової продукції на 1 людино-годину; виробництво окремих видів продукції в натуральному обчисленні або затрати праці в людино-годинах на одиницю продукції в натуральному обчисленні). Для цього, крім розрахунків чисельності працівників по категоріях, необхідно встановити середньорічну чисельність працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві.

Середньорічна чисельність працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, визначається за питомою вагою затрат праці сільськогосподарського виробництва в загальних затратах праці по основній діяльності, без затрат праці, що розподіляються на всі галузі.

До прямих затрат праці в сільському господарстві відносяться затрати праці в рослинництві, тваринництві, закладанні багаторічних насаджень і по догляду за ними, а також затрати праці робітників, віднесених до цехових витрат рослинництва і тваринництва.

До затрат праці по основній діяльності господарства, включаючи затрати, що розподіляються на всі галузі, відносяться також всі затрати праці, за виключенням затрат праці житлово-комунального господарства і культурно-побутових закладів, торгівлі і громадського харчування, дитячих закладів, капітального ремонту будівель і споруд та інших видів діяльності господарства.

До затрат, що розподіляються на всі галузі господарства, відносяться затрати праці по обслуговуванню живої тяглової сили, вантажного автотранспорту, по поточному ремонту, інших витратах, заготівлі матеріальних цінностей, оплата праці яких відноситься на загальногосподарські витрати, крім тих, що відносяться до прямих, бригадних (фермерських) і цехових (галузевих) витрат.

При розрахунку чисельності працівників, зайнятих в сільськогосподарському виробництві, слід використовувати відповідні показники розрахункових таблиць. Розрахунки виконуються в такій послідовності (цифри умовні):

Береться загальна чисельність працівників основної діяльності (без працівників, зайнятих в житлово-комунальному господарстві, культурно-побутових закладах, на капітальному ремонті будівель і споруд) - 329 чол.

Знаходиться чисельність працівників, затрати праці яких безпосередньо відносяться на сільське господарство, шляхом підсумовування відповідних показників середньої чисельності працівників - 234 чол.

Підраховується чисельність працівників, затрати праці яких розподіляються на сільськогосподарські і несільськогосподарські галузі, шляхом підсумовування відповідних показників середньорічної чисельності працівників - 46 чол.

Визначається загальна чисельність працівників, безпосередньо зайнятих в сільськогосподарському і несільськогосподарському виробництві, для чого показник пункту З віднімається із показника пункту 1 даного розрахунку - 283 чол. (329-46).

Питома вага працівників, безпосередньо зайнятих в сільському господарстві в загальній чисельності працівників, безпосередньо зайнятих у сільськогосподарському і несільськогосподарському виробництві, знаходиться в результаті ділення показника пункту 2 на показник пункту 4 даного розрахунку 234 х 100:283 = 82,7%.

Як підсумок визначається чисельність працівників, всього зайнятих у сільськогосподарському виробництві, шляхом множення показника пункту Іна показник пункту 5 даного розрахунку: 329 х 82,7 : 100 = 272 чол.

Аналогічно визначається фонд оплати праці цих працівників.

Темпи росту продуктивності і оплати праці в плановому році визначають по відношенню до звітного (базисного) року у відсотках.

Планування росту продуктивності праці дозволяє встановити її рівень, темпи і фактори росту, а також співвідношення між темпами росту продуктивності і оплати праці.

Підвищення продуктивності праці можливо досягти двома шляхами:

а)за рахунок збільшення виробництва валової продукції сільського господарства;

б)за рахунок скорочення чисельності працівників на підприємстві.

При плануванні застосовують такі методичні підходи і прийоми розрахунку росту продуктивності праці: а) по факторах з використанням показника економії робочої сили; б) по укрупнених факторах з використанням показників трудомісткості продукції (по прямих затратах праці).

Розрахунок по факторах з використанням показників економії робочої сили може бути використаний у всіх господарствах. Існуюча статистична, бухгалтерська звітність і система показників бізнес-плану підприємства дозволяє забезпечити виявлення резервів і складання розрахунків.

Методика планування продуктивності праці на основі показників трудомісткості (по прямих затратах праці), які цілком сумірні з показниками виробництва продукції як у грошовому, так і натуральному обчисленні, дозволяє визначити зростання продуктивності праці підприємства, в якому проводиться розрахунок трудомісткості виробництва.

Застосування методики планування продуктивності праці по факторах передбачає тісний зв'язок і поєднання планування продуктивності праці з розробкою організаційно-технічних заходів.

При плануванні зростання продуктивності праці повинні бути враховані такі фактори: впровадження нової техніки і технології; здійснення комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів; удосконалення технології виробництва; введення в експлуатацію нових цехів (виробництв) з промисловою технологією виробництва; впровадження прогресивних форм організації виробництва і праці; раціональна організація і підвищення продуктивності праці робітників допоміжних виробництв і на роботах по обслуговуванню основного виробництва шляхом механізації цих робіт і поліпшення нормування праці; підвищення професійної майстерності робітників і розповсюдження передового досвіду; удосконалення організації і техніки управління виробництвом; спрощення структури апарату управління; механізація обліково-статистичних, розрахунково-бухгалтерських робіт.

Крім того повинен враховуватися вплив на темпи росту продуктивності праці змін у структурі виробництва, видах і асортиментах продукції.

В якості єдиного для всіх галузей показника, що відображає зростання продуктивності праці по кожному окремому фактору і в цілому, приймається економія робочої сили.

Розрахунок обґрунтування підвищення продуктивності праці по факторах на підприємстві проводиться за такою методикою: на підставі заходів, намічених для підвищення продуктивності праці, по окремих факторах визначають економію робочої сили, виходячи з економії робочої сили по факторах, віднесеної до загальної потреби в чисельності працюючих на плановий період за мінусом загальної економії, визначають розмір підвищення продуктивності праці по кожному фактору окремо; визначають загальне зростання продуктивності праці на підприємстві на основі економії робочої сили по всіх факторах і чисельності працівників у плановому періоді.

Для розрахунку економії робочої сили необхідно визначити чисельність працюючих, виходячи з досягнутого рівня виробництва валової продукції в базисному періоді.

Приклад. На підприємстві виробництво валової продукції на 1 працівника, зайнятого в сільськогосподарському виробництві, в базисному році склало 6000 грн., а обсяг валової продукції на плановий рік встановлено в розмірі 1750 тис.грн, що на 12% більше обсягу базисного періоду. Потреба в працівниках, зайнятих у виробництві, для виконання обсягу валової продукції на плановий рік при збереженні виробництва валової продукції на 1 середньорічного працівника, досягнутого в базисному періоді, складе 292 чол. (1750000 : 6000).

Розрахунок економії робочої сили за рахунок впровадження нової техніки може бути виконаний за такою формулою:

де: 0Ечр - економія чисельності робітників, %;

М - загальне число одиниць техніки, шт.;

Мі - кількість одиниць техніки, яка не підлягає заміні на нову, шт.;

М2 - кількість одиниць нової техніки, шт.;

ПТ - показник росту продуктивності нової техніки, %;

К - коефіцієнт дії нової техніки, який дорівнює Тд : Тк д - кількість місяців роботи нової техніки; Тк - календарне число місяців у плановому періоді).

Коли відомий відсоток зменшення потреби в робочій силі за рахунок підвищення продуктивності нової техніки, для розрахунку економії робочої сили з урахуванням питомої ваги основних робітників в загальній чисельності працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, застосовують таку формулу:

де: АЕчр - економія робочої сили (кількість вивільнюваних працівників);

Чр - необхідна чисельність працюючих для виконання планового обсягу валової продукції, виходячи з виробітку базисного періоду;

Прп - питома вага робітників, зайнятих на новій техніці (% до чисельності працівників, зайнятих в сільськогосподарському виробництві);

ОЕчр - економія робочої сили за рахунок підвищення продуктивності нової техніки, %.

Приклад. Визначити економію робочої сили в результаті заміни трактора Г-150К на ХТЗ-17121 при таких показниках.

Загальна кількість машин на кінець базисного періоду - 5; кількість машин, що підлягають заміні, - 4; строк впровадження нових машин - 1 липня; підвищення продуктивності праці нових машин (% в порівнянні з діючими) - 164; середньорічна чисельність робітників, зайнятих на обслуговуванні цих тракторів - 5; питома вага цих робітників (%) в загальній чисельності працівників, зайнятих в сільськогосподарському виробництві (5:2 92х100)-1,7%.

Розмір підвищення продуктивності праці по кожному фактору окремо визначають як відношення економії робочої сили по цьому фактору до загальної потреби в чисельності працівників, розрахованій на обсяг у плановому періоді за виключенням загальної економії робочої сили. Розрахунок ведуть так за :

Де. ПП - зростання продуктивності праці;

AE1 - економія робочої сили по окремому фактору;

ЧП0 - чисельність працівників, що розрахована на обсяг планового періоду і виходить із виробітку звітного періоду;

ЛЕ0 - економія робочої сили, визначеної по всіх факторах.

Приклад. Для виконання обсягу валового виробництва в плановому періоді при збереженні виробітку базисного періоду необхідно мати 292 працівники, зайнятих у сільськогосподарському виробництві. Загальна економія робочої сили по намічених у плановому році заходах складе 20 чол. (по всіх факторах). Впровадження нової техніки скоротить потребу в робочій силі на 1 чол.

Розмір зростання продуктивності праці за рахунок впровадження нової техніки складе:

ПП = [1 : 292 - 20)] х 100 = 0,4%.

Загальне зростання продуктивності праці по підприємству в результаті здійснення намічених заходів встановлюють як відношення потреби в працівниках по всіх факторах до чисельності працівників у плановому періоді:

де ЧПпл - чисельність працівників планового періоду, що розрахована як різниця між чисельністю працівників, визначеною, виходячи із обсягу виробництва валової продукції планового періоду і продуктивністю праці звітного періоду, і загальною економією робочої сили по факторах.

Тоді:

тобто запланована економія робочої сили цілком забезпечує виконання завдання по зростанню продуктивності праці.

Розрахунок можливого підвищення продуктивності праці по факторах на базі показника зниження трудомісткості продукції проводять, виходячи з трьох укрупнених груп факторів: зниження трудомісткості продукції, поліпшення використання робочого часу і удосконалення структури кадрів.

Завдання по зростанню продуктивності праці обґрунтовують за такою методикою: обчислюють трудомісткість продукції (по затратах праці основних працівників); визначають відсоток зниження трудомісткості продукції в плановому періоді до економії праці, очікуваної в результаті впровадження відповідних організаційно-технічних заходів; розраховують відсоток збільшення продуктивності праці в результаті зниження трудомісткості; встановлюють зростання продуктивності праці в результаті поліпшення використання робочого часу в плановому періоді у порівнянні із звітним; обчислюють загальне зростання продуктивності праці в результаті зниження трудомісткості і поліпшення використання робочого часу; враховують вплив зміни питомої ваги основних робітників у загальній чисельності працівників, зайнятих в сільськогосподарському виробництві, на показник продуктивності праці.

Середньорічна оплата праці одного працівника, зайнятого в сільськогосподарському виробництві, визначається шляхом ділення загального фонду оплати праці цих працівників на їх середньорічну чисельність. Темп росту середньорічної оплати праці в плановому році визначається до базисного (звітного) року. При плануванні річного фонду оплати праці і середньорічного фонду оплати праці одного працівника слід мати на увазі, що однією з умов розширеного відтворення є випередження темпів зростання її оплати. Як виняток ця умова не може стосуватися тих господарств, у яких в силу різних причин за останні роки склався занадто низький рівень оплати праці.

Контрольні питання

Особливості формування балансу трудових ресурсів.

Кооперація праці.

Сутність хронографії.

Умови застосування хронометражних спостережень.

Особливості нормування праці в сільському господарстві.

Порядок розрахунків норм виробітку в рослинництві та тваринництві.

Форми та види оплати праці.

Тарифні ставки та тарифні розряди.

Залежність між темпами зростання оплати та продуктивності праці.

РОЗДІЛ 7

Організаційні умови виробництва в підприємствах АПК

7.1 Наукові основи регіонального і внутрішньогосподарського розміщення сільськогосподарського виробництва

Незалежно від форм власності та напрямків формування економічних систем у результаті суспільного поділу праці виробництво матеріальних благ здійснюється в окремих галузях народного господарства і розподіляється по території країни. Суспільний поділ праці в сільському господарстві поглиблюється з розвитком галузі, особливо в умовах науково-технічного прогресу. Однією з форм суспільного поділу праці в сільському господарстві є розміщення сільськогосподарського виробництва. Воно означає розподіл виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції по території країни. Розміщення визначається обсягом виробництва тієї чи іншої продукції сільського господарства в окремих районах і областях, їх місцем у виробництві цієї продукції в масштабах країни, області, району або підприємства.

У сільському господарстві виробляється багато різноманітних видів продукції, окремі з яких розміщуються практично на всій території країни. Значення окремих районів і областей у виробництві того чи іншого виду сільськогосподарської продукції неоднакове. Так, виробництво зерна розміщується на всій території України, проте головними його постачальниками є господарства Лісостепу і Степу. Як форма суспільного поділу праці розміщення закріплює певні галузі виробництва за певними регіонами країни та обумовлює ресурсний розподіл.

Раціональне розміщення сільського господарства сприяє зростанню суспільного виробництва на основі ефективного використання землі, засобів виробництва і трудових ресурсів. Тільки за таких умов можна досягти раціонального природокористування, забезпечити впровадження агротехнічних, меліоративних і організаційних заходів, спрямованих на охорону земельних і водних ресурсів, підвищення родючості ґрунту, одержання високих урожаїв сільськогосподарських культур. Отже, якщо розміщення сільського господарства сприяє збільшенню виробництва валової і товарної продукції та підвищенню ефективності галузі, то воно може бути визначене як раціональне і науково обґрунтоване.

Раціональне розміщення сільського господарства забезпечує виробництво необхідних суспільству продуктів харчування і сільськогосподарської сировини в потрібних розмірах при мінімальних затратах праці і коштів на виробництво продукції і доведення її до споживача. Розміщення сільського господарства як одна з форм суспільного поділу праці вдосконалюється в умовах розвитку науково-технічного прогресу. В свою чергу, воно ставить певні вимоги до вдосконалення засобів виробництва і тим самим стимулює науково-технічний прогрес як у сільському господарстві, так і в поєднаних з ним галузях. Метою раціонального розміщення є забезпечення виробництва всіх видів сільськогосподарської продукції в найбільш сприятливих природних і економічних умовах, де затрати праці і коштів на одиницю продукції найменші.

Розміщення сільського господарства здійснюється з урахуванням вимог економічних законів. Ігнорування їх дії призводить до негативних наслідків, насамперед до зниження економічної ефективності сільськогосподарського виробництва.

Науково обґрунтоване розміщення сільського господарства забезпечує збільшення виходу сільськогосподарської продукції з гектара земельної площі при найменших затратах уречевленої і живої праці на виробництво одиниці продукції. Раціональне розміщення сільського господарства має сприяти вдосконаленню територіальної структури і пропорційності розвитку агропромислового комплексу. При формуванні основних пропорцій у розвитку АПК вирішальне значення має характер розміщення сільського господарства як центральної ланки комплексу. Розвиток сільського господарства кожного з регіонів країни передбачає правильне поєднання галузей, які мають загальнонародне значення, і тих, що забезпечують місцеві потреби в сільськогосподарській продукції.

Розміщення сільськогосподарського виробництва залежить від багатьох факторів, які поділяють на дві великі групи - природні і економічні. Кожна з цих груп, у свою чергу, включає багато конкретних умов і факторів.

Серед природних факторів на розміщення сільського господарства впливають якість ґрунтів, рельєф місцевості, клімат, склад і структура сільськогосподарських угідь. Природні умови безпосередньо впливають на розміщення посівів сільськогосподарських культур і галузей тваринництва по зонах країни та районах області. Тому розміщення сільського господарства здійснюється з урахуванням природних умов і біологічних особливостей рослин і тварин. Сприятливі природні фактори за інших однакових умов забезпечують підвищення урожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин. Продуктивність праці в сільському господарстві тісно пов'язана з природними умовами, і залежно від продуктивності останніх одна й та сама кількість праці може бути представлена більшою або меншою кількістю вироблених продуктів.

Розміщення виробництва кожного виду сільськогосподарської продукції в найбільш сприятливих природних умовах забезпечує господарствам економію праці і коштів, сприяє підвищенню ефективності сільського господарства. Крім того, розміщення об'єктів сільського господарства має сприяти раціональному використанню і охороні природних ресурсів. Збільшення виробництва продукції на основі інтенсифікації сільського господарства не повинно супроводжуватися нераціональним використанням земельних угідь і погіршенням навколишнього середовища. Так, в умовах Мелітопольського району Запорізької області дуже сприятливі умови для вирощування черешні. Тут одержують найвищу урожайність цієї культури при максимальній прибутковості. Кам'янсько-Дніпровський район цієї області спеціалізується на вирощуванні овочів та забезпечує не тільки потреби області, а й країни і ближнє зарубіжжя.

Особлива увага при розміщенні сільськогосподарських галузей приділяється врахуванню центрів потреби продукції. Урахування цього фактора вимагає наближення виробництва малотранспортабельних продуктів сільського господарства і таких, що швидко псуються, до місць їх споживання. При цьому запобігають непродуктивним затратам праці, пов'язаним з втратами сільськогосподарської продукції нераціональними витратами на її перевезення. Навколо міст і промислових центрів формуються насамперед зони виробництва молока, дієтичних яєць, парниково-тепличних і ранніх овочів, картоплі. Виробництво мало транспортабельної продукції розміщується навколо великих міст у різних природно-кліматичних зонах і забезпечує високий рівень економічної ефективності сільського господарства.

Поглиблення спеціалізації потребує раціонального розміщення переробної промисловості сільськогосподарського виробництва по території країни для зменшення нераціональних перевезень сільськогосподарської сировини і готових продуктів. Сільське господарство і переробна промисловість як основні складові агропромислового комплексу покликані спільно забезпечувати потреби населення в харчових та інших продуктах. Тому раціональне розміщення промисловості в сільськогосподарських підприємствах з'являється дедалі більше можливо для вдосконалення розміщення виробництва продукції інтенсивних і трудомістких галузей.

На розміщення сільського господарства значно впливає також економічна політика держави, особливо розміри капітальних вкладень у ту чи іншу галузь і рівень закупівельних цін на окремі види сільськогосподарської продукції. Розміщення сільського господарства - динамічний процес, який залежить від темпів і рівня розвитку продуктивних сил країни. При цьому великого значення набувають прискорення науково-технічного прогресу, розвиток і розміщення всіх галузей агропромислового комплексу, зростання міст і промислових центрів.

Розміщення сільського господарства з урахуванням наведених принципів, які обумовлені вимогами економічних законів, є важливим фактором збільшення виробництва сільськогосподарської продукції і підвищення його ефективності.

Територіальна форма поділу праці зумовлює спеціалізацію сільськогосподарського виробництва окремих регіонів і зон на виробництві певного продукту. Розміщення і спеціалізація сільськогосподарського виробництва - взаємопов'язані форми суспільного поділу праці, з яких перша характеризує його кількісно, а друга - якісно.

Спеціалізація сільського господарства - це переважний розвиток однієї або кількох галузей у виробництві товарної продукції в окремих господарствах, районах, областях і регіонах. Розвиток цих галузей і виробництво відповідних продуктів визначають виробничий напрям сільського господарства. Спеціалізуючись на виробництві окремих видів товарної продукції, необхідної для розвитку економіки країни, господарства беруть безпосередню участь у суспільному поділі праці. Процес спеціалізації характеризується зосередженням засобів виробництва і робочої сили сільськогосподарських підприємств на виробництві окремих видів товарної продукції з урахуванням природних і економічних умов.

Спеціалізація сільського господарства - об'єктивний і закономірний процес, який розвивається на основі впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу. З розвитком продуктивних сил сільського господарства процес суспільного поділу праці вдосконалюється і поглиблюється. У зв'язку з цим спеціалізація по суті нескінченна, так само як і розвиток техніки. Щоб підвищити продуктивність праці, потрібна спеціалізація виробництва певного продукту, виділення його в окреме виробництво з застосуванням машин.

Підвищення продуктивності праці й ефективності сільськогосподарського виробництва невіддільне від дальшого поглиблення його спеціалізації. В умовах спеціалізації сільськогосподарського виробництва відкриваються широкі можливості для впровадження комплексної механізації й автоматизації виробництва, переведення галузей на індустріальну технологію, застосування прогресивних методів організації виробництва і праці, раціонального і ритмічного використання засобів і предметів праці. У процесі поглиблення спеціалізації значно вдосконалюється сільськогосподарське виробництво, і ці позитивні зміни сприяють підвищенню економічної ефективності як окремих галузей, так і сільського господарства в цілому.

Спеціалізація сільського господарства має свої відмінності, зумовлені його специфічними особливостями (земля - головний засіб виробництва, економічні процеси відтворення тісно переплітаються з природними). На відміну від промисловості, де спеціалізація часто призводить до виробництва тільки однієї частини продукту, сільськогосподарське виробництво не розпадається на цілком відокремлені галузі, а лише спеціалізується на виробництві в одному випадку одного, в іншому - іншого ринкового продукту. При цьому інші галузі сільськогосподарського виробництва не зникають, а розвиваються і пристосовуються до головного продукту.

Ці особливості спеціалізації сільського господарства зумовлюють те, що в підприємствах виробляється не один вид продукції, а формуються галузі, в кожній з яких одержують один або кілька продуктів. Тому спеціалізація сільськогосподарських підприємств відзначається великою різноманітністю, змінюючись не тільки в різних районах залежно від природно-економічних умов, а й у різних господарствах.

Поглиблення спеціалізації сільськогосподарських підприємств насамперед сприяє розвитку головних галузей на основі впровадження комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів, інтенсивних індустріальних технологій, нових сортів рослин, високопродуктивних порід тварин і т. ін.

Високої економічної ефективності спеціалізації виробництва господарств досягають раціональним поєднанням головних, додаткових і підсобних галузей.

Процес спеціалізації виробництва в сільськогосподарських підприємствах відбувається безперервно. Проте господарства істотно відрізняються за рівнем спеціалізації сільськогосподарського виробництва, який визначається часткою товарних галузей і виражається коефіцієнтом спеціалізації Кс:

де: УPi - виторг від реалізації продукції і- ї галузі;

УР - виторг від реалізації всієї продукції підприємства.

Господарства з низьким рівнем спеціалізації мають коефіцієнт до 0,20, з середнім - від 0,21 до 0,40, з високим - від 0,41 до 0,60. Коефіцієнт вище 0,6 мають підприємства з поглибленою спеціалізацією.

Залежно від рівня спеціалізації сільськогосподарських підприємств, кількості головних і додаткових галузей та їх співвідношення можна виділити такі типи спеціалізованих господарств.

Вузькоспеціалізовані господарства мають переважно одну головну галузь, продукція якої в структурі товарної продукції становить 80-90 %. До них відносяться птахофабрики, тваринницькі комплекси, господарства з відгодівлі великої рогатої худоби і свиней, парниково-тепличні та інші господарства. Вузька спеціалізація властива для виробництва таких видів сільськогосподарської продукції, технологія яких дає змогу рівномірно протягом року використовувати робочу силу і засоби виробництва.

Вузькоспеціалізовані господарства відзначаються високою концентрацією виробництва, вищим рівнем механізації і автоматизації виробничих процесів, застосуванням найбільш прогресивних технологій, що сприяє підвищенню продуктивності праці і зниженню собівартості продукції.

Глибокоспеціалізовані господарства мають одну головну, З - 4 додаткові, а також кілька підсобних товарних галузей. Головна галузь, що визначає спеціалізацію господарства, забезпечує понад 50 % грошових надходжень від реалізації товарної продукції. До цього типу відносяться скотовідгодівельні, свинарські, птахівничі, виноградарські та інші господарства.

У спеціалізованих господарствах розвиваються дві головні галузі, які забезпечують 60 - 70 % грошових надходжень від реалізації продукції, а також 3-4 додаткові. До цього типу належать такі господарства, як скотарсько-зернові, зерно-скотарські, овочево-молочні, скотарсько-молочні та інші.

Господарства комбінованої спеціалізації мають у своєму складі три головні галузі, які забезпечують понад 75 % грошових надходжень від реалізації товарної продукції, а також 3-4 додаткові. Це господарства скотарсько-зерново-овочеві, скотарсько-свинарсько-зернові та інші. Назва спеціалізованого господарства утворюється від назви головних галузей, які відповідно мають найбільшу частку в структурі товарної продукції і визначають спеціалізацію. У спеціалізованих підприємствах активно розвиваються підсобні галузі, які здійснюють переробку овочів, плодів, винограду та іншої сільськогосподарської продукції.

Розміщення і спеціалізація відіграють важливу роль у розвитку сільського господарства, забезпечуючи значне підвищення його ефективності на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, вдосконалення технології виробництва і організації праці. Економічна ефективність розміщення і спеціалізації сільськогосподарського виробництва характеризується системою показників: вартістю валової і товарної продукції на 1 га сільськогосподарських угідь, на 1000 грн. основних і оборотних фондів і на одного середньорічного працівника; затратами праці на виробництво 1 ц продукції, собівартістю 1 ц продукції; прибутком на 1 га сільськогосподарських угідь; рівнем рентабельності сільськогосподарського виробництва.

Раціональне розміщення і науково обґрунтована спеціалізація сприяють збільшенню виробництва сільськогосподарської продукції, підвищенню продуктивності праці, зниженню собівартості продукції, що забезпечує ефективне використання земельних угідь, матеріальних і трудових ресурсів. Природні і економічні умови регіонів України різноманітні, тому вирішення питань раціонального розміщення і спеціалізації сільського господарства є важливим напрямом підвищення його ефективності.

Розглянемо, як впливала зміна спеціалізації виробництва зернових культур на ефективність галузі в господарствах Запорізької області у 2004 р. (табл. 7.1).

Таблиця 7.1

Оцінка впливу спеціалізації зернових культур в господарствах Запорізької області

Групи господарств з рівнем спеціалізації, %

Кількість господарств

Середній рівень спеціалізації,

%

Ціна 1 ц

продукції,

грн/ц

Рівень рентабельності,

%

11,0-20,0

117

15

51,5

21,6

20,1-30,0

108

24

57,1

30,0

30,1-40,0

60

36

61,2

48,2

Всього

285

25

55,6

29,4

Аналізуючи дані таблиці, можна зробити висновок, що поглиблення спеціалізації на виробництві зерна в господарствах Запорізької області веде до росту ефективності не тільки за рахунок якості продукції, що можна спостерігати за збільшенням ціни по групах, айв наслідок значного зниження собівартості продукції. Аналогічну закономірність має і розвиток інших галузей сільського господарства.

Однак слід відмітити, що спеціалізація і кооперація виробництва - не самоціль економічного розвитку сільського господарства, а засіб ефективного розвитку галузі. Так, розвиток напрямків діяльності, на якість продукції яких в значній мірі впливає фактор часу (виробництво молока, м'яса, овочів та фруктів), необхідно спрямовувати в господарстві до її первинної переробки. Як показує практика, не можна допускати і поглиблення спеціалізації до рівня монокультури. Такий розвиток призводить до порушення наукової системи ведення сільського господарства та падіння загальної ефективності галузі.

7.2 Оптимізація міжгалузевих відносин у сільському господарстві

Розглядаючи трансформаційні процеси розвитку сільського господарства України, можна спостерігати зменшення родючості сільськогосподарських угідь.

Так, за даними станції захисту рослин, негативний баланс поживних речовин у Запорізької області зараз складає по азоту 12,55, фосфору 34,05, калію 17,15 кг/га що, в свою чергу, призводить до зниження родючого шару ґрунту, тобто вмісту гумусу.

Одним з напрямків рішення цієї проблеми є внесення органічних добрив. А це можливо при збільшенні поголів'я тварин. Однак в силу об'єктивних причин продукція тваринництва, яка виробляється сільським господарством, у більшості є збитковою. Так, при рентабельності в цілому по сільськогосподарському виробництву області за 2003 р. мінус 7,8%, у рослинництві вона склала 50,8%, тваринництві - мінус 25,1%.

Водночас слід відмітити, що в ринкових умовах, коли держава не втручається в розвиток галузей, розвиваються ті з них, які мають більш високу рентабельність. Галузь, яка протягом кількох років є збитковою, не може бути привабливою для інвестування та подальшого розвитку, тому вона згортається.

Існуючу залежність міжгалузевих відносин рослинництва і тваринництва, можна побачити на прикладі наведених даних У табл. 7.2.

Таблиця 7.2

Ефективність розвитку галузей сільського господарства у підприємствах Запорізької області

Показники

1992 р.

1995 р.

2000 р.

2003 р.1

Рентабельність, %:

зерна

53,9

69,7

39,9

54,7 1

насіння соняшника

92,6

191,1

56,5

74,8

м'яса великої рогатої худоби

20,2

-18,2

-43,6

-46,4

м'яса свиней

9,1

-8,5

-34,5

-34,6

Посівна площа, тис. га:

зерна

799,4

725,6

795,4

864,0

насіння соняшника

186,5

252,6

355,8

384,9

Поголів'я тварин, тис.гол.:

великої рогатої худоби

1000,6

757,0

366,4

285,4

свиней

862,0

558,0

438,5

379,4

Аналізуючи цю таблицю, можна зробити висновок, що рентабельність зерна за останні одинадцять років практично не зменшилась; збереглась і посівна площа цієї культури. В той же час збільшення посівів соняшника у два рази обумовлено відносно високою його рентабельністю.

У протилежність рентабельність виробництва м'яса великої рогатої худоби та свиней знизилась до збиткового рівня. Тому поголів'я тварин склало у 2003 р. порівнюючи з 1992 р. по великій рогатій худобі (ВРХ) лише 28,5 %, свинях 44,0 %. Розрахунки показують, що між рентабельністю та поголів'ям тварин існує тісна залежність. Коефіцієнт кореляції між цими показниками по ВРХ складає 0,97 і по свинях 0,96.

На перший погляд зміна пропорцій у галузевих відносинах сільського господарства обумовлена економічними важелями ринкового розвитку. Але тут виникають багатогранні проблеми, які не можуть бути вирішені тільки ринком. Серед них:

* розвиток тваринництва це стратегічне питання державної політики з продовольчої безпеки по забезпеченню населення і, перш за все, молоді білком тваринного походження;

тваринництво має скритий дохід у вигляді побічної продукції - гною та вплив його на приріст урожайності;

завдяки збільшенню кількості кормових культур встановлюється раціональна структура сівозмін, що також впливає на урожайність високорентабельних культур - зернових та соняшника;

збитковість тваринництва обумовлена як низькими ринковими цінами на продукцію, так і низькою продуктивністю тварин.

Вирішення цих проблем дозволить стабілізувати міжгалузеві відносини та нарощувати загальну ефективність сільськогосподарського виробництва.

Так, скорочення поголів'я у перший рік, як показують дослідження існуючих тенденцій, безумовно веде до сплеску загальної ефективності підприємства за рахунок зменшення збитків від тваринництва. Цей сплеск буде тим більший, чим більша питома вага тваринницької галузі (рис.7.1).

Але, як свідчать розрахунки, вже починаючи з другого року, спостерігається падіння загальної рентабельності виробництва, а через 4-5 років отриманий ефект від скорочення тваринництва дорівнює нулю. У подальші роки йде падіння загальної ефективності, яка була до зменшення поголів'я тварин. Причиною такого явища є зменшення віддачі від рослинництва за рахунок, перш за все, зниження впливу органічних добрив (побічної продукції тваринництва) на урожайність культур.

Науковими дослідженнями встановлена можливість рентабельного ведення тваринництва в існуючих ринкових умовах - доцільно лише нагодувати тварин. А це значить - збільшити питому вагу кормових угідь при зменшенні до оптимального рівня зернових культур та соняшнику.

Аналіз даних по заготівлі кормів у сільськогосподарських підприємствах на прикладі Запорізької області свідчить про те, що вона повинна бути значно кращою. Якщо в 1992 р. заготовлено 21264 тис. ц. к. Од., або на одну умовну голову - 17,56 ц к. Од., то в 2003 р. лише 2052,3 тис. ц к. Од або на одну умовну голову 12,21 ц к. Од. При нормальних умовах годівлі цей показник повинен бути в межах 37 ц к. Од.

Одним із найважливіших факторів економічної ефективності у молочному скотарстві являється вирощування телиць, Інтенсивний ріст ремонтного молодняку дає змогу прискорити оборот стада корів і планомірно підвищувати їх продуктивність.

Згідно з даними Запорізької науково-дослідних станцій при витраті (з 7-місячного віку) протягом 648 днів 3646-4293 к. Од., 44510-50594 МДж обмінної енергії і 281,3-335,5 кг перетравного протеїну на кожну телицю (червона степова порода і помісі червоно-рябої голштинської породи) одержані середньодобові прирости 448-501 г. Жива маса телиць у 28,4 міс. склала 438,3 кг.

У другому експерименті за 637 днів облікового періоду витратили на одну голову після 7-місячного віку 2963-3016 к. Од., 38577-38632 МДж обмінної енергії і 242,5-283,7 кг перетравного протеїну. Середньодобові прирости склали 485-492 г. Жива маса телиць у 27,7 міс. дорівнювала 405,4-406,9 кг.

При вивченні впливу різного рівня годівлі на м'ясну продуктивність бичків червоної степової породи, а також голштинських помісей протягом 494 і 683 днів витратили на кожну голову 2535-2995 і 4389-5106 к. Од. та 279,2-339,7 і 371,1-434,8 кг перетравного протеїну. Жива маса молодняку в кінці вирощування (17,3 і 23,6 міс.) була 360,4-360,7 і 523,0-545,4 кг. Середньодобові прирости тварин склали 633-726 г. При вивченні м'ясної продуктивності напівкровних помісних голштинських бичків і бичків червоної степової породи згодували протягом 7,6 - 17,7 міс. 3502 і 3474 к. Од. та 320,2 і 317,3 кг перетравного протеїну. При цьому в кінці вирощування (18,6 і 18,9 міс.) жива маса молодняка була відповідно до груп 451,4 і 439,4 кг. Середньодобовий приріст склав по голштинських комісях 762 і червоних степових бичках 737 г. Забійний вихід по цих групах був 55,3 і 54,6 %.

На кілограм приросту живої маси витратили при вирощуванні комісей 8,58 к. Од. і бичків червоної степової породи 8,79 к. Од.

Слід зазначити, що практично всі роботи проводились в умовах при нестабільному забезпеченні тварин кормами, а для балансування раціонів за перетравним протеїном використовувались горох і термічно оброблена соя.

Як свідчать проведені дослідження, таку ж сою і горох з успіхом можна використовувати для заміни до 35-38 % за поживністю молочних відвійок у раціонах бичків, вирощуваних на м'ясо у віці 1-4 міс. Середньодобові прирости їх становили 609-619 г.

Встановлено, що збільшення продуктивності, наприклад у молочному тваринництві, супроводжується зростанням витрат кормів на голову тварин та їх зменшенням на одиницю продукції. Існуюча залежність ілюструється на рис. 7.2.

Наведені дані свідчать, що збільшення річної продуктивності корів з 2500 до 6000 кг молока, або у 2,4 рази, приводить до зміни потреби кормів на одну корову у рік з 3125 до 6000 к. Од.(у 1,9 рази). Така залежність яскраво свідчить про зниження витрати кормів на кілограм молока з ростом продуктивності тварин, тобто економічну доцільність інтенсифікації галузі через зменшення собівартості продукції.

Проведемо дослідження основних напрямків, які сприяють підвищенню загальної ефективності сільського господарства за рахунок збільшення галузі тваринництва.

Так, наведена на першому рисунку закономірність обумовлена скороченням тваринництва. Тобто, між ростом поголів'я тварин та урожайністю ланів, через вплив органічних добрив (побічної продукції тваринництва), існує* пряма залежність. Доказати цю залежність можна, зіставляючи кількість внесення органічних добрив та урожайність зернових культур на прикладі сільськогосподарських підприємств Запорізької області за останні 28 років (рис. 7.3).

Застосовуючи регресивний аналіз, знаходимо рівняння, яке найбільш відповідає існуючій закономірності:

Y= 1,4079X+18,013

де: Y - урожайність зернових культур, ц/га;

X - кількість внесених органічних добрив, т/га.

Тобто, зменшення внесення органічних добрив у господарствах області з 10 до 0,5 т/га призвело до падіння урожайності на 13,37 ц/га, або на 42%.

Розрахунки показують, що оптимізація галузей рослинництва і тваринництва дозволяє без істотних капіталовкладень підвищити урожайність культур на 30-40%, продуктивність тварин на 25-35%, а загальну рентабельність сільського господарства довести до 20-25%, зробивши сільське господарство привабливим для інвестування та подальшого розвитку.

Для виявлення залежності між продуктивністю тварин та рентабельністю у молочному скотарстві були використані матеріали господарств усіх форм власності Запорізької області за 2003 р. Ця залежність наведена на рис. 7.4.

Аналізуючи наведені дані, можна зробити висновок про пряму залежність між продуктивністю та рентабельністю у молочному скотарстві. За допомогою регресивного аналізу знайдена ця залежність, а її формула має такий вигляд:

F = 0,0243X- 73,075

де: Y- рівень рентабельності у молочному тваринництві, %;

X - середньорічна продуктивність корів, кг/гол.

Відхилення від теоретичного тренду обумовлено різними виробничими умовами, в яких знаходяться господарства, та взяті для аналізу і, перш за все, ціновою політикою формування доходу підприємств.

Для оцінки критичної точки беззбитковості знайдене рівняння прирівнюємо до нуля та проводимо розрахунки. Отже, нульовий рівень рентабельності можна отримати при середньорічній продуктивності корів 3007 кг/гол., а це і є критична точка беззбитковості. Подальше нарощування ефективності можливе при збільшенні цього показника.

Підводячи підсумки та враховуючи існуючу збитковість тваринництва, можна відмітити, що розвиток цієї галузі має інвестиційну привабливість у рамках міжгалузевих відносин.

7.3 Концентрація виробництва та її вплив на ефективність сільського господарства

Нарощування виробництва тісно пов'язано з поглибленням спеціалізації і посиленням концентрації. Як об'єктивний економічний процес концентрація виробництва у сільському господарстві базується на закономірностях розвитку продуктивних сил, суспільного поділу праці і прискоренні розвитку науково-технічного прогресу. Поглиблення спеціалізації супроводжується ростом концентрації виробництва, яка створює необхідні умови для його розвитку на основі використання сучасної техніки, технології та прогресивних форм організації праці, тобто за рахунок нарощування ресурсного потенціалу.

Концентрація сільськогосподарського виробництва - це процес зосередження засобів виробництва, земельних і трудових ресурсів з метою збільшення виходу продукції.

Концентрація сільського господарства, як показує дослідження, є об'єктивною закономірністю його розвитку і сприяє підвищенню ефективності виробництва.

Розглядаючи один з показників концентрації виробництва - площу сільськогосподарських угідь у розрахунку на одне господарство за останні 10 років та рентабельність сільськогосподарського виробництва, можна відмітити існування між ними параболічної залежності (рис.7.5).

Перший ряд висвітлює закономірність, яка виникає між рентабельністю та загальним показником концентрації підприємств різної форми власності Запорізької області у 2003 р. Спостерігаючи за рівнем регресії, можемо знайти екстремум функції, тобто оптимум концентрації, який дорівнює 3500 га на одне господарство.

Другий та третій ряди характеризують наведену залежність за 1995 та 1992 pp. з відповідними екстремумами 4400 і 5800 га.

Така закономірність загального падіння ефективності від рівня концентрації обумовлена зниженням за ці роки ресурсного потенціалу.

Як показує дослідження господарств Запорізької області, роздрібнення великих сільськогосподарських підприємств знижує можливості інтенсифікації, спеціалізації та концентрації виробництва. Нами проведено спостереження за впливом концентрації на ефективність підприємницьких формувань колективної форми власності за останні п'ять років (табл.7.3).

Аналізуючи дані наведеної таблиці, можна побачити загальну тенденцію зростання ефективності залежно від концентрації виробництва. Так, зменшуються витрати, підвищується прибуток по групах. При цьому фондооснащеність зменшується, тобто роль концентрації у зростанні прибутку перевищує падіння фондооснащеності.

При розгляді цих формувань виникає питання: можливо, зниження фондооснащеності веде до росту прибутку та зниження загальних витрат на виробництві?

Таблиця 73

Залежність ефективності виробництва від рівня концентрації

Групи

по розміру с.-г.

угідь на одне

господарство, га

Кількість господ, у групі

Середній розмір с.-г. угідь в розрахунку на 1 господарство, га

Фондооснащеність

господарств,

грн/га

Витрати коштів

на 1га с.-г. угідь,

грн

Прибуток на 1 га с.-г. угідь, грн

До 2000

118

1576

3310

630

108

Понад 2000- 4000

148

3318

2154

489

124

Більше 4000

87

6034

1783

454

168

Всього

353

3405

2171

495

141

Як бачимо, у даній сукупності господарств ріст фондооснащеності супроводжується зниженням прибутку в розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь. Така закономірність обумовлена перевищенням темпів зростання ціни на основні засоби над темпами зростання валової продукції.

Проаналізуємо за останні п'ять років виявлені закономірності на прикладі виробництва зернових культур у поганий і сприятливий за погодними умовами рік. Так, по Запорізькій області урожай цих культур склав у 2002 р. 24,6 ц з одного гектара проти 30,6 ц/га в 2001 р. Відомо, що 2002 р. був набагато гіршим за погодними умовами, ніж 2001 p., але якщо є такі господарства, які в цьому році одержали високі результати.

Найкращий урожай у 2002 р. отримали хлібороби Кам'янсько-Дніпровського та Куйбишевського районів (відповідно 31,5 і 31,1 ц/га), а найнижчий Якимівський та Веселівський райони (відповідно 19,9 та 20,1 ц/га). Незважаючи на несприятливі погодні умови, урожайність залежить також не в меншій мірі і від суб'єктивних факторів, тобто як хлібороби відносяться до вирощування зерна. Цікаво те, що урожай зернових набагато вищий у тих господарствах, де висока концентрація посівів зернових. Щоб відстежити, як залежить урожайність відповідно до величини площі посіву, ми зробили групування зернових культур від найменшої площі посіву у першій групі (до 50 га), до останньої з площею понад 2000 га на одне господарство. Понад 2000 га сіяли ті господарства (товариства, кооперативи й інші підприємства), які не втратили (або уже придбали) майнові комплекси і, природно, працювали переважно за тією схемою сівозмін (або ж наближених до неї), яка була впроваджена раніше. Ось що одержано в 2001 р. (табл.7.5).

Як бачимо, найвищий урожай (31,7 ц/га) одержали ті господарства, які сіяли понад 2000 га (у середньому близько 2546,6 га). їх було небагато, всього 81, але їх діяльність показує, що тут все будується на солідній організаційній основі (постійні кадри спеціалістів і механізаторів, наявна необхідна техніка, збережені в якійсь мірі сівозміни).

Таблиця 7.5

Залежність урожайності зернових культур від концентрації посівів

Посіяно зернових

на площі, га

Кількість господарств

Площа, га

Урожайність, ц/га

усього

на одне господарство

До 50

32

993

32,2

18,8

51-500

189

44827

237,2 -

25,1

501-1000

117

90945

777,3

26,5

1001-1500

116

139460

1202,2

28,6

1501-2000

66

113031

1702,7

30,3

Понад 2000

81

206279

2546,6

31,7

Всього

601

595545

990,9

29,4

Із 601 господарства, які виробляли зерно, 147 (66+81) отримали урожай 30,3-31,7 ц/га, а всього зібрали тут збіжжя близько 1 млн. т, тобто майже 40% усього зерна області. Особливо відзначились колективи хліборобів таких районів: Куйбишевський, Гуляйпільський, Приморський, Вільнянський, Бердянський, де було зібрано відповідно 38,1; 37,0; 36,4; 35,9; 33,7 центнерів зерна з гектара. Десять районів у цей рік отримали урожай понад ЗО ц /га.

Та при цьому все ж один район - Василівський - одержав тільки по 20 ц /га з площі 28,5 тис.га.

У 2002 р. при вирощуванні зернових знайдена нами тенденція з підвищення урожайності в залежності від концентрації збереглась, тільки в групі, де площа посівів складала до 50 га (по 34 господарствах) урожай був зовсім низький (15,1 ц/га). Але, як у 2001, так і в 2002 pp. найвищий урожай зерна з гектара отримали там, де на одне господарство сіяли понад 2000 га, у даному випадку 28,4 ц по 51 господарству (де був середній розмір площі посіву 2663 га). По області цей показник у середньому дорівнював 24?6 ц з одного гектара.

Отже, концентрація посівів зернових на рівні 2500-2700 га, на господарство дозволяє отримувати найвищі врожаї. Звісно, цьому завдячує ще й те, що ці великі господарства якось затримали своє роздрібнення в силу тих чи інших обставин. Маючи на увазі Запорізький принцип сіяти зернових не більше як 50 відсотків наявної ріллі, а останні землі відводити під кормові культури, технічні, овочі, картоплю, цікаво простежити також урожай іншої культури - соняшнику.

Можна вважати, що зерно і насіння соняшника - це ті два економічні важелі, які роблять "погоду" в сільськогосподарському виробництві.

Соняшнику сіють в області втричі більше господарств, ніж зернових, і тут, на нашу думку, головним є те, що рекомендації науки наполегливо ігноруються з року в рік. На полях області, де переважали 8- та 10- спільні сівозміни, наука рекомендує висівати соняшник в одному полі; тобто ця культура поверталась на своє місце не раніше, ніж на 8 рік, після чого поле відводилось під пар. Але тепер більш жорсткі умови, кажуть, ринок вимагає. Є рекомендації й інші, з яких випливає, що соняшник сіють через три-чотири роки, але після таких попередніх культур, які не зовсім висушують своєю глибоко вкоріненою системою нижчі шари землі. Такі небажані попередники - це суданська трава, буряк, багаторічні трави (люцерна). Сюди треба додати сою, горох, томати, які мають спільні з соняшником хвороби та шкідники.

Але, якщо все ідеально складається, і соняшник посіяний з дотриманням вище означених вимог, на жаль, аналіз реального стану показує, що не так просто отримати хороший урожай. Про це свідчать показники урожайності за останні 16 років (див. табл. 7.6).

Як бачимо з таблиці, урожай соняшнику з кожного гектара зменшився майже у 2,0 рази (1,98) за період 1986-2004 pp., а валовий збір у 1986 р. складав 311,9 тис. тонн, тоді як у 2004 р. майже 376 тис. тонн, тобто збільшився.

Таблиця 7.6 Урожайність соняшника по Запорізькій області

Урожай

Урожай

Урожай-

Роки

ність ц/га

Роки

ність ц/га

Роки

ність ц/га

1986

18,0

1992

14,2

1998

10,6

1987

19,7

1993

14,5

1999

10,6

1988

18,3

1994

10,7

2000

. П,9

1989

18,2

1995

14,2

2001

9,6

1990

15,7

1996

10,8

2002

12,0

1991

13,4

1997

14,7

2003 2004

10,5 9,1

Питома вага соняшнику в посівній площі всіх культур у 1986 р. складала 11,6, а у 2004 р. - 34 відсотка. Щорічно збільшуються площі посіву соняшнику, що призводить до спустошення родючості ґрунту. Соняшник - культура корисна, але збільшення площ посіву понад оптимальний рівень призводить до зниження урожаю. Так, у 2004 р. більше як 700 господарств отримали урожай 5 і менше центнерів з кожного гектара цієї культури.


Подобные документы

  • Показники економічної ефективності виробництва молока та методика їх визначення. Динаміка поголів’я корів, їх продуктивності та валового виробництва молока. Інтенсифікація молочного скотарства. Організація праці в тваринництві, її нормування і оплата.

    курсовая работа [1,1 M], добавлен 27.07.2015

  • Форми господарювання у сільському господарстві. Сільське господарство і особливості його розвитку. Види форм господарювання у сільському господарстві. Типи ефективності виробництва. Аграрні аспекти вступу України до СОТ.

    реферат [77,0 K], добавлен 04.09.2007

  • Природні та економічні умови підприємства. Економічна ефективність виробництва продукції рослинництва. Планування використання земельних угідь, врожайності сільськогосподарських культур, розміру посівних площ, виробництва продукції та її розподіл.

    курсовая работа [82,6 K], добавлен 23.09.2013

  • Аналіз стану виробництва картоплі. Організація основних виробничих процесів при вирощуванні картоплі, форми організації праці. Організація зберігання сільськогосподарської продукції. Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва картоплі.

    курсовая работа [133,2 K], добавлен 05.12.2013

  • Обґрунтування тенденції розвитку молочного скотарства і його економічної ефективності за існуючих умов господарювання, дослідження та аналіз стану галузі молочного скотарства. Прогнозування виробництва молока в досліджуваному господарстві на перспективу.

    дипломная работа [62,7 K], добавлен 23.05.2017

  • Наукові основи організації виробництва соняшника. Організація та стан виробництва соняшника на підприємстві СТОВ "Петровський". Динаміка посівних площ, урожайності і валових зборів. Раціоналізація технології виробництва й основних виробничих процесів.

    курсовая работа [81,6 K], добавлен 07.05.2012

  • Теорія і практика світового виробництва зерна. Організаційно-економічна характеристика господарства. Склад і структура сільськогосподарських угідь. Структура товарної продукції господарства. Організація і економічна ефективність виробництва зерна.

    курсовая работа [43,2 K], добавлен 12.01.2010

  • Економічний стан виробництва зернового господарства: розміщення, спеціалізація і показники ефективності виробництва. Особливості вирощування зернових культур. Планування виробництва, організація зберігання та реалізації продукції зернового господарства.

    реферат [619,6 K], добавлен 20.05.2010

  • Динаміка посівних площ та урожайності сільськогосподарських культур. Наявність поголів’я тварин та їх продуктивність. Виробничий напрямок та спеціалізація виробництва. Аналіз ефективності виробництва продукції рослинництва. Організація реалізації ячменю.

    курсовая работа [140,6 K], добавлен 29.03.2014

  • Наукові основи підвищення продуктивності праці в рослинництві. Показники продуктивності праці в рослинництві та методика їх визначення. Шляхи підвищення продуктивності праці в рослинництві. Природн-економічні умови сільськогосподарського виробництва.

    курсовая работа [70,6 K], добавлен 08.12.2008

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.