Організація виробництва в підприємствах агропромислового комплексу

По-друге, беспосередньо розподіляти слід ту масу виручки чи продукції, які залишаються після формування спільних централізованих інноваційних фондів, завданням створення яких є докорінна модернізація критичних ланок агропромислово-торгівельного ланцюга. Обрана для модернізації ланка повинна гарантовано поліпшиш кінцеві результати і забезпечити високий ефект для всіх партнерів інеграційної структури.

По-третє, визначенню пропорцій розподілу миє передувати чітке розмежування обов'язків партнерів агропромислово-торгівельного ланцюга, яке з такою ж чіткістю визначає характер та обсяги їхніх виробничих, маркетингових та збутових витрат.

По-четверте, базою розподілу повинні виступати виробничі (маркетингові, збутові) витрати на одиницю кінцевої продукції. Витрати повинні орієнтуватись на якомога повніше використання виробничих потужностей сільськогосподарської та переробної ланки, збереження родючості землі та навколишнього середовища.

По-п'яте, механізм розподілу повинен містити такі елементи, які зацікавлюють виробника сировини у підвищенні вмісту в ній відповідного корисного компоненту (цукру - в коренях цукрових буряків, жиру чи білка - в молоці, олії - в соняшнику і т. д.), а переробника - у повноті його вилучення в процесі переробки.

Першою передумовою запровадження інтеграції з розподілом кінцевих результатів є послідовно демократичні засади створення інтеграційних структур. Ініціатива повинна виходити від органів державного та господарського управління, а рішення мають приймати самі виробники.

Друга передумова - позбавлення можливостей диктувати свої умови і домагатись односторонніх вигод з боку будь-кого з партнерів. У цьому плані дуже важливо забезпечити позавідомчу систему визначення якості сільськогосподарської сировини, як це давно робиться за кордоном у подібних випадках. Методично найбільш складним і відповідальним елементом розподільчого підходу є опрацювання інструментів стимулювання за покращання якісних показників сировини та її переробки. Для цього необхідно спочатку обрати базу відповідних розрахунків, визначити її кількісне значення та розробити шкалу стимулювання.

10.6 Система розповсюдження сільськогосподарських знань і інформації в ринкових умовах

В Україні розпочато створення Національної системи розповсюдження сільськогосподарських знань і інформації. У Департаменті реформування сільського господарства Міністерства сільського господарства і продовольства утворено управління координації діяльності сільськогосподарських дорадчих служб. У структурі управлінь агропромислового комплексу облдержадміністрацій та управлінь агропромислового комплексу райдержадміністрацій створюються обласні центри й районні відділи реформування сільського господарства, в складі яких передбачено створити відділи і пункти з дорадництва, які на партнерських засадах будуть співпрацювати з інформаційно-консультаційними організаціями університетів та наукових установ, приватними агроконсультаційними формуваннями.

Як показує досвід, науково-консультаційна та інформаційна діяльність служб базується на вивченні потреб, проблем і можливостей приватних господарств та сільських громад шляхом розробки й реалізації науково-освітніх програм, які враховують місцеві, регіональні і загальні для жителів сільських місцевостей потреби. Враховуючи те, що служби розповсюдження сільськогосподарських знань і інформації (дорадництва) є важливим інструментом держави у виконанні нею функцій по розповсюдженню досягнень науково-технічного прогресу й інформації, державна підтримка науково-освітніх програм служб необхідна. Існуючий досвід комерціалізації служб у різних країнах свідчить, що комплексність у інформаційному та науково-консультаційному обслуговуванні сільськогосподарських виробництв досягається за умови державної фінансової підтримки програм від 90-95 % (СІЛА) до не менше як 40-50% (Англія) від їх сукупної вартості.

Разом з тим національна система розповсюдження сільськогосподарських знань і інформації має являти собою автономну структуру і не знаходитись під безпосереднім контролем уряду чи політичних партій. Фермерам і сільським громадам потрібне неупереджене консультування без будь-якого політичного втручання та консультанти, яким можна довіряти. Ефективність системи залежить від добровільного співробітництва з багатьма установами та службами розвитку сільського господарства. До системи входять загальні, професійні та вищі заклади освіти, науково-дослідні, бібліотечні, кредитні установи, служби землевпорядкування, захисту рослин і тварин.

Основний контингент інформаційно-консультаційних служб - спеціадісти-консультанти (агрономи, зоотехніки, землевпорядники, юристи, економісти, бухгалтери, спеціалісти по автоматизації виробничих процесів та ін.), які свою роботу зосереджують на практичній допомозі фермерам і організаторам сільськогосподарського виробництва безпосередньо в господарствах, інформуванні про новинки шляхом індивідуальних контактів чи організацією колективних бесід, днів інформації, участі в реалізації організаційно-господарських проектів виробничників, тощо.

У своєму розпорядженні вони повинні мати комп'ютерну техніку і засоби електронного зв'язку, технологічне устаткування (лабораторії, обладнання для аналізів), комплекси програм тощо, щоб з великою продуктивністю визначати інваріантні шляхи прийняття виробничо-економічних рішень, надавати поради господарникам в тих чи інших виробничих ситуаціях.

Інформаційні матеріали, потреба в яких може виникнути у виробників в процесі їх діяльності, настільки багатопланові і об'ємні, що ні окремий фермер чи спеціаліст, ні інформаційна система сільськогосподарського підприємства в цілому не в змозі їх самостійно систематизувати, осмислити і використати в конкретних виробничих ситуаціях без допомоги із зовні. В цих умовах економічно виправдане дозоване одержання необхідної науково-технічної і іншої інформації в мірі виникнення потреби в ній через посередників.

При цьому основними постачальниками економічної (прогнозної, нормативної, ринкової, статистичної та ін.) інформації виступають органи інформаційної підтримки державного управління: служби цінового моніторингу (відслідковування), соціально-економічного моніторингу, прогнозно-аналітичні і нормативні центри, інформаційні системи агросервісних, ринкових формувань тощо.

Основними постачальниками науково-технічної інформації є науково-методичні і науково-технічні центри аграрної науки.

Доцільне також створення спеціальних реєстрів національних і регіональних експертів-консультантів, які по запитах виробничників і працівників інформаційно-консультаційної і впроваджувальної служби надаватимуть висококваліфіковані консультації.

Побудова системи розповсюдження сільськогосподарських знань і інформації на означених засадах потребує реформування органів державного управління сільським господарством, перебудови діяльності навчальних закладів аграрної освіти, науково-дослідних установ аграрної науки з посиленням їх консультаційно-орієнтуючого характеру діяльності, розвитку консультаційних підрозділів в агросервісних (обслуговуючих), виробничих та професійних об'єднаннях. Об'єднання цих та інших розрізнених консультаційних формувань в дієву в умовах України систему науково-консультаційного і інформаційного обслуговування будується не на адміністративних, а функціональних взаємозв'язках і кооперації.

У цій кооперативній системі регіональні інформаційно-консультаційні центри науково забезпечують, з однієї сторони, процеси інноваційних перетворень на господарському рівні, а з іншої - трансформують інформаційні потоки знизу вверх шляхом їх наукового узагальнення і зверху вниз шляхом їх конкретизації з урахуванням особливостей агропромислового виробництва зон їх діяльності. Тому організаційні структури центрів мають бути динамічними, постійно адаптуватися під впливом змін в соціально-економічних, науково-технічних і ринкових умовах господарювання.

Основу сільськогосподарської дорадчої служби (державної складової системи), складають районні служби дорадництва, завдання яких - надання сільгоспвиробникам поточних консультацій та інформації, організаційна робота з проведення науково-освітніх заходів з залученням до їх виконання висококваліфікованих консультантів регіональних інформаційно-консультаційних центрів.

Співпраця цих двох основних складових системи організовується в рамках науково-освітніх програм, що розробляються за участю і під контролем наглядових (експертних) рад, які включають представників сільгоспвиробників, сільських громад та інформаційно-консультаційних центрів (на районному, обласному та державному рівнях).

Представництво держави в цих радах, як і координацію реалізації програм, здійснюють відділи облдержадміністрацій та управління Мінагрополітики з координації діяльності дорадчих служб.

Фінансове забезпечення програм здійснюється за рахунок державного та місцевих бюджетів (в частині надання інформаційно-консультаційних послуг загального характеру) і коштів підприємств та об'єднань сільгоспвиробників, інших підприємницьких структур (в частині надання інформаційно-консультаційних послуг спеціального характеру).

10.7 Організація та технологія роботи інформаційно-консультаційних центрів і дорадчих служб

Регіональні інформаційно-консультаційні центри (ІКЦ), складові регіональної служби, створюються на базі науково-дослідних інститутів (станцій) або при вищих навчальних закладах як провідники державної політики з розвитку науково-технічного прогресу в сільському господарстві і координаційні центри для спрямування роботи наукових, інформаційно-сервісних, постачальних і виробничих структур по науково-консультаційному і інформаційному обслуговуванні виробників сільськогосподарської продукції і сільських громад.

Вони можуть створюватися на кооперативних (асоціативних) засадах з участю вищих навчальних закладів, інформаційно-сервісних (обслуговуючих), впроваджувальних, постачальницьких організацій, спілок фермерських господарств, інших сільськогосподарських формувань або шляхом реорганізації науково-дослідних установ УААН, розміщених в регіоні.

Робота спеціалістів регіональних інформаційно-консультаційних центрів акцентується (зосереджується) на питаннях допомоги в реформуванні сільськогосподарських підприємств, апробації та впровадження нових технологій і систем машин, методичного супроводу роботи дорадчих служб, курсової підготовки виробничників і працівників служб дорадництва, ведення регіональних баз даних та знань, систематизації та розповсюдження передового досвіду, практичної роботи консультантів по задоволенню запитів виробничників.

У їх складі обов'язковий підрозділ по забезпеченню електронних комунікацій і обміну інформацією з центрами економічної, наукової і ділової активності.

Діяльність регіонального інформаційно-консультаційного центру забезпечується його штатними працівниками та залученими на договірній основі провідними фахівцями вищих наукових закладів, наукових установ і виробничих формувань регіону. Річні і квартальні плани робіт центру складаються з врахуванням:

програм Національного центру по розповсюдженню науково-технічної інформації і передового досвіду, освоєнню й апробації нових машин і технологій та їх доопрацюванні відповідно до зональних умов, підготовці і перепідготовці спеціалістів служби інформації та забезпечення відповідним фінансуванням з державного бюджету;

завдань обласних органів управління сільським господарством по здійсненню сільськогосподарської пропаганди, систематизації та розповсюдженню передового досвіду, організації семінарів, виставок і інших заходів масового характеру, показового впровадження нових технологій тощо, забезпечених відповідним фінансуванням з місцевих бюджетів;

замовлень підприємств і об'єднань сільського господарства, фермерських союзів, агросервісних структур, населення на інформаційне обслуговування, надання рекомендацій і консультацій, практичну участь в реалізації організаційно-господарських та інвестиційних проектів виробничників на договірній основі.

Чисельність і структура центру визначається в залежності від спеціалізації, обсягів робіт, кількості підприємств, які розміщені на території регіону, обсягів фінансування й інших параметрів. Спеціалісти проходять в організованому порядку перепідготовку по спеціальній програмі.

Районна дорадча служба може бути чисельністю 2-5 і більше спеціалістів-консультантів. їх основна діяльність зосереджується на сільськогосподарській пропаганді, розповсюдженню науково-технічної інформації і передового досвіду шляхом інформування, організації "днів поля", семінарів, інших заходів підвищення кваліфікації без відриву від виробництва, практичної участі у здійсненні організаційно-господарських та інвестиційних проектів виробничих структур, вивчення попиту цих структур і населення в науково-консультаційних послугах.

Враховуючи зміну функцій державного управління при переході до ринкових відносин і в зв'язку з цим відповідну реорганізацію районних управлінь сільського господарства і продовольства, найбільш доцільно дорадчу службу формувати як складову районних управлінь сільського господарства і продовольства, на його виробничих площах з комплектуванням за рахунок найбільш висококваліфікованих спеціалістів. Можливе їх формування і на базі технікумів, передових сільськогосподарських формувань регіону.

Для підготовки відповідей на складні питання, які виходять за межі знань співробітників районної служби дорадництва, за необхідності залучаються відповідні спеціалісти місцевих науково-дослідних і освітніх установ на контрактній основі. Тому одночасно із штатним складом служби формується склад позаштатних консультантів, з яким повинен бути проведений інструктаж щодо цілей і задач інформаційно-консультаційної служби і методів задоволення запитів сільськогосподарських виробників.

У своєму розпорядженні регіональна інформаційно-консультаційна служба повинна мати комп'ютерну техніку і засоби електронного зв'язку, комплекси комп'ютерних програм, щоб з великою продуктивністю визначати варіантні шляхи прийняття виробничо-економічних рішень, надавати поради господарникам в тих чи інших виробничих ситуаціях.

Служба комплектується також автомобілями спеціального призначення, телефонними апаратами, оснащеними автовідповідачами з метою прийому запитів у неробочий час і оперативного надання інформації довідкового характеру, ксероксом, факсом, а також технологічним обладнанням для проведення експрес-аналізів ґрунту, води, продуктів тощо.

Робота інформаційно-консультаційних центрів і служб дорадництва повинна базуватися на виконанні цільових програм, річних і квартальних планів, сформованих за участю наглядових рад, до складу яких входять керівники центрів, представники експертів-консультантів, представники сільських громад, фермерських союзів, управлінь сільського господарства і продовольства регіонів. До виконання робіт залучаються не тільки штатні працівники центру (пункту), а й працівники науково-дослідних установ, вищих навчальних закладів, технікумів тощо, кваліфіковані виробничники з тим, щоб налагодити якісне обслуговування виробничих структур.

Обов'язкова щорічна атестація наглядовою (експертною) радою консультантів по результатах їх праці на протязі року, а також планове підвищення кваліфікації.

Річні плани в залежності від зміни потреб виробництва щоквартально уточнюються і затверджуються наглядовою радою при підведенні підсумків роботи за квартал.

У планах роботи також обов'язково передбачається резерв робочого часу працівників центру (служби) і залучених експертів-консультантів на задоволення поточних запитів по питаннях виробничого характеру.

Порядок підготовки відповідей на запити користувачів зводиться до наступного:

якщо відповідь не може бути підготовлена консультантом служби на районному рівні, то запит передається в регіональний інформаційно-консультаційний центр. Тут до підготовки відповіді на запит підключаються спеціалісти-консультанти ІКЦ, при необхідності також на контрактній основі залучають до підготовки відповідей спеціалістів і співробітників обласних агропромислових об'єднань, науково-дослідних установ і вищих навчальних закладів;

запит може залишитися без відповіді і на обласному рівні, тоді він передається в Національний науково-консультаційний і інформаційний центр, де відповідь готується силами цього центру або з залученням відповідного національного експерта-консультанта;

якщо відповідь не знайдена на державному рівні, то запит заноситься до спеціального переліку проблемних запитів, які планується розглядати на експертній раді і використати в процесі формування програм роботи відповідних служб системи.

Необхідно налагодити ознайомлення відвідувачів центру (служби) з новинками науково-технічного прогресу, цінами на продукцію на місцевому, регіональному і державному рівнях, законодавчими актами, прогнозами умов виробництва і збуту продукції та ресурсів з використанням виставок літератури, відеотехніки чи бібліотеки ІКЦ, дощок об'яв.

Бажано використовувати комунікаційну мережу системи для прийому від виробничників замовлень на розповсюдження їх реклами і комерційних пропозицій, надавати інші послуги спеціального характеру, у тому числі:

роботи з централізованими і розподіленими базами даних і знань;

виконання розрахунків з застосуванням математичних методів;

обробка графічної, текстової і відеоінформації;

друкування і розмноження значних обсягів текстової іграфічної інформації тощо.

10.8. Надання науково-консультаційних та інформаційних послуг

Провідною функцією державного управління є організація надання виробникам сільськогосподарської продукції науково-консультаційних і інформаційних послуг з метою забезпечення потрібного рівня господарювання на селі через систему розповсюдження сільськогосподарських знань та інформації в плані надання загальних послуг, фінансування цієї роботи через державний бюджет, місцеві бюджети, інноваційні фонди.

Якщо ж ті чи інші сільськогосподарські виробники потребують послуг, які розширюють можливості окремих сільгоспвиробників порівняно з іншими сільгоспвиробниками, або їх надають підприємствам чи особам, які не працюють у сфері агропромислового виробництва, то ці послуги відносяться до групи спеціальних, і їх оплата провадиться за рахунок підприємств, об'єднань чи фізичних осіб.

Таким чином, послуги, які надаються структурами інформаційно-консультаційного обслуговування агропромислового виробництва, як правило, повинні оплачуватися:

загальні послуги за рахунок державного бюджету або інноваційних фондів (по контрактах з Мінагрополітики України, органами управління агронаукою, адміністраціями регіонів);

спеціальні послуги за рахунок оплати послуг підприємствами, об'єднаннями, фізичними особами.

Щодо розмірів оплати, то її визначення в сфері надання науково-консультаційних і інформаційних послуг більш складне, ніж в інших сферах прикладання праці. Адже своєчасно надана консультація чи порада експерта-консультанта може в окремих випадках принести господарнику, який користується цією порадою, більше прибутку, ніж довгочасна копітка допомога по удосконаленню, наприклад, окремої операції технологічного процесу. Вартість першої послуги, повинна оцінюватися не в меншому розмірі, ніж другої, адже для того, щоб консультант зміг надати пораду, він накопичував наукові розробки і досвід цілих поколінь, і суспільно необхідні витрати, які слугували наданню цієї поради, набагато вищі. В цьому і складність визначення вартості надання інформаційно-консультаційних послуг.

Проте оцінку вартості потрібно здійснювати і при плануванні робіт, і при укладанні угод, і при визначенні кінцевих результатів. Щоб визначити доцільний розмір оплати інформаційних послуг, потрібно врахувати багато факторів, у тому числі природу послуг, які виконуються, час, потрібний для їх вирішення, досвід консультантів, їх можливості і фах, ступінь відповідальності, котру бере на себе служба, і вигоду, яку будуть одержувати виробники від користування цими послугами. Тому найбільш доцільно оцінювати вартість робіт в залежності від витрат часу на виконання послуг, рівня кваліфікації фахівців (співробітників служби, консультантів), кількості, вартості витрачених ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових) (з урахуванням долі прибутку).

Рекомендації з надання загальних послуг. Загальні послуги надаються сільськогосподарським виробникам і населенню з метою пропаганди державної аграрної політики, досягнень науково-технічного прогресу, розповсюдження загальнодоступної інформації ринкового і науково-технічного характеру, узагальнення передового досвіду.

Правом на безплатне одержання загальних послуг можуть користуватися працівники сільськогосподарських і переробних підприємств, фермерських господарств, особи, які займаються виробництвом сільськогосподарської продукції в особистих господарствах, городніх і садівничих кооперативах тощо.

Контрольні питання

Дати оцінку умовам інтеграції виробничих процесів в системі АПК.

Охарактеризувати поняття "горизонтальна інтеграція".

Охарактеризувати поняття "вертикальна інтеграція".

Оцінити становлення ринкового середовища в АПК на сучасному етапі.

Сутність маркетингової інтеграції АПК.

Умови виробничої інтеграції.

Розкрити сутність державного регулювання в системі АПК.

Умови формування інформаційного середовища в АПК.

Порядок організації регіональних інформаційно-консультативних центрів.

10.Роль науки в формуванні ефективних напрямків роз витку АПК.