Технологія виробництва та переробки продукції тваринництва

25. Племінний облік

Інструкція, розроблена на виконання Закону України “Про племінну справу у тваринництві”, визначає порядок ведення форм племінного обліку, що застосовуються у м'ясному скотарстві з метою організації точного, систематичного обліку продуктивності, походження кожної тварини інших селекційних ознак для успішного проведення селекційно-племінної роботи.

Племінний облік - це індивідуальна реєстрація суб'єктами племінної справи у тваринництві даних про племінну цінність тварин з метою одержання систематизованих відомостей, необхідних для ведення племінної справи.

Племінний облік має бути чітким, своєчасним і негроміздким. Він узгоджується з первинним зоотехнічним та бухгалтерським обліком і складається з таких елементів: мічення, зважування, проміри, запис інформації про тварин у відповідні форми обліку

Племінний облік у племінних господарствах з м'ясного скотарства ведуть за такими формами:

· форма № 1-м'яс “Картка племінного бугая м'ясної породи”;

· форма № 2-м'яс “Картка племінної корови (телиці) м'ясної породи”;

· форма № 3-врх “Журнал з відтворення стада великої рогатої худоби за 20 ____ р.”;

· форма № 4-м'яс “Журнал реєстрації приплоду та вирощування молодняку великої рогатої худоби м'ясних порід за 20__ р.”;

· форма № 5-м'яс “Журнал бонітування корів м'ясних порід”;

· форма № 6-м'яс “Журнал бонітування племінного молодняку великої рогатої худоби м'ясних порід”;

· форма № 7-м'яс “Звіт про результати бонітування великої рогатої худоби м'ясного напрямку продуктивності відповідної породи”.

Форми призначені для обліку первинної інформації, яка потім заноситься в автоматизовану базу даних, де накопичується уся інформація про тварин, що використовується для ведення селекційно-племінної роботи.

26. Технологія вирощування ремонтного молодняку ВРХ

Вирощування ремонтного молодняку спрямоване на отримання маток, здатних в конкретних господарських умовах до високої продуктивності при максимально тривалому племінному використанні.

Вирощування теличок у профілакторний період. У світовій практиці існує значна кількість систем вирощування ремонтних телиць, в основу яких покладено використання знань біологічних закономірностей росту молодняку в поєднанні з конкретними умовами годівлі і економічною доцільністю.

У країнах з розвиненим молочним скотарством (США, Канада) з успіхом застосовують вирощування телиць на обмежених даванках незбираного молока (120-150 кг), що характеризується дещо зниженими приростами живої маси у перші три місяці життя тварин та високими після 3-місячного віку. Ця система базується на використанні у молочний період для росту і розвитку телят високоякісних, із вмістом 18-20% сирого протеїну, передстартерних та стартерних спеціальних комбікормів.

В Україні ремонтних телиць вирощують на досить великих (400-500 кг незбираного та 200-700 і більше збираного) даванках молока, що забезпечує досить високі (700-750 г) середньодобові прирости живої маси до 6-місячного віку. Проте згодом такі телята, не підготовлені до споживання лише рослинних кормів, різко знижують енергію росту (200-300 г) аж до часу становлення рубцевого травлення (8-10 міс.). Все це, в кінцевому результаті, не призводить до вирощування високопродуктивних корів.

Одержання високопродуктивних тварин зумовлено не лише генотипом і вирощуванням у період після народження. Цей процес розпочинається раніше -- з ембріонального розвитку та підготовленості до відтворення батьківських форм. Тобто про одержання повноцінного ремонтного молодняку необхідно починати турбуватися ще з часу годівлі та утримання корів, особливо у сухостійний період. Але це -- період найінтенсивнішого розвитку і диференціацій, коли формуються всі основні органи, тип обміну речовин і породні особливості молодняку. Позитивно впливати на майбутнє потомство в цей період можна підвищенням повноцінності раціонів.

Годівля й утримання сухостійних корів і нетелей є однією з найважливіших стартових умов у вирощуванні ремонтних телиць. Основні завдання сухостійного періоду, враховуючи сучасний рівень знань біології великої рогатої худоби, полягають у поповненні запасів тіла корови, витрачених у попередню лактацію, забезпеченні інтенсивного росту плоду, регенерації клітин і тканин вим'я і в результаті -- одержання високоякісного молозива, яке забезпечить високу резистентність і здоров'я новонароджених телят.

В останні 2,5-3 місяці маса плоду збільшується орієнтовно на 25-30 кг. У зв'язку з цим інтенсивність обміну речовин у матері підвищується на 20-40%, посилюються білковий, вуглеводневий і мінеральний обміни, зростає значення забезпечення раціонів каротином і вітаміном D. Їх необхідно вводити в раціони з розрахунку відповідно 30-60 мг і 1,0-1,5 тис. МО на кожні 100 кг живої маси матері. Середньодобові прирости корів і нетелей у цей період повинні становити 800-1000 г.

Підвищення інтенсивності обміну у тварин в останні місяці тільності зумовлює збільшення потреби у кисні й вітамінах. Тому найкращим заходом підготовки сухостійних корів і нетелей до отелення і наступної лактації є безприв'язне вигульне утримання взимку, та пасовищне -- влітку. Моціон на свіжому повітрі не лише забезпечить потребу в кисні, а й буде запобігати застійним явищам, створювати можливості для утворення вітаміну D в організмі.

Отелення найдоцільніше проводити у родильному відділенні, обладнаному спеціальними денниками з розмірами 3х3,5 м та висотою стінок 1,4-1,5 м. Денник повинен бути забезпечений водою, годівницею та достатньою кількістю сухої солом'яної підстилки. Тварину у денник переводять за 6-12 год. до отелення.

Необхідно пам'ятати, що роди відбуваються активніше при відносно слабкому освітленні денника, оскільки сильне світло знижує активність міометрію і фаза відкривання шийки матки затримується на кілька годин. Роди тривають 4-10 год. і більше, а тому допомогу тварині повинен надавати спеціаліст ветеринарної медицини лише у випадках крайньої необхідності: сильне виснаження корови, неправильне положення плода та ін. Втручання при нормальних родах, як правило, призводять до післяродових ускладнень. Новонародженому теляті чистою серветкою або рушником очищають від слизу рот і ніздрі та обробляють пуповину розчином йоду .

Новонароджене теля, яке утримують з матір'ю, саме визначає міру споживання молозива. Одноразова кількість його, очевидно, невелика, оскільки теля ссе корову протягом першої доби 5-6 разів і висисає до 8 кг. При ручному випоюванні, особливо при першій годівлі, важливо дати теляті достатню кількість молозива і в той же час не перегодувати його. Враховуючи, що місткість сичуга теляти становить близько 2,0 л, перший раз великим і здоровим телятам випоюють до 2,0 л, а слабким -- 0,75-1,0 л або близько 10-12% від їх живої маси. Дехто вважає, що кількість молозива, яке випиває теля вперше і в послідуючі рази, слід обмежувати, мотивуючи це можливою перегодівлею, яка викликає розлад травлення у телят.

Скотарською практикою доведено, що в молозиві, одержаному від високопродуктивних повновікових корів, міститься більше імунних тіл. Ось чому залишки такого молозива бажано заморожувати, зберігати і випоювати телятам, що народилися від нетелей. Якщо з якихось причин материнського молозива немає або воно неякісне, його з успіхом можна заміняти молозивом від іншої здорової новотільної корови або виготовити штучно.

Умови годівлі й утримання найбільшою мірою зумовлюють ріст, розвиток, фізіологічний стан і здоров'я тварини. Тому особливо високі вимоги до них ставляться на ранніх стадіях вирощування, яким є профілакторний період. Поряд з годівлею тварин на сучасних фермах з їх насиченістю умовно патогенною та патогенною мікрофлорою важливим завданням є збереження здоров'я телят шляхом їх раціонального утримання.

27. Технологія відгодівлі ВРХ

ВІДГОДІВЛЯ - посилена годівля призначених для забою тварин з метою одержання найбільшої кількості м'яса і жиру високої якості. В умовах України відгодовують вел. рог. худобу, свиней, овець, птицю та ін. Залежно від виду, віку й стану вгодованості молодняк відгодовують здебільшого 3-4 міс, дорослих тварин - 75-80 днів. З великої рогатої худо б и на відгодівлю ставлять молодняк, вибракуваних корів і волів. Найкраще відгодовуються тварини м'ясного і м'ясо-молочного напрямів та їхні помісі. Застосовують відгодівлю телят, щоб одержати дієтичну білу телятину (лікарську) і гастрономічну телятину; "Бебі-біф" - найпоширенішу відгодівлю молодняка, щоб одержати високопоживну молоду яловичину; відгодівлю для одержання столової яловичини та ін. Залежно від корму розрізняють відгодівлю на жомі, барді, силосі, коренебульбоплодах, пасовищну (див. Нагул тварин). На 1 кг приросту живої маси витрачають 8-11 корм. од. Для дорощування, нагулу і відгодівлі великої рогатої худоби створюють окремі спеціалізовані г-ва і ферми та міжгосп. відгодівельні пункти при цукрових і спиртових з-дах.

28. Ідентифікація і реєстрація тварин

Сучасна система ідентифікації і реєстрації несе в собі інформацію не тільки про безпосереднього власника, а й про країну походження тварини, регіон та господарство, де вона народилася, всі місця її перебування, батьків, породну належність, виробничий тип (м'ясна, молочна або змішаного типу), ветеринарно-санітарний стан господарства та стан здоров'я самої тварини. Поряд з позначенням тварин гарячим залізом і високоякісним татуюванням, вищипуванням існують інші різноманітні види ідентифікації: біле клеймування холодом, фотографування, або скейтчі, нашийники, вушні бирки, серги, ножні браслети, ремінці і навіть непомітні радіоелектронні прилади, які імплантують під шкіру або встановлюють у вусі тварини. В українському варіанті системи ідентифікації і реєстрації для позначення тварин обрані пластикові вушні бирки, які мають яскраво-жовтий колір, характеризуються високою тепло- і морозостійкістю, механічною місткістю і строк служби яких може бути довічним. Ідентифікаційний номер, нанесений на бирку, буде складатися з 12 знаків і матиме таку структуру: 1,2 позиції -- літерний код країни, де тварину ідентифіковано; 3,4 позиції -- цифровий код області, де проводилась ідентифікація тварини; 5-12 позиції -- 8 цифр ідентифікаційного номера тварини, з яких 4 останні -- робочий номер тварини. Номер наносять лазерним друком, який розплавляє верхній шар пластика так, що знищити написи без пошкодження бирки неможливо. Бирка з одним і тим самим номером прикріплюється на кожне вухо тварини (у випадку втрати однієї, можна визначити тварину за другою биркою) і не знімається протягом всього її життя. Повторне використання бирки неможливе. Для прикріплення бирки не потрібен попередній прокол вуха. Прокол здійснюється самою биркою за допомогою спеціальних щипців і тому зменшує ризик занесення інфекції, тому що під час проколу не відбувається контакту щипців з кров'ю. Щоб прикріпити бирку достатньо декілька секунд. Власник великої рогатої худоби може прикріпити бирки самостійно або запросити уповноваженого агента з ідентифікації, який буде працювати в кожному районі. Якщо в господарстві є худоба з вушними бирками, яка була імпортована з країн, де функціонує система ідентифікації, що відповідає вимогам ЄС, заміна бирок не проводиться, і тварини зберігають свої початкові бирки. Замовлення, розподіл і реєстрація виданих бирок буде здійснюватися централізовано однією організацією, визначеною Міністерством аграрної політики України.

29. Бонітування тварин

Бонітування - система оцінки племінних якостей тварини за комплексом господарське корисних ознак. За його результатами визначають подальше призначення тварини: введення і відтворну групу (плем'ядро), виранжування або вибракування. Бонітують тварин за породністю, походженням, розвитком, конституцією та екстер'єром, продуктивністю, відтворними якостями і потомством.

Перед проведенням бонітування заповнюють необхідні дані племінного і зоотехнічного обліку. Кожну тварину і все стадо обстежують, аналізують ветеринарний стан, відновлюють втрачені або нечіткі індивідуальні номери. Основне завдання бонітування - розподілення всіх тварин стада на категорії: племінні, товарні, брак.

За ст. 10 Закону, племінних тварин треба ідентифікувати, пронумерувати, сфотографувати, присвоїти їм клички, що дасть змогу збирати інформацію про кожну з них окремо та встановлювати відповідність цій інформації.

Племінні тварини підлягають реєстрації в документах з племінної справи, дані про них треба вносити до документів офіційного обліку продуктивності, які оформляються державними контролера-ми-асистентами та підтверджуються відповідними організаціями, котрі досліджують якісні показники одержаної продукції. Вони підлягають також офіційній класифікації (оцінюванню типу в балах), яку провадять експерти-бонітери.

Племінні тварини та племінні стада підлягають державній реєстрації, яка полягає у внесенні даних про племінних тварин, що мають відповідну генетичну якість та рівень продуктивності, до державних книг племінних тварин. Племінні стада реєструються у Державному племінному реєстрі.

Реєстрацію провадить Мінагрополітики. Порядок ведення Державного племінного реєстру визначається Положенням про Державний племінний реєстр, затвердженим наказом Мінагрополітики і Української академії аграрних наук від 20 травня 2002 р. № 134/40. Дані державних книг племінних тварин і Державного племінного реєстру є доступними для всіх зацікавлених осіб і не можуть становити державної чи комерційної таємниці.

Згідно зі ст. 13 Закону "Про племінну справу у тваринництві власники племінних (генетичних) ресурсів зобов'язані мати племінні свідоцтва (сертифікати), які є документальним підтвердженням якості належних їм племінних тварин, сперми, ембріонів, яйцеклітин. Ці свідоцтва (сертифікати) містять відомості про походження, продуктивність, тип та інші якості генетичних ресурсів, дані імуно-генетичного контролю, оцінку типу тварин у балах. Ними послуговуються для підтвердження якості племінних (генетичних) ресурсів і для захисту прав споживачів племінної продукції. Порядок оформлення племінних свідоцтв регулюється Положенням про племінне свідоцтво (сертифікат), затвердженим наказом Мінагрополітики України від 29 грудня 2002 р. № 416.

Наявність племінного свідоцтва є обов'язковою умовою реалізації племінних (генетичних) ресурсів для відтворення на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також переміщення коней для їх випробування, участі в змаганнях та парувальній кампанії. Під час ввезення племінних (генетичних) ресурсів з-за кордону племінне свідоцтво заповнюється на основі перекладу закордонних племінних документів українською мовою. Племінні свідоцтва видають на замовлення власника племінних (генетичних) ресурсів держплемінспектором району або відповідальним фахівцем організації, визначеної Мінагрополітики.

30. Економічні показники ефективності тваринництва

Основними узагальнюючими показниками ефективності інтенсифікації тваринництва є продуктивність тварин: у молочному скотарстві - середній надій на одну корову; у м'ясному скотарстві та свинарстві - середньодобові прирости живої маси великої рогатої худоби і свиней на вирощуванні і відгодівлі; у птахівництві - середня несучість однієї курки несучки.

Продукція тваринництва складається з продукції нормальної життєдіяльності тварин ( молоко, вовна, яйця тощо) і продукції вирощування худоби ( приплід, приріст молодняку, приріст дорослої худоби на відгодівлі і нагулі). До складу продукції тваринництва не входять продукти забою худоби і птиці (м'ясо, сало, шкіри, пух і т. д.), а також продукти промислової переробки тваринницької сировини (масло, сир тощо). Їх обліковують у складі продукції промисловості.

Виробництво окремих видів продукції тваринництва визначають у натуральних одиницях. Ці дані використовують для характеристики виробництва, розподілу і споживання продукції, аналізу виконання плану і динаміки її виробництва. Загальний обсяг валової продукції тваринництва обчислюють у вартісному виразі. У статистичній практиці продукцію оцінюють у поточних і порівнянних незмінних цінах.

Під продуктивністю тварин розуміють вихід продукції на одну голову за відповідний період (день, місяць, рік). Показники продуктивності відображають якісний рівень розвитку тваринництва. Їх обчислюють як для окремих видів тварин, так і в цілому по фермі, господарстві, групі господарств.

31. Проаналізувати продуктивність тварин

В будь-якому сільгосппідприємстві є резерви для збільшення виходу продукції тваринництва, це підвищення продуктивності основного стада великої рогатої худоби. Підвищення продуктивності птиці відбувається на основі інтенсифікації сільського господарства, яка в свою чергу є важливою умовою зниження собівартості продукції.

Продуктивність худоби і птиці є головним якісним показником розвитку тваринництва. Її визначають за кількістю продукції бажаної якості, одержаної за певний проміжок часу з розрахунку на одну голову худоби і птиці. До основних показників продуктивності, що їх встановлюють у планах сільськогосподарських підприємств, належать: у скотарстві -- надій на середньорічну корову за рік (кг), середньодобовий приріст живої маси молодняку на вирощуванні, відгодівлі й нагулі (г); у свинарстві -- кількість поросят на матку (голів), середньодобовий приріст свиней на вирощуванні (старших за два місяці) і відгодівлі (г); у вівчарстві -- настриг вовни з розрахунку на вівцю, наявну на початок року (кг); у птахівництві -- кількість яєць на середньорічну курку-несучку. Важливими показниками є приплід телят на 100 нетелів, наявних на початок року (телят на 100 корів, запліднених телиць до двох років і всіх телиць старших за два роки, у т. ч. від корів), ягнят і козенят -- на поголів'я вівце- і козематок і ярок старших за один рік; а також м'ясна продуктивність (відношення продукції вирощування худоби і птиці до поголів'я відповідного виду тварин, наявного на початок року).

Основними чинниками, які визначають продуктивність худоби і птиці, є: рівень годівлі, якість кормів, перш за все вміст у них перетравного протеїну; породний склад; середній вік маточного поголів'я; умови утримання; технологія.

Безумовно, у сучасних умовах головним фактором підвищення продуктивності худоби і птиці є корми. Це підтверджує проведена академіком Л. Ернстом експертна оцінка впливу основних факторів на рівень виробництва й економічну ефективність скотарства: у найближчій перспективі зростання виробництва продукції скотарства на 59 % визначатиме годівля, на 24 % -- розведення тварин і на 17 % -- технологічні фактори.

Аналогічні результати одержано й стосовно впливу на продуктивність корів інших чинників (питома вага концентрованих кормів у раціоні, вік корів, їхній породний склад, вихід телят з розрахунку на 100 корів, наявних на початок року, затрати праці з розрахунку на одну корову тощо.

Однак слід мати на увазі, що у тваринництві вплив факторів інтенсифікації на приріст продуктивності доцільно визначати з урахуванням факторів, що є в мінімумі. Такими факторами в кожному конкретному господарстві можуть бути не тільки рівень годівлі, якість кормів, порода, забезпеченість трудовими ресурсами, а й режим праці та відпочинку, матеріальна зацікавленість, трудова дисципліна. На тваринницьких комплексах і птахофабриках, де чітко дотримуються технології, продуктивність худоби і птиці планується з урахуванням закладених у проектах обґрунтованих техніко-економічних параметрів.

Обґрунтування стратегії розвитку підприємства є також одним із завдань дослідження, яке передбачає найповніше використання резервів збільшення виробництва продукції і в першу чергу внутрішніх. Ці резерви можна розподілити на дві групи: екстенсивні, що належать до кількості тварин, та інтенсивні, які забезпечують зростання продуктивності. Планове поголів'я можна тримати тільки за умови наявності належної кормової бази, відповідно обладнаних з належними санітарно-гігієнічними вимогами приміщень, забезпеченості кадрами, попиту на продукцію та ін. Продуктивність тварин -- більш синтетичний показник, який залежить від багатьох чинників, зокрема, якісного складу поголів'я, достатньої і повноцінної годівлі, забезпечення оптимальних умов годівлі й утримання та догляду, впровадження прогресивних форм організації праці і виробництва, недопущення захворювання тварин тощо. Для кожного виду тварин є, крім загальних факторів підвищення продуктивності, ще й специфічні Значним резервом підвищення виробництва продукції тваринництва в є підвищення її конкурентоспроможності є якісні параметри. Це поліпшення породно-племінних характеристик тварин; забезпечення збалансованої годівлі; зміцнення матеріально-технічної бази галузі (типові приміщений укомплектовані необхідним обладнанням); поліпшення санітарію гігієнічних умов утримання тварин і праці персоналу; впровадження прогресивних систем матеріального стимулювання, які б забезпечили заінтересованість у підвищенні якості продукції, тощо. Недопущення (скорочення) втрат тваринницької продукції на всіх етапах її проходження також можна вважати резервом збільшення її виробництва. Для цього необхідно забезпечити галузі відповідним обладнанням (холодильники, бідони тощо); створити потужності для зберігання, транспортування і переробки продукції; створити дійовий механізм відповідності конкретних осіб, які допускають втрати продукції. Зауважимо, що резервами можна вважати лише ті можливості, які є реальними для використання і вписуються в стратегію розвитку підприємства.

32. Характеристика породи

У світі розводять біля 300 порід великої рогатої худоби. В Україні зустрічається близько 60 порід та породних груп. Залежно від основного напрямку використання, породи великої рогатої худоби поділяють на молочний, м'ясо-молочний, або комбінований, і м'ясний напрямки продуктивності.

Тварини молочного напрямку продуктивності мають дещо розтягнутий тулуб, кутасті форми тіла, легку голову з тонкими рогами, високу і нешироку холку, велику відстань між ребрами, тонку шкіру. На добре розвинутому череві сильно виражені молочні вени, які прямують до об'ємного вимені. Загальна тілобудова молочної корови наближається до зрізаного конуса.

Породи м'ясного напрямку продуктивності характеризуються компактним тулубом, добре розвинутою мускулатурою, товстою шкірою. Передня, середня і задня частини тулуба розвинуті приблизно однаково. Тваринам характерна товста і коротка шия, голова мала з короткими рогами, проміжки між ребрами невеликі, холка, спина і поясниця широкі, ноги короткі. Вим'я слабо виражене. Надої молока невеликі - 1,5 - 3 тис. кг в рік. Жирність молока 3,8-4,5%. Тварини цього напрямку продуктивності добре відгодовуються, швидко ростуть, під час забою вихід м'яса становить 60-70%.

В Україні розводять породи великої рогатої худоби різних напрямків продуктивності. З порід молочного напрямку найбільш поширені - червона степова, чорно-ряба породи, а також в меншій мірі є білоголова українська, червона польська, айширська, голштино-фризька, червона датська, голландська та ін.

Червона степова порода становить близько 39% поголів'я тварин молочного напрямку використання. Виведена складним схрещуванням тварин місцевої сірої степової породи із західноєвропейськими породами в середині 18 століття.

Тваринам цієї породи характерна червона масть. Жива маса корів 480-520, биків 800-900 кг. Молочна продуктивність корів 3-3,8 тис. кг в рік, жирність молока 3,7%. Кращі корови-рекордистки дають за 300 днів лактації від 9 до 12,4 тис. кг молока жирністю 3,3-4,1%. Забійний вихід м'яса близько 60 %.

Для покращення породи використовують биків голштинської і айширської порід.

Чорно-ряба порода виведена шляхом поглинального схрещування місцевих українських порід із голландською худобою. Це друга за чисельністю молочна порода в Україні.

Масть тварин - чорна з білим ряба. Жива маса корів 500-550 кг, биків 850-950 кг. Молочна продуктивність 3,5-4,5 тис. кг молока в рік. Рекордні надої сягають 17,5 тис. кг. Жирність молока 3,7%. Тварини добре пристосовані до машинного доїння. Забійний вихід м'яса 53-60%.

Для виведення нової чорно-рябої породи, яка б давала 6-7 тис. кг молока, в Україні використовують бугаїв голштинської породи.

Червона польська порода виведена в 19 столітті у Польщі схрещуванням місцевої худоби з бугаями ангельнської і датської порід, а пізніше в окремих районах з шведською червоно-рябою породою.

В Україні червону польську худобу розводять у господарствах західних областей. Худоба червоної масті, інколи з білими плямами на вимені та череві. Тварини витривалі й пристосовані до місцевих умов годівлі, але дрібні та з бідною мускулатурою. Продуктивність корів становить 2,6 тис. кг молока жирністю 3,7-3,9%.

За останні роки поліпшення породи велось шляхом схрещування з худобою різних порід.

Породи м'ясо-молочного, або комбінованого, напрямку продуктивності в господарствах України представлені переважно симентальською породою (37% м'ясо-молочного поголів'я). У меншій мірі зустрічаються лебединська, бура карпатська, сіра українська породи. Тварини цих порід поєднують ознаки як молочних, так і м'ясних порід.

Симентальська порода великої рогатої худоби виведена у Швейцарії у 18 столітті та є досить поширеною у всьому світі. В Україну завезена наприкінці 19 століття.

Масть тварин кремово-біла ряба, рідше червоно-ряба. Породі характерні розвинуті м'язи і міцний кістяк. Жива маса корів близько 500 кг, биків до 1 т. Молочність 3-3,8 тис. кг, за жирності 3,7-3,9%. Забійний вихід м'яса 50-65%.

На основі симентальської породи зараз створюється нова червоно-ряба порода молочного напрямку використання.

Лебединська порода виведена схрещуванням місцевої сумської худоби із тваринами швіцької породи, яку завезли із Швейцарії.

Масть різна, частіше темно-сіра. Жива маса корів 500-550 кг, биків - 1 т. Річний надій молока 3,2-3,7 тис. кг, жирність 3,8-3,9%. Забійний вихід м'яса 53%.

Худобу лебединської породи схрещують із тваринами швіцької породи американської селекції та з тваринами джерсейської породи. Кінцевою метою такого схрещування є створення нової молочної породи.

До порід м'ясного напрямку продуктивності належать герефордська, шортгорнська, шароле, калмицька, казахська білоголова та інші породи, які мало поширені в Україні.

Шортгорнська порода походить від місцевої худоби, яка розводилась в Англії. За продуктивністю серед шортгорнів виділяють молочно-м'ясний і м'ясний типи. В нашу країну ця порода була завезена в 30-х роках 20-го століття.

За інтенсивної годівлі в 15 місяців тварини досягають живої маси до 500 кг. Маса дорослих корів 550-580 кг, биків - 900-950 кг. Забійний вихід м'яса 65%. Молочність корів до 3 тис. кг молока жирністю 3,8%.

Тварини шортгорнської породи широко використовувались для виведення та удосконалення місцевих вітчизняних порід. Зараз ведеться робота із створення високопродуктивного м'ясного типу шортгорнів.

33. Підготовка тварин до транспортування

До місця здавання транспортують автомобільним (до 300 км), залізничним чи водним (більше 300 км) транспортом або гоном. Кожний вид транспорту повинен відповідати вимогам для перевезення тварин (завантаження, утримання в дорозі, розвантаження). На партію свиней оформляють товарно-транспортну накладну і ветеринарне свідоцтво. Протягом періоду перевезення транспорт супроводжує провідник.

При транспортуванні на невеликі відстані (до шести годин) тварин не годують і не напувають. Якщо тривалість становить понад шість годин, то господарство-постачальник забезпечує їх годівлю концкормами відповідно до норм із розрахунку 3,5 кг на одну голову. Годують та напувають в період відпочинку.

Влітку тварин транспортують у найбільш прохолодний час. Забороняється перевозити їх автомашинами всіх систем при температурі нижче - 20 °С або вище + 25 °С.

При транспортуванні використовують підстилку.

34. Оцінка вгодованості забійних тварин і птиці

До показників, які враховують для оцінки тварин, призначених до реалізації, належать жива маса або маса туші та категорія вгодованості. Маса є об'єктивним показником, її визначають під час зважування тварин в умовах господарства і м'ясопереробного підприємства або зважування туш після первинної переробки тварин.

Категорія вгодованості сільськогосподарських тварин залежить від розвитку м'язової тканини, вираженості кісткових елементів, форми тулуба, наявності підшкірних жировідкладень, у свиней -- віку, живої маси і товщини сала. У великої рогатої худоби та коней розвиток м'язової тканини, вираженість кісткових елементів (сідничні горби, маклаки, остисті відростки поперекових та спинних хребців) і форму тулуба оцінюють окомірно шляхом старанного огляду задньої третини тулуба і тварини в цілому. Вираженість підшкірної жирової тканини оцінюють шляхом промацування у великої рогатої худоби біля основи хвоста, на маклаках, сідничних горбах, двох останніх ребрах, у кастратів -- у мошонці; у коней -- біля основи хвоста, на спині, попереку, гребені шиї. При наявності відкладень жиру під шкірою промацують м'яку еластичну жирову клітковину, (шкіра в таких місцях легко рухається).

Товщину сала у свиней оцінюють шляхом натискання кулаком в області холки. Якщо остисті відростки хребців не промацуються, то вважають, що товщина сала становить понад 4,1 см.

У овець і кіз, кролів і птиці розвиток м'язів і відкладення жиру визначають промацуванням, оскільки наявність вовнового покриву і оперення у птиці не дає змоги оцінити показники окомірно. У овець наведені показники оцінюють промацуванням на спині, попереку і ребрах. Вгодованість кролів встановлюють промацуванням розвитку м'язів і відкладень жиру на спині, стегнах, холці, животі та в області паху. Для оцінки вгодованості птиці її промацують в області грудної і лубкових кісток та стегон.

Здачу-приймання основної маси поголів'я великої і дрібної худоби та свиней на переробних підприємствах здійснюють за масою і якістю м'яса, тому категорію вгодованості тварин у забійному цеху визначають за характеристикою туш. Вимоги до забійних тварин або їх туш для віднесення до відповідної категорії вгодованості викладені у державних стандартах на сільськогосподарських тварин для забою (ГОСТ, ДСТУ).

35. Поголів'я коней

На всій території України відроджується конярство, яке колись було важливою галуззю тваринництва. Нині поголів'я коней становить близько 0,5 млн. голів. Коней розводять повсюдно, найбільше -- у Карпатах, Закарпатті, на Поділлі та Поліссі. У спеціалізованих господарствах Луганської, Полтавської та Тернопільської областей розводять племінних коней.

Конярство України за будь-яких часів відігравало значну роль у житті людини. Породи коней є керованими людиною екосистемами, які знаходяться під впливом штучного та природного добору. Втрата будь-якої породи спричинює збіднення загального генофонду виду, звужує генетичну мінливість і зменшує можливості подальшого ефективного використання коней для потреб людини.

Останнім часом через ряд чинників вітчизняне конярство на фоні світового втрачає свої позиції на спортивній арені. Проте, з 2002 року племінний склад конярства дещо стабілізувався і, навіть, почав нарощуватися. На сьогодні частка племінного конярства у загальному поголів'ї залишається дуже низькою і становить 1,24 %.

Взагалі, кількість племінних коней і, особливо, їх якість у країні залишаються низькими - більшість порід не мають необхідного мінімуму для перспективного відтворення поголів'я, що може призвести до зникнення цінного вітчизняного генофонду. Багато в чому на це впливає перерозподіл цінного племінного поголів'я за господарствами різних форм власності, що не підпадають під безпосередній державний контроль.

Загальний генофонд племінного конярства України налічує 12 порід, з яких найпоширенішими є українська верхова, російська рисиста, орловська рисиста, чистокровна верхова, новоолександрівська ваговозна, торійська, тракененська, гуцульська. Інші породи (західноєвропейські, будьонівська, арабська, ахалтекинська, російська та володимирська ваговозні) становлять менше трьох відсотків. За останні 20 років структура кінських порід в Україні значно змінилася. Утричі збільшилося поголів'я української верхової породи, що вказує на зростання популярності коней спортивного напряму роботоздатності. Разом із тим набагато зменшився генофонд інших порід, особливо - ваговозних; майже зникли будьонівська, арабська та інші цінні за генотипом та адаптаційними якостями породи. Деякі породи (вітчизняна гуцульська та місцеві популяції торійської, тракененської, будьонівської) представлені всього 100-200 чистопородними матками, що за класифікацією ФАО відносяться до “рідкісних” та “зникаючих”. До цієї межі підходить вітчизняна порода ваговозів - новоолександрівська та унікальна вітчизняна популяція чистокровної верхової породи.

Зменшення поголів'я коней обумовлене, перш за все, низьким рівнем відтворення. У сучасних умовах розосередженості племінного кінського поголів'я в середньому по Україні одержують лише 57 голів лошат, у селянсько-фермерському секторі цей показник ще нижчий - 30-35 лошат на 100 кобил. Такий рівень відтворення не забезпечує заміни вибракуваних коней, не кажучи вже про можливості високого рівня селекції.

У цілому по племінному конярству спостерігається нераціональна структура поголів'я - частка маточного складу недостатня для повноцінного відтворення поголів'я. Через порушення технологічних умов по всіх породах спостерігається низький вихід лошат, особливо у племінних репродукторах.

При такому стані відтворення в суб'єктах племінної справи, з урахуванням того факту, що кращий ремонтний молодняк іде на реалізацію через низьке фінансове забезпечення кіннозаводства, немає можливості ведення якісної селекційно-племінної роботи. У результаті - зниження якості племінного поголів'я коней (про що свідчить щорічна експертна оцінка молодняку), зростання собівартості продукції конярства, зниження товарообігу галузі.

Враховуючи природноекономічні можливості України, пріоритет належить тим напрямам використання коней, які історично довели свою доцільність і популярність.

У зв'язку з тим, що в Україні близько 80 % коней знаходяться у селянсько-фермерському секторі, важливим напрямом його розвитку залишається робочо-користувальний. Для його якісного покращення необхідно регулярно здійснювати облік коней, що знаходяться у приватній власності. Коні мають бути ідентифіковані і зареєстровані у спеціальному виданні. Розведення коней у приватному секторі належить здійснювати під контролем виконавчих обласних і районних структур за загальної координації Української академії аграрних наук. При цьому за районами (залежно від наявності кобил у приватних господарствах) необхідно закріпити жеребців-плідників поліпшуючих порід, потомство яких підлягає обліку. Використання штучного осіменіння кобил робочо-користувального напряму має становити не менше 40 %. Власники коней зобов'язані проводити регулярне ветеринарне обстеження своїх коней у найближчому ветеринарному закладі, своєчасно робити щеплення, реєструвати придбання, продаж, забій коня. Важливим питанням залишається наявність шорних виробів та кінно-тяглових приладь.

36. Годівля коней

Коней утримують у стайнях, обладнаних денниками та стійлами.

Останні споруджують у два ряди вздовж бокових стін із проходом посередині стайні 2,6 м. Площа денників досягає 9 - 16 м². Їх облаштовують годівницями, які розміщують на висоті 1 м від підлоги. Стійла розділяють суцільними перегородками. Їх розмір залежить від величини коней і в середньому становить: довжина -- 3, ширина -- 1, 75 м.

Найдоцільніше в стайнях використовувати комбіновані підлоги -- біля годівниці глинобитна, а ближче до сечового жолоба -- дощана чи цегляна з ухилом у бік останнього. Для підстилки придатні тирса, торф, солома з розрахунку 2 - 3 кг щоденно на одну голову.

Годівниці (ясла) влаштовують вздовж стін. У приміщенні для напування коней встановлюють корита чи невеликі баки з кришками. Роздавання кормів і прибирання гною проводять вручну. В стайнях мають бути приміщення для зберігання кормів, збруї, інвентарю. Для забезпечення тваринам оптимальних умов утримання застосовують припливно-витяжну вентиляцію.

Стайні будують на 20, 40 та 60 голів робочих коней. Взимку температуру в приміщенні підтримують на рівні 4 - 10 °С, відносну вологість повітря -- не менше 85 %.

Робочих коней утримують у стійлах, а жеребців, жеребних і підсисних кобил -- у денниках. У кінних заводах племінне поголів'я розміщують у денниках. Конюх доглядає 15 - 20 голів. Кожну пару тварин закріплюють за їздовими, які відповідають за їхній стан здоров'я, роботоздатність та раціональне використання.

Годівля. Характерною особливістю органів травлення коней є невелика місткість шлунку, тому за одну даванку їм не можна згодовувати велику кількість кормів. Переповнення травного каналу викликає утруднення дихання й сповільнення руху тварин.

При виконанні робіт коні витрачають енергію, джерелом якої є вуглеводи, що використовуються організмом протягом перших трьох годин роботи. Тому коней годують залежно від її характеру, тобто при виконанні важкої і середньої роботи 6 - 7, а якщо вони відпочивають -- то 3 рази на добу.

Напувають тварин після поїдання грубих кормів до згодовування концентрованих, оскільки потрапляння води в організм після концкормів зумовлює їх вимивання в кишки, що значно знижує перетравність корму.

У стійловий період у раціон коням вводять концентровані (овес, ячмінь, пшеничні висівки, зерно кукурудзи і в незначній кількості зерно пшениці та жита), грубі (сіно -- переважно злакове, солома -- вівсяна, просяна, ячмінна), соковиті (кукурудзяний силос, буряки, морква) корми. За загальною поживністю грубі в раціоні можуть досягати 50 %. Сіно бобових культур згодовують у суміші із злаковими, бо окрема його даванка викликає у тварин здуття й кольки.

Улітку коней випасають на пасовищах чи згодовують свіжоскошену траву. Тваринам верхових і рисистих порід її згодовують до 50 кг на добу.

Кількість концентрованих кормів у раціонах робочих коней залежить від виду роботи. Якщо робота легка, то їх даванку зменшують, а в раціон вводять більше грубих і соковитих. Частка концентрованих кормів у раціонах робочих коней становить 30 - 40 %. На 100 кг живої маси максимальна кількість грубих кормів досягає 3 - 4 кг, із них сіна -- 1,5 - 2 кг.

Норми годівлі для робочих коней визначають залежно від живої маси, роботи, яку необхідно виконати, її інтенсивності та фізіологічного стану організму.

Робочим коням із розрахунку на 1 к. од згодовують: перетравного протеїну -- 80 - 90 г, кальцію -- 4 - 5, фосфору -- 4 - 5 г і каротину -- 10 - 15 мг. Кобилам, починаючи з четвертого місяця жеребності, норму годівлі збільшують на 1,5 - 2, підсисним -- на 3 - 4 кг сухої речовини, а з дев'яти місяців відповідно на 2 - 3 і 4 - 6 кг. На кожну кормову одиницю жеребній і підсисній кобилі згодовують: перетравного протеїну -- 115 г, кальцію -- 7 - 8, фосфору -- 5 - 6 г і каротину -- 25 мг.

При роботі коней в полі норму годівлі збільшують на 20, а на важких дорогах та під час виконання транспортних робіт -- на 10 %. Тваринам, які не працюють, норму годівлі знижують на 30 % порівняно з тією, що розрахована при виконанні легкої роботи. Якщо коні недостатньо вгодовані, то даванку концентрованих кормів їм збільшують на 2 - 3 к. од.

Частка кормів у раціонах робочих коней у період виконання важкої роботи становить: концкорми -- 40 - 55 %, грубі -- 35 - 40, соковиті -- 5 - 25 %, а середньої і легкої відповідно 35 - 45, 35 - 50, 5 - 20 % та 25 - 30, 60 - 65, 5 - 20 %. Потреба дорослого робочого коня живою масою 500 кг при виконанні середньої роботи на рік досягає 47 ц к. од. і 3,8 ц перетравного протеїну, а легкої -- відповідно 33 і 2,6.

Племінним і спортивним коням згодовують доброякісне сіно, соковиті (морква, цукрові буряки, картопля) та суміші концентрованих кормів, які у зимовий період становлять не менше 50, а при пасовищному утриманні -- 30 40 %.

Раціони жеребців повинні містити різноманітний набір кормів і бути збалансованими за поживними, мінеральними і біологічно активними речовинами. До їх раціону також вводять корми тваринного походження (м'ясо-кісткове борошно, збиране молоко, сир, курячі яйця), пророщене зерно (400 - 500 г на день), премікси, кухонну сіль. У літній період жеребцям згодовують свіжоскошену траву (до 30 кг за добу). При посиленому статевому навантаження раціон жеребців має складатися із концентрованих кормів -- 60 %, грубих -- 35 і соковитих -- 5 %.

Жеребцям рисистих і верхових порід у парувальний період на 100 кг живої маси згодовують 2 к. од. і 130 г перетравного протеїну, а в інші періоди -- 1,6 к. од. та 100 г; кальцію -- 6 - 8 г, фосфору -- 5 - 4 г, каротину 35 - 15 мг. Плідникам ваговозних порід раціон зменшують на 0,2 к. од.

Після закінчення парувального періоду жеребців переводять на звичайний раціон, вилучаючи корми тваринного походження. Пліднику живою масою 550 кг у непарувальний період згодовують: сіна -- 9 кг, концкормів 4 - 5 і соковитих -- 3 - 5 кг.

Племінним кобилам у раціон вводять сіно лучне чи злаково-бобове, моркву, буряки, картоплю, якісний силос. У літній період кобилам верхових і рисистих порід дають зелену масу чи випасають на пасовищах, а також згодовують 2 - 3 кг сіна і 1,5 - 2 кг вівса на одну голову за добу. Для забезпечення організму мінеральними речовинами використовують кісткове борошно, преципітат, трикальційфосфат або крейду кількістю 30 - 60 г і кухонну сіль 30 - 50 г на одну голову за добу.

У другій половині жеребності норму концентрованих кормів збільшують на 1 - 2 кг, а в раціон вводять пророщене зерно, моркву, трав'яне і м'ясо-кісткове борошно та мінерально-вітамінні добавки.

Із розрахунку на 100 кг живої маси жеребним кобилам дають 1,6 - 1,7 к. од. і 105 - 110 г перетравного протеїну, а підсисним відповідно 2,0 та 100 - 105. Якщо підсисних кобил використовують на легких роботах, то норми годівлі збільшують на 30 %.

Перед годівлею коней напувають (добова потреба води взимку -- 30 - 50, влітку -- 70 - 80 л на одну голову), після чого згодовують корми у такій послідовності: грубі, соковиті й концентровані. Половину грубих кормів дають у вечірню годівлю.

Концентровані корми згодовують однаковими даванками або залежно від характеру й тривалості роботи розділяють їх на ранок і обід.

Годувати коней припинять за 30 - 40 хв до початку роботи, оскільки в цей період відбувається часткове перетравлення корму і перевантаження травного каналу зменшується.

37. Технологія вирощування лошат

У підсисний період протягом шести-семи місяців лошат вирощують під кобилами. В перший місяць життя вони споживають тільки материнське молоко. У цей період молодняк інтенсивно росте -- його жива маса щоденно збільшується на 1 - 2 кг. Витрати молока на 1 кг приросту становлять 10 кг. За приростом живої маси лошати визначають молочність кобил. Необхідною умовою вирощування молодняку є моціон, який сприяє зміцненню серцево-судинної системи, органів дихання, зв'язок і м'язів.

У стійловий період, починаючи від 4 - 5-го дня після жеребіння, кобилу з лошам випускають на вигульний майданчик, а в несприятливу погоду організовують проводку в приміщенні. Протягом перших днів тривалість прогулянок становить 20 - 30 хв, а з місячного віку -- 1,5 - 2 год. У літній період найдоцільніше застосовувати випасання підсисних кобил, що дає можливість лошаті одержувати достатній моціон.

До поїдання концентрованих і грубих кормів лошат привчають з місячного віку. Спочатку згодовують овес та висівки кількістю 100 - 200 г за добу. Даванку концкормів поступово збільшують і до моменту відлучення доводять до 3 - 4 кг на добу. За такої умови відлучення відбувається без ускладнення і лошата не відстають у рості.

Через 2 - 3 тижні після жеребіння підсисних кобил можна використовувати на легких роботах з урахування, що лоша ссе кобилу перші два місяці через кожну годину, а пізніше -- через 2 - 3 год. Для годівлі лошат під час роботи організовують перерви по 10 - 15 хв.

Під кінець підсисного періоду лоша починають привчати до недоуздка, руху за поводом, чищення й догляду за копитами. Лагідне ставлення викликає у нього довіру до людини, що дуже важливо в період тренінгу й наступної роботи з ним.

Лошат відлучають від кобил у 6 - 7-місячному віці в кілька строків у осінні місяці. Їх мітять татуюванням щипцями на внутрішньому боці нижньої губи або холодом, накладаючи тавро з лівого боку спини за заднім кутом лопатки на 3 - 4 см нижче лінії верху.

Відлучених лошат утримують групами по 15 - 20 голів або в денниках по дві голови в кожному. Групи з відлучених лошат формують залежно від статі, віку, розвитку й норову. Таке утримання знижує собівартість вирощування молодняку, оскільки значно раціональніше використовується приміщення і відпадає потреба у великій кількості обслуговуючого персоналу.

Через 4 - 5 днів, коли лошата звикнуть одне до одного, їх можна випускати із стайні на вигульні майданчики чи пасовища.

У стійловий період молодняку згодовують грубі, соковиті та концентровані корми невеликими даванками 3 - 4 рази за добу. У весняно-літній період його краще випасати на пасовищах із підгодовуванням концкормами з розрахунку 3 - 5 кг на одну голову за добу.

До 1,5-річного віку годівлю жеребчиків і кобилок диференціюють, оскільки для жеребчиків характерні переваги в розвитку. В осінній період на 100 кг живої маси їм згодовують 2,8, кобилкам -- 2,5 к. од.; у зимовий -- відповідно 2,5 і 2,3 к. од. Із розрахунку на 1 к. од. необхідно: перетравного протеїну -- 105 - 115 г, кальцію -- 6,5 - 7,5, фосфору -- 5,5 - 6 г і каротину близько 20 г. Різниці в годівлі між жеребчиками і кобилками дотримують до 2-річного віку, але з початком інтенсивного тренінгу її усувають.

Молодняку від річного до 2-річного віку в стійловий період згодовують: сіна -- 4 - 6 кг, соломи ярої -- 1 - 2, концкормів -- 2 - 4, соковитих кормів (морква, буряки) -- 2 - 4 кг, а також кухонну сіль, крейду, кісткове борошно. Годують його спочатку 4, а потім 3 рази на добу. В 2 - 3-річному віці у раціон молодняку вводяться: сіно -- 6 - 7 кг, яра солома -- 2 - 3, коренеплоди -- 3 - 4, концкорми -- 4 - 6 кг, кухонна сіль -- 30 - 40 г на добу. Перед кожною годівлею тварин напувають.

Ріст і розвиток молодняку контролюють зважуванням і взяттям промірів -- висоти в холці, косої довжини тулуба, обхвату грудей і п'ястка у три доби, 6, 12 міс, 1,5-, 2-, 2,5- і 3-річному віці. Одержані показники порівнюють з контрольними шкалами росту молодняку. У випадку невідповідності між живою масою і промірами змінюють годівлю та умови утримання.

Неплемінних жеребчиків у 1 - 2-річному віці каструють. Молодняк щоденно чистять і розчищають копита через 1 - 1,5 міс.

38. Галузь птахівництва в господарстві

Народногосподарське значення птахівництва визначається його можливістю постачати цінні продукти харчування -- яйця і м'ясо, які характеризуються високою поживністю, відмінними дієтичними і смаковими якостями. У курячому яйці міститься 34,4 % сухої речовини, де на протеїн припадає 12,1 %, ліпіди -- 10,5, вуглеводи -- 0,9, мінеральні речовини -- 10,9 %. До складу протеїну яйця входять усі незамінні амінокислоти в найсприятливішому співвідношенні для підтримання життєвих процесів організму людини. Перетравність його становить 97 - 98 %.

Ліпіди є справжніми жирами і зосереджені на 99 % у жовтку яйця. Їх засвоюваність досягає 96 - 100 %. У складі яйця містяться майже всі відомі вітаміни, вміст яких залежить від наявності в кормах. За кількістю вітаміну А жовток курячих яєць поступається тільки печінці. Із корму в яйце несучки здатні трансформувати 10 - 40 % вітаміну А. Споживання одного яйця задовольняє потреби людини у вітамінах на 10 - 50 %.

Незамінний продукт харчування -- м'ясо птиці, яке перевершує м'ясо інших видів тварин за вмістом протеїну та його біологічною повноцінністю. Вміст у ньому білка досягає 25 %, а грудні м'язи містять до 92 % повноцінних білків. Забійна маса сільськогосподарської птиці досягає 80 % і більше, а їстівні частки становлять 67 % живої маси.

Побічну продукцію птиці ефективно використовують у народному господарстві. Так, пух і пір'я є цінною сировиною для легкої промисловості. Послід птиці багатий на протеїн (25 - 40 %), фосфор та інші мінеральні речовини, тому його використовують як органічне добриво. Після висушування послід можна згодовувати великій рогатій худобі і свиням. Наявність у його складі сечової кислоти дає можливість використовувати послід для виготовлення медичних препаратів. Із відходів забою та інкубації яєць виготовляють сухі білкові корми, що містять 50 - 85 % протеїну, всі незамінні амінокислоти, вітамін В12 та інші поживні речовини.

Птицю можна утримувати великими партіями на обмежених площах, що зумовлює успішне впровадження промислової технології, при якій практично вирішені всі питання механізації й автоматизації виробничих процесів. Її всеїдність дає можливість використовувати для годівлі різні корми, а в присадибних господарствах різноманітні відходи. Порівняно з іншими сільськогосподарськими тваринами, птиця краще використовує обмінну енергію й перетравний протеїн корму. Молодняк курей на 1 кг приросту витрачає 2,5 - 3 к. од, тоді як у виробництві свинини та яловичини відповідно 4 - 5 і 7 - 10 к. од.

Сільськогосподарській птиці притаманні високі продуктивність, інтенсивність росту, плодючість та скороспілість. Від курки-несучки за рік одержують 200 - 300 шт. яєць і більше загальною масою 12 - 18 кг, качки -- 100 - 150 каченят (200 - 250 кг м'яса), індички -- 70 - 80 індиченят (до 400 кг), гуски -- 40 - 50 гусенят (180 - 225 кг м'яса).

Відкладати яйця кури починають у 5 - 6-місячному, качки й індички -- 6 - 7-місячному, гуси -- в 9 - 10-місячному віці; молодняк виводиться протягом місяця. У 7 - 8 тижнів останній досягає забійних кондицій. Так, жива маса каченяти в 7-тижневому віці становить 3300 г. Якби ріст телят відзначався подібною інтенсивністю, то їхня маса у 49-денному віці досягала б 2000 кг.

Швидка зміна поколінь, висока плодючість, транспортабельність, здатність до акліматизації, розвиток зародка поза організмом матері створюють умови для успішної селекційної роботи по вдосконаленню птиці.

В Україні в умовах розвитку різних форм організації агропромислового виробництва поряд з великими спеціалізованими підприємствами державного сектора бройлерів почали вирощувати у власних підсобних господарствах населення.

осіменіння рогата худоба птиця тваринництво

39. Технологія годівлі та утримання дорослої птиці

Виведений молодняк курей сортують і переводять на вирощування. Курчат починають годувати через 12 годин після виведення. Перші дні дають подрібнене зерно пшениці, кукурудзи, вівса, пшоно, сир, варені яйця. З 5-6-денного віку починають включати в раціон зволожені перегоном мішанки з борошнистих кормів, макухи, риб'ячого та м'ясо-кісткового борошна, сиру і зелені. Після 2-місячного віку молодняку починають згодовувати ціле зерно. Обов'язковим у раціоні є риб'ячий жир, мікроелементи та пісок або гравій. Протягом перших 10 днів курчат годують 8-10 раз на добу, а пізніше - зменшують до 4-х раз.