Удосконалення методів діагностики та терапії хламідіозу великої рогатої худоби в ЗАТ "Нива-плюс" Ічнянського району Чернігівської області

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

Удосконалення методів діагностики та терапії хламідіозу великої рогатої худоби в ЗАТ «Нива-плюс» Ічнянського району Чернігівської області

Зміст

1. Вступ

2. Огляд літератури

2.1 Висновок з огляду літератури

3. Власні дослідження

3.1 Матеріали і методи дослідження

3.2 Характеристика господарства

3.3 Результати власних досліджень

3.4 Обговорення результатів власних досліджень

3.5 Розрахунок економічної ефективності

4. Охорона праці

5. Екологічна експертиза

6. Висновки і пропозиції виробництву

Список літератури

Додатки

1. Вступ

Серед чисельної інфекційної патології людей і тварин велику питому вагу займають антропозоонозні і зоонозні хламідійні інфекції, які є серйозною медико-ветеринарною проблемою. Хламідіози - це група контагіозних захворювань тварин, птиці та людей, які спричинюються антигеноспорідненими і морфологічно схожими мікроорганізмами - хламідіями. За даними Ковалева В.Л., у сільськогосподарських тварин хламідії спричинюють патологію дихальної, харчотравної, опірно-рухальної, нервової і урогенітальної систем.

Хламідії є потенціальною загрозою здоров'ю людей, які можуть заразитись в результаті контакту з тваринами, зараженими цими збудниками або при вживанні м'яса і молока, отриманих від таких тварин, а також на м'ясокомбінатах і м'ясопереробних підприємствах при обробці туш хворої худоби і птиці.

В 1972 році вивчення хламідіозів було включено в програму досліджень Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ). Ця програма включає: вивчення етіології, діагностики, поширення, лікування і профілактики хламідіозів тварин і людей.

В останні роки, дякуючи широким і цілеспрямованим дослідженням вчених по вивченню хламідіозу овець, свиней, сріблясто-чорних лисиць, великої рогатої худоби, розроблені і впроваджені у виробництво діагностикуми, вакцини і раціональні заходи боротьби (Настенко В. і співавт., 2001; Стегній Б.Т. і співавт., 2002). Разом з тим, багато питань цієї проблеми потребують поглибленого вивчення, особливо це стосується хламідіозу великої рогатої худоби. У цього виду тварин недостатньо вивчена крайова епізоотологія хвороби в південних областях України, її розповсюдження, перебіг, симптоматика, патоморфологічні і гістоморфологічні зміни. Потребують вдосконалення методи лікування хворих тварин і система профілактики хвороби.

Метою нашої роботи було вивчити розповсюдження, перебіг, симптоматику, патоморфологічні і гістоморфологічні зміни урогенітального хламідіозу великої рогатої худоби в Чернігівській області; удосконалити існуючі методи лікування хворих тварин та розробити науково обґрунтовану систему профілактичних заходів. Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі завдання: провести аналіз показників відтворення стада великої рогатої худоби в господарствах Чернігівської, Київської та Полтавської областей України; вивчити епізоотичну ситуацію з хламідіозу великої рогатої худоби в Чернігівській області; вивчити симптоматику енцефалітної форми хламідіозу; вивчити патоморфологічні і гістоморфологічні зміни у великої рогатої худоби при хламідіозі; вивчити у порівняльному аспекті патолого-анатомічні і гістологічні зміни у морських свинок і білих мишей, заражених хламідіями в умовах експерименту; вивчити ефективність комплексного лікування хламідійної етіології.

2. Огляд літератури

Загальні відомості про хворобу. Хламідіоз - інфекційна хвороба, що характеризується абортами, ендометрітами, вагінітами, народженням мертвих і нежиттєздатних телят, енцефаломієлітами, поліартритами, кон'юнктивітами, пневмоніями, ентеритами, маститами, орхітами, уретритами, баланопоститами і латентним перебігом. Хвороба може перебігати як зі варіабельними клінічними ознаками в одного виду тварин, так і з однаковими клінічними ознаками у різних видів тварин [77]. Вперше хламідіоз, як хворобу, було описано німецьким вченим Юргенсоном в 1874 році у папуг. У 1879 році швейцарський вчений Ріттер встановив зв'язок захворювання людей зі хворобою папуг, завезених з Південної Америки. Після завезення з Південної Америки до Європи і Північної Америки папуг, у людей почали періодично виникати спалахи пневмоній. Найбільша пандемія респіраторного хламідіозу була зареєстрована у 1929-1930 роках в 12 країнах Європи і Америки. Хвороба лютувала в 34 містах світу, було зареєстровано 750-800 випадків захворювання людини, із яких 134 випадки виявилися летальними [73; 158].

Після пандемії інтерес до хвороби зріс. Levintal у 1930 році виявив округлі базофільні тільця в тканинах хворих птахів, а Lilli і Coles, виявивши ці тільця в клітинах ретикулоендотеліальної системи папуг і людей, довели зв'язок хвороби людей і папуг. Haagen і Maurer у 1938 році виявили, що людина може заразитися і від інших птахів. Хворобу у папуг назвали пситтакозом, а у інших птахів - орнітозом. Вперше аборт корів, викликаний збудником ”папугової хвороби” (хламідіозу) описали Traum і Hart у 1923 році у Каліфорнії, а у 1956 році Schoop і Kauker довели серологічно і цитологічно хламідійну етіологію аборту [127]. Вперше виділив збудника з плодів, що абортували Giroud у 1957 році у Франції. У Радянському Союзі хламідіозний аборт корів, на підставі серологічних досліджень, був зареєстрований у 1967 році Терських І. І. і Курбановим і. А., а у 1973 році Курбановим з плоду, що абортував, був виділений збудник хламідіозу (штам 250). Н.Бончев та інші у 1963 році в Болгарії виділили хламідії від телят, хворих бронхопневмонією. У СРСР вперше виділив хламідії від телят, хворих бронхопневмонією Гафаров Х.З. у 1969 році. Хламідіозний енцефаломієліт телят вперше описав McNutt у США у 1940 році. Хламідіозний поліартрит вперше описаний у 1961 році в Австралії вченим Літтлджонсом [132; 161].

В період раннього вивчення хвороби збудникові надавали різні назви. Так, Гальберштадтер і Провачек у 1907 році запропонували назву ”chlamydozoon”, у 1938 році Брумпт запропонував назву Miagawanella bovis (на честь японського мікробіолога Міагави), Мейєр в 1953 році запропонував назву ”бедсонія псітація” (на честь англійського вченого Бедсона), Джонс та інші у 1945 році - ”хламідія”, Шаткін і Короваїв у 1974 році -”гальпровія ” (на честь Гальберштадтера і Провачека). В даний час збудників хламідіозу відносять до роду Chlamydophila [154]. Для хламідіозу характерне широке поширення на всіх континентах, природна вогнищевість, а також потенційна небезпека для людини. Недаремно збудник Chlamydophila psittaci входить в ”Список збудників захворювань людини, тварин і рослин, які можуть бути застосовані при створенні біологічної і токсинної зброї, експорт яких контролюється і здійснюється за ліцензіями” [55;121]. Робота з тваринами, зараженими або підозрюваними у зараженні хламідіозом, відноситься до робіт з особливо небезпечними умовами праці. Економічний збиток від хламідіозу великої рогатої худоби складається із збитку від падежу і вимушеного забою, збитку від зниження молочної продуктивності, збитку від недоотримання приплоду і збитку від зниження якості молока [173].

Етіологія. Збудники хламідіозу великої рогатої худоби відносяться до відділу Gracillicutes, порядку Chlamydiales, родини Chlamydiaceae, видам: Chlamydophila psittaci, Chlamydophila pecorum і Chlamydophila abortus. Відсоток гомології ДНК виду Chlamydophila psittaci із ДНК виду Chlamydophila pecorum складає від 1 до 20 %. Вид Chlamydophila pecorum не викликає хворобу у птиць, відкритий у 1992 році [1; 129].

Розвиток класифікації. Таксономія і номенклатура хламідій тривалий час були неточними і багато в чому суперечливими. На ранніх етапах досліджень нечіткість класифікації виникла на рівні визначення групи, до якої необхідно було віднести даний мікроорганізм - вірус або бактерію. До 60-х років вважалося, що хламідії належать до вірусів унаслідок їх невеликих розмірів і не здатності підтримувати ріст на штучних живильних середовищах. У 1966 р. L. Page, що інтенсивно вивчав морфологію, цитологію, хімічну структуру і метаболізм хламідій, висловив думку, що їх слід віднести до бактерій. Перші дослідники трахоми L. Halbersta і S. Prowazek (1907) запропонували для найменування сімейства термін Chlamydozoa (від греч. chlamys - мантія) для позначення матриксу довкола елементарних тілець, які спостерігали при забарвленні за Гімзе. Пізніше, у 1934 р. Bedson Meyer встановив спільність у життєвих циклах збудників трахоми і пситакозу [4; 120]. Таким чином, у родині з'явився новий вид, який спочатку отримав назву Bedsonia (1953), а згодом був перейменований у Chlamydia psittaci. У 1945 р. Jones, Rake і Stearns, акцентуючи відмінності між хламідіями і рикетсіями, запропонували таксономічно обгрунтовану назву роду - Chlamydia. Між 1957 (VII видавництво Визначника мікроорганізмів Bergey) і 1975 рр. (VIII видавництво Визначника мікроорганізмів Bergey) дискусія велася відносно числа родів у сімействі Chlamydiaceae. У 1968 р. L. Page запропонував розрізняти два види в одному роді, а саме C.trachomatis і C.psittaci. Згідно фенотипічним ознакам, покладеним в основу класифікаційного ділення, штами Chlamydia trachomatis розрізнялися по здатності нагромаджувати глікоген, який добре видно у включеннях при фарбуванні йодом, а також за чутливості до сульфадіазину [130].

Таким чином, до середини 80-х років всі бактерії з хімічними характеристиками, морфологією і циклом розвитку, типовими для хламідій, відносилися або до C.trachomatis, або до C.psittaci. В той же час окремі штами хламідій, виділені ще до 1980 р., не можна було віднести до цих двох видів на підставі використовуваних класифікаційних ознак [7, 8, 12].

Для хламідій характерна наявність тонкої клітинної стінки, плазматична мембрана 1-3-х шарова. Усередині елементарних тілець є рибосоми, нуклеоїд представлений кільцевою молекулою ДНК, крім того, є РНК. Хламідії розмножуються лише в клітинах з високим обміном речовин, оскільки не здатні продукувати власну АТФ і залежать від енергії клітини.

Елементарні тільця хламідій містять від 25 до 60 % білка, 35-40 % ліпідів, 4,5 % вуглеводів, 3,5 % ДНК, 2-7 % РНК. Кожен штам хламідій має індивідуальний склад поліпептидів, проте, є і загальні для всіх штамів поліпептиди. Зазвичай елементарні тільця містять від 12 до 16 поліпептидів [137; 169]. Хламідії мають 2 основних виду антигенів:

1) родоспецифічний (термостабільний) - містить вуглеводи, ліпіди і, можливо, невелику кількість білка;

2) відоспецифічний (термолабільний) - тісно пов'язаний з клітинною стінкою. Крім того, виділяють подвідо - і серотипоспецифічні антигени. Родоспецифічний антиген несуть більшість штамів, але не всі.

Таким чином, хламідії володіють високою мінливістю, що доведене дослідженнями Horsch, Wehr і Щербань Г.П.. Хламідії мають ендотоксин, міцно пов'язаний із стінкою інфекційних часток. Збудники хламідіоза володіють політропністю і несуворою господароспецифічністю. При багатократному пасажуванні хламідій на легеневій тканині мишей їх вірулентність підвищується. Збудники розмножуються лише в клітинах організму, проникаючи в них шляхом ендоцитозу. Можливе культивування хламідій на культурах клітин, курячих ембріонах і в організмі лабораторних тварин [138].

Епізоотологічні дані. До хламідіозу сприйнятлива велика рогата худоба не залежно від віку, статі і породи. Окрім великої рогатої худоби сприйнятливі багато видів тварин: вівці, кози, свині, коні, кішки, собаки, миші, голуби, горобці і інші види, а також людина. Джерело збудника інфекції: клінічно хворі тварини, безсимптомні носії і реконвалесценти - носії. Хламідіоносійство може тривати до 2-3 років [73].

Часто, окрім великої рогатої худоби, джерелом збудника є птиці (голуби, горобці), кішки, миші, полівки і щури. Не можна виключати обслуговуючий персонал, як джерело збудника інфекції. Для хвороби характерна природна вогнищевість, резервуаром є близько 39 видів диких птиць. Крім того, резервуаром збудника інфекції можуть бути різні мишоподібні гризуни і дикі хижаки. Так само є відомості, що хламідії виявлені в рослинах [106]. Хламідії виділяються з організму різними шляхами: з молоком, сечею, калом, навколоплідними водами, спермою, мокротою, а також з ексудатом зі свищів уражених суглобів. Зараження відбувається трансплацентарним, аліментарним, аерогеним, кон'юнктивальним, статевим, лактогенним (різновид аліментарного), трансмісивним і контактним (при проникненні збудника через пошкоджену або мацеровану шкіру) шляхами. У трансмісивному шляху передачі грають роль кровососучі комахи і паразитоформні кліщі, у тому числі кліщі видів Ixodes ricinus і Dermacentor marginatus [53; 172].

Для хвороби характерна стаціонарність. При виникненні хвороби в благополучних господарствах відзначають епізоотії, а в стаціонарно неблагополучних господарствах хвороба виявляється зазвичай у вигляді ензоотичних спалахів і спорадичних випадків (хворіє переважно молодняк). Сезонність при хламідіозі зазвичай не виражена, хворобу реєструють круглий рік. Але в деяких господарствах відзначають зімово-весняну, весняно-літню або літньо-осінню сезонність. Сезонність пов'язана з плануванням масових отелів в певну пору року [95].

Хламідіозну бронхопневмонію реєструють зазвичай у тварин до 6-ти місячного віку, проте частіше хворіють 15-20-денні телята. Зараження частіше відбувається аліментарним шляхом, рідше аерогенним і іншими шляхами. Бронхопневмонія може реєструватися і у дорослих тварин. Хламідіозний енцефаломієліт частіше реєструють у тварин до 6-ти місяців, але він може виникати і у дорослих тварин. Енцефаломієліти виникають як спорадичні випадки, частіше в літньо-осінній період. Хламідіозний ентерит зазвичай реєструють у тварин до 6-ти місяців, але частіше в 3-10-денному віці. Як виняток зустрічається у дорослих тварин. Хламідіозний ентерит - найбільш поширена форма хламідіоза у телят. Хламідіозний поліартрит, як правило, реєструють в 3-20-ти денному віці. Ця форма хламідіозу широко поширена у Західному Сибіру (до 90 %), сезонність зазвичай літньо-осіння. Хламідіозний кон'юнктивіт реєструють з народження або в 10-20-денному віці [84].

Хворобу реєструють у великої рогатої худоби різного віку, але частіше захворює молодняк до 6-ти місячного віку, незалежно від статі. Джерелом збудника інфекції є хвора велика рогата худоба і хламідіоносії. Так само джерелом збудника є кішки, що знаходяться на території комплексу. Ймовірно, певну роль, як джерело збудника, грають інфіковані миші, щури, птиці і обслуговуючий персонал. У інфікованих корів хламідії виділяються в зовнішнє середовище з сечею, калом, молоком, навколоплідними водами, ексудатом із статевих органів, мокротою і повітрям, що видихається [85]. Чинниками передачі є підлога, підстилка, годівниці, напувалки, корм, вода, контаміновані збудником хвороби, молоко, молозиво, плоди, що абортували, і плодові оболонки, а також інвентар (мітли). Дорослі тварини заражаються аерогенним і аліментарним шляхами. Так само зараження відбувається при лежанні: статеві органи і мацерована шкіра здорових корів стикаються із підлогою, контамінованою навколоплідними водами і ексудатом із статевих органів хворих корів [69; 174].

Можливо, певну роль грає трансмісивний шлях зараження. Молодняк заражається трансплацентарним, аліментарним і аерогеним шляхами. Сприяють виникненню хвороби серед великої рогатої худоби: підвищена вологість і загазованість повітря, великий вміст позитивних аероіонов у повітрі (особливо в холодну пору року), а також велика запилена і мікробна засміченість повітря (при утриманні у літньому таборі). Сприяють захворюванню гіпопротеїнемія, гіпоглікемія і знижений вміст каротину у крові, висока молочна продуктивність. Серед молодняка великої рогатої худоби виражена весняна і осіння сезонність, хвороба у молодняка виявляється у вигляді ензоотичних спалахів [48]. Серед корів виражена літньо-осіння сезонність, що пов'язане із плануванням масових отелень на літній період. Серед корів реєструють спорадичні випадки хвороби, інколи ензоотичні спалахи, хоча можливо, що інтенсивність епізоотичного процесу серед корів вища, оскільки низька чутливість серологічного методу дослідження (РТЗК) не дозволяє це встановити [107].

Перебіг і симптоми хвороби. Виділяють декілька клінико-анатомічних форм хламідіозу: уретрит, орхіт, аборт, ендометріт, вагініт, гастроентерит, бронхопневмонія, поліартрит, енцефаліт, кон'юнктивіт, мастит, проте часто хвороба перебігає у змішаній формі. У корів хвороба виявляється у формі абортів, народження мертвих і нежиттєздатних телят, виродків, ендометріту, цервіциту, вагініту, маститу і в інших формах (пневмонія, ентерит) [96; 152]. Аборти відбуваються на 7-9-ому місяці стельності, але можуть бути і на 4-ому місяці. Після аборту знижується молочна продуктивність, інколи розвивається ендометріт, цервіцит, вагініт. Рідко спостерігають сальпінгіт. Після аборту, народження мертвих і нежиттєздатних телят може розвиватися атрофія яєчників і оваріальні кісти. Інколи у інфікованих корів народжується здоровий приплід [123]. Для хламідіоза характерний вузликовий висип на слизистій оболонці піхви. У хворих корів відзначається підвищення температури тіла, лейкопенія протягом перших 3-5-ти днів, потім знижується зсідання крові, спостерігають лейкоцитоз, лімфоцитоз, нейтрофільоз із зрушенням ядра вліво, еозинопенію. У биків хвороба частіше перебігає латентно або у формі легкого уретриту. Рідше спостерігають орхіт, епідидиміт, фунікуліт, постіт і простатит [2].

У телят розрізняють дві основні форми хламідіозу: внутрішньоутробний і постнатальний. Для внутрішньоутробного хламідіозу характерний розвиток ентериту, поліартриту і енцефаліту, які спостерігаються одночасно, відразу після народження теляти. При постнатальному хламідіозі у віці 3-10-ті днів реєструють ентерит, у 10-20-денному віці - поліартрит, риніт, кон'юнктивіт, у 15-30-денному віці - бронхопневмонію. При хламідіозному ентериті відзначають лихоманку до 41 градуса, анорексію, пригнічення, прискорення пульсу і дихання, діарею, тенезми, фекалії з домішкою слизу і крові [107; 168].

Патологоанатомічні зміни. Плоди, що абортували, до 6-ти місяців стільності не мають яскраво виражених уражень: велика кількість червонуватої рідини в плевральній і черевній порожнинах, червонуватий набряк підшкірної клітковини. Абортовані плоди на 7-9 місяці стільності мають виражені ураження: анемія слизових оболонок, набряки шкіри і підшкірної клітковини (особливо голови), крововиливи, асцит, збільшення лімфовузлів, печінки і селезінки [81; 145]. У корів на розтині знаходять катарально-гнійний ендометріт, цервіцит, вагініт з множинними крововиливами, вузликовий висип. У власній пластинці слизової матки і піхви рясна лімфо-гистіоцитарная і плазмоцитарна інфільтрація. Спостерігають метаплазію ендометрію, фіброз сполучно-тканинної основи ендометрію, атрофію маткових залоз. Рідко спостерігають катарально-гнійний сальпінгіт. У яєчниках виявляють атрофію і кісти [60].

У легенях виявляють дрібні рубці, синехії між долями, інколи - активну катарально-гнійну пневмонію. У кишечнику виявляють складчатість і потовщення слизової оболонки, рясну клітинну інфільтрацію власної пластинки слизової оболонки. Нерідко виявляють ендокардит, гломерулонефріти і клітинні інфільтрати у міокарді. Плодові оболонки набряклі, в котіледонах дрібні некротичні вогнища. Відзначають гепатит і спленіт з лімфогистіоцитарною інфільтрацією [97].

У 100 % телят, хворих на хламідіоз, на розтині знаходять катаральний гастроентероколіт. У телят з внутрішньоутробним хламідіозом і постнатальним хламідіозом у віці до 30 днів виявляють гіпоплазію і макрофагальну реакцію лімфоїдної тканини тімусу, селезінки, серозний лімфаденіт, реакцію регіонарних лімфовузлів [87; 146]. У тварин старшого віку на перший план виступають гіперпластичні процеси. При внутрішньоутробному хламідіозі завжди виявляють інтерстиціальну пневмонію, серозний або некротичний менінгоенцефаліт, серозно-геморагічний або серозно-фібрінозний поліартрит. При постнатальному хламідіозі виявляють, на відміну від внутрішньоутробного, серозний менінгіт, серозний синовіт або серозно-фібрінозний артрит, рідше гнійний артрит ]96].

У хворих телят на розтині так само знаходять: катаральний бронхіт, бронхіоліт, перібронхіт, інтерстиціальну пневмонію краніальних часток (рідше осередкову катаральну або крупозну пневмонію), гіперплазію лімфовузлів (заглоткових, бронхіальних і середостінних), серозно-фібрінозноє запалення плеври, перикарду і очеревини, а також продуктивний спленіт і гепатит, дистрофію паренхіматозних органів, інтерстиціальний нефрит і міокардит. У биків знаходять осередковий некротичний орхіт, фібрінозний періорхіт, уретрит, простатит, епідідіміт, постит і фунікуліт [61].

Методи діагностики. Існуючі методи діагностики хламідіозу (клиніко-епізоотологічний, бактеріологічний, серологічний і інші) дозволяють правильно оцінити епізоотичну ситуацію й здійснювати протиепізоотичні заходи. Однак досягти швидкого й повного виявлення всіх заражених тварин, а також надійного оздоровлення поголів'я великої рогатої худоби й інших видів тварин з їхнім застосуванням вдається далеко не завжди. Тому неодноразово вітчизняними й закордонними вченими вживали спроби вдосконалення діагностики цієї інфекції. Значна увага приділялася алергійному методу діагностики. Але поки не вдалося одержати високоефективний алерген, придатний для масових досліджень тварин. Тому була поставлена мета - вишукати такий препарат [54; 152].

Для постановки діагнозу на хламідіоз треба враховувати епізоотологічні дані, клінічні ознаки, патологоанатомічні зміни, дані серологічного дослідження, результати ”вірусологічного дослідження”, мікроскопії і біопроби. Підстава для постановки діагнозу - виділення культури хламідій. Патогномонічним для хламідіозу телят є виявлення хламідій в цитоплазмі синовіоцитов і ентероцитів. З патматеріалу виготовляють мазки-відбитки, які забарвлюють одним з декількох методів: по Стемпу, Маккіавелло, Хіменесу, Кастаньеда, Романовському-Гімзе або забарвлюють акридіновим помаранчевим [62]. У телят за життя проводять риноцитоскопію - ватним тампоном беруть мазок з вентральних носових ходів і готують мазки-відбитки. Одночасно з мікроскопією мазков-відбитків проводять зараження 6-7-денних курячих ембріонів або лабораторних тварин (білих мишей, морських свинок). Можливе зараження культур клітин: нирки ягняти, легких мишат, Hela, Hep [96; 176].

Одним з методів діагностики є серологічне дослідження. У лабораторії частіше проводять реакцію тривалого зв'язування комплементу і реакцію зв'язування комплементу, рідше використовують реакцію імунофлюоресценції. Інколи використовують реакцію гемагглютінації, реакцію гальмування гемагглютінації і реакцію мікроаглютинації. Ці реакції використовують для виявлення групоспецифічного антигена і антитіл до нього. У практиці ці серологічні методи мають недостаточную достовірність [105].

Для встановлення видової належності збудника застосовують реакцію нейтралізації. В даний час розроблений ефективніший і специфічний метод серологічної діагностики хламідіозу - іммуноферментний аналіз. Метод заснований на виділенні антитіл до групоспецифічного антигену. Специфічність іммуноферментного аналізу досягає 98,7 %. [15]

Для діагностики хламідіозу за допомогою полімеразної ланцюгової реакції розроблений діагностичний набір ”Хламорн”. Полімеразна ланцюгова реакція - не серологична реакція, більш специфічна, ніж імуноферментний аналіз. Ця реакція дозволяє по декількох молекулах ДНК збудника поставити діагноз, проте можлива наявність псевдопозитивних результатів. Існує алерген для діагностики хламідіозу (орнітозний алерген). Результат алергічного дослідження враховують через 1-2 доби після введення алергену. В даний час алергічну діагностику хламідіозу не застосовують [6; 71; 126].

Лікування. Тетрациклін і ерітроміцин використовуються кілька десятків років для лікування хламідійних інфекцій, але ці лікарські засоби усе ще широко використовують, це вказує на те, що стійкість до них не завжди є великою проблемою [32; 160]. Ефективність макролідів, таких як ерітроміцин або азалід, таких як азітроміцин імовірно пов'язана з їхньою здатністю досягати високих внутрішньоклітинних концентрацій, особливо в макрофагах [52]. Макроліди виявляються навіть у цитоплазмі клітин і фагосомах/лізосомах, тоді як азаліди схильні накопичуватися у фагосомах. Тетрацикліни так само проникають у клітини, але їх внутрішньоклітинне розташування мало специфічно для певних частин клітини [45]. Бета-лактамні антибіотики (пеніциліни й цефалоспоріни) або аміноглікозиди (гентаміцин) повільно проникають у клітини й мають помірну або низьку активність відносно хламіді. Існують значні технічні складності у визначенні стійкості хламидий до антибіотиків; Suchland зі співробітниками (2003) втановив, що мінімальна пригноблююча (МПК) різних антибіотиків для різних видів хламідій залежить від того, яку культуру клітин використовували в лабораторії, часі між зараженням і додаванням антибіотика, концентрації клітин і обраної стратегії пасажування. В основному, стійкість in vitro недостатньо корелює зі стійкістю при клінічному прояві у хворих [86; 156].

У цей час стійкість до основних антибіотиків, використовуваним для лікування гострих хламідійних інфекцій у людей, в основному не є великою проблемою. Клініцисти, вдоволені цією ситуацією, незважаючи на це повинні бути пильні [111]. Препаратами першого вибору є антібіотіки-тетрацикліни. Лікування цими препаратами не завжди дуже ефективно, при їх використанні слід розраховувати на 2 курси лікування з інтервалом 3-4 дня [16]. Ефективніший дібіоміцин, що наголошується практикуючими ветлікарами. Деякі лікарі рекомендують вводити непролонговані тетрацикліни у подвійній добовій дозі: 1) у тій же дозі, але 4 рази в день; 2) у подвійній разовій дозі. При важкому перебігу хвороби можна вводити внутрішньовенно доксицикліна гудрохлорид. Після лікування тетрацикліном інколи спостерігають хламідіоносійство. Хламідії можуть набувати резистентністі до тетрацикліну [110; 153].

Імунітет. Хламідії - слабкі антигени і викликають утворення відносно невеликої кількості антитіл. У молоці і молозиві так само виявлені антитіла, але в титрах вище сироваткових. Ці антитіла виявляють тривалий час. При хламідіозі утворюються комплементзв'язуючі і нейтралізуючі антитіла. Сироваткові антитіла відносяться до імуноглобулінів класів М і G, а антитіла молока і молозива - до імуноглобулінів підкласу G 1 [11; 151]. У телят, що отримали антитіла з молозивом, до 35-го дня життя антитіла в крові не виявляють, тобто колостральний імунітет вже не попереджає хворобу. Високовірулентні штами хламідій після дачі молозива, що містить антитіла до них, все одно викликають системну інфекцію у телят. Хламідії у вірулентному стані виділені з крові із титром антіхламідійних антитіл 1:256 [31].

При хламідіозі виробляється мало нейтралізуючих антитіл, вони виділяються не постійно і в малих титрах. Нейтралізуючі антитіла можуть зв'язувати і гетерологічні ізоляти хламідій. Гуморальний імунітет при хламідіозі не грає вирішального значення. Важливу роль грає клітинний імунітет. Нейтрофільні лейкоцити можуть лізувати хламідії. Проте інколи хламідії можуть розмножуватися в нейтрофілах (у неімунному організмі) [12; 157]. За даними Пігаревського В.Е. певна роль у захисті організму належить і продуктам розпаду лейкоцитів. Для нейтралізації 1 летальної дози збудника достатні 0,2 міліграм тотального лейкоцитарного гістону і 0,25 міліграм лізосомних катіонних білків. Хламідії у певних умовах можуть розмножуватися в макрофагах, де вони захищені від антитіл і дії ліків [7].

Профілактика й заходи боротьби. Комплектування держпідприємств, станцій і пунктів штучного запліднення, скотарських господарств проводять здоровими тваринами із благополучних щодо хламідіозу господарств [57]. Завезених з інших господарств тварин треба карантинувати протягом 30 днів і досліджувати протягом цього періоду. Биків-плідників, ялівок, корів і молодняк старше 6 місяців варто досліджувати серологічно на хламідіоз 2 рази на рік. Не можна допускати контакту великої рогатої худоби з іншими видами тварин і птахами. Персонал, що має симптоми респіраторної хламідійної інфекції (тривалий кашель), не можна допускати до роботи без лікування. Встановлюють суворий облік випадків абортів, мертвонародження, безплідності, маститів, орхитів, уретритів, пневмоній, поліартритів. Варто розслідувати кожний випадок абортів, народження мертвих і нежиттєздатних телят, слабких телят і передчасних пологів. Регулярно проводять дератизацію, дезінсекцію, дезакаризацію й дезінфекцію. Не дозволяють гніздитися й годуватися птахам на тваринницьких об'єктах. На території ферм роблять видлов собак і кішок. Плаценту й абортовані плоди піддають технічної утилізації [62]. У родильних відділеннях і профілакторіях бажано щодня проводити дезінфекцію. Між приміщеннями й перед входом у профілакторій треба розміщати дезковрики, дезбар'єр повинен бути завжди заправлений. При встановленні діагнозу на хламідіоз господарство оголошують неблагополучним і накладають обмеження. Хворих тварин ізолюють протягом 30 днів і піддають лікуванню. Гній, підстилку й залишки кормів знезаражують біотермічно [61; 147]. Для дезінфекції приміщень, вигульних майданчиків, інвентарю й предметів догляду використовують 4 % розчин їдкого натру або формаліну триразово з інтервалом 1 година. Вимушений забій хворих тварин проводять на санбойні. У неблагополучних господарствах всіх тварин вакцинують. Обмеження знімають через 30 днів після останнього випадку одужання хворих тварин і проведення заключних заходів. Благополучним вважається господарство, у якому: клінічні ознаки хвороби відсутні протягом 3 років, у сироватці крові тварин не налічується специфічних антитіл, тварин вакцинують протягом 2 років підряд [30].

2.1 Висновок з огляду літератури

Серед чисельної інфекційної патології людей і тварин велику питому вагу займають антропозоонозні і зоонозні хламідійні інфекції, які є серйозною медико-ветеринарною проблемою. Хламідіози - це група контагіозних захворювань тварин, птиці та людей, які спричинюються антигеноспорідненими і морфологічно схожими мікроорганізмами - хламідіями.

В останні роки, дякуючи широким і цілеспрямованим дослідженням вчених по вивченню хламідіозу овець, свиней, сріблясто-чорних лисиць, великої рогатої худоби, розроблені і впроваджені у виробництво діагностикуми, вакцини і раціональні заходи боротьби (Боровик Р.В. і співавт., 1975; Митрофанов Н.М., 1980; Караваев Ю.Д., Налетов Н.И., 1981; Chernesky M.A. et al., 1986; Pollard D.R. et al., 1989; Black C.M., 1997; Настенко В. і співавт., 2001; Стегній Б.Т. і співавт., 2002). Разом з тим, багато питань цієї проблеми потребують поглибленого вивчення, особливо це стосується хламідіозу великої рогатої худоби. У цього виду тварин недостатньо вивчена крайова епізоотологія хвороби в південних областях України, її розповсюдження, перебіг, симптоматика, патоморфологічні і гістоморфологічні зміни. Потребують вдосконалення методи лікування хворих тварин і система профілактики хвороби.

3. Власні дослідження

3.1 Матеріали і методи дослідження

Дана дипломна робота виконувалась на базі фермерського господарства ЗАТ «Нива-плюс» Ічнянського району Чернігівської області, вірусологічному і епізоотологічному відділах ЧОДЛВМ та кафедри епізоотології та організації і економіки ветеринарної справи СНАУ. В роботі було проведено аналіз застосованих схем лікування та проведення оздоровчих заходів, спрямованих на ліквідацію хламідіозу великої рогатої худоби в ЗАТ «Нива-плюс» Ічнянського району Чернігівської області.

Метою нашої роботи було вивчити розповсюдження, перебіг, симптоматику, патоморфологічні і гістоморфологічні зміни урогенітального хламідіозу великої рогатої худоби в Чернігівській області; удосконалити існуючі методи лікування хворих тварин та розробити науково обґрунтовану систему профілактичних заходів. Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі завдання:

провести аналіз показників відтворення стада великої рогатої худоби в господарствах Чернігівської, Київської та Полтавської областей України;

вивчити епізоотичну ситуацію з хламідіозу великої рогатої худоби в Чернігівській області;

вивчити симптоматику енцефалітної форми хламідіозу;

вивчити патоморфологічні і гістоморфологічні зміни у великої рогатої худоби при хламідіозі;

вивчити у порівняльному аспекті патолого-анатомічні і гістологічні зміни у морських свинок і білих мишей, заражених хламідіями в умовах експерименту;

вивчити ефективність комплексного лікування хламідійної етіології.

Об'єкт дослідження - корови і нетелі з господарств Чернігівської області.

Предмет дослідження. Предметом дослідження були: статистичні матеріали обліку та звітності державних підприємств ветеринарної медицини; результати епізоотологічних обстежень молочно-товарних ферм; результати клінічних, патоморфологічних, гістоморфологічних та лабораторних досліджень; кров та сироватка крові великої рогатої худоби.

Методи досліджень - комплексний епізоотологічний (епізоотологічне обстеження господарств і спостереження за ними; порівняльно-історичний і порівняльно-географічний опис епізоотичного процесу; статистичне дослідження і епізоотологічний аналіз), клінічний, серологічний, патоморфологічний, гістоморфологічний, гематологічний, вірусологічний.

Дослідження за темою дипломної роботи виконувалися протягом 2008-2010 рр. на кафедрі епізоотології та організації і економіки ветеринарної справи Сумського національного аграрного університету, в обласній Чернігівській лабораторії ветеринарної медицини і господарствах Чернігівської області. Матеріалом досліджень були корови і нетелі з порушеннями репродуктивної функції, а також патологічний матеріал від них. Епізоотичну ситуацію з хламідіозу великої рогатої худоби в господарствах Чернігівській області України вивчали за результатами лабораторних досліджень на цю хворобу, проведених в обласній лабораторії ветеринарної медицини Чернігівської області, а також за результатами власних досліджень. Епізоотологічні дослідження проводили з використанням комплексного епізоотологічного методу, “Методических указаний по эпизоотологическому исследованию” (Бакулов И.А. і співавт., 1982), посібника “Методы эпизоотологического исследования и теория эпизоотического процесса” (Джупина С.И., 1991).

Клінічні обстеження тварин і гематологічні дослідження проводили за загальноприйнятими методами в господарствах зі значним відсотком порушень репродуктивної функції у корів і телиць, в яких лабораторно підтверджувався хламідіоз. Всього клінічно обстежено 1833 тварини. Гематологічно досліджено проби крові від 20 корів.

Патоморфологічні зміни вивчали на вимушено забитих тваринах, абортованих плодах, мертвонароджених телятах. Матеріалом цих досліджень були: 3 абортовані плоди; 5 мертвонароджених телят; 38 корів, нетелів і телиць парувального віку з порушеннями репродуктивної функції, затримкою посліду та післяродовим ендометритом; 14 корів і телиць з вагінітами, уретритами, цервіцитами, метритами; 15 корів і телиць з тривалою неплідністю. Матеріалом гістоморфологічних досліджень були гістологічні зрізи з органів вимушено забитих корів, з господарств неблагополучних щодо хламідіозу, діагноз в яких встановлювався комплексно на підставі епізоотологічних, клінічних, патологоанатомічних даних і результатів лабораторних досліджень: РЗК; ІФА; ізоляції хламідій на курячих ембріонах; мікроскопії мазків-відбитків, фарбованих за Романовським - Гімзою.

Для гістоморфологічних досліджень від забитих корів, після зовнішнього обстеження органів, відбирали шматочки: дорзальної і уретральної ділянки піхви; піхвової та маткової ділянки шийки матки; середньої частини уретри; маткових трубок; середостінних лімфатичних вузлів; селезінки; печінки; нирок. Для фіксації використовували 10% кальцій-формол за Бекером в модифікації Пірса та рідину Карнуа. Технічна обробка матеріалу виконувалась за загальноприйнятою методикою. Парафінові зрізи товщиною 5-8 мкм фарбували гематоксиліном і еозином, пікрофуксином за Ван-Гізоном. Всього в процесі роботи було виготовлено і досліджено 68 гістологічних препаратів. Виявлення, виділення і ідентифікацію хламідій, а також серологічні дослідження (РЗК, ІФА) проводили згідно “Методических указаний по лабораторным исследованиям на хламидийные инфекции сельскохозяйственных животных” (1986). Для діагностичних досліджень використано 28 курячих ембріонів. Проведеними дослідженнями виділено і ідентифіковано сім штамів хламідій. При постановці РЗК на хламідіоз використовували діагностичні набори, виготовлені Херсонською біофабрикою. Всього з нашою участю серологічно досліджено в РЗК 388 проб крові від великої рогатої худоби в Чернігівській лабораторії ветеринарної медицини.

Діагноз на хламідіоз вважали підтвердженим лабораторними дослідженнями у випадках: виділення збудника із досліджуваного матеріалу і його ідентифікацію; виявлення збудника в досліджуваному матеріалі і отриманні позитивних результатів дослідження на хламідіоз сироваток крові від цих же тварин; встановлення наростання титру антитіл в два і більше рази при дослідженні сироваток крові тварин, які абортували. При первинній постановці діагнозу на хламідіоз в господарстві дотримувалися правила, що виділення і ідентифікація збудника обов'язкові. В подальшому хворих тварин виділяли шляхом серологічних досліджень.

З метою вивчення ефективності лікування і профілактики хламідіозу у молодняка великої рогатої худоби використовували комплексний антимікробний препарат пролонгованої дії - оксиветин. Досліди проведені на телятах 2-3 місячного віку, що народилися від хворих на хламідіоз корів і у яких виявлялись ознаки бронхопневмонії. У процесі дослідів у крові телят, стабілізованій цитратом Na, визначали вміст гемоглобіну гемоглобін-цианідним методом (з ацетонциангідріном), а також кількість еритроцитів і лейкоцитів, а в сироватці крові телят - кількість загального білка рефрактометричним методом. Біохімічне бронхо-легеневе тестування проводили за методом І.Н. Кондрахіна (1996) при бронхопневмонії телят.

3.2 Характеристика господарства

Спочатку в господарстві займались промисловим виробництвом свинини, але поступово виникали нові підрозділи, впроваджувались нові індустріальні технології рослинництва, тваринництва, комплексної промислової переробки сільськогосподарської продукції.

Найважливіший підрозділ тваринницької галузі господарства - комплекс по виробництву свинини, який займає 13,6 га, утримує 13500 свиней, приплоду одержано за рік 19000. Стратегічне завдання цієї галузі - збільшення виробництва м'яса і зменшення його собівартості - вирішується, перш за все, за рахунок зменшення собівартості кормів. Для їх збалансованості використовують зернову суміш, кукурудзу на силос і зеленою масою, багаторічні і однорічні трави - на сінаж, люцерну, ячмінь тощо. В зернову суміш вводять закуплені премікси. Дякуючи розвинутому кормо виробництву комплекс майже не знизив свої показники навіть в складних сьогоднішніх умовах. Порода, яка складає поголів'я - свиноматка велика біла і хряк ландрас. З усіх використаних порід вітчизняної селекції ці породи в умовах комплексу дають найкращий ефект, вони стійкі до інфекцій і дають найбільший привіс. В приміщеннях комплексу є все необхідне для дбайливого догляду за тваринами. Гідрозмивом обмивають свиней і станки, де вони знаходяться, діє вентиляція, підігрів поросят взимку.

Вироблені за рік 950 тонн свинини надійшли до споживачів по всій Україні. Своїм працівникам господарство продала за пільговими цінами 2,5 тисячі поросят і забезпечила кормами.

Високий рівень свинарської галузі залежить від молочного стада господарства, адже молоко - відвійки для поросят. На молочно-товарній фермі доглядають 1200 голів худоби. У дійній череді - 400 корів, за період лактації кожна дає 4,5 тисячі літрів молока жирністю 3,5 % (табл. 1). Для забезпечення продуктивності зоотехніки займаються селекційно-племінною роботою, контролюють чистоту маточної породи поголів'я - красний гольщинофріз молочного напрямку. Триразове доїння корів можливо дякуючи своїй кормовій базі. Влітку - це зелена маса, зисою - силос, кормові буряки, залишки переробки цукрового заводу, мінеральні підкормки. На фермі - значна механізація процесів догляду за тваринами: автонапування, механічні доїння, роздача підкормки, прибирання гною. Молоко для переробки на молокозавод направляється охолодженим першим сортом.

Тварини утримуються в типових приміщеннях, територія ферми частково огороджена, при в'їзді на їх територію є шлагбауми, санпропускники та дезбар'єри в задовільному стані. Майже всі приміщення знаходяться в задовільному стані, забезпечені дезковриками. Гній прибирається механічним транспортером 1 раз на добу.

Таблиця 1.

Характеристика тваринницької галузі господарства

№ п/п	Показники	Отримані результати
1.	Кількість корів, гол.	400
2.	Середній надій на корову, кг	4500
3.	Отримано телят на 100 корів по господарству, гол.	86
4.	Середньодобовий приріст молодняка ВРХ, кг	0,455
5.	Кількість свиней, гол.	13500
6.	Отримано поросят на 1 свиноматку по господарству, гол.	8
7.	Середньодобовий приріст молодняка поросят на відгодівлі, кг	0,502

В господарстві практикується прив'язний метод утримання тварин. Середній надій на одну голову за даними зоотехнічної служби на 01.01.10 року становив 7,2 л на одну голову. Середньодобовий приріст молодняку становив 0,455 кг на добу. Вихід телят на 100 голів корів у 2010 був 86 голів.

Тварини утримуються в типових приміщеннях, територія ферми частково огороджена, при в'їзді на їх територію є шлагбауми, санпропускники та дезбар'єри в задовільному стані. Майже всі приміщення знаходяться в задовільному стані, забезпечені дезковриками. Гній прибирається механічним транспортером 1 раз на добу.

В господарстві переважна більшість корів семинтальської та лебединської порід (північно-східний тип бурої молочної породи). Запліднення корів штучне. Дане господарство обслуговують два фахівця ветеринарної медицини: головний лікар та фельдшер.

Високорозвинене тваринництво в господарстві змушує працівників господарства підтримувати на такому ж високому рівні і рослинницьку галузь. Мета агрономічної служби - забезпечити тваринництво високоякісними кормами протягом року.

Кормові культури - кукурудза, кормовий буряк, багаторічні і однорічні трави - займають 27 % від всіх сільськогосподарських угідь господарства. Намічено збільшими виробництво кукурудзи з 39 центнерів з га вдвічі. Цьому буде сприяти співробітництво з угорською фірмою, використання її насінного фонду і технологій. Збільшуються площі під конюшину і люцерну, яка дає не менше трьох укосів (табл. 2).

Таблиця 2.

Розмір земельних угідь в ЗАТ «Нива-плюс»

№ п/п	Показники	Розмір, га
1.	Загальна площа	2176
2.	Сільськогосподарські угіддя	1103
3.	Ріллі	982
4.	Сінокоси	91

Ці культури - добрі попередники під зернові, які займають 63 % сільськогосподарських угідь. Це - пшениця, жито, ячмінь, горох, овес, вика, гречка, просо. Також одне з найголовніших завдань агрономічної служби - збільшення валового збору зернових. Основні їх площі займає озима пшениця. В цьому році її засіяли новими високоурожайними сортами «Элита -2» (репродукція)», «Поліська-90», «Коламак - 3», «Мірич «для хлібопечення). Також планується сортозаміна всіх ярих культур.

Із технічних культур особливої уваги набуває цукровий буряк. В завдання, які поставило правління господарства перед агрослужбою, входить збільшення урожайності цієї культури з 300 центнерів з га вдвічі. Це стане можливим після подальшого розвитку співробітництва з неміцькою фірмою «Агрос», використання її технологій.

В господарстві розроблено та затверджено план профілактичних протиепізоотичних та діагностичних заходів: фахівцями районної державної лікарні ветеринарної медицини проводяться діагностичні дослідження на туберкульоз, відбираються проби крові для дослідження на лейкоз, бруцельоз, лептоспіроз. Лабораторні дослідження проводяться на базі Ічнянської районної лабораторії ветеринарної медицини та Чернігівської державної лабораторії ветеринарної медицини.

Епізоотична ситуація в ЗАТ «Нива-плюс» на протязі останніх років була благополучна щодо туберкульозу, лейкозу, лептоспірозу та інших хвороб. Але у зимово-весняний період 2010 року в господарстві було виявлено захворювання телят 4-7-місячного віку у вигляді енцефаломієліту.

3.3 Результати власних досліджень

Аналіз показників відтворення стада великої рогатої худоби в господарствах Чернігівської, Київської та Полтавської областей України

Проведений аналіз показав, що в господарствах Чернігівської, Київської і Полтавської областей протягом 2008-2010 років відмічався низький вихід телят від 100 корів. Так, в Київській області він коливався в межах від 61 в 2008 р. до 77 - в 2010 р.; в Чернігівській області - від 61 в 2008 р. до 79 в 2010 р.; в Полтавській - від 66 в 2008 р. до 76 в 2009 і 2010 роках (мал. 1).

Малюнок 1. Показники виходу телят на 100 голів в господарствах Чернігівської, Київської та Полтавської областей за 2008-2010 роки

Звертає на себе увагу значна кількість неплідних корів, мертвонароджених телят і абортів в господарствах південного регіону України. Так, на молочно-товарних фермах Київської області кількість неплідних корів коливалась в межах 6,3% в 2010 р. до 10,3% в 2008 р.; в Чернігівській області - від 9,7% в 2008 р. до 11,3% в 2010 р.; в Полтавській області - від 3,3% в 2010 р. до 13,2% в 2008 р. (мал. 2).

Малюнок 2. Показники неплідності корів в господарствах Чернігівської, Київської та Полтавської областей за 2008-2010 роки

Кількість мертвонароджених телят в Київській області коливалась в межах 1,0% в 2010 р. до 2,1% в 2008 р.; в Чернігівській області - від 0,14% в 2008 р. до 0,74% - в 2010 р.; в Полтавській області - від 0,07% в 2010 р. до 0,35% в 2008 р. (мал. 3).

Малюнок 3. Показники мертвонародження телят в господарствах Чернігівської, Київської та Полтавської областей за 2008-2010 роки

Значною в господарствах півночі України є також кількість абортів у корів і нетелів. Так, в Київській області кількість абортів коливалась в межах від 0,49% в 2010 р. до 0,85% в 2009 і 2008 роках; в Чернігівській області - від 0,15% в 2008 р. до 0,74% - в 2010 р.; в Полтавській області - від 0,22% в 2010 р. до 0,45% в 2009 р. (мал. 4).

Малюнок 4. Показники кількості абортів у корів і нетелів в господарствах Чернігівської, Київської та Полтавської областей за 2008-2010 роки

Симптоматика енцефалітної форми хламідіозу серед молодняку великої рогатої худоби

Останніми роками в деяких господарствах Чернігівської області, переважно в спецгоспах, реєстрували захворювання молодняку великої рогатої худоби. Клінічно це захворювання супроводжувалося нервовими явищами. Етіологія тривалий час залишалась невстановленою. На підставі численних досліджень нами було доведено, що серед молодняку мала місце енцефалітна форма хламідіозу (мал. 5 та 6), яка відома в літературі під назвою спорадичний енцефаломієліт. Домінуючими ознаками захворювання були ураження нервової системи, але, як показали дослідження, в патологічний процес втягувалися всі органи і системи організму.

Результати проведення біологічного зараження морських свинок і білих мишей

Морські свинки і біли миші також виявилися чутливими до збудника хламідіозу. В умовах лабораторії ми серійно заражали тварин цих видів штамами хламідій, які були виділені від абортованих плодів. У білих мишей, заражених в черевну порожнину або інтраназально, відмічали пригнічення, скуйовдження шерсті, втрату апетиту і помітне схуднення. Тварини гинули на 7-24-й день після зараження.

При гістологічному дослідженні у селезінці виявляли осередки некрозу і гіперплазію лімфатичних фолікулів, у печінці - лімфогістіоцитарну проліферацію в зоні тріад, дискомплексацію балочної будови, осередковий некроз, у нирках - зернисту дистрофію епітелію канальців і осередкову проліферацію в стінках альвеол за типом інтерстиціальної пневмонії. Для більшості тварин характерним був поверхневий десквамативний гастроентерит. Штами хламідій при зараженні у черевну порожнину вагітних морських свинок не викликали у них клінічно вираженого захворювання. Температура тіла у тварин була нормальною. Але у 30 % інфікованих морських свинок наступали аборти і народження мертвих плодів . У ряді випадків у новонароджених через 2-3 дні розвивався катарально-гнійний кон'юнктивіт. Тварини були пригнічені, малорухливі, у деяких наступали парези тазових кінцівок, після чого через 1-2 дні вони гинули. В інших - на 6-7-й день після захворювання стан поліпшувався і вони повільно видужували.

При розтині абортованих плодів і трупів приплоду морських свинок виявляли дистрофію печінки, збільшення селезінки, застійні явища в легенях, набряк шкіри і підшкірної клітковини, запалення кишечника. Гістоморфологічні зміни характеризувались зернистою дистрофією гепатоцитів та їх жировою дрібно крапельною інфільтрацією. У печінці виявили також тромбоцитоз судин, дискомплексацію балочної будови, осередковий некроз. У легенях - гіперемію судин і капілярів стінок альвеол і їх геморагічну інфільтрацію. У нирках - зернисту дистрофію епітелію канальців, осередки ексиравазації. У селезінці - гіперплазію фолікулів, осередкові некрози.

Таким чином, порівняння патолого-анатомічних і гістоморфологічних змін у абортованих плодів великої рогатої худоби і морських свинок, новонароджених телят, молодняку великої рогатої худоби, а також експериментально заражених білих мишей, що загинули через хламідійну інфекцію, свідчать про одно типову і подібну реакцію органів. Розвиток дистрофічних і некробіотичних процесів у паренхіматозних органах, порушення гемодинаміки, активізація РЕС є типовими для хламідійної інфекції і в поєднанні з лабораторними дослідженнями можуть бути основою при діагностиці цього захворювання у тварин різних видів.

Удосконалення методів терапії хламідіозу великої рогатої худоби

З метою лікування і профілактики хламідіозу великої рогатої худоби нами була випробувана лікарська форма препарату оксиветину, до складу якого входять: окситетрацикліна гідрохлориду -10,0 г; новокаїну -1,0 г; аскорбінової кислоти - 0,1 г; трилону Б - 0,1 г; 1,2-пропиленгліколю - до 100 см³. Ця форма препарату характеризується тим, що вона має широкий спектр антимікробної дії у відношенні до більшості грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів, а також має пролонговані властивості до збудника хламідіозу при парентеральному введенні тварині, стимулює зменшення запального процесу. Після однократного внутрішньом'язового введення оксиветину діючі компоненти препарату у бактеріостатичній концентрації утримуються в крові й органах тварин протягом 72-96 годин.