Розробка і обґрунтування технології вирощування пшениці в умовах Ужгородського району Закарпатської області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Оцінка умов Ужгородського району

1.1 Грунтово-кліматичні умови

1.1.1 Характеристика клімату

1.1.2 Ґрунтові умови

Розділ 2. Біологічні особливості культури і можливості реєстрованих сортів

2.1 Ботанічна характеристика культури

2.2 Вимоги до умов вирощування

2.3 Господарсько-біологічні особливості, продуктивність та якісні показники реєстрованих і перспективних сортів

Розділ 3. Рівні врожайності, які забезпечуються грунтово-кліматичними умовами та відповідність їм запланованої врожайності

3.1 Програмування врожайності за сонячною радіацією

3.2 Програмування врожайності за ресурсами вологи

3.3 Програмування врожайності за ресурсами тепла

3.4 Програмування врожайності за гідротермічним потенціалом

3.5. Розрахунок дійсно можливого врожаю за якісною оцінкою ґрунту

3.6 Розрахунок доз добрив під урожай

Розділ 4. Обґрунтування технології одержання запланованої врожайності

4.1 Розміщення культури у сівозміні

4.2 Обробіток ґрунту

4.3 Система удобрення

4.4 Сівба

4.5 Догляд за посівами і засоби захисту від бур'янів, хвороб ішкідників

4.6 Збирання врожаю та його зберігання

4.7 Агротехнічна частина технологічної карти

Розділ 5. Заходи по охороні навколишнього середовища

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У зерновому балансі країни провідне місце належить пшениці. Найважливіше завдання на перспективу -- зростання врожайності й поліпшення якості зерна на основі інтенсифікації виробництва.

Серед найважливіших зернових культур озима пшениця за посівними площами займає в Україні перше місце і є головною продовольчою культурою. Це свідчення великого народногосподарського значення озимої пшениці, її необхідності у задоволенні людей високоякісними продуктами харчування.

Основне призначення озимої пшениці -- забезпечення людей хлібом і хлібобулочними виробами. Цінність пшеничного хліба визначається сприятливим хімічним складом зерна. Серед зернових як культур пшеничне зерно найбагатше на білки. Вміст їх у зерні м'якої пшениці залежно від сорту та умов вирощування становить у середньому 13-15 %. У зерні пшениці міститься велика кількість вуглеводів, у тому числі до 70 % крохмалю, вітаміни В-І, В2, РР, Е та провітаміни A, D, до 2 % зольних мінеральних речовин [5].

В Україні поширені також сорти озимої твердої пшениці. Порівняно з м'якими пшеницями їх зерно багатше на білок (16 - 18 %). Проте вони утворюють клейковину (другої групи), яка для хлібопечення менш придатна: хлібі з такого борошна формується низького об'єму, швидко черствіє. Борошно твердих пшениць є незамінною сировиною для макаронної промисловості, їх клейковина дає змогу виготовляти макарони, вермішель, які добре зберігають форму при варінні, не ослизнюються і мають приємний лимонно-жовтий або янтарний колір. Тверді пшениці використовують для виробництва особливого сорту борошна - крупчатки та виготовлення вищої якості манної крупи.

У тваринництві широко використовують багаті на білок (14 %) пшеничні висівки, які особливо ціняться при годівлі молодняку. Озиму пшеницю висівають у зеленому конвеєрі в чистому вигляді або в суміші з озимою викою.

Озима пшениця, яку вирощують за сучасною інтенсивною технологією, є добрим попередником для інших культур сівозміни, і в цьому полягає її агротехнічне значення.

Загальна посівна площа озимої пшениці у світі становить тепер близько 240 млн га, валові збори зерна сягають 560 млн т (1993 p.) [16].

Мета курсової роботи -- висвітлити питання впливу комплексу факторів на формування врожаю озимої пшениці, показати можливості керування цими факторами для одержання максимальної продуктивності рослини і посіву.

Завдання:

1. Аналізувати грунтово - кліматичні умови в Ужгородського району.

2. Вивчити біологічні та морфологічні особливості озимої пшениці.

3. Аналізувати вплив різних факторів на формування врожаю озимої пшениці.

4. Показати технології вирощування озимої пшениці.

врожай озима пшениця захист

Розділ 1. Оцінка умов Ужгородського району

1.1 Грунтово-кліматичні умови

1.1.1 Характеристика клімату

Клімат помірно-континентальний, з жарким літом і м'якою зимою. Значно впливає на клімат міста захищеність Карпатами від холодних вітрів з півночі.

Середньорічна температура повітря становить 10,1 °С, найнижча вона у січні (- 1,7 °С), найвища -- в липні (20,9 °С). Найнижча середньомісячна температура повітря в січні (-11,1 °С) зафіксована в 1964 р., найвища (4,1 °С) -- у 1936 р. Найнижча середньомісячна температура в липні (-17,6 °С) спостерігалась у 1902 і 1979 рр., найвища (23,6 °С) -- у 1994 р. Абсолютний мінімум температури повітря (-32,0 °С) зафіксовано 9-10 лютого 1929 р., абсолютний максимум (38,6 °С) -- 15 липня 1952. В останні 100-120 років температура повітря в Ужгороді, так само як і в цілому на Землі, має тенденцію до підвищення. Протягом цього періоду середньорічна температура повітря підвищилася приблизно на 1,0 °С. Найбільше підвищення температури в першій половині року [18].

У середньому за рік випадає 748 мм атмосферних опадів, найменше їх у лютому і квітні, найбільше -- у червні та липні. Мінімальна річна кількість опадів (443 мм) спостерігалась у 1961 р., максимальна (1134 мм) -- у 1980 р. Максимальну добову кількість опадів (75 мм) зафіксовано у червні 1892 р. У середньому за рік у місті спостерігається 156 днів з опадами; найменше їх (9) у жовтні, найбільше (18) -- у грудні. Щороку утворюється сніговий покрив, проте його висота незначна.

Відносна вологість повітря в середньому становить 73%, найменша вона у квітні (63%), найбільша -- у грудні (84%) [20].

Таблиця 1. Клімат Ужгорода

Показник	Місяць
	01	02	003	004	005	006	07	08	009	110	111	112	РРік
Абсолютний максмум,° С	13,3	17,2	225,4	229,5	331,4	334,1	338,6	36,5	334,4	226,1	221,1	115,6	338,6
Середній максимум,° С	1,3	3,7	99,8	116,7	222,0	224,6	226,9	26,6	221,2	115,4	88,2	22,7	114,9
Середня температура,° С	--1,7	--0,1	55,0	111,0	116,1	118,8	220,9	20,3	115,5	110,3	44,7	--0,2	110,1
Середній мінімум,° С	--4,8	--3,7	00,6	55,5	110,4	113,1	115,0	14,5	110,3	55,7	11,4	--3	55,4
Абсолю тний мінімум,° С	--28,2	--26,3	--17,5	--6,2	--0,9	11,5	55,4	4,4	--2,2	--9,3	--21,8	--24,7	--28,2
Норма опадів, мм	53	550	443	479	774	776	778	73	773	554	557	668	7748

1.1.2 Ґрунтові умови

Ґрунт - це придатний для життя рослин верхній шар землі, що утворився на ґрунтоутворювальній материнській породі під впливом природних факторів (клімат, рослинні і тваринні організми, мікроорганізми, рельєф місцевості, геологічний вік території) та діяльності людини. Ґрунт - основний засіб виробництва в сільському виробництві. Ґрунти Закарпатської області сформувались в умовах помірного клімату з достатнім зволоженням, тому переважають різновиди дерново-підзолистих ґрунтів та бурі гірсько-лісові [19].

Бурі гірсько-лісові грунти (буроземи) -- це найбільш поширений фоновий тин ґрунтів гірської частини Закарпаття. Вони розвинулись на схилах у межах лісового поясу від підніжжя гір до 1100...1200 м у західній та 1500...1550 м у східній частині області. Їх материнська порода -- алювій-делювій флішу кристалічних порід Рахівського масиву та магматичних відкладів Вулканічного хребта. У процесі звітрювання цих порід утворюються переважно суглинисті відклади, лише крупнозернисті пісковики (наприклад, Рахівської світи) дають супіски та піски. Породний склад лісів майже не впливає на характер буроземів. Практично однакові властивості вони мають під буковими, смерековими та мішаними лісостанами.

Дерново-підзолисті ґрунти на алювії низьких терас поширені у Притисенській низовині на середньосуглинистих терасах з ускладненою поверхнею частими мікроформами рельєфу у вигляді невисоких горбів, гряд, понижень. Це сприяло розвитку лісової рослинності та завадило ранньому освоєнню цих земель для землеробства. Протягом тривалого часу тут переважав підзолистий процес ґрунтоутворення. Неглибоке залягання ґрунтових вод сприяє оглеєнню нижньої частини профілю. У більш важких за механічним складом відмін оглеєння починається з глибини 20...25 см, тому вони належать до глейових ґрунтів. Але більшість їх складена легкими та середніми суглинками, займаючи дещо підвищені ділянки рельєфу. Оглеєння тут незначне, трапляється на глибині 70...90 см. Тому ці ґрунти глеюваті [17].

Розділ 2. Біологічні особливості культури і можливості реєстрованих сортів

2.1 Ботанічна характеристика культури

Рід пшениці Triticum L. поліморфний за видовим складом. У спеціальній літературі наводиться характеристика 28 її видів. Види пшениці за кількістю хромосом у соматичних клітинах поділяються на такі генетичні групи: 1) диплоїдні (2n-14) - однозернянка культурна (Tr. monococcum L.), однозернянка дика (Тr. aegilopoides Lin.) та ін.; 2) тетраплоїдні (2n-28) - пшениця тверда (Tr. durum Dest.), польська (Tr. polonicum L), карталінська або перська (Tr. cartalicum Nevski, Tr. persicum Vav.), тургідум (Тг. turgidum L.), Тимофєєва (Tr. Timopheevi Zhuk.), полба, або культурна двозернянка (Tr. Dicoccum Shueb.), та інші; 3) гексаплоїдні (2n-42) - пшениця м'яка (Tr. aestivum L.), пшениця Маха (Tr. Macha et. men. Deky), спельта (Tr. spelta L.), карликова (Tr. compactum Host.), круглозерна (Tr. sphaerococcum Pers.) та ін.; 4) октаплоїдні (2n-56) - пшениця грибобійна (Tr. fungicidum Zhuk.).

За морфологічними особливостями види пшениці об'єднують у дві групи: пшениці справжні, або голозерні і полб'яні, або плівчасті. Плівчасті, на відміну від голозерних, утворюють ламкий колос, який у достиглому стані при легкому надавлюванні ламається на окремі колоски з зерном разом із члениками стрижня. При обмолочуванні голозерних пшениць у бункер комбайна надходить зерно без лусок. До голозерних пшениць належать: м'яка, тверда, тургідум, карликова, круглозерна, польська, карталінська, а до плівчастих -- спельта, однозернянка, двозернянка, Маха, Тимофєєва та інші дикі види. Серед усіх видів найбільше поширення і значення мають м'яка та тверда пшениці. Їхні посіви перевищують 98% загальної площі пшениці. При цьому на частку м'якої в Україні припадає 90% площі.

М'яка пшениця (Tr. aestivum L.) - однорічна озима або яра трав'яниста рослина з мичкуватою кореневою системою, яка проникає у ґрунт на глибину 1-1,5 м і більше.

Тверда пшениця (Tr. durum Best.) представлена у культурі в основному ярими сортами і зовсім мало - озимими. Порівняно з м'якою вона високоросліша, утворює стебла з восковим нальотом, які у верхній частині (ближче до основи колоса) виповнені серцевиною. Листки голі, також покриті восковим нальотом. Колос щільний, з середнім індексом щільності 25-30 і більше. Остюки грубі, значно переважають довжину колоса, яка коливається від 3,5 до 17 см. Колоскові луски жорсткі, зерно при достиганні міцно утримується квітковими і колосковими лусками й не обсипається. Зерно видовжене - до 12 мм, у поперечному перерізі - округло-кутасте [2].

Коренева система -- мичкувата, не має головного кореня. Численні тонкі корінці зовні не різняться між собою, переплітаючись, пронизують ґрунт в усіх напрямках. Проте серед них розрізняються корінці, які розвиваються безпосередньо з насіння і утворюють так звану зародкову, або первинну, кореневу систему, та корінці, що закладаються у вузлі кущення і формують вузлову, або вторинну, кореневу систему. Мичкувате коріння злакових рослин розміщується в орному шарі ґрунту на глибині до 40 см, деякі корінці проникають у ґрунт на глибину до 1 м, а окремі -- до 1,5 - 2 м.

Стебло -- соломина. У хлібів першоїгрупивона являє собою циліндричну трубку з порожниною всередині, висотоюv 1 - 1,5 м. У більшості рослин стебло поділяється стебловими вузлами з поперечними перегородками на 5 - 7 міжвузлів. Стебло росте міжвузлями, у кожному зяких наймолодшою ростовою тканиною є основа міжвузля.Такий ріст стебла називають інтеркалярним, або вставним.

Листок - лінійної форми, складається з двох частин: нижньої -- листкової піхви, яка у вигляді трубки охоплює стебло, і верхньої -- листкової пластинки. Між піхвою і пластинкою з внутрішнього боку листка є тонка плівка -- язичок, який щільно прилягає до стебла і захищає нижню його частину від затікання води та проникнення збудників хвороб; із зовнішнього, з обох боків -- так звані вушка (ріжки), які частково або повністю охоплюють стебло.

Рис 1. Будова стебла

Рис 2. Коренева система і листків

Типів суцвіть -- колос. Колос складається з колосового стрижня, який поділяється на окремі членики. На виступах кожного членика розміщується один, які складаються з квіток. В основі кожного колоска є дві колоскові луски різної форми і розміру. Між ними розміщуютьсяквітки. Кожна квіткамає дві квіткові луски --нижню й верхню. Нижня квіткова луска в остистих хлібів несе на собі остюк.



Рис 3. Основні елементи будови

Рис 4. Суцвітя - колос колоса озимої м'якої пшениці

Плід - злакових рослин називається зернівкою (зерном) У зернівці розрізняють три головні частини: оболонку, зародок та ендосперм. Ендосперм зернівки складається з двох шарів -- зовнішнього, який утворився із стінок зав'язі і називається плодовою оболонкою, і внутрішнього,що утворився із стінок насінного зачатка і називається насінною оболонкою.

Ріст і розвиток пшениці. Під ростом рослини розуміють збільшення її маси незалежно відтого, за рахунок яких органів воно відбулося; під розвитком -- якісні зміни, які відбуваються у житті рослини від проростання насіння до утворення нового насіння. Умови вирощування, сприятливі для росту рослин, не завжди сприяють їх розвитку. Прикладом може бути сівба озимої пшениці. Такі посіви протягом літа збільшують свою масу, тобто ростуть, але насіння не утворюють, і, отже, їх розвиток не закінчується.



Рис 5. Зернівка пшениці

Протягом вегетації зернові культури проходять такі фенологічні фази росту: проростання, сходи, кущення, вихід у трубку, колосіння або викидання волоті, цвітіння, формування і достигання зерна. За початок фази вважають той день, коли вона відмічається приблизно у 10 % рослин, за повну фазу -- коли її ознаки проявляються у 75 - 80 % рослин.

Проростання насіння. Висіяне у ґрунт насіння за сприятливих умов проростає. Прорости насіння може при поглинанні такої приблизно кількості води (у % до повітряно-сухої маси насіння) пшениці 47 - 48. Поглинувши воду, насіння спочатку бубнявіє, а потім за допомогою ферментів складні запасні речовини зернівки перетворюються на прості, внаслідок чого починають рости зародкові корінці і листки . З появою на поверхні ґрунту першого справжнього листка починається нова фаза -- сходи.

Сходи. Дружність проростання і поява сходів залежать від температури посівного шару ґрунту. Мінімальною температурою для з'явлення сходів насіння хлібів першої групи є 2 - 5 °С, другої 10 - 12 °С, оптимальною -- відповідно 20 - 25 і 25 - 30 °С. При оптимальній температурі і вологості ґрунту сходи з'являються на 6 - 8-й день.

Кущення починається після утворення рослиною 3 - 4 листків, приблизно через 23 - 27 днів після появи сходів (ІІ - ІІІ етапи органогенезу) завдяки активному фотосинтезу та притоку мінеральних поживних речовин. На підземних стеблових вузлах, особливо на вузлі, який знаходиться ближче до поверхні ґрунту, закладаються вторинні, або вузлові, кореніта бічні пагони. Вузол кущення є найголовнішим органом рослини, зйого відмиранням відмирає рослина. Залягає він у ґрунті на глибині 1,5 - 3 см.

Глибина залягання вузла кущення залежить від факторів життя, індивідуальних особливостей рослин, способів їх вирощування. Наприклад, при недостатньому освітленні рослин, що спостерігається у загущених посівах, він залягає ближче до поверхні ґрунту; припонижених температурах, а в деяких культур при глибокому загортанні насіння вузол кущення залягає глибше.

Дружне кущення у злакових рослин відбувається при температурі 10 - 15 °С, достатньому забезпеченні їх водою, поживними речовинами та достатній площі живлення. За сприятливих умов кожна рослина утворює до 5 - 10 і більше пагонів. Частина з них безпосередньо формують урожай зерна, утворюючи суцвіття з виповненим зерном -- продуктивні пагони, частина -- так званий підгін, не утворюють суцвіть і не беруть участі у формуванні урожаю зерна.

Вихід у трубку (трубкування). Ріст стебла починається з нижнього міжвузля, яке протягом 10 - 15 днів видовжується, піднімаючи догори у листковій трубці друге і наступні міжвузля. Початком фази трубкування (IV - VII етапи органогенезу) вважається той період, коли стебловий вузол першого міжвузля піднімається на висоту 2 - 3 см від поверхні ґрунту. Ця фаза настає через 42 - 50 днів після появи сходів. У цю фазу спостерігається інтенсивний ріст вегетативної маси, формування та диференціація суцвіть, репродуктивних органів, їх інтенсивний ріст. У цей період рослини дуже вибагливі до поживних речовин та вологи. Тривалість фази 42 - 50 днів.

Колосіння і викидання волоті. Ця фаза вегетації відповідає VIII етапу органогенезу. Вона триває 5 - 7 днів. Внаслідок інтенсивного росту стебла, особливо його верхнього міжвузля, з листкової трубки назовні з'являється колос. У фазу колосіння завершується формування усіх органів суцвіть.

Цвітіння настає на ІХ етапі органогенезу і триває 4 - 6 днів. Під час цвітіння відбувається запилення квіток. У колосових культур цвітіння починається з квіток середньої частини колоса. У цю фазу припиняється ріст вегетативної маси.

Формування і достигання зерна. Після запліднення на Х - ХІІ етапах органогенезу настає фаза формування зерна -- його ріст в довжину до розміру, типового для кожного сорту або гібриду. Маса 1000 зернин в цей час мала -- всього 8 - 12 г. За формуванням зена настає фаза наливання зерна і його молочна стиглість. Тривалість цього періоду 40 - 45днів. При наливанні у зерно надходять поживні речовини, зерно досягає типового розміру за товщиною та шириною. В цей період зерно за консистенцією нагадує молоко (розчин органічних речовин). Кількість води у зерні становить 50 % і більше. За молочною стиглістю настає воскова, за якої зерно за консистенцією нагадує віск, набирає типового кольору, вологість його знижується до 30 - 32 %. Повна стиглість -- це кінцевий етап вегетації рослин. У цій фазі вологість зерна знижується до 20 - 15 % і воно повністю втрачає зв'язок з материнською [6].

2.2 Вимоги до умов вирощування

Пшениця завдяки свої й біології може вирощуватись в усіх природно - кліматичних зонах. Озима пшениця відноситься до холодостійких культур. Насіння її здатне проростати при температурі посівного шару ґрунту всього 1-2°С. Найсприятливішими для сівби озимої пшениці є календарні строки з середньодобовою температурою повітря 14-17°С. При доброму загартуванні восени озимина може витримувати зниження температури на глибині вузла кущення до -15-18°С, а іноді і 19-20°С.

Високою морозо та зимостійкістю відзначається пшениця, яка утворює 2-4 пагони і нагромаджує у вузлах кущення до 30-35% цукру на суху речовину, що досягається при тривалості осінньої вегетації рослин 45-50 днів з сумою ефективних температур 520-670°С. Перерослі рослини, які утворили восени 5 - 6 пагонів, втрачають стійкість до низьких температур та гинуть. Також озима пшениця, особливо сорти степового типу, добре переносить короткочасну повітряну посуху до 35-40°С, особливо при достатньому запасі вологи в ґрунті. Озима пшениця потребує достатньої кількості вологи протягом усієї вегетації. Транспіраційний коефіцієнт у пшениці становить 400-500. Більш економічно витрачають вологу рослини, достатньо забезпечені поживними речовинами. На формування середнього врожаю озимина витрачає 2500- 4000 м3 води на 1 га. Тому для отримання її високих врожаїв потрібно накопичувати та зберігати вологу в ґрунті.

Коренева система пшениці на родючих ґрунтах здатна проникати на глибину до 2 метрів. Найкраща щільність ґрунту для оптимального розвитку кореня 1,1 - 1,25 г/см3. При ущільненні до 1,35 - 1,4 г/см3 ріст кореня пригнічується, а при більшій щільності практично не росте. Найкращі для розвитку озимини ґрунти чорноземного, каштанового та темно - каштанового типу. Малопридатні кислі підзолисті, та солонцюваті, також схильні до заболочування та торфовища.

Озима пшениця відноситься до рослин довгого світлового дня. Вегетаційний період її залежно від регіону вирощування та особливостей сорту коливається від 240-260 до 320 днів. При затіненні рослин у загущених посівах нижні стеблові міжвузля надміру витягуються і рослина вилягає [13].

Вимоги до температури.

Озима пшениця належить до холодостійких культур. Насіння її здатне проростати при температурі посівного шару ґрунту всього 1 -2 °С, проте за такої температури сходи з'являються із запізненням і не дружно. Найбільш інтенсивно ґрунт поглинає воду, яка потрібнадля набухання і проростання насіння, при прогріванні ґрунту до 12 - 20 °С. За такої температури і достатній вологості ґрунту (близько 15 мм продуктивної вологи у посівному шарі) сходи з'являютьсявже на 5 - 6-й день. Більш висока температура (понад 25 °С) несприятлива для проростання, бо може стати причиною сильногоураження сходів хворобами, особливою іржею, а при температурі 40°С, коли відносна вологість повітря сягає 30 % і нижче, насіння, яке проросло, гине через інтенсивне випаровування вологи, а те, яке набухло, втрачає схожість внаслідок дихання, витрат поживних речовин і ураження пліснявою. Найсприятливішим для сівби пшениціє календарний строк із середньодобовою температурою повітря 14 -17 °С. При доброму загартуванні восени вони витримують зниження температури на глибині вузла кущення до15 - 18 °С морозу, а деякі з них -- навіть до -- 19 - 20 °С. Найвищою холодостійкістю озима пшениця відзначається на початку зими, коли вузли кущення містять максимум захиснихречовин -- цукрів. Навесні, внаслідок зимового виснаження, воначасто гине при морозах усього близько 10 °С. Особливо знижується її холодостійкість при різких коливаннях температури, коли в день повітря прогрівається до 8 - 12 °С, а в ночі, навпаки, знижується до - 8 - 10 °С.

Високою морозо- і зимостійкістю відзначається пшениця, яка утворює восени 2 - 4 пагони і нагромаджує у вузлах кущення до33 - 35 % цукру на суху речовину, що досягається при тривалості осінньої вегетації рослин 45 - 50 днів з сумою температур близько 520 - 670 °С. Перерослі рослини, які утворили восени 5 - 6 пагонів, втрачають стійкість проти низьких температур, часто гинуть абосильно зріджуються, і площідоводиться пересівати або підсіватиінші культури.

Озима пшениця добре витримує високі температури влітку. Ко-роткочасні суховії з підвищенням температури до 35 - 40 °С не завдають їй великої шкоди, особливо при достатній вологості ґрунту. Цим відзначаються переважно сорти південного походження, наприклад, Одеська 51, Безоста 1 та ін. Протягом вегетації сприятливою середньою температурою є 16 - 20 °С із зниженням у період кущення до 10 - 12 °С та підвищенням при трубкуванні до 20 - 22 °С, цвітінні і наливанні зерна -- до 25 - 30 °С. Для розвитку сильної кореневої системи кращою температурою ґрунту є від 10 до 20 °С [2].

Вимоги до вологи.

Озима пшениця потребує достатньої кількості вологи протягом усієї вегетації. Як правило, високий урожай її спостерігається при весняних запасах вологи у метровому шарі ґрунту до 200 мм, а на період колосіння -- не менше 80 - 100 мм при постійній вологості ґрунту 70 - 80 % НВ. Вологість, більша за 80 % НВ, несприятлива для пшениці, бо погіршується газообмін кореневої системи через нестачу повітря в ґрунті. Транспіраційний коефіцієнт у пшениці становить 400 - 500, усприятливі за вологою роки він знижується до 300, у посушливі --підвищується до 600 - 700. Особливо високим він буває у період сходи -- початок кущення (800 - 1000), найменшим -- наприкінці вегетації (150 - 200). Більш економно витрачають вологу рослини, достатньо забезпечені поживними речовинами. Протягом вегетації пшениця поглинає вологу нерівномірно.

Найбільше вона потрібна рослинам у період трубкування, особливо за 15 днів до виколошування з тривалістю близько 20 днів, коли рослина інтенсивно росте і в неї формуються колоски, квітки. Нестача вологи в цей час зумовлює значне зниження врожаю внаслідок меншої кількості зерен у колосі та меншої маси 1000 зерен.

При достатньому забезпеченні рослин водою вони нормально кущаться, формують добре розвинену вторинну кореневу систему, стають більш зимо- та морозостійкими.

Про високу потребу озимої пшениці у волозі свідчать витрати нею води при формуванні врожаю, які становлять за вегетацію, в середньому 2500 - 4000 м3/га. За даними А. І. Носатовського, коренева система озимої пшениці на родючих ґрунтах здатна проникати на глибину до 2 м. Тому озимій пшениці найбільше відповідають ґрунти зглибоким гумусовим шаром та сприятливими фізичними властивостями, достатніми запасами доступних для неї поживних речовин івологи з нейтральною реакцією

За виносом поживних речовин з ґрунту озима пшениця є азото-фільною рослиною: 1 ц зерна виносить у середньому з ґрунту азоту 3,75, фосфору -- 1,3, калію -- 2,3 кг. На початку вегетації особливо цінними для пшениці є фосфорно-калійні добрива, які сприяють кращому розвитку її кореневої системи і нагромадженню в рослинах цукрів, підвищенню їх морозостійкості. Азотні добрива більш цінні для рослин навесні і влітку -- для підсилення росту, формування зерна і збільшення в ньому вмісту білка [2].

Вимоги до світла.

Озима пшениця належить до рослин довгого світлового дня. Вегетаційний період її, залежно від району вирощування та особливостей сорту, коливається від 240 - 260 до 320 днів. Для пшениці має значення також інтенсивність освітлення. При затіненні рослин у загущених посівах нижні стеблові міжвузля надміру витягуються, і пшениця вилягає [2].

2.3 Господарсько-біологічні особливості, продуктивність та якісні показники реєстрованих і перспективних сортів

Грунтово-кліматичні умови України дозволяють одержувати високі врожаї основних сільськогосподарських культур, у тому числі й пшениці озимої.

В Україні поширен такі сорти озимоі пшениці: Фаворитка, Миронівська 65, Богдана, Наталка, Снігурка, Подолянка, Трипільська, Землячка, Литанівка, Вінничанка, Царівна, Відрада, Романтика, Саскія, Богемія, Селадон, Сіміла, Алана, Рея, Суламіт, Султан, Евеліна, Акратос, Дромос [1].

Фаворитка - Зона районування - Степ, Лісостеп і Полісся України. Сорт інтенсивного типу, середньостиглий, високоврожайний (50,6-114,3ц/га). Вегетаційний період - 283 - 287 днів. Морозо-, зимо-, жаро- і засухостійкість середні (6-7 балів). Маса 1000 зерен - 38 - 45 г. Норма висіву - 5,0 - 6,0 млн схожих зерен на 1 га залежно від зони зволоження.

Миронівська 65 - У Держреєстрі СРППУ з 2000 р. для Лісостепу і Полісся. Середньостиглий, вегетаційний період - 235 днів. Зимостійкість висока. Ураження грибковими хворобами середнє. Стійкий до обсипання і вилягання. Урожайність: максимальна - 103,0 ц/га. Висота рослин - 108-113 см. Норма висіву - 4,5-5,0 млн. схожих насінин на 1 га.

Богдана - У Держреєстрі СРППУ 2006 р. для Степу, Лісостепу і Полісся України. Господарські ознаки: середньостиглий, стійкий до вилягання, екологічно пластичний, морозо- та посухостійкість висока, стійкий до обсипання зерна, середньостійкий до ураження борошнистою росою та бурою листковою іржею. Норма висіву - 4,5-5,5 млн схожих насінин на 1 га, залежно від вологозабезпечення.

Наталка - Занесений до реєстру сортів рослин України на 2010 рік для вирощування у Поліській, Лісостеповій та Степових зонах України. Біологічні ознаки: середньостиглий, середньоранній, вегетаційний період 280-287 днів. Норма висіву насіння 4,5-5,5 млн. схожих зерен на 1 га залежно від зони та вологозабезпечення.

Снігурка - У реєстрі сортів рослин України з 2007 року. Господарські та біологічні характеристики: середньостиглий, середньорослий, інтентенсивного типу, врожайність - 73,8 - 91,3 ц/га, невибагливий до умов вирощування, висока зимо- та посухостійкість. Норма висіву 4,5-5,5 млн. схожих зерен 1 га залежно від зони та вологозабезпечення.

Подолянка - Максимальні врожаї - 103,2 та 113,7 ц/га. Сере - дньоранній, виколошується і дозріває разом із сортом Перлина Лісостепу, зимо- та посухостійкість високі. Норма висіву насіння - 4,5-5,50 млн схожих зерен на 1 га. Кращі строки сівби - 15-20 вересня.

Царівна - Сорт занесений до Реєстру сортів рослин України, в перспективі з 2008 року. Висота рослин - 94-104 см. Врожайність - 70-85 ц/га. Маса 1000 зерен - 38 г. Підвищена зимо- та посухостійкість. Опти - мальна норма висіву - 5,5-6,0 млн схожих зерен на гектар, залежновід строку посіву, попередника, наявності вологих ґрунтів. Строки сівби - друга половина оптимальних для конкретної зони.

Султан - Різновидність лютесценс. За групою стиглості - напівранній сорт. За якістю зерна сорт відноситься до сильних пшениць категорії „А”, має високі борошномельні та хлібопекарські властивості та вирізняється високим вмістом білка і великою масою - 1000 зерен. Зимостійкість - добра. Норма висіву насіння - 4,0-4,5 млн схожих насінин на гектар.

Евеліна - Різновидність лютесценс. За групою стиглості - середньопізній сорт. Сорт інтенсивного типу із середньою висотою стебла (90-95 см), кущіння середнє, стійкий до проростання та обсипання зерна в колосі, стійкий до посухи, зимостійкість висока. Якість зерна: сорт відноситься до сильних пшениць категорії „А”, сорт має високі борошномельні та хлібопекарські властивості. Господарські ознаки: сорт показує дуже стабільні врожаї в різних кліматичних умовах. Потенційна урожайність - 80-85 ц/га. Норма висіву залежить від терміну - 4,0-5,0 млн схожих насінин, в дуже пізні строки - 5,5 млн схожих насінин [14].

Розділ 3. Рівні врожайності, які забезпечуються грунтово-кліматичними умовами та відповідність їх запланованої врожайності

3.1 Програмування врожайності за сонячною радіацією

Програмування врожаю - це процес, оптимізації умов вирощування с/г культур.

Потенційний урожай - це найбільш можливий урожай, який визначяється біологічними можливостями культури і який можна одержати при ідеальних грунтово - кліматичних та агротехнічних умовах. Величина цього врожаю залежить від величини використаної фотосинтетичної активної радіації (ФАР). Формула для визначення цієї урожайності має такий вигляд:

де ПУ - потенційна ( максимально можлива ) врожайність сухої речовини, т/га; Q - сума ФАР, що надходить за вегетаційний період культури (сходи визрівання ), кДж/га; К0 - коефіцієнт використання ФАР, який в ідеальних екологічних умовах складає 3 - 5 %; С - кількість енергії, яка накопичується одиницею сухої речовини [11].

Тобто:

Отже: ПУ = 23,71 т/га.

Для визначення потенційної врожайності основної продукції культури стандартної вологості використовують залежність:



де W - стандартна вологість основної продукції, %; б - сума частин основної та побічної продукції.

Тобто:

Отже: ПУ0 = 11,03 т/га.

3.2 Програмування врожайності за ресурсами вологи

Кліматично забезпечений урожай за ресурсами вологи можна розрахувати за двома типами формул:

де КЗУв - кліматично забезпечений урожай абсолютно сухої біомаси, лімітований вологістю, т/га; W - запас продуктивної вологи, мм; Кв - коефіцієнт водоспоживання культури, м3/т.

Тобто:

Отже: КЗУв = 3,7 т/га.

де КЗУв - кліматично забезпечений урожай абсолютно сухої біомаси, лімітований вологістю, т/га; W - запас продуктивної вологи, мм; Р - сума опадів за вегетаційний період культури, мм; Кв - коефіцієнт водоспоживання культури, м3/т.

Тобто:

Отже: КЗУв = .11,70 т/га.

Знаючи КЗУв абсолютно сухої біомаси, розраховують кліматично забезпечений урожай основної продукції (зерна) озимої пшениці при стандартній вологості за формолою:

де КЗУ0 - кліматично забезпечений урожай зерна озимої пшениці при стандартній вологості, т/га; КЗУв - кліматично забезпечений урожай абсолютно сухої біомаси, лімітований вологістю, т/га; Вс - стандартна вологості, %; ?ч - сума співвідношень основної і побічної продукції (зерна і солома) [11].

Тобто:

Отже: КЗУ0 = 1,72 т/га або 5,44 т/га.

3.3 Програмування врожайності за ресурсами тепла

Розрахунок кліматично забезпеченого урожаю за ресурсами тепла рекумендується проводити за формолою:

КЗУТ = в * БКП,

де КЗУТ - кліматично забезпечений урожай абсолютно сухої біомаси, лімітованого тепла, т/га; в - коефіцієнт, який відображає рівень культури землеробства і використання ФАР посівами сільськогосподарських культур. За числовим значенням його можна порівняти до коефіцієнта використання ФАР ( К0 ), %; БКП - біокліматичний потенціал, бал.

Біокліматичний потенціал вираховують за формолою:

,

де БКП - біокліматичний потенціал продуктивності культури, бал; ? t >100 - сума ефективних температур більще 100; КЗБ - коефіцієнт зволоження, абсолютних одиниць; 10000 - сума температура на північній межі землеробства, С0.

Коефіцієнт зволоження можна розрахувати за формулою:

де КЗБ - коефіцієнт зволоження, абсолютних одиниць; W - запас продуктивної вологи, мм; R - радіаційний баланс за вегетаційний перідо культури, кДж/га; 0,25 - коефіцієнт, який характеризує питому теплоту випаровування, кДж/см3 [11].

Тобто:

Отже: КЗУТ = 5,44 т/га.

3.4 Програмування врожайності за гідротермічним потенціалом

При розрахунках кліматично забезпечений урожай за гідротермічним потенціалом, який характеризує сукупну дію на продуктивність рослин світла, тепла і вологи, можна користуватися такою формулою:

,

КЗУГТП - кліматично забезпечений урожай абсолютно сухої біомаси, т/га; ГТП - гідротермічний потенціал, бал.

Гідротермічний потенціал розраховують за формулою:

де ГТП - гідротермічний потенціал, бал; W - запас продуктивної вологи, мм; ТУ - тривалість вегетаційної періоду культури, декад; 36 - кількість декад у році; R - радіаційний баланс за вегетаційний перідо культури, кДж/га [11].

Тобто:

Отже: КЗУГТП = 20,40 т/га.

3.5 Розрахунок дійсно можливого врожаю за якісною оцінкою ґрунту

Програмування врожаю сільськогосподарських культур за якісною оцінкою ґрунту пропонується проводити на основах комплексних показників: бал бонітету ґрунту і урожайної ціни балу ґрунту. При цьому можна користуватися такою формулою:

де ДМУб - дійсно можливий урожай абсолютно сухої біомаси за бонітетом ґрунту, т/га; БГ - бонітет ґрунту, бал; Цб - урожайна ціна балу, ц/бал [11].

Тобто:

Отже: ДМУб = 4,8 т/га.

3.6 Розрахунок доз добрив під урожай

Необхідно кількість мінеральних добрив під запрограмований урожай визначається як

де Дм - доза мінеральних добрив, ц д.р./га; У - урожай, який програмується, ц/га; Б - бонітет ґрунту; Ц - урожайна ціна балу, ц/бал; Ом - нормативна окупність мінеральних добрив, ц/ц д.р.; Д0 - прийнята доза органічних добрив т/га.

Тобто:

Отже: Дм = 1,9 ц д.р./га.

Розділ 4. Обґрунтування технології одержання запланованої врожайності

4.1 Розміщення культури у сівозміні

Сучасні високопродуктивні сорти озимої пшениці відзначаються підвищеними вимогами до родючості ґрунту, вмісту вологи в ньому та його чистоти від бур'янів. У зв'язку з цим зростає роль попередників при вирощуванні таких сортів.

Попередники для озимої пшениці є такі рослини які найменше висушують кореневмісний шар ґрунту і після яких обробітком ґрунтустворюються сприятливі умови водозабезпечення сходів; які забезпечують оптимальні строки сівби, сприятливий поживний режим ґрунту і мінімальну його засміченість бур'янами.

Відмінним попередником є зернові бобові культури: горох, вика, кормові боби, соя та ін. Вони поліпшують структуру ґрунту, не забирають з нього азот, зменшують забур'яненість. Вважається, що чим сильніше розвинений травостій зернобобових, тим більший вплив їх на врожайність наступної культури.

Добрим попередником є також озимий ріпак, посівні площі якого мають тенденцію до зростання. Він добрий фітосанітар у зернових сівозмінах. Кореневі рештки ріпаку запобігають переущільненню грунту, покращують його структуру та збагачують органічною речовиною, що рівноцінно внесенню 20 т/га органічних добрив. Розклад решток ріпаку в ґрунті сприяє доброму розвитку молодих рослин пшениці. Він рано звільняє поле, що дає можливість зменшити забур'яненість агротехнічними методами [2].

Однорічні трави - горохо-вико-вівсяні сумішки, що використовуються на зелений корм, сіно, силос, теж вважаються добрими попередниками. Це зумовлюється ранішим від інших культур звільненням поля і зменшенням забур'яненості, оскільки насіння бур'янів не встигає достигнути. Очистити поле від бур'янів можна також поверхневими обробітками ґрунту.

Просапні культури -- рання картопля, кукурудза на зелений корм і силос, цукрові буряки перших строків збирання, під які вносили органічні добрива, також є добрими попередниками.

Після цукрових буряків і, особливо картоплі, доцільно застосувати поверхневий обробіток, що дає змогу зекономити частину паливно-мастильних матеріалів, необхідних для оранки. Проте в даному випадку різко зростає забур'яненість озимої пшениці, оскільки основна маса насіння бур'янів залишається у верхньому шарі ґрунту.

Із зернових культур добрим попередником є гречка. Вона має розвинену кореневу систему, яка розчиняє в ґрунті важкодоступні форми фосфору та калію і збагачує ґрунт поживними речовинами.

В умовах Закарпатської низовини кращими попередниками є багаторічні бобові або бобово-злакові трави, вико-вівсяні сумішки, кукурудза на силос, а також картопля і тютюн.

Таблиці 2. Вміст азоту в рослинних рештках та кількість доступного азоту при мінералізації

Попередники	Вміст азоту в рос-линних рештках, %	Доступний азот при мінералізації рослинних решток, кг/га
Картопля	2,5-3,0	30-40
Зернові	0,4-0,8	20-40
Люцерна	2,3-2,8	100-150
Конюшина	2,0-2,5	80-100
Горох	2,0-2,5	50-60

Приріст урожаю зерна пшениці, розміщеної після кращих попередників, досягає 7 - 10 ц/га і більше порівняно з розміщенням її після стерньових попередників.

Враховуючи, що на даний час сівозміни в господарствах зруйновані, виходом із ситуації може бути універсальна динамічна 4-пільна сівозміна, яка дасть змогу підтримувати позитивний баланс гумусу в ґрунті і високу урожайність культур. 1) поле - конюшина; 2) поле - озима пшениця; 3) поле - озимий ріпак, цукровий буряк, кукурудза, зернобобові чи інша культура (крім зернових); 4) поле - ячмінь з підсівом конюшини.

Таким чином, в структурі посівних площ 2/3 будуть займати зернові культури і 1/3 - озимий ріпак. Поле з конюшиною не даватиме прибутку, але буде працювати на врожай наступних культур. Зерно і насіння ріпаку мають зараз найвищий попит на ринку.

Важливо те, що на кожному полі сівозміни є можливість повертати в ґрунт органічну речовину. На першому полі це залишки конюшини, на другому бажано приорати солому, на третьому заробити в ґрунт солому ріпаку чи рослинні рештки іншої культури [12].

4.2 Обробіток ґрунту

Залежно від попередника та вологості ґрунту застосовують відвальний або безвідвальний спосіб його обробітку. Коли орний шар містить менше 20 мм продуктивної вологи, що спостерігається в посушливе літо, то після таких попередників, як горох, кукурудза,ефективнішим є безвідвальний (безплужний), або поверхневий, обробіток (дисковими лущильниками, плоскорізами); при достатньомузволоженні ґрунту -- до 20 мм в шарі 0 - 20 см та ранньому збиранні попередника, а також на забур'янених площах кращі наслідкидає відвальний обробіток плугами з передплужниками.

При застосуванні відвального (плужного) обробітку його починають з лущення відразу після збирання попередника. Залежно від забур'янення поля одно- чи багаторічними бур'янамийого лущать один або два рази. При наявності однорічних бур'янів ірозміщенні пшениці після стерньових попередників, як правило, проводять одне якісне лущення дисковими лущильниками (ЛДГ-10,ЛДГ-15) на глибину 6 - 8 см. Після відростаннябур'янів площу орють плугами з передплужниками (ПЛН-5-35,ПЛП-6-35) в агрегаті з котками на глибину18 - 22 см.

На зайнятих парах, ярі рано звільняються від урожаю парозаймаючої культури та забур'янені кореневищними бур'янами (пиріємповзучим, гострецем, хвощем польовим), а також після за пирієних стерньових попередників проводять дворазове дискування на глибину залягання кореневищ (10 - 12 см) та оранку з коткуванням після з'явлення «шилець» пирію на глибину до 25 - 27 см. Ефективне застосування по вегетуючих рослинах гербіцидів: раундапу 3,5 - 4кг/га, фюзилату 3- 4 кг/га.

Слід звертати увагу на якість обробітку ґрунту: дотримуватися встановленої глибини обробітку (відхилення від загальної глибини не повинні перевищувати ± 1 - 2 см); обробляти ґрунт при його нормальному зволоженні, коли він добре подрібнюється і в міру ущільнюється; не допускати огріхів під час обробітку.

Оранку під пшеницю закінчують не пізніш як за 3 - 4 тижні до настання оптимальних строків сівби.

У посушливі роки оранку не застосовують через вивертання великих брил ґрунту. Замість оранки проводять поверхневий обробіток. Він полягає у дво-триразовому дискуванні на глибину8 - 10 см з наступним коткуванням ґрунту кільчасто-шпоровимикотками; після кукурудзи проводять дискування лущильниками БДТ-5, БДТ-7 на 10 - 12 см з наступною культивацією на глибину6 - 8 см в агрегаті з кільчасто-шпоровими котками.

Передпосівний обробіток ґрунту спрямований на створення сприят-ливого структурно-агрегатного складу посівного шару з ущільненим ложе для розміщення насіння та шару дрібно грудочкуватого ґрунту над ним. Найкраще використовувати для цього культиватори (КПС-4, УСМК-5,4, КПШ-Д та ін.), обладнані стрілчастими лапами. Культивацію проводять одночасно з боронуванням зубовими боронами (БЗТС-1,0, БЗСС-1,0), а при недостатній вологості ґрунту -- з коткуванням котками 3ККШ-6. Для кращого вирівнювання поверхні ґрунту і проведення якісної сівби культивації проводять під кутом до оранки на глибину загортання насіння 4 - 6 см. На більш важких ґрунтах замість культиваторів використовують комбіновані ґрунто-обробні машини РВК-6, ВИП-5,6 та ін., на легких -- обмежуються боронуванням. Сидеральні пари перед сівбою дискують на глибину 5 - 7 см [3].

4.3 Система удобрення

Добрива є одним з найефективніших та швидкодіючих факторів підвищення врожайності пшениці і поліпшення якості зерна. Великий позитивний вплив добрив на продуктивність пшениці пояснюється тим, що у ґрунті поживні речовини містяться у важко розчинній формі, а фізіологічна активність кореневої системи її недостатньо висока. Тому застосування добрив підпшеницю забезпечує досить високі прирости врожаю на всіх ґрунтових відмінах. Особливо добре реагують на внесення добрив коротко стеблові сорти пшениці, у яких прирости урожаю зарахунок добрив можуть сягати 10 - 16 ц/га і більше.

На сприятливому удобреному фоні у пшениці формуються добре розвинена коренева система, оптимальна листкова поверхня, яка досягає у фазі кущення 6 - 9 тис. м2/га, трубкування -- 20 тис., колосіння 40 - 45 тис., молочної стиглості 10 тис. м2/га; підвищується морозо- та зимостійкість, знижується транспірація. За рахунок добрив у зерні збільшується вміст білка на 1 - 3 %, сирої клейковини на3 - 6 % і більше, підвищуються маса 1000 зерен, скловидність.

Під пшеницю вносять, як правило, мінеральні добрива, а органічні -- під попередник. Гній або компости рекомендується вносити безпосередньо під пшеницю лише на бідних ґрунтах, вміст гумусу в яких не перевищує 2,2 %, та після стерньових попередників. Середня норма гною становить 20 - 35 т/га.

Застосовують гній, як правило, при вирощуванні озимої пшениці по зайнятому або чистому пару. Вносять гній розкидачами РОУ-5, ПРТ-10, ПРТ-16 або роторним розкидачем «Буран»; відразу після внесення приорюють.

Мінеральні добрива найраціональніше вносити на заплановану урожайність. При їх застосуванні особливу увагу звертають на забезпечення пшениці азотними добривами, які треба вносити так, щоб рослини були забезпечені азотом постійно і в достатній кількості протягом вегетації

Ефективність мінеральних добрив залежить від строків сівби пшениці. При ранній сівбі, особливо в умовах достатнього зволоження і теплої осінньої погоди, озиму пшеницю удобрюють лише фосфорно-калійними добривами, завдяки яким рослини не переростають, краще загартовуються, стають більш зимостійкими. Підпшеницю пізніх строків сівби вносять повне мінеральне добриво,яке поліпшує кущення рослин і сприяє швидшому наростанню вегетативної маси із сформованим вузлом кущення, витривалої до перезимівлі.

Середніми нормами добрив при інтенсивній технології вважаються для озимої пшениці 90 - 120 кг/га азоту, фосфору і калію (NPK)..

Розраховані або рекомендовані середні норми фосфорно-калійних добрив вносять розкидачами НРУ-0,5, ІРМГ-4, РУМ-5, РУМ-8 або КСА-3 під основний обробіток ґрунту [10].

Таблиці 3. Оптимальний валовий вміст поживних речовин у рослинах на різних етапах органогенезу, % на абсолютно суху речовину

Фаза	N	Р2О5	К2О
Кущення (надземна маса)	4,9 - 5,5	55 - 0,60	3,5 - 4,2
Трубкування (те саме)	4,6 - 5	0,45 - 0,50	2,8 - 3,4
Колосіння (листки)	3,1 - 4,5	0,35 - 0,45	2,4 - 2,0

4.4 Піднотовка насіння, сівба

Важливою умовою підвищення врожайності пшениці є використання для сівби високоякісного насіння кращих районованих сортів, пристосованих до місцевих умов вирощування. Призначене для сівби насіння має бути високожиттєздатним за схожістю, енергією проростання, силою росту, вирівняністю, типовою для сорту ваговитістю тощо. Важливим показником посівної якості насіння є також його висока чистота від насіння бур'янів, особливо карантинних, та інших домішок. Сівба таким насінням забезпечує високу і дружну схожість, інтенсивніше формування кореневої системи, вузла кущення і вегетативних пагонів з підвищеною стійкістю проти несприятливих умов зимівлі.

За Державним стандартом України, для сівби пшениці необхідно використовувати насіння, яке за категорією відповідає 1 - 3 репродукціям зі схожістю для м'якої пшениці не менше 92 %, твердої --87 %, чистотою від насіння бур'янів та інших домішок для обох видів пшениці не менше 98 %, сортовою чистотою не менше 98 %, вологістю не більше 15 - 15,5 %.

Перед сівбою насіння сортують за крупністю і вирівняністю: очищають від насіння бур'янів та інших культурних рослин і пожнивних домішок; протруюють від збудників хвороб та ґрунтових шкідників; обробляють мікроелементами, бактеріальними препаратами тощо.

Свіжо зібране насіння у України, особливо в сиру прохолодну погоду, слід перед сівбою прогріти на сонці протягом 5 - 6 днів або в теплих приміщеннях з температурою 20 - 30 °С та добре налагодженою вентиляцією протягом 8 - 10 днів, що прискорює після збиральне достигання насіння і підвищує його енергію проростання.

Для сортуванні і очищення насіння використовують зерноочисні машини ЗВС-20А, МВО-20, ОВС-25, МС-4,5 та ін.; трієрні блоки БТ-20 та ін., зерноочисні агрегати ЗАВ-25, ЗАВ-40, ЗАВ-50; зерносушильні комплекси КЗС-25Б, КЗС-25 чи КЗС-50.

Протруюють насіння, доведене до стандартної вологості (14 - 15,5 %), за 2 - 3 тижні або за 2 - 4 дні до сівби з використанням машин і комплексів ПС-30, ПС-10А, КПС-10, КПС-40.

Проти збудників найбільш поширених хвороб (кореневих гнилей, твердої сажки, борошнистої роси, бурої листкової іржі) застосовують такі хімічні препарати, як 15 %-й байтан-універсал (2 кг/т), 75 %-й вітавакс (2,5 - 3 кг/т), 50 %-й фундазол (2 - 3 кг/т), 80 %-й ТМТД (1,5 - 2 кг/т), гранозан (1,5 кг/т) та ін [8].

При встановленні норм висіву потрібно враховувати кущистість і високорослість сорту. Як правило, висококущисті й високорослі сорти, які формують густий стеблостій, схильний до вилягання, висіваються рідше, ніж менш кущисті й високорослі сорти, стійкі проти вилягання. Норми висіву залежать від строків сівби пшениці. Норми висіву підвищують при сівбі пшениці після стерньових попередників, на площах, недостатньо очищених від бур'янів, та при вузькорядному перехресному способі сівби. Визначаючи норму висіву, обов'язково враховують якість насіння -- його схожість, чистоту, ваговитість. Відповідно до рекомендацій, оптимальні норми висіву для середньорослих сортів, вирощуваних на ґрунтах середньої родючості, становлять (млн шт. схожих зерен на 1 га) 4 - 5,5.

Строк сівби. Найкраще перезимовує озима пшениця з добре сформованим вузлом кущення, 3 - 4 пагонами та добре розвиненою кореневою системою. Залежно від сорту така кількість пагонів утворюється за 50 - 60 днів (від сівби до припинення активної вегетації, коли середньодобова температура встановлюється на рівні 5 °С), протягом яких набирається сума температур 560 - 580 °С. Цього досягають при сівбі її в оптимальні (календарні) строки, встановлені 1 - 25 вересня. У ці строки, як правило, середньодобова температура становить 15 - 17 °С. На родючих ґрунтах після кращих попередників з достатнім внесенням добрив та при достатніх запасах вологи в посівному шарі пшеницю сіють у другу половину оптимальних строків. При більш ранній сівбі вона може перерости, особливо сорти твердої пшениці, високорослі сорти м'якої, і знизити морозо- та зимостійкість. Крім того, ранні посіви більше пошкоджуються злаковими мухами (шведською, гессенською та ін.) .

Сіють пшеницю різними способами: звичайним рядковим з шириною міжрядь 15 см, вузькорядним з міжряддями 7,5 см, перехресним з міжряддями 15 см, розосередженим, гребеневим, борозенчастим та ін. Основним способом сівби пшениці є звичайний рядковий з шириною міжрядь 15 см. При сівбі залишають постійні технологічні колії, для чого в середній сівалці 3-сівалкового агрегату перекривають 6 - 7 та 18 - 19-й висівні апарати -- якщо при весняно-літньому внесенні добрив використовуются розкидачі НРУ- 0,5, РМС- 6 та обприскувачі ОВТ-ІА або ОПШ-15. При використанні розкидачів 1РМГ-4 або РУМ-5 перекривають 8 і 17-й висівні апарати. Ширина колій у першому випадку 180 см з шириною смуг 45 см, у другому -- відповідно 135 та 30 см.

Для одержання дружних і рівномірних сходів глибина загортання насіння на добре оброблених і вологих ґрунтах не повинна перевищувати 3 - 5 см, на важких ґрунтах її зменшують на 1 - 2 см, на легких -- збільшують до 6 - 8 см [9].

4.5 Догляд за посівами і засоби захисту від бур'янів, хвороб і шкідників

У період вегетації посіви озимої пшениці пошкоджуються шкідниками -- мишоподібними гризунами, клопами-черепашками, хлібною жужелицею, злаковими мухами, попелицею та ін.; уражуються хворобами -- сажкою, борошнистою росою,бурою листковою іржею, кореневими гнилями; засмічуються багато- та однорічними бур'янами. Тому надійний догляд за посівами є важливим резервом підвищення їх продуктивності.

Догляд за посівами озимої пшениці починають восени. При виявленні на посівах 8 - 10 колоній мишей на 1 га їх знищують внесенням у нори по 150 - 200 г (склянку) аміачної води або розкиданням біля колоній принад з фосфідом цинку, витрачаючи його150 - 400 г/га, чи зернового бактероденциду 1 - 2 кг/га; з появоюжужелиці, підгризаючих совок посіви обприскують 40 %-м базудином 2 - 2,5 кг/га або його аналогами; при з'явленні попелиць, злакових мух проводять обприскування 40 %-м фосфамідом (БІ-58)0,8 кг/га, 40 %-м метафосом 0,4 - 0,6 кг/га. Посів, уражений борошнистою росою, обприскують 50 %-м фундазолом 0,5 - 0,6 кг/га абобайлетоном 0,6 - 0,8 кг/га (200 - 300 л/га). Взимку і напровесні постійно спостерігають за ходом перезимівлі пшениці і при необхідності організують захист її від вимерзання, випрівання тощо.