Підвищення збереженості живців смородини чорної та малини червоної після їх перебування при низьких температурах

Размещено на http://www.allbest.ru

1

ЗМІСТ

Вступ

1. Аналітичний огляд літературних джерел

1.1 Обґрунтування вибору біооб'єкта

1.2 Технології зберігання статевих клітин рослин

1.3 Біологічні фактори, які визначають відтворюваність рослин після довгострокового зберігання їх генетичного матеріалу

1.3.1 Фактори, які впливають на приживлюваність живців після їх довготривалого зберігання

1.3.2 Значення стимуляторів та вітамінів для живцювання та їх застосування

1.3.3 Фактори, що впливають на життєздатність живців рослин після їх тривалого зберігання

1.3.3.1 Значення вікового стану живців

1.3.3.2 Фізіологічна й біохімічна природа зимостійкості

1.3.4 Фактори, які впливають на збереженість рослинних об'єктів після їх довгострокового зберігання

1.3.4.1 Фізіологічний механізм морозостійкості рослин

1.3.4.2 Виникнення студню під час періоду спокою

1.3.4.3 Зміни у вмісті клітин під час проходження фази загартовування

1.3.4.4 Стан води в тканинах при дії низьких температур

1.4 Технологічні фактори, які визначають виживаність живців після їх довготривалого зберігання

1.5 Довгострокове зберігання рослинних об'єктів під впливом низьких температур

1.6 Кріоконсервування як альтернативний спосіб зберігання генофонду рослин

1.6.1 Технології довгострокового зберігання пилка і насіння за азотних температур

1.6.2 Кріоконсервування верхівкових меристем клітин рослин

1.6.3 Зберігання здерев'янілих живців рослин за наднизьких температур

1.7 Відновлення повноцінних рослин після їх довготривалого зберігання

2. Матеріали та методи

2.1 Методи перевірки збереженості

2.2 Методи визначення життєздатності живців рослин

2.3 Методи визначення приживлюваності живців

2.4 Порядок проведення експерименту

3. Експериментальна частина

3.1 Умови та тривалість зберігання живців ягідних культур за субнульових температур

3.2 Визначення оптимальних умов охолодження та строку зберігання живців рослин за низьких температур

3.3 Визначення умов кріоконсервування живців за наднизьких температур, що забезпечують їх максимальну життєздатність

3.4 Порівняльний аналіз досліджених способів зберігання

3.5 Визначення впливу стимуляторів росту на активність коренеутворення та подальшого розвитку деконсервованих живців

4. Охорона праці та навколишнього середовища

4.1 Загальні положення про охорону праці

4.2 Управління охороною праці на підприємстві

4.3 Промислова санітарія

4.3.1 Шкідливі речовини, які зустрічаються у лабораторії

4.3.2 Метеорологічні умови

4.3.3 Вентиляція

4.3.4 Освітлення

4.3.5 Шум

4.3.6 Водопостачання і каналізація

4.4 Електробезпека

4.5 Пожежна безпека

4.6 Охорона навколишнього середовища

4.7 Індивідуальне завдання

5. Економічна ефективність науково-дослідної роботи

5.1 Розрахунок собівартості та ціни науково-технічної продукції

5.1.1 Визначення матеріальних витрат

5.1.2 Витрати на оплату праці та відрахування на соціальні заходи

5.1.3 Розрахунок амортизації основних фондів

5.1.4 Розрахунок витрат за пунктом «інші витрати»

5.1.5 Калькуляція собівартості НДР

5.1.6 Визначення договірної ціни

5.2 Розрахунок ефективності НДР теоретичного характеру

5.2.1 Розрахунок науково-технічного ефекту НДР

5.2.2 Оцінка долі творчої праці за типовими етапами НДР

6. Цивільна оборона

Висновки та рекомендації

Перелік джерел інформації

зберігання насіння стимулятор ріст

ВСТУП

За останні роки клімат на планеті дуже змінився. Влітку багато цінних сортів рослин висихає, їх пошкоджують хвороби та паразити. Неодмінно це несе великі збитки як для землеробів, так і для країни в цілому. Тому постає питання збереження генетичного матеріалу тих сортів рослин, що поширені та дають добрий врожай в умовах нашого регіону.

Необхідність розвитку національного генетичного банка рослин України полягає у довготривалому збереженні генетичної розмаїтості сільськогосподарських культур і у забезпеченні вихідним матеріалом селекційних, наукових, освітніх та інших програм. У зв'язку з постійним скороченням світових рослинних ресурсів, гостро стоїть питання збереження генофонду культурних і дикоростучих видів рослин. Особливо актуальною є проблема збереження генплазми ягідних культур у вигляді живців, бруньок, насіння, пилку, меристем та культурі in vitro, яка вирішується в даній науковій роботі шляхом удосконалення способів зберігання органів рослин з метою їх подальшого відтворення.

Мета: здійснити порівняльний аналіз існуючих способів зберігання живців ягідних культур рослин: за субнульових (0±5 єС), низьких (близько -30 єС) та наднизьких (-196 єС) температур.

Завдання наукової роботи:

визначити строк зберігання живців за субнульових температур (0±5 єС), що забезпечує їх максимальну життєздатність;

визначити вплив ступеня вологості живців рослин, швидкості і кінцевої температури охолодження на збереженість, життєздатність та приживлюваність зразків;

визначити умови охолодження та строк зберігання живців за низьких температур (близько -30 єС), що забезпечує їх максимальну життєздатність;

визначити умови кріоконсервування живців за наднизьких температур (-196 єС), що забезпечує їх максимальну життєздатність;

визначити вплив стимуляторів росту на активність коренеутворення та подальшого розвитку деконсервованих живців.

Використана методика дослідження: аналітичний огляд літератури, побудова гіпотези, планування майбутнього експерименту, фізичні, біологічні, біофізичні і кріобіологічні методи, методи вимірювання, обробки результатів дослідів.

Об'єкт дослідження - процес зберігання живців ягідних культур рослин.

Предмет дослідження - живці чорної смородини (Ribes nigrum L.) Дачниця та малини червоної (Rubus idaeus L.) Новина Кузьмина.

1. АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

1.1 Обґрунтування вибору біооб'єкта

На протязі останніх років, завдячуючи традиційній селекційній роботі кількох поколінь вчених, створені сорти ягідних культур рослин, зокрема чорної смородини та малини, які мають цілий комплекс позитивних якостей: вони крупноплідні, смачні та ароматні, відрізняються підвищеним вмістом корисних речовин та стійкі одразу до кількох хвороб й шкідників.

«Без смородини немає здоров'я», казали наші пращури. Сторіччями входила смородина до числа засобів первинної допомоги при кишково-інфекційних та простудних захворюваннях, падінні імунітету та життєвих сил. Сучасні медики рекомендують її в якості одного з найефективніших засобів для нормалізації обміну речовин та зміцнення імунітету, що, власне, й допомагає протистояти будь-якій напасті [1].

Якісне оновлення сортименту ягідних культур відбувалося шляхом віддаленої гібридизації, тобто об'єднання геномів різних видів, що дозволило отримати надзвичайно великий генетично різноманітний матеріал та відібрати необхідні високо адаптовані генотипи. Сучасний етап селекції спеціалісти називають «адаптивним», тобто спрямованим на створення сортів, пристосованих до еколого-кліматичних катаклізмів та інших стресів. Поряд із традиційними методами (віддалена та міжсортова гібридизація, самоопилення, мутагенез, поліплоїдія) в сьогоднішній селекції все ширше застосовують генні технології.

За всіх часів однією з головних задач селекціонерів був відбір рослин за стійкістю до шкідників. Для багатьох сільськогосподарських культур ця проблема, здавалося б, назавжди була вирішена в кінці минулого тисячоліття, коли з'явилися генно-модифіковані рослини. Економічний виграш від застосування таких рослин складає близько 2,7 млрд. доларів. Таким чином, вирощування генетично модифікованих культур видається принаймні на 10 % рентабельнішим, ніж звичайних, нетрансгенних, та вони поширюються все більше.

До нещодавно переможного руху ГМ-сортів протистояли лише обережні попередження екологів про їх можливий негативний вплив на оточуюче середовище та здоров'я людини. Прихильники трансгенних рослин відповідали на це, що і лабораторні тести і досвід вирощування трансгенних сільгоспкультур в природних умовах показали їх повну безпечність. Лише зараз, через десятиліття після початку промислового вирощування трансгенних рослин, стає більш-менш зрозуміло, яку шкоду може нанести оточуючому середовищу промислове вирощування таких культур. Перед тим як рослини та тварини, генетично модифіковані для виробництва лікарських субстанцій - антибіотиків, вакцин, гормонів, ферментів - та інших біологічно активних речовин, потраплять із лабораторій в менш контрольовані умови промислового виробництва, необхідно вдаватися до особливих застережних заходів, адже мішенями нових утворених сполук можуть стати не комахи, а люди та інші ссавці. Оскільки практично всі ці речовини відносяться до ксенобіотиків, їх здатність зберігатися в оточуючому середовищі мало досліджена, а тому потенціальний шкідливий вплив неможливо оцінити навіть приблизно. Крім того, виявилося, що деякі методики, котрі застосовували в лабораторних експериментах, та тест-об'єкти не завжди були адекватними до поставлених задач. І нарешті, зараз накопичилося достатньо даних про те, що популяції шкідників сільського господарства виробили імунітет та вже починають живитися трансгенними рослинами [2,3].

Серед найважливіших досягнень традиційної селекції чорної смородини та малини називають створення сортів з імунітетом до хвороб та шкідників. А це, без перебільшення, прорив у селекції. Помітно змінився розмір ягід, збільшилась врожайність. Але набагато важливішим є не розмір ягід, а їх смак, аромат, та вміст вітамінів. Середній показник вмісту вітаміну С в нових сортах чорної смородини 160 мг/100 г ягід. Високовітамінних, нажаль, зовсім небагато. За кількістю Р-активних речовин, що впливають на укріплення судин, закономірність така ж сама: переважають сорти чорної смородини з помірним вмістом - по 400 мг/100 г ягід. Так, розмір ягід виявляється обернено пропорційним наявності вітаміну С: чим крупніше ягода, тим вітаміну менше.

Як показали дослідження співробітників Всеросійського інституту рослинництва та вчених Горно-Алтайської дослідної станції НДІ садівництва Сибірі, не менш важлива й вітамінна цінність листя чорної смородини. За вмістом вітамінів С та Р вони перевищують ягоди на кущах будь-якого сорту. Мабуть, настав час розпочати селекцію зі створення сортів смородини з вітамінним листям. Тим паче, що гурманів корисного ароматного чаю мільйони [1].

1.2 Технології зберігання статевих клітин рослин

Розрізняють дві породи ягідних культур: насіннєві та кісточкові.

Вид - це реально існуюча генетично неподільна одиниця живого світу, основна структурна одиниця в системі організмів. Це таксономічна, систематична одиниця, група особин із загальними морфологічними, біохімічними та іншими ознаками, здатними до взаємного схрещування, яке дає в ряду поколінь родючих нащадків, що закономірно розповсюджені в межах певного ареалу та подібно змінюються під впливом факторів навколишнього середовища.

Сорт - це група культурних рослин, які в результаті селекції мають певний набір характеристик (корисних чи декоративних), котрий відрізняє групу рослин від інших рослин того ж виду. Кожен сорт рослин має власну назву [4].

Серед різноманіття способів розмноження найпоширеніший - статевий, тобто розмноження насінням. Однак певні рослини взагалі не утворюють насіння, у інших воно повільно та важко проростає. Іншим рослинам потрібно кілька років для досягнення цвітіння, а існують і такі, що не відтворюють ознак сорту. Насіння рослин має гаплоїдний набір хромосом.

Оскільки під час розмноження насінням у нащадків змінюється генотип вихідного сортотипа рослини, в практиці садівництва в основному удаються до вегетативних способів розмноження. Вегетативний - це нестатевий спосіб розмноження рослин, тобто утворенням нового організму з частини материнського. Такими органами можуть слугувати: спори, стеблясті живці, цибулини, бульбоцибулини, бульби, кореневища, нащадки та вуса, листкові зародки, листкові живці, відгалуження, кореневі живці, бульбо-подібні корені, бруньки, частини пагону, гілки [5].

Найкращий спосіб збереження генофонду рослин, що розмножуються вегетативно, - це кріоконсервування верхівкових меристем пагонів. Даний спосіб має багато переваг, але пов'язаний із необхідністю створення спеціальної лабораторної бази, значними затратами робочого часу кваліфікованих спеціалістів, складністю виконання процедури регенерації меристем. Однак через сучасний матеріальний та фінансовий стан діяльності Національного генбанка України, забезпечити зберігання таких зразків наразі неможливо.

В 1959р. І.І. Туманов із соавт. встановили, що гілки добре загартованих деревних та чагарникових морозостійких рослин можна успішно заморожувати до температури рідкого азоту. Пізніше цей факт підтвердив A.Sakai. Після відтавання живці берези, чорної смородини, вишні, яблуні відновлювали ріст, розкривали листя та вкорінювались [6].

Таким чином, бачимо що для тривалого (необмеженого у часі) підтримання стабільності генетичної інформації рослин придатні насіння, меристеми, пилок, ембріоїди і інші рослинні об'єкти, які несуть генетичну інформацію (рис. 1.1).

Серед великої кількості технологій зберігання можна виділити три, мета в яких одна - збереження біологічного матеріалу. Різниця ж полягає в способах здійснення поставленої задачі та специфіці кожного з об'єктів.

Размещено на http://www.allbest.ru

1

Рисунок 1.1 - Технології зберігання статевих клітин рослин

Перший етап: відбирають зразки та обов'язково проводять оцінку їх збереженості, життєздатності та приживлюваності, виміряють вологість. Нежиттєздатні зразки відкидають.

Другий етап: підготовка біооб'єкта до заморожування для попередження внутрішньоклітинного кристалоутворення. У випадку з насінням та живцями - це сушіння, а для меристемальних клітин - еквілібрація з кріопротектором. Насіння повинно мати вологість (10-12) %. Меристемальні клітини із додаванням кріопротектора можна ліофілізувати, а для живців ступінь вологості не повинна бути меншою за 30 %. Для збереження в них вологи, доцільно вкривати кінці воском чи парафіном. Зниження вологості призводить до ефекту плазмолізу, а перевищення - до внутрішньоклітинного кристалоутворення.

Третій етап: після досягнення заданого рівня вологості, зразки охолоджують та направляють на зберігання. Для насіння рентабельними температурами є +5 та -30 0С. Меристеми та живці доцільно зберігати в рідкому азоті (-196 0С) або його парах (-150<-196 0С) на протязі необмеженого інтервалу часу чи за температур -30 0С протягом декількох років з подальшою перезакладкою.

Четвертий етап: за необхідністю отримання потомства чи перезакладки, зразки відігрівають, відновлюють нормальну вологість та пророщують.

1.3 Біологічні фактори, які визначають відтворюваність рослин після довгострокового зберігання їх генетичного матеріалу

Розмноження за допомогою здерев'янілих живців, мабуть, є одним з найлегших способів вегетативного розмноження. Зберігання живців рослин є набагато дешевшим за зберігання меристемальних клітин, хоча й потребує розробки спеціальних технологій їх довготривалого зберігання через їх невисоку життєздатність у зв'язку з впливом багатьох факторів як біологічного, так і технічного характеру.

1.3.1 Фактори, що впливають на приживлюваність живців рослин після їх довгострокового зберігання

Приживлюваність - це властивість рослин утворювати за певних умов придаткові корені на вегетативних органах (живцях), перетворюючись на самостійну рослину. Укорінюваність стеблистих живців заснована на біологічній властивості деревних рослин відновлювати чи регенерувати втрачені органи. Під час живцювання різко порушується цілісність рослини. Перерваний процес розвитку призводить до перебудови тканин стебла як у фізіологічному, так і у структурному відношенні. В тканинах стебла живця виникають осередки дрібних клітин, які швидко діляться, що дають початок новим тканинам, зазвичай не виникаючим в них. Формування нових тканин, а згодом й органів - коренів пов'язане з підвищенням фізіологічної активності. Ця здатність виникла та сформувалась у процесі еволюції як спосіб збереження виду рослин за мінливих умов навколишнього середовища та є біологічною ознакою виду [7].

Формування та ріст коренів й пагонів залежить як від зовнішніх факторів (субстрат, вологість субстрату та оточуючого повітря, світла, температури, достатнього доступу кисню), так і від фізіологічного стану тканин живців, які укорінюють [8]. Той чи інший фізіологічний стан тканин пов'язаний зі зростанням материнської рослини та пагонів, з котрих відрізують живці, від походження та умов поширення материнських рослин.

За властивістю живців утворювати корені, рослини поділяють на легко-, середньо- та важкоукорінювані. Тобто одні рослини легко та швидко утворюють придаткові корені, другі повільно та в невеликій кількості, а треті практично зовсім не розмножуються таким способом. Тривалість укорінення коливається в залежності від виду та сорту рослини.

На думку одних дослідників, укорінюваність живців залежить від тривалості вегетації: у рослин, які важко укорінюються - короткий період вегетації, пагони деревеніють швидше, ніж у видів з довготривалим вегетаційним періодом, котрі виявляють найкращу регенераційну здатність. Інші спеціалісти вважають, що здатність до укорінювання не має закономірної відповідності з темпами росту рослин та систематичним положенням видів. В кожному роді є види, які укорінюються краще або гірше. Укорінюваність живців залежить від умов живлення маточної рослини. Для утворення придаткового коріння в живці має бути певний запас поживних речовин. В дуже розвинутих пагонах цих речовин відкладається більше, тому живці з них укорінюються краще, ніж взяті зі слабко розвинутих пагонів [7,9].

Як і для інших способів розмножування, найважливішим фактором успішного укорінення живців є, мабуть, підготовка маточної рослини, що полягає у короткому обрізанні за рік до живцювання. В результаті такого обрізання на рослині утворюються пагони, які здатні до інтенсивного утворення коренів [10].

Цікаво, що здатність рослин давати живці, які укорінюються, залежить від живлення материнської рослини. Якщо воно в надлишку отримувало азот, коріння на живцях утворюється дуже погано. Важко утворюються корені і у рослин, які «голодували». Для максимально активного утворення коріння, материнська рослина повинна бути повністю забезпечена калієм, фосфором і трішки недоодержувати азот. Всі умови, які сприяють доброму росту маточників з утворенням сильних та соковитих пагонів, чинять ефективний вплив на успішне укорінення зрізаних з них живців.

Важливо й те, з яких пагонів взяті живці. Пагони, що жирують та потужно ростуть вгору, дають живці поганої якості. Отже, не треба націлюватись на міць та розмір, набагато краще вкорінюються живці з бокових гілок, котрі ростуть не дуже сильно.

Щоб стимулювати інтенсивне утворення пагонів у маточної рослини, під час спокою її піддають короткому обрізуванню. Коли листя починає опадати, сікачем вирізають дерев'янисті пагони поточного року.

Зліва стебловий живець. Зріз посередині міжвузля роблять, як правило, під час нарізання живців зі зрілих здерев'янілих пагонів.

Має значення і те з якої частини пагона взятий живець. Часто для живцювання беруть дуже довгі пагони, з яких сікачем нарізають велику кількість живців. Чим нижче знаходиться відрізок стебла, з якого взятий живець, тим краще у більшості рослин він укорінюється [10,11].

Під час нарізання на живці дерев'янистих пагонів малини, рекомендовано верхню частину пагону відкинути, оскільки вона недостатньо визріває й часто має слабо розвинуті бруньки. Нижній зріз роблять косим під самою брунькою, до того ж ніж прикладають зі сторони протилежної нижній бруньці; верхній зріз - на певній відстані від бруньки, щоб неминуче відсихання верхівки живця не торкнулося бруньки, що проростає. У добре вкорінюваних рослин, таких як верба, тополя, смородина, однаково високу здатність до утворення пагонів має будь-яка частина пагона [8,10].

В якості дерев'янистих живців частіше за все беруть однорічні пагони із деревиною, що добре визріла. Живці, взяті з дворічних та старших пагонів, гірше утворюють корені. Для рослин, що легко укорінюються, вік материнської рослини ролі не відіграє, але для тих рослин, які важко живцюються, це дуже важливо. У живців, що беруть з молодих за віком рослин, не тільки вище процент приживлюваності, а й процес коренеутворення проходить більш інтенсивно. Вік материнської рослини, окремого пагону, його частин є дуже важливим фактором, який необхідно враховувати особливо під час живцювання рослин, що важко укорінюються. В молодому віці живцюються навіть такі рослини, які живцювати не прийнято, наприклад, яблуні та груші, у яких після обробки препаратом гетероауксин (стимулятором утворення коренів) легко вкорінюються верхівкові живці, взяті з однорічних сіянців. Проте легкість утворення коренів у живців, заготовлених з однорічних гілок, падає із збільшенням віку дерева, навіть при обробці стимуляторами. Більш за те, деякі рослини із віком взагалі втрачають здатність до вегетативного розмноження. Пагони молодих маточників мають великий період росту, більшу довжину та більш багаті на запасні поживні речовини, тому живці з них краще укорінюються та швидше ростуть. Для кущів, у яких постійно оновлюється крона, вік на укорінюваність живців не чинить істотного впливу [7,8,11].

1.3.2 Значення стимуляторів росту та вітамінів для живцювання та їх застосування

Використовуючи дерев'янисті живці зазвичай розмножують рослини, що легко укорінюються та за наявності достатньої кількості маточних екземплярів. До таких рослин відносяться чорна смородина, малина, аґрус, багато верб, виноград та інші рослини.

З метою пришвидшення, стимуляції утворення коренів, підвищення відсотку приживаності та посилення подальшого зростання підготовлені стовбурові, кореневі та листкові живці обробляються стимуляторами росту або стимуляторами росту у поєднанні з вітамінами та іншими хімічними препаратами. Багатолітньою практикою підібрані заходи та умови укорінення рослин, проте залишається необхідність використання стимуляторів росту, таких як гетероауксин, бета-індолілмасляна та альфа-нафтилоцтова кислоти, під час розмноження рослин живцями [8].

Під впливом стимуляторів росту значно підвищується процент укорінення у живців рослин, що важко укорінюються, тоді як у багатьох з них необроблених цими речовинами коріння не виникає зовсім. Живці рослин, які укорінюються середньо та легко, в результаті обробки стимуляторами починають утворювати корені значно швидше, ніж без такої обробки; у тих, котрі укорінюються середньо також підвищується відсоток приживлюваності після обробки. Часто трапляється, що у живців рослин, які легко укорінюються, коріння з'являється одночасно як у оброблених, так і в контрольних, проте стимулятори росту сприяють утворенню більш сильної кореневої системи. Коріння після оброблення утворюється нормальне. Живці, оброблені стимуляторами, на початку зростають значно швидше за необроблені.

Але стимулятори росту чинять ефективну дію на коренеутворення тільки у тому випадку, коли враховується вік та фізіологічний стан живця, температура, світло, вологість, субстрат й інші фактори, які впливають на утворення коріння.

Стимулятори росту ефективні для пришвидшення утворення коренів у живців та сіянців, підвищенні енергії проростання та схожості насіння. В інших випадках їх застосування може призвести до негативних наслідків. Наприклад, штучне стимулювання пробудження бруньок та поява додаткових пагонів за слабкої кореневої системи, коли поживні речовини не потрапляють до ростучих органів, призводить до послаблення та висихання рослин. При обробці заражених рослин стимуляторами росту позитивного результату також не буде. Адже стійкість рослин до хвороб пов'язана з нормальним ростом та розвитком рослин, що досягається додержанням всіх агротехнічних вимог культури, використанням якісного посадкового матеріалу та своєчасним застосуванням засобів захисту від патогенних організмів (хімічні препарати чи ЕМ-культури). І жоден стимулятор росту не відновить рослини, які страждають від нестачі поживних речовин в ґрунті, порушення світлового режиму чи водного балансу [12].

Як зазначалося, для стимулювання коренеутворення використовують гетероауксин (бета-індолілоцтова кислота), або калієву сіль гетероауксину, бета-індолілмасляну кислоту (ІМК) та альфа-нафтилоцтову кислоту (НУК), чи калієву сіль нафтилоцтової кислоти (КАНУ). Перевага препаратів у вигляді солей перед кислотами полягає у тому, що вони легкорозчинні у воді за кімнатної температури. Із самого початку для стимуляції коренеутворення використовували саме фітогормон гетероауксин (індол-3-оцтова кислота), котрий управляє цим процесом в рослині. На сьогодні широко поширені також його похідні. Так, діюча речовина препарату «Корневин» 4-(індол-3-іл)масляна кислота (ІМК), в рослині поступово перетворюється на фітогормон гетероауксин, що забезпечує найкращий ефект (в тому числі м'якішу та тривалішу дію) у найнижчих, в порівнянні з іншими ауксинами, дозах.

Застосування стимуляторів росту у суміші з вітамінами С (аскорбінова кислота) та В (тіамін) поруч з добрим та швидшим укоріненням живців пришвидшує й процес утворення пагонів в укорінених живців. Самі по собі вітаміни без стимуляторів росту не чинять впливу на утворення та ріст коренів і пагонів.

Обробка кореневої системи під час пересаджування рослин та полив заселеного корінням шару ґрунту вже посаджених деревних та трав'янистих рослин стимуляторами росту сприяють більш швидшому та сильнішому розростанню коренів, що забезпечує добру приживлюваність, більш інтенсивний ріст надземних органів і підвищує врожайність. Стимулятори росту прискорюють зростання прищеп й підвищують процент їх виходу. Застосування стимуляторів росту та вітамінів за вегетативного розмноження не замінює необхідні рослині мінеральні та органічні добрива. Стимулятори росту виявляються особливо ефективними в посиленні ростових процесів у рослин та підвищенні врожайності при дотриманні всіх правил агротехніки. Вплив (дія) стимуляторів росту зводиться до пришвидшення та посилення тих нормальних фізіологічних процесів, що притаманні цілій рослині або живцю під час утворення та росту коренів та пагонів [8].

Методи обробки стимуляторами росту. Основу живців (але не саме стебло) обробляють порошком чи замочують на певний час у розчині регулятору росту, який стимулює утворення коренів, висаджують та помічають етикетками. Концентрація, наприклад, індолілмасляної кислоти для обробки здерев'янілих живців повинна складати 0,8 %. Якщо живцювання проводять у сприятливий час та з використанням найбільш придатних для цього пагонів, необхідність у застосуванні регуляторів росту може відпасти, за виключенням випадків розмноження порід, що важко укорінюються [11].

Можлива також обробка посівного матеріалу пробіотичними препаратами, спеціально підібраними для рослин. Так, наприклад, передпосівна обробка насіння біопрепаратом «Байкал ЕМ-1 В» в 10 %-й концентрації з водою або 1 %-й концентрації з 2 %-м розчином плівкоутворювального регулятора росту «Марс-1» забезпечує істотні збільшення врожаю, у середньому до (10ч15) % і є екологічно безпечною технологією. При передпосівній обробці насіння їхня вологість повинна підвищитися не більше ніж на 1 %. Для присадибного рослинництва - замочування насіння в ЕМ-розчині 1:1000 на 1-2 години (6 крапель ЕМ-препарату на склянку води). Для зручності висіву, насіння можна просушити в затемненому місці.

1.3.3 Фактори, що впливають на життєздатність живців рослин після їх тривалого зберігання

Річний цикл деревних рослин в умовах помірного клімату П.Г. Шмітт поділяє на чотири періоди [13]: 1) вегетації; 2) переходу від вегетації до відносного спокою; 3) відносного спокою; 4) переходу від відносного спокою до вегетації.

1.3.3.1 Значення вікового стану живців

Швидкість росту пагона змінюється протягом року. Максимальна навесні, вона поступово знижується до осені, коли ріст зупиняється зовсім. Навіть в кінці періоду вегетації основа річного пагону має найбільш виражену здатність до утворення коренів, і це варто враховувати під час нарізання здерев'янілих живців. (Це стосується не всіх рослин. Наприклад, у червоної смородини краще укорінюються живці з верхівкового пагону).

Дуже важко встановити правильний строк живцювання для різних рослин. Але не можна для різних років встановити один і той же календарний строк живцювання. Ріст пагонів деревних та кущових порід залежить від ходу метеорологічних явищ минулого та поточного років. Отже, час заготовлення дерев'янистих живців залежить від кліматичних умов даної місцевості. Багато рослин краще розмножуються в період спокою. Після початку руху соків не рекомендовано нарізати пагони на живці, оскільки на цей час значний запас живильних речовин, відкладений у пагонах з осені, починає витрачатися на подальші процеси росту й живці з таких пагонів укорінюються погано або зовсім не укорінюються. Так, висаджені восени в ґрунті живці чорної смородини та малини укорінюються набагато краще, ніж весняні, які майже повністю гинуть [8,10,11].

Здерев'янілі живці можна заготовляти протягом всього періоду спокою, однак успішніше за все живцювання відбувається під час листопаду та незадовго до розпускання листових бруньок. Найменша здатність до утворення коренів відмічається всередині зими. У листопадних порід використовуються повністю визрілі пагони. Оскільки їх живці в цей час не мають листя, необхідний для успішного розмноження контроль за умовами навколишнього середовища мінімальний.

В процесі розвитку кожного окремого пагону визрівання його тканин починається з нижньої частини, потім охоплює середню та закінчується у верхній. Тому якщо почати живцювання раніше, то більшу здатність до укорінення матимуть відрізки пагону, або живці, з нижньої його частини. У середні строки живцювання нижня частина встигає задерев'яніти та знизити здатність до укорінення, а верхня частина пагону ще продовжуватиме ріст та знаходитиметься у трав'янистому стані з дуже малою здатністю до укорінення. Якісні живці будуть нарізані в цьому випадку з середньої частини пагону. Під час запізнілого живцювання кращі живці отримують з верхньої частини пагону, гірші - з середньої, а нижню частину пагону, як перезрілу і нездатну укорінюватися, доводиться викидати. Ця обставина визначає кращі строки для живцювання.

Таким чином, оптимальні строки живцювання будуть різними в різноманітних ґрунтово-кліматичних зонах. Проведені певні дослідження, що підтверджують залежність укорінюваності живців від їх видової приналежності, строків та умов живцювання [7,9].

1.3.3.2 Фізіологічна й біохімічна природа зимостійкості

У багаторічних рослин в умовах помірного клімату спостерігається сезонна періодичність морфофізіологічних явищ, що визначає ступінь їхнього пристосування до умов середовища в тім або іншому природному районі. Для глибокого розуміння зимостійкості деревних рослин необхідно вивчати їх річну морфофізіологічну ритміку в конкретних кліматичних умовах. Це дозволить з'ясувати багато явищ, пов'язаних із зимостійкістю.

Дослідження фізіологічних і біохімічних річних ритмів у різних за зимостійкістю деревних рослин показало, що своєчасне й досить інтенсивне перетворення речовин й енергії має вирішальне значення для їхньої зимостійкості. Кожен період розвитку деревної рослини характеризується фізіолого-біохімічними ритмами, які строго узгоджуються із сезонними ритмами навколишнього середовища. Порушення одного річного життєво важливого ритму, ослаблення темпів необхідних процесів, що спостерігається в недостатньо зимостійких і незимостійких порід, створюють біологічну аритмію з її небажаними наслідками [13].

Стійкість організмів до несприятливих факторів середовища, зокрема зимостійкість деревних рослин, є головною проблемою сучасної біології. Життєдіяльність деревного організму являє собою дуже складну систему морфофізіологічних явищ, біохімічних реакцій й їхньої саморегуляції. Без чіткої ритмічності фізіологічних і біохімічних процесів не можна представити існування складної саморегулюючої системи, якою є живий організм [14].

Велику роль у метаболізмі й динаміці клітинних структур грають ферменти. Зміни в метаболізмі, що обумовлюють перехід організму на новий етап розвитку, пов'язані із синтезом ферментів, зміною активності останніх, переходом їх з одного стану в інше. Здійснення всього складного комплексу біохімічних реакцій і змін біологічної структури в організмі повинне бути строго погоджене в часі, тому що життя йде в ритмі навколишнього середовища.

Питання стійкості рослин не можна розглядати у відриві від вмісту й стану води в тканинах. Вода - найбільш поширена й необхідна речовина в природі, вона виконує виняткову роль в організмах. Це обумовлено її фізико-хімічними властивостями. Вода це не просто важливий розчинник, компонент біоколоїдів, але й загальна матриця життя, дуже необхідна складова частина організмів.

Відомо, що вода в тканинах рослин перебуває у вільному й зв'язаному станах. Причиною рухливості молекул води, її трансляційної дифузії в живих тканинах є "енергетичні бар'єри", які визначають відмінності стану води в біологічних системах від чистої води. Ряд дослідників вважає, що довжина вільного пробігу молекули води в значній мірі визначається наявністю такого роду бар'єрів. Насамперед передбачається існування води (гідратної), взаємодіючої з біополімерами й низькомолекулярними сполуками, а також кооперативна взаємодія водних і неводних компонентів у біологічних системах.

Основними сполуками, що з'єднують воду, є білки. Молекулярні структури й зокрема білки, функціонують у водному оточенні. Біохімічні механізми клітини - синтез білка, ферментативний каталіз й інші - формувалися в природі стосовно до водного середовища. Відомо, що вода в значній мірі визначає конформацію макромолекул білка. Ця властивість залежить від структури води, що змінюється при впливі різних факторів. Також і вплив макромолекул біополімеру на воду досить складний, що викликає різноманітні зміни її стану. Структурованість води й характер її зв'язку з біополімерами охороняє органоїди клітини від пошкодження морозом. Захисні речовини, які конкурують із молекулами води, блокують поверхні й впливають на структуру льоду. Такими речовинами є деякі полісахариди, які містяться в клітинних стінках.

Захисні речовини, зокрема цукри, відіграють велику роль у морозостійкості клітин. Цукри стабілізують ламеллярні структури, з'єднуючись із білками ламелл. Однак моносахариди не корелюють із зимостійкістю й далеко не завжди підвищують її у модельних експериментах. Динаміка моносахаридів у річному циклі розвитку деревних рослин показує, що вони є будівельним й енергетичним матеріалом для синтезу різних сполук, які змінюють структуру протоплазми клітини й підвищують її стійкість.

Олігосахариди класу рафінози й різні полісахариди перебувають у прямій кореляції зі стійкістю клітин. Перші можуть також входити до складу глікозидів і гетероглікозидів, поширених у світі рослин. Олігосахариди, особливо класу рафінози, придушують різні фізіологічні процеси, у результаті чого відбувається інгібування росту. Досить імовірно, що рістінгібуюча дія олігосахаридів і багатьох полісахаридів пов'язана з тим, що вони утворюють комплексні сполуки з білками, у тому числі з ферментами. Придушення ростової спрямованості фізіологічних і біохімічних процесів супроводжується зміною метаболізму й структури протоплазми убік підвищення стійкості останньої.

Відомо, що вуглеводно-білкові комплекси досить стійкі до різних несприятливих факторів й їхнє утворення пов'язане з поглинанням великої кількості води. Істотну роль у стійкості тканин до замерзання грають фізичні й фізико-хімічні властивості протоплазми [14].

В умовах низької температури в клітинах утворюється більш стабільна структура протоплазми. Про це свідчать підвищення впорядкованості й зміна структури води, упорядкування міжмолекулярних і внутрішньо-молекулярних зв'язків, зниження активності фізіологічних процесів й ущільнення протоплазми.

Звести явища морозо- і зимостійкості до одного якого-небудь внутрішнього фактору неможливо. В основі морфофізіологічної річної періодичності деревних рослин лежать біохімічні ритми метаболізму найважливіших речовин і змін у субклітинних структурах. Ці зміни пов'язані із впливами зовнішніх несприятливих факторів.

1.3.4 Фактори, які впливають на збереженість рослинних об'єктів після їх довгострокового зберігання

Одна з основних проблем кріобіології - з'ясування процесів, які супроводжують охолодження живих систем та тих, що ведуть до необоротних пошкоджень. Зміна властивостей матеріалів під час заморожування обумовлена в першу чергу кристалоутворенням та явищами, пов'язаними з фазовим переходом вода-лід. Причин, які їх викликають багато. Розмір, кількість та розподіл кристалів залежать від глибини та швидкості заморожування [15].

Заморожування - це один з найважливіших етапів, від якого залежить успіх кріоконсервування. Умови заморожування впливають на якісні показники висушених матеріалів та тривалість процесу висушування, що нарешті пов'язано з енергозатратами та собівартістю продукції. В результаті численних досліджень встановлено, що не тільки для кожного виду, але і для сорту одного й того ж виду рослин необхідно у ряді випадків підбирати оптимальні швидкості або встановлювати оптимальний діапазон швидкостей заморожування-відігрівання.

Дослідники бачать головну причину пошкодження живих тканин при замерзанні в утворенні в клітинах кристаликів льоду. На думку І.І.Туманова, особливо шкідливий внутрішньоклітинний лід. Він вважає повільне зневоднювання в морозостійких видів сприятливим для рослин.

Вчені думають, що кристалики льоду вносять дезорганізацію й деструкцію в субклітинні структури. Ступінь пошкодження клітин залежить від швидкості утворення кристаликів льоду, їхнього розміру, скупчення й проникнення в різні ділянки клітини [14].

Під час швидкого заморожування утворюються дрібні, рівномірно розподілені кристали та міграція води у міжклітинному просторі незначна. Швидке заморожування дозволяє добре зберегти гістологічну структуру та колоїдні властивості матеріалу. З іншого боку, при повільному заморожуванні клітини мають можливість адаптуватися до нових умов.

Особливості процесу заморожування. Важливими режимними параметрами, які визначають ефективність процесу є наступні параметри: швидкість заморожування, кінцева температура замороження і тривалість зберігання зразків у замороженому стані.

Експериментальні дані, що стосуються швидкості заморожування на виживаність рослин часто дуже суперечливі та не дають чіткої відповіді на питання про оптимальні режими, необхідні для практичного використання.

При кріоконсервуванні рослин дуже часто виникає необхідність зберігання препаратів, попередньо заморожених у холодильних апаратах та пристроях, протягом декількох годин, а інколи і кількох днів. При цьому оптимальна температура та припустима тривалість зберігання може варіюватись в залежності від породи та виду рослин.

При зберіганні заморожених рослин слід мати на увазі, що навіть короткочасне підвищення їх температури, яке виходить за певні межі, може викликати зниження виживаності живців.

1.3.4.1 Фізіологічний механізм морозостійкості рослин

Низькі температури самі по собі не є причиною вимерзання рослин. Сухе насіння виносить без шкоди будь-які низькі температури, у тому числі й наднизькі, тим часом навіть короткочасне нагрівання такого насіння призводить до втрати схожості. Рослини витримують при переохолодженні такі морози, які для них виявляються згубними при замерзанні наявної в них води. Усе це доводить, що рослинні клітини можуть виносити надзвичайно щільне впакування молекул, якщо останні не піддаються взаємному різкому зсуву.

Сакаі й Отакуа [16] вітрифікували взимку зрізи кори паренхіми шовковиці. Вони виявилися здатними витримати занурення в рідкий азот і в ізопентан. За допомогою електронного мікроскопу автори показали відсутність льоду у вітрифікованих клітинах у вигляді порожнин. Якщо такі зрізи перебували при температурах від -20 єС до -40 єС, коли вітрифікація не могла проходити, то при збільшенні в 15 тис. раз виявляли наявність у клітинах при температурі -30 єC великих порожнин, заповнених льодом. Такі клітини були вбиті, органели в них не були помітні, але вакуоль і клітинні стінки розрізнялися. Якщо лід утвориться спочатку в міжклітинному просторі, а потім у протопласті, то порожнини в ньому дрібні, але більш численні.

Калориметричні визначення переохолодженої замерзлої води в рослинах при різних температурах показали, яким чином рослини можуть захищати себе від утворення льоду всередині протопласту. Найбільш ефективним способом є відтік води із клітин у міжклітинний простір, де вона перетворюється в лід. У цьому випадку в замерзлій рослині може бути велика кількість льоду, але клітини зберігаються незамерзлими, хоча сильно зневодненими.

Морозостійкість рослин основана на зміні властивостей самого протопласту. Структурна перебудова вмісту клітин протікає повільно протягом тривалого часу восени й узимку. Цей процес починається під час входження рослин у період спокою, потім підсилюється під час першої й другої фаз загартовування [17].

1.3.4.2 Виникнення студню під час періоду спокою.

Щоб стати морозостійкими, рослини повинні послідовно пройти три етапи підготовки: увійти в стан спокою, пройти першу, а потім і другу фази загартовування. Під час входження деревних у період спокою створюються умови для застуднювання протопласта. По даним Симиновича й Четера [18], у цей час відбувається надходження амінокислот з листя у зимуючі клітини. За рахунок цього матеріалу за допомогою РНК синтезуються певні фракції водорозчинних білків. Вважають, що після цього з них утворюються агрегати й вміст клітин переходить із золю в гель.

У клітинах навіть незагартованих рослин перебуває не дистильована вода, а розчин багатьох речовин, що, будучи розподілений у холодці, повинен ще сильніше понизити температуру замерзання рідини. Таким чином, перехід золю в гель під час входження рослин у стан спокою може при повільному охолодженні забезпечити порівняно невелике підвищення морозостійкості рослин. Можливо, що ця властивість підсилюється внаслідок зменшення в клітинах вмісту ауксинів, а також збільшення кількості інгібіторів росту. Це впливає на стан протопласта. Сприятливу дію може робити й збільшення проникності протопласта для води.

По даним Туманова І.І і Красавцевої О.А. [19], властивості протопласта помітно змінюються під час входження рослин у стан спокою. У цей же час у деревних підвищувалася здатність до вітрифікації. Застуднювання сприяє вітрифікації води. У гелях рухливість молекул рідини при швидкому й сильному зниженні температури різко послабляється. За таких умов система легше переходить у склоподібний стан.

1.3.4.3 Зміни у вмісті клітин під час проходження фази загартовування

Після входження рослини в період спокою холодець у клітинах виходить пухким. Більш досконалим його будова стає після впливу знижених температур. Це приводить до зменшення розмірів комірок просторової сітки, що викликає подальше зниження точки замерзання рідини в студнях. Під час першої фази загартовування протопласт поліпшує свої фізичні властивості шляхом удосконалювання структури гелю. Він стає еластичним і досить міцним.

Період спокою прискорює наступне вдосконалювання структури гелю при температурах близьких до нуля. Очевидно, процес застуднювання в клітинах протікає дуже повільно. У протопласті, крім високоагрегованих розчинних білків, перебуває ще багато інших інертних щодо цього речовин. Останні заважають з'єднанню високо агрегованих розчинних білків між собою.

Під час першої фази загартовування має місце ще один важливий фізіологічний процес: нагромадження захисних речовин. Розподіл захисних речовин у всьому об'ємі клітини сприяє подальшому підвищенню морозостійкості рослин. Якщо структура гелю помітно знижує точку замерзання навіть дистильованої води, то заповнення проміжків у твердому кістяку холодцю концентрованим розчином захисних речовин дає в багато разів кращий ефект.

У міру посилення морозів відбувається подальше зниження точки замерзання вмісту клітини внаслідок відтоку води в міжклітинний простір. Це буде тривати доти, поки розчин не стане насиченим. Таким чином, при повільному охолодженні досягається захист протопласту від утворення в ньому льоду. Відповідно до цього перебуває факт більш високої морозостійкості рослин при дії захисних розчинів на загартовані об'єкти в порівнянні з незагартованими.

Захисні розчини не тільки знижують температуру замерзання рідкої фази гелю, але вони грають ще роль пластифікатора. Наявність незамерзаючої рідини в просторовій сітці служить наче змащенням при механічних деформаціях. Воно сприяє збереженню еластичності при негативних температурах. Низькомолекулярна незамерзаюча рідина зменшує взаємодію білкових агрегатів і тим самим перешкоджає надмірному ущільненню холодцю внаслідок небажаного подальшого зростання локальних зв'язків між елементами в просторовій сітці, підвищуючи таким чином стійкість клітини до зневоднювання.

Виживаність живців рослин залежить не тільки від режимів заморожування, але й від кількості залишеної внутрішньоклітинної води та рівномірності зневоднення. Було встановлено, що зворотна втрата здатності до дихання клітин наступає після видалення 80 % води. Суттєві зміни властивостей клітин спостерігаються в точках, які відповідають 10-ти та 5-ти відсотковому вмісту води. Як відомо, приблизно 5 % всієї води у біоструктурах знаходиться у міцно зв'язаному стані. Тому видалення з клітин до 80 % води практично, вірогідно, безпечне. При швидкому видаленні більше 80 % води стабільний стан не встигає установитися та клітини можуть загинути. При повільному видаленні з клітин до 95 % води можна отримати досить оборотні зміни. Відсоток виживаності висушених таким чином клітин буде дуже високим за умови повільного зволоження сухого препарату. Видалення міцно зв'язаної води призводить до невідновної втрати життєздатності рослинних клітин.

1.3.4.4 Стан води в тканинах при дії низьких температур

У високо гідратованих тканинах вода в клітинах розподіляється неоднорідно. Водні домени найчастіше розділені мембранами з обмеженою проникністю для води й інших низькомолекулярних речовин. Як і слід було сподіватися, домени реагують на температури нижче 0 °С у залежності від розмірів, концентрації розчинених речовин і присутності потенційних центрів кристалізації льоду.

До параметрів, що визначають функціональну виживаність об'єктів при низьких температурах, відносяться режим охолодження й відігрівання, кінцева температура (звичайно -196 °С) і хімічне оточення (рН і хімічні добавки). Цим і відрізняється лабораторна кріобіологія від природної стійкості біологічних об'єктів до заморожування. В останньому випадку швидкості заморожування й відігрівання незмірно нижче, і будь-які речовини, які можуть підсилити стійкість клітин, повинні створюватися шляхом біосинтезу й регулюванням метаболізму.

Якщо замерзання не відбувається одночасно в клітині й у позаклітинному середовищі, то основними критичними параметрами виживаності будуть: по-перше, швидкість потоку води через плазматичну мембрану; по-друге, температура виникнення переохолодження, що повинно відбутися перше ніж відбудеться нуклеація й, імовірно, рекристалізація. Ці процеси у свою чергу впливають на осмотичний статус усередині й поза клітиною, імовірність виникнення механічних напруг, а також фізіологічні й метаболітичні зміни. І, нарешті, при відтаванні клітина може піддаватися концентраційному шоку. При дії на рослинні об'єкти швидкого заморожування до -196 єС, попередження впливів, що ушкоджують, можливо тільки у випадку знаходження рослин у стані вимушеного або органічного спокою.

У літературі описаний ряд шляхів попередження стресів, що виникають при дії низьких і наднизьких температур.

1) Запобігання заморожування шляхом висушування. Спосіб придатний тільки для спочиваючих структур (насіння, бруньки, пилок) вищих рослин, клітини яких практично повністю заповнені цитоплазмою й у них відсутні великі вакуолі.

2) Запобігання заморожування внаслідок переохолодження. Відомо, що переохолодження забезпечує виживання при заморожуванні тканин деяких деревних культур, що перебувають у стані спокою. Глибоке переохолодження води в рослинах є метастабільним станом, що стає нестійким, коли починається гомогенна нуклеація, у результаті чого при зниженні температури випадають кристали льоду. Запобігання заморожування при глибокому переохолодженні підвищує стійкість, але тільки до певної межі, і вона ніколи не буває нижче температури гомогенної нуклеації клітинного соку (приблизно -41 °С). Однак переохолодження клітинного вмісту не дозволяє клітинам зберігати життєздатність при швидкому заморожуванні.

3) Запобігання утворення льоду усередині клітин рослин може бути способом збереження життєздатності лише в тому випадку, якщо вони стійкі до позаклітинного замерзання. У літературі поки немає єдиної думки із приводу виникнення стійкості до утворення льоду поза клітиною. Загальноприйнятим уважається думка, що при позаклітинному замерзанні води відбувається зневоднювання клітин. При такому зневоднюванні заморожування рослин зі збереженням життєздатності може здійснюватися двома способами: а) запобіганням летального зневоднювання при заморожуванні в результаті зменшення кількості льоду. Воно може бути зумовлене коллигативною дією нагромадження метаболітів. Деякі розходження в ступені виживаності рослин при дії зневоднювання під час заморожування, імовірно, пояснюються кількісним рівнем вмісту розчинних речовин у клітині; б) стійкістю до зневоднювання при заморожуванні, що не пов'язана з нагромадженням розчинних речовин, що виконують функцію кріопротекторних сполук. Механізми цих явищ багато в чому неясні, однак показано, що тканини більше стійких рослин мають здатність виживати навіть у випадку утворення в них великої кількості льоду.

На підставі всього викладеного можна зробити висновок, що зимостійкість визначається не яким-небудь одним фактором або речовиною, а цілим комплексом процесів і реакцій, що відбуваються усередині клітин й у цілому в рослині. У результаті цих складних внутрішньоклітинних процесів формується стійка до несприятливих агентів структура.

1.4 Технологічні фактори, які визначають виживаність живців після їх довгострокового зберігання

До технологічних факторів відносять: 1) довжину та діаметр нарізаних живців; 2) час нарізання; 3) початковий та подальший рівень вологості біооб'єкту після сушіння; 4) режим заморожування та відтавання; 5) кінцеву температуру зберігання; 6)упакування; 7) наявність достатньої кількості води під час пророщування; 8) наявність необхідних поживних речовин; 9) доступ кисню; 10) кількість живців у склянці; 11) освітленість; 12) додавання стимуляторів росту та ін..