В Україна термін "амортизація" є універсальним, оскільки його застосовують як в обліку основних засобів, так і нематеріальних активів.

Довгострокові матеріальні активи поділяють на три види залежно від того, чи є вони об'єктом амортизації: активи, вартість яких зменшується в результаті їхнього зношення і переноситься на продукцію шляхом амортизації (будівлі, споруди тощо); активи, вартість яких зменшується в результаті їхнього виснаження (природні ресурси - корисні копалини, ліс тощо); актив, вартість якого не змінюється в результаті використання (земля). В окрему групу виділяють нематеріальні активи. Таким чином, у міжнародній практиці активи, які належать до амортизації, утворюють окрему групу - довгострокові активи. Довгострокові активи відображаються у балансі відповідно до МСФЗ за статтею "Власність, будівлі, устаткування", "Нематеріальні активи", "Корисні копалини". У деяких країнах, наприклад, у США, знос може відображатися однією статтею по всіх активах, за якими він нараховується [23, 95].

Амортизація тлумачиться як засіб розподілу (списання) вартості активу протягом строку його корисного використання. Нарахування амортизації відбувається з використанням одного з відомих методів. МСФЗ не містять вичерпного переліку методів, лише вказують на те, що амортизація є видом витрат, оскільки відображає споживання економічних вигід від використання активу. При обранні методу нарахування амортизації беруть до уваги такі показники: первісну вартість об'єкта, строк експлуатації або можливий обсяг виробленої продукції, очікувану ліквідаційну вартість об'єкта.

Термін "амортизація" (amortization) застосовується до нематеріальних активів, а термін "знос" (depreciation) - до матеріальних активів.

Регулювання нарахування зносу активів в Україні відбувається відповідно до П(С)БО 7 "Основні засоби" та 8 "Нематеріальні активи". Аналіз цих документів засвідчив, що змістовно вони переважно відповідають концептуальним засадам, закладеним у МСФЗ. Ця відповідність виявляється у такому.

По-перше, зміст поняття "амортизація" має абсолютно подібне тлумачення: амортизація - систематичний розподіл вартості необоротних активів протягом строку їхнього корисного використання (експлуатації).

По-друге, однаково визначені чинники, які впливають на обрання методу нарахування амортизації:

- вартість, яка амортизується (первісна або переоцінена вартість);

- строк корисного використання (очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи використовуватимуться підприємством або з їх використанням буде виготовлено очікуваний обсяг продукції (робіт, послуг);

- ліквідаційна вартість (сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації або ліквідації необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання, за вирахуванням витрат, пов'язаних з продажем (ліквідацією).

По-третє, П(С)БО 7 вказує подібні, до зазначених у МСФЗ, чинники, які слід враховувати при визначенні строку корисного використання, а саме - очікуване використання об'єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності; фізичний і моральний знос, що передбачається; правові або інші обмеження щодо строків використання об'єкта та інші чинники.

По-четверте, розкриті методи нарахування амортизації - прямолінійний, зменшення залишкової вартості, пришвидшеного зменшення залишкової вартості, кумулятивний, виробничий.

Методи нарахування амортизації можна поділити на два види:

- методи амортизації, що базуються на часі використання основних засобів. До них відносяться прямолінійний метод, метод зменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний метод;

- метод амортизації який базується на кількості одиниць, отриманих від використання об'єкта основних засобів - виробничий метод нарахування амортизації основних засобів.

За прямолінійним методом вартість об'єкта, що амортизується (розподіляється) протягом строку його служби. За цього методу річна сума амортизації визначається шляхом ділення вартості, що амортизується на очікуваний період часу використання об'єкта, визначається за формулою:

А = (Пв-Лв) / Т (1.1)

або

А = На * (Пв-Лв) (1.2)

На = 100% / Т, (1.3)

де А - сума амортизаційних відрахувань;

Пв - первісна вартість об'єкта основних засобів;

Лв - ліквідаційна вартість об'єкта основних засобів;

Т - термін корисного використання;

На - річна норма амортизації.

Метод зменшення залишкової вартості полягає у визначенні річної суми амортизації об'єкта основних засобів, виходячи із залишкової вартості такого об'єкта на початок звітного року.

Сума амортизаційних відрахувань визначається шляхом множення залишкової вартості об'єкта основних засобів на річну норму амортизації:

А = ЗВ * На, (1.4)

де ЗВ - залишкова вартість об'єкта основних засобів.

Причому річну норму амортизації визначають за такою формулою:

На = 1 - (Т*ЛВ/ПВ), (1.5)

де Т - термін корисного використання об'єкта основних засобів.

У перший рік експлуатації об'єкта основних засобів базою для нарахування амортизації такого об'єкта буде його первісна вартість.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості виходить із того, що корисність і продуктивність основних засобів в перші періоди використання є значно вищим, ніж в наступні.

Норма амортизації застосовується не до вартості, що амортизується, а до балансової (залишкової) вартості об'єкта на кінець попереднього періоду. Річна норма амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта основних засобів на річну норму амортизації за прямолінійного методу помножену на коефіцієнт два, що визначається за формулою:

А = ЗВ * 2На (1.6)

За кумулятивним методом сума амортизації визначається як добуток вартості, що амортизується, та кумулятивного коефіцієнта.

Кумулятивний коефіцієнт розраховується шляхом ділення кількості років, що залишилося, до кінця очікуваного строку використання об'єкта, на суму чисел років його корисного використання:

А = (ПВ-ЛВ) * k (1.7)

K = n / ?n, (1.8)

де ?n - сума років корисного використання об'єкта основних засобів.

За виробничим методом амортизацію нараховують на основі сумарного виробітку об'єкта за ввесь період його експлуатації у відповідних одиницях виміру (кількість виготовленої продукції, відпрацьованих годин).

Сума амортизації визначається як добуток фактичного обсягу продукції за звітний період та виробничої ставки амортизації, і визначається за формулою:

А = Qм * ВС, (1.9)

де ВС - виробнича ставка амортизації обчислюється шляхом ділення вартості об'єкта, що амортизується, на загальний обсяг продукції, який підприємство очікує виробити з використанням цього об'єкта.

ВС = (ПВ-ЛВ) / ПО, (1.10)

де ПО - загальний обсяг продукції, який підприємство планує отримати.

Метод амортизації основного засобу переглядається в очікуваному способі надходження економічних вигод від використання цих активів.

Амортизаційні відрахування, відносять на витрати підприємства як частину вартості основних засобів, що відповідає їх зносу.

Амортизація нематеріальних активів - постійне списання вартості нематеріальних активів у процесі їх виробничого використання, що призначена компенсувати витрати, понесені підприємством при придбанні нематеріальних активів, і забезпечити формування джерела фінансування придбання відповідних активів у майбутньому [39, 5].

Тому відрахування проводяться щомісячно, починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому актив став придатний до використання і закінчується з місяця, наступного за місяцем вибуття. Протягом строку корисного використання об'єкту нематеріальних активів амортизація його не зупиняється, окрім, випадків консервації підприємства.

При визначенні об'єкту нематеріальних активів підприємства повинні враховувати:

- строк корисного використання подібних активів;

- моральний знос, що передбачається;

- правові або подібні обмеження щодо строків його використання та інші фактори.

Амортизація нараховується протягом строку корисного використання нематеріального активу, але не більше 20 років, за методом, самостійно обраним підприємством, виходячи з умов отримання майбутніх економічних вигод проте якщо такі умови визначити неможливо, то використовують прямолінійний метод.

Амортизація інших необоротних матеріальних активів нараховується прямолінійним та виробничим методом (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Методи нарахування амортизації на інші необоротні матеріальні активи

Згідно МСБО 16 передбачено декілька інших методів нарахування амортизації:

Метод прямолінійного списання (straight line method), при якому вартість об'єкта списується однаковими частинами протягом усього періоду його експлуатації. Може розраховуватися двома способами:

- при першому способі розрахунок здійснюється діленням вартості об'єкта, що підлягає амортизації, на термін його корисної експлуатації;

- при другому способі щорічні відрахування визначаються множенням установленої чи розрахованої річної норми амортизацій на первісну вартість об'єкта.

Прискорена амортизація (accelerated deprecsftion) означає щорічне зниження суми амортизаційних відрахувань. Найпоширенішими методами прискореної амортизації є метод суми чисел років та метод зменшення залишку.

Метод суми чисел років (кумулятивний метод) передбачає, що річну норму амортизації визначають як відношення терміну служби, що залишився (на початок звітного періоду) до суми чисел років. Для визначення норми амортизації відповідного року множать на різницю між первісною вартістю об'єкта та його ліквідаційною вартістю.

Метод зниження залишку (diminishing balanse method) передбачає визначення суми амортизаційних відрахувань множенням балансової вартості об'єкта основних засобів на початок звітного періоду на пастійну норму амортизації. Різновидом розглянутого методу є метод подвоєного зниження залишку. При цьому методі як норму амортизації використовують подвоєну ставку амортизаційних відрахувань, розраховану методом прямолінійного списання. Для визначення річної суми амортизаційних відрахувань ортиману норму амортизації слід помножити на балансову вартість об'єкта на початок звітного року.

Метод амортизаційного фонду (sinking fund method) передбачає, що методі одночасно з періодичним нарахуванням амортизації сума, яке дорівнює величині амортизаційних відрахувань, вкладається в цінні папери або депонується на окремому рахунку. Величину амортизаційних відрахувань розраховують у такий спосіб, щоб до кінці терміну служби основних засобів амортизаційний фонд дорівнював їхній первісній вартості.

Метод ануїтету (annuiti metod) передбачає, що суму річних амортизаційних відрахувань розраховують за формулою:

АВ = (СО - ТООЛВ) / ТВОА, (1.11)

де АВ - амортизаційні відрахування;

СО - собівартість об'єкта;

ТООЛВ - теперішня оцінка очікуваної ліквідаційної вартості;

ТВОА - теперішня вартість одиниці ануїтету.

Метод одиниць продукції (units ofproduction method) Здійснюється на основі сумарного виробітку об'єкта за весь період його експлуатації у відповідних одиницях виміру (кількість виготовленої продукції, відпрацьованих годин). Норму амортизації розраховують на одиницю діяльності за формулою:

НА = (СО - ЛВ) / РОД, (1.12)

де НА - норма амортизації;

ЛВ - ліквідаційна вартість об'єкта;

РОД - розрахунковий обсяг діяльності (виробництва).

Відмінності, які мають місце між МСФЗ та П(С)БО по суті, можна звести до такого.

У міжнародній практиці термін "необоротні активи" не вживають, відсутнє поняття "основні засоби". Тому ці неузгодженості доцільно усунути при доопрацювання П(С)БО. Термін "необоротні активи" є невдалим, оскільки необоротні активи на підприємстві відсутні взагалі. Усі активи беруть участь у куругообороті капіталу, вирізняючись у цьому плані лише участю у кількості його оборотів. Таким чином, поняття "довгострокові активи" є точнішим з боку економічного змісту.

Термін "довгострокові активи" дає змогу диференціювати активи так, як це зроблено в МСФЗ: власність, будівлі, устаткування, нематеріальні активи. Очевидність такої зміни стала зрозумілою після ухвалення П(С)БО 30 "Біологічні активи". У цьому стандарті введено нове поняття "довгострокові біологічні активи". Фактично це виділення окремої групи активів, які перебувають в обороті більше одного року за відсутності П(С)БО 30 вони належали до основних засобів. З метою дотримання єдиних підходів до класифікації активів і визначення бухгалтерської та фінансової термінології у вітчизняній науці й практиці відповідно до МСФЗ таку зміну доцільно внести.

Наступна відмінність стосується також термінології. У П(С)БО 7 знос основних засобів визначається як сума амортизації об'єкта основних засобів з початку його корисного використання. Цим визначенням повністю ототожнюється поняття амортизації та зносу, хоча міжнародна практика свідчить про інше. МСФЗ висвітлюють ці поняття лише з технічного боку - їх розрахунку та способу відшкодування вкладеного у довгострокові активи капіталу. Змістовний аспект зносу та амортизації з позицій економічної суті у МСФЗ не розкривається, хоч він враховується про формулюванні тексту стандартів.

Отже, амортизація, методи її нарахування - об'єкт досліджень у наукових працях зарубіжних вчених.

Українські науковці - не виняток. Так, Л.В. Городянська зазначає: "Амортизація основних засобів як складова фінансових ресурсів підприємства виконує дві основні узагальнюючі функції: податкову (фіскальну), що передбачає виведення з оподаткування витрат на придбання основних засобів, та економічну, яка полягає у перетворенні необоротних активів в оборотні внаслідок нарахування амортизації" [16, 104].

Амортизація - елемент витрат звітного періоду, тобто засіб відшкодування вкладеного раніше капіталу, джерело майбутніх капітальних інвестицій, і, як наслідок, - складова фінансової політики підприємства. Це сучасний "статус" амортизації в науці і нормативному забезпеченні ведення бухгалтерського обліку.

Знос та амортизація поняття не тотожні на користь цієї думки можуть слугувати такі аргументи: по перше, знос як втрата вартості об'єктів на завжди пов'язаний з їх використанням у процесі виробництва, тобто їхньою амортизацією. Наприклад, фізичний знос як втрата споживчої вартості основних засобів може відбуватися під впливом чинника часу навіть при їх зберіганні; або моральний знос, який взагалі не пов'язаний з процесом безпосереднього використання; по-друге, знос як зворотний бік амортизації відображає процес споживання капіталу і в результаті цього зменшення його вартості. Таке розуміння зносу закладено в сучасній структурі балансу, в якому активи відображаються за їхньою нетто-вартістю (за вирахуванням суми нарахованого зносу). На цій ідеї була заснована методика відображення зносу в бухгалтерському обліку за радянських часів; по-третє, методологічні засади відображення зміни корисності активів у бухгалтерському обліку відповідно до МСФЗ та П(С)БО спрямовані саме на коригування суми зносу, що зумовлено економічною сутністю зносу як втрати вартості активів.

З вищенаведеного випливає, що нарахування зносу довгострокових активів - це спосіб регулювання їхньої історичної вартості з метою підвищення релевантності показників фінансової звітності.

На заперечення такого висновку можна зауважити, що сума зносу дорівнює сумі нарахованої амортизації. Амортизація може розраховуватися різними методами. За одних і тих самих економічних умов сума амортизації, розрахована різними методами, відрізнятиметься, а отже, відрізнятиметься сума зносу. Однак і МСФЗ і П(С)БО визначають актив як такий, що має певні економічні вигоди, тобто здатність генерування доходу. Чим більша сума нарахованої амортизації, тим більше спожиті вигоди активу, тим більша сума нарахованого зносу. З цього приводу В.В. Качалін зазначає: "Кожний метод амортизації заснований на принципі відповідності доходів та витрат на їх отримання, а саме фактичних витрат на придбання активу (кожна витрата здійснюється одноразово, тобто один раз сплачується власне вартість основного засобу, один раз - доставка, один раз - встановлення тощо) та періодично (тобто протягом кількох облікових періодів) отримуваних за допомогою цього основного засобу доходів" [30, 415]. Така думка підкреслює взаємопов'язаність у вартісному виразі величини зносу та амортизації за наявності їхньої змістовної відмінності.

Підхід до зносу і амортизації як до різних економічних явищ, хоча й тісно пов'язаних між собою, має важливе значення ще й для обґрунтування амортизації як джерела фінансування відтворення необоротних активів. Очевидно, що ототожнення понять зносу й амортизації перекреслює таку можливість. Так, С.Ф. Голов повністю заперечує ідею створення амортизаційного фонду як джерела фінансування капітальних інвестицій, спираючись на витратну концепцію розуміння цих процесів. Він вважає амортизаційний фонд "сумою грошових коштів, що є на підприємстві, для відтворення основних засобів" [12, 7]. М.Г. Чумаченко, дискутуючи з С.Ф. Головим, доводить протилежне. Зокрема він стверджує, що "амортизаційні відрахування - важливе джерело інвестицій в оновлення основних засобів підприємства; витратна концепція амортизації є необґрунтованою і не викликає з економічної суті амортизаційних відрахувань; акумулювання коштів амортизаційних відрахувань на окремому рахунку в банку є необов'язковим" [39, 5].

Акумулювання грошових ресурсів амортизаційних відрахувань на окремому рахунку в банку вимагає відображення на пасивному рахунку формування відповідного джерела фінансових ресурсів на відтворення основних засобів. А то за відсутності такого джерела в пасиві балансу відображення виокремлено суми коштів в в активі не буде релевантним з позиції користувача фінансової звітності. З іншого боку, депонування грошей, призначених для капітальних інвестицій, призведе до заморожування оборотних коштів.

Варіантом розв'язання проблеми обліку зносу та амортизації могло б бути повернення методики часів Радянського Союзу. З цією метою логічно відображати створення та використання амортизаційного фонду у структурі додаткового капіталу. Водночас такий підхід потребує введення кореспонденції рахунків зносу і статутного капіталу, що неможливо за сучасної концепції обліку статутного капіталу. Введення за балансового рахунка "Амортизаційний фонд" є певним виходом із ситуації, проте небездоганним. Недоліком цієї ідеї є те, що за балансовий облік не розв'язує проблеми інформаційного забезпечення контролю формування та використання амортизаційного фонду. Фактично амортизаційний фонд як джерело фінансування капітальних інвестицій є складовою власного капіталу, створеною у процесі провадження діяльності.

1.2 Теоретичні аспекти ведення обліку амортизаційних відрахувань

Підприємства практично вже усвідомили необхідність ведення подвійного обліку здійснюваних господарських операцій: податкового і бухгалтерського. Податковий облік ведеться згідно статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" і є обов'язковим для всіх підприємств не залежно від форми власності (крім бюджетних установ), а бухгалтерський з згідно з П(С)БО 7 "Основні засоби", який використовується за ініціативою самого підприємства.

В податковому обліку з метою визначення та нарахування сум амортизаційних відрахувань основні засоби підлягають розподілу за такими групами:

1. Група 1 - будівлі, споруди їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартира і місця загального користування, вартість капітального поліпшення землі).

2. Група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти; інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них.

3. Група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до групи 1, 2, 4.

4. Група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (утому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки визначається шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів на початок розрахункового кварталу.

При цьому балансова вартість групи основних фондів на початок розрахункового кварталу визначається за формулою:

Б(а) = Б(а-1) + П(а-1) - В(а-1) - А(а-1), (1.13)

де Б(а) - балансова вартість групи на початок розрахункового кварталу;

Б(а-1) - балансова вартість групи на початок кварталу, що передував розрахунковому;

П(а-1) - сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень основних фондів, що підлягають амортизації, протягом кварталу, що передував розрахунковому;

В(а-1) - сума виведених з експлуатації основних фондів протягом кварталу, що передував розрахунковому;

А(а-1) - сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у кварталі, що передував розрахунковому.

Платники податку всіх форм власності мають право застосовувати щорічну індексацію балансової вартості груп основних фондів та нематеріальних активів на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою:

Кі = [І(а-1) - 10] / 100, (1.14)

де І(а-1) - індекс інфляції року за результатами якого проводиться індексація. Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексація не проводиться.

Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного періоду в відповідному розмірі, які відображено в табл. 1.1.

Таблиця 1.1 Норми амортизації для основних фондів

Амортизація окремого об'єкта основних фондів групи І проводиться до досягнення балансовою вартістю такого об'єкта ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Залишкова вартість такого об'єкта відноситься до складу валових витрат за результатами відповідного податкового періоду, а вартість такого об'єкта прирівнюється до нуля.

Амортизація основних фондів груп 2, 3, 4 проводиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення. Для амортизації нематеріальних активів застосовується лінійний метод, за яким кожний окремий вид нематеріального активу амортизується певними частинами виходячи з його первісної вартості з урахуванням індексації протягом строку, який визначається платником податку самостійно, виходячи із строку корисного використання таких нематеріальних активів або строку діяльності платника податку, але не менше 10 років безперервної експлуатації. Амортизаційні відрахування проводяться до досягнення залишковою вартістю нематеріального активу нульового значення.

У податковому обліку передбачено такі випадки збільшення балансової вартості груп основних засобів:

- у разі здійснення витрат на придбання основних засобів;

- у разі здійснення витрат на самостійне виготовлення основних засобів для власних виробничих потреб, що пов'язані з їх виготовленням та введенням в експлуатацію без урахування сплаченого ПДВ.

Зменшення балансової вартості відповідної групи основних засобів передбачено такими випадками:

- у разі виведення з експлуатації основних засобів груп 2, 3 і 4 у зв'язку з їх продажем на суму вартості продажу таких основних засобів, у разі перевищення суми продажу над балансовою вартістю такого об'єкта, балансова вартість прирівнюється до нуля а сума перевищення включається до валового доходу платника податку;

- у разі виведення з експлуатації окремого об'єкта основних засобів групи 1 або передачі його до складу не виробничих засобів за рішенням підприємства балансова вартість такого об'єкта прирівнюється до нуля;

- у разі виведення з експлуатації окремих засобів груп 2, 3 і 4 з будь-яких причин (крім їх продажу) балансова вартість таких груп не змінюється;

- у разі ліквідації окремого об'єкта основних засобів групи 1 за рішенням підприємства та наявності відповідних документів про його знищення, балансова вартість такого окремого об'єкта включається до складу валових витрат.

Підприємство має право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати пов'язані з поліпшенням основних засобів, що підлягають амортизації у сумі, що не перевищує 10% сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів станом на початок такого звітного періоду. Витрати, що перевищують зазначену суму розподіляються пропорційно сумі фактично понесених платником податку витрат на поліпшення основних фондів групи 2, 3, 4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 та збільшуючи балансову вартість основних фондів відповідних груп на початок розрахункового кварталу.

Щодо документального оформлення обліку амортизаційних відрахувань у податковому законодавстві не передбачено стандартних бланків, тому підприємства самі визначають та розробляють певні бланки по нарахуванню амортизації це може бути як відомості так і розрахунок. Нарахування амортизації відбувається щоквартально наростаючим підсумком, що є в свою чергу пільгою для підприємств при визначенні податку на прибуток.

В бухгалтерському обліку передбачено для розрахунку амортизаційних відрахувань використання форм : ОЗ-14 "Розрахунок амортизації основних засобів (для промислових підприємств)"; ОЗ-15 "Розрахунок амортизації основних засобів (для будівельних організацій)", ОЗ-16 "Розрахунок амортизації автотранспорту".

Для відображення в бухгалтерському обліку сум амортизаційних відрахувань використовують контрактивний регулюючий рахунок 13 "Знос необоротних активів". Він є пасивним (контрактивним), балансовим. До складу цього рахунка входять такі субрахунки:

- 131 "Знос основних засобів";

- 132 "Знос інших необоротних матеріальних активів";

- 133 "Знос нематеріальних активів";

- 134 "Знос довгострокових біологічних активів".

За кредитом рахунка 13 "Знос необоротних активів" відображається нарахування амортизації та індексації зносу необоротних активів, за дебетом зменшення суми зносу.

На субрахунку 131 "Знос основних засобів" узагальнюється інформація про суму зносу тих необоротних активів, облік яких ведеться на рахунку 10 "Основні засоби".На субрахунку 132 "Знос інших необоротних матеріальних активів" узагальнюється інформація про суму зносу тих необоротних активів, облік яких ведеться на рахунку 11 "Інші необоротні матеріальні активи".

На субрахунку 133 "Знос нематеріальних активів" узагальнюється інформація про суму зносу нематеріальних активів.

На субрахунку 134 "Знос довгострокових біологічних активів" узагальнюється інформація про суму зносу тих необоротних активів, які обліковуються на рахунку 21 "Біологічні активи".

Розглянемо в табл. 1.2 і 1.3 кореспонденцію рахунків про обліку зносу необоротних активів.

Таблиця 1.2 Кореспонденція по кредиту рахунку 13 "Знос необоротних активів"

Таблиця 1.3 Кореспонденція по дебету рахунку 13 "Знос необоротних активів"

В табл. 1.2 та 1.3 наведені всі можливі кореспонденції рахунків. В основному рахунок 13 по кредиту кореспондує з затратними рахунками, а по дебету з рахунками класу 1 "Необоротні активи".

Аналітичний облік зносу необоротних активів ведеться, відповідно за видами основних засобів, інших матеріальних необоротних активів та нематеріальних активів у спеціальних відомостях або книгах аналітичного обліку.

Синтетичний облік по рахунку 13 "Знос необоротних активів" ведуть в Журналі 4 (по кредиту). Узагальнюючими регістрами та формами звітності в яких відображають інформацію по сумі нарахованого зносу являється Головна книга, Баланс, Звіт про фінансові результати, Звіт про рух грошових коштів та Примітки до річної фінансової звітності,

Розглянувши бухгалтерський облік амортизаційних відрахувань в нашій країні можна сказати, що він подібний до міжнародних стандартів обліку. Так для відображення нарахованої амортизації використовують окремий регулюючий рахунок, який має назву "Накопичена амортизація основних засобів". Підприємства, які ведуть фінансовий облік витрат здійснюється за їхньою функціональною ознакою, відображена записом:

Дебет рахунка "Витрати на амортизацію"

Кредит рахунка "Накопичена амортизація основних засобів"

Якщо фінансовий облік витрат здійснюється за їхньою функціональною ознакою, нарахована амортизація буде відображена записом:

Дебет рахунка "Виробничі накладні витрати"

Дебет рахунка "Витрати на збут"

Дебет рахунка "Загальні та адміністративні витрати"

Кредит рахунка "Накопичена амортизація основних засобів"

Частину амортизаційних відрахувань (наприклад, адміністративних будинків тощо) включають до складу витрат звітного періоду та відображають у звіті про прибутки та збитки, а частину (наприклад, амортизацію виробничого обладнання) - до складу запасів (незавершеного виробництва або готової продукції), які наводять у балансі.

У деяких країнах (Німеччині, Бельгії) не застосовується окремий рахунок для відображення нарахованої амортизації. Тому нараховану амортизацію обліковують безпосередньо на рахунку "Основні засоби" (субрахунок "Накопичена амортизація основних засобів"). За такого підходу залишок за рахунком "Основні засоби" відображує балансову (залишкову) вартість основних засобів.

Залишок за рахунком "Амортизаційний фонд" звичайно вираховують у балансі з суми залишку рахунка "Основні засоби".

Отже, амортизація необоротних активів - це процес накопичення коштів для відшкодування зносу об'єктів необоротних активів. Підприємства самостійно вибирають один із шести методів нарахування амортизації, визначають строки корисного використання, об'єктів основних засобів та інших необоротних матеріальних активів і порядок формування їх вартості, яка амортизується в тому числі за нормами передбаченими податковим законодавством.

1.3 Методика здійснення аудиту амортизації необоротних активів

Основною метою аудиту є формування професійної думки аудитора щодо достовірності первинних даних про факти господарського життя, повноти та своєчасності відображення цих даних в обліку, правильності ведення обліку відповідно до вимог бухгалтерських стандартів та складання на основі цих даних фінансової звітності.

Взагалі мету проведення аудиту можна, сформулювати як вирішення конкретних завдань, які визначаються законодавством, системою нормативного регулювання аудиторської діяльності а також договірними зобов'язаннями аудитора та клієнта. Виходячи з мети аудиту та основних завдань, які аудитор ставить в ході перевірки можна сказати, що не менш важливою темою для здійснення аудиту є аудит амортизаційних відрахувань, оскільки від правильного нарахування якого залежить:

- правильність відображення зносу і залишкової вартості необоротних активів;

2.1 Економічна характеристика ЛОК "Ялинка" та його облікова політика